17374

Закон циклічного розвитку економіки

Контрольная

Экономическая теория и математическое моделирование

PAGE 10 1а. Закон циклічного розвитку економіки закон який виражає внутрішньо необхідні сталі й суттєві зв'язки між періодичним оновленням різних сторін технологічного способу виробництва передусім окремих елементів основного капіталу в межах цикл

Украинкский

2013-07-01

136.5 KB

0 чел.

PAGE  10

1-а. Закон циклічного розвитку економіки закон, який виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки між періодичним оновленням різних сторін технологічного способу виробництва, передусім окремих елементів основного капіталу, в межах циклічних коливань, а також певними структурними змінами інших елементів економічної системи (відносин власності, господарського механізму) й відновленням на цій основі через певний час макроекономічної рівноваги. Крім системного визначення Закону циклічного розвитку економіки існує визначення у більш стислому вигляді: це постійно й періодично повторювані через різні періоди часу спади й піднесення виробництва, зумовлені масовим оновленням різних елементів основного капіталу та заміною одного технологічного способу іншим. 

   Основні форми цього закону (про що зазначалось на лекції), пов'язані з масовим оновленням основного капіталу: 1) довгі економічні цикли (хвилі) (48—55 років), основою яких є процес якісних змін базисних поколінь машин і технологій, транспортних засобів, великих споруд тощо; 2) тривалі економічні цикли (18—25 років), основою яких є періодичне оновлення житла й деяких виробничих споруд; 3) середні економічні цикли (7—11 років), основою яких є масове оновлення засобів праці. Крім них розрізняють загальний технологічний цикл тривалістю понад 160 років, основою якого є заміна одного технологічного способу іншим, та короткі економічні цикли (3—4 роки) — масове оновлення товарів тривалого користування (легкових автомобілів, телевізорів, холодильників та ін.). Водночас відбувається постійне оновлення асортименту товарів на третину кожні 10 років, що також впливає на модифікацію коротких циклів. Названі форми, як правило, накладаються одна на одну, що ускладнює чітке розмежування різних типів економічних циклів та їх строгу періодизацію. Внутрішніми суперечностями закону циклічного розвитку економіки є такі сучасні форми вияву основної суперечності: 1.суперечність між сукупним попитом і сукупною пропозицією та її періодичне загострення, 2.суперечність між рухом заощаджень та інвестицій, між 3.виробництвом і споживанням тощо.

    Матеріальна основа загального технологічного циклу — три етапи розвитку технологічного способу виробництва: 1) становлення і формування; 2) функціонування і розвиток; 3) поступовий занепад і створення передумов для появи нового загального технологічного циклу, що почався з середини 50-х XX ст. (часу розгортання НТР) і базується на автоматизованій праці.

   Виділення трьох етапів єдиного технологічного циклу відповідає вимогам закону заперечення заперечення, логіці розвитку економічних явищ і процесів відповідно до тріади щодо таких понять діалектики, як теза, антитеза і синтез. Якщо у межах окремих етапів відбуваються якісні зміни базисних поколінь техніки і технології, транспортних засобів тощо, то впродовж загального технологічного циклу — відбуваються кардинальні (істотні) зміни речових факторів виробництва всіх галузей національного господарства.

   Якщо вважати появу та розвиток таких довготривалих циклів (довгих хвиль) закономірністю економічного розвитку, то з урахуванням загального технологічного циклу економічна система України перебуває на етапі першого такого циклу, а розвинуті країни завершують перший етап другого технологічного циклу. Після промислової революції розпочинається етап індустріалізації економіки. Якщо у розвинутих країнах промислова революція закінчилася приблизно у 20-ті роки XIX ст., то в Україні парові заводи в цукровій промисловості з'являються лише напередодні реформи 1861 р., прядильні машини в цей час були переважно ручними, доменне виробництво, мідярні, чавуноливарні та машинобудівні заводи започатковані лише наприкінці XVIII ст., а процес індустріалізації розпочався приблизно на півстоліття пізніше.

  Матеріальною основою середніх економічних циклів тривалістю 7— 11 років є масове оновлення основного капіталу, а малих (4 роки) — масове оновлення товарів тривалого користування. Основою циклів Кузнєца є масове оновлення житла і виробничих споруд. Найважливішу роль відіграють середні (або базисні) цикли, які детально розглянуті на лекції.

  Разом з кардинальними змінами техніки, технології, транспортних засобів, великих споруд тощо в межах загального технологічного циклу відбуваються аналогічні зміни кожного структурного елементу двох підсистем технологічного способу виробництва — продуктивних сил і техніко-економічних відносин (насамперед суспільного поділу праці) та ін. Більш того, протягом трьох етапів загального технологічного циклу в межах технологічного способу виробництва виникають нові елементи: поява форм і методів організації виробництва (наприкінці XIX — на початку XX ст.), перетворення науки на безпосередню продуктивну силу (закінчилось з розгортанням НТР) та інформації (розпочалося в середині 70-х років і триває по сьогодні). Це означає, що в межах техно-логічного способу виробництва відбулася революція, яка охопила систему продуктивних сил, тех.-ніко-економічних і організаційно-економічних відносин. Вона спричиняє якісні зрушення в інших елементах економічної системи — відносинах економічної власності та господарському механізмі.

    Так, на зміну індивідуальній (приватній) капіталістичну власність, що панувала в межах першої довгої хвилі, приходить колективна капіталістична власність, характерна для періоду існування другої довгої хвилі (у формі акціонерних компаній відкритого і закритого типів). На третьому етапі зростає роль державної капіталістичної власності, відбувається її поєднання з монополістичною власністю (найадекватнішою формою існування яких є акціонерні кампанії) й утворення державно-корпоративної (державно-монополістичної) власності. У системі господарського механізму на зміну механізму вільної конкуренції (періоду першої довгої хвилі) приходять монополістична планомірність та механізм недосконалої конкуренції, який поєднується з ринковими важелями саморегулювання здебільшого у межах немонополізованого сектора економіки. Отже, під час третього етапу загального технологічного циклу центральною ланкою господарського механізму стає державне регулювання економіки, що поєднується з монополістичною планомірністю та ринковими важелями саморегулювання.

    Новий загальний технологічний цикл розпочинається з революції в межах технологічного способу виробництва. Наслідком її є формування якісно нового типу капіталістич- ної власності —інтегрована капіталістична власність.Відтак виникає новий елемент гос-подарського механізму — наднаціональне регулювання макроекономічних процесів у ме-жах регіональних економічних організацій, зокрема в ЄС. Водночас відбувається модифі-кація попередніх,менш розвинутих форм власності й елементів господарського механізму.

  З огляду на особливості даного Закону, в Україні необхідно, насамперед, завершити попередній загальний технологічний цикл, а саме: замінити існуючий технологічний спосіб виробництва, що значною мірою базувався на ручній праці на технологічний спосіб виробництва, що базується на машинній праці. До того ж в окремих галузях національного виробництва поступово перейти до технологічного способу виробництва, заснованому на автоматизованій праці та на інформаційних технологіях.

 З'ясування причин, типів, механізмів циклічних коливань та виникнення криз в економіці, їх сутності та структури, а також вивчення методів антициклічного та антикризового регулювання, дає змогу з'ясувати причини  та наслідки економічної кризи в Україні за часів незалежності та шляхи виходу з цієї  кризи.

Причини циклічного розвитку та криз в економіці (трохи історії з економічної теорії)

   Циклічні коливання в економіці відбувалися завжди, але до початку ХІХ ст., вони мали здебільшого, сезонний характер, що було зумовлено переважанням сільського господарства з його особливостями, відсутністю сформованого суспільного характеру виробництва навіть у розвинутих країнах та іншими чинниками. Починаючи з 1825 р., циклічні кризи стали регулярними. Лише у ХХ ст. у розвинутих країнах їх налічувалось 12. В економічній теорії виникло до 200 концепцій причин виникнення та сутності криз, але проблема до кінця не вирішена і є актуальною і дотепер.   

 Отже, кризи проявлялися у надвиробництві товарів і неможливості їх реалізації, що зумовлювало спад виробництва, зростання армії безробітних, погіршення життєвого рівня населення тощо.      

  Представники різних напрямів і шкіл політичної економії, а згодом економічної науки намагалися і намагаються дослідити це явище, виробити рекомендації для його усунення або послаблення.

  Серед численних спроб розкрити причини криз можна виділити поверхові та наукові пояснення циклічності появою плям на сонці, ритмом руху Венери та ін., яких дотримувався В. Вернадський.

  Науковий підхід започаткували представники класичної школи політичної економії. Д.Рікардо причиною криз вважав несправедливість у розподілі багатства. Ж.Сей стверджував, що пропозиція породжує власний попит, і кризи у всій економіці неможливі, а можуть відбуватися лише в окремих регіонах або на окремих ринках товарів. Цю думку не поділяв англійський економіст Т.Р.Мальтус. Він зазначав, що попит має тенденцію постійно відставати від пропозиції, оскільки робітники на свою зарплату купують лише частину продукції, на другу частину пред'являють попит власники капіталу (на величину їх витрат), а та частина, яка забезпечує отримання прибутку, не знаходить збуту. Для її реалізації потрібні «треті особи» — землевласники, армія, духовенство та ін. Якщо доходів цих осіб обмаль, може виникнути криза надвиробництва. Подібної думки дотримувався С. де Сісмонді, але «третіми особами» він називав дрібних товаровиробників (селян, ремісників). Крім того, він пояснював кризи недоспоживанням народних мас, невідповідністю між виробництвом і споживанням. Теорію недоспоживання, зокрема привласнення надмірно високої частки багатими і заощадливими людьми (порівняно з тим, що може бути інвестовано), пізніше підтримували Дж.Гобсон, В.Фостер.

 Уперше системно проаналізував економічні цикли і кризи (як основний їх елемент) К. Маркс, піддавши конструктивній критиці погляди своїх попередників. Головною причиною цих явищ він називав основну суперечність капіталістичного способу виробництва — між суспільним характером виробництва і приватнокапіталістичним характером привлас-нення його результатів. Формами прояву економічної кризи вважав суперечності між виробництвом і споживанням, між організацією виробництва на окремому підприємстві та відсутністю такої організації у всьому суспільстві (анархія виробництва), між працею і капіталом. Дж. Кейнс пояснював економічні кризи дією основного психологічного закону, згідно з яким люди схильні, як правило, збільшувати споживання зі зростанням доходів, але не такою мірою, якою зростає дохід. Конкретнішими причинами криз він називав недостатній рівень платоспроможного («ефективного») попиту, який необхідно збільшувати за допомогою різноманітних методів економічної політики, зокрема зростання державних витрат. Психологічну теорію економічних криз (зокрема, дію психологічного чинника, оптимістичного настрою населення) обстоював англійський економіст Артур Пігу (1877—1959) та ін.

  Представники неокласичного напряму, навпаки, стверджують, що маніпулювання економічним попитом з боку держави призводить до порушень ринкового механізму саморегулювання економіки, рівноваги в економічній системі. Причинами криз, на їхню думку, є зростання державних витрат, експансія і стимулювання банківського кредиту, динаміка грошової маси (М.Фрідмен, Р.-Дж.Хоутрі та ін.), надмірне інвестування економіки (Л.Мізес, Ф.Хаєк), незбалансованість попиту і пропозиції грошей тощо (І.Фішер).

  Причинами економічних криз американські економісти Й. Шумпетер та Е. Хансен вважали технічні винаходи (залізниці, автомобілі та ін.); Н. Калдор — розрив у динаміці інвестицій та заощаджень.

 Всі науковці зі світовим ім’ям в галузі економіки визначають, що економічні кризи є надзвичайно складним і багатоплановим явищем. Відповідно наведені точки зору з різною обґрунтованістю розкривають окремі причини їх виникнення і розвитку. Між тим, необхідно визначити основну причину економічних криз, яка б охоплювала інші, другорядні, похідні від неї. Такою причиною за К.Марксом вважалась суперечність між суспільним характером виробництва і капіталістичною формою привласнення його умов і результатів. Проте, у процесі еволюції економічної системи, певних кількісних і якісних змін зазнає і вищезазначена основна суперечність капіталізму..

 Саме тому, у сучасній вітчизняній економічній літературі ці питання розглядаються з двох сторін. Так, з одного боку, узагальнюється світова економічної думки щодо проблем та причин виникнення економічних циклів і криз, а з другого – досліджується процес еволюції економічної системи в контексті послаблення чи посилення глибини економічних криз.

 Отже, вітчизняні науковці приходять до висновку, що з виникненням і широким розвитком акціонерної власності (як було розкрито в основному законі циклічного розвитку економіки) поряд із приватно-капіталістичним привласненням формується не лише колективне капіталістичне, а й часткове трудове колективне, кооперативне та інші форми привласнення створеного національного доходу, зростає питома вага державної власності, в якій поєднуються приватні, колективні та суспільні інтереси. Внаслідок цього, зміст основної суперечності модифікується. І тоді загальною закономірністю процесу є те, що послаблення глибини і гостроти основної суперечності супроводжується послабленням глибини економічних криз.

    Антициклічне регулювання економіки. Антикризове регулювання як зазначалось на лекції є основою антициклічного регулювання (див.визначення на Лекції 7) і  найважливішу роль в цьому регулюванні відіграє держава.

   Вперше в історії розвитку капіталістичного способу виробництва воно було застосоване у США під час кризи 1929—1933 рр. З метою виходу з кризи держава, крім названих вище заходів, закуповувала надлишки продукції, надавала допомогу фермерам, розореним компаніям та ін.     

   Теоретично обґрунтував необхідність антикризового регулювання Дж. Кейнс.

   Після Другої світової війни у більшості розвинутих країн було розширено антикризові заходи держави, доповнено їх певними антициклічними заходами з метою пом'якшення антициклічних коливань, наприклад: стимулювання житлового будівництва (держава страхує і гарантує отримання кредитів на житлове будівництво, регулює термін погашення кредитів, розмір відсотків та ін.); проведення політики прискореної амортизації; надання податкових знижок при встановленні нового устаткування; зниження податків на прибутки корпорацій та ін.

 Особливості антициклічного регулювання значною мірою зумовлені домінуванням монополій (у тому числі олігополій) в економіці. Е. Чемберлін обґрунтовано стверджував, що навіть за відсутності угод (письмових або усних) ціни на олігополістичному ринку є вищими, ніж на конкурентному, а обсяг виробництва нижчим. Він та деякі інші західні вчені відзначали відсутність рухливості цін порівняно з періодом вільної конкуренції. За панування колективних монополій (олігополій) ціни залишаються незмінними або навіть зростають, бо олігополії скорочують обсяги виробництва з метою недопущення надвиробництва товарів і зниження цін.   

  Такій негативній тенденції може частково протистояти лише діяльність держави зі стимулювання грошового попиту за допомогою відповідної грошово-кредитної політики. Цей метод активно використовувався і в повоєнний період, сприяючи скороченню глибини і тривалості економічних криз. Темпи зростання грошової маси, як правило, були вищими (5—8 %), ніж за рекомендаціями монетаристів (до 3 % щорічно).

  Проте, значне збільшення грошової маси наприкінці 60-х — на початку 70-х років призвело (разом з іншими чинниками, наприклад різким підвищенням цін на нафту в період енергетичної кризи) до посилення інфляційних тенденцій: темпи зростання цін в розвинутих країнах у середині 70-х років становили понад 10 %. Тому у 80-ті роки уряди цих країн почали обмежувати темпи зростання грошової маси, здійснюючи жорстку грошово-кредитну політику. Зокрема, у період високої економічної активності (або «перегріву» економіки, за класифікацією західних учених) держава значно підвищує норму відсотка, що зумовлює подорожчання кредиту, а під час депресії та кризи — знижує ставку відсотка і здешевлює кредит.(Ці державні антициклічні методи розглядались на лекції ) Перевагою цього методу антициклічного регулювання є його оперативність (без прийняття відповідного закону). Важливо лише точно визначити час підвищення або зниження відсоткової ставки.

   З метою розширення сукупного попиту держава у фазах кризи і депресії знижує ставки оподаткування на прибутки, заробітну плату, надає пільги за умов прискореного списання вартості основних фондів, що служить засобом стимулювання інвестицій у недержавному секторі економіки. За наявності державного сектору уряд під час кризи збільшує обсяг прямих капіталовкладень, насамперед, у галузі економічної та соціальної інфраструктури (транспорт і транспортне будівництво, електро-, газо- і водопостачання, житлове будівництво, атомну енергетику та ін.). У 1948—1949 рр. у США держава збільшила обсяг інвестицій у 2 рази (порівняно з 1946 р.). Проте потім обсяг державних капіталовкладень у багатьох розвинутих країнах поступово скорочувався. Так, у ФРН їх частка у ВНП за період 1970—1985 рр. знизилася з 6,1% до 3,9%, у Франції — з 4,2% до 3,0%, у Великобританії — з 5,0% до 2,4%, у країнах ЄЕС — із 5,0% до 4,0 % .

  У фазі підйому держава збільшує податки, відсоткові ставки, скасовує податкові пільги, зменшує обсяги прямих капіталовкладень, що гальмує процес надмірного «перегріву» економіки, послаблює суперечність між виробництвом і споживанням, згладжує коливання при переході від однієї фази промислового циклу до іншої.

  Між здійсненням заходів кредитно-грошової політики й отриманням певного результату проходить чималий проміжок часу. Так, згідно з оцінками західних учених, цей лаг в умовах циклічного спаду становить від 5 до 20 місяців, а в період підйому — 10—24 місяці. З найбільшим запізненням діють методи податкового регулювання, що значною мірою зумовлено тривалістю законотворчого процесу. Тому важливо мати чіткий економічний прогноз механізму перебігу економічного циклу. Загалом антициклічне регулювання здійснюють за допомогою економічних, правових і адміністративних методів.

   Олігополії забезпечують антициклічне регулювання через вироблення узгодженої політики, виконання державних програм та ін. Водночас їх дії нерідко суперечать політиці держави у цій сфері, тому наднаціональні органи в країнах ЄС проводять значною мірою уніфіковану промислову, структурну, податкову, амортизаційну та інші форми політики, що є важливим чинником антициклічного регулювання. Завдяки цьому, а також послабленню основної суперечності існують такі відмінності між сучасними економічними кризами (повоєнного періоду) і кризами XIX — початку XX ст.:

1) сучасні кризи менш глибокі, але відбуваються частіше;

2) замість надвиробництва товарів під час криз XIX — початку XX ст. нині відбувається надвиробництво основного капіталу (у формі простоювання значної частини виробничих потужностей);

3) під час криз у минулому різко знижувалися ціни, а в сучасних умовах здебільшого не знижуються;

4) сучасні кризи характеризуються коротшими фазами власне кризи і депресії та відповідним збільшенням фаз пожвавлення й піднесення;

5) кризи у минулому протікали стихійно, а сучасні економічні кризи все більше піддаються регулюванню з боку держави та наднаціональних органів;

6) сучасні кризи, насамперед фінансові, відрізняються синхронізацією економічного циклу.        

   Свідченням цього є, зокрема, фінансова криза в Японії, Південній Кореї, що розгорнулася наприкінці 1997-1998 рр. Для її локалізації, запобігання переростанню у світову фінансову кризу МВФ надав безпрецедентний за величиною кредит Південній Кореї в сумі 47 млрд дол., Індонезії — 40 млрд дол. Щоб послабити глибину цієї кризи, японський уряд знизив кредитні ставки до 0,25 %. Росія втратила тоді до 110 млрд дол., значно менші збитки понесла економіка України.     

      Зазначимо, що у 90-х роках економічні кризи у багатьох розвинутих країнах набули нових ознак. У 1993 р. у Німеччині, Франції та деяких інших країнах Європи відбувався спад, який у 1995—1996 рр. переріс у депресію. Японія пережила кризу в 1979—1999 рр., що засвідчує асинхронність циклу. Проте, у США у 1992 р. розпочалося найтриваліше економічне піднесення, яке тривало майже 10 років.  У 2003 р. темпи зростання ВВП у США становили приблизно 3 %.

       Антициклічне регулювання стало важливим чинником послаблення глибини економічних криз, подовження фази піднесення, скорочення фаз кризи і депресії та інших форм модифікації економічного циклу. Однак воно неспроможне подолати циклічний характер виробництва, усунути суперечності суспільного відтворення.

  2-а. Основні причини економічної кризи в Україні

     Причини економічної кризи, успадковані від СРСР. Найважливішими ознаками економічної кризи 90-х років в Україні є:

1) різкий спад виробництва ВВП, обсяг якого скоротився у 3,5 раза, а відновлення рівня ВВП 1990 р., за оптимістичними прогнозами, відбудеться лише у 2015 р.;

2) бурхливі темпи інфляції передусім у першій половині 90-х років: у 1992 р. вони становили до 3000 %, у 1993 р. — понад 10 000 %;

3) масове безробіття, яке, за даними МВФ, охоплювало приблизно 35 % працездатного населення;

4) катастрофічне зниження життєвого рівня переважної більшості населення — за різними оцінками від 5 до 10 разів; найвірогідніше, що життєвий рівень знизився приблизно у 7 разів;

5) масова міграція робочої сили за кордон (майже 7 млн осіб);

6) стрибкоподібне зростання зовнішнього боргу: якщо у 1991 р. він становив майже 400 млн дол., то в 1999 — понад 12 млрд дол.;- цьому сприяв вивіз капіталу з країни.

7) різка поляризація суспільства;

8) значна депопуляція населення: з 1990 по 2003 рік чисельність населення скоротилась на 4,5 млн осіб.

  На відміну від класичної кризи, в Україні, як і в інших країнах СНД, з кінця 1990 р. відбувається криза недовиробництва, яка за масштабами не має аналогів. Навіть у СРСР під час Другої світової війни падіння промислового виробництва становило 30 %.

  Сукупність причин соціально-економічної кризи в Україні доцільно поділити на три основні групи:

1) успадковані від колишнього СРСР;

2) зумовлені непродуманістю реформаторських дій з часу проголошення незалежності України;

3) зумовлені перехідним періодом трансформації існуючої економічної системи в іншу.

Усі три групи (або підсистеми) причин органічно пов'язані між собою.

До основних причин першої групи належать:

1. Тотальне одержавлення економіки, власності на засоби виробництва (92 % з них перебували в руках держави, загальносоюзних міністерствах і відомствах). Внаслідок цього в економіці майже повністю був відсутній плюралізм типів і форм власності (колгоспно-кооперативна власність також була значною мірою одержавленою) і відповідних форм господарювання, що виключало дію конкуренції і спричиняло надзвичайно низьку конкурентоспроможність промислової продукції СРСР на світових ринках (лише до 12 % її вважалося конкурентоспроможною), експорт на ці ринки переважно енергоносіїв (приблизно 70 %), наявність затратної економіки.

  За умов глибокої енергетичної кризи і зменшення державного сектору в 2003 р. до 20 % енерговитрати на одиницю продукції національного доходу загалом теоретично мали зменшитись, але цього не сталося. Енергомісткість національного доходу лише за період 1991—1993 рр. збільшилась на 25 %, а електроємність — на 41,1 % при зниженні обсягів виробництва в 1992—1993 рр. на 20,6 %. У наступні роки негативна тенденція наростала.

2. Глибокі диспропорції в економіці. За роки незалежності співвідношення між групами «А» і «Б» в Україні не поліпшилося. Це пояснюється насамперед більшою глибиною кризи в галузях легкої, харчової промисловості та інших галузях групи «Б», що є ознакою економіки, орієнтованої не на людину, а на виробництво заради виробництва.

3. Антидемократичний характер управління державною власністю, а отже, і державними підприємствами: панування адміністративно-командних важелів у народному господарстві, їх надмірна централізація в руках загальносоюзних міністерств і відомств.

4.  Зосередження 95 % всієї власності, розташованої в Україні, в руках загальносоюзних міністерств і відомств. Воно зумовлювало створення «гнилих» морів, будівництво атомних станцій з недостатнім рівнем безпеки поблизу великих міст, надмірної кількості «брудних» виробництв тощо. Був відсутній регіональний міжреспубліканський госпрозрахунок, через що з України безоплатно вилучалось до 10 % створеного на її території національного доходу.

5. Відчуження трудящих від засобів виробництва і результатів праці, процесу праці (тобто переважання ручної та незмістовної праці, відсутність дійових стимулів до праці, панування «зрівнялівки»), управління власністю, економічної влади на підприємстві. Найбільше відчуження від власності виявлялося у масовому її розкраданні. Таке тотальне відчуження за роки незалежності значно посилилось і відбувається як у межах державного типу власності, так і різних типів капіталістичної.

6.  Значна мілітаризація економіки. На воєнні цілі витрачалось до 35 % ВНП, або майже 300 млрд крб., на рік (хоч офіційні дані були в кілька разів нижчими). В Україні після розпаду Союзу залишилось приблизно ЗО % військово-промислового комплексу (ВПК) СРСР, до 80 % підприємств галузей машинобудування займалися виробництвом зброї. Оскільки економічна конверсія відбувається обвально і некеровано, тягар ВПК став вагомим негативним чинником руйнівних процесів у економіці. А науково-обгрунтована Програма конверсії не була реалізована.

7.  Надмірна централізація при перерозподілі національного доходу через державний бюджет. З республік вилучалося 70 % створеного національного доходу, значна частина якого згодом поверталася через механізм загальносоюзного фінансування розвитку освіти, охорони здоров'я, інвестицій тощо, але при цьому з України вилучалась частка цього доходу на користь інших республік. З проголошенням державної незалежності в окремі роки ще більше зріс централізм Києва щодо областей, який послабився лише у 2004 р.

8.  Політика пограбування села. Вона виявлялась у перекачуванні значної частини створеного сільськими працівниками національного доходу на користь промисловості через механізм цін і низький рівень продуктивності праці. Така політика ще більше посилилась за роки незалежності, внаслідок чого з села викачувалось щорічно до 10 млрд грн., але не стільки на користь промисловості, скільки посередників — представників кланово-номенклатурної еліти.

9. Значна монополізація економіки. 10. Величезне фізичне та моральне зношування основних фондів, низька продуктивність праці. Фізичне зношування у промисловості становило до 60 %, моральне — майже 90 % , а далі ситуація ще більше погіршилась.

 Отже, недоліки попередньої економіки у процесі розбудови незалежної держави ще більше зросли. Але це не означає, що поглиблення соціально-економічної кризи закорінене в здобутті Україною незалежності. Воно спричинене некомпетентністю влади, гіпертрофованим прагненням до особистого збагачення осіб, які мали доступ до національних багатств, криміналізацією економічної сфери та іншими чинниками. За відсутності цих чинників кризи в Україні могло не бути.

Негативні тенденції реформування економіки за роки незалежності. Сукупність історично зумовлених та суб'єктивних передумов економічної кризи в Україні згодом була доповнена сукупністю таких специфічних причин:

1.  Розрив господарських зв'язків з країнами колишнього СРСР, передусім з Росією. Це призвело до втрати Україною чималої частки традиційних ринків збуту, до зупинення багатьох підприємств через відсутність комплектуючих виробів тощо, оскільки тільки 15 % усього промислового виробництва мало завершений технологічний цикл. Не всі існуючі господарські зв'язки були раціональними (зустрічні перевезення, великі транспортні витрати тощо), але їх потрібно було модифікувати поступово. Об'єктивним, але несприятливим для України чинником є те, що в Росії окремі впливові сили намагаються не допустити на ринки своєї країни деякі наукоємні і високотехнологічні товари з України.

2.  Відсутність науково обґрунтованої стратегії трансформації командно-адміністративної системи в розвинутішу і досконалішу економічну систему, невизначеність моделі такої трансформації (ставилася мета одночасного переходу до ринкової, соціально орієнтованої ринкової, змішаної економіки, а також до постіндустріального суспільства).

3.  Руйнування державного управління економікою за переважання в 90-ті роки XX ст. державної власності і запровадження застарілих ринкових важелів. Крім того, внаслідок відсутності корпоративної планомірності в Україні сформувався симбіоз здебільшого нераціонального державно-адміністративного регулювання і стихії ринку, який зберігся, хоча і меншою мірою, на початку XXI ст.

4.  Ухвалення непрацюючих, суперечливих або руйнівних за наслідками законів, відсутність механізму реалізації багатьох із них. Тому в Україні не існує науково обґрунтованої правової бази для здійснення економічних реформ, крім того, немало раціональних законів не діють.

5. Непродумане впрозадження купона, оскільки купоно-карбованці не були оформлені як валютні ресурси національної банківської системи, не мали надійного захисту, це спричинило їх катастрофічне знецінення. Купон став засобом спустошення національного ринку. Так, купуючи нафту в Росії по 90 дол. за тонну наприкінці 1993 р., Україна повинна була поставити товарів приблизно на 250 дол. На впровадження і підтримання купоно-карбованця держава витратила кілька десятків мільйонів доларів.

6.  Шокова лібералізація цін і ліквідація та знецінення трудових заощаджень. Це звело до мінімуму норму заощаджень, підірвало купівельну спроможність більшості населення й відкинуло його за межу бідності. Внаслідок цього навіть незначні обсяги виробленої сільськогосподарської продукції не знаходять ринку збуту в Україні.

7. Придушення національного виробництва, майже цілковита втрата внутрішнього ринку. Свідченням цього є засилля імпортних товарів (іноді низької якості), частка яких досягла у 1999 р. 70 % .

8. Відсутність комплексної і виваженої військово-технічної політики держави, узгодженої з соціально-економічною політикою, руйнівний і майже некерований характер конверсійних процесів. Так, у 1991 р. питома вага військової продукції в загальному обсязі виробництва становила майже 23 %, а в 1996 р. — приблизно 3,4 % .

9. Прийняття численних декретів, указів, постанов вищим керівництвом, які поставили у невигідне становище виробника (наприклад, непомірний податковий тягар). Такі декрети та укази нерідко суперечили один одному, сіючи правовий хаос і непередбачуваність.

10.  Нестабільність фінансової системи, зумовлена передусім надмірним зниженням частки одержавленого національного доходу, що суперечить прогресивним тенденціям у розвинутих країнах та істотно знижує соціальні витрати. Цьому сприяла відсутність надійної фінансово-банківської системи, раціонального регулювання НБУ діяльності комерційних банків та криміналізація окремих банків.

11.  Тіньовий і кримінальний характер роздержавлення й приватизації, масове оволодіння державною власністю клановими угрупованнями, частиною наближеного до влади директорського корпусу та ін., відчуження від цього процесу переважної більшості населення.

12. Масовий відплив капіталу за кордон. Щорічно він становить до 5 млрд дол. і в сукупності досягає понад 60 млрд дол.

13. Відсутність належного інвестиційного клімату в Україні (за цим показником вона в середині 90-х років XX ст. посідала 135-те місце у світі, а на початку XXI ст. приблизно 130-те).

14.  Значне зростання управлінського апарату та витрат на нього. Так, з грудня 1990 року чисельність здебільшого корумпованого апарату виконавчої влади збільшилась на 21 % .

15.  Майже цілковита відсутність політики структурної перебудови господарства (внаслідок чого виникло кілька депресивних регіонів), занепад галузей, що виробляють товари масового вжитку, і прискорений розвиток окремих енергозатратних галузей (наприклад, металургійної), які поглиблюють енергетичну та екологічну кризу, сприяють перетворенню України на сировинний придаток. Так, за період 1990—2001 рр. частка базових галузей в Україні зросла з 22 до 59 % ; і водночас у 2—6 разів знизилася частка машинобудівної, легкої та харчової промисловості, а сільське господарство було відкинуте до рівня 50-х років XX ст.

16.  Стрімке подорожчання енергоносіїв. Так, Росія продавала газ на кордоні Польщі по 60 дол. за 1000 м3, на кордонах Франції та України — по 80 дол. У другій половині 90-х років Україна щорічно переплачувала Росії за газ до 2 млрд дол.

17. Відсутність науково обґрунтованої економічної політики, в тому числі наукової, промислової, аграрної, інноваційної та ін., а також негативний вплив на цю політику МВФ. Так, у 2003 р. обсяг ВВП зріс на 9 % , промислового виробництва на 14 %, ціни на житлово-комунальні послуги майже на 35 %, на хліб і хлібобулочні вироби — в середньому на ЗО %, а номінальна заробітна плата — менше 11 % .

18.  Отримання значних кредитів на невигідних умовах (для закупівлі товарів та ін.)- Унаслідок цього зростали зовнішній борг і виплата відсотків за ним, які не давали змоги належно вдосконалювати систему продуктивних сил.

19. Надмірний податковий тягар на платників податків. Крім того, вилучення в окремі роки амортизаційних відрахувань до державного бюджету разом з іншими факторами унеможливлювало навіть просте відтворення основних фондів.

20. Значні витрати на відшкодування збитків від Чорнобильської катастрофи. На період 1991—2003 рр. вони оцінювалися в 6 млрд дол.

21. Незадовільний стан освоєння власних енергоносіїв, природних ресурсів та їх розкрадання.

22.  Швидка зміна урядів (до 2004 року змінилось 11 урядів), більшість з яких не виконала прийнятих програм, не понесла відповідальності за це, а передусім — за невиконання бюджету в цілому або багатьох його статей та ручним управлінням ним /після 2004р.- щорічна зміна урядів/.

Найважливішими причинами руйнівної кризи в Україні у 90-ті роки XX ст. — на початку XXI ст. є: а) хибна економічна (в тому числі фінансова, грошово-кредитна, податкова та інші форми) політика; б) некомпетентне втручання позаурядових державних структур; в) негативні сторони ринкової економіки, які інтенсивно впроваджувались за одночасного ігнорування низки її позитивних сторін; г) діяльність приватного сектору економіки, а саме, домінування на нац. ринку великого капіталу та стрімка його монополізація; д) згубний вплив міжнародних фінансово-кредитних організацій та механічне втілення їх представниками корумпованої вищої влади.

  Унаслідок впливу названих чинників тіньова економіка охопила майже 60 % сукупної народногосподарської діяльності, а державний бюджет недоотримує десятки мільярдів гривень. Крім того, за рівнем конкурентоспроможності країна нині займає приблизно 130 місце в світі.

  Ще одна група причин глибокої і затяжної економічної кризи зумовлена процесом трансформації суспільно-економічної формації. Стратегічний курс і механізм його реалізації повинні бути детально обґрунтованими. Тоді їх можна буде послідовно реалізовувати шляхом створення нових, ефективних елементів економічної системи, передусім типів і форм економічної власності та господарського механізму, а трансформаційні процеси в економіці України не матимуть такого руйнівного характеру.

  Унаслідок названих причин найглибша економічна криза в Україні набула таких основних ознак, охарактеризованих з точки зору сутності фаз економічного циклу: фаза кризи завершилась; водночас продовжується фаза депресії (незважаючи на п'ять років економічного пожвавлення) внаслідок відсутності макроекономічної рівноваги (зокрема, між попитом і пропозицією), кризових процесів в окремих сферах і галузях економіки (наприклад, сільське господарство, легка промисловість) та масового безробіття; відбувається фаза пожвавлення; фаза піднесення ще не розпочалась, оскільки економіка не вийшла на рівень, який перевершує всі попередні.

Структурні кризи в економіці

Структурні кризи та структурна перебудова в економіці. Основою структурних криз є дія закону нерівномірного економічного розвитку (нерівномірний розвиток окремих галузей, нерівномірний характер розгортання НТР та ін.), неузгодженість у розвитку різних типів структур народного господарства (народногосподарських, технологічних, соціально-економічних та ін.), відсутність обґрунтованої структурної політики уряду тощо. Ініціює структурні кризи зростання невідповідностей в межах технологічного способу виробництва внаслідок використання нових форм розвитку матерії, впровадження нових технологій, революційних і еволюційних змін.

Структурні кризи — кризові явища тривалого нециклічного характеру, що виявляються у занепаді окремих галузей і комплексних (групи) галузей народногосподарського значення, порушують ключові загальноекономічні (відтворювальні) пропорції.

 Структурні кризи у розвинутих країнах розпочались у 70-ті роки XX ст. Вони охопили насамперед групу галузей паливно-енергетичного комплексу (енергетична криза), добувних (сировинна криза) та енергомістких галузей (автомобільна, сталеливарна та ін.). У найбільш кризовому стані опинилися вугільна, металургійна (чорна металургія), суднобудування, автомобільна, гумова, текстильна та деякі інші галузі. Такі кризи поширюються на галузі оброблювальної промисловості. Так, паливно-енергетична криза 1973— 1975 рр., що супроводжувалася різким зростанням цін на енергоносії, вплинула передусім на енергомістку автомобільну промисловість, змусила її перейти на ресурсозберігаючі технології. Водночас різко скоротилося виробництво в інших енергомістких галузях, відбулось знецінення основного капіталу. Так, під час кризи 1980—1982 рр. у промисловості США використовувалося майже 65 % виробничих потужностей, а у сталеливарній промисловості — менше 30 % . Аналогічно в країнах Заходу використовувались виробничі потужності чорної металургії у 1974—1975 рр., що було зумовлено значним скороченням попиту з боку деяких галузей, які споживають метал, і заміною його на пластмаси та інші менш ресурсозберігаючі матеріали.

  Структурні кризи супроводжуються перенагромадженням основного капіталу, тривалим скороченням виробництва і відповідним технологічним і структурним безробіттям, знеціненням кваліфікації і посиленням міграції робочої сили, порушенням нерівномірності між основними елементами продуктивних сил, між складовими технологічного способу виробництва. Ці довготермінові порушення, в свою чергу, зумовлюють структурні зрушення в межах окремих типів і форм економічної власності та між ними, змінюють співвідношення між ринковими важелями саморегулювання економіки, монополістичною планомірністю і державним регулюванням та всередині кожного з цих типів регулювання.

  Якщо структурні кризи охоплюють кілька країн одночасно, необхідне впровадження або посилення наддержавного регулювання в окремих сферах. Зокрема, енергетична криза початку 70-х років змусила нафтовидобувні країни ОПЕК підвищити ціни на енергоносії в 4 рази лише протягом 1993 р., що призвело до тривалої енергетичної кризи у багатьох розвинутих країнах і примусило їх посилити координацію дій. Водночас кожна з них розробила власний комплекс заходів щодо подолання кризи. Так, в Японії у 1978 р. було прийнято соціальний надзвичайний закон терміном на 5 років щодо розвитку 14 галузей, яких торкнулася структурна криза. У цих галузях було демонтовано до 20 % устаткування. Держава стимулювала процес структурної перебудови шляхом надання податкових пільг, пільгових кредитів, прямих бюджетних асигнувань, використання політики протекціонізму та ін. У 1983 р. в Японії було прийнято новий варіант закону терміном на 5 років, який передбачав комплекс заходів щодо структурної перебудови певних галузей. У ФРН для подолання структурної кризи у вугільній промисловості держава стимулювала процес концентрації, надавала премії за закриття шахт, оплачувала вимушені відпустки працівникам, гарантувала пільгові кредити, здійснювала перепідготовку кадрів, розробляла програми створення нових робочих місць та ін. Енергетична криза у розвинутих країнах закінчилася лише в середині 80-х років.

   Подолання структурних криз ускладнює процес поглиблення економічної кризи та необхідність збільшення витрат різних суб'єктів господарювання на природоохоронні цілі. Так, у чорній металургії, нафтопереробній та деяких інших галузях промисловості від 10 до 20 % капіталовкладень спрямовується на охорону довкілля.

  Структурна перебудова економіки у розвинутих країнах супроводжувалася переходом до енергозберігаючих, матеріалозберігаючих та працезберігаючих технологій. Так, у США матеріаломісткість виробництва в нових галузях у 80-ті роки була на 27 % нижчою, ніж у традиційних. Така перебудова прискорила перехід до нового технологічного способу виробництва, яким є автоматизоване виробництво.

  Формою вияву структурних криз є регіональні кризи — тривале відставання у розвитку окремих територій, їх низька інтегрованість у національну економічну систему, недостатній розвиток соці-альної сфери (наприклад, такими регіонами є території, де здійснювалось видобування вугілля).

  В Україні ж, структурні кризи у народному господарстві, незважаючи на окремі спроби їх подолання, тривають. Зниження виробництва ключових галузей (машинобудування, легкої, електронної та деяких інших), що виробляють наукомістку і технологомістку продукцію, товари народного споживання, кінцеву продукцію (забезпечують приріст ВВП і національного доходу) і розвиток найбільш енерго- і матеріаломістких сировинних та напівсировинних галузей (чорної металургії, хімічної, паливної промисловості), які до того ж завдають значної шкоди довкіллю, призвели до дефіциту електроенергії для побутових потреб (у 1995—1997 рр.) та інших негативних наслідків. Так, частка найбільш екологічно шкідливих праце-, енерго- та капіталомістких базових галузей з 1991 по 2000 рік зросла на 25,6 % (майже 59 %), частка машинобудування та металообробки в загальному обсязі промисловості знизилась у 7 разів. Деякі позитивні зрушення відбулись лише у наступні роки.

  Негативну роль у проведенні таких структурних реформ відіграло надання численних податкових пільг у гірничо-видобувній та металургійній галузях. Чорні метали є головною частиною експорту. Незважаючи на це, отримані за них валютні кошти недостатньо вкладалися в оновлення основного капіталу цієї галузі, тому істотно збільшилась зношеність використовуваного устаткування, збільшилась енергоємність та ін. Основними негативними наслідками опосередкованого фінансування цієї галузі є: посилення структурних криз, а отже, посилення сировинної орієнтації зовнішньоекономічної діяльності нашої країни, погіршення антиринкового іміджу держави внаслідок продажу такої продукції за демпінговими цінами та ін.

  Після проведення структурної реформи у вугільній промисловості, зокрема, закриття кількох десятків вугільних шахт і відсутності раціональної політики щодо перекваліфікації звільнених шахтарів, їх працевлаштування та надійного соціального захисту, багато районів Донецької і Луганської областей перетворились в депресивні.

  Для виходу економіки України з глибокої структурної кризи необхідно насамперед прийняти обґрунтовану програму структурної перебудови, виділити пріоритетні наукомісткі галузі промисловості й вжити комплекс заходів для їх динамічного розвитку, здійснити інвентаризацію старих галузей (щодо доцільності існуючих обсягів виробництва на застарілій технічній основі), технічно переозброїти їх, закрити нерентабельні підприємства та ін.

Теорія довгих хвиль М. Кондратьєва. З урахуванням тривалості циклічних коливань в економічній літературі розрізняють, як зазначалось на лекції, чотири їх типи.

 Першим обґрунтував теорію довготермінових циклічних коливань (довгих хвиль) російський вчений М. Кондратьєв. Його дослідження базувалися на вивченні динаміки (статистичних даних по Англії, Німеччині, США за 140 років) товарних цін, виробництва вугілля, свинцю, чавуну, споживання мінерального палива, зміни величини номінальної заробітної плати, ренти. Він прийшов до висновку про існування в економіці великих циклів – великі хвилі господарської кон’юнктури, створивши цим концепцію та виділивши різноманітні моделі циклічних коливань.

  Основою довготривалих циклічних коливань є процес якісних змін базисних поколінь машин і технологій, транспортних засобів, великих споруд тощо у провідних галузях економіки. Зокрема, перед початком і на початку довгої хвилі відбувається значний прогрес у технології, якому передують великі відкриття. В Англії такими відкриттями перед хвилею підвищення (в другій хвилі виділяють висхідну і нисхідну фази) було винайдення механічної прядки «Дженні» Д. Храгривса (1765), ватер-машини Т. Хайса для прядіння (1767), парової машини Д. Уайта (1769), ін.

  Досліджувана М. Кондратьєвим хвиля підвищення (кінець 80-х років XVII ст. до 18101817 рр.) збігається з періодом промислової революції кінця XVIII — першої половини XIX ст. У XIX ст. коливання в межах першого великого економічного циклу були пов'язані з обсягом залізничного будівництва. Так, в Англії перша залізниця з'явилась у 1825р., а з 1840 по 1850 рік протяжність залізниць зросла з 1,4 до 10,6 тис. км, внаслідок чого прискорився розвиток металургійної, металообробної промисловості. Наприкінці XIX ст. центром економічних коливань стає оброблювальна промисловість. Цей період збігається з хвилею підвищення третього циклу, який розпочався з 1891— 1896 рр. і тривав до 1914—1920 рр.

Микола Кондратьєв (1892-1938), учень Туган-Барановського, розстріляний в 1938 році як ворог народу. Проте, він відноситься до числа видатних економістів світової науки ХХ ст. Він був уні-веритетським дослідником і в у своїх ранніх наукових працях ставив питання щодо межі держав-ного втручання в економіку (концепція змішаних форм впливу на економіку, виходив одночасно з взаємодії планових і ринкових чинників).У 20-х р. вчений підійшов до концепції індикативного планування. М.Кондратьєв був членом двох американських академій, Американського та Лондон-ського статистичних товариств. Після революції був професором Московської сільського-подарської академії, директором Конюнктурного інституту при Наркомфінє (1920-1928рр.).


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

5731. Енергетичні характеристики роботи електростанції 218 KB
  Енергетичні характеристики роботи електростанції Основним показником енергетичної ефективності електростанції який характеризує ефективність перетворення хімічної енергії палива у електричну є коефіцієнт корисної дії (ККД) щодо виробленої електроене...
5732. Теплофікаційні цикли і економічність ТЕЦ 845.5 KB
  Теплофікаційні цикли і економічність ТЕЦ Недоліком КЕС є малий коефіцієнт використання тепла загальностанційних втратах тепла...
5733. Определение закона наработки изделия по статистическим данным 75 KB
  Определение закона наработки изделия по статистическим данным Цель работы: Определение основных параметров безотказности P(t), f(t), ...
5734. Расчет статически неопределимых рам методом перемещений 628.5 KB
  Расчет статически неопределимых рам методом перемещений Сущность метода перемещений В методе сил за лишние неизвестные принимались усилия в лишних связях (силы и моменты). Определив значения «лишних» неизвестных, можно найти внутренние усилия M...
5735. Комбинированный и смешанный методы расчета статически неопределимых рам 132 KB
  Комбинированный и смешанный методы расчета статически неопределимых рам 1. Комбинированный метод расчета рам Рассмотрим симметричную статически неопределимую раму, загруженную несимметричной нагрузкой (рис. 8.1). Подобный случай был исследован ранее...
5736. Расчет неразрезных балок способом моментных точек 145.5 KB
  Расчет неразрезных балок способом моментных точек 1. Моментные фокусные отношения Рассмотрим неразрезную балку, загруженную заданной нагрузкой только в одном пролете и известным нам способом построим эпюру изгибающих моментов (схематично показана на...
5737. Основы металлургического производства. Материаловедение и технология материалов 1.04 MB
  Лекция 1 Физико-химические основы металлургического производства Цели лекции: 1.Учебные: - сформировать у учащихся понятие о курсе Материаловедение и технология материалов - сформировать у учащихся понятие о металлургическом производс...
5738. Воздействие правительства на стратегию, структуру и соперничество фирм 131 KB
  Политика правительства оказывает многообразное влияние на то, как фирмы создаются и управляются, наих цели и на характер конкуренции между ними. Правительственная политика в этих областях переживала перемены во многих странах в конце 80-х годо...
5739. Основы получения металлических заготовок 334.5 KB
  Основы получения металлических заготовок Вступление Изготовление деталей машин, разнообразных механизмов и приборов из любых конструкционных материалов состоит в их формообразовании с соблюдением необходимой геометрии (размеры, форма), а также допус...