17370

Корпоратизм як форма суспільних відносин

Доклад

Менеджмент, консалтинг и предпринимательство

Корпоратизм як форма суспільних відносин Відносини корпоратизму властиві всім капіталістичним країнам з тією лише різницею що ступінь розвиненості соціального партнерства в них різний. З ускладненням суспільного ладу окрема особа усе в меншій мірі здатна здійснити з...

Украинкский

2013-07-01

60 KB

4 чел.

Корпоратизм як форма суспільних відносин

Відносини корпоратизму властиві всім капіталістичним країнам з тією лише різницею, що ступінь розвиненості соціального партнерства в них різний. З ускладненням суспільного ладу окрема особа усе в меншій мірі здатна здійснити захист своїх інтересів і змушена об'єднуватися в представницькі господарські і суспільно-юридичні структури, що, у свою чергу, мають тенденцію до ієрархічного ускладнення у формі об”єднань. Корпорації – це своєрідні форми публічної влади. Вони виникають як представницькі утворення по захисту своїх господарських, політичних, соціальних і ідеологічних інтересів. Фірми, громадські організації, державні органи співпрацюють заради загальних цілей: стабільності прибутку соціального і політичного клімату, підтримки свого позитивного іміджу і т.д. І хоча одні  організації зорієнтовані на одержання господарського прибутку, інші – на добродійність, а треті на захист прав власності й особистих свобод або захист навколишнього середовища, оздоровлення і спорт, і т. ін., спільним  для них усіх у плані корпоратизму є співробітництво і солідарність.

Корпоративні організації є ініціаторами по встановленню норм корпоративної поведінки, створюючи її, вони створюють корпоративну культуру взаємовідносин і втягують у ці відносини окремі підприємства і конкретних громадян. Конституція позитивного корпоратизму – набір заздалегідь узгоджених правил поведінки, що, зокрема, включає "Кодекс честі підприємця", орієнтованих на вищі людські цінності. А вони, якраз, і є моральною основою громадянського суспільства. Ідеологія співробітництва організацій, що представляють одначасно і економіку, і суспільство є ідеологією корпоратизму усередині організації. Таким чином, корпоратизм є ніщо інше як своєрідна форма суспільних відносин у становленні громадянського суспільства. Корпоратизм – партнерські відносини між складовими суспільства, державними і громадськими організаціями. Це – оболонка з відносин суспільної згоди, яка, в свою чергу, знаходиться в оболонці тотожних ідеологічних і етико-культурних цінностей; це – оболонки, у межах яких здійснюються адміністративно-правові відносини. Відносини корпоратизму пронизують суспільство в цілому і його окремі корпорації, підприємства й організації. Отже, керування корпорацією (корпоративне управління) знаходиться під впливом корпоратизму – партнерських і етико-культурних відносин, але центральною суттю його залишаються відносини по розподілу прав власності.

Інтеграція національних господарств у глобальну світову економіку супроводжується розвитком демократизму і міжнародного корпоратизму. До цього їх примушує спільна зацікавленість у вирішенні глобальних проблем: раціонального використання ресурсів планети, охорони навколишнього середовища як умови збереження людської цивілізації, вирішення демографічних проблем тощо. Цьому сприяє інноваційний вибух у сфері інформаційно-комунікаційної технології. Наприклад, поява електронної технології торгівлі сприяла підвищенню прозорості діяльності фірм, дотриманню регламенту корпоративних відносин.

У чисто теоретичному аспекті корпоратизм як громадські відносини історично виник як форма соціальної захищеності, форма суспільного договору і суспільного вибору, що побудована на основі логіки поводження індивідів.

Корпоративні організації та їх об'єднання і союзи спочатку виникли як противага класово-станової організації феодального суспільства, як колективний захист від феодального утиску і феодального бюрократизму. Зародком і ядром корпоратизму – його економічним базисом є загальне володіння власністю, а точніше капіталом, що приносить додаткову вартість – прибуток, а в процесі його розвитку – усуспільнення економіки і її глобалізацію. Первісними формами корпоративного ведення господарства були кооперативи і звичайні партнерства. Особливим якісним стрибком у розвитку корпоратизму стала участь в акціонерному капіталі робітників і найманого персоналу взагалі. І хоча роль акціонера-працівника як власника дрібного пакету акцій у справах корпорації незначна, проте цей факт принципово розширив і якісно змінив внутрішнє фірмове поле корпоратизму. З політекономічного погляду, у результаті появи акціонерних товариств відбувся перехід від приватної власності до корпоративно-приватної.

Корпоративний сектор реальної економіки знаходиться під впливом громадських організацій, що не займаються діловим партнерством: політичних партій, профспілок, просвітницьких, спортивних, охорони довкілля, жіночих і ін. Важливою особливістю корпоратизму є те, що соціальне партнерство дозволяє уникнути конфліктів у трудових відносинах, реалізувати право власності на робочу силу, її якість, тобто реалізувати право на привласнення частини прибутку підприємства по чиннику – „робоча сила”, а також реалізувати право на участь представників трудового колективу в управлінні підприємством. Такий стан справ пояснюється процесом демократизації громадського життя в індустріальних країнах і трансформацією їхніх економік у соціально-орієнтовані економіки.

Корпоратизацію громадського життя визначають, насамперед, господарські корпорації. Вони є основною частиною корпоративної економіки в тому розумінні, що ступінь розвитку корпоратизму в господарській сфері визначає ступінь розвитку корпоратизму в громадському житті взагалі.

З позицій соціальної теорії управління під діловою корпорацією варто розуміти не стільки велике і складне акціонерне товариство, скільки будь-яке акціонерне товариство, у якому розвинуті інститути і механізм справедливого розподілу прав власності і згладжування соціальних протиріч усередині і з зовнішніми партнерами корпоративних відносин; у якому існують правові гарантії щодо виконання встановлених умов інвестування і зміни умов господарювання за згодою інвесторів-акціонерів, одержання залишкового прибутку у формі дивідендів, підкріплених розвинутим корпоративним законодавством і ліберальною судовою практикою тощо, Адже акція не тільки цінний папір, отриманий завдяки купівлі, а в деякому розумінні контрактна угода, договір, що зобов'язує корпорацію (АТ) виконувати вище згадані умови. Корпорацією в повному розумінні цього слова є фірми, у яких відносини партнерства доведені до досконалості.

Таким чином, сучасний капіталізм – капіталізм державно-корпоративний. Корпоративний капіталізм, з погляду вирішення класових протиріч, – новітня форма зм'якшення протистояння праці і капіталу за допомогою взаємного співробітництва держави, громадських організацій підприємців, профспілок, консультативних рад і т. і., з капіталом. Корпоративне право в широкому тлумаченні представляє собою єдність міжнародного, національно-державного регулювання корпоративної діяльності з внутрішньокорпоративним регулюванням. Його основою є єдність і сукупність державних нормативних актів та внутрішньокорпоративних актів і положень. Ця основа доповнюється конкретною реалізацією норм звичаєвого права. Формальні акти і звичаєве право в даному випадку регулюють систему відносин між рядовими акціонерами й органами управління корпорації (акціонерного товариства): зборами акціонерів, наглядовою радою, правлінням, акціонерами-аутсайдерами й акціонерами-інсайдерами, відносинами корпорації з центральними і місцевими державними і муніципальними органами, громадськими організаціями, інвестиційними фондами, а також міжкорпоративні відносини.

Отже, корпоратизм у державному масштабі означає розвиток демократії (народ – джерело влади; реалізується право громадянина брати участь у вирішенні державних справ; існує виборність представницьких органів влади, наявність широких цивільних прав і панування приватної власності) і присутність у суспільній свідомості громадян почуття взаємозалежності, єдності і причетності до даного товариства і його культури, панування в суспільних відносинах і поведінці громадян стереотипів солідарності і комунітарності, партнерських відносин між громадянами різних соціальних груп і державою, толерантності до культури національних меншин, відповідальності громадян перед суспільством і державою. Розвинутий корпоратизм у масштабі країни і на місцях є сутністю громадянського суспільства.

Ефективність діяльності підприємства в ринковій економіці і, особливо, в умовах жорсткої конкуренції безпосередньо залежить від розвинутості відносин корпоратизму. Ступінь розвинутості корпоратизму (товариства, партнерства) відноситься до найважливіших показників, що характеризують ефективність управління і відбиваються на ефективності виробництва в цілому. Зворотною стороною цього показника є показник політичної, моральної й ідеологічної конфліктності. Отже, раціональний розподіл прав власності і підвищення корпоративної культури в цілому як чинник зростання ефективності виробництва має не менш важливе значення, ніж чинник раціоналізації технології управління.

У становленні громадянського суспільства із соціально-орієнтованою економікою важливе значення має розвиток громадських організацій. Їхній авторитет у суспільстві і вплив на державу є важливою умовою демократизації суспільства і суспільної злагоди. Кількісне збільшення і розмаїття громадських організацій – характерна риса становлення громадянського суспільства. Результатом співробітництва громадських організацій із підприємницькими структурами і державою є узгодження особистих, колективних і суспільних інтересів. Авторитет і активність громадських організацій сприяє підвищенню культури людських взаємовідносин і демократизації управління усередині господарських підприємств; сприяє розвитку правомірної та сумлінної конкуренції, обміну економічною інформацією, злиттю на підставі взаємовигідних угод, і, зрештою, стабільному розвитку економіки.

В Україні система соціального партнерства знаходиться на початку свого розвитку. Правовою основою цього розвитку є Конституція України і Закони України: "Про об'єднання громадян", "Про органи самоврядування", "Про колективні договори й угоди" та інше. В країні, безумовно, формально існує значна кількість різних видів суспільних корпорацій (об'єднань) і релігійних організацій. До того ж ділові корпорації: АТ, технопарки, біржі, інститути спільного інвестування, страхові товариства, консалтингові фірми, неприбуткові науково-дослідні організації, кооперативи, садово-городні товариства тощо, знаходяться не тільки в економіко-корпоративних, але і соціальних відносинах; їхні внутрішні відносини також мають поряд з економіко-корпоративним соціальний зміст.

Вищезазначене переконує в тому, що ідея соціального партнерства в Україні може бути цілком реалізованою, і підставою для цього є, нехай і не зовсім розвинутий, але існуючий корпоратизм і позитивний патерналізм. Питання про модель майбутньої соціальної політики (скандинавскої, англосакської, континентальної або винятково української) залишається відкритим. Ясно лише одне – концепція розвитку соціального і ділового партнерства в Україні повинна виходити з об'єктивної необхідності демократизації всієї суспільної життєдіяльності, а саме: розвиток корпоративної культури в усіх ланках управління і підвищення культурно-політичної свідомості всіх соціальних груп населення, а також активізації діяльності громадських організацій по захисту соціальних, політичних, економічних і культурних інтересів громадян.

Лібералізація ринкових відносин і проголошення України конституційно демократичною, соціальною і правовою державою відкрили нові можливості розвитку корпоратизму і, насамперед, переходу від одержавлення корпоративних організацій до їхнього співробітництва з державою як на формальній демократичній основі, так і відносинах суспільної злагоди і суспільного вибору.

Розвитку соціального партнерства в Україні найбільш всього заважає значне соціальне розшарування, корупція, високий рівень безробіття, відсутність державного і суспільного контролю і, як наслідок, ігнорування чиновниками законодавства. До негативних рис українського корпоратизму слід також віднести безліч ворогуючих і схильних до піарівських виборчих технологій політичних партій (понад 100), що представляють собою політико-ідеологічні угруповання, більшість яких відірвані від широких мас і народно-корпоративних інтересів взагалі. Дещо подібне відбувається й у профспілковому русі. Становлення незалежних профспілок пішло не лише шляхом їх роздержавлення і посилення ідеї захисту соціально-трудових інтересів працюючих, а й шляхом диференціації і послаблення ролі профспілок у захисті трудящих в цілому. Недоліком також є і те, що державні службовці позбавлені культури корпоратизму і по суті є плоть від плоті чиновниками, а не громадянами з великої літери, і держава загалом залишається колективним етатіарним чиновником.

У механізмі соціального партнерства до центральних інститутів відноситься механізм переговорів найманих робітників у особі їхніх профспілок з роботодавцями. Відповідно до статистичного щорічника України лише 75 відсотків працівників охоплено колективними договорами. Відсутність колективного договору автоматично веде до погіршення умов праці: безпеки, гігієни й оплати праці, обмежує можливість підвищення кваліфікації працівників тощо. Ще одним наслідком у сфері трудових відносин, і самим значним, що тягне невиконання зобов'язань, узятих роботодавцями, є низька якість угод, які дуже часто укладаються формально. Належний контроль за укладенням колективного договору відсутній. Обласні ради соціального партнерства не мають діючих інструментів впливу на роботодавців. У законі про колективні договори й угоди чітко не визначені норми покарання посадових осіб за невиконання колективного договору, відхилення від його норм тощо. Наслідком цього є соціальна напруга в суспільстві, трудові конфлікти і страйки. Наприклад, у 2000 р. у страйках брало участь 20,7 тис.осіб 76-ти підприємств.

Профспілкові організації, як і в часи радянської влади, зосереджуються на розподільчій функції: наданні матеріальної допомоги, розподілі соціальних благ тощо, а не захисті прав робітників у сфері їхніх трудових відносин із роботодавцями. Приватні підприємства і закриті АТ в основному не мають профспілкових організацій, припинили існування ради трудових колективів. В таких випадках не враховується те, що тільки законний захист прав працівників може дійсно вирішувати їхні матеріальні і соціальні проблеми як за рахунок виконання роботодавцями колективних договорів, так і поліпшення управління підприємством під впливом профспілок. Острах самостійності й, як наслідок, зачерствілість і бюрократизм превалюють в діяльності профспілок. І, що особливо кидається у вічі, – наявність залежності лідерів профспілкових організацій від керівництва підприємств через страх звільнення з роботи за активну діяльність. Як факт, в Україні соціальна сфера не тільки не укріплена, а  значною мірою зруйнована.

Корпоратизація громадського життя неможлива без орієнтації державного апарату на ідеологію корпоратизму – рівноправне співробітництво з усіма корпоративними структурами суспільства, на викорінювання з нього пихатості чиновників. Завдання полягає в тому, щоб насправді реалізувалося гасло „держава для людини”. На цьому шляху особливе значення має активне проведення адміністративної реформи і боротьба з бюрократизмом. Зниження бюрократизму і, зокрема корумпованості, можливе лише шляхом систематизації законодавчого простору, усунення протиріч, різночитань і прогалин у ньому, які дозволяють обходити сутність законів, шляхом налагодження контролю за виконанням законів, виключаючи при цьому зайві контрольні перевірки як засіб хабарництва. Соціально-корпоративна політика повинна враховувати і бути спрямованою на усунення недовіри працівників до владних структур. Всім відомо, що населення ухиляється від пошуку захисту в міліції і судах. Відомо і те, що судова система України знаходиться поза громадським контролем, а існує під контролем місцевої влади, а ЗМІ під контролем їхніх засновників, а не журналістів. Для того центральною і шановною постаттю в державах з розвинутим громадянським суспільством визнано депутата, проте статус цієї особи в Україні не користується належною репутацією.

Розвиток соціального корпоратизму, у повному розумінні його змісту, можливий лише за наявності високого рівня матеріального забезпечення населення і розвинутості соціальної сфери, а це передбачає активну соціальну політику держави. Таку політику, за якою досягнення ідеї рівності і солідарності стають справжньою метою державної  діяльності, і цій ідеї підпорядкована політика підйому економіки, перерозподілу прибутків за допомогою податків у напрямку розвитку охорони здоров'я, соціального страхування, пенсійного забезпечення, страхування з безробіття, матеріальної підтримки з боку держави в одержанні освіти. На жаль, Україна тільки стає на шлях соціального корпоратизму.

                                                                                                     

PAGE  1


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

62994. Рушник - це доля, вишита на полотні. Театралізоване дійство 24.64 KB
  До урочистого відкриття запрошуємо організаторів свята: Представники області Вітання організаторів свята ВЕД. Допоки рушники є на моїй землі Дасть Україні Бог щасливу долю й світле щастя...
62998. Гра «Чарівне коло» 1.01 MB
  Правила гри: діти стають один за одним і рухаються по колу слухаючи вчителя який промовляє різні звуки нашої мови. Той хто помилився вибуває з гри. Правила гри: діти стають один за одним.
62999. «Динамічна геометрія» на допомогу вчителю 216.92 KB
  Побудуємо бісектрису отриманого кута найпростіша геометрична задача на побудову Будуємо пряму перпендикулярну до однієї з сторін кута яка проходить через деяку точку яка лежить всередині кута найпростіша задача на побудову перпендикуляра...