17924

ЕКОНОМІКА РЕГІОНІВ УКРАЇНИ: СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

Лекция

Экономическая теория и математическое моделирование

Лекція 11-12 ТЕМА: ЕКОНОМІКА РЕГІОНІВ УКРАЇНИ: СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ План викладення і засвоєння матеріалу 1. Характеристика продуктивних сил економічних районів: Донецького Придніпровського ПівнічноСхідного Центрального Столичного Південного Прич

Украинкский

2013-07-06

249.5 KB

55 чел.

Лекція 11-12

ТЕМА: ЕКОНОМІКА РЕГІОНІВ УКРАЇНИ: СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

План викладення і засвоєння матеріалу

1. Характеристика продуктивних сил економічних районів: (Донецького, Придніпровського, Північно-Східного, Центрального, Столичного, Південного (Причорноморського), Північно-Західного (Поліського), Подільського, Карпатського.

2. Проблеми соціально-економічного розвитку регіонів.

План характеристики господарського комплексу  регіону

1.1. Місце району в економіці України;

1.2. Економічна оцінка природно-ресурсного і виробничого потенціалу;

1.3. Населення, трудоресурсиий потенціал і проблеми його ефективного використання;

1.4. Особливості формування і функціонування територіально - виробничого комплексу району;

1.5. Проблеми розвитку району – соціально-економічні, демографічні, екологічні.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1.Веселовська О. Стратегічні орієнтири інвестиційного розвитку старопромислових регіонів//Актульні проблеми економіки.-2009.- № 5.- С.185-189.

2.Голиков А.П., Черномаз П.А. Еврорегион «Слобожанщина» и трансграничное сотрудничество Украины и России // Трансграничные проблемы стран СНГ / Отв. Ред.. В.М. Котляков. – Опус, 2003. – С. 208-210.

3.Данилишин Б.М., Чернюк Л.Г., Фащевський М.І. та ін. Просторова організація продуктивних сил України: мезо- та мікрорегіональний рівень. - Вінниця: Книга-Вега, 2007. - 572 с.

4.Дремко  Л. Кокурентоспромолжність  регіону  в умовах глобалізації// Актуальні проблеми економіки. - 2008. - № 9. - С.135-144.

5.Дорогунцов С. I., Пiтюренко Ю. I., Олійник С.Я.  та iн. Розмiщення продуктивних сил України та регіональна економіка. - К.: КНЕУ, 2005. – С.648-881.

6.Заблоцький Б.Ф. Регіональна економіка.- Львів: «Новий світ-2000», 2007.-С. 294-333.

7.Іртищева І. Стан та тенденції  розвитку інноваційно- інвестіційної діяльності Причорноморського регіону// Регіональна економіка. - 2009- № 1. - С.99-106.

8.1щук С. 1. Розмiщення продуктивних сил i регіональна економіка:Навч. посіб.-К.: Видавець Паливода А. В.,  2006.-С.236-264.

9.Качан Є. П., Царик Т. Є., Ткач Д. В. та iн. Розмiщення продуктивних сил i регiональна eкономікa: Навч. посiб. для студ. ВНЗ. - К.: Юридична книга, 2005. - 704 с.

10.Клиновий Д. В., Пепа Т.В. Розмiщення продуктивних сил i регiональна eкономікa України / За ред.. Л.Г.Чернюк: Навч. посіб. К.:ЦНЛ,2006.С.613-636.

11.Концецпія i стратегiя розвитку та розмiщення продуктивних сил України / НАН України; Рада по вивченню продуктивних сил України / С. 1. Дорогунцов, Б. М. Данилишин. - К.: РВПС України НАНУ, 2003. - 284 с.

12.Кухарська  Н. Організація та та розвиток траскордонного співробітництва в еврорегіоні «Нижній Дунай» // Регіональна економіка. - 2008. - № 1. - С.13-23.

13.Манів З. О. Луцький І.М., Манів С.З. Регіональна економіка.-Львів: «Магнолія -2006»,2007.-С.313-469.

14.Олійник Я.Б. Регіональна економіка. - К.: КНТ, Видавець Фурса С.Я., 2007. – С.183-302.     

15.Пеньков О.Г. Інформаційна-складова підвищення ефективності використання інвестиційних ресурсів у регіонах (на прикладі Черкаської області) // Актуальні проблеми економіки. - 2006. - № 5. - С. 141-150.

16.Побурко Я. Методологічні засади класифікації регіонів за рівнем економічного розвитку // Економічне есе. - 2003. - № 2 (13) - С. 25.

17.Ригайло  С.  Аналіз кадрового та матеріально- технічного потенціалу  Західного регіону // Регіональна економіка. - 2008- № 4. - С.215-223.

18.Регіональна економіка та природокористування/за ред. А.П.Голікова: Навч. посіб.-К.: Центр  учбової літератури.-2009.-352 с.

19.Тарасюк Г. Основні тенденції  та проблеми розвитку підприємств  харчової промисловості Житомирської області в нових економічних умовах// Регіональна економіка. - 2008- № 4. - С.193-200.

20.Уголькова В. Оцінка інвестиційної привабливості регіонів Дніпропетровської області // Економіст. - 2007. - № 2. - С. 28-31.

21.Феленчук Ю. Аналіз і оцінка ризику демографічних втрат: інноваційний підхід та методи ( на матеріалах Львівської області)//Регіональна економіка. - 2009- № 1. - С.183-191.

22.Філіповська О. Аналіз конкурентоспроможності Західних прикордонних територій України в контексті евроінтеграційних процесів// Регіональна економіка. - 2009- № 1. - С.216-225.

23.Школа І.  М. та ін. Трансформаційні процеси економіки України в регіональному вимірі: Монографія / за ред. Проф. Школи І.М. – Чернівці:Книги-ХХ, 2004-360 с.

24.Федулова Л. Проблемність регіонів: особливості регіональної політики в умовах нової економіки//Регіональна економіка//Регіональна економіка.-2008.-№ 3.-С. 31-42.

25.Чернюк Л.Г. Економіка регіонів (областей) України. - К. - ЦУЛ, 2002. - 644с.

26.Чернюк Л. Г., Клиновий Д. В. Розмiщення продуктивних сил i регiональна eкономіка: Навч. посiб. для дистанц. навч. - К.: Унiверситет "Україна", 2002. – С.364-382.

Інтернет-ресурси

www.world.stats.com

www.europa.km.ru

www.economy.stats.ua

www.ukr.stats.gov.ua

1. Характеристика продуктивних сил економічних районів

Господарські комплекси економічних районів України характеризуються значними відмінностями. За потужністю виробничого потенціалу вони розміщуються у такій послідовності: Донецький, Придніпровський, Північно-Східний, Центральний, Південний, Подільський, Поліський і Карпатський економічні райони.

Донецький економічний район має потужну вугільно-металургійну базу з розвинутим супутнім виробництвом. Цьому сприяв комплекс природних та економічних передумов. У районі, який складає 8,8% території і 15,0 % населення України, обсяг реалізованої продукції промисловості сягає 33,4% в Україні, валової продукції сільського господарства — 8,3% від виробленої в Україні, інвестицій в основний капітал — 13,4% від загальноукраїнських, а обсяг створеної валової доданої вартості — відповідно 16,5% від загальнодержавного виробництва ВДВ.

Тут зосереджений значний природно-ресурсний потенціал — 21% потенціалу держави, зокрема: мінерально-сировинних ресурсів — 54,5%, водних — 9,1, земельних — 7,4 і рекреаційних — 10,5% (у грошовому вимірі). Індекс інтегрального показника природно-ресурсного потенціалу району найвищий в країні і становить 2,39 (в Україні — 1,00). Трудоресурсний потенціал складає 15,3, а виробничий — 16,7% у країні.

Донецький економічний район — це типовий старопромисловий район, де співвідношення промисловості й сільського господарства за випуском товарів і послуг складає 10:1. В загальнодержавному поділі праці основні галузі економіки району характеризувалися такими коефіцієнтами локалізації: промисловість — 1,37, сільське господарство — 0,45, транспорт і зв'язок — 0,71. Коефіцієнт зосередження випуску товарів і послуг, який відображає глибину територіальної спеціалізації економіки за основними господарсько-формуючими галузями, становив 0,47 (в Україні — 0,37).

За період 1990-2008pp. відбулись істотні зрушення в галузевій і територіальній структурі господарського комплексу економічного району в зв'язку із структурною перебудовою економіки, особливо за рахунок змін в комплексоформуючих галузях важкої промисловості, а також суттєві зміни в ефективності функціонування господарського комплексу в 1995-2008 pp.

У промисловості за 1990-2008pp. зросла частка видобувних галузей і зменшилась — обробних, що свідчить про появу екстенсивного процесу. При скороченні в галузевій структурі питомої ваги паливної промисловості, хімічного комплексу, комплексу галузей машинобудування і металообробки, деревообробної і целюлозно-паперової промисловості, промисловості будівельних матеріалів, а також легкої і харчової промисловості, зросла частка електроенергетики і металургійного комплексу. Відбулись зрушення і в територіальній структурі промислового виробництва: по виробництву продукції переважної більшості галузей промисловості в Україні підвищилась частка Донецької області і скоротилась — Луганської.

У Донецькій області сформовані крупні агломерації і промислові вузли, зокрема: Донецько-Макіївський, Горлівсько-Єнакієвський (у межах однойменних промислових районів); Торезо-Сніжнянський, Краматорсько-Костянтинівський, Селидово-Курахівський, Новотроїцько-Докучаївський. На формування Донецько-Макіївської і Горлівсько-Єнакієвської агломерації значний вплив має вуглевидобуток. Особливістю цих агломерацій є зосередження промисловості в центрі та недостатній розвиток виробництва в інших осередках, переважання ресурсоємних та екологонебезпечних технологій.

Донецько-Макіївська агломерація у внутрішньообласному і республіканському поділі праці виділяється спеціалізацією на видобутку і збагаченні вугілля, виплавці металу, коксохімічному виробництві, виробництві труб, продукції хімічної промисловості та машинобудуванні.

Горлівсько-Єнакієвська агломерація характеризується видобутком і збагаченням вугілля, виробництвом мінеральних добрив, гірничошахтним та гірничорудним машинобудуванням.

Значний вплив на розвиток Торезо-Сніжнянського вузла має вуглевидобуток, також паливна промисловість.

Краматорсько-Костянтинівський промисловий вузол відрізняється багатогалузевою структурою промислового виробництва, де переважають металургійне і підйомно-транспортне машинобудування, розвинуті скляна й фарфоро-фаян-сова промисловість.

У Луганській області сформовані крупні промислові вузли, зокрема: Алчевсько-Стаханівський, Свердловсько-Ровенківський, Краснолуцько-Антрацитівський, які мають переважно паливно-енергетичну спеціалізацію із значним поширенням екологонебезпечних гірничо-промислових технологій на перших стадіях переробки палива. Виділяється також Лисичансько-Рубежанський промисловий вузол, який характеризується багатогалузевою спеціалізацією на виробництві продукції хімічного комплексу.

На території Донецької і Луганської областей сформовані такі агропромислові спеціалізовані комплекси: олійно-жировий, зерно-, плодоовочево-, м'ясо-, молочно- і птахопромисловий. Навколо великих міст розвинутий приміський аграрно-промисловий комплекс.

Територіальна організація продуктивних сил Донецького економічного району зумовила формування семи спеціалізованих господарських підрайонів:Донецько-Макіївського і Горлівсько-Єнакієвського промислового; Красноармійського індустріально-аграрного, який охоплює західну частину району; Північно-Донецького промислового; Приазовського промислово-аграрного; Південне-Східного (промислова зона Луганщини); Старобільського аграрного.

У найближчій перспективі з урахуванням комплексної оцінки та існуючих напрямів освоєння території регіонів (областей) Донецького економічного району передбачається такий функціональний її розподіл:

У Донецькій області функціональна зона урбанізації охопить близько 95% території, у тому числі в підзоні з найбільш високим рівнем містобудівного освоєння майже 1/3, з високим — 2/5 і середнім — 1/5 частина всієї площі; в Луганській області функціональна зона урбанізації охопить близько 3/5 території, у тому числі відповідно більше, як 1/5, 1/4 і майже 1/10 частина всієї території. У той же час, досить високу питому вагу (понад 2/5) охопить функціональна зона сільського господарства.

У функціональних підзонах урбанізації, особливо з найбільш високим та високим рівнем містобудівного освоєння, пропонується обмеження зростання міст і нового промислового виробництва, покращення використання науково-виробничого й містобудівного потенціалів, поглиблення приміської спеціалізації сільського господарства. У функціональній зоні сільського господарства рекомендується посилити інтенсивний розвиток сільськогосподарського виробництва й агропромислову інтеграцію.

Удосконалення галузевої і територіальної структури господарського комплексу Донецького економічного району доцільно здійснювати в напрямі обмеження спеціалізації на екоємних підгалузях важкої промисловості, зокрема важкого машинобудування, подальшої реструктуризації і технічного переоснащення вугільної, металургійної та нафтохімічної галузей промисловості, зниження їх територіальної концентрації і техногенного навантаження на територію, нарощування потужностей високотехнологічних виробництв; перепрофілювання екологічно небезпечних виробництв шляхом удосконалення технологій та їх оптимального поєднання; покращення територіальної структури виробництва з урахуванням вирішення проблем зайнятості населення і зростання ролі соціальної сфери; підвищення рівня самозабезпеченості району продуктами харчування.

Придніпровський економічний район складається з Дніпропетровської (3461 тис. чол.) та Запорізької областей (1870 тис. чол.). Це другий район після Донецького за обсягом виробництва промислової продукції Територіальна організація продуктивних сил Придніпров'я обумовлена комплексом сприятливих природно-економічних передумов.

Тут зосереджено 13,9% території і населення держави, 17,9% природно-ресурсного потенціалу країни (в грошовому еквіваленті), в тому числі: мінерально-сировинних ресурсів — 30,6%, водних — 12,7, земельних — 14,4 і рекреаційних — 9,8%. Структура ресурсів характеризується значною перевагою мінерально-сировинних і земельних ресурсів. Індекс загального природно-ресурсного потенціалу становить 1,29 (в Україні — 1,00).

Клімат - помірно - континентальний. Залізні руди Криворізького басейну представлені 12 млрд. т. Залізна руда є в Оріхові, Павлограді, Чортоницьку, Жовтих водах. Є родовища титану, рутило - ільменітових руд, цирконію, нікелю, кобальту. У Західному Донбасі залягає 8,6 млрд. т кам’яного вугілля. Придніпровський район має запаси бурого вугілля, нафти, природного газу, бокситів.

Агрокліматичні чинники сприяли розвитку багатогалузевого сільського господарства, а родовища корисних копалин - розвитку промисловості.   У Придніпров’ї поєднується розвиток важкої індустрії та харчової промисловості.

Виробничий потенціал району складає 17,9, трудові ресурси — 13,9% загальнодержавного рівня. Обсяг реалізованої продукції промисловості сягає 25,6% в Україні, валової продукції сільського господарства — 13,8% від виробленої в Україні, інвестицій в основний капітал — 13,2% від загальноукраїнських, а обсяг створеної валової доданої вартості — відповідно 14,5% від загальнодержавного виробництва ВДВ. Придніпровський економічний район — це промислово-аграрний район, де промисловість значно переважає над сільським господарством (6:1). У загальнодержавному поділі праці основні галузі економіки району характеризувалися такими коефіцієнтами локалізації: промисловість — 1,29, сільське господарство — 0,70, транспорт і зв'язок — 0,70. Коефіцієнт зосередження випуску товарів і послуг основних господарськоформуючих галузей економіки району складав 0,445.

За 1990-2008 pp. при збільшенні частки галузей електроенергетики, паливної промисловості і металургії в галузевій структурі промислового комплексу скоротилась питома вага хімічної та нафтохімічної промисловості, машинобудування й металообробки, деревообробної і целюлозно-паперової, промисловості будівельних матеріалів, харчової і легкої промисловості. Істотних змін зазнала територіально-галузева структура сільського господарства: зменшилась питома вага традиційних галузей при значному абсолютному скороченні обсягів виробництва основних видів сільськогосподарської продукції.

Провідними галузями є наступні:

  •  залізорудна;
  •  марганцеворудна;
  •  чорна металургія;
  •  машинобудівна;
  •  хімічна.

Важливе значення має харчова, легка промисловість, електроенергетика, промисловість будівельних матеріалів.

Сільське господарство Придніпров'я виробляє 20% виробництва пшениці, 25% - кукурудзи, 35% - соняшнику, 14% - овочів, 14% - м'яса, 15% - молока, 20% - вовни від загальнодержавного.

У Придніпров'ї розвинені всі види транспорту. Через регіон з’єднується Криворізький басейн з Донбасом, портами Чорного та Азовського морів.

Експортується продукція гірничорудної, металургійної промисловості, машинобудування, будівельних матеріалів, сільськогосподарська продукція, вугілля, нафтопродукти, боксити, ліс, текстиль у інші регіони, країни Європи, Азії, Африки.

Сформовані наступні промислові вузли:

  •  Криворізький (залізорудна промисловість, гірничорудне машинобудування, легка і харчова промисловість);
  •  Дніпродзержинський (металургія, хімічна, машинобудівна, харчова, легка промисловість);
  •  Дніпропетровський (чорна металургія, машинобудування, хімічна промисловість, легка, меблева та будівельних матеріалів).

Іде процес формування ряду інших промислових вузлів.  Екологічна ситуація у регіоні є однією з найгостріших у світовому порівнянні.

У всіх функціональних підзонах урбанізації, особливо з найбільш високим і високим рівнем містобудівного освоєння, пропонується обмеження містобудівного розвитку, зменшення антропогенного навантаження на територію; в зоні сільського господарства — інтенсифікація сільськогосподарського виробництва і підвищення рівня агропромислової інтеграції; в зоні природно-рекреаційних ландшафтів, що охороняються, — введення законодавчо обумовленого жорсткого режиму охорони території.

Основні проблеми щодо територіальної організації продуктивних сил у Придніпровському економічному районі пов'язані з удосконаленням галузевої і територіальної структури виробництва. Необхідно здійснити науково обґрунтоване обмеження спеціалізації на ресурсоємних галузях чорної металургії, хімічної та нафтохімічної промисловості. Повинні розвиватися наукоємні галузі машинобудування, легка і харчова промисловість. Назріла необхідність прискорити комплексний розвиток малих і середніх міст; використання сприятливих природних особливостей регіону в напрямі розвитку рекреаційного комплексу не лише для власних потреб, а й інших регіонів України.

Північно-Східний економічний район включає Полтавську (1546 тис. чол.), Сумську (1236 тис. чол.) та Харківську (2836 тис. чол.) області з площею 83,9 тис. км2.  Північно-Східний район займає 13,9% території України, тут зосереджено 10,5% природно-ресурсного потенціалу (в грошовому еквіваленті) країни, в тому числі: на мінеральні ресурси припадає 3,9%, водні — 10,0, земельні — 14,6, лісові — 11,3 і рекреаційні — 10,7%. Наявність земельних ресурсів обумовлює спеціалізацію області на сільськогосподарському виробництві (1,09 при 1,00 в Україні).

Виробничий потенціал території за  повною вартістю основних фондів становить 12,0% загального обсягу України, а трудоресурсний потенціал — 12,3%. Обсяг реалізованої продукції промисловості сягає 12,2% в Україні, валової продукції сільського господарства — 14,0% від виробленої в Україні, інвестицій в основний капітал — 11,9% від загальноукраїнських, а обсяг створеної валової доданої вартості — відповідно 11,5% від загальнодержавного виробництва ВДВ.

Це індустріально розвинений район з вигідним економіко - географічним положенням. На промисловість припадає 75% валового продукту регіону. Він займає третє місце за розвитком промисловості та вартістю основних виробничих фондів, де зосереджено 20% машинобудування України. В загальнодержавному поділі праці основні галузі економіки району характеризувалися такими коефіцієнтами локалізації: промисловість — 1,64, сільське господарство — 1,03, транспорт і зв'язок — 0,85. Коефіцієнт зосередження випуску товарів і послуг основних господарськоформуючих галузей економіки району склав 0,395.

Даний район характеризується сприятливими природно-кліматичними умовами, значними запасами корисних копалин. 65,9% населення проживає в містах, що пояснюється наявністю інтенсивного сільськогосподарського виробництва.

У 1990-2008pp. спостерігалися тенденції зміни співвідношення видобувних і обробних галузей в напрямі значного підвищення частки видобувних. При збільшенні частки електроенергетики, паливної промисловості, металургії і харчової промисловості в галузевій структурі промисловості, скоротилась питома вага хімічної та нафтохімічної промисловості, машинобудування й металообробки, деревообробної і целюлозно-паперової промисловості, промисловості будівельних матеріалів і легкої промисловості.

Основними галузями є машинобудування, металообробна, харчова, хімічна, легка промисловість. Машинобудування виробляє 35% валової продукції регіону. Зосереджено машинобудування у Харкові (енергетичне і електротехнічне), Полтаві (завод електротехнічних виробів, газорозрядних ламп),  Глухові (електронні та агрегатні вузли), Кременчуці (транспортне машинобудування) та інших. Після машинобудування за ступенем важливості ідуть харчова і легка промисловість. Розвинені будівництво, газова, деревообробна, меблева промисловості. Ведеться інтенсивне сільськогосподарське виробництво на 5959,9 тис. га земель. Довжина залізниць - 3198км., автомобільних доріг (з твердим покриттям) - 7,0 тис. км. У районі розвинута невиробнича сфера та рекреаційний комплекс.

У найближчій перспективі передбачається наступний функціональний розподіл території регіонів (областей) Північно - Східного економічного району: в Полтавській області понад 4/5 території охопить функціональна зона сільського господарства, функціональна зона урбанізації — 14% всієї площі (у тому числі з середнім рівнем містобудівного освоєння — 9, з високим — 5% площі області), 2% території складатиме зона природно-рекреаційних ландшафтів, що охороняються; в Сумській області — відповідно 3/5, 29% території (21 і 8%) та 8% території; у Харківській області — близько 1/3, майже 2/3 (56 і 7%) та 5% всієї території.

У перспективі територіальну організацію продуктивних сил району необхідно спрямувати на: покращення територіально-галузевої структури виробництва в напрямі вдосконалення спеціалізації на основних експортоорієнтованих галузях машинобудування, а також харчової і легкої промисловості у великих містах. Розвиватимуться міжгалузеві зв'язки машинобудування, створюватимуться технопарки на базі науково-технічного потенціалу міст Харкова, Полтави і Сум; раціоналізацію розміщення виробництв з метою оптимального використання природних, матеріальних і трудових ресурсів, удосконалення внутрірайонних територіальних пропорцій шляхом активізації економічної діяльності в середніх і малих містах; підвищення комплексності використання природних ресурсів, забезпечення екобезпечного функціонування виробництва, покращення рівня використання рекреаційних територій, вирішення проблем розселення.

Столичний район. До складу Столичного економічного району входять Житомирська, Київська, Чернігівська області та місто Київ. Останнє є ядром економічного зростання району, яке з-поміж інших в Україні виділяють столичні, загальнонаціональні функції. В минулому і сьогодні Київ визначає рівень та особливості господарського розвитку району. Площа району складає 90,9 тис. км2 (близько 15% території України). За цим показником район поступається лише Причорноморському. До Столичного району входять 69 адміністративних районів, 107 смт та 4376 сіл. Населення району на 01.01.2004 складає 6,9 млн. осіб, або 14,4% населення України.

Район розташований у зоні Полісся і Лісостепу. Враховуючи невеликі запаси паливної сировини (буре вугілля та торф), у регіон ввозяться газ, нафтопродукти та кам'яне вугілля. Разом з тим на внутрішній та зовнішній ринок надходять машини, технологічне обладнання, продукція приладобудування, легкої та харчової промисловості, будівельні матеріали та ін.

Вигідне економіко-географічне положення району визначається тим, що він знаходиться на перехресті важливих залізничних та автомобільних магістралей: до Західної й Центральної Європи, Росії та Чорноморських портів. Значними транспортними коридорами є залізничні магістралі Київ Чоп; Хутір Михайлівський Київ Одеса та ін., автомобільні траси загальноєвропейського значення Е-93 (Санкт-Петербург — Одеса), Е-40 (Харків — Західний кордон України). Через територію району пролягають газопроводи Уренгой Помари Ужгород, Дашава Київ Брянськ Москва, нафтопровід «Дружба» та інші загальноєвропейського значення. В межах району проходять потужні лінії електропередач. Завдяки транспортним магістралям здійснюється зв'язок району з іншими регіонами країни та сусідніми державами.

Район належить до таких, що є добре забезпеченим земельними ресурсами із значними запасами лісових і водних та незначною питомою вагою мінерально-сировинних та рекреаційних ресурсів. Краще за інші області забезпечена мінерально-сировинними ресурсами Чернігівська область. У компонентній структурі ПРП переважають земельні ресурси. Забезпеченість на душу населення сумарним ПРП у Столичному районі є нижчою за середній показник в Україні.

У Поліській частині району сформувались дерново-підзолисті, дернові, лучні і торф'яно-болотні ґрунти. У Лісостеповій — сірі лісові, опідзолені чорноземи та чорноземи типові. Клімат території є помірно-континентальним з м'якою зимою, теплим літом, достатньою кількістю опадів.

Район є добре забезпеченим водними ресурсами. Річкова мережа представлена Дніпром з його притоками: Десною, Прип'яттю, Тетеревом., Россю та ін.). На Дніпрі в межах району утворено Київське та Канівське водосховища.

Район багатий на лісові ресурси, ефективне використання їх людиною обмежене через забруднення їх значних масивів унаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. Площа лісів у районі становить 2259,5 тис. га, або 25% від загальної площі лісів України. Поряд з водоохоронною, ґрунтозахисною і екологічною функціями ліси забезпечують лісоматеріалами промисловість, будівництво, сільське господарство та транспорт.

Загалом Столичний район недостатньо забезпечений мінерально-сировинними ресурсами. З-поміж паливних мінеральних ресурсів важливе значення мають запаси нафти та природного газу в Чернігівській області. Значними їх родовищами є Гнідинцівське, Леляківське, Прилуцьке, Богданівське та інші в межах Дніпрово-Донецької нафтогазоносної області. Місцеве значення мають запаси бурого вугілля у Житомирській області та торфу в поліській частині району.

Район бідний на рудні мінеральні ресурси. Важливе значення мають ільменіти у басейні р. Ірша на Житомирщині.

Широке застосування знайшли нерудні мінеральні багатства Столичного району. Загальнодержавне значення мають запаси гранітів (червоні, рожеві та сірі) Житомирської області. Важливою сировиною також є фосфорити Чернігівської області; граніти та гнейси у басейнах річок Рось, Тетерів, Ірпінь, лабрадорити і мармур у Житомирській області; суглинки, глини, кварцові піски, крейда, мергелі, каолін у Житомирській і Київській областях; самоцвіти (берил, топаз) у Житомирській області, пісковики у Чернігівській.

За період з 1990 р. у районі, як і країні в цілому, скорочувалась кількість населення. Темпи природного вимирання населення є загрозливими, а демографічна ситуація кризовою. Район характеризує складна демографічна ситуація. Для усіх адміністративно-територіальних одиниць, які його складають, крім столиці, одним з найважливіших завдань досягнення сталого економічного зростання є мінімізація природного вимирання населення. Значний відтік населення з Житомирської області був пов'язаний із вимушеним відселенням мешканців території, яка зазнала найбільшого забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

У статевій структурі населення переважають жінки. Вікова структура є несприятливою для відтворення населення району. Діти і підлітки становлять 21%, працездатне населення — 53% , пенсіонери — 26% . Набагато гіршою є вікова структура населення сільської місцевості Столичний район має  максимальну в Україні частку пенсіонерів у віковій структурі сільського населення, а отже, його відтворювальна база абсолютно звузилась. Найбільш несприятливою для нарощування економічного розвитку статево-вікова структура склалась у Чернігівській області.

Середня густота населення в районі становить близько 80 осіб на 1 км3 і близька до середньої в країні. Найгустіше заселена Київська область, найменше — Чернігівська. У Столичному СГР розташовано 50 міст, у тому числі Київ — місто мільйонер(2620 тис), Чернігів (310 тис), Житомир (298 тис), Біла Церква (215 тис), Бердичів (90 тис). У цілому кількість міських жителів становить 72% . У межах району сформувалась Київська регіональна система міського розселення, її ядро — найбільша в Україні Київська міська агломерація.

Трудові ресурси Столичного району характеризується високим рівнем освіченості та кваліфікації. Економічно активне населення регіону становить близько 3962 тис. чоловік. При цьому майже 65% його зосереджено у Києві та Київській області.

Частка економічно активного населення, що має повну вищу освіту, складає 18% (середній показник в Україні — 15%). Базову вищу освіту мають 17% економічно активного населення (середній показник у країні — 15%).

Рівень зайнятості в Столичному економічному районі перевищує середній показник по Україні, а у Києві він є найвищим (понад 80%). У районі найвища частка зайнятих у невиробничій сфері, насамперед за рахунок Києва. У галузевій структурі зайнятості виділяється Київська область з часткою зайнятих у промисловості — 30%, сільському господарстві — 10% та індустріально-аграрній Житомирська і Чернігівська область з майже однаковими частками зайнятих у промисловості і сільському господарстві (по 25-27%). Найвищий рівень зайнятості населення припадає на столицю.

За особливостями розвитку виробничої сфери Столичний район належить до індустріально-аграрних. У 2008 році на нього припадало 24,9% валової доданої вартості, валова додана вартість у розрахунку на одну особу в районі перевищувала середній показник по країні в 1,4 разу. За багатьма показниками район має значне випередження у розвитку за рахунок переваги столиці у промисловому зростанні, комерційній діяльності, залученні іноземних інвестицій на рівні країни загалом.

Зміни галузевої структури промисловості району  характеризують збіднення структури виробництва, що пов'язано зі стрімким падінням обсягів продукції машинобудування, головним чином, високотехнологічних галузей точного машинобудування, на яких свого часу спеціалізувався район і вони були зорієнтовані на військові потреби. Різко впали обсяги виробництва у легкій промисловості, продукція якої виявилась неконкурентоспроможною в умовах лібералізації зовнішньої торгівлі. Разом з тим помітно зросла частка експортоорієнтованої електроенергетики, кольорової металургії (видобуток та збагачення титанової руди), частково хімічної промисловості.

Високими темпами зростає частка галузей, що характеризуються швидким оборотом капіталу — харчової та борошномельно-круп'яної, порцеляно-фаянсової (Житомирська область), медичної (м. Київ), лісової, деревообробної та целюлозно-паперової промисловості (Чернігівська область).

Загалом помітна тенденція нарощування промислового виробництва в районі. Так, до 2005 р. практично вдалося досягнути рівня промислового виробництва району в 1990 році.

Столичний район має складну функціонально-галузеву структуру господарства. До його складу входить декілька взаємопов'язаних міжгалузевих виробничих комплексів.

Район є одним із значних споживачів електроенергії в Україні, концентрує сьому частину підприємств електроенергетики України. Виробництво електроенергії в межах столичного регіону здійснюють потужні теплові та гідравлічні електростанції: Трипільська ТЕС, Київські ГЕС, ГЛЕС, ГЕЦ-5 та ін. Паливна промисловість представлена видобутком бурого вугілля (Житомирська область), нафти, природного газу (Чернігівська область) та торфу (північна частина району).

Продукція машинобудівного комплексу має національне та міжнародне значення. Основну роль відіграють підприємства точного та енергетичного машинобудування, виробництво медичної апаратури. Наявність споживача, кваліфікованих трудових ресурсів, науково-технічної бази обумовили розвиток приладо- і верстатобудування, електротехнічного, електронного, сільськогосподарського машинобудування, транспортного машинобудування, виробництво обладнання для легкої, харчової і хімічної промисловості. Підприємства комплексу здебільшого розміщені у великих та середніх містах району.

Майже 20% підприємств хімічного комплексу України знаходиться у Столичному районі. В його межах хімічний комплекс представлений нафтохімією, виробництвом хімічних волокон, гумо-технічних, хіміко-фармацевтичних виробів, предметів побутової хімії. Основними центрами комплексу в районі є обласні центри та м. Біла Церква.

Лісопромисловий комплекс складається з лісового господарства, лісозаготівлі, деревообробки, меблевої й лісохімічної промисловості. Перші дві галузі розвиваються в північній частині району. Деревообробну промисловість розміщено на території району досить рівномірно.

Повсюдно в регіоні розвиненою є харчова промисловість. Найбільш розвиненими є борошномельна, круп'яна, хлібопекарська промисловості.

Легка промисловість району включає такі галузі, як шовкову, лляну, швейну та трикотажну, шкіряно-взуттєву промисловості.

Перспективним є нарощування обсягів обробки титанових руд на Іршанському та Овруцькому гірничо-збагачувальних комбінатах, які представляють комплекс кольорової металургії району.

Будівельний комплекс включає такі види виробництв: залізобетонних виробів, стінових матеріалів, черепиці, будівельних конструкцій, облицювальних матеріалів. Добре розвиненими є порцеляново-фаянсова та скляна промисловість.

Одним із пріоритетів господарського розвитку Столичного регіону є перетворення та нарощування потужності агропромислового комплексу. Господарства району виробляють третю частину картоплі, 18,96% молока і молокопродукції, 14% борошна, 20,7% хлібобулочних виробів загального їх виробництва в Україні.

На території Столичного району сформувались і розвиваються м'ясо-, молоко-, льоно, зернопромислові, картоплепродуктовий, бурякоцукровий, плодоовочеконсервний агропромислові підкомплекси. У центральній і південній частині Житомирщини розвинутими є хмельощюмисловий, а у північно-східній частині Чернігівщини — коноплепромисловий підкомплекси.

У структурі товарної продукції сільського господарства Столичного району на рослинництво припадає 55%, тваринництво — 45%. У структурі посівних площ сільськогосподарських культур зернові займають 44%, технічні — 6%, овочі та картопля — 8%, кормові — 42%. У районі широкого розвитку набули такі його галузі, як скотарство, свинарство, птахівництво.

Економічний розвиток регіону залежить від рівня сформованості та стану транспортного комплексу. Довжина залізничних колій району становить 2,9 тис. км, густота — 37 км/тис. км2. Річкові шляхи пролягають по річках Дніпро, Десна, Прип'ять з портами Київ.

Столичний район має значний науково-технічний потенціал. У 2008 р. науковими розробками займались близько 55 тис. науковців, 12,5 тис. з них — фахівці високої кваліфікації. Ними були здійснені науково-технічні роботи на суму в 1402,9 млн. грн. Левова частка науково-технічного потенціалу припадає на м. Київ.

У Столичному районі зосереджено потужний експортний потенціал і велика кількість імпортоорієнтованих підприємств з виробництва товарів і послуг. їх у районі 1004 (26,9% усієї кількості в країні). Вартість експорту продукції району за межі України становила в 2004 р. 847 млн. дол. США — 15,6% всієї вартості експорту України.

Вартість продукції, яка імпортується, складає 548 млн. дол. США (26,6% усієї кількості в країні).Безумовним лідером у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності є м. Київ: в його межах розміщені 82,1% імпортоорієнтованих підприємств району, вартість імпортованої продукції якими становить 86,8% імпорту району. Імпорт товарів і послуг міста перевищує експорт на 298,5 млн. дол. США.

Незадовільний екологічний стан у районі є основною перепоною на шляху його економічного розвитку. Основними забруднювачами довкілля району є такі галузі промисловості, як паливно-енергетична, металургійна, хімічна та нафтохімічна, медична, харчова та ін., які викидають у повітря шкідливі речовини, забруднюють водні джерела неочищеними та недостатньо очищеними стічними водами. Чорнобильська катастрофа призвела до різкого погіршення стану навколишнього природного середовища.

Перспективи розвитку Столичного регіону пов'язані з завершенням структурної перебудови господарського комплексу у напряму технологічного оновлення насамперед підприємств машинобудування, у тому числі виробництво оптичних і оптико-механічних приладів, радіовимірювальних приладів, авіаційна, мікробіологічна промисловість, нарощуванням потенціалу експортноорієнтованих галузей, насамперед літакобудування, приладобудування, харчової промисловості, налагодженням ефективного впровадження досягнень потужного науково-технічного комплексу району.

Важливим є розвиток індустрії туризму у Києві, Чернігові, Вишгороді, Овручі, Коростені та інших старовинних містах району, багатих на історичні та культурні пам'ятки.

Південний (Причорноморський) район. До складу Південного економічного району входять Миколаївська (1225 тис. чол.), Одеська (2408 тис. чол.), Херсонська (1133 тис. чол.)  області та Автономна Республіка Крим (1989 тис. чол.). Площа - 113,4 тис. км2. Південний економічний район займає 18,8% території, тут проживає 15,5% населення країни.

 На розміщення продуктивних сил району, їх територіальну організацію значний вплив має його вигідне географічне положення, зокрема вихід до Чорного моря, наявність комплексу корисних копалин, родючих земель. У районі зосереджено 15,5% природно-ресурсного потенціалу країни (в грошовому обчисленні), зокрема мінерально-сировинні ресурси становлять 2,8%, водні — 22,2, земельні — 20, лісові — 4,7, фауністичні — 20,5 і природно-рекреаційні — 27,4%. У їх компонентному складі переважають земельні, водні та природно-рекреаційні ресурси. Індекс інтегрального показника природно-ресурсного потенціалу становить відносно до України — 1,33. На Керченському півострові залягає 2,8 млрд. т (14% запасів України) залізних руд. Виявлено родовища нафти і газу на Керченському півострові, АРК, півдні Одеської області.

Виробничий потенціал території становить 10,5% від загального в України, а трудоресурсний потенціал — 15,4%. Обсяг реалізованої продукції промисловості сягає 6,9% в Україні, валової продукції сільського господарства — 15,9% від виробленої в Україні, інвестицій в основний капітал — 14,7% від загальноукраїнських, обсяг створеної валової доданої вартості — відповідно 12,7% від загальнодержавного виробництва ВДВ.

На початок поточного десятиліття Південний економічний район склався, як промислово-аграрний район, де співвідношення промисловості й сільського господарства складало 2,1:1,0. В загальнодержавному поділі праці основні галузі економіки району характеризувалися такими коефіцієнтами локалізації: промисловість — 0,75, сільське господарство — 1,22, транспорт і зв'язок — 1,60. Коефіцієнт зосередження випуску товарів і послуг основних господарськоформуючих галузей економіки району складає 0,340.

Аналіз динаміки територіально-галузевої структури промисловості за 1990-2008pp. свідчить про значні зміни її в усіх регіонах. При збільшенні в галузевій структурі частки електроенергетики, металургії, хімічної та нафтохімічної промисловості, скорочується частка паливної промисловості, машинобудування та металообробки, деревообробної і целюлозно-паперової промисловості, промисловості будівельних матеріалів, легкої і харчової промисловості.

Район є традиційно аграрним з розвиненою переробною промисловістю. Основними центрами морського суднобудування є Миколаїв (3 заводи), Херсон (2 заводи), Керч (1 завод), Севастополь (морський завод). У Одесі функціонують  завод великого кранобудування, автоскладальний завод, Херсоні - комбайновий завод, Миколаєві - завод "Дормашина", Одеса - завод тракторних плугів, верстатобудування. У районі виробляють електроенергетичне устаткування (Херсон, Первомайськ, Сімферополь, Одеса). Легка промисловість виробляє 20% тканин загальнодержавного виробництва (Херсонський бавовняний комбінат, Одеська конопле - джутова фабрика, ряд вовняних та трикотажних фабрик). Харчова промисловість забезпечується власною сировиною. Розвинута хімічна, промисловість будівельних матеріалів, целюлозно-паперова та деревообробна промисловість.

На залізничний транспорт припадає 13% колій України.

В АРК сформовано шість промислових вузлів, зокрема багатогалузеві: Сімферопольський (машинобудування, харчова, легка, промисловість будівельних матеріалів), Севастопольський (судо- і приладобудування, рибообробна, виноробна, промисловість будівельних матеріалів), а також Керченський (гірничо-металургійна, рибообробна, суднобудування, промисловість будівельних матеріалів) і Краснопереконський (виробництва основної хімії). Крім того, утворюється Джанкойський промисловий вузол (машинобудування, харчова промисловість).

Основою агропромислового комплексу Автономної Республіки Крим є сільське господарство. Рослинництво спеціалізується на виноградарстві і зерновому господарстві, тваринництво — переважно на молочно-м'ясному напрямі. В регіоні сформувалися: плодоовочепромисловий, ефіроолійний, тютюнопромисловий, зернопромисловий, м'ясо-, молоко- і птахопромисловий спеціалізовані агропромислові комплекси.

У межах Кримського півострова розташований Кримський рекреаційний регіон з Євпаторійським, Феодосійським і Ялтинським рекреаційними районами та курортними місцевостями і зонами короткотермінового відпочинку.

В Миколаївський області сформований Миколаївський промисловий вузол, який у внутріобласному поділі праці виділяється виробництвом продукції машинобудування (суднобудування і підйомно-транспортне машинобудування), кольорової металургії, харчової і легкої промисловості.

У Херсонській області сформувався Херсонський промисловий вузол (суднобудування і судноремонт, харчова й текстильна промисловість) та формується Каховсько-Бериславський промисловий вузол (машинобудування і металообробка, харчова промисловість та промисловість будівельних матеріалів).

В Одеській області виділяється Одеський промислово-транспортний вузол (Одеса, Іллічівськ, Південний), який має багатогалузеву спеціалізацію. Зокрема, тут розвинуті окремі галузі морегосподарського комплексу, а також машинобудування і металообробка, харчова й легка промисловість. Функціонують також п'ять спеціалізованих господарських підрайонів: Північний, Центральний, Приміський, Південно-Західний, Придунайський.

Специфічні особливості має Причорноморський регіон Південного економічного району, зокрема: приморсько-фасадний тип територіальної організації продуктивних сил, а також портово-промислові комплекси, промислові вузли, курортне господарство, які складають основу його економічних центрів. У регіоні виділяються такі функціональні комплекси: морегосподарський, рекреаційний, інноваційний, машинобудівний, агропромисловий, виробництво товарів народного споживання, будівельно-інвестиційний, оборонний, комплекс галузей соціально-культурної сфери.

У найближчій перспективі в регіонах Південного економічного району передбачається такий функціональний розподіл території: в Автономній Республіці Крим функціональна зона урбанізації охопить майже одну третю частину території, з якої до 70% займуть території з середнім рівнем містобудівного освоєння і лише 1/3 — з найбільш високим; функціональна зона сільського господарства займе майже 1/3 території, більше як 1/5 охопить функціональна зона природно-рекреаційних ландшафтів, що охороняються. У Миколаївській області функціональна зона урбанізації охопить більше 1/3 території, де будуть переважати масиви з середнім рівнем містобудівного освоєння, незначну питому вагу займають території з найбільш високим рівнем урбанізації; близько 2/3 території становитиме функціональна зона сільського господарства, незначну — природно-рекреаційні ландшафти, що охороняються. В Одеській області функціональна зона урбанізації займе 1/3 території, причому переважно з середнім рівнем виробничо-містобудівного освоєння, і тільки територія м. Одеси матиме найбільш високий рівень містобудівного освоєння; близько 2/3 території області займе функціональна

зона сільського господарства і лише 2% — зона природно-рекреаційних ландшафтів регіонального значення, що охороняються. В Херсонській області функціональна зона урбанізації охопить 1/3 території, близько 3/5 якої становитимуть території середнього рівня містобудівного освоєння і 1/3 — найбільш високого рівня; понад 1/2 території області охопить функціональна зона сільського господарства та близько 13% — природно-рекреаційні ландшафти регіонального значення.

Основні напрями розвитку і територіальної організації господарського комплексу Південного економічного району наступні:

- в Автономній Республіці Крим нова демографічна і трудоресурсна ситуація повинна використовуватись для посилення всього потенціалу сервісу і рекреаційної сфери;

- в Одеській області необхідно перепрофілювати екоємні виробництва, в першу чергу хімічної і нафтохімічної промисловості, залучати до використання всі рекреаційні ресурси. Особливої уваги потребує розвиток виробничої інфраструктури Одеського транспортно-промислового вузла і всієї рекреаційної зони;

- в Миколаївській області доцільно обмежити нарощування потужностей Південноукраїнської АЕС;

- в Херсонській області необхідно удосконалити галузеву і територіальну структуру промислового виробництва за рахунок поглиблення спеціалізації області на екофільних галузях машинобудування.

Північно-Західний(Поліський) район. Північно-Західний економічний район включає Волинську та Рівненську області: Площа району складає 40,3 тис. км2 (6,7% території України). Район поступається іншим в Україні, за площею, також за кількістю населення та промисловим потенціалом. До району входять 32 адміністративні райони, 22 міста, 38 смт та 2056 сіл. Населення району складало на 01.01.2008 2,3 млн. осіб, або 4,7% населення України.

Район розташований у зоні Полісся та Лісостепу. Потреба в завезенні значних обсягів палива обумовлена недостатніми запасами та низькою якістю паливних ресурсів в районі. Разом з тим на внутрішній ринок з району надходить сільськогосподарська сировина, продукти харчування, деревина та вироби з неї.

Прикордонне положення регіону є одним з визначальних факторів варіативності його економічного зростання, враховуючи близькість регіону до стратегічно важливого для України європейського ринку та високий рівень сформованості транспортної мережі (насамперед залізничної та автомобільної).

Найбільш значимими в районі є земельні, водні та лісові ресурси. Північно-Західний район незначною мірою забезпечений сумарним природно-ресурсним потенціалом — 3,5% національного природно-ресурсного потенціалу. Для району характерна помітна концентрація інтегрального природно-ресурсного потенціалу в південній його частині.

Рівнинний, розчленований ярами та балками рельєф сприятливий для господарського освоєння території Північно-Західного району.

У компонентній структурі природно-ресурсного потенціалу земельні ресурси району складають 55,1%. У районі поширені дерново-підзолисті, сірі лісові, лучні та чорноземи опідзолені. Агрокліматичні ресурси, які сформувались у районі, є сприятливими для культивування різних сільськогосподарських культур помірного поясу. Втім земельні ресурси району в цілому недостатньою мірою залучені до сільськогосподарського освоєння. Частка сільськогосподарських угідь у загальній земельній площі району становить 49,6% (менша за середній по країні показник у 1,5 разу). Питома вага ріллі серед неї — 66,2%.

Район добре забезпечений водними ресурсами за рахунок густої річкової мережі, озер (найбільш відомими є Шацькі озера) та значним запасам підземних вод.

Район виключно важливий для країни як високозабезпечений лісовими ресурсами. Ліси та чагарники вкривають 35% території району і забезпечують функціонування потужного лісопереробного комплексу завершеного циклу.

Північно-Західний район недостатньою мірою забезпечений мінерально-сировинними ресурсами. Загальнонаціональне значення мають запаси торфу (43,7% запасів держави), будівельної крейди (12,0%), сировини для мінеральної вати (100,0%).

Із запасів та видобутку найважливіших видів мінеральної сировини у районі значним є поклади цементної сировини — 6,5% запасів країни та 9,5% обсягу їх видобутку. Загалом у структурі мінерально-сировинних ресурсів Північно-Західного району виділяють поклади будівельної сировини Рівненської області: цементної сировини, будівельного каменю, крейди, облицювального каменю, будівельного піску тощо.

Добре знані Шацькі озера, лісові ландшафти краю є основною складовою рекреаційних ресурсів району.

На 01.01.2008 у Північно-Західному районі населення складало 2201,7 тис. осіб. У районі склалась найсприятливіша ситуація з відтворенням населення. Природне скорочення кількості населення району почалось пізніше, ніж в інших районах країни — з другої половини 90-х років минулого століття. Найбільш відчутним воно стало з початку XXI століття. Природний приріст населення в районі менший за середній рівень в Україні, рівень народжуваності дещо вищий, ніж в Україні, що зумовило підвищення частки населення у віці, молодшому за працездатний.

У статевій структурі населення переважають жінки, хоча частка чоловіків у районі є високою — 905 чоловіків на 1000 жінок. Вікова структура є найбільш сприятливою для відтворення населення району. Діти і підлітки становлять 20,5% , стільки ж у районі й осіб пенсійного віку.

Середня густота населення в районі становить близько 56 осіб на 1 км2 та значно нижча середньої по країні — 1,4 разу. У Центральному районі розташовано 22 міста. Найбільшими містами є Рівне (244,3 тис. мешканців), Луцьк (202,6 тис), Ковель (66,5 тис), Нововолинськ (58,1 тис), Кузнецовськ (39,9 тис), Дубно (38,1 тис.) та Володимир-Волинський (61,4 тис.). У цілому кількість міських жителів становить 48,8%, що свідчить про низький рівень урбанізації району.

Економічно активне населення регіону становить близько 5% його загальної кількості в державі. В районі порівняно з іншими в Україні дещо нижчою є питома вага населення у працездатному віці.

Рівень зайнятості в Центральному районі становить 87,9% працездатного населення та є вищим за середній по країні показник. У районі порівняно високою є частка зайнятих у сільському господарстві.

Спостерігається повільне зростання частки зайнятих видами економічної діяльності в структурі сфери обслуговування: торгівлею, громадським харчуванням, державним управлінням та зниженням частки зайнятих у сільському господарстві.

За особливостями структури зайнятості населення та розвитку виробничої сфери район є аграрно-індустріальним. На район припадає 3,1% валової доданої вартості. Валова додана вартість у розрахунку на одну особу в районі менша за середній показник по країні в 1,5 разу. Загалом Північно-Західний економічний район належить до недостатньо економічно розвинутих регіонів.

З середини 90-х років XX ст. для господарства регіону притаманним є підвищення основних соціально-економічних показників. Загалом помітною тенденцією є нарощування промислового виробництва в районі, особливо на початку першого десятиліття XXI століття.

За цей самий період обсяг виробництва сільського господарства суттєво знизився — 35,8%. Інвестиції в основний капітал залишаються в Північно-Західному районі вкрай низькими, що обумовлює низькі темпи його економічного зростання.

На невиправдано низькому рівні залишається рівень експорту продукції господарства району. В 2008 р. з Волинської області було експортовано товарів та послуг у 4,4 разу менше, ніж у середньому по країні, а з Рівненської — у 6 разів.

Низькі темпи економічного розвитку району пов'язані, зокрема, із низьким рівнем забезпечення району основними засобами виробництва. Частка району в забезпеченості основними виробничими фондами країни складає 2,4% та 77% від середнього рівня по країні. У структурі господарського комплексу Північно-Західного району підвищеною часткою виробництва виділяються сільське господарство і дещо менше промисловість, транспорт, зв'язок, будівельна індустрія та ін.

З 1990 по 2008 роки відбулись суттєві зміни галузевої структури промисловості району. Промисловість регіону за своєю структурою є багатогалузевою з переважним розвитком обробних галузей (93,8% обсягу товарної продукції регіону). Галузями спеціалізації регіону є харчова промисловість (35,1%), електроенергетика (19,7), машинобудування (11,6,%), хімічна промисловість (8,2%) та виробництво деревини та виробів з деревини. З початку XXI ст. у районі найбільше зростання було характерним для електроенергетики, харчової промисловості та машинобудування.

У структурі паливно-енергетичного комплексу району провідне місце посідає електроенергетика, основою якої є Рівненська АЕС. Важливе значення має також вугільна та торф'яна промисловість. Другим за значенням у країні є Львівсько-Волинський кам'яновугільний басейн, в межах якого розвивається вугільна промисловість району (Волинська область). Торфобрикетні заводи функціонують у поліській частині району.

Виробництво сільськогосподарської техніки, автомобілів, устаткування для хімічної, харчової промисловості та залізничного транспорту, електротехнічних виробів презентує на національному ринку машинобудівну промисловість Північно-Західного району. Для машинобудування, як і для інших видів економічної діяльності, характерним є досить широке його просторове поширення. Але насамперед боно концентрується в містах — у Рівному, Луцьку, Нововолинську, Ковелі, Дубно, Володимир-Волинському та ін.

Крім найбільших в районі міст, значними центрами харчової промисловості є Сарни, Корець, Острог, Рожище та ін. Район репрезентують з-поміж її галузей, насамперед м'ясо-молочною, хлібопекарською, кондитерською, круп'яною, цукровою, плодоовочеконсервною.

Район є важливим постачальником деревини та виробів з неї до інших районів країни. Значна сировинна база дозволила сформувати завершений цикл лісопромислового виробництва. Повільно зростаюча після кризи 90-х рр. хімічна промисловість району виробляє мінеральні добрива, пластмаси, гумо-технічні вироби, засоби побутової хімії.

Рівнем розвитку в районі виділяється промисловість будівельних матеріалів. Важливе значення в економіці району та країни має виробництво цементу, шиферу, м'яких покрівельних матеріалів, щебеню, залізобетонних виробів, облицювальних матеріалів, скляних та порцеляно-фаянсових виробів.

Найбільш важливим у легкій промисловості Північно-Західного району є виробництво лляних тканин на Рівненському льонокомбінаті. В районі також випускають швейні, панчішно-шкарпеткові, шкіряні вироби та меланж.

Особливості розвитку агропромислового комплексу в районі пов'язані з розташуванням його території в межах Поліської та Лісостепової агропромислових зон. На території Північно-Західного району розвиваються льонопромисловий, бурякоцукровий, плодоовочеконсервний, м'ясо-, молокопродуктовий та картоплелродуктовий спеціалізовані агропромислові пІдкомплекси. Навколо Луцька і Рівного функціонують агропромислові територіальні комплекси приміської спеціалізації.

Помітною у загальнодержавній структурі виробництва продуктів харчування була частка району у виробництві цукру (13,9%). Значну частку в продукції країни має виробництво м'яса, молока та його продуктів.

Незважаючи на те, що частка сільськогосподарських угідь району є найнижчою в Україні, сільське господарство залишається другим за значенням видом його економічної діяльності, близьким за обсягами виробництва до промисловості.

Для Північно-Західного економічного району, розвиток якого тісно пов'язаний з високою мірою значення його транзитного положення, транспортний комплекс відіграє одну з провідних ролей у структурі економіки. Найбільшого розвитку набули в районі залізничний та автомобільний транспорт, важливу господарську функцію відіграє також трубопровідний транспорт. Довжина залізничних колій Північно-Західного району становить 1,2 тис. км, густота — 30 км/тис. км2. Найважливіші автомобільні магістралі Київ — Ковель — Брест, Київ — Львів, Львів — Мінськ, Київ — Здолбунів — Луцьк. Важливе транзитне значення відіграє також автомобільний транспорт. Довжина автомобільних шляхів становить майже 10 тис. км (270 км/1000 км2). У 2008 році автомобільним транспортом Північно-Західного району було перевезено 2,9% перевезень вантажів у країні. Вантажообіг автомобільного транспорту району склав 5,4% вантажообігу автомобільного транспорту України. Аеропорти розташовані в Рівному та Луцьку.

Трубопровідний транспорт району представлено ділянками нафтопроводу «Дружба», газопроводів Іванцевичі—Долина,, Кам'янка—Рівне.

Недостатньо використовується інвестиційна привабливість району як прикордонної території, орієнтованої на забезпечення транзиту значного обсягу товарів.

Експортні можливості району на сьогодні використовуються не в повній мірі, що обумовлено незавершеністю процесу подолання економічної кризи 90-х рр. Вартість експорту продукції району за межі України становила в 2008 р. 1,5% вартості експорту України.

Вартість продукції, яка імпортується, складає 1,7% імпорту країни. Незважаючи на те, що в районі на фоні помітно нижчого, ніж у середньому по країні, промислового розвитку екологічний стан є більш сприятливим для життєдіяльності людей, він є далеким від оптимального. Основними забруднювачами довкілля району є підприємства паливно-енергетичного комплексу, хімічної, харчової промисловості, металургії та ін.

Рекреаційний комплекс району потребує інтенсифікації свого розвитку. Особливо перспективним є посилення розвитку рекреації в районі Шацьких озер, відомих не лише в Україні, а й за її межами.

Забезпечення подальшого економічного зростання Північно-Західного району пов'язане з продовженням формування та розвитком існуючої інфраструктури із забезпечення транзиту територією району різноманітної продукції. Вирішення цієї, чи не найосновнішої проблеми району сприятиме як його розвитку, так і України загалом. Інші важливі складові економічного успіху району в майбутньому пов'язані з нарощуванням обсягів виробництва цементу, електроенергії, азотних мінеральних добрив, лляних тканин, деревообробної продукції, продовольчих товарів як товарів, конкурентна перевага у продукуванні яких у регіоні є значною. Розвиток ринку землі, активізація процесу формування нових та розвитку існуючих фермерських господарств, інтенсифікації на основі цього сільськогосподарського виробництва здатні сприяти підвищенню рівня товарності сільськогосподарської продукції. Перепоною на шляху до формування економіки сучасного типу стоїть відсутність сучасної ринкової Інфраструктури в регіоні.

Важливим є розвиток індустрії туризму в районі, як оздоровчого (Шацькі озера, лісові ландшафти), так і пізнавального (древні міста Волині: Володимир-Волинський, Луцьк, Дубно, Острог, Корець та ін.).

Подільський  економічний  район. До Подільського економічного району належать Вінницька (1711 тис. чол.), Тернопільська (1116 тис. чол.)  та Хмельницька (1381 тис. чол.) області. Подільський район займає 10,1% території України, тут зосереджено 8,4% природно-ресурсного потенціалу (в грошовому еквіваленті), зокрема: мінеральні ресурси — 0,7, водні — 7,7, земельні (ґрунтові) — 14,3, лісові — 7,8 і рекреаційні ресурси — 4,8% країни. Особливо виділяються за питомою вагою земельні ресурси, що обумовлює високий ступінь спеціалізації району на сільськогосподарському виробництві (індекс 2,06 при 1,00 в Україні). Сільськогосподарські угіддя становлять 71% земельної площі, яка становить 60,9 тис. км2. Лісові ресурси становлять 11,5% (800,5 тис. га) території.

Разом з тим, розвиток промисловості, зокрема важкої, обмежений недостатньою мінерально-сировинною базою, первинною відсутністю паливної сировини. У районі залягають значні запаси природних будівельних матеріалів. У Вінницькій області відкрито родовище залізних руд (0,8 млрд. т). Запаси пеліканіту становлять 170 млн. т, це єдина у Європі сировина для виготовлення скло литого цементу, порцелянових виробів. 

Виробничий потенціал території за вартістю основних фондів становить 5,7% загального обсягу їх в Україні, а трудоресурсний потенціал — 8,4% при такій же концентрації населення. Обсяг реалізованої продукції промисловості сягає 3,2% в Україні, валової продукції сільського господарства — 12,7% від виробленої в Україні, інвестицій в основний капітал — 4,7% від загальноукраїнських, обсяг створеної валової доданої вартості — відповідно 5,7% від загальнодержавного виробництва ВДВ.

На початок 2000-х років Подільський економічний район мав сталу аграрно-промислову спеціалізацію. В загальнодержавному поділі праці основні галузі економіки району характеризувалися такими коефіцієнтами локалізації: промисловість — 0,73, сільське господарство — 2,15, транспорт і зв'язок — 0,95. Коефіцієнт зосередження випуску товарів і послуг основних господарськоформуючих галузей економіки становив 0,376.

Аналіз динаміки територіальної і галузевої структури економіки за 1990-2008 роки свідчить про значні зміни її в усіх областях Подільського економічного району. Відбулося підвищення питомої ваги обробних галузей порівняно з видобувними в промисловості регіону, що свідчить про зміни її виробничої спеціалізації в напрямі інтенсивних виробництв. В галузевій структурі відбулись зміни в напрямі збільшення питомої ваги електроенергетики, металургії, харчової промисловості при зменшенні частки хімічної та нафтохімічної промисловості, машинобудування і металообробки, деревообробної і целюлозно-паперової промисловості, промисловості будівельних матеріалів і легкої промисловості.

Провідною є харчова промисловість. Машинобудування обслуговує потреби сільського господарства, харчової промисловості, включає наступні підприємства: Вінницький завод тракторних агрегатів; Калиновський завод устаткування для цукрових заводів; Тернопільський завод бурякоцукрових комбайнів; Тернопільське виробниче об’єднання "Ватра" (електроапаратура).

Розвиток електроенергетики (Хмельницька АЕС) сприяв економічному зростанню району.

Довжина залізниць - 2536 км, автодоріг - 17,4 тис. км. Проходять газопроводи "Союз", Уренгой - Помари - Ужгород. Головні залізничні вузли: Тернопіль, Жмеринка, Вінниця, Шепетівка. Головні автошляхи: Луцьк - Чернівці, Львів - Київ.

Відносно висока концентрація промислового виробництва в межах обласного центру сприяла формуванню Вінницького промислового вузла (в складі Вінниці, Гнівані, Сутисків, Калинівки, Турбова), який у внутріобласному і республіканському поділі праці спеціалізується на виробництві продукції машинобудування, хімічної, харчової, легкої промисловості і промисловості будівельних матеріалів. Невеликі промислові вузли формуються на базі Ладижинської ГРЕС і промисловості м. Могилів-Подільського, галузями спеціалізації яких є електроенергетика, машинобудування, промисловість будматеріалів, харчова і мікробіологічна промисловість.

У Тернопільській області понад 2/3 промислової продукції виробляється у м. Тернополі, де сформувався промисловий вузол, переважно по виробництву продукції машинобудування, легкої і харчової промисловості.

В Хмельницький області сформовано два вузли: Хмельницький із спеціалізацією на машинобудуванні, легкій і харчовій промисловості та Кам'янець-Подільський, який спеціалізується на машинобудуванні, промисловості будівельних матеріалів, легкій і харчовій промисловості.

В Подільському економічному районі утворився досить потужний лісостеповий аграрний територіальний комплекс, поширені агропромислові спеціалізовані комплекси: буряко-цукровий, зернопромисловий, плодоовочеконсервний, олійно-жировий, м'ясо- і молокопромисловий. Навколо обласних центрів і великих міст розвивається приміський аграрно-промисловий комплекс.

У найближчій перспективі передбачається наступний функціональний розподіл території Подільського економічного району: у Вінницькій області функціональна зона сільського господарства охопить понад 4/5, зона урбанізації переважно високого і середнього рівня містобудівного освоєння — 9% і природно-рекреаційних ландшафтів, що охороняються, — понад 9% території; в Тернопільській області — функціональна зона сільського господарства разом з лісовим — 3/4 території, урбанізована територія середнього рівня містобудівного освоєння — близько 6%, функціональна зона природно-рекреаційних ландшафтів, що охороняються, — понад 1/5 території; в Хмельницькій — функціональна зона сільського господарства — 3/4 площі, урбанізовані території з середнім рівнем містобудівного освоєння — 15%, територія природно-рекреаційних ландшафтів, що охороняються, — займе близько 12%.

У Подільському економічному районі у функціональній підзоні сільського господарства рекомендується посилити інтенсивний розвиток галузей сільськогосподарського виробництва, які визначають його спеціалізацію в республіканському поділі праці та агропромислову інтеграцію. В районі передбачається випереджуючий розвиток територій природно-рекреаційних ландшафтів, що охороняються. В підзонах урбанізації рекомендується обмеження зростання великих міст і нового промислового виробництва.

Територіальна організація продуктивних сил в районі у найближчій перспективі матиме такі пріоритети: досягнення територіальної збалансованості сировинних та переробних галузей агропромислового комплексу, покращення розселення населення і розвитку соціальної сфери, удосконалення природокористування, нарощування виробництва екологічно чистої сільськогосподарської продукції, надання пріоритетного розвитку агропромисловому, рекреаційному і туристичному комплексам.

Карпатський  економічний  район. До складу Карпатського економічного району входять Закарпатська (1246 тис. чол.), Івано-Франківська (1391 тис. чол.), Львівська (2581 тис. чол.), Чернівецька (910 тис. чол.) області. Площа - 56,6 тис. км2. Територія цього району включає Прикарпаття, Карпати, Закарпаття. Це пограничний район, який знаходиться на перехресті залізниць: Київ - Прага, Київ - Краків, Варшава - Бухарест, газопроводів: Уренгой - Помари - Ужгород, Оренбург - Західний кордон.

Інтегральний індекс його природно-ресурсного потенціалу (грн/га) становить 1,04 (в Україні — 1,00), особливо виділяються водні, лісові й природно-рекреаційні ресурси.  Район дефіцитний за мінеральними і фауністичними ресурсами.

У  Прикарпатті розташована полікомпонентна зона (нафта, природний газ, калійні солі, магнієві солі, кухонна сіль, сірка, вапняк, фосфорити). Надзвичайно цінними є лісові та водні ресурси, зокрема мінеральні води Трускавця, Східниці, Сваляви, Кваси, Моришка та лікувальні грязі села Черче Івано-Франківської області.

На початок 2000-х років Карпатський економічний район склався, як аграрно-промисловий зі значною перевагою сільського господарства над промисловістю (їх співвідношення складає 3,2: 1,0). У загальнодержавному поділі праці основні галузі економіки району характеризуються такими коефіцієнтами локалізації: промисловість — 0,13, сільське господарство — 1,44, транспорт і зв'язок — 1,24. Коефіцієнт зосередження випуску товарів і послуг, який визначає глибину територіальної спеціалізації економіки за основними господарськоформуючими галузями найнижчий в Україні — 0,339.

У районі розвинуті машинобудування, харчова, лісова, деревообробна, промисловість будівельних матеріалів. Електроенергетика представлена Бурштинською, Добротвірською ТЕС, рядом дрібних ГЕС і ТЕЦ. Машинобудування представлене приладобудуванням, телевізійною технікою, електролампами, металорізальними інструментами. Розвинуті хімічна індустрія, лісовий комплекс та сільське господарство.

За період 1990-2008pp. відбулись зміни у галузевій структурі в напрямі збільшення частки електроенергетики, паливної промисловості, металургії, деревообробної і целюлозно-паперової промисловості, промисловості будівельних матеріалів та харчової промисловості при зменшенні питомої ваги хімічної і нафтохімічної промисловості, машинобудування і металообробки, а також легкої промисловості.

На розміщення продуктивних сил Закарпатської області впливає виняткове географічне положення, значні рекреаційні й лісові ресурси, які в комплексі сприяють розвитку багатогалузевого господарства.

В стадії формування знаходяться такі порівняно невеликі промислові вузли, як Берегово-Хустський та Мукачівський. Розвиток сільськогосподарського виробництва і харчової промисловості в Закарпатській області сприяв формуванню агропромислових спеціалізованих комплексів рослинницького (плодоовоче-, виноградарсько-, зернопромислового, тютюново-ферментаційного) і тваринницького (м'ясо-молочного та птахопромислового) напрямів.

В області існують соціально-економічні відмінності між гірською і рівнинними частинами. На рівнинній зосереджені основні продуктивні сили цього економічного району. Тут розвинута обробна промисловість (машинобудування, меблева, харчова, легка) та інтенсивне сільське господарство; у гірській — добувна промисловість (лісозаготівельна, виробництво будівельних матеріалів), садівництво, виноградарство, м'ясо-молочне тваринництво. Особливо виділяється рекреаційне господарство. Головними природно-рекреаційними ресурсами області є мінеральні води, а також клімат та рельєф. Тут відомо близько 50 родовищ з лікувальною водою різних типів.

В Івано-Франківський області сформовані Івано-Франківський, Коломийський і Калушсько-Долинський промислові вузли. У внутріобласному поділі праці Івано-Франківський вузол спеціалізується на виробництві продукції машинобудування, радіоелектронної, хімічної, деревообробної, харчової і легкої промисловості; Коломийський — на машинобудуванні, електротехнічній і легкій промисловості; Калушсько-Долинський — на гірничо - видобувній, нафтопереробній та хімічній промисловості. Основою формування останнього є використання родовищ нафти та калійної солі.

Велика концентрація різних виробництв у м. Львові та відносно великих підприємств паливної, хімічної і нафтохімічної промисловості в інших містах і селищах області сприяли формуванню потужного Львівського промислового вузла, а також Дрогобицько - Бориславського, Стрийсько-Роздольського і Червоноградського.

Львівський промисловий вузол спеціалізується на багатогалузевому машинобудуванні, зокрема: автомобіле-, приладо- і верстатобудуванні, електронній промисловості, легкій і харчовій, скляній та фарфоро-фаянсовій, промисловості будівельних матеріалів і деревообробній.

Дрогобицько-Бориславський вузол характеризується розвинутою паливною (газова, нафтопереробна) і хімічною промисловістю (калійна), а також машинобудівною і деревообробною.

Стрийсько-Роздольненський вузол в територіальному поділі праці виділяється сірчано-кислотним і великим комплексом інших хімічних виробництв.

Червоноградський промисловий вузол спеціалізується на паливній і легкій промисловості та промисловості будівельних матеріалів.

Основною сферою агропромислового комплексу Карпатського економічного району є сільське господарство, зокрема: виробництво цукрових буряків, льону-довгунця, зернових культур та вирощування яловичини і м'яса птиці. За спеціалізацією сільськогосподарського виробництва виділяються три зони: гірсько-карпатська (переважно м'ясо-молочне скотарство), рівнинна (поєднання м'ясо-молочного скотарства з вирощуванням цукрових буряків, льону-довгунця) та приміська (молочно-м'ясне скотарство, птахівництво, овочівництво). До складу агропромислового комплексу області входять спеціалізовані комплекси рослинницького напряму (зернопромисловий, бурякоцукровий, плодоовочевий у лісостеповій зоні та льонопромисловии на Малому Поліссі і в передгірних районах) та тваринницького напряму (м'ясо і молочнопромисловий). Навколо міст розвиваються агропромислові приміські комплекси.

В межах Карпатського економічного району знаходиться Карпатський рекреаційний регіон загальнодержавного значення, що займає територію Карпат Українських. Рекреаційні центри цього району — Трускавець, Моршин, Немирів, Яремча, Свалява, Міжгір'я та інші; курортні місцевості — Східниця, Комчин і Гірська Тиса; гірськолижні території — Славське, Подобовець, Ворохта, Ясіня, Рахів. Серед основних туристичних рекреаційних вузлів особливо виділяються Львів, Ужгород, Мукачів, Яремча, Коломия, Косів, Вижниця.

Найбільший промисловий вузол Чернівецької області — Чернівецький, який спеціалізується на машинобудуванні, металообробці, легкій, харчовій і деревообробній промисловості та промисловості будівельних матеріалів. В області формується Новодністровський промисловий вузол, основою спеціалізації якого є енергетичне господарство.

В агропромисловому комплексі області сільське господарство спеціалізується на тваринництві м'ясо-молочного і рослинництві зерново-буряківничого напряму. До складу аграрно-промислового комплексу входять такі спеціалізовані комплекси: бурякоцукровий, плодоовочепромисловий, картопле-зерново-спиртовий, льонопромисловии, а також м'ясо- і моло-копромисловий.

У найближчій перспективі передбачається такий функціональний розподіл території регіонів (областей) Карпатського економічного району: в Закарпатській області виділяється функціональна зона урбанізації, яка охопить до 16% площі (території з середнім рівнем виробничо-містобудівного освоєння). Функціональна зона сільського господарства в поєднанні з лісовим господарством займе 2/5 загальної земельної площі області. Найбільш перспективною, яка відповідає спеціалізації області в загальнодержавному поділі праці, є функціональна зона природно-рекреаційних ландшафтів, що охороняються, загальнодержавного і регіонального значення. Ця зона включає понад 2/5 території.

Функціональна зона урбанізації Івано-Франківської області охопить близько 1/4 території з середнім рівнем виробничо-містобудівного освоєння, сільського господарства разом з лісовим — майже половину загальної земельної площі області. Найбільш перспективною є зона природно-рекреаційних ландшафтів, що охороняються, яка займе понад 1/4 території.

Функціональна зона урбанізації Львівської області охопить понад 70% її території. Виділяються урбанізовані території з найбільш високим рівнем виробничо-містобудівного освоєння — близько 10%, з середнім — 3/5 території області. Функціональна зона сільського господарства разом з лісовим охопить біля 1/5 території. До найбільш перспективних відноситься функціональна зона природно-рекреаційних ландшафтів, що охороняються. Вона включає 10% площі області.

Функціональна зона урбанізації з високим рівнем виробничо-містобудівного освоєння охопить близько 11% території Чернівецької області, сільського і лісового господарства — майже 2/3 загальної земельної площі області. Високу питому вагу становитиме зона природно-рекреаційних ландшафтів регіонального значення, що охороняються, — 1/4 території області.

Територіальна організація продуктивних сил району буде направлена на: удосконалення територіальної структури промислового виробництва за рахунок їх переорієнтації на середнє і точне машинобудування, розвиток хімічної, легкої і харчової промисловості та лісового господарства; раціональне комплексне використання місцевих мінерально-сировинних ресурсів; ефективне використання місцевих рекреаційних ресурсів, створення оздоровчо-туристичного комплексу загальноєвропейського значення; підвищення рівня зайнятості населення в напрямі зростання економічної діяльності в малих і середніх містах та селах району; розширення прикордонного співробітництва.

2. Проблеми соціально-економічного розвитку регіонів

Існування глибоких диспропорцій у соціально-економічному та культурно-духовному розвитку регіонів України ускладнює проведення ефективної політики соціально-економічних перетворень, гальмує формування внутрішнього ринку товарів і послуг, загострює регіональні кризи, підвищує дезінтеграцію національної економіки та диференціацію соціуму.

Ефективна регіональна політика стимулювання розвитку регіонів неможлива без перерозподілу (прямого чи непрямого) ресурсів і прав між «багатими» і «бідними» регіонами. Такий перерозподіл має відбуватися як централізовано, так і за допомогою спеціально розроблених механізмів у регіонах.

Реалізація основних напрямів проблем соціально-економічного розвитку повинна передбачати такі умови її здійснення:

- повну прозорість регіонального розрізу державного бюджету, консолідацію усіх соціальних трансфертів і будь-яких позабюджетних коштів, призначених для регіонів;

- укладення угоди про взаємну відповідальність різних рівнів влади й управління та контроль за «соціальною компонентою» державних трансфертів;

- застосування розширеного соціально-економічного підходу, що включає «європейський набір» показників прибутків і зайнятості.

Серед проблем, які істотно впливають на соціально-економічний розвиток регіонів, є соціально-політичні, що особливо загострюються в період президентських чи парламентських виборів. Протистояння різних політичних угрупувань відволікає велику кількість управлінських кадрів від практичної діяльності з економічного розвитку як країни, так і регіонів.

Як свідчать статистичні дані, держава несе втрати від діяльності вільних (спеціальних) економічних зон. За висновком Мінекономіки України, результати діяльності ВЕЗ і ТПР є від'ємними, тобто негативне сальдо між обсягом наданих пільг і доходами в бюджет постійно збільшується. На думку спеціалістів, оцінку діяльності ВЕЗ потрібно робити диференційовано, як це здійснюється у світовій практиці, тобто з позиції соціально-економічної доцільності завдань, які вони мають вирішувати. З цією метою має здійснюватися постійний моніторинг ефективності ВЕЗ, має діяти система показників, які б відображали специфіку функціонування таких територій, і результати діяльності таких зон мають бути прозорими. Адже ВЕЗ - це специфічні об'єкти, які повинні мати умови для реалізації завдань інноваційного розвитку як головного вектора діяльності таких територій. Потрібно встановити режим роботи, визначити етапи освоєння нових технологій і відповідно до цього переводити ВЕЗ на існуючі в державі загальні, законодавчо закріплені норми господарювання.

У процесі реалізації соціально-економічної регіональної політики варто використати позитивні напрацювання, як українські, так і світові. Тут мова йде про кластери, оскільки, крім існуючих будівельного і швейного кластерів та кластеру зеленого туризму, в Україні можуть діяти й інші потужні кластери, як наприклад кластер чорної металургії. Цей кластер практично вже сформований, але офіційно не визнаний. Він охоплює Донецьку, Дніпропетровську, Запорізьку й Луганську області, оскільки основні потужності металургійних підприємств розташовані біля основних родовищ сировини (залізної руди, коксівного вугілля). Крім металургійних заводів, у цей кластер входять машинобудівні підприємства, які виробляють устаткування для металургійних заводів і шахт, а також транспортна мережа. Окремі вчені стверджують наявність інших кластерів в Україні. Зокрема, В. Марчок доводить, що у західних областях розташовані кластери нафтохімії і лісопромислового комплексу, а в Харкові розташований кластер сільського машинобудування. Крім того, функціонують південні промислові регіони, які сформовані на базі портів і суднобудівних підприємств.

Поняття «кластер» походить від англ. claster - гроно, букет, блок, пакет або група, скупчення, наприклад людей, предметів. Таким чином, слово «кластер» в українській мові має багато тлумачень, але головною характерною ознакою є об'єднання окремих елементів (складних часток) у єдине ціле для виконання певної функції або реалізації певної мети. Подібно тому, як у пам'яті комп'ютера інформація складається в блоки, пакети, так і у сфері економіки групи успішно конкуруючих фірм утворюють аналогічні поєднання, забезпечуючи конкурентні позиції на ринках - галузевому, національному, світовому. Дещо схоже значення вкладається і в економічний зміст (визначення поняття) цього слова.

Кластери в економічній літературі визначаються як індустріальний комплекс, сформований на базі територіальної концентрації мереж спеціалізованих постачальників, основних виробників і споживачів, пов'язаних технологічним ланцюгом. Вони являють собою галузево-територіальні добровільні об'єднання підприємств, що тісно співпрацюють із науковими установами та органами місцевої влади з метою підвищення конкурентоспроможності власної продукції та економічного зростання регіону.

Кластери можуть об'єднувати підприємства та установи як окремих регіонів, так і різних країн для підвищення ефективності їх діяльності, зростання продуктивності праці та якості продукції, стимулювання конкуренції та інновації, залучення інвестицій, сприяння формуванню нових підприємств, враховуючи їх вигідне географічне розташування. Кластери дозволяють підприємствам гнучкіше реагувати на зміну умов ведення бізнесу.

Характерні риси успішної діяльності кластерів:

- взаємозв'язки між підприємствами, які роблять учасників сильнішими порівняно з тими підприємствами, що працюють поодинці;

- кооперація та співпраця, які є стимулами до пошуку нових, більш досконалих методів роботи, орієнтація на інновації, залучення внутрішніх та зовнішніх інвестицій;

- орієнтація на потреби ринку, які є головним фактором визначення загальної стратегії підприємств, та забезпечення відповідності стратегії кожного окремого виробництва загальній стратегії розвитку регіону.

До суспільно-політичних проблем належать також і проблеми подальшого вдосконалення законодавчо-нормативного поля, оскільки через нерозроблені механізми узгодження дій на різних рівнях управління існує дисбаланс між розподілом капіталів та підтримкою намагань регіонів вирішувати свої нагальні проблеми. Розроблення і затвердження урядом низки державних середньо- та довгострокових програм соціально-економічного розвитку повинне бути спрямованим, у першу чергу, на вирішення найгостріших проблем регіонів.

Питанням вирішення проблем розвитку регіонів присвячена стратегічна програма соціально-економічного розвитку України «Шляхом європейської інтеграції», яка розрахована на період до 2015 р. У розділі «Здійснення активної державної регіональної політики» розглянуто питання зміцнення потенціалу розвитку регіонів та їхньої конкурентоспроможності, зокрема:

- окреслено стратегію подолання соціально-економічних диспропорцій у регіональному розвитку;

- охарактеризовано стратегію вдосконалення міжбюджетних відносин;

- обґрунтовано розвиток транскордонного й міжрегіонального економічного співробітництва, відновлення економічної бази таких населених пунктів;

-  розкрито основні засоби адміністративно-територіальної реформи.

У стратегії програми зазначається, що державна регіональна політика у 2004-2015 рр. повинна забезпечити формування оптимальної високоефективної структури господарства регіонів, яка б сприяла їхньому комплексному розвитку на основі природно-ресурсного, виробничо-економічного і науково-технічного та людського потенціалів, наявної інфраструктури, історико-культурних надбань і традицій з використанням переваг та можливостей геополітичного становища регіонів.

Отже, активна державна регіональна соціально-економічна політика покликана сприяти мобілізації всіх регіональних ресурсів для забезпечення економічного зростання й поглиблення структури економічних трансформацій у державі, зміцненню демократичних основ розвитку українського суспільства.

За оцінками експертів, в останній період обсяг товарообміну між регіонами значно знизився. Отже, одним із пріоритетних напрямів цілеспрямованої державної регіональної соціально-економічної політики має бути зміцнення єдності економічного простору, розширення та поглиблення міжрегіональних економічних зв'язків, розвиток внутрішніх товарних ринків, що сприятиме зміцненню економічного потенціалу регіонів.

Сьогодні до пріоритетних напрямів треба включити:

- зміцнення економічної та суспільно-політичної єдності держави;

- забезпечення єдиних соціальних стандартів на всій території держави;

- призупинення поглиблення міжрегіональних диспропорцій за економічними та соціальними параметрами.

Для реалізації цих пріоритетів у соціально-економічному розвитку регіонів необхідно посилити державне управління регіональним розвитком та забезпечити місцеве самоврядування. Це вимагає зростання децентралізації управління соціальним розвитком і активного переходу до регіонального та місцевого самоврядування. Тут важливим є передача територіальним громадам повноважень, матеріальних та фінансових ресурсів з метою самостійного вирішення соціальних і економічних питань місцевого самоврядування. Вимагають поглиблення й розширення правові основи самоврядування регіонів, надання їм науково-методичної, організаційної та інформаційної допомоги з питань місцевого самоврядування і регіонального розвитку. Сьогодні актуальним є створення спеціального загальнодержавного органу з питань територіального розвитку (міністерство, комітет), який би займався питаннями регіонального та місцевого соціально-економічного розвитку. Особливо важливими тут є розробка і впровадження соціальних та економічних нормативів з розрахунку на душу населення, диференційованих за різноманітними соціально-економічними критеріями, за регіонами країни.

Політика економічного зростання на базі ринкових перетворень має бути пов'язана з регіональною соціальною політикою, які разом утворюватимуть комбіновану модель економічного і соціального розвитку. Нова соціально-економічна політика вимагає активізації реформ у соціальній сфері, в основу яких має бути покладена активна дія соціальних чинників у суспільному відтворювальному процесі як передумова економічного зростання. Соціальна політика для регіональних інституцій усіх рівнів повинна стати пріоритетною.

Головними державними механізмами регулювання соціально-економічного розвитку регіонів мають стати:

- реалізація програмно-стратегічних документів розвитку регіонів;

- удосконалення міжбюджетних відносин з регіонами;

- посилення інвестиційної політики і її диференціації між; регіонами;

- розвиток транскордонного і прикордонного співробітництва тощо.

Послідовна підтримка функціонування цих механізмів дасть змогу зменшити поглиблення соціально-економічних регіональних диспропорцій і поетапно розв'язати складні міжрегіональні соціально-економічні проблеми розвитку суспільства в цілому.


Контрольні  питання

1. Територіальна диференціація розміщення продуктивних сил.

2. Визначте основні проблеми і напрями соціально-економічного розвитку регіонів.

Завдання до самостійної  роботи

1.Визначте галузі спеціалізації кожного регіону.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

14362. Эмоции человека 696.69 KB
  Кэррол Э. Изард Эмоции человека ния которые я делил с моими психотерапевтическими пациен тами людьми требующими от нас развития науки об эмоциях которая улучшит многие важные службы связанные с помощью человеку. Младенцы и дети являются величаишими у
14363. Безпека життєдіяльності. Практичні роботи 1.84 MB
  ЗМІСТ ПЕРЕДМОВА €œБезпека життєдіяльності€ є інтегрованою науковою дисципліною яка ґрунтується на наукових досягненнях фундаментальних наук. Одним із стратегічних завдань модернізації вищої освіти в Україні у контексті вимог єдиного європейського освітнього п...
14364. ИССЛЕДОВАНИЕ ПРОВОДНИКОВ 1-го РОДА С ПОМОЩЬЮ МОСТА ПОСТОЯННОГО ТОКА 339.5 KB
  Лабораторная работа №31 ИССЛЕДОВАНИЕ ПРОВОДНИКОВ 1го РОДА С ПОМОЩЬЮ МОСТА ПОСТОЯННОГО ТОКА 1. Цели и задачи: необходимо определить сопротивления проводников с помощью моста постоянного тока и расчет удельное сопротивление для каждого проводника. 2. Приборы и...
14365. КОЛЬЦА НЬЮТОНА 808.5 KB
  Работа N 71.1. КОЛЬЦА НЬЮТОНА Прежде чем приступить к работе необходимо ознакомиться с введением по теме Интерференция и дифракция. ЦЕЛЬ РАБОТЫ: измерить длины волн излучения ртутной лампы и радиус кривизны линзы из анализа интерференционной картины в виде колец Ньют
14366. ОПРЕДЕЛЕНИЕ СКОРОСТИ УЛЬТРАЗВУКА ОПТИЧЕСКИМИ МЕТОДАМИ 405 KB
  СВЕТ ЗВУК X Z Введение по теме 72. ОПРЕДЕЛЕНИЕ СКОРОСТИ УЛЬТРАЗВУКА ОПТИЧЕСКИМИ МЕТОДАМИ УЛЬТРАЗВУК И ОПРЕДЕЛЕНИЕ НЕКОТОРЫХ МОЛЕКУЛЯРНЫХ ПАРАМЕТРОВ. Ультразвук  это упругие волны с частотами выше условной границы восприятия чел...
14367. ПОЛЯРИЗАЦИЯ СВЕТА 1.12 MB
  Введение по теме 73. ПОЛЯРИЗАЦИЯ СВЕТА Часть электромагнитного излучения лежащая в диапазоне длин волн от 400 до 760 нм воспринимается человеческим глазом и называется светом. Световая волна характеризуется вектором напряженности электриче
14368. КВАНТОВАЯ ОПТИКА. ЛАЗЕРЫ 110.5 KB
  КВАНТОВАЯ ОПТИКА Введение по теме 74. ЛАЗЕРЫ Квантовые свойства света проявляются при испускании и поглощении его веществом. Количественными характеристиками этих процессов являются спектры испускания и поглощения. Вид спектров поглощения и испускания зависит от при...
14369. ЭЛЕКТРИЧЕСТВО ПОСТОЯННЫЙ ЭЛЕКТРИЧЕСКИЙ ТОК 4.5 MB
  Описания лабораторных работУчебной лаборатории физического эксперимента физического факультета СПбГУ Часть IV ЭЛЕКТРИЧЕСТВО ПОСТОЯННЫЙ ЭЛЕКТРИЧЕСКИЙ ТОК Данное пособие содержит описания лабораторных работ по разделу Электричест
14370. Расчет коэффициента внутреннего трения жидкости по методу Стокса 99.5 KB
  Лабораторная работа №17 по дисциплине Физика на тему: Определение коэффициента внутреннего трения жидкости по методу Стокса 1. Цели и задачи: целью данной работы является определение коэффициента динамической вязкости исследуемой жидкости при температур...