17608

ТЕОРІЯ СУСПІЛЬНОГО ДОБРОБУТУ ТА СОЦІАЛЬНО-РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

Лекция

Экономическая теория и математическое моделирование

ТЕМА: ТЕОРІЯ СУСПІЛЬНОГО ДОБРОБУТУ ТА СОЦІАЛЬНОРИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ ПЛАН 1. Суспільні потреби як соціальна база добробуту 2. Національний продукт як виробнича база добробуту 3. Засади соціальноринкової економіки 4. Становления ринкового механізму ціноутворення ...

Украинкский

2013-07-05

209.5 KB

13 чел.

ТЕМА: ТЕОРІЯ СУСПІЛЬНОГО ДОБРОБУТУ ТА СОЦІАЛЬНО-РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

ПЛАН

1. Суспільні потреби як соціальна база добробуту

2. Національний продукт як виробнича база добробуту

3. Засади соціально-ринкової економіки

4. Становления ринкового механізму ціноутворення

1. Суспільні потреби як соціальна база добробуту

Добробут як соціяльно-економічне явище є лише результатом рішень уряду і виробничої діяльності зайнятих в економічній сфері. Отже, як рішення уряду, так і результати праці та виробництва мають забезпечити матеріяльну і духовну основу добробуту суспільства.

* Добробут соціялъно-економічний стан суспільства, який виражає відповідністъ матеріяльного і духовного забезпе чення всіх і кожного згідно з їх природными потребами.

Добробут є лише наслідком управлінських і виробничих дій у системі національної економіки. Управлінські і виробничі дії повинні випливати із суспільних і індивідуальних потреб. Отже, потреби людей відіграють домінантну роль у формуванні національної економіки та соціальної політики. Виробнича та соціальна складові господарської системи країни є визначальними в розв'язанні питань, що характеризуют стан і рівень добробуту суспільства. Структура виробництва орієнтується на потреби, а створений продукт — на задоволення суспільних потреб.

Соціальні потреби є складним і багатоаспектним явищем, яке виражає безпосереднє ставлення виробника і споживача до об'єкта виробництва і предмета споживання.

* Потреби — види продукції речей, послуг, які необхідні людям і які вони бажають і прагнуть мати, споживати, використовувати.

Найзагальніше потреби виражають об'єктивно необхідні переду мови виробництва, взаємодії виробників і споживачів. Остаточний результат виробництва є суспільно необхідним і суспільно важливим продуктом, який існує у двох формах: натуральніи Q і грошовій Гм. На цій основі формуються основні категорії ринку: пропозиція Q і попит Гм. Пропозиція об'єднує реальних виробників товарів і послуг, попит — споживачів товарів і послуг. Виробники створюють предмети потреб, а споживачі через акти купівлі-продажу — попит споживачів. Отже, потреби споживачів визначають зміст, структуру й обсяги виробництва, а винагорода грішми стає фактором  організації виробництва і праці. Таке розуміння сутності потреби і фактора певною мірою характеризує  сутність і механізм функціонування та розвитку підприємництва і праці, є ключем до розуміння характеру змін і розвитку виробництва та суспільства загалом.

Структура потреб споживачів має визначати структуру галузей економіки, структуру національного продукту і структуру доходів грішми споживачів:

Qц = vГм.

Ліва частина рівняння відображає обсяг, структуру і вартість національного продукту, права — доходи грішми зайнятих і незайнятих в економіці, структуру доходів грішми і платоспроможність споживачів.

Відмінності в характері діяльності та умовах життя, економічні, соціяльні і психологічні відмінності між людьми зумовлюють відмінності в їхніх потребах. Зміст категорії "потреби особистості полягає у тому, що для одних вони є стимулом до підприємництва і праці, для інших — реалізацією життєвих потреб, тобто встановлюється певне співвідношення між пропозицією (виробництвом) і попитом (споживанням).

Потреби класифікують:

> за суб'єктом: націоналъні, регіоналъні, колективнї, індивідуальні (приватні);

>  за функціональною роллю: пріоритетні, стійкі, ситуаційні, другорядні;

> за обєктом): матеріялъні, духовні, етичні, естетичні;

> за сферами діяльності: політичні, ідеологічні, потреби у праці, пізнанні, спілкуванні, рекреаційні, релігійні та ін.

Потреби є соціально-економічним, національно-суспільним явищем Вони перебувають у постійному розвитку, мають історичний характер. Відсутність усвідомленої потреби збуджує до неї інтерес, формує стимул до підприємництва і до праці для її задоволення. Отже, потреба, стимул, інтерес не існують поза людиною чи групою людей. Вони перебувають у тісному діалектичному  зв'язку, є тими ланками, через які виявляють свою дію економічні закони у сферах виробництва і обміну.

2. Національний продукт як виробнича база добробуту

Добробут пов'язаний з потребами, а потреби визначають структуру виробництва і споживання продукту. Отже, створений національний продукт є кінцевим результатом управлінських рішень уряду та діяльності зайнятих у сферах виробництва товарів та надання послуг. Практично національний продукт як суспільне благо, багатство стає економічним інтересом для усього суспільства. Адже виявляється: можна споживати лише те, що вироблено. Скільки нація виробляє , стільки й споживає. Від рівня і структури виробництва національного продукту загалом і на душу населения залежатиме і відповідний рівень задоволення потреб, тобто рівень добробуту нації. Щоб підносити рівень добробуту, насамперед необхідно підносити обсяг виробництва національного продукту та приводити його структуру до обсягу і структури потреб людей. Національний продукт виступає не лише суспільним інтересом, а й стимулом.

Теорія національного продукту В обгрунтовує його як результат відповідних суспільних витрат В* . Тобто, що виробили, те й сложили. Проте економічна теорія обгрунтовує витрати вироб-ничі — О (оборотний капітал — сировина, матеріяли, енергія і т. ін.) та споживчі — dВ* (населения, держава і ін.). Тому уряд країни і виробники повинні бути зацікавленні у створенні такої вартісної структури національного продукту, щоб виробничі витрати зменшувалися— ↓0, споживчі зростали— ↑dВ*

В = ↓О + ↑dВ*.

Валовий внутрішній продукт dВ є національним стимулом, оскільки виражає кінцевий продукт споживання у країні. Від його розподілу залежать і стан економіки, і рівень життя населения. Теорія макроекономіки розподіл валового внутрішнього продукту dВ* обгрунтовує такими показниками:

dВ* = С + Б + К + (Е- І),

де С — споживання домашніх господарств; Б — споживання держави (бюджетні надходження і витрати держави); К — капітальні вкладення; Е — експорт; I— імпорт.

Для кожного суб'єкта ринку стимулом є отримання якнайвищого доходу (і прибутку) від його діяльності: найманим працівником — у формі заробітної платні, власником капіталу — у формі прибутку, державою — у формі бюджету, зовнішньою торгівлею — у формі чистого експорту ( ЧЕ = Е - І ). Валовий внутрішній продукт здійснює рух у формі товарів, послуг, капіталів і грошей. Різні суб'єкти ринку неоднаковою мірою причетні до його створення, розподілу, обміну і привласнення: власники капіталу і наймані працівники створюють ВВП, держава на основі трудового і податкового законодавства розподіляє його, торговельні організації — реалізують ВВП.

У практичній діяльності стимули у формі грошей і товарів можуть спонукати для їх отримання до використання таких методів:

-  економічних (через формальне (зареєстроване) здійснення капітальних вкладенъ, створення виробництва, наймання працівників, виробництво продукту, його реалізацію, отримання заробітної платні і прибутку та оплати податків згідно із законодавством);

- "тіньових" (через неформальну (незареєстровану) виробничу, торговельну чи іншу діяльність, що не контролюється податковими і державними інститутами, усі доходи і прибутки від якої привласнюютъся, подотки не сплачуються);

-  кримінальних (через вилучення і привласнення частини національного продукту причетними до його руху і контролю за цилі рухом особами державного, правового чи господарського управління в обхід (ігнорування) статей Кримінального кодексу).

Ринкова економічна система, заснована на підприємницькій ініціативі власників капіталу, лібералізації видів діяльності, високопродуктивному і високоефективному виробництві, передбачає лише екойомічні методи стимулювання. Це пояснюється тим, що використання 'тіньових" і кримінальних методів призводить до катастрофічних наслідків: якщо, наприклад, половина національного капіталу і продукту перебуватимуть "у тіні   або якщо з формального обороту товарів і грошей постійно вилучатимуть (розкрадатимуть) бюджетні кошти, чужоземні кредити товари привласнюватимуть їх чи переказуватимуть на таємні рахунки іноземних банках, це спричинить занепад економіки, держави рівня життя народу й унеможливить перехід до ринку.

Успішний перехід до ринку потребує запровадження лише економічних стимулів:

В = 0 + Т + А+ЧП.

 Вартісна структура національного продукту показує, що еко номічним стимулом для власника капіталу є відшкодування обо ротного капіталу О, частини основного капіталу А і чистини при буток ЧП ; для найманого працівника - заробітна платня Т. Ство рений валовий внутрішній продукт dB = Т + А + ЧП  спрямовуєть ся на розвиток виробничої сфери і сфери послуг та фшансування державних інститутів через систему сплати податків на доходил прибутки виробників,на основі яких формується Державний бюджет. Держава безпосередньо впливає на встановлення пропорщи розподілу валового внутрішнього продукту, створюючи правову базу стимулювання виробництва, праці, руху капіталів, товарів, грошей. Державні чиновники можуть приймати рішення як на посилення стимулів зростання виробництва національного продукту, так і на його розподіл в інтересах зміцнення своєї влади, окремих бізнесових чи політичних угруповань, олігархів та ін. Для ринкової економіки характерним є посилення стимулів до зростання виробництва національного продукту і його розподіл за внеском кожного суб'єкта у створення НП:

dB* = C + Б + K + ( Е-I ).

3 рівняння розподілу валового внутрішнього продукту випливає, що чим більшим він є, тим більше коштів отримають домашні господарства С, Державний бюджет Б, більшими будуть капітальні вкладення К і експорт Е > I (унаслідок переважання експорту над імпортом можливе зростання інвалютних резерва через позитив не сальдо платіжного балансу). У ринковій економіці неприинят ним є розподіл ВВП, який знижує стимули до виробництва, тобто економічні стимули виробників, і сприяє збагаченню окремих осіб або кланів за рахунок "тінъового" чи кримінального привласнення продукту навіть за скорочення ВВП. Економічне стимулювання має охоплювати сфери виробництва, послуг і державну систему влади та управління.

3. Засади соціально-ринкової економіки

Зростання добробуту нації прямо залежить від зростання національного продукту. Своєю чергою, підвищення обсягів виробництва потребує такої економічної системи, тобто фінансів, інтересів, стимулів і т. ін., які спонукали б уряд і виробників до високоефективного виробництва, зокрема раціонального використання робочого часу та ресурсів.

Економічна система повинна забезпечити: по-перше, фундаментальні основи вільного підприємництва і соціального добробуту; по-друге, умови реалізації економічних інтересів і стимулів власникам капіталів і найманим працівникам.

Практично йдеться про формування соціальноорієнтованої ринкової економіки, засади якої передбачають виробництво та розподіл національного продукту для піднесення добробуту нації.

Фундаментальні основи соціально-ринкової економіки. Після Другої світової війни нові німецькі лідери, зокрема Л. Ерхард, зробили важливий внесок у теорію ринкової системи, обгрунтувавши і запровадивши в науковий обіг поняття "соціалъно орієнтована ринкова економіка".

* Соціально орієнтована ринкова економіка модель соціально-економічного розвитку,

для якої характерне переважання приватної власності та ринку, їх поєднання з державною власністю і державним регулюванням та системою соціалъного захисту населения.

Соціальний захист у соціяльно орієнтованій ринковій економіці передбачає: допомогу в разі безробіття: виплати безробітним, спрямовані на підтримання їхнього життєвого рівня, доки вони знайдуть нову роботу; пенсії за віком: державні виплати особам похилого віку; пенсії у разі непрацездатності: державні виплати особам, що втратили працездатність; допомога малозабезпеченим верствам населения: державні виплати сім'ям, що мають дохід нижний за прожитковий мінімум; охорону здоров'я: гарантоване медичне обслуговування.

Досвід ринкових країн показав, що всім їм притаманна низка спільних фундаментальних характеристик. Причому всі фундаментальні характеристики мають бути притаманні всім суб'єктам ринку . Розгляньмо ці характеристики.

Економічна свобода. Це найзагальніший принцип функціонування ринкової економіки. Кожен із суб'єктів ринку є вільний у своїх економічних, фінансових та соціяльних рішеннях:

- населения (фізичні особи, домашні господарства) регіону має значну свободу вибору, вирішуючи, скілъки витратити, де працювати і як здійснювати заощадження;

- підприємства (локальні господарські системы) рейонів і країни володіють значною свободою вибору, вирішуючи, що і яким чином виробляти и де реалізувати готову продукцію;

-  регіон (влада області, району, населеного пункту) має значні повноваження, формування і використання регіонального бюджету, регулювання капіталовкладень, розвитку інфраструктури, забезпечення соціялъного захисту, збереження довкілля тощо.

Права власності. Власність на засоби виробництва є важливою передумовою, оскільки реальна власність на капітал забезпечує реальну економічну свободу його суб'єктові: фізичній чи юридичній особі.

Важливим є оптимізація пропорцій власності на капітал, зокрема співвідношення приватної і неприватної власності:

>  фізичні та юридичні особи мають чітко визначені права на свою власність, ураховуючи право володіти, користуватися і розпоряджатися нею:

>  приватна власність є домінуючою в регіоні і країні загалом як в особистій (сімейній), так і в корпоратывній (акціонерній) формах;

>  неприватна власність є у значній частині регіону (в комунальній і акціонерній) і в незначній частині держави (в акціонерій) формах.

Конкуренція. Ринок передбачає свободу виробничої, торговельної та інших видів діяльності людей в індивідуальній і колективних формах. Число виробників за різними видами і формами діяльності є необмежене:

-  влада країни і регіону стимулює і підтримує ініціативи людей створення підприємств, (фірм) захищає їх діяльність;

-  у білыиості галузей выробництва та обслуговування країни та регіону діє безліч конкуруючих постачальників;

-  нові підприємства (фірми) за бажанням можутъ вийти на вже засвоєний ринок;

- робітники та службовці мають свободу вибору серед великої кількості працівників.

Правові ринкові інституції. Діяльність суб'єктів ринку регулюється правовою базою (Конституцією, законами виробмичих іі відносин, управління, самоуправління і регулювання) та відповідними інститутами, наділеними певними функціями.

Правові ринкові інституції визначають права й обов'язки суб'єк тів ринку, повноваження управлінських та обслуговуючих структур, свободу ухвалення ними рішень та характер товарообміну: правова основа захищає економічну свободу суб'єктів ринку, об'єкти їх власності, результати виробництва і праці, вибір партнерів тощо; свобода товарообміну підкріплюєтъся правовою системою, що включає контрактне право, акціонерне право, законодавство про економічні асоціяції (для профспілок) і забезпечує вільне створення нових компаній; правова система визначає не лише основні принципи самоврядування, самоуправління підприємств, регіонів, укладання контрактів, створення компаній тощо, а и засоби забезпечення виконання ухвал, рішень чи економічних угод.

Жорсткі бюджетні обмеження. Це один з найважливіших аспектів діяльності суб'єктів ринку різного рівня господарської організації: підприємства, регіону і навіть домашніх господарств. Формування та використання бюджетних надходжень є завжди актуальною проблемою для суб'єктів виробництва, управління регіонів і навіть уряду країни. Особливо вона актуальна для регіонів, оскільки їхні бюджета формуються переважно від центральних надходжень.

Передбачувана державна політика. У ринковій економіці головною дійовою особою є конкретний виробник: власник капіталу, підприємець, бізнесмен, найманий працівник і т.д. Вони визначають форми виробництва, що виробляти, скільки і для кого. Регіон регулюе соціяльні, економічні процеси на своїй території. Держава контролює стратегічні аспекти в даному регіоні, не втручається у систему виробництва на рівні підприємств, співпрацює з регіоном у сфері пріоритетів капіталовкладень, соціяльних і економічних питань. Кожен із суб'єктів ринку чітко знає свої функції та бов'язки, а свої інтереси вирішує у правовому полі за таких умов: населення і підприємства мають можливість прогнозувати свій фінансово-економічний стан, не боячись непередбачуваних новоротів в урядовій політиці; влада регіону має можливість формувати реальний регіональний бюджет, сприяти економічному зростанню підприємств, капіталовкладенням, соціяльному захисту і підвищенню рівня життя людей; інфляція тримається на низькому рівні, оподаткування відрізняється стабільністю, а пряме державне втручання у діялъність підприємств, ринків, регіонів с обмеженим і не передбачуваним.

Інтереси і стимули у соціально-ринковій економіці. Ринкова економіка -  це насамперед свобода підприємництва. Інтереси. Виникають на основі конкретних потреб (у предметі, речі, послузі).

* Інтерес — усвідомлений суб'єктом предмет потреби, якый здатний задовольнити її і спонукає до політичних, економічних, правовых, соціяльних, організаційних дій для заволодіння цим предметом.

Інтереси формуються унаслідок реалізації національних, державних, економічних відносин між суб'єктами — тими, хто бере участь в управлінні країною, виробництві, розподілі та обміні. Основными суб'єктами інтересів, що виникають у процесі відносин державотворення і економіки, є людина, підприємство, регіон, держава, нація.

Відповідно й інтереси мають реалізовуватися за таким самим порядком: індивідуальні (приватні); колективні (підприємств і підприємців); регіональні (населених пунктів, районів, областей);державні (бюджетных установ і організацій);  націопалъні (аналоги розвитку нації).

Реалізацію інтересів усіх суб'ектів ринку здатна забезпечити лише високопродуктивна, високоефективна національна економічна система, головними факторами якої є людина, її продуктивна праця та відповідна кількість і якість залученого в економіку основного виробничого і невиробничого капіталу.

Інтерес будь-якого суб'єкта тісно пов'язаний з економічними відносинами власності — відносинами, що виникають між людьми з приводу привласнення засобів виробництва і створеного продукту. Приватна власність перебувае в органічній єдності з її субєктом, конкретною людиною, для якої збереження і розширення є економічним інтересом, а отже, вона не шкодує зусиль для реалізації цього інтересу. Усуспільнена власність належить водночас усім і нікому, не перебуває в органічній єдності зі своїми суб'єктами, відчужена від них і не викликає у них інтересу до її збереження і розширення. Діапазон економічного інтересу приватного власника значно ширший, ніж відчуженого, який фактично є найманою робочою силою.

Приватний власник володіє засобами виробництва К , органі зовує виробництво продукції В, наймаючи робочу силу Т. Він зацікавлений у зменшенні матеріяльних витрат О, у зростанні про дуктивності найманої праці та в обмеженні коштів на її оплату Т і в максимальному зростанні валового прибутку ВП. Приватний власник повністю контролює процес виробництва, віддачу від матеріяльних витрат, продуктивність і якість праці найманих працівників, якість продукції, її обсяг, реалізацію та отриманий прибуток. 

У відчуженого від власності виробника значно вужчий діапазон інтересу — він зводиться лише до розміру заробітної платні, місця роботи, професії та ін. Його менше цікавлять витрати виробництва, ефективність, прибутки, оскільки він причетний лише до їх створення, а не до присвоения.

Розширення діапазону економічного інтересу найманих праців-ників завдяки приватизації підприємств має важливу національно-інтегрувальну економічну суть. Передусім економічний інтерес такого змісту охоплює значну частину суспільства, розширює сферу різних видів підприємництва, послуг, виконання робіт і посилює самоконтроль за виробництвом , його ефективністю, якістю продукції, зростанням її конкурентоспроможності та ін. Усіх працівників тепер об'єднує один спільний інтерес — отримання прибутку з найменшими витратами і з найбільшою віддачею. "Овласненні " виробники в умовах конкуренції ведуть пошук технічних методів і засобів удосконалення колективного виробництва і підвищення якості продукції, а отже, отримання вищих прибутків. Індивідуальні інтереси інтегруються у колективні, а колективні — у національні, хоча вони різняться своїм економічним змістом. Предмет інтересів суспільства (держави) — національна економіка загалом, обсяг і структура валового внутрішнього продукту, динаміка його зростання, формування Державного бюджету, розвиток соціальної інфраструктури тощо; колективу (підприємства, об'єднання) — виробництво і продукт, який він створює і котрий" споживає, конкурентоспроможність продукції, стан основних фондів, технологій, фінансів; індивіда — збереження і розширення власності, зростання доходів, прибутків, соціяльний стан та ін.

Зміст і структура кожного виду інтересів мають істотне значения для створення дієвої системи стимулів у сфері виробництва і послуг. Економічний інтерес держави виражає, з одного боку, економічну необхідність розвивати і вдосконалювати національну економіку, а з іншого — забезпечувати соціяльний добробут суспільства. Логічно було б припустити, що за таких умов основним спонукальним мотивом до високоефективної праці та виробництва мае бути праця на користь держави, суспільства. Однак практика багатьох країн, у тому й України, не підтвердила того. Мало того, спостерігалося зниження інтересу до праці за усуспільненої на користь держави власності.

Стимули. У процесі підприємницької діяльності і праці створюються умови для вияву життєвоважливих економічних явищ — стимулів.

* Економічний стимул усвідомлені суб'єктом предмет чи явище, здатні збудити в нього інтерес до них, спонукати до певних дій для їх отримання і задоволення певних потреб.

Економічний стимул який спонука людину до праці, до підприємництва виходить за межі її фізіологічного інстинкту. Він є продуктом не так об'єктивної , як суспільної, соціяльної природи людини, яку вона повинна усвідомити, Вплив зовнішнього світу на людину відображається в її почуттях, думках, спонуках, виявах волі, тобто у вигляді "ідеалъних прагнень" які є основою становления "ідеалъних прагненъ", котрі є основою становления "ідеалъних рушійних сил"" для отримання корисного остаточного результату.

Усвідомлення людиною економічного стимулу до праці, підпри ємництва не заперечує його (стимулу) об'єктивного характеру. В ньому концентрується життєва мета, яка спонукає людину до праці, підприємництва, виробництва. Він водночас є стимулом суспільного виробництва, у процесі якого люди створюють засоби і предмета праці та споживання, необхідні для досягнення їх життєвої і конкретно - історичної мети. Творча універсальна природа економічного стимулу — джерело розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, удосконалення самої людини. Він виражає ставлення суб'єкта праці чи підприємництва до цілеспрямованої конкретної праці, у ньому сконцентрована певна потреба суб'єкта і його інтерес до конкретної діяльності.

Стимули є важливим інструментом ефективної підприємницької діяльності. їх спонукальна дія певною мірою виявляється за дотримання таких умов:

- стимулом є предмети чи явища, здатні задоволънити конкретну потребу індивіда, колективу та ін.;

-  усвідомлення потреби індивідом чи колективом і її актуалъності на час спонукання;

- знания індивідом чи колективом умов придбання речей, характеру необхідних для того дій.

Отже, ринкова економічна система побудована на реалізації інтересів через економічні стимули. Початковою її ланкою є підприємництво, бізнес і стимули до їх організації. В основі підприємництва і бізнесу як форми реалізації стимулів — потреби та інте реси, причинно-наслідкові зв'язки: причини постають як фактори, а результати — як наслідки цих факторів.

Найзагальнішими і найпоширенішими в системі економічних стимулів і підприємництва є такі форми взаємозв'язків:

Капітал К <— >Капітал К.

Капітал К <----> Праця Т.

Праця Т <—>Продукт В.

У системі економічних стимулів і підприємництва всі форми взаємозв'язків важливі й потребують їх дотримання і врахування у розв'язанні господарських проблем. Однак для виявлення природи стимулу до підприємництва і праці найістотнішими є взаємоз в'язки К <—> Т і Т <—> В, позаяк вони виражають відношення об'єктивного — К (кількість і якість основного капіталу), суб'єк тивного — Т (кількість зайнятих в економіці та управлінні держа ною, реального — В (обсяг і структура створеного національно го продукту). Створений національний продукт є тим націоналъним стимулом, задля якого формується національна економічна система. Проблема полягає у тому, як побудувати механізм сти мулювання його створення, тобто як національний продукт роз поділити між зайнятими і незайнятими, щоб задовольнити потреби всіх суб'єктів ринку і забезпечити продуктивне та ефективне функціонування економічної системи.

4. Становления ринкового механізму ціноутворення

Перехід до ринкової економіки потребує створення механізму ринкового ціноутворення. За командної економіки, що грунтується на суспільній власності, централізованому управлінні, розподілі продукту, встановленні ціни на продукт, визначенні розміру оплати праці тощо, ціна не відігравала значної ролі, оскільки не була "сигналом" для дій виробника чи споживачів, встановлювалася в адміністративному порядку. У ринковій економіці з допомогою цін виражаються різні показники і вимірюються економічні величини: обсяги виробництва, обігу і споживання, основні та оборотні фонди й інші ресурси.    .

Сутність ціноутворення. Теорії ціни. суспільства.

Існує декілька теорій вартості й ціни.

Теорія трудової вартості. Згідно з нею вартість — це втілена в товарі праця, причому праця не індивідуального приватного виробника, а суспільно необхідна, яка відображає середні умови виробництва певного виду товару, на певному етапі розвитку суспільства, у певних конкретних умовах. Формою вираження вартості товару є мінова вартість — кількісна пропорція, в якій один товар обмінюється на інший. Вартість є основою будь-якого обміну, вона регулює пропорції, в яких товари чи послуги обміню ються на ринку. Форми вираження вартості розвивалися від просто (випадкової) до грошової. 3 появою грошей виникає ціна як грошове вираження вартості. Ціна не обов'язково дорівнює вартості товару. Мало того, у реальних мінових відносинах ціна під впливом певних факторів практично завжди відхиляється від вартості, є вища або нижча за неї.

Теорія витрат виробництва. її сутність полягає у тому, що ціна товару визначається витратами на його виробництво. Однак оскільки величина витрат виробництва залежить від цін (на сировину, паливо, матеріяли тощо), використання цього критерію означає пояснения рівня цін на продукцію цінами на елементи витрат. Визначення рівня цін витратами виробництва вилучає з цього процесу вартість додаткового продукту, який є важливим але ментом вартості, а отже, й ціни:

В = 0 + Т + ВП,

де  В — вартість, або ціна всього продукту; О + Т— витрати виробництва: О — матеріяльні, Т — праці; ВП — валовий прибуток.

Теорія трьох факторів виробництва. Згідно з нею у створенні благ (товарів) беруть участь три фактори виробництва: праця, капітал (засоби виробництва) і земля. Ціною цих факторів є заро бітна платня, відсоток (прибуток) і рента, які відповідно розподі ляються між їх власниками — працівниками, власниками засобів виробництва (капіталістами) і земельними власниками; вона фор мує субстанцію (основу) вартості, яка у вираженні грошей по стає як ціна товару. Отже, у цій теорії наявна певна тавтологія, або спроба вивести ціну з ціни, як це характерно і для теорії ви трат виробництва. Однак вона зумовила появу нових теорій, зокре ма теорії граничної корисності.

Теорія граничної корисності. В її основі — узгодження інтересу продавця і покупця у процесі товарообміну. Сутність цієї теорії полягає у тому, що:

-  у процесі ринкової взаємодії попиту і пропозиції, яка визначає рівеиь ринкових цін, вирішальне значения мае попит;

-   вартість є субъективною категорією, результатом оцін вання індивідом споживчих благ залежно від інтенсивності по треб і рідкісності благ;

-   суб’ктивна оцінка визначається з огляду на граничну корисність одиниці товару, що задовольняє певну потребу.

Теорія попиту і пропозиції. Близька за своєю сутністю до теорії граничної корисності: пояснює утворення вартості, а отже, й ціни товару лише у сфері обігу. Згідно з нею вартість (ціна) визначається співвідношенням попиту і пропозиції. Ця теорія не дає відповіді на питания, чим визначається рівень ціни за рівноваги попиту і пропозиції, вона не враховує і того факту, що попит і пропозиція залежать від цін товарів. Теорії граничної корисності, попиту і пропозиції мають певне значения при формуванні економіки ринкового типу, зокрема уможливлюють розкриття закономірностей вияву корисності та формування ринкового попиту.

Неокласична теорія вартості і цін. Обгрунтована англійським економістом А. Маршаллом. Поєднує теорію витрат виробництва, граничної корисності, попиту і пропозиції щодо формування та руху цін. Виходячи з того, що ринкові ціни є результатом взаємодії попиту і пропозиції, Маршалл пов'язував зміни попиту з категорією граничної корисності, а зміни пропозиції — з вирішаль ним впливом витрат виробництва.

Нині жодна з розглянутих теорій не є домінуючою. На думку вчених-макроекономістів, центральною є теорія ціни, що комплексно вивчає вплив різноманітних ціноутворювальних факторів через зміну попиту і пропозиції на ринках. Окремі економісти з огляду на те, що ціна в сучасному виробництві залежить від комплексу факторів (продуктивність праці, циклічність виробництва, стан грошового обігу, характер державного регулювання тощо), відки дають будь-які теорії вартості, зокрема щодо

На ціноутворення впливають і монополії, принаймні на тих сегментах ринку, які вони завоювали. Тому в сучасних теоріях ціни значну увагу приділено проблемі монополізму і монопольних цін. Вивчення ринків досконалої (необмеженої) і недосконалої конку ренції засвідчило, що монопольні надприбутки фірми-монополісти отримують не за рахунок збільшення обсягів виробництва (як це відбувається за досконалої конкуренції), а за рахунок високого рівня цін і за менших обсягів виробництва.

Функції ціни . Ціна як основний інструмент ринкового механізму виконує - обліково-інформаційну, - розподілъчу і - стимулювальну функції.

Обліково-інформаційна функція. Полягає у тому, що ціна є за собом обліку суспільно необхідної (корисної) праці, інформує про пропозицію і обсяг товару, форму є позицію покупця, визначає його попит.

Позаяк ціна є грошовим вираженням вартості, то чим повніше вона відображає вартість (суспільно необхідні витрати), тим надійнішим інструментом порівняння витрат, зіставлення ефективності різних господарських рішень, визначення місця у ринковій конкуренції вона є. Це випливає з того, що в ринкових умовах кожен підприємець щоденно вирішує, яку сировину ефективніше використовувати для виробництва продукції (метал чи його штучний замінник), яке паливо краще застосовувати (газ, нафту, вугілля, дрова чи торф). Якщо індивідуальні ціни відповідають цінам (за видами продукції), що складаються на ринку (на основі суспільно необхідних витрат), то на їх основі можна оцінювати ефективність рішень, що приймаються. Помилки в цінах призводять до прийняття неефек тивних рішень.

Виконання ціною обліково-інформаційної функції зумовлює певні закономірності вдосконалення процесу виробництва:

- забезпечує максимальне наближення ціни до суспільно необхідних витрат, покриття витрат виробництва и обігу, а також певний прибуток державі, фірмі та окремому підприємцю;

-  інфррмуючи про попит на товари (послуги), вигідність їх виробництва, ціни є надійним інструментом економічних вимірів, вибору економічних видів продукцїї та напрямів технічного про іресу, ухвалення оптимальних з погляду суспільства, фірми, окремого підприємця оперативних і стратегічних господарських рішень;

-  сприяє координуванню зусиль організацій, фірм та індивідів у межах народного господарства.

Таке координування потребує масиву інформації про наявність найрізноманітніших товарів і послуг, які пропонуються величезній кількості економічних суб'єктів. Ці суб'єкти повинні мати чіткі спонукальні мотиви, передбачено реагувати на отриману інформацію і поширювати її. Саме таку інформацію і спонукальні мотиви містять ціни.

Розподільча функція. Виявляється у сприянні розподілу і перерозподілу вартості суспільного продукту і національного доходу, а отже , у покритті витрат виробництва, утворенні доходів і нагромадженні їх у держави, галузях, регіонах, на підприємствах (фірмах), в окремих соціальних груп населения та індивідів. Від зміни цін неабияк залежить, які господарюючі суб'єкти збільшать свої доходи, а які зменшать, посилиться чи послабиться майнова диференціація населения, буде належною чи порушиться еквівалентність обміну між галузями і сферами народного господарства, регіонами, підприємствами, індивідами та державами. 3 огляду на це виконання ціною розподільчої функції неможливе лише під впливом стихійних сил ринку, інакше не уникнути соціальних конфліктів. Чим складнішим і масштабнішим стае ринкове господарство, тим активнішу роль у забезпеченні виконання ціною цієї функції відіграє держава.

Стимулювальна функція. Полягає у заохоченні виробників, які раціонально використовують ресурси, виробничі можливості, інновації для отримання високих результата. Товарообмінні процеси засвідчують, що ціни активно впливають на виробництво продукції та її виробниче й особисте споживання. За одних цін господарюю чий суб'єкт прагнутиме скоріше освоїти виробництво нової продукції, а за інших — ні. Аналогічно поводиться і споживач: якщо продукція його зацікавить, один купуватиме и навіть за зростан ня ціни, а другий — тільки за її зниження. Отже, стимулювальна або нестимулювальна ціна впливає на виробника через збілыиен ня або зменшення прибутку від реалізації товару (послуги), а на споживача — через вищий або нижчий свій рівень. Так, зі збільшен ням виробниками випуску та реалізації продукції ціни заохочу ють їх через зростання маси прибутку. Додатковий прибуток за рахунок білыиої норми прибутку отримують через ціни виробники , які знижують свої індивідуальні витрати на виробництво і реалізацію продукції порівняно з ринковими цінами. Вищими цінами (а отже, й більшою нормою прибутку) заохочуються і виробники, які випускають прогресивну або високоякісну продукцію, що мае підвищений попит у споживачів. Стосовно споживачів стимулювальна функція ціни виявляється в оберненій залежності: зі зростанням ціни купівля і споживання продукції споживачами зменшуються, і навпаки.

  Аналіз виробничих витрат, реалізації товарів на ринках показують, що реальна ринкова ціна, як звичайно, вища або нижча від вартості. Коливання ціни навколо вартості відбувається під впливом ціноутворювальных і ціновідхиляючих факторів.

* Ціноутворюволъні фактори фактори, які діють у сфері виробництва і впливають на величину нитрат на виготов лення товару ни послуги, формують основу ціни.

До них відносять фактори, що впливають на продуктивну силу праці: рівень розвитку продуктивних сил; науково-технічний про грес; кваліфікація працівників; рівень організації праці.

* Ціновідхиляючі фактори фактори, що діють на ринку і зумовлюють відхилення ціни від сформованих у процесі ви робництва затрат праці.

Такими факторами є: попит і пропозиція, монополізм, державне регулювання, валютно-фінансові умови.

За переважання ціноутворювальних факторів ціни об'єктивно відображають процес виробництва і споживання, а за ціновідхи ляючих — певні негативні тенденції в економіці, які треба усунути.

Ринкове ціноутворення. Однією з важливих передумов функціонування ринкової економіки є лібералізація цін. Стосовно перехідної економіки інверсійного типу, в якій відбуваються радикальні зміни, а виробництво ще не набуло ознак стабільного зростання, серед економістів немає єдності щодо такої лібералізації: одні вважають, що ціни мають бути вільними, інші — що їх певний час треба регулювати, оскільки ціни внутрішньо вільні щодо своїх структурних елементів, але зовнішні фактори (ціновідхиляючі) обмежують їхню свободу. Одним з найважливіших таких факторів є конкуренція пропозиції (між виробниками) і конкуренція попиту (між споживачами), а також монополізм, державне регулювання економіки і валютно-фінансові катаклізми.

Розмежування внутрішньої свободи і зовнішньої несвобода цін мае принципове значения для функціонування (а у вітчизняних умовах — побудови) ринкового господарства.

Питания внутрішньої свободи ціни є справою лише підприємця, позаяк він персоніфікує внутрішню ринково-об'єктивну свободу ціни у своїх дїях через пошук доціль-ніших, економічно ефективних елементів витрат на виробництво продукції. Його дії фокусуються, у підсумку, на факторах підвищення продуктивності праці (ціноутворювальних), що зумовлює зменшення витрат виробництва і є об'єктивною основою для зни ження ринкових цін. Отже, внутрішня свобода ціни мае два важ ливі соціяльно-економічні наслідки:

-  механізм її досягнення забезпечує скорочення індивідуальних витрат на виробництво и реалізацію продукції і таким чином сприяє підвищенню продуктивності праці, суспільному проіресу;

-  цей механізм створює умови для завального зниження цін.

Іншими є наслідки зовнішньої свободи цін. За її необмеженості механізм внутрішньої свободи не спрацьовує для підприємця, оскільки зникає потреба в тому, і зовнішня свобода ціни вмикає еко номічний механізм протилежної дії. Підприємець стае відносно інде ферентним щодо величини витрат на одиницю продукції і обсягів її виробництва, через те, що його матеріяльна мета — прибуток — реалізується уже не за рахунок зниження витрат, а лише з допомо гою ціни, її зростання. Це мае негативні наслідки для економіки, зокрема для виконання нею соціяльних функцій, оскільки ціна орієнтується на вищий рівень попиту. I як наслідок — спад виробництва. Відбувається "вимивання" продукції масового асортимен ту (диференційованої за різними рівнями попиту). Сфера дії конкуренції попиту значно звужується. Отже, зовнішня свобода ціни стає антистимулом для виробництва, призводить до його скорочення, стагнації, технічної деградації, а в підсумку — і до занепа ду економіки.

Наскільки ці міркування прихильників контролю за цінами в перехідний період виправдані, демонструє рівняння ринку Qц = vГм.

За лібералізації ціни ц, але незабезпеченні зростання обсягу виробництва Q (тим паче за його спаду) ціни зростатимуть, як це спостерігається в українській економіці, зокрема в 90-ті роки XX ст. Однак за підвищення завдяки капіталовкладенням продуктивної віддачі одного зайнятого (в = аf (к)) і обсягу виробництва загалом (В↑ = аF(Т, К)↑ ) свобода цін не призводить до інфляції. 3 огляду на це важливо, щоб політика уряду сприяла зростанню капіталовкладень і реструктуризації економіки.

Формування механізму ринкового ціноутворення не заперечує урахування внутрішньої і зовнішньої дії факторів. На виробництві під дією ціноутворювальних факторів формується внутрішня ціна, за якою товари надходять на ринок. Безпосередньо на ринку під дією ціновідхиляючих факторів формується зовнішня ціна — ціна реалізації товару. Вона може бути вища або нижча від його внутрішньої ціни, залежно від співвідношення попиту і пропозиції на конкретному ринку на певний вид товару. Процес формування рівноважної ринкової ціни підпорядкований загальним властивостям рівняння ринку Оц = vГм :

-   зростання попиту vГм↑  зумовлює зростання рівноважної ціни ц↑;

-  скорочення попиту vГм  мае наслідком зниження рівноважної ціни ц↓;

- зростання пропозиції товару Q супроводжується знижен ням рівноважної ціни ц↓і;

-  скорочення пропозиції товару Q  спричиняє зростання рівноважної ціни ц↑.

Теоретичне вираження моделі формування ринкової ціни є таким:

      vГм

Ц.= ------

     Q

Однак з нього не можна робити висновку, що фірми (підприємці) повністю покладаються на "невидиму руку ринку" і спрямовують свої товари на ринок без встановлених цін, очікуючи, що він їх визначить. У сучасній ринковій економіці стихія витісняється свідомим регулюванням, прогнозуванням процесів, які в ній відбуваються, зокрема й ціноутворення. Історично склалося так, що ціни встановлювали покупці й продавці за домовленістю. На прикінці XIX ст. у зв'язку з концентрацією торговельного капіталу, виникненням великих підприємств роздрібної торгівлі практикується встановлення єдиної ціни на товари одного виду для усіх покупців. У сучасних умовах ціни на певну продукцію (послуги) у розвинутих країнах формуються не на ринку під час продажу купівлі товару, а заздалегідь маркетинговими службами .

Товари реалізуються не на абстрактному, а на конкретному ринку, тому цінова політика продавця повинна передусім ураховувати тип конкурентної поведінки на ньому.

Відповідно до типів конкуренції виокремлюють чотири типи ринків, кожен з яких має свої особливості ціноутворення: - ринок чистої конкуренції; - кринок монополістичної конкуренции - ринок олігополістичний; - ринок чистої монополії .

Можливості й проблеми цінової політики змінюються залежно від типу ринку. За винятком випадків функціонування на ринках чистої конкуренції (якої практично тепер уже не існує), фірмам треба мати впорядковану методику встановлення вихідної ціни на свої товари.

Ця методика охоплює такі послідовні етапи: - постоновка завдань ціноутворення; - визначення попиту; - оцінка витрат вироб                              ництва; - аналіз цін і товарів конкурентів; - вибір методу; - встановлення остаточної ціни.

Постановка завдань ціноутворення. Охоплює питання досягнення цілей (забезпечення виживання, максимізацію поточного прибутку, завоювання лідерства за показниками питомої ваги на ринку або якості товару тощо) з допомогою конкретного товару. За виваженої ринкової позиції підходи до формування ціни є чіткими: вона може бути штучно занижена (мета — забезпечення виживання, завоювання лідерства) або завищена (мета — максимізація прибутку).

Визначення попиту грунтується на тому, що будь-яка ціна, визначена фірмою, позначається на рівні попиту на товар. Залежність між ціною і рівнем попиту відображає попиту (рис. 3.1).

Згідно з нею у збалансованій економіці між попитом і ціною існує обернено пропорційна залежність: чим вища ціна тим нижчий попит. Тому, підвищивши ціну з ц1 до ц2 . фірма продасть меншу кіль кість товару. У відповідь на підвищення цін споживачі з обмеженим бюджетом намагатимуться придбати Q2 і Q1   альтернативні дешеві товари.

Рис. 3.1. Крива попиту: ц— ціна одиниці товару Q,;   Q — кількість товару за ціною ц

Крива, що відображає попит на так звані престижні товари Q1 спочатку зростає висхідною до Q2 за підвищення ціни від ц1 до ц2. Встановлення надто високої ціни цъ призводить до зниження обсягу реалізації від Q2 до Q3 (рис. 3.2).

Обсяг реалізації може зростати і під впливом нецінових факторів: передсвяткові дні, рекламний пресинг тощо. Ціна за таких умов не підвищується, хоча крива зміщується вправо (вона характеризує ситуативну зміну обсягу реалізації продукції; рис. 3.3).

                                          

Рис. 3.2. Зміна кривої попиту                              Рис. 3.3. Зміщення кривої попиту під впливом                                престижних товарів                                                               нецінових факторів

У формуванні механізму ринкового ціноутворення важливо знати, наскільки чутливо реагує покупець на зміну ціни. Прода вець зацікавлений продати щонайбільше товару за якнайвищу ціну. Покупець прагне придбати щонайбільше товару за якнай нижчу ціну. 1 як наслідок — формування еластичного й неела стичного попиту.

* Попит еластичний характеризуй швидке реагування споживачів (покупців) на зміну ціни; існує за відносного насичення товарами споживчого ринку.

 Крива еластичного попиту характеризує різке зниження попиту за незначного підвищення ціни (рис. 3.4).

* Попит нееластичний попит, який характеризує незнание реагування споживачів (покупців) на зміну ціни; існує за від  носного товарного дефіциту на споживчому ринку.

Крива нееластичного попиту показує, що підвищення ціни від ц1до цг призводить до відносно невеликого зниження попиту: від Q1 до Q2 (рис. 3.5), тобто у цьому випадку підвищення ціни недоцільне. Тому вигідніше знизити ціни і підвищити попит, що забезпечить більший дохід.

Оцінка витрат. Здійснюється "з урахуванням того, що попит визначає, як звичайно, максимальну ціну, яку фірма може встановити на свій товар і котра залежить від витрат фірми на його виробництво.

      

Рис. 3.4 Крива еластичного попиту               Рис. 3.5. Крива нееластичного попиту

Тому фірма прагне встановити ціну, яка покривала б матеріяльні витрати на виробництво товару і його реалізацію, у тому числі й справедливу норму прибутку.

Аналіз цін і товарів конкурентів. Передбачає врахування їхнього впливу на ціноутворення загалом, оскільки хоча максимальна ціна може визначатися попитом, а мінімальна — витратами, на встановленні фірмою їх середнього діапазону позначаються ціни конкурентів та їхні ринкові реакції. Тому фірма має аналізувати ціни і якість товарів конкурентів, аби використати їх як відправ ну точку для власного ціноутворення: якщо її товар аналогічний товару основного конкурента, вона, щоб не втратити збуту, змушена встановити ціну, близьку до ціни товару конкурента; якщо її товар гіршої якості, ніж товар конкурента, фірма не може за нього запросити таку саму ціну, як конкурент; якщо якість товару фірми краща, ніж у конкурента, вона може встановити вищу ціну. Отже, фірма використовує ціну конкурентів для визначення місця своєї пропозиції товару на ринку щодо пропозицій конкурентів.

Вибір методу ціноутворення. Потребує знання характеру кривої попиту, розрахункової собівартості та ціни продукції конкурентів. На основі цих параметрів фірма встановлює ціну на свій товар. Вона буде у проміжку між дуже низькою ціною, яка не забезпечує прибутку, і дуже високою, яку не можуть заплатити спо живачі. При визначенні ціни керуються такими положениями: мінімально можлива ціна визначається собівартістю продукції, максимальна — наявністю унікальних якостей товару фірми. Ціни товарів-замінників конкурентів визначають середній рівень, якого фірмі і слід дотримуватися при встановленні ціни.

Встановлення остаточної ціни. Грунтується на попередніх етапах оцінки ціноутворення. Його головне завдання — звуження меж цін, в яких перебуватиме обрана остаточна ціна. її фірма встановлює з урахуванням не лише економічних, а й психологічних фак торів, тобто поведінки споживачів, їхніх рішень щодо купівлі товарів; і відповідності здійснюваній політиці цін; реагування на неї інших учасників ринкової діялъності: дилерів, торговельного персоналу фірми, конкурентів, постачальників, державних органів; дотримання положенъ чинних законів. При встановленні ціни на лежить брати до уваги можливості реалізації товару й отри мання прибутку. Наприклад, за дуже низької ціни отримати прибуток неможливо, а за надто високої нереально формувати попит на продукцію. Допустима ціна має бути для продавця конкурентоспроможна, а для покупця платоспроможна. За таких умов продавець зможе відшкодувати собівартість товару и отримати валовий прибуток.

Чесна конкуренція передбачає дотримання продавцями-конкурентами п'ятьох правил:

1.  Не фіксувати ціни. Продавці встановлюють ціни без консультування з конкурентами, інакше виникає підозра у змові про ціни і починає діяти антимонопольне законодавство.

2.  Не підтримувати роздрібних цін. Виробник не має права на в'язувати дилеру роздрібну ціну, за якою той повинен продавати  його товар.

3.  Не здійснювати цінової дискримінації. Продавець повинен пропонувати свій товар подібним за характером діяльності торговельним підприємствам за одними й тими ж цінами, якщо доставка товару не потребує додаткових витрат.

4.  Не здійснювати продажу за цінами нижче мінімально допустимих. Продавець не має права пропонувати товар за ціною, нижчою від його собівартості, задля усунення конкурентів

5. Дотримуватися умов підвищення цін. Фірми мають право підвищувати ціни до будь-якого рівня, за винятком періодів дії державного контролю за рівнем цін.

Отже, у ринковій економіці встановлення ціни регулюється такою мірою, якою це необхідно для її об'єктивного вияву. Найреальнішою є ціна за збалансованої економіки та її тривалої стабільності.

Форми ринкової ціни. У ринковій економіці ціна є регулятором процесу суспільного відтворення завдяки постійним коливанням під впливом попиту і пропозиції. Зростання попиту, наприклад, на певну продукцію зумовлює підвищення цін на неї, що забезпечує приплив капіталу у виробництво цієї продукції, а відтак — залучення матеріяльних, трудових і природних ресурсів. I навпаки, зниження ціни на продукцію через скорочення попиту на неї робить її невигідною для виробництва і спричиняє зворотні процеси.

Розрізняють такі форми ринкової ціни: - рівноважш ціна; - конкурентна ціна; - монопольна ціна; - державна фіксована ціна; - державна регульована ціна.

Найкращим варіантом високоефективного функціонування виробництва є ціна рівноваги (рівноважна ціна), що встановлюється за збігання попиту і пропозиції Qц = vГм:

    vГм

Ц= -------

      Q

Її визначають діленням суми грошей, що формують попит на певний товар, на наявну кількість товару. За ціни рівноваги не існує ні надлишку, ні нестачі товару, весь товар буде реалізовано: 

           Q= v Гм

Рівноважна ціна створює умови для реального розпоряджання товарною масою споживачами і виробниками. За нерівноважної ціни основною масою товару розпоряджаються не вони, а ті, хто мае владу, або спекулянти. Однак рівноважна ціна є ідеальною ціною ринку, якої практично не існує.

Рівновагу ціни порушує монополізм. Зосереджуючи у своїх руках значну частину виробництва і реалізації продукції певної галузі, монополія має змогу обмежити внутрігалузеву конкуренцію і до певних меж диктувати ринку ціну на свою продукцію, що встановлюється нею одноосібно або внаслідок змови з іншими фірмами, — монопольну ціну.

Умовою її виникнення є панівне становище монополії на ринку в особі продавця чи покупця. Монопольна ціна — специфічна форма ринкової ціни, яка забезпечує монополістам отримання монопольного прибутку. Монопольні ціни є монопольно високі або монопольно низькі. Монопольно високі ціни встановлюються у монопольному  виробництві, а монопольно низькі — у сфері монопольної закупівлі товарів. Монопольна ціна складається з витратвиробництва і монопольного прибутку. Своєю чертою, монополь ний прибуток охоплює середній прибуток і надлишкову додаткову вартість.

За ринкової економіки держава, виконуючи свої економічні та соціальні функції, також бере участь у ціноутворенні, зокрема встановлює державні фіксовані ціни на продукцію, що виготовляється у приватному або колективному секторах на державне замовлення. На соціальні процеси держава впливає і регулъовани ми цінами на окремі соціально значущі товари (послуги), запобігаючи їхньому необгрунтованому підвищенню.

Отже, у ринкових умовах ціни існують у формах рівноважної, конкурентної монопольної державної фіксованої, державної регульованої ціни. Вони є результатом дії механізму ринкового ціноутворення. Важливо, щоб у формуванні цього механізму всі форми цін не призводили до порушення рівноваги попиту і пропозиції.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

77235. Борозды и извилины лобной доли. Динамическая локализация функций в лобной доле 80.82 KB
  precentrlis inferiorчасто сливается с верхней в единую предцентральную борозду gyrus frontlis inferior Проекционные центры участки коры полушарий большого мозга представляющие собой корковую часть анлизатора имеющие непосредственную морфофункциональную связь через проводящие пути с подкорковыми центрами. Ассоциативные центры участки коры не имеющие непосредственной связи с подкорковыми центрами связанные временной двусторонней связью с проекционными центрами. Центры лобной доли.
77236. Борозды и извилины теменной и затылочной долей коры больший полушарий. Динамическая локализация функций 252.5 KB
  Теменная доля: Борозды: Постцентральная борозда Внутритеменная борозда Извилины: Постцентральная извилина Нижняя теменная долька состоит из надкраевой и угловой извилин Центры: Проекционный центр общей чувствительности g. postcentrlis Проекционный центр схемы тела s. intrprietlis Ассоциативный центр стереогнозии узнавания предметов на ощупь lobus prietlis superior Ассоциативный центр праксии целенаправленных отработанных движений g. suprmrginlis Ассоциативный центр лексии зрительный анализатор письменной...
77237. Борозды и извилины височной доли больших полушарий. Динамическая локализация 248.5 KB
  Височная доля: Борозды: Верхняя височная борозда Нижняя височная борозда Извилины: Верхняя височная извилина Средняя височная извилина Нижняя височная извилина Центры: Проекционный центр слуха ядро слухового анализатора g. temporlis superior Проекционный центр вкуса ядро вкусового анализатора prhippocmplis et incus Проекционный центр обоняния старый prhippocmplis et incus Проекционный центр висцероцепции нижняя треть постцентральной и предцентральной извилин Проекционный центр вестибулярных функций g....
77238. Желудочки головного мозга, их сообщения между собой и с подпаутинным пространстовм. Цистерны подпаутинного пространства. Третий желудочек, его стенки 504.84 KB
  Третий желудочек его стенки Желудочки Боковые желудочки ventriculi lterles – полости конечного мозга полушарий большого мозга. III желудочек ventriculus tertius – полость промежуточного мозга diencephlon Латеральная стенка: таламус thlmus Нижняя стенка: гипоталамус hypothlmus: tuber cinerum recessus infundibul chism opticum recessus opticus corpor mmmilri частично pedunculu cerebelli Задняя стенка: comissur posterior et recessus pinelis; Верхняя: tel choroide ventriculu tertii сосудистая оболочка III желудочка...
77240. КОРКОВО-СПИННОМОЗГОВЫЕ ПУТИ. ПОКАЗАТЬ ИХ НА ТАБЛИЦЕ, ПРЕПАРАТЕ 439.43 KB
  Также проводит тормозные импульсы от коры полушарий большого мозга к нейронам двигательных ядер передних рогов спинного мозга т. оказывает тормозное действие на сегментарный аппарат спинного мозга. Тракт идет в нисходящем направлении во внутреннюю капсулу занимая передние 2 3 задней ножки В стволе головного мозга тракт проходит в prs bsilris I зона и в пирамидах продолговатого мозга В области нижней границы продолговатого мозга большая часть волокон каждой пирамиды переходит на противоположную сторону 80 образуя с аналогичными...
77241. ПРОВОДЯЩИЙ ПУТЬ БОЛЕВЫХ И ТЕМПЕРАТУРНЫХ ИМПУЛЬСОВ 183.39 KB
  Spinothlmicus lterlis болевая и температурная чуствительность Tr. Spinothlmicus nterior тактильная чувствительность В СМ эти тракты проходят в боковом и переднем канатиках соответственно В продолговатом мозге латеральный и передний тракты объединяются в единый tr. Spinothlmicus lemniscus spinlis Спинноталамический тракт проходит в покрышке моста и среднего мозга II зона ствола и заканчивается на вентролатеральных ядрах таламуса Большая часть аксонов nuclei ventrolterles thlmi 3 нейроны в составе таламокоркового тракта через заднюю...
77242. Экстрапирамидная система. Современные представления о строении и связи с другими отделами ЦНС 16.55 KB
  Нейроны клетки коры полушарий мозжечка 2 нейроны – клетки зубчатых ядер аксоны которых переходят на противоположную сторону в среднем мозге – перекрёст Вернекинга – и заканчиваются на нейронах красного ядра. Аксоны переходят на противоположную сторону – decusstio tegmenti dorslis фонтановидный Мейнерта. rubrospinlis – пучок Монакова обеспечивает выполнение сложных привычных движений ходьба бег делая их пластичными способствует длительному сохранению позы и поддержанию тонуса мускулатуры;...
77243. Оболочки головного мозга. Межоболочечные пространства. Их сообщение с полостями головного мозга. А.В.Н. твердой мозговой оболочки 16.3 KB
  Оболочки головного мозга. твердой мозговой оболочки. Оболочки головного мозга. Образует выросты грануляции паутинной оболочки Пахионовы grnultiones rchnoidles которые служат для оттока спиномозговой жидкости в кровеносное русло.