17825

ПРАВОНАСТУПНИЦТВО УКРАЇНИ У ЗВ’ЯЗКУ ІЗ РОЗПАДОМ СРСР

Дипломная

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

Дослідити історію виникнення і поняття правонаступництва держав і принципу uti possidetis juris у міжнародному праві; розглянути види правонаступництва держав у доктрині міжнародного права; розглянути теорію «континуїтету» в міжнародному праві; проаналізувати правонаступництво держав по відношенню до міжнародних договорів відповідно до положень Віденської конвенції про правонаступництво держав по відношенню до міжнародних договорів 1976 року...

Украинкский

2014-12-08

241.5 KB

28 чел.

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………6-8

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ПРАВОНАСТУПНИЦТВА ДЕРЖАВ У МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ І ПРИНЦИП UTI POSSIDETIS JURIS ………………………………………………………………………….9-15

  1.  Історія виникнення і поняття правонаступництва держав і принципу uti possidetis juris у міжнародному праві…………………………………..9-12
    1.  Види правонаступництва держав у доктрині міжнародного права………………………………………………………………………12-13
    2.  Теорія «континуїтету» в міжнародному праві…................................13-14

Висновки до розділу 1……………………………………………………….14-15

РОЗДІЛ 2 ДЖЕРЕЛА МІЖНАРОДНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПРАВОНАСТУПНИЦТВА ДЕРЖАВ …………………………………16-31

2.1 Правонаступництво держав по відношенню до міжнародних договорів відповідно до положень Віденської конвенції про правонаступництво держав по відношенню до міжнародних договорів 1976 року…………………….16-24

2.2 Віденська конвенція про правонаступництво держав щодо державної власності, державних архівів і державних боргів 1983 р……………….24-27

2.2.1 Правонаступництво держав щодо державної власності……27-28

2.2.2 Правонаступництво держав щодо державних архівів……..28-29

2.2.3 Правонаступництво держав щодо державних боргів…….…29-30

2.3 Проект статей щодо громадянства фізичних осіб у зв’язку із правонаступництвом держав Комісії міжнародного права ООН…………30-31

Висновки до розділу 2…………………………………………………………..31

РОЗДІЛ 3 ПРАВОНАСТУПНИЦТВО УКРАЇНИ У ЗВЯЗКУ ІЗ РОЗПАДОМ СРСР…………………………………………………………32-47

  1.  Одностороннє волевиявлення правонаступництва України…………32-36
    1.  Міжнародні договори України з питань правонаступництва……….36-41
      1.  Угода про створення Співдружності Незалежних Держав від 21 грудня 1991 року……………………………………………………………41-43
      2.  Угода про розподіл усієї власності колишнього СРСР за кордоном від 6 липня 1992 р.………………………………………………43-44
      3.  Угода про правонаступництво стосовно державних архівів колишнього Союзу РСР від 6 липня 1992р. ……………………………….45-46

Висновки до розділу 3……………………………………………………….46-47

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………48-49

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………...50-53

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Правонаступництво держав – це перехід прав та обов’язків однієї держави до іншої. З точки зору сучасного міжнародного права з виникненням нових держав на мапі світу супроводжувалась певною ускладненістю, що пояснюється як наявністю суттєвих особливостей у правовому регулюванні кожної з них, так і сукупністю неузгодженостей та доволі суперечливих рис, властивих самому міжнародно-правовому інституту правонаступництва держав. У таких умовах стає очевидною необхідність відновлення прикладних та наукових розвідок у галузі міжнародного правонаступництва, оскільки лише шляхом оптимальної взаємодії із загальною теорією міжнародного права відповідні складні проблеми практики міжнародних відносин можуть бути вирішені найбільш ефективним чином. Нова хвиля правонаступництва спричинила появу великої кількості безпрецедентних проблем щодо практичної реалізації одного з найстаріших інститутів міжнародного права.

Ступінь розробки проблеми дослідження. Науково-теоретична база дослідження охоплює монографії та статті з питань загального міжнародного права, міжнародного правонаступництва держав та права міжнародних договорів вітчизняних вчених, таких як В. Г. Буткевич, В. І. Муравйов та В. В. Мицик, М.М. Антонович, М.А. Баймуратов, А.Я. Мельник, Л.Д. Тимченко, О.О. Чалий, А.І. Дмитрієв, О.О. Мережко.

Мета дослідження полягає у аналізі особливостей сучасного міжнародно-правового регулювання інституту правонаступництва держав щодо міжнародних договорів та узагальнення його значення для розвитку міжнародного права в цілому. Така загальна мета визначає наступні основні завдання дослідження:

  •  дослідити історію виникнення і поняття правонаступництва держав і принципу uti possidetis juris у міжнародному праві;
  •  розглянути види правонаступництва держав у доктрині міжнародного права;
  •  розглянути теорію «континуїтету» в міжнародному праві;
  •  проаналізувати правонаступництво держав по відношенню до міжнародних договорів відповідно до положень Віденської конвенції про правонаступництво держав по відношенню до міжнародних договорів 1976 року;
  •  проаналізувати Віденську конвенцію про правонаступництво держав щодо державної власності, державних архівів і державних боргів 1983 р. ;
  •  проаналізувати правонаступництво держав по відношенню до міжнародних договорів, державної власності, державних архівів і державних боргів;
  •  розглянути Проект статей щодо громадянства фізичних осіб у зв’язку із правонаступництвом держав Комісії міжнародного права ООН;
  •  дослідити одностороннє волевиявлення правонаступництва України;
  •  розглянути міжнародні договори України з питань правонаступництва;
  •  проаналізувати Угоду про створення Співдружності Незалежних Держав від 21 грудня 1991 року;
  •  розглянути Угоду про розподіл усієї власності колишнього СРСР за кордоном 6 липня 1992 року;
  •  проаналізувати Угоду про правонаступництво стосовно державних архівів колишнього Союзу РСР 6 липня 1992 року.

Предметом дослідження виступає правонаступництво держав і принцип uti possidetis juris.

Обєктом дослідження є  міжнародно-правове регулювання інституту правонаступництва держав у міжнародному праві.

Методологія дослідження. Концептуальні засади дослідження базуються на основі таких юридичних наукових дисциплін, як теорія міжнародного права, історія міжнародного права та окремі галузеві міжнародно-правові дисципліни. В курсовій роботі широке застосування знаходять загальні принципи наукового пізнання, у тому числі комплексний підхід до висвітлення наукових проблем, об`єктивність, єдність теорії та практики. В процесі дослідження були також використані загальновизнані в юридичній науці методи конкретно-наукових досліджень, зокрема порівняльно-правовий, аналітичний, формально-юридичний та системно-структурний.

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів (поділених на підрозділи), висновків та списку використаних джерел, що нараховує 37 джерел.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ПРАВОНАСТУПНИЦТВА ДЕРЖАВ У МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ І ПРИНЦИП UTI POSSIDETIS JURIS

  1.  Історія виникнення і поняття правонаступництва держав і принципу uti possidetis juris у міжнародному праві.

У вітчизняній і зарубіжній міжнародно-правовій літературі науковцями використовується різноманітна термінологія для аналізу цього правового явища: правонаступництво, міжнародне правонаступництво, державне правонаступництво, міждержавне правонаступництво, правонаступництво суб'єктів міжнародного права та ін.

"Правонаступництво держав означає заміну однієї держави іншою при несенні відповідальності за міжнародні стосунки будь-якої території" [28]. Аналізуючи це визначення, слід зауважити, що конвенційні норми мають прикладний характер, є стислим результатом широкого компромісу між різноманітними доктринальними поглядами з договірних питань і у зв'язку з цим потребують наукового визначення та уточнення їх правової суті.

Визначаючи поняття "правонаступництво держав", фахівці-міжнародники зазначають такий важливий його аспект, як перехід прав та обов'язків однієї держави до іншої, і конкретизують твердження про «будь-яку територію» [28, с.110].

Отже, правонаступництво держав означає перехід прав та обов'язків однієї держави до іншої внаслідок виникнення або припинення існування держави чи її територіальних змін, а також зміну однієї держави іншою при несенні міжнародної відповідальності за міжнародні стосунки між такими територіями [28].

Суб’єктами правонаступництва виступають: держава-попередниця, яку було змінено іншою державою у випадку правонаступництва держав, і держава-наступниця, яка замінила іншу державу у випадку правонаступництва держав. Важливим моментом є те, що правонаступництво держав не повинне порушувати права третіх країн, які перебували з ними в договірних стосунках.

До основних підстав правонаступництва держав слід віднести: соціальні революції, деколонізація, об'єднання держав, переділ держави, відокремлення від держави частини території та передача частини території однієї держави іншій.

Об'єктами дії норм правонаступництва можуть бути: державна територія, державна власність у країні і за кордоном, міжнародні угоди, учасником яких був суб'єкт міжнародного права, що припинив існування або змінив статус, державні борги, державні архіви, державні кордони, членство держав у міжнародних організаціях.

Питання про правонаступництво держави не виникає за умови зміни уряду незалежно від того, відбулася ця зміна конституційним або неконституційним шляхом. І в тому, і в іншому випадку держава продовжує бути пов'язаною своїми правами та обов'язками відповідно до міжнародного права. Така зміна не порушує неперервності існування держави, з чого й постає принцип неперервності держави [5].

Раніше питання правонаступництва, насамперед територіальної належності, боргів, вирішувалися за допомогою багатосторонніх мирних угод. Існувала практика укладання двосторонніх угод про передачу прав і зобов'язань між колоніальними державами, які залишають територію колонії, і новими незалежними державами, під чиїм впливом вони перебували. Такі угоди містили перехідні, тимчасові настанови про обов'язкове виконання цими державами попередніх прав і зобов'язань метрополії та положення про наступні договірні стосунки між ними. Проте багато держав розглядали таку договірну систему як примусову й незадовільну, і подальшого розвитку вона не набула [16, с.22].

Протягом тривалого часу чинні міжнародно-правові норми інституту правонаступництва складалися з норм звичаєвого права, що пояснювалося небажанням держав пов'язувати себе чіткими договірними нормами з питань правонаступництва. Більшість держав діє таким чином і понині.

На сьогодні основні питання правонаступництва держав урегульовані у двох універсальних міжнародних угодах, прийнятих під егідою ООН: Віденській конвенції про правонаступництво держав щодо договорів 1978 р., яка, згідно зі ст. 49 п. 1, має необхідне число ратифікацій (15) (дата набрання чинності для України - 6 листопада 1996 р.), та Віденській конвенції про правонаступництво держав щодо державної власності, державних архівів і державних боргів 1983 р. (дата приєднання України – 17 листопада 1992 року).  Не зважаючи на той факт, що Віденська конвенція 1983 року не вступила в силу, не набравши необхідної кількості ратифікацій, Конвенція є досить відомим актом, і її положення можуть застосовуватися як кодифіковані міжнародні звичаєві норми. Існування універсальних договірних норм в інституті правонаступництва держав забезпечує надійні правові підстави сучасних міжнародних відносин [18, с.98].

Коло суб'єктів міжнародних відносин постійно змінюється. Виникають нові держави, інші припиняють своє існування, у зв'язку із чим виникає питання правонаступництва. Найчастіше правонаступництво виникає у випадку припинення держав, хоча в історії відомі випадки правонаступництва міжнародних організацій та інших суб'єктів міжнародного права. Яскравим прикладом виступає ООН, яка є правонаступницею Ліги Націй.

Принцип uti possidetis (відповідно до того, чим володієте) — в міжнародному праві один з принципів визначення приналежності окремих ділянок державної території, який означає, що сторони можуть володіти тим, що захопили,  і в тому самому обсязі. Термін побутував у римському праві й означав розпорядження претора, згідно з яким заборонялося порушення існуючого стану речей між двома особами у питанні про володіння нерухомим майном.

Даний принцип було застосовано при здобутті незалежності іспанських колоній в Латинській Америці й закріплено в конституціях та міжнародно- договірній практиці латиноамериканських держав. Він означав, що кордонами новоутворених незалежних республік повинні стати кордони колишніх іспанських провінцій, на місці яких вони виникли. Однак ці кордони не було чітко визначено ні на картах, ні на місцевості. Це спричинило значну кількість територіальних спорів, для вирішення яких і застосовувався вищезазначений принцип. Інколи до формулювання Принципу uti possidetis додавалося слово juris, що означало володіння юридичне, а не фактичне, і відповідно цей принцип застосовувався до юридичних кордонів, а не до фактичних. Як принцип правонаступництва державних кордонів Принцип uti possidetis отримав загальне визнання.

  1.  Види правонаступництва держав у доктрині міжнародного права.

Протягом існування інституту правонаступництва в міжнародному праві вчені виділяють декілька видів, зокрема:

  •  універсальне (повне) правонаступництво - згідно з яким державу ототожнюють з юридичною особою, яка складається з єдності трьох елементів: території, населення і публічної влади. Відповідно, у випадку правонаступництва до нової держави переходять усі права та обов'язки, які пов'язані з ними елементами.
  •  часткове правонаступництво - тобто держава-попередниця зберігає всі права й обов'язки, які не пов'язані з суверенітетом над певною територією, усі решта зобов'язання переходять до держави-правонаступниці.
  •  "Tabula rasa" (з «чистого аркуша») - згідно з якою новоутворена держава не відповідає за зобов'язання держави-попередниці, оскільки перехід прав і обов'язків не відбувався.

Крім того, можна виділити й інші види правонаступництва, зокрема "континуїтет", при якому одна держава вважається продовжувачем іншої. При цьому питання правонаступництва взагалі може не виникати. Яскравим прикладом виступає Росія, яка набула прав і обов'язків СРСР в ООН саме як держава - продовжувачка Радянського Союзу [28, с.67].

  1.   Теорія «континуїтету» в міжнародному праві.

Континуїтет держави - це принцип, за яким держава як суб'єкт міжнародного права, незважаючи на зміни, пов'язані з її системою органів влади, назвою чи конституційним устроєм, залишається суб'єктом міжнародного права. Іншими словами, континуїтет держави має за мету продовження існування держави як суб'єкта міжнародного права та збереження її ідентичності.

Щодо України, то скасування назви "Українська Радянська Соціалістична Республіка", а також конституційні зміни, що відбулися після розпаду Союзу РСР 1991 року не зменшили обсяг її міжнародної правосуб'єктності.

Про це свідчать Акт проголошення незалежності України, прийнятий Верховною Радою України 24 серпня 1991 р., Закони України "Про правонаступництво України" 1991 р., Закон України «Про міжнародні договори України» від 29.06.2004 (остання редакція – 20.07.2014 р.)

Відповідно до закону "Про правонаступництво" Україна підтверджувала свої зобов'язання за міжнародними договорами, що були ратифіковані УРСР до проголошення незалежності України (ст. 6) і проголошувала себе правонаступницею прав і обов'язків за договорами Союзу РСР, що не суперечать Конституції України й інтересам Республіки (ст. 7).

Державним кордоном України був її державний кордон у складі Союзу РСР станом на 16 липня 1990 року. Але наша держава не несла відповідальності за кредитними договорами СРСР, укладеними після 1 липня 1991 року без згоди України.

Для вирішення проблем правонаступництва і на основі Меморандуму про порозуміння з питання правонаступництва відносно договорів колишнього СРСР, що представляють взаємний інтерес, 1992 року, Радою глав держав СНД 20 березня 1992 року була створена комісія з правонаступництва відносно договорів, що представляють взаємний інтерес, державної власності, боргів, активів колишнього СРСР. У її рамках було підготовлено багато угод між державами колишнього СРСР (наприклад, Угода держав-учасниць СНД про власність колишнього СРСР 1991 року,

Висновки до розділу 1

Інститут правонаступництва держав – інститут, який формувався протягом поетапного розпаду держав та виходу держав-колоній на міжнародну арену як самостійних субєктів міжнародного права. Даний інститут регулює відносини між державами-попередницями та державами-наступницями, які виникають стосовно питань території, державних архівів та державних боргів.

До видів правонаступництва слід віднести універсальне правонаступництво або як ще його називають – повне, часткове та «tabula rasa» (з «чистого аркуша»).

Також в даному розділі розглянуто питання «континуїтету». Континуїтет держави - це принцип, за яким держава як суб'єкт міжнародного права, незважаючи на зміни, пов'язані з її системою органів влади, назвою чи конституційним устроєм, залишається суб'єктом міжнародного права.

РОЗДІЛ 2

ДЖЕРЕЛА МІЖНАРОДНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПРАВОНАСТУПНИЦТВА ДЕРЖАВ

2.1 Правонаступництво держав по відношенню до міжнародних договорів відповідно до положень Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо міжнародних договорів 1978 року.

Віденська конвенція про правонаступництво держав стосовно договорів від 28 серпня 1978 року (до якої Україна приєдналася 17 вересня 1992 року (Постанова Верховної Ради України від 17.09.1992 року № 41)) (Конвенція) регулює правонаступництво держав лише стосовно договорів, що укладені в письмовій формі, і тільки лише між державами (ст. 1 Конвенції). По відношенню до усних договорів і договорів між державами й іншими суб'єктами міжнародного права діють звичайні норми (ст. 3 Конвенції).

Стаття 2 Конвенції визначає основні з точки зору сфери застосування Конвенції терміни:

 a) "договір" означає міжнародну угоду, укладену між державами
в  письмовій  формі і яка регулюється міжнародним правом незалежно
від того,  чи така угода міститься в одному документі,  у двох або
декількох  пов'язаних між собою документах,  а також незалежно від
її конкретного найменування;

в) "правонаступництво держав" означає  зміну  однієї  держави
іншою   у   несенні   відповідальності   за  міжнародні  відносини
якої-небудь території;

 c) "держава-попередниця" означає державу,  яка  була  змінена
іншою державою у випадку правонаступництва держав;

d) "держава-спадкоємниця" означає державу,  яка замінила іншу
державу у випадку правонаступництва держав;

e) "момент  правонаступництва  держав"  означає  дату   зміни
державою-спадкоємницею      держави-попередника      в     несенні
відповідальності за міжнародні відносини стосовно до території, що
є об'єктом правонаступництва держав;

f) "нова  незалежна  держава"  означає  державу-спадкоємницю,
територія  якої  безпосередньо  перед  моментом  правонаступництва
держав була залежною територією, за міжнародні відносини якої була
відповідальною держава-попередниця;

 g) "повідомлення  про  правонаступництво"  означає   стосовно
багатостороннього  договору  будь-яке  повідомлення  в  будь-якому
формулюванні   і    під    будь-яким    найменуванням,    зроблене
державою-спадкоємницею  
і  яке висловлює згоду бути пов'язаною цим
договором;

h) "повноваження"   означають   стосовно   повідомлення   про
правонаступництво або до будь-яких інших повідомлень, передбачених
цією Конвенцією, документ, що наданий компетентним органом держави
і   за   допомогою  якого  одна  чи  декілька  осіб  призначаються
представниками цієї держави з метою  передачі  цього  повідомлення
про    правонаступництво   або,   залежно   від   випадку,   цього
повідомлення;

i) "ратифікація",  "прийняття"  і  "затвердження"  означають,
залежно  від  випадку,  який має найменування міжнародний акт,  за
допомогою якого держава виражає в міжнародному плані свою згоду на
обов'язковість для неї договору;

j) "застереження"  означає  односторонню  заяву  в будь-якому
формулюванні і під будь-яким найменуванням,  зроблене державою під
час підписання,  ратифікації,  прийнятті або затвердженні договору
або   приєднанні   до   нього,   або    при    повідомленні    про
правонаступництво  щодо  договору,  за  допомогою якого вона бажає
виключити або змінити юридичну дію визначених положень договору  в
їхньому застосуванні до цієї держави;

k) "договірна  держава"  означає  державу,  яка погодилася на
обов'язковість  для  неї  договору,  незалежно  від  того,  набрав
договір сили чи ні;

 l) "учасник" означає державу, що погодилася на обов'язковість
для неї договору і для якої договір є чинним;

 m) "інша       держава-учасниця"       означає       стосовно
держави-спадкоємниці кожного,  крім держави-попередниці,  учасниці
договору,  що є чинним на момент правонаступництва держав стосовно
території, яка є об'єктом правонаступництва держав;

 n) "міжнародна організація" означає міжурядову організацію.

Відповідно до положень статті 4 Конвенції «Договори,  що засновують міжнародні організації, і договори, прийняті в рамках міжнародної організації» Конвенція застосовується  до  наслідків  правонаступництва держав щодо:

 a) будь-якого  договору,  що  є  установчим актом міжнародної
організації,  без шкоди для правил про придбання  членства  і  без
шкоди для інших відповідних правил цієї організації;

b) будь-якого   договору,  прийнятого  в  рамках  міжнародної
організації, без шкоди для відповідних правил цієї організації.

Конвенція     застосовується     тільки    до    наслідків
правонаступництва   держав,   що   здійснюється   відповідно    до
міжнародного   права   і,   особливо,   відповідно   до  принципів
міжнародного права,  закріплених у Статуті Організації  Об'єднаних
Націй (стаття 6 Конвенції).

Конвенція застосовується виключно щодо  правонаступництва  держав, що  наступило  після  її  набрання  сили,  якщо  не досягнута інша
домовленість. Держава-спадкоємниця може в момент висловлення своєї згоди бути  пов'язаною  цією Конвенцією або в будь-який наступний момент
зробити заяву,  що вона буде застосовувати її положення  до  свого
власного  правонаступництва держав,  що наступило до набрання цієї
Конвенції сили,  у своїх відносинах з будь-якою  іншою  договірною
державою або  з  будь-якою іншою державою-учасницею Конвенції,  що
зробить
 заяву про свою згоду з зазначеною заявою  цієї
держави-спадкоємниці.
 З дати набрання Конвенції сили між
державами,  що зробили заяви, або з дати заяви про згоду - залежно
від  того,  яка з них є більш пізньою, положення Конвенції
будуть застосовуватися до  наслідків  правонаступництва  держав  з
моменту цього правонаступництва держав.

Крім того, Держава-спадкоємниця   може   в   момент  підписання  Конвенції або в момент висловлення своєї згоди бути пов'язаною нею
зробити  заяву,  що вона буде тимчасово застосовувати її положення
до  свого  власного  правонаступництва  держав,  що  наступило  до
набрання Конвенції сили, у своїх відносинах з будь-якою іншою
договірною чи тією,  яка її підписала, державою, яка зробить заяву
про  свою  згоду з зазначеною заявою цієї держави-спадкоємниці;  з
дати  такої  заяви  про  згоду  положення  Конвенції  будуть
застосовуватися  тимчасово до наслідків правонаступництва держав у
відносинах   між   цими   двома   державами   з   моменту    цього
правонаступництва держав.

Особливу увагу заслуговують  положення статей 8 і 9 Конвенції, за якими Зобов'язання або права держави-попередниці  відповідно  до
договорів,  що  є чинними по відношенню до цієї території в момент
правонаступництва держав,  не стають  зобов'язаннями  або  правами
держави-спадкоємниці стосовно    інших    держав-учасниць    таких
договорів   на   підставі   винятково   того    факту,    що    це
держава-попередниця   і   держава-спадкоємниця  уклали  угоду  про
перехід таких зобов'язань або прав до держави-спадкоємниці.

Зобов'язання або права за договорами,  що є  чинними  щодо
цієї  території  на  момент  правонаступництва  держав,  не стають
зобов'язанням   або   правами   держави-спадкоємниці   або   інших
держав-учасниць цих договорів на підставі виключно того факту,  що
ця держава-спадкоємниця зробила односторонню заяву про  збереження
в силі зазначених договорів по відношенню до своєї території.

Частина III Конвенції регламентує питання щодо правонаступництва нових незалежних держав (статті 16-23 Конвенції). Зокрема, стаття 16 Конвенції чітко встановлює, що Нова незалежна  держава  не  зобов'язана  зберігати  в   силі який-небудь  договір  або  ставати  його учасницею в силу виключно того факту, що в момент правонаступництва держав цей договір був у силі щодо території, що є об'єктом правонаступництва держав. Нова незалежна держава  може шляхом повідомлення про правонаступництво встановити свій статус як учасника будь-якого багатостороннього договору,  що у момент правонаступництва держав був чинним щодо території,  що є
об'єктом правонаступництва держав.
Однак, якщо з договору  випливає  або іншим чином встановлено, що застосування цього договору щодо нової незалежної держави було б несумісне  з  об'єктом  і  цілями  цього договору або докорінно змінило б умови його дії, такий статус новоутворена держава встановлювати не зобов’язана. Якщо ж з положень договору або з обмеженої кількості держав, що брали участь у переговорах,  і  з  об'єкту  та  цілей  договору випливає,  що  участь  у  цьому  договорі  будь-якої іншої держави вимагає згоди всіх його учасників,  нова  незалежна  держава  може встановити  свій  статус  як учасника цього договору тільки у разі
наявності такої згоди
(стаття 17 Конвенція).

Стаття 19 Конвенції закріплює принцип участі у договорах, підписаних державою-попередницею під умовою ратифікації,прийняття або затвердження, а саме: якщо до моменту  правонаступництва     держав     держава-попередниця підписала багатосторонній  договір  під  умовою  ратифікації,  прийняття або затвердження і  при  цьому  висловила  намір  поширити  дію  цього договору на територію,  що є об'єктом правонаступництва держав, то нова незалежна держава може ратифікувати,  прийняти або затвердити цей договір,  так ніби вона підписала його сама,  і тим самим може стати договірною державою або учасницею цього договору.

Повідомлення про правонаступництво щодо  багатостороннього договору  робиться в письмовій формі (стаття 22 Конвенції).  Якщо  повідомлення  про  правонаступництво  не   підписано главою держави,  главою уряду або міністром закордонних справ,  то представникові держави,  який передає це повідомлення,  може  бути запропоновано надати повноваження.

Відповідно до статті 24 Конвенції двосторонній договір,  що у момент  правонаступництва  був чинним  щодо  території,  що  є об'єктом правонаступництва держав, вважається  чинним  між  новою   незалежною   державою   й   іншою державою-учасницею, коли:

a) вони чітко про це домовилися; або

b) через  свою поведінку вони мають вважатися такими,  що про
це домовилися.

Частина ІVКонвенції «Об’єднання і відокремлення держав» (статті 31-38) закріплює, що,  коли дві  або  кілька  держав  об'єднуються  і  тим  самим утворюють  одну  державу-спадкоємницю,  будь-який  договір,  що  є
чинним на момент  правонаступництва  держав  щодо  кожної  з  них,
залишається  чинним  щодо  цієї держави-спадкоємниці,  за винятком
випадків, коли:

    a) держава-спадкоємниця  й  інша  держава-учасниця  або  інші
держави-учасниці домовилися про інше; або

    b) з  договору  випливає  або  іншим  чином  встановлено,  що
застосування  цього  договору  щодо  держави-спадкоємниці  було  б
несумісним  з  об'єктом  і  цілями  цього  договору  або докорінно
змінило б умови його дії.

Будь-який чинний договір  застосовується лише стосовно тієї частини
території держави-спадкоємниці, щодо якої цей договір був  чинним
на момент правонаступництва держав, за винятком випадків, коли:

    a) у  випадку  багатостороннього договору держава-спадкоємниця
робить  повідомлення  про  те,  що цей договір застосовується щодо
всієї її території;

    b) у  випадку  багатостороннього  договору,  що  належить  до
категорії, зазначеної в пункті 3 статті 17, держава-спадкоємниця і
всі інші держави-учасниці домовилися про інше; або

    c) у випадку двохсторонньої угоди держава-спадкоємниця й інша
держава-учасниця домовилися про інше.

Положення Конвенції не регулюють жодного з  питань,  які можуть  виникнути щодо наслідків правонаступництва держав стосовно якого-небудь договору з міжнародної відповідальності держави або з початку воєнних дій між державами, а також  жодного з питань,  які можуть виникнути щодо якого-небудь договору з військової  окупації території (статті 39-40 Конвенції).

Отже, Конвенція закріплює такі правила правонаступництва стосовно договорів:

- у разі створення в результаті деколонізації нової незалежної держави діє принцип tabula rasa («чистої дошки»): нова держава не пов'язана з договорами, укладеними колишніми державами-метрополіями;

- нова незалежна держава не зобов'язана зберігати який-небудь договір або ставати його учасником тільки тому, що в момент правонаступництва цей договір був чинним у відношенні території - об'єкта правонаступництва;

- нова держава може стати учасницею будь-якого багатостороннього договору, що був у силі для території правонаступництва, шляхом повідомлення про правонаступництво. Якщо до моменту правонаступництва держава-попередниця підписала договір з умовою ратифікації, прийняття або затвердження, правонаступник може стати учасником договору, ратифікувавши, прийнявши або затвердивши його (крім випадків несумісності участі правонаступника з об'єктами і цілями договору) [17].

Згідно Конвенції 1978 року «якщо частина території держави стає частиною території іншої держави, стосовно цієї території:

- договори держави-попередниці втрачають силу;

- договори держави-правонаступниці набувають сили, крім випадків, коли застосування цих договорів було б несумісним із їхніми об'єктами і цілями.»

Також ключовими положеннями Конвенції 1978 року виступають:

«Двосторонній договір, що знаходиться в силі, у відношенні території — об'єкта правонаступництва вважається чинним і для держави-правонаступниці, якщо нова держава домовилася про це з контрагентом або це випливає з її поводження». «При об'єднанні двох або декількох держав права і зобов'язання по їхніх договорах переходять до правонаступника, якщо сторони не встановили інше і якщо це не суперечить об'єктам і цілям договору». «При відділенні частини території і приєднанні її до іншої держави договори попередника продовжують знаходитися в силі для правонаступника.

Про правонаступництво договорів робляться письмові повідомлення депозитарію договору і/або його учасникам».

2.2 Віденська конвенція про правонаступництво держав щодо державної власності, державних архівів і державних боргів 1983 р.

У 1967 році Комісія з Міжнародного права ООН (Комісія) почала роботу щодо питання правил правонаступництва стосовно державної власності, державних архівів і державних боргів. У 1981 року Комісія подала до Генеральної Асамблеї ООН (ГА ООН) кінцевий пакет проекту статей на зазначену тему з рекомендацією, що ГА ООН слід призначити конференцію щодо вивчення цього проекту статей і прийняти конвенцію на їх основі. ГА ООН прийняла Резолюції 36/113 10 грудня 1981 року і 37/11 від 15 листопада 1982 року (54 голосами проти 11, 11 держав утрималися), якими відповідно було вирішено організувати Конференцію ООН щодо правонаступництво держав щодо державної власності, державних архівів і державних боргів у Відні з 1 березня по 8 квітня 1983 року. 7 ківтня 1983 року Конференція прийняла Віденську конвенцію про правонаступництво держав щодо державної власності, державних архівів і державних боргів. Однак, навіть через 31 рік після її прийняття Конвенція досі не вступила в силу. Вступ в силу Конвенції обумовлений необхідністю визнання зобов’язань за нею 15 державами, тобто отримання 15 ратифікацій її підписантів, однак  до 5 серпня 2009 року тільки 7 держав виявили таку згоду. Не зважаючи на той факт, що до дедлайну збору підписів на вступ у силу Конвенції 6 держав її підписали, вони так і залишилися виключно підписантами даного документи, не завершивши процес визнання обов’язковості даного договору для їх внутрішнього законодавства, не ратифікувавши його. Ситуація залишалася стабільною до періоду з 1991 по 2002 роки, за який ще шість держав виявили свою згоду на обов’язковість положень відповідної Конвенції, а саме Хорватія, Естонія, Грузія, колишня Югославія, Македонія, Словенія і Україна. У 2005 році таку згоду виявила і Ліберія.

Відповідно до Конвенції державна власність — це майно, а також права й інтереси, що на момент правонаступництва належали відповідно до внутрішнього права держави-попередниці, цій державі.

«Державні архіви являють собою сукупність документів будь-якої давнини і роду, зроблених або набутих державою-попередницею у ході її діяльності, що належать державі на момент правонаступництва відповідно до її внутрішнього права, і такі, що зберігаються під її контролем у якості архівів для різноманітних цілей» - зазначає Конвенція 1983 року.

Під державним боргом згідно Конвенції 1983 року розуміється будь-яке фінансове зобов'язання держави стосовно іншої держави, міжнародної організації або будь-якого іншого суб'єкта міжнародного права, що виникло відповідно до міжнародного права.

Перехід власності, архівів і боргів при правонаступництві регулюється угодами між державою-попередницею і державою-спадкоємницею. При відсутності таких угод діють наступні правила:

  •  При передачі частини території держави іншій державі до правонаступника переходять:
  •  усе нерухоме майно, що знаходиться на відповідній території, а також рухоме майно, пов'язане з діяльністю держави на даній території;
  •  частина архівів, що стосується відповідної території і необхідна для її нормального управління;
  •  державний борг (у справедливій долі).
  •  При створенні нової незалежної держави на території держави-попередниці до держави-правонаступниці переходять:
  •  нерухоме майно, що знаходиться на її території, а також нерухомість, що належить державі-попередниці і знаходиться за кордоном. До правонаступника переходить також рухоме майно, що знаходиться на території держави-попередниці;
  •  архіви, що належать її території, а також частина інших архівів, необхідних для нормального управління [15].
  •  При об'єднанні декількох держав в одну до правонаступника переходять: уся власність держав-попередників, їхні архіви і борги.
  •  При відділенні частини території від держави до правонаступника переходять:
  •  нерухоме майно, що знаходиться на даній території, а також усе пов'язане з нею рухоме майно і частина іншого рухомого майна (у справедливій долі);
  •  частина архівів, що стосується даної території, а також інші архіви, необхідні для управління нею;
  •  державний борг (у справедливій долі).
  •  При поділі держави, коли частини території утворюють дві або декілька держав-правонаступниць, до правонаступників переходять:
  •  нерухоме майно, що знаходиться на їх території, а також рухома власність, що належить їй;
  •  частина архівів, що стосується даної території, а також інші архіви, що мають безпосереднє відношення до неї;
  •  державний борг (у справедливій долі) [15].

2.2.1 Правонаступництво держав щодо державної власності.

Щодо правонаступництва державної власності застосовуються норми міжнародного звичаєвого права, основні з яких кодифіковані у вищезгаданій Віденській конвенції про правонаступництво держав щодо державної власності, державних архівів і державних боргів 1983 р. Конвенція не набрала чинності.

За загальним правилом Конвенція передбачає її застосування виключно щодо правонаступництва держав, яке здійснилося після набуття нею чинності, якщо не досягнуто іншої домовленості. Слід звернути увагу на те, що основним засобом регулювання проблем правонаступництва між сторонами згідно з настановами цієї Конвенції є угода між ними. І лише в тому випадку, коли така угода відсутня, можуть бути використані правила Конвенції [15]. Таке формулювання міститься в усіх основних статтях Конвенції.

Статті 7-18 Конвенції застосовуються до правонаступництва державної власності держави-попередника. «Державна власність держави-попередника - щодо положень Конвенції - означає майно, права та інтереси, що на момент правонаступництва держав належали, відповідно до внутрішнього права держави-попередника, цій державі. Посилання на внутрішньодержавне право держави-попередника є необхідним,  як міжнародне право не визначає обсягу такої власності, це внутрішня компетенція конкретної держави. Якщо сторони не домовилися про інше, перехід державної власності здійснюється без компенсації» (ст. 11).

За об'єднання держав їхня власність переходить до об'єднаної держави (ст. 16). За передачі частини території держави її нерухома державна власність, що знаходиться на цій території, і рухома державна власність, пов'язана з її діяльністю на цій території, що є об'єктом правонаступництва держав, переходить до держави-наступниці (ст. 14). Так само регулюється питання щодо нерухомої і рухомої державної власності під час відокремлення частини або частин території держави. У цьому разі може поставати питання про справедливу компенсацію між сторонами (ст. 17).

Питання визначення державної власності в різних країнах, залежно від соціально-політичного ладу, економічного устрою, правової системи, вирішується по-різному.

За поділу держави та утворення на її території двох і більше держав-наступниць нерухома і рухома державна власність держави-попередниці переходить до держави-наступниці, на території якої вона розташована, а нерухома і рухома державна власність держави-попередниці, що знаходиться за кордоном, переходить до держав наступниць у справедливих частках. Передбачається можливість справедливої компенсації (ст. 18).

2.2.2 Правонаступництво держав щодо державних архівів.

У ст. 20 Віденської конвенції 1983 р. зазначено, що "державні архіви держави-попередниці" означають сукупність документів будь-якої давнини та різновиду, зроблених або придбаних державою-попередницею протягом її діяльності, що на момент правонаступництва держав належали державі-попередниці відповідно до її внутрішнього права і зберігалися нею безпосередньо або під її контролем як архіви з різною метою. Загальні основні правила правонаступництва державних архівів такі: перехід державних архівів відповідно до територіального принципу; перехід державних архівів відбувається без компенсації; правонаступництво держав не стосується архівів третіх держав, які знаходилися на території держави-попередниці і які належать їй відповідно до її внутрішнього права; зберігання державою-попередницею державних архівів цілими та неушкодженими. За переділу держави, передачі або відокремлення частини території держави іншій державі частина державних архівів держави-попередниці, необхідних для нормального керування цією територією або що стосується винятково чи головним чином такої території, переходить до держави-наступниці. На прохання держави-наступниці і за рахунок останньої вона може одержати додаткові державні архівні документи, пов'язані з інтересами переданої території (ст. 27, 30, 31).

За об'єднання держав архіви переходять до новоствореної держави-наступниці.

2.2.3 Правонаступництво держав щодо державних боргів.

Згідно зі ст. 33 Віденської конвенції 1983 р. з метою регулювання правонаступництва "державний борг" означає будь-яке фінансове зобов'язання держави-попередниці стосовно іншої держави, міжнародної організації чи будь-якого іншого суб'єкта міжнародного права, що виникло відповідно до міжнародного права. Наслідки переходу державних боргів полягають у припиненні зобов'язань держави-попередниці та виникнення цих боргових зобов'язань у держави-наступниці .

Важливу настанову містить ст. 36 Конвенції про відсутність наслідків правонаступництва держав для кредиторів: "Правонаступництво як таке не стосується прав і зобов'язань кредиторів". Звідси зрозуміло, що Правонаступництво не має будь-яких юридичних наслідків для кредиторів, а питання, що постають, повинні вирішуватися за принципом pacta sunt servanda як у разі виникнення нової незалежної держави, так і держави, що утворилася внаслідок територіальних змін.

При поділі держав, передачі частини території або відокремлення частини території держави та утворення нових держав державний борг держави-попередниці переходить до держави-наступниці у справедливій частці з урахуванням, зокрема, майна, прав та інтересів, які переходять до держави-наступниці у зв'язку з означеним державним боргом (ст. 37, 40, 41). Коли дві або декілька держав об'єднуються і утворюють одну державу, державний борг переходить до такої держави-наступниці.

2.3 Проект статей щодо громадянства фізичних осіб у зв’язку із правонаступництвом держав Комісії міжнародного права ООН.

На своїй 26 сесії (1974 рік) Комісія з міжнародного права ООН подала як частину доповіді Комісії на розгляд Генеральній Асамблеї ООН «Проект статей про громадянство фізичних осіб у зв'язку з правонаступництвом держав щодо договорів між державами» [36]. Основні положення цього документа зводяться до наступного. Будь-яка особа, яка на дату правонаступництва держав мала громадянство держави-попередниці, незалежно від способу набуття цього громадянства має право на громадянство принаймні однієї із зачеплених держав. Причому не має значення, чи такі особи набули громадянства держави-попередника за народженням, чи в силу принципу jussoti (права грунту) або jus sanguinis (право крові), або шляхом натуралізації, або навіть в результаті попереднього правонаступництва держав.

Держави зобов’язуються вживати всіх належних заходів для недопущення того, щоб особи, які на дату правонаступництва держав мали громадянство держави-попередника, стали особами без громадянства врезультаті такого правонаступництва. У текст будь-якого міжнародного договору, що передбачає передачу території, повинні включатися постанови, які гарантували б, що жодна особа не стане апатридом у результаті такої передачі.

Кожна держава зобов'язана без невиправданої затримки прийняти законодавство, що стосується громадянства та інших пов'язаних з ним питань, що виникають у зв'язку з правонаступництвом держав. Саме так виглядали справи у разі виникнення ряду нових незалежних держав. Наприклад, одночасно з поділом ЧССР Чеська Республіка 29 грудня 1992 прийняла Закон про набуття і втрату громадянства, а Хорватія з проголошенням своєї незалежності 28 червня 1991 прийняла Закон про громадянство [37, с.25].

Висновки до розділу 2

Отже, основними джерелами правонаступництва держав слід виділити Віденські конвенції 1978 та 1983 років, в яких закріплено регулювання правонаступництва держав стосовно договорів, державних боргів, державних архівів та державної власності. У них вівдповідно закріплені норми стосовно яких відбувається регулювання державних боргів, державних архівів та державної власності при виникненні нових держав та при розпаді старих.

Також у даному розділі розглянуто Проект статей щодо громадянства фізичних осіб у зв’язку із правонаступництвом держав Комісії міжнародного права ООН. Відповідно до положень проекту кожна держава зобов'язана без невиправданої затримки прийняти законодавство, що стосується громадянства та інших пов'язаних з ним питань, що виникають у зв'язку з правонаступництвом держав.

РОЗДІЛ 3

 

ПРАВОНАСТУПНИЦТВО УКРАЇНИ У ЗВ’ЯЗКУ ІЗ РОЗПАДОМ СРСР

 

3.1 Одностороннє волевиявлення правонаступництва України.

Питання про правонаступництво стосовно договорів СРСР, державної власності, державних архівів і державних боргів СРСР виступає в якості одного з найважливіших наслідків припинення існування Радянського Союзу.

Україна в особі своїх вищих органів влади визначила правонаступництво в тих випадках, коли в силу міжнародного права це підлягає вирішенню одностороннім волевиявленням, а в інших випадках — шляхом укладання відповідних міжнародних угод.

Одностороннім волевиявленням установлена безперервність держави України, її територіальне наступництво в Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року. Цей документ закріплює існування України як суверенної національної держави в існуючих кордонах, діяльність її вищого представницького органа, що має виключне право виступати від імені всього народу — Верховної Ради УРСР, на основі верховенства Конституції. Тут же проголошувалися встановлення українського громадянства, територіальне верховенство республіки на всій її території, економічна самостійність і право здійснення зовнішніх зносин.

У Декларації оголошувалося правонаступництво на свою частку в загальносоюзному багатстві, зокрема в загальносоюзних алмазному і валютному фондах і золотому запасі, що створений завдяки зусиллям народу Республіки [31, с.264-265].

Подальший розвиток ця тенденція одержала в Законі України від 12 вересня 1991 р. «Про правонаступництво». Відповідно до цього Закону:

  •   з моменту проголошення незалежності України вищим органом державної влади в Україні була її Верховна Рада;
  •   до прийняття нової Конституції України діяла Конституція У РСР;
  •  закони й інші акти УРСР діяли на території України за умови, якщо вони не суперечили законам України, прийнятим після проголошення незалежності України;
  •  органи держави, сформовані на основі Конституції УРСР, діяли до створення органів держави на основі Конституції України;
  •  державним кордоном України був її державний кордон у складі СРСР за станом на 16 липня 1990 року;
  •   Україна підтверджувала свої зобов'язання по міжнародних договорах, що були ратифіковані УРСР до проголошення незалежності України, і проголошувала себе правонаступницею прав і обов'язків по договорах СРСР, що не суперечать Конституції України й інтересам Республіки;
  •  Україна не несла відповідальності по кредитних договорах СРСР, що були підписані після 1 липня 1991 року без згоди України;
  •   усі громадяни СРСР, що постійно мешкали на момент проголошення незалежності України на її території, ставали громадянами України.

При укладанні міжнародних договорів з різноманітних аспектів правонаступництва Україна виходила зі своїх національних інтересів.

Угода про створення Співдружності Незалежних Держав від 21 грудня 1991 року містить гарантії держав-учасниць СНД з виконання міжнародних зобов'язань, що випливають із договорів і угод колишнього СРСР. Водночас кожна держава СНД мала право підтвердити дію для себе того або іншого договору СРСР. Так, рішеннями 1992 року про участь держав-учасниць СНД у Договорі між СРСР і США про ліквідацію їхніх ракет середньої і меншої дальності 1987 року, у Договорі між СРСР і США про обмеження систем протиракетної оборони 1972 року держави-правонаступниці СРСР, у тому числі й Україна, підтвердили свою участь у цих договорах стосовно їхніх територій і з урахуванням їхніх національних інтересів [28, с.18].

Кожна з держав СНД, у тому числі й Україна, погодившись із тим, щоб членство СРСР в ООН було продовжено Російською Федерацією, самостійно вступали (крім України і Білорусії) в ООН, ставали учасницями різних міжнародних договорів.

Для рішення проблем правонаступництва і на основі Меморандуму про порозуміння з питання правонаступництва у відношенні договорів колишнього СРСР, що представляють взаємний інтерес 1992 року, Радою глав держав СНД 20 березня 1992 року була створена комісія з правонаступництва у відношенні договорів, що представляють взаємний інтерес, державної власності, боргів і активів колишнього Союзу РСР, у рамках якої було підготовлено значне число угод між державами колишнього СРСР (наприклад, Договір про право-наступництво стосовно колишнього державного боргу й активів Союзу РСР 1991 року, Угода глав держав-учасниць СНД про власність колишнього Союзу РСР 1991 року, Угода про розподіл усієї власності колишнього Союзу РСР за кордоном 1992 року, Декларація глав держав-учасниць СНД про міжнародні зобов'язання в галузі прав людини й основних свобод 1993 року та ін.). Україна є учасницею більшості з цих договорів [7].

Так, 6 липня 1992 року між Україною, Вірменією, Білорусією, Казахстаном, Киргизією, Молдавією, Російською Федерацією, Таджикистаном, Туркменістаном і Узбекистаном була підписана Угода про розподіл усієї власності колишнього Союзу РСР за кордоном. Предметом угоди була вся рухома і нерухома власність та інвестиції за межами території.СРСР, що знаходилася у володінні, користуванні і розпорядженні СРСР, його органів або інших структур, під його контролем або юрисдикцією. Під власністю, зокрема, розумілася: нерухомість, використовувана дипломатичними і консульськими представництвами СРСР; інфраструктури СРСР за рубежем і прибуток від їхньої експлуатації; власність СРСР і прибуток від діяльності юридичних осіб, що знаходилися під юрисдикцією СРСР; прибуток від виконання робіт із міжнародних угод СРСР та ін. Ця власність ділилася у відсотках — від 0,70 (для Туркменістану) до 61,34 (для Російської Федерації). Україна одержала 16,37 %. Сукупна частка Грузії, Латвії, Литви й Естонії склала 4,77 % і цією угодою не розглядалася [16, с.50].

У цей же день 1992 року між тими ж суб'єктами за участю України була підписана Угода про правонаступництво стосовно державних архівів колишнього Союзу РСР. Загальним принципом цієї угоди стало проголошення цілісності архівних фондів колишньої Російської імперії і Союзу РСР. Угодою передбачався перехід під юрисдикцію держав-учасниць СНД державних архівів та інших архівів союзного рівня, включаючи державні галузеві архівні фонди колишнього СРСР, що знаходяться на їх території. Сторони даної Угоди мають право на повернення тих фондів, що утворилися на їх території й у різний час виявилися за їхніми межами. Крім того, передбачена можливість використання державами-учасницями на основі укладання спеціальних двосторонніх угод архівів, що знаходяться в розпорядженні будь-якого учасника, шляхом доступу до них або одержання копій [23, с.23].

У 1992-1994 роках були укладені двосторонні угоди між Україною, з одного боку, і Азербайджаном, Вірменією, Грузією, Казахстаном, Молдавією, Російською Федерацією, Таджикистаном, Узбекистаном — з іншого, про врегулювання питань правонаступництва стосовно зовнішнього державного боргу й активів колишнього Союзу РСР.

3.2 Міжнародні договори України з питань правонаступництва.

Міжнародні договори колишнього СРСР про кордони та їхні режими торкаються інтересів усіх держав-правонаступниць. Відповідно до норм міжнародного права, наприклад принципу непорушності кордонів, п. 2а ст. 62 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р., ст. 11 Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо договорів 1978 р., правонаступництво держав не торкається встановлених договором кордонів. На підставі цього держави-наступниці повинні підтвердити державні кордони колишнього СРСР, що пролягають по їхній території, з третіми державами або фіксувати їх наступними договорами з прикордонними державами. Кордони між державами-наступницями, згідно зі ст. 34 Віденської конвенції 1978 р., повинні збігатися зі старими межами адміністративно-територіального поділу СРСР. Україна, наприклад, вирішує це питання згідно з нормами міжнародного права у ст. 5 Закону України про Правонаступництво України в такий спосіб: «Державний кордон Союзу РСР, що відмежовує територію України від інших держав, і кордон між Українською та Білоруською РСР, РРФСР, Республікою Молдова за станом на 16 липня 1990 р. є державним кордоном України» [24].

Прикладом практичного підходу України до вирішення питання про Правонаступництво двосторонніх міжнародних договорів є укладена в результаті обміну нотами угода від 10 травня 1995 р. між США і Україною про те, що основою двосторонніх угод, укладених між цими країнами, була ст. 34 Віденської конвенції 1978 р. У результаті подоговірного розгляду цього питання двома сторонами було вирішено, що одні договори застаріли, другі не можуть бути застосовані, а треті, зазначені в Додатку, розглядатимуться як чинні.

Після поділу СРСР на окремі незалежні держави виникли проблеми, пов'язані з правонаступництвом держав щодо державної власності, насамперед за кордоном, і державних боргів.

Згідно з Договором про Правонаступництво щодо зовнішнього державного боргу і активів Союзу РСР від 4 грудня 1991 р., держави-правонаступниці СРСР (15 республік та СРСР як держава-попередниця), беручи до уваги принципи міжнародного права і настанови Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо державного майна, державних архівів та державних боргів 1983 р., домовилися про те, що частка кожного з них у загальній сумі боргу та активів, яка визначається з урахуванням виробленого національного прибутку, експорту, імпорту та чисельності населення (агрегований показник) у 80-90-х рр., у відсотках дорівнює: РРФСР - 61,34; Україна - 16,37; Республіка Білорусь - 4,13; Республіка Узбекистан - 3,27; Казахська РСР - 3,86; Республіка Грузія -- 1,62; Азербайджанська Республіка - 1,64; Литовська Республіка - 1,41; Республіка Молдова - 1,29; Латвійська Республіка - 1,14; Республіка Киргизстан - 0,95; Республіка Таджикистан - 0,82; Республіка Вірменія - 0,86; Туркменістан - 0,70; Естонська Республіка - 0,62 (ст. 4). Договір набув чинності з моменту його підписання.

30 грудня 1991 р. країни СНД уклали багатосторонню Угоду про майно колишнього Союзу РСР за кордоном.

23 червня 1992 р. з моменту підписання набрала чинності Угода між Україною та Російською Федерацією про подальший розвиток міждержавних, відносин, ст. 13 якої передбачає передати Україні у власність частину майна колишнього СРСР за кордоном для дипломатичних і консульських потреб.

6 липня 1992 р. країни-учасниці СНД підписали Угоду про розподіл усієї власності Союзу РСР за кордоном, де у ст. 1 були підтверджені зафіксовані в Угоді 1991 р. частки країн СНД. Згідно зі ст. 2 Угоди застосування зазначених часток стосується не тільки нерухомої власності, що була в користуванні дипломатичних, консульських та інших представництв колишнього Союзу РСР, і рухомості, пов'язаної з обслуговуванням цих представництв, а також усіх видів інфраструктур і прибутків від їхньої експлуатації, прибутків від реалізації всіх різновидів власності, що належали колишньому Союзу РСР за кордоном; власності і прибутків від діяльності СРСР, а також юридичних осіб, які перебували під його юрисдикцією або контролем, а також усіх інших видів власності колишнього Союзу РСР за кордоном. Кожна сторона-учасник Угоди 1992 р. має право на самостійне володіння, користування і розпорядження належною, фіксованою часткою, що відійшла до неї від усієї власності колишнього СРСР, а також правом її виділення в натурі.

2 серпня 1992 р. набрала чинності підписана Угода між Урядом України та Урядом Російської Федерації про реалізацію права на закордонну власність колишнього СРСР, у якій ще раз було закріплено право власності України на частку нерухомого майна обсягом 16,37%, а також визначені механізми та поетапність її передачі.

9 березня 1992 р. було створено Комісію для розгляду комплексу питань, пов'язаних із правонаступництвом щодо боргів та активів колишнього СРСР, у п. 2 якого передбачалося, що питання, пов'язані з правонаступництвом щодо боргів та активів колишнього СРСР, будуть вирішуватися на двосторонніх засадах. 9 жовтня 1992 р. глави держав СНД ухвалили рішення про припинення роботи Комісії.

10 лютого МЗС України заявило, що будь-які односторонні рішення Російської Федерації щодо визначення свого статусу як продовжувача СРСР суперечать нормам міжнародного права і призводять до порушення прав інших держав - суб'єктів колишнього СРСР. Враховуючи спроби Російської Федерації змінити в односторонньому порядку статус нерухомості колишнього СРСР за кордоном, МЗС України неодноразово нотами від 22 лютого 1993 р., 20 липня 1995 р. і 21 листопада 1997 р. зверталося до зарубіжних держав з проханням не здійснювати перереєстрації нерухомості колишнього СРСР за кордоном на ім'я Російської Федерації [18, с.43].

Надалі питання ліквідації державного зовнішнього боргу та активів СРСР уточнювались у двосторонніх угодах між Росією - з однієї сторони, й Азербайджаном, Вірменією, Грузією, Казахстаном, Молдовою, Таджикистаном, Узбекистаном, Україною - з іншої. Російська сторона пропонувала так званий нульовий варіант, за якого всі активи та борги передавалися державами-спадкоємицями Російській Федерації (офіційної інформації про розмір як боргів, так і активів колишнього СРСР не існує).

Так, 9 грудня 1994 р. було підписано «Угоду між Україною і Російською Федерацією про врегулювання питань правонаступництва щодо зовнішнього боргу та активів колишнього Союзу РСР» за схемою «нульового варіанта». У ст. З Угоди зазначалося, що «Україна передає, а Російська Федерація приймає на себе зобов'язання щодо виплати частки України в зовнішньому державному боргу колишнього Союзу РСР за станом на 1 грудня 1991 р.». Ст. 4 визначала: «Для виплати частини зовнішнього боргу, закріпленого за Україною, Україна передає, а Російська Федерація приймає частку України в активах колишнього Союзу РСР за станом на 1 грудня 1991 р.». З моменту набрання Угодою чинності всі зазначені питання між Договірними Сторонами є цілком урегульованими (ст. 5). Але набрати чинності для України Угода може лише в разі ратифікації її Верховною Радою України. З цього питання Верховна Рада України прийняла 19 лютого 1997 р. Постанову № 86/97-ВР, в якій підтвердила, що Україна як повноправний правонаступник активів колишнього СРСР, набутих за безпосередньої участі українського народу, має повне право на наслідування частини активів і несення зобов'язань щодо сплати частини боргів колишнього СРСР. Згідно з Постановою, Верховна Рада України розгляне доречність прийняття Закону про ратифікацію зазначеної Угоди після отримання від уповноважених органів Російської Федерації інформації щодо: пооб’єктного складу, балансової та ринкової вартості власності колишнього СРСР за кордоном, підтвердженої висновками міжнародного аудиту; стану балансів Держбанку СРСР, Гохрану СРСР, Зовнішекономбанку СРСР, його філій та відділень за кордоном колишнього СРСР, МБЕС, М1Б, закордонних банків, які перебували у власності колишнього СРСР, за станом на 1 грудня 1991 р., підтвердженого висновками міжнародного аудиту; обсягів золотого запасу колишнього СРСР за станом на 1 грудня 1991 р.; обсягів та пооб'єктного складу діамантового фонду колишнього СРСР за станом на 1 грудня 1991 р.; обсягів і структури заборгованості країн-боржників СРСР за станом на 1 грудня 1991 р., термінів та умов ліквідації такої заборгованості, а також її руху з 1 грудня 1991 р. до поточного часу. На сьогодні такої повної інформації щодо боргів та активів колишнього СРСР російською стороною не надано, що не дає змоги визначити не процентну, а реальну частку активів та боргів, що мали б належати Україні згідно з досягнутими домовленостями, які наведеш вище. Проблема чекає на її обґрунтоване, правове спільне вирішення [13].

Правонаступництво країн СНД щодо державних архівів СРСР відбувалося відповідно до норм міжнародного звичаєвого права і ст. 31 Віденської конвенції 1983 р., що знайшло своє відображення в положеннях Угоди про правонаступництво щодо державних архівів колишнього Союзу РСР від 6 липня 1992 р. Сторони визнали цілісність і неподільність архівів Російської імперії та СРСР, що знаходяться за межами їхніх територій. Учасники взаємно визнали перехід під їхню юрисдикцію архівів СРСР, які знаходяться на їхніх територіях. Учасники Угоди зобов'язалися забезпечувати відповідно до свого законодавства доступ дослідників до архівів і визнавати на своїх територіях юридичну силу довідок, виданих державними архівними закладами країн СНД [13].

3.2.1 Угода про створення Співдружності Незалежних Держав від 21 грудня 1991 року.

Ініціаторами  укладання  Угоди про створення Співдружності Незалежних Держав виступили Білорусь, Україна та Росія, які 8 грудня 1991 року уклали в Мінську Договір про утворення СНД. 21 грудня в Алма-Аті 11 керівників колишніх радянських союзних республік підписали протокол до Договору, який зафіксував, що Азербайджан, Вірменія, Білорусь, Казахстан, Киргизстан, Узбекистан, Молдова, Росія, Таджикистан, Туркменістан і Україна утворюють Співдружність Незалежних Держав.

Одна з головних цілей СНД - збереження й подальше зміцнення відносин дружби, добросусідства і взаємовигідного співробітництва. При створенні СНД зазначалось, що Співдружність будується на принципах міжнародного права. Членство в СНД є добровільним, і кожен з учасників має право його призупиняти чи припиняти. Органи СНД мають суто консультативні та координуючі функції.

В Угоді про створення СНД 1991 р. була задекларована низка пріоритетних цілей інтеграції нової міжрегіональної організації. Це координація зовнішньої політики, співробітництво у формуванні спільного економічного та митного простору, гуманітарній сфері, питання безпеки, уніфікація законодавства та інші.

Для забезпечення таких цілей необхідні були відповідні координуючі органи і, зокрема, представницький орган, який виконував би консультативні функції, здійснював облік, сприяв інтеграції інтересів Сторін Угоди при прийнятті рішень та забезпечував їх легітимність. Ним стала Міжпарламентська Асамблея СНД.

Вищим органом Співдружності є Рада глав держав, яка обговорює і вирішує принципові питання, пов'язані з діяльністю держав-членів у сфері їх загальних інтересів. Статутом СНД передбачено і діяльність Ради глав урядів, що координує співробітництво органів виконавчої влади держав-членів в економічній, соціальній, ін. сферах спільних інтересів; Раду міністрів закордонних справ, Координаційно-консультативний комітет, Головне командування об'єднаних збройних сил, Раду командувачів прикордонними військами, Економічний суд, Комісію з прав людини. Можливим є створення робочих і допоміжних органів як на постійній, так і на тимчасовій основі [21, с.115].

Міжпарламентська Асамблея складається з парламентських делегацій учасників Угоди про Міжпарламентську Асамблею 1992 р. її рішення мають форму заяв, звернень, рекомендацій, пропозицій. До компетенції Асамблеї належить розробка рекомендаційних законодавчих актів (модельних) з питань, що знаходяться у сфері спільних інтересів держав Співдружності.

Загалом правову основу СНД складають низка угод та інших документів (Угода про створення Співдружності Незалежних Держав і Протокол до неї, Алма-Атинська декларація від 21 грудня 1991 р., Угода з військових питань, Статут СНД від 22 січня 1993 р. та ін.). Разом із членством у СНД передбачена така форма як асоційоване членство. Встановлено право виходу з СНД [21, с.117].

Таким чином, можна визначити наступні функції СНД:

  •  культурно-історична;
  •  міжнародно-правова;
  •   економічна;
  •  військово-політична.

У діяльність Співдружності були привнесені принципи радянської системи, і це багато в чому спричинило її неефективність. Деякі напрями співпраці переведені в площину двостороннього співробітництва (насамперед у галузі військової співпраці) [16].

Фактично рішення органів СНД мають необов'язковий характер, і кожна країна дотримується лише тих, які для неї вигідні й узгоджуються з національним законодавством. Так, Україна не підписала Статут СНД і є лише його асоційованим членом, не бере участі в Митному та Платіжному союзах, в органах військового співробітництва. У Міжпарламентській Асамблеї Україна має лише статус спостерігача.

3.2.2 Угода про розподіл усієї власності колишнього СРСР за кордоном.

У рамках СНД у 1992 р. була підписана Угода про розподіл всієї власності колишнього Союзу PCP за кордоном і Угода про правонаступництво щодо державних архівів колишнього Союзу PCP. Відповідно до Угоди про власність колишнього СPCP за кордоном держави - учасниці СНД взаємно визнали, що кожна з них має право на відповідну фіксовану справедливу частку у власності колишнього Союзу PCP за кордоном, і вони сприятимуть реалізації цього права. Практична позиція, зайнята Росією в цьому питанні, явно дисонувала такому положенню Угоди [8, с.33].

Була визначена шкала боргу кожної держави у відсотках: Азербайджан - 1,64; Вірменія - 0,80; Білорусь - 4,13; Казахстан - 9,86; Киргизстан - 0,45; Молдова -1,29; Росія - 61,34; Таджикистан - 0,83; Туркменістан - 0,70; Узбекистан - 3,27; Україна - 16,37. Сукупна частка Грузії, Латвії, Литви і Естонії - 4,77 % угодою не зачіпалася. При цьому сторони виходили із взаємозалежності, що існувала між зобов'язаннями брати участь у погашенні і здійсненні витрат з обслуговування державного зовнішнього боргу колишнього СРСР в частках, визначених шкалою, і можливістю реалізації права власності кожної зі сторін на частину, що належить їй, у власності колишнього Союзу PCP за кордоном.

Росія запропонувала державам СНД підписати з нею спеціальні угоди про нульовий варіант, згідно з яким ці держави відмовляються від прав на свою частку в зарубіжній власності й активах колишнього Союзу PCP, але при цьому вони не нестимуть відповідальності щодо погашення та обслуговування своєї частини в державному зовнішньому боргу СРСР. Всі держави СНД, крім України, підписали такі угоди з Росією [19].

9 грудня 1994 р. Україна після тривалих і важких переговорів уклала з Росією Угоду про врегулювання питань правонаступництва із зовнішнього державного боргу і активів колишнього СРСР, яка ще не набула чинності. Фактично ця угода базується на вказаному нульовому варіанті [27, с.42]

Держави СНД також домовилися про поділ активів і пасивів колишнього Держбанку СРСР між центральними банками держав - учасниць СНД (Договір про правонаступництво щодо зовнішнього державного боргу і активів Союзу PCP 1991 p. і Угода про доповнення до Договору 1991 р. від 13 березня 1992 p.) [19, с.55].

За Угодою про правонаступництво щодо державних архівів колишнього СРСР 1992 р. держави-учасниці домовилися про відсутність претензій на право володіння комплексом документальних матеріалів, що були створені в результаті діяльності вищих державних структур Російської імперії і колишнього Союзу PCP і які зберігаються за межами їх територій [13, с.47].

  1.  Угода про правонаступництво стосовно державних архівів колишнього Союзу РСР.

Архіви представляють велику цінність, і не тільки для наукових і культурних цілей, але і для організації держави, для її благополуччя. Держава являє єдність минулого, сьогодення і майбутнього. Віденська конвенція 1983 закономірно присвятила спеціальну частину архівів.

Предметом правонаступництва є державних архівів держави-попередниці. Під цим розуміється сукупність документів будь-якої давнини, вироблених або придбаних попередником, які належать йому відповідно до її внутрішнього права і зберігаються ім. Як загальне правило перехід архівів не супроводжується компенсацією (ст. 23).

Правонаступництво не стосується архівів, які перебувають на території попередника, але належать третій державі відповідно до внутрішнього права держави-попередниці (ст. 24). Здається, що й архіви, що належать третім країнам відповідно до міжнародного права, також не можуть бути предметом правонаступництва. У разі їх передачі держава-попередник несе міжнародно-правову відповідальність.

Ці питання мають істотне значення для Росії, в якій знаходяться архіви деяких країн, захоплені гітлерівською Німеччиною, а після її поразки вивезені в СРСР. Основи законодавства РФ про архівний фонд РФ і архівах забороняють вивіз документів з державних архівів. Разом з тим передбачено, що якщо договором встановлено інші правила, то застосовуються правила договору (ст. 25).

Конвенція закріпила принцип збереження цілісності державних архівних фондів. Цей принцип знайшов втілення в Угоді про правонаступництво щодо державних архівів колишнього Союзу РСР, укладену в рамках СНД в 1992 р.. Виходячи з принципу цілісності та неподільності архівних фондів, учасники не будуть претендувати на фонди, що утворилися в результаті діяльності вищих державних структур колишніх Російської імперії та СРСР, які зберігаються "за межами їх території" (ст. 1.)

Одночасно учасники взаємно визнали перехід під їх юрисдикцію державних архівів, включаючи архіви загальносоюзного рівня, що знаходяться на їх території (ст. 2). Отже, розділ архівів зроблений по найбільш простому критерію - територіальним. У цьому світлі витлумачені та принцип цілісності фондів.

При об'єднанні держав архіви переходять до об `єднаного державі. Для всіх інших випадків встановлені практично спільні основні правила. Частина архівів держави-попередниці, яка повинна знаходитися на території держави-наступника в інтересах нормального управління її територією, переходить до цього наступнику. Переходить також частина архівів, що має безпосереднє відношення до території наступника [25].

Попередник зобов'язаний надати наступнику відомості, що стосуються його права на територію, що визначають його межі, а також ті, які необхідні для з'ясування змісту документів з переданого архіву. Це важливе положення не знайшло відображення в Угоді між країнами СНД, але думається, що воно передбачається з урахуванням цілей і принципів Статуту СНД [38, с.27].

 Висновки до розділу 3

Міжнародні договори колишнього СРСР про кордони та їхні режими торкаються інтересів усіх держав-правонаступниць. Україна, держава, яка виступає правонаступницею СРСР прийняла від Союзу низку угод стосовно правонаступництва та відповідно від деяких відмовилась. Було створено СНД на основі розпаду СРСР, що перейняла від Союзу відповідні частки предметів правонаступництва.

Також Україною були підписані важливі для неї ж угоди, з яких слід виділити такі як, Угода про правонаступництво стосовно державних архівів колишнього Союзу РСР, Угода про розподіл усієї власності колишнього СРСР за кордоном, Угода про створення Співдружності Незалежних Держав від 21 грудня 1991 року

ВИСНОВКИ

В результаті проведеного аналізу особливостей інституту правонаступництва держав доведено, що правонаступництво можна розглядати в якості своєрідної міжнародно-правової гарантії, що забезпечує сталість міжнародних відносин у процесі заміни одних держав-суб`єктів міжнародного права іншими. Підтвердженням ефективності такої гарантії виступає той факт, що міжнародне правонаступництво постійно зазнає змін, пов`язаних із загальним прогресивним розвитком міжнародного права. Отже, правонаступництво держав означає перехід прав та обов'язків однієї держави до іншої внаслідок виникнення або припинення існування держави чи її територіальних змін, а також зміну однієї держави іншою при несенні міжнародної відповідальності за міжнародні стосунки між такими територіями. Існування універсальних договірних норм в інституті правонаступництва держав забезпечує надійні правові підстави сучасних міжнародних відносин. Коло суб'єктів міжнародних відносин постійно змінюється. Виникають нові держави, інші припиняють своє існування, у зв'язку із чим виникає питання правонаступництва. Протягом існування інституту правонаступництва в  міжнародному праві вчені виділяють декілька видів, зокрема: універсальне (повне) правонаступництво, часткове правонаступництво  та  "Tabula rasa" (з «чистого аркуша»).

Також важливе місце у правонаступництві держав має поняття «континуїтету» держави. «Континуїтет» -  це принцип, за яким держава як суб'єкт міжнародного права, незважаючи на зміни, пов'язані з її системою органів влади, назвою чи конституційним устроєм, залишається суб'єктом міжнародного права. Тобто, континуїтет держави має за мету продовження існування держави як суб'єкта міжнародного права та збереження її ідентичності.

На сьогодні правонаступництво держав регулюється не тільки нормами звичаєвого (загального міжнародного) права, але й відповідними міжнародно-правовими кодифікованими актами - Віденською конвенцією про правонаступництво держав щодо договорів 1978 року та Віденською конвенцією про правонаступництво держав щодо державної власності, державних архівів і державних боргів 1983 року. Конвенція 1983 року досі не вступила в силу. Не зважаючи на той факт, що до дедлайну збору підписів на вступ у силу Конвенції 6 держав її підписали, вони так і залишилися виключно підписантами даного документу, не завершивши процес визнання обов’язковості даного договору для їх внутрішнього законодавства, не ратифікувавши його.

Питання про правонаступництво стосовно договорів СРСР, державної власності, державних архівів і державних боргів СРСР виступає в якості одного з найважливіших наслідків припинення існування Радянського Союзу. Україна в особі своїх вищих органів влади визначила правонаступництво в тих випадках, коли в силу міжнародного права це підлягає вирішенню одностороннім волевиявленням, а в інших випадках — шляхом укладання відповідних міжнародних угод. При укладанні міжнародних договорів з різноманітних аспектів правонаступництва Україна виходила зі своїх національних інтересів.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1.  Аваков М.М. Правопреемство Советского государства./ М.М.  Аваков. - М.: [Госуд. изд-во юрид. лит-ры], 1961. - С. 10.
  2.  Аваков М.М. Правопреемство освободившихся государств./ М.М.Аваков. - М.: Междунар. отношения, 1983. - C. 26-27.
  3.  Антонович М.М. Міжнародне публічне право./М.М. Антонович. - К.: КМ Академія, 2003. - C. 36-40.
  4.  Баймуратов М.А. Международное публичное право: Учебник./ М.А. Баймуратов/ - К.: Истина, 2004. - C. 153-156.
  5.  Бараташвили Д.И. Новые государства Азии и Африки и международное право./Д.И. Бараташвили/ - М.: Наука, 1968. - 245 c.
  6.  Власова Л.В. Правопреемство государств в отношении договоров./ Л.В. Власов. - Минск: [Изд-во БГУ им. Ленина], 1982. - 120 с.
  7.  Галущенко Г.В. Структура та форма міжнародних договорів України про правову допомогу./ Г.В. Галущенко. - [Редкол.: В.Н. Денисов (головн. ред.) та ін.] // Держава і правоорічник наук. праць молодих вчених]. - К.: Ін Юре, 1999. - С. 383-385.
  8.  Гроций Г. О праве войны и мира./ Г. Гроций. - М.: [Юрид. изд-во], 1956. - 202 с.
  9.  Денисов В. Н., Мельник А. Я. Проблеми правонаступництва щодо двосторонніх договорів колишнього СРСР у відносинах між Україною та Австрією / В.Н. Денисов, А.Я. Мельник // Правова держава.- 2000. - Вип. 13. - С. 347-355.
  10.  Дмитрієв А.І., Муравйов В.І. Міжнародне публічне право: [Навч. посіб]./ А.І. Дмитрієв, В.І. Муравйов - К.: Юрінком Інтер, 2001. - C. 133-135.
  11.  Дурденевский В.Н. Главные правовые вопросы при образовании нового государства // Вопросы теории и практики международного права./В.Н. Дурденевский. - М.: Изд-во ИМО, 1959. - С. 28.
  12.  Євінтов В.І. Віденська конвенція про правонаступництво держав стосовно договорів 1978 року / В.І. Євінтов // Юридична енциклопедія. - К.: Вид-во [Укр. Енциклопедія ім. М. Бажана], 1998. - Т. 1. - С. 419-421.
  13.  Захарова Н.В. Правопреемство государств./Н.В. Захарова. - М.: Междунар. отношения, 1973. - C. 24-49.
  14.  Ігнатенко Г.В. От колониального режима к национальной государственности. (Правовые вопросы образования суверенного государства в процессе национально-освободительной революции)./Г.В. Ігнатенко. - М.: Междунар. отношения, 1966. - 158 с.
  15.  Колосов Ю.М., Кривчикова Э.С. Венская конвенция о правопреемстве государств в отношении договоров 1978 г., Венская конвенция о правопреемстве государств в отношении государственной собственности, государственных архивов и государственных долгов 1983 г. /Ю.М. Kолосов // Действующее международное право. - М., Моск. независ. ин-та междунар. права, 1996. - С.433-460.
  16.  Клапас И. Правопреемство и континуитет в международном праве // Московский журнал международного права./ И. Клапас - 1992. - № 4. - C. 22-35.
  17.  Лукашук И.И. Стороны в международных договорах./И.И. Лукашук - М.: Юрид. лит-ра, 1966. - 151 c.
  18.  Лисовский В.И. Международное публичное право./ В.И. Лисовский - М.: Междунар. книга, 1949. - С. 58-59.
  19.  Матіяшек П.Б. Сучасне правонаступництво держав за договорами: чи може бути країна відокремлена, проте залежна? / П.Б. Матіяшек // Держава і право. – М: 1998-1999. - № 2. - С. 337-340.
  20.  Марухян В.А. Правопреемство государств в современном международном праве: Автореф. дис. к-та юрид. наук./ В.А. Марухян. - Баку, 1974. - 22 с.
  21.  Мельник А.Я. Міжнародні договори колишнього СРСР: частина національного законодавства України? / А.Я. Мельник.// Юридичний журнал. - 2004. - № 3 (21). - С. 84-90.
  22.  Мережко О.О. Право міжнародних договорів. Сучасні проблеми теорії та практики./ О.О. Мережко - К.: Таксон, 2002. - C. 305-333.
  23.  Мицик В.В. Правонаступництво держав щодо міжнародних договорів:  [підручник]. / В.В. Мицик [за ред. В. Г. Буткевича]./ - К.: Либідь, 2002. - С. 371-387.
  24.  Мовчан А.П. Кодификация и прогрессивное развитие международного права./А.П.Мовчан. - М.: Юрид. лит., 1972. - 216 c.
  25.  Моцик О.Ф. Гарантія незворотності міжнародного визнання. Формування договірно-правової бази України / О.Ф. Моцик // Політика і час. - 1997. - № 5-6. - С. 23-25.
  26.  Новицкий И.Б. Основы римского гражданского права./И.Б. Новицкий. - М.: Госюриздат, 1960. - 240 с.
  27.  Ноговіцина Ю.О. Правонаступництво і континуїтет: єдність та розбіжність двох правових режимів / Ю.О. Ноговіцина // Український часопис міжнародного права. - 2003. - № 2. С. 15-24.
  28.  Перевезенцев О.Ю. Проблеми правонаступництва в сучасному міжнародному праві: український досвід. / О.Ю. Перевезенцев // Український часопис міжнародного права. - 2003. - № 2. - C. 25-30.
  29.  Талалаев А.Н. Юридическая природа международного договора./А.Н. Талалаев - М.: Международные отношения, 1963. - 263 c.
  30.  Тункин Г.И. Теория международного права./Г.И. Тункин - М.: Междунар. отношения, 1970. - 511 c.
  31.  Фельдман Д.И., Фарукшин М.Х. Крах колониальной системы и некоторые вопросы международно-правового признания и правопреемства // Издательство вузов. Правоведение./ Д.И. Фельдман. - 1962. - № 2. - С. 119-120.
  32.  Фердросс А. Международное право: Пер. с нем./ А. Фердросс. - М., Изд. иностр. лит., 1959. - C. 266-267.
  33.  Черниченко С.В. Теория международного права: В 2 т./ С.В. Черниченко - М.: Изд-во “НИМП”, 1999. - Т. ІІ: Старые и новые теоретические проблемы. - 320 c.
  34.  Шестаков Л.Н. Новые государства и нормы jus cogens. / Л.Н. Шестаков// Вестник Московского университета. - 1976. - № 1. - Cерия XII. - С. 40-45.

Електронні ресурси

  1.  Draft articles on Succession of States in respect of Treaties with commentaries [Електронний ресурс]. / Режим доступу: http://legal.un.org/ilc/texts/instruments/english/commentaries/3_2_1974.pdf (дата звернення - 17.11.14) – Hазва з екрану.
  2.  Міжнародне правонаступництво держав [Електронний ресурс]. / Режим доступу: http://www.o-pravovedenii.ru/index.php?option=com_content&view=article&id=217:mizhnarodne-pravonastupnictvo-derzhav&catid=29&Itemid=4 (дата звернення – 15.11.14) – Hазва з екрану.
  3.   Правонаступництво щодо державних архівів  [Електронний ресурс]. / Режим доступу: http://pravodom.com/mzhnarodne/20/376-pravonastupnictvo-shhodo-derzhavnix-arxiviv ( Дата звернення – 11.11.14)Hазва з екрану.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

2656. Строительство и ремонт автомобильных дорог 809.63 KB
  Технический прогресс в строительстве и ремонте автомобильных дорог Основные направления технического прогресса в дорожном хозяйстве Внедрение новой техники Повышение уровня механизации Организация и обслуживание рабочих мест...
2657. Теория физики и энергетических цепей 575.03 KB
  Законы Ома и Кирхгофа для цепей постоянного тока. Разветвленными называются цепи, содержащие узлы, т. е. точки, к которым подходит не менее трех проводников. Поскольку энергия в узлах накапливаться не может, сумма токов, притекающих в любой момент...
2658. Современные принципы использования и содержания жилья 130 KB
  Современные принципы использования и содержания жилья. Реформа ЖКХ и современные формы собственности жилья. Государственный и муниципальный контроль технической эксплуатации зданий. Система нормативных документов по технической эксплуатации зданий....
2659. Инженерная организация территорий населенных мест 39 KB
  Инженерная организация территорий населенных мест. Рельеф и его градостроительная оценка. Рельеф является важнейшим фактором, оказывающим непосредственное влияние на планировку, застройку, благоустройство города и экономику строительства. Естественн...
2660. Практический курс стандартизации, метрологии и сертификации 4.42 MB
  В пособии основное внимание уделено изучению вопросов непосредственного использования стандартов в свете положений Федерального закона Российской Федерации №184- ФЗ «О техническом регулировании»,в том числе при решении технических задач. Приведены п...
2661. Нотаріус. Особливості професії 36 KB
  Нотаріус Професія нотаріуса з’являється в ті давні часи, коли на зміну усному доказу приходить доказ письмовий, як більш об’єктивний, переконливий, надійний. Нотаріус стає центральною постаттю в створенні письмових доказів, надаючи докумен...
2662. Бухгалтерський облік в Україні 91.5 KB
  Бухгалтерський облік в Україні: завдання, вимоги, стандарти. Завдання бухгалтерського обліку Господарська діяльність кожного виробничо-комерційного підприємства базується на найбільш раціональному використанні матеріальних і грошових ресурсів,...
2663. Микропроцессоры и микро-ЭВМ 166.7 KB
  Целью изучения дисциплины “Микропроцессоры и микро-ЭВМ” является формирование у студентов знания общей методологии, а также конкретных методов проектирования основных разновидностей современных микропроцессорных средств. Необходимо...
2664. Экология как наука. Предмет и задачи экологии 237 KB
  Предмет и задачи экологии. Предмет экологии – совокупность связей между организмом и средой. Экология – наука изучающая взаимодействия организмов с окружающей средой и друг с другом. Сюда относятся и все условия существования, как неорганиченные...