17367

Національна економіка і цілі її розвитку. Структура національної економіки. Економічні системи. Економічна політика держави

Контрольная

Менеджмент, консалтинг и предпринимательство

Національна економіка і цілі її розвитку. Структура національної економіки. Економічні системи. Економічна політика держави. Національна економіка характеризується: 1.рівнем розвитку продуктивних сил; 2.типом економічної системи; 3.характером суспільного відтворення; 4....

Украинкский

2013-07-01

86.5 KB

7 чел.

Національна економіка і цілі її розвитку. Структура національної економіки. Економічні системи. Економічна політика держави.

Національна економіка характеризується: 1.рівнем розвитку продуктивних сил; 2.типом економічної системи; 3.характером суспільного відтворення; 4.специфічним господ-дарським механізмом; 5.рівнем життя населення; 6.зовнішньоекономічними зв’язками.

    Національна економіка не географічне поняття. Це є не просто сукупність об’єктів матеріального і нематеріального виробництва, розташованих на певній території, а це жива економічна система, яка: 1.спроможна задовольняти потреби країни; 2.захистити її інтереси; 3.забезпечити її господарську та політичну самостійність.

До того ж, запамятайте!, національну єдність забезпечують національні цінності

     

      Отже, національна економіка – це, з одного боку, система економічних суб’єктів і зв’язків між ними, яка має загально визначену і специфічно національну структуру, а з другого боку, це економічно і організаційно єдина система взаємопов’язаних галузей і сфер діяльності людей, яким властива відповідна пропорційність, взаємообумовлене розміщення на території, обмеженій державними кордонами.

     Основна функція національної економіки – виробництво і розподіл споживчих і капітальних благ, потрібних для життєдіяльності суспільства. Ядром нац. економіки є її галузі: промисловість, транспорт, сільське господарство, будівельний комплекс, зв’язок, банківська система, охорона здоров’я, освіта тощо. Промисловість поділяється на видобувну і обробну, на важку і легку і т.д. Співвідношення між окремими галузями економіки називають її галузевою структурою, яка відбиває суспільний поділ праці.

Отже,нац.економіка виступає як цілісний організм, який функціонує за певними законами.

 Ціллю сучасної національної економіки є створення ефективного ринкового середовища. При цьому механізми і засоби досягнення цієї мети включають набір інструментів, який дозволяє створювати сприятливе середовище для діяльності економічних суб’єктів всіх форм власності.

 До того ж перед національною економікою постають ще і такі цілі як:

1)Розробку, впровадження та застосування новітніх технологій.

2)Стабільно високі темпи зростання національного обсягу виробництва.

3)Певна стабільність цін.  

4)Підтримання зовнішньо торгівельного балансу (на практиці це означає відносну рівновагу між експортом та імпортом).

5)Високий рівень зайнятості.

    Структура національної економіки виступає як стійке кількісне співвідношення між її складовими частинами і відповідно розрізняють:

-Відтворювальна структура, яка має три групи: а)домашні господарства; б)підприємства (підприємницький бізнес); в)держава. Домашні господарства є особливою сферою, оскільки вони споживають вагому частину національного доходу, нагромаджують значні суми грошових коштів та виступають основним постачальником трудових ресурсів.

- Соціальна структура національної економіки поділяється на сектори  відповідно до форм власності (приватний, державний, муніципальний, колективний).

- Галузева структура, що відбиває суспільний поділ праці.

- Територіальна структура визначається розміщенням виробничих сил на території країни, означає поділ національної економіки на економічні райони

- Інфраструктура національної економіки включає в себе галузі, які обслуговують виробництво, це: залізниця та шосейні шляхи, енерго-, водо-, газопостачання, зв’язок та інші галузі.

- Структура зовнішньої торгівлі характеризується співвідношення різних товарних груп у експорті та імпорті національної економіки.

Структура будь-якої національної економіки має тенденцію до ускладнення під впливом: а) НТП, б)розширенням та поглиблення розподілу праці, в)спеціалізацією виробництва, г)виникненням нових видів виробництв та відмиранням старих та інших факторів.

Економічна система – це спосіб організації національної економіки.

Основні елементи економічної системи розглянуто раніше, а її функції на лекції

Функціональна структура національної економічної системи така:

1.національна ринкова система; 2.національна грошова система; 3.національна фінансова система; 4.національна виробнича система; 5.національна система регулювання; 6.соціально-економічна система власності на виробничі ресурси; 7.національна система споживання.

 Зазначимо, що національну виробничу систему ототожнюють з національною мікроекономічною системою, до складу якої входить: а)ринок продуктів, б)ринок ресурсів, в)ринок грошей і валют.

  Залежно від характеру конкуренції виділяють 4 типові моделі національної мікроекономічної системи: а)чисту конкурентну; б)чисту монополістичну; в)конкурентну-монополістичну; г)олігополістичну.

  Залежно від ступеню державного впливу на процес розподілу ресурсів виділяють: а)чисті конкурентні національні економічні системи; б)змішані економічні системи; в)адміністративні; г)традиційні.

Типи макроекономічної системи: 1.доіндустріальні, 2.індустріальні, 3.постіндустріальні, 4.капіталістичні, 5.посткапіталістичні, 6.доринкові, 7.ринкові, 8.постринкові, 9.дотоварні, 10.товарні, 11.посттоварні, 12.змішані, 13. адміністративні, 14.традиційні.

Розглянемо перші три типи економічної системи: 1.доіндустріальний, 2.індустріальний та 3.постіндустріальний. У відповідності до цієї типології існують і сектори економіки.

Першій – є в основному видобувним, базується на сільському господарстві та видобутку корисних копалин, рибальстві, заготівлі лісу та інших ресурсів – наприклад, нафти та газу.

Другий – носить перш за все виробничий характер, використовує енергію та машинну технологію для виготовлення товарів.

Третій – є обробним, де обмін інформацією та знаннями відбувається в основному за допомогою телекомунікацій і компютерів.     Цей останній став передумово до переходу до нової економіки – інформаційного суспільства.

Закон прискореного розвитку економічних системивнутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв’язки між зростанням потреб людини, прогресом технологічного  способу виробництва та еволюцією типів і форм економічної власності, внаслідок дії яких (зв’язків) скорочується період існування менш розвинутих економічних систем і прискорюється їх трансформація у більш розвинуті.

Економічний прогрес – поступальний розвиток (наявність кількісно-якісних та суттєвих змін) усієї економічної системи, зокрема кожної з головних підсистем: 1.продуктивних сил; 2.техніко-економічних відносин; 3.водночас технологічного способу виробництва; 4.організаційно-економічних відносин; 5.відносин економічної власності; 6.господарського механізму.

Розрізняють два основні типи економічного прогресу у відповідності до типів економічного зростання:  Екстенсивний  та  Інтенсивний

Існують два закони економічного прогресу, це:

1)закон економії робочого часу;  2)закон зростання продуктивності праці.

Найголовніший критерій економічного прогресу – це розвиток продуктивних сил.

До питання 5. Семінар №5

Економічна політика держави. Держава як суб’єкт економічної політики:

1.Держава є носієм суб’єкта політики, який визначає більшість правил щодо регулювання національною економікою та функціонування інституціональних структур. Створюючи рамкові угоди економічного ладу, держава виступає єдиним гарантом його збереження і зміцнення.

2.Держава є носієм економічно-політичних зв’язків у суспільстві. Вона законодавчо регулює свої відносини з економікою, а також відносини з між субєктами господарської діяльності.

3.Держава виступає безпосереднім учасником товарно-господарських звязків, тобто вона володіє частиною факторів виробництва, виступає як виробник та постачальник товарів суспільству. Товари, які постачає держава, поділяються на політичні та економічні. До політичних товарів належать: суспільні зв’язи, виборче право, безпека, соціальні товари. До економічних –   матеріальні товари і послуги, які пропонуються публічною владою, а саме: громадський транспорт, каналізаційні системи, прибирання вулиць тощо.  

4.Держава виступає безпосереднім учасником монетарних зв’язків; вилучає податки, збори, пожертвування і повертає їх у формі субсидій та трансфертів.

      До оперативних завдань економічної політики належать:

1)Народногосподарська стабілізація – завдання досягнення стабільних параметрів стану: а)монетарної системи країни; б)ринку праці, коли забезпечується високий рівень зайнятості: в)сальдо зовнішньо торгівельного балансу країни, коли досягається його позитивна величина.

2)Економічне зростання – з одного боку, конкретизується в кількісному зростанні, що виражається у збільшенні реального доходу на душу населення і відповідно збільшення масштабів ВВП, а з другого боку – в якісному зростанні, яке передбачає поліпшення забезпечення членів суспільства суспільними благами.

3)Структурні завдання спрямовані на сприяння гнучкості адаптації пропозиції до умов виробництва, а також на вирівнювання рівнів економічного розвитку регіонів і пристосування до ринкових умов галузей, у яких конкурентний механізм координації є дисфункціональним.

4)Завдання розподілу і перерозподілу відповідають завданням соціальної справедливості доходу і капіталу.

Питання 6. до семінару №5

6.Сутність і структура суспільного відтворення, його пропорції і типи.

К.Маркс створив теорію відтворення суспільного капіталу, що складається з трьох взаємопов’язаних частин:

- абстрактної теорії реалізації;

- теорії національного доходу;

- теорії економічних кризисів.

Основні положення теорії відтворення суспільного капіталу є в наступному:

1.Виробництво матеріальних благ в будь-якому суспільстві є безперервний процес, що повторюється, тобто відтворення. Відтворення суспільного капіталу є його рух як в сфері виробництва, так і в сфері споживання.

2.Результатіи цього руху заходять свій вираз в сукупному суспільному продукті (ССП), а сам суспільний капітал , за К.Марксом, є сукупність, взаємопов’язаних через ринковий механізм, індивідуальних капіталів.

3. Процес відтворення – це єдність трьох процесів: а)відтворення ССП; б)виробничих сил; в)виробничих (відтворювальних) відносин.   

      Центральною проблемою суспільного виробництва є реалізація ССП.

Відтворення виробничих сил включає відтворення робочої сили та засобів виробництв. Також важливою частиною цього процесу є відтворення природних ресурсів або природних умов економічного зростання. З розвитком суспільства процес відтворення все більш набуває еколого-економічного характеру.  

4.Відтворення охоплює всі 4 фази суспільного виробництва: 1)само виробництво (процес створення матеріальних благ, необхідних для існування та розвитку суспільства); 2)розподіл (процес визначення частки, кількості, пропорції, в якій кожен член суспільства приймає участь в виробленому продукті; обмін (процес руху матеріальних благ і послуг від одного суб’єкта до іншого та форма суспільного зв’язку виробників і споживачів); споживання (процес використання результатів виробництва для задоволення певних потреб).

5.Умовою прогресивного розвитку суспільства є розширене відтворення. Джерелом розширеного (нагромадження) суспільного капіталу є додаткова вартість.

6.Умовою безперервного суспільного виробництва є створення та наявність матеріальних запасів, суспільних резервів в розмірі річного обсягу продукції.

7.Відтворення передбачає співвідношення між структурою виробництва та структурою суспільного споживання, тобто певну пропорційність.   

8.Все суспільне виробництво поділяють на два підрозділи: виробництво засобів виробництва та виробництво предметів споживання. Перевага розвитку надається першому підрозділу.

  Суспільне відтворення – це процес суспільного виробництва, взятий не як одноразовий акт, а в постійному повторенні та відновленні, як безперервний ланцюг взаємопов’язаних актів щорічного створення суспільного продукту.

Цей процес можна розглядати як процес постійного одночасного виробництва і споживання, в ході якого відновлюється всі необхідні чинники процесу виробництва – робоча сила, засоби праці та предмети праці.  

Матеріальним наслідком процесу суспільного відтворення є сукупний суспільний продукт (ССП), його відтворення за розмірами поділяється на:

- просте – відтворення ССП в розмірах попередніх років (притаманне, головним чином, натуральному господарству);

- звужене – відтворення ССП в розмірах, менших ніж ССП минулих років (характерно для періоду економічних криз);

- розширене – відтворення ССП у масштабі, який збільшується (цей тип, в основному , забезпечує всебічний розвиток суспільства).

Сутність відтворення сукупного суспільного продукту полягає в заміщенні всіх його частин за вартістю і натуральною формою.

Процес суспільного відтворення включає в себе не лише відтворення ССП, а в ході його створення відтворюються:

а)робоча сила; б)виробничі відносини; в)природні ресурси.

Типи суспільного відтворення:

  1.  Інтенсивний – збільшення виробничого потенціалу за рахунок вдосконалення техніки і технології.
  2.  Екстенсивний – збільшення виробничих потужностей за рахунок збільшення кількості факторів виробництва, що використовуються.
  3.  Змішаний – збільшення виробничих потужностей за рахунок як першого, так і другого типу відтворення.

Для того, щоб процес відтворення відбувався нормально необхідно дотримуватись певних пропорцій між його окремими складовими. Тому для останніх слід створити такі умови, щоб загальний їх розвиток відповідав один одному, розвиваючись у відповідності до принципів синхронної єдності

7.Позичковий капітал і позичковий процент. Норма процента. Земельні та рентні відносини. Види земельної ренти та ринкова ціна землі.

Позичковий капітал (капитал заёмный) – це капітал, що створюється за рахунок отримання кредитів, випуску та продажу облігацій, одержання коштів за іншими видами грошових зобов’язань.

Позичковий процент (ссудный процент) – це форма ціни позичених коштів (капіталу) і є платою позичальника кредиторові за користування капіталом, або це плата, яку отримає кредитор від позичальника за надані в позику гроші чи матеріальні цінності..

Позичковий процент є не що інше як частина середнього прибутку, яку підприємець платить власнику капіталу за користування споживчою вартістю позичкового капіталу. В цьому випадку сплата процентахарактерезує передачу певної частини вартості без одержання еквівалента. Вартість процента повністю переходить від позичальника до кредитора.

Позичковий процент кількісно може бути визначений нормою або ставкою.

Норма процента обчислюється як відношення доходу кредитора від наданого кредиту до абсолютної величини цього кредиту.

На розмір процентної ставки впливає співвідношення попиту і пропозиції кредитних ресурсів, коливання кон’юнктури ринку, темпи інфляції, зміна валютного курсу, політика національного емісійного банку та інші фактори.

      Економічна природа позичкового процента повязана з кредитними відносинами. Так, за призначення позичковий процент, з одного боку, відображає ефективність використання позичкового капіталу; з іншого боку, він повинен забезпечити доходи банку, компенсувати його витрати. В умовах ринкової економіки суть його розглядають як ціна капіталу, взятого в кредит.

   Існують інші підходи в економічній теорії щодо визначення природи позичкового процента. Наприклад, Дж. Кейнс розглядає суть процента як «плату за розставання з ліквідністю». За цією теорією формування процента регулюється дією провідного психологічного закону, за яким люди віддають перевагу грошам як найбільш ліквідній формі багатства. Величина позичкового процента, за Кейнсом, залежить від двох чинників:

1) прямо пропорційна «перевагам ліквідності»;

2) обернено пропорційно кількості грошей, що знаходить в обігу.

Отже, джерелом сплати позичкового процента є прибуток, що його одержує підприємець у процесі продуктивного використання позичкового капіталу. Прибуток розподіляється між субєктами кредитних відносин:

а)кредитор отримує прибуток у вигляді процента за кредит;

б)позичальник отримує підприємницький доход у вигляді прибутку на позичковий капітал, який використовується в підприємницькій діяльності.

Величина позичкового процента характеризується його нормою у вигляді процентної ставки. Норма процента (%) визначається як відношення річного доходу, одержаного на позичковий капітал – чисельник, до суми наданого кредиту – знаменник, і ця пропорція є помноженою на сто.

Норма процента знаходиться у певній залежності від норми прибутку. Вважається , що норма процента може коливатись від нуля (мінімальна межа) до середньої норми прибутку (максимальна межа). Мінімальну межу норми процента точно визначити не можливо, але вона не повинна дорівнювати нулю, бо інакше надання кредиту втрачає всякий сенс для кредитора.

Земельна рентаце дохід, який отримують землевласники, реалізовуючи власність на землю. В основі земельної ренти (ЗР) – нетрудовий тип приватної власності на засоби виробництва.

Виділяють 3 форми ЗР:

1.диференційна І та диференційна ІІ;   2.абсолютна;   3.монопольна.   

Природними умовами існування диференційної ренти є: а)обмеженість земельних ресурсів; б)відмінність у природній родючості землі; в)місце розташування земельних ділянок відносно ринків сільськогосподарської продукції.

Диференційна рента І – це додатковий чистий дохід, одержаний у результаті продуктивної праці на кращих за природною родючістю і місцезнаходженням землях.

Диференційна рента ІІ – це, яка, зокрема: а) пов’язана з додатковим вкладанням капіталу в землю; б)виникає на підставі інтенсивного типу ведення господарства; в)утворюється у вигляді різниці між суспільною та індивідуальною ціною виробництва сільськогосподарської продукції.

Абсолютна рента – повязана з наявністю приватної власності на землю. Умовою цієї форми є низька органічна побудова капіталу в сільському господарстві, тобто привалює монополія на землю приватної власності, яка заважає вільному переливанню капіталу з промисловості в сільське господарство, що спричиняє технічне відставання цієї галузі порівняно з промисловістю. В результаті чого, вартість сільськогосподарської продукції перевищує їх ціну виробництва. Таким чином, надлишок додаткової вартості над середнім прибутком є джерелом абсолютної ренти.     

Монопольна рента – утворюється на землях особливої якості, в особливих кліматичних умовах та особливими унікальними характеристика, де існують обмежене виробництво сільськогосподарської продукції (наприклад, пустеля або вічна мерзлота). Тому, в таких умовах зявляється можливість реалізувати цю продукцію за монопольно високими цінами. Різниця між цією ціною і його вартістю і становитиме монопольну земельну ренту, яка надходить у розпорядження землевласника.

До питання 8. Семінар №5

Модель економічного обороту продуктів і доходів в національній економіці.    

     В сучасній західній економічній літературі безперервність виробництва в масштабах суспільства розглядається в моделі економічного обороту продуктів та доходів. При чому зазначимо, що фінансові ринки, виконуючі життєво необхідну функцію в економіці, є центральним координатором взаємодії ринків внутрішньої економічної системи. Однак,  основною утворюючою ланкою економічного обороту в цій системі, є підприємства (фірми), що виготовляють для суспільства продукти і послуги (для домогосподарств). Підприємства функціонують не ізольовано, а в тісному, необхідному для їх існування звязку не тільки з покупцями, які створюють попит на їх продукцію, а і з рухом ресурсів. Ці взаємозв’язки через купівлю-продаж здійснюються на споживчому ринку і на ринку ресурсів, де здобуваються фактори виробництва. Функція ж факторних ринків полягає у розподілі чинників виробництва (капітал, праця, земля, інформація, прибутки у формі зарплати, прибутки серед власників виробничих ресурсів). Споживчі одиниці, купуючи товари, послуги, використовують частину прибутку на товарних ринках, завдяки чому потік платежів надходить до виробничих ринків. Останні взаємодіють опосередковано із споживчими одиницями через факторні ринки та безпосередньо через фінансові ринки. Між тим, така модель кругообігу потоку платежів і прибутків, а також оберненого потоку робочої сили, продукції і послуг, демонструє до того ж складне взаємопов’язане переплетіння і інвестиційної діяльності. Так, через фінансові ринки зазначені потоки можуть групуватися як грошовий ринок та ринок капіталів. У свою чергу, ринок капіталів поділяється на кредитний ринок та ринок цінних паперів з поділом останнього відповідно домінуючому фінансовому інструменту (ринок акцій, ринок облігацій тощо).

  Отже, постійне відновлення повтор, продовження цих взаємозв’язків є критерієм суспільного виробництва і всі блага , що знаходяться в обороті мають двояку форму буття: натурально-речову та грошову. Так, домогосподарства сплачують податки, а отримують від держави трансферти у формі субсидій, пільг та інше. Кругообіг відкритої національної економіки ускладнюється в зв’язку з впливом господарюючих суб’єктів з закордону з одного боку, а з другого – коли держава починає застосовувати занадто жорсткі адміністративні методи регулювання національною економікою.

До питання 8. Національне багатство. Соціальний капітал нації.

Національне багатство–найважливіший показник, що характеризує міць,по- тенційні можливості країни і є найбільш узагальнюючим, оскільки охоплює: 1.працю багатьох поколінь; 2.залучені у виробництво природні ресурси; 3.рівень освіти; 4.обдарованість населення: 5.кваліфікаційний рівень працез-датного населення, досягнення науки, техніки, ноу-хау, культурні цінності.

   Він обраховується як вартісне вираження всього запасу нагромадженого в даному суспільстві матеріальних та нематеріальних цінностей, створених людською працею для виробництва і споживання, а також запасів золота, валюти, боргів інших країн та власності даної країни в інших країнах, з відрахуванням боргів даної держави. Такий показник розраховується при наявності відповідних даних статистики.

    Національне багатство, що оцінено в валюті даної країни, зазвичай, перераховується у яку-небудь єдину валюту (наприклад долар США чи Євро) та обчислюється в розрахунку на одного мешканця країни. Цей показник дає основу для порівняльного аналізу економічної міцності окремих країн та рівня їх матеріального добробуту.  

  Перший показник національного багатства був розрахований для Англії анг-лійським економістом У.Петті в 1664р., у Франції перша оцінка національного багатства була виконана у 1789р., в США – в 1805р., в Росії – в 1864р.    

  Отже, національне багатство – сукупність створених і нагромаджених у країні працею всього суспільства матеріальних благ, рівня освіти, виробничого досвіду, майстерності, творчого обдарування населення, призначених для розширеного відтворення і досягнення основної мети суспільства.

   Розвиток матеріального і нематеріального виробництва сприяє зростанню національного багатства країни.

Національне багатство включає: 1людський, 2.фізичний, 3.природній капітал.

  У нас традиційно вважається, що головним компонентом багатством країни є фізичний капітал, тобто нагромаджені матеріально-речові фонди.

  Однак, згідно з оцінкою Всесвітнього банку, більш вагоме значення має людський капітал, що дорівнює в розвинутих країнах близько 64% від загального обсягу багатства, а фізичний капітал складає лише 16% відповідно

   Згідно з методикою, що застосовується в нашій країні, до національного багатства входять по 1\3 кожна складова:

1)фонди виробничого призначення: будівлі споруди, машини, устаткування;

2)фонди невиробничого призначення: а)фонд особистого споживання населення, б)фонд суспільного невиробничого споживання;

3)природні ресурси – лише та частина, яка доступна впливу суспільного виробництва.

За схемою 192 країни світу – це людський, фізичний та природній капітал

В Україні, поки що нажаль, – це фонди виробничого, невиробничого призначення та природні ресурси.

  Соціальна політика здійснюється на різних рівнях: мікрорівень (окремі суб’єкти); макрорівень(загальнодержавний); інтеграційний(2-3 країни); світовий – глобальні соціальні питання – в основному проблеми екології.

Соціальна політика – це діяльність держави та ін..економічних суб’єктів, що націлена на: 1.забезпечення достойних умов життя і праці людей, 2.становлення стабільних соціальних відносин, 3.організацію та здійснення соціального захисту населення, 4..допомогу окремим специфічним групам населення, 5.забезпечення рівних можливостей для всіх щодо отримання послуг в системі освіти, охорони здоров’я та культури.

Реалізація соціальної політики, мусить спиратися виключно на реальні можливості, джерела яких перш за все, містяться в Н.Е., а якщо нехтувати реальним станом речей в Н.Е. і проводити соціальну політику як заманеться, то вона здатна здійснювати як позитивний так і негативний вплив на національну економіку.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

60342. Лексикологія. Фразеологія 83.5 KB
  Слово і його лексичне значення. Навчальна: активізувати узагальнити та систематизувати знання студентів про слово як предмет вивчення лексикології про лексичне значення слова про синоніми антоніми та пароніми про фразеологію...
60344. Нормативно-правова база організації та проведення виховної роботи в школі 36.5 KB
  Законодавчі та інші нормативні акти України з питань організації виховної роботи в освітніх закладах: а Державна національна програма Освіта: Україна ХХІ століття про практичне реформування освітньої галузі...
60345. Business hours 63 KB
  Most employees have a five-day working week, Monday through Friday. The working week is between 35 and 40 hours long. Overtime is quite common and is generally paid, often at a premium to the basic rate of pay. The weekend usually starts on Friday night and lasts till Monday.
60346. МЕХАНІЗМ ДІЇ ТА СПЕЦИФІЧНІСТЬ ФЕРМЕНТІВ 30 KB
  Актуальність теми: Знання механізмів дії ферментів лежать в основі медичної ензимології. Здатність ферментів каталізувати одну специфічну реакцію є найбільш важливою їх властивістю.