17609

СТРУКТУРНА ПЕРЕБУДОВА НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

Лекция

Экономическая теория и математическое моделирование

ТЕМА : СТРУКТУРНА ПЕРЕБУДОВА НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ План Формування ринкових відносин Стратегія структурних перетворень Капіталовкладення і реструктуризація основного капіталу зайнятості та національного продукту Мікроекономічна с

Украинкский

2013-07-05

275 KB

14 чел.

ТЕМА : СТРУКТУРНА ПЕРЕБУДОВА НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

План

  1.  Формування ринкових відносин
  2.   Стратегія структурних перетворень
  3.  Капіталовкладення і реструктуризація основного капіталу, зайнятості та національного продукту
  4.  

 

Мікроекономічна структурна перебудова

Система ринкових відносин передбачає механізм самоуправління виробництвом, розподілом, обміном і споживанням на всіх рівнях організації національної економіки. Суб'єкти ринку — підприємства, органи місцевого самоврядування, держава — є рівноправними партнерами у виробництві національного продукту і його споживанні. Ринкові відносини грунтуються на принципі лібералізації — свободі вибору виду діяльності, місця роботи, витра-чання коштів, здійснення заощаджень. У ринкових умовах відсутня система вертикального управління економікою, оскільки ініціятива виробництва товарів і послуг цілком належить власникам капіталу і найманим працівникам, які найбільше зацікавлені у продуктивній та ефективній функції праці і капіталу, тому що від створених ними доходів залежить їхній добробут.

Ринок пробуджує ініціятиву, сприяє впровадженню НТП у виробництво, не терпить дефіциту та ін. Для нього характерним є те, що:  -  виробництво товарів і послуг організовують власники капіталу; частика їхнього прибутку у вигляді податків надходитъ до Державного бюджету згідно з чинним законодавством;

-  держава не здійснює прямого втручання у сферу приватного виробництва, вона лише відстежує макроекономічну ситуацію, забезпечує економічну рівновагу, соціялъний захист тих, хто його потребує.

Принципи конкуренції лібералізації, покладені в основу ринкових відносин, самі по собі не забезпечують соціяльного захисту. Мало того, ринкова економіка створює соціяльні, екологічні проблеми, може посилювати соціяльну диференціацію населения. 3 огляду на це ринковому реформуванню економіки має передувати розроблення державної программ соціального захисту населения.

Позитивні риси ринкової економіки виявляються за існування відповідних ринкових відносин :

- реальної демократії та національнодемократичного мислення, без яких неможливі лібералізація виробництва й обміну;

-   надійного правового забезпечення та наявності інституційних структур;

-  матеріяльнофінансової збалансовакості та стійкої фінансової системи;

-  реальної самостійності та економічкої відповідальності підприємств;

-   наявності такої структури виробництва товарів і послуг, яка реагувала б на зміни платоспроможного попиту;

-  реальної конкуренції та механізму ціноутворення, що реагує на зміни попиту і пропозиції.

Основи ринкових відносин мають створюватися з урахуванням вимог дії об'єктивних економічних законів товаровиробництва, товарообміну і господарської збалансованості.

Ринок функціонує належно лише за його збалансування, тобто за відповідності попиту і пропозиції. Відсутність такої відповідності негативно позначається на процесах виробництва й реалізації. Збалансованість ринку — результат дії закону господарської

                                                  

Товаровиробництво

В = аF(Т,К)

                                                          Господарська

                                    Пропозиція -  Qц=vГм  - Попит

                                                               рівновага

 

         Гм

Q=v ---

    ц

                                                         Товарообмін

Основна його вимога — збалансованість і рівновага ринку.

Особливість функціонування ринкового механізму полягає у тому, що кожен його елемент тісно пов'язаний з ціною, яка є основним інструментом впливу на попит і пропозицію — між попитом і ціною існує обернено пропорційна залежність: за        ц підвищення цін на товар попит на нього скорочується, позаяк високі ціни обмежують купівельну

спроможність населения, а за зниження цін попит зростає (рис. 1).

Між товарною пропозицією і ціною існує прямо пропорційна залежність: із під вищениям ціни пропозиція зростає, тому що одиниця додатково виробленої та проданої продукції приносить виробникові додатковий прибуток; зі зниженням ціни виробництво продукції стає менш вигідним і скорочується. Відповідно зменшується і пропозиція (рис.2).Взаємодія попиту і пропозиції з ціною має і зворотний зв'язок: якщо пропозиція перевищує попит, ціна знижується                                                                                            Рис. 1*Залежність попиту                                 від ціни.

                                                                                                                                                                                                 зростає, тому що одиниця додатково виробленої та проданої продукції приносить виробникові додатковий прибуток; зі зниженням ціни виробництво продукції стає менш вигідним і скорочується. Відповідно зменшується і пропозиція (рис.3)Взаємодія попиту і пропозиції з ціною має і зворотний зв'язок: якщо пропозиція перевищує попит, ціна знижується

                    Гм

      Q1 =  v ------       

                      ц

      Рис. 2. Залежністъ пропозиції від ціни

і попит знову зростає; коли попит перевищує пропозицію, ціна підвищується, що стимулює зростання пропозиції. У цьому випадку між попитом і пропозицією існує взаємовплив.

Рис. 3 Взаємодія попиту,пропозиції і ринкових цін.              Основними параметрами будьякого ринку є попит, пропозиція і ціна. їх взаємодію зображено на рис, 3.

Крива попиту показує, що покупець прагне придбати якнайбільше товару за найнижчу ціну (ціна попиту), а крива пропозиції — що продавець намагається продати якнайбільше товару за найвищу ціну (ціна пропозиції). Точка перетину кривих — узгоджена ринкова ціна ц1 за яку реалізовано обсяг товару Q1 Ринкова ціна ц1 не може бути нижча від ціни пропозиції, позаяк у такому разі виробництво товарів і їх збут неприбуткові, і фірма збанкрутує.

У точці перетину Q1 ц1  рігаються інтереси і виробників, і споживачів, досягається рівновага ринку — найкращий обсяг      виробництва і продажу Q1 який дорівнює оптимальній величині купівлі і споживання, а ринкова ціна стає ціною рівноваги ц1 Це означає, що виробникам невигідно надалі підвищувати ціни й збільшувати пропозицію, оскільки товар не матиме попиту. Відповідно й споживачі не можуть розраховувати на придбання більше товарів або на зниження цін на них, тому що це суперечить інтересам виробників. Припустимо, що сукупний попит на товар збільшився (зросли доходи населения, змінилася структура попиту та ін.). У такому разі бажання споживачів придбати додаткову кількість товару відображає нова крива попиту, розміщена над попередньою у точці перетину Q2ц2 . Позаяк ринок здатний забезпечити постачання товарів лише в обсязі Q1 і неспроможний одномоментно відреагувати на нову потребу, спочатку додатковий сукупний попит Q2 не буде задоволений — виникне ситуація товарного дефіциту внаслідок порушення рівноваги ринку. За цих умов тиск з боку додаткового попиту призведе до тимчасового підвищення цін аж до встановлення нової ціни попиту — від ц1 до ц2. Створения ринкових відносин і ринкової економіки як саморегульованої системи на основі встановлення рівноваги попиту і пропозиції має певні межі. Ринок не в змозі гарантувати розв'язання усіх соціальноекономічних проблем сучасного суспільства. Механізм ринку уможливлює задоволення лише тих із них, що виражаються через попит.

2. Стратегія структурних перетворень

Головною метою структурних перетворень є виробництво ВВП загалом і на душу населения, в якому переважатимуть продукти кінцевого призначення відповідно до потреб населения та імпорту. Структура ВВП зумовлена структурою продуктивних сил і залученого основного та інших видів капіталу. 3 огляду на це реструктуризація має початися зі зміни структури капіталу і його організаційних форм, з мобілізації капіталовкладень і підприємизації. 3 досвіду ринкових країн і специфіки сформованої в Україні економічної системи її реструктуризація спрямовується на:

-  виховання у всіх суб'єктів ринку, зокрема у керівної ланки, усвідомлення необхідності поєднання приватних, колективних, державних і національних інтересів;

-  мобілізацію фінансових ресурсів і капіталовкладенъ, контроль за рухом грошей, капіталів і товарів;

-  створення малих і середніх підприємств як основи виробництва переважної частини ВВП.

3 огляду на це структурні перетворення в Україні слід здійснювати з урахуванням того, що:

- вирішальне значения для зміцнення позицій у конкурентній боротьбі має спроможність до самофінансування; у короткостроковій перспективі единою можливістю підвищення продуктивності є заходи щодо зменшення витрат і зміни організаційної структури; у середньостроковій інвестиції у невеликих обсягах;

- зміна структури це створення нових самостійних підприємств, здатних привабити інвестиційний капітал. Йдеться не про модернізацію великих підприємств, а про перетворення їх на окремі підприємства, зорієнтовані на зменшення витрат і отримання прибутку, які відповідають вимогам ринку та можливостям фінансування (підприємизація).

Важливим компонентом національної економічної стратегії України є стратегія структурних перетворень

* Стратегія структурних перетворень система правових, політичних, економічних, фінансових заходів, спрямованих на зміну пропорцій капіталу, зайнятості та націоналъ

  ного продукту для збалансування економічної системи відповідно до потреб суспільства.

Заходи національноекономічної реструктуризації постають із національноекономічних цілей, головною з яких є задоволення потреб населения і виробництва В*. Якщо величину В* прийняти, за національні потреби за обсягом і структурою споживання, то вони є основою національної політики структурних перетворень в Україні. Виробництво ВВП в Україні на душу населения становить близько 3 тис. дол. США (у країнах ЄС 18 — 30 тис. дол. США). Для вступу в ЄС його як мінімум слід збільшити у 6 — 8 разів, що рівнозначно приросту обсягу виробництва ∆В, який забезпечить приріст витрат і споживання на ∆В*:

В + ∆В = В* + ∆В*.

Це, своєю чертою, зумовить зміни продуктивної функції праці й капіталу:

В + ∆В = Р(Т + ∆Т, К + ∆К).

Наведене рівняння виражає екстенсивну продуктивну функцію — збільшення обсягу виробництва за рахунок зростання кількості праці й капіталу. У ринковій економіці, де вирішальне значения для виробника має конкурентоспроможність його продукції, екстенсивна виробнича функція не забезпечує достатньої ефективності виробництва продукції, а отже, не підвищує конкурентоспроможності (поліпшення якості та зниження собівартості). Досягнення інтенсивної продуктивної функції можливе за впровадження нових технологій а, зростання капіталоозброєності одного зайнятого к = К/Т продуктивності праці зайнятих в за незмінної кількості зайнятих Т або економії праці:

В = В = аF(Т, К+ ∆К).

Відповідно зміниться і виробнича функція одного зайнятого:

в + ∆в = аf+ ∆к),

тобто продуктивність праці одного зайнятого в зросте на Ав за рахунок приросту продуктивнішого капіталу ∆к і впровадження нових технологій а.

Це створить передумови для збільшення національних витрат В* на ∆В*. Рівняння споживання матиме такий вигляд:

В* + ∆В* = (С + ∆С) + (Б + ∆Б)+(К + ∆К) + (ЧЕ +∆ЧЕ).

Отже, поліпшиться стан справ на виробництві, оскільки зростають споживчі національні витрати (С + ∆С) + + ∆Б), нагромадження і капіталоозброєність зайнятих + ∆К) та чистий експорт (ЧЕ + ∆ЧЕ), тобто резерви іноземної валюта.

Визначення напрямів реформування економіки залежить від усвідомлення її стану, розуміння теорії макроекономіки, суті й процесу реформ. Радикальні зміни виробничої системи в перехідний період гальмуються тим, що ринкове економічне мислення не сформувалося ні у сфері управління, ні у сфері виробництва, що уне можливлює економічне зростання, позаяк воно є результатом збалансованої державної політики реформ, спрямованої на активізацію процесів виробничої функції:

В = аF(Т, К).

Така політика передбачає:

-  досягнення високих темпів зростання валового випуску В;

- зменшення матеріяльних витрат ↓О у валовому випуску В = ↓О + dВ;

-  збільшення частки валового внутрішнього продукту dВ у валовому випуску В=↓О + ↓dB;

- отримання необхідної структури валового внутрішнього продукту щодо потреб країни dВ = dв В + dпВ  де dвВ — частка ВВП сфери виробництва; dпВ — частка ВВП сфери послуг.

Економічне зростання забезпечують радикальні структурні зрушення, які охоплюють:

-  визначення націоналъних, політичних, внутрішніх і зовнішніх економічних пріоритетів, які гарантували б самофінансування України на найближчу перспективу і партнерську співпрацю з усіма країнами світу;

-  створення інституційних умов для надходження прямих капіталовкладенъ і ефективного функціонування підприємств;

-  зміну якості основного капіталу, мислення та якості трудового капіталу, якості й структури обігового капіталу;

-  встановлення оптимальних міжгалузевих пропорцій і розміщення продуктивних сил.

Розв'язання цього комплексу проблем потребує узгодженого політичного, економічного, правового та фінансового функціонування усіх гілок влади.

У зв'язку з цим першочерговими завданнями є:

- Створення умов для розвитку конкуренції на основі спроможності підприємств до самофінансування.

-  Створення нових самостійних підприємств, здатних привабити іноземні капіталовкладення.

- Трансформація централізовано керованих підприємств у ринкові, засновані на принципах самоуправління (підприємизація). її мета зменшення виробничих витрат, забезпечення прибутку.

-  Запровадження вільного ціноутворення та здійснення ефективної митної політики і квотування.

Вирішальний вплив на напрями і динаміку структурних перетворень мають інституційні ринкові умови. Інституційне забезпечення має головним за мету створення економічного механізму, який стимулює ефективне функціонування усіх підприємств і розвиток інститутів ринку. Позитивних імпульсів економічному зростанню може надати інституційне забезпечення трьох напрямів: 1) виробнича інтеірація; 2) упорядкування видів і форм власності; 3) активізація структурної політики районів щодо підприємств, які розміщені в областях і мають власні органи управління та формують бюджет.

Виробнича інтеграція. Більшість підприємств України втратила технологічні зв'язки з підприємствами країн СНД. Це пов'язано передусім з новими можливостями отримувати сировину і напівфабрикати на вигідних умовах від інших постачальників, а також відсутністю потреби в таких зв'язках. Однак у деяких випадках ці зв'язки в короткотерміновій перспективі є єдиною можливістю пожвавити виробництво та збут.

Інший напрям — пайова участь вітчизняних та чужоземних партнерів в українських підприємствах. Важливо, щоб ініціятива такої участі виходила від самих підприємств, і вони зберігали необхідний мінімум незалежності згідно з вимогами індустріяльної логіки.

Упорядкування видів і форм власності. Процес приватизації має завершуватися відокремленням приватної і неприватної власності, а це можливо завдяки:

-   перетворенню бюджетних організацій і державних підприємств за юридичною формою на компанії, тобто їх реформування у незалежні щодо бухгалтерського обліку підприємства юридичні особи;

-  здійсненню реальної приватизації (переходу прав власності від підприємств до приватних суб'єктів економічної діяльності);

-   поліпшенню ринкових умов, передусім у середньостроковій перспективі.

Активізація структурної політики регіонів щодо підприємств. В Україні підприємства розміщені нерівномірно за кількістю і видами діяльності. Галузі, що сконцентровані в кількох регіонах і слабко піддаються реструктуризації, схильні до різкого спаду виробництва, скорочення робочих місць. Тому центральні та місцеві органи управління мають підтримувати структурні перетворення, щоб уникнути соціальних проблем. При тому важливим є:

-  зміцнення економічного самоуправління областей;

-  розукрупнення об'єктів соціальної сфери за одночасної їх реструктуризації;

- створення регіональних ринків праці;

-  запровадження неповного робочого дня.

Ці напрями реорганізації управління та регулювання економічних процесів з активнішим залученням регіонів уможливлять підвищення їхньої ролі як суб'єктів ринку з огляду на те, що регіональні структури управління відповідальні за стан справ в економіці та соціяльній сфері на відповідних територіях. Тому їм має бути надано правові, фінансові, економічні, розподільчі можливості для розв'язання регіональних соціяльноекономічних проблем.

3. Капіталовкладення і реструктуризація основного капіталу, зайнятості та національного продукту

Капіталовкладення. Найважливішим результатом ринкових економічних перетворень є створення правових та інституційних умов для активізації капіталовкладень. Тільки завдяки великим капіталовкладенням можна досягти структурних змін в економічному потенціялі країни, зайнятості та національному продукті. Капіталовкладення є матеріяльною основою зростання продуктивної та ефективної функції праці і капіталу:

В = аF(Т, К).

За існуючого рівня технологій а, кількості праці Т і основного капіталу К обсяг виробництва національного продукту в Україні не може бути вищий, ніж величина В. Він не задовольняє споживчих потреб населенія С, держави Б, чистого експорту ЧЕ та капітальних вкладень К. Зростання виробництва національного продукту можливе за збільшення:

- кількість зайнятих на  ∆ Т:Т+∆Т

- обсягу основного капіталу на ∆К:К+∆К

- породуктивної функції одногозайнятого на ∆в: в+∆в=аf(к+∆к)

- обсягу на оборотності оборотного капіталу на ∆О і ∆v:В+∆В=F(О+∆О,v+∆v).

 На перших порах Україні потрібно щонайменше 50-60 млрд.дол. США капітальних вкладень для певних зрушень у структурі національного капіталу і зайнятості . Джерелами таких капіталовкладень є :

- внутрішні запозичення у населення та підприємств через продаж облігацій або страхування ;

- зовнішні запозичення у міжнародних кредитних установ (МВФ ,Світовий Банк Реконструкції і Розвитку . Європейський Банк Реконструкції і Розвитку ).

- легалізація тіньових коштів усередині країни та повернення ня у Україну незаконно вивезених і розміщених на таємних рахунках у  зарубіжних банках та офшорних зонах коштів .

 Передумовою інвестиційної привабливості України для надходження жужоземних капіталів є: створення правової держави , захист природних прав людини ,свобода засобів массової інформації, утвердження політичної демократії ,інвесиційне забезпечення ринкових перетворень ,вільного переміщення праці ,капіталів і товарів .,вибору видів діялбності ,захисту капіталів і прибутків .Це повинні усвідомити всі політичні сили ,уряд населення .

Реструктизація основного капіталу ,зайнятости і національного продукту ,Оптимізацію структури національної економіки характеризують такі основні параметри :

  •  обсяг і структура національного продукту ,який задовольняє потреби виробництва і населення на певний момент :В* = С + Б + К + ЧЕ 
  •  - обсяг і структура основного капіталу за видамипродукту що до потреб виротва і населення :К = ∑Кіj ,де і – виддіяльності ; jвид продукції .
  •  - кількість і структура зайнятих  Т, продуктивна сила яких в = f(k) забезпечує виробництво національного продукту  В відповідно до національних потреб : В = Твt .
  •  Сучасний стан української економіки (а отже ,сформована структура основного капіталу і  зайнятості ) не відповідає   потребам національного споживання .Для зміни обсягу і структури національного продукту відповідно до національних потреб необхідна реструктизація основного капіталу і зайнятих в економіці .

Реструктуризація основного капіталу. Сучасний науково-технічний стан української економіки визначається структурою основного капіталу і його здатністю створювати відповідну структуру національного продукту. За даними 2007 р., співвідношення виробничого основного капіталу Кв і невиробничого основного капіталу Кн можна подати таким рівнянням:

К = 0,6 Кв + 0,4Кн.

Виробничий основний капітал України перевищує невиробничий основний капітал у 1,5раза

Виробничий основний капітал характеризує значне переважання в українській економіці матеріяльного виробництва над сферою послуг. Таке співвідношення основного капіталу за сферами діяльності свідчить, що продуктивна функція одиниці основного капіталу в = f(к) є низька, тобто віддача одиниці основного капіталу незначна. Отже, існує додаткова потреба в капіталі у виробничій сфері.

Реструктуризація основного капіталу здійснюеться для зростання інтенсивної продуктивної функції виробничого основного капіталу В = Квt, тобто збільшення віддачі одиниці основного капіталу в і створення передумов зростання невиробничого основного капіталу. Того досягають упровадженням новітніх технологій у сферу виробництва товарів і у сферу послуг. Відповідно политика капіталовкладень має забезпечити більший обсяг капіталовкладень у сферу послуг, ніж у сферу виробництва.

Реструктуризація зайнятості. Структура зайнятості в економіці України відображає структуру основного виробничого і невиробничого капіталу. Параметри співвідношення кількості зайнятих у сфері виробництва товарів Тв і у сфері послуг Тн приблизно такі: Т= 0,52Tв; + 0,48Тн.

Отже, сфера матеріяльного виробництва є капітало і праце містка. Це підтверджує той факт, що продуктивна функція праці і капіталу в економіці переважно екстенсивна, а не інтенсивна. В умовах ринкової конкуренції економічна система з екстенсивною функцією праці і капіталу не може функціонувати ефективно і прибутково.

Реструктуризація національного продукту. Кінцева мета реструктуризації національної економіки — реструктуризація національного продукту щодо потреб виробництва: забезпечення відшкодування оборотного капіталу та оновлення основного капіталу і задоволення потреб населения. Реальний національний продукт, створений у сфері виробництва і сфері послуг в Україні, не відповідає їхнім потребам. Це свідчить про те, що віддача капіталу у сфері виробництва товарів і у сфері надання послуг відносно однакова:

В = 0,6Вв + 0,4Вн.

Структура ВВП більшою мірою відповідає структурі зайнятості:

аВ = о,49dBв + о,5dBн.

Таке співвідношення ВВП в Україні загалом відповідає структурі національного продукту розвинутих країн. Однак структура валового випуску свідчить про велику матеріяльну затратність продукту сфери виробництва через низьку продуктивність праці та основного капіталу.

4. Макроекономічна структурна перебудова

Вихідним пунктом і серцевиною процесу макроекономічної структурної переорієнтації є перехід від вертикальної до горизонтальної промислової політики. Водночас слід працювати над поліпшенням інституційних рамкових умов та здійснювати відповідну промислову політику для залучення чужоземних кредитів і пря-мих капіталовкладень.

Вертикальна промислова політика. Для ринкової економіки важливе правильне співвідношення вертикальної і горизонтальної промислової політики. В умовах лібералізації, передання виробничої ініціятиви безпосереднім власникам капіталу вертикальні системи та директивні методи організації управління не сприяють продуктивній і ефективній функції праці й капіталу.

* Вертикальна промислова політика правові, організаційні, економічні заходи уряду країни щодо управління і регулювання економіки від вищої інстанції до нижчої; управлінські рішення мають директивний характер і обов 'язкові   до виконання нижчою інстанціею.

Економічні методи є дієвіші, а горизонтальні взаємозв'язки виробників прискорюють рух ресурсів, товарів, фінансів та ін. В Україні на початку XXI ст. зберігаються структури вертикального управління, що не сприяє прискоренню реструктуризації соціяльного та промислового секторів економіки.

Вертикальна промислова політика і проблеми структурних перетворень. В організації промислового виробництва в Україні значну роль відведено міністерствам, які впливають на процеси приватизации розміщення капітальних вкладень та ін. Необхідність прямого втручання міністерств у діяльність підприємств у пере-хідний період урядовці різних рівнів пояснюють потребою підприємств у дотаціях і взяття урядом на себе гарантій за отримані ними кредита чи збереження за державою контрольного пакета акцій стратегічно важливих підприємств.

Однак така опіка підприємств з боку уряду є намаганням збе-регти вплив зацікавлених у контролі за рухом капіталів, товарів і фінансів певних політичних сил і успадкована від колишньої командно-адміністративної системи. Це призводить до проблем на мікроекономічному рівні:

- співвідношення великої і малої промисловості в середньому 50 : 50. Однак обсяг виробництва продукції великої промисловості 94 %, малої 6 %.

-  перехід до ринкової економіки потребує докорінної зміни форм оплати праці. В загальній системі економічних стимулів розвит-ку промислового виробництва нині матеріяльні стимули майже не діють.

- у промисловості України та в бюджетній сфері необхідно у в 'язати зростання заробітної платні з результатами виробництва. Під час переходу до ринку постає необхідність коригування рівня заробітної платні та інших доходів працівників залежно від загального індексу цін;

-  назріла необхідність здійснення структурної політики у промисловості за двома напрямами: імпортозаміщення та експорто орієнтованість.

На початкових етапах має переважати імпортозаміщення — витіснення з внутрішнього ринку імпортних товарів і послуг, передусім товарів широкого вжитку.

Крім того, слід ураховувати й те, що:

-  вертикальна промислова політика часто живить атмосферу хабарництва (бізнесмени и державні чиновники перебувають у постійному контакті, обговорюючи можливі економічні альтернативи). Корупція виникає не лише у країнах, уражених глибокою кризою, а и у розвинутих;

-  промисловці зосереджуються на політиці, а не на управлінні підприємствами.

За такого стану справ економічні правила гри не є чіткі, позаяк бюрократичні рішення можуть узяти гору над ринковими законами.

Горизонтальна промислова політика. Економічна політика уряду в умовах переходу до ринку має бути спрямована на те, щоби промисловці, підприємці, бізнесмени мали належні умови для вста новлення виробничих зв'язків між собою, фінансовокредитних — з банками, торговельних — з гуртовими та роздрібними торговельними фірмами, тобто пріоритетною для уряду мае стати горизонтальна промислова політика. Промислова політика країни має бути підпорядкована двом найважливішим принципам ринкової економіки:

1)  зростанню продуктивної функції праці і капіталу: В↓ = а↑р(Т↓, К↑) (стрілочки показують, що зростання обсягу виробництва національного продукту В↑ повинно здійснюватися за рахунок зростання капіталоозброєності одного зайнятого к↑ = = Т↓/К↑Т↑ і рівня технологій а↑, що впливатиме на зростання продуктивної функції (віддачі) одного зайнятого: в↑ =f (к↑)

2)  підвищенню ефективності виробництва одиниці продукції Ов = О/В, Тв = Т/В, або Кв = В/К, і національного продукту В = О/о , В = T/Tв , або В = К/Кв.

Згідно з цими рівняннями обсяг виробництва залежить від рівня матеріяльних — ов, трудових — Тв витрат в одиниці продукції, тобто від собівартості: чим менший рівень собівартості одиниці продукції, тим більший обсяг валового випуску.

Відповідно до цих принципів промислова політика не може бути довільною або захищати інтереси певних політичних сил чи монополістів. Вона має на меті забезпечення:

- продуктивності праці зайнятих;

- збілыиення кількості зайнятих різними видами виробничої діяльності;

- зростання випуску національного продукту, який задоволъняв би потреби споживачів;

- зниження витрат на виробництво продукції, підвищення й конкурентоспроможності та забезпечення прибутків виробникам;

- зростання грошових доходів населения, підвищення його платоспроможності та рівня життя.

Вирішення цих завдань можливе за дотримання умов лібералі-зації підприємства (відсутності вертикально системи управління і регулювання економіки, створення конкурентного середовища для різних виробників задля підвищення продуктивності та ефек тивності їхнього виробництва) і горизонтальної промислової  політики.

   

* Горизонтальна промислова політика правові, організаційні, економічні заходи влади, спрямовані на забезпечення умов економічної свободи підприємств, підприємців, бізнес

 менів, встановлення між: ними взаємовигідних виробничих,  фінансових, торговельних зв'язків.

Сутність цієї політики в тому, що уряд не надає підприємствам безпосередньої допомоги (субсидій тощо), а створює рівні умови для ї'хньої діяльності. Свої позиції на ринку виробники повинні завойовувати в конкурентній боротьбі.

Для України питания горизонтально промислової політики має особливе значения, оскільки зростання затратності виробництва призвело до збитковості галузей промисловості, хоча фактична продуктивність не змінилася. Підприємства цих галузей стали неконкурентоспроможними через високу затратність їхньої продукції та її низьку якість. Втрату конкурентоспроможності в цьому разі неможливо компенсувати вертикальною промисловою політикою. 3 іншого боку, всередині кожної галузі є потенційно конкурентоспроможні підприємства (завдяки технічному оснащению, належному керівництву, доступу до природних ресурсів, близькості до ринку та ін.). 3 огляду на це метою горизонтально постсоціялістичної промислової політики є формування рамкових умов для створення нових підприємницьких структур і швидкого розукрупнення підприємств за збереження технічного потенціалу.

Соціальний комплекс об'єднує галузі національної економіки, за ефективністю яких роблять висновок про стан економічної політики у сфері виробництва, забезпечення матеріяльними і грошовими ресурсами розвитку соціяльної сфери, цивілізованість і гуманність суспільства загалом.

* Соціальний комплекс комплекс галузей сфери виробництва і сфери послуг, який забезпечує виробництво товарів і  послуг для населения.

Рівень розвитку соціального комплексу визначається умінням управляти державою, володінням економічними законами, пристосуванням форм і методів господарювання до їх вимог.

До соціяльного комплексу належать: підприємства, що виробляють товари масового вжитку; сфера послуг; споживчий ринок; доходи і рівень життя населения.

Структура соціального комплексу мае відображати структуру потреб і попиту населения. Розвиток соціяльного комплексу залежить від державної, економічної, інвестиційної політики та діяльності уряду. Як і галузі промисловості, він потребує відповідної реструктуризації. Соціяльний комплекс, своею чертою, впливає на сферу виробництва, оскільки саме в ньому формується реальний попит VГм, платоспроможність населения Q = vГм / ц тощо. Збільшення виробництва товарів і послуг можливе за зростання їх споживання. Тому мета реструктуризації соціяльного комплексу — створення економічного механізму, за якого попит vГм і пропозиція Qц, тобто соціяльний і виробничий комплекси, перебувають у тісному взаємозв'язку:

Qц = vГм.

Сутність такого взаємозв'язку полягає у:

- забезпеченні конкурентоспроможності товарів сфери виробництва і сфери послуг:

-   забезпеченні грошовими доходами населения його платоспроможності:

     Гм

Q = v--------

    ц

У першому випадку ціна одиниці реалізованої продукції мае відшкодувати затрати матеріялів О, праці Т і принести валовий прибуток ВП:

Ц = О + T + ВП.

У другому випадку придбані товари і послуги О мають задовольнити матеріяльні та соціяльні потреби споживачів: Q = Q  *

де Q* — споживчі товари і послуги, що задовольняють потреби споживачів.

Реструктуризація соціяльного комплексу в Україні є тривалим процесом і потребує 8 — 10 млрд. дол. США.

Реструктуризація підприємств, що виробляють товари масового вжитку. До комплексу підприємств, що випускають товари масового вжитку, входять харчова, легка, машинобудівна, деревообробна, хімічна промисловість, промисловість будівельних матеріялів.

. 

Галузі промисловості

Пріоритети реструктуризації

Харчова промисловість

• м'ясна

• молочна

• цукрова

• борошняно-круп'яна

• консервна

• олійна

• крохмальна

• кондитерська

• безалкогольных напоїв

• оновлення капіталу і технологій;

• підприємизація і корпоратизація;

• підвищення закупівельних цін

• підвищення коефіцієнта використання
потужностей;

• розширення асортименту;

• поліпшення якості продукції;

• підвищення експортного потенціалу.

Легка промисловість

текстильна

• швейна

• взуттєва

• шкіряна

• оновлення капіталу і технологій;

• підприємизація і корпоратизація;

• оновлення продукції і підвищення
експортного потенціалу.

Машинобудівна промисловість

• великі капіталовкладення

Деревообробна промисловість

• підприємизація і капіталовкладення

Хімічна промисловість

• технологічне оновлення, зниження матеріяльних і паливних витрат

 Промисловість будматеріялів

• капіталовкладення і технології           

Найбільші потужності мають харчова і легка промисловість — 37 % від усіх промислових підприємств.

Реструктуризація сфери послуг. До сфери послуг належать: соці-яльно-матеріяльні послуги, соціяльно-культурні послуги.

Галузі сфери послуг

Пріоритети реструктуризации

Соціялъно-матеріяльні послуги

• формування ринку житла;

• формування ринку
комунальних послуг.

• платоспроможність потенційних
покупців житла;

• платоспроможність покупців послуг.

Соціялъно-кулътурні послуги

• формування ринку освіти і
науки

• формування ринку культури
і мистецтва

• формування ринку охорони
здоровья           

• капіталовкладення, проведения
навчальних програм до
євростандартів;

• пристосування до ринку, пропонувати
товар, на який є попит;

• капіталовкладення,
платоспроможність пацієнтів.               

Реструктуризация споживчого ринку. Споживчий ринок в Україні формується на засадах і принципах функціонування ринкової еко-номіки: приватної власності на засоби виробництва і на товари споживчого ринку; ринкового розподілу товарів, робіт і послуг, тобто предметів реалізації на споживчому ринку.

3 рівняння ринку випливає, що зростання споживчого попиту vГм зумовлює збільшення споживання товарів і послуг Qц, а це, своею чергою — збільшення обсягів виробництва:

Qц = vГм.

Факторами зростання споживчого попиту є стимулювання продук-тивної праці, підвищення грошових доходів Гм і коефіцієнта оборотності грошей V. Стимулюючи зростання оплати праці залучен-ням додаткової праці № Т чи її продуктивності, віддачі в = аf(к), досягають збільшення обсягу виробництва на ДБ:

В + ∆В = аF+ ∆Т, К) або

В + ∆В = аFТ +(∆К + К).

Реструктуризація доходів населения. Частина національного доходу в різних формах спрямовується на особисті потреби населения. Це доходи грішми. Вони складаються із: заробітної платні; доходів робітників і службовців від підприємств і організацій, що не входять до заробітної платні; доходів грішми від селянських спілок; надходжень від продажу продуктів сільського государства і кооперації; пенсій; різних виплат, дивідендів.

Реструктуризація доходів населения

Показники доходів

Пріоритети реструктуризації

Сукупний дохід сімТ— сума гро-

1 шових і натуральних (у грошовому вимірі) доходів населения від дер-жавних, кооперативних і приватних підприємств та організацій, із су-спільних фондів споживання, що враховуються в бюджеті сім'ї.

• збільшення доходів за рахунок зростання обсягу виробництва і заробітної платні

Реальні доходи населения —

вартість усього обсягу матеріяльних благ, спожитих чи нагромаджених населениям.

• перевищення темпів зростання       обсягу виробництва над темпами зростання доходів грішми

1 Зростання рівня реальних доходів — сума доходів грішми, ско-ригована з урахуванням індексу цін на споживчі товари і послуги.

• перевищення темпів зростання доходів грішми над темпами зростання споживчих цін

1 Рівень життя населения — забез-печеність населения необхідними матеріяльними і духовними благами та міра задоволення його потреб у

1 цих благах.

і • пропорційне зростання обсягів виробництва національного продукту до обсягу і структури потреб населения

До підприємств базового комплексу України належать: виробництво та розподіл електроенергії, газу та води; металургійне виробництво; машинобудування і металообробка; хімічне і нафто-хімічне виробництво; виробництво деревини, целюлози, паперу і будівельних матеріялів; виробництво транспортного устаткування.

У 2007 р. частка підприємств базового комплексу становила 67 %. Вони виробляли 79,3 % промислової продукції від загального її випуску. Прибутковими є лише підприємства нафтової і газової промисловості, решта мають нульову чи невисоку рентабельність або збиткові.

В основу реструктуризації підприємств базових комплексів покладено економічний фактор — конкурентоспроможність продукції за її ціною і якістю: ціна відшкодовує собівартість виробництва, а якість — Гарантує вимоги споживачів щодо її використання чи експлуатації. 3 огляду на це головним напрямом реструктуризації є підприємизація — створення на базі великих комплексних виробництв підприємств, які орієнтуються на попит їхньої продукції на ринку і на прибутки.

Підприємизація у вугільному секторi. Запаси вугілля в Україні значні, але воно має невелику конкурентоспроможність на міжнародному ринку. Полегшення адаптації вугільної промисловості до ринку можливе за умов:

  - створення самостійних підприємств на базі виробничих об'єднань. За такого підходу кожна шахта самостійно веде облік витрат.

-  лібералізації внутрішньої торгівлі звичайним і збагаченим вугіллям, коксом. Це дає змогу торговельним підприємствам, на відміну від виробників вугілля, виявити свої специфічні переваги (наприклад, оптимальна організація потоку товарів, збирання та поширення інформації) і завдяки диверсифікації послуг підвищити свою ефективність;

-  лібералізації зовнішньої торгівлі вугіллям. Забезпечує вільний вибір споживачами джерел отримання вугілля, у тому числі імпорт, а виробники вугілля повинні отримати свободу експорту в інші країни;

-  обмеженого прямого державного втручання у галузъ.

Підприємизація у газовому сектори гостра потреба реформування газового сектора продиктована і нестабільністю ситуації з міжнародним постачанням газу.

Для підприємизації газового сектора, потрібні такі заходи:

-  скасування регулювання імпорту; надання власниками трубопроводів високого тиску, які (все ще) є монополістами, третім особам можливості користування ними;

-  відмова від однієї проміжної організаційної ланки (Укргазу) при переході від виробників-імпортерів до районалъних розподілъних підприємств;

-   підприємизація у сфері торгівлі газом для того, щоб позбутися регыоналъних монополій на постачання газу і забезпечення оптовим продавцям змоги здійснювати торгівлю в усіх районах

на основі контрактів з обласними та оптовими і з іноземними постачальниками;

-  спеціяльне регулювання транзитних угод. Мета підприємизації полягає у створенні самостійних підприємств з транзиту газу в рамках холдингової компанії "Укргазпром", що уможливить визначення транзитних тарифів, які узгоджуються з РАО "Газпром", з орієнтацією на витрати.

Підприємизація у нафтовому секторі. Реструктуризація у нафтовому секторі передбачає часткове розукрупнення його об'єктів, посилення конкуренції у тих сегментах, де це доцільно. Здійснювані для того заходи мають бути спрямовані на:

-  лібералізацію виробництва, імпорту та експорту сирої нафти;

-  створення самостійного транспортного підприємства для надання послуг з транзиту нафти;

- вільний доступ на український ринок продукції іноземних нафтопереробних підприємств, за винятком випадків неспростовного субсидіювання іноземних нафтопереробних компаній (демпінг);

- доступність торгівлі нафтопродуктами для багатьох підприємств;

-  розширення нафтового терміналу в порту "Південний" з огляду на необхідність диверсифікації системи енергопостачання в Україні.

Підприємизація в електроенергетичному секторі . Підвищення ефективності електроенергетики пов'язане із заощадженням елекроенергії: його резерви (за даними інституту проблем енергозаощадження НАНУ) становлять 20 — 25 %.

Проблеми української електроенергетики повязані не з пропозицією, а передусім з попитом (споживанням) Унаслідок різкого скорочення виробництва з 296 млрд. кВт/г у 1990 р. до 180 млрд. кВт/г у 2006 р. вивільнилися надмірні потужності Спорудження нових електростанцій недоцільне ні з техничного погляду, ні щодо фінансування. Оскільки в Україні реформування електроенергетичного сектора почали з корпоратизації без створення самостійних підприємств, спроможних функціонувати продуктивно і прибуткове, постала потреба поліпшення структури енергетичних підприємств і підвищення їхньої продуктивності та ефективності.

Підприємизація у металургійному секторі Україна має усі умови для функціонування потужної сталеплавильної промисловості: власні родовища залізної руди і коксованого вугілля, місця інтегрованого виробництва сталі з гарантованим водопостачанням, великі запаси металобрухту, а також є кваліфіковані інженерні та робітничі кадри.

Рамкові умови для реструктуризації було поліпшено дерегуляцією (вільним ціноутворенням, полегшенням технічних змін завдяки зупиненню нерентабельних підприємств, прискоренням корпоратизації суміжних стадій виробництва, скасуванням обмежень на торгівлю металобрухтом).

Кольорова металургія розвинута в Україні доволі слабко через нестачу сировини.

Основні фонди кольорової металургії потребують відновлення. Головними напрямами промислової політики уряду України в цій галузі є розвиток алюмінієвої промисловості і збільшення виробництва титану.

Підприємизація у машинобудівному секторі. До 1991 р. цей сектор був провідний у промисловості: володів третиною промислового капіталу, виробляв понад третину промислової продукції і посідав перше місце в загальному її обсязі.

Реструктуризація підприємств, які належали до військовопромислового комплексу, — важливе завдання структурних реформ.

Перепрофілювання машинобудівних підприємств, які працювали на оборону, на цивільне виробництво, можливе за прискорення їх розукрупнення, чіткого розмежування цивільних і військових підприємств, зміцнення технологічної бази, цілеспрямованих науководослідних програм і потребує капіталовкладень у сумі приблизно 15 — 20 млрд. дол. Для залучення таких іноземних інвестицій потрібні відповідні політичні та економічні передумови.

Підприємизація у хімічному секторі. В Україні хімічна галузь потребує радикальних організаційних зрушень. Вона енерговитратна, негативно впливає на довкілля. На реструктуризацію хімічного виробництва потрібно щонайменше 3 — 5 млрд. дол., позаяк основні фонди зношені, не існує замкнених виробничих циклів. I як наслідок — великі витрати на транспортування і трансакції, що знижують конкурентоспроможність кінцевої продукції. Ця галузь є також і матеріяловитратною. В Україні слабка сировинна база для хімічної промисловості, тому більшість сировини імпортується. Для поліпшення стану в хімічній промисловості треба відмовитися від здійснення вертикальної промислової політики та прямого державного втручання.

Реструктуризація сільськогосподарського сектора. У цьому секторі існує найбільше нерозв'язаних проблем, зокрема проблеми приватизації землі, створення фермерських господарств, ціноутворення на сільськогосподарську продукцію, відносин між виробниками сільськогосподарської продукції та підприємствами промисловості, банками, збутовими організаціями. Не менш складним питаниям є обмеження або скасування субсидій з Державного бюджету на продукцію сільськогосподарського виробництва та ін. Реструктуризація сільськогосподарського сектора дасть змогу задовольнити потреби переробних виробництв і забезпечитинаселения України необхідними продуктами. Це могло б значно послабити тиск на бюджет через зменшення субсидій для сільського господарства.

Реструктуризація сільськогосподарського сектора і приведения його у відповідність з вимогами ринкового механізму необхідне з таких причин:

-  цей сектор найскоріше може адаптуватися до ринку, окупити необхідні для його реструктуризації капіталовкладення і давати прибутки;

-  його продукція є однією з важливих статей українського експорту і має попит на світовому ринку, тобто є ліквідна.

Потенціал сільськогосподарського сектора України достатній для забезпечення продуктивного й ефективного виробництва. Проблема полягає у відсутності належних правових, економічних, організаційних умов для такого виробництва.

Формування ринку землі та нерухомості. Одним з елементів ринкової інфраструктури е ринок землі та нерухомості. Його існування продиктоване потребою підприємців сільськогосподарського сектора економіки у кредитних ресурсах для придбання техніки, насіння, худоби, оборотних засобів, які їм надають банки чи страхові компанії під певні відсотки і гарантію повернення кредиту (застави). На ринку кредитів для сільськогосподарського сектора економіки діють спеціялізовані іпотечні банки.

 

Іпотечний банк (грец. hуроthеке застава) банк, який надає кредита під заставу землі та іншого нерухомого майна.

Об'єкти застави мають бути приватною власністю і захищатися законом. Основою для надання кредиту (наприклад, фермерові) є умовне передання землі, будинку чи іншої нерухомості як охоронної позики для тимчасового користування. Право власності на об'єкт застави залишається за позичальником, але об'єкт застави може бути вилучено кредитором у разі неповернення позики і відсотків у визначений термін.

Для сільськогосподарського сектора, як і для інших секторів економіки, у ринкових умовах визначальними є вартісні показники задіяних факторів виробництва та його результати. Головна

вимога — оцінка реальних витрат виробництва продукції і її вартості за цінами ринку. Виробник має бути зацікавлений у такому співвідношенні витрат і ціни продукції, яке забезпечить йому прибуток.

Значущість факторів виробництва в сільськогосподарському секторі і в економіці загалом є загальноприйнятою у такій послідовності: - земля, - праця, - капітал, -  технологи, - інформа-ція, - фермерство (підприємництво).

Земля є головним фактором промислового (розміщення об'єктів виробництва — праці й капіталу) і сільськогосподарського (безпосередній об'єкт виробництва сільськогосподарської продукції) розвитку. Земля як капітал самозростає у разі продуктивної віддачі з одиниці площі, тобто підвищення її родючості.

Праця. Приватний власник землі зацікавлений у високопродуктивній і творчій праці — власній і найманих працівників, у зменшенні оплати праці (оскільки це знижує собівартість продукції і збільшує прибуток). 

Капітал. Земля є лише об'єктом виробництва сільськогосподарської продукції. Для забезпечення її продуктивної віддачі необхідні відповідні капіталовкладення: техніка, насіння, породи худоби, добрива, складування та реалізація продукції.

Технологи. Природна родючість землі з часом знижується. її відновлення і підтримання на належному рівні потребує інтенсивних технологій, що неможливо без відповідних капіталовкладень в обробіток землі, проведения сівозмін, підживлення, зрошування та ін.

Інформація. Нині сільськогосподарський сектор немислимий без використання інформації про здобутки в галузі агрономії, зоотехніки, попиту на сільськогосподарську продукцію, ринків збуту, маркетингу, управління та ін.

Фермерство (підприємництво). Приватна власність на землю докорінно змінює форми підприємництва в сільському господарстві.

Досвід ринкових країн переконує, що найбільш виправданими є два напрями підприємизації:

-  створення спеціялізованих фермерських господарств, що грунтується на приватній власності на землю;

Капітал. Земля є лише об'єктом виробництва сільськогосподарської продукції. Для забезпечення її продуктивної віддачі необхідні відповідні капіталовкладення: техніка, насіння, породи худоби, добрива, складування та реалізація продукції.

Технологи. Природна родючість землі з часом знижується, її відновлення і підтримання на належному рівні потребує інтенсивних технологій, що неможливо без відповідних капіталовкладень в обробіток землі, проведения сівозмін, підживлення, зрошування та ін.

Інформація. Нині сільськогосподарський сектор немислимий без використання інформації про здобутки в галузі агрономії, зоотехніки, попиту на сільськогосподарську продукцію, ринків збуту, маркетингу, управління та ін.

Фермерство (підприємництво). Приватна власність на землю докорінно змінює форми підприємництва в сільському господарстві.

Досвід ринкових країн переконує, що найбільш виправданими є два напрями підприємизації:

-  створення спеціялізованих фермерських господарств, що грунтується на приватній власності на землю;

-  кооперування та інтеграція фермерських господарств у більші об 'єднання.

Головний мотив приватизации підприємизації, спеціялізації та об'єднання фермерських господарств — попит на певний вид продукції на ринку та економічна вигода від її виробництва і реалізації.

Правові  основи ринку землі Згідно зі ст. 14 Конституції України право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами і державою. Конституція України (ст. 13, 41) визначає такі принципи його реалізації:

-  держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання (ст. 13);

- ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є недоторкане (ст. 41);

-  кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю (ст. 41).

Закономірність придбання і реалізації права власності на землю юридичними особами передбачена ст. 8 Конституції України, згідно з якою норми Основного Закону є нормами прямої дії із захисту гарантованих законом найвищої юридичної сили прав юридичних осіб на землю.

Суб'єкти права власності. Право придбання земельних ділянок надане юридичним особам України (за винятком тих, які згідно з Указами Президента України не можуть приватизувати земельні ділянки). До них належать:

- юридичні особи України, яким належать приватизовані (відчужені) об'єкти нерухомого майна, у тому числі об'єкти незавершеного будівництва і законсервовані об'єкти, у тому числі спільні підприємства України без частки державної власності у статутному фонді, а також підприємства, які повністю належать зарубіжним інвесторам, а в разі приватизації об'єктів не є незавершеним будівництвом відповідно до законодавства України;

-  юридичні особи, у статутному фонді яких відсутня будьяка частка майна державної власності: приватні підприємства, засновані на власності фізичної особи; колективні підприємства, засновані на власності трудового колективу; господарські товариства; підприємства, засновані на власності об'єднанъ громадян;

юридичні особи України, які згідно із законодавством України про приватизацію є покупцями розміщених на земельній ділянці приватизованих об'єктів.

Об'єкти права власності. За законодавством України объектами права власності на землю юридичних осіб є земельні ділянки, які не заборонені до передання в колективну чи приватну власність:

-   вільні земельні ділянки, призначені для підприємницької діяльності;

-   земельні ділянки, які були надані юридичним і фізичним особам для здійснення підприємницької діяльності, не пов'язаної із сільськогосподарським виробництвом;

-  земельні ділянки, що перебувають під приватизованими (або приватизуються) об'єктами відповідно до законодавства України про велику і малу приватизацію;

-   земельні ділянки під об'єктами незавершеного будівництва;

-  земельні ділянки під діючими автозаправними станціями, які реалізують паливномастильні матеріяли лише населенню;

-  земельні ділянки на окремі об'єкти природнозаповідного фонду України;

-  невеликі (до 5 га) земельні ділянки лісів, що входять до складу угідь сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств;

-  невеликі (до 3 га) земельні ділянки водойм і боліт, що входять до складу угідь сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств;

-   ділянки на землях запасу. Не підлягають приватизації:

-   землі загального користування населених пунктів (площі, вулиці, дороги, пасовища тощо), а також: землі, виділені для розміщення будівель органів державної влади і державної виконавчої влади;

-   землі гірничовидобувної промисловості, єдиної енергетичної і космічної систем, транспорту, зв'язку, оборони;

- землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення;

-   землі лісового фонду, за винятком невеликих (до 5 га) ділянок лісу, що входять до складу угідь сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств;

-   землі водного фонду, за винятком невеликих (до 3 га) ділянок водойм та боліт, які входять до складу угідь сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств;

-   землі сільськогосподарських науково-дослідних установ і навчальних закладів та їх дослідних господарств, навчальних господарств, державних сортовипробувальних станцій, племінних господарств, господарств з вирощування хмелю, лікарських рослин, ефіроолійних, фруктів і винограду.

Отже, назріла потреба формування ринку землі, адже земля — це капітал, який має приносити прибуток. Надійні юридичні засади такого ринку унеможливлять спекулятивні товарно-грошові операції на ньому.

5. Мікроекономічна структурна перебудова

Реструктуризація і підвищення ефективності банківської системи. Ефективність економіки безпосередньо залежить від ефективної діяльності банків. Система банків — найважливіший елемент ринкової інфраструктури, характер їх операцій визначає швидкість і продуктивність обороту грошей, товарів і капіталів. У ринкових умовах діяльність банків має бути спрямована на:

-  якнайбільше залучення вільних коштів населения і підприємств;

-  оперативне кредитування капітальних вкладень у сфері виробництва товарів і послуг;

-  запобігання спекулятивним операціям, що здійснюютъся для отримання прибутків.

Перепоною для банківської діяльності є її ідеологізація чи політизація.

Пріоритетними завданнями на цьому шляху є:

-  приведения у відповідність діяльності уряду і Національного банку з вимогами дії закону господарської збалансованості, зокрема щодо вибору джерел фінансування соціяльних програм, дефіциту Державного бюджету тощо, відмова від емісії як джерела такого фінансування, позаяк вона призводить до інфляції та зубожіння населения;

- зміцнення законодавчих основ діяльності НБУ, розширення меж: і нормативного регулювання діяльності комерційних банків;

-  упорядкування балансів банків: анулювання безнадійних кредитів у кредитному "портфелі" банків, що є важливою передумовою їх надійності. Запровадження міжнародних стандартів бухгалтерского обліку (1997) має супроводжуватися створенням можливостей для формування резервних фондів, які мають за мету захист від неповернення кредитів і, отже, сприяння консолідації банків;

- забезпечення економічної самостійності банків, що передбачає їхню відповідальність за прибутки і збитки, неналежне ведення справ;

-  розбудова банківської справи на принципах, що уможливлюють їхню рентабельність, ліквідність і надійність. Дотримання цих принципів має забезпечуватися ефективною системою банківського нагляду. У разі порушення норм передбачено можливість застосування санкцій. Першочергове значения має зміцнення власного капіталу банків;

-  турбота банків про захыст інтересів вкладників і заснування фонду страхування вкладів.

За реалізації цих завдань банківська система України зможе функціонувати ефективно.

Банки та інфляція. Інфляцію найчастіше спричиняє емісія грошей Національного банку для фінансування дефіциту Державного бюджету або окремих програм видаткової його частини. 3 рівняння ринку, або господарської збалансованості, випливає, що зміна маси грошей має наслідком зміну цін: Qц = vГм. Якщо, наприклад, уряд здійснить грошову емісію і збільшить на ринку обсяг грошової маси до Гм + ∆Гм , то ціна зросте до ц + ∆ц: Qц + ∆ц = = vГм + ∆ГМ.

Розв'язання цієї проблеми в Україні є особливо актуальне. Річ у тому, що більшість українських банків виникла за високих темпів інфляції. Інфляційний клімат сприяв здійсненню спекулятивних операцій, і цe негативно позначилося на репутації банків серед населения. Заходи, спрямовані на приборкання інфляції, можуть протягом певного короткого періоду бути критичними для й без того складної ситуації багатьох банків.

Скасування пільгових кредитів Центрального банку, які в попередні роки надходили в економіку через комерційні банки і таким чином забезпечували їм дешеві ліквідні засоби, позбавило банки можливості пролонгації протермінованих кредитів, унаслідок чого збільшилися їхні проблемні кредити, і вони можуть зіткнутися з платіжними труднощами. Позаяк банки кредитують один одного, неплатоспроможність одного чи декількох із них призводить до так званого "ефекту доміно".

Проблемні кредити і баланси банків. Згідно зі статистичними даними із 49 тис. підприємств і організацій в Україні збитковими е понад 46 %, тобто майже половина. Вони не мають не лише ресурсів для капіталовкладень, а й оборотних коштів. Єдине джерело отримання кредитів для них — банки. Процедура надання кредиты банками ускладнилася через збільшення так званих безнадійних кредитів,  якими пов'язані такі проблеми:

-  надані кредити с грошовми коштами населення чи підприємств; 

- неповернені вчасно кредити порушують роботу банків;

-  взагалі неповернені кредити заподіюють шкоду власникам коштів, банкам і позичальникам.

Велика кількість збиткових підприємств і організацій в Україні свідчить, що вони є потенційними юридичними особами, які мають потенційні безнадійні кредити. Тому важливий захід консолідації банківської системи України — скорочення обсягів таких кредитів. Через неправильно визначені в минулому кредитні ризики і фактичну або очікувану неплатоспроможність численних фірм, які є клієнтами банків, цим банкам загрожує банкрутство.

 Відповідальність банків за здійснювану діяльність. У ринкових умовах банки створюють середовище попиту і пропозиції грошей і капіталів. Вони'є такими самими конкурентами, як і інші суб'єкти ринку (підприємства, торговельні організації, держава). Тому їхня діяльність грунтується на принципах конкуренції, які передбачають якість продукту і доступність цін. 3 огляду на це, незалежно від форм власності та розмірів, до всіх комерційних банків, НБУ чи інших державних установ мають застосовуватися однакові підходи та правові норми, щоб запобігти деформації конкурентних умов (зокрема, банки повинні мати однаковий доступ до джерел рефінансування, якщо їхня діяльність не викликає тривоги).

Важливо налагодити співпрацю банків із сферою виробництва товарів і послуг. Стабільне кредитування цієї сфери, виробництво конкурентоспроможної та ліквідної продукції є запорукою успіху і підприємств, і банків, і держави загалом, позаяк ефективне виробництво — надійна податкова база.

Однією із складних проблем банків є ненадійні кредити. За існування "тіньової" економіки можливе створення фіктивних фірм задля отримання кредитів. Тому обов'язкова умова надання кредитів — попередня перевірка кредитоспроможності клієнтів та їхньої здатності повернення кредиту. Це потребує упорядкування звітності підприємств. Лише за такого підходу реально забезпечити надання кредитів тільки тим підприємствам, що спроможні погашати їх і сплачувати відсотки за рахунок прибутку від інвестицій.

 Вітчизняній банківській системі доцільно запозичити досвід ринкових країн щодо обліку і термінів кредитування, впливу на продуктивне використання кредитів.

Пропонована зарубіжними консультантами модернізація бухгалтерского обліку банків за міжнародними стандартами грунтується на концепції обліку та звітності, яка враховує особливості банківського бізнесу.

Вітчизняні стандарти обліку спотворюють баланси. Застосування сучасних норм бухгалтерського обліку і складання балансів, регулярне публікування балансів, звітів про прибутки і збитки тощо сприятимуть більшій прозорості діяльності банківської системи і посилюватимуть довіру клієнтів і громадськості до банків. У тому вже переконалися банки, які здійснюють операції з іноземними установами, і тому дедалі більше банків довіряє перевірку своїх балансів великим міжнародним аудиторским фірмам.

Реструктуризація банківської системи, наближення її організації до ринкових стандартів сприятимуть оздоровлению усієї економіки, її переходу до ринку.

Ринкова економіка передбачає свободу підприємництва, вибору виду діяльності і партнерів, реалізації продукції за вигідними цінами.

Ринок як сфера підприємництва. Для сучасного ринку характерні такі ознаки:

-  він є ринком покупців. Це означав, що пропозиція товарів на ньому перевищує попит на них за фіксованої ціни, тобто існує пріоритет покупців щодо продавців, "диктат споживачів";

-  цей ринок є конкурентним: кожен його суб'єкт конкуруюна сторона щодо всіх інших субєктів. Перемога однієї із сторін залежитъ від рівня розвитку економіки загалом і ступени розвитку ринкових відносин;

-  стабілізація відносин між субъектами ринку на основі інтег-рації. Сучасний ринок це арена суперництва підприємців та інших суверенних суб'єктів економіки (наприклад, покупців), кожному заяких має бути гарантовано його суверенітет і збереження конкурентного потенціалу, що можливо лише за протидії монополізації економіки і широкої інтеграції конкуруючих суб'єктів ринкових відносин.

Суб'єкти сфери підприємництва. Основними суб'єктами ринку є підприємці, які виробляють товари і йослуги для населения та підприємств. Ступінь розвитку ринку прямо пропорційно залежить від кількості підприємців, або конкурентів на ньому, тобто суб'єктів підприємництва і споживання. Кількість підприємців зростає із поглибленням і розширенням поділу праці, спеціялізації та кооперування виробництва різних видів продукції і послуг. Оскільки в ринкові відносини вступають різні суб'єкти, а до сфери обміну надходять різноманітні товари і послуги, у країні формується складна ринкова структура, яка охоплює різні види ринків.

На кожному ринку діють підприємці, які пропонують свої товари чи послуги.

  

* Підприємець   (бізнесмен)  суб'єкт,   який здійснює

 підприємницьку діяльність, ухвалює основні рішення в процесі цієї діяльності, реалізує свій діловий інтерес та отриманния прибутку завдяки новаторству запроваджує на комерційній основі нові виробничі технології .

Субэктами підприємництва є:

-  власне підприємці (особи, які здійснюють ініціятивну діяльність на свій ризик і під свою економічну і юридичну відповідалъність);

-  колективи і асоціації підприємців;

-  індивідуальні і колективні споживачі продукції (робіт, послу г);

-  працівники, які виконують певний вид робіт за наймом на контр актній чи іншій основі;

-  державні структура якщо вони с безпосередніми учасниками угод (надання урядових замовлень підприємцям, визначення цін, складу й обсягу пільг для виконання спеціяльних робіт та ін.).

Центральний суб'єкт системи бізнесу — підприємницький бізнес.

Підприємництво (бізнес) іноді розуміють опрощено і зводять до торгівлі й посередництва, що асоціюються, як звичайно, зі спекуляцією.

* Спекуляція форма комерційних дій, яка забезпечус прибуток за рахунок різниці ціни купівлі і ціни продажу, що перевищує і накладні витрати, пов'язані з перепродажем товарів, акцій тощо.

Такі дії є протиправними у країнах з ринковою економікою і їх карає закон. Хоч, як стверджував відомий англійський банкір Д. Гілбарт, комерція і спекуляція у багатьох випадках так тісно пов'язані, що важко сказати, де закінчується комерція і починається спекуляція.

Бізнес — це не лише торгівля і посередництво, це насамперед виробництво, що є основою економічного життя суспільства. Саме з виробництвом пов'язана реалізація важливих ділових ініціятив. Основними сферами підприємницького бізнесу є: виробництво продукції, надання послуг, комерція (торгівля), комерційне посередництво.

Заходи розвитку підприємництва. Найважливішими заходами щодо розвитку МСП є:

-  Створення умов для швидкого встановлення горизонтальних зв'язків. Такі у їй необхідні МСП для пошуку постачальників конструкційних матеріялів, комплектувальних виробів та реалізаторів їхньої продукції -  Збільшення кредитних ресурсів. Для відкриття МСП потрібен стартовий капітал. В Україні отримання МСП кредиту пов'язане з певними труднощами через недостатні їарантії його забезпечення. Крім того, для банків невеликі кредити є мент рентабельні, ніж великі, оскільки витрати на їх опрацювання в обох випадках майже однакові. В Україні таке ущемления інтересів МСП посилюється у тих випадках, коли великі підприємства отримують пільгові кредити і субсидії.

-  Мобілізація власного капіталу. Складною проблемою для МСП (як і для великих підприємств) є брак власного капіталу. Однак потребує вивчення питания, якою мірою малі підприємства можутъ використовувати власний капітал: окремі з них останніми роками мали змогу накопичити значні його обсяги у внутрішній та міжнародній торгівлі. Дієвими були б заходи легалізації "тінъового" капіталу і залучення його для розвитку малого і середнього підприємства.

 Зниження податкового  тягаря. Гострою проблемою, що потребуе розвязання, с високі податки, за рахунок яких переважно наповнюється державний бюджет.

- Усунення правової невизначеності. Ринкова економіка грунтуешься на встановлених правилах взаємодії між виробниками, продавцями, покупцями, тобто всіма суб'єктами ринку. Чим чіткішими є норми відносин між ними, тим прозоріший рух праці, капіталу, грошей, товарів тощо. Особливо це важливо для МСП, нкі потребують не лише сприятливих умов для діяльності, а й фіпансової чи правової підтримки.

-  Боротьба з корупцією та мафією. Перехідний період сприятливий для розвитку "тіньової" економіки, організованої економічної злочинності, корупції, мафії загалом. Прагнеиня до легкої наживи призводить до створення злочинних конгломерацій, іноді за участю працівників державных чи правоохоронних органів. У таких випадках потоки грошей, товарів, капіталів потрапляють під контроль організованих злочинних груп, які мають надійні захисні тили. Перед ними незахищені різні суб'єкти економічної діяльності, передусім МСП, але переважна більшість із них не вбачає у цих злочинних групах головної перепони для своєї діялъності, оскільки з ними можна домовитися.

-  Збільшення кількості приміщень і виробничих площ. Питання приміщень і виробничих площ та інфраструктури слід розглдати у двох аспектах: як самостійну проблему і як складову проблеми правових гаранти. В обох із них існує відчутна дискримінаціямалих і середніх підприємств, що гальмує їхній розвиток.

-  Розвиток підприємницького ноу-хау. Підприємцям певною мірою бракує знания нюансів (наприклад, бухгалтерського обліку та чинного законодавства). Позаяк у минулому підприємницький досвід часом накопичувався без широкого кооперування, підприємці не завжди спроможні розробляти та реалізовувати конкретні проекти на основі нових ідей. Існуютъ певні труднощі в таких галузях, як дизайн нових продуктів, стандартизація і пошуки партнерів.

-  Підвищення фахового рівня зайнятих у МСП та їх соціяльна підтримка. Україна має сформовану базу загальної, середнъої та вищої освіти, яка, однак, потребує реструктуризації відповідно до вимог ринку виховання фахівців з ринковим мисленням. Здебілыиого малі підприємці мають високу освіту, переважно технічну або економічну. Плинністъ серед найнятих фахівців достть висока, оскільки вони, як звичайно, працюють у МСП погодинно. Крім того, підприємецъ скоріше схильний брати на роботу не "чужих", а членів своєї сімї друзів або колишніх колег по роботі. Така кадрова політика не завжди сприяє розвитку справи .

                                                                                       

                                             

                                                                                                         


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

30051. Решить задачу Коши для дифференциального уравнения 1-ого порядка 332.5 KB
  В работе необходимо решить задачу Коши для дифференциального уравнения 1-ого порядка на отрезке [x0, xk] с шагом h и начальным условием y (x0 )=y0 Дано дифференциальное уравнение:
30052. Визуализация численных методов 588 KB
  Поэтому численные методы решения дифференциальных уравнений играют важную роль в практике инженерных расчетов. Курсовая работа должно состоять из: программы написанной в Visual Basic которая решает дифференциальное уравнение и выводит решения уравнения полученные методом Эйлера модифицированного и методом РунгеКутта четвёртого порядка точности. И визуализирует их на графике в виде линий кривой прямой; пояснительной записки которая описывает методы решения и программу. Результаты решения предоставить в виде таблицы.
30053. Инвестиции в Российской экономике 285.88 KB
  Объектом данной работы являются инвестиции и инвестиционная деятельность, а конкретно инвестирование в основной капитал, а субъектом - инвестиции и инвестиционный климат в РФ, главным образом инвестиции в основной капитал
30054. Создать базу данных с полями 94 KB
  Заполняем базу данных: номер лицевого счёта номер документа текущий остаток d346123 R67 186 d346123 R67 86 d346123 R678 186 d346123 R678 186 d346123 R678 186 d346123 R678 186 ttyujh78 D47 87 При работе с интерфейсом создаём кнопку Работа с лицевыми счетами Разработчик Вставка Элементы управления формы Кнопка которая будет вызывать макрос для работы с базой данных C помощью Visial Basic for Excel организовываем запрос очередной записи подсчет документов одного лицевого счёта в базе данных исключение записей и их редактирование Коды...
30055. Аппроксимация функций. Вычислительная математика 161.5 KB
  Целью курсовой работы является комплексное применение основных вычислительных методов, изученных и апробированных на лабораторных занятиях. На первом этапе выполнения задания решается нелинейное уравнение одним из методов (по вариантам): метод половинного деления (бисекции); метод касательных; метод Вегстейна
30056. Решить методами Эйлера и Эйлера модифицированного задачу Коши для дифференциального уравнения 1-го порядка 312.5 KB
  Чтобы решить обыкновенное дифференциальное уравнение, необходимо знать значения зависимой переменной и (или) её производных при некоторых значениях независимой переменной. Если эти дополнительные условия задаются при одном значении независимой переменной, то такая задача называется задачей с начальными условиями, или задачей Коши. Часто в задаче Коши в роли независимой переменной выступает время.
30058. ВИЗУАЛИЗАЦИЯ ЧИСЛЕННЫХ МЕТОДОВ. РЕШЕНИЕ ОБЫКНОВЕННЫХ ДИФФЕРЕНЦИАЛЬНЫХ УРАВНЕНИЙ 182.5 KB
  1 Метод Эйлера [9.3] Метод Эйлера модифицированный [10] Код программы. Постановка задачи В данной курсовой работе требуется вычислить дифференциальное уравнение способами Эйлера и Эйлера модифицированный: Результаты вычислений должны содержать: точное значение уравнения приближенные значения графики 1. Одношаговыми являются метод Эйлера и методы Рунге – Кутта.
30059. Решение обыкновенных дифференциальных уравнений. Задача Коши 212 KB
  4 Метод Эйлера.4 Метод Эйлера модифицированный. В данной курсовой работе требуется вычислить дифференциальное уравнение способами Эйлера и Эйлера модифицированный: Результаты вычислений должны содержать: точное значение уравнения приближенные значения графики Решение обыкновенных дифференциальных уравнений. Одношаговыми являются метод Эйлера и методы Рунге – Кутта.