17937

Тактика фінансового менеджменту. Управління активами

Лекция

Финансы и кредитные отношения

10. Тактика фінансового менеджменту. Управління активами 10.1. Завдання управління необоротними активами підприємства 10.2. Особливості управління необоротними активами 10.3. Завдання управління оборотними активами підприємства 10.4. Визначення поточних фінансових потр

Украинкский

2013-07-06

162.5 KB

6 чел.

10. Тактика фінансового менеджменту. Управління активами

10.1. Завдання управління необоротними активами підприємства

10.2. Особливості управління необоротними активами

10.3. Завдання управління оборотними активами підприємства

10.4. Визначення поточних фінансових потреб підприємства.

10.5. Комплексне оперативне управління поточними активами і поточними пасивами

Література

10. Тактика фінансового менеджменту. Управління активами

10.1. Завдання управління необоротними активами підприємства

До активів відносять всі види майна підприємства, що належать йому на праві власності й використовуються для здійснення статутної діяльності. Політика управління активами суб'єктів господарювання базується на розумінні їх як джерела отримання грошових потоків. Характеризуючи активи як об'єкт фінансового управління, необхідно відзначити особливості їх окремих складових. Так, необоротні активи є найменш мобільною частиною майна, основна відмінність якої полягає у багаторазовому використанні в процесі господарської діяльності та частковій амортизації протягом кожного операційного циклу. У процесі формування й управління необоротними активами необхідно усвідомлювати їх плюси і мінуси порівняно з оборотними активами.

Переваги     необоротних активів:

•  менший ризик інфляційного знецінення та можливе збільшення ринкових цін на нерухомість швидшими темпами, ніж темпи інфляції;

•  менший ризик втрати в процесі господарської діяльності;

•  здатність приносити стабільний прибуток за несприятливої господарської кон'юнктури у формі орендних та лізингових платежів;

•  можливість більш інтенсивного використання (у дві або три зміни) в періоди підйому

ринкової кон'юнктури.

Недоліки необоротних активів:

• можливість морального зносу за швидкої змінюваності технологій;

• низький рівень маневреності, неможливість швидко змінити структуру вкладених коштів;

• низький рівень ліквідності й неспроможність забезпечити потік платежів при погіршенні платоспроможності.

Основне завдання управління необоротними активами полягає у забезпеченні своєчасного оновлення основних виробничих фондів та високої ефективності їх використання. Можливості оперативного управління необоротними активами незначні.

І, навпаки, політика управління оборотними активами відзначається значною маневреністю, можливістю активного впливу на їх розмір, склад, структуру, оборотність, ліквідність та прибутковість. Відповідно, в процесі управління оборотними активами вирішується набагато більше коло завдань фінансового менеджменту.

10.2. Особливості управління необоротними активами

Низька мобільність коштів, вкладених у необоротні активи (основні засоби, нематеріальні активи, довгострокові фінансові інвестиції), не означає відмови від комплексу управлінських завдань. Але у цьому випадку процес управління суттєво відрізняється від розглянутого в цьому розділі механізму прийняття короткострокових фінансових рішень.

Основна мета управління необоротними активами полягає у забезпеченні їх своєчасного оновлення та ефективного використання.

У процесі управління необоротними активами вирішуються такі завдання:

•   визначення можливих форм оновлення основних виробничих засобів на простій і розширеній основі;

•   визначення потреби в нарощування необоротних активів для розширення обсягів діяльності;

•   визначення можливих способів розширення основних виробничих засобів (будівництво, створення, купівля, оренда, лізинг);

•   забезпечення ефективного використання раніше сформованих та нововведених основних засобів та нематеріальних активів;

•   формування необхідних фінансових ресурсів для відтворення необоротних активів та оптимізація їх структури.

Організаційними формами оновлення виробничих засобів на простій основі є:

поточний ремонт — часткове оновлення основних засобів (фінансується за рахунок витрат виробництва);

капітальний ремонт — значне відновлення основних засобів і часткова заміна їх окремих видів (фінансується за рахунок частини накопичених амортизаційних відрахувань і списується на витрати підприємства);

придбання нових видів необоротних активів — заміна зношених основних засобів у межах нагромаджених амортизаційних відрахувань.

При розширеному відтворенні формування (будівництво, створення, придбання) нових видів необоротних активів здійснюється із залученням додаткових фінансових ресурсів (зверх накопиченої амортизації): прибутку, довгострокових позик, випуску цінних паперів.

Для визначення потреби у прирості необоротних активів у випадку їх розширеного відтворення аналізуються:

— необхідні додаткові площі та потужності для збільшення обсягів діяльності (якщо не можна підвищити коефіцієнт змінності використання наявних виробничих засобів);

— залишок необоротних активів на початок планового періоду;

— планове вибуття необоротних активів у зв'язку з їх фізичним та моральним зносом.

При цьому необхідно володіти в достатньому обсязі інформацією про ціну ресурсів та облікові оцінки виробничих засобів, оскільки в практиці фінансового менеджменту приріст необоротних активів завжди визначається лише у вартісних показниках (для планування потреби у фінансових ресурсах).

Важливим джерелом простого і розширеного відтворення є амортизація основних засобів та нематеріальних активів.

Залежно від прийнятої на підприємстві облікової політики можуть використовуватися різні методи нарахування амортизації основних засобів:

1. Метод суми одиниць продукції передбачає, що початкова вартість основного засобу знецінюється з кожною виготовленою за його допомогою одиницею продукції. Цим методом доцільно користуватися у випадку, коли:

— строк корисної служби основних засобів безпосередньо визначається кількістю випущеної продукції;

— обсяг випуску продукції надійно визначається (поштучно);

— моральний знос основних засобів незначний.

2. Метод прямолінійного списання застосовується у тому випадку, коли знецінення основних засобів найбільшою мірою залежить від строку, протягом якого вони використовуються (будівлі та споруди, офісні меблі, устаткування).

3. Метод зменшеного залишку (прискореної амортизації) використовується для тих основних засобів, які мають максимальну віддачу на початку строку експлуатації. Це означає, що вартість активів зменшується набагато швидше під впливом морального

зносу, ніж у процесі їх фізичного старіння. На користь цього методу свідчить і той факт, що в перші роки служби основні засоби можуть приносити більше доходу у зв'язку з меншими затратами на технічне обслуговування і ремонт. Ліквідаційна вартість при методі зменшеного залишку не враховується. 

Проведення на підприємстві прискореної амортизаційної політики є важливим стимулом для розвитку науково-технічного прогресу та активного запровадження інновацій у виробничий процес. У результаті прискореної амортизації скорочується строк окупності обладнання, прискорюється вибуття старих основних засобів, інтенсивніше відбувається процес накопичення амортизації, що дає змогу вчасно купити нове обладнання й уникнути морального зносу технічних засобів.

Обґрунтовуючи доцільність використання окремих методів нарахування амортизації, фінансовий менеджер повинен намагатися максимізувати не лише обсяг накопиченої амортизації, а й забезпечити якомога більше значення чистого грошового потоку, що залишається у розпорядженні підприємства (сума чистого прибутку від основної діяльності та амортизаційних відрахувань у поточному періоді).

Водночас, важливим об'єктом фінансового управління є ефективність використання необоротних активів.

Постійний фінансовий моніторинг за ефективністю використання основних засобів необхідно здійснювати за допомогою таких аналітичних показників, як фондовіддача, фондорентабельність, відносна економія основних засобів у результаті підвищення фондовіддачі, приріст продукції за рахунок підвищення фондовіддачі і т. ін.

Водночас, фінансовий менеджер має забезпечувати ефективне формування грошових потоків, пов'язаних із придбанням та орендою (лізингом) основних засобів.

При виборі між цими альтернативними варіантами необхідно зважувати всі переваги і недоліки орендних (лізингових) операцій.

Під час оцінювання грошових потоків, пов'язаних із різними способами формування необоротних активів, перевагу надають тому варіанту, який забезпечує мінімальний потік платежів у періоді, що дорівнює строку оренди.

Порівнюючи окремі грошові потоки (придбання обладнання на умовах лізингу, за рахунок банківського кредиту, за рахунок власних фінансових ресурсів) керуються такими правилами:

•   порівняння грошових потоків здійснюється шляхом їх приведення до теперішньої вартості;

•   ставка дисконту береться однаковою для всіх альтернативних варіантів;

•   для більш об'єктивного оцінювання альтернативних грошових потоків враховується можливість отримання податкової економії (при лізингу — за рахунок віднесення на собівартість продукції лізингових платежів, при купівлі за рахунок кредиту — за рахунок процентів за кредит та амортизаційних відрахувань).

10.3. Завдання управління оборотними активами підприємства

До оборотних активів підприємства відносять ті види майнових цінностей, які повністю споживаються за один виробничий цикл. При цьому необхідно усвідомлювати, що елементи оборотного капіталу, вкладеного в поточні активи підприємства, постійно переходять зі сфери виробництва у сферу обігу і знову повертаються у виробництво. Та частина оборотного капіталу, яка постійно перебуває у сфері виробництва, називається оборотними фондами. До складу оборотних фондів відносять: виробничі запаси, незавершене виробництво, напівфабрикати власного виробництва, витрати майбутніх періодів.

Друга частина оборотного капіталу перебуває у сфері обігу і відповідно називається фондами обігу (готова продукція на складі, відвантажені товари, грошові кошти, дебіторська заборгованість, поточні фінансові інвестиції та інші оборотні активи).

Залежно від рівня контролю за процесом формування і використання оборотні активи підприємства можуть бути:

нормовані (всі оборотні виробничі фонди, а також та частина фондів обігу, що представлена залишками нереалізованої продукції на складі);

ненормовані (всі інші елементи фондів обігу, крім залишків нереалізованої продукції).

Нормовані оборотні кошти є об'єктом фінансового планування і обов'язково відображаються у бізнес-планах та поточних бюджетах підприємства. Ненормовані оборотні кошти, як правило, не плануються.

При управлінні оборотними активами необхідно комплексно оцінювати їх позитивні та негативні сторони порівняно з необоротними активами.

Переваги оборотних активів:

•  більш висока ліквідність;

•  знаходження частини оборотних активів у вигляді готових засобів платежу;

•  можливість швидкої реструктуризації оборотних активів;

•  можливість підвищити темпи обігу шляхом раціонального управління.                                

Недоліки оборотних активів:

•  можливе інфляційне знецінення грошових активів;

• додаткові витрати на утримання зайвих оборотних активів;

•  можливі втрати у зв'язку

з природним убутком товарно-матеріальних цінностей;

• більш високий рівень фінансових ризиків

До основних завдань управління оборотними активами належать:

1. Забезпечення безперебійності виробничого процесу. Для

реалізації цього завдання необхідно сформувати окремі види активів відповідно до обсягів господарської діяльності підприємства і тривалості його операційного та фінансового циклів. Схематично рух коштів протягом операційного та фінансового циклів проілюстровані на рис. 10.1.

|___________Операційний цикл________|  |________Фінансовий цикл____|

Рис. 10.1. Схеми операційного і фінансового циклу підприємства

Як видно з малюнків, фінансовий цикл відрізняється від операційного на час обертання кредиторської заборгованості постачальників сировини та інших виробничих ресурсів. У формалізованому вигляді загальний час, протягом якого грошові кошти підприємства вилучаються з обігу, можна представити так:

де tфц — тривалість фінансового циклу;

   tоц — тривалість операційного циклу;

   tз — тривалість обертання виробничих запасів;

   tдз — тривалість обертання дебіторської заборгованості;

   tкз — тривалість обертання кредиторської заборгованості.

Чим менша тривалість фінансового циклу, тим менше фінансових ресурсів потрібно для фінансування виробничих потреб підприємства (з урахуванням необхідності надання відстрочок платежів покупцям продукції для стимулювання збуту та можливості отримання відстрочок платежів з боку постачальників).

Зменшити фінансовий цикл можна шляхом прискорення обороту виробничих запасів та дебіторської заборгованості і некритичного уповільнення оборотність кредиторської заборгованості підприємства постачальникам.

На тривалість фінансового циклу впливають такі чинники:

— тривалість виробничо-комерційного (або операційного) циклу підприємства та його окремих стадій;

— темпи зростання обсягів діяльності;

— рівень інфляції та необхідність створення страхових резервів виробничих запасів;

— сезонність виробництва, реалізації та постачання сировиною;

— стан кон'юнктури на ринку сировини та ринку готової продукції.

З погляду можливостей оперативного управління тривалістю фінансового циклу важливим є останній з перелічених чинників. Схематично характер впливу ринкової кон'юнктури на тривалість фінансового циклу і його окремих складових проілюстровано на рис. 10. 2

Рис. 10.2. Вплив ринкової кон’юнктури на тривалість фінансового циклу підприємства

Тобто, за високого попиту на сировину підприємству важко скористатися відстрочками платежів з боку постачальників, що призводить до зменшення часу оборотності кредиторської заборгованості та одночасного збільшення тривалості фінансового циклу. І, навпаки, у випадку, коли постачальники в умовах низького попиту на сировину змушені з метою стимулювання продажу активно надавати відстрочки платежів своїм клієнтам, у підприємства з'являється можливість некритично уповільнити кредиторську заборгованість і тим самим зменшити загальну потребу у власних фінансових ресурсах.

Характер впливу стану кон'юнктури на ринку готової продукції прямо протилежний. Так, в умовах високого попиту на продукцію підприємства немає необхідності пом'якшувати умови розрахунків з покупцями. У результаті зменшується тривалість оборотності дебіторської заборгованості і скорочується загальна тривалість фінансового циклу. І, навпаки, в умовах низького попиту на продукцію підприємство з метою активізації збуту вимушене широко надавати своїм покупцям комерційні кредити, що призводить до уповільнення руху дебіторської заборгованості і збільшення потреби у власних фінансових ресурсах.

Як показує зарубіжний та вітчизняний досвід, деякі малі підприємства, що в основному займаються операціями купівлі-продажу і мають невисоку частку доданої вартості у загальній ціні реалізованої продукції, за рахунок вдалого маневрування відстрочками платежів не лише покривають потреби у фінансуванні запасів і дебіторської заборгованості, а й мають додаткове джерело фінансування за рахунок комерційних кредитів постачальників.

2. Прискорення оборотності загальної суми оборотних активів. Це завдання управління оборотними активами реалізовується шляхом збільшення частки активів з високою оборотністю і зменшення частки активів, що обертаються повільно.

До активів з високою оборотністю можна віднести:

— запаси сировини і матеріалів, за якими не створюються страхові резерви;

— запаси готової продукції, що користується значним попитом;

— грошові кошти, які постійно перебувають у платіжному обороті.

Активи з низькою оборотністю відповідно включають:

— сезонні запаси сировини і матеріалів;

— запаси готової продукції зі зниженим попитом;

— довгострокову та короткострокову дебіторську заборгованість;

— усі форми поточних фінансових інвестицій строком більше шести місяців;

— неліквідні фінансові інструменти.

3. Забезпечення ліквідності оборотних активів, достатньої для підтримки платоспроможності підприємства за поточними фінансовими зобов'язаннями. Це управлінське завдання реалізується за допомогою постійного контролю за розміром оборотних активів у грошовій, абсолютно ліквідній формі, а також шляхом забезпечення відповідної частини високоліквідних активів у вигляді поточних фінансових інвестицій та інших активів, які за необхідності можуть швидко трансформуватися у грошові кошти.

4. Забезпечення підвищення рентабельності оборотних активів. Реалізувати це управлінське завдання можна шляхом своєчасного використання тимчасово вільних залишків грошових активів для формування ефективного портфеля поточних фінансових інвестицій, що можуть принести підприємству прямий дохід у формі процентів або дивідендів, розміщення коштів на депозит, відкриття контокорентних рахунків у банку. З метою максимізації прибутковості оборотних активів необхідно оптимально поєднувати активи, що дають прямий дохід, і ті активи, які такого доходу не приносять.

5. Мінімізація ризиків і втрат, пов'язаних з формуванням і використанням оборотних активів. Всі види оборотних активів тією чи іншою мірою пов'язані з ризиком втрати. Так, грошовим активам в основному властивий ризик інфляційних втрат; поточним фінансовим інвестиціям — ризик втрати частини доходу у зв'язку з несприятливою кон'юнктурою фінансового ринку, а також ризик інфляційних втрат; дебіторській заборгованості — ризик неповернення або несвоєчасного повернення, а також ризик інфляційних втрат; запасам товарно-матеріальних Цінностей — ризик втрати від форс-мажору і природного убутку та ін. Тому політика управління оборотними активами має бути направлена на мінімізацію ризику їх втрат на підприємстві, особливо в умовах дії інфляційних факторів.

Крім того, необхідно враховувати ризики формування оборотних активів та їх можливі негативні наслідки:

недостатність грошових коштів може призвести до перебоїв у виробничому процесі, невиконання зобов'язань, втрат можливого прибутку;

недостатність виробничих запасів спричинює перебої у виробництві, зайві витрати, недоотримання реалізаційного доходу;

наявність зайвих оборотних активів спричинює зайві витрати на фінансування, іммобілізацію фінансових ресурсів, недоотримання частини доходу і прибутку.

10.4. Визначення поточних фінансових потреб підприємства.

Поточні фінансові потреби - це:

•  різниця між поточними активами (без коштів) і кредиторською заборгованістю;

• різниця між засобами, іммобілізованими в запасах сировини, готової продукції, а також у дебіторській заборгованості, і сумою кредиторської заборгованості;

•   не покрита ні власними засобами, ні довгостроковими кредитами,    ні    кредиторською    заборгованістю    частина чистих оборотних активів;

• потреба в короткостроковому кредиті.

Циркуляційна природа поточних активів має ключове значення в керуванні оборотним капіталом. Поточні активи розрізняються за ступенем ліквідності, тобто за їхньою здатністю трансформуватися в кошти, що володіють абсолютною ліквідністю. Грошові еквіваленти найбільш близькі за ступенем ліквідності до  коштів.   Ліквідність  дебіторської заборгованості

ввже може відчутно варіювати. Найменш ліквідні матеріально-виробничі запаси; з них готова продукція більш ліквідна, ніж сировина і матеріали.

Що стосується обсягу і структури оборотних коштів, то воли в значній мірі визначаються галузевою приналежністю. Так, підприємства сфери торгівлі мають високу питому вагу товарних запасів, у фінансових корпорацій звичайно спостерігається значна сума коштів та їхніх еквівалентів. Прямого зв'язку між оборотними коштами і кредиторською заборгованістю немає, однак вважається, що в нормально функціонуючого підприємства поточні активи повинні перевищувати поточні зобов'язання.

Величина оборотних коштів визначається не тільки потребами виробничого процесу, але і випадковими факторами (рис. 10.3).

Рис.10.3. Розрахунок чистого оборотного капіталу

10.5. Комплексне оперативне управління поточними активами і поточними пасивами 

Тісно взаємозалежні і взаємообумовлені завдання комплексного оперативного керування поточними активами і поточними пасивами підприємства зводяться до:

  •  перетворення поточних фінансових потреб підприємства у від'ємні значення;
  •  прискорення оборотності оборотних коштів підприємства;
  •  вибору найбільш придатного для підприємства типу політики комплексного оперативного керування поточними активами і поточними пасивами, керування "працюючим капіталом".

Тактичні рішення управління оборотними активами пов'язані з оптимізацією величини оборотних активів і полягають у виборі відповідної політики управління запасами, грошовими коштами, дебіторською заборгованістю.

Розрізняють дві тактики вибору величини оборотних активів залежно від їх співвідношення з обсягами реалізації:

— обмежуючу тактику;

— гнучку тактику.

При використанні обмежуючої тактики підтримується обсяг оборотних активів на мінімально можливому рівні, тобто підприємство не створює додаткових резервів, підтримує сувору дисципліну розрахунків з постачальниками. Така тактика зменшує витрати на обслуговування оборотних активів, мінімізує ризик втрат при використанні оборотних коштів. Але за цієї моделі підприємство має обмежені можливості збільшення прибутків за рахунок розширення обсягів діяльності, не може швидко реагувати на зміни ринкової кон'юнктури. При цьому збільшується ризик, пов'язаний із формуванням оборотних коштів. Що ж до ліквідності, то якщо підприємство має невеликий обсяг поточних зобов'язань і намагається якомога швидше зменшити зайві запаси та безнадійну дебіторську заборгованість, ця політика може підтримувати необхідний рівень ліквідності. Але при значних розмірах поточних зобов'язань і обмежених обсягах оборотних активів ліквідність підприємства буде низькою.

Гнучка тактика полягає у забезпеченні високого рівня співвідношення між поточними активами й обсягом реалізації, тобто підприємство збільшує такі статті балансу, які забезпечують можливість збільшення обсягів виробництва при відповідній зміні кон'юнктури ринку і дають змогу стимулювати обсяг продажу за рахунок надання відстрочки платежів. До таких статей можна віднести: грошові кошти, цінні папери, страхові й резервні запаси. У результаті ліквідність підприємства (за умови формування переважної частини його оборотних коштів на довгостроковій основі) збільшується. Проте ця політика є затратною і управління оборотними активами має будуватись на виборі між затратами, пов'язаними зі збільшенням оборотних активів, і вигодами від збільшення оборотних активів.

політика фінансування оборотних активів залежать від покладених у їх основу принципів фінансування змінної частини. При цьому постійна частина оборотних активів визначається на рівні мінімальної потреби в оборотних активах у досліджуваному періоді. Змінна частина — різницею між фактичною і мінімальною потребою в оборотних активах.

Та частина оборотних активів, яка фінансується за рахунок власного і довгострокового позикового капіталу, називається чистим оборотним (робочим) капіталом.

Чистий оборотний капітал = Оборотні активи - Поточні зобов'язання.

Чим більший чистий оборотний капітал, тим менший ризик втрати ліквідності.

Залежно від вибору фінансовим менеджером джерел покриття змінної частини оборотних активів, виділяють чотири типа політики фінансування оборотних активів:

1. Ідеальна політика — поточні активи фінансуються за рахунок поточних зобов'язань.

З позиції ліквідності ця модель є найбільш ризикованою, оскільки у випадку одночасного пред'явлення кредиторами всіх зобов'язань підприємство буде змушене розпродавати частину своїх основних засобів.

2. Агресивна політика полягає у фінансуванні на довгостроковій основі необоротних активів і постійної частини оборотних активів. Змінна частина оборотних активів повністю покривається за рахунок короткострокової заборгованості.

Ризик, пов'язаний з агресивною політикою, високий. Таку політику може дозволити собі лише підприємство, яке не має проблем з поновленням короткострокових кредитів або з отриманням комерційних кредитів від постачальників.

3. Консервативна політика полягає у фінансуванні майже всіх активів за рахунок довгострокових джерел.

Як правило, консервативна політика застосовується на початкових стадіях існування підприємства за умови достатньої величини капіталу власників підприємства і доступності довгострокових кредитів для інвестиційного фінансування.

4. Компромісна політикаполягає у фінансуванні необоротних активів, постійної частини оборотних активів і приблизно половини змінної частини оборотних активів за рахунок довгострокових джерел. Інша частина оборотних активів фінансується на короткостроковій основі.

Модель є найбільш реальною, проте в окремі періоди підприємство може мати зайві оборотні активи, що зменшує їх прибутковість.

Література

  1.  Бланк И.А. Финансовый менеджмент.-К.:Ника-центр, Ольга, 2000.
  2.  Ван Хорн Дж.К. Основи управления финансами: Пер. с англ./Гл.ред. серии Я.В. Соколов.- М.: Финансы и статистика, 1997.-800 с.
  3.  Данилюк М.О., Савич В.І. Фінансовий менеджмент: Навчальний посібник.-К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 204 с.
  4.  Кірейцев Г.Г. Фінансовий менеджмент: Навчальний посібник. Видання третє, перероблене і доповнене. – Київ:»Центр навчальної літератури», 2004.-531 с.
  5.  Коваленко Л.О., Ремньова Л.М. Фінансовий менеджмент:Навч. Посіб. – 2-евид., пероб і доп. – К.:Знання, 2005.-485 с. – (Вища освіта ХХІ століття).
  6.  Костирко Л.А. Діагностика потенціалу фінансово-економічної стійкості підприємства: Монографія. – Луганськ:вид-во СНУ ім. В. Даля, 2005.-256с.
  7.  Костирко Л.А. Стратегія фінансово-економічної діяльності господарюючого суб’єкта: :методологія і організація. Монографія. - Луганськ:вид-во СНУ ім. В. Даля, 2002.-560 с.
  8.  Фінансовий менеджмент: Підручник / авт. і наук. ред. Проф.. А.М. Поддерьогін. – К.: КНЕУ, 2005. – 536 с.
  9.  Финансовый менеджмент: теория и практика: Учебник/Под ред. Е.С. Стояновой – м.:Изд-во перспектива, 2000.-574 с.
  10.  Холт Роберт Н. Основы фінансового менеджмента. – Пер. С англ.. – М.: «Дело», 1993 -128 с.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

19940. Таможенная граница. Регистрация объектов ИС 18.34 KB
  Лекция №3 Тема: таможенная граница. Товары которые содержат объекты интеллектуальной собственности ИС импортируются или экспортируются. Украинскими или иностранными субъектами предпринимательской внешнеэкономической деятельности независимо от форм собственнос...
19942. Право на вознаграждение за создание и использование произведений 18.79 KB
  Тема: Право на вознаграждение за создание и использование произведений Вознаграждение выплачивается автору произведения как при его создании по договору заказа так и созданию произведения по трудовому договору. По договору заказа кроме вознаграждения за создани
19943. Произведения, созданные в связи с выполнением трудового договора. Возникновение авторских прав и их регистрация 19.4 KB
  Лекция №4 Тема: произведения созданные в связи с выполнением трудового договора. Возникновение авторских прав и их регистрация. Трудовой договор – это соглашение между работником предприятием и работодателем в соответствии с которым работник обязуется выполнить ра
19944. Изобретательство и патентные работы 19.6 KB
  Лекция №5 Тема: изобретательство и патентные работы. Гражданский хозяйственный кодекс подзаконный акт МИН об утверждении правил составление подачи заявки на изобретение и заявки на полезные модели. Изобретение полезная модель – это результат интеллектуальной де
19945. Охрана полезных моделей (ОПМ) 22.96 KB
  Лекция №6 Тема: охрана полезных моделей ОПМ. 1891 год – первый закон об охране полезных моделей в Германии. В качестве полезной модели может быть зарегистрирована любая форма конфигурация или расположение элементов созданного объекта инструмента прибора которые п
19946. Комплекс испытательных средств для исследования ползучести и состава газообразных продуктов деления 329.83 KB
  Рассмотреть комплекс испытательных средств для исследования ползучести и состава газообразных продуктов деления, взаимосвязи его систем с облучательными устройствами и испытуемыми образцами. Обратить внимание на унификацию узлов установок, их объединение в облучательное устройство в зависимости от поставленных задач. Представить схему измерений комплекса и его элементы, параметры при испытании топливных композиций. Познакомить слушателей с газовым стендом, спектрометрическим комплексом и электроосадителем.
19947. Технология производства образцов диоксида урана двух партий 141.84 KB
  Изучались образцы диоксида урана двух технологий. Один тип образцов (тип с) по традиционной для реакторов ВВЭР технологии. Другой (тип f) изготовлен во Франции по технологии DCI и исследовался в соответствии с межгосударственной программой. Такие образцы, обладая повышенной пластичностью, предназначены для твэлов реакторов, способных работать в режимах покрытия пиковых нагрузок в электросетях.
19948. Качественные представления о двухстадийном диффузионном переносе ГПД. Обзор физических моделей и их сопоставление 47.3 KB
  Обосновать необходимость разработки двухстадийной диффузионной модели миграции ГПД для объяснения полученных экспериментальных результатов. Представить краткий обзор моделей двухстадийного переноса. Рассмотреть систему диффуравнений, условия однозначности и решение стационарной задачи.