17376

Грошово-кредитна система

Контрольная

Деньги и денежные системы

1. Грошова маса та її структуру. Валютна система. 2. Кредит: сутність функції принципи форми. 3. Банки: їх діяльність і операції. Банківська система України. 4.Грошовокредитна політика держави. 1. Грошова маса та її структуру. Валютна система. Грошова система –це є фо...

Украинкский

2013-07-01

83.5 KB

0 чел.

1. Грошова маса та її структуру. Валютна система.

2. Кредит: сутність, функції, принципи, форми.

3. Банки: їх діяльність і операції. Банківська система України.

4.Грошово-кредитна політика держави.

1. Грошова маса та її структуру. Валютна система.

 Грошова система –це є форми організації грошового обігу. Ці форми визначає держава, а саме: грошову одиницю, масштаб цін, види грошових знаків в обігу і порядок їх емісії, характер забезпечення грошей, форми безготівкового платіжного обігу. В Україні ці функції виконує НБУ – підзвітний ВР. Він проводить незалежну грошово-кредитну політику, забезпечує стійкість національної валюти, та її купівельну спроможність

  В умовах ринкової економіки гроші функціонують у різноманітних формах на основі внутрішньої взаємодії, яка є притаманною грошовим функціям (міри вартості, нагромадження, обігу, платежу та світові гроші). Сукупність грошей у всіх формах, що знаходяться в економічному обороті на визначе-ний момент часу (кінець місяця чи року) визначає величину грошової маси.

  За формою грошова маса (ГМ) виступає: 

І)як готівкові знаки – банкноти  та розмінні монети;

2)як грошові кошти на банківських рахунках різних видів – депозитні гроші; 3)як деякі види цінних паперів (ЦП) – вексель, чек та інші.

  Необхідно зазначити, що деякі країни до грошової маси (ГМ)  відносять облігації державних позик, скарбницькі векселі, комерційні ЦП – ці складові ГМ істотно відрізняються за своєю ліквідністю і активністю в обігу. 

Поняття ліквідність передбачає наявність двох властивостей: а)можливість використовувати активи в якості платежу; б)здатність зберігати вартість.

  Оскільки всі перераховані форми ліквідних коштів у тій чи іншій мірі функціонують як засіб збереження вартості, то практично не можливо провести межу між власно грошима та іншими ліквідними активами. Тому в міжнародній банківській статистиці широко використовується так званий агрегатний метод класифікації функціональних форм грошей.

 Для визначення обсягу та структури грошової маси в банківській практиці застосовується відповідний набір грошових агрегатів М0, М1 М2, М3, М4. 

 Грошовий агрегат – це визначене законодавством, відповідне до ступеня ліквідності, специфічне угрупування ліквідних активів, які можуть служити альтернативними вимірниками грошової маси.

  Готівка – це сукупність платіжних засобів, випущених банківською системою, що дають можливість економічному агенту продовжувати свою діяльність незалежно від перебоїв між доходами і видатками та приливами і відливами капіталу.

  Депозитні гроші, є найпоширенішими, які забезпечують за своїм обсягом безготівковий обіг. Так, за їх допомогою у країнах Заходу здійснюють понад 90% усіх видів оплат, що свідчить про високу ліквідність депозитних грошей.

 До того ж зазначимо, що кожний наступний грошовий агрегат включає в себе попередній та плюс новий блок фінансових активів, наприклад:

Агрегат М1 – це ГМ у вузькому розумінні. До нього відносяться більш ліквідні форми грошей – готівкові гроші (банкноти, монети) банківські вклади.

Агрегат М2. Грошова маса агрегату М2 має більш розгалужену структуру, до складу якої входять грошові форми агрегату М1, а також строкові та заощаджувальні вклади в комерційних банках. Ці гроші можна легко без фінансового ризику, перевести в готівкові або депозитні гроші. Отже вони слугують своєрідним резервом для високоліквідних активів агрегату М1.

Агрегат М3 – включає грошові форми агрегату М2, депозитні сертифікати, ощадні вклади у спеціалізованих кредитних установах і деякі інші види фінансових активів. За характером це довгострокові активи, які перебувають в цінних паперах (ЦП) та довгострокових позичках.   

  Таким чином, всі форми грошей (готівкові та безготівкові) можна звести до так званих вищезазначених грошових агрегатів,  – М0, М1, М2, М3, М4.

Сума всіх агрегатів називається   сукупною грошовою масою. 

М0 – це гроші готівкою – банкноти, монети;

М1 – це М0 плюс М3;

М3 – це безготівкові гроші ( тобто – це рахунки в НБУ);

М2–це банківські гроші(безготівкові поточні рахунки в комерційних банках);

М4 –це М1(гроші НБУ) плюс М2 (безготівкові поточні рахунки в комерц.банках).

 

Отже, Грошові агрегати формуються на основі таких концепцій:

1)ГМ у вузькому розумінні включає не тільки готівку, а і депозитні гроші;

2)сукупна ГМ включає також банківські вклади, депозити, цінні папери (ЦП) з фіксованим доходом;

3)сукупна ГМ поділяється на ту, яка знаходиться в обігу, і ту, яка нагромаджується, виконує функцію збереження вартості.

Валютна система – це сукупність форм грошових розрахунків і фінансово-кредитних інструментів організації валютних відносин.

Розрізняють: національну, міжнародну(регіональну),світову валютні системи

Національна валютна система – сукупність форм і інструментів організації валютних відносин даної країни з іншими країнами та міжнародними економічними і політичними структурами. Має відповідні елементи.

 Міжнародна (регіональна) валютна система – це форма організації валютних відносин групи країн з метою сприяння їх зовнішньоекономічним відносинам шляхом стабілізації валютних курсів. (Приклад – валютна система країн-членів ЄС ).

Світова валютна система – це форма організації міжнародного грошового обігу, яка склалася на основі розвитку світового господарства і закріплена міждержавними угодами. (Країни – члени МВФ при розрахунках використовують штучну валютну СДР). Зазначимо, що ряд комерційних банків стали членами міжнародної платіжної системи „Віза” та товариства міжнародних банківських фінансових телекомунікацій, яка створила систему здійснення міжнародних платежів через широку мережу комп’ютерів.

2. Кредит: сутність, функції, принципи, форми.

 За своєю сутністю та механізмом впливу на процес суспільного відтворення кредит є однією з найскладніших економічних категорій. А щодо впливу на суспільне відтворення, то він поступається хіба що тільки категорії грошей.   

  Найпоширенішими вважають два підходи до визначення сутності кредиту:

—ототожнення кредиту з цінністю, яка передається одним економічним суб'єктом іншому в позичку. При такому підході увага дослідника зміщується на саму позичку, її правову форму, що зумовлює вихолощування з кредиту його економічного змісту;

—ототожнення кредиту з певним видом економічних (кредитних) відносин, які формуються в суспільстві. Такий підхід дає можливість глибше дослідити економічні аспекти кредиту, економічні чинники його існування, основи та закономірності його руху. Тому цей підхід у сучасній літературі переважає.

   За своєю сутністю кредит це суспільні відносини (кредитні відносини), що виникають між економічними суб'єктами у зв'язку з передачею один одному в тимчасове користування вільних коштів (вартості) на засадах зворотності, платності та добровільності.

Кредитні відносини мають ряд характерних ознак, які конституюють їх як окрему самостійну економічну категорію — кредит.

Основними ознаками відносин, що становлять сутність кредиту, є такі:

учасники кредитних відносин повинні бути економічно самостійними:

кредитні відносини є добровільними та рівноправними.

кредитні відносини не змінюють власника цінностей з приводу яких вони виникають

кредитні відносини є вартісними, оскільки виникають у зв’язку з рухом вартості.

  Важливою характеристикою кредиту є його функції, їх дві, зокрема, це — 1) перерозподільча та 2) заміщення готівки кредитними операціями.

Кредитування відбувається за такими принципами: 1.строковості, 2.цільового характеру кредитування, 3.забезпеченості,4.платності кредиту.

Основні форми кредиту: 1.комерційний, 2.банківський, 3.споживчий, 4.державний,5.іпотечний,  6.міжнародний, 7.лізинговий, 8.інвестиційний.

Елементами структури кредиту є: кредитор, позичальник, позичкова вартість.

Кредитор – це суб'єкт кредитних відносин, який надає вартість у тимчасове користування це фактично володар (користувач) грошових коштів і це, насамперед,  банк. 

Позичальник    -   це суб'єкт кредитних  відносин, який отримує позику і ним можуть бути держава, підприємства, домогосподарства, тобто будь-яка фізична або юридична особа. 

Позичкова    вартість –це нереалізовану вартість, яка є об’єктом банківського кредиту і є грошовим капіталом,що надається володарем грошових коштів у вигляді грошової позики. 

Кредитна система – це сукупність кредитно-розрахункових відносин, форм кредиту і методів кредитування + сукупність кредитно-фінансових інститутів

Мета кредитної системи1.акумулювання грошових капіталів, частини доходів різних верств населення і надання їх у кредит фізичним, юридичним особам та уряду, а також 2.володіння та управління фіктивним капіталом.

Основою кредитної системи є банки найголовніший з яких центрбанк (НБУ).  Крім банків і банківських об’єднань до основних суб’єктів кредитної системи відносять спеціалізовані небанківські кредитно-фінансові інститути: а)страхові компанії, б)пенсійні фонди, в)інвестиційні компанії, г)благодійні фонди, д)ощадні установи й ін.

Роль кредитної системи–підтримка високої норми народногосподарського нагромадження

3. Банки: їх діяльність і операції. Банківська система України.

Банківська системаце основна складова частина кредитної системи, а її найважливі-шим елементом є банки, які виникають на основі розвинутих товарно-грошових відносин

Банк (італ. Вапсо - контора) – це фінансове підприємство, яке з метою привласнення прибутку виконує комплекс базових функцій: акумулює грошові кошти та інші цінності, надає кредит, випускає в обіг гроші та цінні папери, здійснює грошові розрахунки, операції з золотом тощо. Важливою функцією сучасних банків є посередництво в міжнародному обігу позичкових капіталів, надання дедалі більшої кількості міжнародних кредитів, створюючі філіали іноземних банків у розвинутих країнах.

 У контексті економічної теорії банк слід розглядати як систему відносин, що виника-ють між різними суб'єктами з приводу формування і привласнення різноманітних активів банку, виконання пасивних, активних, комесійно-посередницьких операцій банку і ство-рення безготівкових платіжних засобів, що переважно є результатом тих же операцій.

Пасивні операції є такі, за допомогою яких створюють ресурси банку. Активними операці-ями банку називають його діяльність, повязану з розміщенням грошових ресурсів банку.

Види банків (загальний поділ) – це центральні або національні та комерційні.

Види банків: універсальні та спеціалізовані:  інвестиційні, ощадні, іпотечні, трастові, біржові,  зовнішньоторгові,  сільськогосподарські,  промислові,  будівельні та інші

Види б. за формами власності: державні, приватні, муніципальні, кооперативні, змішані.

Види б. за організаційно-правовою формою діяльності: пайові, акціонерні (ЗАБ, ВАБ). 

Види б. за територією: регіональний, міжрегіональний, загально націонал., міжнародний.

Види б. за належністю до країни: національні, іноземні, спільні.

Види б. за масштабами діяльності: дрібні, середні, крупні. 

Традиційна форма банку:Ощадні банки—це фінансово-кредитні установи, які залучають вільні кошти насе-лення, зберігають заощадження, здійснюють безготівкові розрахунки, надають населенню кредити, здійсню-ють розрахунково-грошові операції з обслуговування населення, включаючи операції з цінними паперами.

До того ж існують Транснаціональні банки - великі банки, що мають широку мережу закордонних філій, відділень, представництв, через які при підтримці держави ці банки контролюють валютні та кредитні операції на світовому ринку

 Свої функції комерційні банки реалізують через виконання певного набору операцій, коло яких може виконувати сучасний універсальний банк, зокрема: Депозитні операції,   Позичкові операції, Лізингові, Консультаційні, Страхові операції, Трастові операції, Інвестиційні операції,  Валютні операції, Розрахунково платіжні операції, Управління потоками готівки, Брокерські послуги  

Національна банківська система України представлена двома рівнями банків:

Перший рівень – це НБУ підпорядкований ВР, Другий рівень – це комерційні банки.

Національний банк України, 23 регіональних обласних управління якого розміщені на території держави, разом з Кримським республіканським управлінням та банківськими установами всіх рівнів утворюють єдину організаційну банківську в т.ч.кредитну систему, яка грунтується на національній грошовій одиниці і виконує функції резервної системи.

 НБ України є емісійним центром, він має монопольне право на випуск в обіг і вилучення з обігу готівки, визначає правила її перевезення, зберігання та інкасації, створює державну скарбницю резервних фондів грошових знаків, дорогоцінних металів та золотих запасів і організовує її діяльність, представляє інтереси України у відносинах з центральними банками ін.держав, з міжнародними банками та ін.фінансово-кредитними інститутами. Національний банк є «банком банків», тобто він здійснює операції з банками, що входять до національної кредитної системи, виконує обов'язки банку уряду.

Комерційні банки створюють на акціонерних або пайових засадах. Засновниками їх можуть бути і юридичні, і фізичні особи, за винятком органів влади всіх рівнів та спеціа-лізованих суспільних фондів. Вони незалежні від виконавчих та розпорядчих органів державної влади в прийнятті рішень, пов'язаних з поточною банківською діяльністю.

 Існують різні види комерційних банків, які відрізняються формою власності, своїми функціями, організаційною структурою, за якою розрізняються комерційні банки, які мають велику мережу філій, розташованих по всій території країни, і безфілійні банки.

4.Грошово-кредитна політика та інструменти її реалзації.

      У 20 столітті, як відомо, сформувалась система державного регулювання економіки і, зокрема, така складова її частина, як грошово-кредитна політика.

   Грошово-кредитну (г-к політику) або монетарну політику визначають як комплекс взаємповязаних заходів з регулювання грошово-кредитного рин-ку, що проводить держава за допомогою центральний банк (в Україні НБУ).

Центральний банк виступає в ролі провідника або автора цієї політики, тобто НБУ виступає в якості головного субєкта грошово-кредитної політики.

Проте, при розробці цієї політики та визначенні її основних параметрів НБУ орієнтується на макроекономічні показники, які визначаються органами законодавчої і виконавчої влади.

  Проведення цієї політики передбачає визначення її стратегії і тактики.

Стратегія політики полягає: 1.У виборі цілей. 2.У встановлення певної їєрархії цілей. 3.У визначенні параметрів цілей.       

Тактика цієї політики полягає: у виборі засобів інструментів, які є найкращими для досягнення поставлених цілей.

Цілі цієї політики можна згрупувати так:  кінцеві,  проміжні,  оперативні.

       Оскільки, грошово-кредитна політика є одним з намрямків загальнодержавної політики, то її кінцеві цілі виступають як частина глобальної стратегії, зокрема, це: а)економічне зростання; б)висока зайнятість населення; в)стабільність цін у державі; г)рівновага платіжного балансу. Якщо, головне завдання НБУ полягає у забезпеченні сталості національної грошової одиниці, то грошово-кредитна політика, в першу чергу, спрямовується на забезпеченні стабільності цін і зниженні рівня інфляції. Отже, кінцеві (стратегічні) цілі грошово-кредитної політики і загальнодержавної політики повинні бути узгоджені, що обомовлює ефективність проведення політики, яку розглядаємо.

 Спрямованість і параметри проміжних цілей залежать від конкретної макро-економічної ситуації в країні та від характеру розвитку економічного циклу.

До того ж, сьогодні зросло значення такого проміжного цільового орієнтиру кредитно-грошової політики, як обмінний курс національної грошової одиниці. Це викликано розширенням міжнародних звязків, зростанням взаємозалежності економік різних країн. Крім того, в країнах з перехідною економікою іноземна валюта часто виконує у внутрішньому обороті функцію нагромадження, а інколи і засобу платежу. Отже, НБУ, здійснюючи вплив на обмінний курс грошової одиниці, отримує змогу впливати як на зовнішньо-економічну сферу діяльності, так і на внутрішньоекономічні показники.   

  Проте, грошово-кредитна політика не може орієнтуватися виключно на обмінний курс, вона використовує його як один з цільових орієнтирів.

  Для досягнення зазначених проміжних цілей, центральні банки (НБУ) використовоють ще і оперативні цілі, які вони можуть контролювати. Головним чином центральні банку (НБУ) орієнтуються на монетарну (грошову) базу , тобто гроші, які вони безпосередньо самі створюють – це є готівка в обігу поза банківською системою та резерви комерційних банків.

Отже, грошово-кредитна політика пов’язана з бюджетною, податковою, валютною, зовнішньоекономічною та кон’юнктурною політикою.

Наприклад, Якщо уряд стимулює економіку суттєвим збільшенням державних витрат, результат буде значною мірою позначатися на характері грошово-кредитної політики. Так, емісія державних боргових зобов’язань чинить тиск на грошовий ринок , зв’язує частину грошової маси і спричиняє підвищення процентної ставки, що може призвести до скоро-чення приватних інвестицій (ефект витіснення) і підриву стимулів для розширення еконо-мічної активності. Якщо НБУ одночасно буде проводити політику підтримки процентної ставки, він вимушений буде розширити пропозицію грошей, провокуючи інфляцію.

Інший приклад, Якщо НБУ ставить за мету підтримку фіксованого обмінного курсу, то самостійна внутрішня грошова політика стає практично неможливою, тому що девізна політика (купівля або продаж іноземної валюти на ринку) з метою підтримки валютного курсу, автоматично веде до зміни грошової маси в економіці.

 Місце і роль грошово-кредитної політики у системі держ. регулювання економіки по-різному визначають представники різних економ.теорій – монетаристської, кейнсіанської.

  Інструменти реалізації грошово-кредитної політики. Так вирізняють дві групи інструментів: 1) адміністративного впливу; 2) економічного впливу. Перша група має форму директив, лімітів, нормативів, які виходять з НБУ і спрямовані на обмеження свободи діяльності суб’єктів грошово-кредитного ринку і в першу чергу банків.  До другої групи відносять засоби впливу НБУ на грошово-кредитний ринок шляхом формування на ньому умов, які визначають поведінку субєктів ринку у напрямку запрограмованому НБУ. До класичних інструментів економічного впливу відносять: а)політику обовязкових резервних вимог; б)політику рефінансування (процентну); в)політику відкритого ринку.    

   Вибір інструментів грошово-кредитної політики і спрямованість їх використання залежить від ринкової кон’юнктури. Так, для пожвавлення ділової активності й інвестицій, центральний банк (НБУ) проводить політику «дешевих грошей» (політику гррошово-кредитної експансії). При цьому він знижує офіційну процентну ставку, скорочує норму обов’язкових резервних вимог і виступає на відкритому ринку в ролі покупця цінних паперів і, таким чином, пропо-нує більш пільгові умови для кредитування реального сектора економіки. І навпаки, в період нарастання інфляційних процесів центральний банк (НБУ) проводить політику «дорогих грошей», зокрема, політику грошово-кредитної рестрикції.  

 Використання тих чи інших інструментів кредитно-грошової політики варіюється залежно від 1.спрямованості економічного розвитку країни, 2.ступеня відкритості економіки, 3.традицій та 4.конкретних умов.

 НБУ – 1.Виконує ф-цію платіжного агента уряду (процес обслуговування зовнішнього держборгу). 2.Має нац.депозитарій, де здійснюється облік прав власності за облігаціями через обслуговування розміщення і укладання угод купівлі продажу на вторинному ринку та погашення облігацій у системі електронного обігу ЦП. 3.Здійснює розрахунки на підставі платіжного доручення Державного казначейства. 4.Виконує ф-цію контролюючого органу на ринку облігацій внутрішньої державної позики. 5.Виступає розпорядником кредитів, отриманих від МВФ. 6.Несе відповідальність за складання платіжного балансу(структура макроекономічних показників, що відображає результати зовнішньоекономічної діяльності). 7.Відповідає за мониторинг стану загальної зовнішньої довгострокової заборгованості країни і за подання Світовому Банку звітності щодо зовнішнього боргу України.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

4903. CASE-технологии. Современные методы и средства проектирования информационных систем 1013.5 KB
  CASE-технологии. Современные методы и средства проектирования информационных систем Несмотря на высокие потенциальные возможности CASE-технологии (увеличение производительности труда, улучшение качества программных продуктов, поддержка унифицированн...
4904. Современные методы и средства проектирования информационных систем 754.5 KB
  Современные методы и средства проектирования информационных систем Основы методологии проектирования ИС Жизненный цикл по ИС Модели жизненного цикла ПО Методологии и технологии проектирования ИС. Общие...
4905. CASE-технологии. Консалтинг в автоматизации бизнес-процессов 3.01 MB
  В современных условиях динамично развивается рынок комплексных интегрированных систем автоматизации предприятий и учреждений самого различного профиля (финансовых, промышленных, офисных) и самых различных размеров с разнообразными схемами иерархии, ...
4906. Споживні властивості макаронних виробів торгової марки «Чумак» Вермішель та Ракушки 963 KB
  Макаронні вироби дуже поживні через те, що складаються з пшеничного борошна і для їх приготування вже для вживання безпосередньо в їжу не потрібно багато часу і вмінь. Найчастіше їх вживають як гарнір до будь-яких мясних страв або як самостійне блюдо.
4907. Клиент-серверные приложения на основе сервлетов 220 KB
  Клиент-серверные приложения на основе сервлетов Рассматривается методика построения Web-приложений на основе сервлетов. Приводятся примеры построения сервлетов в среде JBuilder и доставки (разворачивания) сервлетов на сервер Tomcat. 1.1. Базовая стр...
4908. Технология активных серверных страниц 110.5 KB
  Технология активных серверных страниц Рассматривается методика построения Web-приложений на основеактивных серверных страниц Java (JSP). Приводятся примеры построения JSP-страниц в среде JBuilder и доставки страниц на сервер Tomcat. 1. Структу...
4909. Клиент-серверные взаимодействия на основе сокетов 80 KB
  Клиент-серверные взаимодействия на основе сокетов Рассматривается методика построения Web-приложений на основе сокетных соединений. Приводятся примеры построения клиентских и серверных приложений, реализующих клиент-серверные взаимодействия. Техн...
4910. Основы программирования на языке турбо паскаль 2.87 MB
  Язык программирования Паскаль, разработанный в 1970 г. профессором Швейцарской высшей политехнической школы Никлаусом Виртом специально для целей обучения студентов, быстро завоевал широкую популярность благодаря своей простоте, логичности языковых ...
4911. Разработка программы-эмулятора для заданной гипотетической ЭВМ 2.3 MB
  В настоящее время получило широкое распространение использование микропроцессоров в качестве встроенных элементов систем автоматического управления,в том числе как управляющих блоков периферийных узлов вычислительных комплексов. Функции...