17720

ОСНОВИ МІЖНАРОДНОГО ЕКОНОМІЧНОГО ПРАВА

Лекция

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

ОСНОВИ МІЖНАРОДНОГО ЕКОНОМІЧНОГО ПРАВА На земнiй кулi налiчується понад 220 суверенних і незалежних держав як великих так i малих. Рiвень їх економiчного розвитку досить рiзний. Але незважаючи на це кожна з них вирiшуючи свої внутрiшнi а тим бiльше зовнiшнi проблеми ма

Украинкский

2013-07-05

112 KB

1 чел.

ОСНОВИ МІЖНАРОДНОГО ЕКОНОМІЧНОГО ПРАВА

На земнiй кулi налiчується понад 220 суверенних і незалежних держав, як великих, так i малих. Рiвень їх економiчного розвитку досить рiзний. Але, незважаючи на це, кожна з них, вирiшуючи свої внутрiшнi, а тим бiльше зовнiшнi проблеми, має економiчнi вiдносини з iншими державами та мiжнародними економiчними органiзацiями. Це зумовлюється значною кiлькiстю чинникiв, серед яких можна виокремити мiжнародний подiл працi, природнi та клiматичнi умови, географiчне положення, доступ до морських шляхiв, наявнiсть трудових ресурсiв тощо. Серед держав світу вже склався сталий мiжнародний подiл працi, насамперед у таких галузях, як машинобудування (лідери — США, Нiмеччина, Францiя), комп’ютерна технiка (США, Японiя, Пiвденна Корея тощо), добування та переробка нафти (держави ОПЕК — Алжир, Венесуела, Габон, Еквадор, Iндонезiя, Iрак, Iран, Катар, Кувейт, Лiвiя, Нiгерiя, Об’єднанi Арабськi Емiрати, Саудiвська Аравiя) тощо. Якщо ж брати до уваги клiматичнi умови, то відомо, що тiльки обмежене коло держав може вирощувати оливу (країни Середземномор’я), чай (Iндiя, Китай, Шрi-Ланка), каву (Бразилiя, Колумбiя), какао (Гана, Бразилiя), соняшник (Україна, Росiя) тощо. Iншi держави згадані сільськогосподарські культури змушенi купувати. Виборюючи своє місце в міжнародному поділі праці, кожна з країн має враховувати той факт, що за умов зростаючої iнтернацiоналiзацiї свiтового господарства її економiка багато в чому залежить вiд рiвня економічного розвитку iнших держав. Тобто, виникає об’єктивна потреба узгодження зовнiшньоекономiчної полiтики рiзних країн i стратегiї з її реалiзацiї. З огляду на цi та iншi чинники держави вступають у певнi вiдносини або безпосередньо, або через створенi для цього угруповання країн — мiжнароднi економiчнi органiзацiї. Економiчна ефективнiсть таких мiжнародних вiдносин за сприятливих полiтичних умов може бути надзвичайно високою.

Одночасно слiд зауважити, що розвиток мiжнародного економiчного спiвробiтництва сприяє не лише функцiонуванню нацiонального господарського механiзму. Таке спiвробiтництво, а це пiдтверджує i практика мiжнародного життя, дозволяє пiдтримувати i змiцнювати мир на Землi, створювати систему мiжнародної економiчної безпеки. Особливо слід підкреслити, що ефективний розвиток такого співробітництва можливий тільки на основi належного дотримання принципiв i норм мiжнародного права, насамперед однієї з його провідних галузей — міжнародного економічного права (МЕП).

Узагальнення та аналіз існуючих концепцій і поглядів стосовно юридичної природи МЕП дає можливість дійти висновку, що міжнародне економічне право — це самостійна галузь міжнародного публічного права, яка являє собою систему норм і принципів, що регулюють відносини між державами, державами і міжнародними організаціями та безпосередньо міжнародними організаціями в процесі міжнародного економічного співробітництва.

Міжнародне економічне право має досить складну структуру, яка утворена з окремих підсистем та правових інститутів. Як і в кожній галузі права, в системі МЕП первинними елементами є принципи та норми, а споріднені з них групуються в правові інститути. Залежно від змісту відносин, які регулюються МЕП, можна виокремити міжнародне торгове право, міжнародне валютне право, міжнародне транспортне право, а також комплекси норм, які покликані регламентувати міжнародно-правові відносини промислового і сільськогосподарського співробітництва, співробітництва в галузі науково-технічного прогресу та ін.

Міжнародне економічне право базується на загальних і спеціальних принципах. До загальних належать принцип мирного співіснування, принцип суверенної рівності держав, принцип співробітництва держав, принцип невтручання, принцип сумлінного виконання міжнародних зобов’язань, принцип взаємної вигоди тощо. У систематизованому вигляді перелік зазначених принципів викладено у розд. І «Основи міжнародних економічних відносин» Хартії економічних прав і обов’язків держав від 12.12.74 та інших міжнародно-правових актах.

До спеціальних принципів належать принцип розвитку міжнародних економічних і науково-технічних відносин між державами, принцип юридичної рівності і недопустимості економічної дискримінації держав, принцип свободи вибору форми організації зовнішньоекономічних зв’язків, принцип невід’ємного суверенітету держав над їх природними та іншими ресурсами, а також економічною діяльністю, принцип найбільшого сприяння, принцип національного режиму.

Юридичні норми та принципи МЕП знаходять своє втілення в джерелах міжнародного економічного права, які відрізняється значною своєрідністю. До них належать міжнародні договори (угоди), звичаї, судові прецеденти, акти міжнародних і, зокрема, міжнародних економічних організацій. Разом згадані джерела утворюють систему джерел міжнародного економічного права і є формою юридичного втілення, вираження норм і принципів міжнародного економічного права. Отже, під джерелами міжнародного економічного права слід розуміти систему міжнародних договорів (угод), міжнародно-правових звичаїв, міжнародних кодексів поведінки, рішень міжнародних організацій тощо, в яких знаходять своє юридичне закріплення норми і принципи міжнародного економічного права.

Найпоширенішим серед основних джерел МЕП є міжнародний договір, зокрема міжнародний економічний договір.

Міжнародні економічні договори — це добровільно укладені за участю держав і міжнародних економічних організацій рівноправні угоди економічного характеру, в яких закріплюються норми та принципи, що регулюють міжнародні економічні відносини. Такого роду норми та принципи можуть міститися не лише в міжнародних економічних договорах, а й загальнополітичних міжнародних договорах, які одночасно слід розглядати і як джерела міжнародного права в цілому. Так, у Заключному акті Наради з безпеки і співробітництва в Європі (1975 р.) закріплені не лише основні принципи відносин між державами, а й рекомендації щодо розвитку міжнародного економічного, промислового, науково-технічного співробітництва.

Залежно від кількості учасників договірних відносин міжнародні договори можуть бути дво- і багатосторонніми. В деяких договорах закріплюються норми загального, універсального порядку, розраховані на тривале їх використання. Існують також договори, в яких обумовлені конкретні зобов’язання (наприклад, сприяти будівництву конкретних об’єктів). Звичайно, такі договори динамічніші і вичерпують свою юридичну силу, як правило, одноразовим застосуванням.

Практика міжнародного економічного співробітництва виробила такі види договорів, які активно застосовуються останнім часом.

Торгові договори (інколи вони мають інші назви: «договір про торгівлю і мореплавство», «договір про торгівлю і судноплавство», «торгова угода» тощо) встановлюють принципи торгово-економічних відносин між двома країнами, а також закріплюють певні норми (правила), що створюють правову базу таких відносин. У межах цих договорів вирішуються питання митних зборів, торговельного мореплавства, транспорту, діяльності торговельних представництв та інших юридичних і фізичних осіб на території відповідної держави.

В угодах про товарообіг обумовлюються найменування (асортимент) і кількість товарів, що поставляються з однієї країни в іншу протягом відповідного періоду, інші питання. Згадані угоди тісно пов’язані з угодами про платежі, що визначають порядок їх здійснення.

Угоди про економічне і технічне співробітництво, що укладаються як на дво-, так і багатосторонній основі, як правило, мають комплексний, дещо універсальний і довгостроковий характер, оскільки в їх межах здійснюється діяльність зовнішньоекономічного характеру в різних галузях економічного і промислово-технічного співробітництва.

Угоди про науково-технічне співробітництво передбачають діяльність зовнішньоекономічного характеру в конкретних галузях науки і техніки.

Кредитні угоди визначають основні умови та принципи надання міждержавних кредитів.

Угоди про режим інвестицій укладаються між окремими країнами і визначають порядок усіх видів майнових цінностей, що вкладаються у відповідні підприємства, галузі економіки.

Податкові угоди спрямовані на усунення подвійного оподаткування товарів, послуг, що надаються у межах економічного та науково-технічного співробітництва.

Міжнародні договори (угоди) мають величезне значення у справі організації міжнародного співробітництва та формування відносин між державами. Враховуючи це, у 1969 р. була підписана Віденська конвенція про право міжнародних договорів (набрала чинності у 1980 р.), яка регламентує широкий спектр питань, пов’язаних з укладенням, набуттям чинності, застосуванням міжнародних договорів, зокрема й економічного характеру.

Міжнародне економічне право покликане регулювати су-
спільні відносини між різними суб’єктами, до числа яких, на думку вітчизняних вчених, належать держави та міжнародні організації.

Головним суб’єктом міжнародного економічного права вважаються держави, незалежно від їх соціально-економічних систем, політичних режимів, форми правління та форми державного устрою. За сучасних умов вони намагаються використовувати різні форми дво- і багатосторонього міжнародного співробітництва. Нині спостерігається зростання кількості міждержавних, міжурядових як двосторонніх, так і багатосторонніх договорів та угод економічного характеру. Чимало різноманітних міжвідомчих угод укладається на рівні окремих державних органів. Держави можуть брати участь у діяльності міжнародних економічних організацій та використовувати інші форми міжнародного економічного співробітництва. Як суб’єкт таких відносин держава наділена всім обсягом правоздатності та має імунітет. У даному випадку під імунітетом розуміють непідлеглість однієї суверенної держави дії законодавства іншої держави і непоширення на одну державу, її органи юрисдикції (судочинства) іншої держави. Наявність такого імунітету не означає, що ним наділені і відповідні господарюючі суб’єкти, наприклад державні, що виступають як юридичні особи. У такому разі йдеться про зовнішньоторговельні об’єднання, морські пароплавства, в оперативному управлінні яких перебувають державні торговельні судна. Існування принципу роздільної майнової відповідальності між державою та її юридичними особами означає, що за невиконання зобов’язань перед іноземними контрагентами (фірмами) майнову відповідальність юридичні особи несуть самостійно.

Характер і зміст міжнародних економічних відносин, в яких бере участь держава, можуть бути найрізноманітнішими. Це — відносини суто організаційного характеру, коли, наприклад, укладаються угоди про організацію міжнародного економічного співробітництва, або відносини майнового характеру, коли укладаються конкретні міжнародні економічні договори (угоди) між державою (її органом) про передачу майна, виконання робіт, надання послуг тощо.

Нині спостерігається розширення співробітництва з ряду важливих загальних напрямів міжнародної економічної діяльності (торгівлі, науки і техніки, транспортних перевезень, будівництва тощо) на основі багатосторонніх міжнародних економічних відносин. Одним з ефективних шляхів побудови такого співробітництва є створення міжнародних економічних організацій, покликаних сприяти укладенню багатосторонніх договорів, створювати міжнародні механізми з нагляду і контролю за їх виконанням, розробляти та встановлювати норми, спрямовані на правове регулювання міжнародних економічних відносин тощо.

Під міжнародними економічними організаціями слід розуміти такі організації, які на основі міжнародно-договірних відносин виконують діяльність, пов’язану з організацією та здійсненням міжнародного економічного співробітництва.

Зазначені організації наділені міжнародною правосуб’єктністю і відіграють значну роль в організації і здійсненні міжнародного економічного співробітництва. Створені на основі міжнародних договорів, вони у межах своєї компетенції обговорюють різноманітні економічні проблеми, розробляють і приймають нормативні акти та окремі норми міжнародного економічного права. Вони мають змогу укладати різні угоди як з окремими державами, так і з міжнародними організаціями в межах завдань і цілей, закріплених в їх установчих документах.

Як і суверенні держави, міжнародні економічні організації також користуються імунітетом. Відповідно до Конвенції про правовий статус, привілеї та імунітет міжнародних економічних організацій від 05.12.80 майно та активи цих організацій мають імунітет від будь-якої форми адміністративного і судового втручання, за винятком випадків, коли сама організація відмовляється від імунітету (ст. 4).

Міжнародні еконономічні організації можна класифікувати за різними ознаками, зокрема за масштабами своєї компетенції вони поділяються на всесвітні та регіональні.

Велику увагу розвитку міжнародного економічного співробітництва приділяє Організація Об’єднаних Націй, у рамках якої діє система міжнародних економічних організацій. Розв’язанням проблем економічного характеру займається Генеральна Асамблея ООН, за ініціативою якої прийнято ряд міжнародно-правових документів, а саме: Міжнародна стратегія розвитку (1970 р.); Хартія економічних прав та обов’язків держав (1974 р.), Декларація про встановлення нового міжнародного економічного порядку (1974 р.), Програма дій щодо встановлення нового міжнародного економічного порядку (1974 р.). Генеральною Асамблеєю також розглянуті питання міжнародного економічного співробітництва (1975 р.), встановлення нового міжнародного економічного порядку (1980 р.) тощо.

У рамках ООН діють чимало структур, які безпосередньо займаються питаннями міжнародного економічного співробітництва. Так, Економічна та Соціальна Рада (ЕКОСОР), створена 1946 р., проводить дослідження в різних галузях економіки, бере участь у підготовці проектів конвенцій і скликає міжнародні конференції з питань економічного співробітництва тощо. При ЕКОСОР функціонує п’ять регіональних економічних комісій ООН: Економічна і Соціальна комісія ООН для Азії і Тихого океану (входять 51 країна), Економічна комісія ООН для Африки (53 країни), Економічна комісія ООН для Європи (55 країн), Економічна комісія ООН для Західної Азії (13 країн), Економічна комісія ООН для Латинської Америки і Карибського басейну (55 країн). Зокрема, Економічна комісія ООН для Європи (інша назва Європейська економічна комісія — ЄЕК) створена у 1947 р. Вона сприяє зміцненню економічних зв’язків між європейськими країнами, а також їх відносин з іншими країнами світу. За її ініціативою розроблено ряд типових контрактів та інших правових документів, які успішно застосовуються при здійсненні міжнародних економічних зв’язків Схід — Захід. Членами ЄЕК, поряд з європейськими країнами, є США та Канада. До складу Європейської економічної комісії входять ряд галузевих комітетів (з сільського господарства, вугілля, електроенергії, будівництва та містобудування, житла, лісоматеріалів, хімічної промисловості, газу, внутрішнього транспорту, чорної металургії, зовнішньої торгівлі, з проблем водних ресурсів), а також три спеціальні органи, які займаються проблемами науки і техніки, економіки та навколишнього середовища. Крім того, при ЕКОСОР діє понад 20 постійних комітетів і комісій, зокрема з природних ресурсів, планування, розвитку, застосування досягнень науки та техніки в цілях розвитку. Зазначені структури мають право безпосередньо давати рекомендації державам відповідного регіону без затвердження їх ЕКОСОР.

Важливу роль в організації та здійсненні міжнародного економічного співробітництва відіграють й інші структури системи ООН. До них слід, зокрема, віднести Конференцію ООН з торгівлі та розвитку, Організацію ООН з промислового розвитку та деякі інші.

Важливе місце в системі регулювання міжнародних економічних відносин посідає Світова організація торгівлі (СОТ), членами якої є понад 140 країн світу і ще близько 30 (у т. ч. Україна) ведуть переговори щодо вступу до неї. Головними цілями згаданої міжнародної організації є забезпечення тривалого і стабільного функціонування системи міжнародних торговельних зв’язків; лібералізація міжнародної торгівлі; забезпечення рівноправності в торгівлі для всіх держав; поступове скасування митних і торговельних обмежень.

Існує й ряд інших міжнародних організацій у галузі торгівлі окремими видами товарів (кавою, цукром, каучуком тощо), які створені у різні роки шляхом укладення міжнародних товарних угод. Так, у 1971 р. виникла міжнародна організація з торгівлі пшеницею, у 1976 р. — кавою, у 1977 р. — цукром, у 1979 р. — каучуком і маслиновою олією. Основною метою таких угод є попередження або пом’якшення різких цінових коливань. Міжнародним товарним угодам властива багатосторонність. У них беруть участь як країни-експортери, так і країни-імпортери, на які покладені певні обов’язки.

Особливе місце в системі міжнародних економічних організацій займає міждержавне інтеграційне об’єднання Європейський Союз (Євросоюз), якому притаманні риси, характерні як для федеративної держави, так і міжнародної організації. Створений на основі багатосторонньої міждержавної угоди, Євросоюз має в структурі три незалежні міжнародні організації, а саме: Європейське співтовариство (ЄС), Європейське об’єднання вугілля та сталі (ЄОВС) і Європейське співтовариство з атомної енергії (Євроатом). Діяльність цього інтеграційного об’єднання регулюється великим за обсягом нормативним масивом, що має назву право Європейського Союзу. Правова система Євросоюзу має в основі міжнародний правопорядок і за своєю природою межує, з одного боку, з міжнародним правом, а з іншого — національним. Ядром цієї правової системи вважається первинне право, яке охоплює весь комплекс установчих договорів держав-членів Європейського Союзу разом з усіма протоколами, деклараціями та іншими документами, які є додатками до них, а також договори про приєднання до ЄС нових членів.

Враховуючи роль Європейського Союзу в системі міжнародних відносин у цілому і відносин економічного характеру зокрема, багато держав, в т. ч. й Україна, висловлюють бажання стати його членами. У зв’язку з цим Євросоюз виробив критерії прийому нових членів до цієї міжнародної організації. Держава-претендент передусім має бути європейською, демократичною і поважати права людини. Крім того, вона повинна мати функціонуючу ринкову економіку, прийняти інтеграційне законодавство Євросоюзу і бути у такому стані, який дає можливість реалізувати зовнішню політику співтовариства.

Характеризуючи особливості становлення міжнародного економічного права, слід підкреслити, що зараз в його системі активно розвиваються такі його окремі галузі, як міжнародне торгове право, міжнародне валютне право, міжнародне транспортне право, а також міжнародно-правовий механізм регулювання співробітництва в галузі промисловості, сільського господарства, науково-технічного обміну.

Міжнародне торгове право — це система норм і принципів, яка регулює відносини, що виникають у галузі міжнародної торгівлі. Ця система складається з окремих інститутів, в яких визначені поняття і система міжнародного торгового права; правові принципи здійснення міжнародної торгівлі; система органів, які виконують функції управління міжнародною торгівлею; міжнародні організації у галузі міжнародної торгівлі, міжнародні торгові договори та угоди; міжнародно-правове регулювання угод у галузі зовнішньої торгівлі; міжнародно-правовий режим торгових портів; міжнародно-правовий режим морських, залізничних, річкових і повітряних торговельних шляхів; міжнародно-правові засоби розгляду торгових спорів.

До джерел міжнародного торгового права належать міжнародні договори, зокрема міжнародні торгові договори; міжнародні торгові звичаї; судові прецеденти міжнародних арбітражів і судів; національне законодавство країни, якщо воно за згодою держав використовується для регулювання міжнародних торгових відносин; міжнародно-правові акти міжнародних організацій.

Під міжнародним торговим договором слід розуміти угоду між двома або кількома державами, в якій визначаються їх взаємні права та обов’язки в сфері міжнародної торгівлі. На їх підставі встановлюються, змінюються або припиняються відповідні міжнародні економічні відносини між державами в галузі торгівлі. В міжнародних торгових договорах (угодах) створюється певна правова база для торгових відносин. Так, у них вирішуються правові питання, пов’язані зі стягненням мита, регулюванням ввезення і вивезення товарів, торговим мореплавством, транспортом, транзитом, з діяльністю юридичних і фізичних осіб однієї країни на території іншої, дією юридичних актів, застосуванням принципу найбільшого сприяння, режиму преференцій тощо. Міжнародні торгові договори бувають різні як за змістом, так і назвою. Серед них передусім слід виокремити договори про торгівлю і мореплавство, угоди про торговельні відносини (торговельні угоди), угоди у галузі морського судноплавства, угоди про товарообіг і платежі, клірингові угоди тощо. Значну роль у розвитку міжнародних торговельних відносин має Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу 1980 р. — один з найзначніших уніфікованих міжнародно-правових актів, в якому втілені останні досягнення наукових досліджень і практики в цій галузі.

Міжнародне валютне право — це система міжнародно-правових норм, що регулюють міжнародні валютні відносини. Сучасний розвиток міжнародного валютного права пов’язаний з розширенням і поглибленням міжнародного економічного співробітництва. Норми згаданої правової системи юридично виражені та закріплені в міжнародних договорах, судовій та арбітражній практиці, міжнародних звичаях. Слід підкреслити, що міжнародне валютне право регламентує діяльність організаційно-правового механізму валютних відносин, створеного за ініціативою промислово розвинутих країн. Структурними ланками згаданого механізму є насамперед самі держави або уповноважені ними відповідні державні органи. На сьогодні спостерігається тенденція посилення впливу держав на міжнародні валютні відносини. Значна роль у виробленні державної політики в цій галузі надається державним банкам.

Велика увага приділяється заходам з міждержавного регулювання валютної політики. Зокрема, розгляду цих питань присвячуються щорічні зустрічі керівників держав «великої сімки» — США, Великобританії, Франції, ФРН, Італії, Канади та Японії. У розробці та реалізації валютної політики важливу роль виконують неурядові структури міжнародного характеру (комітети, спілки, комісії, банківські клуби тощо), а також міжнародні кредитні організації і фонди. До числа останніх, зокрема, належать спеціальні організації і фонди ООН (Міжнародний валютний фонд, Міжнародний банк реконструкції і розвитку, Спеціальний фонд ООН, Фонд капітального розвитку ООН, Міжнародна фінансова корпорація) та європейського регіону (Банк міжнародних розрахунків, Європейська валютна система, Європейський інвестиційний банк, Північний інвестиційний банк, Міжнародний кооперативний банк, Європейська федерація асоціацій кредитних інститутів). Зазначені організації створені на основі міждержавних угод, а їх функціонування регулюється відповідними міжнародно-правовими актами, зокрема вони мають право від свого імені укладати договори як з країнами-учасницями, так і з іншими країнами. Діяльність кожного з цих суб’єктів міжнародних валютних відносин має свої специфічні особливості, які випливають з поставлених перед ними завдань.

Правовою основою валютно-кредитних відносин між державами є міжнародні кредитні угоди (договори), під якими слід розуміти угоди між державою-кредитором і державою-боржником, на підставі яких держава-кредитор надає державі-боржнику певну суму грошей або поставляє їй товари, а держава-боржник повинна в певний строк погасити суму боргу на передбачених договором умовах (золотом, іноземною валютою, товарами і т. ін.) і виплатити певну суму в межах відсоткової ставки за користування кредитом.

Практика міжнародного економічного співробітництва розробила різні види організації валютно-кредитних відносин, зокрема: за торговими і платіжними угодами, які передбачають здійснення кредитних операцій на основі двостороннього клірингу; за угодами про економічне і промислово-технічне співробітництво; за міждержавними угодами про поставки товарів на компенсаційних засадах; за спеціальними кредитними угодами.

У системі міжнародних економічних відносин важливе місце посідають відносини, пов’язані з організацією і здійсненням міжнародних перевезень пасажирів і вантажів залізничним, автомобільним, повітряним, морським і річковим видами транспорту. Ці відносини регулюється міжнародним транспортним правом, принципи і норми якого юридично закріплені у міжнародних договорах та угодах з питань транспорту, актах міжнародних організацій (асоціацій, конференцій, палат, комісій тощо). Найпоширенішими є міжнародні договори з питань транспорту (транспортні договори). Вони укладаються від імені і за дорученням уряду центральними органами управління транспортом — міністерствами та іншими установами, які здійснюють керівництво
залізничним, морським, річковим, повітряним та іншим транспортом у країні.

За кількістю країн, які беруть участь у подібного роду міжнародних договорах, їх можна поділити на багато- і двосторонні. До багатосторонніх договорів слід, наприклад, віднести Конвенцію про відкрите море 1958 р.; Угоду про Міжнародну спілку залізниць 1922 р.; Чиказьку конвенцію з питань цивільної авіації 1944 р.

Міжнародні транспортні договори можуть бути різного змісту, але в них обов’язково враховується специфіка виду транспортних засобів. Так, у договорі про торгове судноплавство визначається, як правило, територія, на яку поширюється договір; питання сприяння сторін свободі торгового судноплавства; підтримка і розвиток ділових відносин між органами управління транспортом; дотримання у міжнародному судноплавстві принципу вільної і справедливої конкуренції; визнання національної належності судна; надання допомоги при корабельних катастрофах і аваріях та інші питання.

Важливе значення для регулювання, наприклад, морських перевезень має міжнародне морське право, яке регулює відносини, що виникають у процесі використання Світового океану для торговельного і військового мореплавства, риболовецького і морського промислу, добування біологічних і мінеральних ресурсів, проведення наукових досліджень тощо. В основі таких відносин лежить принцип свободи відкритого моря, відповідно до якого всі держави і народи мають рівні права на користування Світовим океаном. Джерелами міжнародного морського права є Статут ООН, Женевські Конвенції 1958 р. (Про територіальне море і зону, яка прилягає до нього; Про відкрите море; Про континентальний шельф; Про рибальство і охорону живих ресурсів), Брюссельська конвенція 1910 р., Лондонська конвенція 1954 р. з поправками, Конвенція охорони людського життя на морі 1960 р., Конвенція ООН з морського права 1982 р. Правове регулювання міжнародних морських перевезень передбачає також з’ясування питань, пов’язаних з визначенням, по-перше, режиму торговельних суден у відкритому морі та територіальних водах і, по-друге, режиму торговельних суден у міжнародних протоках і каналах, а також у портах.

Правовий режим використання міжнародних рік для судноплавства закріплюється у відповідних міжнародно-правових актах. Зокрема, до їх числа належить Белградська конвенція 1948 р. про режим судноплавства на Дунаї. У межах міжнародного співробітництва щодо використання цієї ріки укладені різного роду угоди, що визначають загальні умови перевезення вантажів, буксирування суден, єдині тарифи тощо (наприклад, Братиславська угода 1955 р., Бухарестська угода 1961 р.).

Міжнародні залізничні перевезення регулюються спеціальною багатосторонньою конвенцією, яка була підписана в Берні у 1924 р. Важливе значення для організації залізничних перевезень у межах держав СНД має угода про координаційні органи залізничного транспорту, якою було створено спеціальний орган — Рада із залізничного транспорту, що складається з глав адміністрацій і органів управління залізничним транспортом.

Міжнародні автомобільні перевезення здійснюються на основі укладених конвенцій і угод. До їх числа належать Конвенція про врегулювання авторуху між країнами, встановлення технічних умов автомашин у міжнародному сполученні, прав управління автомобілем, уніфікації сигналів на автодорогах 1926 р., а також Конвенція про врегулювання авторуху між країнами 1949 р. З метою розвитку автомобільного транспорту, захисту інтересів автотранспортних об’єднань у міжнародних організаціях, сприяння дослідним роботам з технічного розвитку, експлуатації та економіки автомобільних перевезень була створена Міжнародна спілка автомобільного транспорту (1947 р.), а для координації діяльності автотранспортних підприємств та об’єднань, що функціонують при залізницях, — Спілка автодорожних служб залізниць (1950 р). Зростання автомобільних перевезень вантажів і пасажирів зумовило необхідність активного укладення угод між країнами. Практично всі вони уклали такі угоди із сусідніми державами. У згаданих двосторонніх угодах містяться положення про регламентацію регулярних і нерегулярних перевезень вантажів і пасажирів автотранспортними засобами, визначається порядок розрахунків і платежів за міжнародні транспортні та пов’язані з ними послуги тощо.

Здійснення міжнародних перевезень вантажів і пасажирів цивільним повітряним флотом також вимагає відповідного правового регулювання. Активну участь у цьому процесі беруть спеціалізовані міжнародні організації, зокрема Міжнародна авіатранспортна асоціація. Створена у 1919 р., вона сприяє розвитку безпечного, регулярного й економічного сполучення, працює над посиленням ролі авіації у торгових (комерційних) перевезеннях. Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО), утворена в 1947 р., вивчає проблеми міжнародних повітряних сполучень, розробляє рекомендації і стандарти щодо правил польотів, експлуатації літаків, сприяє безпеці польотів на міжнародних авіалініях. Ці та інші документи створюють відповідну правову базу для міжнародних перевезень.

З метою організації повітряних польотів цивільних літаків однієї держави над територією іншої укладаються спеціальні дво- і багатосторонні угоди (договори). В них підтверджується право на експлуатацію відповідної повітряної лінії, встановлюється розклад і визначаються тарифи, закріплюються положення про забезпечення безпеки польотів, дії законодавства і різних правил, порядок ведення переговорів при виникненні спорів щодо тлумачення і застосування угоди тощо.

Як правило, за умов міжнародного поділу праці практично неможливо здійснювати розвиток промислового виробництва, окремих великих підприємств та об’єднань без використання переваг міжнародного співробітництва. Це зумовлює необхідність вступу країн у міжнародні економічні відносини у сфері промисловості, що, у свою чергу, потребує певного правового регулювання цих відносин. Таке регулювання здійснюється переважно за допомогою міжнародно-правових актів, міжнародних договорів та інших засобів.

Одним з важливих міжнародно-правових актів, що регулює відносини у цій галузі, є Заключний акт Наради з безпеки і співробітництва у Європі 1975 р. В ньому, зокрема, відзначалося, що промислове співробітництво, яке ґрунтується на економічних інтересах, може створити стійкі зв’язки, зміцнюючи тим самим довгострокове економічне співробітництво в цілому, прискорюючи економічний розвиток усіх, хто бере участь у такому співробітництві.

Важливе місце у системі міжнародного правового регулювання відносин у галузі промисловості відіграють акти міжнародних економічних організацій, насамперед Конференції з торгівлі і розвитку, Комітету з промислового розвитку Економічної і Соціальної Ради ООН, Організації ООН з промислового розвитку, регіональними комісіями Економічної і Соціальної Ради ООН. Так, Комітет з промислового розвитку проводить консультації з питань прискорення промислового розвитку країн, розробляє робочі програми щодо індустріалізації і підготовки рекомендацій стосовно їх подальшої розробки, проводить дослідження і семінари з питань найефективнішого застосування промислових методів виробництва в країнах, що розвиваються, та виконує деякі інші функції. Одним із інструментів регулювання міжнародних відносин у галузі промислового співробітництва є двосторонні договори та угоди.

Питаннями сприяння розвитку відносин у сфері сільського господарства, вдосконалення їх міжнародно-правового регулювання займаються практично всі регіональні економічні комісії Економічної і Соціальної Ради ООН. В Європейській економічній комісії такого роду функції виконує Комітет з питань сільського господарства. Однією з провідних установ у системі ООН з питань розвитку сільського господарства є Продовольча і сільськогосподарська організація ООН (ПСГО), яка працює над проблемами підвищення продуктивності сільського господарства і поліпшення умов життя сільського населення; поліпшення харчування і підвищення життєвого рівня населення; вивчення світового продовольчого становища і кон’юнктури на світовому ринку важливих продовольчих товарів; розробка для країн-учасниць рекомендацій у галузі виробництва і збуту різних видів сільськогосподарської продукції; надання технічної допомоги країнам-членам, сприяння науковим дослідженням у галузі сільського господарства; визначення політики щодо міжурядових угод з окремих сільськогосподарських товарів.

Вивченням продовольчих проблем і розробкою відповідних рекомендацій займається Всесвітня продовольча Рада (ВПР). За її участю створено Міжнародний надзвичайний продовольчий резерв (1980 р.), діяльність якого спрямована на вирішення продовольчих проблем. Організацією міжнародного співробітництва з метою збільшення виробництва продуктів харчування та вирішення інших питань займається спеціалізована установа ООН — Міжнародний фонд сільськогосподарського розвитку (створено у 1976 р.). У галузі міжнародного сільськогосподарського співробітництва також фунціонують Міжнародна асоціація з контролю якості насіння, Міжафриканське бюро з ґрунтів і економіки сільського господарства, Міжнародна комісія з переробки сільськогосподарських продуктів, Міжнародне бюро з виноградарства і виновиробництва, Міжнародний комітет з чаю та деякі інші. Разом з тим, слід підкреслити, що основним засобом правового регулювання міжнародного співробітництва у галузі сільського господарства були і залишаються двосторонні договори (угоди).

Міжнародне економічне право також регламентує діяльність організаційно-правового механізму взаємодії держав у сфері науково-технічного співробітництва. Так, регулюванням питань міжнародного співробітництва у галузі науки і техніки займається Міжурядовий комітет з науки і техніки в цілях розвитку (засновано у 1979 р.). До його функцій входить: надання допомоги Генеральній Асамблеї ООН у розробці директивних принципів для погодження політики її органів, організацій і підрозділів щодо науково-технічної діяльності, виявлення першочергових завдань з оперативного планування розвитку науки і техніки на національному, субрегіональному, регіональному, міжрегіональному і міжнародному рівнях і підготовки оперативного плану здійснення Віденської програми; вжиття заходів щодо виявлення й оцінки нових науково-технічних досягнень, які можуть тим чи іншим чином вплинути на науково-технічний потенціал країн, що розвиваються; сприяння оптимальній мобілізації ресурсів і здійснення керівництва системою фінансування науки і техніки ООН.

У межах Секретаріату ООН діє Центр з питань науки і техніки в цілях розвитку. На нього покладено вивчення питань, пов’язаних з досягненнями науки і техніки і вибором альтернативних шляхів розвитку країн; наданням їм допомоги у використанні можливостей, що виникають у зв’язку з новими напрямами науки та техніки; зі створенням внутрішнього науково-технічного потенціалу країн, які розвиваються, та ін. Значну роботу щодо вивчен-
ня проблем науково-технічного прогресу проводять інші організації системи ООН, а саме: Конференція ООН з торгівлі і розвитку, Організація ООН з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), Організація ООН з промислового розвитку, Всесвітня організація з питань захисту інтелектуальної власності та ін.

Розвиток міжнародних відносин у сфері науково-технічного прогресу зумовив необхідність удосконалення їх правового регулювання. Одним з напрямів такої діяльності є укладення багатосторонніх договорів універсального значення з використанням можливостей міжнародних організацій. Прикладом таких угод у космічній сфері може бути Договір про принципи діяльності держав з дослідження і використання космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла (1966 р.), Угода про врятування космонавтів, повернення космонавтів і повернення об’єктів, запущених у космічний простір (1967 р.), Конвенція про міжнародну відповідальність за шкоду, заподіяну космічними об’єктами (1971 р.), Конвенція про реєстрацію об’єктів, які запускаються в космічний простір (1974 р.).

Не менш важливим напрямом міжнародного співробітництва є використання Світового океану. Правовою основою такого співробітництва є передусім Конвенція ООН з морського права 1982 р., яка регулює широкий спектр використання океанів людством, а саме: мореплавство, прольоти над океанами і морями, розвідка і розробка ресурсів, охорона і забруднення океанічних просторів, рибальство, судноплавство тощо.

Міжнародно-правові акти широко використовуються і в інших напрямах міжнародного науково-технічного співробітництва.

Слід зазначити, що подальший розвиток міжнародного економічного співробітництва гальмує значною мірою неузгодженість національного законодавства з міжнародним економічним правом. Відповідні галузі правових систем суверенних держав повинні будуватися як складові однієї глобальної правової системи
регулювання міжнародних економічних відносин. Саме виходячи з цього, одним з головніших напрямів розвитку міжнародних економічних та зовнішньоекономічних відносин будь-якої держави має стати гармонізація — приведення її законодавства у відповідність з міжнародним економічним правом.

Слід нагадати, що Україна як суб’єкт мiжнародної спiвпрацi в сферi економiки об’єктивно займає досить непоганi позицiї. Вона має вигiдне для активної участi у свiтових торговельно-економiчних вiдносинах географiчне положення, за рiвнем запасiв та видобутку сировинних ресурсiв входить до числа провiдних держав свiту. Їй належить чверть найродючiших чорноземiв земної кулi. Високий iнтелектуальний та загальноосвiтнiй рiвень населення, значний потенцiал у високотехнологiчних галузях промисловостi забезпечують Українi мiсце у п’ятiрцi провiдних космiчних держав свiту, дев’ятцi країн, що випускають вiйськово-транспортнi лiтаки, а також належнiсть до свiтових лiдерiв експорту зброї та вiйськово-технiчних послуг. Наша країна — власник найпотужнiших нафто- і газотранспортних магiстралей свiту.

Усвідомлюючи важливість налагодження міжнародного економiчного, спiвробiтництва, Україна бере участь в роботi Конференцiї ООН з торгiвлi та розвитку, Мiжнародного торгового центру, Європейської економiчної комiсiї ООН, Багатостороннього агентства з iнвестицiйних гарантiй, Свiтової органiзацiї iнтелектуальної власностi, Мiжнародного агентства з атомної енергiї, Програми розвитку ООН, ряду iнших органiв, фондiв, програм та спецiалiзованих установ, що входять до складу системи ООН, готується до вступу в Світову організацію торгівлі, активно розвиває співробітництво зі Співдружністю Незалежних Держав та Європейським Союзом тощо. Разом з тим через наявність багатьох невирішених проблем ефективнiсть зовнiшньоекономiчного спiвробiтництва нашої держави бажає кращого. Надзвичайно складним завданням, вiд розв’язання якого залежить успiх мiжнародного економiчного спiвробiтництва України, є гармонiзацiя її законодавства з мiжнародним правом, насамперед мiжнародним економічним правом.

PAGE  761

Основи міжнародного економічного права


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

47000. Защитное заземление 43.35 KB
  Защитное заземление (рис. 6) - это преднамеренное электросоединение металлических нетоковедущих частей ЭУ или другого электрооборудования (ЭО), которые могут оказаться под U, с заземляющим устройством (ЗУ). Его применяют в электросетях с изолированной нейтралью U до 1 кВ
47003. Причины первой мировой войны 43.5 KB
  Покровский Стремившийся доказать что царская Россия есть главная виновница войны Покровский в то же время признавал что в основе международных противоречий вызвавших империалистическую войну лежал англогерманский конфликт за которым по значению следовал германофранцузский. Гуч в книге Накануне войны вышедшей в 1938 г. предпринял попытку доказать что возникновение войны в 1914 г.
47006. ТЕОРИЯ ПОДОБИЯ В ПРИМЕНЕНИИ К ДИФФЕРЕНЦИАЛЬНОМУ УРАВНЕНИЮ ТЕПЛОПРОВОДНОСТИ 43.9 KB
  Считаем также что начальная температура тела одинакова и не зависит от координат т.4 где α – коэффициент теплоотдачи от тела к омывающей среде Tw температура стенки тела . С другой стороны плотность теплового потока у стенки тела равна: ∂T ∂ϑ qw = −λ = −λ 4.5 ∂n ∂n w w где λ коэффициент теплопроводности тела ∂T производная температуры в теле по нормали к поверхности.