17605

ФУНКЦІОНУВАННЯ ІНФРАСТРУКТУРИ НАЦІОНАЛЬНОГО РИНКУ

Лекция

Экономическая теория и математическое моделирование

ТЕМА: ФУНКЦІОНУВАННЯ ІНФРАСТРУКТУРИ НАЦІОНАЛЬНОГО РИНКУ План 1 Національний ринок України і його проблеми 2. Проблеми національного ринку 3. Сутність і функціонуеання ринкової інфраструктури 4. Вплив ринкової інфраструктури на формування конкурентного середов

Украинкский

2013-07-05

251.5 KB

17 чел.

ТЕМА: ФУНКЦІОНУВАННЯ ІНФРАСТРУКТУРИ НАЦІОНАЛЬНОГО РИНКУ

План

1 Національний ринок України і його проблеми

2. Проблеми національного ринку

3. Сутність і функціонуеання ринкової інфраструктури

4. Вплив ринкової інфраструктури на формування

конкурентного середовища

1 Національний ринок України і його проблеми

Стан економічної системи країни найповніше характеризує на ціональний ринок, його інфраструктура та її участь у міжнародних ринках. * Національний ринок система стійких товарно-грошових відносин між суб'єктами виробнцтва і суб'єктами спо живання продукту країни, які встановлюються та регулюються конституцією, законами країни в межах державних кордонів.

Головними категоріями національного ринку є національна пропозиція (сукупна вартість вироблених і запропонованих у країні товарів, послуг) і національний попит (сума доходів грішми спо живачів, готових купувати запропоновані товари і послуги). Між випуском товарів і послуг та рівнем їх споживання існує взаємозв'я зок: зростання обсягу їх виробництва може впливати на зростан ня рівня споживання, а зростання попиту може стимулювати зростання обсягу виробництва.

Теорія національної макроекономіки сукупний попит окремої країни розглядае як національний. Він є складовою рівняння закону господарської збалансованості і виражає сукупний дохід грішми працюючих і непрацюючихГм або наявну масу грошей споживачів. Позаяк грошова маса Гм здійснює обіг vs через купівлю-продаж товарів, робіт і послуг, то весь грошовий оборот vsГм виражатиме національний попит. Зростання національного попиту впливае на зростання обсягу виробництва.

Попит і виробництво. Зростання валового національного продукту є функцією зростання основного капіталу і зайнятості. Отже, чим більше залучено чинників продуктивних сил, тим від чутнішим буде зростання виробництва продукту:

В↑ = F(T↑, К↑).

Положения класичної економічної теорії підтверджують обгрун тування продуктивної та ефективної функцій залучених праців ників і капіталів, неминучість спаду виробництва за незмінної кількості зайнятих і капіталу.

Моделювання залежності обсягу виробництва від його чинників взаємопов'язане з розподілом і споживанням створеного продукту. Цей взаємозв'язок простежується через формули двох форм створеного продукту: натурально-вартісної — В = Qц і вартісно грошової — В = Г. Вони становлять два аспекти одного процесу: руху товару — Qц і зустрічного руху грошей — Г. Натурально вартісна форма продукту представляє пропозицію, вартісно-грошова — попит. Згідно із законом вартості вони повинні бути зрівноважені: Qц = Г. Величина Г характеризує наявний національний попит, а величина Оц — національну пропозицію. Параметр Q характеризує натуральну кількість товарів і послуг, ц — ціну одиниці товару і послуги, Г грошовий оборот повністю реалізованого національного продукту: Г = vг Гм, де Гм — грошова маса, vг — коефіцієнт оборотності грошової маси.

Структура попиту, тобто структура розподілу створеного продукту В = С + Б + К + ЧЕ, здатна впливати на динаміку виробництва продукту: якщо ціна постійна — ц, то можливе зростання обсягу виробництва за зростання попиту, якщо ціна одиниці продукту зростає ц↑, то неминучий спад обсягу виробництва, оскіль ки виробники не мають стимулу його підтримувати. Відсутність стимулів для підтримання обсягу виробництва можлива з двох причин;

-  зростання цін зменшує попит, платоспроможністъ населения та рівень споживання, тобто зменшується обсяг реалізації продукту;

-  зростання цін на продукцію приносить виробникам прибутки навіть за спаду виробництва, якщо індекс зростання цін ви щий, ніж індекс спаду виробництва.

Попит і споживання. Попит як категорія характеризує наявні грошові доходи суб'єктів ринку, що є основою формування важливого соціяльного процесу — споживання.

Функція національного споживання. Рівень споживання співвідноситься із залишковим доходом: С = С(В - П). Однак ця функція надто проста, щоб описувати складність прведінки споживачів під час витрачання їх доходів, її досліджували англієць ДжонКейнс (1883—1946), американці Ірвінг Фішер (1867—1947), Франко Модільяні (1918), та інші, які пропонували власні моделі макроекономічного аналізу процесу споживання.

Д. Кейнс щодо того вважав:

-   значения граничної схильності до споживання, тобто частка споживання у кожному додатковому доларі доходу, передував між нулем і одиницею. Вплив бюджетно-податкової політики на економіку через мулътиплекатори державних витрат чи податків зумовлений взаемозалежністю доходу і споживання;

- відношення споживання до доходу, яке називають середньою схильністю до споживання, зменшується із зростанням доходу;

-   дохід є головним чинником, який визначає споживання, а відсоткова ставка значної ролі не відіграє.

На основі цих положень він вивів функцію споживання:

С= С+ сВ', С >0,  0<с< 1,

де С — споживання, В' — залишковий дохід, — постійна величина, або автономне споживання, с — гранична схильність до споживання.

1.  Фішер розробив модель, з допомогою якої економісти аналізують особливості вибору раціональними споживачами в різні періоди часу. Ця модель описує обмеження, з якими стикаються споживачі, роблячи вибір між споживанням і заощадженням, тобто відчуваючи певні часові та бюджетні обмеження. Наприклад, у першому періоді споживач мае дохід В{ і рівень споживання Ср у другому — дохід В2 і споживання С2. У першому періоді заощадження 3 дорівнюють доходові за винятком споживання:

3 = В11

У другому періоді споживання дорівнює нагромадженим заощадженням, ураховуючи відсотки на ці заощадження, плюс доходи другого періоду:

С2 = (1 + р)3+В2,

де р — реальна відсоткова ставка.

2.  Цікавою є гіпотеза життєвого циклу, сформульована Ф. Модільяні. Він вважав, що доходи, якими споживач володіє протягом  життя, утворюються з початкового багатства W і доходу tВ, де t- час праці (10, 20, 30 і т. д. років). Споживач може розподілити свої доходи на роки, які він передбачає прожита Т і працювати і. Тому W + tВ розподілиться рівномірно по T років і щорічно споживатиметься:

С = (W + tВ) / Т.

 Функцію споживання можна записати так:

С = (1/T) W + (1/T)B.

Якщо кожен учасник економічних відносин свое споживання організовує саме в такий спосіб, то національна функція споживання мало чим відрізняється від індивідуальної. Отже, національне споживання залежить від національного багатства (ВВП) та від доходу на душу населения. Функція споживання для національної економіки є така:

С = аW +β В,

а - гранична схильність до споживання за нагромадженим ба гатством, β - гранична схильність до споживання за доходом.

Структура витрат. Структура витрат створеного продукту адекватна структурі його розподілу. Якщо створений валовий продукт — В, то, згідно з головною тотожністю національних рахунків, весь створений продукт (дохід) перетворюється на витра ти - (-В*). Процес створення і витрат національного продукту можна відобразити такою формулою:

В-В* = 0.

Формула свідчить, що розподіл створеного продукту оптимально збалансований і попит стимулює виробництво, а виробницт во — обмін. Але так не буде, якщо інтереси суб'єктів ринку не збалансовані.

1. Тенденції в економіці за В > В*. Якщо випуск продукту перевищує заплановані витрати В > В*, то в економіці з'являється ніби надлишок створеного продукту ∆В:

АВ = В-В*.

Поява АВ свідчить, що розподіл створеного продукту не є оптимальним, позаяк:

-  фактично незадоволений попит на величину (-∆В);

-  десь є надмірні запаси створеного продукту (∆В).

Якщо незадоволений попит виражається недостатніми грошо вими доходами окремих споживачів, то надмірні запаси характе ризують надмірні капіталовкладення у процес виробництва, по заяк підприємства не змогли реалізувати частину створеного продукту. Це призводить до певних негативних наслідків, оскільки закон попиту і пропозиції вимагає врівноваження виробництва В і споживання В*. Процес супроводжуватиметься такими тенденціями:

- незадоволений попит В залишиться незмінним, позаяк система розподілу грошових доходів є незмінна, а суб'єкти попиту свої надходження грішми збільшити вже не можуть;

-  створений надлишок товарів ДВ залишиться незмінним, а обсяг виробництва зменшуватиметься (↓В) на величину (-∆В), тобто до рівня витрат: В↓ = В*. Зменшення виробництва В↓ при зведе до закриття підприємств, зростання безробіття, зниження капіталовкладень.

2. Тенденції в економіці за В < В*. Якщо випуск товарів і по слуг менший від запланованих витрат В < В*, то утвориться надлишок витрат на величину (-∆В*):

-∆В* = В - В*.

Це означає, що витрати випереджають виробництво продукту і стимулюють його зростання. У такому разі розподіл продукту серед суб'єктів ринку краще збалансований, рівень попиту задоволений за будь-якого рівня виробництва продукту, підприємства реалізовують свій продукт і відтворюють виробництво. Цей процес супроводжуватиметься такими тенденціями:

-  рівень витрат В* залишиться незмінним, оскільки система розподілу створеного продукту є незмінною; збільшувати грошові доходи споживачів недоцільно, бо вони здатні задовольнити рівень своїх потреб;

-  створений надлишок витрат (-∆В*) зменшуватиметься за рахунок зростання обсягу виробництва продукту В↑ до рівня витрат В*; зростання виробництва зумовить зростання капіталовкладень, зайнятості та ін. Національна пропозиція

Національна пропозиція виражає сукупну вартість створених товарів, робіт і послуг за певний період. Вона є продуктивною силою функціонуючої праці та капіталу всієї країни. Пропозиція відображає натурально-вартісну форму створеного національного продукту Qц, а попит — грошову vг Г. У рівнянні господарської збалансованості величина vг Гм характеризує національний попит, а Qц — національну пропозицію (Qц = vг Гм )- Якщо національний попит відображає залежність між кількістю грошей Гм і їх оборот ністю vг , то національна пропозиція — залежність між кількістю товарів і послуг , які пропонують виробники, і рівнем цін ц. Національний попит свідчить про кількість товарів і послуг, які мож на закупити за певного рівня цін — Q =  vг Гм/ц, а національна пропозиція відображає кількість товарів і послуг, які можна буде продати за певного рівня цін ц =vг Гм / Q

Головним показником рівняння господарської збалансованості (попиту і пропозиції), який регулює кількість грошей Гм і кількість товарів та послуг Q, є ціна ц. Щоб виявити, як ці два параметри впливають на зміну реальної кількості грошей Гм і реальної кількості товарів і послуг Q, доцільно розглянути рівняння господарської збалансованості у таких співвідношеннях його параметрів:

-  співвідношення:

ц =vг Гм / Q

У цьому співвідношенні ціна прямо пропорційна добуткові грошової маси та її оборотності й обернено пропорційна кількості товарів і послуг; 

- співвідношення:

Гм = Qц/vг

У такому співвідношенні кількість грошей прямо пропорційна вартості валового випуску й обернено пропорційна коефіцієнту оборотності грошової маси.

Ці співвідношення дуже важливі щодо аналізу національної пропозиції у короткостроковому і довгостроковому періодах. Національна пропозиція нерозривно пов'язана з національним попитом: зміна попиту впливає на зміну пропозиції, а зміна пропозиції впливає на

Рис. 1. Криві попиту і пропозиції

зміну попиту. Цей взаємо зв'язок засвідчує зміни кривих попиту і пропозиції та їх наслідки (рис. 1). Q відображає кількість товарів і послуг, на які існує попит на ринку, а величина ц — ціну одиниці товару робіт і послуг, за яку їх можна продати чи купити. Крива попиту спрямована вниз, оскільки чим вища ціна одиниці товару, тим менше його можна продати, і навпаки: чим нижча ціна одиниці товару, тим більше товарів можна продати чи купити. Крива пропозиції спрямована вгору, позаяк чим вища ціна одиниці товару, тим більше товарів виробляють підприємства, і чим нижча ціна, тим менше вони виробляють товарів і послуг. Точка Qц перетину двох кривих відповідає ринковій рівновазі, за якої встановлюється рівноважна        ціна на одиницю товару, а кількість товару відповідає попиту.

Для з'ясування структури і динаміки перелічених явищ криву попиту розглядають разом із кривою пропозиції, яка теж характе ризує залежність між обсягом виробництва Q і ціною одиниці продукції ц. Точка перетину кривих попиту і пропозиції визначає об сяг виробництва товарів і послуг Q і ціну одиниці продукції ц.

*Національна пропозиція залежність між: кількістю товарів і послуг Q, які пропонує сфера виробництва та сфера послуг, і рівнем цін на їх продукцію ц.

  Співвідношення між обсягом виробництва і ціною залежить від того, в якому проміжку часу його розглядати. У зв'язку з ним існує два види національної пропозиції: - реальна і - номіналъна. Зумовлено це двома формами вимірювання обсягу виробництва: натуральною (фізичною) і вартісною (грошовою).

* Реальна національна пропозиція фізичний обсяг виробництва товарів і послуг, який вимірюєтъся у натуральных  показниках (штуках, тоннах, об'ємах, літрах тощо).

Реальну національну пропозицію оцінюють і у вартісних показниках з урахуванням ціни одиниці продукції, якщо показники вартості продукції та її ціну взято за базу порівняння.

* Номінальна національна пропозиція вартісна оцінка обсягу виробництва товарів і послуг на певний момент, тобто кількість товарів і послуг Q за ціною одиниці продукції ц.

   Вартісна форма оцінки здійснюється у грошах: Qц = Г. Qц є номінальною національною пропозицією, а Q = Г/ц — реальною. Якщо за реальну національну пропозицію прийняти обсяг виробництва в постійних цінах Qц попереднього базового періоду, а за номінальну національну пропозицію — обсяг виробництва у фактичних цінах Q"ц" наступного періоду, то можна обчислити третій важливий показник національного продукту — дефлятор обсягу виробництва Іц , який інколи називають дефлятором цін національного продукту. Його розраховують відношенням обсягу виробництва національного продукту наступного періоду до обсягу виробництва національного продукту базового періоду:

Іц=Q'ц' / Qц

  Розрахунок його важливий для розуміння номінальної та реальної пропозиції. Для будь-якого періоду номінальний обсяг національного продукту (пропозиції) розраховують як загальну його вартість (загальну суму грошей), потрібну для обороту цього продукту.

   Реальний обсяг національного продукту {пропозиції) є обсягом національного продукту в натуральних показниках у будь-якому періоді, помноженим на ціну одиниці продукції базового попереднього періоду.

   Зміни пропозиції є найважливішим чинником динаміки інших макроекономічних параметрів. Найбільші зміни макроекономічної ситуації спричиняють зміни реальної національної пропозиції, тобто зміни обсягу національного продукту в натуральному виражені.

2. Проблеми національного ринку

Тіньоеа економіка

Тіньовими економічної діяльності не зумовлена об'єктивними економічними законами. Вона мае суб'єктивну основу, тобто людський чинник: гіперболізацію власних економічних інтересів, для реалізації яких державні та господарські чиновники викори стовують службове становище.

Контрольовану та прозору економіку, рух ресурсів і товарів якої дотичний до бюджетної системи, вважають офіційною. Од нак існує економічна діяльність, яку не контролюють органи державних фінансів і статистики, а тому вона не оподатковується, не враховується у системі національних рахунків, тобто є неофіційна. Отже, поняття "тіньоеа економіка" стосується тих видів діяльності, в яких створюється нова вартість, що не обліковується офіційною статистикою. Але якщо за спаду виробництва ВВП зро стають обсяги експорту, то очевидно "тіньова діяльність" уже виходить за межі виробництва і проникає у систему тіньового привласнення готового продукту офіційної економіки. Правда, до тіньової економіки не відносять створення вартості в домашніх господарствах, тобто виробництво продуктів для власного спо живання, корупцію. Отже, тіньовою економікою вважають види злочинної діяльності, що їх можна розглядати як створення вартості (наприклад, підробку та копіювання товарів із фірмовими знаками та ін.).

  * Тіньоеа економіка сукупність необлікованих і протизаконних, нелегальных видів діяльності: ухиляння від сплати податків, виробництво заборонених еидіе продукції та послуг   (виробництво наркотиків, азартні ігри, проституція тощо).

Тепер до таких видів діяльності в Україні додалися вивезення товарів за кордон задля наживи, незаконне конвертування валюта і махінації під час його здійснення, надання кредитів комерцій ними банками за чималу винагороду, незаконне вивезення валюта за кордон, підробка товарів, випуск і продаж неліцензійної аудіо , відеопродукції, компакт-дисків та ін. До "тіньово'і" економіки наближалася діяльність деяких комерційних банків, які наживали ся на конвертації валюти, масово переводячи безготівкові гроші в готівку, що створювало на неї штучний попит. Усе це дало змогу їм отримати великі прибутки, чому сприяло недосконале зако нодавство.

"Тіньова" економіка, за оцінками, становить майже половину загального обсягу виробництва в Україні. У промисловості ця ча стка, очевидно, значно вища, особливо серед малих та середніх підприємств. Але ця проблема поширена і серед великих підприємств, які, хоч і сплачують податки, але, продаючи готову продукцію нижче собівартості "дочірнім" підприємствам, що функ ціонують у "тіньовій" економіці, "перепомповують" прибутки до тіньового сектора, де вони недосяжні для податкових органів. В офіційній документації таке підприємство вважається збитковим.

"Тіньова" економічна діяльність стае серйозною загрозою для розвитку промисловості. Вона не дає змоги забезпечувати еконо мічне зростання і задоволення людських потреб. Малі підприєм-ства зацікавлені й надалі залишатися у категорії малих. Серйозні інвестори утримуються від входження у сектори, де переважає тіньова діяльність, оскільки їм або доведеться мати справу з не чесною конкуренцією з боку неплатників податків, або йти на численні ризики. Домінування "тіньової" економічної діяльності в Україні може бути основною причиною тривалого економічного спаду.

Водночас "тіньова" економіка життєво важлива для багатьох людей, позаяк створює робочі місця, товари та послуги. Без неї життєвий рівень в Україні був би ще нижчий. Вона навіть забезпе чує певне економічне зростання. Але тіньовики "висмоктують" сили економіки, і якщо це триватиме й надалі, то може призвести до руйнування цивілізованого українського суспільства, оскільки:

-  подальша етрата податкоеих надходжень сприяє дефіциту бюджету, що загострює фінансову та економічну кризы;

- втрата надходжень до бюджету не дає змоги надавати основ та державні послуги: освіту, охорону здоров'я, державну безпеку, охорону довкілля тощо;

-  ухилення від оплати податків виробників, які діють у сек торгі "тінъової" економіки, призводить до зростання податкового тиску на ділові кола офіційного сектора, що дедалі більше знижує їхню спроможністъ створювати робочі місця, здійснювати капіталовкладення, зростати; - тіньова економіка сприяє беззаконию.             

          Одним із чинників "тінъової" економіки є бартер, який ускладнює процес відстежування і оподаткування фінансових потоків.

Інфляція

* Інфляція знецінення грошей унаслідок перевищення кіль  кістю грошових знаків, які перебувають в обігу, суми цін то  варів і послуг , що породжує стрімке зростання цін.

Інфляцію трактують як загальне підвищення цін, наприклад, на 1, 2, 3, 5, 10 і т. д. відсотків, гіперінфляцію — як загальне підвищення цін на десятки і сотні відсотків. 3 1996 до початку 2001 р. інфляція в Україні перебувала на рівні 20—30 відсотків на рік. Подолати її дуже тяжко, позаяк інфляція є наслідком загального стану виробництва і рівня доходів, які не задовольняють потреби людей.

Інфляцію справедливо вважають найвідчутнішою соціальною проблемою. Від неї найбільше потерпає населения, оскільки зростання цін на споживчому ринку вичерпує їхні доходи. Вона є най важчим непрямим податком, який населения змушене сплачувати через придбання товарів на споживчому ринку.

Позаяк інфляція є підвищенням рівня цін, важливо знати механізм їх формування, структуру, причини зростання та ін.

* Ціна співвідношення, в якому гроші обмінюються на товари і послуги. 

Інфляція тісно пов'язана із суттю та функціями грошей, з чинниками, які впливають на них та на пропозицію і попит. Природу інфляції можна пояснити з допомогою закону господарської зба лансованості, формулу якого використовують для обгрунтування кількісної теорії грошей:

Qц =vгГм

Ліва частина формули виражає національну пропозицію, тобто фізичний обсяг товарів, робіт і послуг Q та ціну одиниці товару, робіт і послуг ц, права — національну пропозицію, тобто кількість в обороті грошей Гм і коефіцієнт оборотності грошової маси vг . Знак рівності між правою і лівою частинами формули ха-рактеризує незмінність усіх параметрів виробництва, цін, доходів і товарообміну. Теорія кількості грошей стверджує, що кількість грошей Гм визначає рівень цін ц, а темп зростання маси грошей 1s визначає темп інфляції Ів. Однак темп інфляції можливий і внаслі-док спаду виробництва — Ів, що було однією з головних причин інфляції в Україні.

Взаємозв'язок обсягу виробництва і кількості грошей можна виразити відношенням Гм/ц, яке засвідчує реальну потребу в грошах для закупівлі маси товарів і послуг Qза ціною ц. Реальний попит на гроші м/ц)п при обсязі виробництва (Q можна виразити формулою:

м/ц)п = vQ,

 де v — постійна величина.

Попит на реальні грошові запаси прямо пропорційний обсягові виробництва. Зростання обсягу валового випуску потребує про порційного зростання маси грошей. Величині попиту на гроші (Гм/ц)п повинна відповідати величина пропозиції грошей Гм/ц\

Це рівняння можна перетворити на рівняння господарської зба лансованості (кількісної теорії грошей):  Гм (1 /v ) = Qц.

Оскільки величина 1/V — коефіцієнт сповільнення оборотності грошей, то обернена його функція 1/v = vг  є коефіцієнтом оборотності грошової маси: (Qц = vгГм

Пропозиція запасів грошей у реальному вираженні дорівнює попиту на них vгГм = (vгм)п.  а попит на гроші пропорційний доходові Qц. Аналогічно й обсяг виробництва пропорційний вели чині грошової маси. Якщо, наприклад, коефіцієнт оборотності грошей є незмінний — vг , то обсяг виробництва пропорційний змін кількості грошової маси. Якщо кількість грошей і їхня оборотність зростають, то й обсяг виробництва повинен збільшитися пропорцій но їх зростанню. Отже, між обсягом виробництва і кількістю грошей існує прямий зв'язок. Обсяг виробництва у вартісному вира женні визначається кількістю грошей через ціну одиниці продукції. Це означає, що фізичний обсяг виробництва товарів і послуг може знижуватися, але вартісне вираження збільшуватиметься за раху нок зростання цін.

Реальна інфляція в Україниі. Інфляцію розуміють як знецінюван ня грошей, яке спричиняє зростання цін на товари і послуги. Щоб читачеві було легко це зрозуміти, знову нагадаю універсальну формулу національної економіки: (Qц = vГм, де Q — кількість товарів, ц — ціна одиниці товару, Гм — грошова маса, v ї коефіцієнт (швидкість) оборотності грошової маси. Це рівняння показує, що знак рівності між його правою і лівою частинами може не бути, якщо буде знижуватися Q , або зростати Гм. В Україні якраз так і є! Популістська влада не може домогтися зростання обсягу виробництва товарів на власних підприємствах (Q. Мало того, на половині промислових підприємств ці обсяги зменшуються. Дефі цит товару призводить до зростання його ціни. 3 іншого боку, низькі обсяги виробництва не дають великої податкової бази і по трібних доходів до бюджету, тобто створюється дефіцит бюджету.

Для фінансування дефіциту бюджету влада або робить зовнішні запозичення, або внутрішні, або просто друкує нову грошову масу і фінансує цей дефіцит бюджету. А збільшення грошової маси без зростання товарів і послуг зумовлює зростання цін на товари і тарифів на комунальні послуги.

В Україні встановилася дуже стабільна система: зростання за робітної платні — зростання інфляції — збереження неплатоспро можності більшості населения, особливо пенсіонерів, яких близь ко 15 млн. осіб. Цю стабільність інфляції і неплатоспроможності проілюструємо стабільністю зростання ВВП в Україні кожні чотири роки поспіль. Для того значения ВВП, наприклад, 2001, поді лимо на значения 1997 (тобто ці дані, які є у табл. 6.1).

2001/1997 — 204190/93365 = 2,18 раза;

2002/1998 — 220932/102593 = 2,15 раза;

2003/1999 — 264165/130442 = 2,02 раза;

2004/2000 -- 345113/170070 = 2,02 раза;

2005/2001 — 424741/204190 = 2,08 раза.

Дані 2,18, 2,15, 2,02, 2,02, і 2,08 разу свідчить, що ВВП в Україні кожні 4 роки подвоювався, тобто зростав ще на 100 %. Якщо 100 % розділити на чотири роки, то отримаємо щорічне зростання ВВП на 25 %. Це свідчить про те, що зростання заробітної платні, пенсій, допомог без зростання відповідно виробництва товарів, робіт і послуг неминуче призводить до інфляції і збереження неплатоспроможності населения.

3. Сутність і функціонуеання ринкової інфраструктури

Для прискорення руху товарів і послуг, підвищення продуктивності виробництва й ефек тивності використання ресурсів потрібні організації, які, діючи в рамках закону, обслуговують ринкові відносини, — ринкова інфраструктура.

* Ринкова інфраструктури сукупністъ організаційно-пра вових форм, за допомогою котрих як єдине ціле функціонують ринкові відносини.

Відносини між тими, хто робить свій підприємницький, споживчий, трудовий або державний бізнес, на ринку опосередковані відповідними організаційними формами, які й забезпечують реалі суб'єктами ринку їхніх ділових інтересів.

Формами (елементами) інфраструктури в сучасній ринковій економіці є: кредитна система і комерційні банки; емісійна си стема и емісійні банки; організаційно оформлене посередництво на товарних, сировинних, фондових і валютних біржах; аукціо ни, ярмарки та інші форми організованого позабіржового посе редництва; система регулювання зайнятості населения і центры (державні и недержавні) сприяння зайнятості (біржі праці); інформаційні технологи і засоби ділової комунікації; податкова система і податкові інспекцїі; системы страхування комерційно го господарського ризику і страхові (державні і недержавні) ком панії; спеціальні рекламні агентства, інформаційні агентства й засоби масової інформації; торгові палаты, інші громадські й доб ровільні державно-громадські об'єднання ділових кіл; митна система; професійні спілки тих, хто працює за наймом; комерцій но-виставочні комплекси; система вищої і середньої економічної освіти; консультативні (консалтингові) компанії; аудыторсъкі компанії; громадські і державно-громадські фонды, створені для стимулювання ділової активності; спеціальні зони вільного підприємництва тощо.

Ринкова інфраструктура є механізмом функціонування підприємництва (бізнесу). Вона охоплює широкий економічний простір — від виробництва до споживання: укладення договорів, контрактів на постачання, просування товарних потоків галузями і регіонами, регулювання збуту та обслуговування економічної системи. 3 огляду на це ефективність функціонування ринкової економіки передусім залежить від комплексності та ефективності її інфраструктури. Елементи інфраструктури не можуть бути нав'язані зовні, сконструйовані в міністерських кабінетах — вони зумов лені потребами ринку, діловими відносинами. Сучасна інфраструктура ринкової економіки формувалася у процесі еволюції товарного виробництва. Вона виконує такі чотири фуккції:

-  організаційне оформления ринковых відносин;

- полегшення реалізації інтересів учасників ринковых відносин;

- спеціялізація різних суб'єктів економіки, підвищення оперативності і ефективності їхньої роботи на основі диференціацїі ринкових ніш, які вони заповнюютъ;

-  полегшення форм юрыдычного і економічного контролю державного і громадського регулювання ринкових відносин.

Для зручності аналізу елементи ринкової інфраструктури поді ляють на два види:

>  спеціалізована ринкова інфраструктура;

>  загальна ринкова інфраструктура.

Перша обслуговує окремі ринки: ринок товарів, послуг, цінних паперів тощо, друга — всю економічну систему, від виробництва до споживання.

Спеціялізована ринкова інфраструктура

Забезпечує організаційне оформления ринкових відносин за допомогою бірж, торгових домів, аукціонів, систем роздрібної та гуртової торгівлі, ярмарків, торгових палат та ін.

* Біржа постійна організаційна форма гуртового ринку вартостей.

Такими вартостями є: товары масового попыту, які мают стандартні спожывчі якості; акції акціонерних підприємств і банків; боргові грошові зобов'язання державы і облігації корпорацій, казначейські білеты; векселі (цінні папери, выписані під надані у кредит товари); фрахтові документи (страхові зобовязання під товари, що їх перевозять); валюта (іноземні банкноти (девізи) або чекы на іноземні депозыти); нерухоме майно; праця.

За видом діяльності розрізняють біржі - загальні і - спеціалізовані. Загальна біржа — біржа, на якій обертається кілька видів цінностей (наприклад, товари і цінні папери). Спеціалізована біржа — біржа, яка здійснює операції лише з одним видом цінностей.

Існують спеціалізовані біржі товарні, фондові, фрахтові, валютні, нерухомого майна, праці.

Біржі є місцем, де відбуваються торговельні операції — укладаються відповідні угоди. Угоди купівлі-продажу укладають на біржі професійні посередники — агента, брокери, дилери. Зі своїх членів біржі визначають головуючого і клерків для проведения біржових сесій. Біржі здійснюють котирування цін, встановлюють стандарти на біржові товари, розробляють типові контракти, здійснюють розрахунки між продавцями і покупцями, інформаційну діяльність, надають своїм клієнтам страхові, арбітражні та інші послуги.

В Україні функціонує низка бірж. Серед них — Українська універсальна товарна біржа. Українська універсальна агропромислова біржа, Українська фондова біржа та ін. Найпоширенішими є товарні біржі.

     * Торговый дім спеціялізована фірма, яка торгує одним товаром або групою однорідних товарів за дорученням  клієнтів чи власним коштом.

Відмінний від товарної біржі тим, що на біржі торгують самі учасники або за їх дорученням брокери, а в торговому домі — сама фірма.

Сфера діяльності торгового дому досить широка: операції з внутрішньої оптової та роздрібної торгівлі; експортно-імпортні та інші зовнішньоекономічні операції; виробництво продукції; надання замовникам різноманітних супутніх послуг (комерційно-посе-редницьких, інженерно-консультаційних, транспортно-експеди-торських, фрахтових, страхових та ін.). Для виконання своїх функцій торгові доми мають мережу магазинів, складські примі-щення, транспортні засоби, засоби зв'язку та інформаційні центри. Торгові доми існують у формі акціонерних товариств, засновниками яких є промислові підприємства, банки, науково-дослідні установи та ін.

В Україні торгові доми виникли на базі товарних бірж після ухвалення Закону "Про товарну біржу", згідно з яким біржам було заборонено здійснення посередницької діяльності, а більшість перших бірж були зорієнтовані саме на це. Щоб не порушувати закону, деякі з них змінили свій статус на торговий дім.

    * Аукціон різновид періодичних відкритих публічних торгів, на яких відбуваєтъся продаж товарів, що вирізняються індивідуальними властивостями і не є взаємозамінними: твори мистецтва, антикваріят, хутро та ін,

Існує два способи проведения аукціонів:

- аукціон на підвищення цін;

-  аукціон на зниження цін (голландський аукціон).

На першому товар купує той, хто дає найвищу ціну. На другому спочатку встановлюється штучно завищена ціна, яка посту пово знижується. Купує товар той, хто перший зупинить зниження ціни. Розрізняють аукціони примусові і добровільні. Примусові проводять за рішенням суду для стягнення боргів з неплатників, а також державні та приватні організації для реалізації конфіскова-них вантажів, заставленого і не викупленого в установлений термін майна, незапитаних і неоплачених товарів. Добровільні організовують з ініціативи власників товарів або майна, що продаються з метою найвигіднішої їх реалізації.

Аукціони проводять спеціяльні фірми, які працюють переважно на комісійних засадах, а також брокерські фірми та асоціації.

* Роздрібна торгівля діялъність з продажу товарів чи по слуг безпосередньо кінцевим споживачам для їх особистого споживання.

Роздрібні торговельні підприємства класифікують за чотирма ознаками:

-  за пропонованим асортимеитом спеціялізовані магазини, універмаги, універсами, магазини товарів повсякденного попиту, торговельні комплект та роздрібні підприємства послуг;

-  за цінами магазини знижених цін, склади-магазини, магазини-демонстраційні зали, що торгують за каталогами;

-  за характером обслуговування торгівля на замовлення, торговельні автомати тощо;

-  за власністю корпоративна, державна, кооперативна, індивідуально-приватна торгова мережа.

Роздрібний торговець — головний суб'єкт товарного ринку. Через нього маса продукції та послуг від виробництва надходить до безпосереднього споживача. Саме в цій ланці завершується один цикл відтворення і починається інший. Отже, умови, ефективність функціонування роздрібного торгового підприємця визначають ефективність функціонування суспільного виробництва загалом.

 *Г уртова (оптова) торгівля діяльність з продажу товарів гуртом (оптом) тим, хто купує їх для перепродажу або виробничого використання.

Гуртові (оптові) торговельні підприємці допомагають вироб никам ефективно доставляти товари роздрібним торговельним підприємствам і промисловим споживачам, виконуючи функції збуту, стимулювання, закупівель, формування товарного асор тименту, складування, транспортування, фінансування та ін.

У гуртовій (оптовій) торгівлі виділяють такі основні напрями, які визначають її спеціалізацію, а також спеціялізацію товарних ринків:

-   торгівля товарами народного споживання;

-  торгівля засобами виробництва;

-  торгівля сільськогосподарською продукцією.

В  умовах формування ринкової економіки України важливим завданням є створення відповідних організаційних структурних підрозділів для забезпечення належного руху оптовою ланкою за собів виробництва і сільськогосподарської продукції. До них належать: аудиторські фірми, холдинги, інвестиційні фонди, страхові фірми.

Аудиторська фірма — організація, яка здійснює комплексну перевірку фінансово-господарської діяльності підприємств і орга нізацій. Аудит — це и надання практичної допомоги керівництву та економічним службам підприємства (фірми) у веденні справ і управлінні його фінансами, організації бухгалтерського обліку, юридичних консультацій.

Аудиторські перевірки проводять за рішенням органів влади і управління, з ініціятиви самої фірми або її засновників. У всіх ви падках аудит є незалежною експертизою, дані якої використовують як важливий фактологічний матеріял (у тому числі доказ, компромат) при розгляді ділових відносин між різними суб'єктами.

У країнах з ринковою економікою цей вид послуг широко прак тикується. В Україні відбувається його становления.

Холдинг— компанія, яка володіє контрольними пакетами акцій інших компаній, що дає їй право контролю і управління їх діяль ністю. Розрізняють два види холдингів: 1) чистий холдинг — для скуповування контрольних пакетів акцій інших компаній і управління їх діяльністю у власних інтересах; 2) змішаний холдинг — окрім управління діяльністю і контролю за іншими компаніями, здійснює певну підприємницьку діяльність — промислову, торговельну, транспортну, кредитно-фінансову та ін. Створюється, як звичаино, у зв'язку із заснуванням підконтрольними компаніями дочірніх фірм або поглинанням ними інших акціонерних товариств.

Холдингом є фактично кожна велика компанія або банк, які володіють контрольними пакетами акцій інших компаній.

Холдингові компанії існують у різних юридичних формах — акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальні-стю, одноосібна компанія, державні організації.

Інвестиційний фонд — сукупність грошових або інших ресурсів, що їх мають у своему розпорядженні асоціяції, об'єднання, підприємства, організації, державні установи, приватні громадяни для цільового використання. Джерело утворення інвестиційних фондів залежно від форми власності — податки і грошові збори, субсидії, позики, обов'язкові та добровільні пожертви підприємств, органі зацій і населения. Отже, сутність інвестиційних фондів — акумулювання коштів населения і використання їх для нагромадження.

Однією з функцій інвестиційних фондів у процесі приватизації державної власності є обслуговування обігу приватизаційних паперів при розміщенні їх населениям в об'єкти приватизації.

Інвестиційні фонди функціонують у формі державних органі зацій, акціонерних товариств, приватних установ. Управління ними здійснюють суб'єкти цих організацій (концерну, асоціяції), або правління, або конкретні громадяни. Як звичаино, головним органом управління інвестиційним фондом є загальні збори, конференція, сесія або конгрес. Фонд здійснює свою діяльність на підставі статуту.

Страхова фірма — акціонерна, приватна або державна організація, яка страхує майно, комерційні операції, виробництво, житловий фонд та ін. Страхові фірми займаються також ощадною справою і підприємництвом. Зокрема, мобілізовані ними кошти населения вкладають у кредитні операції, надходження від яких становить більшу частину їхнього прибутку. Наприклад, страхові фірми Англії і США покривають понад 50 % потреб промисловості цих країн у довготермінових кредитах. Вони також вкладають гроші безпосередньо у великі та найприбутковіші компанії, володіють великими пакетами високодохідних заставних паперів під нерухоме майно, купують облігації державних позик. Здійснюючи ощадну, фінансову, кредитну, інвестиційну діяльність, страхові фірми неабияк впливають на функціонування ринкової економіки, сприяють підвищенню її ефективності.

В Україні цей високоефективний елемент ринкової інфраструктури наразі не діє. Страхова справа, монополізована державою, виконує лише функцію акумулювання вільних коштів населения, що значно обмежує її вплив на економічну систему. Альтернативні страхові структури лише зароджуються. Отже, з часом вони впливатимуть і на процес становления, і функціонування ринкової еко номіки.

Загальна ринкова інфраструктура

Об'єднує безпосередні атрибута ринкового механізму, які характеризуют рух фінансів, товарів, капіталів, праці та ін.

Грошова система. її елементами є грошова, фінансово-кредит на, податкова системи. Гроші (готівкові та безготівкові) — інструмент, який абстрактному змісту цінності (вартості) надає реальность конкретності, дієвості.

* Грошова система форма грошового обігу, яка історично формується у країні та закріплюється її законами.

Її утворюють такі взаємопов'язані елементи:

-  масштаб цін національної грошової одиниці, який забезпечує її купівельну спроможністъ;

   -  певчий порядок карбування національних монет;

   -  емісія державних грошових знаків і порядок їх обігу (забезпечення, випуск, вилучення);

    -  організація і регламентування безготівкового обігу;

   - організаційні центри грошового обігу (Міністерство фінансів (казначейство), центральний емісійный банк).

Основою для емісії  грошей є:

-  вартість товарної маси, що виробляється у країні;

-  боргові зобов 'язання держави перед Центральним банком у выгляді урядових цінних паперів;  запаси чужоземної конвертованої валюти.

Історія знає три типи загальних еквівалентів: товарний, мета левий, емісійний (вексельно-депозитний). Спершу грішми були товари (товар-гроші) — худоба, зерно, хутро, прикраси тощо. Згодом — коштовні метали (золото, срібло). Основним видом грошей того періоду були монети. Відтак з'являються кредитні гроші у формі паперових грошей (казначейські білети, банкноти), банків ських рахунків, чеків, кредитних карток, електронних грошей. 3 двома останніми типами загальних еквівалентів пов'язано форму вання відповідно металевої і грошово-кредитної систем грошей.

Період "золотого стандарту" — це період золотого монометалізму, що набув свого розвитку в 20-ті роки XIX ст. в Англії, а в 70-ті роки став міжнародним. У національному грошовому обігу він проіснував до 30-х, а в міжнародному — до 70-х років XX ст., поступившись місцем нерозмінним на золото кредитно-паперовим грошам.

Грошово-кредитна система. Якщо товарні гроші чи гроші з коштовних металів виконували роль загального еквівалента тому, що були втіленням людської праці — самі мали вартість, то кредитно-паперові гроші набувають "вартості" у процесі обігу, оскільки заміняють в обігу реальні гроші.

 * Кредитно-паперові гроші усі види грошей, які не мають внутрішньої товарної вартості.

Іноді їх називають " фідуціарними" грішми, тобто такими, що  засновані на довірі.

Кредитні гроші — узагальнююче поняття. До них належать різні види грошей, які об'єднують у дві великі групи: готівкові і безготівкові (депозитні) гроші. Готівкові гроші — переважно паперові у вигляді банкнот і казначейських білетів, а також цінні папери. Безготівкові (депозитні) гроші — найпоширеніший вид кредитних грошей.

На них припадає до 90 відсотків від усієї грошової маси країни. їх основою є депозит — тимчасово вільний грошовий капітал, по кладений на поточний рахунок у банку. Отже, належне їх функціонування можливе лише в економіці з розвинутою кредитною і банківською системами.

Рух безготівкових (депозитних) грошей здійснюється за допо могою відповідних кредитних засобів обігу і платежу — векселів, платіжних доручень (інкасо за акцептної форми розрахунків та банківські перекази), розрахункових чеків (звичайних, акцепто ваних, з лімітованих або нелімітованих книжок), акредитивів, кредитних карток, електронних грошей. Чековий оборот у розвину тих країнах становить майже 90 відсотків від депозитного обігу.

Останніми роками набули поширення так звані електронні гроші— безготівкові гроші, обіг яких грунтується на новій технології, яка дає змогу переказувати гроші й реєструвати інформацію про ці перекази безпаперовим способом — за допомогою електронних розрахункових систем.

Існують такі канали використання електронних грошей:

-  автоматизована розрахункова плата;

-   система автоматизованого касира і система терміналів. Автоматизована розрахункова плата — мережа банків, пов'язаних з одним обчислювальним центром. Автоматизований касир уможливлює здійснення без участі людини багатьох грошових операцій: отримання готівкових грошей, приймання вкладів, перекази з одного рахунка на інший. Електронна система розрахунків у торговельних точках охоплює операції з дебетовими і кредитними картками, чеками. Вона здійснюється через спеціальні пристрої — термінали: кредитна картка вставляться у відповідний термінал, і сума покупки, отриманих послуг або готівкових грошей автоматично списується. Водночас у пам'ять картки вносяться відомості про час, місце і характер операцій. Ці відомості зберігаються у пам'яті магазинного або банківського комп'ютера. Про тягом дня інформація в автоматичному телефонному режимі пе редається до банку, де і здійснюється остаточне перерахування на рахунки.

Фінансово-кредитна система. Вперше терміном "фінанси" (гро шовий платіж) стали послуговуватися у XIIIXV ст. в Італії під час грошових торговельних розрахунків і в банківських операціях. Згодом він утвердився як поняття, пов'язане із системою грошових відносин, утворенням грошових ресурсів, що їх держава мобі лізовувала для виконання своїх функцій.

 * Фінанси сукупність економічних відносин, які опосеред  ковують утворення, розподіл і використання грошових фондів у процесі розподілу та перерозподілу суспільного про дукту і національного доходу.

Сукупність фінансових відносин утворює фінансову систему.

* Фінансова система сукупність форм, методів і цілей фор мування, розподілу та використання фондів грошових засобів держави, суб'єктів господарсъкої діяльності, населения.

Фінансову систему України утворюють: бюджетна система: Державний бюджет, бюджет Автономнї Республіки Крим, міс цеві бюджети; централізовані цільові фонди грошових коштів за галънодержавного призначення; фінанси підприємств різних форм власності, організацій, установ і галузей народного господарства; майнове та особисте страхування; кредит (державний і банків съкий).

Державний бюджет. Фінансову політику здійснює держава. Найдієвішим механізмом її реалізації є Державний бюджет України і місцеві бюджети.

   *Державины бюджет система грошових відносин, що виникають між державою, підприємствами і населениям у процесі формування і використання централізованого фонду  грошових ресурсів для успішного виконання її функцій.

Бюджет дає змогу державі розв'язувати ті соціально-економічні проблеми, які не в змозі розв'язати механізм ринку: через бюджет (надходження (податки) і видатки) відбувається перерозподіл доходів з тим, щоб забезпечити певну справедливість, фінансуються соціяльні програми (освіта, охорона здоров'я, пенсійне забезпечення тощо), оборона, державне управління, фундаментальна наука. Серед бюджетних статей — витрати, пов'язані з вирішенням регіональних, структурних та інших загальнонаціональних завдань.

Водночас бюджет не повинен бути перевантажений централі економічних, соціальних функцій, позаяк що більше функцій, зокрема господарських, бере на себе держава, то більше вона повинна концентрувати в бюджеті грошових коштів, а основ ним джерелом цих коштів є податки.

Отже, централізація господарських функцій у руках держави неминуче спричиняє податковий тиск, що певною мірою підриває підприємницьку ініціативу. 3 огляду на це країни з розвинутою ринковою економікою намагаються формувати бюджет в обся гах, які дають змогу державі виконувати ті завдання, які не вико нує ринок. У такий спосіб унеможливлюється необгрунтоване втру чання держави в економіку. Перетворення бюджетних асигнувань на капіталовкладення допускається лише в особливих випадках, зокрема для реалізації цільових народногосподарських програм, що контролюються законодавчими органами. У ринковій еко номіці ті, кому потрібні інвестиції, звертаються не до уряду (бюджету), а до банків і фондової біржі.

Головним джерелом формування доходної частини державних і місцевих (муніципальних) бюджетів є податки.

 * Податки обов'язкові нормовані платежі до державно  го и місцевих бюджетів, які вносять окремі особи, підприєм  ства, організації, установи.

В Україні податкова система передбачає такі основні види податків:

-  для підприємств: податок на дохід (прибуток) і на додану вартість; обов'язкові платежі до Фонду соціялъного страхування. Чорнобильсъкого фонду. Фонду стабілізації і зайнятості, а та кож на спорудження шляхів сполучення;

-  для населення: прибутковий податок. Крім цих податків, існу ютъ акцизи (непрямі подотки), платежі до державного і місце вих бюджетів, що регламентуютъся законодавчими актами різних рівнів.

Податкова система України потребує удосконалення. Це продиктовано об'єктивними причинами: із просуванням до ринкової економіки в обсязі бюджетних доходів зростатиме частка прибут кових податків із фізичних осіб і скорочуватиметься частка податків на підприємницький прибуток, позаяк держава, відмовля ючись від адміністративного регулювання цін, не зможе викори стовувати їх для перерозподілу доходів, і все навантаження ляже на бюджет, що потребуватиме ефективної системи прибуткового оподаткування. Оподаткування підприємницького прибутку з часом стане ліберальнішим і дасть змогу підприємствам здійснювати повноцінну інвестиційну діяльність.

Ринкова система належно функціонує лише за постійного обігом у ній потоків грошей (готівкових і безготівкових). Без перервність такого обігу забезпечує кредитна система.

Кредит (лат. сredо — вірю) є формою руху фінансового капіталу, наданого кредитором позичальнику на умовах відтерміну вання платежу та платності за користування ним.

* Кредитна система сукупність банків та ініиих кредит но-фінансових установ (інвестиційних і страхових компаній, фондів), які мобілізують вільні ресурси грошей і надають їх у позику.

Кредитні відносини передбачають, з одного боку, наявність тимчасово вільних фінансових капіталів, власники яких готові на дати їх як позику на певний термін за певну винагороду (відсо ток), а з іншого — підприємців, які бажають тимчасово викори стати їх у своїй виробничій діяльності.

Основними формами кредиту є - комерційний  і - банківський.

* Комерційний кредит кредит одного підприємця іншому у вигляді відтермінування платежу за поставлені товари або надані послуги.

Інструментом такого кредиту є комерційний вексель, до ціни якого входить ціна товару (послуги) плюс відсоток.

* Банківський кредит кредит, наданий банком ни іншою  кредитно-фінансовою у становою підприємцям та іншим по   зичальникам у вигляді грошових сум.

Різновидом комерційного чи банківського кредиту є споживчий кредит. Його об'єктом, з одного боку, є товари тривалого користування (меблі, автомобілі, холодильники, телевізори і т. д.), а з іншого — банківські позики на споживчі цілі (наприклад, на будівництво або придбання житла). Виділяють також державный кредит — кредит, де суб'єктом (кредитором або позичальником) є держава, та іпотечний кредит — довготермінові позики під заставу нерухомості (землі, виробничих і житлових будівель).

Основу кредитної інфраструктури становить банківська система.

* Банк організаційна одиниця бізнесу, яка є посередником між кредитором і позичальником.

Сфера діяльності банків — операції з позичковим (грошовим) капіталом. Вони виконують такі види операцій: пасивні, активні, комісійні.

Пасивні банківські операції -- операції, через посередництво яких утворюються ресурси банків (внески і позичені гроші; емісія заставних листів, банківських і комунальних облігацій, а також довгострокові позики у кореспондентів банку).

Активні банківські операції — діяльність, пов'язана з розміщенням грошових ресурсів банку (наданням їх у кредит).

Кредити надаються у вигляді грошових позик і зобов'язань банку гарантувати платежі клієнта. В останньому випадку банк не надає грошові позики, а лише обіцяє здійснити платежі у разі, якщо позичальник не зможе оплатити свої зобов'язання.

Комісійні банківські операції — посередницька діяльність, яка не передбачає кредитів банку і не є джерелом надходження коштів на його рахунок. До них відносять: платіжний оборот, операції з валютою, інкасування векселів і чеків, прийняття на зберігання цінних паперів і надання сейфів для користування, управління май ном та ін.

Торговельні підприємства, біржі, банки, кредитні та бюджетні установи надають ринковій системі організаційної завершеності, поєднують виробників і споживачів у единому господарському процесі.

4. Вплив ринкової інфраструктури на формування

конкурентного середовища

Однією зі складних проблем українського ринку є створення передумов впливу ринкової інфраструктури на формування конкурентного середовища і потенційних конкурентів. Така реструктуризація потребує, по-перше, усвідомлення суб'єктами виробництва необхідності радикальних змін їхнього виробництва, по-друге, активізація суб'єктів інфраструктури щодо мобілізації кредит них і капітальних ресурсів цих змін і постійного оновлення виробництва. У такий спосіб формується і розвивається співпраця виробників, кредитних установ та конкурентне середовище загалом.

Сутність конкуренції її види і методи. Важливим і необхідним елементом ринку с конкуренція. Конкуренція і ринок — взаємопов'язані, взаємообумовлені поняття. Конкуренція у сучасній економічній теорії і практиці суб'єктів, котрі господарюють, розглядається як така, що породжує монополію.

* Конкуренція економічний процес взасмодії, взасмозв'яз ку та боротьби виробників і постачалъників у процесі реалізації продукції, суперництво між окремими виробниками чи  постачалъниками товарів і послуг за найвигідніші у мови виробництва і збуту.

Для української економіки, яка успадкувала монопольно організовані виробництва, створення конкурентного середовища в перехідний період є одним із першочергових завдань. Воно передбачає формування передумов для конкурентної боротьби (способів поведінки окремих фірм на ринку) і конкурентного ринку (ринкової інфраструктури), який охоплює усі аспекти ринку будь-якого товару, що впливають на поведінку і діяльність фірм (кількість фірм на ринку, технологію виробництва, типи товарів, що продаються, та ін.).

Українська економіка надто монополізована, тому конкуренція між вітчизняними підприємствами практично відсутня. Появі конкурентів (а отже, й конкуренції) сприятимуть ринкова інфраструктура підприємизація великих комбінатів, залучення інве стицій і створення нових підприємств.

Конкуренція є жорстким і конфліктним методом взаємодії рин кових суб'єктів: досягнення поставлених підприємцем цілей можливе лише за рахунок ущемления інтересів інших підприємців.

Існують два види конкуренції — - внутрігалузева і - міжгалузева.

* Внутрігалузева конкуренція конкуренція між: виробниками однієї галузі, що виробляютъ однорідну продукцію, за  найвигідніший збут і отримання вищого прибутку.

За такої конкуренції окремі (індивідуальні) витрати виробництва, індивідуальні вартості перетворюються на єдину ринкову, або суспільну, вартість. I як наслідок — розорення одних виробників і отримання додаткового прибутку іншими. Внутрігалузева конкуренція сприяє зниженню витрат виробництва і запроваджен ню досягнень науково-технічного прогресу; концентрації виробництва і капіталу, розвитку продуктивних сил.

 * Міжгалузева конкуренція конкуренція між: товаровиробниками різних галузей.

Дія закону конкуренції виявляється тут у переміщенні капіталу з менш прибуткових галузей у більш прибуткові до вирівню вання норми прибутку в середню для економіки загалом.

Переливания капіталу мае своїм наслідком зміну співвідношен ня між попитом і пропозицією та відхилення цін від вартості, тому товари реалізуються на ринку не за вартістю, а за цінами виробництва.

Розрізняють - чесну і - нечесну конкуренцію. Для підтримання конкурентного середовища, економічної і соціальної стабільності загалом важливо, щоб відносини між конкурентами були чесні і прозорі (зокрема щодо дотримання цін реалізації товарів, які вста новлюються вільно, у процесі узгодження між продавцем і покупцем).

 * Чесна конкуренція методи конкурентної боротьби з дотриманням прийнятих на ринку норм і правил.

На практиці іноді порушуються правила чесної торгівлі, що створює прецедент нечесної конкуренції.

* Нечесна конкуренція методы конкурентної боротьбы, пов'язані з порушенням прыйнятых на рынку норм і правил конкуренції.

До цих методів відносять: продаж товарів за цінами, ныжчими за собівартість (демпінг), для легкого збуту товару чи підриву позицій конкурента і, отже, витіснення його з ринку; встанов лення контролю за діяльністю конкурента для її припинення; зло вживання панівним становищем на ринку (наприклад, надмірне завищення цін або відмова здійснюваты поставки); встановлення дискримінаційных цін або комерційних умов (наприклад, диферен ційовані можливості отрымання кредиту); узалежнення поставок певних товарів чи послуг від встановлення обмеженъ щцодо виробництва чы розподілу конкуруючих товарів; запровадження обмеженъ на агентсъкі угоди при збуті продукції, які визначають: коли, кому, в яких кількостях і за якыми умовами здіыснювати по ставки; таємна змова на торгах і створення таемных картелів; неправдива інформація і реклама, які вводять в оману; нечесне ко піювання (імітація) товарів і продукції конкурентів; порушення якості, стандартів і умов поставок товарів і надання послуг.

Нечесна конкуренція у ринкових країнах заборонена законо давством про боротьбу з обмежувальною діловою практикою, про захист прав споживачів, контроль за монополіями, а також цивіль ними і кримінальними кодексами.

Конкуруючі суб'єкти поводяться на ринку по-різному, залежно від конкретних умов і поставлених завдань. Видокремлюють такі основні типи конкурентної поведінки:

-  новаційна конкурентна поведінка: передбачає забезпечення переваг над суперниками за рахунок нових ринкових відносин (нова продукція, нові технології або нові форми організації виробництва тоуцо). Важливою ознакою новаційної конкуренції є прагнення ринкових контрагентів до зміни існуючої структури попыту і про позыції;

-  пристосувольна конкурентна поведінка: спрямована на за побігання діям конкурентів у царині модернізації вробництва. Ефективна в тому разі, коли підпрыємець, невпевнений у своїх інно ваційних можливостях, намагається скопіювати у стислі термі ни досягнення суперників;

-  гарантувальна конкурентна поведінка: покликана забезпе чити стабілізацію досягнутих позицій на ринку на тривалу перспек тиву за рахунок підвищення якості продукції, зміни її асортимен ту, надання додаткових послуг, пов'язаних з гарантійним обслу говуванням. Застосовується у тому разі, коли підприємцю не до снаги значно змінити виробничу й комерційну програми, і він має слабку інноваційну базу.

Ці типи конкурентної поведінки у своїх різноманітних формах практикуються залежно від обраних методів конкурентного су перництва.

Виділяють дві основні групи таких методів: - цінову і - нецінову конкуренцію.

Цінова конкуренція передбачає зниження витрат виробництва і обігу, а також цін. Нецінова конкуренція охоплює зміни властиво стей товару, створення нових товарів для задоволення існуючих потреб, оновлення властивостей товару відповідно до зміни моди, удосконалення послуг, що супроводжують реалізацію.

Отже, конкуренція — складний і багатогранний процес. Для перемоги в конкурентній боротьбі фірма (підприємець) мають до тримуватися певної стратеги' дій — конкурентної стратегії.

 * Конкурентна стратегія система дій фірми, спрямована на досягнення їі кінцевої мети .

Вона грунтується на полістратегічному пошуку. Кожна фірма, як звичайно, прагне монополізувати ринок для максимізації прибутку. Однак досягти того в сучасних умовах практично немож ливо. Тому вона мае передбачити у своїй діяльності одночасно принаймні дві стратегічні настанови: на монополізацію ринку і на інтеграцію своєї діяльності в єдиний процес функціонування ринку. Перша настанова передбачає дії, спрямовані на скорочення кількості конкурентів, друга — дії щодо стабілізації становища фірми через зменшення ступеня ризику за рахунок співробітницт ва (інтеграції) з іншими фірмами в найрізноманітніших формах, тобто полістратегічний пошук.

Він є характерний для країн з розвинутою ринковою економікою, позаяк конкуренція і монополія — її парні характеристики. Конкуренти ведуть боротьбу за досягнення монопольного становища, однак монополізація ринку кожним з них неможлива. Водночас вони не можуть припинити конкуренцію, тому що будуть усунені суперниками. Вихід — інтеграційна стратегія, що орієн тується на розуміння фірмами співвідношення "конкуренція — монополія".

Вітчизняний ринок фактично монополізований і ще тривалий час буде таким. Тому конкурентні відносини на ньому лише формуються. Із здійсненням реформ, спрямованих на становления ринкової економіки, особливості конкурентно! боротьби треба буде враховувати підприємцям у практичній господарській діяльності.

Конкуренція і демонополізація. Формування конкурентного се редовища в Україні пов'язане із створенням ринкової інфраструк тури; підприємизацією великих комбінатів; створенням нових ма лих і середніх фірм. Перше і друге потребує організаційної рест руктуризації, а трете — демонополізації (позаяк в економіці Украї ни переважають природні монополії), що сприятиме активізації ділової активності та стимулюванню виробництва.

Конкуренція передбачає стан ринку, за якого жодна фірма не в змозі впливати на ринкову ціну товару чи послуги. Така конкуренція має назву "досконала".

Її змістом є конкурентна пропозиція (ситуація, за якої певний продукт виготовляється і пропонується на ринку необмеженою кількістю підприемств) і конкурентний попит (ситуація, за якої на продукт, запропонований на ринку необмеженою кількістю про-давців, існує попит необмеженої кількості покупців).

У практиці господарювання досконала конкуренція може існувати лише як епізод, оскільки розвиток конкурентних відносин объективно зумовлює появу монополії, тому що:

-  конкуренція це передусім отримання максимального прибутку, що можливо тільки завдяки створенню переваг порівняно з конкурентами. 3 механізму, який сприяє висуванню найкращих, вона перетворюється на механізм приборкання найкращих силъніши ми. Суть конкуренції"жорстка війна проти всіх". У цій "війні" використовують такі методи боротьби, як підкуп, шантаж:, шпигунство, дії, що прискорюють банкрутство конкурентів, та ін.;

-  конкуренція спирається на приватну власність, а власність передбачає монопольне володіння, користування і розпорядження чимось.

Економісти сходяться на думці, що утворення монополій призводить до порушення механізму ринкового ціноутворення і де формованого розподілу ресурсів.

Негативними наслідками монополізму є руйнування ринкового механізму, а отже, й економіки загалом. Не маючи потреби в підтриманні високого конкурентного тонусу, монополія немину че породжує тенденцію до гальмування НТП. Для отримання над прибутків їй необов'язково освоювати нові технологи, знижувати витрати виробництва і розширювати збут. Достатньо лише вста новити монопольно високі ціни і нав'язати їх споживачам, яким доведеться змиритися і зі зменшенням кількості товарів, позаяк, підвищуючи ціни, монополія отримує той самий або й більший при буток, реалізуючи менший обсяг товару; зниження якості товару; послабления механізмів відтворення; розрив господарських зв'язків (проблеми, що виникають на підприємстві-монополісті, познача ються на роботі сотень підприємств-суміжників).

В Україні особливо відчутним є вплив монополій на продук тивну та ефективну функції праці і капіталу. Гальмуючи стиму ли використання досягнень НТП, монополія робить економіку мар нотратною, перешкоджає її інтенсифікації. Головними факторами розвитку в монополізованій економіці є додаткові матеріяльні, фінансові та людські ресурси. За панування монополій ціни втра чають ринкову гнучкість, недостатньо реагують на коливання по питу і пропозиції, мають невисоку еластичність. Монополія глушить імпульси, які йдуть від попиту до виробництва, що дезорієнтує інвестиційні потоки, і потреби споживачів не задовольняються.

Конкуренція навпаки — зумовлює зростання продуктивності праці та ефективності виробництва, а тому для її збереження су спільство мае сприяти організації певної системи конкурентних відносин.

Заходи, спрямовані на захист від монополізму і сприяння конкуренції:

-   розвиток установ ринкової інфраструктури і механізму вільного руху праці, капіталів і товарів;

-   заборона законом у творения об'єднанъ картельного типу для захисту цінової конкуренції;

-  реєстрація товарных знаків і марок товарів для того, щоб уможливити диференціяцію продуктів і конкуренцію за таким важливим параметром, як якість;

-  державне регулювання загальних умов угод, яке полягає у тому, що значна частина положень господарського договору заздалегідь визначаєтъся законодавцем і не може бути змінена сторонами, що домовляються. Це унеможливлює нав'язування поста-чальниками своїх умов покупцям;

-   передбачення у законодавстві різних критеріїв монополізму (рівень концентрації в окремих галузях настільки высокий, що в них існують великі господарські одиниці, спроможні встановити свое панування над ринком і без укладення картельных угод);

-  аналіз цін, порівняння їх із цінами на інших паралельних ринках, контроль за прибутками та витратами з боку органів влади для того, щоб визначити: ціни, за якими продаються товари, є конкурентними чи монопольними.

Формування ринкової інфраструктури і конкурентного середовища — одне з найважливіших завдань уряду, який є регулятором рівноваги національного попиту і національної пропозиції, обмеження монополії та посилення конкуренції. Економічними та адміністративними методами він повинен забезпечити однакові умови виробництва і реалізації продукції для усіх виробників і продавців товарів та послуг.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

32966. INFO ОБЩ-ВО: ИСТОКИ, СУЩНОСТЬ, ПЕРСПЕКТИВЫ ЭВОЛЮЦИИ (М.КАСТЕЛЬС. INFO ЭПОХА: ЭКОНОМИКА, ОБЩ-ВО И КУЛЬТУРА) 17.68 KB
  INFO ОБЩВО: ИСТОКИ СУЩНОСТЬ ПЕРСПЕКТИВЫ ЭВОЛЮЦИИ М. INFO ЭПОХА: ЭКОНОМИКА ОБЩВО И КУЛЬТУРА М.Кастельс: концепция info общва: 1. в постиндустриальный info мир вступили США Япония ведущие европейские страны а также некоторые страны АТР.
32967. ИНДУСТРИАЛЬНОЕ И ПОСТИНДУСТРИАЛЬНОЕ ОБЩ-ВО. СУЩНОСТЬ СОВРЕМЕННОЙ ТЕХНОЛОГИЧЕСКОЙ РЕВОЛЮЦИИ (Д.БЕЛЛ. ГРЯДУЩЕЕ ПОСТИНДУСТРИАЛЬНОЕ ОБЩ-ВО. ОПЫТ СОЦ. ПРОГНОЗИРОВАНИЯ) 17.66 KB
  ИНДУСТРИАЛЬНОЕ И ПОСТИНДУСТРИАЛЬНОЕ ОБЩВО. ГРЯДУЩЕЕ ПОСТИНДУСТРИАЛЬНОЕ ОБЩВО. формируется новое общво: постиндустриальное info посткапиталистическое технотронное технологическое супериндустриальное постмодерное общво знаний и т. Постиндустриальное общво это общво в экономике которого в result НТР и существенного роста доходов населения приоритет перешёл от преимущественного производства товаров к производству услуг.
32968. ИНТЕГРАТИВНЫЙ ХАР-Р СОЦ.-ГУМАНИТАРНОГО ЗНАНИЯ 16.07 KB
  ИНТЕГРАТИВНЫЙ ХАРР СОЦ.ГУМАНИТАРНОГО ЗНАНИЯ В сфере социальногуманитарного знания особое место принадлежит философии. экономисты считают экономическую теорию царицей соц. Философия хозва формирует реальное мысленное пространство которое обеспечивает эффективное научное познание нацеленное на комплексное социоэкономическое объяснение явлений и процессов системный подход учёт конкретной специфики той или иной страны.
32969. ИСТОКИ ПОСТНЕКЛАССИЧЕСКОГО ЭТАПА РАЗВИТИЯ НАУКИ (И.ПРИГОЖИН, И.СТИНГЕРС. ВЫЗОВ НАУКИ) 14.72 KB
  ИСТОКИ ПОСТНЕКЛАССИЧЕСКОГО ЭТАПА РАЗВИТИЯ НАУКИ И. ВЫЗОВ НАУКИ Зап. наука: высшая задача науки – сформулировать общие схемы которые бы совпадали с идеалом рационального. Но это привело не к замедлению прогресса науки а способствовало появлению новых концептуальных структур наука выполняет некую универсальную миссию затрагивающую взаимодействие человека и природы и человека с человеком в наши дни основной акцент научных исследований переместился с субстанции на отношение связь время Больцман: м у вероятностью и необходимостью...
32970. ИСТОРИЯ И ФИЛОСОФИЯ НАУКИ КАК МЕЖДИСЦИПЛИНАРНАЯ ДИСЦИПЛИНА 23.23 KB
  ИСТОРИЯ И ФИЛОСОФИЯ НАУКИ КАК МЕЖДИСЦИПЛИНАРНАЯ ДИСЦИПЛИНА Философия входит в жизнь человека очень рано задолго до того как сложится о ней самое 1st элементарное представление навеянное случайными встречами и знакомствами. Философия науки – раздел философии изучающий понятие границы и методологию науки. Периоды преднауки появление элементов научности: докть обоснование систематизация IVв. Дальше начинается триумфальный процесс развития науки производится большое колво открытий.
32971. МЕТОДОЛОГИЧЕСКОЕ ЗНАНИЕ И ЕГО УРОВНИ 14.53 KB
  Термин методология применяется не только к научнопознавательной деятти но и к любой др. деятти человека. Методология познание способа человеческой деятти научной художественной производственной. сферах деятти и их совершенствование.
32972. МЕТОДЫ НАУЧНОГО ПОЗНАНИЯ. ЭМПИРИЧЕСКИЕ И ТЕОРЕТИЧЕСКИЕ МЕТОДЫ НАУЧНОГО ПОЗНАНИЯ 22.52 KB
  МЕТОДЫ НАУЧНОГО ПОЗНАНИЯ. ЭМПИРИЧЕСКИЕ И ТЕОРЕТИЧЕСКИЕ МЕТОДЫ НАУЧНОГО ПОЗНАНИЯ Метод греч. Методы естественных наук подразделяют на: 1. методы изучения неживой природы и методы изучения живой природы.
32973. НАУКА В АНТИЧНОСТИ И СРЕДНИЕ ВЕКА 19.13 KB
  1st позитивистов не изучался генезис науки отдельно. Спенсер Происхождение науки: наука появилась одновременно с появлением человека. во Франции создается кафедра по изучению генезиса науки. Вопрос о периодизации науки до сих пор дискуссионный.
32974. НАУКА И ФИЛОСОФИЯ: ОБЩЕЕ, ОСОБЕННОЕ И ИДЕЯ ДОПОЛНИТЕЛЬНОСТИ (М. БОРН. ФИЗИКА И МЕТАФИЗИКА) 18.66 KB
  ФИЗИКА И МЕТАФИЗИКА Метафизика исследование общих черт структуры мира и наших методов проникновения в эту структуру. Вильям Джемс: Метафизика – это необычайно упорное стремление мыслить ясным образом. Бертран Рассел: Метафизика – попытка постичь мир как целое с помощью мысли. Метафизика – исследование общих черт структуры мира и наших методов проникновения в эту структуру.