17933

Управління прибутком на підприємстві

Лекция

Менеджмент, консалтинг и предпринимательство

5. Управління прибутком на підприємстві 5.1. Зміст та завдання управління прибутком підприємства 5.2. Формування прибутку від операційної діяльності 5.3. Управління операційними витратами 5.4. Управління операційним прибутком підприємства 5.5. Роль операційного аналіз

Украинкский

2013-07-06

226 KB

80 чел.

5. Управління прибутком на підприємстві

5.1. Зміст та завдання управління прибутком підприємства

5.2. Формування прибутку від операційної діяльності

5.3. Управління операційними витратами

5.4. Управління операційним прибутком підприємства

5.5. Роль операційного аналізу в управлінні прибутком

5.6. Формування та розподіл чистого прибутку

5.7. Дивідендна політика

5.8. Література

5. Управління прибутком на підприємстві

5.1. Зміст та завдання управління прибутком підприємства

Прибуток найбільш повно відображає фінансовий результат підприємницької діяльності, забезпечує фінансування розширеного виробництва, соціально-економічного розвитку підприємства, є джерелом матеріального заохочення працівників і базою для розрахунків показників інвестиційної привабливості підприємства. Прибуток є джерелом формування доходів державного бюджету і в цій своїй якості узгоджує інтереси держави і підприємницьких структур.

Слід відзначити і той факт, що прибуток займає одне з центральних місць у загальній системі вартісних інструментів управління економікою, оскільки всі вони прямо або опосередковано пов'язані з прибутком. Це стосується і кредиту, ціни, собівартості та інших економічних важелів. Зважаючи на ці обставини, прибуток є одним з основних об'єктів управління фінансового менеджменту.

Основну частину прибутку підприємство отримує від операційної (основної) діяльності. Далеко не кожне підприємство займається фінансовими та інвестиційними операціями. Але якщо вони наявні в діяльності підприємства, розширюється коло утворення прибутку. За складом розрізняють прибуток від звичайної діяльності, маржинальний (валовий) прибуток, операційний прибуток, прибуток від надзвичайних подій, чистий прибуток.

Прибуток від звичайної діяльності до оподаткування — це загальна сума прибутку, отримана підприємством від усіх видів діяльності (операційної, інвестиційної, фінансової).

Маржинальний (валовий прибуток) визначається як різниця між чистою виручкою від реалізації продукції та собівартістю цієї продукції (змінними витратами).

Надзвичайний прибуток — це різниця між доходами і витратами в результаті надзвичайних подій (стихійного лиха, пожеж, техногенних аварій тощо).

Чистий прибуток є сумою, яка залишилася в розпорядженні підприємства після сплати податків, надзвичайних збитків і підлягає перерозподілу за напрямами використання.

Таким чином, управління прибутком складна багаторівнева система трансакцій, яка включає як мінімум три підсистеми: формування, розподіл, використання. Для кожної з цих підсистем притаманні свої конкретні цілі, завдання, інструментарій їх досягнення.

Разом із тим, кожна з цих підсистем перебуває під впливом інших. Наприклад, обсяги прибутку, сформованого на першому етапі, визначають напрями його розподілу. Чим більший прибуток підприємства, тим більше завдань економічного, технічного, соціального плану воно може вирішити, розподіливши кошти за певними напрямках використання. Водночас ефективність використання впливає на майбутні можливості зі збільшення прибутку на етапі його формування.

Системний підхід до управління прибутком передбачає дослідження способів організації підсистем в єдине ціле і вплив процесів функціонування системи в цілому на окремі її ланки.

Необхідно зазначити, що система управління прибутком буде оптимальною тільки в тому випадку, коли цілі кожної підсистеми будуть визначатись глобальними цілями розвитку підприємства в цілому.

В загальному вигляді прибуток визначається як різниця між сумою доходів та витратами на виробництво і реалізацію продукції з урахуванням збитків від різних господарських операцій. Таким чином, прибуток формується в результаті взаємодії багатьох компонентів.

Основними завданнями управління прибутком є:

1.  Виявлення резервів збільшення прибутку за рахунок виробничої діяльності, інвестиційних і фінансових операцій.

2.  Виявлення резервів нарощування прибутку за рахунок оптимізації постійних і змінних витрат, обґрунтування облікової політики підприємства, цінової політики, податкової політики.

3.  Оцінювання прибутковості виробничої і комерційної діяльності.

4.  Визначення підприємницького ризику.

5.  Зміцнення конкурентних позицій підприємства за рахунок підвищення ефективності розподілу і використання прибутку.

На величину прибутку впливає сукупність багатьох факторів, які необхідно враховувати в процесі управління. Ці фактори можна розділити на дві великі групи: зовнішні, які не залежать від підприємства, і внутрішні, на які підприємство може впливати. Класифікація цих факторів наведена на рис. 5.1.

Зовнішні фактори, як правило, не залежать від підприємницької діяльності. Фінансовий менеджер повинен їх враховувати при обґрунтуванні управлінських рішень. До них належать фактори, пов'язані із загальною економічною ситуацією, з рівнем інфляції, специфікою окремих товарних ринків, з впливом природних, географічних, транспортних і технічних умов на виробництво і реалізацію продукції.

Рис. 5.1. Фактори впливу на прибуток

Внутрішні фактори є безпосереднім об'єктом впливу з боку управлінської системи підприємства та джерелом збільшення прибутку за рахунок їх втілення в систему конкретних заходів і практичної реалізації.

5.2. Формування прибутку від операційної діяльності

Операційний прибуток — це прибуток від основної діяльності підприємства, тобто від виробництва і реалізації продукції, послуг, робіт.

Управління операційним прибутком охоплює велику кількість трансакцій, які виконуються на різних етапах руху грошових коштів, що надійшли від реалізації продукції, послуг, робіт, і забезпечують отримання чистого прибутку. У зв'язку з цим основною метою управління прибутком є оптимізація грошових надходжень та витрат, виявлення резервів та їх мобілізація.

Прибуток (збиток) від операційної діяльності розраховується у декілька етапів.

•   На першому етапі визначається чистий дохід від реалізації продукції шляхом коригування доходів від реалізації на суму непрямих податків та інших вирахувань з доходу.

•   На другому етапі отриманий результат коригується на собівартість реалізованої продукції. В результаті розраховується валовий прибуток або збиток від реалізації продукції.

•   На третьому етапі валовий прибуток збільшується (зменшується) на суму іншого операційного прибутку (збитку), який дотримується від реалізації інших оборотних активів (крім фінансових інвестицій), операційної оренди активів, операційної курсової різниці, отримання штрафів, пені тощо.

•   На четвертому етапі визначається прибуток (збиток) від операційної діяльності як різниця між результатом, отриманим на третьому етапі, та величиною адміністративних витрат і витрат на збут.

Таким чином, на кожному етапі відповідна сума прибутку коригується на суму витрат згідно з табл. 5.1.

Таблиця 5.1. Розрахунок прибутку від операційної діяльності

Доходи

Витрати і відрахування

1.

Дохід від реалізації

Непрямі податки та інші вирахування з доходу

2.

Чистий дохід від реалізації:

Собівартість реалізації:

2.1

   готової продукції

   продукції

2.2

   товарів

   товарів

2.3

    Робіт і послуг

    робіт і послуг

3

Валовий прибуток(збиток) як різниця між чистим доходом і собівартістю продукції

4

Інший операційний дохід:

Інші операційні витрати:

4.1

-

   витрати на дослідження і розробки

4.2

   реалізація іноземної валюти

   собівартість реалізованої іноземної валюти

4.3

   реалізація оборотних активів (крім фінансових інвестицій)

   собівартість реалізованих оборотних активів

4.4

   операційна оренда активів

   витрати від операційної оренди

4.5

   операційна курсова різниця

   втрати від операційної курсової різниці

4.6

   одержані пені, штрафи, неустойки

   заплачені пені, штрафи, неустойки

4.7

   відшкодування раніше списаних активів

   витрати від знецінення запасів

4.8

-

   нестачі, витрати від псування цінностей

4.9

   списання кредиторської заборгованості

   сумнівні та безнадійні борги

4.10

   Одержання субсидій

   інші витрати від операційної діяльності

5

Прибуток (збиток) від іншої операційної діяльності як різниця між іншим операційним доходом і витратами на його отримання

6

-

Адміністративні витрати

7

-

Витрати на збут

8

Прибуток (збиток) від операційної діяльності: ряд.3+ ряд. 5-ряд.6-ряд 7

Формування прибутку від основної діяльності перебуває під впливом як зовнішніх, так і внутрішніх факторів.

Основними шляхами збільшення операційного прибутку є нарощування обсягів виробництва, зниження собівартості реалізованої продукції, розумна асортиментна політика, підвищення якості продукції.

5.3. Управління операційними витратами

Серед факторів впливу на операційний прибуток чільне місце належить витратам на виробництво і реалізацію продукції. До складу операційних витрат входять:

— собівартість реалізованої продукції;

— адміністративні витрати;

— витрати на збут;

— інші операційні витрати.

Кожен вид операційних витрат розкладається на економічні елементи: матеріальні витрати, оплата праці, нарахування на оплату праці, амортизація, інші операційні витрати.

Собівартість реалізованої продукції включає прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати та виробничі накладні витрати. Прямі витрати змінюються пропорційно або майже пропорційно до обсягів виробництва. Накладні виробничі витрати включають витрати допоміжних матеріалів, на оплату праці управлінського та обслуговуючого виробничого персоналу, на виконання робіт, пов'язаних із ремонтом обладнання тощо. Таким чином, до складу собівартості готової продукції не відносять управлінські витрати загальногосподарського характеру.

Накладні виробничі витрати за складом та методом розподілу відображені на рис. 5.2.

У статті "Адміністративні витрати" відображаються загальногосподарські витрати, пов'язані з утриманням і обслуговуванням підприємства:

Рис. 5.2. Порядок розподілу накладних витрат

1)  витрати на утримання адміністративного, господарського персоналу;

2)  витрати на утримання основних засобів адміністративного призначення (оренда, податки, страхування, амортизація, ремонт, охорона, комунальні послуги);

3)  гонорари за професійні послуги (юридичні, аудиторські, медичні);

4)  витрати на дослідження і розробки;

5)  витрати на зв'язок;

6)  амортизація нематеріальних активів;

7)  витрати на створення резерву сумнівних боргів, організаційні витрати;

8)  витрати на реєстрацію акцій;

9)  винагорода директорам;

10) представницькі;

11)  непродуктивні витрати (простої, прострочені відсотки за кредит, витрати матеріалів, штрафи, пені);

12) інші адміністративні витрати.

Стаття "Витрати на збут":

1)  на пакувальні матеріали, ремонт тари;

2)  оплата праці й комісійні продавцям, агентам, водіям, робітникам складу, ВМТЗ;

3)  на рекламу і маркетинг;

4)  відрядження;

5)  оплата послуг збутових, посередницьких зовнішньоторгових організацій;

6)  оренда, податки, страхування, амортизація, ремонт основних засобів відділу збуту, складів;

7)  фрахт та інші виплати за транспортування;

8)  надання знижок покупцям;

9)  гарантійне обслуговування.

Стаття "Інші операційні витрати":

1)  собівартість реалізованих виробничих запасів;

2)  сумнівні (безнадійні) борги;

3)  витрати від знецінення запасів;

4)  втрати від операційних курсових різниць;

5)  визнані екологічні санкції;

6)  відрахування для забезпечення наступних операційних витрат;

7)  інші.

Собівартість реалізованої продукції визначається за формулою

                                                                (5.1)

де Срп — собівартість реалізованої продукції;

    Стп — собівартість товарної продукції;

    Зп, Зк — собівартість залишків готової продукції на складі на початок і кінець звітного періоду.

У свою чергу собівартість товарної продукції визначається за формулою

Стп=Знвп+ВВ-Знвк                                                                     (5.2)

де Знвп, Знвк — залишки незавершеного виробництва на початок і кінець звітного періоду;

     ВВ — витрати на виробництво у звітному періоді.

Виручка від реалізації продукції розкладається на витрати і прибуток, тобто вона є об'єктом розподілу. В процесі цього розподілу можна маніпулювати пропорціями між прибутком і витратами в певних межах. Впливати на прибуток через зміну витрат дає змогу діюча система обліку витрат. Так, витрати обліковуються в момент, коли вони нараховуються на виготовлену продукцію, що реалізована. Витрати на оплату запасів сировини, матеріалів капіталізуються в балансі у складі оборотного капіталу. Таким чином, запаси готової продукції, незавершеного виробництва не впливають на прибуток, бо вони відображаються у складі оборотного капіталу, і тільки після реалізації продукції відбувається процес списання витрат на собівартість реалізованої продукції. В результаті існує розрив у часі між оплатою придбання запасів і їх списанням на собівартість продукції.

Ці вихідні положення зумовлюють існування двох груп методів впливу на величину витрат — реальних і формальних.

Якщо реальні методи пов'язані з безпосереднім впливом на зменшення матеріальних витрат, трудомісткості, а значить і витрат на заробітну плату, то формальні методи не зачіпають натуральних величин витрат, а оперують виключно їх вартісними значеннями.

Вони є прерогативою фінансових служб підприємства. Тобто через механізм оцінювання вартості запасів, що списуються на собівартість продажу, фінансовий менеджер формує операційний прибуток, управляючи витратами. Розглянемо модифікацію формули (5.1) для визначення собівартості реалізованої продукції:

Срппм+ЗП+НВ-Зк ,                                                     (5.3)

де Зп — запаси на початок звітного періоду;

   Зм — вартість закуплених запасів сировини, матеріалів протягом звітного періоду;

   ЗП — пряма заробітна плата з нарахуваннями;

    НВ — накладні витрати;

    Зк — запаси на кінець періоду.

Управління витратами охоплює аналіз та оцінку операційних витрат за їх елементами. Вони поділяються на контрольовані й неконтрольовані. До контрольованих витрат відносять премії, виплати залежно від участі у прибутках, витрати на відрядження, представницькі тощо. В їх скороченні зацікавлені далеко не всі, тому скорочувати такі витрати складно, але можливо.

Неконтрольовані витрати охоплюють оплату комунальних послуг, зобов'язання за лізингом, заробітну плату службовців та ін. Ці витрати керівництво не може змінити в короткостроковій перспективі.

5.4. Управління операційним прибутком підприємства

Управління операційним прибутком підприємства включає такі складові:

1)  визначення обсягу продажу, «який забезпечує беззбиткову операційну діяльність;

2)  використання операційного лівериджу в обґрунтуванні шляхів збільшення прибутку;

3)  проведення операційного аналізу для оцінки впливу різних факторів на обсяг прибутку.

Під час планування прибутку від операційної діяльності необхідно визначити точку беззбитковості, яка відповідає такому обсягу продажу, за якого надходження від реалізації продукції дорівнюють витратам на виробництво і реалізацію цієї продукції.

Точку беззбитковості можна знайти з допомогою:

  •  графічного методу (рис. 5.3);
  •  методу рівняння;
  •  маржинального методу.

Рис. 5.3. Графік формування точки беззбитковості:

ПВ — постійні витрати; ЗВ — змінні витрати; РП — обсяги реалізованої продукції; V — обсяг продажу в натуральних одиницях; Vтб — обсяг продажу в точці беззбитковості; П — прибуток

Якщо рівень обсягу продажу нижчий від точки беззбитковості, виробляти такий товар невигідно, збитково. Кожна одиниця товару. продана в зоні, що знаходиться вище за точку беззбитковості, збільшує прибуток.

Для визначення точки беззбитковості з допомогою метода маржинального доходу виконаємо ряд підстановок і введемо нові параметри:

С — собівартість виробництва і реалізації продукції;

Ці — ціна за одиницю виробу;

ЗВі — змінні витрати на одиницю виробу.

У точці беззбитковості виконується рівняння:

РП=С, або VіЦі=ПВ+ЗВ;

ЗВ=ЗВіVі;

VіЦі= ЗВіVі+ПВ;

VіЦі- ЗВіVі=ПВ

Таким чином, точку беззбитковості в натуральних одиницях можна знайти за формулою

.                                                                         (5.4)

З формули (5.4) видно, що на обсяг продажу в точці беззбитковості впливають обсяги постійних витрат і їх співвідношення зі змінними витратами та ціною.

Приклад

Обсяг продажу продукції підприємства становить 300 од. за ціною 500 грн. за одиницю, змінні витрати на одиницю виробу складають 350 грн., постійні витрати по підприємству — 30 000 грн.

Прибуток від реалізації становить:

П1 = 300(500 - 350) - ЗО 000 = 15 000 грн. Збільшимо обсяги продажу на 50 %, тобто до 450 од.

П2 = 450(500 - 350) - ЗО 000 = 375 000 грн.

При збільшенні обсягу продажу на 50 % прибуток збільшується на 250 % (37 500 : 15 000-100).

Тобто маємо різну швидкість зміни виручки і прибутку.

Якщо підвищити ціну на 50 %, тобто до 750 грн. за одиницю, прибуток становитиме:

Пз=300(750-350)-30000=90000 грн.

(90000:15000)100=600%

При зростанні ціни на 50 % прибуток збільшиться у 6 разів.

Як бачимо, в результаті зростання ціни рівень точки беззбитковості зменшився з 200 до 75 од., що слід оцінити позитивно. Чим менший рівень точки беззбитковості, тим її легше подолати.

Але підвищення цін може зменшити обсяги продажу та призвести до збитків і, навпаки, за зниження цін прибутковість може бути досягнуто за рахунок нарощування обсягів продажу.

Скорочення постійних і змінних витрат знизить обсяг виробництва, необхідний для досягнення беззбитковості. Але вплив кожного з цих елементів буде визначатись співвідношенням між постійними і змінними витратами у собівартості продукції.

Розрахунки беззбиткового обсягу продажу за допомогою формули (5.4) можливі для кожного конкретного виробу окремо. Якщо ж необхідно здійснити розрахунки в цілому для підприємства, то беззбитковий обсяг продажу визначається за допомогою валової маржі.

Валова маржа, або маржинальний прибуток, розраховується як різниця між обсягами реалізованої продукції і обсягами змінних витрат за формулою:

ВМ=РП-ЗВ,                                                                         (5.5)

де ВМ — валова маржа.

Послідовність розрахунків така:

1. Визначається відсоток валової маржі в обсязі реалізованої продукції (або коефіцієнт валової маржі) за формулою

,                                                                         (5.6)

2. Розраховується поріг рентабельності, тобто такий обсяг реалізованої продукції, за якого всі витрати покриваються, збитків немає, але немає й прибутків.

,                                                                          (5.7)

де ПР — поріг рентабельності.

3. Визначається запас фінансової міцності (ЗФМ). Це сума, на яку підприємство може знизити обсяг реалізації до моменту появи збитків

ЗФМ=РП-ПР                                                                        (5.8)

або у відсотках:

.                                                                 (5.9)

Запас фінансової міцності у відсотках показує, на скільки відсотків підприємство може знизити обсяг реалізації, не зазнаючи при цьому збитків.

Зв'язок операційного прибутку і маржинального прибутку можна проілюструвати за допомогою графіка (рис. 5.4).

грн.

Рис. 5.4. Графік формування точки беззбитковості

У точці Т2 досягається окупність постійних витрат, і підприємство починає отримувати прибуток. У точці Тх окупаються всі витрати і виникає зона прибутків. І в першому, і в другому випадках прибуток однаковий, оскільки

РП - ПВ - ЗВ - ВМ - ПВ.

Витрати на виробництво і реалізацію продукції поділяються на змінні і постійні. Наявність постійного елементу в складі витрат при зростанні обсягів продажу викликає непропорційне збільшення прибутку. Таким чином, темпи збільшення (зменшення) прибутку випереджають темпи збільшення (зменшення) обсягів продажу. В цьому проявляється ефект операційного лівериджу або операційного важеля.

Дія механізму  операційного важеля заснована на тому, що наявність у складі операційних витрат будь-якої суми постійних приводить до того, що при зміні обсягу реалізації продукції, сума операційного прибутку завжди змінюється ще більш високими темпами.

Кількісно це співвідношення визначається за допомогою рівня ефекту операційного важеля (сила впливу операційного важеля):

СВОВ=ВМ/Пр                                                                (5.10)

СВОВ=(Вр-ЗВ)/( Вр-ПВ-ЗВ)                                         (5.11)

де Пр - операційний прибуток,

      Вр - виручка від реалізації,

      ЗВ. - сумарні змінні витрати,

      ПВ. - постійні витрати,

Цей коефіцієнт показує, у скільки разів збільшиться (зменшиться) прибуток підприємства при збільшенні (зменшенні) на один відсоток обсягу реалізації.

Приклад

Виручка від реалізації становить 250 тис. грн. при змінних витратах 120 тис. грн. Прибуток дорівнює 85 тис. грн. Як зміниться прибуток, якщо виручка від реалізації зросте на 12%? знизиться на 8%?

Визначимо силу впливу операційного важеля:

СВОВ=(250-120)/85=1,53.

Це означає, що при збільшенні виручки від реалізації на 12%, прибуток зросте на (12% *1,53)=18,4%; а при зниженні виручки від реалізації на 8% прибуток знизиться на (8*1,53)=12,2%.

Чим більше значення коефіцієнту сили дії операційного лівериджу, тим вищий ризик підприємницької діяльності, оскільки незначні коливання в обсягах продажу викликають суттєві зміни в розмірах прибутку. В умовах економічної кризи, зниження попиту на ринку необхідно оптимізувати співвідношення між постійними і змінними витратами.

Таким чином, управління операційним прибутком базується на використанні елементів операційного лівериджу та врахуванні впливу їх змін на результати фінансової діяльності підприємства.

5.5. Роль операційного аналізу в управлінні прибутком

Операційний аналіз є складовою системи управління прибутком. Його можна розглядати як засіб обґрунтування і вибору можливих варіантів нарощування прибутку. Він дає змогу спрогнозувати зміни фінансово-економічного стану підприємства, спричинені динамічними змінами у кон'юнктурі ринку. В основі операційного аналізу лежить оцінювання впливу зміни одного з елементів операційного важеля на результати фінансово-господарської діяльності підприємства.

Обсяги прибутку і можливість його збільшення залежать від багатьох факторів  Об'єктом нашого розгляду буде обсяг реалізації і структура вартості реалізованої продукції, оскільки ці фактори впливають на прибуток одночасно.

Розглянемо методику обґрунтування рішення щодо збільшення прибутку на задану величину шляхом:

— збільшення обсягу реалізації продукції;

— зниження постійних або змінних витрат без зміни обсягів реалізації.

Збільшення обсягу реалізації продукції у свою чергу може бути досягнуто за рахунок:

•   нарощування фізичних обсягів продукції;

•   підвищення цін без зміни фізичних обсягів виробництва.

У першому варіанті збільшення прибутку досягнуто за рахунок нарощування фізичних обсягів виробництва і реалізації продукції.

У другому варіанті приріст прибутку досягнуто за рахунок збільшення цін, всі витрати залишились на рівні базового варіанту.

У третьому варіанті обсяг виручки не змінюється, а подвоєння прибутку досягається за рахунок зниження змінних витрат на відповідну величину.

Порівняльна характеристика різних варіантів нарощування прибутку дає змогу зробити такі висновки:

1.  Найбільш прийнятний спосіб подвоєння прибутку для підприємства — підвищення цін. Але на практиці реалізувати цей шлях, як правило, неможливо, бо підвищення цін обмежує попит на продукцію. Збільшення прибутку за рахунок нарощення фізичних обсягів виробництва потребує нарощування потужності підприємства, значних інвестицій, оскільки обсяг виробництва необхідно збільшити.

2.  Збільшення прибутку можна досягти за рахунок зниження змінних витрат. За такої частки постійних витрат їх скоротити дуже важко. Водночас, ефект від такого скорочення буде незначний. Зниження змінних витрат пов'язане зі змінами в технології виробництва, організації праці тощо.

3. Найбільш реальним варіантом нарощування прибутку є одночасне використання всіх способів: часткове збільшення цін, фізичних обсягів виробництва, скорочення витрат.

4.  На вибір реальних способів збільшення прибутку суттєво впливає структура реалізованої продукції, тобто співвідношення між змінними, постійними витратами та прибутком. Однак, якщо продукція має високу рентабельність продажу, обсяг прибутку можна нарощувати лише шляхом підвищення цін або збільшення фізичних обсягів продажу.

Операційний аналіз дає змогу обґрунтувати можливі сценарії поведінки підприємства в умовах негативних змін кон'юнктури ринку. Якщо підприємство потрапило в ситуацію, яка вимагає скорочення обсягів реалізації до необхідного мінімуму, то важливо визначити, за рахунок чого буде зменшуватись реалізація. Вибір залежить від конкретних причин, які диктують необхідність знизити обсяги продажу:

1. Скоротився попит на продукцію. В цьому разі можна знизити ціни, щоб стимулювати його, не змінюючи фізичних обсягів виробництва.

2.  Скоротилось коло споживачів продукції. Необхідно зменшити фізичні обсяги виробництва.

3. Скоротились виробничі потужності підприємства, хоча продукція користується попитом у споживачів. Це призведе до зменшення фізичних обсягів виробництва і продажу.

У разі скорочення виручки від реалізації продукції за рахунок зниження цін обсяги змінних і постійних витрат не змінюються. У другому варіанті при скороченні фізичних обсягів виробництва і продажу продукції пропорційно скоротилися змінні витрати. Постійні витрати залишаються без змін, якщо не приймаються спеціальні заходи щодо їх скорочення. Для розрахунку обсягу змінних витрат робиться припущення про те, що вони знижуються у тих самих пропорціях, що й обсяги виробництва.

Співставлення двох шляхів скорочення обсягів продажу до беззбиткового рівня показує, що доцільніше скорочувати фізичні обсяги виробництва за незмінних цін на продукцію.

Таким чином, для збільшення прибутку доцільніше нарощувати обсяги продажу за рахунок підвищення цін. А при зменшенні обсягів продажу до рівня порогу рентабельності краще це робити за рахунок скорочення фізичних обсягів виробництва, не змінюючи ціни на продукцію.

Важливою сферою застосування операційного аналізу є оцінювання впливу на операційний прибуток зміни одного з елементів операційного важеля (ціни, змінних або постійних витрат) через розрахунки обсягу продажу. При цьому робиться припущення, що сума прибутку залишається незмінною, а змінюється обсяг реалізованої продукції, який повинен забезпечити цей незмінний прибуток.

У результаті операційного аналізу за цією методикою можна розрахувати, на скільки підприємство повинно збільшити обсяги реалізації при зниженні ціни або підвищенні витрат на задану

величину, щоб компенсувати втрату прибутку, або на скільки підприємство може знизити обсяги реалізації без втрат прибутку за підвищення цін чи зниження витрат на задану величину.

Ця методика аналізу дає змогу розподілити елементи рентабельності (ціни, витрати, обсяги продажу) за ступенем їх впливу на прибуток. Таким чином, операційний аналіз прибутку надає фінансовому менеджеру інструментарій для обґрунтування тактики і стратегії управління прибутком.

5.6. Формування та розподіл чистого прибутку

Чистий прибуток — це прибуток, який залишається в розпорядженні підприємства після сплати податків і є джерелом формування фонду споживання і фонду накопичення.

Розрахунок чистого прибутку згідно з формою звітності № 2 "Звіт про фінансові результати" здійснюється в кілька етапів, які відображені на рис. 5.5.

Рис. 5.5. Формування чистого прибутку підприємства

Введені поняття звичайна, надзвичайна діяльність охоплюють всі події, які можуть вплинути на фінансовий результат підприємства. До звичайної діяльності відносять будь-яку основну діяльність підприємства, а також операції, пов'язані з нею. До надзвичайної діяльності відносять діяльність, яка не очікується і не відбувається часто або регулярно. Це стихійне лихо, пожежа, аварії. Втрати від надзвичайних подій та їх покриття за рахунок страхового відшкодування враховуються у фінансових результатах.

Прибуток або збиток від фінансових операцій визначається як різниця між доходами від участі у капіталі, інших фінансових доходів та інших доходів і фінансовими витратами, втратами та іншими витратами.

Прибуток (збиток) від фінансових операцій включає результати інвестиційної, фінансової та іншої діяльності підприємства протягом звітного періоду. В цьому розділі констатується факт отримання прибутку від цих видів діяльності. Особливості управління інвестиційною і фінансовою діяльністю відображаються в інших розділах.

Якщо в результаті звичайної діяльності підприємство отримало прибуток, то його сума зменшується на суму нарахованого податку. В разі зізнання збитку нарахований податок на прибуток додається до збитку.

Фінансовий результат від звичайної діяльності коригується на суму доходів, витрат та податку від надзвичайних подій.

Приклад

Розрахувати чистий прибуток підприємства за умови, що воно отримало прибуток від звичайної діяльності в обсязі 60 000 грн., який оподатковується за ставкою 25 %. У результаті техногенної аварії підприємство зазнало збитків на суму 45 000 грн. За рахунок страхового відшкодування підприємству компенсовані втрати в обсязі ЗО 000 грн. Розрахунок здійснюється поетапно.

1.  Прибуток від звичайної діяльності після оподаткування становить: 60 000 - 60 000 • 0,25 = 45 000 грн.

2. Сума невідшкодованих збитків: 45 000 - ЗО 000 = 15 000 грн.

3.  Сума зменшення податку на прибуток внаслідок збитків від надзвичайних подій: 15 000 • 0,25 = 3 750 грн.

4.  Збитки від надзвичайних подій за вирахуванням суми, на яку зменшується податок на прибуток від звичайної діяльності внаслідок цих збитків: 15 000 - 3 750 = 11 250 грн.

5.  Чистий прибуток: 45 000 - 11 250 = 33 750 грн.

Чистий прибуток підлягає розподілу залежно від цілей і завдань, які визначило саме підприємство. Механізм та пропорції розподілу прибутку значною мірою визначають інтереси учасників відтворюваного процесу і впливають на саму його ефективність. У зв'язку з цим конкретні форми і методи розподілу прибутку залежать від багатьох факторів. Це і форма власності, рівень технічного стану і розвитку підприємства, завдання оновлення асортименту, рівень прибутковості і фінансової стійкості, наявність кваліфікованого менеджменту та ін.

Кожен суб'єкт господарювання самостійно вирішує питання щодо встановлення пропорцій розподілу чистого прибутку. З боку держави передбачено регулювання процесу створення резервного фонду, а також певні стимули використання чистого прибутку на цілі технічного розвитку, поповнення оборотного капіталу та утримання об'єктів соціальної сфери.

Для перспективного розвитку підприємства першочергове значення має пропорція розподілу чистого прибутку на споживання і накопичення. У межах фонду споживання важливе значення для інвестиційної привабливості підприємства має пропорція його розподілу на фонд виплати дивідендів та інші фонди споживання.

5.7. Дивідендна політика

На розподіл прибутку підприємств, створених у формі акціонерних товариств, значною мірою впливає обрана дивідендна політика, яка є сукупністю принципів і методів виплати дивідендів відповідно до завдань фінансово-господарської діяльності у конкретний проміжок часу.

Метою дивідендної політики є оптимізація пропорцій розподілу чистого прибутку на поточне споживання у формі дивідендів і виробничий розвиток з метою максимізації ринкової вартості підприємства. Відповідно, дохід акціонерів складається з двох частин: спожитої і капіталізованої.

В рамках розробки дивідендної політики вирішується коло питань, основними з яких є:

•   Чи слід виплачувати всю або лише частину прибутку акціонерам у поточному періоді або ж реінвестувати її з метою майбутнього підвищення ринкової вартості капіталу?

•   За яких умов слід змінити значення дивідендного виходу?

•   Чи слід в довгостроковому періоді дотримуватися однієї дивідендної політики і коли її доцільно змінити?

•   В якій формі виплачувати акціонерам зароблений чистий прибуток: в грошовій, у вигляді додаткових акцій або через викуп акцій?

•   Які конкретні методи нарахування дивідендів і схеми виплат використовувати?

У світовій практиці фінансового менеджменту всі названі вище питання вирішуються лише щодо простих акцій, оскільки для цього виду фінансових інструментів можливі альтернативні форми розподілу чистого прибутку. А виплати за привілейованими акціями належать до обов'язкових фіксованих платежів, рішення за якими пов'язується з вибором структури капіталу.

У випадку використання грошових виплат можуть використовуватися різні форми їх оголошення:

— розмір дивіденду на одну акцію у вартісному вираженні;

— відсоток від ринкової ціни акції;

— відсоток від чистого прибутку або дивідендний вихід;

— дивіденд оголошується без урахування податків з власників акцій.

Принципи дивідендної політики:

— збалансування різноманітних інтересів акціонерів, кредиторів та самого акціонерного товариства як суб'єкта господарювання;

— врахування впливу інфляції на рівень дивідендних виплат акціонерам і обсяг реінвестованого чистого прибутку підприємства;

— використання не менше 5% чистого прибутку на формування резервного фонду акціонерного товариства до досягнення ним 25 % статутного фонду;

— врахування різниці в інтересах дрібних і великих (стратегічних) інвесторів;

— формування і збереження основного контингенту акціонерів, яких задовольняє дивідендна політика підприємства;

— розумне поєднання грошових і не грошових форм виплати дивідендів, виходячи з реальних фінансових і матеріальних можливостей акціонерного товариства;

— врахування асиметричної інформації, тобто різного ступеня інформованості акціонерів і менеджерів про реальний стан справ і перспективи розвитку підприємства;

— врахування фактору ризику.

Фактори, що визначають дивідендну політику

Під час вибору конкретних форм і методів виплати дивідендів необхідно враховувати вплив різних груп факторів, що стосуються інвестиційних можливостей, об'єктивних обмежень, досягнутої ефективності діяльності тощо.

До основних факторів, що зумовлюють конкретний зміст дивідендної політики компанії, відносять:

  1.  Стадія життєвого циклу підприємства. На ранніх стадіях пріоритетним напрямком використання чистого прибутку є інвестиційний розвиток, що обмежує виплату дивідендів. На пізніх стадіях, навпаки, стабілізуються темпи зростання прибутку, і дивідендні виплати можуть суттєво підвищуватися.

2.  Інтенсивність інвестиційних процесів на підприємстві. Необхідність розширеного відтворення та наявність високоефективних інвестиційних проектів потребують значної капіталізації прибутку і зменшують розмір фонду дивідендних виплат.

3.  Вартість залучення фінансових ресурсів з альтернативних джерел та їх доступність на фінансовому та грошово-кредитному ринках. Чим дорожчі зовнішні фінансові ресурси, тим більшу частину прибутку потрібно реінвестувати.

4.  Рівень кредитоспроможності підприємства і його можливості щодо залучення додаткового позикового капіталу. Якщо ще не повністю використана позикова місткість підприємства і є можливість пролонгувати або залучити додаткові довгострокові кредити, зменшується потреба в нарощенні акціонерного капіталу, і дивідендна політика може бути більш виваженою.

5. Фінансові обмеження. Необхідність першочергового погашення заборгованості за зобов'язаннями з фіксованими виплатами (кредитами, облігаціями, привілейованими акціями) зменшує дивідендний коридор, в рамках якого може здійснюватися дивідендна політика.

6.  Договірні обмеження. Акціонерне товариство при виборі методів і форм виплати дивідендів повинно дотримуватися договірних обмежень, включених в його установчі документи.

7. Склад акціонерів та їх пріоритети. Дрібні акціонери (в тому числі пенсіонери, працівники-акціонери) зацікавлені у збільшенні дивідендів і, відповідно, у підвищенні коефіцієнта виплат дивідендів. І, навпаки, високодохідні акціонери (в тому числі стратегічні інвестори) зацікавлені у зменшенні сумарних податків і, відповідно, у відточці чистого прибутку у вигляді дивідендів. Якщо сформувався постійний контингент акціонерів, яких задовольняє дивідендна політика корпорації, то тоді менеджери не повинні часто змінювати дивідендну політику. І, навпаки, якщо є коло потенційних акціонерів, зацікавлених у новій дивідендній політиці і попит на акції з їх боку буде переважати пропозицію акцій незадоволених акціонерів, то акціонерне товариство може змінити дивідендну політику з метою підвищення ринкової ціни акцій.

8. Рівень дивідендних виплат конкурентами та ризик втрати контролю над підприємством. Низький рівень дивідендів порівняно з конкуруючими фірмами може призвести до суттєвого зменшення ринкової ціни акцій та їх масового розпродажу, що

може збільшити ризик фінансового захоплення підприємства конкурентами.

У теорії дивідендів залежно від міри ризику для розвитку акціонерного товариства виділяють три стратегії формування дивідендної політики: консервативну, помірковану (компромісну), агресивну.

Детально розглянемо механізм окремих методів нарахування дивідендів.

Метод залишкових виплат передбачає, що фонд виплати дивідендів формується за залишковим принципом лише після того, як за рахунок чистого прибутку профінансовано інвестиційні потреби підприємства.

Перевагою політики цього типу є забезпечення високих темпів розвитку підприємства, підвищення його фінансової стійкості. Недоліки цієї політики полягають у нестабільності величини дивідендних виплат, непередбачуваності їх розмірів у майбутньому і навіть повній відмові від виплати дивідендів у періоди високих інвестиційних потреб, що може негативно позначитися на рівні ринкової ціни акцій. Таку дивідендну політику доцільно використовувати лише на ранніх стадіях життєвого циклу підприємства, пов'язаних з високим рівнем його інвестиційної активності.

При економічному обґрунтуванні залишкової дивідендної політики необхідно враховувати таке правило фінансового менеджменту: інвестори віддають перевагу акціям фірми, що реінвестує прибуток замість виплати поточних дивідендів лише у тому випадку, якщо в результаті реінвестування рентабельність активів фірми перевищуватиме той рівень дохідності, який інвестори можуть отримати, самостійно інвестуючи грошові кошти.

Метод стабільного співвідношення дивідендних виплат полягає в тому, що задається пропорція розподілу чистого прибутку (після здійснення обов'язкових виплат) між акціонерами й акціонерним товариством, тобто фіксується коефіцієнт виплати дивідендів (дивідендний вихід). Перевагами такої політики є простота її формування і тісний зв'язок з розміром прибутку. Недоліком політики є нестабільність розмірів виплат на акцію, що збільшує перепади ринкової ціни акцій.

Метод стабільної величини дивідендів полягає у встановленні фіксованої ставки доходу на оплачений акціонерний капітал. Перевагою цього методу є його висока надійність, що сприяє впевненості акціонерів у незмінності величини поточного доходу, а також визначає стабільність котировок акцій на фондовому ринку. Недоліком же цього методу є його слабкий зв'язок з фінансовими результатами діяльності підприємства, тобто в період погіршення кон'юнктури і низького обсягу прибутку інвестиційна діяльність підприємства зводиться до нуля.

Метод постійної і змінної частки дивідендів передбачає регулярні стабільні невисокі дивіденди і додаткові виплати в сприятливі роки. Перевагою цієї політики є стабільна гарантована виплата дивідендів у мінімально передбаченому розмірі. Спостерігається тісний зв'язок з фінансовими результатами підприємства, що дає змогу збільшити розмір дивідендів у період ефективної господарської діяльності. Основним недоліком цього методу є те, що виплати мінімального розміру дивідендів протягом довгого періоду зменшують інвестиційну привабливість акцій компанії. Відповідно падає і їх ринкова ціна.

Метод постійного зростання величини дивідендів. За використання цього методу встановлюється фіксований темп зростання дивідендів. Переваги цієї політики полягають у забезпеченні високої ринкової вартості акцій компанії і створенні позитивного іміджу серед потенційних інвесторів. До недоліків цієї політики слід віднести відсутність гнучкості в її проведенні і постійне збільшення фінансової напруги у випадку, коли фонд дивідендних виплат зростає швидше, ніж сума прибутку. В результаті інвестиційна активність підприємства та коефіцієнт фінансової стабільності знижуються.

Крім перелічених методів грошових виплат дивідендів з метою впливу на ліквідність акцій і утримання їх ринкової ціни в межах оптимального діапазону фірма може використовувати операції подрібнення й укрупнення акцій.

Подрібнення акцій (спліт) передбачає випуск додаткових акцій без збільшення розміру акціонерного капіталу. При цьому відповідно до масштабу подрібнення зменшується номінал акцій і збільшується їх кількість. Зменшення ринкової ціни акцій робить їх більш привабливими для інвесторів, особливо якщо величина дивіденду на одну акцію зберігається або зменшується в меншій пропорції, ніж номінал. У результаті курс акцій в майбутньому зростає. Після подрібнення акції фірми стають більш доступними для дрібних інвесторів. Ефективність подрібнення акцій оцінюється за допомогою коефіцієнта співвідношення ринкової ціни та доходу акції до і після здійснення спліту. Недоліком цієї операції є додаткові витрати на випуск акцій.

Консолідація (укрупнення) акцій — зворотна щодо подрібнення операція, яка полягає в обміні декількох акцій на меншу кількість з більшим номіналом відповідно до обраного масштабу укрупнення. Як і попередня операція, консолідація не змінює загального розміру власного капіталу, а має швидше психологічний вплив на інвесторів. Позитивним моментом консолідації є зменшення флуктації ринкової ціни акцій і підтримання її в оптимальному діапазоні. Особливо велике значення укрупнення акцій має у випадку значного інфляційного знецінення акцій і переоцінки активів компанії. Але як і у випадку спліту, при консолідації акцій мають місце додаткові витрати з випуску цінних паперів.

Політика виплати дивідендів акціями. За цієї не грошової форми розрахунків акціонери отримують замість грошових виплат додатковий пакет акцій. Як правило, акціонерна компанія вдається до виплати дивідендів акціями у випадку погіршення фінансового стану або тимчасового дефіциту фінансових ресурсів для реалізації інвестиційних програм за загальної фінансової стійкості. Але в будь-якому випадку слід розуміти, що виплата дивідендів акціями диктується не відсутністю грошових коштів у підприємства взагалі, а неможливістю їх концентрації до моменту виплати дивідендів або наявністю більш пріоритетних для акціонерної компанії напрямків використання чистого прибутку.

До переваг цієї дивідендної політики слід віднести:

•   суттєву податкову економію у випадку, якщо дивіденди виплачені акціями, не оподатковуються або оподатковуються за меншими ставками;

•   збереження сталого складу акціонерів (на відміну від випадку публічного розміщення акцій, коли відбувається розпорошення власників капіталу);

•   можливість реінвестування прибутку без розкриття інвестиційного об'єкту (у випадку нового випуску акцій і облігацій мета залучення коштів обов'язково оприлюднюється, а тому виплата дивідендів акціями є чи не єдиним способом формування інвестиційних ресурсів у випадку, коли акціонерна компанія планує поглинути іншу фірму, і не розголошує своєї комерційної таємниці);

•   підвищення ліквідності акцій через зниження їх ринкової ціни (замість використання такого штучного прийому регулювання ринкової ціни акцій як подрібнення).

Найчастіше політика виплати дивідендів акціями здійснюється без зміни обсягу валюти балансу шляхом перерозподілу джерел власного капіталу. В результаті такої реструктуризації відбувається зростання акціонерного капіталу за рахунок зменшення розподіленого прибутку. При цьому, якщо випуск акцій здійснюється за ринковими цінами, статутний фонд зростає на суму додаткового випуску акцій в межах номіналу, а додатковий капітал — на величину сумарного перевищення ринкової ціни над номіналом додатково випущених акцій.

Політика викупу акцій. У зв'язку з тим, що при викупі акціонерною компанією своїх власних акцій її чистий прибуток використовується на виплати власникам капіталу, цю політику можна розглядати як альтернативну грошовим виплатам дивідендів.

Акції можуть викупатись:

— через механізм фондового ринку за ринковою ціною;

  •  на спеціально організованих в оголошений період часу тендерах за фіксованою ціною;

— на аукціонах за найменшою запропонованою ціною;

— шляхом прямого викупу пакету акцій у одного великого (стратегічного) акціонера за ціною на домовленість.

Але з погляду акціонерного товариства варіант викупу акцій має низку переваг:

— по-перше, зростає дохід на одну акцію і відповідно підвищується їх інвестиційна привабливість;

— по-друге, за рахунок податкової економії акціонери отримують непрямий дохід, оскільки у випадку викупу акцій немає необхідності сплачувати податок на дивіденд.

В окремих випадках акціонерна компанія може здійснювати програму автоматичного реінвестування прибутку, яка є змішаною формою дивідендних виплат і дає акціонеру право вибору між двома альтернативами:

— отримати дивіденд у грошовій формі;

— реінвестувати частину або всю суму дивідендів і отримати додаткові акції (як правило, з метою стимулювання акціонерів нові акції продаються з дисконтом).

5.8. Література 

  1.  Бланк И.А. Финансовый менеджмент.-К.:Ника-центр, Ольга, 2000.
  2.  Ван Хорн Дж.К. Основи управления финансами: Пер. с англ./Гл.ред. серии Я.В. Соколов.- М.: Финансы и статистика, 1997.-800 с.
  3.  Кірейцев Г.Г. Фінансовий менеджмент: Навчальний посібник. Видання третє, перероблене і доповнене. – Київ:»Центр навчальної літератури», 2004.-531 с.
  4.  Коваленко Л.О., Ремньова Л.М. Фінансовий менеджмент:Навч. Посіб. – 2-евид., пероб і доп. – К.:Знання, 2005.-485 с. – (Вища освіта ХХІ століття).
  5.  Костирко Л.А. Стратегія фінансово-економічної діяльності господарюючого суб’єкта: :методологія і організація. Монографія. - Луганськ:вид-во СНУ ім. В. Даля, 2002.-560 с.
  6.  Савчук В.П. Управление финансами предприятия/ 2-еизд., стереотип.-М.:БИНОМ. Лаборатория знаний, 2005.-480 с.:ил.
  7.  Фінансовий менеджмент: Підручник / авт. і наук. ред. Проф.. А.М. Поддерьогін. – К.: КНЕУ, 2005. – 536 с.
  8.  Финансовый менеджмент: теория и практика: Учебник/Под ред. Е.С. Стояновой – м.:Изд-во перспектива, 2000.-574 с.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

21949. ІНЖЕНЕРНО-ГЕОДЕЗИЧНІ ВИШУКУВАННЯ ЛІНІЙНИХ СПОРУД 3.34 MB
  Комплекс інженерногеодезичних робіт по вибору найбільш оптимальної економічно обґрунтованої траси називають трасуванням. Проектування траси лінійної споруди по топографічним картах і планам називають камеральним трасуванням. Вибір траси безпосередньо на місцевості називають польовим трасуванням.1 виходячи із дотримання граничного ухилу траси.
21950. ОРГАНІЗАЦІЯ ІНЖЕНЕРНО-ГЕОДЕЗИЧНИХ РОЗМІЧУВАЛЬНИХ РОБІТ 5.04 MB
  Організація інженерногеодезичних робіт Для геодезичного забезпечення будівельної галузі в системі Міністерства будівництва архітектури та комунального господарства України повинна бути створена державна Геодезична служба в будівництві ДГСБ. Вона повинна законодавчо відповідати за стан якість виконання інженерногеодезичних робіт в будівництві бути керівним органом по створенню нормативнотехнічних документів НТД. В системі Держбуду інших міністерствах і відомствах повинні бути створені підрозділи ДГСБ які б виконували керівні та...
21951. Виды и стадии инженерно-геологических изысканий 184.22 KB
  Виды и стадии инженерногеологических изысканий 1. Инженерногеологическая рекогносцировка. Инженерногеологическая съемка. Инженерногеологическая разведка.
21952. ОСОБЕННОСТИ ИНЖЕНЕРНО-ГЕОЛОГИЧЕСКИХ ИССЛЕДОВАНИЙ ДЛЯ РАЗЛИЧНЫХ ВИДОВ СТРОИТЕЛЬСТВА 260.31 KB
  ОСОБЕННОСТИ ИНЖЕНЕРНОГЕОЛОГИЧЕСКИХ ИССЛЕДОВАНИЙ ДЛЯ РАЗЛИЧНЫХ ВИДОВ СТРОИТЕЛЬСТВА. ИНЖЕНЕРНОГЕОЛОГИЧЕСКИЕ ИССЛЕДОВАНИЯ ДЛЯ ПРОМЫШЛЕННОГО И ГРАЖДАНСКОГО СТРОИТЕЛЬСТВА I. Инженерногеологические исследования при выборе строительной площадки выполняемые с целью сравнительной оценки возможных вариантов ее размещения первая стадия изысканий включают в себя проведение следующих работ. Инженерногеологическая рекогносцировка.
21953. ТЕХНИЧЕСКАЯ МЕЛИОРАЦИЯ ПОРОД. Отчетные инженерно-геологические материалы 229.19 KB
  Отчетные инженерногеологические материалы. ПРЕДМЕТ И ЗАДАЧИ ТЕХНИЧЕСКОЙ МЕЛИОРАЦИИ ПОРОД Главная задача грунтоведения и инженерной геологии заключается в оценке геологической обстановки сопровождающейся прогнозом инженерногеологических процессов и явлений применительно к требованиям различных видов производственной деятельности человека. В случае отрицательного прогноза в комплекс инженерногеологических работ входит выбор наиболее рациональных способов борьбы с неблагоприятными процессами и явлениями. Различают мероприятия двух типов: 1...
21954. Инженерно-геологические исследования в горном деле 2.71 MB
  Предмет и задачи инженерногеологических исследований в проблеме рационального использования полезных ископаемых. Системный подход к инженерногеологическому исследованию при разведке месторождений полезных ископаемых. Инженерногеологические условия месторождений полезных ископаемых. Предмет и задачи инженерногеологических исследований в проблеме рационального использования полезных ископаемых.
21955. Введение в инженерную геологию 2.3 MB
  Основные направления инженерной геологии и ее современная структура. Возникновение инженерной геологии и развитие ее на первых этапах были связаны со строительством. Поэтому можно говорить о предыстории инженерной геологии которая по существу складывается из двух этапов.
21956. Основные факторы, определяющие инженерно-геологические условия территории региона 1.87 MB
  Результаты воздействия этих факторов в геологическом прошлом отражены в геологическом строении и характере пород и в различных последствиях влияния геологических процессов карст тектоническая нарушенность пород и др. зависят от характера пород образовавшихся в существующее геологическое время. Геология При изучении инженерногеологических условий анализируется геологическое строение и состав пород в соответствии с их генезисом и геохронологическими схемами. Горные породы Земную кору слагают горные породы различные по происхождению и...
21957. Изучение инженерно-геологических условий (региональные, локальные, отдельных объектов и сооружений) 165 KB
  Особенности инженерногеологических свойств грунтов Данные о инженерногеологических и физикомеханических свойствах пород используются при детальном инженерногеологическом картировании инженерногеологических изысканиях для различных видов наземного и подземного строительства и др. Физикомеханическими свойствами горных пород следует называть такие которые определяют их физическое состояние отношение к воде и закономерности изменения прочности и деформируемости. Физикомеханические свойства рыхлых песчаноглинистых отложений существенно...