17920

НАУКОВІ МЕТОДИ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ГОСПОДАРСТВА

Лекция

Экономическая теория и математическое моделирование

Лекція 3 ТЕМА: НАУКОВІ МЕТОДИ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ГОСПОДАРСТВА План викладення і засвоєння матеріалу 1. Методичні основи наукових досліджень. 2. Загальнонаукові методи. 3. Специфічні методи. 4. Міждисциплінарні методи. 5. Структурний аналіз в РПС. ...

Украинкский

2013-07-06

153 KB

5 чел.

Лекція 3

ТЕМА: НАУКОВІ МЕТОДИ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ

ГОСПОДАРСТВА

План викладення і засвоєння матеріалу

1. Методичні основи наукових досліджень.

2. Загальнонаукові методи.

3. Специфічні методи.

4. Міждисциплінарні методи.

5. Структурний аналіз в РПС.

6. Розрахункові обґрунтування розміщення галузей і виробництва у регіоні.

7. Регіонально-економічна діагностика.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1.Буга Н.Ю. Прогнозування економічного розвитку проблемних регіонів // Актуальні проблеми економіки. - 2007. - № 7. - С. 121-127.

2.Вербицький І.С. Концептуальні засади стратегічного планування соціально-економічного розвитку регіону // Актуальні проблеми економіки. - 2007. - № 8. - С. 157-165.

3.Голиков А.П ., Олійник Я. Б. Степаненко  Л. В.  Вступ до економної і соціальної географії.- К.: Либідь,1996.

4.Дорогунцов С.I., Пiтюренко Ю.I., Олійник С.Я.  та iн. Розмiщення продуктивних сил України та регіональна економіка. - К.: КНЕУ, 2005. – С.100-105.

5.Заблоцький Б.Ф.Регіональна економіка.-Львів:«Новий світ-2000»,2007.-С.95-115.

6.Зинь Є.А.  Регіональна економіка. - К.: ”ВД  „Професіонал”. - 2007. - С.22-27.

7.1щук С.І. Розмiщення продуктивних сил i регіональна економіка:Навч. посіб.-К.: 2006.-С.39-45.

8.Качан Є. П., Царик Т. Є., Ткач Д. В. та iн. Розмiщення продуктивних сил i регiональна eкономікa: Навч. посiб. для студ. ВНЗ. - К.: Юридична книга, 2005. - 704 с.

9.Коренева Н.А. Статистична оцінка впливу інвестиційної привабливості регіону та його економічний розвиток // Актуальні проблеми економіки. - 2007. - № 5. - С. 200-206.

10.Манів З. О. Луцький І.М., Манів С.З. Регіональна економіка.-Львів: «Магнолія -2006»,2007.-С.19-23.

11.Миронова Т.Л., Процай О.П., Колодій С.Ю. Управління розвитком регіону: Навч. посіб. - К.: Центр навч. літ-ри, 2006. - С.117-154.

12.Олійник Я.Б. Регіональна економіка.- К.: КНТ, Видавець Фурса С.Я., 2007.-С.42-55.     

13.Паламарчук М.М. Регіональне дослідження: наукові підходи // Регіональна економіка, - № 1-2. - 1996. - С. 32.

14.Пальян З.О. Демографічна  статистика. - К.КНЕУ, 2006-132с.

15.Побурко Я. Методологічні засади класифікації регіонів за рівнем економічного розвитку // Економічне есе. - 2003. - № 2 (13) - С. 25.

16.Регіональна економіка та природокористування/за ред. А.П.Голікова: Навч. посіб.-К.: Центр  учбової літератури.-2009.-С. 13-20.

17.Стадницький Ю. l., 3aгородній A. Г., Данилович Т. Розмiщення продуктивних сил (теоретичні основи).-К.: Знання, 2008.- 351 с.

18.Стеценко Т.О. Аналіз регіональної економіки: Навч.посібн.-К.:КНЕУ. -2002.-116с.

19.Стеченко Д.М. Розмiщення продуктивних сил i регiоналiстика: Пiдручник. - К.: Вiкap, 2006. – С.43-64.

20.Стеченко Д.М. Управління регіональним розвитком.-К.: Вища шк., 2000.-223с.

21.Уманець Т. Інформаційно-аналітична база регіонального управління: сучасний стан та перспективи розвитку // Економіка України. - 2007. - № 8. - С. 39-45.

22.Феленчук Ю. Аналіз і оцінка ризику демографічних втрат: інноваційний підхід та методи ( на матеріалах Львівської області) // Регіональна економіка. - 2009- № 1. - С.183-191.

23.Черевко А. Методологические аспекты моделирования программной реализации конкурентной стратегии социально-экономического развития региона // Конкуренция. - 2006. - № 4. - С. 31-38.

24.Яремко Л. Глобальна конкурентоспроможність  регіону: джерела його конкурентної переваги// Регіональна економіка. - 2009- № 1. - С.51-59.

Інтернет-ресурси

www.world.stats.com

www.europa.km.ru

www.economy.stats.ua

www.ukr.stats.gov.ua

1. Методичні основи наукових досліджень

Наукові засади регіональної економіки визначаються насамперед методами цієї науки. Методи науки — це способи пізнання дійсності, планомірний шлях встановлення істини. Сукупність методів дослідження, які використовуються в науці, формують її методологію. Методи вивчення об'єктів і явищ можна вважати науковими, якщо вони забезпечують розкриття сутності процесів у їх розвитку.

Найбільш загальним, визначальним для всіх наук є діалектичний метод. Спираючись на нього, в кожній галузі знань розробляється своя галузева методологія і методика досліджень.

Всі методи діляться на: наближені (прості) і точні (складні).

Наближені методи.

  •  Показники динаміки виробництва і вжитку;
  •  Показники структури:

а) галузевої;

б) територіальної.

  •  Коефіцієнт територіальної концентрації виробництва і вжитку. Розраховується на 1000, 10000км2 території, на 1, 100 га сільськогосподарської площі, на душу населення;
  •  Ранжируваний ряд територіальних одиниць по виробництву (вжитку) продукції.

На основі наявних розрахунків області, економічні райони або інші територіальні утворення ранжують по тій, що убуває або зростає залежно від завдань аналізу.

Точні (складні) методи - це економіко-математичні методи.

У регіональній економіці  методи використовуються під кутом зору територіальності об'єктів.

Процес наукового пізнання проблеми розміщення в загальному вигляді можна розбити на етапи:

1. Програмний – розробка програми наукового дослідження, постановка цілей і завдань, обґрунтування теми, визначення виконавців і етапів, собівартості робіт, очікувані результати.

2. Інформаційний – збір і обробка інформації, розробка анкет і паспортів досліджуваного об'єкту для її збору.

3. Аналітичний – аналіз і синтез інформації.

4. Модельний – розробка і реалізація системи моделей прогнозування і планерування для різних рівнів.

5. Алгоритмічний – точно певний порядок вироблення управлінських рішень, формування планів. З врахуванням економічних можливостей і суспільних потреб, а також безпосередніх  і довготривалих наслідків рішень, що приймаються.

6. Концептуально-конструктивний – розробка наукових концепцій, практичних рішень, здобуття шуканого результату.

2. Загальнонаукові методи

2.1. Системний аналіз – визначає цілісний підхід до об'єкту, що вивчається, або явища. Його функція полягає в побудові взаємозв'язаної системи. У територіальній організації економіки регіону за допомогою системного підходу і системного аналізу пізнаються реально функціонуючі галузеві виробничо-територіальні системи, системи розселення і більш складні їх утворення — ТВК і суспільно-географічні комплекси. На основі системного підходу визначаються шляхи вдосконалення розміщення виробництва, розселення і територіальної організації невиробничої сфери регіону.

Метод складається з аналізу і синтезу і включає етапи:

  •  Встановлення цілісності системи, визначення мети, підбір критеріїв.
  •  Структуризація системи та установка і зв'язків між елементами.
  •  Розробка математичної моделі системи, визначення ступені її сформованості.
  •  Оптимізація системи.

Основними видами систематизації є:

1. Класифікація: розподіл сукупності явищ або предметів на класи відповідно до певних ознак. Наприклад, природних ресурсів за ознакою вичерпаності.

2. Типологія: спосіб класифікації об'єкту за допомогою абстрактних теоретичних моделей (типів). Наприклад, типологія країн сучасного світу по формах правління.

3. Угрупування: метод ділення явищ на якісно типові групи або підгрупи на основі обробки і аналізу статистичних даних. Наприклад, угрупування економічних районів України за об'ємом ВНП на душу населення.

Приватний прояв цього методу – порівняльний спосіб явищ, а також їх генералізує і конкретизація, часто за допомогою статистичних методів.

2.2. Метод парадигми (дослідницьких програм). Поняття «парадигму» ввів в 1964г. філософ і історик науки Р. Кун. Парадигма (у перекладі - приклад, зразок) модель постановки проблем, прийнята як зразок (модель) постановки проблем і їх рішення, методів течії, фундаментальних способів наукового пізнання, пануючих в науці в певний історичний період.

Інколи під парадигмою мають на увазі значення теорії або групи теорій, а також загальноприйняті досягнення у даній галузі науки.

2.3. Методи експертних оцінок відносяться до евристичних (неформальних) методів, тобто до таких, що спираються на досвід та інтуїцію. Прикладами традиційних евристичних процедур є різні експертизи, консиліуми, наради тощо. Порядок їх проведення почасти регламентується традицією й, у кінцевому підсумку, знову досвідом. Однак поступово й у цю сферу починають проникати різноманітні математичні методи обробки вихідного евристичного матеріалу. Тому виділяють два рівні використання методів експертних оцінок:

- якісний (використання якісних оцінок);

- кількісний (використання бальних оцінок).

У зв'язку з обмеженими можливостями застосування економіко-математичних методів (насамперед через відсутність достовірної статистичної інформації) експертні оцінки іноді є єдиним засобом вирішення поставлених завдань. Крім того, методи експертних оцінок застосовуються для кількісного вимірювання таких подій, для яких не існує інших способів вимірювання. Наприклад, при оцінці важливості цілей, переваги окремих заходів, пріоритетності напрямків соціально-економічного розвитку.

Передбачається, що експерт засновує своє судження на групі причинно-наслідкових факторів, що діють у рамках певного сценарію, оцінюючи ймовірність їх реалізації та їх імовірний вплив на досліджуваний показник. Експерт виконує різні завдання – підтримка проекту, досягнення консенсусу, пошук доріг виходу з ситуації, що склалася.

У якості експертів при проведенні досліджень регіональної економіки найчастіше використовують учених, менеджерів, державних службовців. Застосовуються як індивідуальні, так і групові (колективні) експертні опитування.

Широко використовуються два різновиди експертних оцінок - сценарний метод (передбачення експертами напрямків соціально-економічного розвитку та майбутнього стану регіону) і Дельфі-метод. Останній полягає в доборі кваліфікованих експертів, анонімному заповненні ними спеціально розробленого запитальника й наступній статистичній обробці результатів (середнє значення відповідей і є експертною оцінкою).

3. Специфічні методи

3.1. Картографічний метод.

Інструмент картографічного методу – карта. Розрізняють наступні соціально - економічні карти:

  1.  що відображують точну локалізацію соціально-економічних об'єктів і передавальні їх геометричні особливості;
  2.  окремі ознаки, що відображують, і особливості соціально-економічних  систем і їх елементів;
  3.  просторові і тимчасові процеси, що відображують, в соціально-економічних системах і взаємодії їх елементів;
  4.  синтетичні, на яких показані соціально-економічні системи як цілісні утворення.

Карти виконують інформаційну, пізнавальну, пояснення функції. Просторовий аналіз на основі картографічного методу досліджує сукупність чинників регіонального розвитку з метою виявлення загальних закономірностей розміщення продуктивних сил або їх компоненти для розробки проекту територіального плану розвитку господарства. За допомогою тематичних економічних карт розкриваються   особливості   розміщення   промислових   підприємств, центрів, галузей, промислових районів, їх взаємозв'язки щодо сировини і постачання продукції; покриття території регіону або району мережею транспортних шляхів, лініями електропередачі та ін. Карта може бути використана як логічна образно-знакова модель регіону з сучасним розміщенням виробництва, транспорту, невиробничої сфери, розселенням людей та ін.

З допомогою карт виконується  регіональний і локаційний аналіз.

Регіональний аналіз – аналіз чинників регіонального розвитку для встановлення закономірностей і особливостей формування конкретних районів, а локаційний – конкретних виробництв.

Використання математичних методів, комп'ютерних карт дає можливість підвищити точність і об'єктивність досліджень. Можливості картографічного методу розширені завдяки використанню аерокосмічних знімків, які дозволяють виконувати динамічні карти, що показують зміну просторових пропорцій. 

3.2. Метод економічного районування – своєрідна територіальна систематизація, процес ділення території на відносно цілісні частини. Найбільше практичне значення районування має для територіального планерування і прогнозування, районного планування, вивчення регіональних систем. Науково обґрунтована мережа економічних районів дає змогу визначити основні напрями найбільш раціонального використання ресурсів у кожному з них, шляхом утворення територіально-виробничих комплексів, визначення галузей їх спеціалізації і перспективи розвитку

Районування і районологія – ядро будь-якого дослідження по розміщенню. Типологія районів – останній етап такого дослідження.

3.3. Метод енерговиробничих циклів. (ЕВЦ)

Розроблений відомим економ-географом Н.Н. Колосовським. Заснований на оцінці тенденцій формування систем взаємозв'язаних процесів, що розвиваються довкола основного. Дозволяє усувати «вузькі» місця у виробництві, комплексно використовувати сировину і відходи, сприяє розвитку безвідходного виробництва.

3.4. Порівняльний метод, за допомогою якого на основі аналізу статистичних даних і основних економічних показників визначається місце галузі серед інших галузей, регіону серед інших регіонів;

4. Міждисциплінарні методи

4.1. Статистичні методи. Статистичні методи широко використовуються для узагальнення і аналізу масових явищ.  Первинні статистичні дані обробляються за допомогою методу угрупувань, балансів. Використовують також методи дисперсний, регресивний, кореляційний, динамічних  рядів, середніх величин та ін.

Особливе місце при аналізі розміщення відводиться балансовому методу, за допомогою якого вивчають і аналізують закономірності у використанні народним господарством природних, трудових, фінансових ресурсів, взаємозв'язку між районами і країнами і їх інтеграційними утвореннями.

Єство балансового методу полягає у встановленні залежності між витратною і прибутковою частинами, зіставленні потреб і ресурсів.

На його основі визначають обсяги виробництва по галузях, рівень розвитку окремих галузей, співвідношення між ними, зміни в їх розміщенні. На основі балансових розрахунків у розрізі економічних районів з масових видів продукції, яка є предметом міжрайонного вантажообігу, визначається необхідність розвитку того чи іншого виду транспорту, а також удосконалення мережі шляхів сполучення. Також потрібні розроблення балансів районних ресурсів, оцінка можливостей районів щодо трудових, паливно-енергетичних, земельних, водних ресурсів. Територіальні баланси розробляються і по продукції, яка випускається і споживається на цій території всіма підприємствами незалежно від їх галузевої належності й відомчої підпорядкованості.

Також потрібні балансові розрахунки у розрізі регіонів з палива, чорних металів, будівельних матеріалах та інших масових видів промислової і сільськогосподарської продукції. На основі балансового методу визначаються пропорції у виробництві та розподілі різноманітних ресурсів. Він є одним з основних методів планування розвитку економіки регіону.

4.2. На особливу увагу заслуговує використання методу територіальних пропорцій у розміщенні виробництва. Пропорції — це певна відповідність частин між собою і цілим, співвідношення між складовими частинами. До них відносять: співвідношення першого і другого підрозділів суспільного виробництва; співвідношення промисловості, сільського господарства і транспорту; співвідношення між галузями промисловості тощо.

Міжгалузеві й територіальні пропорції в розвитку і розміщенні продуктивних сил нерозривно пов'язані між собою. Зміни в галузевих пропорціях господарства регіону тягнуть за собою відповідні зміни і в територіальній структурі.

4.3. Нормативний метод – метод регулювання діяльності виробничих і невиробничих ланок за допомогою норм і нормативів. Передбачає урахування нормативів – розрахункових величин затрат живої та уречевленої праці на виробництво одиниці продукції або окремі види робіт і послуг

Нормативи e вихідними даними для встановлення техніко-економічних норм на підприємствах. З огляду на сферу застосування вирізняють такі основні групи нормативів:

- нормативи використання матеріальних ресурсів (сировини, палива, матеріалів, електроенергії);

- нормативи продуктивності устаткування (машин механізмів, агрегатів);

- нормативи затрат праці (єдині, типові, галузеві норми часу, норми виробітку, нормативи обслуговування або нормативи чисельності за категоріями працівників).

4.4. Методи прогнозування. Полягають в побудові перспектив.

Розрізняють:

  •  пошукові прогнози, що вивчають потенційні умови і ресурси району для його майбутнього розвитку;
  •  прогнози тенденцій, що виявляють динаміку процесів, вірогідних тенденцій (зростання населення, дія господарств на природу);
  •  прогнози можливих взаємодій елементів систем.

За термінами: кратко-, середньо-, довгострокові.

При короткостроковому  прогнозі широко використовуються методи екстраполяції, засновані на припущенні, що тенденції попереднього періоду (темпи приросту виробництва, демографічні) зберігатимуться.

4.5. Програмно-цільовий метод спрямований на вирішення складних проблем і пов'язаний з розробкою довгострокових прогнозів соціально-економічного розвитку країн і великих регіонів. Полягає у формуванні цілей соціально-економічного розвитку, їх поділі на підцілі усе більш дрібного характеру й виявленні ресурсів, необхідних для їхньої узгодженої реалізації.

Логіка програмно-цільового методу вишиковується в таку послідовність: проблема-ціль-ресурси-організація-вирішення (реалізація). У сукупності елементи наведеної послідовності вирішення проблеми являють собою цільову комплексну програму.

Виявлення шляхів вирішення проблеми пов'язане з необхідністю аналізу причин її виникнення. У першу чергу виявляється наявність проблемної ситуації, тобто такого стану об'єкта (явища), яке характеризується певною напруженістю, порушенням рівноваги між окремими його елементами або між об'єктом і зовнішнім середовищем.

Потім настає найбільш відповідальний і складний етап - розробка цільової частини програми. Для формування цілей використовують апарат теорії графів для побудови дерева цілей, у якому стовбур - це головна (генеральна) ціль. Кожна гілка, що відходить від стовбура, - ціль другого порядку. Гілка, що відходить від головної гілки, - ціль третього порядку і т.д. Чим складніше шлях до досягнення мети, тим більш розлогою є «крона». На кінцевих рівнях «дерева цілей» даються вичерпні відповіді на запитання про те, хто, що й у які терміни повинен зробити, щоб проблема була вирішена.

На наступному етапі визначаються всі види ресурсів, необхідні для досягнення цілей. Цю стадію розробки програми називають ресурсною. Вона зводиться до визначення потреби в науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробках, в інвестиціях і робочій силі.

Необхідний етап розробки цільових комплексних програм - організаційний, що передбачає організацію розробки й контроль виконання програми. Спочатку організуючою ланкою виступає замовник, який обирає головного розробника, а той у свою чергу може залучити співвиконавців. У результаті їх спільної діяльності формується проект програми, який після всіх погоджень і експертиз стає програмою й підлягає виконанню.

4.6. Метод економіко-математичного моделювання використовується в процесі досліджень розвитку господарства регіонів, що стають більш складними, а галузеві і територіальні зв'язки – більш важкокеруємими. Частіше застосовуються два види економіко-математичних моделей - балансові і оптимізаційні.

Виділяють такі напрямки соціально-економіко-математичного моделювання територіальних економічних процесів, як:

- розробка моделей територіальних пропорцій розвитку регіонів;

- розробка математичних моделей по розміщенню різних галузей господарства і регіонів;

- моделювання процесів розміщення продуктивних сил у розрізі країни та окремих регіонів;

- моделювання формування господарських комплексів регіонів. Розробляючи математичні моделі, можна відпрацювати десятки і сотні варіантів територіальних сполучень продуктивних сил, що дає оптимальне рішення проблем їхньої територіальної організації.

Практичне значення моделювання:

  •  аналіз економічних об'єктів;
  •  економічне прогнозування, передбачення розвитку господарських процесів;
  •  розробка управлінських рішень на всіх рівнях.

Застосування перерахованих вище методів дозволяє забезпечити найбільш раціональне розміщення продуктивних сил, створити більш раціональну територіальну структуру господарства, впроваджувати цілеспрямовану регіональну політику.

4.7. Метод техніко-економічного аналізу. Разом з даними науково-технічного прогнозування дозволяє з'ясувати перспективні варіанти розміщення. Техніко-економічні розрахунки в основному застосовуються на проектній стадії обґрунтування розміщення підприємств і територіального розвитку виробництва. При виборі місць розміщення враховують показники матеріало-, енерго-, фондо- та трудомісткості продукції. Особливу роль відіграють показники водомісткості й транспортабельності продукції.

Разом з вказаними показниками по кожній галузі виробництва розробляється система техніко-економічних показників її розміщення. Вона включає:

  1.  питомі витрати основних видів сировини, палива, теплової і електричної енергії, води на одиницю готової продукції;
  2.  вихід виробничих відходів (на одиницю продукції) і їх характеристику;
  3.  трудові витрати на одиницю продукції;
  4.  питомі витрати основних фондів.

Важливе значення для обґрунтування розміщення виробництва мають забезпеченість робітників основними виробничими фондами, енергоозброєність і ін.

Використання показників ефективності раціонального розміщення сприяє встановленню оптимальних пропорцій між галузями і виробництвами.

Також аналізуються :

  1.  забезпеченість сировинними ресурсами
  2.  обсяги виробництва продукції в натуральному і вартісному вираженні.
  3.  собівартість (витрати на виробництво і реалізацію продукції, вартість сировини і матеріалів, паливо і енергії, амортизаційні відрахування, зарплата і ін.)
  4.  капітальні вкладення (фінансові витрати на відтворення основних фондів: будівлі, споруди, машини і устаткування, реконструкцію, технологічні переоснащення і нове будівництво);
  5.  об'єми незавершеного будівництва і вартість невстановленого устаткування;
  6.  приріст продукції на 1грн. капітальних вкладень;
  7.  рентабельність (показники прибутковості і збитковості виробничої діяльності : рентабельність виробництва – відношення прибутку до собівартості продукції) і терміни окупності;
  8.  вартість основних фондів, фондовіддача (відношення кількості виробленої продукції до вартості основних фондів) – введення в дію виробничих потужностей, показники продуктивності праці (кількість продукції виробленою 1-м зайнятим в матеріальному виробництві);
  9.  показники фінансового стану галузі або підприємства; сума власних коштів, можливі вступи з державного бюджету і кредитування.

Ці показники доповнюються показниками, що характеризують взаємозв'язки даного підприємства з іншими галузями господарства:

  1.  співвідношення досягнутого рівня виробництва з потребами господарства країни в даному вигляді продукції;
  2.  технічний рівень галузі (структура устаткування, нові види продукції, їх відповідність світовим стандартам; вплив галузі на довкілля і раціональне використання природних ресурсів);
  3.  вдосконалення управління і територіальна організація галузі (утворення концернів, акціонерних, особистих і ін. форм власності), спільних з іноземними фірмами підприємств і ін.)
  4.  потреба галузі (підприємства) в перевезеннях; міжрайонні і внутрірайонні транспортно-економічні зв'язки з постачальниками і споживачами;
  5.  участь галузі в міжнародному розподілі праці.

Порівняльну ефективність різних варіантів районного розміщення підприємств і комплексів визначають на основі розрахунку поточних (собівартості) і порівняння одноразових (капітальних) витрат.

Техніко-економічні показники аналізу територіальної організації народного господарства розраховують визначенням розмірів відповідних витрат на виробництво одиниці продукції. Витрати окремих ресурсів і випуск нової продукції доцільно визначити у вартісному або натуральному обчисленні.

При визначенні ефективності функціонування господарства підприємства використовують систему вартісних показників: валову і товарну продукцію, чисельність працівників, продуктивність праці, вартість основних виробничих фондів, матеріальні витрати і капітальні вкладення.

Завершальним етапом дослідження і прогнозування територіальної організації господарства є визначення можливого економічного ефекту від нового розміщення продуктивних сил. Є ряд способів оцінки ефекту від економії витрат при раціоналізації розміщення продуктивних сил. Найпоширеніші - це підсумовування ефекту, що обчислюється для окремих галузей та елементів. Спочатку визначають економію від розміщення кожної галузі виробництва, на основі порівняння сумарних витрат на виробництво і транспортування продукції для споживача при різних варіантах розміщення.

5. Структурний аналіз в  регіональній економіці

Структурний аналіз полягає у виділенні певних структур, що дозволяє вивчати об'єкт з різних сторін. При дослідженні виділяють галузеву, функціональну і територіальну структури.

Галузева структура - склад, сукупність функціональних елементів об'єкту.

Галузеву структуру розраховують:

  1.  за вартістю продукції;
  2.  за числом зайнятих;
  3.  за вартістю основних виробничих фондів.

Функціональна структура - сукупність зв'язків між компонентами цілого; визначає здібність об'єкту до комплексоутворення.

Виділяють:

  1.  комплексоутворюючі галузі. Наприклад, вугільна - основа формування господарського комплексу Донбасу.
  2.  некомплексоутворюючі галузі.

Територіальна структура - це співвідношення між просторовими структурами господарства; розчленовування системи народного господарства по територіальних вічках (таксонам) – зонам, районам різного рангу, промислових центрах, вузлах. Вона відображує регіональні пропорції, розміщення центрів економічного тяжіння і активності, співвідношення центру і периферії.

Територіально-структурні елементи можуть бути:

  1.  простими (галузевими) – галузевий промисловий центр, багатогалузевий промисловий центр.
  2.  складно-галузевими (міжгалузевими) - спеціалізований галузевий район, спеціалізована галузева зона.
  3.  складно-інтегральні – промисловий вузол, промислова агломерація, багатогалузевий промисловий район.

Територіальна структура дає інформацію про основні риси розміщення продуктивних сил, центри тяжіння суспільного життя, найважливіші дороги економічних зв'язків, мозаїчність різних ареалів.

6. Розрахункове обґрунтування розміщення галузей і виробництв у регіоні

Економічне обґрунтування виробляється на основі різних розрахунків.

1. Виробничо-збутове зонування. Одним з інструментів розміщення продуктивних сил є виділення виробничо-збутових зон - різновид галузевого економічного районування.

Основний метод промислового і сільськогосподарського виробничо-збутового зонування – визначення економічних кордонів рівних виробничо-транспортних витрат по однойменній або взаємозамінній продукції з подальшим коректуванням балансами виробництва і вжитку. Зонування перевезень встановлює найвигідніші зони поширення продукції окремих джерел.  Пункти рівновеликої вартості продукції різних джерел утворюють їх грузорозділи, а лінії, що сполучають ці пункти, - кордони оптимальних зон поширення продукції. При цьому в конкретних розрахунках окрім витрат виробництва береться до уваги різна вартість перевезення продукції по видах транспорту, ділянках доріг і напрямах (вантажним і порожнім).

Раціональний радіус перевезення продукції Р розраховується за даними приведених витрат на виробництво її одиниці в даних пунктах (районах) П1 і П2 з врахуванням відстані між ними Д і транспортних витрат 1 ткм при перевезенні продукції в напрямі від першого пункту (району) до другого Т1 і від другого до першого Т2:

          (1)            

Найбільш просто подібні розрахунки проводяться по продукції добувної промисловості, сільського господарства і один-продуктовим видам продукції оброблювальної промисловості (наприклад, цемент). Результати такого зонування наочно зображаються на картосхемах.

2. Розрахунок ефективності  витрат. Ефективність виробництва заздрості від оптимального розміщення підприємств. Окрім виробничих процесів і чинників (продуктивність праці, якість устаткування і ін.). на неї впливають також транспортні витрати, рівень розвитку інфраструктури, щільність населення, географічне розміщення. Ефективність виробництва визначається двома складовими: ефектом виробництва і витратами на його досягнення. Ефект тяжіє до максимально можливому, а витрати до мінімально можливих. Загальна формула ефективності має вигляд:

             (2)

де Е - ефективність, Еф - ефект, З - витрати.

Розрізняють ефективність загальну (абсолютну) і порівняльну. Загальна ефективність народногосподарських заходів визначається шляхом відношення отриманого приросту національного доходу до витрачених капіталовкладень. Порівняльна ефективність розраховується при виборі найбільш вигідного варіанту розміщення об'єкту з всіх  тих, що є. Витрати складаються з капіталовкладень Д і поточних витрат З (собівартість продукції). Проте при річному розрахунку складати витрати і капіталовкладення не можна, оскільки капіталовкладення окупаються не за один рік. Для того, щоб привести витрати до річної розмірності, використовується коефіцієнт ефективності капіталовкладень Е. Він є зворотною величиною терміну окупності Т, тобто Е=1/Т.

Таким чином, Е означає ту частину капітальних вкладень, яка окупається протягом року. Крім того, існує нормативні терміни окупності ТН. У плановій економіці їх розраховувала держава на підставі рівня суспільної продуктивності праці. У ринковій економіці ТН не регламентується, але існує такий середній рівень окупності капіталовкладень, перевищення якого робить витрати неефективними. Відповідно існує і нормативний показник ефективності ЕН. Для різних галузей економіки він неоднаковий. Таким чином, можна вивести загальну формулу витрат:

Зп = С+k·Ен ,              (3)

де Зп- - витрати приведені; С - собівартість продукції; k - капіталовкладення; ЕН - нормативний показник ефективності.

Ця формула-формула приведених витрат, де всі витрати зведені до річної розмірності. Приведені витрати є складовою частиною при розрахунку порівняльної економічної ефективності. Порівняльна ефективність розраховується при виборі з декількох варіантів такого, де ефект досягав би найменших витрат. Таким чином, якщо варіанти витрат розглядаються відносно території враховуються транспортні витрати Т1. Тоді, Зп=С+k*ЕН1

       (4)

Формула приведених витрат часто використовується при аналізі розміщення виробництва.

Можна використовувати ще один так званий змішаний спосіб оцінки ефективності. Він складається з порівняння доходу (об'єму чистої продукції у вартісному вираженні, або прибутку) і приведених витрат на його виробництво.

            (5)

де Е - економічна ефективність; Дг - річний дохід підприємства або галузі; С+Ен·К - приведені витрати.

Може бути декілька варіантів. При цьому найбільш ефективними вважають той, який дає можливість отримати найбільший дохід (прибуток) при найменших витратах.

Визначення показників економічної ефективності розміщення виробництва ведеться також з використанням показників рентабельності Р:

або         (6)

Де Ц - ціна; C - собівартість одиниці продукції; К-питомі капітальні вкладення на одиницю продукції; Ф - сума основних виробничих фондів і нормативних оборотних коштів.

Показник рентабельності показує відношення прибули від реалізації продукції до капітальних вкладень або основних фондів. З приведених формул вочевидь, що величина рентабельності залежить не лише від розмірів поточних і одноразових витрат, але і від рівня цін на продукцію.

7. Регіонально-економічна діагностика

Регіонально-економічна діагностика - процес вивчення територіальної економічної системи, її структури   динаміки, внутрігосподарських і міжгосподарських зв'язків   визначення стану функціонування її окремих аспектів і системи загалом.

Об'єктами територіального економічного аналізу є промислове (виробниче) підприємство, район міста, населений пункт адміністративний район, адміністративна область, країна загалом. Територіальний економічний діагноз – це:

- процес дослідження об'єкта; 

- стан досліджуваного об'єкта; 

- висновки про стан об’єкта

- рекомендації щодо заходів, спрямованих на поліпшення стану об’єкта.

Економічна діагностика потребує відповідних фахівців засобів, логічної послідовності тощо. її загальний алгоритм формують:

- постановка цілі та вибір об'єкта;

- побудова системи індикаторів (критеріїв, показників);

- розроблення якісних і кількісних шкал;збір і оброблення інформації;

- виявлення і класифікація регіональних економічних, соціальних патологій та симптомів;

- обґрунтування причин і систематизація чинників економічних/ соціальних патології;

- узагальнення соціально-економічного стану і рекомендації щодо його оздоровлення.

Якість територіально-економічного діагнозу значною мірою залежить від добору і використання системи індикаторів, які зорієнтовані на певні цілі.

Цілі системи індикаторів:

- пошук і систематизацію патології розвитку територіально-економічної системи;

- виявлення "вузьких місць"; 

- з'ясування механізму формування виробничих зв'язків;

- встановлення належності об'єкта до певного класу тощо.

Важливе значення у розробленні високоякісного територіально-економічного діагнозу має вибір системи проведення діагностичного дослідження. Залежно від особливостей аналітико-дослідницькнх процедур вирізняють такі види діагнозу в регіональній економічній діагностиці: тестовий; функціональний; моделювання об'єкта; експертна оцінка; ретроспективний.

Регіональний економічний аналіз та оцінку стану системи проводять безконтактним (функціональний і ретроспективний аналіз) і контактним методами (експертна оцінка, тестове опитування, моделювання об'єкта).

Результати територіально-економічної діагностики залежно від цілей, отриманих результатів зводять у єдину схему та використовують за призначенням. Напрямами практичного використання результатів регіональної економічної діагностики можуть бути:

- виявлення закономірностей територіальної концентрації та використання продуктивних сил для комплексного розвитку території, формування агломерацій, промислових вузлів, технополісів, технопарків, урбанізованих зон, вільних економічних зон;

- обґрунтування комплексного економічного й соціального розвитку;

- поєднання інтересів країни та регіону;

- наближення матеріало-, енерго-, водомістких галузей до джерел палива, енергії, води та забезпечення дотримання принципів комплексного, раціонального розміщення виробництва; збалансованості та пропорційності;

- збереження рівноваги між виробничою діяльністю людини та природою.

Територіально-економічна діагностика – дуже складний процес, який вимагає від виконавців глибокого пізнання дії економічних законів, закономірностей розвитку економічних і соціальних процесів, уміння підбирати відповідні методи аналізу, систему критеріїв та показників, узагальнювати економічні та соціальні явища.

Контрольні питання

1.У чому полягає єство наукових методів дослідження? Що визначає вибір методів при конкретних регіональних дослідженнях?

2.Які показники необхідно використовувати при обгрунтуванні ефективності розміщення виробництва?

3.Як в регіональних дослідженнях  використовуються принципи діалектики і системного підходу? Розкрийте сферу застосування системного методу в регіональному плануванні.

4.Які завдання вирішують економічні методи, економіко-математичне моделювання, методи прогнозування,  специфічні  методи?

5.Що таке виробничо-збутове зонування і як його використовують в процесі обгрунтування розміщення продуктивних сил?

6.Розкрийте сутність  та значення  балансового методу в регіональних дослідженнях.

7.Розкрийте зміст та сферу застосування нормативного методу.

8.Яке практичне значення має економіко-географічне районування?

9.Що розуміють під елементарною і складною територіально – виробничою системою?

10.Назвіть принципи системно-діагностичного аналізу регіонального розвитку.

11.Як здійснюється  аналіз природних і економічних умов і ресурсів регіону?

12.На підставі яких показників  здійснюється оцінка населення і трудових ресурсів регіону?

13.Назвіть систему показників для аналізу і планування спеціалізації і комплексного розвитку регіону.

14.Як визначається ефективність розвитку і розміщення галузей території, оцінка загальної ефективності?

15.На основі яких показників дається обгрунтування пріоритетності формування галузей і виробництв, масштабів і структури територіального комплексу?

16.Визначьте роль економіко-математичного моделювання в обгрунтуванні формування галузей і виробництв території?

17.Як здійснюється кількісна оцінка територіального рівня інтенсифікації виробництва?

18.Які особливості екологічної експертизи в управлінні регіональним розвитком?

19.Охарактеризуйте методи аналізу територіальної структури економіки.

20.Для чого застосовується типізація регіонів? Назвіть основні показники відкритості економіки регіону.

21. Що означає функціональне зонування території? Для чого воно проводиться?

Завдання до самостійної роботи

1.Обґрунтуйте вибір методів аналізу РПС при розміщенні продовольчого магазину в нашому місті.

2.Обґрунтуйте вибір методів аналізу РПС при розміщенні виробничого підприємства в нашому місті.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

26613. ЦИСТИОЦИРКОЗ КРС И СВИНЕЙ.САНИТАРНАЯ ОЦЕНКА МЯСА 7.71 KB
  При ветеринарносанитарной экспертизе туш и органов внимание уделяется обнаружению цистицерков бовисных крупного рогатого скота и целлюлярных свиней. Диагностика заболевания основана на обнаружении цистицерков в тушках и органах только при послеубойном исследовании. У крупного рогатого скота цистицерков часто обнаруживают в сердечной мышце реже их находят в массеторах мышце языка поясничных локтевых шейных и брюшных мышцах. Цистицерков можно обнаружить в мышцах затылка пищевода и диафрагмы.
26614. ПИЩЕВЫЕ ОТРАВЛЕНИЯ, ВЫЗЫВАЕМЫЕ САЛЬМОНЕЛЛАМИ И СТАФИЛОКОККАМИ. ПАТОГЕННОСТЬ БАКТЕРИЙ РОДА САЛЬМОНЕЛЛА ДЛЯ ЖИВОТНЫХ 33.29 KB
  ПАТОГЕННОСТЬ БАКТЕРИЙ РОДА САЛЬМОНЕЛЛА ДЛЯ ЖИВОТНЫХ. Патогенное действие сальмонелл на животных проявляется при нарушении сложных механизмов между микро и макроорганизмами. В литературе к настоящему времени накопил ось достаточное количество данных свидетельствующих о несостоятельности разграничения сальмонелл на патогенных только для человека животных или птиц. У животных и птиц в естественных условиях сальмонеллы являются возбудителями инфекционных болезней именуемых сальмонеллезами.
26615. ПИЩЕВЫЕ ОТРАВЛЕНИЯ. ТОКСИКОИНФЕКЦИЯ ПАРАТИФОЗНОГО ХАРАКТЕРА 25.71 KB
  Токсикоинфекции и токсикозы представляют собой обширную группу преимущественно острых пищевых заболеваний людей. Однако возможное вредное влияние пищевых продуктов на организм человека может быть обусловлено различными причинами. а также возникающие в определенных районах или в определенный период времени года заболевания после употребления в пищу мяса перепелок озерной рыбы и других пищевых продуктов.
26616. ПОРОКИ МОЛОКА БАКТЕРИАЛЬНОГО ПРОИСХОЖДЕНИЯ 10.68 KB
  ПОРОКИ МОЛОКА БАКТЕРИАЛЬНОГО ПРОИСХОЖДЕНИЯ. К факторам вызывающим пороки молока относят физиологическое состояние лактирующих животных общее заболевание организма или только молочной железы несоблюдение условий содержания и кормления скота неудовлетворительное состояние животноводческих помещений состояние пастбищ использование недоброкачественных кормов скопление в молоке лекарственных препаратов нарушение технологии первичной обработки молока и др. ПОРОКИ ЦВЕТА МОЛОКА бывают бактериального и кормового происхождения а также...
26617. ПОРОКИ МОЛОКА КОРМОВОГО ПРОИСХОЖДЕНИЯ 12.41 KB
  ПОРОКИ МОЛОКА КОРМОВОГО ПРОИСХОЖДЕНИЯ. К факторам вызывающим пороки молока относят физиологическое состояние лактирующих животных общее заболевание организма или только молочной железы несоблюдение условий содержания и кормления скота неудовлетворительное состояние животноводческих помещений состояние пастбищ использование недоброкачественных кормов скопление в молоке лекарственных препаратов нарушение технологии первичной обработки молока и др. ПОРОКИ ЦВЕТА молока бывают бактериального и кормового происхождения а также наблюдаются...
26618. ПРАВИЛА ВСЭ ПИЩЕВЫХ ПРОДУКТОВ В ЛАБОРАТОРИИ ВСЭ КОЛХОЗНЫХ РЫНКОВ 4.85 KB
  Пищевые продукты поступающие на рынки городов районных центров и рабочих поселков независимо от их вида подлежат обязательной ветеринарносанитарной экспертизе для определения санитарного благополучия доброкачественности и товарного достоинства. Для проведения ветеринарносанитарной экспертизы продуктов на рынках организованы специальные ветеринарносанитарные учреждения лаборатория ВСЭ. Лаборатория ветеринарносанитарной экспертизы должна быть расположена в обособленном типовом или приспособленном для этих целей помещении. Не...
26619. ПРАВИЛА ПРИЕМА ЖИВОТНЫХ НА МЯСОКОМБИНАТЫ 13.95 KB
  ПРАВИЛА ПРИЕМА ЖИВОТНЫХ НА МЯСОКОМБИНАТЫ. Животных доставленных различными видами транспорта на боенское предприятие после выгрузки размещают на площадках или в загонах находящихся при входе на скотобазу. Одновременно проверяют сопроводительные документы выданные на партию убойных животных ветеринарное свидетельство форма № 1 гуртовая ведомость путевой журнал и др. На племенных животных но выбракованных по старости или непригодности хозяйственно непригодных лошадей верблюдов ослов мулов а также стельных коров поступивших на...
26620. ПРЕДУБОЙНОЕ СОДЕРЖАНИЕ ЖИВОТНЫХ 3.68 KB
  ПРЕДУБОЙНОЕ СОДЕРЖАНИЕ ЖИВОТНЫХ. Срок предубойного содержания зависит от состояния животных но он как правило не превышает 2 суток. Для животных переутомленных транспортировкой или длительными перегонами подвергавшихся воздействию неблагоприятных факторов голодание нарушение в водопое переохлаждение или перегрев действие атмосферных осадков и др. Во время предубойного содержания происходит восстановление физиологического состояния животных которое должно способствовать повышению резистентности организма и правильному протеканию...
26621. ПРИ КАКИХ ЗАБОЛЕВАНИЯХ ЖИВОТНЫЕ НЕ ДОПУСКАЮТСЯ К УБОЮ И ПОЧЕМУ 5.77 KB
  ПРИ КАКИХ ЗАБОЛЕВАНИЯХ ЖИВОТНЫЕ НЕ ДОПУСКАЮТСЯ К УБОЮ И ПОЧЕМУ Убой животных запрещается при подозрении или обнаружении у них сибирской язвы эмфиэематозного карбункула столбняка ботулизма чумы крупного рогатого скота чумы верблюдов бешенства злокачественного отека брадзота энтеротоксемии овец катаральной лихорадки крупного рогатого скота и овец синий язык африканской чумы свиней туляремии сапа эпизоотического линфангита мелиоидоза ложного сапа миксоматоза и геморрагической болезни кроликов а также гриппа птиц. При...