17361

Ціни і ціноутворення та підприємництво, венчурний бізнес й інновації в ринковій економіці

Контрольная

Экономическая теория и математическое моделирование

Ціни і ціноутворення та підприємництво венчурний бізнес й інновації в ринковій економіці Визначення ціни в межах ринкового підходу: Ціна – це форма вираження цінності благ що мають прояв в процесі їх обміну. Тут виділяємо два акценти: 1підкреслюється безпосередній

Украинкский

2013-07-01

130.5 KB

4 чел.

Ціни і ціноутворення та підприємництво, венчурний бізнес й інновації в ринковій економіці

Визначення ціни в межах ринкового підходу:  Ціна – це форма вираження цінності благ, що мають прояв в процесі їх обміну.

Тут виділяємо два акценти: 1)підкреслюється безпосередній зв’язок ціни товару з цінністю, корисністю, якою він володіє як об’єкт споживання; 2)згідно цього трактування ціна товару має прояв як економічна сутність тільки в умовах обміну на гроші або інший товар.

Отже, поза ринком, без купівлі-продажу про ціну говорити не можливо, ціну здатен встановити тільки ринок.    

Визначення ринкової ціни з точки зору розкриття її економічної сутності: Ціна – це сума грошей, сплачених за одиницю товару, це еквівалент обміну товару на гроші.   Сутність ціни розглянуто на Лекції.

З точки зору місця ціни в механізмі функціонування ринку, то:

Ціни – це   1. посередник і вимірювач при обміні товарів на гроші

                     2. важливий показник конюнктури ринку

                     3. інструмент утворення прибутку і управління ефективністю, а            

                         також фактор оподаткування.

                     4.головна складова інфляційних процесів та засіб впливу на   

                        інвестиційну політику                    

                      5.могутній фактор рівня життя населення, що впливає на ринок

                         праці, структуру споживання та рівень реальних доходів.

                      6.зброя конкурентної боротьби.

Економічну сутність ціни також відбивають її функції, які характеризують роль ціни в економіці:

1-а ф-ція – вимірювальна. Ціни дають можливість грошам як платіжному засобу знайти кількісну визначеність в акті купівлі-продажу;

2-а ф-ція – спільномірна, міститься в співставленні цінностей різних товарів;

3-я ф-ція –облікова. Вимір цін в грошових одиницях, стає допоміжним інструментом обліку, дозволяючи враховувати витрати на виробництво продукту;    

4-та  ф-ція – прогнозування і планування. Ціна як інструмент аналізу;

5-та ф-ція – саморегулювання товарно-грошових процесів В ринковій економіці ціни – це основний інструмент рівноваги попиту і пропозиції і в процесі регулювання сама ціна стає регулюючою;

6-та ф-ція – інформаційна, надання інформації про рівень цін для прийняття господарських рішень;

7-а ф-ція – розподільча, міститься у можливості за рахунок перерозподілу попиту на певний продукт;

8-а ф-ція – соціальна. З цінами та їх змінами пов’язана структура та обсяг споживчих благ та послуг, рівень життя, прожитковий мінімум, споживчій бюджет сім’ї. Соціальна реакція людей на рівень цін є дуже чутливою;

9-а ф-ція – зовнішньоекономічна, виступає в ролі інструменту торгівельних угод, зовнішніх платежів, взаємних розрахунків між країнами;

10 ф-ція – балансуюча, через ціну встановлення рівноваги між попитом і пропозицією

11-а ф-ція – стимулююча, впливає на зацікавленість виробників в підвищенні обсягів виробництва та якості продукції за для виручки від продажу.

     Щодо останньої функції: суттєва різниця між проявом цієї функції в ринковому конкурентному середовищі і неконкурентній дефіцитній економіці. У першому випадку виробник намагається підвищити і випуск товарів, і якість, і ціну, а у другому –тільки ціну. Це особливо яскраво себе проявило в Україні, зокрема, процес розкріпачення цін, призвів до побічних проявів закону пропозиції.

  Розкриваючи економічну сутність ціни, необхідно сказати про чинники її величини. Так, взаємозв’язок та взаємодія цін, що входять в єдину систему, яка знаходиться  в постійній динаміці під впливом багатьох факторів, визначається двома найважливішими чинниками:

   - по-перше, всі ціни формуються на єдиній методологічній підставі – це а)закон вартості; б)закон попиту і пропозиції; в)закон грошового обігу.

    - по-друге, всі підприємства виробництва і галузі, господарська діяльність  яких обслуговуються цінами, взаємопов’язані.

     До речі, зауважимо :

Взаємозв’язок  і взаємозалежність цін в єдиній системі не виключає самостійного руху окремих блоків цін (енергоносії, сировина, світові ціни).

      До того ж існує тісний взаємозв’язок між системою цін та економічним середовищем, що в себе включає: а)товарне виробництво; б)різні форми власності; в)конкуренцію, тобто основні складові ринкової економіки.

 Види цін, що розрізняються засобами регулювання

1) жорсткофіксовані, тобто такі що призначаються органами ціноутворення чи іншими державними органами. Рівень цих цін обов’язково фіксується документально, тому що вони пов’язані з державною ціновою дотацією, відповідно зі статтями  державного бюджету;

2) регульовані, тобто такі що змінюються і їх величина регулюється державою з врахуванням змін ринкової кон’юнктури;

3) договірні (або контрактні), тобто такі, величина яких визначається угодою купівлі-продажу;

4) вільні (або ринкові), тобто такі, які звільняються від безпосереднього втручання держави

Існують два основні напрями підтримки державою купівельної спроможності населення: 1.Дотації до цін на товари;  2.Компенсації споживачам.

Поєднання цих напрямів у різній пропорції є найдоцільнішим на сучасному етапі шляхом щодо пом’якшення негативних соціальних наслідків під час переходу до ринкової економіки.

Види цін в залежності від сфер торгівлі:

1.Оптові – такі по яким продукція реалізується крупними партіями;

2.Роздрібні – ціни по яким товари продаються в роздрібній торговій мережі;

3. Закупівельні ціни – ціни державних закупок продукції у підприємств, організацій та населення.

4. Тарифи (розцінки)- ціни на послуги – специфічний вид діяльності. Приклад тарифів: рівень оплати комунальних, побутових послуг та інше.

В економічних дослідженнях поряд з поточними та діючими цінами існують незмінні ціни. Аналізуючи останні, використовують індекс цін – це коефіцієнт перерахунку, що відбиває зміни цін. В доповнення до індексу цін застосовують показник рівня інфляції, що характеризує наскільки відсотків збільшились ціни за певний період часу

Індекс цін – це показник зростання цін;

Рівень інфляції – це показник приросту ціни.

Метою застосування цих показників є визначити реальні ціни

Існують ціни:

Проектні – для виробництва нововведеної продукції;

Лімітні – граничний рівень вищезазначених цін;

Розрахункові ціни та очікувані

Прейскурантні такі, що фіксуються у документальній формі у вигляді прейскурантів, тобто покажчика ціни.

Прогнозні ціни та планові – при здійсненні планово-управлінських робіт.

2.Ціноутворення.

Ціни і ціноутворення складають разом єдиний  ціновий механізм, проте, як зазначалось на лекції, розрізняють 2 принципи ціноутворення: 1.ринковий; 2.затратний..

У ціновому механізмі необхідно виділити дві взаємодіючи частини  –  це :

з одного боку, самі ціни, їх види, структура, величина, динаміка змін,

з другого боку – ціноутворення як засіб, правила встановлення формування   

   нових цін та зміни діючих.

Принцип дії механізму ціноутворення заснований, зокрема,  на:

а)  звязку між ціною і ціноутворюючими факторами;

б) засобах формування ціни, технології процесу її зародження та    функціонування,  також зміни її у часі.

Сутність затратного механізму полягає в тому, що величина ціни товару стає в безпосередню залежність від витрат виробництва і обігу, які  є витратами у грошовій формі на реалізацію одиниці товару.

Цей механізм ціноутворення  вибудовується з урахування тих обставин, що виробник і продавець товару повинні продавати товар за визначеною ціною і при цьому не тільки відшкодовувати витрати, але і отримувати додатково дохід у вигляді прибутку:                   P=АС+R;   

АС–середні витрати виробництва і обігу на одиницю товару;

R- прибуток, що отримує виробник (продавець) за рахунок виробництва одиниці товару.

     Зауважимо, що за своїм духом затратний механізм найбільш відповідає централізовано-управлінській економіці, проте можна сказати, що елементи затратного підходу в певній формі властиві і ринковій економіці.

Так, виходячи з затратного підходу та призначаючи державні ціни на товари і послуги, вищенаведена формула ціни трансформується у такий вид:

              P = АС + R  +_ Н;  , де Н – надбавка до ціні або скидка з ціни

Надбавка до цін більшою мірою являє з себе акцизний збір чи інші види податків

Скидки з цінице державні дотації, що дозволяють продавати товар за ціною, яка є більш нижчою ціни виробництва.

Якою мірою затратний механізм може проявитися в економіці?

А ось  як:

Він впливає, перш за все, на ціну пропозиції, а саме:

продавці на ринку ставлять ціну на свій товар, не нижче сукупних витрат виробництва і обігу плюс прибуток. Отже, продавці виходять з витратної моделі ціноутворення. Проте, діють закони ринку і продавці мусять  реагувати на попит, на цінову реакцію покупця, а не тільки на свої витрати, наближуючи цим ціну пропозиції до ціни попиту. І тоді може виникати як і  ліквідаційна ціна – що є нижчою мінімального рівня середніх змінних витрат, так і ціна беззбитковості – що є рівною мінімальному рівню середніх сукупних витрат.

Чистий ринковий механізм ціноутворення –  це рівноважна ціна.

Зазначимо ще і такі специфічні об’єкти ціноутворення  як грошові кошти,

під якими розуміють самі гроші, валюту, різноманітні цінні папери, інші види фінансових активів та грошових зобовязань. Основна особливість грошових коштів як обєкта ціноутворення полягає у тому, що гроші продаються за гроші.

Отже, ціна на грошові кошти являє ту долю, частину їх вартості, процент від номінальної ціни на ці кошти, який повинен виплачувати їх здобувач, щоб отримати право користування грошовими коштами. Отже, в ролі ціни грошових коштів на цьому ринку фігурує процентна ставка.

В сучасних умовах встановлення цін на товари і послуги не можливо у відриві без постійного удосконалення  технічних параметрів продукції і підвищення  її якості. Всі ці зміни повинні впроваджуватись з урахуванням вимог маркетингу відповідно до запитів і смаків конкурентних груп споживачів.

Специфіка цін, що використовуються в ринковій економіці.

Базова – для визначення якості основного товару;

Номінальна – біржові котирування;

Довідкова – за фактично укладеними угодами на певний період;

Фактурна – ціна купівлі-продажу при визначених умовах постачальника; Ціна виробництва – сума витрат виробництва та середній прибутку на авансований капітал;

Ціна пропозиції – зазначена в оферті (офіційна пропозиція продавця без будь-яких знижок);

Ціна попиту – це така, що утворилась на ринку покупця;

Монопольна –вище або нижча  від ціни  товару;

Світова – це єдина ціна на будь-який товар, утворилась на світових ринках.

Встановлення вихідної та кінцевої ціни. Вплив держави на ціноутворення в умовах ринкової економіки.

    Той факт, що в умовах ринку ціна встановлюється об’єктивно внаслідок співвідношення попиту і пропозиції, не викликає сумнівів.

     Проте, виробник товарів сподівається не лише на ціну, яку йому запропонував ринок, а і сам бере участь в процесі ціноутворення, зокрема:

   -  виробник товарів (підприємець) використовує методику розрахунків вихідних цін (цін пропозиції). Товари пропонуються покупцям саме за такими цінами. А вже під час купівлі-продажу виникає кінцева ціна (під впливом співвідношення попиту і пропозиції), за якою і реалізується товар.

    Методика розрахунку вихідних цін включає: 1.постановку завдання ціноутворення, 2.оцінку витрат виробництва, 3.врахування попиту на товар, 4.аналіз цін і товарів конкурентів, 5. вибір методів ціноутворення.  

    Отже, встановлення вихідної ціни  вирішується, як правило, на рівні мікроекономіки, а кінцева ціна відображає рівень макроекономіки.

   При встановлення ціни треба враховувати попит, що склався на цей товар. Підвищення ціни може зменшити купівельну спроможність покупців, а отже і попит на товар. Тому оцінюють попит на товар при різних цінах. Такий аналіз показує , що зниження ціни підвищує попит, але до певної межі. Є рівень цін, після якого попит не зростає, а починає падати. Покупець починає з підозрою ставитись до дешевого товару, вважаючи, що він низької якості і може завдати йому шкоду. Тому слід враховувати еластичність попиту на товар, і виробники мають знижувати ціни, якщо товар втрачає еластичність попиту.

  Можна зробити висновок: Якщо мінімальна ціна визначається витратами виробництва, то максимальна ціна залежить від попиту на цей товар.

Моделі ціноутворення.Є багато моделей ціноутворення і кожна фірма обирає ту з них, яка відповідає її інтересам.  Ось деякі з них, а саме:

- середні витрати виробництва плюс прибуток;

- на основі рівноваги попиту і пропозиції;

- на основі аналізу беззбитковості та забезпечення цільового прибутку;

- на основі відчутності цінності товару;

- з урахуванням рівня поточних цін;

- встановлення цін на закритих торгах;

- встановлення цін на новий товар;

- модель повних витрат, яка забезпечує певний рівень рентабельності;

- модель повернення інвестицій, що забезпечує рівень повертання інвестицій;

- модель маржинальних витрат;

- тендерний метод.

Світовий досвід показує, що вплив держави на ціноутворення здійснюється за такими напрямками: 1.Встановлення основних правил ціноутворення; 2.Державний контроль за цінами; 3.Державна підтримка цін в аграрному секторі;4.Використання цін для захисту інтересів країни у зовнішньоекономічних відносинах.

За першим напрямком держава розробляє і приймає закони, в яких встановлює щодо ціноутворення такі загальні вимоги:

  •  між виробниками і продавцями не повинно бути жодних угод, які б встановлювали фіксовані ціни (має зберігатись внутрішньогалузева конкуренція);
  •  виробник не має права вимагати від дилерів (посередників) продажу свого товару за роздрібною ціною;
  •  продавець зобов’язаний пропонувати торгівельним підприємствам  товар на однакових умовах щодо рівня цін;
  •  продавець не повинен пропонувати товар за ціною нижчою ніж собівартість, з метою усунення конкурентів.

За другим напрямком держава контролює ціни:

  •  в монополістичних галузях через відсутність конкуренції;
  •  в деяких галузях може різко зростати попит і тоді держава застосовує «стелю цін».

За третім напрямом держава організовує систему дотацій і компенсацій з метою збереження паритету цін. В розвинутих країнах в аграрному секторі  працює лише 2-4 %  працездатного населення.

За четвертим напрямом держава застосовує:

  •  фіскальні мита – доходи ідуть до державного бюджету;
  •  протекціоністські мита, як захист від іноземних виробників;
  •  імпортні квоти, як торгівельні бар’єри;

    -    спеціальні мита – для боротьби з демпінговими цінами.

3. Підприємництво. Суб’єкти підприємницької діяльності

Загально прийнята економічна теорія підприємництва поки що не створена, хоча потреба в такій теорії давно вже стала нагальною. Проте, існує три хвилі розвитку підприємницької функції – так можна умовно охарактеризувати розвиток процесу наукового осмислення практики підприємництва.

«Перша хвиля», що виникла у 18 ст. була пов’язана з концентрацією уваги на несенні підприємницького ризику  –  на той час головна риса підприємця.

«Друга хвиля», яка отримала розвиток з початком 20 ст. зв’язана з виділенням інноваційності, як основної підприємницької відмінної риси.

«Третя хвиля», що панувала майже, все 20 ст. відрізняється зосередженням уваги на особистісних якостях підприємця, а саме: його здатність реагувати адекватно на зміни економічної і суспільної ситуації; самостійність у виборі і прийнятті рішень; вміння знаходити прийнятні спільні точки дотику зі своїми партнерами та робити єдино вірні підприємницькі кроки щодо розв’язання виникаючих проблем в бізнесі; виступати через клас підприємництва в ролі регулюючого початку в економічній системі, який врівноважує і збалансовує.

Сучасний етап розвитку теорії підприємницької функції можна віднести до «четвертої хвилі»,виникнення якої зв’язується з переносом акценту на аспект  управлінський  в аналізі дій підприємця, що характеризується появою такої науки як менеджмент, а на практиці появою «нових менеджерів-власників».  

Підприємництво – це особливий вид економічної активності під яким розуміємо доцільну діяльність, спрямовану на результат. Ця економічна активність заснована на самостійні ініціативі, відповідальності, інноваційній підприємницькій ідеї, тобто – це господарсько-комерційна діяльність фізичних та юридичних осіб, в т.ч. держави з метою одержання прибутку.

Економічна активність являє собою форму участі індивіда в суспільному виробництві (економічному процесі), котрий виступає в якості:

-власника будь-яких об’єктів, що дають йому постійний, гарантований дохід;

-найманого робітника, що продає свою робочу силу;

-індивідуального виробника, що живе на доходи від реалізації своїх добутків;

-державного чи муніципального службовця;

-менеджера, який керує чужим  підприємством;

-пенсіонера – це пасивна форма участі, як наслідок минулої активності ;

-учня чи студента, що є підготовчим етапом до участі в майбутньому процесі;

-безробітного, що є вимушеною формою не участі в суспільному виробництві

 Підприємництво характеризується обов’язковою наявністю інноваційного моменту.

За формами економічної активності підприємницьку діяльність поділяють на: 1. Індивідуальну.

2. Колективну, яка має декілька видів, зокрема:

а)малий бізнес – мале підприємство, що базується на власності, оренді майна;

б)спільне підприємство – засноване на колективній власності в т.ч. іноземній;

в)корпоративне товариство – базується на акціонерній формі власності.

Роль підприємництва полягає у тім, що саме воно:

1)служить головним фактором структурних змін системі господарювання;

2)створює живильне середовище для конкуренції, стаючи, завдяки цьому, своєрідним каталізатором соціально-економічного розвитку в цілому;  

3)сприяє найефективнішому використанню інвестиційних ресурсів;

4)забезпечує належну мотивацію високо продуктивної праці.

Підприємницька діяльність базується на договірних засадах. Це єдина правова форма партнерських взаємовідносин.

Для формування і функціонування бізнесу потрібно належне підприємницьке середовище.   Основні параметри бізнесового середовища такі:

1. Стабільність національної кредитно-грошової системи;

2. Пільгово-стимулююча система оподаткування;

3. Державна фінансова та інфраструктурна підтримка (насамперед, малого підприємництва);

4. Ефективний правовий захист інтелектуальної та промислової власності;

5. Науково обґрунтоване та ринково спрямоване ціноутворення;

6. Сформованість колективних та індивідуальних матеріальних стимулів;

7. Інтеграція підприємництва у світовий економічний простір;

8. Достатня привабливість іміджу підприємницької діяльності, зокрема, впровадження кодексів корпоративної поведінки та підприємницької етики.

Підприємництво, як особлива форма економічної активності, може здійснюватись як у державному, так і в приватному секторі економіки. Відповідно до цього розрізняють:

а)підприємництво державне; б)підприємництво приватне.

Основними суб’єктами підприємницької діяльності є: а)держава; б)найманий робітник; в)сам підприємець всіх видів підприємницької діяльності.

   Якщо з погляду суспільного виробництва саме підприємець виступає в ролі активного суб’єкта, то з погляду самого підприємницького процесу, його змісту й ефективності, активну роль грає споживач, і підприємець не може ігнорувати цей факт.

Роль держави як суб’єкта підприємницького процесу залежить від конкретної ситуації в даній економічній системі і може бути наступною:

1.Гальмом розвитку підприємництва, коли держава створює вкрай несприятливі умови для розвитку підприємництва або навіть забороняє його.

2.Стороннім спостерігачем, коли держава прямо не протидіє розвитку підприємництва, але в той же час і не сприяє цьому розвитку.  

3.Прискорювачем підприємницького процесу, коли держава веде постійний і активний пошук заходів для залучення в підприємницький процес нових економічних агентів. Інколи, така діяльність держави викликає «вибух» підприємницької активності, що призводить до «буму» підприємництва.

Які ж функції держави як прискорювача підприємницького процесу?

По-перше, держава бере на себе освітні функції, тобто функції по підготовці професійній та вихованню підприємницьких кадрів.

По-друге, держава підтримує у фінансовому відношенні тільки що вступивших чи  вступаючих у сферу ділової активності підприємців.

По-третє, держава звичайно бере на себе функції створення для підприємців необхідної підприємницької інфраструктури.

Найманий робітник як реалізатор ідей підприємця також відноситься до групи суб’єктів підприємницького процесу. Саме від нього залежить ефективність і якість підприємницької ідеї.

      Так, кожному економічному суб’єкту властиві свої власні економічні інтереси. Що стосується підприємця і найманого робітника, то частина їхніх планів збігається (чим вище прибуток, тим вище заробітна плата), а частина носить полярно протилежний характер (підприємець не зацікавлений у високій оплаті праці, а найманий робітник зацікавлений). У таких випадках сторони змушені йти на пошук компромісних варіантів, що узагалі ж , і складає основу взаємин цих двох суб’єктів підприємницького процесу.

  У рамках таких взаємин перед підприємцем, окрім інших проблем (підбір та підготовка кадрів потрібної спеціалізації та відповідної кваліфікації), постає проблема залучення найманого робітника в інтерес підприємницької структури, розрізняючи, при цьому, дві форми:

- залучення найманого робітника у виробничій інтерес структури фірми;

- залучення найманого робітника в комерційний інтерес фірми.

Перша форма властива європейській системі організації праці, коли найманий робітник точно знає свою виробничу функцію, виконує її сумлінно

Друга форма характерна для японо-американської системи організації праці, коли кожен найманий робітник зацікавлений не тільки в належному виконанні своїх виробничих функцій, а і вболіває за загальний результатом діяльності підприємницької структури. Ця форма залучення працівника є, звичайно більш ефективною в порівнянні з першою і найбільш привабливою як з погляду підприємця, так і з погляду суспільства, оскільки двоякий інтерес працівника можна стимулювати тільки одним-єдиним засобом – установленням прийнятного рівня заробітної плати.

4.Класифікація підприємництва. Венчурний бізнес.

У залежності від змісту підприємництва як форми ініціативної діяльності, спрямованої на прибуток, взв’язку з основними стадіями відтворювального процесу розрізняють різні види підприємництва: 1)виробниче; 2)комерційне; 3)посередницьке; 4)фінансове; 5)страхове; 6)консультативне; 7) венчурний бізнес.   

Виробниче підприємництво – це коли, підприємець безпосереднім чином робить продукцію, товари послуги, інформацію, духовні цінності  для наступного продажу споживачам, покупцям, торговим організаціям. У такий спосіб функція виробництва в цьому виді підприємництва є основною та визначальною. До цього виду можна віднести підприємництво: інвестиційне; науково-технічне; виробництво товарів;  надання послуг; виробниче споживання товарів; виробниче споживання послуг; інформаційне.

Комерційне підприємництво – це коли, підприємець виступає в ролі комерсанта, торговця. У такому підприємництві фактором є сам товар, а прибуток утворюється шляхом продажу товару за ціною, що перевищує ціну придбання. До цього виду можна віднести підприємництво: торгове; торгове-закупівельне; торгово-посередницьке; товарні біржі.

Посередницьке підприємництво – це коли, підприємець сам не робить і не продає товар, а виступає в ролі посередника, що зв’язує точки в процесі товарного обміну, у товарно-грошових операціях. Головна мета і предмет підприємницької діяльності – це з’єднати дві зацікавлені у взаємній угоді сторони. Підприємницька діяльність цього виду дозволяє сполучати в самі стислі строки економічні інтереси виробника і споживача.

Фінансове підприємництво – це є особлива форма комерційного підприємництва, у якому як предмет купівлі продажу виступають гроші і цінні папери, продані підприємцем покупцю чи надані йому у кредит. До цього виду можна віднести підприємництво: Банківське; аудиторське; лізингове; фондові біржі.

Страхове підприємництво полягає в тому, підприємець гарантує страхувальнику майна, цінності, життя за визначену плату компенсацію можливого збитку в результаті непередбаченого нещастя. Страхування майна. здоров’я, життя є особлива форма фінансово-кредитного підприємництва, яка полягає в тому, що підприємець одержує страховий внесок, виплачуючи страховку тільки при визначених обставинах.

Консультативне підприємництво – до цього виду можна віднести таку діяльність: загальне управління; адміністрування; фінансове управління; управління кадрами; маркетинг; виробництво; інформаційні технології; спеціалізовані послуги.

4-а. Венчурний бізнес (див. детально в Додатку Венчур.бізнес )

Зазначимо, що інноваційна підприємницька діяльність у формі інноваційного бізнесу в країнах Заходу дає понад 50% важливіших нововведень.

Основною причиною високої ефективності малого бізнесу в цій сфері є специфіка процесу об’єднання науки з виробництвом в рамкам малого підприємництва, що називають малі венчурні або ризиковані фірми.

В країнах цивілізованого ринку Венчурні фірми, спираючись на авторитет своїх співробітників, зв’язки в ділових колах, знання та залучені зовнішні фінансові ресурси , швидко стали активними компонентами інноваційного ринкового механізму в країнах Заходу та об’єктом державного регулювання.

Венчурний (В.) ризикований бізнес – це вид бізнесу, що орієнтується на практичне використання технічних і технологічних новинок, результатів наукових досліджень, які ще не апробовані практикою.

Венчурний капітал – це якісно новий засіб фінансування (інвестування) ризикового підприємства, яке працює над втіленням у виробництво певної ідеї або проекту. Такі підприємства не повертають вкладені у них інвестором кошти і не виплачують відсотки по них. Інвестор отримує права на всі запатентовані і незапатентовані «ноу-хау», інновації і засновницький прибуток від ризикових (венчурних) підприємств у разі їхнього успіху.

     У західній економ. літературі під Венчурним Капіталом розуміють капітал, вкладений у акціонерну компанію з великим ризиком банкрутства.

  Більшість фірм Венчурного Капіталу існує у формі товариства з обмеженою відповідальністю, оскільки у разі банкрутства є можливість зберегти свої заощадження, які не вкладені в акції фірми-банкрута. Їхня мета отримати від різних фінансових інститутів кошти для створення ризикових підприємств, в яких переважно незначна кількість працівників. Такі фірми створюють безпосередньо підприємці, менеджери, бізнесмени. Ці фірми можуть бути також окремими відділеннями (філіями) крупних компаній і фінансових груп.

Венчурне фінансування стимулює розвиток НТП, сприяє прискоренню впровадження новітніх досягнень науки у виробництво.

Створення В.підприємств вигідно крупним і страховим компаніям та банкам, оскільки таким чином вони використовують підприємницький талант дрібних бізнесменів, їхню енергію і творчу ініціативу, частково перекладають на них ризик нововведень. Кожна 5-та технічна і наукова новинка, що успішно впроваджена крупними компаніями розвинутих країн світу, запозичена у невеликих фірм і дає високий комерційний результат.

Венчурні операції - це грошові операції та операції з цінними паперами, що пов’язані з кредитуванням та фінансуванням технічних нововведень, наукових досліджень і розробок, впровадженням винаходів і відкриттів. Проводиться переважно інноваційними банками,пов’язані з високим ризиком

Банк венчурний – створений для кредитування ризикових проектів (науково-технічних робіт з невизначеним у часі ефектом). Кредитні ресурси формуються в основному за рахунок внесків держави та спонсорів. У випадку успішного завершення робіт, банк отримує засновницький прибуток, який визначає долю (частку) прибутку від впровадження інновацій.

4-б. Інновація та інноваційна діяльність див.(детально в Додатку Інноваційна економ.)

Інновація - кінцевий результат впровадження нововведення з метою зміни об'єкта управління і отримання економічного, соціального, екологічного, науково-технічного або іншого виду ефекту. До того ж необхідно зазначити:

Людей, які задумують і здійснюють інновації, австрійський економіст И.Шумпетер називав підприємцями. Приймаючи інноваційні рішення, підприємці створюють нові, раніше невідомі комбінації факторів виробництва. Саме тому И.Шумпетер вважав, що підприємництво (чи підприємницька здібність) є четвертим фактором виробництва.

Інновація включає всі кроки в науковій, технічній, комерційній і фінансовій сферах, необхідні для забезпечення успішного розвитку і реалізації на ринку нових або удосконалених видів продукції або технологічного обладнання, або ж упровадження нових підходів для реалізації суспільних завдань.

   Австрійський вчений И. Шумпетер розмежував поняття економічне зростання і економічний розвиток. Економічне зростання — збільшення виробництва і споживання одних і тих же товарів і послуг з часом. Економічний розвиток — це насамперед поява чо-гось нового, невідомого раніше, тобто інновації. Шумпетер приводить 5 типів інновацій:

- упровадження нових товарів;

- упровадження нових методів виробництва;

- створення нових ринків збуту;

- доступ до нових джерел постачання сировиною або полуфабрикатами ;

- реорганізація структури управління.

Класифікація інновацій

Технологічні — нові технології виробництва старих чи нових продуктів, упровадження інформаційних систем, нових джерел енергії. Технологічні нововведення — це зміни перш за все в засобах і методах організації виробництва.

Продуктові — створення нових товарів, що споживаються у сфері виробництва (засоби виробництва) чи у сфері споживання (предмети споживання).

Організаційно-управлінські — нові методи й форми організації всіх видів діяльності підприємства й їх об'єднань: нові організаційні структури, методи управління персоналом, системи стратегічного планування, прогнозування, моделювання процесів виробництва. 

Економічні — нововведення у фінансовій та бухгалтерській сферах діяльності, мотивації та оплати праці, оцінка результатів діяльності.

Соціальні — нові форми активізації людського чинника, включаючи процес зміни умов праці, культурних, екологічних та політичних аспектів, зміна способу життя в цілому.

Юридичні — нові нормативно-правові документи, що визначають та регулюють усі види діяльності підприємств, організацій та фізичних осіб, створюючи відповідні умови для розвитку. Деякі автори відносять юридичні інновації до соціальних.

  Під інноваційною діяльністю розуміється діяльність колективу, що спрямована на забезпечення доведення науково-технічних ідей, винаходів (новацій) до результату, придатного до практичного застосування та реалізації їх на ринку з метою задоволення потреб суспільства в конкурентоспроможних товарах і послугах. Інноваційна діяльність пов'язана з трансформацією наукових досліджень і розробок, винаходів і відкриттів у новий продукт або новий технологічний процес, які впроваджуються у виробничий процес, або в новий підхід до соціальних послуг. Інноваційна діяльність передбачає створення цілого комплексу наукових, технологічних, організаційних, фінансових і комер-ційних заходів, які у своїй сукупності ведуть до створення інновації «під ключ», тобто повністю готової до реалізації на ринку. Інноваційний процес — це складний і взаємопо-в'язаний процес створення інновацій з використанням сукупності системи знань, наукової і маркетингової діяльності; сукупності засобів праці, що полегшують людську працю і ро-блять її продуктивнішою. Це комплекс різних послідовних видів діяльності на основі по-ділу і кооперації праці — від одержання нового теоретичного знання до використання створеного на його основі товару споживачем.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

57708. Культура Галицько – Волинської держави 77.5 KB
  Мета: Ознайомити учнів з досягненнями культури Галицько – Волинської держави; визначити її особливості; з ясувати які держави мали вплив на розвиток Галицько – Волинської держави; працювати над вмінням виділяти головне працювати в групі...
57709. Клас Комахи. Особливості будови та процесів життєдіяльності 157.5 KB
  Розширити та поглибити знання учнів про членистоногих познайомити з різноманітністю комах особливостями їх зовнішньої та внутрішньої будови пристосуванням їх до умов навколишнього середовища.
57710. Урок-турнір з інформатики «Комп’ютерні відмінники» 2.89 MB
  Мета уроку: Перевірити спільний рівень ерудиції; знання учнів з вивчених розділів та тем навчальної програми; вміння та навички учнів отриманих на уроках інформатики...
57711. Устройство компьютера. Урок информатики 67.5 KB
  Цели урока: помочь учащимся усвоить устройство компьютера понятие базовая конфигурация ПК дать основные понятия необходимые для начала работы на компьютере; воспитание информационной культуры учащихся внимательности аккуратности дисциплинированности усидчивости; развитие познавательных интересов навыков работы с мышью и клавиатурой самоконтроля умения конспектировать. Оборудование:компьютер учебник компьютерная презентация. На прошлом уроке мы начинали знакомство с компьютером. Сегодня мы рассмотрим какие устройства...
57712. Прямокутна система координат у просторі. Декартові координати у просторі 1.75 MB
  Мета уроку: ввести поняття прямокутної системи координат у просторі з використанням історичного матеріалу навчати будувати точку за заданими координатами та знаходити координати точок які зображенні у заданій системі координат...
57713. Прямоугольная система координат. Расстояние между точками. Координаты середины отрезка 286 KB
  Актуализация опорных знаний фронтальный опрос сильных учащихся с наводящими вопросами по будущим заданиям Что такое треугольник фигура состоящая из 3х точек не лежащих на одной прямой и 3х отрезков попарно соединяющих эти точки...
57714. Паливні корисні копалини України 69 KB
  Мета: поглибити й систематизувати знання учнів про паливні ресурси та їх звязок з геологічною будовою; виявити закономірності розташування родовищ корисних копалин України за допомогою карт атласу...
57715. Кримські гори. Загальна характеристика гірської країни 990.5 KB
  Мета уроку: сформувати знання про особливості географічного положення Кримських гір та їх природних умов надати учням систему знань про особливості розподілу висотних поясів ландшафтів гірського Криму...
57716. Органи кровообігу: серце і судини. Взаємозалежність будови органів кровообігу і функцій які вони виконують 581 KB
  Звук Демонстрація на екрані пульсуючого серця і запис роботи серця. Вивчили будову цих серця і судин. Який орган забезпечує рух крові по судинах Епіграфом уроку можна взяти слова: Слайд Серце може додати розуму але розум не може додати серця.