17919

ЗАКОНОМІРНОСТІ, ПРИНЦИПИ ТА ФАКТОРИ РОЗМІЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ

Лекция

Экономическая теория и математическое моделирование

Лекція 2 ТЕМА: ЗАКОНОМІРНОСТІ ПРИНЦИПИ ТА ФАКТОРИ РОЗМІЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ План викладення і засвоєння матеріалу 1. Економічні закони і закономірності розміщення виробництва їх об’єктивний характер. 2. Закономірності розміщення продуктивних сил. 3. Прин...

Украинкский

2013-07-06

207 KB

35 чел.

Лекція 2

ТЕМА: ЗАКОНОМІРНОСТІ, ПРИНЦИПИ ТА ФАКТОРИ РОЗМІЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ

План викладення і засвоєння матеріалу

1. Економічні закони і закономірності розміщення виробництва, їх об’єктивний характер.

2. Закономірності розміщення продуктивних сил.

3. Принципи розміщення продуктивних сил.

4. Фактори розміщення продуктивних сил.

5. Порівнянна характеристика вітчизняних та зарубіжних факторів та нові тенденції в співвідношенні  окремих факторів.

РЕКОМЕНДОВАНА  ЛІТЕРАТУРА

1.Алаев Э. Б. Социально-экономическая география. Понятийно - терминологический словарь.- М.: Мысль, 1983. –С. 77, 79-80, 191-193, 201.

2.Гаврилов А. И. Региональная экономика и управление. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2002. - С.156-164.

3.Голиков А.П. Размещение производительных сил и регионалистика. - Харьков: Олант, 2002. - С.12-28.

4.Дорогунцов С. I., Пiтюренко Ю. I., Олійник С.Я.  та iн. Розмiщення продуктивних сил України та регіональна економіка. - К.: КНЕУ, 2005. - С.60-86.

5.Заблоцький Б.Ф.Регіональна економіка. - Львів: «Новий світ-2000», 2007. - С.34-39.

6.Іщук С.І. Розмiщення продуктивних сил i регіональна економіка:Навч. посіб.-К.: 2006.- С.8 - 39.

7.Карлова І. Глобалізація: сутність, наслідки та вплив на соціально- економічний розвиток України// Актуальні проблеми економіки - 2008. - № 11. – С.41-52.

8.Круш П.В. Регіональне управління.-К.:ЦУЛ,2007.- С.90-134.

9.Клиновий Д. В., Пепа Т.В. Розмiщення продуктивних сил i регiональна eкономікa України / За ред.Л.Г.Чернюк: Навч. посіб. К.: ЦНЛ,2006. - С. 23-50, 71-89.

10.Манів З.О. Луцький І.М., Манів С.З. Регіональна економіка.-Львів: «Магнолія -2006», 2007. - С.30-60.

11.Пістун М.Д. Основи теорії суспільної географії -К.: Вища шк.,1994.-С.45-60.

12.Розміщення продуктивних сил України / За ред. Є.П. Качана. - К.: Вища шк., 2005. - С.10-18.

13.Розміщення продуктивних сил України/ за ред. В.В. Ковалевського. - К.: Т-во „Знання”, КОО, 2001. - С.21-31, 96-120.

14.Стадницький Ю. l., 3aгородній A. Г., Данилович Т. Розмiщення продуктивних сил (теоретичні основи).-К.: Знання, 2008.- С.87-128.

15.Стадніцький Ю.І.Класифікація підприємств  за факторами  розташування: теоретичний та практичний аспект//Актуальні проблеми економіки. - 2006. - №3. - С.108-116.

1. Економічні закони та закономірності розміщення виробництва, їх об’єктивний характер

Продуктивні сили будь-якої держави формуються під впливом економічних законів і закономірностей. Розміщення продуктивних сил (РПС) - це результат дії об’єктивних законів і закономірностей, а також суб’єктивних процесів, що виникають в результаті діяльності людини.

Економічні закони - це об’єктивні закони розвитку суспільства, що відображають відносини в процесі виробництва, розподілу і споживання матеріальних благ. Вони виражають найбільш істотні, стійкі зв’язки між явищами економічного життя суспільства.

В основу закономірностей розміщення продуктивних сил покладено економічні закони. До економічних законів належать:

- закон соціально-економічної збалансованості:

        (1)

де Q фізична кількість товарів, робіт і послуг; ц - ціна одиниці товару, робіт і послуг; Гм – грошова маса, необхідна для обороту товарів робіт і послуг; v - коефіцієнт оборотності грошової маси.

- закон товарообміну:

         (2)

- закон товаровиробництва:

Qц = О + Т + А + ЧП,          (3)

де О - частка матеріальних затрат у вартості створеного продукту; Т - частка оплати праці; А -  норма амортизації, ЧП - чистий прибуток.                                                  

Отже, дію кожного закону можна перевірити через певні якісні ознаки і кількісні показники критеріїв за допомогою наведених вище рівнянь. Вони є в основі формування та розміщення праці і капіталу на території країни, тобто продуктивних сил і спеціалізації окремих регіонів.

Закономірність – це об’єктивно дійсний, повторюваний зв’язок явищ природи з громадським життям.

Закономірності розміщення виробництва — це об’єктивні категорії, які пізнаються і свідомо використовуються в практичній діяльності. Вони виявляються у відношенні між виробничою діяльністю людей і територією, на якій вони діють. Всі закони і закономірності - це об’єктивні відношення, які проявляються незалежно від волі і свідомості людей. Закономірності розміщення продуктивних сил виявляються як стійкий взаємозв’язок між виробничою діяльністю людей і особливостями територій, на яких здійснюється ця діяльність. Пізнання і практичне використання закономірностей дозволяє вибрати найефективніші варіанти розміщення виробництва, цілеспрямовано організувати територію відповідно до вимог регіональної економіки. Ігнорування закономірностей веде до великих економічних втрат. Враховуючи це, будь-яка країна, регіон повинні здійснювати ефективну регіональну політику, яка базується на пізнанні економічних законів і закономірностей розміщення продуктивних сил.

 

2. Закономірності розміщення продуктивних сил

Розміщенню продуктивних сил притаманні певні закономірності, які значною мірою впливають на розвиток галузей народного господарства країни та регіону, обсяги виробництва, географічне їх розміщення, ефективне використання природно-ресурсного потенціалу і, особливо, залучення до суспільне корисної праці наявного трудового ресурсного потенціалу з метою ліквідації безробіття і зростання добробуту населення.

Розглянемо основні закономірності розміщення продуктивних сил.

Закономірність територіального поділу праці. Знаходить своє відображення в процесі спеціалізації територій на виробництві певних видів продукції і послуг на основі розвинутої міжрегіональної кооперації. У результаті територіального поділу праці в господарствах формується така територіально-галузева структура, яка найбільш відповідає природним, демографічним, економічним і соціальним умовам регіону і потребам міжрегіонального ринку. Територіальний поділ витрат веде до підвищення ефективності господарювання.

Процес територіального поділу праці характеризується розвитком на кожній території тих галузей, для яких склались найбільш вигідні природно-ресурсні та соціально-економічні передумови. У результаті чого розвивається ефективна і раціональна територіальна спеціалізація з відповідними допоміжними і обслуговуючими галузями, формуються господарський комплекс з внутрішньою структурою і міжрегіональними зв’язками.

Закономірність соціальної спрямованості розвитку продуктивних сил. Базується на виробничих відносинах рівня розвитку продуктивних сил і оптимального задоволення потреб людини. В Конституції, прийнятій на п’ятій сесії Верховної Ради 28 червня 1993 р., Україна проголошена соціальною державою (ст. 1). У Конституції задекларовано, що людина визнається найвищою соціальною цінністю суспільства. Особливо наголошено на тому, що держава забезпечує соціальну спрямованість економіки (ст. 3), тим самим підпорядковує розвиток і розміщення продуктивних сил інтересам і потребам людини. Ця закономірність реалізується через урахування інтересів щодо все більш повного задоволення особистих і суспільних потреб людей, підвищення рівня соціально-економічного розвитку території, пріоритетність вирішення соціальних проблем та забезпечення конституційних прав усіх громадян: права на гідне життя, соціальний захист, безоплатну освіту та медичне обслуговування, право на працю та її адекватну винагороду, право на вільний вибір місця проживання і сфери прикладання праці. Соціальна спрямованість розміщення продуктивних сил вимагає інтенсивного розвитку соціальної інфраструктури, особливо в сільській місцевості, створення сприятливих умов праці, внутрішнього виробничого і зовнішнього природного середовища, забезпечення зниження техногенного і антропогенного навантаження на території, формування раціональної системи розселення, збільшення місткості регіональних ринків праці, товарів і капіталу.

Закономірність раціонального розміщення виробництва випливає із спеціального економічного закону економії праці, який регулює затрати на подолання просторової незбалансованості між районами видобутку, виробництва і споживання продукції. В першу чергу ця закономірність пов’язана із значною територіальною диференціацією в розміщенні природно-сировинних ресурсів  і населення. Це спонукає на додаткові витрати транспортування сировини, палива і  готової продукції внаслідок територіальної віддаленості між окремими елементами виробництва. Раціональна територіальна організація виробництва повинна забезпечити найвищу продуктивність суспільної праці завдяки максимальній економії її за рахунок зменшення затрат праці на подолання територіального розриву між виробництвом і споживачами.

Закономірність раціонального розміщення продуктивних сил реалізується, насамперед, через принцип розміщення промисловості з погляду наближення їх до джерел сировини та споживача. Надмірне зростання видобутку мінеральних ресурсів і неповне їх використання призводить до накопичення великої кількості відходів, які займають значні території і негативно впливають на навколишнє середовище. За даними статистики, нині в народному господарстві щорічно використовують понад 1 млрд. природних ресурсів, з яких значна частина йде у відходи. Тому актуальними сьогодні є запровадження ресурсозберігаючих технологій.

Закономірність пропорційного розміщення продуктивних сил. Ця закономірність випливає з економічного закону концентрації виробництва. Реалізація цієї закономірності дає змогу обмежити надмірну концентрацію промислових підприємств і населення у великих містах. Разом з тим, пропорційне розміщення виробництва на території України сприятиме вирівнюванню в розрізі областей виробництва внутрішнього національного доходу на душу населення. У ринково-господарській діяльності практично реалізувати цю закономірність держава може через регулювання, яке передбачає надання відповідних пільг інвесторам капіталу. Врахування цієї закономірності дає змогу фактично вирівнювати рівні економічного розвитку областей, більш рівномірно розвивати продуктивні сили регіонів. Надзвичайно важлива роль закономірності полягає у встановленні територіальних пропорцій, що характеризують територіальну структуру народногосподарського комплексу, рівень господарського розвитку районів, економічні зв’язки між регіонами України.

Закономірності пропорційного розміщення продуктивних сил втілює в життя положення щодо вирівнювання рівнів економічного розвитку районів, територіального зближення обробної промисловості з видобувною, раціоналізації міжрайонних економічних зв’язків.

Аналіз станів територіальних пропорцій господарства в основному класифікують за такими групами:

* пропорції регіонального розподілу природних ресурсів;

* соціально-економічний розвиток регіонів;

* пропорції територіально-промислового виробництва;

* співвідношення регіонів в агропромисловому виробництві;

* пропорційність всіх видів транспортного комплексу.

На основі аналізу територіальної організації господарств економічних районів передусім визнають: економічну оцінку природних ресурсів, рівень забезпечення власними трудовими ресурсами, територіальний розподіл населення як споживача матеріальних благ, співвідношення між спеціалізованими і допоміжними галузями, між ввезенням і вивезенням продукції, забезпечення продовольством та мішеними транспортними засобами власного виробництва.

Закономірність комплексного розвитку і розміщення продуктивних сил. Ця закономірність випливає із законів суспільного поділу праці та інтеграційних процесів. Комплексний розвиток і ефективна спеціалізація відповідають найважливішій вимозі господарювання - досягненню в інтересах суспільства найкращих результатів при мінімальних затратах. Поєднання і взаємозв’язаний розвиток галузей на певній території дає народногосподарську економію за рахунок скорочення витрат на перевезення сировини і готової продукції за рахунок спільного використання виробничої і соціальної інфраструктури.

Основними рисами комплексного розвитку економічних районів є:

* найбільш повне, економічно ефективне й екологічно виправдане використання наявного ресурсного потенціалу регіону;

* оптимальна галузева й територіальна структура господарства, яка відповідає соціальним і економічним умовам виробництва;

* тісний взаємозв‘язок і збалансованість усіх ланок господарства регіону;

* провідна роль традиційних галузей для того чи іншого регіону.

Актуальність проблеми комплексного розміщення продуктивних сил в ринкових умовах господарювання постійно зростає. Головним напрямом її розв’язання є формування територіально - виробничих комплексів (ТВК), що є взаємообумовленим поєднанням органічно пов’язаних між собою виробництв на певній території відповідно до особливостей її ресурсної бази і транспортно-географічного положення, що забезпечують отримання максимальної кількості продукції при мінімальних витратах.

Особливо важливими є внутрішні зв’язки виробничого характеру як основа формування ТВК, зокрема:

* зв‘язки, зумовлені використанням різними підприємствами спільної інфраструктури;

* взаємозв‘язки щодо використання сировини, допоміжних матеріалів, паливно-енергетичних ресурсів, споживання готової продукції;

* зв‘язки кооперування, спеціалізації та комбінування в процесі виробництва продукції важливого використання та утилізації виробничих відходів

Формування ТВК дає можливість зекономити значні площі, протяжність інженерних комунікацій, обсяги капіталовкладень, ефективно вирішувати питання охорони навколишнього середовища, раціонально використовувати природно-ресурсний потенціал. Разом з тим, ТВК мають можливість ефективно спільно вирішувати питання соціальної інфраструктури, копулюючи на цілі кошти, та раціонально використовувати наявні трудові ресурси, залучаючи молодь до суспільне корисної праці.

Таким чином, закономірність комплексного розвитку і розміщення продуктивних сил сприяє формуванню територіально-виробничих комплексів, які в свою чергу забезпечуватимуть найбільш ефективне господарювання у ринкових умовах.

Закономірність територіальної концентрації розміщення і розвитку продуктивних сил. Характеризується дією закону усуспільнення виробництва і праці, який відображає об’єктивну тенденцію зосередження виробництва в обмеженому просторі і проявляється в економії витрат за рахунок агломераційного ефекту (взаємне розміщення спільних об’єктів в одній точці).

Концентрація різногалузевих об’єктів виробництва дозволяє підвищити коефіцієнт забудови території, створювати міжгалузеві допоміжні господарства, єдині комунальні об’єкти (очисні споруди, водопровідно-каналізаційні системи), формувати єдину виробничу інфраструктуру, групові форми розселення населення як, наприклад,  територіально - виробничі комплекси. Така структура найбільш чітко проявляється у формуванні регіонально-наукових утворень - центрів, вузлів, агломерацій, технополісів, урбанізованих зон.

Закономірність територіальної концентрації відображає об’єктивну тенденцію, яка проявляється в отриманні додаткового ефекту за рахунок просторової агломерації сфери матеріального виробництва і сфери послуг, розвитку територіальних промислових комплексів, локалізації їх господарської діяльності. Однак на кожному щаблі суспільного розвитку вона має свої межі, що зумовлені розвитком продуктивних сил, зокрема технологією виробництва, досконалістю інфраструктури тощо. Спроби обминути ці межі, форсувати концентрацію призводить до зниження ефективності суспільного виробництва.

Закономірність економічної цілісності регіону. В.Поповкін визначає цю закономірність як закон і вважає його синтезуючим. Сутність географічної цілісності регіону полягає в органічній єдності природної, матеріальної (створеної людиною) і соціальної сфер. Ці три компонента поєднуються між собою не довільно, а під впливом певних закономірностей, факторів, передумов. Поєднання вихідних умов формування регіону дає значну кількість варіантів, тому в будь-які в країні немає тотожних регіонів. Коли розглянемо окремо кожний регіон України, ми побачимо, що він не подібний до іншого та є неповторним.

Цей аргумент має важливе практичне значення, особливо для органів соціально-економічного управління. Навіть найвдаліша схема або модель одного регіону не може механічно переноситися на інший, нехтуючи його специфікою. Ця закономірність регіональної цілісності має важливе значення для розвитку економіки України. Сьогодні Україна, у пошуках моделі соціально-економічного розвитку, приглядається до моделей, що виправдали себе в інших розвинутих країнах світу. Однак Україні властива своя специфіка розвитку економічно цілісних регіонів. Тому кожен із них має визначатися як самостійний об’єкт соціально-економічного управління із збереженням системи централізованих і регіональних елементів.

Закономірність глобалізації та регіоналізації розміщення і розвитку продуктивних сил. Ринкові умови розвитку економіки характеризуються наявністю двох протилежних процесів - глобалізації економіки та її регіоналізації. Глобалізація економіки проявляється через світовий ринок, який стирає межі між країнами, а регіоналізація (особливо в межах національних господарських комплексів) розвивається завдяки децентралізації господарювання як особливого типу територіального управління економічними відносинами. На національному рівні регіоналізація спрямовується як на захист інтересів того чи іншого регіону від руйнівної дії глобальних процесів, так і на здійснення глобальних інтересів.

Регіоналізація в межах країни виражається в зростанні самоуправління розвитком регіональної економіки, зосередженні владних повноважень і господарської самостійності регіонів. В регіонах безпосередньо реалізується соціально-економічна політика держави, в них здійснюється державна стратегія економічного розвитку.

Глобалізація і регіоналізація сучасної ринкової економіки відображає реальну дійсність розвитку економічних відносин, зокрема в розміщенні продуктивних сил та розвитку регіональної економіки. Ці процеси породжують гострі проблеми, які необхідно враховувати при розміщенні продуктивних сил і розвитку економіки України та її регіонів.

Україна має певні конкурентні переваги у світогосподарській системі і тому може брати активну участь у глобальних економічних процесах. Це, в першу чергу, унікальний природно-ресурсний потенціал (залізні та марганцеві руди), який може відіграти важливу роль у розвитку світової економіки як її природна база. Природні умови України суттєво доповнюються і наявним виробничим, людським та науково-технічним потенціалом.

Міжнародне економічне та соціальне значення має рекреаційний комплекс у складі Азово-Чорноморського, Карпатського та Поліського підкомплексів. Унікальні бальнеологічні природні ресурси можуть стати природною базою розвитку загальноєвропейського туристично-рекреаційного господарського комплексу.

В нинішніх ринкових умовах господарювання інтеграційні процеси відбуваються практично в усіх галузях народного господарства і сферах управління економікою. Територіальний поділ праці вимагає налагодження тісних економічних зв’язків між спеціалізованими товаровиробниками та підприємствами — постачальниками сировини, матеріалів комплектуючих деталей, вузлів. Таким чином утворюється міжрегіональна економічна інтеграція, яка починається з налагоджування економічних зв’язків між підприємствами відповідного регіону (території).

Розрізняють внутрішню інтеграцію: всередині країни, регіону, області, району, відповідної галузі, території, всередині підприємства, того чи іншого виробничого підрозділу.

У світовій практиці великого значення набувають міжнародні інтеграційні процеси, тобто зовнішня інтеграція, яка дає можливість значно розширити технологічні межі виробництва, сприяти спеціалізації виробничих процесів у виготовленні вузлів, деталей, напівфабрикатів, готових виробів. Це сприяє посиленому товарообороту між розвинутими країнами, що здійснюється на договірних засадах або кооперативними поставками. Найважливішими чинниками, що визначають формування міжнародних інтеграційних процесів, виступають: розвиток науково-технічного прогресу, який в нинішніх умовах господарювання є глобальним; інтеграція можливостей використання ресурсного потенціалу; глобальне зростання небезпеки загальної економічної катастрофи; інтеграція інформаційної сфери.

Посилення міжнародної інтеграції сприяє поглибленню глобалізації економіки, створенню мереж міжнародних виробництв з швидким розміщенням потужностей з випуску стандартизованої та уніфікованої продукції. У цих умовах тенденцією в розміщенні продуктивних сил є мобільність виробництва, зумовлена мобільністю не прив’язаного до місцевості капіталу. Ця теза підтверджує створення в нашій країні за останній період великої кількості спільних міжнародних підприємств з іноземним капіталом. Аналізуючи ефективність вкладних інвестицій, міжнародний Інвестор може вільно перемістити підприємство в іншу місцевість, де існують кращі умови і де можна одержати більшу додаткову вартість. Міжнародні інтеграційні процеси жодним чином не прив’язані до конкретної місцевості, визначеної географічними умовами. Оскільки вони базуються на взаємовигідних умовах, при виникненні тої чи іншої негативної ситуації, піклуючись тільки про власний бізнес, вони можуть розірвати угоду і безперешкодно залишити локальну спільноту без роботи і джерел існування.

3. Принципи розміщення продуктивних сил

Наукові розробки і впровадження доцільних заходів з економічної організації території згідно з закономірностями розміщення називають принципами розміщення продуктивних сил або принципами соціально-економічної регіональної політики. Вони являють собою сукупність головних ідей та вихідних положень, що формують першооснову розміщення продуктивних сил, результат наукового пізнання дії закономірності розміщення окремих об’єктів, галузей та територіальних господарських комплексів. Принципи - це також правила господарської діяльності та управління економікою, які повністю ґрунтуються на закономірностях розміщення продуктивних сил та розвитку регіональної економіки.

Найважливішими принципами є:

1. Принцип раціонального розміщення виробництва, зміст якого полягає у такому розташуванні виробництва, яке забезпечувало б високу ефективність народного господарства. Раціональність означає вибір найкращих варіантів. Принцип раціональності розміщення виробництва передбачає:

* наближення матеріаломістких, енергомістких, водомістких виробництв до джерел сировини, палива, енергії, води;

* наближення трудомістких галузей до районів і центрів зосередження трудових ресурсів, що сприяє ефективному використанню трудових ресурсів за статтю, віком, кваліфікацією;

* наближення масового виробництва мало транспортабельної продукції до місць її споживання (хлібопечення, молоко, будівельні матеріали тощо);

* запобігання зустрічним перевезенням однотипної продукції, сировини, матеріалів, палива з одного регіону до іншого;

* обмеження надмірної концентрації промислових об‘єктів у великих містах, одночасне надання переваги малим і середнім містам, колишнім райцентрам;

* охорона навколишнього середовища і забезпечення нормальних екологічних умов проживання населення.

2. Принцип комплексного розміщення виробництва. Випливає з однойменної закономірності і передбачає:

* комплексне використання природно-ресурсного потенціалу, включаючи вторинні ресурси та відходи від виробничих процесів;

* раціональне використання трудових ресурсів шляхом створення у регіоні структури виробництв з розмаїтим контингентом робочої сили;

* налагодження ефективних виробничих зв‘язків між підприємствами регіону;

* створення єдиної виробничої і соціальної інфраструктури з метою ефективного обслуговування локальних виробничих комплексів та населених пунктів, розташованих на певній території.

3. Принцип збалансованості і пропорційності розміщення виробництва. Цей принцип передбачає дотримання збалансованості між виробничими  потужностями, обсягом виробництва, з одного боку, та наявністю сировинних, енергетичних, трудових, земельних, фінансових ресурсів регіону - з іншого. Пропорційність передбачає оптимальну структуру господарства регіону, тобто відповідні пропорції між галузями спеціалізації, допоміжними та обслуговуючими галузями, а також між виробничою та соціальною сферами тощо.

4. Принцип збереження екологічної рівноваги. Цей принцип передбачає формування екологобезпечного типу господарства, раціональне використання природно-ресурсного і трудового потенціалів регіону. Вибираючи із декількох можливих варіантів розміщення виробництва, перевагу надають тим із них, які не створюють екологічної напруженості на вибраній території. Цьому принципу екологічної рівноваги, незалежно від важливості розміщення на даній території того чи іншого виробничого об’єкта, мають підпорядковуватися інші вигоди, що з’являються у різних варіантах при розміщенні продуктивних сил. Цей принцип повинен успішно діяти і при здійсненні реконструкції уже діючих виробничих об’єктів, де екологічна рівновага порушена, з метою приведення їх до рівноваги.

5. Принцип обмеженого централізму. Сутність цього принципу полягає в органічному поєднанні стратегічних інтересів країни й інтересів регіонів, підприємців, населення. При цьому передбачається створення умов для розвитку продуктивних сил у регіоні з метою підвищення його соціально-економічного розвитку. Однак розвиток кожного регіону не повинен вступати у суперечність з державною регіональною політикою, яка розробляється з урахуванням пріоритетних загальнодержавних інтересів. Держава не повинна втручатись в оперативну діяльність підприємств і місцевих органів самоврядування. Вона повинна створити за допомогою економічних важелів, системи пільг і оподаткувань таку територіально-галузеву структуру, яка б сприяла загальнодержавним та регіональним інтересам, допомагаючи підвищувати життєвий і культурний рівень населення.

6. Принцип вирівнювання рівнів економічного і соціального розвитку регіонів та областей. Цей принцип передбачає зближення територій за інтегральними показниками, що характеризують кінцеву результативність їх господарської діяльності, зокрема виробництво внутрішнього валового продукту на душу населення. Тут характерною рисою повинне бути оптимальне використання наявного ресурсного потенціалу, який, однак, не повною мірою сприяє вирівнюванню економічного розвитку. Проте незалежно від території, де проживає населення, соціальний розвиток має досягти гармонійно-пропорційного рівня в усіх поселеннях, де проживають люди незалежно від рівня їх економічного розвитку. Реалізація цього принципу ґрунтується на всебічному розвитку регіональної інтеграції, використанні переваг територіальної концентрації виробництва.

Принципи розміщення в різних країнах можуть бути однаковими і різними. Важливість кожного принципу визначається стратегією і завданнями, що стоять перед державою. Наприклад, в Україні в даний час пріоритетними можуть бути соціально направлені принципи, сприяючі вирішенню соціальних проблем, підвищенню рівня життя.

4. Фактори розміщення продуктивних сил

Фактор розміщення є одним з центральних понять регіональної економіки. Слово “фактор” в перекладі з латинського “factor” – той, хто робить, виробник. Фактор – це повне співвідношення між об’єктом розміщення і територією, де вони розміщуються, тобто конкретні умови розміщення об’єкту.

Праця, сировина і транспорт є найважливішими факторами виробництва.

Сировинний фактор ще називають фактором матеріаломісткості. Витрати на матеріаломісткість виробництва у більшості галузей промисловості складають понад половини сукупних витрат на весь обсяг виробництва.

Ступінь матеріаломісткості – це відношення витрат на сировину до обсягу виробленої продукції. Ці величини виражають у грошових і натуральних показниках. По ступеню матеріаломісткості розрізняють низько-, середньо- та високоматеріаломістскі галузі. Враховуючи матеріаломісткість, розміщують підприємства поблизу джерел сировини, на певній відстані від них або ж далеко від сировинних баз. Якщо кратність перевищує 2, то матеріаломісткість вважається високою. Для матеріаломісткого виробництва характерна висока концентрація та чітко виражена сировинна орієнтація. Це такі галузі: кольорова металургія (крім виробництва легких металів), чорна металургія з повним технологічним циклом (частково), важке машинобудування, деякі галузі хімії (виробництво соди, калійних добрив, важкий органічний синтез), промисловість будівельних матеріалів (цементна, гіпсова, цегельна), легка і харчова промисловість (первинна переробка сільськогосподарської сировини, виробництво цукру, олії і т.д.).

Однак поряд з матеріаломісткими виробництвами є й такі, для яких роль сировини не має великого значення при їх розміщенні. Сюди відносяться галузі точного машинобудування і приладобудування, виробництво засобів електроніки, оптико-механічних приладів тощо. Вартість сировини в цих галузях набагато менша вартості готової продукції, тому домінуючим фактором при їх розміщенні виступає наявність трудових ресурсів.

В світовому виробництві постійно іде процес зниження матеріаломісткості виробництва, внаслідок чого вплив сировинного фактора поступово спадає.

Паливно-енергетичний фактор близький до сировинного за характером впливу на виробництво, тому що паливо теж є мінеральним ресурсом. Типовими ознаками енергомісткості галузей є частка паливно-енергетичних затрат у собівартості готової продукції і питомі витрати палива й енергії на її виробництво. В технологічних процесах різних галузей може переважати споживання електроенергії (електромісткі виробництва), палива (паливомісткі), тепла (тепломісткі виробництва).

Виходячи з того, які питомі витрати палива й енергії характерні для різних виробництв, розрізняють три групи галузей:

Енергомісткі – це виробництва, які зазнають сильного впливу паливно-енергетичного фактора. Вони поділяються на електромісткі та паливомісткі.

Енергомісткі виробництва поділяються на високоенергомісткі (частка паливно-енергетичних витрат становить 30-45% витрат на виробництво продукції), середньо місткі (15-30%) та неенергомісткі (менше 15%).

До електромістких виробництв відносяться: виплавка легких металів (алюміній, титан, магній), електролітична виплавка міді, нікелю, феросплавів, виробництво синтетичного каучуку, віскозного шовку. Високоелектромісткі галузі орієнтуються на райони масового виробництва електроенергії, вони розміщуються біля гідроелектростанцій або в центрах з потужною тепловою енергетикою. Так, наприклад, виробництво титану, магнію, алюмінію в Україні зосереджено у Придніпров'ї (Запоріжжя) — одному з найпотужніших енергетичних районів. На виробництво 1 тонни алюмінію потрібно затратити 16 тис. кВт.-год, магнію — 20 тис. кВт.-год, а на виробництво титану — 60 тис. кВт.-год. електроенергії.

До паливомістких відносяться виробництва, які поглинають багато тепла.

Так, на глиноземних заводах, що виробляють напівфабрикати для алюмінію, на одну тонну глинозему необхідно витратити 3 тонни умовного палива, на одну тонну віскозного шовку — 1,5 тонни, а для виплавки тонни нікелю витрачається 50 тонн умовного палива. Багато теплоносіїв споживається на хлібопекарних заводах, у содовому виробництві, при виробництві синтетичного каучуку, целюлози, цементу, скла та в інших виробництвах. Всі види паливомістких виробництв розміщуються, звичайно, поблизу паливних баз або на шляхах перевезення палива. Особливо це характерно для розміщення теплових електростанцій (ТЕС). Так, головними районами теплової енергетики в Україні є Донбас і Придніпров'я. Саме тут працюють найбільші ТЕС потужністю в З млн. кВт. Для такої станції потреба в умовному паливі складає не менше 6,5 млн. тонн на рік.

Але в умовах кризи при недостатньому виробництві електроенергії набувся спад і в інших галузях.

Дія фактору робочої сили (трудового) залежить від демографічного потенціалу регіону, чисельності трудових ресурсів, їхньої кваліфікації, статево-вікової структури.

Вплив трудового фактора визначається обсягом витрат праці на одиницю продукції. Можна його порахувати шляхом обчислення питомих витрат на зарплату в собівартості продукції, однак даний метод не завжди точний, тому що, якщо вартість вихідної сировини є висока, то в кінцевій собівартості готової продукції її питома вага буде великою, що понизить питому вагу зарплати. На неї істотно впливає рівень механізації праці.

Точнішим є метод натуральних показників, наприклад витрати людино-години на одиницю продукції. Цей метод використовується в сільському господарстві.

Трудомісткість також можна визначити через розрахунок маси продукції, яка припадає на одного виробника( оборотна залежність).

За ступенем трудомісткості виробництва всі галузі поділяються на три основні групи:

1) високотрудомісткі з великими затратами праці (в людино-годинах) на одиницю продукції при відносно малій вазі кількості випущеної продукції в розрахунку на одного робітника;

2) середньої трудомісткості з меншими, ніж у першій групі, затратами праці на одиницю продукції при відносно великій вазі кількості випущеної продукції в розрахунку на одного робітника;

3) нетрудомісткі з мінімальними затратами праці на одиницю продукції при найбільшій за вагою кількості випущеної продукції в розрахунку на одного робітника[13].

Якщо виходити із затрат праці на одиницю випущеної продукції і частки заробітної плати у її собівартості, то найбільш трудомісткими галузями, що орієнтуються на місця зосередження робочої сили виявляться такі: машинобудування (за винятком металомістких виробництв), легка промисловість (крім первинної обробки сільськогосподарської сировини), а також ряд хімічних виробництв (виробництво гумовотехнічних виробів, пластичних мас, хімічних волокон та ін.). В сучасному промисловому виробництві найвищу трудомісткість мають галузі електроніки (виробництво ЕОМ, телевізорів, радіоприймачів, побутової електроніки); приладобудування, оптико-механічне виробництво, автомобілебудування; верстатобудування, швейна, текстильна, взуттєва галузі. Ці галузі розміщуються у містах з вільними трудовими ресурсами.

З метою раціонального використання трудових ресурсів жіночої статі в районах зосередження підприємств важкої промисловості розміщуються підприємства легкої, харчової галузей (текстильні комбінати, взуттєві фабрики, кондитерські фабрики). Так, наприклад, у Донецьку розміщений великий бавовняно-прядильний комбінат, у Луганську — взуттєва і кондитерська фабрики, що дозволило зайняти значну кількість жіночої робочої сили в індустріальному Донбасі.

Необхідно відмітити, що деякі виробництва можуть успішно розвиватись лише за умови наявності висококваліфікованих робітників і великих вкладень у науково-дослідну базу. Такі виробництва залежать від фактора наукомісткості і розміщуються переважно в центрах науки та освіти. Такими центрами є великі міста, а також міста-супутники, куди можуть бути винесені наукомісткі виробництва разом з науковою базою. В Україні основна кількість наукомістких виробництв розміщена у великих містах - Києві, Харкові, Дніпропетровську, Одесі, Львові. В розвинених країнах світу створені великі фірми міжнародного значення, що мають у своєму складі потужні науково-дослідні установи. Вони виступають спеціалізованими центрами наукомісткої продукції.

Споживчий фактор при територіальній диференціації природних ресурсів і населення діє в напрямку, протилежному сировинному та паливно-енергетичному факторам. Дія споживчого фактора виявляється у наближенні виробництва до місць споживання готової продукції. Він посилюється в наступних випадках:

- коли продукт порівняно дешевий і перевезення на великі відстані істотно вплине на його вартість;

- коли масове споживання готової продукції локалізується в певних центрах.

До районів і центрів споживання тяжіють переважно ті галузі, що зайняті обслуговуванням населення (виробництво товарів народного споживання) або ж виробляють малотранспортабельну продукцію (у порівнянні з вихідною сировиною і паливом).

Наприклад, хлібопекарське виробництво обслуговує територію з радіусом до 10 км., транспортування свіжого молока до 25-30 км., радіус подавання тепла від ТЕЦ становить не більше 30 км. і т.д. До місць споживання тяжіє завжди виробництво залізобетонних виробів та цілого ряду будівельних матеріалів. Перевезення цих виробів на великі відстані різко підвищує їх вартість, що є не вигідним для виробника і споживача. Роль споживного фактора часто посилюється фактором робочої сили, оскільки місця зосередження населення — це не лише джерела трудових ресурсів, але й райони споживання промислової продукції.

Вплив водного фактора базується на використанні природних ресурсів. Мається на увазі прісна вода, яка використовується у процесі виробництва. Вода річок і озер, яка використовується для водного транспорту, безперечно, є водним ресурсом, але не вважається складовою частиною водного фактора. Споживання прісної води у світі має тенденцію до зростання. Вода використовується у промисловому і сільськогосподарському виробництві, але пропорції споживання у різних країнах різні. Водоспоживання залежить від розвитку зрошування в регіоні.

Водомісткість виробництва є висока (81-500 м/т), середня (20-80 м/т) та низька (менше 20 м/т). Так, у промисловому виробництві найбільш водомісткими є галузі хімії органічного синтезу, чорної металургії, а також очистка первинної текстильної сировини. Наприклад, при виробництві тонни  синтетичного каучуку необхідно витратити 220 куб.м води, целюлози  — 200 куб.м, а віскозного шовку — до 500 куб.м. Дефіцит води є лімітуючим фактором для розміщення водомістких виробництв.

Найбільш водомістким видом виробництва є вирощування сільськогосподарських культур на зрошувальних землях. Так, на виробництво 1 т рису потрібно 8 тис. м3 води, бавовнику — 5 тис, м3 і т. д. Водоспоживання у сільському господарстві залежить у значній мірі від зрошення. На Україні зрошувальні системи побудовані переважно в зоні недостатнього зволоження (південні райони). Основна маса води надходить з Дніпра і його приток. Однак водні ресурси нашої держави обмежені і тому Україна відстає від більшості країн СНД за показником водоспоживання.

Нерівномірність у розподілі водних ресурсів на території України вимушує вдаватись до перекидання вод із одного річкового басейну в інший, з тим щоб забезпечити дефіцитні райони. З цією метою були побудовані канали: Дніпро-Кривий Ріг, Дніпро-Донбас, Північно-Кримський. Діючими каналами перерозподіляється велика кількість води як для потреб промисловості, так і для сільського господарства. Все більше води потребує і комунальне господарство. В розрахунку на одного жителя в Україні витрачається щорічно до 87 куб.м води.

Велика роль належить водосховищам, що споруджуються головним чином в басейнах Дніпра, Дністра, Південного Бугу, Сіверського Дінця та на малих річках. Регулювання річного стоку за допомогою водосховищ забезпечує потреби енергетики і водопостачання галузей промисловості, сільського господарства, населення міст та селищ міського типу. У зв'язку з обмеженістю водних ресурсів на території України необхідно переводити промислові підприємства на замкнуте оборотне водопостачання і знижувати норми витрат води на виробництво промислової продукції

Транспортний фактор посилює дію попередніх факторів, його складова в структурі витрат в багатьох випадках є високою. У залежності від розмірів транспортних витрат виробництво розміщують ближче до сировини або до споживача. Враховуючи транспортний фактор і зокрема порівняльну собівартість перевезення сировини, палива, готової продукції, А.Ю. Пробст виділив три групи галузей:

  1.  галузі, що тяжіють до джерел сировини і палива у зв'язку із значним перевищення собівартості перевезення сировини і палива  у порівнянні з собівартістю перевезення готової продукції;
  2.  галузі, в яких перевезення сировини і палива обходиться дешевше, ніж перевезення готової продукції, і які внаслідок цього орієнтуються на райони і центри споживання;
  3.  галузі, що мало реагують на транспортний фактор і розміщуються незалежно від собівартості перевезення сировини, палива і готової продукції.

 Визначаючи інтенсивність його впливу, необхідно враховувати, перш за все, витрати сировини і палива на одиницю виробленої продукції. Якщо вони перевищують вагу готових виробів, то підприємства вигідно розміщувати поблизу сировини І палива, бо це приводить до скорочення транспортних витрат. І навпаки, в тих випадках, коли витрати сировини і палива менші за вагу готової продукції, підприємства можуть бути розміщені на значній відстані від сировинних баз (наприклад, виробництво  в Черкасах і Рівному на базі використання природного газу, що надходить сюди з магістральних газопроводів, нафтохімічні комбінати в Лисичанську і Кременчуку, побудований хімічний комбінат в районі Одеси (м. Южний), що переробляє аміак, який транспортується аміакопроводом з Поволзького району Росії.

Дешеві вантажі перевозити на великі відстані невигідно, тому що частка транспортних витрат буде становити в цих випадках 25% і більше. Для порівняння - у вартості дорогих вантажів вона становить 0,1 - 1,5%.

Вплив транспортного фактору дається в ознаки через забезпеченість території транспортними сполученнями (конфігурація транспортної мережі, щільність доріг і т.д.). Високий економічний розвиток регіону і розвиненість транспортної мережі є прямопропорційними величинами.

З метою ліквідації нераціональних перевезень продукції проводиться районування виробництва і споживання найважливіших її видів. Районування виробництва сприяє раціональній територіальній організації промисловості і сільського господарства, а районування споживання визначає найбільш оптимальні зони збуту виробленої продукції.

Фактор науково-технічного прогресу  істотно впливає на регіональний розвиток в результаті наукових винаходів та змін в технології промислового і сільськогосподарського виробництва. Тобто, на території регіону може виникнути виробництво, яке раніше тут було неефективним.

Наприклад, до 20 ст. підприємства чорної металургії орієнтувались у розміщенні переважно на вугілля, тому що його було потрібно більше, ніж руди на одиницю металу (виник металургійний район Донбас). При зміні технології витрата вугілля значно знизилась і виробництво чорної металургії почало тяжіти у розміщенні до залізорудних басейнів (Кривий Ріг).

Досить сильний вплив на розміщення виробництва мають хімічні технології. Відомо, що після освоєння нового способу виробництва синтетичного каучуку сировиною для його виробництва певний час був спирт одержаний з картоплі. Саме тому заводи синтетичного каучуку були розміщені в районах виробництва дешевого картопляного спирту (центральні області Росії). Однак після того як спирт почали масово виробляти з нафтопродуктів, нові підприємства перемістились у райони Поволжя, вздовж трас нафтопроводів або ж у місця перерозподілу нафти різним споживачам.

Розвиток науково-технічного прогресу у виробництві супроводжується тенденцією до зниження матеріаломісткості, енергомісткості, трудомісткості продукції. Особливо важливо знижувати матеріаломісткість на підприємствах машинобудування України, оскільки витрати металу у нас ще досить великі і значно перевищують показники розвинених країн світу. Зниження матеріаломісткості у машинобудуванні сприятиме змінам у розміщенні деяких важливих виробництв, перш за все, переміщенню галузей складного машинобудування в райони достатньої кількості кваліфікованих трудових ресурсів, що значно віддалені від головних металургійних баз країни. Це зокрема стосується більшості областей правобережної України та західноукраїнського регіону.

Науково-технічний процес у транспорті також викликає істотні зміни в розміщенні виробництва. Так, завдяки розвитку високовольтних ліній передачі електроенергії (електронний транспорт) послабилась залежність виробництва від енергетичних баз, а прокладання трубопроводів змінило розміщення цілого ряду хімічних виробництв.

В Україні розроблені  комплексні програми по   впровадженню досягнень НТП  у галузі виробництва. Виконання таких програм   сприятиме  зниженню матеріаломісткості,  поліпшенню екологічного стану, економії та  збереженню  природно-ресурсного потенціалу.

В міру розвитку і вдосконалення технології змінюються витрати сировини, палива й енергії на одиницю готової продукції, що у свою чергу посилює територіальні зрушення у виробництві. Однак, створюючи умови для більш вільного розміщення підприємств, науково-технічний прогрес діє і в протилежному напрямі. В результаті росту масштабів виробництва зростає його залежність від відповідних за розмірами сировинних і паливно-енергетичних баз. Отже, з розвитком техніки деякі галузі промисловості відчувають в процесі свого розвитку посилення впливу певних природних ресурсів. Це змушує підприємства освоювати відносно бідні природні ресурси, вдаватися до їх комплексної переробки, залучати до виробництва все нові природні ресурси, розширювати сировинну і паливно-енергетичну базу.

Фактори ринкової кон’юнктури визначають рух цін, цінних паперів, розмір виробництва та зайнятості населення. Ринкова кон’юнктура враховує конкретні умови відтворення товарів, послуг, робочої сили. Кон’юнктура ринку - конкретні умови реалізації суспільного продукту, яка здійснюється у співвідношеннях між наявними на ринку матеріальними цінностями та послугами й потребою в них. Якщо попит перевищує пропозицію, то створюється стимул для розвитку виробництва, якщо навпаки, то виробництво доцільно скорочувати. Сприятлива кон'юнктура на ринку для деяких видів сільськогосподарської продукції визначила спеціалізацію аграрного сектора економіки ряду країн. Так, Куба стала світовим виробником цукру-сирцю, країни Центральної Америки — продукції тропічного землеробства, Шрі-Ланка — чаю, а Сінгапур — арахісу.

Ринкова кон’юнктура тісно пов’язана з НТП. Товари вищої якості, якщо задовольняють вищі потреби, мають високий попит і на них ростуть ціни. В результаті конкурентної боротьби між виробниками перемагають сильніші. Вони розширюють виробничі потужності, будують нові об'єкти, що обов'язково приводить до певних змін у розміщенні та територіальній структурі виробництва. На жаль, економіка України сьогодні знаходиться у такому стані, що багато її галузей не змогли зайняти належне місце на європейському і світовому ринку і виявились неконкурентоздатними. Для виправлення цього становища необхідно впроваджувати нові технології, знижувати виробничі витрати, підвищувати якість продукції. Цього можна досягти шляхом вдосконалення інвестиційної політики, реконструкції виробництва, структурної перебудови економіки. 

Також має вплив фактор економіко-географічного положення. Економіко - географічне положення об’єкта - це сукупність його відношень до інших економіко-географічних об’єктів, що лежать поза ним. Тобто об’єкт характеризується розташуванням на певній території та системою реальних і потенційних зв’язків з іншими об’єктами. Залежно від економічної природи об'єкта найважливішими вважаються його відношення до джерел природних і трудових ресурсів, ринків збуту продукції, а також можливість виробничої кооперації з іншими об'єктами, транспортна забезпеченість, екологічна ситуація. Зміна економічного простору біля об’єкту впливає істотно на економічний потенціал даного об’єкту.

Географічне розташування об'єкта або території може розглядатись на трьох рівнях: макро-, мезо- й мікро-. 

Макроположення відбиває економічні відносини об'єкта з великими регіонами або навіть міждержавний рівень відносин. Україна, наприклад, має вигідне геополітичне розташування, бо або межує, або перебуває у безпосередній близькості до економічно розвинутих країн, які можуть бути ринком збуту нашої продукції й постачальниками сировини, обладнайня й товарів ширвжитку. Крім того, наша країна має вихід до моря, що не замерзає.

Мезоположення характеризує об'єкт за відношенням до компактної та відносно невеликої за розміром території його оточення. Це може бути положення обласного центру або міста усередині якогось регіону. Територія, що тяжіє до певного центру на мезорівні, називається гінтерланд (від німецького “Hinterland — країна, що перебуває "поза" об'єктом). Найчастіше назва "гінтерланд" вживається щодо території, яка прилягає до портових міст. Коли у 60-х роках XIX ст. була побудована залізниця Одеса — Балта, яка дала вихід подільському хлібу на зовнішній ринок, то гінтерландом Одеси став не лише південно-західний "кут" України плюс Молдавія, але й протягом певного часу вся Подільська губернія.

Мікрорівень характеризує зони впливу міст на навколишню територію та об’єкт відносно невеликого оточення. Це може бути розташування підприємства у місті, положення сільськогосподарської ферми стосовно консервного заводу або най ближчого ринку збуту продукції тощо. Мікроположення важливо враховувати, бо від його правильного вибору може істотно залежати прибуток підприємства. Щоб оптимально розташувати об'єкт у місті, треба здійснити відповідні розрахунки й визначити: відстань до центру міста, залюдненість прилеглої території, щільність транспортної мережі, потенціал робочої сили, ступінь впливу конкурентів у зоні розміщення об'єкта.

На мікрорівні — а подеколи й на макрорівні — можна розрахувати зони впливу міст, цебто визначити радіус території довкола міста, вплив котрої відчутний тією чи іншою мірою. Є формула, відома як закон взаємодії центрів тяжіння (закон Рейлі):

          (4)

де Аат — сила тяжіння міста А до точки М; Рапотенціал міста А, що виражається здебільшого чисельністю населення, але часом й іншими показниками (як-от обсяг торгівлі); Кат — відстань А до М. Проте у точці М може виявитись вплив не одного, а кількох центрів. Тоді формула Рейлі набуде трохи іншого вигляду:

             (5)

де п — кількість міст, що впливають на точку М.

Концепція демографічного потенціалу, як часом називають закон Рейлі, має практичне застосування: її використовують, зокрема, при визначенні оптимальних місць розташування підприємств, що виробляють споживчі товари. Тоді Уя позначає розміри контингенту потенційної клієнтури.

Вплив ЕГП виявляється у тому, що об'єкт або регіон одержують певні економічні переваги при оптимальній взаємодії економічних зв'язків з іншими об'єктами й регіонами. До того ж чим інтенсивніші зв'язки, тим вищий економічний потенціал об'єкта (регіону). Наприклад, Бельгія та Нідерланди й тепер використовують переваги свого географічного положення у вигляді "перевалювальних баз" на перехресті океанічних шляхів і шляхів, що провадять углиб Європи. Наближеність до таких економічних велетнів, як Німеччина, Велика Британія, Франція, дозволяє їм максимально використовувати переваги міжнародного територіального поділу праці.

Вдало розташовані міста перетворюються на великі транспортні вузли. Насамперед це стосується портових міст, де масові вантажі перевалюються з одного виду транспорту на інший. Саме фактор ЕГП спричинив зростання й процвітання таких міст, як Нью-Йорк, Гамбург, Амстердам, Роттердам. Здебільшого частину вантажів, які проходять через вузлові транспортні центри, вигідно переробляти на місці. Так суто транспортний вузол перетворюється на багатофункціональне місто.

Прикладом може бути Одеса, яка на початку свого існування мала відверто торговельний профіль. Проте потреби флоту сприяли побудові в місті канатного заводу. Потім виявилось вигідним експортувати не зерно, а борошно, й в Одесі з'явилася мережа великих млинів. Цукор-сирець, який надходив до Одеси для експорту з Поділля, рафінувався на одному з найбільших в Україні заводів. Водночас на імпортній сировині в Одесі працювали чайна, тютюнова, джутова фабрики, суперфосфатний завод (до революції працював на північноафриканських фосфоритах), корковий завод, маслоробні заводи (переробляли кокосову копру). Наявність розлогого сільськогосподарського гінтерланду стимулювала появу, крім суперфосфатного заводу, підприємства по виготовленню плугів, консервних заводів. Так народжувалася промисловість одного з найбільших українських портів.

З ЕГП пов'язано також створення зон спільного підприємництва, які найкраще формувати довкола великих портових міст із добре розвинутим гінтерландом.

Екологічний фактор. У другій половині XX ст. вплив людини на природу посилився, і екологічний фактор набув глобальних вимірів. На земній кулі щороку 6 млн га родючих земель перетворюються на пустелі, 11 млн. га лісу вирубується, гине від пожеж і забруднення атмосферного повітря. Щороку отруюється пестицидами 2 млн чол. і 50 тис. з них помирає. У світі щороку викидається до атмосфери близько 200 млн т окису вуглецю, 150 млн. т двоокису сірки, 150 млн т пилу. Кислотні дощі перетворюють континенти на вичерпані регіони. Викид до атмосфери деяких речовин, зокрема фреонів, призвів до утворення озонових дірок. Запиленість атмосфери прискорила танення льодовиків у горах, що негативно позначається на сільському господарстві.

До потужних забруднювачів повітряного простору слід зарахувати підприємства хімічної, медичної та мікробіологічної промисловості. Вони викидають до атмосфери сірчисті й азотисті гази, сполуки хлору, формальдегіду, продукти гідролізних виробництв тощо, які шкодять здоров'ю населення.

До шкідливих фізичних впливів відносять шум, вібрацію, електромагнітні хвилі. Негативні наслідки забруднення розвиваються у часі й розосереджені у просторі. Хімічні речовини потрапляють до природного середовища у процесі господарської діяльності людини, передусім до атмосферного повітря, водойм, ґрунтів. При цьому відбувається їхній взаємний перерозподіл.

Впливи є безпосередні і опосередковані, коротко- і довготривалі, виявляються у вигляді механічних порушень, руйнування, теплового ефекту. Наслідки є оборотні і необоротні, первинні та вторинні.

Як відомо, у 159 країнах, що входять до ООН, створені спеціальні служби охорони навколишнього середовища. Усі вони, разом із регіональними органами ООН, розробляють чимало проектів у цій царині на користь людству. Проте життєве середовище людини набуває дедалі драматичнішого вигляду, про що нагадує трагедія Чорнобиля.

Отже, в системі «виробництво — природа» перевага не може бути віддана ні виробництву перед навколишнім середовищем, ні навколишньому середовищу перед виробництвом. Необхідно забезпечити таку взаємодію компонентів системи «виробництво — природа», при якій високі темпи економічного росту і задоволення потреб населення поєднуються із збереженням і відновленням якості навколишнього середовища.

Тому необхідно проводити ряд заходів з метою раціоналізації природокористування і екологізації господарської, перш за все виробничої діяльності.

Екологія виробництва - це розширене відтворення природних ресурсів шляхом вдосконалення технології, організації матеріального виробництва, підвищення ефективності праці в екологічній сфері. Екологізація виробництва є складовою економічної політики держави. Основи екологічної політики України визначені “Законом про охорону навколишнього природного середовища”.

Дія екологічного фактору впливає на:

- недопустиму концентрація шкідливих видів виробництва;

- потребу врахувати рельєф місцевості,  мікрокліматичні умови  та розу вітрів при проектування промислових підприємств;

- створення санітарних зон навколо шкідливих виробництв, які позбавлені від постійного проживання людей.

5. Порівнянна характеристика вітчизняних та зарубіжних факторів та нові тенденції в співвідношенні  окремих  факторів

Традиційно у вітчизняній економічній літературі виділяються наступні групи  фактори розміщення: природні, демографічні, економіко-географічні, економічні. Найбільш використовувані фактори названі в гр. 1 табл.1.

Таблиця 1. Відповідність деяких вітчизняних і зарубіжних  факторів

Вітчизняні  фактори

Зарубіжні  фактори

Сировинний - наявність сировини і його економічна оцінка

Витрати на використовувану сировину, витрати на комплектуючи вироби, напівфабрикати та послуги зі сторони

Паливно-енергетичний - забезпеченість ресурсами ПЕК

Витрати на енергію

Водний - забезпеченість водними ресурсами

Земельний - забезпеченість земельними ресурсами

Ціна земельних ділянок

Трудовий - забезпеченість трудовими ресурсами     відповідної кваліфікації

Рівень заробітної платні, включаючи відрахування на соціальні потреби, наявність відповідних трудових ресурсів

Транспортний: наявність комунікацій, вартість перевезень

Транспортне положення і транспортні зв'язки, транспортні витрати, наявність телекомунікацій

НТП - рівень НТП, що забезпечує ефективне застосування ресурсів

Наявність технології та ноу-хау

Споживчий - наявність основної маси споживачів товарів і послуг

Купівельна  спроможність  населення

Економіко-географічне положення

Територіальне розташування, близькість ринків

Агломераційні ефекти

Навантаження на навколишнє середовище, інфраструктурне оснащення, ефекти синергії

Характерно, що самі назви (не говорячи вже про загальновідому практику застосування) несуть відбиток епохи побудови  індустріального суспільства першої половини XX в. з властивим їй екстенсивним способом господарювання при обмеженому застосуванні ринкових регуляторів.

У зарубіжній теорії і практиці в даний час прийнятий декілька інший стандартний набір чинників. В першу чергу розрізняють дві великі групи чинників: так звані «жорсткі» і «м'які».

Під «жорсткими» розуміються кількісно вимірювані чинники:

а) орієнтовані на виробничі ресурси (земля, робоча сила, капітал);

б) орієнтовані на виробництво і збут продукції (близькість партнерів по кооперації, інфраструктура, структура населення і споживання);

в) встановлені державою (податки, система господарювання, субсидії і програми підтримки).

Якщо між вітчизняними і жорсткими чинниками ще можна провести паралелі, то м'які чинники в число перших поки не включені взагалі. Вони стосуються перш за все кількісно важкозмірювадьних категорій: рівня розвитку соціального середовища населеного пункту, його, якщо можна так виразитися, дружності економіці. Як м'які чинники найчастіше згадують:

  •  стабільність політичної ситуації;
  •  стабільність суспільного клімату;
  •  кваліфікацію зайнятих по найму;
  •  регіональну структуру економіки і окремих підприємств;
  •  якість системи освіти і професійної підготовки кадрів;
  •  оснащення регіону вузами, технологічними центрами, дослідницькими організаціями;
  •  наявність чинників, орієнтованих на виробництво послуг (економічний і податковий консалтинг, реклама, маркетинг);
  •  відношення до економіки основних дійових осіб регіону (підприємств і союзів підприємців, що працюють по найму і профспілок, комунальних і регіональних адміністрацій, політиків);
  •  якість життя в регіоні (якість житла, екологічна ситуація, культурні і рекреаційні можливості і т.д.).

Співвідношення між окремими чинниками розміщення і їх значущість знаходяться в постійному русі. Все ж таки для середини 90-х років можна зафіксувати декілька загальних змін, які в ще більшому ступені діятимуть на рубежі століть.

Найважливішою тенденцією є те, що значення жорстких факторів розміщення знизилося на користь м'яких. Саме м'які фактори все частіше стають умовами економічного успіху.

По групі жорстких чинників відповідно до структурної перебудови економіки від первинного (сільське господарство) до вторинного (промисловість) і третинного (послуги і інформація) секторів чинники «земля», «близькість до джерел сировини», «витрати на заробітну платню і первинний капітал» втрачають своє значення на користь агломераційних переваг (близькості ринків, оснащення інфраструктурою і т.д.).

В ході подальшого розвитку транспорту і комунікацій знизилася роль транспортних витрат. В той же час якість транспортних з'єднань (наявність міжнародних аеропортів, швидкісних залізничних ліній) грає першорядну роль.

Серед м'яких чинників визначальну вагу одержують стабільність економічного, соціального і політичного стану. Зростає значення близькості до дослідницьких центрів, хороших умов життя для висококваліфікованих трудових ресурсів. Важливим чинником стає і сама наявність у управлінських структур регіону стратегії узгодженого розвитку, яка головної своєю метою повинна мати створення сприятливого іміджу регіону.

Актуальною вимогою стає жорстка робота по аналізу і позитивному впливу на м'які чинники розміщення. Зацікавлені в цьому регіональні і муніципальні органи влади і управління підштовхуються до довготривалої діяльності по поліпшенню виробничої, соціальної, інституційної і екологічної інфраструктур регіону, створенню і підтримці його іміджу як засоби залучення інвестицій. Іншими словами, регіон з місця реалізації маркетингових рішень господарюючих суб'єктів сам перетворюється на продукт, який є предметом збиту на ринку.

Контрольні питання

1.Дайте визначення економічного закону. На яких економічних законах грунтується розміщення продуктивних сил як галузь  економічної науки?

2.У чому полягає  відмінності між економічними законами і закономірностями?

3.Назвіть основні закономірності розміщення продуктивних сил і розкрійте їх  сутність.

4.Глобалізація і регіоналізація як світові закономірності розвитку  продуктивних сил. Національні особливості глобалізації і регіоналізації  в Україні.

5. Поясніть сутність регіональної економічної інтеграції.

6.Дайте визначення і розкрійте зміст принципів розміщення виробництва. Чим визначається пріоритетність принципів регіональної економіки?

7.Назвіть основні групи факторів і поясніть їх значення в господарській практиці.

8.Наведіть приклади жорстких і м’яких факторів. Чому у розвинутих країнах м’які фактори  оказують більший вплив на функціонування виробництва?

9.У чому полягає значення критеріїв розміщення продуктивних сил?

10.Виявите принципові відмінності між закономірностями, принципами і критеріями розміщення продуктивних сил.

Завдання до самостійної  роботи

1. З’ясуйте, які закономірності знайшли відображення в кожному принципі РПС?


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

78866. Философия в системе социально-гуманитарного знания 28.5 KB
  Философия в системе социально-гуманитарного знания. При изучении социально-культурных процессов и явлений общество культура человек в современной науке принято делать отличия социально-гуманитарного знания от естественного...
78867. Методы в социально-гуманитарных науках 13 KB
  Методы в социальногуманитарных науках. Разновидностью включенного наблюдения является этнометодология суть которой состоит в том чтобы результаты описания и наблюдения социальных явлений и событий дополнить идеей их понимания. В социальногуманитарных науках широко применяется сравнительный компаративистский метод опять же с учетом специфики их предмета. Так в психологии этот метод реализуется в двух вариантах: а Сопоставление различных групп по возрастам деятельности и другим параметрам метод поперечных срезов.
78868. Место проблемы человека в системе социально-гуманитарного знания 28.5 KB
  Место проблемы человека в системе социальногуманитарного знания Построить социальную онтологию отвлекаясь от человеческих индивидов как субъектов социального процесса невозможно. Поэтому главное внимание социальная философия уделяет исследованию человека как предпосылки и субъекта социальноисторического процесса. Что такое человек Каковы его природа и сущность Каковы характерные особенности и направленность эволюции человека Все это суть проблемы философской антропологии учения о человеке исследующего своеобразие человеческого...
78869. Концепция социальной рациональности Макса Вебера 29 KB
  Концепция социальной рациональности Макса Вебера. Вебер внёс существенный вклад в такие области социального знания как общая социология методология социального познания политическая социология социология права социология религии экономическая социология теория капитализма. Свою концепцию Вебер называл понимающей социологией. Вебер в этом плане решительно расходится с Дюркгеймом полагая что реальным действующим лицом может быть не мифическое коллективное сознание государство или класс а конкретный индивид.
78870. Феноменологическая программа исследования знания 32.5 KB
  Феномен и логос учение о феноменах явлениях это обозначение философского движения появившегося в начале 20 века а также своеобразной практики осмысления пытающейся проникнуть к истокам человеческого опыта и познания. Ее отличительными чертами являются: нацеленность на вскрытие и приведение к непосредственной очевидности тех пластов нашего опыта которые в обыденной жизни остаются незримыми зачастую будучи основанием зримых; экспликация и истолкование смыслового содержания этого опыта и его сущностных структур; преимущественно...
78871. Герменевтический подход в социально-гуманитарном познании 29 KB
  Рикер понимает теорию операций понимания в их соотношении с интерпретацией текстов; слово герменевтика означает не что иное как последовательное осуществление интерпретации. Таким образом нужно установить соотношение между понятиями интерпретации и понимания. Цель понимания совершить переход от этого выражения к тому что является основной интенцией знака и выйти вовне через выражение. Согласно Дильтею виднейшему после Шлейермахера теоретику герменевтики операция понимания становится возможной благодаря способности которой наделено...
78872. Марксистский подход к исследованию социальной реальности 31.5 KB
  Базис или способ производства материальных благ или экономическая формация = производительные силы производственные отношения. Производительные силы ресурсы и средства обеспечивающие процесс производства. Производственные отношения выражается в различных формах собственности на средства производства. Классы в узком смысле слова социальные группы различающиеся по отношению к средствам производства.
78873. Образ науки в постмодернизме 13.99 KB
  Постмодернизм эту проблему пытается решить посвоему быть может осознавая себя не как конец философии а как переходное состояние между закатом и рассветом. На первый план в этой философии выходят проблемы языка новой субъективности иронии культуры цитат и кавычек. Понимание мира как хаоса сопряжено в философии постмодернизма с отказом от установки на целостность закономерность мира. Картина реальности в философии постмодерна состоит из симулякров не имеющих оснований во внешней реальности симулякры – точные копии оригинал...
78874. Роль социально-гуманитарных наук в процессе соц трансформаций 13.58 KB
  Напротив ей присуща роль разрушителя мнимого всезнания и фиктивной уверенности. Используя науку по образу обыденного сознания мир с ее помощью заколдовывается вновь. Задача же социального теоретика на сегодняшний день состоит не только в производстве нового знания доставляющего новые возможности но и в разрушении фиктивных ожиданий обыденного сознания от сферы управления. Только разрушая мнимое всезнание наука может осуществить свою функцию производства нового знания.