17804

МІЖНАРОДНІ ІНВЕСТИЦІЇ

Лекция

Мировая экономика и международное право

Причини і суть міжнародного руху капіталу. Форми іноземних інвестицій. Транснаціональні корпорації та їх роль в сучасному розвитку міжнародних економічних відносин. Стан та проблеми іноземного інвестування в Україні.

Украинкский

2014-12-18

565.5 KB

1 чел.

Тема 3. МІЖНАРОДНІ ІНВЕСТИЦІЇ

Причини і суть міжнародного руху капіталу. Форми іноземних інвестицій.

Транснаціональні корпорації та їх роль в сучасному розвитку міжнародних економічних відносин. Стан та проблеми іноземного інвестування в Україні.

  1.  Причини і суть міжнародного руху капіталу.

В межах світової економічної системи між національними ринками та їх суб’єктами складаються різноманітні виробничі, торговельні, кредитні, валютні, науково-технічні та інші відносини. Важливою складовою цих відносин виступає міжнародна інвестиційна діяльність, пов’язана з вивозом капіталу.

Капітал є одним із факторів виробництва – ресурсом, який необхідно затратити для виготовлення будь-якої продукції. Капітал представляє собою нагромаджений запас засобів в продуктивній, грошовій чи товарній формах, необхідний для створення матеріальних і нематеріальних благ та послуг.

Міжнародний рух факторів виробництва (капіталу, ресурсів, робочої сили) регулюється тими ж законами, що і міжнародна торгівля товарами: фактори переміщуються в ті країни, де за них більше платять (вище процентна ставка, заробітна плата, ліцензійні платежі тощо).

Міжнародний рух капіталу – однобічне переміщення за кордон певної вартості в товарній чи грошовій формі з метою отримання прибутку чи підприємницької вигоди.

Основною причиною експорту (вивозу) капіталу за кордон є його відносний надлишок. Це знаходить прояв у насиченні внутрішнього ринку такою кількістю капіталу, коли його застосування на національному поприщі не приносить прибутку, або веде до його зменшення. Пошук сфер прибуткового вкладення капіталу штовхає за межі національної економіки. В основі міжнародного руху капіталу лежать також процеси інтернаціоналізації виробництва, розвиток і поглиблення міжнародних економічних, політичних, культурних та інших відносин між країнами. Серед інших причин вивезення капіталу: відмінності у витратах виробництва, бажання обійти тарифні та нетарифні обмеження, захистити свій капітал від інфляції, непередбачуваності економічної і політичної ситуації в країні, прагнення на довгий період забезпечити задоволення своїх економічних, політичних та інших інтересів на території тієї чи іншої країни тощо.

З іншого боку, завжди є країни, в яких відчувається дефіцит інвестиційних ресурсів, капіталу в грошовій формі. Також країни можуть прагнути залучити іноземні технології в національне виробництво, підвищити його науково-технічний і технологічний рівень, здійснити структурну перебудову в напрямі експортоорієнтованих і високотехнологічних галузей. Причиною ввезення капіталу може бути і намагання країн вирішити за допомогою іноземного капіталу проблеми зайнятості населення, особливо коли відчувається напруга на ринку праці.

Особливо гостру потребу в додаткових ресурсах капіталу відчувають країни, що розвиваються, країни з перехідною економікою, країни, в яких відбуваються структурні перетворення. Як правило, в таких країнах нагромадження власного капіталу недостатні.

Отже, основною причиною міжнародного руху капіталу виступають відмінності в обсязі отриманого прибутку, доступі до технологій тощо. Поряд з цим діють і інші чинники, на яких акцентують увагу різні теорії:

Теорія ринкової влади С.Хаймера - суб¢єкт інвестиційної діяльності, який вивозить капітал, керується прагненням домінувати на ринку та досягнути ринкової влади. Закордонне інвестування здійснюється з метою придушення конкуренції і збереження контролю над ринком. Практикуються і так звані “захисні інвестиції”: створення за кордоном виробничих потужностей, що є мало не збитковими, зі свідомою метою підриву позицій конкурентів на цих ринках.

Теорія інтерналізації – кожна фірма переслідує мету мінімізації  трансакційних витрат (витрат на укладання угод). Зі зменшенням трансакційних витрат операції фірм починають набирати “внутрішнього характеру”, тобто відбувається інтерналізація ринків. Мета мінімізації трансакцій залишається основним мотивом переведення діяльності за кордон.

Концепція конкурентоспроможності галузі - пояснює міжнародний рух капіталу посиленням конкуренції технологічного характеру між суб¢єктами ринку капіталів.

Концепція технологічного нагромадження розглядає міжнародний рух капіталу як наслідок розвитку технології, інноваційного процесу. Фірма створює нові технології з метою закріплення контролю і власності на основі своїх специфічних технологічних переваг.

Концепція оборони національного суверенітету грунтується на тому, що зростання зарубіжних інвестицій у національній економіці може спричинити зменшення частки внутрішнього виробництва. Саме тому уряди дотримуються політики протидії розширенню впливу країн-експортерів капіталу або регулюють експорт-імпорт капіталу.

Концепція валютного простору – головним стимулом переведення виробничих потужностей (капіталу в матеріальній формі) за кордон є наявність конкурентних переваг щодо країни-реципієнта. Такі переваги мають інвестори з країн із більш сильною валютою, ніж валюта країн-реципієнтів.

Інфраструктура міжнародного ринку капіталів складається з:

  •  кредитних інститутів, що приймають вклади і задовольняють потреби в інвестиційних кредитах;
  •  кредитних інститутів, що ведуть справи клієнтів на біржах;
  •  інвестиційних фондів і компаній, що вкладають отримані кошти в цінні папери, диверсифікуючи вклади з метою зменшення ризику;
  •  великих підприємств, що виступають на міжнародному ринку в якості самостійних суб¢єктів;
  •  страхових компаній;
  •  громадських емітентів;
  •  інвестиційних банків, які для зменшення ризику вводять програми торгівлі цінними паперами.

Вивіз капіталу – найбільш характерна риса міжнародних економічних процесів ХХ століття, коли темпи його зростання почали перевищувати темпи зростання міжнародної торгівлі. В сучасних умовах збільшується кількість країн, що беруть участь в іноземних інвестиціях. До цього процесу підключаються країни Південно-Східної Азії, Центральної і Східної Європи, хоча частка останніх в русі іноземних інвестицій залишається невеликою.

Змінюються напрямки руху капіталу: якщо раніше, до другої світової війни, капітал рухався переважно у слаборозвинені країни (колонії), то тепер три чверті всіх іноземних інвестицій припадає на розвинені країни світу. Країни, що переважно приймають капітал: США, Ірландія, Португалія, Італія, Велика Британія, Туреччина, країни, що розвиваються. Країни, які переважно вивозять (нетто-інвестори),- Японія, Франція, Німеччина. Якщо до 1985 року лідером у здійсненні іноземних інвестицій вважалися США, то тепер – країни Європейського Союзу, Японія.

Зазнають змін і форми руху капіталу: переважає вивіз портфельних інвестицій, зростає роль держави, яка сама часто виступає інвестором, а також стимулює, контролює інвестиційну діяльність. Велику роль в міжнародному русі капіталів відіграють транснаціональні банки (ТНБ) і транснаціональні корпорації (ТНК).

Форми міжнародного руху капіталу:

За джерелами походження –

      1) офіційний (державний);

      2) приватний (недержавний) капітал.

За характером використання коштів:

  1.  підприємницький;
  2.  позичковий (міжнародний кредит);
  3.  міжнародна економічна допомога.

За термінами вивезення капіталу:

  1.  короткостроковий (до одного року);
  2.  середньостроковий (більше одного року);
  3.  довгостроковий (більше 3 років).

За типом фінансових зобов¢язань:

  1.  кредитні операції;
  2.  інвестиційні операції.

За цілями використання:

  1.  прямі інвестиції;
  2.  портфельні інвестиції.

  1.  Форми іноземних інвестицій.

Міжнародні інвестиції – це довгострокові вкладення капіталу за кордоном з метою отримання прибутку.

Розрізняють дві основних форми іноземних інвестицій:

  •  прямі іноземні інвестиції;
  •  портфельні іноземні інвестиції.

Прямі іноземні інвестиції (ПІІ) – капіталовкладення в іноземні підприємства, які забезпечують контроль над об¢єктом розміщення капіталу і відповідний доход. За міжнародними нормами частка іноземної участі в акціонерному капіталі фірми, що дає право такого контролю – 25%, за американськими – 10%, австралійськими і канадськими – 50%. Прямі іноземні інвестиції здійснюються у формі створення дочірніх компаній, асоційованих (змішаних) компаній, відділень, спільних підприємств тощо. Сьогодні найчастіше створюються змішані компанії за участю місцевого капіталу.

Змішані компанії, в яких іноземному інвестору належить більше від половини акцій, називають компаніями переважного володіння, а якщо 50% - іноземному інвестору і 50% - місцевому - компаніями однакового володіння, якщо іноземний інвестор має менше ніж 50% акцій – змішаним підприємством з участю іноземного капіталу.

ПІІ за міжнародною класифікацією поділяються на :

а) вкладання компаніями за кордон власного капіталу (капітал філій і частка акцій у дочірніх та асоційованих компаніях);

б) реінвестування прибутку;

в) внутрішньокорпоративні переміщення капіталу у формі кредитів і позик між прямим інвестором та дочірніми, асоційованими компаніями і філіями.

Таблиця 3.1. Експорт ПІІ країнами ОЕСР, млн. дол. США

 

1990

1995

2000

2001

2002

2003

Австралія

992,3

3 281,8

655,1

12 218,8

7 632,7

14 291,3

Австрія

1 627,2

1 130,6

5 740,9

3 137,9

5 256,2

7 089,9

Бельгія\

Люксембург

5 956,0

11 728,4

218 364,4

100624,7

..

..

Бельгія

..

..

..

..

10 952,3

38 959,6

Канада

5 235,2

11 462,3

44 678,5

36 113,4

26 415,3

21 558,8

Чеська Республіка

..

36,6

42,8

165,4

206,5

232,7

Данія

1 618,2

3 063,5

26 542,2

13 376,8

5 694,0

1 158,7

Фінляндія

2 708,5

1 497,3

24 034,7

8 372,0

7 629,1

- 7 381,4

Франція

36 228,4

15 758,1

177 481,6

86 783,3

49 478,1

57 332,8

Німеччина

24 231,9

39 051,6

56 567,5

36 861,4

8 629,9

2 561,9

Греція

..

..

2 136,9

616,7

655,9

46,7

Угорщина

..

59,1

620,2

368,1

275,0

1 581,1

Ісландія

11,5

24,8

392,6

341,8

214,9

165,1

Ірландія

364,7

819,8

4 629,6

4 066,1

3 086,9

1 908,0

Італія

7 611,7

5 731,4

12 318,5

21 475,9

17 138,3

9 127,9

Японія

50 773,5

22 632,1

31 540,4

38 352,0

32 283,3

28 799,4

Південна Корея

1 051,6

3 552,0

4 998,9

2 420,1

2 616,5

3 429,2

Люксембург

..

..

..

..

126228,5

81 813,1

Мексика

..

..

..

4 404,0

969,0

..

Нідерлади

13 660,6

20 175,5

75 648,7

47 977,3

34 584,6

36 126,3

Нова Зеландія

2 360,7

1 783,5

608,7

911,9

- 1 038,8

-  66,2

Норвегія

1 431,5

2 856,2

7 613,8

- 1 322,7

4 200,7

2 565,2

Польща

..

42,0

17,2

-  89,0

230,0

386,0

Португалія

164,8

684,6

7 513,8

7 565,6

3 291,3

96,0

Словацька Республіка

..

43,0

28,7

64,5

11,2

13,3

Іспанія

3 441,7

4 157,8

54 684,6

33 099,5

31 540,2

23 395,0

Швеція

14 748,2

11 214,3

40 667,3

6 374,9

10 679,9

10 587,5

Швейцарія

7 176,9

12 213,9

44 698,1

18 246,6

7 586,7

10 921,1

Туреччина

-  16,0

 113,0

 870,0

 497,0

 175,0

 499,0

Велика Британія

17 953,8

43 560,0

233 487,7

58 885,2

35 213,0

55 316,4

США

37 183,0

98 750,0

159 212,0

142 349,0

134 835,0

173 799,0

ЄС

105 247,3

140 129,8

939 818,2

429 217,2

350 058,1

318 138,5

Всього по ОЕСР

236 516,1

315 423,1

1 235 795,2

684 258,2

566 671,0

576 313,5

Джерело: www.OECD.org

Таблиця 3.2. Імпорт ПІІ країнами ОЕСР, млн. дол. США

 

1990

1995

2000

2001

2002p

2003e

Австралія

8 115,8

11 963,2

13 198,7

4 678,7

16 456,9

7 848,2

Австрія

650,9

1 904,2

8 841,7

5 920,5

953,3

6 861,7

Бельгія\Люксембург

7 516,0

10 894,2

220 987,8

84 717,6

..

..

Бельгія

..

..

..

..

13 083,1

31 345,5

Канада

7 580,3

9 255,4

66 795,5

27 487,1

21 035,7

6 585,3

Чеська Республіка

..

2 561,9

4 980,2

5 644,6

8 483,5

2 591,6

Данія

1 206,7

4 179,8

33 797,5

11 527,6

6 646,1

2 609,4

Фінляндія

787,5

1 062,9

8 835,6

3 732,2

7 926,7

2 767,7

Франція

15 612,6

23 679,1

43 258,4

50 485,1

48 949,7

47 025,5

Німеччина

2 962,0

12 025,4

198 313,0

21 142,2

36 047,9

12 878,0

Греція

1 688,4

1 197,7

1 108,6

1 589,5

50,1

661,8

Угорщина

312,1

5 101,9

2 763,0

3 936,0

2 844,6

2 470,0

Ісландія

22,0

9,2

170,5

172,6

121,6

84,4

Ірландія

622,6

1 441,5

25 783,3

9 652,7

24 392,4

25 463,2

Італія

6 343,4

4 816,2

13 377,3

14 873,4

14 558,2

16 979,2

Японія

1 809,4

42,5

8 318,6

6 247,9

9 243,2

6 322,2

Південна Корея

788,5

1 775,8

9 283,4

3 527,7

2 392,3

3 222,0

Люксембург

..

..

..

..

117 088,2

73 191,4

Мексика

2 633,0

9 647,0

16 448,7

26 569,3

14 435,3

10 731,5

Нідерлади

10 516,2

12 306,8

63 865,6

51 936,8

25 593,4

19 692,7

Нова Зеландія

1 683,1

2 849,7

1 344,4

4 198,0

-  556,0

835,9

Норвегія

1 176,7

2 408,0

6 907,7

2 009,3

679,0

2 189,6

Польща

88,0

3 659,0

9 341,0

5 713,0

4 131,0

4 225,0

Португалія

2 255,4

660,1

6 788,6

5 893,7

1 846,3

962,5

Словацька Республіка

..

241,4

2 383,1

1 584,1

4 126,5

593,8

Іспанія

13 838,6

6 285,1

37 530,2

28 010,1

35 939,8

25 649,3

Швеція

1 971,4

14 446,9

23 245,5

11 900,1

11 643,6

3 435,8

Швейцарія

5 484,9

2 223,2

19 266,0

8 858,9

5 655,8

12 162,3

Туреччина

684,0

885,0

982,0

3 266,0

1 038,0

575,0

Велика Британія

30 470,7

19 968,4

118 823,8

52 650,2

27 802,3

14 573,8

США

48 494,0

57 776,0

321 274,0

167 021,0

72 411,0

39 890,0

ЄС

87 340,1

94 542,4

804 556,9

354 031,7

372 521,2

284 097,4

Всього по ОЕСР

175 314,4

225 267,7

1 288 013,6

624 946,0

535 019,5

384 424,2

Джерело: www.OECD.org

Портфельні інвестиції – вкладення в іноземні підприємства або цінні папери, які приносять інвесторові відповідний доход, але не дають право контролю над підприємством. Такими цінними паперами можуть бути акціонерні  або боргові цінні папери (прості векселі; боргові зобов¢язання; інструменти грошового ринку та інші).

Чіткої межі прямими і портфельними інвестиціями немає. Вивезення підприємницького капіталу має велике значення для обох країн. Водночас, характерною рисою останніх років є переважання портфельних інвестицій. Якщо у 80-х роках прямі іноземні інвестиції складали приблизно 50% всього міжнародного руху капіталу, то в кінці 90-х – вже 25%. Частка є портфельних інвестицій зросла з 20% до 60%:

Таблиця 3.3. Структура іноземних інвестицій, %.

80-ті роки

90-ті роки

Прямі іноземні інвестиції

Портфельні інвестиції

Інші

50%

20%

30%

30%

60%

10%

Випереджаюче зростання портфельних інвестицій пояснюється тим, що, з одного боку, організацію і розміщення їх за кордоном дедалі частіше здійснюють інститути, які не володіють значними грошовими ресурсами й широкою інформацією про стан  світового ринку цінних паперів (трастові й страхові компанії, пенсійні фонди, банки та інші фінансові установи), а з іншого – тим, що портфельні вкладення часто використовують не тільки як додаткове джерело прибутку, скільки для проникнення у високомонополізовані галузі, великі й найбільші корпорації.

Слід розрізняти поняття “ввезення капіталу” та “іноземні інвестиції”. Ввезення капіталу – періодичний приплив іноземного капіталу;  іноземні інвестиції – загальна сума накопиченого іноземного капіталу в національній економіці за певний період. Ця сума може зростати незалежно від того, ввозиться новий капітал чи ні. В першу чергу це стосується прямих інвестицій.

У розвинених країнах іноземний сектор відіграє дедалі суттєвішу і роль їх зростає. Так, його питома вага у ВНП США збільшилася з 9,5% у 1977 до 16,4% у 1987 та 21,2% у 1990 р. В економіці США існують важливі галузі та сфери, розвиток яких визначається іноземним сектором: виробництво будівельних матеріалів, хімічна промисловість, випуск нафтопродуктів, електротехнічна й електронна промисловість тощо (питома вага іноземного сектора в них – понад 20% усіх активів і обсягу продаж). В інших країнах позиції іноземного сектора в окремих галузях ще вищі. У ФРН питома вага його в обороті всіх підприємств у нафтопереробній промисловості сягнула у 1992 91%, у хімічній – 30%, в електротехнічній (з електронною включно) – 27%.

Інвестування може здійснюватися різними методами:

  •  через розвиток контрактних форм співробітництва;
  •  злиття і придбання підприємств;
  •  створення власних філій, дочірніх компаній, спільних підприємств.

Контрактні (неакціонерні) форми інвестування:

  •  Експорт-імпорт – торгівля товарами та послугами - найпростіша форма проникнення на міжнародні ринки.
  •  Ліцензування – купівля-продаж права на нематеріальну власність (патенти, авторські права, програми, торгові марки, ноу-хау) на певний період. Цей спосіб організації виробництва за кордоном, котрий зводить до мінімуму капітальні витрати, забезпечує одержання в обмін на ліцензію активів інших фірм або доходів з ринків, недоступних для експорту або інвестицій. Плата за ліцензію може бути у формі: роялті – періодичних платежів у вигляді фіксованих ставок (3-5%) від доходу, пов¢язаного з комерційним використанням ліцензії, або паушальних платежів – одноразових платежів за ліцензію.
  •   франчайзинг – це передача продавцем (франшизером) права на використання своєї торгової марки покупцю (франшизі). Торгова марка  для бізнесу покупця є найбільш важливим активом, завдяки чому продавець надає постійну допомогу покупцю в його бізнесі. Історія франфайзинга починається з ХІХ століття. В США 35% обороту роздрібної торгівлі – це франчайзинг (у Європі – 10%). Ця система охоплює майже всі види послуг, у тому числі ресторани і кафе, автосервіс тощо.
  •  контракти на управління – є засобом, за допомогою якого фірми можуть надіслати частину свого управлінського персоналу для надання підтримки фірмі в іншій країні або надання спеціалізованих  управлінських функцій на певний період за встановлену плату. Талановиті менеджери – найважливіший актив фірми.
  •  підрядне виробництво - зв¢язки на основі внутрішньогалузевої спеціалізації. В його основі лежить поглиблення міжнародного поділу праці та внутрішньогалузевої спеціалізації (не за кінцевою продукцією, а деталями, вузлами, комплектуючими виробами, технологічними процесами). В сучасному машинобудуванні тільки 15-20% усіх деталей є оригінальними, решта – взаємозамінні, їх виробництво виокремлюється в процесі розвитку промислової кооперації.
  •  “проекти під ключ” – це укладання контрактів на будівництво підприємств, які передаються власникові для експлуатації у стані їх повної готовності. Це можуть бути фірми-виробники промислового устаткування, будівельні фірми, консалтингові фірми, державні установи по виробництву певного виду продукції.

Привабливість контрактних форм інвестування полягає у тому, що вони здатні захистити активи фірм. Проте, вони можуть породжувати проблеми:

а) втрату контролю;

б) можливе неадекватне використання ліцензій;

в) можуть породжувати майбутніх конкурентів.

Тому, набуваючи досвіду, фірми збільшують свою безпосередню участь в міжнародних операціях через поширення інвестиційної діяльності, головним чином через створення власних зарубіжних фірм та у формі спільного підприємництва.

Власні зарубіжні фірми створюються за кордоном у вигляді:

  •  дочірньої компанії (subsidiary) – реєструється як самостійна компанія і має статус юридичної особи з власним балансом. Контролює її батьківська компанія, яка володіє частиною акцій або всім капіталом;
  •  асоційованої(змішаної) компанії (associate) – відрізняється від дочірньої меншим впливом батьківської фірми, якій належить суттєва, але не основна частина акцій. Змішані компанії, в яких іноземному інвестору належить більше від половини акцій, називають компаніями переважного володіння, а якщо 50% - іноземному інвестору і 50% - місцевому – компаніями однакового володіння, якщо іноземний інвестор має менше ніж 50% акцій – змішаним підприємством з участю іноземного капіталу.
  •  відділення (branch) – не є самостійними компаніями та юридичними особами і на всі 100% належать батьківській фірмі. Відділення можуть мати форму представництва головної компанії за кордоном, партнерства, у тому числі і з місцевими підприємцями, рухомого майна (кораблі, літаки, нафтові платформи), що належить головній компанії і функціонує за кордоном не менше 1 року.

Країна, у якій розташовується головна компанія, називається країною базування, а країни, де знаходяться компанії-філії – приймаючими країнами.

Спільне підприємництво – це діяльність, заснована на співробітництві з підприємцями, підприємствами і організаціями країни-партнера та їхньому спільному розподілі доходів і ризиків від здійснення цієї діяльності.

Спільне підприємство – це організаційно-правова форма поєднання зусиль партнерів різних країн з метою здійснення спільної підприємницької діяльності.

Переваги спільного підприємництва:

1 - це реальний спосіб функціонування на ринках країн, в яких заборонена або обмежена діяльність іноземних фірм без участі місцевого партнера;

2 – можливості об¢єднання капіталів;

3 – можливості отримати певні пільги, переваги місцевого партнера;

4 – можливості швидкого пристосування, розуміння місцевого середовища за допомогою місцевого партнера;

5 – можливості мінімізувати ризик за умов мінливої політичної та економічної ситуації в різних країнах;

6 – загострення конкуренції на світових ринках.

Недоліки:

1 – зіткнення інтересів партнерів;

2 – поєднання двох і більше корпоративних культур не завжди дає можливість подолати суперечності.

В розвинених країнах  спільне підприємництво частіше всього зумовлюється такими причинами, як жорстка конкуренція на світових ринках та об¢єднання ресурсів для спільних науково-дослідницьких та науково-виробничих проектів. Так, 25-відсотковий пакет акцій фірми “Вольво” в компанії “Рено” і 25-відсотковий пакет акцій “Рено” у “Вольво” сприяли спільним розробкам і виробництву технологічно удосконалених компонентів за менших витрат, що дозволяло фірмам успішно конкурувати з такими автомобільними гігантами як “Дженерал Моторз” і “Фольксваген”.

Все більшого поширення серед компаній різних країн здобувають стратегічні альянси – довірчі довгострокові взаємовигідні відносини між фірмами, що дозволяють кожній з них ефективно досягати довгострокових цілей, координувати та оптимізувати використання спільних ресурсів і мінімізувати трансакційні витрати. Цілі у стратегічних альянсів різні, але частіше всього – це  об¢єднання наукового потенціалу корпорацій, виробниче кооперування і розподіл ризиків. Поширені в таких галузях: автомобільне виробництво, ЕОМ, авіакосмічна, фармакологічна, оборонна промисловість.

Основні причини формування стратегічних альянсів: отримання доступу до ринків партнерів, використання нових технологій, скорочення часу  для нововведень. Альянси звичайно відбуваються без поглинань. Навіть такий гігант як ІБМ вважає за доцільне об¢єднання зусиль у сфері НДДКР, виробництві капіталомісткої і наукомісткої продукції. Наприклад, для розробки  нової мікросхеми, оціненої в 1 млрд. доларів США на початку 90-х років у дослідницькому центрі ІБМ разом працювали 200 фахівців “ІБМ”, “Тошиба”, “Томсон”, “Сіменс”.

Для альянсів у сфері НДДКР характерно те, що на ринках  готової продукції їх учасники конкурують один з одним, однак дорожнеча наукових досліджень змушує компанії іти на союз з конкурентами з тим, щоб знизити витрати і провести найбільш ефективні дослідження. Прикладом може бути угода між “Дженерал Електрік” (до складу якої входять 12 відділень, кожне з яких є лідером у своїй області) з “Тошиба” про спільне виробництво і маркетинг газових турбін нового покоління.

Деякі види стратегічних альянсів розраховані на розширення асортименту продукції і кола споживачів. До таких видів відносяться альянси про проведенню спільних маркетингових досліджень, використанню загальних збутових каналів, джерел інформації і проведення спільних рекламних кампаній. В умовах загострення конкурентної боротьби спільні зусилля в області НДДКР, виробництва і збуту продукції зменшують витрати і розширюють збут, відкриваючи нові ринки.

Останнім часом зросло число стратегічних альянсів, пов¢язаних із придбанням частини акцій компаній. Прикладами таких угод можуть служити угоди “Дженерал Моторз” з японськими фірмами. “Дженерал Моторз” придбала 20% капіталу “Фуджі Хеві Індастріз” за 1,4 млрд. дол., уклавши угоду про широкомасштабне співробітництво в області розробки і виробництва легкових і вантажних автомобілів, їх комплектуючих і відповідних технологій. Ця угода повинна призвести до посилення позицій обох сторін на світовому ринку. “Дженерал Моторз” також бере участь у капіталі “Сузукі” і “Тойота”.

Найвідомішим є стратегічний альянс “Вольво-Рено”, який проіснував фактично три роки (1990-1993), а до середини 90-х років 60% об¢єднань цього типу розпалися. Отже, це створювана на тимчасовій основі мережа  незалежних підприємств, об¢єднаних сучасною інформаційною технологією з метою взаємного використання ресурсів, зниження собівартості продукції та збільшення ринку.

Злиття і придбання – форми концентрації капіталу, які здобули значного поширення в сучасних умовах. Основними причинами злиттів і придбань компаній виступають:

  1.  Глобалізація економіки і лібералізація світової торгівлі. Вступаючи в боротьбу за перерозподіл ринків, компанії прагнуть посилити свої позиції.
  2.  Переніс центру ваги міжнародної конкуренції в сектор високотехнологічних товарів і послуг, що зумовлює необхідність зростання витрат на НДДКР.
  3.  Проблема надвиробництва і пошуки ринків збуту.

У цілому у 1990-1999 роках кількість злиттів компаній у світі зросла в 2,8 раз, з 9 тисяч до 25 тис. Їх нова вартість зросла в 8,2 рази, з 290 млрд. дол. до 2,38 трлн. дол. Більшість злиттів відбувалася по горизонталі, тобто усередині однієї галузі. Мета такої стратегії – концентрація зусиль на профільному напрямку діяльності (шляхом продажу частин компанії або за допомогою об¢єднання з партнерами).

З метою активізації інвестиційної діяльності, притоку інвестиційних ресурсів в країну в світовій практиці застосовуються різні засоби, одним з основним з яких виступає створення вільних економічних зон.

Вільні економічні зони (ВЕЗ) – це територія однієї країни, на якій товари не підлягають звичайному митному контролю та відповідному оподаткуванню. В літературі існує багато визначень ВЕЗ, що пояснюється різноманітністю їх різновидів, кожен з яких має свої особливості функціонування та відіграє свою роль в економіці країни.

Перші ВЕЗ у сучасному вигляді виникли у 30-х роках у США в період виходу країни з “великої депресії”. Тоді було започатковано створення вільних зовнішньоторговельних, а згодом і бізнесових зон. Інтенсивно ВЕЗ почали створюватися в країнах Західної Європи та Америки у 50-х роках ХХ ст., і вже у 70-х вони набули значного поширення. Водночас, почали виникати “особливі” економічні зони. Першу особливу економічну зону, яка включала аеропорт і місто Шеннон (Ірландія), було створено в 1960 р. Саме досвід її діяльності став вихідним при масовому поширенні таких формувань в усьому світі.

Зараз у світі нараховується близько 500 експортно-виробничих зон у 60 країнах. Обсяг їх експорту становить понад 20 млрд дол., а зайнятість – близько 4 млн. чол. Світовий досвід свідчить, що за відсутності експортних зон вивіз із країни товарів та послуг збільшується в середньому за рік на 7%, за наявності ж їх – на 20%.

Типи ВЕЗ:

  1.  безмитні торгові зони – зони прикордонної торгівлі, порти, склади, транзитні зогни, митні зони на підприємствах;
  2.  експортно-промислові зони, туристсько-рекреаційні – орієнтовані на зовнішню торгівлю;
  3.  імпортно-промислові зони або імпортозамінні – їх мета – забезпечити споживачів імпортною продукцією або стимулювати виробництво по заміщенню імпорту;
  4.  парки технологічного розвитку – створюються  на основі існуючого науково-технічного потенціалу для залучення іноземного капіталу з використанням устаткування, ноу-хау, іноземного управлінського, комерційного чи маркетингового досвіду;
  5.  банківські і страхові безмитні зони – створений пільговий режим здійснення банківських і страхових операцій;
  6.  комплексні зони – великі за територією, мають ознаки різних ВЕЗ.

За розмірами ВЕЗ бувають:

великотериторіальні – співпадають з адміністративно-територіальною одиницею;

точкові – створюються на невеликій території і мають чітко виражений функціональний характер: місто, невеликий район, підприємство, склад, порт тощо.

У Китаї всі підприємства ВЕЗ мають пільгову ставку податку з прибутку в розмірі 15% (при середній ставці 55% для підприємств, розташованих на решті території країни), причому в перший рік підприємство зовсім звільняється від сплати податку, а в наступні 4 роки сплачує його у половинному розмірі. У Південній Кореї підприємства ВЕЗ повністю звільняються від податку на 5 років, а потім ще три роки сплачують його у 50-відсотковому розмірі. У Шрі-Ланці оподаткування може відмінятися на строк до 10 років залежно від специфіки підприємства, з урахуванням чисельності зайнятих працівників, кількості припливу конвертованої валюти, застосовуваної технології. Подібні територіальні утворення стали важливим елементом структурних перетворень у світовій економіці. Наприклад, острів Мен у Великій Британії, який опинився в складному економічному стані: прісної води не було, тваринництво скорочувалось. Англія створила на ньому ВЕЗ: практично всі податки були зведені до нуля, за короткий час острів “розквіт”.

В цілому у світі існує близько 2 тис. зон: переважно виробничо-експортні, технопарки, офшорні. До останніх належить Кіпр, на території якого зареєстровано близько 800 філій банків. Кіпр приваблює банкірів тим, що на цьому острові податки в 5-10 разів нижчі, ніж у США.

Деякі ВЕЗ часто називають “офшорні зони”, в яких уряди з метою створення сприятливого підприємницького клімату надають компаніям ряд пільг. Офшорні компанії практично мають необмежену свободу в розпорядженні заробленими коштами, можуть здійснювати будь-які торговельні та фінансові операції по всьому світу без обмежень, до них застосовується спрощений митний режим та зведений до мінімуму режим реєстрації. Пільги, що надаються урядом компаніям в офшорних зонах:

  •  низький рівень податкових ставок та спрощена схема їх нарахування і сплати;
  •  прості процедури укладення торговельних контрактів на пільгових умовах;
  •  прості процедури трансферту вимог при здійсненні торговельних операцій;
  •  спрощений порядок списання витрат, пов¢язаних з укладанням угод;
  •  анонімність власників, що значно спрощує видачу різних дозволів та ліцензій;
  •  надання ексклюзивних прав, що передбачають пільговий порядок продажу продукції як у країні, де функціонує офшорна компанія, так і в інших країнах;
  •  право ведення спрощеного бухгалтерського обліку та звітності.

З країн, які реєструють офшорні компанії, можна назвати: Ліберію, Ліхтенштейн, Панаму, Гонконг, Швейцарію, Ірландію тощо. Ці компанії тут або взагалі не оподатковуються, наприклад, у Ліберії чи Ірландії, або оподатковуються невеликим паушальним податком, як у Ліхтенштейні, Панамі чи Антильських островах. Паушальний податок – це загальна сума податку без диференціації його на складові частини. У деяких країнах податки офшорної компанії мають таку саму структуру, як і звичайних фірм, але ставки податків значно зменшені, наприклад у Швейцарії.

Офшорні компанії можуть мати найрізноманітніші структуру та статутні види діяльності. Так, вони можуть бути представлені власниками вкладів і рахунків у банках, комерційними організаціями, інкасаторськими фірмами для збору роялті, відсоткових відрахувань та комісійних винагород, компаніями з торгівлі нерухомістю, фінансово-кредитними організаціями, інвестиційними компаніями тощо. Через офшорні компанії здійснюють виробничу діяльність, транспортні перевезення. Відомо, що значна частка морських перевезень припадає на компанії, які працюють під прапором Ліберії.

3. Транснаціональні корпорації та їх роль в сучасному розвитку міжнародних економічних відносин

Міжнародна корпорація – форма структурної організації великої корпорації, що здійснює прямі іноземні інвестиції в різні країни світу.

Міжнародні корпорації бувають двох основних видів:

Транснаціональні корпорації – корпорація, в якій головна компанія належить капіталу однієї країни, а філії знаходяться в багатьох країнах.

Багатонаціональні корпорації – їх головна компанія належить капіталу двох і більше країн, а філії також знаходяться в різних країнах.

Цей поділ є дещо умовним, оскільки в сучасних умовах більше значення має не те, капіталу скількох країн належить головна компанія корпорації, а глобальний характер її діяльності, інвестування і отримання прибутку.

Кількість ТНК сягає 40 тис., а філій за межами країн базування – 206 тис. Річний обсяг продажів закордонних філій ТНК зріс до 14 трлн. дол. наприкінці 90-х років ХХ століття (для порівняння: у 1980 р. він складав лише 3 трлн. дол.). Транснаціональними корпораціями контролюється 50-60% світової торгівлі, 80% патентів на нову техніку і технологію, 70% валютних і ліквідних ресурсів на ринку розвинених країн. На внутрішньофірмові операції ТНК приходиться близько 1/3 усієї світової торгівлі. На їх підприємствах зайнято близько 50 млн. чоловік, або кожний десятий зайнятий у розвинених країнах та країнах, що розвиваються.

На приблизно 100 самих великих ТНК приходиться третина всіх прямих іноземних інвестицій, 80% обміну науково-технічною продукцією. Серед них: 26% працюють в галузі електронної промисловості, 24% - гірничо- та нафтодобувній, 19% - автомобільній, 15% - хімічній і фармацевтичній, 9% - харчовій, 4% - торгівлі, 4% - металургійній.

Таблиця 3.4. Провідні ТНК світу в 2003 р. (за даними www.forbes.com)

компанія

Країна походження компанії

Виручка від реалізації (млрд $)

Прибуток (млрд $)

розмір активів (млрд $)

ринкова вартість (млрд $)

Wal-Mart Stores

United States

256.33

9.05

104.91

243.74

BP

United Kingdom

232.57

10.27

177.57

173.54

ExxonMobil

United States

222.88

20.96

166.99

277.02

General Motors

United States

185.52

3.82

450.00

27.47

Ford Motor

United States

164.20

0.76

312.56

26.29

DaimlerChrysler

Germany

157.13

5.12

195.58

47.43

Toyota Motor

Japan

135.82

7.99

171.71

115.40

General Electric

United States

134.19

15.59

626.93

328.54

Royal Dutch/Shell Group

Netherlands/ United Kingdom

133.50

8.40

100.72

163.45

Total

France

131.64

8.84

87.84

116.64

ChevronTexaco

United States

112.94

7.43

82.36

92.49

Mitsubishi

Japan

112.76

0.46

67.69

15.13

Mitsui & Co

Japan

111.98

0.28

54.88

12.30

Carrefour Group

France

96.94

1.45

40.11

37.19

Allianz Worldwide

Germany

96.88

-1.23

851.24

48.07

ING Group

Netherlands

94.72

4.73

752.49

54.59

Citigroup

United States

94.71

17.85

1,264.03

255.30

Nippon Tel & Tel

Japan

92.41

2.17

150.87

73.00

Volkswagen Group

Germany

91.33

2.71

112.87

17.42

ConocoPhillips

United States

90.49

4.83

81.95

46.72

Транснаціональні банки – це великі банки, що досягнули такого рівня міжнародної концентрації та централізації капіталу, який дає змогу їм брати участь в економічному розділі світового ринку позикових капіталів та кредитно-фінансових установ. Їхня діяльність стала важливою рисою інтернаціоналізації господарського життя, про що свідчать такі дані: зовнішні активи банків США становлять 430 млрд дол., Японії – 101 млрд.дол., Німеччини – 62 млрд.дол. Найбільші банки має Японія, а з банків США лише один входить у двадцятку найбільших банків світу.

Таблиця 3.5. Провідні ТНБ світу в 2003 р. (за даними www.forbes.com)

компанія

Країна походження компанії

Виручка від реалізації (млрд $)

Прибуток (млрд $)

розмір активів (млрд $)

ринкова вартість (млрд $)

ING Group

Netherlands

94.72

4.73

752.49

54.59

Citigroup

United States

94.71

17.85

1,264.03

255.30

Deutsche Bank Group

Germany

58.85

1.53

792.49

50.23

Fannie Mae

United States

53.13

6.48

1,019.17

76.84

Fortis

Netherlands

52.51

0.56

507.98

30.19

Aviva

United Kingdom

52.46

-0.86

287.58

22.96

UBS

Switzerland

48.95

5.15

853.23

85.07

BNP Paribas

France

47.74

4.73

745.09

59.29

JP Morgan Chase

United States

44.39

4.47

792.70

81.94

HSBC Group

United Kingdom

44.33

6.66

757.60

177.96

HVB-Hypo Vereinsbank

Germany

40.52

-0.87

705.36

14.49

ТНК характеризуються такими основними рисами:

  1.  інтернаціональний характер функціонування і застосування капіталу;
  2.  величезний матеріальний і фінансовий потенціал;
  3.  можливість здійснювати значні витрати на НДДКР;
  4.  це багатономенклатурні фірми, діяльність яких сильно диверсифікована;
  5.  притаманна висока незалежність руху власного капіталу порівняно з процесами, що відбуваються в національних межах.

Критеріями, за якими судять про міжнародний статус компанії, є питома вага продажів, реалізованих за межами країни базування, розміри закордонних активів та їх частка в загальних активах. Однак в економічній літературі усі великі компанії, що володіють значними потужностями, здійснюють прямі капіталовкладення і стратегічні інтереси за кордоном, називають ТНК. Основними рисами ТНК виступають територіальна і галузева диверсифікованість діяльність, що сприяє мінімізації податків і витрат виробництва, максимізації прибутку і збільшення впливу ТНК на світовій арені. Розширення діяльності дозволяє  їм мати ряд переваг:

  1.  Одержати доступ до додаткових джерел засобів виробництва.
  2.  Уникнути митних бар¢єрів  країн застосування капіталу.
  3.  Подолати обмеженість внутрішнього ринку країни базування, збільшуючи розміри підприємств і масштаби виробленої продукції до найбільш прибуткового рівня.
  4.  Використовувати відмінності в економічному становищі країн використання за рахунок:
  •  здійснення швидких господарських маневрів із зосередженням виробництва в країнах з дешевою сировиною і низькою оплатою праці;
  •  одержання більш високого прибутку в країнах з низьким рівнем оподаткування;
  •  оптимізації виробничих і збутових програм до специфічних умов національних ринків;
  •  маніпулювання балансами закордонних філій з підпорядкуванням їхньої політики доходів і витрат інтересам центральної штаб-квартири.

Сучасні тенденції в розвитку ТНК:

  1.  втрата панування американських ТНК і посилення позицій японських і західноєвропейських ТНК;
  2.  посилення взаємозалежності, економічних зв¢язків та інтересів розвинених країн;
  3.  набирають сили нові індустріальні країни (НІК), їх нові ТНК, і – відповідно – посилюється конкурентна боротьба у світі транснаціонального бізнесу.

Позитивні наслідки діяльності ТНК:

  •  приток капіталу;
  •  залучення технологій;
  •  розвиток виробництва;
  •  забезпечення зайнятості.

Негативні наслідки:

  •  можлива однобічна спеціалізація національного виробництва, спеціалізація на добувних галузях промисловості, екологічно шкідливому виробництві;
  •  вивіз капіталів і прибутків з країни, що приймає.

 

4. Стан та проблеми іноземного інвестування в Україні.

Країни Центральної і Східної Європи поступово залучаються в міжнародний оборот капіталу. На жаль, участь України залишається досить незначною. Протягом 2000 року через приватизацію майна було здійснено ПІІ на суму 595 млн дол., дуже незначні портфельні інвестиції – 201 млн дол – головним чином через непрозорість ринку цінних паперів, відсутність привабливих підприємств.

У 2004 році ПІІ в Україну складали майже 8 млрд. дол., а ПІІ з України – 167 млн.дол. Таке негативне співвідношення до того ж доповнюється тим, що за деякими оцінками, протягом 90-х років з України було нелегально вивезено більше 20 млрд дол.

За деякими розрахунками, потреба української економіки в іноземних інвестиціях становить близько 40 млрд дол. В галузевому розрізі іноземні інвестиції спрямовуються в першу чергу у: харчову промисловість (21%), внутрішню торгівлю (16%), фінансову сферу (8,5%), машинобудування і металообробку (8%), хімічну промисловість (7%), будівництво (4%). Найбільші обсяги інвестицій в Україну припадають на США, Кіпр, Нідерланди, Росію.

Таблиця 3.6. Найбільші країни-інвестори в економіку України,         млн. дол. США

Обсяги  прямих інвестицій на 01.10.2004

(млн.дол.США)

У %

до підсумку

 Усього

7761,5

100,0

   у тому числі:

Кiпр

1092,9

14,1

Сполученi Штати Америки

1054,6

13,6

Сполучене Королiвство

809,0

10,4

Нiмеччина

551,3

7,1

Нідерланди

530,9

6,8

Віргінські острови, Британські

475,0

6,1

Росiйська Федерацiя

427,9

5,5

Швейцарія

377,3

4,9

Австрiя

308,5

4,0

Польща

179,5

2,3

Корея, Республiка

172,4

2,2

Інші країни

1782,2

23,0

1)Дані наводяться наростаючим підсумком з початку інвестування.

Перелік країн визначено, виходячи з найбільших обсягів інвестицій, що здійснені в економіку України та внесені в економіку інших країн світу.

Іноземні інвестиції з України спрямовуються у Панаму (46,8 млн дол.), В¢єтнам (16,4 млн дол.), Росію (15,9 млн дол.). Основними інвесторами України є підприємства транспорту, охорони здоров¢я, фізичної культури і соціального забезпечення, будівництва, машинобудування і металообробки.

Особливістю останніх років є масовий  наплив російського капіталу. Російські компанії цікавляться не стільки  інтеграційними намірами України, скільки інвестиційно привабливими та стратегічно важливими українськими підприємствами. Росія на 1.04.2001 р. інвестувала в Україну приблизно 7% всіх ПІІ, що сягають 3923,7 млн дол. Фактично ж ця частка значно більше, оскільки велика частина російських та українських інвестицій здійснюється через офшорні зони. За деякими оцінками, частка російського капіталу в українській економіці сягає 20-30%.

Таблиця 3.7. Інвестиції України у країни світу, млн. дол. США

 

Обсяги  прямих інвестицій на 01.10.2004

(млн.дол.США)

У %

до підсумку

 Усього

167,0

100,0

   у тому числі:

Росiйська Федерацiя

88,1

52,8

Панама

18,9

11,3

В'єтнам

15,9

9,5

Iспанiя

13,8

8,3

Сполученi Штати Америки

5,7

3,4

Гонконґ

5,4

3,2

Швейцарiя

4,2

2,5

Австрія

2,7

1,6

Грузiя

2,2

1,3

Кiпр

1,9

1,1

Грецiя

1,6

0,9

Естонiя

1,1

0,7

Інші країни

5,5

3,4

1)Дані наводяться наростаючим підсумком з початку інвестування.

Перелік країн визначено, виходячи з найбільших обсягів інвестицій, що здійснені в економіку України та внесені в економіку інших країн світу.

Важливим каналом притоку іноземних інвестицій є створення спільних підприємств (СП) та вільних економічних зон (ВЕЗ). В Україні створення СП почалося з 1987 року:

1987 –   2                              1992 –  812                       1997 – 3693

1988 -    7                              1993 – 2530                      1998 – 4884

1989 -   33                             1994 – 3043                       1999 – 4929

1990 – 161                            1995 – 3293      

1991 – 270                            1996 - 4117

За формою власності і правовою організацією – лише невелика частка СП є акціонерними компаніями, кооперативами, більшість СП – товариства з обмеженою відповідальністю. Галузева структура: промисловість (виробництво продуктів харчування, тканин, одягу, шкіряних виробів, комп¢ютерів), будівництво, сільське господарство, сфера послуг (готельний бізнес, громадське харчування, торгівля, ділові послуги).

Виробництвом продукції зайняті, як правило, дрібні й великі підприємства. Перші постачають її на експорт, заробляючи валюту, другі – більше реалізують на внутрішньому ринку. Середні СП зайняті переважно посередницькими операціями, торгівлею. Оскільки 85% СП – це підприємства середні, то відповідно чітко спостерігається тенденція до збільшення обсягу в Україні посередницьких операцій.

Переважна більшість підприємств з іноземними інвестиціями – це СП з іноземними та українськими партнерами, і тільки 130 підприємств мають капітал, який належить повністю іноземному інвестору. У створенні українсько-зарубіжних СП взяли участь більше 105 країн світу. Найактивніші на українському ринку за обсягами ПІІ інвестори з Нідерландів (15,4%) та США (15,1%). Чисельність СП за участю інвестицій Нідерландів, США, Росії, Ліхтенштейну, Великої Британії, Кіпру становить близько 70% від їх загальної кількості.

Середній обсяг іноземних інвестицій становить 140 тис. дол. Близько 30% приватних іноземних інвестицій від усієї кількості – це інвестиції обсягом до 1000 дол., більше 45% - інвестиції від 10 тис. до 100 тис. дол. Інвестиції обсягом більше ніж 1 млн дол. не перевищують 6% від їх загальної кількості. Наведені дані свідчать про те, що за 10 років великий бізнес на український ринок не прийшов. Переважно це невеликий та частково середній капітал.

З огляду на географічне розміщення СП провідними регіонами стали: м. Київ, Одеська, Дніпропетровська, Донецька, Закарпатська, Харківська області. Так, на шість областей України припадає майже 74% загальної кількості СП, створених в Україні.

Підприємство з іноземними інвестиціями – це підприємство будь-якої організаційної форми, створене за законами України, якщо впродовж календарного року в його статутному фонді є кваліфікаційна іноземна інвестиція. Кваліфікаційна іноземна інвестиція – це іноземна інвестиція, що становить не менше 20% статутного капіталу і при цьому не може бути менше суми еквівалентної: 100 тис. дол. – для банків; 50 тис. дол. – для підприємств.

Для стимулювання вкладання іноземного капіталу в пріоритетні галузі економіки парламент України прийняв Програму заохочення іноземних інвестицій в Україні. Нею  визначено пріоритетні сфери для іноземного інвестування, в яких іноземні інвестори можуть отримати додаткові податкові, митні, кредитні пільги та страхові гарантії. Таких пріоритетних сфер 30, серед них:

агропромисловий, паливно-енергетичний та лісопромисловий комплекси;

машинобудування, металургія, виробництво матеріалів;

легка, медична, хімічна і нафтохімічна промисловість;

зв¢язок, транспорт, соціальна інфраструктура.

Позитивними моментами у залученні іноземних інвестицій в Україну виступають: вигідне географічне розташування, потенційно великий ринок, висока кваліфікація робочої сили та її відносна дешевизна; низький курс національної валюти; правове забезпечення сприятливого інвестиційного клімату; захист інвестицій; можливість вивезення прибутку; система компенсації збитків тощо.

Несприятливі фактори для інвестицій в українську економіку: зав¢язаність економіки на колишні республіки СРСР; незбалансованість економіки; нерозвинена інфраструктура; застаріла банківсько-фінансова система; недостатньо гнучка податкова система; низька культура праці; невідповідність організаційних управлінських форм світовим; економічна і політична нестабільність.

Головні чинники, що стримують створення СП (особливо виробничої орієнтації) та приплив іноземних інвестицій в Україну, є такі:

відсутність надійного законодавства, яке б захищало права приватних інвесторів;

відсутність механізму реалізації наявних нормативних актів;

неточність податкового регулювання і його непередбачуваність навіть протягом року;

відсутність ефективної інфраструктури для іноземного підприємництва.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14 березня 1994 року №167 схвалена Концепція про створення спеціальних (вільних) економічних зон. Нині  в Україні діяють СВЕЗ зовнішньоторгівельного, торгвельно-виробничого, науково-технічного, рекреаційно-туристичного спрямування. На даний момент сформовано законодавчу базу для 11 СВЕЗ та 9 територій пріоритетного розвитку (ТПР). Це СВЕЗ “Азов”, “Донецьк” (Донецька область), “Курортополіс Трускавець”, “Яворів” (Львівська область), “Порто-франко”, “Рені” (Одеська область), “Закарпаття” (Закарпатська область), “Миколаїв” (Миколаївська область), “Інтерпорт Ковель” (Волинська область), “Порт Крим” (Керч), “Сиваш” (АР Крим), “Славутич” (Славутич, Київська область), а також 4 технологічні парки (Київ, Харків).

Територія пріоритетного розвитку (ТПР) – це спеціально визначена частина території держави, межі якої найчастіше збігаються з межами існуючих адміністративно-територіальних утворень і на якій запроваджується особливий (пільговий) режим інвестиційної діяльності, спрямований на залучення інвестицій та забезпечення соціально-економічного розвитку регіону. ТПР створюються для: подолання депресивного характеру господарства; зміни нераціональної галузевої структури; вирішення проблем зайнятості; збереження і відтворення науково-технічного потенціалу; подолання наслідків техногенних і природних катастроф.

Нині в Україні ТПР є Луганська (міста Брянка, Первомайськ, Стаханов, Красний Луч, Антрацитівський район), Донецька (міста Вугледар, Горлівка, Дзержинськ, Димитров, Добропілля, Донецьк, Єнакієве, Жданівка, Кіровське, Костянтинівка, Красноармійськ, Макіївка, Маріуполь, Новоградівка, Селидове, Сніжне, Торез, Шахтарськ, а також Волновахський, Костянтинівський, Мар¢їнський райони), Харківська (місто Харків), Чернігівська (Городнянський, Корюківський, Новоград-Сіверський, Ріпкинський, Семенівський, Чернігівський, Щорський райони), Сумська (місто Шостка), Житомирська (міста Коростень, Новоград-Волинський, а також Коростенський, Новоград-Волинський, Лугинський, Народицький, Овруцький, Олевський, Малинський, Ємільчинський, Володарсько-Волинський райони), Волинська (місто Нововолинськ та селище Жовтневе) та Закарпатська області, АР Крим (Велика Ялта, Алушта, Судак, Феодосія, Сиваш, Керч, Східний Крим).

Створені в Україні СВЕЗ відрізняються від класичних (за міжнародною класифікацією) ВЕЗ наступними рисами:

  •  територія СВЕЗ не виключається з митної території держави, запроваджується спеціальний митний режим;
  •  пільговий митний та податковий режим автономно не поширюється на всіх суб'єктів, а лише на тих, котрі отримали статус суб¢єкта СВЕЗ.

Частка інвестицій, здійснених в СВЕЗ, в структурі валових інвестицій в економіку України становила 5% у 1999 році та 7% у 2000 році., в загальній структурі ПІІ – 18% у 2000 р.

За весь час діяльності СВЕЗ в них здійснено інвестицій на суму 500 млн дол. За обсягом залучених інвестицій лідером є СВЕЗ і ТПР в Донецькій області (69% всіх інвестицій).

Для активізації притоку іноземних інвестицій в Україну важливими є такі умови:

  •  створення стабільного законодавства, яке має забезпечувати державні гарантії захисту вітчизняних та іноземних інвестицій протягом тривалого часу;
  •  створення сприятливого інноваційного клімату для реалізації пріоритетних державних програм та інвестиційних проектів у виробничій сфері;
  •  сприяння залученню прямого продуктивного іноземного капіталу в сферу матеріального виробництва та встановлення державного контролю за його використанням;
  •  створення сприятливих умов для розвитку СП, які займаються виробництвом;
  •  створення СП за так званою китайською схемою, яка передбачає з самого початку володіння контрольним пакетом акцій підприємства українською стороною, згодом, через 5-7 років, українськими мають бути 75% акцій, і ще через 10-12 років СП стає повністю українським;
  •  заборона ввезення СП застарілої продукції та технологій, які в розвинених країнах вважаються вичерпаними;
  •  розробка та прийняття законодавчої бази щодо страхування ризиків СП;
  •  розмежування в СП частки українських та іноземних партнерів відносно валюти та контролю за рухом української частки валюти з метою запобігання вивезенню її за межі країни.

ГЛОСАРІЙ

Асоційована(змішана) компанія (associate) – відрізняється від дочірньої меншим впливом батьківської фірми, якій належить суттєва, але не основна частина акцій.

Багатонаціональна корпорація – головна компанія належить капіталу двох і більше країн, а філії її знаходяться в різних країнах.

Ввезення капіталу – періодичний приплив іноземного капіталу в дану країну.

Відділення (branch) – не є самостійними компаніями та юридичними особами і на всі 100% належать батьківській фірмі. Відділення можуть мати форму представництва головної компанії за кордоном, партнерства, у тому числі і з місцевими підприємцями, рухомого майна (кораблі, літаки, нафтові платформи), що належить головній компанії і функціонує за кордоном не менше 1 року.

Дочірня компанія (subsidiary) – реєструється як самостійна компанія і має статус юридичної особи з власним балансом. Контролює її батьківська компанія, яка володіє частиною акцій або всім капіталом.

Експорт-імпорт – торгівля товарами та послугами - найпростіша форма проникнення на міжнародні ринки.

Вільні економічні зони (ВЕЗ)це територія однієї країни, на якій товари не підлягають звичайному митному контролю та відповідному оподаткуванню.

Злиття і поглинання – форми концентрації капіталу, які здобули значного поширення в сучасних умовах.

Кваліфікаційна іноземна інвестиція – це іноземна інвестиція, що становить не менше 20% статутного капіталу і при цьому не може бути менше суми еквівалентної: 100 тис. дол. – для банків; 50 тис. дол. – для підприємств.

Контракти на управління – є засобом, за допомогою якого фірми можуть надіслати частину свого управлінського персоналу для надання підтримки фірмі в іншій країні або надання спеціалізованих управлінських функцій на певний період за встановлену плату.

Країна базування - країна, у якій розташовується головна компанія.

Ліцензування – купівля-продаж права на нематеріальну власність (патенти, авторські права, програми, торгові марки, ноу-хау) на певний період.

Міжнародна корпорація – форма структурної організації великої корпорації, що здійснює прямі іноземні інвестиції в різні країни світу.

Міжнародний рух капіталу – однобічне переміщення за кордон певної вартості у товарній чи грошовій формі з метою отримання прибутку чи підприємницької вигоди.

Міжнародні інвестиції – це довгострокові вкладення капіталу за кордоном з метою отримання прибутку.

Офшорна зонакраїни або певні території країн, в яких уряди з метою створення сприятливого підприємницького клімату надають компаніям ряд пільг.

Офшорна компанія – компанії, створені в офшорних зонах. Мають практично необмежену свободу в розпорядженні заробленими коштами, можуть здійснювати будь-які торговельні та фінансові операції по всьому світу без обмежень, до них застосовується спрощений митний режим та зведений до мінімуму режим реєстрації.

Паушальний податок – це загальна сума податку без диференціації його на складові частини.

Підприємство з іноземними інвестиціями – це підприємство будь-якої організаційної форми, створене за законами України, якщо впродовж календарного року в його статутному фонді є кваліфікаційна іноземна інвестиція.

Підрядне виробництво - зв¢язки на основі внутрішньогалузевої спеціалізації.

Портфельні інвестиції вкладення в іноземні підприємства або цінні папери, які приносять інвесторові відповідний доход, але не дають право контролю над підприємством.

Приймаюча країна - країна, в якій знаходяться компанії-філії.

“Проекти під ключ” – це укладання контрактів на будівництво підприємств, які передаються власникові для експлуатації у стані їх повної готовності.

Прямі іноземні інвестиції (ПІІ)капіталовкладення в іноземні підприємства, які забезпечують контроль над об¢єктом розміщення капіталу і відповідний доход.

Спільне підприємництво – це спільна бізнесова діяльність підприємців, підприємств і організацій різних країни, яка передбачає розподіл доходів і ризиків від здійснення цієї діяльності.

Спільне підприємство – це організаційно-правова форма поєднання дій партнерів різних країн з метою здійснення спільної підприємницької діяльності.

Стратегічні альянси – довірчі довгострокові взаємовигідні відносини між фірмами, що дозволяють кожній з них ефективно досягати довгострокових цілей, координувати та оптимізувати використання спільних ресурсів і мінімізувати трансакційні витрати.

Територія пріоритетного розвитку (ТПР) – це спеціально визначена частина території держави, межі якої найчастіше збігаються з межами існуючих адміністративно-територіальних утворень і на якій запроваджується особливий (пільговий) режим інвестиційної діяльності, спрямований на залучення інвестицій та забезпечення соціально-економічного розвитку регіону.

Транснаціональна корпорація – корпорація, в якій головна компанія належить капіталу однієї країни, а філії знаходяться в багатьох країнах.

Транснаціональний банк – це великі банки, що досягнули такого рівня міжнародної концентрації та централізації капіталу, який дає змогу їм брати участь в економічному розділі світового ринку позикових капіталів та кредитно-фінансових установ.

Франчайзинг – це передача продавцем (франшизером) права на використання своєї торгової марки покупцю (франшизі).

Питання для самоконтролю

  1.  Які причини міжнародного руху капіталу ?
  2.  Назвіть основні тенденції розвитку динаміки і структури міжнародного руху капіталу.
  3.  Охарактеризуйте форми та методи вивезення капіталу.
  4.  Поясність значення вивезення капіталу для розвитку світового господарства.
  5.  Якими причинами, на Вашу думку, зумовлені зміни в розвитку прямих і портфельних інвестицій?
  6.  Що є основною сутнісною ознакою прямих іноземних інвестицій?
  7.  Охарактеризуйте роль портфельних інвестицій в сучасному міжнародному русі капіталу?
  8.  Яка роль ТНК в сучасних процесах глобалізації?
  9.  Що таке злиття та поглинання та яка їх роль в системі сучасного бізнесу?
  10.  Охарактеризуйте основні форми іноземних інвестицій.
  11.   Розкрийте сутність спільних підприємств як вищої форми  міжнародної кооперації
  12.  Що таке офшорна компанія?
  13.  З якою метою створюються вільні економічні зони? Підготуйте доповідь про деякі з них.
  14.   Якими причинами зумовлений розвиток стратегічних альянсів?
  15.   Назвіть позитивні та негативні наслідки діяльності ТНК.
  16.  Охарактеризуйте та поясніть географічну та функціональну структуру іноземних інвестицій в Україні.
  17.  Наведіть необхідні, на Вашу думку, шляхи для вирішення проблеми покращання іноземного інвестування в Україні.
  18.   Які вихідні умови становлення сприятливого інвестиційного клімату в Україні?
  19.   Які позитивні та негативні моменти можуть мати місце при інвестуванні у формі спільного підприємництва?
  20.   Які першочергові проблеми вирішуються в процесі залучення іноземного капіталу?

план семінарського заняття

  1.  Особливості міжнародного руху капіталу у системі МЕВ.
  2.  Прямі та портфельні зарубіжні інвестиції.
  3.  Контрактні форми іноземних інвестицій.
  4.  Масштаби і роль сучасних ТНК у світовому господарстві.
  5.  Іноземні інвестиції в Україні.

Література

Основна

  1.  Губський Б.В. Інвестиційні процеси в глобальному середовищі. – К.: Наукова думка,1998.
  2.  Дэниелс Джон Д., Радева Ли Х. Международный бизнес: внешняя среда и деловые операции. Пер. с англ.- М.: Дело Лтд.,1994.- С.329-332.
  3.  В.В.Козик, Л.А.Панкова, Н.Б.Даниленко. Міжнародні економічні відносини: Навч. посіб. - К.: Знання-Прес, 2000. - 277 с. (глави 1.7 і 1.10 – с.119-137, 167-176).
  4.  Мировая экономика. Экономика зарубежных стран: Учебник / Под ред. В.П.Колесова и М.Н.Осьмоввой. - М.: Флинта: МПСИ, 2000 – 480с. (глава 3, с.69 –95).
  5.  Світова економіка. Підручник, А.С.Філіпенко, О.І.Рогач, О.І.Шнирков та ін. – К.: Либідь,2000.-582 с. (глави 7,8 – с.132-182).

Додаткова

  1.  Международные экономические отношения: Учебник/ Под общей ред. В.Е.Рыбалкина. - М.: ЗАО «Бизнес-школа», «Интел-Синтез», Дипломатическая академия МИД РФ, 1998.-С.316-333.
  2.  Румянцев А.П., Румянцева Н.С. Международная экономика: краткий конспект лекций. - К.: МАУП, 1999.-С.90-92.
  3.  Современный бизнес: Учеб. В 2. Т.1: Пер. с англ./ Д.Дж.Речмен, М.Х.Мескон, К.Л.Боуви, Дж.В.Тилл.- М.: Республика, 1995.- С.176-212.
  4.  Семенов А. Закордонні філії ТНК: способи створення і фінансування// Фінанси України.-№5.-2002.-С.59-66.
  5.  Підгайна Н.Я. Роль капіталу у міжнародних економічних відносинах// Фінанси України.-№9.-2002.-С.92-96.
  6.  Пила В. Про перспективи спеціальних економічних зон і територій пріоритетного розвитку в Україні// Економіка України.-№4.-2002.- С.11-16.
  7.  Чибриков Г. ЮНКТАД о размещении международного производства и развитии связей ТНК с  национальными компаниями принимающих стран// Рос. Экон.журнал.-№5-6.-2002.-С.80-84.
  8.  Самофалов В. Створення українських ТНК – вимога часу// Економінчий часопис.-№6.-2002.-С.14-16.
  9.  Волкодав В.В. Роль західноєвропейських прямих іноземних інвестицій у прискоренні ринкових змін та інтеграції України до Європейського Союзу// Економіка АПК.-№7.-2002.-С.111-117.


Провідні ТНК світу в 2003 р. (за даними www.forbes.com)

компанія

Країна походження компанії

Виручка від реалізації (млрд $)

Прибуток (млрд $)

розмір активів (млрд $)

ринкова вартість (млрд $)

Wal-Mart Stores

United States

256.33

9.05

104.91

243.74

BP

United Kingdom

232.57

10.27

177.57

173.54

ExxonMobil

United States

222.88

20.96

166.99

277.02

General Motors

United States

185.52

3.82

450.00

27.47

Ford Motor

United States

164.20

0.76

312.56

26.29

DaimlerChrysler

Germany

157.13

5.12

195.58

47.43

Toyota Motor

Japan

135.82

7.99

171.71

115.40

General Electric

United States

134.19

15.59

626.93

328.54

Royal Dutch/Shell Group

Netherlands/ United Kingdom

133.50

8.40

100.72

163.45

Total

France

131.64

8.84

87.84

116.64

ChevronTexaco

United States

112.94

7.43

82.36

92.49

Mitsubishi

Japan

112.76

0.46

67.69

15.13

Mitsui & Co

Japan

111.98

0.28

54.88

12.30

Carrefour Group

France

96.94

1.45

40.11

37.19

Allianz Worldwide

Germany

96.88

-1.23

851.24

48.07

ING Group

Netherlands

94.72

4.73

752.49

54.59

Citigroup

United States

94.71

17.85

1,264.03

255.30

Nippon Tel & Tel

Japan

92.41

2.17

150.87

73.00

Volkswagen Group

Germany

91.33

2.71

112.87

17.42

ConocoPhillips

United States

90.49

4.83

81.95

46.72

AXA Group

France

90.10

1.00

456.13

41.39

IBM

United States

89.13

7.58

104.46

171.54

Itochu

Japan

88.51

0.17

37.20

5.46

Siemens Group

Germany

86.62

2.81

85.47

75.77

Sumitomo

Japan

78.08

0.24

40.69

7.78

American Intl Group

United States

76.66

6.46

647.66

194.87

Marubeni

Japan

74.39

0.26

35.23

3.00

Hewlett-Packard

United States

73.06

2.54

74.71

70.20

Ahold

Netherlands

70.57

-1.27

25.51

13.30

Hitachi

Japan

69.30

0.24

77.32

21.09

Peugeot Groupe

France

68.23

1.89

58.34

12.36

Verizon Commun

United States

67.75

2.57

165.97

103.97

Honda Motor

Japan

67.44

3.61

63.09

40.61

McKesson

United States

66.45

0.61

15.95

8.33

Nestlé

Switzerland

64.56

5.48

62.15

106.55

Sony

Japan

63.23

0.98

68.04

38.00

Home Depot

United States

62.90

4.04

35.37

82.29

Matsushita Electric Indl

Japan

62.62

-0.16

60.46

33.02

Cardinal Health

United States

61.30

1.45

19.52

28.31

Altria Group

United States

60.70

9.20

96.18

111.02

Deutsche Bank Group

Germany

58.85

1.53

792.49

50.23

Fiat Group

Italy

58.22

-4.15

96.92

6.92

France Telecom

France

57.99

-21.78

107.86

64.36

Generali Group

Italy

57.90

-0.79

239.21

35.11

Nissan Motor

Japan

57.77

4.19

60.56

41.71

Deutsche Telekom

Germany

56.40

-25.83

132.01

84.18

Berkshire Hathaway

United States

56.22

6.95

172.24

141.14

Nissho Iwai-Nichimen

Japan

54.72

-1.00

26.80

0.88

Metro AG

Germany

54.12

0.47

22.94

14.38

ENI

Italy

53.29

4.82

67.91

76.13

Kroger

United States

53.23

1.04

20.61

14.09

Fannie Mae

United States

53.13

6.48

1,019.17

76.84

Fortis

Netherlands

52.51

0.56

507.98

30.19

Aviva

United Kingdom

52.46

-0.86

287.58

22.96

BMW-Bayerische Motor

Germany

52.23

2.12

58.11

29.03

Unilever

Netherlands/ United Kingdom

50.70

2.24

45.49

72.19

AmerisourceBergen

United States

50.58

0.46

11.81

6.35

Boeing

United States

50.49

0.70

52.99

35.54

Samsung Electronics

South Korea

50.22

5.95

54.58

72.72

Bank of America

United States

49.01

10.81

736.45

117.55

UBS

Switzerland

48.95

5.15

853.23

85.07

Suez Group

France

48.41

-0.91

88.39

22.35

Vodafone

United Kingdom

47.99

-15.51

256.28

174.61

Toshiba

Japan

47.85

0.16

39.73

13.27

BNP Paribas

France

47.74

4.73

745.09

59.29

Zurich Financial Services

Switzerland

47.46

-3.96

263.85

21.83

Procter & Gamble

United States

46.99

5.81

53.86

131.89

Target

United States

46.65

1.70

31.42

37.52

Freddie Mac

United States

46.26

10.09

752.25

44.25

Munich Re

Germany

45.85

1.14

191.33

26.63

RWE Group

Germany

45.68

1.10

97.35

23.76

JP Morgan Chase

United States

44.39

4.47

792.70

81.94

HSBC Group

United Kingdom

44.33

6.66

757.60

177.96

Costco Wholesale

United States

43.87

0.74

14.33

17.23

ThyssenKrupp Group

Germany

42.17

0.60

33.85

10.23

Tokyo Electric Power

Japan

41.62

1.40

116.68

30.63

Tesco

United Kingdom

41.48

1.49

25.90

33.99

Dell

United States

41.44

2.65

19.31

88.46

Deutsche Post

Germany

41.23

1.64

169.33

26.83

Sears, Roebuck

United States

41.12

3.40

27.74

10.60

Hyundai Motor

South Korea

40.57

1.21

37.83

8.85

HVB-HypoVereinsbank

Germany

40.52

-0.87

705.36

14.49

Pfizer

United States

40.36

6.20

120.06

285.27

Johnson & Johnson

United States

40.01

6.74

46.66

160.96

NEC

Japan

39.72

-0.21

29.93

12.22

China Petroleum & Chemical

China

39.16

1.94

45.32

50.09

SBC Communications

United States

39.16

5.97

100.17

82.93

Fujitsu

Japan

39.06

-1.03

33.77

12.32

ENEL

Italy

38.99

2.11

71.36

46.84

Prudential

United Kingdom

38.22

0.72

242.97

18.84

Renault Group

France

38.17

2.05

54.04

19.64

Time Warner

United States

38.08

2.65

121.78

77.95

Credit Suisse Group

Switzerland

38.01

-2.40

683.44

44.13

E.ON

Germany

37.95

-0.73

115.57

43.96

Tyco International

Bermuda

37.57

1.19

62.80

58.41

Saint-Gobain

France

37.22

1.09

31.67

18.87

Nokia

Finland

37.05

4.52

29.15

104.30

Marathon Oil

United States

36.68

1.32

19.06

10.39

SK Corp

South Korea

36.59

-2.02

34.91

4.99

Legal & General Group

United Kingdom

36.10

-0.29

167.94

12.22


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

47517. Методичні вказівки. Фінанси 230.5 KB
  Дипломна робота являє собою індивідуальне за характером наукове вивчення актуальних питань теорії та практики фінансово-економічних відносин з обов’язковим відпрацьовуванням практичних рекомендацій, спрямованих на підвищення ефективності фінансової діяльності підприємства чи його підрозділу
47519. Методические указания. Безопасность жизнедеятельности 208 KB
  Рост энерговооруженности производства внедрение новых форм организации и стимулирования труда требует подготовки квалифицированных специалистов обладающих глубокими знаниями в области безопасности труда. Только квалифицированные специалисты способны реализовать основные направления государственной политики в области охраны труда направленные на улучшение условий труда снижение травматизма и профессиональных заболеваний повышение производительности труда. Такие специалисты должны иметь потребность к разработке и безусловному выполнению...
47521. ГРОШІ ТА КРЕДИТ 162 KB
  Сутність та функції грошей СУТНІСТЬ ТА ФУНКЦІЇ ГРОШЕЙ Походження та сутність грошей. Форми грошей та їх еволюція. Формування цінності неповноцінних грошей.
47523. Бухгалтерский учет, анализ и аудит. Методические рекомендации 333 KB
  Рекомендуемая тематика и планы дипломных работ по бухгалтерскому учету аудиту и экономическому анализу Цель и задачи дипломной работы Подготовка и защита дипломной работы является завершающим этапом учебного процесса по подготовке специалистов высокой квалификации в области бухгалтерского учета экономического анализа и аудита. Задачами дипломной работы являются: Систематизация расширение и закрепление полученных теоретических знаний и практических навыков по бухгалтерскому учету экономическому анализу и аудиту; Овладение методикой...
47524. Дипломные работы. Методика проведения и оформления 791.5 KB
  Учебное пособие знакомит студентов с требованиями, которые предъявляются к дипломной работе на всех этапах ее создания. Учебное пособие поможет правильно выбрать и сформулировать тему исследования, подобрать литературу, написать текст, оформить его, успешно защитить свою работу. В пособии содержится большое количество примеров, иллюстрирующих наиболее важные аспекты создания научного произведения.
47525. Методические указания. Информационные системы и технологии 156 KB
  Акмуллы Институт профессионального образования и информационных технологий МЕТОДИЧЕСКИЕ УКАЗАНИЯ ПО ВЫПОЛНЕНИЮ И ОФОРМЛЕНИЮ КВАЛИФИКАЦИОННОЙ ДИПЛОМНОЙ РАБОТЫ Специальность 230201 Информационные системы и технологии Уфа 2012 Методические указания по выполнению и оформлению квалификационной дипломной работы предназначенной для студентов дневной обучения по специальности 230201 Информационные системы и технологии. Организация написания дипломной работы 1. Структура дипломной работы и правила...