17612

ІНСТИТУЦІЙНІ ЧИННИКИ РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

Лекция

Мировая экономика и международное право

Тема: ІНСТИТУЦІЙНІ ЧИННИКИ РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ План 1. Інститути права управління і власності 2. Власність в умовах ринку 3. Упорядкування приватизаціі в Україні 1. Інститути права управління і власності Однією з найважливіших проблем націо...

Украинкский

2013-07-05

148 KB

0 чел.

Тема: ІНСТИТУЦІЙНІ ЧИННИКИ РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

План

1. Інститути права, управління і власності

2. Власність в умовах ринку

3. Упорядкування приватизаціі в Україні

1. Інститути права, управління і власності

Однією з найважливіших проблем національної економічної ситеми є забезпечення прозорого швидкого руху товарів, капіталів, фінансів, праці тощо, від якого залежить ефективність усієї господарської системи, і обліку, що гарантує їхню кількісну і якісну цілісність. Розв'язання цієї проблеми є дуже складним завданням. Цьому повинно сприяти вирішення щонайменше таких питань:

- по-перше, створення правової бази, тобто законів та інших правових актів, які врахували б особливості руху і використання усіх ресурсів та інтереси учасників виробництва, розподілу, обміну і споживання;

-  по-друге, дотримання виробниками, споживачами і владою положень прийнятих правових актів та здійснення ними цього ж виробництва, розподілу, обміну та споживання лише в рамках прийнятих правових норм і правил.

         Інститути права. Загальновизнаною цінністю в усіх демократичних державах є право людини на життя, свободу, гідність тощо.

         Таке право не дає держава. Це право дано людині Богом. I ніхто не може позбавляти людину цього права, крім Бога. Але таким правом володіють кожна людина, кожен учасник виробництва і споживання. Між ними мусить бути ще якесь "право", яке регулювало б їхні відносини. Стає очевидним, що поняття "право" має два значення:

-   по-перше> право як найвищі вартості людини, а саме право на життя, свободу, освіту, переміщення, працю, оплату праці та ін., тобто всі життєві вартості, дані людині Богом;

- по-друге, як система затверджених законодавчим органом законів та інших нормативних актів для упорядкування відносин між людьми, державою, виробниками тощо.

Отже, інститути права формують щонайменше два рівні правових актів національного значения, які враховують насамперед верховенство права як найвищих вартостей людини. Йдеться верховенство права над законом держави. Рівнями правових актів є інститут конституції держави та інститути підконституційних законів, які визначають особливості відносин руху праці, капіталів, товарів і т. ін.

Інститут Конституції України. Стан і характер державної, політичної, економічної і соціальної організації України визначає Конституція України — її Основний Закон. Конституція України містить основні положения, що стосуються захисту прав і свобод людини та громадянина. Конституція України має найвищу юридичну силу. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Конституція також визначає місце і роль у національній економіці її важливих чинників:

- по-перше, земля, її надра, атмосферне повітря, вода та інші природні ресурси в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виняткової (морської) економічної зони є об'єктами права власності українського народу;

- по-друге, кожен мае право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом; держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності; не допускаються зловживання моно польним становищем на ринку; неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція; види і межі монополії визначає закон;

-  по-третє, кожен має право на працю, на відпочинок, на соціальний захист, на житло, на охорону здоров'я, на освіту, на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що охоплює достатнє харчування, одяг та житло.

Практично інститут Конституції України охоплює увесь спектр чинників потенціалу виробництва та потенціалу соціального споживання. Він обгрунтовує рамки як чинників виробництва, розподілу, так і рамки обміну та споживання. При тому констатує рівноправність усіх громадян перед її положениями і Гарантує реалізацію їхніх інтересів.

Інститут підконституційних законів. За своїм функціональним призначенням Конституція України, тобто її положения, не конкретизують безпосередньо виробничі і соціальні відносини в економіці і державі. Вона лише визначає контури й акценти залучених чинників економіки та їхні пріоритети щодо продуктивного й ефективного виробництва, справедливого розподілу, обміну та споживання. Конкретизацію усіх відносин між виробниками, державою та виробниками і непрацюючими здійснюють так звані підконституційні закони. Сама Конституція України стверджує, що закони та інші нормативно правові акти приймаються на основі її положень. Такі закони охоплюють широкий спектр відносин, що виникають у виробничій і соціальній сфері.

Закони, що регулюють відносини у сфері виробничого потенціалу. Отже, Закон:

-  Про власність, визначає відносини власності на землю, основний і оборотний капітали, створений продукт і т. ін.;

-  Про зайнятість, визначає умови і характер зайнятості в усіх галузях економіки;

-  Про працю і її оплату, визначає рівні складності праці, її тарифікації та оплату;

-  Про господарські товариства, визначає умови організації господарської діяльності малих підприємств;

-  Про обмеження монополізму та недопущения недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності;

-  Про загальні засади створення і функціонування (вільних) економічних зон;

-  Про аудиторську діяльність, визначає умови і характер проведения контролю та фінансової оцінки діяльності підприємств;

- Про банкрутство, визначає умови санації (оздоровления) підприємства чи його ліквідації;

- Про науково-технічну інформацію;

- Про інвестиції, визначає джерела та умови здійснения капітальних вкладень;

- Про іноземні інвестиції, визначає умови капіталовкладень зарубіжними інвесторами та ін.

Закони, що регулюють відносини у сфері ринкових послуг.

Закон:

-   Про банки і банківську діяльність;

-  Про державну статистику;

-  Про зовнішньоекономічну діяльність;

-  Про інноваційну діяльність;

-  Про товарну біржу;

- Про цінні папери і фондову біржу та ін.

Закони, що регулюють відносини у соціяльній сфері.

Закон:

-  Про працю і її оплату;

-  Про індексацію доходів грішми населения;

-  Про мінімальный спожывчый бюджет;

-  Про підвищення соціальних гарантій для тих, що працюють та ін.

Закони, що регулюють відносини приватизації.

Закон:

- Про приватизацію майна державних підприємств;

-  Про приватизацію невеликих державних підприємств;

-  Про приватизаційні папери та ін.

Зміни в національній економіці потребують адекватного правового забезпечення задля їх урахування при формуванні економічних, політичних чи соціальних рішень. Щорічно приймається Закон України про Державний бюджет, удосконалюється податкова, митна та інша законодавча база, і цей процес буде нескінченний. Важливо при тому глибоко пізнавати дію об'єктивних економічних законів, оцінювати реальну економічну ситуацію і формувати необхідну правову базу для збалансованого і стабільного функціонування господарства і держави.

Інститути управління. Практично йдеться про інститути влади та їх функції в управлінні національною економікою. Конституція України стверджує, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влад здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до підконституційних законів.

Однак практика показує, що функції влади мають трохи інший поділ з їх інститутами управління.

Інститут законодавчої влади. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України. До повноважень Верховної Ради України з питань економіки та соціальної сфери належить:

-  ухвалення підконституційних законів;

-  затвердження Державного бюджету та внесения змін до нього;

-  затвердження загальнодержавных програм економічного, науково-технічного, соціяльного, національно-культурного розвитку, охорони довкілля;

-  розгляд і ухвалення рішень щодо схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України;

- затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансовых організацій позик, непередбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використання та ін.

Інститут законогарантійної влади. Функції забезпечення Гарантій конституційного ладу в Україні і виконання підконституційних законів покладено на інститут Президента України. Консти туція України запевняє, що Президент України є главою держави і виступає від її імені. Водночас, Президент України є гарантом державного суверенітету, територіяльної цілісності України, до держання Конституції України, прав та свобод людини і громадя-нина.

На економіку і соціальну сферу Президент України впливає через реалізацію конституційних гарантій прав та свобод людини і громадянина. Насамперед це права на працю, освіту, охорону здоров'я, соціальний захист, достойну оплату праці тощо. Президент України мае безпосередній вплив на формування Державного бюджету України, посилення його соціяльної спрямованості і захисту малозабезпечених верств населения. У сферу функцій Президента України входять питания енергетичної безпеки, прозорості державних закупівель, стабільності національної валюти, формування державних валютних резервів, залучення прямих іноземних інвестицій, регулювання відносин власності, приватизації тощо.

Інститут господарської влади. Він представлений Кабінетом Міністрів України. Конституція України зазначає, що Кабінет Міністрів України є найвищим органом господарської влади зсистемі управління економікою. Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України. У своїй діяльності керується положениями Конституції та законами України, а також Указами Президента України та постановами Верховної Ради України, ухваленими відповідно до Конституції та законів України.

Функції Кабінету Міністрів зводяться насамперед до управління і регулювання господарством України. Отже, Кабінет Міністрів України:

-  забезпечує матеріально і фінансово державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої економічної політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України;

- вживає заходів для забезпечення прав та свобод людини і громадянина;

-  забезпечує проведения фіиансової, цінової, інноваційиої, інвестиційної та податкової політики, політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;

-  розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України;

-  забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності, здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону;

- розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України і підписаного Президентом України Державного бюджету, подає Верховній Раді України звіт про його виконання та ін.

У своїй господарській діяльності Кабінет Міністрів України опирається на органи місцевої влади в областях, АР Крим, містах, районах та сільських населених пунктів.

Інститут власності. Власність визнана найголовнішою економічною категорією, яка виражає відношення привласнення засобів виробництва і результатів праці. Права власності визначені Конституцією України. Земля і всі ресурси господарювання в Україні є об'єктами права власності українського народу. Теорія власності і практика господарювання обгрунтовують необхідність запровадження двох інститутів власності: - інсти туту приватної власності та - інституту неприватної власності.

Інститут приватної власності. Передбачає реального суб'єкта власності та форми її функціонування. Насамперед приватна власність мае единого суб'єкта— індивіда, особу. Проте може функціонувати в таких формах:

-  індивідуальна, коли власником с індивід;

-  сімейна, коли власником є члени сім'ї, родини;

-  колективна (корпоративна), коли приватні власники передають свою власність у колективне управління.

Отже, суб'єктами приватної власності в Україні є фізичні особи, тобто кожен індивід має право бути власником засобів виробництва і результатів праці.

Інститут неприватної власності передбачає суспільного чи колективного власника з відповідними формами функціонування. Неприватна власність належить групі людей як сукупному власникові засобів виробництва і результатів спільної праці. Неприватна власність має такі форми:

               -  державна, коли власником є держава, в Україні Фонд Державного Майна;

- комунальна (муніципальна), коли власником є міська (селищна) рада;

-  кооперативна, коли власником є кооператив;

- колективна (змішана), коли приватні і неприватін власники передають свою власність у колективне управління.

Форми двох інститутів власності функціонують як для реалізації інтересів їх власників, так і для суспільства загалом.

Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевої влади, визначені Конституцією України.

Кожен громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до Закону України "Про власність". Але при тому кожен має пам'ятати, що власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Держава, своею чертою, забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

У Конституції України зазначено, що земля є основним національним багатством і перебуває під особливою охороною держави. Водночас право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою лише відповідно до закону.

Також кожен мае право володіти, користуватися і розпоряджатися своею власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається за порядком, визначеним законом. Також громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права власності державної та комунальної власності відповідно до закону.

Особливим є питания відчуження об'єктів власності. Конституція України стверджує, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушне.

Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і за порядком, встановленим законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з подальшим певним відшкодуванням їхньої вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного станів.

Конфіскація майна може бути застосована лише за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадянам, інтересам суспільства, погіршува ти екологічну ситуацію і природні якості землі.

2. Власність в умовах ринку

Продуктивність і ефективність національної економіки визначаються насамперед відношенням власності на землю, основний та обіговий капітали і результати праці. Ефективна ринкова економічна система побудована на домінуючій приватній власності і механізмові, який забезпечує нагромадження власності в різних формах її прояву: землі, основних засобах, оборотних засобах, нерухомості, цінних паперах тощо.

Сама власність ще не визначає економічного змісту виробництва і процесів обігу, але вона є основою формування відносин, що забезпечують відповідний господарський зміст.

Власність — об'єктивна економічна категорія. Водночас вона органічно обумовлюється її суб'єктом.

Специфічною властивістю власності є здатність приносити прибуток і нагромаджуватися чи розширюватися завдяки цілеспрямованій праці. Об'єкт власності як фізична річ сам не може прибуток і нагромаджуватися, це можливо лише за відповідного спонукання до праці її суб'єкта (власника і невласника) механізм економічного інтересу, що забезпечує остаточний результат — отримання прибутку чи доходу. Саме завдяки прибутку чи доходу власник мае змогу відтворити і розширити об'єкт власності, а невласник — збільшити свою заробітну платню. Найефективніше цей механізм функціонує за збігу інтересів власника і невласника.

Економічний інтерес є рушійною силою виробництва або надання послуг. Пріоритетна ланка в діалектичній єдності суб'єкта власності і його економічного інтересу — суб'єкт власності, який і формує свій інтерес, свої наміри. Практика доводить: чим конкретнішим є власник засобів виробництва, тим виразніший його інтерес і тим раціональніше та ефективніше функціонують матеріальні та грошові ресурси для реалізації цього інтересу .

Центральними суб'єктами ринку є власники капіталу, підприємці, домашні господарства і держава. Обсяг і структура товаровиробництва визначаються потребами домашніх господарств і держави. Власне суспільні потреби є сигналом для виробників: для кого виробляти, що виробляти, як виробляти і скільки виробляти. На ринку ресурсів виробники купують потрібне устаткування, сировину, матеріали, працю, технологи і виробляють товари, яких потребує суспільство. Конкуренція підказує, як здійснювати виробництво, які застосовувати технологи, як знизити витрати й отримати прибуток, де реалізувати свої товари. Ринок товарів показує, скільки і яких товарів потребують домашні господарства і держава. Тобто на кожному ринку кожен його суб'єкт реалізовує власні інтереси. Важливо, щоб ринкові умови були сприятливі для того, інакше можливий спад виробництва і зниження доходів.

Найменше відчуження суб'єкта власності від обєкта власності пропорційно знижує його (суб'єкта) інтерес до високоефективної праці та виробництва.

Мало того, відсутність можливості в суб'єкта праці задовольнити життєво необхідний інтерес неминуче спонукає його до"тіньових" форм задоволення своїх економічних чи соціальних потреб, до правопорушень.

У приватної власності є конкретний суб'єкт, який не відчужений від об'єкта власності і має чітко визначений інтерес з матеріалізованими кількісними та якісними параметрами, з відповідною стратегією і тактикою їх досягнення. Інтерес суб'єкта приватної власності поширюється на весь процес відтворення: зниження витрат виробництва; оптимізація оплати праці и узалежнення її від затрат праці та її продуктивності; збільшення чистого прибутку чи доходу. Неприватна власність має неконкретизованого власника, суб'єкти праці відчужені від об'єкта власності, а їхні інтереси звужуються до розміру заробітної платні.

Світова практика господарювання доводить, що з огляду на інтереси індивіда, колективу і суспільства адекватно повинні виявлятися види власності в різних формах. Це не означає, що форми їх вияву мають жорстко встановлені пропорції. Навпаки, їх співвідношення має бути таке, щоб чутливо реагувати на корективи, що їх вносять відповідні економічні та соціальні процеси, тобто ці співвідношення повинні бути структурно динамічними і соціальне та економічно згармонізованими.

Важливою умовою гармонізації структури, сприятливого и ефективного функціонування пропорцій видів і форм власності є їх антимонопольний характер. Створення умов для їх конкуренції— запорука сприятливого впливу видів і форм власності на зростання обсягів виробництва і підвищення якості продукції.

Особливістю двох видів власності незалежно від їх форм є різні підходи до управління, розподілу, обміну в межах кожного виду. Це зумовлено передусім тим, що різні види власності спонукають до неоднакової міри вираження економічного інтересу, можливостей його досягнення.

Приватна і неприватна власність формують відмінні системи свідомості у виробників-власників і виробників-невласників, системи залучення кожного з них до процесу виробництва, їхнє ставлення до праці та її результатів, системи управління і регулювання тощо, які в підсумку позначаються на остаточних результатах праці, виробництва, обміну і розподілу.

Для кожного типу економічної системи характерні свої організаційні форми власності, управління, розподілу, обміну і відповідні ознаки їх вияву через процеси виробництва, якість продукції, структури національних економік тощо.

Ліберально-ринковий тип економіки зорієнтований на ефективність виробництва і пов'язані з нею механізми реалізації, а регламентовано-плановий — на форму її організації і створення відповідної інфраструктури та засобів для її обслуговування.

У світовій практиці господарювання ці два типи господарських систем співіснували в економічному суперництві. Планова система неспроможна була конкурувати з високоефективною ринковою, і з початку 90-х років XX ст. країни, де вона існувала, почали трансформування своєї економіки в економіку ринкового типу.

3. Упорядкування приватизаціі в Україні

У формуванні ефективної моделі ринкової економіки приватизація має надзвичайно важливе значения. Від характеру її здійснення залежать продуктивність та ефективність приватизованого капіталу.

Приватна власність і права та обов'язки власників

Інститут приватної власності спирається на правову систему, що визначає ставлення власника (власників) до майна, яке йому (їм) належить. Законодавство в цій галузі є досить складне, оскільки одні види власності (наприклад, власність на гектар землі) легко піддаються визначенню, а інші — ні (наприклад, право на володіння частиною електромагнітного спектра для здійснення радіо- і телевізійного мовлення чи право на виготовлення певного лікарського препарату на основі наукового відкриття).

Правове обгрунтування існування приватної власності бере свій початок з часів Римської імперії, де існувало зібрання законів про власність, які мали чималий вплив на сучасне західноєвропейське право. Інші джерела сучасного права власності — британське за гальне право, що розвивалося протягом століть на Британських островах, і німецьке право, яке увібрало в себе положения римського права. Історично склалося так, що Російська імперія (отже, й Україна) опинилася поза впливом західноєвропейських традицій майнового права, і це було однією з причин того, що концепції приватної власності, які застосовувалися в інших країнах Європи, у Росії приживалися важко. Навіть в епоху монархії вона не засвоїла основоположних ідей права власності, що відіграли ключову роль у західноєвропейській промисловій революції, зокрема не до кінця сприйняла законодавство про корпорації у тому вигляді, в якому воно поширилося в Європі.

Згідно з основами римського права виділяють три аспекти права власності: - право володіти,-  вправо користуватися і -  вправо розпоряджатися майном.

В Україні під час перебування її у складі Російської імперії часто були чинні лише одне чи два з цих прав. У XX ст. більшість землі належала общині, але оброблялася індивідуальними госпо дарствами. Родина не могла продати (право розпоряджання) свого наділу без згоди общини. Мало того, община могла забрати наділ в однієї родини й передати його іншій.

Обмеження майнових прав або їх нечітке формулювання можуть мати наслідком економічну неефективність. Якщо, наприклад, фермер не мае права продати свою землю, він, напевне, неохоче робитиме в неї капіталовкладення. Позаяк йому доведеться з певної причини обмежити свою сільськогосподарську діяльність, то фермер не зможе відшкодувати інвестиційних витрат (таке відшкодування було б можливе, якби він продав землю іншому фермерові). Аналогічні проблеми існують і щодо промислової власності. Коли завод має право власності на землю, але не мае права на її продаж, йому доведеться і надалі здійснювати на ній промислову діяльність, незважаючи на те, що набагато ефективніше було б використати її під будівництво магазинів, житлових будинків чи іншого промислового підприємства.

Сучасні системи майнового права передбачають складні варіанти поділу прав власності в той спосіб, який найбільше підходить власникам, наприклад надання в оренду. Система оренди має очевидні переваги, однак для їх реалізації певною мірою сторони повинні домовитися про дотримання таких умов:

-  повернення орендодавцю (наприклад, власнику заводу) після закінчення строку оренди його власності (він повинен мати закон на право після закінчення цього строку усунути орендаря із заводу);

-  утримання і збереження нерухомості, якою користується орендар, у належному стані (угода оренди повинна містити таке наділене позовною силою зобов'язання);

-  відповідальність орендаря за заподіяну довкіллю шкоду (наприклад, забруднення отрутохімікатами озера, що неподалік). 

Нечітке визначення прав власності в угоді спричиняє небажані наслідки:

-  непідписання угоди оренди через існування значного ризику для обох сторін;

-  тривалу попередню роботу орендодавця і орендаря щодо обговорення й уточнения умов оренди;

-  встановлення відповідальності у конкретних випадках уже після підписання угоди в разі настання такого випадку.

За наявності ефективної системи майнового права цих проблем не існує, або вони легко розв'язуються. Закон обумовлює варіанти орендної угоди і визначає, яка зі сторін (орендар чи орендодавець) відповідає у кожному конкретному випадку. Правова система має також передбачати існування незалежних судів для урегулювання спорів і позовів за угодами у прийнятні строки і без зайвих витрат.

3 наведеного вище можна зробити такі висновки:

-  система прав власності спирається на елементарну економічну логіку: одне підприємство володіє капіталом, який з більшою віддачею і ефективністю може бути використаний за його оренди іншим підприємством;

-  права власності часто є складні, зокрема в разі договору оренди, який має ураховувати численні ньюанси використання орендного капіталу, сплати за нього ренти, повернення його чи викуп у визначений строк;

-  правова система чітко визначає права власності, що дає змогу уникнути додаткових витрат на переговори чи врегулювання спорів, що можуть виникнути в разі нечіткого визначення майнових прав;

-  судова система повинна забезпечувати дотримання права власності з розумними витратами.

В Україні проблему права власності ще не розв'язано. Нині чи-мало об'єктів незавершеного будівництва не має власника, позаяк нез'ясованим є питания, кому належить земля чи будівлі. Коли щодо майнових прав виникає спір, ефективне його вирішення звичайно передбачає чітке закріплення прав власності за однією з конфліктуючих сторін. Іноді це не впливає на економічний аспект питания, хоча результат майнового спору негативно позначається на добробуті однієї зі сторін.

Власність і комерційне право

За ринкових умов товарообмін — це реалізація відносин між продавцем і покупцем, тому створення правової основи такого обміну є актуальне. Кожна зі сторін володіє певним майном, капиталом і здійснює виробництво товарів чи їх реалізацію задля примноження майна або капіталу. Правова система повинна забезпечити належне тлумачення майнових прав і правове підгрунтя для оптимального використання приватної власності, тобто створити правові умови для володіння, користування та розпорядження майном.

У розвинутих країнах правові відносини товарообміну регулює комерційний кодекс. Він визначає порядок і способи виконання контрактів.

* Контракт угода між двома чи білыие фізичними або -  юридичними особами, яка створює юридичне зобов 'язання виконання певної дії (наприклад, поставку визначеної кількості -  товарів чи надання послуг).

Щодо контрактних умов роль юридичного забезпечення співпраці є визначальною. 3 огляду на необхідність узгодження інтересів сторін і захист кожної з них закон має передбачати способи юридичного закріплення узятих зобов'язань і забезпечення їх виконання.

Одне з важливих питань комерційного кодексу стосується забезпечених операцій, або угод під заставу. У багатьох випадках угода про продаж чи інша угода підкріплюється задля інтересів однієї зі сторін гарантією, яка передбачає, що за неспроможності покупця оплатити вартість товару продавець у певних випадках може претендувати на частину його майна. У комерційному кодексі детально обумовлено, за яких умов гарантія (застава) стає частиною угоди. Найчастіше юридичному регламентуванню підлягають:

-  підтвердження  належності заставної власності покупцеві;

-  умови набуття продавцем права на конфіскацію власності;

-  ситуація, за якої позичальник має підстави накласти арешт на майно боржника, але з'ясовується, що він є боржником ще одного позичальника.

Один з важливих принципів контрактної співпраці полягає у дотриманні строку доставки товару чи переказу грошей між сторонами. Комерційний кодекс визначає момент, коли покупець стає власником майна; документи, необхідні для надходження товару до покупця лише за дотримання застережних умов угоди; відповідальність покупця і продавця у разі пошкодження товару під час перевезення чи зберігання.

Закон передбачає різні форми оренди і наслідки порушення договірних умов орендарем і орендодавцем, зокрема в таких випадках: орендар, наприклад, узяв в оренду завод, але орендодавець заборгував іншому підприємству, яке має намір конфіскувати цю нерухомість у рахунок часткової сплати боргу. Чи може воно зробити це до закінчення строку оренди? Або: орендар недбало поводиться з орендованою власністю. Чи повинен він сплатити орендодавцеві штраф грошима або повернути йому цю власність?

Не менш складним є вирішення питань, пов'язаних з банківськими рахунками: зобов'язання банку перед вкладником; умови зняття вкладником на вимогу грошей з рахунку; зволікання банком переказу грошей з рахунку клієнта особі, яка має рахунок в іншому банку; відповідальність за збитки, заподіяні внаслідок затримки банківського переказу.

Отже, майнові права є складними, і їхнє ефективне забезпечення залежить від наявності адекватної правової системи, яка полегшує здійснення угод з майном. В Україні закладаються основи комерційного законодавства, покликаного регламентувати діяльність ринкової системи. Існуючі закони "не встигають" за суспільними змінами, суди — за змінами в законодавстві, а отже, не завжди забезпечують дотримання і виконання його положень. Усе це перешкоджає економічному оздоровлению України і потребує уваги з боку правознавців та органів влади. 

Суб'єкти власності в ринкових умовах

Приватна власність існує в одноосібній індивідуальна) і груповій (партнерська, кооперативна, акціонерна тощо) форма  ринкових умов володіння власністю здійснюється багатьма способами. Найпростіший випадок - особиста власність. Складнішою є ситуація, коли право власності належить групі власників. У товаристві ділові партнери подшяють між собою усі витрати та привілеї, пов'язані з володінням компанією . В акціонерному товаристві право власності поділяеться між акціонерами, кожен з яких володіє певною часткою загальноі власності компанії. У корпорації, яка є різновидом акціонерної компанії ,може бути тисячі пайовиків. Досвід ринкових країн показує ,що коли компанія належить більш, ніж одному власникові, повинні існувати ретельно продумані правила розподшу витрат і відповідаль ності. Закон товариства, як звичайно, однозначнии:партнери поділяють між собою не лише всі прибутки свого підприємства, а й усі витрати. Ось де треба старанно добирати ділових партнерів.

Приводом до винаходу корпорації як правовоі форми власності ведения бізнесу стало те, що товариство виявилося цілком непрактичним при здійсненні великих комерційних проектів. Наприклад для будівництва сталеплавильного комбінату чи автомобільного заводу потрібні такі величезні інвестицїї, що без фінансової участі сотень або тисяч індивідуальних інвесторів не обійтися. Коли компанія має багато власників, як у корпорації, вони не мають можливості проводити регулярні зустрічі для обговорення стратегії і тактики ведення бізнесу. Замість того власники наймають управителя, який разом зі своею адміністрацією визначає стратегію і керує щоденною працею підприємства. Отже, виникає розмежування права власності (яке належить акціонерам) та управління (що належить керівництву).

Регулювання відносин власності в реальному житті виявляється значно складнішою проблемою, ніж з іпотечним кредитом чи корпораціею. У цих випадках є реальні власники і їх реальний капітал. На практиці володіння власністю часто здійснюється непрямим шляхом. Йдеться про те, що акціонери можуть володіти компанією, яка володіє іншими компаніями. У таких випадках проблема корпоративного управління ускладнюється ще більше. Це підтверджує практика створення, наприклад, пенсійних фондів у ринкових країнах. Україна теж запроваджує таку пенсійну систему. Сутність її полягає у тому, що у великих компаніях існує система, за якої робітники в індивідуальному порядку щомісяця вносять частину свого заробітку до пенсійного фонду. Заощадження робітників фонд інвестує в акцїї інших компаній, векселі державної скарбниці та інші фінансові активи. Виходячи на пенсію, робітник отримує інвестовані таким чином гроші у вигляді щорічних виплат.

Пенсійні фонди — лише один з видів фінансових посередників: організацій, що спрямовують гроші інвесторів на купівлю акцій різноманітних компаній. Отже, ці фінансові посередники стають співвласниками компаній, акції яких вони придбали. У західних країнах цією діяльністю займається кілька видів організацій: пенсійні фонди, комерційні банки, взаємні фонди і страхові компани.

Практика ринкових країн показала, що важливим видом фінансової посередницької організації є страхова компанія, яка укладає з приватною особою чи організацією особливий контракт. Вона стягує зі страхувальника обумовлену суму грошей (так звану страхову премію), зобов'язуючись натомість виплатити йому (чи його родині) певну грошову компенсацію у разі надзвичайної ситуації. Найпоширеніші види страхування охоплюють: страхування життя (за яким родина страхувальника отримує компенсацію у разі його смерті); страхування від пожежі у квартирі чи будинку; страхування на випадок утрати працездатності; страхування на випадок автомобільної аварії.

Позаяк страхова компанія отримує великий приплив коштів у вигляді страхових премій і має бути готова здійснити виплату компенсації власникам страхових полісів, їй доводиться дбати про прибуткове розміщення своїх коштів. Як і пенсійні та взаємні фонди, страхові компанії прагнуть купувати диверсифіковані портфелі акцій, облігацій державної скарбниці та інших інвестиційних активів. А оскільки страхуванню відводиться важливе місце у високорозвинутих ринкових країнах, страхові компанії часто входять до найбільших фінансових посередників. У США, наприклад, вони володіють 5 відсотками від усього акціонерного капіталу.

Вид і форма власності в ринковій економіці формуються задля продуктивного й ефективного функціонування праці і капіталу, зниження витрат і отримання прибутків. У кожному окремому випадку власники, користуючись своїми правами, мають дбати, щоб управителі діяли в їхніх інтересах.

Приватизація і забезпечення прав власності

Приватизація здійснюється для:

-  формування реального власника майна, капіталу, створюваного прибутку і забезпечення умов лібералізації його дій;

-  створення конкурентного середовища та стимулів продуктивного й ефективного використання праці і капіталу;

- наповнення ринків продукцією, на яку є попит, зниження цін на продукцію, зменшення виробничих витрат і зростання прибутків.

Лібералізація і приватизація в Україні, як засвідчує практика здебільшого здійснювалися без урахування таких цілей. Річ у тому що робітничі колективи й адміністрація, отримавши право встановлювати розміри заробітної платні, одразу підвищили іі вище за рівень, який обумовлювався продуктивністю праці,підприємства почали зазнавати відчутних збитків. Для їх відшкодування вони вимагали (і не без успіху) нових державних субсидій, що посилювало інфляцію. До таких негативних наслідків призвело порушення логіки ринкової трансформації загалом. Лібералізація передбачає скасування державного контролю за цінами та рівнем заробітної платні і надання підприємствам більшої свободи дій для створення бази для ринкових економічних відносин. Водначас вона вимагає якнайскорішого запровадження приватної власності (приватизації) для того, щоб підприємства могли належно скористатися отриманою свободою.

Значним аспектом приватизації є орієнтація на те, що отримання прибутків можливе не одразу, а в майбутньому. Однак в Україні адміністрація і працівники здебільшого вбачали у своєму підприємстві лише джерело негайного доходу, а не основу майбутнього добробуту, тому не виявляли зацікавленості в його довготривалому розвитку.

Важливим питаниям приватизації в Україні є продаж підприємств чужоземним покупцям — компаніям ринкових країн ,які мають сучасні технології виробництва й управління,є платоспроможними , чи компаніям країн СНД, зокрема Росії, котрі, як і Україна , лише здійснюють перехід до ринку і є неплатоспроможними (зовнішній борг Росії — 150 млрд. дол., що дорівнює її річному ВВП).

Виходячи з пріоритетів (мети) приватизації, українські підприємства доцільно продавати тим зарубіжним компаніям ,які політично та економічно сприятимуть продуктивному й єфективному їх використанню задля інтересів України та їхніх кредиторів .

У процесі приватизації в Україні здійснювалося акціонування (корпоратизація) підприємств.

* Акціонування правова процедура перетворення державного підприємства на акціонерне товариство яка передбачас поділ власності підприємства на велику кількість частин (акцій) відповідно до закону та їх розподіл між прайівниками чи продаж населенню.

За програмою української приватизації адміністраця і колектив підприємства мають змогу впливати на вибір й способ, збільшого у процесі акціонування контроль на пакет акцій отримують підприємства. Решта акцій виставляється на сертифікатні аукціони, в яких беруть участь окремі громадяни та інвестиційні фонди. Однак і досі для процесу масової приватизації в Україні характерним є продаж підприємств російським компаніям, які самі перебувають у стані стагнації.

Досвід ринкових країн показує, що навіть після приватизації  Україні належить вирішити складне питания створення дієвої системи приватної власності, судово-правової системи, спроможної забезпечити дотримання прав приватної власності, фондової біржі, на якій можна було б купувати акції корпорацій на відкритому ринку.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

66319. На балу у Осени 55 KB
  Ведущая Давайте ребята к нам на праздник приведем Осень Зима красавица суровая Ты подожди ты не спеши Деревья желтые багровые Так праздничны Так хороши И о тебе зиме сверкающей...
66320. Три мушкетёра. 10 лет спустя 155 KB
  Школа Равнение на выпускников школы 2009-2010 Звучит Муз 3; выпускники по одному выходят через арку на сцене спускаются в зал девочкам помогает спуститься со сцены юноша и рассаживаются на свои места.: Все стало так как вы хотели И вот настал...
66321. Сказка о попе и работнике его Балде 237.5 KB
  Пушкиным Сказки Пушкина мы читаем в детстве и с уверенностью считаем что до конца разобрались в этом вопросе что никаких загадок в нем больше нет. Практически все сказки в разное время были написаны Пушкиным в имении Болдино.
66322. БАСКЕТБОЛЬНОЕ ШОУ 31 KB
  В нашей программе вы увидите выступление баскетболистов – профессионалов нашей школы конечно это не профессионалы НБА но тем не менее вы сможете увидеть виртуозное ведение мяча точные броски молниеносные передачи
66323. Байки. Езопова байка «Хлібороб і орел» 89.5 KB
  Тема нашого уроку Езопові байки. Що таке байка З яких частин складається байка Що таке мораль Хто є героями байок Як називають авторів байки Яких байкарів знаєте Чим байка відрізняється від казки Гра З якої байки предмет...
66324. Білокора красуня 67 KB
  Як зовуть її Берізка Назва берізка прийшла до нас із глибокої давнини. Чому радіє берізка Що шепоче теплому вітерцю сонечку Складемо казочку Сонечко та Берізка. Послухайте початок: Жила була собі Берізка.
66325. Учитель творить Людину… 54.5 KB
  Учитель знайомить їх із спогадами про свою першу вчительку українського письменника І. Чендеєм Бесіда за змістом Класний керівник: Який загальний настрій цих спогадів На яких спогадах акцентує увагу письменник Чому навчала дітей учителька Який основний урок виніс письменник з її розповідей...
66326. Урок-путешествие в «Огненную страну» 62 KB
  Огонь одно из самых больших чудес природы с которым человек познакомился. Огонь дарил человеку тепло свет защищал от диких зверей. Люди сколько жили на свете Пуще глаза огонь берегли. Ведь огонь в холода в непогоду У костра их всегда согревал.
66327. Безпека вдома. Електроприлади. Безпека під час користування електроприладами 59 KB
  Діти за кожну правильну відповідь маємо можливість із частин збудувати будинок. Та не збагну я діти Хто мені допомагає світити Учитель: Дорога лампочко Не сумуй лапочко Зараз розкажуть діти що відбувається з тобою у світі. То ж запам’ятай лампочко І запам’ятайте діти...