17366

Економічна сутність заробітної плати і чинники її величини

Контрольная

Менеджмент, консалтинг и предпринимательство

1. Економічна сутність заробітної плати і чинники її величини Категорія Заробітна плата З/П є конкретизацією таких категорій як трудові відносини наймана праця робоча сила ринок робочої сили ринок праці власність на робочу силу вартість робочої ...

Украинкский

2013-07-01

216 KB

4 чел.

1. Економічна сутність заробітної плати і чинники її величини

     Категорія Заробітна плата (З/П) є конкретизацією таких категорій як «трудові відносини», «наймана праця», «робоча сила», «ринок робочої сили», «ринок праці», «власність на робочу силу», «вартість робочої сили», «ціна». 

   Оскільки існує ринок робочої сили і ринок праці, то розмір з/п встановлюється, по-перше, залежно від вартості робочої сили,  а по-друге, залежно від ефективності праці. Залежність з/п від цих складових не є рівнозначною. Вирішальну роль у встановленні величини з/п відіграє власність на робочу силу та її вартість. 

Речовим, матеріальним змістом з/п є кількість життєвих благ, необхідних для відтворення робочої сили найманого робітника і членів його сім’ї. Це життєвий фонд робітника, який при товарному виробництві має і вартісне і грошове вираження.

     Для розуміння сутності З/П важливо мати чітке уявлення про різницю між номінальною і реальною зарплатою, що розкрито на лекції, але повторимо:

Номінальна З/Пце сума грошей, що виплачено за відпрацьований час або за виконану роботу. ЇЇ розміри не дають реального уявлення про життєвий рівень робітника. 

Реальна З/П – це кількість товарів і послуг, які можна придбати за номінальну зарплату за певного рівня цін, після сплати податків. Рівень реальної з/п залежить від : 1)номінальної з/п; 2)рівня цін на предмети споживання (індекс вартості життя) 3)податків.                    

                      . Реальна з/п  дорівнює:

Чисельник=індекс номінальної з/п–зміни рівня номінал.з/п за Звіт.період порівн.з М.

Знаменник=індекс вартості життя -обчислюється зпівставленням суми товарних цін, які в різні періоди сплачують виробники за придбання необхідних засобів до існування. За допомогою цього індексу визначають зміну реальної заробітної плати

  Переходячі до розгляду питання про розміри з/п  слід розмежувати поняття мінімальної та середньої зарплати. Так, при формуванні з/п, як ціни робочої сили враховується досягнутий рівень розвитку продуктивних сил та обов’язково потреби самого працівника. Вони, тобто потреби можуть бути зведені до так званого споживчого кошику.  Споживчий  кошик - це набір товарів і послуг, розрахований за нормами і нормативами спожи-вання і забезпеченості людини першочерговими життєвими засобами.

Його ще називають прожитковий мінімум або мінімальним прожитковим бюджетом. Головним призначенням цього бюджету є встановлення мінімальних розмірів з/п, а також пенсій та різних соціальних виплат.

Встановлення мінімальної з/п допомогає обгрунтовувати рівень реальної з/п Згідно з З-ном України „Про оплату праці” до мін.з/п не включаються: податки, надбавки, компенсаційні виплати. Але з-н зобов’язує враховувати: вартісну величину мінімального споживчого бюджету, загальний рівень середньої з/п,  продуктивність праці та зайнятості.

   

    Визначальним чинником щодо середнього рівня  з/п є обсяг сукупного виробництва в відношенні на душу населення. Оскільки ВНП, поділений на душу населення, характеризує середній рівень продуктивності праці в країні, можна констатувати наявність в економіці важливої залежності – середній рівень з/п визначається  середньою продуктивністю суспільної праці. Цей теоретичний зв’язок повністю підтверджується практикою господарювання. Статистика свідчить, що країнам із високою продуктивністю праці зайнятого населення притаманні й високі середні рівні з/п, і навпаки. До основних чинників, що впливають на загальну продуктивність праці від-носимо такі: 1.кількість основного капіталу, залученого до процесу виробництва. ; 2рівень  забезпеченості країни природ.ресурс.;3.застосування новітніх технологій виробництва..

З/п  є трудовим видом особистого доходу, розмір якого залежить від :

макроекономічних та від мікроекономічних чинників. До того ж основними видами доходів від власності є: рента, позичковий процент, прибуток, дивіденти, інформація.       

Сутність з/п розкривають розкривають її фун-ції:

1. відтворювальна, це – забезпечення: розширеного відтворення власності на робочу силу, її вартості, суттєвого збагачення рис людини-працівника.

2.стимулююча – передбачає, що з/п, її форми та система є динамічними і  потужни-ми і стимулами до ефективної праці і вдосконалення властивостей працівника.

3.розподільча передбачає стимулювання припливу робочої сили в одні галузі (або країни)та її відпливу в ін. Цим пояснюється масова міграції роб.сили з України.

   Існуюча система з/п  відображає певний комплекс чинників, у їхній взаємодії та субординації, що визначають величину з/п різних категорій найманих працівників, а саме:

1.Тарифна система з/п.– виражена відповідним тарифним розрядом і ставкою

2.Преміальна система з/п і в т.ч. відрядно-преміальна система з/п.

3.Відрядно-прогресивна система з/п.

4. Колективна система з/п.                    Окремо зазначимо, що за стандартами ООН – межа бідності становить $4 долари в день, тобто 120 доларів на місяць. Це в основному в країнах  Східної Європи, а в Україні мін. з/п становить $70 доларів.

2.Рівень життя і доходів населення. Доходи від власності

    Напрям соціального прогресу пов'язаний з умовами задоволення потреб людини в матеріальних та духовних благах, тобто з рівнем життя, або добробутом (визначення давалось на лекції). Рівень життя характеризується як кількісною, так і якісною визначеністю. У розвинутих країнах його регулювання здійснюється на основі концепції якості життя. Ця концепція виступає як основопо-ложна ідея поліпшення життя населення, що базується на відповідній системі принципів та понять і передбачає стратегію і тактику їх реалізації. Концепція якості життя характеризується трудовою установкою (певним посилом), тобто рівень життя, в першу чергу, пов'язується з працею та економічними можливостями людини. Концепція вклю-чає: 1.Політичні можливості; 2.Взаємозв'язки людини з навколишнім середовищем.  

Отже, в концепції визначається   весь  комплекс  умов   і  чинників,   що віддзеркалюють і рівень задоволення потреб людини, так і відповідність реальних можливостей очікуванням. Показники концепції (індекс якості життя) розглянуто на лекції.   Центральне місце серед чинників, що визначають рівень життя, належить: 1. доходам та їх величині ; 2.диференціації цих доходів. Саме доходи членів суспільства, домогосподарств є головним показником їх добробуту. Доход визначає матеріальне і духовне життя людей, можливість відпочинку, освіти, підтримання здоров'я, задоволення духовних потреб.

 Доход —це кількість грошових коштів, благ чи послуг, отриманих індивідом, юридичною особою або економікою в цілому за певний період часу. Це ті матеріальні блага, які знаходяться у розпорядженні осіб і використовуються ними для задоволення своїх потреб.

  Найзагальнішим показником рівня життя є ВВП на душу населення. Для аналізу динаміки рівня життя всередині країни використовується особистий доход, або доход у розрахунку на душу населення 

    Ринкова економіка передбачає існування і прошарку багатого населення, яке має те, що недоступне для переважної більшості. Головною ознакою цієї категорії населення є наявність власності і, відповідно, можливості впливати на соціально-політичний розвиток суспільства. В Україні до такого прошарку належать так звані олігархи.

  Отже, ринкова економіка характеризується диференціацією доходів, причини якої містяться, як у різних здібностях людей, так і їх соціально-економічному становищі. Для визначення міри нерівності доходів у світовій практиці використовується так звана крива Лоренца, що показує, наскільки фактичний розподіл   доходів   між   різними   групами    населення   відрізняється    від рівномірного розподілу доходів.

по вертикалі – часта загального доходу в %-;     по горизонталі – частка сімей в %

бісектриса – це ідеал – абсолютна рівність

        40           60           80           100

Частка сімей (%)

                                                               графік Крива Лоренца 

Що більше відхилення кривої Лоренца від лінії абсолютної рівності, то вища міра нерівності. (Якби доходи між сім'ями розподілялися рівномірно, то залежність між частками сімей і їх частками у загальному доході була б виражена бісектрисою. Це був би варіант абсолютної рівності, бо 20 % сімей отримували б 20 % загального доходу, а 40 % — 40 % загального доходу. Однак на практиці існує нерівність. Частка сімей з низькими доходами у загальному доході значно нижча за їх частку в населенні. Тому крива, що виражає цю залежність, буде відхилятися від бісектриси вниз.)

   З кривою Лоренца пов'язаний ще один показник нерівності доходів. Це коефіцієнт Джині, або індекс концентрації доходів населення. Він є: відношенням пло(щі сегмента, і утвореного лінією абсолютної рівності і кривою Лоренцо,  до загальної площі трикутника, що знаходиться під лінією абсолютної рівності. Що більший коефіцієнт Джині, то більша ступінь нерівності доходів   Якщо у розподілі доходів встановлюється абсолютна рівність, то площа трикутника буде дорівнювати 0, а отже, коефіцієнт Джині буде дорівнювати 0.

                У випадку абсолютної нерівності, коли усі доходи концентруються у розпорядженні однієї особи, коефіцієнт буде рівним 1. (Він є відносним показником і його реальне значення знаходиться між 0 і 1). В Україні коефіцієнт Джині є свідченням поглиблення диференціації доходів між різними групами населення.

   Показником диференціації доходів є і так званий де-цільний коефіцієнт. Він виражає співвідношення між середніми доходами 10 % високооплачуваних категорій працівників і 10 % низькооплачуваних працівників. В Україні у 1990 р. це співвідношення становило 6 : 1, в 1999 р. — 14 : 1, що засвідчує посилення диференціації доходів. Ще вищий цей розрив у окремих категорій працюючих. Так, заробітна плата працівників вищої ланки акціонерних товариств у 25— ЗО разів перевищує зарплату рядових працівників.

Висновок щодо рівня життя та соціального захисту населення уважно почитайте лекцію. 

Безробіття – у сучасній економіч. теорії розрізняють 3 основні типи безробіття:

1.Фрикційне. 2.Структурне. 3.Циклічне. Перше – це наявність певної кількості людей, що тимчасово опинились без роботи,(не має  проблем з працевлаштуванням).

Друге – виникає внасдок зникнення потреби у фахівцях певного профілю. Пов’язано із змінамиу самій структурі суспільного виробництва. Проблема є у створенні державних та приватних центрів перекваліфікації кадрів. Третє – причина у періодичних спадах ділової активності, боротьба з цим безробіттям – це боротьба з економічними кризами.

    До питання №2.(2-а) Під доходами населення розуміється сума грошових коштів і матеріальних благ, одержаних або вироблених домашніми господарствами за певний проміжок часу. Роль доходів визначається тим, що рівень споживання населення прямо залежить від рівня доходів. (детально див. далі - Формуваня доходів населення )

  Грошові доходи населення включають: 1.всі надходження грошей у вигляді оплати праці працюючих осіб; 2.доходів від підприємницької діяльності; 3.отримання пенсій, стипендій, різної допомоги; 4.доходів від власності у вигляді а)відсотків, б)дивідендів, в)ренти; 5.сум від продажу а)цінних паперів, б)нерухомості, в)продукції сільського господарства, г)різних виробів, 6.доходів від наданих на сторону різних послуг та від ефективної участі в економічному житті суспільства.

  Рівень доходів членів суспільства є найважливішим показником їх добробуту, оскільки визначає можливості матеріального і духовного життя індивідуума: відпочинку, отримання освіти, підтримки здоров'я, задоволення першочергових потреб. Серед чинників, що роблять безпосередній вплив на величину доходів населення, окрім розмірів самої заробітної платні, виступає динаміка роздрібних цін, кредитно-грошова політика, ступінь насиченості споживчого ринку товарами.

    Для оцінки рівня і динаміки доходів населення використовуються показники 1.номінального доходу, 2.доходу, що є в розпорядженні та 3.реального доходу.

  Номінальний дохід (NТ1) - кількість грошей, одержана окремими особами протягом певного періоду, він характеризує рівень грошових доходів незалежно від оподаткування.

   Дохід (DI), що є в розпорядженні, - дохід, який може бути використаний на особисте споживання і особисті заощадження. Цей дохід менше номінального доходу на суму податків і обов'язкових платежів, тобто це грошові кошти, які використовуються на споживання і заощадження. Для вимірювання динаміки «доходів, що є в розпорядженні», залучають показник «реальні доходи», який  застосовується з урахуванням індексу цін.

   Реальний дохід (RI) - є кількістю товарів і послуг, яку можна купити «на дохід, що є в розпорядженні», протягом певного періоду, тобто з поправкою на зміну рівня цін.

   Прагнення до максимізації особистого доходу, диктує економічну логіку поведінки будь-якому ринковому суб'єкту. Дохід є кінцевою метою дій кожного активного учасника ринкової економіки, об'єктивним і могутнім стимулом його повсякденної економічної діяльності.

  Але високі особисті доходи вигідні не тільки індивіду, це і суспільно-значуща вигода, оскільки вони, в решті решт, є єдиним джерелом задоволення загальних потреб, розширення виробництва, а також підтримки малозабезпечених і непрацездатних громадян.

  Принцип ринкової стратегії у сфері доходів можна сформулювати так:

«Всі не можуть бути багатими, але ніхто не повинен бути бідним».

  Одержувачів ринкового доходу завжди хвилюють три питання: 1.надійність його джерел; 2.ефективність використання доходу; 3.виправданість податкового тягаря.     

   Економічна теорія відповідає на ці питання, досліджуючи утворення та рух сукупного доходу. Дохід є грошова оцінка результатів діяльності фізичної (або юридичної) особи як суб'єкта ринкової економіки. У економічній теорії під «доходом» мають на увазі грошову суму, що регулярно і законно поступає в безпосереднє розпорядження ринкового суб'єкта.

  

    Доходи від власності.( Д/В) Чому потрібна така форма розподілу? Причина – зменшення відчуження від засобів виробництва. Розрізняють доходи, які породжуються власністю: на землю, капітал, майно. Між тим зазначимо, що земельні власники або капіталісти-рантьє, які особисто можуть не виконувати ніяких підприємницьких функцій і вести бездіяльне життя, але при цьому можуть одержувати ренту на землю або позичковий відсоток на капітал. Економісти лівих погля-дів називають такий спосіб життя паразитичним. При «демократизації капіталу» в розвинених країнах доходам від власності важлива роль відводиться мотиваційному механізму трудової діяльності. Розглянемо доходи від власності, як допоміжну форму до основної форми – з/п праців-ників. До них слід віднести: 1.Відсотки від грошових вкладів в банку і доходи від облігацій; 2.Ди-віденти від акцій; 3.відсотки на вклади працівників у майно державного або орендного підпри-ємства, а також на вклад працівника у приріст майна цього підприємства після його створення.

Останні пункти (2. і  3.) як раз і розкривають мотиваційний механізм трудової діяльності., зокрема:

стимули до праці спираються на зв’язок особистого інтересу з колективним, що заснований на тісному переплетінні особистої власності з розвитком, примноженням акціонерної форми власності на засоби виробництва. В Україні перерозподіл Д/В може сприяти відновленню роботи малорентабельних, збиткових підприємств і підвищенню соціальної, трудової активності.

За умов відсутності контролю за розподілом Д/В можливі зловживання та порушення принципів соціальної справедливості.Тому необхідно зберегти принцип, згідно з яким Д/В у формі дивідендів, відсотків, ренти мають лише допоміжний характер. Оскільки, може з’явитися такий соціальний прошарк, який існує лише за рахунок дивідендів або відсотків. А це посилить соціальну відокремленість між тими, хто працює, і тими, хто живе тільки за рахунок доходів від власності. Отже, основну частку доходу працездатне населення має одержувати за суспільно корисну працю.

   Дохід завжди представлений грошима. Це значить, що умовою його отримання є ефективна участь в економічному житті суспільства: живемо ми на зарплату або за рахунок власної підприємницької діяльності, - у будь-якому випадку ми повинні зробити щось корисне для інших людей. Лише тоді вони передадуть нам частину грошей, що знаходяться в їх розпорядженні, (точно також, як і ми, не розлучаємося зі своїми грошима, поки не побачимо і не придбаємо, натомість, щось корисне саме для нас).

  Отже, сам факт отримання грош.доходу є об'єктивне свідоцтво участі даної особи в економіч- ному житті суспільства,  розмір доходу - показник масштабу такої участі. Адже гроші, мабуть, єди-на на світі річ, яку не можна видати самому собі: гроші можна одержати тільки від інших людей.

  Пряма залежність доходу від результатів ринкової діяльності порушується лише в одному випадку - при об'єктивній неможливості брати участь в ній (молодь у допрацездатному віці, пенсіонери, інваліди, утриманці, безробітні). Названі категорії населення підтримуються всім суспільством, від імені якого уряд регулярно виплачує їм грошові допомоги. Звичайно, ці виплати утворюють особливий елемент сукупного доходу, але «ринковими» їх назвати не можливо.

  Ринковий же дохід завжди є результатом наших корисних зусиль по створенню нами пропозиції товарів і послуг на ринку для інших людей. І він визначається збігом нашої пропозиції з попитом, який висувається «іншими людьми». Взаємодія попиту і пропозиції – це об'єктивний механізм утворення доходів в ринковій економіці. Звичайно, в такому механізмі є елементи випадковості і тому несправедливості, але іншого способу отримання доходів в ринковій економіці не існує.

2-а. Формування доходів населення

   Номінальні грошові доходи населення формуються з різних джерел, основними з яких є: 1.чинникові доходи; 2.грошові надходження по лінії державних програм допомоги у вигляді пільг,  виплат; 3.надходження з фінансової системи (з банків, через ощадкаси, з страхових установ,тощо).

   Кошти, одержувані населенням, яке працює по найму, у порядку винагороди власників чинника виробництва (праці), складають вирішальну частину доходів цієї групи населення, при чому виключно у формі заробітної плати ( на підприємствах, в кооперативах, в фірмах, посередницьких організаціях, тощо). Аналіз тенденцій перспективного розвитку оплати чинника праці свідчить про те, що даний вид доходу в нашій державі, збереже свою провідну роль у формуванні загального обсягу грошових доходів населення на довгострокову перспективу.

    Істотний вплив на формування доходів населення роблять виплати за програмами державної допомоги. За рахунок цих джерел здійснюється утримання тимчасово непрацездатних громадян та медичне обслуговування певних верств населення, виплачується різного виду допомога а)по догляду за дітьми і б)малозабезпеченим сім'ям на дітей, а також грошова допомога по безробіттю.

    Співвідношення в доходах населення частки трансфертних виплат і заробітної плати виконує важливу роль у формуванні економічної поведінки індивідуума і його трудової мотивації.

    При домінуючій ролі заробітної плати у формуванні загальної суми доходів формуються такі якості, як цілеспрямованість, ініціатива, економічна відповідальність. У разі підвищення ролі виплат по лінії державних програм допомоги нерідко відбувається формування пасивного відношення до виробничої діяльності, психології утриманства (споживацьке світосприйняття).

   Грошові доходи населення, одержувані через фінансово-кредитну систему, представляються у вигляді: •  виплат по державному страхуванню; • банківських позик на індивідуальне житлове будівництво, господарське забезпечення молодим сім'ям, членам споживацьких товариств (наприклад, на садове будівництво); •  відсотків по внесках в ощадних касах, що нараховуються за підсумками року; •  доходів від збільшення вартості акцій, облігацій, виграшів і погашенні по позиках; •  виграшів по лотереях; • тимчасово вільних засобів, що утворюються в результаті покупки товарів в кредит; •  виплат різного роду компенсацій.

   Інші грошові надходження включають виручку населення від продажу речей через комісійні і скупні магазини та ін.

  Номінальні доходи населення, як вже наголошувалось, включають, крім чистих доходів населення, і обов'язкові платежі, які населення здійснює через фінансову систему у вигляді різного роду податків і зборів. Через акумуляцію податкових платежів і зборів держава реалізує своє право на формування частини своїх ресурсів для здійснення в подальшому соціальної політики через перерозподіл грошових коштів і в т.ч. надання допомоги малозабезпеченим громадянам. З метою захисту інтересів малозабезпечених громадян і недопущення зниження рівня добробуту нижче гранично допустимого в конкретних умовах часу, держава встановлює в доходах  пороговий мінімум (мінімальний споживчий або прожитковий бюджет), який не оподатковується. В той же час для високих доходів встановлюються прогресивна шкала податкових ставок.

   Не дивлячись на різноманітність джерел надходження доходів все ж таки головними складовими грошових доходів населення є оплата праці, доходи від підприємницької діяльності і власності, а також соціальні трансферти.

    Питання №3; №4. (семінар №5)  ВЛАСНІСТЬ - це суспільні відносини. Без ставлення інших осіб до приналежної власнику речі як до чужої, не були б і відносин до неї самого власника як до своєї. Зміст власності як суспільних відносин розкривається за допомогою тих зв'язків і відносин, в які власнику необхідно  вступати з іншими людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ.

   Отже, власність - це суспільні відносини, яким властиві матеріальний субстрат і вольовий зміст. Власність - це майнове ставлення, причому в ряді майнових відносин власність займає першочергове місце. Цього, однак, для характеристики власності є  недостатнім і тому необхідно показати, у яких конкретних формах мають вираз вольові акти власника в ставленні приналежної йому речі.

    Право власності - це зовнішня форма, що законодавчо, інституціонально закріплює реальні економічні процеси.

     Забезпечення гарантій прав власності і створення умов їх ефективного забезпечення є фундаментом економічної політики держави. Визначення і розмежування прав власності фіксують основоположні принципи взаємовідносин господарських суб'єктів з приводу привласнення об'єктів власності.

    Привласнення - це економічний процес, спосіб перетворення предметів, явищ, природи і суспільства, їхніх корисних властивостей та реальні умови життєдіяльності економічний суб'єктів. Складовими привласнення є відносини володіння, розпорядження і користування. Володіння характеризує необмежену в часі належність об'єкта власності певному суб'єкту, фактичне панування суб'єкта над об'єктом власності і пов’язано з податками (я володію – я сплачую податки). Розпорядження – це здійснюване власником або делеговане ним іншим економічним суб'єктам право прийняття планових та управлінських рішень з приводу функціонування та реалізації об'єкта власності і пов’язано з інвестиціями(тобто турботою про майбутнє власності). Користування – це процес виробничого використання, застосування та споживання корисних властивостей об'єкта власності (тобто вилучення з речей їх корисних можливостей), відповідно створення за їх допомогою благ.

   Необхідно зазначити, що у витоків теорії прав власності стояли два відомих американських економіста - Р. Коуз, лауреат Нобелівської премії 1991 р., почесний професор Чикагського університету, та А. Алчіан, професор Лос-Анжелеського університету. В подальшому, в розробці та використанні цієї теорії брали активну учпсть И. Барцель, Г. Демєєц, Д. Норт, Р. Понзер та інші.

     (Трохи історії) В умовах азіатської цивілізації зберігалась суспільна (племенна чи общинна) власність на землю. В античній цивілізації панівною була приватна власність на землю. У германській цивілізації дістала розвитку змішана форма власності - власником землі виступали одночасно община (сім'я) та голова сім'ї. Зазначена диференціація в подальшому зумовила її специфіку різноманітних локальних форм аграрної цивілізації, за якої власність на землю стала основою всієї економічної структури.

    Форма власності - це стійка система економічних відносин і господарських зв'язків, що обумовлює відповідний спосіб та механізм поєднання робітника і засобів виробництва.

    Приватна власність. Приватна власність реалізується через найбільш повну взаємопов'язану систему економічних прав, визначених відомими західними економістами (Р. Коузом, А. Алчіаном та ін.) на початку 60-х років нашого століття:

>   право володіння,  це  право виключного фізичного контролю над благами;

>   право користування, це право застосування корисних властивостей благ для себе;

>  право управління, це право вирішувати, хто і як буде забезпечувати використання благ;

>   право на доход, це право володіння результатами від використання благ;

>   право суверена, це право на відчуження, споживання, зміну або знищення благ;

> право на безпеку, це право на захист від експропріації благ і від шкоди збоку зовнішнього середовища;

>  право на передачу благ у спадок;

>  право на безстроковість володіння благом;

>  заборона права на використання блага способом, що наносить шкоду зовнішньому середовищу;

>   право на відповідальність у вигляді стягнення, тобто можливість стягнення блага на сплату боргу;

>  право на залишковий характер, це право на існування процедур та інституцій, що забезпечують поновлення порушених прав та повноважень.

 Державна власність. Ця форма є: загальнодержавною і муніципальною Від попередніх форм вона відрізняється тим, що абсолютні права власності знаходяться не в окремих приватних осіб і їхніх об'єднань, а у державного інституту публічної, політичної й економічної влади. Держава є верховним розпорядником майна (умовами виробництва).

  Керують виробництвом призначені державою керівники (менеджери). Особливість власності державних підприємств полягає в тому, що їхнє майно не поділяється на частки і не персоніфікується по окремих учасниках економічного процесу.

     Державна власність має ще одну особливість, яка реалізується таким чином: так, володіючи економічною (і політичною) владою, вона директивно привласнює частину доходів суб'єктів економічного процесу (через податки, акцизи, мита і т.д.) і перерозподіляє їх.

    У економічно розвинених країнах державна власність зазнає змін. Вона все більше використовується у загальнонаціональних інтересах.

    Індивідуальна власність. Ця форма концентрує в одному суб'єкті всі перераховані ознаки: праця, керування, розпорядження доходом і майном. У сучасній економіці сюди можуть бути прилічені ті, кого прийнято називати некорпорованими власниками. До цієї форми  в Україні можуть бути віднесені: окремі торговці (включаючи «човників»); селяни, що ведуть своє відособлене господарство; практикуючі  лікарі, адвокати і всі ті, у кого в одній особі зосереджується праця, керування, розпорядження доходом і майном.

   1нтелектуальна власність – у найширшому розумінні, це поняття означає закріплені законом права на результат інтелектуальної діяльності і в тому числі права, якими регулюються відносин, що складаються в процесі створення продукту інтелектуальної праці в промисловій, науковій, художній, виробничій, та інших сферах. Це готовий результат від творчої діяльністю, що потребує визнання авторства та захисту, а також встановлення подальшого правового режиму, морального і матеріального стимулювання.

   Колективна власність – це привласнення об’єктів власності (засобів виробництва, цінних паперів, патентів, ліцензій тощо) колективом фізичних або юридичних осіб. Ця власність поділяється на два основні типи: 1.трудову і 2.нетрудову. Перша, базується на праці (фізичній або розумовій) всіх членів трудового колективу. Друга –на найманій праці і лише частково на праці власників засобів виробництва, зокрема їх праці з управління та контролю за виробничим процесом. Колективна власність зумовлена поглибленням суспільного поділу праці, її колективним характером, тобто колектив виступає як єдиний суб'єкт присвоєння. Однак суб'єктом економічних відносин колективного присвоєння (власності) завжди залишається колектив як ціле, як організована спільність, а не кожен його член у відомій частці. Так, у відповідності зі ст.20 Закону України «Про власність» суб'єктами права колективної власності є трудові колективи державних підприємств, колективи орендарів, колективні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства, господарські товариства, господарські об'єднання, професійні союзи, політичні партії й інші суспільні об'єднання, релігійні й інші організації, що є юридичними особами.

 Основною правовою формою реалізації економічних відносин колективної власності є право власності юридичних осіб. Однак закон передбачає і таку форму колективного привласнення, як право власності трудових колективів державних підприємств і колективів орендарів, яке з позиції класичних критеріїв щодо юридичних осіб, віднести досить складно, хоча воно і визнається таким чинним законодавством України..

   З позиції цільової спрямованості діяльності суб'єктів колективної власності можна виділити дві правові форми колективної власності:

1)       колективна   власність    суб'єктів   підприємницької   діяльності;

2)  колективна власність некомерційних юридичних осіб (власність профспілок, політичних партій та інших громадських організацій і об'єднань).

ЗАГАЛЬНА СПІЛЬНА ВЛАСНІСТЬ

   Володіння, користування і розпорядження майном, яке знаходиться в спільній власності, здійснюється по згоді всіх її учасників, що повинно бути передбачено. Вони спільно володіють і користуються загальним майном, якщо інше не передбачено угодою між ними. Згода власників обовязково передбачається і при угоді за розпорядженням загальним майном, будь-хто б з спільних власників  її не робив.

  Робити угоди за розпорядженням загальним майном може кожний з учасників спільної власності, якщо інше не випливає з угоди всіх учасників. Наприклад, таке право може бути надано лише одному з учасників, для чого інші видають йому доручення. У тих випадках, коли право власності на майно належить якійсь одній особі, будь-то громадянин, юридична особа, держава, національно-державне, адміністративно-терито-ріальне або муніципальне утворення, власність є одноосібною. У цих випадках власни-кові протистоять усі треті особи, які зобов'язані утримуватися від здійснення будь яких дій, що перешкоджають йому на свій розсуд здійснювати своє право. Якщо ж право Влас-ності на майно належить не одному, а двом або більш особам, то на майно виникає загальна власність, при якій, крім зовнішніх відносин учасників загальної власності з усіма третіми особами існують так само внутрішні відносини між самими учасниками цієї власності.

  Корпоративна форма власності. Так, поступово в процесі економічного розвитку домінуючого значення набула корпоративна форма власності як колективно-приватна.

Корпорації – це фактично акціонерні підприємства.

    Особливість корпоративної форми власності полягає в тому, що вона, з одного боку, зберігає (через володіння акціями окремими особами) усе те позитивне, що несе в собі приватна власність, - підприємницький інтерес, ініціативу, націленість на особисте накопичення, право безстрокового успадкування тощо. Водночас корпорація долає обмеженість, що притаманна класичній формі приватної власності. Зберігаючись у загальній структурі корпорацій, як юридичний інститут володіння, приватна власність забезпечує себе економічно: вона реалізується через більш зрілі - колективні - форми організації виробництва. Отже, по суті відбувається реалізація тези про позитивне заперечення приватної власності. Серед переваг корпоративної форми власності є і такі, як виробнича гнучкість, здатність акумулювати капітальні ресурси й кошти будь-якої належності. До того ж корпорація є більш демократичною формою власності. Особливе значення має соціально-інтегральна функція корпорації.

  Корпорація не є застиглою формою власності. Вона еволюціонує. Дедалі більшої ваги набуває якісно нове явище в розвитку корпоративної власності. Йдеться про передачу певної частини акціонерного капіталу найманим працівникам підприємств, що входять до корпорацій.

 Акціонерні товариства (корпорації) - домінуюча форма підприємництва в розвитих індустріальних країнах. По чисельності вони не складають більшості, але в них створю-ється основна маса продукції. Акціонерні товариства – це випробуваний часом механізм організації бізнесу: Саме ці форма організації бізнесу дозволяє вирішувати протиріччя між позитивним ефектом масштабу виробництва й обмеженістю особистого капіталу.

Акціонерна власність. У зв'язку із широким поширенням акціонерної власності в сучасній ринковій економіці та економіці перехідного типу необхідно більш детально розглянути природу й особливості цієї форми власності. Зауважимо, що тут об'єктом власності є не засоби виробництва, а лише цінні папери, які їх представляють. Ці папери дають безумовне право на частину доходові й умовне право на долю в управлінні.     

    Але, самі по собі ці папери не дають ніякого права на розпорядження навіть тією часткою майна, що відповідає номінальній чи ринковій ціні цінного папера.  Номінальне право на долю в управлінні може перетворитися в реальну можливість тільки для тих, хто сконцентрував у своїх руках контрольний пакет. З цього погляду акціонерна форма є видом анонімності власності, що створює великі можливості для концентрації економічної влади, як правило, у обмеженого кола осіб, тобто меншої частини учасників.

  Акціонерна власність — це власність багатьох фізичних (і юридичних) осіб на єдиний процес привласнення з нерівномірно розподіленими правами. Одні фізичні особи мають право на користування майном (засобами виробництва) і на доход у формі заробітної плати. Інші фізичні і юридичні особи мають право тільки на доход (володіння привілейованими акціями). Треті особи мають право на доход і долю в управлінні. Отже, акціонерна власність має такі особливості. По-перше, по складу учасників (власників) вона є змішаною і комбінованою одночасно, при чому її учасниками можуть бути самі різні юридичні особи (включаючи державу й іноземних учасників). По-друге, акціонерні товариства створюють ефект мультиплікативного розпорядження чужим майном і чужими активами, причому на добровільній основі. Власники контрольного пакету акцій розпоряджаються реальним майном учасників товариства, що не володіють контрольним пакетом. По-третє, акціонерна власність породжує ознаки перехідної форми, а саме, за своїм змістом вона поєднує і втілює в собі риси і приватної, і суспільної власності.

 

   Господарчі товариства можуть створюватися у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю,  повного товариства та командитного товариства.

   Акціонерне товариство (АТ) – це товариство, яке має статутний фонд поділений на визначену кількість акцій  рівної номінальної вартості, і несе відповідальність по зобов’язанням тільки майном товариства. Акціонери відповідають по зобов’язанням АТ тільки в межах належних їм акцій. Види АТ в Україні: відкрите акціонерне товариство (ВАТ), акції якого можуть розповсюджуватись шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах; закриті акціонерні товариства (ЗАТ), акції якого розповсюджуються між засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки і купуватися та продаватися на біржах .

  Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) – це товариство, що має статутний фонд, розділений на частки, розмір якого визначається статутними документами. ТОВ засновується одним або декількома особами (учасниками ТОВ), які не відповідають по зобов'язаннях ТОВ і несуть відповідальності в межах своїх вкладів. Статутний капітал ТОВ не є об'єктом часткової власності і учасники взагалі не відповідають по боргах ТОВ, а несуть лише ризик утрати внесків. Якщо ТОВ засновується однією особою, то його установчими документами є тільки Статут. Вищий орган керування ТОВ – це Загальні збори. У залежності від числа учасників і відповідно до Статуту ТОВ, формується його Виконавчий орган, який може бути або колективним (рада, правління), або одноосібним (директор, керуючий). ТОВ – це об'єднання капіталів, яке не потребує особистої участі своїх членів у справах товариства. Товариство з обмеженою відповідальністю є найбільш типовою формою «компанії однієї особи» в розвинутих країнах світу.

    Товариство з додатковою відповідальністю – це товариство, що є різновидом ТОВ, тому на його правовий статус поширюється дія практично всіх законодавчих норм, які передбачає Господарський кодекс (ГК) щодо ТОВ (п.З ст. 95 ГК) за одним головним виключенням: учасники такого товариства відповідають по його боргам, як і ТОВ, своїми внесками до статутного фонду, але при недостатності цих сум ще відповідають і додатково, належним їм майном у однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного учасника.Так, при недостатності майна такого товариства для сплати по боргах, учасники товариства з додатковою відповідальністю можуть бути притягнуті до майнової відповідальності їх особистим майном, причому, у солідарному порядку. Однак, розмір такої відповідальності обмежений: він стосується не усього їхнього особистого майна, як у повному товаристві, а тільки його частини – однакового для всіх учасників кратного сумі внеску (наприклад, у розмірі триразового, п'ятикратного внеску).

  Повне товариство – це товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями товариства усім своїм майном. Установчий договір про повне товариство повинен визначати: 1. розмір частки кожного з учасників; 2. розмір, склад та порядок внесення вкладів; 3.форму їх участі у справах товариства.

  Командитне товариство – це товариство яке включає поряд з одним або більшістю учасників, які несуть відповідальність за зобов’язаннями товариства всім своїм майном, також одного або більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майні товариства. Таким чином,    командитне товариство відрізняється тим, що складається з двох груп учасників: поряд з учасниками, що є повними товаришами, до нього можуть входити учасники-вкладники, (командитисти), що несуть відповідальність у межах своїх внесків у майно товариства і не приймають участі в підприємницькій діяльності товариства. Якщо в цьому товаристві беруть участь два і більше учасників з повною відповідальністю, то вони несуть солідарну відповідальність по боргах товариства. В установчому договорі щодо вкладників вказується тільки сукупний розмір їх часток у майні товариства, а також склад і порядок внесення ними вкладів.

3-а. ЗМІНА  ВІДНОСИН  ВЛАСНОСТІ

Зміна відносин власності є найважливішою умовою формування ринку в Україні.

   Для успішного розвитку відносин власності та трансформації її форм, потрібне виконання багатьох економічних і соціальних умов, зокрема необхідний перегляд самого відношення до власності в нових економічних умовах.

  Сучасна економічна наука сьогодні по-новому розглядає багатоманітність процесів, що відбуваються в нашому суспільстві. Це стосується проблем власності, співвідношення планових і ринкових методів регулювання господарської діяльності, прямих і непрямих методів керування суспільними процесами. Отже, для переходу до ринкової економіки необхідно усвідомлювати до чого рухається наше суспільство і що таке сучасний ринок, а    також уявляти сутність та еволюцію ринкових відносин, відповідно відносин власності.

3.1.Шляхи переходу до різноманіття форм власності. У залежності від того, хто є суб'єктом власності, виділяються її види і форми. Різноманіття форм власності відбиває різний ступінь розвитку продуктивних сил і організаційно-економічних відносин, а також неоднакову міру усуспільнення виробництва в різних галузях господарства. В індустріально розвинутих капіталістичних країнах спостерігається велике розмаїття типів і форм приватної власності (в т.ч. регульованою державою), які, фактично, є основою сучасної ринкової економіки. У кожній державі встановилося своє співвідношення між різними формами власності, а в кожній галузі господарства, у матеріальному виробництві й у нематеріальній сфері затвердилася перевага тих або інших форм.  Така змішана економіка відрізняється від цілком монополізованої або одержавленої тим, що вона адекватно реагує на різноманіття змін суспільних потреб.

    Саме тому, приватизація державного майна є самим відчутним проявом змін в суспільстві, відповідно є серцевиною реформ в перехідних економіках, до яких належить і Україна(Фонд державного майна України несе відповідальність за процес приватизації в державі).

Приватизація представляє особливу систему економічних відносин, що виникають у зв'язку зі зміною форми власності на засоби виробництва: з «державної» на «приватну».     

Вищезазначеним Фондом були законодавчо закріплені такі принципи приватизації: законності; пріоритету прав трудового колективу підприємства, що приватизується; забезпечення соціальної захищеності і рівності прав громадян України в процесі приватизації; пріоритетного надання прав власності громадянам України; приватизації державного майна на платній основі з застосуванням приватизаційних паперів (ваучерів); дотримання антимонопольного законодавства; повного, своє- часного і достовірного інформування громадян про всі дії щодо приватизації конкретних об'єктів.

Отже, приватизація являє собою програму упорядкованого висновку держави з тих сфер діяльності, де з великим успіхом зможе функціонувати приватне підприємство. Процес же денаціоналізації означає повернення власності колишнім власникам. В обох випадках  держава не перестає бути відповідальним за визначені соціальні програми або загальний добробут громадян.

   Процес виникнення нових власників –  приватизація, здійснюється трьома основними шляхами:

Перший – це відмовлення від володіння (дивеститура), при якому державна власність або права держави на керування підприємством передаються або продаються іншим власникам. Новими власниками можуть бути приватні особи або фірми, акціонери, працівники даного підприємства або комбінація цих варіантів. Способів передачі державної власності в приватні руки є декілька:.

•    відкритий продаж (тендер) об'єктів приватизації з метою забезпечити конкуренцію покупців;

•    викуп об'єктів приватизації товариствами покупців, створеними працівниками цих об'єктів;

•    викуп державного майна, зданого в оренду.

При цьому можна використовувати власні засоби, а також ваучери.

Другий – це метод контрактів. Він використовується щодо тих видів діяльності, що є невід-дільною функцією держави і вимагають ретельного суспільного контролю, або коли економічна рентабельність не може бути забезпечена навіть шляхом удосконалення рівня управління.

Третій – це масова сертифікатна приватизація. В Україні об'єктами масової приватизації стали: 1)майно державних підприємств; 2) державний житловий фонд; 3) державний земельний фонд.

В Україні значне місце зайняла безкоштовна приватизація підприємств. Вона здійснювалася шляхом виділення приватизованого майна, надання права кожному - громадянинові України одержати приватизаційний майновий сертифікат з рівною для всіх номінальною вартістю й обміняти його на акції приватизованих підприємств. Способом приватизації практично всіх середніх і великих підприємств стало їхнє перетворення в акціонерні товариства і наступний продаж акцій. Найбільш потужні виробничі об'єкти приватизувалися одним з наступних способів:

а)  викуп трудовим колективом; б) продаж на аукціоні; в) конкурсний продаж.

     Таким чином, приватизація включає взаємозв'язок пріоритетів, які віддзеркалюють  сполучення інтересів органів державної влади, трудових колективів підприємств, населення в цілому в процесі глибинних змін. Діалектика приватизації і роздержавлення полягає в тому,  що приватизація є роздержавленням власності.

 В Україні особливостями початкового етапу приватизації є: 1.пріоритет політичних цілей цього процесу; 2.введення системи приватизаційних чеків; 3.хаотично-надвисокі темпи приватизації; 4.переважно формальний характер приватизації при акціонуванні великих підприємств; 5.аукціонний продаж малих об'єктів; 6.низька прибутковість приватизації.

     Емісія і обертання приватизаційних чеків стали інструментом швидкого перерозподілу державного майна серед недержавних інвесторів. Вторинний же ринок акцій приватизованих підприємств розвивався (і поки розвивається) повільно, через відсутність попиту на акції більшості акціонерних товариств (і, відповідно, їхньої низької ліквідності), малої прибутковості акцій і нерозвиненості інфраструктури фондового ринку.

     Між тим, світова практика нагромадила досить значний досвід щодо приватизації. Так, наприклад, процес приватизації проходив у Великобританії таким шляхом: 1.розпродаж і безоплатний розподіл акцій; 2.відмовлення від державної монополії з метою розвитку конкуренції; 3.продаж державного житла квартиронаймачам; 4.підряд на надан-ня. У Західній Європі, цей процес був тривалий – він продовжувався 10-15 років.     

 Отже, проведенню приватизації повинна передувати велика кропітка робота. Так, спочат-ку, враховуючі світовий досвід, формулюється концепція приватизації, яка визначає, по-перше основні її напрями, а саме: безкоштовна передача власності, викуп підприємств на пільгових умовах, продаж акцій, здача підприємств в оренду, продаж дрібних підприємств з аукціону тощо. По-друге, визначає головні її цілі, які мають за результат: підвищення ефективності господарської діяльності підприємств через розвиток ринку; формування прошарку господарів-власників та середнього класу; стимулювання підприємництва; розширення індивідуальних свобод; створення конкурентного середовища; залучення іноземних інвестицій; сприяння демократизації економіки.

До того ж, приватизація повинна бути спрямована на соціальний захист населення і роз-виток, безумовно, об'єктів соціальної інфраструктури за рахунок засобів від приватизації.

     Проте, в Україні процес приватизації почався раніш, ніж була чітко визначена сама концепція приватизації, хоча в чинне законодавство поняття приватної власності було введене у 1992р. У результаті непродуманих дій, відбувалась своєрідна приватизація державних фінансових ресурсів, а власне кажучи, розгарбування державної власності. І тому зміна власників не призвела до ефективного господарювання, наслідком чого в національній економіці стало, зокрема: посилення монополістичних тенденцій; слабкість стимулів щодо надходження іноземних інвестицій; майже відсутність процесу демократизації капіталу; мляве формування середнього класу в країні. В цій ситуації є доцільними заходи, які були застосовані при проведенні приватизації іншими країнами:

>диференційований (вибірковий) підхід до приватизації великих державних об'єктів (враховуючі стратегію їх призначення) з метою створення економічної структури з розумним балансом малих, середніх і великих підприємств, з достатнім ступенем конкуренції між підприємствами в різних галузях і в т.ч. за участю іноземних інвесторів;

>розмаїття способів передачі державної власності на конкурентній основі в приватні руки;

>система кредитування, яка б стимулювала розвиток малого і середнього бізнесу.

 Разом з тим зазначимо, що хоча процес приватизації і веде до розширення індивідуальної, приватної та акціонерної форм власності, але це не означає, що державна власність буде цілком ліквідована. Це стосується насамперед великих, найбільш важливих комплексів, що працюють в інтересах усієї держави. Так, енергетику, транспорт, виробництво оборонної й стратегічної продукції доцільно залишити в сфері державної власності. Сюди також повинні бути віднесені матеріальні ресурси науки, особливо фундаментальної.

    Між тим, одночасно, виникають і серйозні застереження щодо присутності на ринку суб’єктів державної власності, економічні інтереси яких лобіюються державою, а саме: така присутність не повинна посилювати протиріччя між приватним підприємництвом і державним підприємництвом та між приватним підприємництвом та державним регулюванням економікою, оскільки розвиток таких протиріч підриває основу конкурентного середовища та унеможливлює демократизацію економічних процесів. Отже, процес еволюції цивілізованих ринкових відносин в країні призупиняється, відповідно розвиток відносин власності суттєво загальмовується. 

   Тому завданням економічної політики держави є наповнення конкретним змістом процесу трансформації власності від монополізму до плюралізму форм і тоді зміни у відносинах власності стануть основним реальним стрижнем економічних реформ.

4-а.Власність і економічні інтереси. З проблемою власності безпосередньо пов'язане вір-не розуміння і використання категорії «економічний інтерес». Так, у будь-якому суспільстві має місце складне сплетіння економічних інтересів. У значній мірі вони виступають як соціальні протилежності. Так, приватні власники зацікавлені в зростанні прибутку за рахунок скорочення заробітної плати найманих робітників. Проте, робітники зацікавлені у зростанні заробітної плати, незважаючи на зменшення прибутку. Протиріччя економічних інтересів яскраво виявляються у всіх формах конкурентної боротьби. Але, прагнучи до задоволення власних інтересів, підприємці змушені забезпечувати умови для дотримання інтересів інших верств суспільства.. І тут безпосередньо має прояв соціальна функція власності – зокрема, не задовольнивши інтереси споживача, виробник не може задовольнити і свої інтереси. Такий непорушний закон ринкової економіки.. У сучасних умовах значно розширилася самостійність підприємств. В інтересах суспільства бажано використовувати значну частину ресурсів на розширення виробництва, відновлення техніки. А колективний інтерес працівників штовхає на те, щоб, насамперед, зростав фонд зарплати. У зв'язку з цим виникає питання про ієрархії інтересів.

   Так, концепція, яка стверджувала, що на першому плані повинні стояти інтереси всього суспільства, потім - колективні інтереси, а потім індивідуальні інтереси, які підпорядковуються більш високим рангам, виявилася небездоганною. І сучасне життя висуває нову вмотивовану концепцію, яка виходить з наступного: якщо економічні інтереси - це рушійна сила, то їхнє задоволення на нижчому щаблі - фундамент усіх спонукальних факторів зростання виробництва, а отже, є задоволенням потреб колективів, регіонів і всього суспільства. Саме тому ринкова економіка, ринкові відносини (відносини власності) є більш пристосованими для оптимального співвідношення між різними рангами інтересів, особливо тоді, коли стихійні регулятори вдало доповнюються адміністративними. Отже проблема економічних інтересів найтісніше пов'язана з принципами економічної реалізації прав власності будь-яких форм. Останні, в умовах ринкового господарства покликані стимулювати найбільш ефективне використання всіх ресурсів незаборонених законом, що в їх розпорядженні,  з метою реалізації своїх економічних інтересів.

 Вплив права власності на ринок. Право власності (захист власності), що зафіксовано державними актами і проведено в життя через юридичні канали, є неодмінною умовою ринкового обміну. Коли власність може бути швидко і гарантовано передана від однієї особи до іншої, то ресурси швидко переливаються туди, де вони використовуються найбільш ефективно. Але, якщо суспільство недостатнє чітко встановлює права власності і не звертає уваги на створення механізмів ринку, за допомогою яких майно може бути перерозподілене і використано тими, хто пропонує саму високу ціну, то ресурси будуть використані неефективно і суспільство не отримує  максимальної вигоди. Саме тому, наявність прав власності у взаємодії з прозорими ринковими механізмами  конкуренції може дати ефективне господарювання, відповідно, і знання ринку, і готовність нести ризик у досягненні своєї вигоди передбачає, безперечно, існування достатньо стабільної і юридично захищеної економічної системи.

     Економічна реалізація права власності та можливість присвоєння результатів підприємницької діяльності спонукують власників прагнути до збільшення джерел своїх доходів. При чому, коли власність і доходи від власності достатньо захищені, то певна частина доходів буде неодмінно спрямована на нагромадження. Це призводить до збільшення розмірів капіталу, підсилює економічну могутність власників, розширює можливість зростання добробуту і у власників і у суспільстві в цілому. До того ж, законне право на власність (право власності) слугує своєрідною заставою інвестиційної діяльності. Відповідно виникає реальна потреба в кредиті і його продуктивному використанні.    

     Володіння і розпорядження власністю породжує у власників гордість за свої досягнення, за ефективність своєї підприємницької діяльності. Це стимулює розвиток особистості підприємця і як професіонала, і як громадянина через усвідомлення того, що через незалежне розпорядження своїми вчинками, кроками, діями як фахівця, він має змогу брати активну участь у задоволенні суспільних інтересів і виступати свідомим громадянином суспільства. Така психологічна спрямованість, звичайно, перетворюється в почуття відповідальності за ефективне функціонування основних ресурсів суспільства. Це приносить користь як приватній особі, колективові, так і суспільству в цілому. Тут знаходиться джерело добродійності і філантропії, у якому власне прагнення до вигоди перетворюється у вигоди для всього суспільства.

4-б. ЕКОНОМІКА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

В січні 2004 року було прийнято новий Цивільний кодекс України, в якому чітко визначається поняття «право інтелектуальної власності», відображається його співвідношення з правом власності на річ, визначаються об'єкти, суб'єкти права, зміст майнових і особистих немайнових прав інтелектуальної власності, підстави їх виникнення, умови використання об'єктів інтелектуальної власності і передачі прав на них, визначаються наслідки порушення права інтелектуальної власності і способи судового захисту.

  Сучасна ринкова Інтелектуальна економіка — це змішана економіка, в якій інтелектуальний продукт створюється під впливом власних зусиль, що спрямовують підприємницьку активність на зростання інтелектуального капіталу, а держава регулює цей процес, встановлюючи правову структуру бізнесу і контролюючи її дотримання. Вона вивчає питання організації підприємницької діяльності, які охоплюють організаційні форми та правові засади бізнесу, методи ціноутворення та оцінки вартості інтелектуального продукту, засоби мобілізації інтелектуального капіталу, систему сучасного обліку, фінансових відносин і процедуру укладання угод.

Інтелектуальний капітал — це знання, які можуть бути оберненими на прибуток та оціненими. Бізнес —це відповідний вид діяльності з метою отримання доходу за результатами комерціалізації інтелектуального продукту. Водночас він передбачає залучення власного капіталу або опосередковану участь у такій діяльності через вкладення в справу власного капіталу на умовах корпоративного права.

  Використання інтелектуальної власності в господарській діяльності з економіко-фінансових позицій є її комерціалізацією, яка виникає на умовах договірних відносин. Саме комерціалізація інтелектуальної власності в умовах ринкових відносин потребує розглядати її як товар і як капітал. Метою комерціалізації є отримання прибутку за рахунок використання об'єктів права інтелектуальної власності у власному виробництві або продажу чи передачі прав на їх використання іншим юридичним чи фізичним особам.

Комерціалізація об'єктів інтелектуальної власності - це взаємовигідні (комерційні) дії всіх учасників процесу перетворення результатів інтелектуальної праці у ринковий товар.

Основними способами комерціалізації об'єктів права інтелектуальної власності (ОІВ)є:

- використання об'єктів права інтелектуальної власності у власному виробництві;

- внесення прав на об'єкти права інтелектуальної власності до статутного капіталу підприємства;

- передача (продаж) прав на об'єкти права інтелектуальної власності.

Вважається, що комерціалізація через використання ОІВ у власному виробництві є  найбільш вигідною з точки зору прибутку. Адже весь прибуток від продажу інноваційного продукту, що отримано за допомогою ОІВ залишається у правовласника ОІВ.

  Внесення прав на 0ІВ до статутного капіталу замість «живих грошей» надає:

   1. право на отримання частки прибутку (дивідендів);

   2.право на участь в управлінні підприємством через загальні збори правління;

  Якщо правовласник не передбачає використовувати ОІВ у власному виробництві чи розпочати новий бізнес або створити спільне підприємство, він може передати повністю або частково права власності на ОІВ іншій фізичній або юридичній особі. Майнові права на ОІВ є сукупністю права володіти, користуватися і розпоряджатися цим об'єктом.

Продаж прав у повному обсязі здебільшого проводиться через договір купівлі-продажу як договір обмінної угоди, за яким у результаті передачі права власності на об'єкт інтелектуальної власності (продажу охоронного документа - патенту або свідоцтва) власник як сторона, яка продає, втрачає всі майнові права на нього. Тобто якщо продано патент на винахід, то він перереєстровується на ім'я нового правовласника і до останнього переходять всі майнові права на цей об'єкт.

Але частіше передається лише право користування об'єктом інтелектуальної власності.

Власник прав на будь-який об'єкт промислової власності (ліцензіар) може продати ліцензію (видати дозвіл на користування об'єктом інтелектуальної власності) будь-якій особі (піцензіату), якщо він не хоче або не в змозі використовувати відповідний об'єкт.

Продаючи ліцензію переслідують мету отримати прибуток, не втрачаючи капіталу на виробництво та освоєння ринку. Продаж ліцензії - це шлях впровадження технології на ринку без продажу товарної продукції. Доходами від продажу ліцензій юридичні або фізичні особи покривають свої витрати на наукові дослідження. Придбання або продаж ліцензії є діловою угодою. Факт продажу або купівлі ліцензії юридичне оформляється ліцензійним договором Ліцензіат отримує право на використання об'єкта інтелектуальної власності лише на обумовленій ліцензійним договором території та на певний термін.

Сьогодні, головним джерелом економічного зростання стають не природні, не матеріальні ресур-си, а ідеї та інновації. Світова Промислова економіка поступається місцем Інтелектуальній еконо-міці. При цьому найбільш значною рушійною силою постає сила ідей. Світовий досвід засвід-чує, що в економіці, яка більше спирається на ідеї, а менше на фізичний капітал, різко зростає вірогідність реалізації успішних проривів. Тенденції результатів інтелектуальної діяльності в глобальному масштабі відображає статистика Всесвітньої організації інтелектуальної власності.

PAGE  1


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

3267. Природно-ресурсный потенциал мирового хозяйства 53.74 KB
  Современный этап развития мирового хозяйства отличается всевозрастающими масштабами потребления природных ресурсов, резким усложнением процесса взаимодействия природы и общества, интенсификацией и расширением сферы проявления специфических...
3268. Жизнь и смерть как философская проблема 45.58 KB
  Издревле человек ставил перед собой вопрос, в чем сущность человеческого бытия. Многие философы и мыслители пытались ответить, для чего живет человек, для чего пришел он в этот мир, почему он умирает и что происходит с ним после смерти. Ори...
3269. Теория человеческих потребностей и ее применение в менеджменте 85.35 KB
  Менеджер достигает целей организации через своих подчиненных. В этом смысле функция мотивации является самой существенной. Именно поэтому я решила более глубоко исследовать теории человеческих потребностей. В частности мотивацию...
3270. ФИЗИОЛОГИЧЕСКИЕ СВОЙСТВА СЕРДЕЧНОЙ МЫШЦЫ 183.93 KB
  Элементы эволюции сердечно-сосудистой системы. Структурно-функциональная характеристика сердечно-сосудистой системы. Физиологические свойства сердечной мышцы: возбудимость, проводимость, сократимость, автоматия.
3271. Вискозиметрия и кинетика начальных стадий отверждения полиуретанов 110.21 KB
  Химизм реакций образования полиуретанов исследовали во многих работах, что позволило составить общее представление об этом процессе Значительно меньше изучено изменение реологических свойств в процессе образования полиуретанов, хотя этот...
3272. Аграрное право 655.01 KB
  Издание дает представление обо всех основных институтах аграрного законодательства России: государственном управлении сельским хозяйством, правовом положении аграрных организаций и статусе их имущества, финансовых, договорных, трудовых и экологическ...
3273. Исследование адаптивных систем с эталонной моделью. 64.33 KB
  Исследование адаптивных систем с эталонной моделью. Цель работы: закрепить теоретические знания по синтезу адаптивных систем с эталонной моделью (ЭМ) и проверить их работоспособность с помощью моделирования на ПК. 1. Теоретическая часть. Необходимос...
3274. Внешние эффекты и права собственности 105.24 KB
  В отличие от других социальных идей и политических ориентаций демократическое правовое государство при верховенстве правового закона и приоритете прав человека и гражданина практически воспринято обществом как будущее государственного строя...
3275. Язык и мышление, влияние языка на образ мышления 34.79 KB
  По сей день наиболее непостижимой и столь же притягательной для изучения со стороны языкознания, психологии, лингвистики, психолингвистики, логики и прочих наук является тема соотношения языка и человеческого сознания. Даже не зная законов...