17440

Основні етапи розвитку позитивізму

Доклад

Психология и эзотерика

Основні етапи розвитку позитивізму Незвичайність новітніх наукових відкриттів гостро поставила питання про природу наукових понять співвідношення чуттєвого і раціонального моментів пізнання емпіричного і теоретичного знання про істину та її критерії законом...

Украинкский

2013-07-01

20.68 KB

8 чел.

Основні етапи розвитку позитивізму

    Незвичайність новітніх наукових відкриттів гостро поставила питання про природу наукових понять, співвідношення чуттєвого і раціонального моментів пізнання, емпіричного і теоретичного знання, про істину та її критерії, закономірності розвитку науки, наукової революції тощо.

    З кінця XIX ст. впливовим став позитивістський напрям з його установкою на точне знання. Водночас у ньому були чітко виражені й суб'єктивно-ідеалістична та агностична тенденції. У своєму історичному розвитку позитивізм пройшов кілька етапів. Перша його форма виникла ще в 30-40-х роках XIX ст. її засновниками були О. Конт( 1798-1857), який і запровадив термін "позитивізм", а також Г.Спенсер (1820-1903), Дж.Ст.Мілль (1806-1873) та інші. Базою для цього напряму були успіхи емпіричних наук, які грунтувалися на даних досвіду, спостережень та експериментів.

    Згідно з пизитивістськими поглядами наука повинна бути позитивним знанням, яке спирається на дані досвіду. їй не потрібна філософія ("метафізика"), яка вдається до спекулятивних (умоглядних) розумувань про "начала речей", "принцип буття" і т.п. Справа науки - констатувати, описувати, класифікувати факти досвіду, встановлювати зв'язки між ними, послідовність явищ, тобто виявляти закони. Наука не повинна претендувати на пізнання сутності явищ, субстанції, причинності, оскільки поняття як результат такого пізнання — "метафізичні", тобто ненаукові.
    Що ж до філософії, то єдине, чим вона може й повинна займатися, - це узагальнення висновків конкретних наук, систематизація наукового знання. Таким чином, разом з "метафізикою" позитивізмом усувалася власне філософська, загаль-носвітоглядна проблематика. З самого початку позитивізм виражав суб'єктивно-ідеалістичну, феноменалістичну, агностичну тенденцію, хоч і включав елементи природничо-наукового матеріалізму.

    Друга історична форма позитивізму — це махізм (емпіріокритицизм), який набув певного поширення в кінці XIX — на початку XX століть. Його засновниками були австрійський фізик і філософ Е.Мах (1838-1916) та швейцарський філософ Р.Авенаріус (1843-1896).
    Ця форма позитивізму склалася тоді, коли новітня революція в природознавстві виявила обмеженість ряду понять і принципів "класичної" фізики, неспроможність метафізичного матеріалізму дати філософське тлумачення нових для науки явищ і обгрунтувати нову, нетрадиційну фізичну картину світу. На перший план у махізмі були поставлені проблеми теорії пізнання. При цьому суб'єктивно-ідеалістичні та агностичні мотиви зазвучали з повною силою.
    Одне з центральних понять махізму — "досвід", який, за Махом, є сукупність вихідних чуттєвих даних, "елементів", нібито нейтральних стосовно фізичного й психічного. Махістська "критика досвіду" - це по суті "очищення" його від відношення до об'єктивної реальності, його суб'єктивізація. Завдання науки вбачається втому, щоб групувати, пов'язувати, впорядковувати ці "елементи досвіду". Наукова теорія була зведена до сукупності спостережуваних фактів.
    Складовою частиною цієї концепції є теорія "принципової координації" Р.Авенаріуса, яка стверджує нерозривний зв'язок суб'єкта з об'єктом ("без суб'єкта немає об'єкта, а без об'єкта немає суб'єкта") і "реальним" визнає лише те, що ким-небудь спостерігається або принаймні може спостерігатися.
    Махізм був підданий гострій критиці у філософській праці В.І.Леніна "Матеріалізм і емпіріокритицизм" (1909 p.).
    Подальший розвиток науки привів до відмови прихильників позитивістської лінії від махістського психологізму і до зосередження їх уваги на проблемах логічного аналізу наукового знання.

    Початок третьої форми позитивізму (неопозитивізму) був покладений діяльністю групи вчених —логіків, математиків, соціологів, філософів, які в 1922 р. створили так званий "Віденський гурток". 
Усвою чергу неопозитивізм пройшов ряд своїх етапів розвитку. У вихідному вигляді, якого надали йому члени Віденського гуртка, він виступив як "логічний позитивізм", або "логічний емпіризм". Розглядаючи справді актуальні проблеми логічного апарату науки, вихідних начал наукового знання, його структури, відношення між емпірією і теорією, неопозитивісти зробили безсумнівний внесок у їх розробку. Але їм властива була й нігілістична позиція щодо філософської "метафізики". Філософії відводилася лише "жандармська" функція "очищення" мови науки від понять і термінів, які нібито не мають наукового смислу.

    Як при цьому розумілося саме наукове знання? В ньому логічні позитивісти виділяли два головні елементи — емпіричний (фактуальний) і логічний. До першого відносили сукупність даних, чуттєвого досвіду, які можна звести до "атомарних" (тобто простих, нерозкладних) фактів, констатація яких виражається "протокольними реченнями" типу "в такий-то час, у такому-то місці, за таких-то умов спостерігалося те-то". Питання про відношення чуттєвих даних до об'єктивної реальності вважалося при цьому "позанауковим".
    Протокольні речення пов'язувалися, впорядковувалися, зводилися в систему за допомогою логіко-математичного апарату, тобто правил і процедур сучасної логіки і математики.
Ці аксіоми і правила розглядалися як незалежні від досвіду, апріорні продукти розуму. Та або інша система аксіом і правил логічних та математичних операцій, на їх думку, може бути "конвенціальною", тобто умовною, встановленою за погодженням учених. Від неї вимагається лише внутрішня несупе-речливість і зручність, практична ефективність.
    Логічна обробка емпіричних даних не розглядалася як заглиблення від явища до сутності, бо саме поняття "сутність" розумілося як "метафізичне". Цінність наукових концепцій полягає нібито не в тому, що вони адекватно відображають об'єктивну реальність, а в їх здатності робити прогнози, які б підтверджувалися досвідом. Таке розуміння істини було характерним і для прагматизму — вчення, близького до позитивістської традиції.
    Специфічною для логічного позитивізму є процедура верифікації, тобто перевірки наукових положень через їх зіставлення з фактами, які піддаються спостереженню. Якщо безпосередньо таке зіставлення неможливе, то з верифікованого положення робляться логічні висновки аж поки не будуть одержані ті, які можна перевірити в такий спосіб. Усі можливі положення (висловлювання) поділяються на категорії: безглузді (наприклад, "Місяць примножує трикутник"),
які не підлягають верифікації; осмислені, але незіставні з чуттєвим досвідом, отже, "метафізичні" ("існує Бог", "душа безсмертна", "є об'єктивна закономірність" і т.п.), які теж не можуть бути верифіковані; висловлювання, які прямо або опосередковано можна зіставити з чуттєвими даними і, отже, верифікувати. Залежно від результатів верифікації такі висловлювання поділяються на істинні, якщо вони досвідом підтверджуються, і хибними, якщо вони ним не підтверджуються або йому суперечать.

    У 50—60-х роках XX ст. переважаючою формою позитивізму став лінгвістичний аналіз, засновником якого був Л.Вітгенштейн. Предметом дослідження в ньому стає вже не наукова, а повсякденна мова. Ставиться "терапевтичне" завдання "очищення" мови від таких слів і виразів, які, маючи "метафізичний" зміст, нібито призводять до перекрученого сприйняття і осмислення явищ, навіть до непорозумінь та конфліктів, утому числі й соціальних. Унаслідок такого "очищення" правомірними залишаються лише такі вирази, які фіксують і описують дані безпосереднього чуттєвого сприймання.
Мова розуміється як "первинне явище", яке визначає осмислення дійсності. Досить усунути деякі вирази, щоб зникли самі явища, які ними позначаються, і проблеми, що викликають суперечки.
Уточнення, "пояснення" смислу слів і виразів, безперечно, буває корисним, а то й необхідним, але слід мати на увазі, що саме слововживання є похідним від предметно-практичної діяльності і реальних відносин між людьми в суспільстві.       


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

75916. Трансформация представлений о морали в России 16-19 вв: общее и особенное 29 KB
  История развития морали в России начинается уже в устных и письменных произведениях Древней Руси. С принятием христианства Россия обогатилась учениями морали пришедшими к ней из Византии и объединившими в себе лучшие традиции греческой философской школы. Теория морали которую основали древнегреческие мыслители была дополнена русскими учеными разработавшими собственные оригинальные этические концепции и нравственные идеи.
75917. Советский быт и официальная культура (анализ одного-двух примеров – искусство, кинематограф, музыкальная культура) 19.76 KB
  Рассматривая противоречивые взаимосвязи и взаимодействия советской культуры с точки зрения таких категорий диалектики можно отметить следующее: общее в культуре СССР характеризуется тем что советская культура закономерный этап развития отечественной культуры тех ее элементов традиций которые были заложены или привнесены в нее предшествовавшими историко-культурными периодами; особенное в культуре советского периода заключается в том что она не только выступает в качестве наследницы русской культуры но и является главным реформатором...
75918. Совесткий underground: диссидентствующая культура 44 KB
  Идейную и организационную оппозицию власти в условиях “развитого социализма” представляли разномастные диссидентские движения. Основные из них обнаруживали идейное родство с известными с середины XIX в. славянофилами, западниками и социалистами. С учетом реалий второй половины
75920. Причины негативного восприятия России на западе в прошлом и настоящем 19.32 KB
  Западные политики до сих пор опасаются возрождения СССР в его прошлых границах и уповают на наличие у России как правоприемницы СССР амбиций вернуть утраченные территории. Что имеется ввиду Реалии нашей действительности позволяют западному человеку находить в них то что соответствует его суждениям о России сколь бы превратными и односторонними с чьейлибо точки зрения они ни были. В этом смысле сложившийся на Западе образ России во многих случаях больше говорит об особенностях западного менталитета чем о самой нашей стране.
75921. Кризисная дипломатия Хрущева и «доктрина Брежнева»: преемственность и изменения во внешней политике СССР в 1950-1980-е годах 18.26 KB
  Внешняя политика СССР в начальный период хрущевской оттепели велась в условиях напряженной международной обстановки и жесткой конфронтации со странами Запада. В середине 50х годов создали свой военно-политический союз СССР и страны социалистического лагеря. Хрущевым видело одно из средств ослабления международной напряженности в расширении взаимоотношений СССР и стран мира.
75922. Публичная дипломатия современной России: пути и формы реализации 27.93 KB
  Несмотря на общее признание необходимости усилить роль публичной дипломатии взгляды на цель этого усиления среди политиков и экспертов разнятся. Наряду с пониманием общественной дипломатии как public diplomcy появилось и второе значение термина в русском языке – дипломатия на уровне общественных организаций. Поэтому более удобным представляется перевод публичная дипломатия не имеющий значения дипломатии на уровне НПО.
75923. Августовский дефолт 1998 года: истоки, экономические и политические последствия 19.66 KB
  Применение завышенного курса российского рубля в качестве меры по сдерживанию инфляционных ожиданий. Завышенный обменный курс российского рубля значительно снижал ценовую конкурентоспособность российских производителей. В-третьих резкий рост государственного долга приводил к значительному увеличению рисков связанных с колебаниями курсов ценных бумаг и курса российского рубля. Эти события оказали негативное влияние на настроения инвесторов что увеличило отток капитала и усилило давление на курс рубля.
75924. Армейские реформы в РФ – дискуссии об их осуществлении 17.1 KB
  Медведев выдвигает идею инновационной армии в качестве элемента своей программы модернизации в частности ставит задачу довести долю современных систем на ее вооружении до 70. устранения диспропорций якобы возникших в результате развала Советской армии и массовых сокращений 1990х годов она представляет собой первую попытку окончательного отказа от концепции массовой мобилизационной армии концепции которая реализовывалась в строительстве российских Вооруженных сил последние полтораста лет. Прочным фундаментом внезапно ускоренной...