17918

ПРЕДМЕТ, МЕТОДОЛОГІЯ І ЗАВДАННЯ КУРСУ РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

Лекция

Экономическая теория и математическое моделирование

Лекція 1 ТЕМА: ПРЕДМЕТ МЕТОДОЛОГІЯ І ЗАВДАННЯ КУРСУ План викладення і засвоєння матеріалу 1. Предмет і об'єкт регіональної економіки. 2. Метод і завдання регіональної економіки. 3. Регіональна економіка в системі наукових дисциплін. РЕКОМЕНДОВАНА

Украинкский

2013-07-06

145 KB

43 чел.

Лекція 1

ТЕМА: ПРЕДМЕТ, МЕТОДОЛОГІЯ І ЗАВДАННЯ КУРСУ

      

План викладення і засвоєння матеріалу

1. Предмет і об'єкт регіональної економіки.

2. Метод і завдання регіональної економіки.

3. Регіональна економіка в системі наукових дисциплін.

РЕКОМЕНДОВАНА  ЛІТЕРАТУРА

1. Алаев Э. Б. Социально-экономическая география. Понятийно - терминологический  словарь.- М.: Мысль, 1983. - С.11,53, 145, 203, 204.

2. Голиков А. П. Размещение производительных сил и регионалистика.- Харьков: Олант, 2002.-С.8-10.

3. Дорогунцов С. I., Пiтюренко Ю. I., Олійник С.Я.  та iн. Розміщення продуктивних сил України та регіональна економіка. - К.: КНЕУ, 2005.–С.3-20.

4. Зинь Є.А. Регіональна економіка. - К.: ”ВД „Професіонал”, 2007. - С.10-31.

5. Заблоцький Б.Ф. Регіональна економіка. - Львів: «Новий світ-2000», 2007. - С.11-29.

6. Манів З. О. Луцький І.М., Манів С.З. Регіональна економіка. - Львів: «Магнолія -2006», 2007. - С.14-30.

7. Олійник Я.Б. Регіональна економіка. - К.: КНТ, Видавець Фурса С.Я., 2007. –С.7-30.     

8. Регіональна економіка та природокористування/за ред. А.П.Голікова: Навч. посіб.-К.: Центр  учбової літератури. - 2009. - С.5-13.

1. Предмет та об'єкт регіональної економіки

Регіональна економіка як наука є відносно молодою. Регіональна економіка є новою галуззю в складі економічних наук, її формування, становлення та використання має важливе значення для України в умовах ринкових перетворень, коли роль регіонів у піднесенні економіки країни значно зростає. Особливо важливу роль відіграє регіональна економіка в дійовому науковому забезпеченні економічних і соціальних перетворень, створенні єдиного соціального простору при раціоналізації міжрегіональних зв'язків, формуванні регіональних ринків. Це викликано насамперед диспропорціями в регіональному розвитку, які особливо гостро проявляються зараз, у період економічної і соціальної кризи в країні.

Незважаючи на наявність певних напрацювань в цій науковій галузі в сучасних умовах переходу економіки України до нових економічних відносин у суспільстві, формування ринкового середовища виникає необхідність в уточненні поглядів на склад, зміст науки, її зв'язків з іншими галузями знань, використання положень науки для прискорення ринкових перетворень, піднесення ролі регіонів у стабілізації економіки України.

Регіональна економіка - новий напрям економічної науки, яка вивчає розвиток господарства окремих територій країни. За визначенням академіка М.Некрасова, «регіональна економіка як галузь економічної науки вивчає сукупність економічних і соціальних факторів і явищ, що обумовлюють формування і розвиток продуктивних сил і соціальних процесів у регіональній системі країни і кожному регіоні».

За С.Дорогунцовим і Я.Олійником «Регіональна економікагалузь наукових знань про економіку регіонів, закономірності економічного розвитку і функціонування суб'єктів господарювання на конкретній території».

У рамках розвитку теорії і практики регіональної економіки регіон є поняттям адміністративно-економічним, суспільним і під ним слід розуміти територіально спеціалізовану й адміністративно окреслену частину національної економіки, яка характеризується єдністю та цілісністю суспільного відтворювального процесу й управління. В де яких  публікаціях наголошується на тому факті, що термін «регіон» є синонімом терміна «район». Е. Маркузен під «регіоном» має на увазі й частину штату, й окремий штат, і декілька штатів.

Предмет дослідження - це ті аспекти, властивості й відносини, які вивчає наука або дисципліна, тобто той кут зору, під яким розглядається об'єкт.

Предмет регіональної економіки - економічний розвиток регіонів, розвиток поселень і виробництва та їх пропорцій по території, формування відносно спеціалізованих територіальних економічних систем, сукупність економічних та соціальних факторів і явищ, що обумовлюють формування і розвиток продуктивних сил у межах конкретних регіонів.

Таким чином, предмет регіональної економіки у широкому значенні є складним, багатогранним, його головними складовими частинами є:

  •  економіка окремого регіону;
  •  економічні зв'язки між регіонами;
  •  регіональні системи (національна економіка як система взаємодіючих регіонів);
  •  розміщення продуктивних сил;
  •  регіональні аспекти економічного життя.

Об'єктом дослідження називають незалежні від людини матеріальні предмети, явища або категорії об'єктивної дійсності, які входять у сферу людської діяльності та засвоюються суб'єктом пізнавально і практично.

Об'єкт регіональної економіки територія, регіони різного масштабу як цілісні суспільно-географічні системи зі своїм природно-ресурсним, демографічним, економічним потенціалом та властивою лише йому територіальною організацією господарства

Регіональна економіка як галузь знань займається:

—  дослідженням закономірностей,  принципів і факторів розміщення продуктивних сил. і соціальної інфраструктури в територіальному аспекті;

— аналізом, прогнозуванням і обґрунтуванням напрямів розміщення продуктивних сил з урахуванням загальної стратегії соціально-економічного розвитку регіонів і екологічних вимог;

— вивченням економіки регіонів і міжрегіональних економічних зв'язків, а також територіальної організації господарства.

Відповідно необхідно розрізняти, щодо України, три основних рівня РЕ — республіканський народногосподарський комплекс; суспільно-географічні комплекси регіонального рівня і муніципальне (місцеве) господарство.

Вивчення курсу «Регіональна економіка» дає змогу оволодіти закономірностями та факторами сучасного розміщення продуктивних сил як національного багатства, особливостями територіального господарювання, а це, в свою чергу, дає можливість сформувати перспективу регіонального розвитку, прийняття довгострокових рішень щодо розміщення продуктивних сил.

Головні завдання навчального курсу:

- надання студентам необхідних системних знань з теоретичних і прикладних питань регіональної економіки і регіонального розвитку;

- обґрунтування практичного значення регіонального підходу до управління соціально-економічним розвитком територій;

- поглиблення знань про об’єктивну необхідність раціонального й ефективного використання природних науково-виробничих та людських ресурсів регіонів країни, охорони на-середовища;

- засвоєння принципів раціонального природокористування; понять про екологічний моніторинг, екологічні норми та стандарти;

- вивчення специфіки господарського механізму управління процесом природокористування та природоохоронними процесами.

2. Метод і завдання регіональної економіки

Обґрунтовуючи сутність регіональної економіки як науки, потрібно відповісти на питання: як вона відповідає теорії економічних систем, які її основні методологічні принципи і методи дослідження.

Під методологією наукового дослідження розуміють систему підходів, принципів, показників, методів дослідження соціально-економічних процесів, обґрунтування оптимальних рішень. Для поглибленого аналізу цих складних народногосподарських систем і підсистем використовують низку спеціальних методів залежно від структури і стратегії розвитку народного господарства, територіального їх розміщення, обсягу виробництва, кон’юнктури ринку, наявності споживача тощо.

До цієї системи методів належить: аналітичний і порівняльний метод, балансовий метод, статистичний метод, нормативний, картографічний, експедиційний, економіко-математичного моделювання та інші методи, які будуть висвітлені в окремому розділі.

Регіональна економіка як наука має свій метод дослідження і аргументацію спеціальних завдань її розвитку. Метод регіональної економіки – це спосіб пізнання предмета регіональної економіки, за якого регіональна економіка розглядається як частина національної економіки, що саморозвивається на основі дії об'єктивних економічних законів.

Методологічні основи науки про розміщення продуктивних сил і регіональну економіку сформували основоположники ринково теорії розміщення виробництва: І. Тюнен, А. Вебер, А. Гетнер, А. Льош, В. Крісталлер, У. Ізард, Дж.Чорлі, П. Хаччет та ін.

Розвиток науки про розміщення продуктивних сил і регіональної економіки, її становлення в Україні відбувся під керівництвом академіка В. Вернадського. У центрі уваги вчених були проблеми впливу природних умов і ресурсів на економічний розвиток, обґрунтування доцільності залучення нових ресурсів у господарський обіг, проблеми спеціалізації і комплексного розвитку території, економічного районування.

Сучасні науковці працюють над вдосконаленням методологічних основ регіоналізації економіки і розміщення продуктивних сил, спираючись на досягнення попередніх поколінь науковців-дослідників. Вагомий внесок у теорію регіоналізації економіки і розміщення продуктивних сил зробили вчені: О. Алімов, П. Ващенко, К. Воблий, О. Діброва, С. Дорогунцов, М. Долішній, Б. Данилишин, Ф. Заставний, М. Паламарчук, М. Пістун, Ю. Пітюренко, В. Поповкін, О. Шаблій, Я. Жупаньський, М. Чумаченко, В. Симоненко, Я. Фащевиця, Я. Степаненко та ін.

В умовах обмеженості ресурсної бази економічного зростання ведеться активний пошук найбільш прийнятних форм організації виробництва і розвитку соціальної сфери. В основу сучасної теорії регіоналізації економічної політики покладена модель забезпечення сталого її розвитку.

До основних принципів регіональних досліджень належать:

Принцип еволюційного розвитку передбачає врахування того, що соціально-економічні процеси розвитку на регіональному рівні не здійснюється раптово, негайно. Для усвідомлення нових спрямувань, втілення їх у життя необхідна зміна психології людей, людських відносин, які склалися, а для цього погрібний певний період часу.

Принцип цілеспрямованості, який визначається як умова досягнення конкретних цілей у рамках функціонування системи.

Принцип цілісності, який слід розуміти як можливість регіональної системи функціонувати в автономному режимі на основі комплексного використання природних, мінерально-сировинних, трудових і фінансових ресурсів і, відповідно, єдиної функції управління цим розвитком.

Принцип науковості, оптимальності передбачає використання економічних законів розвитку суспільства в обґрунтуваннях регіональних соціально-економічних рішень, що дозволяє об'єктивно оцінити тенденції у певних сферах регіонального розвитку, врахувати їх в прогнозних обґрунтуваннях, впровадження оптимальних рішень, тобто досягнення максимальних результатів при мінімальних затратах.

Принцип соціальної спрямованості означає, що у забезпеченні соціально-економічного розвитку необхідно враховувати інтереси людей, різних верств населення, забезпечувати соціальні потреби.

Принцип підвищення ефективності виробництва на регіональному рівні передбачає впровадження на підприємствах усіх галузей регіональної економіки заходів, спрямованих на економію усіх видів витрат, пов'язаних із виготовленням продукції. Принцип реалізується через різноманітні форми раціонального використання та збереження трудових, матеріальних, природних ресурсів.

Принцип пропорційності та збалансованості реалізується в ринкових умовах в результаті досягнення рівноваги між попитом та пропозицією на певний вид продукції, послуг, виконання робіт, забезпечення раціональних співвідношень між мінімально необхідними потребами і наявними ресурсами.

Принцип пріоритетності визначає необхідність вибору пріоритетних напрямів діяльності в реалізації завдань соціально-економічного розвитку регіону, невідкладність виконання першочергових завдань.

Принципу специфічності та загальності, згідно з яким регіональна економіка повинна:

1) мати загальні риси, що кореспондуються з національною економікою в цілому;

2) мати загальні риси, що кореспондуються з аналогічними регіональними системами;

3) бути наділеною специфічними особливостями, які визначають природну диференціацію умов господарської діяльності на території країни.

Методологія розробки теоретичних і прикладних завдань щодо розвитку економіки регіонів і розміщення продуктивних сил передбачає певну послідовність проведення досліджень і охоплює такі етапи:

  •  програмний, що передбачає обґрунтування програми виконання певного завдання чи проекту - його мети, очікуваних результатів, виконавців, складання кошторису, джерел фінансування тощо;
  •  інформаційний - збирання та обробка відповідної інформації, складання паспортів досліджуваних об‘єктів;
  •  аналітичний - проведення аналізу одержаної інформації, її систематизація та інтерпретація з метою отримання наукових і практичних результатів;
  •  модельний, який включає розроблення системи моделей прогнозування і планування для різних рівнів управління;
  •  алгоритмічний - визначення чіткого порядку вироблення конкретних рішень щодо розміщення відповідних продуктивних сил у взаємозв‘язку з існуючим територіальним економічним потенціалом;
  •  концептуально-конструкторський - розроблення концепції, проектів, програм, опрацювання прикладних рішень, одержання пошукового результату.

У перехідний до ринку період виникають відповідні модифікації і в методології дослідження регіональної економіки. Насамперед змінюються підходи до формування регіональних цілей розвитку. Замість забезпечення додаткового економічного ефекту за рахунок оптимізації організації господарства на перше місце виходить створення сприятливих умов для життя та соціального забезпечення населення регіонів. Конкретизація цілей виступає у формі інтересів регіонів, доступних для регіонального управління, якими є:

• відповідність рівня та способу життя населення, його окремих прошарків та груп світовим стандартам;

• наявність регіональних бюджетно-фінансових та інших економічних засобів регулювання економіки;

• існування можливостей для використання трудових (виробничих, інтелектуальних) потенцій населення, тобто місць застосування праці;

• функціонування інфраструктуро забезпечених внутрі- та міжрегіональних зв'язків (господарських, соціальних, інших);

•  стабільність суспільно-політичної та національно-етнічної системи.

Стає очевидним, що відповідність регіональної економіки та національної економіки загалом вимогам дії економічних законів залежить від способу економічного мислення суб'єктів національного регіонального і локального управління виробництвом, їхньої спроможності моделювати економічні процеси, виявляти тенденції та приймати правильні рішення.

Завдання регіональної економіки. В умовах ринкових відносин на перший план виходять процеси економічного і соціального розвитку регіонів і низових адміністративних районів, комплексне і детальне вивчення стартового рівня економічного розвитку регіонів, природно-ресурсного потенціалу, регіональних демографічних, соціальних, економічних і екологічних проблем.

Головні завдання, які вирішує регіональна економіка:

- забезпечення ефективності суспільного виробництва за рахунок просторових її складових (раціональне розміщення виробництва, комплексний розвиток регіонів;

- регіоналізація єдиної соціальної, економічної, демографічної і екологічної політики.

Пріоритетний напрям регіональної економіки - вивчення горизонтальних зв'язків, що формуються на основі угод між державою і регіонами, які в певному значенні впливають на перспективи соціально-економічного розвитку України в цілому та її регіонів зокрема.

Досягнення  результатів потребує розв'язання багатьох проблем, які сформувалися у регіонах України упродовж тривалого історичного періоду. Серед них можна назвати:

● по-перше, суперечності між існуючою територіально-галузевою структурою економіки регіонів України та необхідністю створення конкурентоспроможних регіональних економік з високою продуктивністю праці та гнучкою організацією виробництва;

● по-друге, невідповідність між сформованим економічним потенціалом окремих регіонів, галузей і комплексів та ефективністю їх використання у період переходу до ринку;

● по-третє, нераціональне розміщення промислового виробництва, галузей соціального комплексу та невідповідність фінансово-економічного механізму їх функціонування;

● по-четверте, неспроможність інтеграції української економіки до клубу розвинутих країн через невідповідність структури, динаміки виробництва валової доданої вартості економік регіонів, економічного механізму загалом і стану демократії стандартам цих країн.

Усе це ставить вирішення багатьох завдань перед теорією і практикою регіональної економіки. Пріоритетним у дослідженнях регіональної економіки є вивчення процесів, що впливають на економіку регіонів, а саме:

- удосконалення поділу праці, територіальна організація господарства регіонів;

- структурна перебудова економіки регіонів;

- міжнародне співробітництво в розвитку продуктивних сил окремих регіонів.

У межах регіональної економіки досліджуються такі проблеми, як:

- регіональна політика держави;

- розробка і реалізація регіональних програм економічного і соціального розвитку;

- ефективність спеціалізації і комплексного розвитку регіону;

- економічне районування;

- районне планування та інші питання, пов'язані з розміщення продуктивних сил і комплексним розвитком регіонів.

Таким чином, у дослідженнях регіональної економіки має статися зміщення центру ваги від загальних територіальних проблем на регіональний рівень до оцінки раціональності розвитку і розміщення продуктивних сил в окремих регіонах. При цьому слід ураховувати галузеві розробки, надто з базових галузей економіки України. Вони мають слугувати орієнтиром для визначення перспектив територіального розвитку регіонів.

Для вирішення цих завдань необхідно насамперед сформувати кадри, які спроможні мислити економічними і регіональними категоріями, підбирати відповідну систему критеріїв і показників для економічного аналізу, узагальнення тенденцій розвитку, науково обґрунтовувати стратегію і тактику розвитку регіональної економіки.

Регіональна економіка має розвиватися динамічно, постійно збагачуватись новими ідеями і концепціями, методологічними і методичними розробками, рекомендаціями практичного спрямування. У найближчому майбутньому передбачається на практиці реалізувати регіональне стратегічне планування з розробленням та прийняттям місцевими органами влади відповідних регіональних стратегій розвитку. У принципово нових соціально - економічних умовах навчальний курс повинен сприяти формуванню у студентів бачення можливих напрямів і шляхів створення висококонкурентної соціально-орієнтованої ринкової економічної системи.

3. Регіональна економіка в системі наукових дисциплін

Наука «Регіональна економіка»  взаємодіє з широким колом інших наук. Вона належить до економічних наук, в основу яких покладені результати наукових досліджень природничих, географічних, геологічних і технічних наук. Результати досліджень останніх безпосередньо впливають на характер розміщення промислових об’єктів, сільськогосподарського виробництва, транспорту тощо. Оскільки регіональна економіка перебуває на межі економіки й суспільної географії, вона має тісні зв'язки, з одного боку, з низкою економічних наук, а з іншого - з низкою суспільно-географічних наук.

Просторова інтерпретація економічних явищ неможлива без напрацювань суспільної (соціально-економічної) географії та її галузевих наук - географії населення, природних ресурсів, промисловості, сільського господарства, транспорту, сфери обслуговування та ін. Зокрема, регіональна економіка широко користується розробленими економіко-географами теоретичними положеннями про економіко-географічне положення, економічне районування, територіально-виробничі комплекси, територіальні соціально-економічні системи.

Регіональна економіка і її продуктивні сили тісно пов’язані з економічною теорією. В основу теорії розміщення продуктивних сил покладено загальні економічні закони. В умовах ринкової економіки, як правило, розміщення продуктивних сил здійснюється відповідно до тих законів, виходячи з яких досягається оптимальний економічний та соціальний ефект при мінімальних витратах. Найзагальнішим законом, що визначає характер розміщення продуктивних сил, є закон ефективного використання суспільної праці, згідно з яким найвища продуктивність праці забезпечується завдяки зниженню затрат праці на подолання просторового розриву між окремими елементами виробництва, за рахунок чого можна значно збільшити обсяги перевезення готової продукції між товаровиробником і її споживачем.

Можна стверджувати, що в основі регіональної економіки лежить макроекономіка - складова частина економічної теорії, яка вивчає великомасштабні економічні явища, такі, як виробництво валового національного продукту й національного доходу, інфляція, безробіття, економічне зростання, державні доходи, витрати, грошовий обіг тощо.

Регіональна економіка широко використовує результати наукових досліджень галузевих економік: фінансів, економіки праці, економіки природокористування, історії народного господарства, економічної статистики, економічної кібернетики, економічної і соціальної географії, картографії тощо.

Вище наведені дисципліни в основному забезпечують  регіональну економіку інформацією, методами досліджень, показниками, які характеризують параметри економічного процесу. В свою чергу регіональна економіка  збагачує інші економічні науки власними категоріями, інформацією про регіональні економічні характеристики. Наука і практика розміщення продуктивних сил мають першочергове значення для територіального планування і формування цільових галузевих і територіальних комплексних програм.

Основні напрями економічного аналізу, пропорцій і закономірностей відтворення виробництва, динаміки і факторів його зростання подані в визначеній системі показників економічної статистики. На основі зведених статистичних даних аналізують і оцінюють: показники рівня, структури, динаміки і ефективного розвитку економіки, її збалансованості і пропорційності з метою виявлення можливостей і резервів стратегічних напрямків розвитку галузей народного господарства (в першу чергу пріоритетних як для країни в цілому, так і для певної території, регіону). Таким чином, економічна статистика допомагає використати відповідні методи і способи розробки планів, які б повністю задовольняли потреби розвитку народного господарства. Завдання статистики в цьому випадку полягає в тому, щоби на конкретних прикладах розкрити економічні можливості в розвитку продуктивних сил країни, знайти оптимальне їх розміщення, ефективно використовуючи весь наявний економічний і природно-ресурсний потенціал.

Для дослідження регіональної економіки застосовуються зароджені в лоні суспільної географії методи регіонального аналізу, під яким розуміється економіко-географічний аналіз факторів регіонального розвитку для пізнання закономірностей і особливостей формування конкретних районів з метою визначення раціональних шляхів соціально-економічного становлення [3, с 42].

У вирішенні питань регіонального маркетингу регіональна економіка має тісний зв'язок з маркетинговою географією прикладною суспільно-географічною наукою, яка вивчає закономірності територіальної організації виробничо-споживчого комплексу та його особливості в різних країнах і регіонах.

Прикладні завдання регіональної економіки багато в чому збігаються із завданнями дисципліни «розміщення продуктивних сил», яка перебуває в тісному зв'язку із соціально-економічною географією та вивчає просторові аспекти розвитку суспільного виробництва, закономірності, особливості та ефективність просторового розміщення й розвитку продуктивних сил, соціально-економічного розвитку регіонів і територіальної організації господарства.

Слід зазначити, що деякі вчені виділяють таке родове поняття для комплексу наук, об'єктом яких є регіон, як регіоналістика, вважаючи регіональну економіку її частиною. Водночас, на думку російського регіоналіста О.Г. Гранберга, регіональна економіка перебуває на перетині економіки й регіоналістики.

В індустріальних країнах Заходу подібний напрямок відомий під назвою регіональної науки. Регіональна наука - це наукова школа, яка вивчає просторові аспекти соціальних, економічних, політичних і культурних явищ за допомогою математичних методів і методів регіонального аналізу. Концепцію регіональної науки запропонував у 1950-х pp. американський регіоналіст Уолтер Айзард (Ізард) як міждисциплінарний напрямок на межі економіки, соціології та суспільної географії [8]. Сам він даний термін трактував досить широко: «...назва «регіональна наука» повинна показати, що ця дисципліна не вкладається в рамки ніякої іншої суспільної науки, кожна з яких має свій характерний підхід до досліджуваних явищ: вона пов'язана з регіональною економікою, екологією, теоретичною географією, регіоналізмом і низкою інших суспільних наук і разом з тим помітно відрізняється від них».

Завдання наукових досліджень - всебічно обґрунтувати необхідність збалансування розміщення продуктивних сил у країні та її регіонах, що сприятиме досягненню економічної незалежності країни, зростанню добробуту населення, зміцненню могутності України.

Контрольні питання

1. Що є об'єктом і предметом регіональної економіки?

2. Визначте місце і роль регіональної економіки в системі наук.

3. Розкрийте методологічні принципи" і наукові методи дослідження в регіональній економіці.

4. Які проблеми досліджує регіональна економіка?

Для самостійного вивчення: 

ТЕМА: ТЕОРІЇ РОЗМІЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ І  РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКНОМІКИ

План викладення і засвоєння матеріалу

1.Теорії розміщення продуктивних сил і розвитку регіонів.

2.Нові концепції регіонального  розвитку.

РЕКОМЕНДОВАНА  ЛІТЕРАТУРА

1.Алаев Э. Б. Социально-экономическая география. Понятийно - терминологический словарь.- М.: Мысль, 1983.

2.Голиков А.П. Математические модели  в географии. - Харьков: Высшая школа, 1986. - 197 с.

3.Голиков А. П. Размещение производительных сил и регионалистика. - Харьков: Олант, 2002. - С.8-10.

4.Дорогунцов С. I., Пiтюренко Ю. I., Олійник С.Я.  та iн. Розміщення продуктивних сил України та регіональна економіка. - К.: КНЕУ, 2005. - С.23-36.

5.Дорогунцов С.І. и др. Теорії розміщення  продуктивних сил  і регіональної економіки: Навч.посібник/НАН України; Рада по вивченню продуктивних сил; Київський національний економічний ун-т ім. Тараса Шевченка.-К.; СТАФЕД, 2001.- 143 с.

6.Заблоцький Б.Ф.Регіональна економіка.-Львів:«Новий світ-2000», 2007.-С.81-94.

7.Зинь Є.А.  Регіональна економіка.-К.:”ВД „Професіонал”.2007.-С.22-27.

8.Липец Ю.Г. География мирового хозяйства .-М.: Владос,1999.- с.18-90.

9.Манів З. О. Луцький І.М., Манів С.З. Регіональна економіка.-Львів: «Магнолія -2006»,2007.-С.19-23.

10.Олійник Я.Б. Регіональна економіка. - К.: КНТ, Видавець Фурса С.Я., 2007. – С.30-42.     

11.Родионова И.А. Макрогеография промышленности мира.- М.: Московский Лицей, 2000.- с.46-58.

12.Регіональна економіка та природокористування/за ред. А.П.Голікова: Навч. посіб.-К.: Центр  учбової літератури.-2009.-С. 60-68.

13.Розміщення продуктивних сил України/ за ред. В.В. Ковалевського.-К.: Т-во „Знання”, КОО,2006.-С.16-18.

14.Стеченко Д.М. Розміщення продуктивних сил і регіоналістика. - К.: Вікар, 2001.- С.64-76.

15. Сонько С. П. Ринок і регіоналістика. - К.: Ельга, Ніка-Центр, 2002. - С.14-53.

1. Теорії розміщення продуктивних сил і розвитку регіонів

Пріоритетним напрямом соціально-економічного розвитку України є регіональна стратегія розвитку, в основу якої покладені сучасні теорії регіоналізму, що функціонують в умовах постіндустріального суспільства.

Розробкою регіональних теорій займалися як економгеографи, так і економісти. Класиками регіональної науки є: німецькі вчені Іоганн Тюнен, Альфред Вебер, Вільгельм Кристаллер, Аугуст Льош; російські вчені Н.Н. Баранський, Н.Н. Колосовський та інші. Найсильніші наукові школи склалися в Німеччині, Швеції, Великобританії, США, Франції.

Виділяють такі напрями і теорії розміщення продуктивних сил і розвитку регіонів:

географічний детермінізм;

енвайронменталізм;

штандортні теорії розміщення;

регіональна наука;

теорія ринків збуту;

геополітика.

Географічний детермінізм — форма натуралістичних учень, де провідна роль у розвитку суспільства та нації відводиться географічному положенню та природним ресурсам (Монтеск'є, Е. Реклю).

Енвайронменталізм — наукове вчення, що пояснює міжнародний поділ праці різницею у природному середовищі (Сміт, Е. Хентингтон). Е. Хентингтон розробив теорію „кліматичних оптимумів", згідно з якою найсприятливіші умови для розвитку виробництва мають країни, розташовані у помірному поясі.

Штандортні теорії розміщення виникли у XIX ст. і зв'язані з іменами І.Г. фон Тюнена, В. Лаунхардта, А. Вебера. Основними особливостями цих теорій є: розгляд одного, окремо взятого сільськогосподарського чи промислового підприємства; припущення, що дані за всіма факторами розміщення можна зібрати, узагальнити й отримати точну відповідь про оптимальне місце будівництва підприємства (розміщення виробництва).

І. Тюнен вперше обґрунтував наявність об'єктивних закономірностей розміщення товарного виробництва. Перша його праця „Ізольована держава в її ставленні до сільського господарства і національної економіки" з'явилась у 1826р. Вчений відкрив вплив фактора простору на затрати та прибуток сільськогосподарських підприємств і встановив, що таким чином простір впливає на спеціалізацію підприємств. Тюнен запропонував модель розподілу в просторі спеціалізації та способів ведення сільського господарства залежно від відстані до міста, яке водночас є ринком збуту сільськогосподарської продукції і постачальником промислових товарів. Як основний фактор розміщення в моделі є транспортні витрати.

В. Лаунхардт також вважав транспортний фактор вирішальним для розміщення промислових підприємств. Він обґрунтовував мінімізацію транспортних витрат на сировину, допоміжні матеріали і готові вироби правильним вибором місця для їх розміщення.

А. Вебер у праці „Теорія штандорта промисловості" (1909 р.) визначив і проаналізував основні фактори, які впливають на розміщення окремо взятого промислового підприємства та запропонував основний критерій оптимальності розміщення — мінімізацію сумарних витрат виробництва і збуту. Вебер увів поняття „стандартного фактора" або фактора розміщення і визначив його як чітко виражену перевагу, що виникає в процесі економічної діяльності, коли така діяльність здійснюється в даній місцевості чи у певному типі місцевості". На думку Вебера, на місцезнаходження підприємства найбільший вплив чинять такі фактори: транспортні витрати (основний), витрати на робочу силу, агломерації. Останній визначається технічною і просторовою концентрацією виробництва, можливістю використання спеціалізованої ремонтної бази, інфраструктури.

Регіональна наука - це напрям зарубіжної теорії розміщення продуктивних сил, що виник у першій половині 50-х років і є синтезом багатьох традиційних наук. Термін „регіональна наука" ввів американський економіст Уолтер Айзард, який вважав, що це поняття є ширшим за регіональну економіку. Регіональна наука має вивчати простір, регіони (райони), локації (місце розташування) та їх системи. Найвидатнішими представниками регіональної науки є: П. Хаггет (Англія), У. Айзард (США), В. Леонтьєв (США), які видали низьку праць із регіонального планування й економічного прогнозування.

П. Хаггетом у працях „Просторовий аналіз" (1965р.), „Моделі в географії" (1971 р.) розроблена теорія просторової організації суспільства, моделювання процесів на основі мінімізації витрат сил і часу під час переміщення на найкоротші відстані. В. Леонтьєв розробив методи вивчення міжгалузевих зв'язків і міжгалузевого балансу за схемою „витрати - випуск" і є автором „Дослідження структури американської економіки" (1958 р.). Основним недоліком моделей типу „затрати - випуск" для пояснення регіонального росту є відсутність можливості повною мірою враховувати господарську динаміку.

У. Айзард та В. Леонтьєв на початку 50-х років розробили перші багатогалузеві моделі міжрайонних зв'язків.

Теорія ринків збуту пов'язана з працями таких видатних вчених, як: Август Льош та Вільгельм Кристаллер. А. Льош розглядав теоретичні проблеми розміщення господарства в цілому, в масштабі всієї країни, а тому багато уваги приділяв економічним районам. Вирішуючи проблеми розміщення виробництва, він сконцентровував увагу на ринках збуту готової продукції. Основними факторами розвитку він вважав: ринок збуту товарів; інтереси національного господарства; максимальний прибуток; транспортний; сировинний. В. Кристаллер створив і обґрунтував теорію „центральних міст", тобто міст, які забезпечують навколишній простір товарами та послугами; визначив роль міст і агломерацій у формуванні ієрархічної територіальної структури країни.

Геополітика - це напрямок, який досліджує політику держави щодо довкілля та розглядає проблеми, які виникають внаслідок просторових відносин. Вперше цей термін увів Р.Челлен (наукова праця „Великі держави" (1910р.), а розвинув Ф.Ратцель (наукові праці „Антропогеографія" у 2т., „Політична географія" (1987р.)).

В останні десятиліття розвивалися концепції територіально-виробничого комплексоутворення і „полюсів зростання". В основу теорії територіально-виробничих комплексів, розроблену в працях Н.Н. Колосовського (1969р.), покладено технологію енерговиробничих циклів. Згідно з його визначенням, ТВК - це економічна комбінація підприємств в одній точці або районі, за допомогою чого досягається певний економічний ефект завдяки вдалому добору підприємств відповідно до природних і економічних умов району, його транспорту й економіко-географічному положенню.

В основу виділення ТВК М. М. Колосовський поклав метод енерговиробничих циклів (ЕВЦ). За його допомоги визначається технологічна послідовність відтворювальних процесів у регіоні, починаючи з сировини та енергії й закінчуючи (на верхніх «поверхах» ЕВЦ) готовою продукцією. Спираючись на типові властивості, М. М. Колосовський виділив генералізований ЕВЦ. Під цим терміном він розумів структуру, що включає найбільш важливі, сутнісні риси всіх реальних циклів даного виду. Очевидно, він це зробив заради досягнення двох цілей: типології ТВК і обґрунтування наявності в структурі ТВК стійких підсистем - своєрідних великих блоків, модулів. Обидві мети взаємозалежні, виступають як альтернатива галузевій структурі.

За виробничою спеціалізацією прийнято виділяти ТВК металургійні, машинобудівні, паливно-енергетичні, нафтогазохімічні, лісопромислові, агропромислові та інших галузей спеціалізації (відповідно до ЕПЦ, що перебувають у їхній основі). За характером територіальної структури ТВК підрозділяють на моноцентричні, що мають у якості ядра один потужний економічний вузол, поліцентричні, які мають два або декілька ядер, та децентричні, що формуються, у яких потужні економічні вузли поки ще відсутні.

В Україні серед робіт з теорії ТВК слід відзначити монографію львівського економіко-географа Ф. Д. Заставного.

До теорії ТВК є близькою теорія промислових кластерів, що виникла в західній економічній науці. Промисловий кластер - це група взаємозалежних географічно наближених компаній (постачальники, виробники, посередники) і пов'язаних з ними організацій (освітні заклади, органи державного управління, інфраструктурні компанії), що діють у певній сфері й взаємодоповнюють одна одну. Таким чином, під кластером розуміється мережа незалежних виробничих та (або) сервісних фірм, включаючи їх постачальників, творців технологій і ноу-хау (університети, науково-дослідні інститути, інжинірингові компанії), сполучаючих ринкових інститутів (брокери, консультанти) і споживачів, що взаємодіють між собою у рамках єдиного ланцюжка створення вартості.

В економічну науку термін уведений американським економістом Майклом Портером, на думку якого конкурентоспроможність країни в умовах ринкової економіки слід розглядати через призму міжнародної конкурентоспроможності кластерів - об'єднань фірм різних галузей, причому принципове значення має здатність цих кластерів ефективно використовувати внутрішні ресурси.

Проаналізувавши конкурентні можливості понад 100 галузей у десяти країнах, М. Портер дійшов висновку, що найбільш конкурентоспроможні транснаціональні компанії звичайно не розкидані безсистемно по різних країнах, а мають тенденцію концентруватися в одній країні, а іноді навіть в одному регіоні країни. Пояснюється це тим, що одна або декілька фірм, досягаючи конкурентоспроможності на світовому ринку, поширюють свій позитивний вплив на найближче оточення: постачальників, споживачів і конкурентів. А успіхи оточення, у свою чергу, впливають на подальше зростання конкурентоспроможності даних компаній. Як результат такого взаємовигідного співробітництва формується кластер - співдружність фірм тісно пов'язаних галузей, що взаємно сприяють зростанню конкурентоспроможності одна одної.

Розрізняють три види кластерів:

1) регіональні (регіонально обмежені об'єднання навколо наукового або промислового центру);

2) вертикальні (об'єднання всередині одного виробничого процесу, наприклад, ланцюжок «постачальник - виробник - збутовик - клієнт»);

3) горизонтальні (об'єднання споріднених галузей промисловості в один мегакластер, наприклад, «хімічний кластер» або на ще більш високому рівні агрегації - «агропромисловий кластер»).

Головна особливість кластера - його інноваційна орієнтованість. Досвід США (підтримка й стимулювання створення інноваційних кластерів - феномен Силіконової долини) показує, що інноваційні промислові кластери можуть формуватися на рівні регіону, де є висока концентрація взаємозалежних галузей.

На початку 50-х років минулого століття на Заході набула розвитку ідея створення „полюсів зростання", що базувалася на теорії інновацій Йозефа Шумпетера. Ця теорія була обґрунтована французьким вченим Ф.Перру. В основі ідеї полюсів зростання лежить уявлення про провідну роль галузевої структури економіки і насамперед галузей, що лідирують, створюють нові товари та послуги. Ті центри й ареали економічного простору, де розташовуються підприємства галузей, що лідирують, стають полюсами тяжіння факторів виробництва, оскільки забезпечують найбільш ефективне їх використання. Це призводить до концентрації підприємств і формування полюсів економічного зростання.

Сучасна теорія міжрегіональних економічних взаємодій включає в себе та інтегрує окремі теорії розміщення виробництва і виробничих факторів, міжрегіональних економічних зв'язків, розподільчих відносин. Вона використовує результати теорії загальної економічної рівноваги і міжнародної економічної інтеграції.

У системному аналізі міжрегіональних взаємодій важливу роль відіграють три фундаментальних поняття: оптимум Парето, ядро, економічна рівновага.

Оптимум Парето — це велика кількість варіантів розвитку економіки, які не можна покращити для одних регіонів, не погіршуючи стану інших. Але різні оптимальні, за Парето, варіанти неоднаково вигідні для окремих регіонів. Існує також можливість, що якісь регіони, діючи самостійно чи в коаліції з іншими регіонами, можуть досягти більш вигідного для себе стану. Більш сильною вимогою до вибору взаємовигідних варіантів для регіонів є умова належності до ядра.

Ядро багаторегіональної системи — це множина таких варіантів розвитку, у здійсненні яких зацікавлені усі регіони, у тому розумінні, що їм невигідно виділятися із системи, утворюючи коаліції. Ядро, якщо воно існує, складається лише з оптимальних, за Парето, варіантів.

Отже, теорії регіональної економіки є  тією основою, що дозволяє оптимізувати структуру господарства регіону, визначити шляхи розвитку економіки, соціальної сфери.

„Точки економічного зростання" здебільшого створюються на обмежених територіях з метою підтримки малого та середнього бізнесу. При цьому підвищення ділової активності та рівня зайнятості призводить водночас до скорочення витрат на соціальні програми для жителів підприємницької зони й до збільшення бюджетних надходжень за рахунок податків з доходів підприємств та громадян. Але для країн перехідної економіки, де слабо розвинута соціально-виробнича інфраструктура, ця концепція має обмежене застосування.

Вагомий внесок у розробку теоретичних і прикладних проблем регіональної економіки зробили відомі українські вчені-економісти Б.М. Данилишин, М.І. Долішній, С.І. Дорогунцов, І.І. Лукінов, Я.Б. Олійник, В.І. Пав-лов, В.М. Трегобчук, М.І. Фащевський, М.А. Хвесик, Л.Г. Чернюк, Н.Г. Чумаченко та інші, праці яких є основою для обґрунтування регіональної стратегії розвитку.

2. Нові концепції регіонального розвитку

У працях основоположників регіональної економіки регіон виступав тільки як зосередження природних ресурсів і населення, виробництва і споживання товарів, сфери обслуговування. Регіон не розглядався як суб'єкт економічних відносин, носій особливих економічних інтересів. Навпаки, у сучасних теоріях регіон досліджується як багатофункціональна і багатоаспектна система. Найбільше поширення одержали чотири парадигми регіону.

Регіон як квазідержава являє собою відносно відокремлену підсистему держави і національної економіки. У багатьох країнах регіони акумулюють все більше функцій і фінансових ресурсів, які раніше належали «центру» (процеси децентралізації і федералізації). Одна з головних функцій регіональної влади – регулювання економіки регіону.

Регіон як квазікорпорація являє собою великий суб'єкт власності регіональної, муніципальної і економічної діяльності. У цій якості регіони стають учасниками конкурентної боротьби на ринках товарів, послуг, капіталу (прикладами можуть служити захист «торгової марки» місцевих продуктів, змагання за більш високий регіональний інвестиційний рейтинг і т.п.). Регіон як економічний суб'єкт взаємодіє з національними і транснаціональними корпораціями.

Підхід до регіону як ринку, що має визначені межі (ареал), акцентує увагу на загальних умовах економічної діяльності (підприємницький клімат) і особливостях регіональних ринків різних товарів і послуг, праці, кредитно-фінансових ресурсів, цінних паперів, інформації, знань і т.д. Дослідження в рамках даного підходу іноді виділяють в особливу дисципліну регіональне ринкознавство.

Три зазначені парадигми в теорії регіону включають проблему співвідношення ринкового саморегулювання, державного регулювання і соціального контролю. Серед вчених-регіоналістів рідко зустрічаються прихильники крайніх позицій: або цілком ринкова економіка (радикальний лібералізм) або економіка, яка є управляється централізовано. Безліч теоретичних відтінків уміщається в платформі «соціальне ринкове господарство».

Підхід до регіону як до соціуму (спільності людей, які проживають на визначеній території) висуває на перший план відтворення соціального життя (населення і трудових ресурсів, освіти, охорони здоров'я, культури, навколишнього середовища і т.д.) і розвиток системи розселення. Вивчення ведеться в розрізі соціальних груп з їхніми особливими функціями та інтересами.

Даний підхід ширший за економічний. Він включає культурні, освітні, медичні, соціально-психологічні, політичні та інші аспекти життя регіонального соціуму, синтезу яких регіональна наука із самого початку приділяла велику увагу.

Подібність регіону і національної економіки визначає можливості застосування для регіону макроекономічних теорій (неокласичних, неокейнсіанських та ін.), особливо тих, які ставлять в основу виробничі фактори, виробництво, зайнятість, доходи. Теорії регіональної макроекономіки відповідають парадигмі «регіон як квазідержава». Таке застосування більш адекватне для однорідних (гомогенних) регіонів.

Контрольні питання

1.Назвіть штандортні теорії розміщення продуктивних сил.

2.Хто належить до класиків регіональної економіки?

3.Яка парадигма в теорії регіону висуває на перший план відтворення соціального життя і розвиток системи розселення?

Завдання до самостійної  роботи

1. Проведіть дослідження наукових робіт з регіональної економіки українських вчених економістів.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

52384. Відбитки готових природних форм (листя, трава). Композиція «Букет осіннього листя у вазі» 156.5 KB
  Актуалізація опорних знань Читання загадки вчителем Скажіть про яку пору року говориться в загадці Загадка Дрібненький дощик сумно плаче І листячко жовтогаряче З дерев повільно опадає Яка пора це наступає Осінь Чим вам подобається осінь А чи любите ви збирати листочки А що з ними можна зробити скласти букет зробити віночок ІІІ. Робота над темою уроку Вступна бесіда Ось і прийшла золота осінь. додаток 1 Вирушаючи з вами на осінню прогулянку до лісу ми уважно...
52385. Полуфабрикаты 294.5 KB
  В зависимости от источников образования и целевого назначения имущество организаций разделяют на собственное собственный капитал и заемная. Собственный капитал это вложения собственников и прибыль накопленная за время деятельности организации. Собственный капитал.Заемный капитал.
52387. Сценарий праздника “Прощанье с букварем” 65.5 KB
  Учитель. Дорогие гости! Сегодня мы проводим традиционный праздник в первом классе – Праздник Букваря. Говорят, Азбука – к мудрости ступенька. Вот вы и одолели самую трудную, самую важную первую ступеньку на пути к знаниям! Много праздников прекрасных На листках календаря, А меж ними тоже праздник Школьный – праздник Букваря.
52388. Праздник «Прощай, Букварик» 101.5 KB
  Многие из вас не умели читать и писать знали только некоторые буквы. Мы при расставании скажем на прощанье: Тебе за всё спасибо наш дорогой Букварь Буквы мы узнали слоги прочитали И сложили в слоги целые слова После в предложенье. Вдруг на удивленье сразу получилось Родина моя А потом и мама та что моет раму Дети в мяч играют Речка небо лес А ещё в программе прочитали сами Буквы на экране Поле из чудес. Напишу в тетради не оценки ради Буквы алфавита и пример решу.
52389. Прощание с Букварём 60.5 KB
  Букварь Книга для чтения. Плакат: Спасибо тебе Букварь Модель золотого ключика Диалог между мальчиком и девочкой В зале у нас суматоха и шум шёпот движения споры. Мы закончили первую школьную книгу букварь. А научил Вас читать и писать наш умный интересный и добрый друг букварь.
52390. Праздник «ПРОЩАЙ, БУКВАРЬ» 110 KB
  За год наши звездочки подросли поумнели многому научились и стали настоящими звездами а настоящие звезды ездят только в лимузинах вот посмотрите сами и вот подъехал лимузин и по красной дорожке идут наши звезды встречайте Музыкальная заставка Дети идут по звездной дорожке репортеры берут у них интервью Репортер: Скажите трудным для вас был первый год учебы Ученик: ответ – Смех и слезы радость и печаль За год довелось нам испытать Но стараний...
52391. ПРАЗДНИК БУКВАРЯ 197 KB
  Учитель. Звучат позывные передачи В гостях у сказки Учитель: Ребята посмотрите кто же это пришёл к нам в гости Это же всех букв государь его величество Букварь. Основная часть Учитель: Ребята сегодня мы с вами подведем итог. Учитель: Друзья страны АБеВеГеДейки нигде на карте нет Но все в АБеВеГеДейку стремятся с детских лет.