17375

Теорії інфляції

Контрольная

Деньги и денежные системы

Теорії інфляції це розділ сучасної економічної науки присвячений аналізу причин виникнення сутності та шляхів подолання інфляції. Розрізняють чотири основні напрями трактування проблем інфляції: неокласичну кейнсіанську соціальну й марксистську. В межах кожн...

Украинкский

2013-07-01

89.5 KB

2 чел.

  Теорії інфляції  — це розділ сучасної економічної науки, присвячений аналізу причин виникнення, сутності та шляхів подолання інфляції. Розрізняють чотири основні напрями трактування проблем інфляції: неокласичну, кейнсіанську, соціальну й марксистську. В межах кожного з них виділяють окремі течії та школи.

5-б. Інфляційний механізм(до питання №5 і до №8) – комплекс факторів, які перебува-ють у причинно-наслідковому зв’язку і спричиняють інфляцію. Інфляція, як правило розглядається без виокремлення інфляційного механізму, а тому ці поняття певною мірою ототожнюють, а головними чинниками механізму інфляції вважають причини економічної кризи. Насправді деякі країни переживають економічну кризу або без інфляційних процесів, або з частковою інфляцією. Механізм інфляції є окремою системою факторів, за допомогою яких держава вирішує свої економічні проблеми. Інфляційний механізмантипод механізму формування вартості товару. В його функціонуванні беруть участь три складові: вартість, гроші й ціна. Управління цим механізмом здійснюється за допомогою грошей і цін. Зазначені складові об'єднані в інфляційному механізмі, оскільки вартість — це база товарних відносин, які здійснюються на основі суспільно необхідних витрат праці. Гроші є засобом вимірювання вартості, а ціна — її грошовим вираженням.

    Отже, ці три зазначені складові перебувають у причинно-наслідковому зв'язку. Якщо першопричиною інфляції є емісія грошей, то наслідком її — підвищення цін. І навпаки, штучне підвищення цін призводить до емісії грошей. Згідно з монетаристською точкою зору, додатково випущені гроші зумовлюють зростання платоспроможного попиту, що, за збереження попередньої пропозиції спричиняє зростання цін на товари. Переповнення каналів обігу грошима призводить до того, що їх пропозиція переважає попит, внаслідок чого знижується вартість грошової одиниці, тобто вона знецінюється. Насправді інфляційний механізм значно складніший. Оскільки сучасні гроші є засобом забезпечення товарних відносин, а самі вони не мають вартості або ця вартість незначна, то її встановлюють на основі порівняльних характеристик вартостей інших товарів, їх представницької вартості. Якщо кількість грошей зростає без відповідного збільшення маси товарів, то за незмінної величини вартості товарів, вартість грошової одиниці  зменшується, що означатиме інфляцію. Оскільки гроші — це еквівалент створеної в суспільстві вартості, то додатково випущені гроші, по суті, є фальшивими. Проте вони нічим не відрізняються від повноцінних, бо випущені тим самим банком. Тому, перебуваючи в обігу, вони «розводнюють» вартість уже діючих грошей, збільшуючи їх загальну масу. Але така нерівність існувати не може, оскільки це призведе до розриву між ціною і грошима, тобто гроші не виконуватимуть своєї функції — міри вартості товарів. Тому в процесі кругообігу товарів між ними встановлюється нова рівність, якої досягають збільшенням абсолютної величини грошового вираження вартості (ціни). В її основі — менша, ніж раніше, вартість грошової одиниці, що й означає інфляцію грошей. А зростання цін внаслідок інфляції грошей є приведенням цін товарів у відповідність з новими стандартами їх виміру. Як наслідок — наявність залежності: зміна стандарту вимірювання того самого явища (вартості) зумовлює зміну абсолютного вираження цього явища (ціни). Така ж інфляція грошей відбувається й під впливом штучного підвищення цін. Емісія грошей у цьому випадку є наслідком підвищення цін. Тут також існує прямо пропорційна залежність: у скільки разів зросли ціни, у стільки ж разів за всіх інших незмінних умов повинна зрости маса грошей. Така емісія грошей об'єктивно необхідна, оскільки без неї утруднюється оборот товарів. Вона є наслідком інфляції, а не її першопричиною. Отже, інфляцію грошей спричиняє як їх емісія, так і штучне підвищення цін на товари. Це взаємопов'язані процеси. У першому випадку наслідком її є підвищення цін, у другому — емісія грошей. Підвищення цін зумовлює емісію грошей, а емісія грошей — підвищення цін. В обох випадках відбувається зміна стандарту вимірювання вартості товарів, що призводить до зміни абсолютних величин як грошового вираження вартості товарів, так і їх загального еквівалента — грошей.        

   Інфляцію у пострадянських країнах спричинила передусім «лібералізація» цін, яка призвела до їх підвищення в кілька тисяч разів. Емісія грошей здебільшого була наслідком цього явища. Тому інфляцію слід розглядати не лише як знецінення грошей, а передусім як процес «розводження» вартості, зміну грошового стандарту вимірювання вартості.    

  Із зазначеного можна зробити висновок, що відбувається прихований процес фальсифікації вартості, оскільки в суспільстві офіційно зберігається раніше встановлений стандарт вимірювання вартості. Офіційне визнання державою фальсифікації вартості та встановлення нового, знеціненого грошового стандарту вимірювання вартості товарів означає девальвацію грошової одиниці. Ревальвація грошової одиниці — це підвищення грошового стандарту вимірювання вартості товарів. Прихований процес «розводження» вартості товарів використовується як засіб прихованого перерозподілу доходів на користь тих, хто запускає інфляційний механізм.. Головне завдання девальвації — встановлення рівноваги між масою грошей і цінами для забезпечення нормальних товарних відносин між людьми на основі нового, знеціненого грошового стандарту.   

  Ревальвація означає встановлення нового, вищого грошового стандарту вимірювання вартості товарів з метою зменшення абсолютного вираження цін, що спрощує механізм забезпечення товарних відносин між людьми.                                          

 Інфляційна спіраль заробітної плати і цін — це один із типів кількісної залежності між цінами на ресурси (рівнем заробітної плати) і цінами на продукти (рівнем інфляції). Підвищення рівня заробітної плати у відповідь на підвищення цін на продукти за певних умов призводить до зростання інфляції. Головними умовами формування такої інфляції є: 1) висока чутливість номінальної заробітної плати до зміни рівня ринкових цін на продук-ти; 2) політика державного стимулювання сукупного попиту (через зниження відсоткової ставки, збільшення державних закупівель товарів і послуг тощо); 3) функціонування національної економічної системи в режимі повної зайнятості або наближеному до нього.

  Інфляційна спіраль заробітної плати і цін, що формується в режимі повної зайнятості ресурсів і потенційних обсягів виробництва, призводить до так званої інфляції надлишкових витрат, або інфляції надлишкового попиту.

  Інфляційна спіраль заробітної плати і цін є характерною для сучасних розвинутих національних економічних систем країн Заходу. Однак, вона може формуватися і в  перехідних економічних системах, які функціонують у режимі, далекому від повної зайнятості та потенційних обсягів виробництва. Зокрема, механізм «розкручування» цієї інфляційної спіралі в економіці України в 90-х XX ст. здійснювався приблизно за такою схемою. Зростання сукупних цін на продукти (під впливом низки факторів) зумовлює відповідне підвищення номінальної заробітної плати, основними економічними ефектами якого є: 1) зростання економічних витрат на виготовлення одиниці продукції; 2) скорочення обсягів сукупної пропозиції; 3) зміщення кривої сукупної пропозиції ліворуч і як наслідок — підвищення рівня сукупних цін. При цьому номінальна заробітна плата знову зростає й формує так звану інфляційну спіраль. В економіці України "розкручування" оцієї спіралі мало ту особливість, що обсяги сукупного виробництва не відновлювалися на потенційному рівні, як було в неокласичній моделі цього процесу, а навпаки — зменшувалися, а рівень безробіття неухильно зростав. Головна особливість розвитку   інфляційної спіралі заробітної плати і цін у перехідній економічній системі України — це зростання рівня сукупних цін, що супроводжується, по-перше, скороченням обсягів сукупного виробництва і, по-друге, відповідним зростанням рівня безробіття понад його «природний» рівень. Перехідну модель такої інфляційної спіралі можна перетворити на класичну чи неокласичну лише за державного стимулювання сукупного попиту. Щодо формування такої перехідної моделі в Україні свідчить про недостатнє державне регулювання національного ринку й національної економічної системи.

Інфляційне очікування — прогнозовані рівні інфляції, на основі яких економічні суб'єкти формують свою майбутню економічну політику (грошову, цінову, кредитну). Інфляційний курс — кредитний ризик, пов'язаний з виходом на нові ринки і зумовлений непередбаченим зростанням виробництва.

Інфляційні застереження—застереження у контрактах, угодах, договорах, що передбача-ють зміни в оплаті праці, вартості товарів і послуг внаслідок інфляційного зростання цін.

Питання №6 семінару №7  – див. далі – Інфляція (трохи історії )

Типи і види інфляції та її соціально-економічні наслідки.

Найпоширеніші типи,види інфляції, що класифіковані за різними критеріями:

Перший тип – за темпами інфляційного процесу:

а) Природна (інертна, поточна, «повзуча», позитивна )– темпи зростання цін за якої становлять 5-10% за рік;

б) Галопуюча (крокуюча, стрибкова)р – з річними темпами зростання цін в межах 20-200%;

в) Гіперінфляція –  це, коли ціни щодня зростають на 1-20%.

Другий тип – а) Інфляція попиту – головні її чинники з боку сфери обігу, покупців, споживачів;

б) Інфляція пропозиції – домінуючі причини лежать у сфері виробництва та  структурі його витрат.

Третій тип –  а)Внутрішня; б) Зовнішня (імпортована).

Четвертий тип – а)Збалансована; б)Незбалансована, якщо розглядати рівновагу грошової і товарної маси.

П’ятий типа)Помітна; б)Непомітна

Шостий типа)Очікувана; б)неочикувана (передбачувана, непередбачувана)

Сьомий тип – а)Регульована – з низькими темпами розвитку;

б) нерегульована, руйнівна -з високими темпами розвитку.

Помірна інфляція в умовах природного інфляційного рівня має певний позитив: стимулює конкуренцію, збалансовує попит і пропозицію, грошово-фінансові та матеріально-технічні ресурси, зумовлює прискорення науково технічного переозброєння.

Але цей позитивний ефект досить короткочасний,навіть в умовах керованості

Перехід інфляційного процесу за природні межі має руйнівні наслідки, породжуючі гострі соціально-економічні проблеми, в т.ч. соціально-політичне напруження в суспільстві.

Економічні і соціальні наслідки інфляції:

Серед основних негативних проявів та наслідків інфляції слід зазначити:

1) підвищення цін на продукцію масового вжитку – купівельна спроможність національної грошової одиниці падає, скорочується платоспроможність населення;

2)загальнее зниження реальних доходів населення, знецінення грошових заощаджень;

3)стрімка диференціація доходів населення, фактично перерозподіл національного доходу, національного багатства за рахунок населення;

4)диспропорційність суспільного відтворення, хаотичність виробництва;

5)підрив грошової, фінансово-кредитної та податкової систем;

6)стимулювання спекуляції, економічної злочинності, посилення тіньової економіки;

7)дезорганізація господарських зв’язків, відновлення натурального обміну;

8)затримка інвестиційного процесу, стримування процесу нагромадження.

9)неухильне підвищення курсів іноземних валют та послаблення зовнішніх позицій країни;

10)спотворення економічних інформаційних показників, особливо за умов прихованої інфляції;

Тому зростає значення активної дефляційної політики: дезінфляція, дефляція

1-процес зменшення темпів зростання цін; 2 –зниження загального рівня цін.

Питання №7 семінару №7  – див. далі – Інфляція (трохи історії )

Напрямки, методи і засоби регулювання інфляції.

Методи і засоби регулювання інфляції – антиінфляційна політика – не може мати суто монетарний характер, вимагає комплексних дефляційних заходів – реструкційна політика, що впроваджується в основному на передодні грошової реформи і є короткотерміновим заходом, зокрема це:

1.Збільшення оподаткування населення; 2.Зменшення державних витрат на соціальні програми; 3.Замороження заробітної плати; 4.Обмежуване кредитування; 5.Збільшення центральним банком (НБУ) ставки позичкового відсотка; 6.Скорочення обсягу продажу державних цінних паперів. Проведення такої політики з одночасною лібералізацією цін має назву «шокова терапія». Штучне відновлення інфляції називається рефляцією.

   Таким чином, як зазначалось і на попередніх лекціях, урядам країн, що знаходяться в кризі, слід проводити антиінфляційну політику.

Методи боротьби з інфляцією можуть бути прямими і непрямими засобами впливу на економіку та грошову масу. Якщо більш поглиблена кризова ситуація, то більш актуальними є прямі засоби впливу уряду та НБУ.

Непрямі засоби впливу:

1. регулювання грошової маси через управління ними НБУ;

 2.регулювання позичкового і облікового проценту комерційних банків через НБУ;

3. операції НБУ на відкритому ринку цінних паперів;

4.обов”язкові резерви комерційних банків.

Прямі засоби державного регулювання купівельної спроможності грошової одиниці, а саме:

1.безпосереднє регулювання державою кредитів і тим самим грошової маси ; 2.державне регулювання цін;

3.державне регулювання заробітної плати;

4.державне регулювання зовнішньоторгівельних операцій з іноземним капіталом та регулювання валютних курсів.

За умов керованості інфляційним процесом доцільно надавати підтримку виробництву –  там створюються умови для товарного забезпечення грошей .

5-а. Інфляція (трохи історії) процес знецінення грошей внаслідок перевищення кількістю грошових знаків, які перебувають в обігу, суми цін товарів та послуг, що виявляється у їх зростанні. Це означає, що не будь-яке підвищення цін є Інфляцією. Якщо, наприклад, ціни зросли внаслідок подорожчання сировини, електроенергії, що призвело до збільшення витрат вироб-ництва, то знецінення грошей спричинено зростанням цін. Підвищення цін через надмірну грошо-ву та кредитну емісію, порушення законів грошового обігу є наслідком знецінення грошей. Другий випадок точніше відображає сутність поняття інфляція, що означає появу грошових знаків, не забезпечених товарною масою. Отже, інфляціяце знецінення грошей, що виявляється у зростанні цін. Глибшими причинами інфляції є загострення суперечностей економічної системи.     

    Термін інфляція вперше було вжито у США під час Громадянської війни (1861—65) для позначення процесу переповнення каналів грошового обігу паперовими грошима. Явище інфляція мало місце ще в рабовласницькому суспільстві як наслідок карбування неповноцінних монет державою. Так, у Давній Греції в VI ст. до н.е. в обіг випускали монети, в яких зміст коштовних металів був наполовину меншим від номіналу повноцінних. Замість благородних металів дода-вали, як правило, мідь. Монетно-грошова інфляція широко практикувалась і за феодалізму. Протягом двох століть (з кінця XII — по XIV ст.) зміст срібла у кельнському пфенінгу зменшився більш як у 17 тис. разів. Французький король Філіп IV так часто вдавався до карбування неповноцінних монет, що був прозваний фальшивомонетником. Монетно-грошова інфляція здійснювалася також в Італії, Нідерландах, Росії та інших країнах і використовувалася для збагачення панівних верств, прискорювала розорення дрібних ремісників, торговців, погіршувала становище селян. За біметалізму (золото, срібло були валютними грошима) інфляція виникла через зниження вартості виробництва золота. Але така інфляція була обмеженою. З появою паперових грошей монетна інфляція переростає у паперово-грошову. В більшості країн паперові гроші з'явилися за капіталізму. Проте, на нижчій стадії його розвитку інфляція виникала лише під час війн та повоєнної розрухи. Впродовж XIX ст. загальне підвищення цін відбулося в перші два десятиліття через наполеонівські війни та в 50—70-ті під час Кримської, Франко-Прусської та Громадянської (у США) війн і було спричинено пануванням золотого стандарту, за якого кредитно-паперові гроші вільно обмінювалися на золото і канали грошового обігу не були переповнені. За функціонування повноцінних грошей в обігу перебувала лише необхідна кількість грошових одиниць. Роль регулятора цієї кількості стихійно виконувала функція грошей як засобу нагромадження. Так, із зменшенням потреби в грошах частина їх випадала з обігу, перетворю-ючись на скарб, із збільшенням, навпаки, — додаткова кількість грошей надходила в обіг зі скарбу. Функція грошей як засобу нагромадження скарбів відігравала роль привідних і відвідних каналів грошового обігу. З крахом золотого стандарту, з припиненням розміну паперових грошей на золото, антиінфляційний механізм, закладений у грошовій системі, було ліквідовано. Формами вияву інфляції є знецінення паперових грошей щодо товарів, іноземних валют і золота. Знецінення паперових грошей щодо товарів виявляється у зростанні роздрібних цін, щодо іноземних валют — у зниженні курсу національної валюти, щодо золота — у зростанні ринкової ціни золота. Найбільших масштабів у сучасних умовах набуло знецінення грошей щодо товарів і послуг, які підлягають реалізації. Безпосередньою причиною інфляції є переповнення сфери обігу грошовими знаками, які перевищують суму цін товарів та послуг. Але, таке переповнення спричинене загостренням суперечностей економічної системи, властивим самим грошам (динамічнішому елементові власності), виконуваним ними функціям. Такою внутрішньою суперечністю грошей є, насамперед, суперечність між їх речовим змістом та соціально-економічною формою. Речовим змістом, матеріальною субстанцією грошей в умовах золотого монометалізму було золото. Соціально-еко-номічна функція грошей полягає в тому, що вони є суспільним виробничим відношенням, здійснюють економічні зв'язки між товаровиробниками, товаровиробниками і споживачами, між різними країнами тощо. Проте на початку XX ст. суперечності між цими сторонами товару поглибилися і загострилися. З розширенням масштабів внутрішнього обігу (з поглибленням суспільного поділу праці, масовим виробництвом товарів і послуг в умовах панування гігантських монополістичних, у т.ч. олігополістичних об'єднань) золото втратило здатність задовольняти зростаючі потреби в грошах для обслуговування внутрішнього ринку, тобто здійснювати економічні зв'язки між товаровиробниками, попитом і пропозицією тощо. Виробництво обмежувалося розмірами добування благородних металів, гальмувався процес реалізації сукупного суспільного продукту, поглиблювались економічні кризи. До золотих резервів капіталістичних країн у цей період надходило в середньому на 25% золота менше, ніж до Першої світової війни. Тому речовий зміст грошей, їх матеріальну субстанцію необхідно було замінити на досконалішу, якою стали кредитно-паперові гроші. Водночас вирішення цієї суперечності супроводжувалося розвитком негативних тенденцій — підривом антиінфляційного процесу. Із заміною речового змісту грошей посилюється невідповідність між виконуваними ними функціями. Так, кредитно-паперові гроші неспроможні були надійно виконувати функцію засобу нагромадження скарбів. Це означало припинення виконання ними ролі стихійного регулятора кількості грошей. Аналогічні неузгодженості проявлялися і між іншими функціями грошей, що посилювало інфляційні процеси в економіці. При переході суперечностей товару в систему економічних суперечностей інфляційні фактори розростаються, примножуються. Цей процес стосується як грошей (в єдності їх речового змісту і соціально-економічної форми), так товарів і послуг. В останньому випадку йдеться про умови виробництва товарів, послуг, їх розподіл, обмін і споживання. Розвиток цих суперечностей на різних етапах еволюції капіталізму відбувався у межах конкретних форм власності — індивідуальної, акціонерної, монополістичної, державної, інтегрованої та ін. Це зумовлює наявність різної кількості грошей в обігу та швидкості їх обігу, з одного боку, неоднакові умови виробництва товарів і послуг та їх реалізації — з іншого. Еволюція форм власності прискорює перехід від нижчих форм золотого стандарту до вищих, його крах, розвиток кредитно-паперових грошей, процес одержавлення монетарного золота, фінансово-кредитних інститутів тощо. Процес інтернаціоналізації та розвиток інтегрованої на цій основі капіталістичної власності посилює роль зовнішніх факторів інфляції, породжує так звану імпортовану інфляцію. Найважливіші причини інфляції на вищій стадії капіталізму — монополізація економіки (процеси монополістичного ціноутворення), збільшення таких форм державних витрат, як витрати на військові цілі, широке використання дефіцитного фінансування, надмірна кредитна емісія, збільшення армії безробітних, надмірне зростання витрат обігу. Наприклад, ринкові ціни у США перевищують оптові ціни промисловості в 1,7 раза, в країнах Західної Європи — майже у 2 рази. Щодо сфер суспільного відтворення вирішальною в інфляційних процесах є сфера безпосереднього виробництва, зокрема глибокі диспропорції в економіці та ін. Окремі з цих факторів характеризують розвиток інфляційних процесів і в Україні, але в країні існують специфічні причини інфляції, головними з яких є: 1) глибока деформація основних пропорцій народного господарства, насамперед співвідношення між групами «А» і «Б». Якщо в СРСР у 1928р. частка предметів споживання в загальному обсязі промислової продукції становила 60,5%, то в 1989 — лише 30%. В Україні з 1990 по 1997 частка групи "Б" скоротилася з ЗО до 24%, а за деякими оцінками — до 21%. Це означає, що в галузях групи "А" виробляються переважно лише засоби виробництва (верстати, устаткування), а не товари широкого вжитку для населення. Але зайняті там працівники отримують заробітну плату, що збільшує платоспроможний попит населення, який не задовольняється, грошову масу в обігу; 2) надмірна мілітаризація економіки. За оцінками західних експертів, СРСР на військові цілі витрачав наприкінці 80-х не 70 (як зазначалося в офіційних джерелах), а майже 250 млрд. крб. До обсягу військових витрат не відносили витрати на виробництво устаткування для військових заводів, на метал, електроенергію, комплектуючі вироби тощо у суміжних галузях (наприклад, на видобування руди для виплавлення металу, що використовувався на військові потреби). Наприкінці 1990 питома вага військової продукції в загальному обсязі машинобудівного комплексу становила 63% (з них 32% — устаткування для військових підприємств) і лише 5% — споживчі товари. На території України після розпаду СРСР залишилося приблизно 30% його військово-промислового комплексу. Надмірні витрати на військові цілі призвели до дефіциту державного бюджету, який і спричинив зростання внутрішнього боргу і випуск в обіг зайвої маси грошей; 3) значна монополізація економіки; 4) витрати на дотації нерентабельним підприємствам, колгоспам і радгоспам, неефективне будівництво. Загалом в Україні у 1994 понад 900 промислових підприємств були монополістами у виробництві понад 2365 найважливіших видів промислової продукції і випускали понад 35% її загального обсягу. Водночас 185 підприємств були єдиними виробниками 840 видів продукції. Окремим комплексом факторів, що спричинив інфляційне зростання цін, було швидке руйнування старої грошово-кредитної і фінансової системи та запізніле формування нової, до того ж малоефективної, розладнання системи безготівкових розрахунків, надмірний податковий прес, політика «дешевих» грошей НБУ на початку 90-х та ін. Специфічна для України причина поширення інфляці в 1992—94 — економічно недостатньо обґрунтовані постанови Верховної Ради, які збільшували дефіцит державного бюджету (у 1992 видатки з державного бюджету на 697 млрд. перевищували його доходи), а нічим не забезпечена емісія грошей становила 1 трлн. 325 млрд. крб., що дорівнювало приблизно 35% ВНП (здоровою фінансово-кредитна система вважається тоді, коли цей показник не перевищує 5%); 5) надмірна кількість посередників між виробниками і споживачами. В Україні нерідко між виробником і споживачем налічується до п'яти посередників, через що ціна товару значно підвищується. Зростання інфляції спричиняють значні витрати на управління, не обгрунтоване підвищення заробітної плати на багатьох підприємствах, темпи і масштаби якого перевищують темпи зростання продуктивності праці. Причиною інфляції є також надмірна кредитна емісія НБУ. Надані НБУ кредити державним підприємствам та Міністерству фінансів матеріалізуються у вигляді безготівкових грошей на рахунках підприємств і бюджетних організацій. Згодом безготівкові гроші у результаті виплати заробітної плати, певних видів соціальної допомоги, премій тощо перетворюються на готівкові. Перелічені причини є внутрішніми причинами інфляції До зовнішніх причин відносять: 1) зростання цін на імпортні товари та послуги. Лише впродовж 1992 ціни на нафтопродукти зросли у 300 разів; 2) необгрунтоване встановлення валютного курсу при конвертації валют, зокрема завищений курс гривні при її впровадженні в 1996, доларизація української економіки та ін. МВФ допускає 40-відсотковий рівень інфляції і 2-відсотковий дефіцит держбюджету впродовж року. В Україні у 1992 ціни зростали щомісяця в середньому на 170%, що свідчить про супергіперінфляцію, а в 1993 — приблизно на 3% щодня. В історії окремих країн траплялися стрімкіші темпи інфляції. Так, у Німеччині після Першої світової війни інфляція сягала сотень тисяч відсотків, а заробітну плату виплачували двічі на день.

 Отже, інфляція посилює  диспропорції в економіці, дезорганізує господарські зв'язки, призводить до кризи державних фінансів, значно активізує спекуляцію та «тіньову» економіку, корупцію, зло-чинність, знижує життєвий рівень населення, знецінює його трудові заощадження, підриває стиму-ли до грошових нагромаджень, порушує механізм функціонування фінансово-кредитної системи.

PAGE  1


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

76914. Вегетативная, автономная нервная система. Вегетативная часть нервной системы, ее деление и характеристика отделов 185.72 KB
  В надсегментарных вегетативных центрах которые располагаются в коре полушарий базальных ядрах мозжечке различают: центры чувствительные по восприятию внутренней рецепции; центры двигательные по координации гладкомышечных и сердечных сокращений в органах и сосудах. Подкорковые вегетативные центры Полосатое тело центры терморегуляции слюно и слезоотделения образования слизи. Ретикулярная формация ствола мозга – зрачковый рефлекс центры дыхания сердечный сосудистый глотания и рвоты и другие регуляции обмена веществ и...
76915. Парасимпатическая часть ВНС 187.66 KB
  Краниальная часть парасимпатических ядер включает мезэнцефалические добавочное и срединное ядра глазодвигательного нерва которые лежат в сером веществе дна водопровода на уровне верхних холмиков. Центральные нейроны ядер направляют свои преганглионарные отростки в составе глазодвигательного нерва к ресничному узлу где они переключаются на периферические 2ые нейроны. Дорсальное ядро блуждающего нерва направляет преганглионарные волокна в интрамуральные органные парасимпатические узлы органов иннервируемых Х парой где они прерываются....
76916. Шейный симпатикус. Шейный отдел симпатического ствола: топография, узлы, ветви, области, иннервируемые ими 183.18 KB
  Серые соединительные ветви выходят из шейных узлов в шейные спинномозговые нервы а с ними в нервы шейного и плечевого сплетений. Шейный верхний узел имеет веретенообразную форму в длину достигает 2 см в толщину 05 см лежит на длинной мышце головы впереди поперечных отростков IIго и IIIго шейных позвонков но позади внутренней сонной артерии и блуждающего нерва. Из него начинаются следующие симпатические нервы.
76917. Грудной симпатикус. Грудной отдел симпатического ствола, его топография, узлы и ветви 180.2 KB
  Серые ветви постганглионарные волокна направляются к грудным спинномозговым нервам а с ними в межреберные нервы и другие спинальные ветви а также в следующие нервы: грудные сердечные нервы от 25 узлов; легочные трахеальные аортальные пищеводные ветви к одноименным сплетениям; чревные или внутренностные нервы: большой от 59 узлов малый 1012 узлов непостоянный низший; через чревные нервы – в чревное солнечное сплетение живота. Грудные сердечные нервы вместе с шейными сердечными нервами образуют переднее и заднее...
76918. Поясничный и крестцовый симпатикус. Поясничный и крестцовый отделы симпатического ствола, их топография, узлы и ветви 178.89 KB
  Белые соединительные ветви преганглионарные волокна идут от латерального промежуточного ядра спинного мозга. Серые ветви постганглионарные волокна уходят ко всем поясничным спинномозговым нервам поясничному сплетению и его ветвям. Нервы: серые соединительные ветви к поясничным и крестцовым спинальным нервам; ветви к поясничному и крестцовокопчиковому сплетению и его нервам; поясничные внутренностные нервы для чревного аортального и органных сплетений; крестцовые внутренностные нервы для подчревного и органных сплетений таза.
76919. Симпатические сплетения живота. Симпатические сплетения брюшной полости и таза (чревное, верхнее и нижнее брыжеечные, верхнее и нижнее подчревные сплетения) 181.94 KB
  Вегетативные и соматические нервы участвуют в иннервации внутренних органов сосудов через вне и интраорганные сплетения состоящие из нервных узлов и соединяющих их смешанных пучков из симпатических парасимпатических чувствительных нервных волокон. Сплетение направляет ветви по ходу селезеночных печеночных желудочных брыжеечных артерий к брюшным органам в воротах которых возникают органные сплетения. В составе сплетения присутствуют пять крупных нервных узлов.
76920. Органы чувств и учение И.П. Павлова. Характеристика органов чувств в свете Павловского учения об анализаторах 180.62 KB
  Органы чувств являются периферической важнейшей рецепторной частью анализаторов первой сигнальной системы. В органах зрения и обоняния восприятие осуществляет и анализирует сама нейрочувствительная клетка и поэтому эти органы называют первично чувствующими. Поэтому эти органы называются вторично чувствующими.
76921. Орган слуха и равновесия: общий план строения и функциональные особенности 182.53 KB
  Орган слуха и равновесия иначе называется преддверноулитковым органом в котором выделяют наружное среднее и внутреннее ухо. Большая часть органа располагается внутри височной кости. Орган слуха или слуховой анализатор считается в сенсорной системе человека вторым по значению после зрительного так как крайне важен для общения с природой и обществом в связи с развитой членораздельной речью.
76922. Наружное ухо, его части, строение, кровоснабжение, иннервация 181.85 KB
  Рельеф ушной раковины: завиток свободный завернутый край; ножка завитка – конечная часть завитка нависающая над наружным слуховым проходом; бугорок ушной раковины на границе задней и верхней части завитка изнутри; противозавиток параллелен завитку; козелок выступ кпереди от слухового прохода; противокозелок напротив козелка в нижней части противозавитка; полость ушной раковины между козелком и противозавитком; мочка долька ушной раковины содержащая жировую ткань. Состав наружного слухового прохода: хрящевая часть 1 3...