17362

Фірма як основна структурна одиниця бізнес-діяльності

Контрольная

Экономическая теория и математическое моделирование

Фірма як основна структурна одиниця бізнесдіяльності. Фірми являють собою складне економічне утворення. Так Фірми з одного боку – це особливий інститут сучасної економічної системи в якому домінує контрактне право. А Фірми з другого боку – це основна...

Украинкский

2013-07-01

123.5 KB

14 чел.

Фірма як основна структурна одиниця бізнес-діяльності.

       Фірми являють собою складне економічне утворення.

Так, Фірми,  з одного боку – це особливий інститут сучасної економічної системи, в якому домінує контрактне право.

   А Фірми, з другого боку – це основна структурна одиниця бізнес-діяльності, основною рисою якої є самостійність.

    Перше дослідження, що присвячено такому структурному елементу економічної системи як фірма, було проведено в фундаментальній праці Рональда Коуза «Природа фірми» – це Лауреат Нобелівської премії (1991р.) «за відкриття і роз’яснення значення вартості укладання угод та майнових прав для інституційної структури економіки та її функціонування»

   Згідно теорії Р.Коуза, фірма характеризується свободою прийняття рішень, що формуються певною групою контрактів без дрібної регламентації всіх зобов’язань. Такі відкриті угоди дають дирекції можливість маневрування. Фактично фірма складається з цих багатьох контрактів, тобто не як сукупність людей і техніки, а як сплетіння взаємовигідних умов.   

Проте, постає питання: На чому ж тримається, як розвивається і як пра-цює внутрішній механізм фірми цього сплетіння взаємовигідних угод? 

   Так, оскільки, ринковий обмін може досить ефективно поєднати покупців та продавців, виробників та споживачів, а в ідеальному випадку всі суб’єкти економіки повинні бути самостійними. То для чого ж  тоді існують фірми? 

 Як раз це питання постає тому, що у внутрішньому просторі фірм вільний ринковий обмін замінено на адміністративні, ієрархічні, нерівні зв’язки між власниками та  робітниками, між власниками та менеджерами, менеджерами та робітниками. І саме тому, відомий вчений (інституціоналіст) Р.Коуз, співставляючи  ринок та ієрархію внутрішньої організації фірми, довів, що завданням фірм на ринкує економія на трансакційних витратах.

  До таких витрат належать: 1.збір та обробка інформації; 2.проведення переговорів; 3.контроль та юридичний захист виконання контрактів; 4.визначення і захист прав власності; 5.перевірка та забезпечення умов домовленості та угоди.(див. Додат.Лекц.6)

    Сама ж фірма буде існувати та розширюватись до тих пір, поки внутрішні трансакційні витрати фірми (затрати на адміністративне управління фірмою) будуть нижче, ніж трансакційні витрати по складеним ринковим контрактам. Таким чином, Р.Коуз вивів співвідношення рівноваги між ринковим середовищем та внутрішнім середовищем фірми.

  Під фірмою, як правило, розуміється первинна організаційна одиниця бізнесу, яка володіє наступними характеристиками:

- юридична самостійність: фірма є юридичною особою і зареєстрована в держорганах;

 - виробнича самостійність: вона самостійно вирішує, що, де, як виробляти-продавати;

- фінансова самостійність: фірма самостійно розподіляє отримані доходи;

- організаційна самостійність: фірма самостійно обирає тип внутрішньої організації.

  Отже, фірма в ринковій економіці: 1. виступає як первісна форма поділу праці та спеціалізації. 2. виступає однозначно як суб’єкт конкуренції, тобто в якості конкурентної організації, яка знаходить природній рівень цін через постійний моніторинг ринку. Отже, підвищення ефективної господарської діяльності фірми та пошук рівноважної ціни є і результатом конкуренції і метою виробництва фірми щодо випуску продукції або надання послуг. 

  Теорії фірми, які існують, можна об’єднати в три групи – це: 1.технологічна концепція фірми –є основою класичної та неокласичної теорії; 2.інституційна теорія фірми; 3.теоретичні дослідження поведінки фірми (на базі теорії ігр).  

 Саме тому вивчення різноманітних поглядів на природу фірми, які існували і існу-ють в західній економічній науці, допомагає виявити методи дослідження, які можна використати для оцінки поведінки національних, зокрема українських підприємств. І дати відповіді на питання: Чи обов’язковим для вітчизняних фірм є виконання контрактів? Іншими словами: Чи розвинутий інститут контрактного права в країні? Наскільки вітчизняні фірми а) є самостійними і б) є суб’єктами конкуренції? Та інші питання, відповіді яких оцінюють бізнес-діяльність в країні. Визначення фірми таке:

Фірма – це господарське, промислове або торгівельне підприємство, яке користується правом юридичної особи і може представляти з себе об’єднання однорідних або змішаних підприємств. Власність фірми може виступати в різноманітних формах  –  одноосібною, власністю товариств або корпорацій.

В умовах конкуренції роль дрібних та середніх фірм полягає, в основному, в обслуговуванні крупних фірм, концернов  або великого бізнесу.

В умовах централізації капітала а) по горизонталі (об’єднання підприємств однієї галузі) та б) по вертикалі (підпорядкування компаніям все нових етапів ви-робництва) відбувається процес комбінування фірм – процес диверсифікації.

    Диверсифікація – це процес проникнення фірми в інші галузі, з відходом їх від попередньої спеціалізації, що викликає необхідність пошуку більш вигідних сфер для застосування своїх капіталів.

   Дрібні та середні фірми швидко вступають на шлях диверсифікації, супроводжуючи цей процес, з одного боку, процесом спеціалізації, тобто ростом свого асортименту, а з іншого боку процесом злиття на поглиненням інших фірм, що прискорює зростання кількості крупних фірм. Процес та правила «поглинення фірм» визначається юридичними законодавчими актами та відповідною державною політикою.

Фірма може мати свою фірмову марку, тобто клеймо, що дозволяє виділити товари даного виробника з маси інших товарів, що сприяє підвищенню їх конкуренто-спроможності. Вироби, які стали відомими завдяки фірмовій марці, забезпечені  стій-кими позиціями на ринку. Фірмова марка як складова товарного знаку розгляда-ється законодавством як об’єкт інтелектуальної власності, який підлягає реєстрації в держ.оргагах, які займаються справами авторських прав, винаходів та відкриттів. Маркіровані  товари на світовому ринку зазвичай на 15-20% є дорожчими, ніж не маркіровані. Фірма також може володіти кількома фірмовими знаками на різні товари і їх сорти. Знак фірмовий і логотип фірми утворюють «фірмовий блок» в який може увійти пояснювальні написи (країна виробник, поштова адреса, телефон, телефакс та сайт фірми), а також «фірмовий лозунг» – техніч. і комерц. кредо фірми.  

Класифікація фірм (підприємств):  

    На всіх етапах розвитку економіки основною ланкою було підприємство. Сучасне підприємство – це складна організаційна структура. В умовах ринкової економіки зростає значення трьох основних напрямків організації промислового підприємства, зокрема це:

  1.  наукова організація виробництва;
  2.  наукова організація праці;
  3.  наукова організація керування.

Підприємство – це самостійний господарюючій суб’єкт, створений для виробництва продукції (послуг) з метою задоволення суспільних потреб і одержання прибутку. Підприємство самостійно здійснює свою діяльність, розпоряджається продукцією, що випускає, одержуваним прибутком, що залишається в його розпорядженні після сплати податків і інших обов’язкових платежів. Для здійснення своєї діяльності підприємство формує майно, що може належати йому на праві власності.

          Джерелами майна підприємства є:

- грошові і матеріальні внески засновників підприємств;

- доходи від реалізації продукції, робіт та послуг;

- цінні папери і доходи від цінних паперів;

- капітальні вкладення і дотації від бюджетів різних рівнів;

- безплатні чи благодійні внески;

- пожертвування організацій, підприємств і громадян;

- викуп майна державних підприємств шляхом конкурсу, аукціону, тендерів;

- викуп майна державного підприємства шляхом акціонування;

- інші джерела не заборонені законодавством.

Підприємство вважається створеним і здобуває права юридичної особи з дня його державної реєстрації, здійснюваної, як правило, за місцем перебування у виконавчому комітеті відповідного Ради народних депутатів, якщо інше не передбачене чинним законодавством. Створення, реєстрація та ліквідація підприємств регламентується Законом  України«Про підприємства в Україні»

Підприємства можна класифікувати і поділити за такими ознаками:

-Господарські товариства: 1.Акціонерні є а)відкриті, б)закриті; 2.Товариство з обмеженою відповідальністю; 3.Товариство з додатковою відповідальністю; 4.Повні; 5.Командитні.

-Залежно від способу утворення: 1.Унітарні; 2.Корпоративні.

-Об’єднання: 1.Промислово-фінансові групи; 2.Холдингові компанії (див.при-клад цієї підприємницької структури в кінці тексту); 3.Асоційовані підприємства; 4.Залежно від порядку заснування: по-перше, це державні чи комунальні господарські об’єднання, по-друге – це просто господарські об’єднання, а са-ме: а)асоціації, б)корпорації, в)консорціуми, г)концерни, д)інші об’єднання.

-Залежно від форм власності: 1.Приватне; 2.Державне: а)державне унітарне; б)державне комерційне; в)казенне; 3.Колективне: а)підприємства споживчої кооперації; б)виробничі кооперативи; в) підприємства громадських та релігійних організацій; г)інші види підприємств; 4. Змішане; 5.Комунальне: 5.1.комунальне унітарне.

-Залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу: 1.велике; 2.середнє; 3.мале.

-Інші види підприємств: 1.Орендне підприємство; 2.Селянське (фермерське) господарство; 3.Іноземне: а)іноземне підприємство з сто відсот- ковим іноземним капіталом; б)підприємство з іноземними інвестиціями (СП).

    З урахуванням законів товарного виробництва та вартісних категорій побудовано метод господарської діяльності товаровиробника – комерційний розрахунок

6. Комерційний розрахунок (К.р.)– це економічна категорія ринкової економіки, яка виражає широке коло економічних відносин, що виникають у процесі продуктивного використання засобів виробництва, робочої сили, реалізації виробленої-продукції, надання послуг, розподілу й використання державного доходу. В економічній літературі колишнього СРСР домінувала думка, що К.р. існує лише в капіталістичних країнах, у ринковій економіці, а в Радянському Союзі він був лише в роки непу. Тому К.р. було замінено госпрозрахунком, який протиставлявся К.р. Відмінності між ними науковці вбачали у їх меті: мета К.р. — отримання максимального прибутку, мета госпрозрахункових підприємств — якнайповніше задоволення потреб населення, суспільства. У такому трактуванні К.р. і госпрозрахунку проглядається відверте ідеологічне навантаження. Насправді жодної істотної відмінності між цими поняттями не існує. Вони в основному ідентичні, хоча мають особливості, зумовлені неоднаковими умовами господарювання у командно-адміністративній, планово-директивній та регульованій ринковій економіці, що виявляється у ступені самостійності, економічної свободи та відповідальності підприємств. Підприємства, організації за командно-адміністративної системи ніколи, за винятком короткого періоду непу, не мали тієї економічної свободи, яку мають аналогічні підприємства в розвинутих країнах. Не існувало справжньої економічної відповідальності за результати господарської діяльності. Якщо за капіталізму підприємство через нераціональне використання ресурсів, неефективне виробництво зазнає збитків, воно розорюється, а його власник стає банкрутом. За командно-адміністративної системи існування спотвореного К.р., що видавався за госпрозрахунок, спричиняло збитковість підприємств за рахунок перерозподілу прибутку між державними підприємствами або прямих дотацій з бюджету. За ринкових, конкурентних відносин кожне підприємство незалежно від форм власності організовує свою діяльність на таких основних засадах: самоокупність і самофінансування; самозабезпечення необхідними для виробничо-господарської діяльної 'і ресурсами; матеріальна заінтересованість працівників і трудового колективу в рентабельній роботі; економічна відповідальність за результати діяльності; контроль фінансової, кредитно-банківської системи і самих підприємств за їх господарсько-фінансовою діяльністю. К.р. у соціальній ринковій економіці — об'єктивна економічна категорія і складовий елемент її господарського механізму. Суть К.р. — раціональна, розумна господарська, комерційна діяльність, мета якої — не лише відшкодування витрат, а й отримання прибутків. Проте К.р. передбачає не тільки прибуток, а й матеріальну, економічну відповідальність за незадовільну роботу, відставання и НТП, послаблення позицій у конкурентній боротьбі на ринку. Ці дві сторони К.р. — прибуток (як стимул розширення виробництва і зростання його ефективності), з одного боку, і матеріальна, економічна відповідальність, страх бути розореним — з іншого перебувають у діалектичній єдності. Зазначимо, що іноді економічну систему називають системою прибутків і збитків. Так, прибуток – віддалена причина, а от збитки – це покарання за використання неефективних методів виробництва або ж за використання ресурсів, яке не задовольняє бажань споживачів, що витрачають свої кошти. Для організації роботи підприємств України на засадах К.р. необхідні докорінні зміни у відносинах власності, зокрема, існування поряд з державною кооперативної, акціонерної, приватної конкуренції між ними і створення відповідно адекватної нормативної бази. К.р. не означає, однак, повної свободи прийняття економічних рішень субєктами економічних відносин. Така свобода обмежується вимогами законів ринкової економіки, зокрема, законом вартості, попиту і пропозиції, конкуренції. Бажання отримати, наприклад, якнайбільший прибуток наштовхується на дію закону конкуренції, попиту та пропозиції. Невід’ємною рисою комерційного розрахунку є економічна відповідальність підприємств одне перед одним і перед державою за своєчасне виконання договірних зобов’язань, замовлень держави, яка досягається через механізм штрафних санкцій, розрив господарських зв’язків тощо.        

7. Загальна формула бізнесу (спекулятивний, «чорний», «білий»). Процес виробництва нової вартості і способи її збільшення.

Формула бізнесу: варіанти її здійснення та процес виробництва нової вартості.

Сутність будь-якого бізнесу наглядно представлена в його формулі:

                     Г – Т – Г*,    де

Гпервісно авансовані грошові кошти; Тнабуті товари; Г*сума грошей, яка зросла.

    Г* = Г + /\Г ,  де  /\Г –  приріст грошей, тобто  прибуток.

    Звідси зрозуміло як діє підприємець. Спочатку він повинен мати грошові кошти, (російск. денежные средства), що йдуть в обіг з метою збагачення, (наживи). На них він закуповує певні товари. В кінцевому рахунку бізнесмен реалізує на ринку товарні цінності, що в нього є і отримує збільшену суму грошей. Приріст грошей у порівнянні з первісно витраченою сумою складає його дохід –  прибуток.

    Перший варіант підприємництваспекулятивний бізнес. Він означає скупку товарів за низькою ціною і їх перепродаж за підвищеною ціною. Прибуток від спекуляції (Пс) являє собою різницю між продажною ціною товару (Ц2), за якою спекулянт збуває речі, та закупівельною ціною (Ц1), за якою підприємець набуває її: Пс = Ц2   –  Ц1.

      Другий варіант підприємництва – кримінальний бізнес. Такий спосіб збагачення на ринку заснований на шахрайстві (зловживання довіри, ошуканість), протизаконним використанням товарного знаку, збут майна, яке придбане злочинним шляхом та інше.

Спільні риси обох варіантіввикористання ринку як каналу перерозподілу багатства населення на свою користь. Більш того, отриманій ними прибуток не повязаний безпосередньо зі створенням нової товарної вартості у масштабі всього суспільства. І це є головною негативною рисою як спекулятивного бізнесу, так і кримінального.     

     А чи існує такий варіант бізнесу, який прямо повязаний  зі створенням нової вартості, яка утворюється без спекулятивного накручування цін.?

Багатовікова практика довела, що дійсно нормальним є виробничий бізнес, що називають «білим».

Формула «білого» бізнесу суттєво відрізняється від загальної формули:

         [РСробоча сила (РС), що надбана на ринку праці

Г – Т [ <         ...    –  П ...    –   Т*   –  Г*;        Г – авансована величина грошей

         [ЗВзасоби виробництва   

П –   процес створення нових товарів;   Г* – сума грошей, яка зросла;

Т* – вироблені фірмою товари зі збільшеною вартістю 

Звідси видно, що для початку бізнесу необхідно мати капітал – гроші (Г), який пускають у справу. На ці гроші придбають засоби виробництва (ЗВ) та робочу силу (РС). Після цього обіг товарів і грошей переривається і починається головне – процес виробництва (П), в ході якого створюється нова вартість. Ново виготовлені корисні речі володіють збільшеною вартістю (Т*). Після продажу на ринку товарів за їх вартістю підприємець отримує суму грошей (Г*), яка перевищує первісну величину капіталу. Якщо з цієї збільшеної грошової суми, отриманої за всі продані товарні вироби, відняти авансовану величину(Г), то бізнесмен отримує валовий(загальний) прибуток.

Наприклад, ткацька фабрика: припустимо, що за рік підприємство закупило та використало засобів виробництва на певну суму. Сюди увійшли витрати на цехи (їх вартість за рік використана частково), технічні засоби – машини, обладнання (їх вартість за рік теж частково зношена), ресурси, матеріали, паливо,  енергію. Всі ці речі створені на інших підприємствах (будівельних, машинобудівельних, ресурсно-добувних, тощо). Вони поступили з зовні – від інших фірм (російск из вне)  і втілюють так звану стару вартість, яка утворилась до початку виробництва на даній ткацькій фабриці.

 Потім на фабриці з пряжі робітники виробляють тканину. Ось тут вони створюють нову вартість – її ще називають додана вартість–у законодавстві це є різниця між вартістю реалізованих товарів і вартістю матеріальних затрат, віднесених на витрати (издержки) виробництва і обігу.

Результат „білого” бізнесу в загальному вигляді можна представити так:

            - Вартість готових виробів (товарів)  (Вт ) включає вартість засобів виробництва  – (стару вартість СВ) та нову вартість Вн:     Вт  =  СВ  +  Вн

В свою чергу нова вартість розпадається на дві частини – заробітну плату робітників (Зп) та валовий прибуток (Пв) :  Вн =  Зп +  Пв

Валовий прибуток в ), перш за все, поділяється на доходи різних власників:

а)відсоток по банківським кредитам або цінним паперам (Пц);

б)ренту (Рз);

в)чистий прибуток(Пч), який достається фірмі

        

                                          Пв =  Пц  +  Рз  +  Пч

         Таким чином, ми приходимо до висновку, що нова вартість ( Вн ) є джерелом доходів власників всіх факторів виробництва. ЇЇ структура представлена формулою:              

                                         Вн  =  Зп  +  Пц  +  Рз  +  Пч

Умови, які впливають на створення нової вартості

1.Збільшення чисельності виробників. Оскільки кожен з них створює нову вартість, то є вірогідним, що збільшуючи чисельність персоналу виробництва нової продукції, яке розширюється, зростає її вартість .

2.Подовження трудового часу робітників.

3.Підвищення інтенсивності праці. – зростають витрати робочої сили на одиницю робочого часу.

4.Зростання продуктивності праці. Ця величина підраховується шляхом поділу обсягу створеної продукції на чисельність робітників. Цей показник зростає (відповідно вартість збільшується), якщо таж сама кількість робітників випускають більше продукції, завдяки впровадженню нової техніки та технології, підвищенню кваліфікації людей.

Гуманізація виробництва – тенденція сьогодення, наслідком чого є підвищення продуктивності праці. З цією метою впроваджуються досягнення ергономіки – наукова дисципліна , яка краще прилаштовує виробничі умови (температура, вентиляція, освітлення та інше) до особливостей і можливостей людського організму.

8.Капітал і прибуток у виробничій фірмі. Розподіл валового прибутку. Норма прибутку і вигідність бізнесу (маркетинг)

Прибуток його сутність, форми та структура.

Прибуток – це результат дії багатьох факторів сфери виробництва, розподілу і обігу. При капіталізмі, привласнення прибутку є головною метою і вирішальним мотивом виробництва. Всі інші цілі є похідними від цієї мети.

Отже, прибуток є найважливішим критерієм ефективності капіталістичного ринкового виробництва чи будь-якої підприємницької діяльності.

Більш повне визначення прибутку таке: це головна мета діяльності капіталістичного підприємства, яка 1.реалізується в процесі виробництва та реалізації товарів і послуг з використанням найманої праці та діяльності самих підприємців, яка 2.виражає певну сукупність відносин економічної власності  при здійсненні названих видів діяльності та праці.

Основними формами існування прибутку є:

1)  середній прибуток, який привласнюють дрібні та середні підприємства;

2) монопольний прибуток, який привласнюють монополії, у т.ч. групові монополії або олігополії;

3)  прибуток транснаціональних корпорацій і транснаціональних банків, як різновид монопольного прибутку;

4)  прибуток державних підприємств.

Зазначимо, джерелом монопольного прибутку є не тільки праця найманих робітників, але і привласнення частини додаткової вартості, створеної на підприємствах немонополізованого та державного секторів, а також частини додаткового продукту, створеного дрібними товаровиробниками, частини доходів споживачів та інше. Яким чином, через що? – Через монопольну ціну

Розподіл прибутку в акціонер.товарист:1.частину прибутку вилучає держа-ва (в особі центральних і місцевих органів влади); 2.частина йде на виплату дивідендів, відсотків за банківські кредити; 3.незначну частку привласнює частина тих висококваліфікованих найманих працівників, що придбали акції.

Отже, Прибуток – це грошове вираження різниці між вартістю реалізованої продукції та витратами на її виробництво.

Роль прибутку в ринковій економіці:

  •  П. є основним  джерелом фінансових ресурсів підприємств, розмір прибутку визначає перспективи господарського розвитку підприємства;
  •  П. створює зацікавленість економічних суб’єктів в удосконаленні результатів різних сторін своєї діяльності;
  •  П. слугує критерієм економічної ефективності господарської діяльності і головним результативним показником в розрахунках щодо ефективного використання всіх видів економічних ресурсів підприємства;
  •  П. виступає  найважливішим джерелом формування доходної частини бюджетів всіх рівнів, оскільки частина П. відшкодовується через податки.

Функції прибутку:

1. Оціночна – прибуток є показником оцінки діяльності підприємця чи фірми. З-н  «Про підприємництво в Україні» зазначає, що основним узагальнюючим показником фінансових результатів господарської  діяльності підприємств є прибуток  ;

2. Регулююча – через прибуток здійснюється регулювання розподілу капіталів і трудових ресурсів між галузями і сферами економіки;

3.Стимулююча – очікування прибутку змушує фірму здійснювати нововведення .  

Види прибутку

Є прибуток обліковий (бухгалтерський) і економічний

Чистий обліковий (бухгалтерський) прибуток обчислюється як різниця між вартістю реалізованої продукції та витратами на її виробництво.

Економічний прибуток (Е.п.) – різниця між обліковим і нормальним прибутком. Його важливо відрізняти від фактичного прибутку.

Якщо Е.п. від”ємний, то є раціональним вихід фірми з ринку  

Нормальний прибуток –є своєрідною винагородою за підприємницьку ді-яльність і його слід віднести до доходів споживчого призначення , так званих не фінансових витрат виробництва. Його визначають множенням інвестованого капіталу Кі на середню рентабільнсть Н

( наприклад: К=10 тис.грн, а Н= 0,8%, то норм.прибут дорівнює 8 тис.грн).

Вирішальним критерієм визначення реальної прибутковості підприємства вважають величину економічного прибутку. Вона показує, наскільки ОП перевищує НП:

ЕП = ОП – НП,  де ЕП –економічний П.; ОП –обліковий П.; НП –нормальний П.

ЕП – виникає тоді, коли загальна виручка перевищує всі зовнішні та внутрішні витрати 

Підприємство може мати прибуток від позареалізованої діяльності. Це різниця між штрафами, пенею, що одержані та сплачені, доход за операціями з тарою, оренда тощо.  

Загальна сума прибутку від усіх видів діяльності утворює балансовий прибуток.  Його відображають у бухгалтерському балансі.

Розрізняють також прибуток засновницький і чистий (розрахунковий) прибуток.

Засновницький прибуток – це доход, який одержують засновники акціонерного підприємства(товариства) при відкритій підписці на акції у формі різниці між сумою, що одержана від реалізації, і статутним капіталом товариства. Цей вид прибутку утворюється за рахунок продажу акцій за ціною, що перевищує номінальну вартість акцій.

 Чистий(розрахунковий прибуток) – це частина загального або балансового прибутку підприємств, що залишились у його розпорядженні після сплати податків, рентних та інших платежів до бюджету.

Чистий прибуток є джерелом коштів для розвитку і розширення виробництва, задоволення соціальних потреб трудового колективу, матеріального заохочення працівників.

Валовий прибуток – це загальна сума прибутку, отримана підприємством від підприємницької діяльності.

Розподіл прибутку: по-перше, а) насамперед з прибутку вираховують податки до держбюджету; б)частину прибутку вилучають за орендну плату(за користування землею, будівлями, тощо); в)підприємства за рахунок прибутку сплачують відсотки за позичені кошти банківським установам.

     По-друге, із прибутку створюються благодійні та інші фонди (підприємства, які віддають частину своїх прибутків на благодійність користуються податковими та іншими пільгами). По-третє, кошти, що залишаються після перелічених відрахувань утворюють чистий прибуток і з нього здійснюються: а)нагромадження та резервний страховий фонд; б)охорона довкілля; в)соціальні фонди, заробітна плата та матеріальне заохочення працівників; г)підготовка кадрів; д)особистий дохід підприємців.

Індивідуальна трудова діяльність – не вся грошова виручка від цієї діяльності  є грошовим доходом, а тільки залишок після вилучення з грошової виручки виробничих витрат-амортизація,витрати на сировин,електроенерг.,транспорт. Після сплати податків ці суб”єкти самостійно розпоряджаються своїм доход.

. Прибутковість підприємства розглядають у 2-х вимірах:

1)прибутковість виготовлення окремої партії товарів. Вона вимірюється відношенням прибутку до собівартості товарів цієї партії.

Вартість і собівартість – це категорії різних рівнів виробничих відносин

Вартість – це категорія виробництва, її складові: а)матеріальні витрати, б)необхідний продукт,  в)додатковий продукт.

Собівартість –а)виражає виробничі відносини, пов”язані з розподілом про-дукту(категорією розподілу є заробітна плата).б)відбиває ряд економічних відносин (ціни на засоби вир-цтва,швидкість оборотів капіталу,рівень зар\пл)

Запам”ятайте: для підприємства собівартість – це мірило витрат і доходів.

Зростання прибутку забезпечується через зниження собівартості

Для зниження собівартості необхідно знати структуру витрат. Собівартість залежить від обсягу реалізованої продукції – результат маркетингової діяльн.

2)прибутковість усього підприємства щодо усього авансованого капіталу –Ка 

Загальна прибутковість підприємства визначається нормою прибутку: це відношення річного прибутку до авансованого капіталу (Ка). І якщо річний прибуток віднести до затрат, то отримаємо норму рентабельності.

Рентабельність показує прибутковість, доходність підприємства.

Норма прибутку формула:  р* = Р/Ка    х  100%,

де Р – маса  прибутку (величина) є різниця між ціною і собівартістю

Норма прибутку показує ефективність використання всього капіталу, ступінь його зростання. Тому прибуток виступає не тільки як надлишок над витратами, а і як приріст авансованої вартості, тобто відображає процес створення нової вартості. Саме тому норму прибутку ще називають показником доцільності капіталовкладень

І кожен підприємець прагне у своїй діяльності одержати найвищу норму прибутку, яка залежить від таких чинників:

- по-перше, при незмінному рівні цін прибуток, а отже і його норма залежать від рівня витрат виробництва;

- по-друге, на норму прибутку впливає рівень цін на продукцію;

- по-третє, чинником, що впливає на норму прибутку є швидкість обороту капіталу;

- по-четверте, важливе значення для збільшення норми прибутку має структура авансованих на виробництво заходів, а саме частка видатків на оплату праці працівників;

- по-п”яте, на норму прибутку впливає економія на масштабах виробництва.

 У практиці країн з розвинутим ринком застосовуються різні методи розрахунку норми прибутку.

 За першим методом норма прибутку визначається як відношення прибутку до обсягу продаж, тобто ця норма прибутку дає можливість визначити ефективність поточних витрат на здійснення підприємницької діяльності.

р* = Р-маса прибутку / обсяг продаж    х  100%,

 За другим методом норма прибутку визначається як відношення маси прибутку до акціонерного капіталу, тобто цей метод дає змогу визначити ефективність використання власного капіталу корпорації.

р* = Р-маса прибутку / акціонерний капітал    х  100%,

  Третій метод визначення норми прибутку полягає в зіставленні прибутку з активами компанії, тобто це показник ефективності всього капіталу, використаного компанією.

р* = Р-маса прибутку / активи    х  100%,

Четвертий метод визначення норми прибутку полягає у зіставленні прибутку з чистим відтворювальним капіталом корпорацій, тобто ця норма прибутку характеризує прибутковість елементів речового капіталу(будівель, споруд, устаткування, сировини, матеріалів).

р* = Р-маса прибутку / відтворювальний капітал    х  100%,

У розвинених країнах норма і маса прибутку – головна мета підприємців і критерій ефективності виробництва. Середня норма прибутку у великих компаніях становить до 12% .

В Україні поки що спостерігається:

1.Перекачування додаткової вартості і навіть частини необхідного продукту із сільського господарства в руки посередницьких структур, у т. ч. банків, перекачування прибутків з державних підприємств до приватних фірм;

2. Вилучення до 80% доходів підприємств у державний бюджет через механізм оподаткування;

3.Масове вивезення прибутків новими українцями за кордон;

4.Привласнення значної частини прибутків іноземними фірмами та СП

Ці специфічні фактори повинна подолати відповідна державна політика.

Приклад підприємницької структури:

Що з себе являє холдингова компанія?

Холдинг – це акціонерна компанія, яка володіє контрольним пакетом акцій одного або декількох акціонерних товариств (фірм, підприємств) з метою конт-ролю та управління їх діяльністю. Існують два типи холдингових компаній:

  1.  Чистий Холдинг, який виконує контрольно-фінансові функції для забезпечення єдності управління.
  2.  Змішаний Холдинг, який займається як і контрольно-фінансовою діяльністю, так і визначеною підприємницькою діяльністю, зокрема: фінансово-кредитною, промисловою, торгівельною, транспортною.

     Холдинги створюються в промисловості, в банківській сфері, а також шляхом інтеграції, взаємопроникнення та взаємодії промислового та фінансового капіталу. Так, можливі випадки, коли декілька корпорацій перехресно володіють контрольними пакетами акцій одна одної, незалежно від сфери, в якій вони працюють

     Холдинги є важливою ланкою так званої системи участі, за допомогою якої фінансові компанії підпорядковують собі формально незалежні фірми, що мають у своєму розпорядженні капітали, які в багато разів перевищують їх особисті. З боку, діяльність холдингів зводиться до управління пакетами акцій та збору дивідендів і доходів від біржових операцій. Насправді ж, захоплюючи контрольний пакет акцій певної компанії, Холдинги отримують можливість назначати своїх людей в правління, раду директорів та інші органи підконтрольної компанії, а також  робити певні маніпуляції з акціями.  Подібні операції дозволяють Холдингу з допомогою порівняно невеликого особистого капіталу контролювати набагато більші капітали залежних фірм.

Холдингова форма організації є певною мірою технічно зручною, оскільки дозволяє керувати групою підприємств, їх господарською політикою, контро-лювати ціни, захищаючи інтереси всієї групи, а не окремого підприємства.

В різних країнах Холдинги мають свої особливості. В США холдинги створюються шляхом вертикальної, горизонтальної чи міжгалузевої інтеграції. В Європі – холдинги відіграють велику роль в процесах поглинення компаній. В Японії, Південній Кореї – при створенні холдингових структур спостерігається переплетіння банківського та промислового капіталу, викликаного системою перехресного володіння акціями.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

78461. Кровохарканье и легочные кровотечения. Дифференциальный диагноз. Тактика ведения больных с кровохарканьем и легочным кровотечением 84.5 KB
  Кровохарканье появление в мокроте крови в виде прожилок или равномерной примеси яркокрасного цвета. Отхаркивание большого количества крови и наличие примеси крови в каждом плевке мокроты свидетельствуют о легочном кровотечении. Кровохарканье и легочное кровотечение могут быть обусловлены: аррозией сосудов опухоли каверны бронхоэктазы; разрывом сосудистой стенки артериовенозные аневризмы телеангиэктазии легочная форма болезни ОслераРандю; излиянием крови в альвеолы из бронхиальных артерий инфаркт легкого; диапедезным...
78462. Синдром легочно-сердечной недостаточности (ЛСН, «легочное сердце»). Тромбоэмболия легочных артерий (ТЭЛА) 85.5 KB
  Классификация: Острое лёгочное сердце клинический симптомокомплекс возникающий прежде всего вследствие развития тромбоэмболии лёгочной артерии а также при ряде заболеваний сердечнососудистой и дыхательной систем. Основные причины: массивная тромбоэмболия в системе лёгочной артерии; клапанный пневмоторакс; тяжёлый затяжной приступ бронхиальной астмы; распространённая острая пневмония.; 3Васкулярные болезни первичная лёгочная гипертензия тромбоэмболия в системе лёгочной артерии васкулиты аллергический облитерирующий...
78463. Синдром дыхательной недостаточности. Основные причины ДН, клинические и функциональные критерии. Классификации различных видов ДН 128.5 KB
  Дыхательная недостаточность ДН – тяжелое нарушение обмена дыхательных газов или состояние характеризующееся ограничением способности легких обеспечивать нормальный газовый состав артериальной крови. Факторы снижающие вентиляторное обеспечение: Нарушение механики дыхания обструкция ВП: Бронхиальная астма ХОБЛ; Деформация грудной клетки: Кифосколиоз травмы грудной клетки; Уменьшение объема легких: Пневмония интерстициальные поражения легких большой плевральный выпот; Нарушение функции диафрагмальных нервов: Синдром...
78464. Рестриктивный тип дыхательной недостаточности. Клинические и функциональные признаки, характерные для ДН рестриктивного типа 70 KB
  Рестриктивный тип ДН – вариант вентиляционной (гиперкапнической) ДН, характеризующийся снижением способности легких, грудной клетки или плевры к расправлению во время вдоха.
78465. Обструктивный тип дыхательной недостаточности. Клинические и функциональные признаки, характерные для ДН обструктивного типа 85 KB
  Встречается при: Хронический бронхит; Бронхиальная астма; Эмфизема; ХОБЛ; Синдром бронхиальной обструкции; Стенозы трахеи и крупных бронхов; Бронхоэктатическая болезнь; Причины сужения просвета бронхов: бронхоспазм; аллергический отёк; воспалительный отёк; инфильтрация слизистой оболочки бронхов; закупорка бронхов мокротой; склероз бронхиальных стенок; деструкция каркаса бронхиальных стенок; Патогенез: Сужение просвета бронхов является причиной роста сопротивления потоку воздуха в бронхах что в свою очередь приводит к снижению...
78466. Дыхательная недостаточность по смешанному типу. Клинические и функциональные признаки, характерные для ДН смешанного типа 86.5 KB
  Пневмосклероз различной этиологии; Обструктивный тип ДН: Хронический бронхит; Бронхиальная астма; Эмфизема; ХОБЛ; Синдром бронхиальной обструкции; Стенозы трахеи и крупных бронхов; Бронхоэктатическая болезнь; Развивается при длительном течении сердечнолегочных заболеваний; Диагностика: признаки ДН клиника; исследование ФВД характеризуется снижением практически всех показателей...
78467. Тяжелое течение острой дыхательной недостаточности: астматический статус. Принципы диагностики и лечения 98.5 KB
  Возросшее сопротивление воздухоносных путей преодолевается за счет больших колебаний внутриплеврального давления чрезмерно низкого на вдохе и очень высокого на выдохе что приводит к резкому увеличению работы быстрому утомлению и снижению функции дыхательной мускулатуры; Клиника: I стадия относительной компенсации: выраженный приступ удушья не купирующийся ранее эффективными ЛС; мучительный приступообразный кашель без мокроты; вынужденное положение больного; диффузный цианоз; потливость; возбуждение больного; перкуторно:...
78468. Тяжелое течение острой дыхательной недостаточности: острый респираторный дистресс-синдром взрослых (ОРДСВ). Причины ОРДСВ 124 KB
  Острый респираторный дистресссиндром ОРДС – особая форма дыхательной недостаточности возникающая при острых повреждениях легких различной этиологии и характеризуется образованием в обоих легких диффузных легочных инфильтратов резким нарушением растяжимости легочной ткани развитием некардиогенного отека легких и выраженной гипоксемии резистентности к кислородотерапии.; При остром повреждении легкого происходит воспаление = Скопление активированных лейкоцитов и тромбоцитов = Протеолитические ферменты Простагландины Активные...
78469. Тяжелое течение острой дыхательной недостаточности: кардиогенный отек легких. Патогенетические и клинико-функциональные различия кардиогенного и некардиогенного отека легких 82.5 KB
  Патогенетические и клинико-функциональные различия кардиогенного и некардиогенного отека легких. Причины кардиогенного отека легких. Отек легких это острое состояние в основе которого лежит патологическое накопление внесосудистой жидкости в легочной ткани и альвеолах приводящее к снижению функциональных способностей легких.