17930

СИСТЕМА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФІНАНСОВОГО МЕНЕДЖМЕНТУ. АНАЛІЗ ФІНАНСОВИХ ЗВІТІВ

Лекция

Менеджмент, консалтинг и предпринимательство

Організаційний механізм – це совокупність правил, організаційно-правових нормативів і стандартів, що визначають та регулюють структуру фінансового управління.

Украинкский

2013-07-06

786.5 KB

10 чел.

[0.1] 2.1. Система організаційного забезпечення фінансового менеджменту

[0.2] 2.2. Положення про фінансовий відділ

[0.3] 2.3. Система інформаційного забезпечення фінансового менеджменту

[0.4] 2.4. Характеристика фінансової звітності

[0.5] 2.5. Аналіз фінансових звітів

[0.6] 2.6. Література

2. СИСТЕМА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФІНАНСОВОГО МЕНЕДЖМЕНТУ. Аналіз фінансових звітів

2.1. Система організаційного забезпечення фінансового менеджменту

Організаційний механізм – це совокупність правил, організаційно-правових нормативів і стандартів, що визначають та регулюють структуру фінансового управління.

Централізованим елементом організаційного механізму є структура управління, за допомогою якої поєднуються різні центри фінансового управління, регламентуються внутрішні зв’язки і досягається стійка система службових взаємовідносин між структурними підрозділами і працівниками апарату управління.

Організаційна структура системи управління фінансами підприємств може бути побудована різними способами. Значною мірою суб’єкт фінансового менеджменту і безпосередньо кадровий склад фінансових служб залежить від виду та обсягів діяльності суб’єктів господарювання.

Порядок організації фінансової служби підприємства регламентується його основним внутрішнім правовим документом — статутом. Саме статут визначає фінансові особливості конкретної комерційної структури, які формуються під впливом таких чинників:

•    масштаби та особливості статутної діяльності підприємства;

•   фінансові взаємовідносини підприємства з бюджетом з приводу сплати податків та обов'язкових відрахувань;

•   умови та методи формування капіталу;

•    інтенсивність інвестиційних процесів на підприємстві;

•   характер розподільчих відносин;

•   міра фінансової відповідальності підприємства перед акціонерами (пайовиками) та вищими організаціями;

•   наявність відокремлених структурних підрозділів, філій‚ дочірніх підприємств;

•    належність підприємства до складу вертикальних фінансово-організаційних утворень (асоціацій, холдингів, мереж франчайзингу, фінансово-промислових груп тощо).

Методи формування капіталу, розподілу прибутку і створення фондів грошових коштів мають особливе значення при реєстрації підприємств, їх ліквідації, реорганізації (злитті‚ приєднанні, поділі‚ виділенні, перетворенні).

 Основними напрямами фінансової роботи на підприємствах є фінансове планування, оперативна робота та контрольно-аналітична робота. 

Масштаби діяльності й фінансові особливості підприємств значною мірою впливають на їх віднесення до категорій великого, середнього і малого бізнесу, а також до підприємств‚ сформованих з участю іноземного капіталу.

Організаційна модель фінансової служби малих підприємств е досить спрощеною. Роль фінансового директора на малих підприємствах, як правило, виконує головний бухгалтер. Водночас, при достатньому рівні компетенції у фінансових питаннях фінансово-кредитне планування діяльності та оперативне управління фінансами невеликого підприємства може частково або повністю здійснювати сам керівник (топ-менеджер) або його заступник. У випадку входження малих підприємств у вертикальні організаційно-правові форми (холдинги, консорціуми, асоціації, мережі франчайзингу тощо) організаційна структура управління їх фінансами ускладнюється за рахунок додаткових суб’єктно-об’єктних взаємовідносин і більшого ступеня залежності від вищих фінансових підрозділів.

Для великих підприємств найбільш характерним е виділення спеціальних служб фінансового менеджменту та значна структурованість апарату управління фінансами {віце-президент з фінансів — фінансовий директор — керівники спеціалізованих фінансових підрозділів фінансові менеджери різного рівня і різної спеціалізації). Можлива (але не типова) організаційна структура фінансової служби великого підприємства наведена на рис. 2.1.

Рис. 2.1. Можлива організаційна структура фінансової служби підприємства

На кожному конкретному підприємстві діє своя особлива фінансово-організаційна структура залежно від масштабів і завдань статутної діяльності та затвердженого штатного розкладу.

Як правило, служба фінансового менеджменту не обмежується лише фінансовим відділом.

Для вирішення окремих завдань фінансового управління можуть залучатися спеціалісти планово-економічного відділу, відділу праці й заробітної плати‚ виробничого, маркетингового, юридичного, аналітичного відділів (якщо такі підрозділи окремо виділені в організаційній моделі підприємства).

За великого обсягу оперативної фінансово і роботи I значній інтенсивності інвестиційних процесів на підприємстві можуть відокремлюватися відділ організації поточної фінансової діяльності та відділ інвестицій. Взагалі ж у кожному конкретному випадку інфраструктура фінансового менеджменту на підприємстві тісно пов'язана з його функціональною структурою. Можливі елементи функціонально організаційної моделі фінансового менеджменту наведено на рис. 2.2.

Рис. 2.2. Можлива функціонально-організаційна модель фінансового менеджменту на підприємстві

Виділені на схемі функціональні напрямки фінансової роботи е основою для розподілу функцій між окремими працівниками фінансово і служби. Залежно від масштабів певного виду фінансової роботи деякі з перелічених функцій можуть об’єднуватися і виконуватися одним працівником або‚ навпаки, деталізуватися і розподілятися між кількома спеціалістами окремого відділу, бюро або дільниці фінансової служби.

На великих підприємствах, як правило, в процесі фінансового управління відособлюються центри відповідальності між фінансовим директором і головним бухгалтером. Так‚ до компетенції фінансового топ-менеджера можуть належати такі питання: фінансовий аналіз і планування, управління реальними та фінансовими інвестиціями, управління рухом грошових коштів‚ емісійна‚ амортизаційна, кредитна та податкова політики. У свою чергу головний бухгалтер повинен відповідати за інформаційне забезпечення фінансового менеджменту, організацію фінансового та управлінського обліку‚ складання звітності, організацію внутрішнього аудиту. На малих підприємствах всі перелічені функції фінансового топ-менеджера може одночасно виконувати головний бухгалтер.

Таким чином‚ організаційне забезпечення фінансового менеджменту інтегрується у загальну структуру управління підприємством. При цьому організаційна система управління може мати ієрархічну і функціональну структуру.

За ієрархічної побудови центрів управління підприємством виділяються різні рівні й управління (апарат управління підприємством — управлінські служби окремих структурних одиниць і підрозділів).

За функціональної побудови центрів управління підприємством відбувається їх розмежування за функціями управління або видами діяльності згідно з двома основними принципами: а) незалежна діяльність функціональних центрів управління; б) взаємопов’язана діяльність функціональних центрів управління підприємством.

Прогресивною формою інтеграції системи фінансового управління е управління окремими напрямками фінансової діяльності підприємства шляхом виокремлення основних центрів відповідальності. Центр відповідальності е структурним підрозділом підприємства, який повністю контролює певний напрям фінансової діяльності. І.А. Бланк виділяє чотири можливі центри відповідальності на підприємстві: 1) центр затрат; 2) центр доходу; 3) центр прибутку; 4) центр інвестицій. У рамках зазначених напрямків керівники центрів відповідальності самостійно приймають управлінські рішення і несуть повну відповідальність за виконання нормативних (планових) фінансових показників.

2.2. Положення про фінансовий відділ 

Дійсне Положення  встановлює основні задачі і структуру фінансового відділу, основні функції підрозділів відділу, права й обов'язки фінансового відділу і його керівника, взаємини з іншими підрозділами підприємства. Приклад Положення про фінансовий відділ наведено у [4]

Однією з головних задач діяльності фінансового менеджера є пошук шляхів удосконалення фінансової роботи.

Функціональні обов’язки фінансового менеджера:

  •  організація фінансової діяльності суб’єкту господарювання;
  •  обґрунтування доцільності інвестицій;
  •  розробка фінансових планів і фінансових нормативів;
  •  визначення обсягів надходження і видатків грошових коштів;
  •  організація кредитних взаємовідносин;
  •  проведення валютної політики (для суб’єктів господарювання, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність);
  •  оформлення фінансової документації;
  •  аналіз фінансового стану підприємства;
  •  контроль за виконанням планових фінансових показників;
  •  участь у розробці та впровадженні пропозицій щодо поліпшення фінансового-господарської діяльності (покращання використання фінансових ресурсів, накопичення капіталу, запобігання утворенню зайвих запасів товарно-матеріальних цінностей, підвищення ліквідності активів, у тому числі цінних паперів, придбаних суб’єктом господарювання і т. ін.).

Ефективність фінансового менеджменту значною мірою залежить від узгодженості дій власників, керівників і фінансових менеджерів підприємства (на невеликих підприємствах власник може одночасно бути його керівником).

2.3. Система інформаційного забезпечення фінансового менеджменту

Ефективність управління фінансовою діяльністю підприємства значною мірою залежить від якості його інформаційного забезпечення. Вичерпна, достовірна, своєчасна і зрозуміла інформація е запорукою прийняття оптимальних фінансових рішень‚ спрямованих на зменшення витрат фінансових ресурсів, зростання прибутку і ринкової вартості підприємства.

Основою прийняття адекватних, вчасних та ефективних рішень щодо роботи підприємства є інформація, яку отримують iз зовнішнього та внутрішнього середовищ підприємства (рис. 2.3).

Рис. 2.3. Інформаційні потоки фінансового менеджменту

Фінансова інформація представляє собою набір даних (в систематизованій певним чином формі) про стан:

  •  господарських ресурсів, зобов'язань і фінансових джерел фірми;
  •  рівня прибутку і витрат, що дозволяють судити про очікувані доходи і пов'язані з ними ризики;
  •  оборотів фірми і якості її активів;
  •  обсягу і якості потоків грошових коштів.

В умовах ринкової економіки попит на фінансову інформацію дуже високий.

Щоб задовольнити такі різноманітні інформаційні потреби всіх зацікавлених сторін, сучасне підприємство мусить конструювати упорядковані потоки своєї фінансової інформації, її систематизоване подання в залежності від змісту запиту відповідної групи споживачів з точки зору її корисності.

Інформаційне забезпечення процесу управління фінансами — це сукупність інформаційних ресурсів і способів їх організації, необхідних та придатних для реалізації аналітичних процедур, які забезпечують фінансову сторону діяльності підприємства.

Інформаційні потоки фінансового менеджменту класифікують за джерелами отримання інформації: зовнішніх і внутрішніх джерел.

До зовнішніх інформаційних потоків відносять:

•   показники, що характеризують макроекономічний розвиток країни і розвиток галузі‚ в якій працює підприємство;

•    показники, що характеризують кон'юнктуру фондового і грошового ринків;

• показники, що характеризують діяльність контрагентів (банків‚ страхових компаній, постачальників і покупців продукції) і конкурентів.

Внутрішні інформаційні потоки підрозділяють на  три основні групи:

1.  Показники фінансового обліку підприємства. Складають основу інформаційної бази фінансового менеджменту, на підставі якої здійснюється аналіз‚ прогнозування, планування і прийняття оперативних рішень з усіх напрямків фінансової діяльності.

До цієї групи показників відносять показники існуючих форм звітності:

— балансу підприємства (форма 1);

— звіту про фінансові результати (форма 2);

— звіту про рух грошових коштів (форма 3);

— звіту про власний капітал (форма 4);

—  примітки до фінансової звітності.

2.  Показники управлінського обліку є комерційною таємницею підприємства і використовуються фінансовими менеджерами для контролю поточної фінансової діяльності та оцінювання и ефективності, формування фінансової стратегії і політики з окремих аспектів фінансового розвитку підприємства.

3. Аналітичні показники, що поступають з підсистем фінансового планування, фінансового аналізу, фінансової діагностики.

У процесі організації управлінського обліку згідно з міжнародними стандартами формуються блоки показників окремих видатків і фінансових результатів у розрізі:

— сфер діяльності;

—  видів продукції;

— регіонів діяльності;

— окремих структурних одиниць і підрозділів підприємства.

Користувачами фінансової звітності підприємства е юридичні та фізичні особи‚ що потребують інформації про діяльність підприємства для прийняття рішень. Користувачів звітності можна розділити на внутрішніх і зовнішніх, безпосередньо й опосередковано зацікавлених у результатах фінансово-господарської діяльності підприємств. Класифікацію користувачів фінансової звітності за цими ознаками наведено на рис 2.5.

Рис. 2.5. Класифікація користувачів фінансової звітності підприємства

До основних користувачів фінансової звітності підприємства належать:

1.  Адміністрація підприємства, що потребує інформації для визначення потреби у фінансових ресурсах та оцінювання ефективності прийнятих управлінських рішень.

2.  Кредитори, які надають підприємству тимчасову позику і зацікавлені у фінансовій звітності для обґрунтування доцільності надання або подовження кредиту, визначення схеми його повернення‚ встановлення розміру процентів залежно від кредитного ризику.

3.  Засновники та інвестори, що вкладають у підприємство капітал з певним ризиком з метою отримати прибуток у майбутньому. інвесторам потрібна фінансова звітність для обґрунтування управлінських рішень про доцільність вкладення грошей в цінні папери підприємства. Крім того‚ інформація про фінансовий стан цікавить власників засобів підприємства, яким необхідно визначити, збільшилася чи зменшилася частка їхнього власного капіталу.

4.  Постачальники зацікавлені у фінансовій звітності, щоб визначити, наскільки вчасно буде погашена заборгованість підприємства перед ними. Чим більше постачальник залежить від підприємства як клієнта, тим уважніше він стежитиме за його фінансовими результатами для того‚ щоб оцінити ступінь надійності збуту своєї продукції.

5.  Покупці, що залежать від підприємства як постачальника необхідних їм товарів та послуг‚ і зацікавлені у стабільності поставок. Чим більша залежність клієнтів від постачальника, тим більше вони зацікавлені в його фінансовій звітності для прогнозування динаміки цін та фінансової стабільності.

6.  Податкові органи потребують фінансової звітності для контролю за правильністю нарахування податків та інших обов’язкових платежів, своєчасністю їх справляння.

7.  Працівники підприємства та їх профспілки зацікавлені в отриманні вичерпної фінансової інформації про стабільність і прибутковість діяльності підприемства-роботодавця та його здатність своєчасно виплачувати заробітну плату і забезпечувати працевлаштування у майбутньому.

8.  Преса та населення регіони, в якому діє підприємство, зацікавлені в отриманні достовірної інформації про його фінансовий стан і тенденції його зміни‚ оскільки від цього залежать:

—  зайнятість в регіоні;

— орієнтація на місцевих постачальників;

— користування послугами місцевих банків;

—  вкладення коштів у соціально-економічний розвиток регіону.

Крім того‚ опосередковано зацікавлені у результатах фінансової діяльності підприємств біржі цінних паперів, консультанти, експерти, юристи і та ін.

Незалежно від групи‚ до якої належать користувачі фінансової інформації, всі вони зацікавленні в її повноті, правдивості, неупередженості та своєчасності надання. Для того щоб відповідати цим вимогам користувачів, наведена у фінансовій звітності інформація повинна відповідати певним вимогам.

Вимоги до фінансової інформації:

  •  достовірність (надійність) – об’єктивність і правдивість наведених даних для їх правильного розуміння, використання та перевірки;
  •  вчасність – здатність вплинути на прийняття рішень користувачем і задовольняти його потреби в потрібний момент і до певного терміну;
  •  доступність і зрозумілість – забезпечення однозначності розуміння змісту та типу інформації;
  •  конфіденційність – надання користувачам лише тієї інформації, яка не завдає збитків підприємству;
  •  єдність – необхідність усунення уособленості та дублювання різних джерел інформації;
  •  раціональність – необхідність мінімуму затрат на збирання, зберігання та використання інформації.

Саме такі засади формування фінансової звітності покладено в основу національної системи бухгалтерського обліку згідно із Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99. Головною метою введення національних Положень (стандартів) бухгалтерського обліку (скорочено П(С)БО) Є узгодження системи фінансового обліку в Україні з Міжнародними стандартами бухгалтерського обліку (МСБО), розробленими Комітетом з міжнародних стандартів бухгалтерського обліку.

Приєднання нашої країни до міжнародної системи бухгалтерського обліку не е самоціллю. Однак світовий досвід свідчить, що викладені в міжнародних стандартах принципи, з одного боку‚ найбільшою мірою відповідають інтересам потенційних користувачів фінансової інформації, а з іншого — дають змогу уніфікувати фінансову звітність і зробити її зручною в користуванні.

Слід зазначити, що застосування нових принципів бухгалтерського обліку значно розширює функціональні можливості фінансових менеджерів та підвищує їхню роль в управлінні фінансовими процесами підприємств.

Важливою перевагою нових засад інформаційного забезпечення фінансового менеджменту е контроль показників фінансової звітності під системного управлінського обліку та контролю, що гарантує систематичний та повний облік активів, зобов'язань та капіталу підприємств. У результаті забезпечується більш достовірна оцінка ринкової вартості підприємства і відповідно підвищується його рейтинг на ринку капіталу, зростає курс випущених ним в обіг цінних паперів.

У поєднанні з ефективним внутрішнім контролем нова система фінансової звітності Має працювати на підвищення рівня рентабельності господарських операцій і створювати передумови для широкомасштабного застосування методів і важелів фінансового менеджменту.

До основних переваг нової системи інформаційного забезпечення управлінських рішень слід віднести:

•    підвищення якості представленої у формах звітності фінансової інформації, забезпечення реальності і більшої придатності для економічного обґрунтування рішень і попередження ризику у виробничо-господарській та фінансовій діяльності підприємства;

•   можливість самостійного вибору облікової політики підприємства і представлення інформації у найбільш зручному для користувачів вигляді;

•   адаптацію системи звітності України до міжнародних стандартів, створення передумов для інтеграції України в систему міжнародного розподілу праці;

•   можливість представлення інформації про результати фінансово-господарської діяльності підприємств та напрями їх розвитку не тільки національним, а й іноземним інвесторам з метою залучення додаткових інвестицій.

Належна організація фінансового та управлінського обліку відповідно до міжнародних стандартів дає змогу здійснювати ефективний моніторинг фінансової діяльності підприємства. Взагалі‚ моніторинг фінансової діяльності підприємства полягає у забезпеченні постійного контролю за найважливішими поточними результатами цієї діяльності в умовах зміни ринкової кон’юнктури.

Основна мета розробки системи моніторингу фінансової діяльності підприємства полягає у своєчасному виявленні відхилень фактичних результатів від запланованих‚ встановленні причин та розробці пропозицій щодо нормалізації фінансової діяльності підприємства і підвищення Ті ефективності.

Посилення контрольної функції фінансового менеджменту на стадії оперативного управління поточними господарськими операціями сприятиме підвищенню ефективності фінансової діяльності та вчасному запобіганню небажаним сценаріям розвитку економічних процесів на підприємстві.

2.4. Характеристика фінансової звітності

Фінансова звітність - це сукупність форм звітності, складених на основі даних бухгалтерського обліку для надання користувачам узагальненої інформації про фінансовий стан і результати діяльності підприємства, а також про зміни грошових коштів за звітний період.

Фінансова звітність підприємства (крім бюджетних установ, представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності і суб'єктів малого підприємництва) містить: Баланс, Звіт про фінансові результати, Звіт про рух грошових коштів, Звіт про власний капітал і примітки до звітів Відповідно до Національних стандартів, окрім вищеназваних форм розрізняють фінансову звітність: консолідовану, зведену та фінансовий звіт суб'єкта малого підприємництва. Консолідовану звітність надає (на додачу до фінансових звітів про власні господарські операції) материнське підприємство; вона відображає фінансовий стан, результати діяльності та руху грошових коштів юридичної особи і її дочірніх підприємств як єдиної економічної одиниці. Зведену фінансову звітність надають: 1) міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, до сфери управління яких належать підприємства, засновані на державній власності, та органи, що проводять управління майном підприємств, заснованих на комунальній власності (на додачу до власних звітів); вказані органи, крім того, окремо складають зведену фінансову звітність по господарських товариствах, акції (долі, паї) яких перебувають відповідно у державній та комунальній власності; 2) об'єднання підприємств (на додачу до власної звітності) по всіх підприємствах, що входять до їх складу. Фінансовий звіт суб'єкта малого підприємництва складається із Балансу (форма № 1-м) та Звіту про фінансові результати (форма № 2-м).

Згідно з чинним законодавством, відкриті акціонерні товариства, підприємства-емітенти облігацій, банки, довірчі товариства, валютні та фондові біржі, інвестиційні фонди, інвестиційні компанії, кредитні союзи, недержавні пенсійні фонди, страхові компанії та інші фінансові установи зобов'язані не пізніше, ніж першого червня року, наступного за звітним, оприлюднити річну фінансову звітність та консолідовану звітність шляхом публікації у періодичних виданнях або поширення її у формі окремих друкованих видань.

Баланс: зміст та структура активу і пасиву

Основні показники, що відображають фінансовий стан підприємства, наведено у балансі. Баланс являє собою спосіб групування та відображення в грошовій оцінці стану господарських засобів та джерел їх утворення на певну дату.

Розглядаючи структуру активу та пасиву балансу, можна зазначити, що в них показано ресурси підприємства за різною класифікацією: за їхнім складом та розміщенням, за джерелами формування та призначенням (рис. 2.6).

Рис. 2.6. Класифікація ресурсів за видами та джерелами їх фінансування

Фінансовий менеджер повинен розуміти різні економічні трактування активної частини балансу, особливо дві взаємопов'язані інтерпретації, які умовно можна назвати предметно-речовою та витратно-результативною.

Згідно з предметно-речовим трактуванням, в активі балансу показано склад, розміщення, фактичне цільове використання засобів підприємства. Основний наголос роблять на тому, у що саме вкладено фінансові ресурси підприємства, і яке функціональне призначення набутих засобів. Відповідно, актив балансу - це засоби, які, образно кажучи, «можна відчути на дотик», і наявність яких може бути підтверджено інвентаризацією.

Другий підхід до інтерпретації активу балансу глибший за своєю суттю. Згідно з ним актив балансу складають витрати підприємства, що мали місце під час попередніх операцій і фінансових угод, а також зроблені ним витрати заради можливих майбутніх прибутків. Тут на голос ставлять на самому факті вкладення (інвестиції) засобів. Крім того, актив у цьому випадку дає і ймовірнісну оцінку мінімального можливого прибутку, який на цей момент належить підприємству, і який воно може отримати після розрахунків з усіма кредиторами.

Найліквідніші активи - це активи, які складає готівка в касі підприємства та на рахунках у банках, в національній та іноземній валюті; або еквіваленти грошей.

Активи, які швидко реалізують (ліквідні активи) - це такі активи, які швидко можна перетворити на готівку.

Реальні активи - це залишкова вартість основних засобів, виробничих запасів, незавершеного виробництва, малоцінних та швидкозношуваних предметів. Реальні активи характеризують виробничі потужності підприємства.

Під час аналізу балансу іноді використовують поняття чистих активів, чистих ліквідних активів та власних поточних активів.

Чисті активи - це власний капітал.

Чисті активи - Активи - Зобов'язання

Чистими ліквідними активами називають ліквідні активи з відрахуванням короткострокових зобов'язань. У фірми, що добре працює, вартість ліквідних активів завжди перевищує розмір короткострокових зобов'язань. Це забезпечує сталість її функціонування та здатність гасити короткострокові зобов'язання вчасно (повністю за рахунок ліквідних активів).

Чисті ліквідні активи = Ліквідні активи - Короткострокові зобов'язання

Власні поточні активи - це розмір поточних активів з відрахуванням короткострокових зобов'язань. Інакше кажучи, власні поточні активи - це поточні активи, що залишаються після погашення всіх короткострокових зобов'язань. Власні поточні активи називають іноді робочим капіталом, або чистим оборотним капіталом. Обережний інвестор завжди пильнує, щоб фірма, у яку він вкладає кошти, мала значні власні поточні активи. Крім того, для розширення виробництва важливо, щоб власні поточні активи звітного року були більші, ніж у попередньому.

Власні поточні активи - Поточні активи - Короткострокові зобов'язання

Власні поточні активи деякі дослідники ще називають власними оборотними засобами. У наших розрахунках використано таке трактування:

Власні оборотні активи = Власний капітал + Довгострокові зобов'язання - Необоротні активи

Незважаючи на те, що Баланс є основною звітною та аналітичною формою, його характеризує низка обмежень, на які треба зважати:

  1.  Баланс є історичним за своєю природою: фіксує підсумки фінансово-господарських операцій на момент його складання. Наприклад, бухгалтер обирає, до якого звітного періоду зарахувати ті чи інші витрати або доходи і яким відповідно буде показник чистого прибутку за цей період.
  2.  Баланс показує, що являє собою підприємство на певний момент відповідно до облікової політики, яку провадять, але не пояснює, в результаті чого склалось таке становище. Для цього необхідно провести значно глибший аналіз, заснований на залученні додаткових джерел інформації і на аналізі багатьох факторів, що не відображені у звітності, і тих, що мають вартісні критерії оцінювання, і тих, що її не мають (законодавчо-правове поле фірми, інфляція, фінансові проблеми у партнерів).
  3.  Баланс, якщо розглядати його ізольовано, не забезпечує просторової і часової зіставності показників, тому аналіз треба проводити в динаміці і, за можливості, доповнювати його оглядом показників споріднених підприємств, середьногалузевими і показниками, тощо.
  4.  Баланс є зведенням даних на кінець звітного періоду і не відображає адекватно стану засобів підприємства впродовж звітного періоду. Так, наявність лише незначних обсягів готівки та її еквівалентів на кінець року не означає, що протягом періоду підприємство не могло забезпечити свою діяльність (могли мати місце короткострокові кредити банків, які не потрапили до пасиву балансу, оскільки були погашені протягом року).
  5.  Підсумки балансу не відображають суму засобів, які реально належать підприємству, вартісну їх оцінку. По-перше, певний вплив справляють інфляція, кон'юнктура ринку, методи обліку; по-друге, навіть якщо активи балансу приведено за їх поточною вартістю (внаслідок переоцінки), валюта балансу буде відрізнятися від оцінки вартості діючого підприємства на величину гудвіла (який, згідно зі стандартом № 19 «Об'єднання підприємств» можна визначити лише за умови придбання підприємства).

Треба розуміти, що логіка подання та обліку даних у фінансовій звітності розрахована на кредитора. Так, з точки зору кредитора, витрати на дослідження, витрати на підготовку та перепідготовку кадрів, витрати на рекламу на просування продукції та ринку, витрати на створення, реорганізацію і переміщення підприємства або його частини, витрати на підвищення ділової репутації (гудвіла) підприємства не визнають за активи, вони підлягають відображенню у складі витрат того звітного періоду, в якому були здійснені. В ході подальшого аналізу даних фінансової звітності для прийняття виробничих, фінансових чи інвестиційних рішень фінансовий менеджер повинен вносити відповідні корективи, оскільки з точки зору інвестора (власника) вищевказані витрати можуть вважатися інвестиціями.

Ще одна річ, яку необхідно враховувати у використанні даних фінансової звітності для подальшого аналізу фінансовим менеджером результатів діяльності підприємства, - це наслідки податкової політики підприємства, тобто законодавчо лояльні методи зменшення податкового тиску на підприємство шляхом переведення прибутків компанії у дочірні підприємства та філії, які мають певні пільги та поступки в оподаткуванні. Адже для прийняття рішень виробничого, фінансового та інвестиційного характеру принципово важливим є визначити дійсні результати роботи окремих бізнес-одиниць компанії.

Зміст основних статей звіту про фінансові результати

Звіт про фінансові результати - це форма № 2 відповідно до Стандартів бухгалтерського обліку, він має такий склад:

І  Фінансові результати

II Елементи операційних витрат

III Розрахунок показників прибутковості акцій.

Під звичайною діяльністю мають на увазі будь-яку діяльність підприємства, а також операції, які її забезпечують або виникають унаслідок такої діяльності.

До надзвичайної діяльності зараховують операції, які відрізняються від звичайної діяльності і не відбуваються часто або регулярно (стихійне лихо, пожежа, техногенні аварії, експропріація приватної власності державою тощо).

Звичайна діяльність у свою чергу поділяється на операційну та іншу.

Операційна діяльність - це основна діяльність підприємства, до якої зараховують операції, пов'язані з виробництвом або реалізацією продукції, які є визначальною метою створення підприємства і забезпечують основну частку його доходу. Витрати, пов'язані з основною діяльністю, класифікують за функціями: виробництво, управління, збут.

Інша операційна діяльність - це реалізація іноземної валюти, інших оборотних активів, операційна оренда активів, отримання прибутку або втрати від операційної курсової різниці, створення резервів сумнівних боргів, отримання ґрантів і субсидій, уцінка запасів, проведення досліджень і розробок, отримання або сплата санкцій за господарськими договорами та інше.

Іншу діяльність підприємства поділяють на інвестиційну та фінансову.

Інвестиційна діяльність - придбання і реалізація тих необоротних активів (фінансових інвестицій), які не є складовою еквівалентів грошей.

Фінансова діяльність - це діяльність, яка призводить до змін розміру і складу власного і позикового капіталу підприємства.

Звіт про фінансові результати передбачає відокремлення у фінансових результатах підприємства фінансового результату від операційної діяльності, доходу (та витрат) від участі у капіталі, фінансових доходів (та витрат), інших доходів (та витрат). Названі результати - це все фінансові результати від звичайної діяльності. Чистий прибуток (збиток) розраховують як алгебраїчну суму прибутку (збитку) від звичайної діяльності і надзвичайного прибутку, надзвичайного збитку і податків із надзвичайного прибутку.

Звіт про рух грошових коштів

Національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку обумовлено складання ще однієї форми звітності - «Звіту про рух грошових засобів»,- яка виступає головним інструментом аналізу фінансового стану підприємства, що дозволяє об'єктивніше оцінити ліквідність підприємства в умовах інфляції з урахуванням того, що у складанні інших форм звітності використовують метод нарахувань, завдяки якому витрати відображають незалежно від процесу отримання чи сплати певних сум грошей.

Хоча Звіт про рух грошових засобів керівники високо цінують за відображення реальних грошових потоків, він має певні обмеження:

  1.  не відображає прибутки (збитки) компанії за звітний період;
  2.  не відображає фінансовий стан компанії на кінець року.

Для цього потрібна інформація про всі активи підприємства (які, окрім грошових коштів, включають дебіторську заборгованість, матеріальні запаси, інвестиції і т. ін.), про зобов'язання, співвідношення активів та обсягів продажу тощо.

Різниця між сумою отриманого прибутку та розміром грошових коштів полягає в нижчеподаному:

  1.  Прибуток відображає облікові грошові і негрошові доходи впродовж певного періоду, що не збігається із реальним надходженням коштів.
  2.  Прибуток визнають після здійснення продажу, а не після надходження коштів.
  3.    розрахунку прибутку витрати на виробництво продукції визначають після її реалізації, а не в момент оплати.
  4.  Амортизаційні відрахування не ведуть до відтоку коштів, але їх враховують у визначенні прибутку.

Для розрахунку руху коштів діяльність підприємства розділяють на три сфери: операційна, фінансова та інвестиційна На рис. 2.7 подано рух грошових потоків на підприємстві.

Основним джерелом грошових потоків на підприємстві виступає операційна діяльність, інвестиційна діяльність є основним споживачем грошових коштів. Підвищення ролі фінансової діяльності (за зменшення надходжень від операційної діяльності водночас) у наданні коштів може свідчити про підвищену ризикованість розглянутого підприємства.


Рис. 2.7. Рух грошових коштів на підприємстві

При складанні звіту про рух коштів застосовують два методи - прямий і непрямий. 

Непрямий метод використовують при визначенні результату руху коштів від операційної діяльності. Цей метод полягає в коригуванні суми прибутку (збитку) звітного періоду від операційної діяльності до оподаткування, яку визначено у звіті про фінансові результати, до суми коштів, отриманих або використаних в операційній діяльності.

Метод непрямого розрахунку є менш точним, але більш інформативним з погляду на виявлення причин відхилення отриманого прибутку від грошового потоку та пошуку засобів збільшення надходження грошових коштів (у випадку їх дефіциту) та шляхів вигідного розміщення вільних коштів. Показує взаємозв'язок між різними видами діяльності підприємства, між чистим прибутком та змінами в активах підприємства за звітний період.

Прямий метод передбачає безпосереднє підсумовування руху коштів на рахунках. Прямий метод розрахунку коштів дозволяє показати основні джерела притоку та напрями відтоку грошових коштів, дає можливість робити оперативні висновки щодо достатності коштів для здійснення оплати поточних зобов'язань, встановлює взаємозв'язок між реалізацією та доходом за звітний період.

Про правильність складеного Звіту про рух коштів свідчить рівність загальної суми зміни коштів, розрахованої для всіх видів діяльності, та суми зміни залишків коштів у Балансі.

Аналіз руху грошей має показати наявність у підприємства коштів у обсязі, достатньому для того, щоб сплатити заборгованість (робітникам заробітної плати, бюджету, кредиторам і т. ін.), і насамкінець визначити найбільш вигідні варіанти розміщення всіх вільних коштів підприємства.

Сутність та зміст Звіту про власний капітал

Звіт про власний капітал є останнім звітом, який входить до складу фінансової звітності. Вимоги до його форми і змісту встановлено Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку № 5.

Метою складання Звіту про власний капітал є надання користувачам фінансової звітності детальнішої інформації про зміни, що відбулися протягом звітного періоду у складі власного капіталу, та причини цих змін.

Під власним капіталом слід розуміти ту частину активів підприємства після вирахування його зобов'язань. Цей підхід називають залишковим принципом визначення капіталу. Рівняння балансу з метою визначення капіталу таке:

Власний капітал = Активи - Зобов'язання

Власний капітал є основою для початку і продовження господарської діяльності будь-якого підприємства, він є одним із найважливіших показників, оскільки виконує такі функції:

довгострокове фінансування;

відповідальність і захист прав кредиторів;

компенсація збитків;

кредитоспроможність;

фінансування ризику;

самостійність і влада;

розподіл активів і доходів.

За формами власний капітал поділяється на дві категорії: інвестований (вкладений або сплачений) капітал і нерозподілений прибуток.

Інвестований капітал - це сума простих та привілейованих акцій за їх номінальною вартістю, а також додатково вкладений капітал, який також може бути поділено за джерелами утворення.

Нерозподілений прибуток являє собою частину чистого прибутку, яку не було розподілено між акціонерами. і

За рівнем відповідальності власний капітал поділяється на статутний капітал, суму якого визначено в установчих документах (вона підпадає під обов'язкову реєстрацію у державному реєстрі господарчих суб'єктів), і на додатковий капітал, який складається з додатково вкладеного капіталу, резервного капіталу та нерозподіленого прибутку.

Взаємозв'язок форм фінансової звітності

Фінансова звітність являє собою комплекс взаємопов'язаних показників фінансово-господарської діяльності компанії за звітний період. Звітним формам властивий як логічний, так і інформаційний взаємозв'язок. Суть логічного взаємозв'язку полягає взаємодоповненні і взаємній кореспонденції окремих форм, їхніх розділів та статей. Інформаційний зв'язок виражено у прямих та опосередкованих контрольних співвідношеннях між окремими показниками звітних форм. Пряме контрольне співвідношення означає, що один і той самий показник наведено водночас у кількох звітних формах. Наприклад:

  1.  Розмір статутного капіталу на початок (кінець) року відображено у формі № 1 Баланс ряд. 300-...-380 та відповідно у формі № 4 Звіт про власний капітал ряд. 010 та 300.
  2.  Статтю «Чистий прибуток (збитки) за звітній період» форми № 4 Звіт про власний капітал ряд. 130 відображено і у формі № 2 Звіт про фінансові результати ряд. 220, 225.
  3.  Статтю «Прибуток (збиток) від звичайної діяльності до оподаткування» наведено у формі № 2 Звіт про фінансові результати ряд. 170,175 та у формі № 3 Звіт про рух коштів ряд. 010.
  4.  Статтю «Залишок коштів на початок року» форми № 3 Звіт про рух коштів ряд. 410 наведено у формі № 1 Баланс ряд. 230, 240.

Непрямий метод співвідношень означає, що декілька показників однієї або кількох звітних форм пов'язані між собою арифметичними розрахунками. Наприклад:

  1.  стаття «Залишок грошових коштів на кінець року» форми № 3 Звіт про рух коштів ряд. 430 повинен дорівнювати відповідній сумі, наведеній у формі № 1 Баланс ряд. 230, 240 гр. 4;
  2.  зміни по статті «Нерозподілений прибуток (непокритий збиток)» форми № 1 Баланс повинні дорівнювати різниці між статтею «Чистий прибуток (збиток)» форми № 2 Звіт про фінансові результати, статтею «Виплачені дивіденди» форми № 2 Звіт про фінансові результати та зміною статті «Резервний капітал» форми № 1 Баланс.

2.5. Аналіз фінансових звітів

Основна мета фінансового аналізу - отримання невеликої кількості інформативних параметрів, що дають об'єктивну і точну картину фінансового стану підприємства, його прибутків і збитків, зміну в структурі активів і пасивів, в розрахунках з дебіторами і кредиторами. При цьому аналітика і менеджера може цікавити як поточний фінансовий стан підприємства, так і його проекція на ближчу та віддалену перспективу, тобто очікувані параметри фінансового стану.

Практика фінансового аналізу виробила основні підходи до "читання" фінансових звітів. Серед них можна виділити:

Горизонтальний аналіз - порівняння кожної позиції звітності з минулим періодом, з відповідною позицією звітності підприємства-аналога;

Вертикальний аналіз - визначення структури фінансових показників з визначенням впливу кожної позиції на результат в цілому;

Трендовий аналіз — порівняння кожної позиції звітності з минулими періодами і визначення основної тенденції динаміки показника. З допомогою тренда формуються можливі значення

показників у майбутньому, а значить, ведеться перспективний, прогнозний аналіз (метод екстраполяції);

Просторовий аналіз - це як внутрігосподарське порівняння окремих показників фірми, дочірніх компаній, цехів, так і міжгосподарське порівняння показників даної фірми з показниками конкурентів, середньогалузевими тощо.

Факторний аналіз - це аналіз впливу окремих факторів (причин) на результативний показник з допомогою детермінованих або стохастичьих прийомів.

Для практичного забезпечення цих підходів до фінансового аналізу використовуються різнорідні прийоми. Частина з них розроблена теорією економічного аналізу, інші запозичені з математики, статистики, бухгалтерського обліку. Тому у фаховій літературі здебільшого усі кількісні прийоми фінансово-економічного аналізу поділяють на:

-  статистичні (порівняння, середніх величин, групування, елімінування);

-  бухгалтерські (подвійний запис, баланс);

-   економіко-математичні (диференціювання, інтегрування, лінійне, квадратичне та нелінійне програмування, динамічне програмування, теорія гри, кореляційно-регресійний аналіз).

Нагальною необхідністю будь-якого підприємства є систематичний пошук шляхів підвищення та зміцнення фінансової стабільності. Передує цьому процесу своєчасна та об'єктивна оцінка фінансового стану підприємства, що дозволяє оцінити співвідношення між заборгованістю суб'єкта господарювання і його активами, структуру активів, оптимальність величини матеріально-виробничих запасів, дебіторської і кредиторської заборгованості.

Фінансовий стан підприємства - це комплексний результат  від  взаємодії усієї системи  фінансових відносин підприємства, що відображає наявність, розміщення та використання фінансових ресурсів.

Аналіз фінансового стану підприємства проводиться за такими основними напрямками:

- аналіз балансу, майна та джерел їх утворення;

- аналіз ліквідності та платоспроможності;

- аналіз дебіторської і кредиторської заборгованості:

- аналіз кредитоспроможності.

Основним джерелом інформації для аналізу фінансового стану підприємства є форма №1 "Баланс" При "читанні" балансу з'ясовують характер зміни підсумків балансу його окремих розділів та статей, раціональність розташування статей коштів підприємства, його поточну платіжну здатність та інше.

1.  Підсумок балансу на початок періоду порівнюється з підсумком балансу на кінець періоду. Це показує рух балансу. В звичайних виробничих умовах збільшення підсумку балансу оцінюється позитивно.

2.  Встановлюється відповідність динаміки балансу з динамікою обсягу виробництва і реалізації продукції, а також прибутку підприємства . Більш швидкі темпи свідчать про  покращення використання коштів на даному підприємстві.

3.  Розраховується   система фінансових коефіцієнтів і порівнюється з даними минулих років, аналогічними показниками інших   підприємств,   середньогалузевими   даними,   загальноприйнятими стандартними показниками.

4.  Визначається зміна окремих розділів та статей балансу. Позитивної оцінки заслуговує збільшення в активі балансу грошових засобів цінних паперів, коротко- і довготермінових фінансових вкладень основних засобів, нематеріальних активів. У пасиві балансу - підсумки першого розділу і особливо суми прибутку, доходів майбутніх періодів, спеціальних фондів цільового призначення. Як правило, негативної оцінки заслуговує різкий ріст дебіторської і кредиторської заборгованості.

5.  Проводиться аналіз структури балансу - засобів підприємства та джерел їх утворення (аналіз по вертикалі). Так, зміна структури активів підприємства в бік зростання частки оборотних засобів може вказувати на:

- формування більш мобільної структури активів, що сприяє прискоренню оборотності засобів підприємства;

__ переорієнтацію частин поточних активів на кредитування споживачів товарів, дочірніх підприємств та інших дебіторів;

__     згортання виробничо-технічної бази.

Однак для того, щоб зробити однозначний висновок про причини зміни даної пропорції в структурі активів, необхідно провести детальний аналіз окремих статей балансу та додаткової інформації.

Важливим елементом аналізу майна підприємства є оцінка Його майнового стану за допомогою наступних показників:

__ частка активної частини основних засобів, як відношення вартості активної частини основних засобів до сумарної вартості основних засобів;

__     коефіцієнт зносу основних засобів, як відношення

суми зносу до балансової вартості основних засобів за первісною вартістю;

__ коефіцієнт оновлення, як відношення балансової вартості поступлених за період звіту основних засобів до їх вартості на кінець періоду;

__ коефіцієнт вибуття, як відношення балансової вартості вибулих за період звіту основних засобів до їх вартості на початок періоду.

Співвідношення цих показників та аналіз їх у динаміці дозволить дати об'єктивну оцінку майна підприємства за аналізований період.

Оцінюючи ліквідність підприємства, аналізують його здатність своєчасно і в повному обсязі погасити поточні зобов'язання і короткострокову кредиторську заборгованість.

При оцінці ліквідності розраховують:

1. Коефіцієнт поточної ліквідності.

2. Коефіцієнт швидкої ліквідності.

3. Коефіцієнт абсолютної ліквідності.

4. Коефіцієнт обіговості запасів.

5. Коефіцієнт обіговості дебіторської заборгованості.

6. Коефіцієнт обіговості кредиторської заборгованості.

Перші три коефіцієнти, які розраховуються на підставі даних форми № 1, "Баланс" шляхом порівняння поточних активів і поточних зобов'язань підприємства, характеризують достатність поточних активів для погашення боргів протягом року. Четвертий, п'ятий і шостий коефіцієнти розраховуються на підставі форми № 1 "Баланс" і форми № 2 "Звіт про фінансові результати". Ці коефіцієнти дозволяють оцінити ефективність використання активів.

1. Коефіцієнт поточної ліквідності (Кпл). Інші назви цього коефіцієнта - коефіцієнт загальної ліквідності, коефіцієнт покриття. Він дає загальну оцінку ліквідності активів, показуючи,

скільки гривень поточних активів підприємства припадає на одну гривню поточних зобов'язань. Якщо поточні активи перевищують за величиною поточні зобов'язання, підприємство може розглядатися як таке, що успішно функціонує. Коефіцієнт розраховується за формулою

2. Коефіцієнт швидкої ліквідності (Кшл). На відміну від попереднього, він враховує якість оборотних активів і є більш суворим показником ліквідності, оскільки при його розрахунку враховуються найбільш ліквідні поточні активи. Розраховується за такою формулою:

3. Коефіцієнт абсолютної ліквідності (Кал) показує, яка частина поточних (короткострокових) зобов'язань може бути погашена негайно. Коефіцієнт розраховується за такою формулою:

  1.  Коефіцієнт обігових запасів (Коз) показує, як часто обертаються запаси для забезпечення поточного обсягу виробництва, і розраховується за формулою

Чим вищий цей коефіцієнт, тим швидше обертаються запаси, а значить, і менша тривалість одного обороту.

  1.  Коефіцієнт обіговості дебіторської заборгованості (Кодз) показує, скільки разів за рік обернулися кошти, вкладені в розрахунки.

Чим більша кількість оборотів, тим краще.

  1.  Коефіцієнт обіговості кредиторської заборгованості (Кокз) свідчить про наявність на підприємстві тимчасово залучених грошових коштів, що підлягають поверненню. Його розраховують за формулою

Порівняння термінів погашення дебіторської і кредиторської заборгованості дозволить зробити висновок про платоспроможність підприємства. Перевищення терміну погашення кредиторської заборгованості над дебіторською свідчить про погіршення платоспроможності підприємства і навпаки.

Говорячи про ліквідність підприємства, інколи ототожнюють його з платоспроможністю. Однак ці поняття не тотожні. Коефіцієнти ліквідності можуть характеризувати фінансовий стан як задовільний, а підприємство буде не платоспроможне (в поточних активах значна питома вага припадає на неліквідні засоби та дебіторську заборгованість).

Платоспроможність означає наявність у підприємства грошових коштів, достатніх для негайних розрахунків за поточними платежами.

Виходячи з такого визначення, рівень платоспроможності підприємства можна визначити за формулою

Бажано, щоби значення Кпс наближалося до одиниці.

З позиції довготермінової перспективи платоспроможність підприємства характеризується структурою джерел коштів та залежністю від зовнішніх суб'єктів господарювання. З кількісної сторони її можна оцінити за допомогою відповідних показників.

Коефіцієнт автономії (Ка) характеризує можливість підприємства виконати свої зовнішні зобов'язання за рахунок власних коштів

Бажано, щоби значення Ка наближалося до одиниці.

З позиції довготермінової перспективи платоспроможність підприємства характеризується структурою джерел коштів та залежністю від зовнішніх суб'єктів господарювання. З кількісної сторони її можна оцінити за допомогою відповідних показників.

Коефіцієнт автономії (Ка) характеризує можливість підприємства виконати свої зовнішні зобов'язання за рахунок власних коштів

Доповненням до попереднього коефіцієнта можна вважати показник концентрації залученого капіталу (Кзк)

Сума Ка і Кзк завжди дорівнює одиниці.

Розрахувавши наведені показники, надалі необхідно провести аналіз усіх чинників, що впливають на їх величину. При цьому слід пам'ятати, що для підприємств будь-якої форми власності кредитори і контрагенти будуть віддавати перевагу підприємствам з великою часткою власного капіталу та високим рівнем фінансової автономії.

Величина дебіторської і кредиторської заборгованості визначається в основному умовами розрахунків підприємства з покупцями та постачальниками. Дебіторська заборгованість аналізується з метою прийняття управлінських рішень, спрямованих на її скорочення та стягнення сумнівної дебіторської заборгованості. Аналіз проводиться по окремих покупцях з урахуванням дати виникнення заборгованості, суми та терміну неплатежів. За даними звітності (форми 1, 2) можна визначити деякі показники, що характеризують стан дебіторської заборгованості. Серед них коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості, період погашення дебіторської заборгованості, частка дебіторської заборгованості у загальному обсязі поточних активів, частка сумнівної дебіторської заборгованості у загальному обсязі заборгованості. Аналіз цих показників рекомендується проводити з допомогою методів порівняння, групування, елімінування та факторного аналізу.

При управлінні дебіторською заборгованістю важливо брати до уваги два підходи:

__ порівняння додаткового прибутку з втратами за рахунок зміни політики розрахунків за реалізовану продукцію;

- оптимізація величини і термінів погашення дебіторської та кредиторської заборгованості.

Перший підхід передбачає - якщо продавати продукцію з відстрочкою платежів, то необхідно порівнювати витрати від появи додаткової дебіторської заборгованості з приростом прибутку в результаті збільшення виручки від реалізації.

Другий підхід передбачає максимальне використання усіх можливостей скорочення фінансового циклу - залучення для фінансування дебіторської заборгованості коштів, призначених для розрахунку з кредиторами за товари.

Аналіз кредиторської заборгованості може проводитись з використанням наведеної вище методики аналізу дебіторської заборгованості.

Кредитоспроможність підприємства характеризується поточним фінансовим станом, своєчасним розрахунком за раніше отримані кредити та швидкістю мобілізації, при необхідності, коштів з різних джерел. Оцінка кредитоспроможності підприємства проводиться з метою вирішення питання про можливість надання йому кредиту банком. Для цього використовуються показники, які дають повне уявлення про результати фінансової діяльності підприємства-позичальника.

Управління рентабельністю та діловою активністю підприємства

Серед важливих і найбільш складних економічних категорій можна виділити економічну ефективність діяльності підприємства. Вона характеризується результативністю роботи підприємства відносно величини ресурсів або витрат. Одним з узагальнених показників, що характеризує ефективність діяльності підприємства, є показник рентабельності. Розглянемо чотири найбільш популярні різновиди цього показника:

Різниця між загальною рентабельністю підприємства і рентабельністю виробничих фондів складає величину дебіторської заборгованості. Чим менша ця різниця, тим більш ефективно працює підприємство щодо управління дебіторською заборгованістю, а саме:

•  надається відстрочка платежу тільки після попередньої перевірки фінансового стану покупця;

•  отримано від покупця договір про заставу майна на суму дебіторської заборгованості;

• продаються рахунки дебіторів факторинговій компанії (банку);

• застраховано кошти в розрахунках від збитків по безнадійних боргах;

•  постійно контролюються рахунки дебіторів та розробляються заходи з ліквідації сумнівних боргів.

Наступні два показники рентабельності характеризують відповідно зовнішню і внутрішню ефективність капіталу. Різниця між цими двома видами рентабельності - це ефект від використання залучених коштів.

В практичній діяльності підприємств використовуються показники рентабельності продукції. Вони розраховуються як  відношення балансового прибутку (прибутку від реалізації товарної продукції, неоподаткованого прибутку, чистого прибутку) до виручки від реалізації. Аналіз цих показників проводиться з метою одержання інформації про рентабельність окремих видів продукції, окремих номенклатурних груп для прийняття управлінських рішень, спрямованих на усунення причин випуску нерентабельної або низькорентабельної продукції.

У країнах з високорозвинутою ринковою економікою дотримуються іншої концепції. Показники рентабельності розраховують на основі припливу грошових коштів (прибуток і амортизація). Такі показники дають інформацію про можливості підприємства розрахуватися грошовими коштами з кредиторами та акціонерами.

На рівень та динаміку показників рентабельності впливає вся сукупність факторів виробничо-говподарської діяльності:

-  технічний рівень підприємства;

-  рівень організації виробництва і управління;

-   структура капіталу та його джерел;

-   ступінь використання виробничих ресурсів;

-   обсяг, якість та структура продукції;

-   структура витрат на виробництво і реалізацію продукції.

Стійкий фінансовий стан підприємства є наслідком високого професійного управління всією сукупністю виробничо-господарських факторів, що визначають результати його діяльності. А величина цих результатів у значній мірі залежить від ділової активності менеджерів підприємства. Рівень ділової активності можна оцінювати за допомогою якісних та кількісних критеріїв.До перших належать:

-   наявність  стратегії та  перспективного  плану розвитку підприємства;

-   співвідношення централізації та децентралізації в управлінні

-   гнучкість у щоденному бізнесі;

-   системність проведення диверсифікації;

-   широта ринку збуту продукції;

-   узгодженість між фондами споживання та нагромадження

-  узгодженість між довгостроковим та короткостроковим кредитуванням;

-   експортні можливості підприємства;

-  репутація підприємства.

Кількісні показники ділової активності наведені у таблиці 2.1.

Вивчення цих показників у динаміці дозволить зробити висновок про результативність управління операційною, фінансовою та інвестиційною діяльністю підприємства. Систематичне накопичення інформації дозволить створити автоматизовану базу даних показників, а також розрахувати узагальнюючий показник рейтингової оцінки для аналізу роботи підприємства у двох вимірах:

-  в часі (за відповідний період);

-   в просторі (порівняння з іншими підприємствами). Еталоном для порівняння можуть бути нормативні значення

відповідних показників або найбільш ефективний конкурент, у якого всі показники найкращі. Саме такий підхід відповідає ринковим умовам конкуренції і спонукатиме менеджерів до активізації діяльності з метою досягнення кращих результатів.

Таблиця 2.1. Показники ділової активності

2.6. Література

  1.  Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
  2.  Положення (стандарти) бухгалтерської звітності.
  3.  Бланк И.А. Финансовый менеджмент.-К.:Ника-центр, Ольга, 2000.
  4.  Кірейцев Г.Г. Фінансовий менеджмент: Навчальний посібник. Видання третє, перероблене і доповнене. – Київ:»Центр навчальної літератури», 2004.-531 с.
  5.  Коваленко Л.О., Ремньова Л.М. Фінансовий менеджмент:Навч. Посіб. – 2-евид., пероб і доп. – К.:Знання, 2005.-485 с. – (Вища освіта ХХІ століття).
  6.  Костирко Л.А. Діагностика потенціалу фінансово-економічної стійкості підприємства: Монографія. – Луганськ:вид-во СНУ ім. В. Даля, 2005.-256с.
  7.  Костирко Л.А. Стратегія фінансово-економічної діяльності господарюючого суб’єкта: :методологія і організація. Монографія. - Луганськ:вид-во СНУ ім. В. Даля, 2002.-560 с.
  8.  Костырко Л.А. Финансовый аналіз.- Луганськ:ВУГУ, 1998.-200 с.
  9.  Є.Г. Рясних. Основи фінансового менеджменту. Навчальний посібник.- К.:Скарби, 2003.-238 с.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

24947. Право на товарный знак (знак обслуживания) 38.5 KB
  В настоящее время регулируется Законом О товарных знаках знаках обслуживания и наименовании мест происхождения товаров который теряет силу с 1 января 2008 в связи с вступлением в силу ГК 4 части не вносит существенных изменений в правовое регулирование этого института. Правовая охрана товарному знаку предоставляется при наличии регистрации в Патентном ведомстве в Государственном реестре товарных знаков и знаков обслуживания Российской Федерации в подтверждение которой выдается свидетельство удостоверяющее приоритет знака и...
24948. Гражданско-правовая охрана программных средств для электронно-вычислительной техники 32 KB
  Гражданскоправовая охрана программных средств для электронновычислительной техники Программа для ЭВМ как объект авторского права выступает в качестве объективной формы представления совокупности данных и команд предназначенных для функционирования ЭВМ и других компьютерных устройств с целью получения определенного результата включая подготовительные материалы полученные в ходе разработки программы для ЭВМ и порождаемые ею аудиовизуальные отображения. Независимо от формы своего объективного выражения программы для ЭВМ с точки зрения их...
24949. Виды обязательств. Обязательства с участием третьих лиц 42.5 KB
  Обязательства с участием третьих лиц. В соответствии со сложившейся системой обязательственного права обязательства разделяются по различным группам видам т. При такой классификации эти сделки относят к внедоговорному виду что неправильно так как это искусственно разделяет однородные по сути обязательства из различных сделок действий а с другой объединяют в одну группу обязательства из правомерных действий сделок и из правонарушений. Вывод: правильная классификация на регулятивные договорные и иные обязательства правомерной...
24950. Обязательства из односторонних действий 48.5 KB
  Обязательства из односторонних действий Для реализации обязанностей составляющих содержание рассматриваемых обязательств необходимы односторонние сделки дополнительные юридические факты несколькими последовательно совершаемыми односторонними сделками центральное место среди которых занимает первоначальная сделка определяющая содержание обязательства. Но заключенная в ней обязанность реализуется при условии совершения других действий иными лицами поэтому она является условной под отлагательным условием п. 3 вида обязательств из...
24951. Субъекты обязательства. Обязательства со множественностью лиц 38.5 KB
  Субъекты обязательства. Обязательства со множественностью лиц. Но обязательства могут различаться по своему субъектному составу. Возможны обязательства со множественностью лиц на стороне должника пассивная множественность либо на стороне кредитора активная множественность либо с обеих сторон конкретного обязательства при участии не одного а нескольких лиц например несколько наследников.
24952. Принципы исполнения обязательств 58.5 KB
  Принципы исполнения обязательств. Правовая природа – односторонняя сделка либо юридический поступок спор 1 Принцип надлежащего исполнения. Предполагает необходимость точного и своевременного исполнения обязательств в строгом соответствии с условиями соглашения и требованиями законодательства. выделяет 6 элементов надлежащего исполнения: 1.
24953. Условия действительности сделок. Гражданско-правовые средства, применяемые в случае совершения недействительной сделки и их значение 34.5 KB
  Гражданскоправовые средства применяемые в случае совершения недействительной сделки и их значение 1. Условия действительности сделок Действительность сделки – признание за ней качества юридического факта порождающего тот правовой результат к которому стремились стороны сделки. Способность физических и юридических лиц совершающих сделки к участию в сделке. Данная способность связана с вопросом о дееспособности или недееспособности физического лица вопросом о характере правоспособности юридического лица общая или специальная вопросом о...
24954. Способы и порядок заключения правовых договоров 72.5 KB
  Заключение договора достижение сторонами в надлежащей форме соглашения по всем существенным условиям договора в порядке предусмотренном законодательством. Договор считается заключенным при соблюдении двух необходимых условий: сторонами должно быть достигнуто соглашение по всем существенным условиям договора; достигнутое сторонами соглашение по своей форме должно соответствовать требованиям предъявляемым к такого рода договорам ст. Два случая заключения договора: между присутствующими и между отсутствующими .
24955. Виды договоров в гражданском праве 32 KB
  В зависимости от основания классифицировать можно договоры как угодно. Поэтому делит все договоры на: договоры направленные на передачу имущества в собственность в аренду в пользование и т.; договоры направленные на выполнение работ; договоры направленные на оказание услуг; договоры направленные на создание коллективных обязанностей учредительные договоры; договоры направленные на использование результатов интеллектуальной деятельности. Учебник классифицирует гражданскоправовые договоры как соглашения сделки и договорные...