17443

Характеристика напрямків філософії XX ст.

Доклад

Психология и эзотерика

Характеристика напрямків філософії XX ст. Початок XX століття ознаменувався революційними змінами в науці відкриттям атома й електрона побудовою теорії відносності та квантової механіки а також становленню психології фрейдизму. На початку століття інтен

Украинкский

2013-07-01

29.75 KB

2 чел.

Характеристика напрямків філософії XX ст.

   Початок XX століття ознаменувався революційними змінами в науці — відкриттям атома й електрона, побудовою теорії відносності та квантової механіки, а також становленню психології фрейдизму.

    На початку століття інтенсивно розвивалася філософія науки, представлена різними школами позитивізму, серед яких виділяються емпіріокритицизм, логічний позитивізм та аналітична філософія, яку розробляли члени віденського гуртка, Бертран Рассел, Людвіг Вітґенштайн, Рудольф Карнап, Поппер Карл та інші.

    Позитиві́зм (лат. positivus — позитивний) — парадигмальна гносео-методологічна установка, відповідно до якої позитивне знання може бути отримане як результат суто наукового (не філософського) пізнання. Програмно-сцієнтистський пафос позитивізму полягає у відмові від філософії («метафізики») як пізнавальної діяльності, що в контексті розвитку конкретно-наукового пізнання має синтезуючий і прогностичний потенціал.

    У філософії позитивізм — напрям, що ґрунтується на зазначеній установці. Позитивізм, як напрямок філософії, зародився в кінці 19 ст., і значною мірою сформував сучасну наукову методологію: розуміння взаємодії між дослідним та теоретичним знанням, розпізнавання істинних та хибних тверджень, тощо.

    Емпіріокритици́зм, або Другий позитивізм — напрям у філософії кінця 19 століття, етап розвитку позитивізму. Ця філософська течія в найбільшій мірі заперечувала об'єктивне існування матеріального світу окремо від свідомості й поєднання відчуттів. В модифікованоми вигляді ця течія розвинулася до третього позитивізму і постпозитивізму, що лежить в основі сучасної філософії науки.

    Емпіріокритицизм — філософський напрямок, якому поклав початок Ріхард Авенаріус (1843 — 1896). Він представляє спробу дати загальну теорію досвіду, без будь-яких гносеологічних передумов. Е. не приймає за відправний пункт ні мислення, чи суб'єкт, ні матерію або об'єкт, але досвід, в тому вигляді, в якому він безпосередньо пізнається людьми; від цієї даної відправляються мислителі всіх можливих напрямків; до яких би від'ємні не приходив в кінці дослідження ідеаліст або скептик з питання, наприклад, про реальність зовнішнього світу, він принаймні виходить у своїх роздумах від тих же безпосередніх даних досвіду, як і матеріаліст і навіть не філософ-наприклад, простолюдин.

    Ці безпосередні дані емпіріокритицизм приймає як те, що визнається незаперечним всім людством, складає «природне» поняття про світ і виражається в наступному постулаті: «Кожен людський індивідуум спочатку знаходить у ставленні до себе навколишній з різноманітними складовими частинами, інші людські індивідууми з різноманітними висловлюваннями і висловлюване в будь-якої залежності від навколишнього». Виходячи лише з цього постулату, Е. досліджує методично відношення між даним індивідуумом, відношенням до інших індивідуумамів і їхніх «висловлюваннь».

    Логічний позитивізм — напрям позитивізму, що виник у 1920-х роках (Віденський гурток); намагався сполучити емпіризм, що ґрунтується на принципі верифікації, з методом логічного аналізу наукового знання. З другої половини 30-х відомий під назвою логічний емпіризм; з 60-х років не існує як самостійний напрям.

    Аналіти́чна філосо́фія — два пов'язані між собою напрями у філософії: логічний позитивізм та, як його суттєво видозмінене продовження, — лінгвістична філософія. Лінгвістичну філософію можна розглядати як певне відгалуження від логічного позитивізму, оскільки після її появи деякі з логічних позитивістів залишалися вірними основному духові логічного позитивізму. Хронологічні межі аналітичної філософії — початок 20-их — 60-ті роки XX ст.

    У ширшому та вільнішому значенні висловом «аналітична філософія» позначають таку тенденцію сучасної філософії, в якій існує підвищена увага до способу висловлювання думки, до аналізу та уточнення значень і смислів. Одним із перших джерел логічного позитивізму стали філософські праці Рассела «Наше знання зовнішнього світу» та «Філософія логічного атомізму». Рассел, заперечивши ідеалістичну онтологію Бредлі (духовна єдність буття), прийняв плюралістичну онтологію: першоелементами всього існуючого в його онтології є різнорідні види буття — такі, як ознаки та відношення. Ці першоелементи доступні досліднику у вигляді «фактів»: Рассел не вважав їх ні ідеальними (суб'єктивними), ні матеріальними, а нейтральними. Тому свою концепцію він називав також терміном «нейтральний монізм». Другим засновником ідей логічного позитивізму був Людвіг Вітґенштейн, який у 1921 р. опублікував «Логіко-філософський трактат», що став своєрідною програмою для логічного позитивізму. Висловом «логічний позитивізм» у його вузькому значенні позначають філософію Віденського гуртка, який виник у Відні на початку 1920-х років, і до якого входили Карнап, Шлік, Нейрат, Фейгл та Вайсман. Висловом «лінгвістична філософія» позначають досить широкий філософський рух, започаткований у 30-х роках, основними центрами якого стали Кембридж та Оксфорд.

    Важливим для подальшого розвитку філософії була побудова феноменології Гуссерля. Набрав сили екзистенціалізм, серед визначних представників якого Мартін Гайдеггер, Карл Ясперс, Жан-Поль Сартр, Альбер Камю та інші.

    Феноменологія — напрям філософських досліджень початку XX-го століття. Найвизначнішим представником феноменології був Едмунд Гуссерль.

    Термін «феноменологія» походить від грецьких слів phainómenon, яке означачає «те, що з'являється» і lógos — вивчення. У викладі Гуссерля феноменологія в основному розглядає та вивчає структури свідомості й явища, які в ній відбуваються. Цей розгляд повинен відбуватися з точки зору «першої особи», але вивчаються явища не так, як вони постають перед моєю свідомістю, а перед будь-якою свідомістю. Гуссерль вірив у те, що збудована таким чином наука про явища, феноменологія, може забезпечити міцну основу для усього людського знання включно із знанням науковим. Таким чином філософія могла б отримати статус строгої науки.

    Екзистенціалі́зм — (фр. existentialisme від лат. exsistentia — існування), Філософія існування — напрям у філософії XX ст., що позиціонує і досліджує людину як унікальну духовну істоту, що здатна до вибору власної долі. Основним проявом екзистенції є свобода, яка визначається як відповідальність за результат свого вибору.

    Течія в філософії, що сформувалася в Європі у XІXXX ст. Першими до екзистенціалізму у своїх працях звернулись данський філософ C. К'єркегор та німецький філософ Ф. Ніцше. У XX ст. екзистенціалізм розвивався в працях німецьких (М. Гайдеґґер, К. Ясперс) та французьких (Г. Марсель, А. Камю, Ж.-П. Сартр) філософів та письменників.

    Основним положенням екзистенціалізму є постулат: екзистенція (існування) передує есенції (сутності). У художніх творах екзистенціалісти прагнуть збагнути справжні причини трагічної невлаштованості людського життя.

    Визначними представниками філософської антропології були Макс Шелер, Мартин Бубер, П'єр Тейяр де Шарден. Неофрейдизм розвивали Альфред Адлер, Карл Юнг, Еріх Фромм.

    Філософська антропологія (від філософія та антропологія) — у широкому сенсі — філософське вчення про природу (сутність) людини; у вузькому — напрям (школа) в західноєвропейській, переважно німецькій, філософії першої половини XX століття, що виходив із ідей філософії життя (Дильтей), феноменології Гусерля та інших, у рамках якого робилася спроба відтворити цілісність поняття про людину шляхом використання і тлумачення даних різних наук — біології, психології, етнології, соціології і так далі.

    Герменевтику, розділ філософії, що зосереджується на розкритті значення знаків та символів та тлумаченні текстів, у двадцятому столітті представляли Фрідріх Шлеєрмахер, Вільгем Дальтей, Ганс Георг Гадамер, Карл Отто Апель, Емеріх Корет, Поль Рікер, Юрген Габермас.

    У другій половині XX століття розвився структуралізм, серед представників якого Клод Леві-Строс, Ролан Барт, Мішель Фуко. Постмодернізм у філософії представляли Жан Франсуа Ліотар, Жиль Делез, Жак Дерріда.

    Структуралізм - методологія гуманітарних наук, яка намагається аналізувати певну специфічну галузь, наприклад, міфологію, як складну систему взаємопов'язаних частин. Цей підхід виник в лінгвістиці завдяки роботам Фердинанда де Сосюра. Французькі інтелектуали знайшли для цього методу ширшу область застосувань, пристосувавши його до антропології, психоаналізу, літературознавства й архітектури. Таким чином структуралізм став не просто методом, а інтелектуальним рухом, який в 60-х роках XX-го століття прийшов на заміну екзистенціалізму.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

59212. Особливості тексту-опису. Робота автора у тексті-описі 72.5 KB
  Особливості текстуопису. Виявити особливості текстуопису Виявити роботу автора опису. Які види текстів ми вже уміємо писати Текстрозповідь Які ж особливості мас тексірозповідь Важливо викласти послідовність подій не розірвати ланцюжок подій...
59213. Вправи і завдання на застосування і заучування таблиці множення числа три 219 KB
  Мета: Пояснити, як скласти таблицю множення числа три. Вчити застосовувати її при розв’язанні прикладів, завдань. Розвивати математичні знання учнів. Виховувати працелюбність.
59214. Команда присвоєння. Кодоплівка. Проміжні величини 34.5 KB
  Для того щоб запамятати або змінити значення величини в алгоритмічній мові є спеціальна команда команда присвоєння яка записується в такому вигляді: зміна: = вираз або кодоплівка імя змінної: = вираз...
59215. Перевірка і редагування тестів-описів 43 KB
  Мета: Вчити перевіряти творчі роботи, редагуючи тексти і виправляти помилки. Розвивати мислення, мовлення та уміння самостійно здійснювати контроль за виконанням творчих робіт. Виховувати шанобливе ставлення до мови.
59216. Множення двоцифрового числа на одноцифрове 26 KB
  Розвивати мислення і память виховувати охайність працелюбність. Розвязуємо задачі. Розвязування прикладів коментовано множення числа на суму ІІІ. Розвязування задач.
59217. Додавання двоцифрових чисел без переходу через десяток. Приклади виду 34 + 52 68.5 KB
  Вчити застосувати здобуті знання під час обчислення виразів розвязанні різних завдань. Розвивати увагу спостережливість. 24 73 = 20 4 70 3 Як зручно обчислити суму 2 Пояснити розвязання прикладу 34 52.
59218. Текст-опис за картиною. Сценарій проведення уроку 28.5 KB
  Передати функції контролю за написанням твору групам Розвивати спостережливість, зв’язне мовлення, уміння чітко висловлювати свої думки. Виховувати шанобливе ставлення до слова і любов до природи.
59219. Текст-опис за картиною В. Д. Поленова: Ставок, що заріс 32 KB
  Мета. Вчити змальовувати пейзажі за картиною та колективно складеним планом. Розвивати мову і спостережливість, збагачувати словниковий запас, розвивати уміння висловлювати свої думки та почуття.
59220. Письмове ділення багатоцифрового числа на одноцифрове у випадку, коли в частці дістають нулі 27.5 KB
  Мета: Ознайомити учнів з випадком ділення, коли в середині або в кінці частки з’являються нулі. Продовжити роботу з формування в учнів уміння виконувати письмове ділення на одноцифрове число. Розвивати логіку мислення. Виховувати працелюбність.