17603

ПРОГРАМУВАННЯ ТА ПРОГНОЗУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

Лекция

Экономическая теория и математическое моделирование

PAGE 31 ТЕМА: ПРОГРАМУВАННЯ ТА ПРОГНОЗУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ ПЛАН 1. Суть державного програмування види програм. Цільові комплексні програми розвитку національної економіки 2. Програми економічного й соціального розвитку. Міжнародні програ...

Украинкский

2013-07-05

301.5 KB

14 чел.

PAGE  31

ТЕМА: ПРОГРАМУВАННЯ ТА ПРОГНОЗУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

ПЛАН

1. Суть державного програмування, види програм. Цільові комплексні програми розвитку національної економіки

2. Програми економічного й соціального розвитку. Міжнародні програми

3. Прогноз та прогнозування національної економіки

4. Принципи та методи прогнозування національної економіки

1. Суть державного програмування, види програм. Цільові комплексні програми розвитку національної економіки

За сучасних умов держава виступає ініціатором і організатором стратегічного науково-технічного програмування, розробки та втілення середньострокових і довгострокових програм розвитку галузей, що визначають науково-технічний прогрес, упровадження нових технологій.

У Державній програмі відображаються:

аналіз сучасного стану національної економіки;

цілі та завдання розвитку;

макроекономічні показники та пропорції, яких бажано досягти;

заходи, пов'язані з удосконаленням фінансово-грошової системи, банківської діяльності;

основні напрями розвитку галузей економіки та її структурної перебудови;

науково-технічна діяльність, соціальний розвиток, доходи населення та рівень життя, який має встановитися в результаті виконання наміченої програми;

загальні риси кон'юнктури внутрішнього та зовнішнього ринків;

заходи щодо поліпшення зовнішньоекономічної діяльності, реформування відносин власності;

заходи щодо охорони навколишнього середовища;

основні напрями розвитку регіонів;

форми й засоби державного регулювання економіки.

Для реалізації стратегічного напрямку розвитку національної економіки слід розробляти та здійснювати комплексні програми, більш динамічно розвивати галузі, що визначають науково-технічний прогрес, забезпечують значний економічний ефект і розв'язання соціальних завдань.

Програма - це інструкція, принцип, орієнтир руху, а не операційна розкладка діяльності економічних агентів.

Економічна програма - це система взаємопов'язаних і узгоджених заходів, план дій, спрямовані на досягнення єдиної мети, розв'язання однієї проблеми.

Державні цільові програми є обов'язковими як для звичайних агентів ринку, так і для державних органів управління.

Загалом програми поділяються на:

національні;

державні (міждержавні) (розробляються на довгострокову перспективу (10-15 років); середньострокову перспективу від 3 до 5 років; та на наступний рік);

галузеві (міжгалузеві);

регіональні (відображають основні показники розвитку економіки регіону, враховують показники роботи підприємств, розташованих на відповідній території незалежно від форм власності);

цільові комплексні програми;

надзвичайні (розробляються в критичних ситуаціях - стихійного лиха, в умовах кризи, масового безробіття, загрозливої інфляції. Вони, як правило, є короткостроковими, при їх реалізації вагоме місце займають засоби адміністративного регулювання).

За характером дії програми поділяються на:

спеціальні програми розвитку окремих галузей, секторів або районів (Державна програма розвитку вугільної промисловості України, Програма розвитку транспортного комплексу України, Державна національна програма "Освіта, Україна XXI ст.);

програми, що стосуються загальнонаціональних проблем (Державна програма зайнятості населення, Державна програма захисту населення);

програми діяльності державних економічних органів (Державна програма приватизації, Програма дій Уряду, Державна програма підтримки підприємництва, Державна програма приватизації тощо);

програми досягнення економічної рівноваги - програми стабілізації (Програма надзвичайних заходів стабілізації економіки України та виходу її з кризового стану);

фінансові програми (Програма боротьби з інфляцією);

регіональні програми, що передбачають освоєння нових районів, природних багатств, перетворення економіки вже сформованих районів (Програма розвитку Карпатського регіону на 1994-2000 та ін).

За рівнем порушуваних проблем розрізняють такі програми:

широкомасштабні комплексні програми (Комплексна програма НТП в національній економіці, програма вирішення найважливіших соціальних потреб);

програми соціально-економічного розвитку (житлова програма);

вузькі науково-технічні програми.

Істотним недоліком практики державного програмування в Україні була надмірна кількість програм за недостатнього їх фінансування.

Програмування (нім. programmieren - складати програму) - одна з форм регулювання економіки.

Суть програмування полягає в аналізі стану національної економіки, виявленні проблем, які не можуть вирішити ринкові механізми, розробці та реалізації окремих економічних програм.

Програмування може бути успішним лише за умов дотримання централізованого підходу до розробки, управління та реалізації масштабних народногосподарських програм.

Головним завданням програмування є підтримка економічної рівноваги, вплив на якісне перетворення економіки, стимулювання її розвитку.

Мета державного програмування - досягнення прийнятного для держави варіанта розвитку національної економіки.

Програмування як форма впливу на економіку має деякі особливості порівняно з іншими формами і видами впливу на економіку:

воно є способом втручання держави в економіку (але втручання держави в економіку не ліквідує стихійності ринкових перетворень, а лише коректує цей процес);

виступає елементом сучасної ринкової організації економіки (держава орієнтує агентів ринку у поведінці, та забезпечує їхню самостійність);

в основі програмування - структурне динамічне регулювання;

програмування як форма впливу на економіку є системним і комплексним явищем.

Особливе місце в системі державних програм посідають цільові комплексні програми.

На відміну від інших державних програм, цільова комплексна програми - це директивний, адресний документ, в якому визначено за ресурсами, виконавцями й термінами здійснення комплекс економічних, техніко-економічних, науково-дослідних, техніко-виробничих, організаційно-господарських заходів. В ній беруть участь міністерства, господарські органи та регіони, що дає змогу спільними зусиллями розв'язувати народногосподарські проблеми.

Цільові комплексні програми (науково-технічні, соціальні, економічні) розробляють для забезпечення соціально-економічних цілей на основі підвищення ефективності суспільного виробництва, фінансування з бюджету України.

Для реалізації цільових комплексних програм можуть бути залучені кошти державного бюджету, власні кошти підприємств та ін.

За змістом комплексні цільові програми поділяються на:

соціально-економічні, спрямовані на вирішення проблем розвитку й удосконалення способу життя, підвищення матеріального і культурного рівня життя населення, поліпшення соціальних умов праці та відпочинку;

виробничі, спрямовані на збільшення обсягу виробництва певних видів продукції (послуг), розвиток нових видів виробництва, підвищення якісних характеристик продукції, зростання ефективності використання ресурсів;

науково-технічні, спрямовані на розвиток наукових досліджень, вирішення проблем розробки і впровадження в практику нових видів техніки і технологій;

екологічні, спрямовані на виконання природоохоронних і природо-перетворювальних проектів;

інституційні, спрямовані на удосконалення організації управління господарськими системами;

регіональні, спрямовані на господарське освоєння нових районів, реструктуризацію економіки розвинутих районів України, формування територіально-виробничих комплексів.

За структурою цільова комплексна програма має такі головні елементи (блоки):

цільовий, де з'ясовані головна ціль і підцілі програми, бажана послідовність їхньої реалізації;

структурний, формування якого дає змогу визначити набір та контури цілереалізаційних систем, тобто об'єктів національної економіки та їхніх елементів, які об'єднані за ознакою цільового призначення;

блок техніко-економічного обґрунтування;

ресурсний, який характеризує обсяг і структуру розподілу ресурсів, потрібних для виконання програми;

організаційний, в якому за всіма елементами програми передбачені відповідальні виконавці, джерела і строки виділення ресурсів, а також терміни вжиття заходів.

За періодами реалізації цільові комплексні програми поділяються на довгострокові, середньострокові й короткострокові.

Показники цільових комплексних програм відображаються в індикативних планах (Державній програмі економічного і соціального розвитку). До таких показників належать:

виробництво найважливіших видів продукції для потреб програми;

ліміти капітальних вкладень і обсяги будівельно-монтажних робіт на її реалізацію;

державні замовлення на виробництво (поставку) продукції, робіт, послуг, потрібних для виконання програми;

державні замовлення на введення в дію виробничих потужностей і основних фондів;

перелік найважливіших забудов;

витрати з державного бюджету на реалізацію цільових програм;

затрати валютних ресурсів і найважливіші заходи у сфері зовнішньоекономічних зв'язків.

Організаційними передумовами формування цільових комплексних програм виступають:

своєчасне визначення переліку проблем, для вирішення яких необхідно створювати такі програми;

формування колективу розробників з виділенням головної організації;

попередня орієнтація на визначення потреби в ресурсах;

визначення головних методичних принципів формування програм. Порядок складання і розробка цільових комплексних програм такий:

аналіз тенденцій економічного розвитку в сфері програмної діяльності;

прогнозування і визначення потреб коректування цих тенденцій;

дослідження і розробка альтернативних варіантів програм;

оцінка і вибір найефективніших варіантів програм;

формування розгорнутого проекту програм;

формування єдиної стратегії вирішення проблем.

Для розробки й обґрунтування різних варіантів цільових комплексних програм доцільно використовувати такі методи, як: економічний та структурний аналіз, балансові методи, обґрунтування рівня розвитку виробництва й основних показників за факторами впливу.

Механізм формування цільових комплексних програм можна розглянути на прикладі цільових комплексних наукових і науково-технічних програм, які розробляють і реалізують для вирішення найважливіших міжгалузевих наукових і науково-технічних проблем національної економіки з метою концентрації ресурсів на пріоритетних напрямах науково-технічного прогресу.

Цільові комплексні науково-технічні програми розробляють для масштабної реалізації значних науково-технічних досягнень: створення нових видів конкурентоспроможної техніки, принципово нових технологічних процесів і нововведень та доведення їх до практичної реалізації, а також розвитку наукових досліджень і технічних розробок за найбільш перспективними напрямками науки й техніки. Реалізація науково-технічних програм характеризується обсягом і термінами їх виконання в цілому та виконанням окремих їх етапів (завдань); вартістю виконаних робіт; очікуваним економічним ефектом від завершення робіт і фактичним ефектом від упроваджених результатів.

Етапи формування цільових наукових і науково-технічних програм наступні:

вибір і оцінка наукових та науково-технічних проблем для програмного вирішення;

формування комплексу цілей наукових і науково-технічних програм;

розробка попереднього проекту програми;

розробка розгорнутого проекту програми;

вироблення організаційно-економічного механізму;

управління реалізацією наукових і науково-технічних програм.

Пріоритетні напрями, які потребують програмного вирішення, схвалює Верховна Рада України. Для цього Національна академія наук за участю Міністерства освіти України, міністерств, науково-дослідних інститутів методом експертних оцінок визначає перелік таких програм, після чого їх розглядає Кабінет Міністрів і подає до Верховної Ради. На підставі затвердженого переліку оголошують конкурс щодо розробки конкретних цільових наукових програм.

Підставою для програмно-цільового фінансування державних науково-технічних програм є затверджені Постановою Верховної Ради України № 2705- XII від 16.10.92 р. та уточнені Постановою Кабінету міністрів України № 429 від 22.06.1994 р. вітчизняні пріоритетні напрями розвитку науки і техніки. До них відносяться:

здоров'я людини;

охорона навколишнього середовища;

виробництво, переробка та збереження сільськогосподарської продукції;

екологічна енергетика та ресурсозберігаючі технології;

перспективні інформаційні технології, прилади комплексної автоматизації, системи зв'язку;

нові речовини та матеріали;

наукові проблеми розбудови державності України.

2. Програми економічного й соціального розвитку. Міжнародні програми

Програма економічного й соціального розвитку - це адресний документ, у якому передбачається комплекс взаємопов'язаних з ресурсами, виконавцями й термінами здійснення заходів щодо найефективнішого вирішення найважливіших завдань розвитку науки і техніки, впровадження досягнень науково-технічної революції у виробництво за пріоритетними напрямками.

Державна програма економічного і соціального розвитку України на довгострокову перспективу розробляється на період, який дорівнює 10-15 рокам, з коригуваннями, а також продовженням горизонту її дії кожні п'ять років. У такій програмі визначаються можливі цілі економічного й соціального розвитку національної економіки, шляхи та засоби їх досягнення, встановлюються державні пріоритети.

Програми економічного й соціального розвитку України на довгострокову перспективу є базою для розробки програм на середньострокову перспективу.

Державна програма економічного й соціального розвитку України на середньострокову перспективу розробляється на період від 3 до 5 років і щороку коригується. Вона містить визначення й обґрунтування стратегічних цілей і пріоритетів соціально-економічної політики держави, напрями їх реалізації, найважливіші завдання, які мають бути вирішені на державному рівні.

У програмі економічного й соціального розвитку України на середньострокову перспективу відображаються:

оцінка економічного й соціального розвитку України за попередній період та економічна кон'юнктура, що очікується на початок періоду, на який розробляється програма;

концепція економічного й соціального розвитку України на середньострокову перспективу;

макроекономічна та соціальна політика;

інституційні перетворення;

інвестиційна, інноваційна, структурна, науково-технічна та аграрна політика;

зовнішньоекономічна політика;

регіональна економічна та екологічна політика.

Державні програми економічного й соціального розвитку України на наступний рік розробляються з визначенням у них цілей і пріоритетів відповідно до щорічних фінансових можливостей держави.

Етапи розробки Державної програми економічного й соціального розвитку України на наступний рік :

аналіз стану економіки та прогноз очікуваного виконання Державної програми та бюджету за попередній період (щоквартально, з прогнозом до кінця року);

моделювання макроекономічних пропорцій, попередні розрахунки можливого вироблення валового внутрішнього продукту, його розподілу та кінцевого використання, показників кінцевого споживання матеріальних благ і послуг, основних статей доходів і витрат Державного бюджету;

підготовка цілей уряду щодо мінімально необхідних для суспільства обсягів виробництва найважливіших видів промислової та сільськогосподарської продукції, збалансованих з фінансовими ресурсами попередніх обсягів державного замовлення. Інформування всіх ланок державної виконавчої влади про наміри уряду;

підготовка проектів планових виробничих контрактів з державними підприємствами. Розробка підприємствами бізнес-планів;

розробка проектів програм розвитку міністерств, програм регіонів, взаємоузгоджених з можливостями підприємств;

розробка проекту Державної програми економічного і соціального розвитку України на наступний рік на основі опрацювання та взаємоузгодження індикативних планів міністерств, регіонів з намірами уряду;

розрахунки проектних показників валового внутрішнього продукту і валового національного продукту, темпів і макроекономічних пропорцій розвитку економіки, національних балансів;

одночасна розробка та взаємоузгодження показників бюджету;

внесення програми та бюджету на розгляд Кабінету Міністрів України.

Складовою частиною річних програм є державний контракт, через який здійснюється задоволення найважливіших потреб держав в промисловій і сільськогосподарській продукції, продовольстві, товарах народного споживання, роботах і послугах.

Умови, склад, порядок формування та внесення змін до державного замовлення, відповідальність сторін за його виконання визначаються окремими законодавчими актами. При цьому слід зауважити, що за останні роки практика держзамовлень скоротилася, хоча в зарубіжних країнах вона має значну питому вагу.

Розробка державних програм економічного й соціального розвитку регіонів. Проекти таких державних програм мають свою структуру. Вони розробляються в такій послідовності:

аналіз стану розвитку продуктивних сил регіону, виявлення найгостріших проблем і диспропорцій, розробка заходів для їх поліпшення;

обґрунтування цілей і пріоритетів економічного й соціального розвитку на близьку перспективу, визначення засобів вирішення проблем і розробка основних показників за напрямами розвитку господарського комплексу регіону з урахуванням екологічного стану, відповідно до існуючих технологій ефективного використання природно-ресурсного, виробничо-технічного та наукового потенціалу;

узгодження основних показників розвитку господарського комплексу регіону з пропозиціями міністерств, а також окремих показників проектів планів підприємств і організацій з відповідними виконкомами місцевих рад з метою вирішення поставлених державою завдань;

складання проектів програм.

Окремими підсистемами програм економічного розвитку є науково-технічна, інноваційна програми, програма створення ефективних і стабільних стимулів до праці, програма структурних реформ, удосконалення або перебудови відносин власності, господарського механізму, аграрна, регіональна, зовнішньоекономічна, соціально-економічна.

Програми економічного розвитку у межах окремої країни можуть прийматися на загальнонаціональному, регіональному та міжрегіональному рівнях.

Міжнародні програми. Програма охорони навколишнього середовища ООН - ЮНЕП (United Nations Environment Programme) - міжнародна міжурядова програма, метою якої є розв'язання найгостріших проблем сучасної планетарної екологічної кризи та її регіональних проявів. Завдання ЮНЕП - ініціювання та координація діяльності зацікавлених міжнародних організацій в охороні навколишнього середовища піл егідою ООН. Програма започаткована за ініціативою Стокгольмської конференції ООН з навколишнього середовища (1972 p.), що стала етапною в розвитку міжнародних програм за участю майже всіх держав світу.

За результатами конференції у грудні 1972 р. Генеральна асамблея ООН заснувала Програму охорони навколишнього середовища та розвитку

(ЮНЕП) зі штаб-квартирою у столиці Кенії Найробі. Значним внеском в охорону довкілля стала XIV сесія Ради керуючих ЮНЕП (Найробі, 1987 р.), у якій взяли участь делегації 54 країн-членів Ради керуючих ЮНЕП, а також спостерігачі від 43 країн, представники організацій і спеціалізованих закладів ООН. На сесії було підведені підсумки 15-річного періоду реалізації Програми ООН з навколишнього середовища, наголошено, що у результаті плідної діяльності ЮНЕП за цей період було створено ефективний механізм глобального співробітництва країн і народів для розв'язання назрілих екологічних проблем.

Учасники кенійського форуму представили Генеральній Асамблеї ООН програмний документ «Перспективи у галузі навколишнього середовища до 2000 року і на наступний період», в якому було визначено основні цілі, завдання і напрямками спільної діяльності держав, національних і міжнародних організацій в інтересах збереження довкілля.

ЮНЕП взяла активну участь у всесвітній конференції з охорони довкілля у 1992 р в Ріо-де-Жанейро (Бразилія), на якій цій організації було рекомендовано залучити щонайбільше країн до інформаційних систем і баз даних Міжнародного центру обміну інформацією з питань екологічно чистого виробництва.

Програма ТА СІС- програма, розроблена Європейським Союзом для колишніх пострадянських держав, за винятком країн Балтії і Монголії, з метою сприяння гармонійного і сталому розвитку економічного й політичного співробітництва з ЄС. Реалізується з 1991 р. Досягнення цієї мети здійснюється наданням субсидій для передання ноу-хау, підтримання процесу переходу до соціальної ринкової економіки і демократичного суспільства.

Ноу-хау передається у вигляді консультативного сприяння в питаннях відповідного управління, направлення груп експертів, проведення експертних досліджень і професійної підготовки через формування і реформування правової та нормативної бази, створення інститутів та організацій, встановлення партнерських відносин, розвиток міжнародних мережевих структур.

Основними пріоритетними сферами, які фінансуються ТАСІС, є: реорганізація державних підприємств і розвиток приватного сектора; створення ефективної системи виробництва; розвиток інфраструктур енергетики, транспорту та зв'язку; забезпечення ядерної безпеки; охорона довкілля; реформа державного управління.

Програмою ТАСІС керує Європейська комісія від імені ЄС. Вона має своїх представників в Україні, Росії, Казахстані та Грузії.

ТАСІС фінансується з бюджету ЄС і здійснюється за його правилами, її щорічний бюджет затверджується Європейським Парламентом і Радою ЄС за участю вітчизняних підприємств та органів державної влади.

3. Прогноз та прогнозування національної економіки

Необхідність прогнозування викликана тим, що майбутнє невизнане не й ефект багатьох рішень, які приймаються зараз у національній економіці, протягом певного часу не відчувається. Тому точне передбачення майбутнього підвищує ефективність процесу прийняття рішень.

Прогнози національної економіки можуть розроблятися державними та недержавними організаціями; у процесі прогнозування для перевірки реалістичності припущень чи здійснюваності попередньо оголошених цілей можуть проводитися відповідні консультації з організаціями та підприємствами.

Прогнози економічних явищ і процесів розробляють у вигляді якісних характеристик розвитку (загальної характеристики тенденцій і очікуваного характеру змін, а в найпростішому випадку - твердження про можливість або неможливість настання яких-небудь подій) і кількісних оцінок прогнозованих показників, а також їх величин. Правильність вихідних теоретичних передумов і методологічних основ прогнозу вирішальним чином впливає на його результати та можливість його практичного використання.

Прогноз (грец. prognosis - передбачення) - науково обґрунтоване судження, що дає випереджаючу інформацію про розвиток об'єкта у майбутньому.

Процес формування прогнозу охоплює наступні етапи:

формування інформаційної бази прогнозу;

аналіз об'єкта прогнозу;

аналіз зовнішнього середовища і його впливу на об'єкт прогнозування;

визначення прогнозної траєкторії об'єкта;

прийняття рішень на підставі прогнозної інформації;

оцінка якості прогнозу.

Існує наступна класифікація прогнозів (див. рис. .3.1.):

1. За ступенем контролю:

контрольовані (наприклад, прогноз інвестицій у національну економіку є контрольований з боку держави в особі Міністерства економіки);

неконтрольований (наприклад, прогноз загального обсягу угод на фондовій біржі, у цьому випадку прогнозована величина є лише передбаченням, а прогнозована зміна не підлягає безпосередньому контролю).

2. За масштабом:

мікропрогноз (окремого підприємства);

галузевий;

макропрогноз (національної економіки);

• суперпрогноз (світової економіки).

3. За часом:

оперативний (до 1 місяця);

короткостроковий (до 1 року);

середньостроковий (до 5 років);

довгостроковий (понад 15 років).

4. За об'єктом прогнозу:

природних ресурсів;

трудових ресурсів;

інвестицій;

науково-технічний;

соціальний;

зайнятості;

доходів тощо.

5. За кількістю об'єктів:

одиничний;

множинний.

6. Залежно від того, прогноз заданий одним числом чи інтервалом:

точний (наприклад, ВВП становитиме 120 млрд. грн.);

інтервальний (наприклад, ВВП становитиме 110-130 млрд. грн.).

7. За функціональною ознакою:

пошуковий - базується на умовному перенесенні на майбутнє тенденцій розвитку об'єкта, що склалися у минулому та діють нині, абстрагується від факторів, здатних змінити ці тенденції. Мета пошукового прогнозу - з'ясувати, як розвиватимуться події за збереженням існую чих тенденцій.

нормативний - розробляється на основі заданих цілей (нормативів) і передбачає визначення способів і терміну їх досягнення.

8. За варіантами прогнозу:

песимістичний;

оптимістичний;

стриманий (середній).

Державний прогноз економічного і соціального розвитку національної економіки - це система кількісних показників та якісних характерне тик розвитку макроекономічної ситуації в країні на визначений період що охоплює формування структури економіки та соціальної інфраструктури, обсягів виробництва товарів і послуг та їх споживання, зовнішньо економічної діяльності.

Прогнозні параметри визначають з урахуванням результатів аналіз) економічного і соціального розвитку України за попередній період тії припущень щодо зовнішньої економічної ситуації і внутрішньої економічної політики в перспективі.

Вони здійснюються, виходячи з аналізу демографічної ситуації, науково-технічного потенціалу, накопиченого національного багатства, зовнішньоекономічного становища України, наявності природних ресурсів, соціальної структури суспільства, а також прийнятої стратегії економічного розвитку.

Прогнози розробляються в кількох варіантах з урахуванням можливого впливу внутрішніх і зовнішніх, політичних, економічних та інших факторів.

Результати прогнозів економічного і соціального розвитку національної економіки використовують для прийняття органами законодавчої та виконавчої влади конкретних рішень у сфері економічної політики, зокрема, для розробки загальнодержавних, регіональних, галузевих програм.

Державні прогнози економічного і соціального розвитку національної економіки розробляють на довго-, середньо- і короткострокові періоди в цілому по Україні, а також за регіонами та галузями економіки.

Довгостроковий державний прогноз економічного і соціального розвитку України розробляють на 10-15 років, однак уточнюють кожні п'ять років. У ньому повинні бути такі основні елементи:

припущення щодо зовнішньої економічної ситуації та внутрішньої економічної політики;

аналіз економічного і соціального розвитку країни за минулі роки, прогнозні макроекономічні показники (ВВП, рівень інфляції, реальна заробітна плата, рівень безробіття, дефіцит бюджету у відсотках до ВВП, зовнішньоторговельне сальдо, зовнішній борг);

висновки щодо головних тенденцій розвитку економіки в довготерміновому періоді.

Цей прогноз після схвалення Кабінетом Міністрів України його головних показників є орієнтиром для підготовки пропозицій щодо визначення економічної політики на середньостроковий період.

Середньостроковий прогноз розробляють на п'ять років. Перший такий прогноз був складений в Україні ще до 2000 р. з визначенням головних макроекономічних показників по роках. Він передбачав:

припущення щодо зовнішньої економічної ситуації та внутрішньої економічної політики;

аналіз економічного і соціального розвитку України за попередній період, прогнозні макроекономічні показники і пропорції (номінальний та реальний ВВП, структура його виробництва, розподілу й використання; індекси споживчих та оптових цін у відсотках до попереднього року; реальна та номінальна заробітні плати; рівень безробіття; доходи, видатки та дефіцити бюджету у відсотках до ВВП; найважливіші грошово-кредитні параметри; зовнішньоторговельне сальдо; іноземні інвестиції; сальдо платіжного балансу; структура та обслуговування зовнішнього боргу);

висновки щодо головних тенденцій розвитку економіки України в середньостроковому періоді.

Такий прогноз економічного і соціального розвитку після схвалення Кабінетом Міністрів України його головних показників є орієнтиром для розробки річного прогнозу та Державної програми економічного і соціального розвитку України.

Короткостроковий прогноз економічного і соціального розвитку розробляють щорічно. Це квартальні розрахунки очікуваних змін у динаміці головних макроекономічних показників:

аналіз зовнішньої економічної ситуації та внутрішньої економічної політики;

аналіз економічного і соціального розвитку країни за минулий рік, прогнозні оцінки макроекономічних показників та пропорцій (виробництво, розподіл і використання ВВП; ціни та обмінний курс; заробітна плата і зайнятість; структура зведеного бюджету, показники банківської та зовнішньоекономічної діяльності), аналіз інституційних перетворень, поведінки суб'єктів економічного процесу (підприємств і домашніх господарств), розвитку регіонів;

висновки щодо тенденцій розвитку економіки України в короткостроковому періоді.

Прогноз цього типу є економічною базою для розробки Державної програми економічного і соціального розвитку України на короткостроковий період.

Система прогнозування економічного й соціального розвитку національної економіки України та її регіонів є важливою складовою загальної системи державного регулювання економічного й соціального розвитку та дієвим інструментом реалізації економічної політики національної економіки.

4. Принципи та методи прогнозування національної економіки

Процес розробки та укладання прогнозів називається прогнозуванням.

Прогнозування - це наукове, обґрунтоване системою встановлених причинно-наслідкових зв'язків і закономірностей виявлення стану та вірогідних шляхів розвитку явищ і процесів. Прогнозування передбачає оцінку показників, які характеризують ці явища в майбутньому.

Головне призначення прогнозування як однієї зі специфічних форм планової діяльності полягає в аналізі та виявлені основних закономірностей і тенденцій розвитку народного господарства, передбаченні змін умов і факторів цього розвитку, створенні наукової бази для розробки довгострокової економічної політики держави та прийняття рішень щодо її реалізації.

Прогнозування економічного і соціального передбачає вивчення потенціалу національної економіки України, зокрема:

економічного і соціального (сукупності трудових ресурсів, розвіданих, нерозвіданих і використовуваних природних ресурсів, джерел енергії);

науково-технічного (сукупність трудових, матеріальних, фінансових ресурсів сфери науки і наукового обслуговування, нагромаджених знань у галузях суспільних, природничих, технічних наук, а також передового досвіду);

промислово-виробничого (сукупність галузей промислового виробництва, будівельної індустрії, транспорту і зв'язку, їхніх виробничих потужностей, основних фондів і трудових ресурсів);

сільськогосподарського (сукупність трудових ресурсів, зайнятих у сільськогосподарському виробництві, технічних засобів, ресурсів рослинництва, а також лісних і водних);

потенціалу соціального розвитку (охорони здоров'я, культури і мистецтва, спорту, туризму, загальної і професійної освіти, підготовки фахівців вищої кваліфікації, різних видів громадської діяльності, об'єктів соціальної інфраструктури).

Важливою складовою прогнозування є прогнозування економічне.

Економічне прогнозування - це виявлення стану та можливих напрямків розвитку явищ і процесів на різних рівнях економічної системи суспільства (мікро-, мезо-, макрорівні).

Джерелами інформації для прогнозування є:

накопичені знання і досвід;

фактична і статистична інформація про об'єкт прогнозування;

економіко-математичні моделі. Способи прогнозування:

експертний - шляхом опитування спеціалістів стосовно об'єкта прогнозування;

екстраполяції- збирання інформації про розвиток об'єкта у минулому і перенесення закономірностей цього розвитку на майбутнє;

моделювання - дослідження, що базуються на побудові моделей відповідно до очікуваних змін у його стані.

Роль прогнозування національної економіки виявляється через його функції. При цьому реалізуються такі завдання як:

теоретико-пізнавальне - вивчення та аналіз розвитку національної економіки, передбачення змін у майбутньому;

практичне (управлінське) - можливість прийняття на основі інформації про розвиток об'єкта рішень щодо вдосконалення управління і господарювання.

Можна визначити наступні основні функції процесу прогнозування:

Науковий аналіз економічних, соціальних, науково-технічних процесів і тенденцій національної економіки - передбачає з'ясування вихідного рівня і найсуттєвіших проблем та факторів торів, виявлення тенденцій і закономірностей, що визначатимуть подальший її розвиток.

Етапи (стадії) наукового аналізу об'єкта прогнозування наступні:

1. Ретроспекція - дослідження історії розвитку об'єкта прогнозування для забезпечення його систематизованого опису:

визначення джерел прогнозної інформації;

збирання, зберігання й обробка інформації;

з'ясування й уточнення кількісних та якісних характеристик об'єкта прогнозування, методів виміру і представлення інформації.

2. Діагноз - визначення нинішнього стану об'єкта прогнозування (науковий опис основних характерних ознак):

аналіз об'єкта прогнозування, що становить основу прогнозної моделі;

розробка моделі прогнозування;

вибір адекватного методу прогнозування.

3. Проспекція - розробка самого прогнозу (за даними діагнозу складається прогноз розвитку національної економіки):

верифікація (оцінка достовірності, точності та обґрунтованості прогнозу);

синтез (систематизація окремих прогнозів);

оцінка повноти інформації, уточнення;

коригування прогнозної моделі відповідно до нової інформації, що надходить.

Оцінка об'єкта прогнозування на основі обраних альтернатив - реалізація принципу багатоваріантності розвитку національної економіки та її підсистем: розробка кількох варіантів майбутнього розвитку, їхній аналіз і порівняння за певними критеріями (мінімізація витрат, максимізація результату, часовий критерій, політичні, зовнішньоекономічні фактори тощо). Для оцінки враховуються два аспекти: детермінованості (обмеженості) й невизначеності (ймовірного розвитку в разі можливої дії невідомих факторів).

Підготовка рекомендацій для прийняття адекватних управлінських рішень - формування макроекономічного прогнозу передбачає розробку відповідних рекомендацій і пропозицій щодо набору і характеру конкретних заходів державного впливу (обґрунтування напрямків соціально-економічного розвитку, форм, методів та інструментів державного регулювання економіки для урядових структур).

Оцінка можливих наслідків прийнятих рішень - запропоновані рекомендації мають супроводжуватися передбаченнями результатів майбутнього державного втручання (невтручання) в економічне життя суспільства.

Для виконання зазначених функцій соціально-економічне прогнозування повинно ґрунтуватися на певних принципах, а саме: наукової обґрунтованості, системності, адекватності, багатоваріантності, цілеспрямованості та ефективності.

Принцип наукової обґрунтованості - передбачає, що прогнозування базується на системних знаннях про закономірності розвитку економіки; враховує реалії економічного, політичного і соціального життя країни, вітчизняний та світовий досвід, а також використовує систему наукових методик і методів.

Принцип системності - розглядає національну економіку, з одного боку, як єдиний об'єкт, а з іншого - як сукупність самостійних напрямків (блоків) прогнозування.

Принцип адекватності - означає, що прогноз як теоретична модель (узагальнення) має достатньо повно і точно відображати реальні процеси національної економіки.

Принцип багатоваріантності (альтернативності) - передбачає розробку не одного, а кількох (мінімум двох) варіантів майбутнього розвитку національної економіки, оскільки хоч її розвиток і детермінований конкретними умовами чи певними закономірностями, але відбувається за різними траєкторіями. Останнє зумовлене дією факторів, які впливають на функціонування народного господарства, їх інтенсивністю, можливістю виникнення інших чинників та умов у майбутньому.

Принцип цілеспрямованості - прогнозування розвитку конкретного об'єкта (національна економіка в цілому чи окремий її елемент) і визначення народногосподарських завдань. Цілі прогнозування визначаються суспільними потребами, породженими певними соціально-економічними, політичними, демографічними, науково-технічними та іншими факторами.

Принцип ефективності (рентабельності) - визначення вартості аналітичної підготовки прогнозу та його результативності, врівноваження економії з ефективністю, якості зі своєчасністю. Прогноз має бути точним, повним і реальним. Важливим його правилом є мінімізація вхідних даних за їх аналітичної значимості та максимізація вихідних даних.

Для успішної реалізації прогнозів необхідно забезпечити дві вимоги: по-перше, дотримання єдиних принципів формування прогнозів на різних рівнях прогнозної роботи і по-друге, дотримання прийнятої у світовій практиці послідовності.

Прогнози національної економіки розробляються із застосуванням певних методів і методик, вивченням яких займається наука, яку називають економічною прогностикою.

Економічна прогностика - прикладна наука про способи розробки і реалізації економічних прогнозів.

Прогнози є одним із найважливіших завдань економістів. Хороший прогноз висвітлює економічну діяльність у майбутньому й допомагає керівникам різних рівнів пристосувати свої дії до нових економічних умов. Спершу економісти розробляли прогнози, розглядаючи широкий набір таких даних, як гроші, перевезення вантажів чи виробництво найважливіших видів промислової продукції. Завдяки використанню статистичних методів та електронно-обчислювальної техніки прогнозування вийшло на якісно новий рівень. Сьогодні для прогнозування використовується статистична інформація, яка описує процеси за минулі роки, та проводиться експертна оцінка тенденцій змін макроекономічних показників.

На сучасному етапі використовується цілий комплекс методів прогнозування (див. рис. 4.1).

Методи прогнозування - це сукупність способів, прийомів, засобів розробки прогнозів, які дозволяють на основі аналізу даних ретроспективного періоду, зовнішніх і внутрішніх факторів впливу, а також їх кількісних змін здійснити переконливі передбачення стосовно майбутнього розвитку національної економіки.

Для вибору методу прогнозування слід визначити мету й завдання прогнозу та період, на який він формується, врахувати специфіку об'єкта прогнозування, види, повноту та вірогідність вхідної інформації, а також ряд інших факторів.

Методи прогнозування мають відповідати таким вимогам:

поєднання суб'єктивної цінності й об'єктивної значущості оцінок;

чітке застосування оцінок, яке не допускає різних тлумачень щодо вибору методів;

створення можливості накопичення статистичної інформації та її використання для прогнозування.

Система оцінки та вибору методів прогнозування включає такі блоки: ретроспективного аналізу, завдання, зовнішніх і внутрішніх зв'язків об'єкта, відповідності та придатності вихідної інформації.

Виходячи із цілей прогнозу, здійснюється вибір його виду. У даний час, за оцінками вчених, нараховується понад 150 різних методів прогнозування, але на практиці використовується тільки два-три десятки.

Інтуїтивні (експертні) методи прогнозування. Інтуїтивні методи прогнозування в історичному аспекті були першими. У двадцятому сторіччі завдяки бурхливому розвитку економіко-математичних методів та електронно-обчислювальної техніки інтуїтивні методи було витіснено на задній план. В останні роки вони переживають своє відродження на якісно новому рівні. Інтуїтивні методи прогнозування використовуються в тих випадках, коли неможливо врахувати вплив багатьох факторів через значну складність об'єкта прогнозування.

Інтуїтивні методи дають можливість визначити ціль і в деяких випадках засоби її досягнення, а визначення ресурсного забезпечення є завданням формалізованих методів.

Серед інтуїтивних методів важливе місце відводиться методу експертних оцінок.

Методи експертної оцінки (інтуїтивні) - передбачають розробку прогнозу на основі індивідуального чи колективного опитування спеціалістів (експертів). Використовуються для аналізу і прогнозування складних об'єктів (явищ, процесів), на розвиток яких чинять вплив багато факторів.

Для отримання таких оцінок можуть використовуватись анкети, опитування, таблиці та інші документи, за допомогою яких здійснюється збирання необхідної інформації. Існують очні, заочні, відкриті, закриті види опитувань.

При цьому розрізняють індивідуальні та колективні експертні оцінки.

Індивідуальні інтуїтивні методи проводяться на основі збору інформації від окремих спеціалістів.

До складу індивідуальних експертних оцінок входять: анкетний, інтерв'ю, аналітичний метод, метод написання сценарію, метод прогнозування цілі розвитку об'єкта «дерева цілей».

Анкетний метод передбачає опитування експертів за допомогою спеціально складеного переліку питань щодо майбутнього розвитку об'єкта прогнозування (анкети).

Метод інтерв'ю - коли експерт безпосередньо опитує спеціалістів.

Аналітичний метод - здійснюється на основі логічного аналізу ситуації, що склалася, і передбачає підготовку аналітичних доповідних записок.

Метод написання сценарію - базується на визначенні логіки розвитку процесу чи явища, виходячи із конкретної ситуації (побудова алгоритму вирішення проблеми).

Прогнозування цілі розвитку об'єкта (побудова «дерева цілей») -використовується для аналізу та прогнозування систем, об'єктів, процесів, у яких можна виділити кілька структурних чи ієрархічних рівнів (А, Б, В тощо) Базується на послідовному виділенні дрібніших компоненті н системи на нижчих рівнях.

Методи колективної експертної оцінки - розробка прогнозу на основі колективного обговорення проблеми, обробки матеріалів опитування експертів, узгодження й узагальнення їхніх суджень щодо майбутнього розвитку об'єкта.

Колективні експертні оцінки включають у себе такі методи: метод «комісій», колективної генерації ідей «мозкової атаки», «Дельфі», матричний.

Ця група методів базується на тому, що, по-перше, при колективному мисленні вища точність результату та, по-друге, при обробці індивідуальних незалежних оцінок, які дають експерти, можуть виникнути раціональні ідеї.

Суть методу колективної експертної оцінки для розробки прогнозів полягає у визначенні погодженості думок експертів з перспективних напрямів розвитку об'єкта прогнозування, які сформульовані раніше окремими спеціалістами, а також в оцінці розвитку об'єкта, не може бути визначена іншими методами (наприклад, аналітичним розрахунком, експериментом та ін.).

Метод «комісій» - обговорення актуальної проблеми групою спеціалістів і складання прогнозу за результатами обговорення.

Матричний метод передбачає опитування експертів, спеціальну обробку отриманої інформації і складання експертної матриці - таблиці, у якій по горизонталі зазначені напрямки дослідження (запитання для експертів), по вертикалі - експерти. На перетині рядків і стовпчиків відображені міркування спеціаліста з конкретного питання.

«Мозкова атака» - активний, творчий процес обговорення конкретної актуальної проблеми групою висококваліфікованих спеціалістів і оперативне вироблення продуктивних рішень.

Цей метод дає змогу активізувати творчий потенціал експертів у разі пошуку виходу з проблемної ситуації. Використання методу передбачає зіткнення протилежних напрямів думок і рекомендацій учасників «мозкового штурму» щодо вирішення конкретної проблеми: генерацію ідей і наступне руйнування (через критику). З огляду на це його називають методом деструктивної відносної оцінки.

Етапи прогнозування за допомогою методу «мозкової атаки» наступні:

  1.  Формування груп учасників: 10-15 чоловік висококваліфікованих, ерудованих спеціалістів.
  2.  Складання проблемної записки для учасників:

опис методу, за яким проводиться «мозкова атака» (принципи, умови, гарантії авторства генераторам ідей);

опис проблемної ситуації (аналіз причин, можливих наслідків, шляхів вирішення проблеми, формулювання проблемної ситуації у вигляді головного питання з ієрархією підпитань).

  1.  Генерація ідей - обговорення проблемної ситуації за певними правилами: точні й лаконічні висловлювання (максимум три речення); не дозволяються скептичні й критичні зауваження, а також використання так званих домашніх заготовок.
  2.  Систематизація висловлених ідей.
  3.  Деструкція - критична оцінка кожної висловленої ідеї з позиції її ефективності, доцільності, практичної реалізації.
  4.  Складання прогнозу у вигляді списку ідей відносно майбутнього розвитку об'єкта, які можна і потрібно реалізувати.

Метод «Дельфі» - систематичний збір інформації про об'єкт прогнозування шляхом опитування експертів та узагальнення даних. Він дає змогу узагальнити думки окремих експертів в узгоджену групову думку.

Особливості методу «Дельфі»:

анонімність експертів (учасники експертної оцінки не знайомі один з одним);

використання результатів попереднього туру опитування (з анкет вибирається необхідна інформація для подальшого її аналізу та застосування);

статистичний характер групової відповіді (відображення точки зору більшості).

Метод Дельфі є ефективним, оскільки він дає змогу ліквідувати низку труднощів, пов'язаних з роботою колективної експертної комісії.

Застосування інтуїтивних методів у наш час пов'язане з підвищеним динамізмом структурного зрушення ВНП світової економіки, а також з тим, що ряд показників, які є необхідними для побудови сучасних моделей, не можуть бути визначені суто математично зі статистичних даних. За один-три роки (період найближчого прогнозування) продукція народного споживання, на яку в попередні роки підвищився попит, може стати нікому не потрібною. Попит на засоби виробництва завжди відрізнявся порівняною стабільністю, але у зв'язку з вибуховим підвищенням наукомісткості та швидким розвитком технологій він також дуже швидко змінюється.

Оскільки експертні оцінки є інтегральною сумою прогнозів незалежних експертів, вони незалежні від обрання конкретних моделей чи математичних методів. Розробка досконалих технологій експертних оцінок та методик об'єктивізації їх результатів, по-перше, дали змогу об'єктивно підвищити рівень надійності експертиз, а по-друге, поліпшити їх сумісність із формалізованими.

Формалізовані методи прогнозування. Формалізовані методи прогнозування базуються на аналітичних сітках, що містять рівняння, які репрезентують і сукупний попит, і сукупну пропозицію. Застосовуючи техніку сучасної економетрії, кожне рівняння «припасовують» до даних, щоб отримати параметричні оцінки (такі як гранична схильність до споживання, зростання потенційного ВНП, рівняння попиту на гроші тощо). Звичайно, на кожній стадії автори моделей використовують свій власний досвід і розсудливість, щоб оцінити, чи прийнятні результати Після зведення моделей докупи вони розглядаються як система рівнянь У малих моделях є один або два десятки рівнянь, великі системи містять від кількох сотень до десятків тисяч змінних. Оскільки зовнішні та політичні змінні точно визначені (населення, урядові видатки та ставки оподаткування, монетарна політика та ін.), то система рівнянь моделкх важливі економічні зміни на майбутнє.

Формалізовані методи прогнозування - складання прогнозу на основі використання математичних формул та економіко-математичних моделей для визначення кількісних параметрів.

До групи формалізованих методів входять методи прогнозної екстраполяції та економіко-математичне моделювання.

Методи прогнозної екстраполяції - вивчення попереднього і сучасного стану розвитку об'єкта і перенесення закономірностей минулого і сучасного розвитку на майбутнє.

Метод екстраполяції - один з основних у прогнозуванні економіки Він передбачає, що на основі статистичних даних досліджуються закономірності й тенденції економічних явищ. Цей метод ґрунтується на припущенні, що незмінні фактори при розвитку даного явища в минулому будуть діяти й у майбутньому. При формуванні прогнозу з допомогою екстраполяції виходять з тенденцій зміни тих чи інших кількісних характеристик об'єкта. Екстраполюються оціночні, функціональні, системні та структурні характеристики. Екстраполяційні методи є найбільш поширеними й розробленими.

Математично екстраполяцію можна зобразити за допомогою наступної формули:

                          (6.4.1;

де Yі + L - значення екстрапольованого рівня (прогноз);

Yіk - база екстраполяції;

L - період упередження (відрізок часу від моменту надходження останніх статистичних даних про об'єкт прогнозування до моменту, який цікавить дослідників).

Найпростішим методом екстраполяції є метод найменших квадратів, за допомогою якого встановлюються розмах коливань прогнозованих тенденції чи явища, тобто прогнозується можливий ризик неотримання прогнозного результату. Екстраполяція на основі плинних середніх використовується за умов короткострокового прогнозування.

Метод плинних середніх полягає в тому, що при прогнозуванні числових рядів необхідно враховувати дисконтування вихідних даних

Кінцевим точкам ряду потрібно надати більше значення, а спостереженням, які належать до минулого, - менше. Це можна частково врахувати за допомогою процедури плинних середніх з кінцевою довжиною відрізку усереднення, де значення ваг, які приписують останній групі (25+1), не залежать від попередніх значень.

До методів прогнозної екстраполяції відносять дисперсію 5 (стандартне середньоквадратичне відхилення реальних даних від прогнозних):

                      (6.2.4)

де - стандартне середнє відхилення реальних даних від прогнозних;

п - число спостережень;

і- число періодів;

Е - реальні значення;

ER- прогнозні значення (середнє очікуване значення);

Рі  - значення ймовірності.

Найпоширенішими є методи регресійного і кореляційного аналізів.

Метод регресійного аналізу використовують для дослідження форм зв'язку, які визначають кількість співвідношення між випадковими величинами досліджуваного випадкового процесу. Регресійний аналіз є частиною теорії кореляції.

Метод кореляційного аналізу визначає кореляційні зв'язки між випадковими величинами. Дві випадкові величини а і b називаються кореляційно пов'язаними, якщо математичне сподівання однієї з них змінюється залежно від зміни іншої. Парна кореляція дає змогу з'ясувати залежність між двома показниками. Кореляційний аналіз дає змогу перевіряти різні економічні гіпотези про наявність та силу зв'язку між двома явищами і групою явищ.

Слід відзначити, що методи екстраполяції можуть бути не тільки простими, а й складними. З допомогою складних методів екстраполюються кількісні параметри великих систем - характеристики економічного, наукового та виробничого потенціалів, дані про результативність науково-технічного прогресу тощо.

Поширеним методом прогнозування є моделювання.

Слово «модель» походить від латинського «modulus», що означає «міра, зразок». У науці термін «модель» означає певний умовний образ об'єкта дослідження, а в прогнозуванні - економічні чи соціальні процеси.

Модель є одним з важливих інструментів економічного прогнозування, наукового пізнання досліджуваного процесу. Конструювання моделі на основі попереднього вивчення об'єкта й визначення його суттєвих характеристик, експериментальний і теоретичний аналіз моделей, співставлення результатів з даними об'єкта, коригування моделі складають зміст методу моделювання.

Економіко-математичне моделювання - спосіб прогнозування, що передбачає конструювання моделі (зразка) реального процесу чи явища, які мають відбутися у майбутньому.

Цей метод вважається достатньо ефективним засобом прогнозування можливого явища, нових або майбутніх економічних і технічних засобів і рішень. Вперше для цілей прогнозування складання моделей було розпочато в економіці з метою вирішення завдань організаційного управління, які характеризуються великою розмірністю та складністю та які неможливо вирішити з допомогою математичного програмування та аналізу в рамках теорії ймовірності.

Засобом вивчення закономірностей розвитку економіки та соціальних процесів є економіко-математична модель.

Економіко-математична модель - система формалізованих співвідношень, які описують основні взаємозв'язки елементів, що утворюють економічну систему.

Система економіко-математичних моделей економетричного типу служить для опису відносно складних процесів економічного чи соціального характеру. Економетричне моделювання ґрунтується на обробці статистичної інформації ретроспективного характеру, оцінці окремих змінних величин і їх параметрів.

Економіко-математичні моделі можна класифікувати залежно від різних ознак (табл. 6.4.1). Серед них відомі факторні, структурні та комбіновані.

Факторні моделі описують залежність рівня і динаміки певного економічного показника від рівня і динаміки показників-аргументів, тобто факторів, що впливають на нього.

Залежно від виду факторів (зовнішніх або внутрішніх) факторні моделі поділяють на екзогенні й ендогенні, а залежно від кількості факторів-часових параметрів - на одно- та багатофакторні. Власне багатофакторними є більшість моделей, у яких розглядають макроекономічні виробничі функції, формування попиту на товари і послуги залежно від грошових доходів населення, цін, раціональних норм споживання та ін.

Структурні моделі описують зв'язки між окремими елементами, які утворюють єдине ціле або агрегат.

Такі моделі мають матричну форму і їх застосовують для аналізу та прогнозування міжгалузевих і міжрегіональних зв'язків. Найпоширенішою формою структурно-балансової моделі є міжгалузевий баланс виробництва і розподілу продукції. У цій моделі відображені натуральні й вартісні зв'язки в національній економіці. Міжгалузевий баланс розробляють у вигляді укрупненої динамічної і розгорнутої натурально-вартісної моделі. Динамічна модель дає змогу передбачити розвиток економіки з урахуванням трьох головних факторів: досягнутого рівня економічного потенціалу, перспективних тенденцій зміни показників ефективності трудових ресурсів, перспективної структури кінцевих потреб суспільства. Модель натурально-вартісного балансу містить комплексну характеристику національної економіки і конкретизує показники, розраховані за допомогою укрупнених динамічних моделей міжгалузевого балансу.

Таблиця 6.4.1.

Класифікація економіко-математичних моделей економічного і соціального прогнозування

Критерій

Види моделей

За характером і змістом

Факторні

Структурні

Комбіновані

Сітьові

Імітаційні

За очікуваним результатом (оптимальністю)

Мінімізації витрат

Максимізації кінцевого результату

За рівнем агрегування показників

Макроекономічні

Міжгалузеві

Галузеві

Міжрегіональні

Регіональні

За номенклатурою продукції

Однопродуктові

Багатопродуктові

За часом

Статичні

Динамічні

За аспектами розвитку національної економіки

Фінансів

Трудових ресурсів

Основних фондів

Екологічних ресурсів Доходів тощо

Комбіновані моделі досліджують характеристики як структурних, так і факторних моделей.

Сітьові моделі мають основним завданням оптимізацію прогнозних рішень за допомогою методів математичного програмування. За їх допомогою складають оптимальні програми випуску продукції за наявних

ресурсів, оптимального завантаження виробництва, раціонального розвитку окремих регіонів тощо.

У ситуації, коли відомі математичні методи і моделі виявляються надто спрощеними і не можуть адекватно відобразити економічну реальність, використовують також методи імітаційного моделювання.

Імітаційна модель є формалізованим описом виробничої системи через її елементи та залежності між ними, вона відображає порядок розрахунку показників, які характеризують ці елементи і залежності.

Імітаційні моделі відображають розвиток економіки як складної системи, наприклад, модель макроекономіки - система національних рахунків, модель структури економіки тощо.

Певні види моделей економічного та соціального прогнозування можуть класифікуватися залежно від критерію оптимізації або найкращого очікуваного результату. Наприклад, розрізняють економічні моделі, в яких мінімізуються витрати, та моделі, в яких бажано отримати, наприклад, максимум продукції.

Моделі за рівнями агрегування показників розвитку національної економіки поділяють на макроекономічні, міжгалузеві, міжрегіональні, галузеві, регіональні. Макроекономічні моделі використовують під час складання економічних прогнозів на макроекономічному рівні. До них належать одно- і багатофакторні моделі економічного зростання, моделі розподілу національного доходу, структурні, міжгалузеві, галузеві, відтворення основних фондів і руху інвестиційних потоків, рівня життя Міжрегіональні, галузеві і регіональні моделі застосовують у разі прогнозування відповідно на міжрегіональному, галузевому і регіональному рівнях.

Залежно від номенклатури продукції, сировини розрізняють одно- і багатопродуктові моделі. В однопродуктових визначають одне обмеження щодо попиту на продукцію, яку виробляє галузь, або одне обмеження на ресурс. У багатопродуктових моделях розглядають два і більше обмежень за попитом на продукцію галузі в цілому або на споживання ресурсу.

З урахуванням фактору часу моделі можуть бути статичними та динамічними.

Статичні моделі використовуються, коли обмеження в моделі встановлюються для одного визначеного відрізку часу протягом планового періоду, і при цьому мінімізуються витрати й максимізується кінцевий результат.

Динамічні моделі використовуються, коли обмеження встановлюються для кількох відрізків часу також при мінімізації або максимізації ефекту за весь плановий період. Динамічні моделі дають змогу робити висновки про головні риси розвитку економічних систем, які суттєво не залежать від початкових умов. Ці висновки потрібно згодом деталізувати за допомогою інших методів.

За роллю ресурсів у розвитку економіки розрізняють моделі відтворення трудових ресурсів, основних фондів, системи фінансів, економічних ресурсів тощо.

Вибір моделей прогнозування макроекономічних показників залежить від критеріїв оптимізації й отримання найкращих бажаних результатів. Моделі можуть бути представлені у вигляді не тільки математичних формул, а й діаграм, графіків, макетів.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

83182. Последствия советско-афганской войны 18.28 KB
  Военная служба была обязательна. У мальчиков, которые насчитали 18 или 19 лет возраста, не было выбора, кроме как служить в течение 2 - 3 лет. Новички для Афганистана получили бы 8-10 недели обучения прежде чем быть посланным в их отделения. Это обучение, конечно, не покрывало всю необходимую подготовку.
83183. Моя будущая профессия – инженер-строитель 22.28 KB
  Задачи: Рассмотреть разные профили инженера строителя Раскрыть основные проблемы дорожного строительства Когда мы задумываемся о своей будущей профессии в первую нас интересует ее полезность и практичность. Возьмём сферу дорожного строительства и на её примере рассмотрим основные функции строительства в общем так как из всех сфер строительства нашей...
83184. Франчайзинг товарный и производственный 36 KB
  Итак что же скрывает в себе это слово Под франчайзингом понимается ведение бизнеса под арендованным товарным знаком. Одна из первых успешных франчайзинговых систем была применена компанией Generl Motors. На сегодняшний день можно выделить три основных вида франчайзинга.
83186. Economics in our life 14.92 KB
  Much time was spent by people on the study of economics. This is a very ancient science. It existed even before emergence of electricity, cars and means of communications. But economics as the academic discipline is rather new.
83187. The problems of young people 15.64 KB
  All people have problems. Some people have a lot of problems, others have one or two. And no matter how old you are, you will still face difficulties in your life. We can solve some problems but some problems are very hard to solve.There are a lot of teenagers in our country.
83188. Війни виграють не генерали, війни виграють шкільні учителі 38 KB
  Мені здається, що сьогодні вчити і виховувати дітей складніше, ніж колись. Життя стало непередбачуванішим, з’явилося багато нової інформації, техніки, змінилося ставлення до деяких моральних цінностей. Я впевнена, що професія вчителя – одна з найважливіших у нашому суспільстві.
83189. Стратегический менеджмент как сфера профессиональной деятельности 38.25 KB
  Процесс разработки стратегий включает: 1 определение корпоративной миссии; 2 конкретизацию видения корпорации и постановку целей; 3 формулировку и реализацию стратегии направленной на их достижение. Вместе с тем разработка стратегии на практике процесс творческий.
83190. Славянофильство и западничество: куда идти России? 33.5 KB
  К предыстории относится период с десятых до середины тридцатых годов девятнадцатого столетия. В начале тридцатых годов большинство будущих славянофилов исключая Хомякова были приверженцами философии Шеллинга и их позиция была скорее западнической чем славянофильской.