17602

ЕКОНОМІЧНІ ТЕОРІЇ ТА БАЗИСНІ ІНСТИТУТИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

Лекция

Экономическая теория и математическое моделирование

ТЕМА 2 ЕКОНОМІЧНІ ТЕОРІЇ ТА БАЗИСНІ ІНСТИТУТИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ План 1.Економічні теорії та базисні інститути національної економіки 2. Теорія дії триєдиних економічних законів 3. Базисні відносини та Інститути національної економіки Формування нац...

Украинкский

2013-07-05

124 KB

17 чел.

ТЕМА 2 ЕКОНОМІЧНІ ТЕОРІЇ ТА БАЗИСНІ ІНСТИТУТИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

План

1.Економічні теорії та базисні інститути національної економіки

2. Теорія дії триєдиних економічних законів

3. Базисні відносини та Інститути національної економіки

Формування національних економік почалось іще за часів формування націй у структурі суспільства, а свого розквіту набуло з початком промислових революцій, на базі яких виникло масове виробництво з притаманною йому глибокою спеціалізацією і кооперацією праці. Саме ці процеси зробили більш залежними між собою окремих суб'єктів господарювання, регіони, галузі, призвели до появи феномену «національна економіка» у його сучасному вигляді.

В цей період з'являються перші гіпотези та напрямки економічної думки, що обґрунтовують особливості та шляхи розвитку економічних систем окремих країн. Історично вони не є відокремленими від загального шляху розвитку економічної науки.

Так ще у трактатах та нормативних актах мислителів давнини можна зустріти ідеї щодо обґрунтування та пояснення сутності економічних відносин між людьми («Кодекси царя Хаммурапі», Вавилон), шляхів формування багатства держави («Архашастра», Індія) та його справедливого розподілу між членами суспільства (Вчення Конфуція, Китай), механізмів врегулювання господарських процесів («Зведення», Китай), процесів та причин поділу праці у суспільстві (Вчення Аристотеля і Платона, Греція). Значний внесок у дослідження господарських процесів у суспільстві внесла християнська економіка. Вона представляла собою комплекс вихідних положень, принципів та правил щодо розвитку господарства, в яких було відбито закономірності взаємодії праці, власності, влади і управління, розкривалася цінність праці, роль віри у забезпеченні добробуту людини, колективу і суспільства в цілому.

Досить цікавим з точки зору аналізу становлення та розвитку національної економіки є вчення середньовічного мислителя Ібн Хальдуна. Він одним з перших обґрунтував ідею щодо причин, за якими люди об'єднуються у спільності. Він вбачав головні причини у взаємозалежності вдоволення матеріальних та духовних інтересів людей і їх груп, а також у суспільному поділі праці.

Меркантилізм дещо відійшов від основних засад функціонування національної економіки як єдиної економічної макросистеми і зосередив увагу на питаннях зовнішніх взаємодій між економічними системами держав. І навіть у сфері зовнішніх відносин зосереджено увагу переважно на процесах обігу та накопичення грошових запасів, ведення зовнішньої торгівлі, оскільки джерелом багатства вважалися гроші у всіх їх видах.

Класична політична економія надала економічним теоріям та гіпотезам дійсно наукового характеру. Вона мала два основні розгалуження: французьку школу (фізіократи) та англійську.

Фізіократи перемістили дослідження зі сфери зовнішнього обігу у сферу внутрішніх економічних проблем, явищ і процесів в державі. Так, наприклад, Ф.Кене розробив першу «Економічну таблицю», яка становить собою спробу кількісного макроекономічного аналізу натуральних та вартісних потоків матеріальних цінностей у національному господарстві країни. Проте у дослідженнях французької школи були значні недоліки: вони визнавали основним джерелом збагачення нації земельні ресурси і залишали поза увагою ефект від взаємодії та постійного розвитку всього комплексу економічних ресурсів нації, шляхів пошуку оптимізації їх використання.

Англійська політична економія дала поштовх до більш комплексного аналізу засад функціонування національного господарства. Класики досліджували природу та структуру усіх сфер матеріального виробництва національної економіки у всіх його галузях. Вони дали перше науково обґрунтоване визначення процесу функціонування капіталістичної системи господарства на стадії вільної конкуренції, що в той час була притаманна більшості європейських держав; обґрунтувала принципи розвитку - обмежене втручання держави в економічні процеси, що протікають у державі. Їх вчення містило цілу низку важливих ідей, що розкривали сутність господарської системи держави: уявлення про суспільство як про єдиний живий організм, цілісну систему, що постійно розвивається (У. Петті); аналіз переходу від первісного до (для класиків) сучасного суспільства (А. Сміт); динаміку нагромадження та розподілу матеріальних статків у суспільстві (Д. Рікардо).

Першим комплексним вченням про національну економіку вважається марксизм. К. Маркс та його послідовники розглядали суть економічної системи суспільства у діалектичному розвиткові продуктивних сил і виробничих відносин (безпосереднє виробництво, обмін, розподіл і споживання), а економічну формацію як спосіб їх вираження і постійної боротьби з метою подальшого поступального розвитку, що й до цього часу залишається об’єктивною істиною суспільного розвитку. Представники даного напрямку прагнули пояснити сутність та природу економічної підсистеми суспільства у тісній взаємодії з іншими її підсистемами, вибудувати структуру взаємозв'язків між ними та способів їх оптимізації з метою формування нового типу господарської системи - соціалістичної держави.

Ще одним важливим кроком у дослідженні національної господарської системи суспільства є прагнення пояснити механізми взаємодії та взаємозалежності між її структурними елементами та підсистемами: роль держави у суспільстві, принципи ціноутворення, процеси відтворення суспільного способу виробництва, обміну, розподілу і споживання, справедливого та істинно демократичного їх розвитку з урахуванням інтересів усіх членів даного суспільства. Проте у працях марксистів щодо аналізу національних економічних систем є значна прогалина. К. Маркс аналізував вище вказані процеси та формування соціалістичної системи господарювання скоріше з позицій розвитку окремих суспільно-економічних формацій, ані ж з погляду розвитку окремих держав чи їх груп. Його суспільно-економічні формації наділені найбільш загальними рисами та відображають тенденції розвитку всього людського суспільства без урахування специфічних рис окремих націй: територія, політико-географічне положення, природні ресурси, рівень розвитку продуктивних сил суспільства, кліматичні умови тощо, що мають досить важливе значення для розвитку національного господарської системи. Тобто у його дослідженні економічних систем в одне ціле злились загальне та специфічне.

Сучасна економічна думка характеризується неоднорідністю, наявністю значного кола напрямків, шкіл та теорій. І це вже пов'язано з прагненням теоретичного відображення економічних інтересів різних суспільних утворень та економічних систем суспільства. Більшість з них зароджується на початку XX ст., в епоху значних економічних, політичних, техніко-технологічних, інформаційних та соціальних перетворень. Цей етап прийнято вважати етапом зародження і становлення національної економіки як галузі наукового знання.

Це період активного пошуку шляхів розвитку народного господарства різних за своєю суттю та особливостями розвитку країн, важелів врегулювання основних проблем, що постають перед економікою та суспільством загалом.

Так, неокласичний напрям економічної науки, що виник у 70-ті роки XX ст. зосередив увагу на таких фундаментальних проблемах, як: забезпечення макроекономічної стабільності держави без надмірного втручання останньої в господарське життя суспільства та активний розвиток підприємницької діяльності як гарантії конкурентоспроможності держави та її виробників.

Монетаризм відійшов від проблем мікроекономіки і зосередив увагу переважно на проблемах макроекономічного розвитку національного господарства, що на думку представників цього напрямку, першочергово залежать від грошового обігу. Саме грошовий обіг за даною теорією є основою зростання ВНП, а його порушення - головною причиною інфляційних процесів та виникнення значних диспропорцій в економіці держави. Грошово-кредитна (монетарна політика) разом з законотворенням для підтримання належного функціонування ринкового механізму виступають головними механізмами державного регулювання національної економіки.

Кейнсіанство вважається матір'ю вчення про національну економіку. Предметом його безпосереднього дослідження на противагу більшості економічних напрямків є безпосередньо механізм функціонування національної економіки - вплив конкретних методів і форм регулювання економіки на її стан. Недоліком праць Дж. Кейнса є те, що він не надто широко акцентував увагу на причинно-наслідкових зв'язках, що присутні в національній господарській системі, а занадто надмірно простежував механізми її функціонування.

Найбільший внесок у розвиток національної економіки як наукового знання дали неокласичний синтез та теорія інститутів. Саме вони зорієнтували економічну науку на розмежування загальних закономірностей і принципів розвитку економічних систем та виокремлення тих сутнісних рис, що відрізняють крани між собою за рівнем економічного розвитку.

Неокласичний синтез став своєрідним апогеєм розвитку класичної економічної теорії та сучасних напрямів економічної науки. Його основними методологічними принципами стали наступні: прагнення досягати максимальної корисності від економічної діяльності з урахуванням особливостей розвитку економіки на мікро-, мезо- і макрорівнях в умовах обмеженості економічних ресурсів, пошук оптимального поєднання ринкового та державного регулювання економічних відносин з урахуванням національних особливостей розвитку.

Історична школа в економіці сформувалась у XIX ст. в Німеччині. Саме вона ознаменувала зародження національної економіки як галузі знань та наукового напрямку у системі економічних наук. Основними представниками школи, що зробили значний внесок у дослідження теорії національної економіки стали Г. Шмоллер, В. Зомбарт, М. Вебер, В. Ойкен та ін.

Представники історичної школи досить критично ставились до суто теоретичних, абстрактних теорій та моделей класичної політичної економії. У дослідження економічних явищ і процесів, що протікають у суспільстві вони внесли конкретизацію, динамічність аналізу, людський фактор, поєднання загального і особливого у становленні та розвитку окремих економік, а також методологію комплексного дослідження суспільної життєдіяльності.

Концепція історичної школи стала теоретичною та методологічною базою для становлення інституційного напрямку економічної науки, що не лише підтримав положення історичної школи, а й системно доповнив та уточнив їх з позицій сучасного розуміння засад розвитку економічних систем та окремих національних економік.

Теорія інститутів становить собою комплексне економічне вчення, об'єктами дослідження якого є такі інститути, як корпорація, держава, профспілки, ринок, психологічні, моральні та етичні (звичаї, норми, навички, інстинкти тощо) чинники розвитку сучасної цивілізації та окремо взятих національних господарських систем.

Якщо звернутись до представників вітчизняної економічної думки, то слід відзначити, що майже до кінця ХІХ ст. українська економічна школа перебувала під впливом західних вчень і рухалась за ними в одному напрямку. На початку XX ст. українська економічна наука подолала кризу класичної політичної економії і впевнено - в деяких випадках навіть випереджаючи вступила на шлях інваріантності, яким пішла наука Заходу.

Найбільший внесок у дослідження засад розвитку національної економіки зробили видатні українські економісти інституціонального, історичного та неокласичного напрямків - М.І. Туган-Барановський, О.М. Миклашевський, І.В. Вернадський, А.Я. Антонович, І.І. Янжула, В.Ф. Лєвитський, Є.Є. Слуцький, В.Я. Железнов, Д.І. Піхно та ін. їх дослідження та дискусії точились над питаннями, тісно пов'язаними з дослідженням природи національної економіки, її сутності, місця і ролі кожної з її підсистем, взаємозв'язків з іншими елементами суспільного буття, визначенням особливостей розгортання господарського механізму національної економіки, аналізу господарських комплексів та пропорцій між ними. Навіть визначаючи предмет політичної економії, українські економісти виходять з того, що економічна теорія так чи інакше торкається питань національного характеру.

Таким чином, суспільні інститути - це такі його елементи, підсистеми та взаємозв'язки між ними, що визначають увесь історичний хід даного суспільства.

Узагальнюючи усю сукупність течій, поглядів, шкіл історичної і сьогоднішньої економічної теорії можна умовно згрупувати в такі основні напрями: -обґрунтування основ господарської рівноваги і збалансованості (висвітлюють теорії державного управління і регулювання економіки); --обґрунтування основ товарно-грошових і обмінних процесів (висвітлюють теорії сфери обігу); -обґрунтвання основ товаровиробництва (висвітлюють теорії вільного підприємництва).

2. Теорія дії триєдиних економічних законів

Загалом у працях вчених-економістів визначаються два види власності: привата і неприватна, які перебувають у відповідно різних формах:

-приватна в особистій, сімейній, колективній;

-неприватна у державній, комунальній (муніципальній), кооперативній, колективній.

Два види власності визначають і дві фундаментальні концепції розвитку національних економік: -теорії національної економіки на приватній власності і теорії національної економіки на неприватній власності.

Кожна країна створює власну економічну систему, хоч економічні закони виробництва й обігу, вартості і споживання спільні для усіх країн. Специфіка національних економічних систем визначається тим, наскільки той чи інший народ пізнав дію економічних законів, пристосував до їх вимог своє господарство, сформував державно-політичну систему, яка сприяла б розвиткові та надійності національної економіки.

Від рівня пізнання об'єктивних економічних законів залежить рівень оптимізації структури національної економіки та її прогресивних динамічних процесів.

* Економічні закони внутрішньо необхідні, стійкі, сутнісні зв'язки між економічними явищами, процесами, елементами   економічної системи.

Економічні закони, як і закони природи, є об'єктивні. Однак вони відмінні від них тим, що виникають, розвиваються і функціонують лише у процесі економічної діяльності людей, їхня дія не вічна. Економічні закони не є абсолютні, окремі люди і групи людей можуть у своїй економічній поведінці відхилятися від вимог, які вони диктують.

Економічною наукою пізнано чимало законів розвитку виробництва загалом і національних економік зокрема. їхня специфіка в тому, що вони функціонують у всі періоди розвитку виробництва, у всіх країнах з різним державним ладом і виявляють свою дію через однакові явища і параметри.

За характером вияву ці економічні закони класифікують на: -закон господарської (економічної) збалансованості; -закон товарообміну;  -закон товаровиробництва.

Кожен із них має низку вимог, знання, дотримання яких формує відповідний спосіб ринкового мислення, сприяє високопродуктивному і високоефективному виробництву товарів і послуг, активному товарообміну та збалансованості всієї національно-економічної системи.

- Закон господарської (економічної) збалансованості. Однією з вимог цього закону є приведення до стабільного стану на ринку національної пропозиції ( В = Qц , де Q — фізична кількість товарів і послуг; ц — ціна одиниці товару і послуги) і національного попиту (vГм, де Гм — грошова маса на руках у покупців; v — коефіцієнт оборотності грошової маси).

*Закон господарської (економічної) збалансованості закон, який виражає відповідність національно-економічного  мислення вимогам дії об'єктивних економічних законів, співвідношення головних ринкових пропорцій (попиту і пропозиції) та їх динаміку.

Перехід до ринку неможливий без забезпечення рівності між попитом і пропозицією:  Qц = v Гм.

Ліва частина рівняння відображає стан сфери виробництва товарів і послуг, тобто функціонування приватного і неприватного капіталу та найманої праці. Наявність фізичної кількості товарів і послуг на ринку, ціна одиниці товару і послуги показують, якою мірою створені у країні правові та фінансові умови сприяють високопродуктивному і високоефективному виробництву цих товарів і послуг. Якщо товаровиробники зацікавлені в максимальному їх виробництві, то уряд повинен підтримати їх і водночас формувати правові та економічні умови пропорційної зміни попиту (права частина рівняння).

У разі неусвідомлення вимог закону і нестворення умов стабільного зростання пропозиції Qц і попиту vГМ за незмінності цін ц на ринку виникне нестабільна ситуація, що призведе до негативних соціальних наслідків. За спаду виробництва фізичної кількості товарів і послуг Qі незмінності грошової маси Гм між національним попитом vГм і  національною пропозицією Q↓ц існуватиме нерівність: Qц ≠ vГм.

Отже, за спаду виробництва і незмінності розміру доходів грішми населення рівність між попитом і пропозицією порушується, тобто вони не є збалансованими. Однак закон господарської збалансованості вимагає, щоб основні компоненти ринку — національна пропозиція Q↓ц і національний попит vГм — були урівноважені, збалансовані.

Того досягають за умови: : -  зупинення спаду виробництва і забезпечення його зростання; -  зниження рівня доходів грішми населення до рівня спаду виробництва; - зростання цін; різних комбінацій цих  умов.

Якщо спад виробництва триває, а доходи грішми незмінні, збалансування попиту і пропозиції відбуватиметься за рахунок зростання цін, тобто ц → max = ц↑. Збалансований попит і пропозиція згідно із законом господарської збалансованості матимуть такий вигляд:

Q↓ц↑ = vГM.

Водночас зі зменшенням кількості товару зростає ціна одиниці цього товару і, відповідно, знецінюється купівельна спроможність гривні, тобто виникає інфляція.

Зростання цін (інфляція) має своїм наслідком зменшення прибутків підприємств, доходів грішми населення і, отже, зростання дефіциту Державного бюджету, який уряд намагатиметься усунути грошовою емісією (випуск в обіг грошей і, отже, збільшення грошової маси). Додаткова грошова маса на ринку Гм↑  за спаду виробництва товарів Q ще більше розбалансовує попит і пропозицію:

Такий стан в економіці спричинений, по-перше, неспроможністю уряду забезпечити умови зростання виробництва; по-друге, Його намаганням усунути дефіцит Державного бюджету надмірною грошовою емісією.

Урівноваження попиту і пропозиції можливе за різкого зростання цін:

Qц↑ = vГм.

У такому разі до зростання цін на споживчому ринку призводить спад виробництва і збільшення грошової маси, що породжує гіперінфляцію.

-  Закон товарообміну. Дії цього закону підпорядковані всі суб'єкти ринку: приватні особи, підприємства, уряд, місцева адміністрацій, тобто продавці і покупці.

* Закон товарообміну закон, який виражає узгодження ціни купівлі-продажу товарів між: продавцем і покупцем , відповідність якісних і споживчих характеристик товару якісним і споживчим потребам покупця.

Основні категорії, через які виявляється вплив закону товарообміну — попит vГм і пропозиція Qц.

* Попит платоспроможна потреба, яку споживачі можуть задовольнити, придбавши певну кількість товарів і послуг.

Попит об'єднує покупців товарів. Він визначається кількістю споживачів, згідних купити товари і послуги за відповідними цінами, і виражається у грошовій формі. Елементами попиту є: - потреби (бажання придбати певний товар чи послугу); - кошти для їх придбання.

* Пропозиція кількість товарів і послуг, представлених на ринку в кожен конкретний момент часу, і середня ціна за реалізацію одиниці товару чи послуги.

 Вона об'єднує усіх виробників (продавців). Елементами пропозиції є: готовність до відчуження певного виду товару чи послуги; умови, за яких виробник готовий їх продати (ціна). Головний ринковий індикатор для виробника, тобто джерело інформації, — ціна. її зміни дають йому змогу прогнозувати свої шанси на ринку і можливі доходи від відповідного реагування на ці зміни.

Якщо ціна товару зростає, підвищується і попит на нього. Зниження ціни на товар або послугу є сигналом про зниження попиту, в такому разі виробники змушені скорочувати виробництво товарів і послуг.

Для покупців ціна також є індикатором щодо використання їхніх доходів грішми. Виробник намагається продати якнайбільше товару за якнайвищу ціну, а покупець купити якнайбільше товару за якнайнижчу ціну. Узгоджена між ними ціна є підставою купівлі-продажу товару.

Товар Q переходить до покупця, а гроші Гм до продавця: Гм Q = v ц 

Ця рівність відображає безперервний процес купівлі-продажу товарів і послуг. Щоб продавцеві і покупцеві був вигідний акт купівлі-продажу, а економіка перебувала у стабільному стані, треба, щоб суб'єкти ринку діяли згідно з вимогами закону товарообміну:

-  фізична кількість товарної маси на споживчому ринку, помножена на середню ціну одиниці товару, має дорівнювати сумі доходів грішми населення:

Оц = vГM.

-  із зниженням обсягів виробництва для запобігання зростанню цін необхідне зменшення доходів грішми населення, скорочення зайнятості тощо;

-  темпи зростання обсягів виробництва мають перевищувати темпи збільшення доходів грішми населення, підвищення цін;

-  недопущення спаду виробництва і зростання заробітної платні й інших доходів для запобігання гіперінфляційним процесам та ін.

Однак у практиці господарювання дотримуватися цих вимог дуже складно через об'єктивні та суб'єктивні причини. Це, а також невідповідність структури товарів структурі потреб населення або доходів грішми кількості праці та створеного прибутку породжує періодичні економічні кризи.

Закон товаробнробництва. Поведінка суб'єктів управління державою, економікою і виробництвом зумовлена: узагальненням реальної інформації про стан збалансованості національної економіки і стан товарообміну в усіх сегментах ринку; пошуком ресурсів і капіталовкладеннями у сферу виробництва та сферу послуг для забезпечення зростання обсягів виробництва національного продукту відповідно до національних потреб.

Товаровиробництво має підпорядковуватися вимогам закону товаровиробництва, тобто задовольняти потреби людей та інтереси держави, інакше воно є економічно невигідне.

* Закон товаровиробництва закон, який виражає співвідношення вартості затрат праці, капіталу та вартості створеного продукту і частки в ньому валового (чистого)  продукту.

Основними категоріями, за допомогою яких простежується дія цього закону, є: валовий випуск В, матеріальні витрати (проміжне споживання) О, кількість живої праці Т, валовий прибуток ВП. Розглянемо випадки, коли:

-  вартість створеного валового продукту менша від вартості матеріальних витрат, сировини, матеріалів, енергії і праці:

В < 0 + Т.

У цьому разі виробництво економічно неспроможне і недоцільне, оскільки після завершення одного виробничого циклу подальший виробничий цикл неможливий, тобто ні окремий виробник, ні національна економіка існувати не можуть;

-  вартість створеного валового продукту дорівнює вартості витрат оборотного капіталу і праці:

В=О + Т.

 Таке товаровиробництво має назву натурального господарства і може існувати, позаяк відшкодовано матеріальні витрати і витрати на працю, що уможливлює подальший товаровиробничий цикл. Відносини між виробниками і споживачами ґрунтується на натуральному продуктообміні. Кожен виробник виготовляє певний вид продукції, частину використовує для власного споживання, а решту обмінює на потрібні йому інші види продукції. Воно економічно замкнуте, у ньому не розвинуті товарно-грошові відносини й ефективно функціонувати (у сучасному розумінні) не може. Натуральне господарство було характерне для докапіталістичних способів виробництва;

-  вартість створеного валового продукту більша від вартості матеріальних витрат і кількості живої та уречевленої праці:

В > О + Г,

тобто наявний валовий прибуток, який визначають за формулою:

ВП= В – ( О + Т ).

Суть товаровиробництва полягає у тому, щоб створити максимальну частку валового прибутку: чим більший ВП, тим вищий показник праці Т і нижчий показник матеріальних витрат О. Величина Т + ВП є валовим внутрішнім продуктом (ВВП), створеним протягом року.

Прагнення до створення ВВП перетворюється на самоціль і є явищем настільки позитивним, наскільки воно необхідне й неминуче. Адже ВВП — реально створене багатство нації, матеріальні вартості і послуги, які є основою відтворення життя і діяльності людей. Чим більший розмір новоствореного продукту Т + ВП, тим ефективніша національна економіка, тим багатше суспільство, тим більша ймовірність розв'язання суспільних проблем.

У постійній необхідності збільшення обсягу новоствореного продукту Т + ВП і полягає дія закону товаровиробництва. Зростання обсягів виробництва за дієвого механізму зменшення матеріяльних витрат на виготовлення продукції забезпечує збільшення прибутків виробників і національного доходу суспільства.

Отже, закон товаровиробництва висуває до національної економіки загалом і виробників зокрема такі вимоги:

>  остаточні результати виробництва продукції мають бути

більші за загальні витрати;

>  зменшення матеріальних витрат на виробництво продукції (якщо вони й зростають, то це зростання повинно відбуватися нижчими темпами, ніж зростання обсягу виробництва продукції);

>  збільшення витрат на відшкодування втіленої праці за зростання обсягів новоствореної вартості, зокрема тієї її частини, що є додатковою вартістю;

> обсяг новоствореної вартості має задовольняти матеріальні потреби не лише працівників матеріальної сфери, а й тих, хто не працює (школярі, студенти, пенсіонери, інваліди), і зайнятих у сфері послуг.

Економічні закони є об'єктивними за своїм змістом, можуть виявлятися і діяти стихійно або через цілеспрямовану діяльність людей. Стихійність у дії законів пояснюється не лише незнанням їх вимог, а й тим, що за ідеологічної розрізненості людям бракує організованості, єдиної програми, яка відповідала б вимогам цих законів і, отже, уможливлювала послаблення чи нейтралізацію руйнівної сили певних законів або використання їхніх переваг.

У суспільствах, де існують полярні погляди на перебіг реформ чи розвиток узагалі, багато законів має стихійний характер.

Подолання економічної кризи, безробіття, зниження рівня життя населення можливе лише на основі формування економічної системи, яка відповідає вимогам законів щодо ефективності виробництва і гуманізації соціальних відносин. При тому слід добирати такі види і форми власності та організації виробництва, які відповідали б підвищенню ефективності економіки — відкривали простір для дії законів господарської збалансованості, зокрема закону відповідності виробничих відносин рівню і характеру розвитку продуктивних сил, для установлення пропорцій у системі відносин власності, матеріального виробництва, економічних інтересів, розподілу та ін.

2.3. Базисні відносини та Інститути національної економіки

В умовах ринку чітко розмежовані функції управління і регулювання економічними і соціальними процесами між державою і підприємствами. Держава формує і здійснює політику забезпечення найзагальніших національних, державних напрямів розвитку суспільства (політику національної ідеології, збалансованості і стабільності національної економіки, економічного зростання та соціального захисту тих, хто того потребує), а підприємства — політику продуктивного й ефективного функціонування праці і капіталу.

Система базисних відносин. Національна суспільна система є життєздатною лише за умови, що вона розвивається на основі об'єктивних суспільних законів і навколо свого національного суспільство-утворювального ядра — людини національної. Спрощена схема формування цієї системи така: сім'я група людей громада суспільство. Отже, людина — її національна свідомість, духовні потреби, національно-громадянська належність, переконання, матеріальний добробут — є основою змісту процесів творення національного суспільства, а національно-ідеологічні, економічні, державні, політичні структури — це форми, за допомогою яких люди задовольняють свої національні та життєві потреби.

Історія знає два види організації суспільних систем:

-  мононаціональна;

-  полінаціональна.

Стійкість і стабільність кожної з них залежить від того, наскільки повно в них задовольняються потреби кожної конкретної людини (національні, духовні, культурно-освітні, матеріяльні, політичні, релігійні тощо). Рівень задоволення цих потреб визначається формами і механізмами відносин: національними і міжетнічними, економічними, державними та ін. За умови, що форми і механізми забезпечують розв'язання проблем людини, сім'ї, груп людей і суспільства загалом, не виникає гострих конфліктів, і воно належним чином функціонує і розвивається, в іншому разі таких конфліктів, напруженості не уникнути.

Життєві потреби людей задовольняються через декілька основних блоків (форм) відносин, об'єднаних відповідними організаційними інститутами. До них належать: > національно-громадські відносини (інститути освіти, культури, мистецтва, релігії, громадських об'єднань політичних, національних); > державно-політичні відносини (інститути всіх рівнів влади); > соціально-економічні відносини (інститути господарського управління, виробництва, обігу, послуг).

Національно - громадянські відносини. Ці відносини визначають передусім внутрішній зміст самої людини, сім'ї та ін. Вони є основою розвитку загальнолюдських і національних вартостей. Загальнолюдські вартості уможливлюють співіснування різних за національною належністю груп людей. За допомогою організаційних інститутів національно-громадських відносин формуються зміст духовної спільності людей, національна ідеологія, філософія, наука, освіта, культура, мистецтво, мова. Така форма відносин розвиває інтелект, творчість, мислення, сприяє самоусвідомленню індивіда, розумінню свободи, праці на себе і мети поступу. Інтеграційна суть національно-громадських відносин - розпиток у членів суспільства високої духовності на оснозі- спільної мови. побуту, історії, традицій, релігії, культури. Характер і зміст цього блоку відносин має важливе суспільно-політичне значення: утверджуючи людину в суспільстві як його основу, а економіку, державу тощо як інфраструктуру життя, розвитку і захисту людини, він дає змогу втілити в життя принцип: економіка і держава для людини, нації, суспільства, а не людина для економіки, держави.

Державно-політичні відносини. Передбачають створення держави у формі відповідних інститутів влади і надання їм суспільно необхідних функцій законодавчої, виконавчої і судової. Кожна з гілок влади забезпечує через виконувані нею функції основи життя індивіда і суспільства загалом, свободи і права на працю, розвиток, власність, відпочинок, результати праці, освіту та ін. Люди створюють державу для реалізації особистих і спільних інтересів, потреб. Держава, своєю чергою, згідно з її функціями і повноваженнями забезпечує задоволення соціальних і матеріальних потреб людини і суспільства через механізм формування і функціонування економічної системи. Вона законодавчо встановлює норми виробництва, розподілу, обміну; здійснює організацію планування і регулювання економічного та соціального розвитку. Законодавча влада ухвалює господарські закони — створює правове поле діяльності окремих виробників і національного господарства як усередині нього, так і за його межами (зокрема, визначає норми діяльності для зарубіжних партнерів). Виконавча влада здійснює організаційну діяльність виробників, формує концепції, програми і плани виробництва, інвестицій, організації праці та її оплати, реалізації продукції, соціального розвитку і добробуту. Судова влада вирішує господарські конфлікти, що виникають через порушення договірних зобов'язань, майнових і ресурсних прав та ін.

Соціально - економічні відносини. Є засобом, механізмом створення матеріальної і духовної основи життя суспільства, його добробуту. Вони формують зміст і структуру національної економіки, її, продуктивні сили, структуру й обсяги виробництва продукції, системи розподілу, обміну і споживання, соціальну інфраструктуру. Система економічних відносин охоплює усі верстви населення, інтегруючи їхні матеріальні та соціальні інтереси, створюючи передумови задоволення матеріальних і духовних потреб. Інтеграційна роль цього блоку відносин виявляється у залученні працездатних членів суспільства до діяльності у сфері виробництва і в невиробничій сфері, де визначається мета виробництва, заходи її реалізації і можливості задоволення потреб людей різного віку і статі.

Отже, кожен блок суспільних відносин відіграє важливу інтеграційну роль завдяки специфіці свого впливу. їхнє функціонування є взаємообумовленим і взаємозалежним. Посилення впливу на формування суспільства якогось одного блоку відносин і послаблення іншого призводять до монополізму, який може негативно позначитися і на економіці, і на політиці, і на ідеології. Тому між ними завжди має існувати рівновага, яка забезпечує гармонійний розвиток економіки, держави і духовності відповідно до прав і свобод людини, нації, суспільства.

Інститути національної економіки. Стабільне і збалансоване функціонування національної економіки потребує інституційного забезпечення щодо управління та регулювання системи базисних відносин.

Прихильники теорії інституціоналізму справедливо вважають, що в процесі відтворення виникають такі відносини, які є неминучими, постійними, тобто набувають статусу інститутів, котрі потребують відповідного юридичного оформлення. Таких інститутів чимало, і їх можна згрупувати за такими напрямами:

-  інститут сталого національного способу мислення: передбачає формування програм освітнього і наукового забезпечення підготовки фахівців і виховання національного патріотизму для створення національно-громадського суспільства і стабільного зростання виробництва й добробуту громадян;

- інститути держави: практично це інститути влади - законодавчої, законогарантійної, господарської, правоохоронної, судової; їхніми завданнями є створити правові, фінансові, інвестиційні умови функціонування усіх інститутів національної економіки;

-  інститут правових норм: формування юридичних норм, нормативів, які захищали б природні права і свободи людей, забезпечували умови розвитку демократії, соціальної справедливості, зайнятості, розподілу національного продукту тощо;

- інститут конкуренції: тобто чесне змагання товаровиробників за зміцнення їхніх позицій на товарних ринках; цей інститут потребує погодження спільних правил взаємодії на ринку;

- інститут монополії: передбачає, з одного боку, право виробника завойовувати міцні позиції на ринку, а з другого недопущення абсолютної чи надмірної монополії і створення умов сприятливого розвитку конкуренції;

-  інститут податків: передбачає розподіл частини доходів і прибутків власників капіталу і найманих працівників для формування централізованих і нецентралізованих коштів, маючи на меті фінансування утримання інститутів держави та їхніх соціальних програм;

-  інститут профспілок: передбачає організацію працівників за професійною ознакою та відстоювання ними прав на працю, оплату праці перед працедавцями, захисту соціальних прав, умов праці та ін.

Звісно, що сучасна економіка не обмежується лише названими інститутами. їхній діапазон значно ширший.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

59884. Выпускной - 2012 107 KB
  Ничто на Земле не бывает вечным И школьный год так быстротечен Внезапно наступил прощальный вечер И этот вечер выпускной Трек Внимание Впервые Сейчас Здесь и у нас Самое необыкновенное Самое звездное представление И не зря бытует мнение: звездами не рождаются.
59885. Випускний 85.5 KB
  Ведуча: В шкільній оселі свят завжди багато де музика лунає чути спів Але у нас сьогодні надзвичайне свято Ми проводжаємо своїх випускників 1 Ведучий: Тепер належить їм майбутнє України І їм долати сходинки життя.
59886. Раціональні вирази. Додавання та віднімання раціональних виразів 519.5 KB
  Знати: Зміст понять цілі вирази дробові вирази раціональний дріб Основну властивість дробу Алгоритм зведення раціонального дробу до нового знаменника Правило додавання та віднімання раціональних дробів з однаковими знаменниками...
59889. КОМП’ЮТЕРНА ВІРУСОЛОГІЯ 222.5 KB
  У процесі реалізації концепції профільного навчання в гуманітарних закладах викладач інформатики має чудову можливість на основі активації міжпредметних зв’язків значно поглибити вивчення матеріалу деяких тем курсу.
59890. Неклітинні форми життя і одноклітинні організми. Віруси, пріони 3.11 MB
  Дидактична мета: ознайомити студентів з історією відкриття вірусів; сформувати знання про будову властивості вірусів віріонів і пріонів; показати механізми проникнення вірусів у клітину; розкрити взаємозв’язок між імунною системою людини...
59891. Сценарій уроку біології з використанням ІКТ з теми «Віруси» 60.5 KB
  Миколаєва Анотація: в даному уроці використовуються методи ІКТ і активізації пізнавальної діяльності проблемно-пошуковий підхід пропедевтичні та тестові завдання що сприяє створенню чітких уявлень учнів про віруси як неклітинні форми життя.
59892. На порозі вибору 98.5 KB
  Мета: поглибити і систематизувати знання учнів про професії; активізувати професійне самовизначення учнів; формувати навички спілкування проектування та аналіз професійної перспективи...