17941

МОРФОЛОГІЧНІ ЗАСОБИ ДІЛОВОГО МОВЛЕННЯ

Лекция

Иностранные языки, филология и лингвистика

4. МОРФОЛОГІЧНІ ЗАСОБИ ДІЛОВОГО МОВЛЕННЯ 4.1. Частини мови принципи їх виділення 4.2. Іменник 4.3. Прикметник 4.4. Числівник 4.5. Займенник 4.6. Дієслово 4.7. Прислівник 4.8. Службові частини мови 4.9. Вигук 4.10. Запитання і завдання для самоперевірки 4.1. Частини мови прин...

Украинкский

2013-07-06

440 KB

80 чел.

4. МОРФОЛОГІЧНІ ЗАСОБИ ДІЛОВОГО МОВЛЕННЯ

4.1. Частини мови, принципи їх виділення

4.2. Іменник

4.3. Прикметник

4.4. Числівник

4.5. Займенник

4.6. Дієслово

4.7. Прислівник

4.8. Службові частини мови

4.9. Вигук

4.10. Запитання і завдання для самоперевірки

4.1. Частини мови, принципи їх виділення

Морфологія та синтаксис складають граматику сучасної української літературної мови.

Морфологія (від грец. morphё - форма, logos - слово) - це розділ граматики, який вивчає слово як граматичну одиницю мови, граматичні категорії та частини мови.

Усі слова в мові за лексичним значенням та граматичними особливостями поділяються на частини мови. Вони відрізняються одна від одної за такими ознаками: 

- за лексичним значенням;

- за граматичними ознаками;

- за синтаксичною роллю в реченні;

- за особливостями словотворення.

Наприклад, іменник відрізняється від дієслова:

 

Іменник 

 

Дієслово 

а)

означає предметність (підручник);

а)

означає дію або стан як процес (читає);

б)

має рід, змінюється за відмінками і числами;

б)

має вид, перехідність і неперехідність, спосіб, час, змінюється за особами;

в)

у реченні найчастіше буває підметом і додатком;

в)

у реченні найчастіше буває присудком;

г)

основний спосіб творення - суфіксальний.

г)

основний спосіб творення - префіксальний.

 В українській мові десять частин мови, з яких шість повнозначних (іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово, прислівник), три неповнозначних (прийменник, сполучник, частки) та вигук.

Повнозначними частинами мови, або самостійними, називають такі частини мови, що мають лексичні та граматичні значення і є членами речення.

Неповнозначними частинами мови, або службовими, називають такі частини мови, які виконують лише службову функцію та є граматичними засобами вираження зв'язків і відношень між словами, реченнями (сполучники та прийменники), або надають реченню чи окремим його членам смислових та емоційних відтінків (частки).

Вигуки - це слова, що виражають почуття або волевиявлення, але не називають їх, вони не належать ні до службових, ні до самостійних частин мови.

4.2. Іменник 

Іменником називається повнозначна частина мови, що означає предмети, явища, абстрактні поняття, відповідає на питання хто?, що?

За значенням іменники поділяються на назви істот (відповідають на питання хто? - батько, студент, актор) і назви неістот (відповідають на питання що? - вікно, ліс, осінь).

Іменники поділяються на загальні та власні. Загальні іменники називають однорідні предмети (дерево, небо, інженер). Власні іменники можуть бути індивідуальною назвою одного предмета (Україна, Київ, Галина).

 РІД ІМЕННИКІВ 

Кожний іменник (крім тих, що вживаються тільки у множині) належить до одного з трьох родів: чоловічого (вітер, світ), жіночого (доля, совість), середнього (море, поле).

Деякі іменники, що означають назви осіб за професією чи за родом діяльності (професор, інженер), хоч і можуть називати осіб як чоловічої , так і жіночої статі, але належать тільки до іменників чоловічого роду. Наприклад, суддя Іванова.

В українській мові є іменники спільного роду, у яких рід визначається за статтю. Наприклад, бідолаха Ольга, бідолаха Петро. Деякі іменники вживаються у формах і чоловічого, і жіночого роду. Наприклад, зал - зала, санаторій - санаторія.

ЧИСЛО ІМЕННИКІВ 

Іменники мають два числа: однину і множину. Іменники у формі однини вживаються для позначення назви одного предмета: вишня, документ. Іменники у формі множини вживаються для позначення назви кількох однорідних предметів: вишні, дороги.

За відношенням до числа іменники поділяються на три групи:

1) іменники, що вживаються і в однині, і в множині: твір - твори, лекція - лекції;

2) іменники, що вживаються тільки в однині. До них належать:

а) назви речовин (молоко, сметана);

б) збірні іменники (листя, людство);

в) іменники з абстрактним значенням (телебачення, чуйність, доброта);

г) власні назви (Волинь, Тернопіль);

3) іменники, що вживаються тільки у множині. До них належать:

а) назви парних предметів (двері, сани);

б) назви, що мають матеріально-речовинне значення (висівки, дрова);

в) назви сукупностей предметів (гроші, витрати);

г) назви ігор, процесів (посиденьки, піжмурки);

д) назви відрізків часу, свят, побутових обрядів (канікули, заручини, хрестини);

е) власні назви (Суми, Черкаси).

ВІДМІНЮВАННЯ ІМЕННИКІВ.

За характером відмінкових закінчень іменники в українській мові поділяються на чотири відміни.

І відміна

До І відміни належать іменники жіночого, чоловічого й подвійного роду з закінченням -а(я): білка, липа, Микола, Оксана, Ілля, суддя, стаття. Залежно від кінцевого приголосного основи іменники І відміни поділяються на три групи: тверду, м'яку й мішану.

До твердої групи належать іменники, основа яких закінчується на твердий приголосний: доброта, малина.

До м'якої групи належать іменники, основа яких закінчується на м'який приголосний: лінія, стаття.

До мішаної групи належать іменники, основа яких закінчується на шиплячий: каша, площа.

 Таблиця відмінкових закінчень іменників І відміни

 

Від-

мінки

Однина

Множина

тверда група

м'яка група

мішана група

тверда група

м'яка група

мішана група

 

вода

хвиля, мрія

груша

ручище

води

хвилі, мрії

груші

ручи-ща

Н.

-і -ї

Р.

-і,ї

-Æ 

-Æ 

 

-Æ 

Д.

-і, ї

-ам

-ям

 

-ам

3.

 

 

О.

-ою

-ею, -єю

-ею

-ею

-ами

-ями

 

-ами

М.

(у)-і

(на) -і, -ї

(на)-і

(у)-ах

(на) -ях

 

(на)

-ах

Кл.

-е, -є

 ІІ відміна

До ІІ відміни належать іменники чоловічого роду з нульовим закінченням (хліб, край, корінь) та з закінченням -о, -е (Дніпро, сомище), іменники середнього роду з закінченням -о, -е (око, горе) та -я (весілля, листя).

Залежно від кінцевого приголосного основи іменники ІІ відміни поділяються на три групи: тверду, , м'яку й мішану.

 Таблиця відмінкових закінчень іменників ІІ відміни

 

Від- 

Однина

Множина

мінки

тверда група

м'яка група

мішана група

тверда група

м'яка група

мішана група

Н.

-Æ,-о

-Æ, -е, -я

-Æ, -е

-и, -а

-і, -я

-і, -а

Р.

-а, -у

-я, -ю

-а,-у

-ів -Æ 

-ів(-їв),-ей

-Æ 

-ів -Æ 

Д.

-ові, -у

-еві,( -еві) -ю

-еві, -у

-ам

-ям

-ам

З.

Н. або Р.

Н. або Р.

Н. або Р.

Н. або Р.

Н. або Р.

Н. або Р.

О.

-ом

-ем (-єм)

-ем (-ям)

-ем

-ами

-ями, ми

-ами

М.

-ові

і(у)

-еві (-єві) -і (-ю)

-і (-у)

-еві

-ах

-ях

-ах

Кл.

-е, -у

-ю, -е

-у, -е

Н.: -и, -а 

Н.: -і, -я

Н.: -і, -а

 

ІІІ відміна

До ІІІ відміни належать іменники жіночого роду з нульовим закінченням у називному відмінку однини (ніч, любов) та іменник мати. Іменники третьої відміни на групи не поділяються.

 Таблиця відмінкових закінчень іменників ІІІ відміни

 

Відмінки

Однина

Множина

Н.

тінь, ніч

мати

тіні, ночі

матер-і

Р.

матер-і

-ей

матер-ів

Д.

матер-і

-ям, -ам

матер-ям

3.

-Æ 

матірÆ 

матер-ів

О.

матір'-ю

-ями, -ами

матер-ями

М. (на)

на матер-і

(у) -ях, -ах

(на) матер-ях

Кл.

мати (рідко), мамо

матер-і

 

ІV відміна

До ІV відміни належать іменники середнього роду із закінченням -а(я), які при відмінюванні набувають суфіксів -ат (теля, ягня, дівча) або -ен (ім'я, плем'я).

Таблиця відмінкових закінчень іменників IV відміни

 

 

Однина

Множина

Відмінки 

курча

ім'я

курчата

імена

 

внуча

плем'я

внучата

племена

Н.

-ат -а

-ен -а

Р.

-ат -и

-ен -і, -я

-ат -Æ 

-ен -Æ 

Д.

-ат -і

-ен-і

-ат -ам

-ен -ам

3.

-атÆ-ат-а

-ен -а

О.

-ам

-ен -ем, -ям

-ат-ами

-ен -ами

М.

(на) -ат-і

(на) –ен -і

(на)-ат -ах

(на) –ен -ах

Кл.

-ат -а

-ен -а

 

НЕВІДМІНЮВАНІ ІМЕННИКИ 

Не відмінюються іменники:

- іменники іншомовного походження з кінцевими;

§ -а (-я): боа, бра;

§ -о: адажіо, Онтаріо;

§ -у (-ю): какаду, Баку;

§ -е (-є): резюме, ательє;

§ -і: таксі, журі;

- складноскорочені слова: комполку;

- абревіатури: ООН, КПІ;

- українські жіночі прізвища на та приголосний: Тетяна Рево, Марія Сороко, Тетяна Бігун, Ніна Кравець;

- іншомовні жіночі та чоловічі прізвища на -ово, -их, -о, -і, -е: Дурново, Дородних, Ашкіназі;

- іншомовні жіночі прізвища на приголосний: Олена Нейман, Маргарита Бауер.

ВІДМІНЮВАННЯ ІМЕН ТА ПО БАТЬКОВІ 

Чоловічі та жіночі імена та по батькові відмінюються, як іменники відповідної відміни:

а) на -а (-я) - як іменники І відміни: Марія Іванівна, Марією Іванівною;

б) чоловічі імена, що закінчуються на приголосний та на , відмінюються, як іменники ІІ відміни: Андрій - Андрієві; Дмитро - Дмитрові;

в) жіночі імена, які закінчуються на приголосний, змінюються, як іменники ІІІ відміни: Любов - Любові.

 

ВІДДІЄСЛІВНІ ІМЕННИКИ 

Віддієслівні іменники є необхідним і виправданим мовним засобом ділового стилю. Заміна всіх віддієслівних іменників дієслівними формами неможлива. Але недоречне вживання віддієслівних іменників у межах ділового стилю викликає цілком справедливі нарікання.

Проте деякі властивості віддієслівних іменників роблять їх необхідними для ділового стилю, закріплюють за офіційним діловим писемним спілкуванням. Насамперед, цьому сприяє здатність віддієслівного іменника називати не конкретну дію, а загальне уявлення, поняття про неї, порівняйте:

давати вказівки - вказувати;

зробити огляд - оглянути.

Як бачимо, тут відбувається певна смислова диференціація: дієслово називає дію вужчу, конкретнішу (шукати); це саме висловлення "розщеплене" на допоміжне дієслово й віддієслівний іменник, - дію широку, узагальнену (вести пошук).

При цьому треба мати на увазі, що такі категорії дієслова, як вид, стан, час створюють абсолютно зайву в діловому стилі атмосферу "розмовності". Віддієслівні іменники саме через відсутність цих категорій забезпечують потрібну діловому стилю однозначність, а водночас й узагальненість змісту, що створює атмосферу діловитості, офіційності. Найчастіше віддієслівні іменники входять до складу готових усталених кліше ділового стилю.

 

ОСОБЛИВОСТІ ВЖИВАННЯ ІМЕННИКІВ У ДІЛОВОМУ МОВЛЕННІ 

Викликають труднощі в діловому стилі не тільки пошуки потрібного слова, а й вибір граматичної форми.

При виборі роду іменників бажано орієнтуватися на такі правила:

1. офіційними, основними назвами посад, професій, звань служать іменники чоловічого роду: секретар, директор, професор. У ділових офіційних документах вони вживаються незалежно від статі особи, позначуваної цим іменником (зарахувати тов. Іванову О.П. на посаду викладача);

2. текст набуває офіційного характеру, якщо слова, залежні від найменування посади, узгоджуються з цим найменуванням у формі чоловічого роду, і в тих випадках, коли мова йде про жінок (головний технолог дозволив). Проте якщо в документі вказується прізвище жінки, яка займає названу посаду, то підпорядковані слова (це, звичайно, дієслова) узгоджуються з прізвищем і вживаються у формі жіночого роду (головний технолог Іванова О.П. дозволила);

3. не вживаються в офіційних ділових паперах найменування осіб за ознакою місця проживання або місця роботи: сельчани, заводчани. Ці слова є розмовними варіантами офіційних найменувань (мешканець села, заводські робітники).

У ділових паперах зустрічаються випадки необґрунтованого вибору числа іменників.

Однина іменника може вживатися на позначення не одного, а багатьох предметів (зібрано цукрового буряка на площі). У цих випадках однина служить засобом узагальнення, вона вказує на цілісність, нерозчленованість ряду однорідних предметів. Якщо ж якась невизначена кількість однорідних предметів є внутрішньо розчленованою (такою, що її можна рахувати або якось вимірювати), тоді слід використовувати форми множини (... партію дитячих трикотажних костюмів надіслано...).

Поява форм множини в абстрактних іменниках можлива лише у професійних жаргонах (рухи поїздів відбуваються), а не в літературній мові (рух поїздів).

Деякі речовинні іменники (масло, сіль, вино) набувають невластивих видів, сортів, типів речовин (мінеральні солі, сухі вина). Таке вживання форм множини в ділових документах не вважається порушенням норм літературної мови.

При відмінюванні іменників найбільше помилок випадає на форми давального відмінка однини іменників чоловічого й середнього родів.

Іменники чоловічого роду у давальному відмінку однини мають паралельні закінчення: -ові (-еві, -єві) і -у (-ю). У діловому стилі виразно переважає закінчення -у (-ю): директору, документу (хоч цілком можлива й така форма: директорові, документові). Перевага віддається закінченням  (-ю), -і, оскільки вони, як правило, вживаються в усіх стилях, крім розмовного та художнього.

Проте бувають випадки, коли й у діловому стилі слід писати закінчення –ові(-ві, -єві). Це трапляється тоді, коли виникає небезпека появи двозначності в тексті документа, бо іменники - назви збірні, абстрактні, узагальнюючі - мають однакові закінчення в родовому і давальному відмінках:

Щоб уникнути цього, закінчення давального відмінка -ові (-еві, єві) у тексті документа стає обов'язковим.

Збіг форм родового і давального відмінків можливий і в іменниках жіночого роду. Тож слід так будувати речення, щоб уникнути двозначності.

Знижує загальну грамотність ділових паперів також неправильне вживання інших відмінкових закінчень.

Багато помилок припадає на закінчення родового відмінка однини іменників чоловічого роду, де одні з них мають закінчення -а (-я): абзаца, документа, а інші - -у (-ю): протоколу, факту; до того ж багатозначний іменник може мати дві різні форми в родовому відмінку: нема аркуша паперу - ділового папера. Закінчення родового відмінка фіксують, як правило, усі словники, тому це легко встановити.

У родовому відмінку множини іменників жіночого роду мають закінчення -ей: доповідей, галузей, статей.

4.3. Прикметник

Прикметником називається повнозначна частина мови, яка виражає ознаку або властивість предмета.

Прикметники змінюються за родами, відмінками й числами.

У реченні прикметники виступають найчастіше узгодженими означеннями, частиною іменного складеного присудка.

Прикметники можуть виражати різні ознаки: колір (блакитний, білій), розмір (великий, малий), якість (м'який, жорсткий), смак (солодкий, гіркий), матеріал (залізний, цегляний), відношення до місця (міський, прибережний), відношення до часу (денний, ранковий), відношення до простору (близький, далекий), відношення до особи (сестрин), зовнішні й внутрішні властивості (здоровий, щирий).

Залежно від того, чи безпосередньо якість предмета виражають прикметники, чи через відношення її до інших предметів, вони поділяються на два основні розряди: якісні і відносні.

Якісними називаються прикметники, що виражають ознаку безпосередньо, яка може виявлятися більшою чи меншою мірою: білий - біліший - найбіліший.

Відносними називаються прикметники, що виражають ознаку через відношення до інших предметів, яка не виявляється більшою чи меншою мірою: вечірня прохолода. Якісні й відносні прикметники відповідають на питання який? яка? яке? які?

Серед відносних прикметників виділяються присвійні прикметники, які відповідають на питання чий? чия? чиє? чиї? й означають належність предмета особі чи іншій істоті: мамина хустка, лисячий слід.

Межі між розрядами прикметників до певної міри умовні. Прикметники вживаються як у прямому значенні, так і в переносному. Частина відносних прикметників, вживаючись у переносному значенні, набуває значень якісних прикметників. Порівняйте: золота обручка і золотий характер (гарний характер). Такі прикметники називаються відносно-якісними. Присвійні прикметники, вживаючись у переносному значенні, теж можуть ставати якісними. Порівняйте: вовча лапа і вовчий погляд (поганий, важкий погляд).

 

СТУПЕНІ ПОРІВНЯННЯ ЯКІСНИХ ПРИКМЕТНИКІВ 

Якісні прикметники виражають ознаку, яка може виявлятися більшою чи меншою мірою, тому їм властиві ступені порівняння – вищий і найвищий.

Прикметники, які показують, що в одному предметі більше тієї самої якості, ніж в іншому, є формами вищого ступеня порівняння.

Вищий ступень порівняння має дві форми: просту і складену.

Проста форма утворюється додаванням до твірної основи, яка береться від звичайного ступеня прикметника, суфікса -ш (-іш): довгий - довший, білий - білішій.

Складена форма вищого ступеня утворюється поєднанням слів більш або менш і звичайного ступеня прикметника: більш довгий, менш білий.

Вищий ступень може утворюватися зміною кореня (суплетивні прикметники): гарний - ліпший, великий - більший.

Прикметники, які показують, що в предметі найбільше тієї якості порівняно з іншими предметами, є формами найвищого ступеня порівняння.

Найвищий ступень порівняння прикметників також має дві форми: просту й складену.

Проста форма утворюється додаванням до простої форми прикметника вищого ступеня префікса най-: найменший, найдовший.

Складена форма утворюється сполученням слів найбільш, найменш і звичайного ступеня прикметника: найбільш видовий, або слів від усіх, за всіх і прикметника у простій формі вищого ступеня: рідніший за всіх.

Складені форми вищого і найвищого ступенів порівняння прикметників уживаються в українській мові значно рідше, ніж прості.

 

ВІДМІНЮВАННЯ ПРИКМЕТНИКІВ 

Прикметники змінюються за відмінками. Залежно від того, на твердий чи на м'який звуки закінчуються основи прикметників, вони поділяються на тверду й м'яку групи, які відрізняються тим, що в родовому, давальному та місцевому відмінку прикметників м'якої групи перед закінченням пишеться м'який знак (буквосполучення –ьо-): синього, синьому, на синьому.

 

Таблиця відмінкових закінчень прикметників

 

 

Однина

Множина

Від

Тверда група

М'яка група

 

 

мінки 

чоловічий і середній рід

жіночий рід

чоловічий і середній рід

жіночий рід

Тверда група

М'яка група

Н.

-ий, -е

-ій, -є

Р.

-ого

-ої

-ь-ого

-ь-ої

-их

-іх

Д.

-ому

-ій

-ь-ому

-ій

-им

-им

3.

Н. або Р.

Н. або Р.

Н. або Р.

Н. або Р.

О.

-им

-ою

-ім

-ь-ою

-ими

-іми

М.

(на)-ому -ім

(на)-ій

(на) -ь-ому

(-ім)

(на)-ій

(на)-их

(на)-іх

 

 ОСОБЛИВОСТІ ВЖИВАННЯ ПРИКМЕТНИКІВ У ДІЛОВОМУ МОВЛЕННІ

У діловому стилі переважають відносні прикметники (якісних значно менше). Проте оскільки якісні прикметники все ж вживаються, то доводиться утворювати від них ступені порівняння (тобто форму для вияву більшої чи меншої міри якості). В українській мові ці форми можуть бути однослівними, синтетичними (високий, вищий, найвищий) і двослівними, аналітичними (високий, більш високий, найбільш високий).

У діловому стилі ступінь більшого чи меншого вияву якості передається, звичайно, аналітичною формою (за допомогою прислівників більш, менш, далеко, надто, дуже та ін.), оскільки утворення таких форм практично можливе від усіх якісних прикметників; ці форми вільно відмінюються й широко вживаються в ролі означень; вони сприймаються як стилістично нейтральні, в той же час як однослівні форми мають чітке розмовне забарвлення.

При вживанні ступенів порівняння треба враховувати смислову відмінність між прислівниками. Так, дуже і самий вказує на абсолютний ступінь вияву ознаки; найбільш - вказує на відносний ступінь вияву ознаки (менш - більш - найбільш).

4.4. Числівник

Числівником називається повнозначна самостійна частина мови, яка означає абстрактну математичну кількість (сім, дванадцять, сорок п'ять), кількість предметів (сім документів, дві інструкції) або порядок при лічбі (п'ятий урок).

Числівники змінюються за відмінками. У реченні числівники можуть бути головними та другорядними членами.

За значенням числівники поділяються на кількісні й порядкові.

Кількісні числівники означають абстрактно-математичну кількість (шість, сім) або кількість предметів при лічбі (вісім дерев), вони поділяються на:

а) власне кількісні, що виражають кількість у цілих одиницях (цілі числа): три, сім, дев'ять;

б) дробові: п'ять дев'ятих, три цілих і дві третіх;

в) збірні, що означають кількість як одне ціле: двоє, шестеро;

г) неоднозначно-кількісні, які не виражають точної кількості: кілька, декілька, кільканадцять.

Порядкові числівники означають порядок предметів при лічбі: п'ятий день, третій рік.

За будовою числівники поділяються на прості, які складаються з одного слова (сім, десятий, п'ятнадцять), і складені, які складаються з двох і більше слів (сто двадцять, сорок перший, дві четвертих).

 

ВІДМІНЮВАННЯ ЧИСЛІВНИКІВ 

В українській мові числівники змінюються за відмінками, мають різні типи відмінювання.

1. Числівники один, одна, одно(одне) в однині відмінюються так, як прикметники твердої групи:

 

Однина

Множина

чоловічий і середній рід

жіночий рід

 

Н. один, одно (одне)

Р. одного 

Д. одному

З. Н. або Р.

О. одним

М. (на) одному (-ім)

одна

одної (однієї)

одній

одну

одною (однією)

(на) одній

одні

одних

одним 

Н. або Р.

одними

(на) одних

 

2. Числівники два, дві, обидва, обидві відмінюються, як прикметники твердої групи.

3. Числівники три і чотири в кожному відмінку (крім називного) мають однакові відмінкові закінчення. Але в орудному відмінку однини числівник три має закінчення - -ьома, а числівник чотири - -ма. у всіх непрямих відмінках числівників три, чотири пишеться ьо (крім чотирма). 

 

Н.

Р.

Д.

З.

О.

М.

три

трьох

трьом

Н. або Р.

трьома

(на) трьох

чотири

чотирьох

чотирьом

Н. або Р.

чотирма 

(на) чотирьох

 

4. Числівники від п'яти до десяти відмінюються за таким зразком:

 

Н.

Р.

Д.

З.

О.

М. 

п'ять

п'яти (п'ятьох)

п'яти (п'ятьом)

п'ять (п'ятьох)

п'ятьма (п'ятьома)

(на) п'яти (п'ятьох)

дев'ять

дев'яти (дев'ятьох)

дев'яти (дев'ятьом)

дев'ять (дев'ятьох)

дев'ятьма (дев'ятьома)

(на) дев'яти (дев'ятьох)

 

5. У числівниках на -дцять і -десят вимінюється тільки друга частина.

 

Н.

Р.

Д.

З.

О.

М

чотирнадцять

чотирнадцяти (чотирнадцятьох)

чотирнадцяти (чотирнадцятьом)

чотирнадцять (чотирнадцятьох)

чотирнадцятьма (чотирнадцятьома)

(на) чотирнадцяти (чотирнадцятьох)

сімдесят

сімдесяти (сімдесятьох)

сімдесяти (сімдесятьом)

сімдесят (сімдесятьох)

сімдесятьма (сімдесятьома)

(на) сімдесяти (сімдесятьох)

 

6. Перед закінченнями -ох, -ом, -ома, а також в орудному відмінку перед -ма після [т'] пишеться м'який знак.

7. У складних числівниках на позначення сотень відмінюються обидві частини:

 

Н.

Р.

Д.

З.

 О.

 М.

чотириста

чотирьохсот

чотирьомстам

чотириста (чотирьохсот)

чотирмастами

 (на) чотирьохстах

шістсот

шестисот

шестистам

шістсот

(шестисот)

шестистами

(шістьмастами)

(на) шестистах

вісімсот

восьмисот

восьмистам

вісімсот

(восьмисот)

восьмистами

(вісьмомастами)

(на) восьмистах

 

8. Числівники сорок, дев'яносто і сто в усіх відмінках, крім називного і знахідного, мають закінчення -а (сорока, дев'яноста, ста). 

9. Числівники тисяча, мільйон, мільярд, нуль відмінюються, як іменники: тисяча - як іменник І відміни мішаної групи; мільйон, мільярд - як іменники твердої групи II відміни, а нуль - як іменник м'якої групи цієї ж відміни.

10. У складених числівниках кожна складова частина змінюється за відповідними типами відмінювання простих і складних числівників.

11. Неозначено-кількісні числівники кілька, декілька відмінюються, як числівник два; багато, небагато - як числівники три, чотири; кільканадцять - як п'ять. 

12. Збірні числівники двоє, троє, семеро та ін. мають такі самі відмінкові форми, як два, три, сім і т. д.

13. У дробових числівниках чисельник відмінюється, як кількісний числівник, а знаменник - як порядковий (дві третіх, двох третіх, двом третім і т. д.) у множині.

14. Порядкові числівники змінюються, як прикметники. У складених порядкових числівниках змінюється лише останнє слово (тисяча дев'ятсот дев'яносто перший рік, тисяча дев'ятсот дев'яносто першого року...).

 

ЗВ'ЯЗОК ЧИСЛІВНИКІВ З ІМЕННИКАМИ 

Числівники граматично пов'язуються з іменниками. Вони або керують іменниками, або узгоджуються з ними.

1. Числівник один узгоджується з іменниками у роді, числі і відмінку: (один день, одна година, одне (одно) слово).

2. Числівник два вживається у двох родових формах: одна й та ж форма для чоловічого і середнього роду - два (горобці, вікна), інша - для жіночого роду - дві (вільхи, картоплини).

3. Числівники два, три, чотири, вступаючи у граматичні зв'язки з іменниками, вимагають від них форми називного відмінка множини: два явори, три калини, чотири яблуні. Означення при іменниках може бути у формі називного або родового відмінка множини: два старі (старих) дуби, три червоні (червоних) жоржини, чотири високі (високих) груші.

ПРИМІТКА: Числівники два, три, чотири не сполучаються з іменниками, які не підлягають лічбі (честь, бензин, кисень, праця), а також з іменниками IV відміни. Для їх переліку вживаються збірні числівники (двоє пташенят, троє кошенят, четверо ластів'ят).

1. Числівники від п'яти і далі вживаються з іменниками у формі родового відмінка множини: п'ять сторінок, дев'ять задач, десять днів, п'ятнадцять років, сто сорок шість центнерів, тисяча двісті кілометрів.

ПРИМІТКИ: 1. Іменники, що мають більш чітко (сотня, десяток, дюжина, копа, пара) чи менш чітко (сила, маса, юрба, табун, череда та ін.) виражене числове значення, сполучаються з іменниками у родовому відмінку множини (сотня козаків, десяток яблук, дюжина ложок, копа снопів, пара черевиків, сила людей) маса неприємностей, табун коней, череда овець тощо)

2. Іменники з числовим значенням (половина, третина, чверть) пов'язуються з іменниками у родовому відмінку обох чисел: половина відра, третина склянки, чверть бочки; половина відер, третина склянок, чверть бочок.

2. При неозначено-кількісних та збірних числівниках іменники вживаються у родовому відмінку множини: кілька діб, декілька годин, п'ятеро хлопців, шестеро дівчат.

3. При дробових числівниках іменники мають форму родового відмінка однини, а слово частина часто випускається: п'ять сьомих, одна ціла і три восьмих, дві третіх розчину.

4. Числівники півтора, півтори сполучаються з іменниками у родовому відмінку однини: півтора метра, півтори години.

5. Порядкові числівники узгоджуються з іменниками в роді, числі і відмінку: сьомий день, сьома година, сьоме число, сьомого дня, до сьомої години, сьомого числа, сьомі дні, сьомі години, сьомі числа. Ці числівники змінюються так, як прикметники.

 

ОСОБЛИВОСТІ ВЖИВАННЯ ЧИСЛІВНИКІВ У ДІЛОВОМУ МОВЛЕННІ 

У ділових паперах доводиться мати справу з великою кількістю числових назв. Нагадуємо основні правила їх запису.

1. Простий кількісний числівник, який називає однозначне число (без вказівки на одиницю виміру) в запису відтворюється словом, а не цифрою (наприклад, дефектних виробів ...повинно бути не більше двох). Так само пишуться однозначні числівники, якими позначаються часові межі (наприклад, випробування повинні тривати три - п'ять місяців). Якщо однозначне слово супроводжується найменуванням одиниць виміру, воно пишеться цифрами (наприклад, 7 центнерів сіна).

2. Складні і складені числівники, звичайно, записуються цифрами, крім тих випадків, коли ними починається речення (порівняйте: Було забраковано 28 виробів з цієї партії. Двадцять вісім виробів з цієї партії було забраковано.). Цілі числа, які виражаються кількома знаками, прийнято записувати, розбиваючи їх на класи з допомогою пропусків (наприклад, 735 000 крб.) 

3. Запис порядкових числівників відрізняється від запису кількісних. Якщо запис ведеться арабськими цифрами, то порядковий числівник вводиться в текст з відмінковим закінченням (наприклад, по 3-му класу точності). При перерахуванні кількох порядкових числівників відмінкове закінчення ставиться лише один раз (наприклад, вироби 1, 2, 3-го сортів).

4. Деякі порядкові числівники для розрізнення позначаються в документах за допомогою римських цифр, проте вже без відмінкових значень ( наприклад, подекуди записують порядкові номери місяців, кварталів).

5. Складні слова, перша частина яких - цифрове позначення, можуть писатися комбіновано: 100-процентний, 50-кілометровий, дозволяється другу частину таких назв скорочувати, якщо це одиниця виміру: 50-км.

6. Окремі види інформації передаються у вигляді змішаного запису, який складається з цифр і слів (наприклад, 275 000, а можна 275 тис.). Словесно-цифровий запис не лише дає можливість скорочувати написання великих і малих чисел, а й значно полегшує сприймання.

7. У діловому стилі приблизна кількість слів відтворюється обмеженим числом зворотів (понад, до, зверх, більш, менше).

8. Широко вживаються в діловому стилі дробові числівники.

9. Наявність чи відсутність іменника при числовій назві залежить від тексту документа (від його конкретного змісту).

4.5. Займенник

Займенником називається повнозначна самостійна частина мови, яка вказує на предмет (він, ти, ми), ознаки (той, всякий), кількість (скільки, стільки), але не називає їх.

Займенники співвідносні з іменниками, прикметниками, числівниками.

Займенники змінюються за відмінками, деякі - за родами й числами (я, мене, наш, наша, наші).

У реченні займенники виступають у ролі головних і другорядних членів.

Кількість займенників у лексичному складі української мови порівняно з іншими повнозначними частинами мови невелика, але вживаються вони дуже часто.

За значенням займенники поділяються на такі розряди:

- особові (я, ти, він, вона, воно, ми, ви, вони);

- зворотний (себе);

- питальні (хто?, що?, який?, чий?);

- відносні (хто, що, який, чий);

- заперечні (ніхто, ніщо, ніякий);

- присвійні (мій, твій, наш, ваш);

- вказівні (той, цей, такий);

- означальні (весь, всякий, сам, самий);

- неозначені (дехто, дещо, хтось, щось).

 

ВІДМІНЮВАННЯ ЗАЙМЕННИКІВ 

Займенники відмінюються по-різному. За особливостями відмінювання їх можна згрупувати так:

1. особові займенники та зворотний;

2. присвійні, вказівні, означальні займенники, які відмінюються, як прикметники;

3. усі інші займенники відмінюються за окремими зразками.

 

Відмінювання особових займенників

та зворотного займенника себе

Однина

 

Для всіх родів 

Чоловічий і середній рід

Жіночий рід

Н.

я

ти

-

він

воно

вона

Р.

мене

тебе

себе

його (до нього)

її (до неї)

Д.

мені

тобі

собі

йому

їй

З.

мене

тебе

себе

його

її

О.

мною

тобою .

собою

ним

нею

М.

(на) мені

(на) тобі

(на) собі

(на) ньому (на)нім

(на) ній

 

 

 

 

 

 

 

 

Множина

Для всіх родів 

Н.

ми

ви

вони

Р.

нас

вас

їх (до них)

Д.

нам

вам

їм

З.

нас

вас

їх

О.

нами

вами

ними

М.

(на) нас

(на) вас

(на) них

 

Відмінювання присвійних займенників

 

 

Однина

Множина

 

чоловічий рід

середній рід

жіночий рід

 

Н.

мій

моє

моя

мої

Р.

мого

мого

моєї

моїх

Д.

моєму

моєму

моїй

моїм

З.

Н. або Р.

моє

мою

Н. або Р.

О.

моїм

моїм

моєю

моїми

М.

(на) моєму

(на) моєму

(на) моїй

(на) моїх

 

(на) моїм

(на) моїм

 

 

 

Відмінювання вказівних займенників

 

 

Однина

Множина

 

чоловічий рід

середній рід

жіночий рід

для всіх родів

Н.

той, цей

те, це

та, ця

ті, ці

Р.

того, цього

того, цього

тієї, цієї

тих, цих

 

 

 

тої, цеї

 

Д.

тому, цьому

тому, цьому

тій, цій

тим, цим

З.

Н. або Р.

те, це

ту, цю

тих, цих

О.

тим, цим

тим, цим

тією, цією

тими, цими

 

 

 

тою, цею

 

М.

(на) тому,

(на) тому,

(на) тій, цій

(на) тих, цих

 

цьому

цьому

 

 

 

ОСОБЛИВОСТІ ВЖИВАННЯ ЗАЙМЕННИКІВ У ДІЛОВОМУ МОВЛЕННІ 

Переважна більшість документів пишеться від імені установи, підприємства, організації (тобто від першої особи множини). Проте займенник ми в цій ситуації, як правило, пропускається; ділові листи, наприклад, часто починаються дієсловом у першій особі множини (наприклад, просимо..., повідомляємо...). Паралельною до щойно розглянутої є форма третьої особи однини (наприклад, дирекція просить..., завод повідомляє). Хоча реальний діяч тут "я", проте виклад, як правило, ведеться від третьої особи. Мовець майже усунений від участі у мовленні, ніяк себе не проявляє, що й надає викладові нейтрального або офіційного характеру.

Займенник Вам у конструкціях типу надсилаємо Вам для ознайомлення опускається, що й створює загальне враження об'єктивності викладу, типової для ділового стилю.

Проте наявність чи відсутність займенника Вам, Вас, Вами змінює спрямування й тональність висловлення. Так, звороти типу пропоную з'явитись, прошу уточнити виражають більш категоричну й безапеляційну вимогу, ніж ці самі звороти з особовим займенником Вам, Вас, Вами; порівняйте пропоную Вам з'явитись, прошу Вас уточнити. Введення особового займенника пом'якшує категоричність вимоги.

Вживання займенника першої особи однини я також обминається; розпорядження й накази розпочинаються дієсловом у першій особі однини (наприклад, пропоную..., наказую...). Ця займенникова форма можлива лише в особистих паперах і в деяких видах документів (автобіографія, доручення).

У діловому стилі авторське ми застосовується в тих випадках, коли є потреба пом'якшити категоричність тону (наприклад, ми приходимо до таких висновків). 

Займенник свій часто буває зайвим у діловому документі, він дублює вже наявне в тексті слово.

Прикметник окремий іноді вживається замість неозначеного займенника деякий (окремі підприємства, окремі товариші). Не слід забувати, що основне значення прикметника окремий - це "незалежний"; бувають випадки, коли це значення виходить на перший план, тоді текст документу стає двозначним, наприклад, тов. ... виконував окремі завдання (незалежні від завдань, що їх одержала група, деякі завдання, з тих, що одержала група?). Такої двозначності слід уникати.

4.6. Дієслово

Дієслово - це повнозначна самостійна частина мови, яка означає дію або стан предмета як процес.

Дієслово може означати:

- реальну фізичну дію особи (бігти, шити);

- стан, в якому перебуває предмет (спати, сміятися);

- становлення предмета (молодіти, старіти);

- ставлення особи до кого-небудь чи чого-небудь (любити, шанувати);

- бажання (хотіти, бажати);

- мовлення (говорити, розповідати);

- мислення (думати, мріяти).

Початковою формою дієслова є неозначена форма, або інфінітив.

Інфінітивце форма дієслова, яка означає дію, але не виражає способу, часу, особи, числа і роду. Неозначена форма (інфінітив) дієслова вживається тоді, коли треба назвати дію взагалі, безвідносно до того, хто її виконує і коли. Інфінітив закінчується на -ти, -ть.

Дієслово має граматичні категорії роду, особи, числа, як і інші частини мови, але воно має ще і властиві тільки йому граматичні категорії: виду, перехідності - неперехідності, стану, способу, часу.

Дієслова бувають доконаного і недоконаного виду; перехідні і неперехідні; дійсного, умовного і наказового способу; теперішнього, минулого і майбутнього часу, активного чи пасивного стану.

 

ВИДИ ДІЄСЛІВ 

Вид - одна з найважливіших ознак дієслова. Дієслова недоконаного виду означають незавершену дію і відповідають на питання: що робити? (читати, писати).

Дієслова доконаного виду означають завершену дію і відповідають на питання: що зробити? (прочитати, написати).

Дієслову одного виду переважно відповідає дієслово іншого. Лексичне значення таких видових пар не змінюється (читати - прочитати).

Доконаний вид дієслова утворюється від недоконаного виду за допомогою:

- префіксів: читати - прочитати;

- суфіксів: записувати - записати;

- чергування звуків: сидіти - сісти;

- наголосу: виміря'ти - вимі'ряти;

- різних основ: брати - взяти.

Одновидові дієслова - це дієслова, що бувають тільки доконаного або тільки недоконаного виду.

Лише доконаний вид мають дієслова: розговоритися, наговоритися, розгомонітися, розгніватися, роздратуватися, надуматися, натерпітися, надивитися, насміятися, напрацюватися. 

Лише недоконаний вид мають дієслова: гордувати, грабувати, бродити, літати, володіти, зимувати, лихоманити, тріумфувати, намагатися, прагнути, марити, потребувати, зорити, імпонувати.

Дієслова з суфіксом -ува-, переважно іншомовного походження, поєднують в собі значення як доконаного, так і недоконаного виду: гарантувати, інтенсифікувати, організувати, телеграфувати, наслідувати, воєнізувати, веліти, женити.

 

СПОСОБИ ДІЄСЛІВ 

В український мові розрізняють три способи дієслів: дійсний, умовний, наказовий.

Дійсний спосіб означає реальну дію, яка відбувалася (минулий час), відбувається (теперішній час), відбудеться (майбутній час): читав, читаю, буду читати.

Дієслова дійсного способу можуть вживатися із заперечною часткою не, можуть змінюватися за часом, а в теперішньому й майбутньому часах - за особами.

Умовний спосіб означає дію бажану або можливу за певних умов (хотів би).

Дієслова умовного способу утворюються додаванням до дієслів минулого часу часток б, би (читав би), вони не мають часу й особи, змінюються за родами й числами (цвів би, цвіла б, цвіли б).

Наказовий спосіб дієслова через наказ, прохання, заклик, пораду виражає спонукання до дії (заспівай, привітайте).

Дієслова наказового способу не мають форм часу, але вони змінюються за особами в однині й множині. В однині вони мають форму 2-ої особи, а у множині - 1-ої та 2-ої.

 

 

Однина

Множина

1-а ос.

-

сидімо, станьмо

2-а ос.

сиди, стань

сидіть, станьте

 

Розрізняють три основні форми наказового способу:

- 2-а ос. однини: іди, малюй;

- 1-а с. множини: ідімо, малюймо;

- 2-а ос множини: ідіть, малюйте.

 

ЧАСИ ДІЄСЛІВ 

В український мові є три часи дієслова: теперішній, минулий, майбутній.

Теперішній час означає дію, яка відбувається постійно (дерево росте) або в момент мовлення (сніг іде). Дієслова теперішнього часу завжди недоконаного виду і змінюються за особами і числами (я читаю, ми читаємо).

Минулий час означає дію, яка відбулась до моменту мовлення про неї ( минув рік). Дієслова минулого часу можуть бути доконаного й недоконаного виду (збудував, будував), вони змінюються за родами й числами (співав, співала, співали).

Майбутній час означає дію, яка відбудеться після мовлення про неї ( буду читати, читатиму, прочитаю). Дієслова майбутнього часу мають три форми:

- просту форму доконаного виду (прочитаю);

- просту форму недоконаного виду (читатиму);

- складену форму недоконаного виду (буду читати).

Дієслова майбутнього часу змінюються за особами й числами.

 ДІЄВІДМІНЮВАННЯ ДІЄСЛІВ 

Зміна дієслів за особами, часами й числами називається дієвідмінюванням.

За тим, який приголосний звук виступає в особових закінченнях дієслів теперішнього часу, дієслова поділяються на І і ІІ дієвідміни. Практично І і ІІ дієвідміни дієслів розрізняються за закінченнями 3-ої особи множини.

До І-ої дієвідміни належать дієслова, які у 3-й особі множини мають закінчення -уть, -ють, тематичні голосні [е] (є) (думають, ріжуть).

До ІІ-ої дієвідміни належать дієслова, які у 3-й особі множини мають закінчення -ать, -ять, тематичні голосні [и] (ї) (варять, кричать).

Дієслова теперішнього й простого майбутнього часу доконаного виду мають однакові особові закінчення.

 

 

І дієвідміна

ІІ дієвідміна

 

однина

множина

однина

множина

1 ос.

везу,

співаю,

принесу

веземо,

співаємо,

принесемо

солю,

стою,

посушу

солимо,

стоїмо,

посушимо

2 ос.

везешь,

співаєш,

принесеш

везете,

співаєте,

принесете

солиш,

стоїш,

посушиш

солите,

стоїте,

посушите

3 ос.

везе,

співає,

принесе

везуть,

співають,

принесуть

солить,

стоїть,

посушить

солять,

стоять,

посушать

 

При дієвідмінюванні дієслів можливе чергування приголосних: стерегти - стережу (г//ж), пекти - печу (к//ч), косити - кошу (с//ш).

Дієвідмінювання дієслів майбутнього часу

недоконаного виду

 

 

Однина

Множина

1 ос.

працюватиму

буду працювати

працюватимемо

будемо працювати

2 ос.

працюватимеш

будеш працювати

працюватимете

будете працювати

3 ос.

працюватиме

буде працювати

працюватимуть

будуть працювати

 

ПЕРЕХІДНІ І НЕПЕРЕХІДНІ ДІЄСЛОВА 

За своїм значенням і відношенням до інших частин мови усі дієслова поділяються на перехідні й неперехідні.

Перехідні дієслова означають дію, що переходить на інший предмет: читати листи, любити сина.

Перехідні дієслова вимагають , щоб залежний від них іменник був у формі знахідного відмінка без прийменника; у формі родового відмінка без прийменника, коли дія переходить на частину предмета; з заперечною часткою не і іменника у формі родового відмінка без прийменника (обгорнути хати, приніс води, не читав листа).

Неперехідні дієслова означають дію, яка на інший предмет не переходить (грати на скрипці).

Деякі дієслова можуть бути і перехідними (шити плаття) і неперехідними (шити на машинці).

Зворотні дієслова завжди неперехідні (дівчина усміхалась).

Категорія перехідності-неперехідності властива всім дієслівним формам: інфінітиву, особовим і родовим формам та дієприслівнику.

 

СТАН ДІЄСЛОВА 

Категорія стану виражає відношення дії до суб'єкта і об'єкта. Дієслово є основною ланкою в реалізації граматичних відношень між суб'єктом і об'єктом дії.

У реченні дієслово виступає із значенням активної чи пасивної дії. Значення дієслівного стану (активний стан, пасивний стан) тісно пов'язане з семантикою дієслова і виявляється в його синтаксичних зв'язках з іншими словами. Наприклад: Бригада виконує план. У цьому реченні перехідне дієслово виражає значення активної дії, спрямованої на самостійний об'єкт. Однак ці логічні відношення можна передати в іншому граматичному оформленні. Наприклад: План виконується бригадою. У цьому реченні неперехідне дієслово виражає значення пасивної дії.

Категорія стану пов'язана з категорією перехідності-неперехідності. Перехідні дієслова виражають значення активної дії, а неперехідні дієслова, утворені від перехідних за допомогою частки -ся, виражають значення пасивної дії, наприклад: виконує - виконується.

У сучасній український літературній мові розрізняють такі стани дієслів: активний (або дійсний) і пасивний.

Дієслова активного (або дійсного) стану виражають активну дію суб'єкта, спрямовану на самостійний об'єкт. Це значення мають лише перехідні дієслова. Наприклад: Дівчата вгляділи кущ калини на леваді.

Граматичним показником активного стану дієслова є формальне вираження прямого об'єкта іменником у знахідному відмінку без прийменника.

Дієслова пасивного стану виражають пасивну дію суб'єкта. Наприклад: Арія виконується співаком.

Граматичним показником пасивного стану дієслова є формальне вираження непрямого об'єкта іменником.

 

ОСОБЛИВОСТІ ВЖИВАННЯ ДІЄСЛІВ У ДІЛОВОМУ МОВЛЕННІ 

Найпоширенішою дієслівною формою в ділових паперах є дієслово теперішнього часу із значенням позачасовості, яке стоїть у першій або третій особі множини ( ми вимагаємо, дирекція звертається).

Теперішній час вживається ще на позначення майбутнього, коли підкреслюється обов'язковість (нарада розпочинається о 10 годині).

Недоконаний вид у ділових паперах, як правило, позначається складеними формами (будуть здійснюватися, буде розпочинатися).

Доконаний вид у ділових текстах ширше, ніж у будь-яких інших, твориться за рахунок префіксації (актувати - заактувати, проектувати - запроектувати). Таке широке вживання префіксованих дієслів у діловому стилі не повинне розглядатися як порушення норм літературної мови.

Наказовий спосіб в українській літературній мові виражається цілим рядом форм: власне наказовими формами, формами дійсного способу із значенням наказовості й відповідною інтонацією (ідемо! пішов!), інфінітивом (встати!), лексичними засобами (проїзд заборонено).

Цілком очевидно, що ступінь категоричності висловлюваної вимоги при використанні цих засобів змінюється в дуже широких межах: від ввічливої поради, побажання до категоричного наказу; вибір способу оформлення наказу залежить насамперед від стилю, призначення тексту, а також від норм мовного етикету.

У ділових документах форми власне наказового способу (іди - ідіть, роби - робіть) використовуються лише в усному мовленні; в писемній формі переважає інфінітив та описові лексичні засоби. Інфінітив, вживаний у наказах та розпорядженнях, надає висловленню категоричного характеру. Інфінітив мусить мати лише закінчення -ти (здійснювати, виконувати, відповідати); закінчення -ть вживається лише у розмовній мові; для ділових текстів воно неприйнятне. Менш категоричні безособові форми; вони мають характер ствердження фактів і застосовуються в різних інструкціях, статутах (забороняється, заборонено).

 

ДІЄПРИКМЕТНИК 

Дієприкметник - це форма дієслова, що виражає ознаку предмета за дією. За будовою, граматичними ознаками і синтаксичною функцією дієприкметники близькі до прикметників.

Як прикметники дієприкметники змінюються за родами, числами і відмінками (залитий сонцем двір, залитого сонцем двору, залиті сонцем двори, залите сонцем приміщення). Дієслівною ознакою дієприкметників є те, що вони можуть керувати іменником (двір, залитий сонцем), мати при собі залежні слова (одержаний давно), мають такі граматичні категорії, як час, стан, вид.

За відношенням до часу дієприкметники бувають теперішнього (згасаючий) і минулого (згаслий) часів. За відношенням до стану вони поділяються на активні (процвітаючий) та пасивні (скошений). Дієприкметники зберігають вид дієслова, від якого утворені.

У реченні дієприкметники виконують функцію означення або іменного складного присудка.

Активні дієприкметники виражають ознаку предмета за його ж дією. Вони мають форму теперішнього (заростаючий ставок) і минулого часу (зарослий ставок).

Пасивні дієприкметники виражають ознаку предмета за дією, яка зумовлена дією іншого предмета (написаний вірш).

 

Творення дієприкметників 

Активні дієприкметники

Пасивні дієприкметники

тепер. час

минулий час

тепер. час

минулий час

від основ тепер. часу перехідних і неперехідних дієслів недоконаного виду за допомогою суфіксів

-уч-, -юч-, (І дієв.)

-ач-, -яч- (ІІ дієв.)

стихати - стихаючий, сидіти - сидячий 

від основи інфінітива неперехідних дієслів доконаного виду за допомогою суфікса  

замерзнути - замерзлий 

-

від основи інфінітива перехідних дієслів доконаного і недоконаного виду за допомогою суфіксів

-н-, -ен-, -єн-, -т-

писати - писаний, мити - митий 

 Деякі дієприкметники, втративши дієслівні ознаки виду і часу, перейшли у прикметники. Вони виражають постійну ознаку, не мають при собі залежних слів, а, навпаки, самі залежать від іменника.

 

Дієприкметник

Прикметник

Нас зустріла розквітла блідо-рожевим цвітом яблуня.

Нас зустріла розквітла яблуня.

Розквітла - дієприкметник, керує іменником (розквітла (чим?) цвітом), має час, вид стан.

Розквітла - прикметник, виражає ознаку іменника, має такі граматичні категорії, як рід, число, відмінок.

 

У прикметниках дієприкметникового походження може змінюватися наголос, наприклад: ва'рений, пе'чений (дієпр.), і варе'ний, пече'ний (прикм.).

Дієприкметник із залежними словами називається дієприкметниковим зворотом, який на письмі виділяється комами залежно від місця знаходження.

В офіційно-діловому стилі мови часто вживають дієприкметникові звороти з метою економності вислову і точності відтворення думки.

 

ДІЄПРИСЛІВНИК 

Дієприслівник - це незмінювана форма дієслова, яка пояснює в реченні дієслово, вказуючи на додаткову дію.

Дієприслівник має ознаки дієслова і прислівника.

Ознаки дієслова, які має дієприслівник:

- близьке лексичне значення (йти - йдучи);

- твориться від дієслівних основ (йти - йдучи);

- зберігає вид дієслова, від якого утворений (виступати - виступаючи, виступити - виступивши);

- керує іменником або займенником (працюючи з дітьми, з ним).

Ознаки прислівника, які має дієприслівник:

- не змінюється;

- у реченні є обставиною.

 

Творення дієприслівників 

Недоконаний вид

Доконаний вид

Від основ тепер. часу за допомогою суфіксів

-учи-, -ючи-, (І дієв.)

-ачи-, -ячи- (ІІ дієв.)

бредуть - бредучи, лежать - лежачи 

Від основи інфінітива за допомогою суфікса

-ши, -вши, 

принести - принісши, сховати - сховавши 

 

Дієприслівники мають форму недоконаного або доконаного виду. Дієприслівники недоконаного виду означають, що додаткова дія не закінчена і відбувається одночасно з головною. Наприклад: Дивлячись на високі Карпати, Марко мріяв про рідні Альпи.

Дієприслівники доконаного виду означають, що додаткова дія відбувається раніше головної, вираженої дієсловом. Наприклад: Прочитавши документ, ми почали активно його обговорювати.

Дієприслівники з пояснюючими словами називаються дієприслівниковим зворотом, який на письмі виділяється комами, незалежно від місця знаходження.

В офіційно-діловому стилі мови часто вживають дієприслівникові звороти з метою економічності вислову і точності відтворення думки.

4.7. Прислівник

Прислівником називається самостійна незмінна частина мови, яка виражає ознаку дії чи стану або ступінь і міру вияву іншої ознаки та обставини.

Прислівники мають такі особливості:

- вони не змінюються;

- мають тільки їм властиві словотворчі суфікси -о, -е, -у, -ому, -єму (тепло, добре, по-моєму);

- мають лексичне і словотворче співвіднесення з усіма частинами мови, від яких походять (іменниками, прикметниками, числівниками, займенниками, дієсловами);

- у реченні виконують функцію обставин.

За значенням і синтаксичною роллю в реченні прислівники поділяються на три розряди: означальні, обставинні, безособово-предикативні.

Означальні прислівники поділяються на такі групи: якісно-означальні, способу або образцу дії, кількісно-означальні.

Якісно-означальні прислівники дають якісну характеристику дії або стану, відповідаючи на питання як? Вони утворюються від основ якісних прикметників за допомогою суфіксів або .

Прислівники на , -е, утворені від якісних прикметників, можуть мати вищий і найвищий ступені порівняння.

Форма вищого ступеня порівняння утворюється за допомогою суфіксів -ше та -іше (швидко-швидше, тепло-тепліше), а також за допомогою інших основ (добре-краще).

Найвищий ступінь порівняння твориться за допомогою префікса най- та вищого ступеня порівняння прислівників (глибше-найглибше).

Прислівники способу або образу дії вказують на спосіб дії і відповідають на питання яким способом? (гуртом, по-нашому).

Кількісно-означальні прислівники виражають ступінь інтенсивності дії або міру чи ступінь вияву якісної ознаки і відповідають на питання: скільки?, наскільки? якою мірою? як багато? (двічі, дуже, надзвичайно).

Обставинні прислівники виражають різні обставини, за яких відбувається дія, їх поділяють на такі групи: прислівники часу, місця, причини, мети.

Прислівники часу характеризують дію за часовими відношеннями і відповідають на питання: коли? відколи? як довго? доки? (тепер, колись, віддавна, завжди).

Прислівники місця характеризують дію за просторовим відношеннями і відповідають на питання: де? куди? звідки? (вниз, здалеку, праворуч).

Прислівники причини виражають причину дії і відповідають на питання: чому? через що? з якої причини? (зопалу, згарячу).

Прислівники мети виражають мету дії і відповідають на питання: для чого? на що? з якою метою? (умисне, напоказ, наперекір).

Безособово-предикативні прислівники (їх ще називають словами категорії стану) виражають стан природи (тихо, ясно, темно, холодно), психічний або фізичний стан людини (легко, радісно, весело, душно), зумовленість, необхідність, доцільність дії в оцінці людини (необхідно виконати, потрібно сказати).

Прислівники різноманітні за своїм походженням і будовою. Це пояснюється тим, що вони сформувалися на основі інших частин мови: прикметників та іменників (помалу, бігом), числівників (вдвоє), займенників (нікуди), дієслів (пошепки).

Прислівники утворюються зо допомогою:

- префіксів (вгорі, вранці);

- суфіксів (високо);

- префіксів та суфіксів (по-українськи);

- злиття основ (ліворуч);

- повторення слів (далеко-далеко, як-не-як),

- переходу у прислівники інших частин мови (часом).

В офіційно-діловому стилі переважають якісно-означальні прислівники, а також досить широко вживаються обставинні прислівники.

4.8. Службові частини мови

Крім повнозначних самостійних частин мови є службові частини мови - прийменник, сполучник, частка. Вони виражають синтаксичні відношення між словами і реченнями (прийменник і сполучник), надають додаткового смислового чи експресивного відтінку (частка).

Прийменником називається службова частина мови, яка об'єднує слова, що разом з формами непрямих відмінків виражають відношення між предметами, відношення дії чи стану до предмета.

Разом з відмінковими формами іменників, числівників, займенників прийменники можуть виражати простір (приїхати до міста), час (о дев'ятий годині), причину (запізнився через транспорт), мету (поїхати на зустріч), порівняння (старший від неї), спосіб дії (робити з задоволенням), відношення до матеріалу (нитка з капрону).

Без прийменників вживається лише називний відмінок, місцевий завжди вживається з прийменниками, а всі інші можуть вживатися як з прийменниками, так і без них.

За походженням прийменники поділяються на первинні (в, на, від, з, о) і вторинні, що походять переважно із повнозначних слів (близько, навколо).

За будовою прийменники поділяються на прості (від, без, з, о), складні (з-понад, заради), складені (за рахунок, з метою, на відміну від).

Сполучником називається службова частина мови, до якої відносяться слова, які поєднують однорідні члени речення і частини складного речення, вказуючи на різні смислові зв'язки між ними.

Значення сполучників виявляється лише в реченні, у зв'язку з повнозначними словами.

За будовою сполучники поділяються на прості (і, а, та, як), складні (щоб, якби, неначе), складені (тому що, через те що, незважаючи на те що).

За походженням сполучники поділяються на непохідні, тобто ті, що не співвідносяться з іншими частинами мови (а, але, то, бо), і похідні, що походять від інших частин мови і співвідносяться з ними (якщо, проте).

За своїм уживанням сполучники можуть бути неповторюваними (а, але, проте), повторюваними (і - і, ні - ні, чи то - чи то), парними (як..., так і; хоч..., але).

За синтаксичною роллю в реченні сполучники поділяються на сурядні і підрядні. Сурядні сполучники з'єднують між собою однорідні члени речення або частини складносурядного речення. Сполучники сурядності поділяються на єднальні (і, та, ані - ані), протиставні (а, але, проте, зате), розділові (або, чи, то - то, хоч - хоч).

Підрядні сполучники у складносурядних реченнях приєднують підрядну частину до головної. За значенням вони поділяються на сполучники причини (бо, тому що, через те, що), мети (щоб, з тим щоб), умови (якби, якщо), часу (коли, поки, як тільки), порівняння (як, мов, наче), з'ясування (що, щоб).

Частками називається службова частина мови, яка надає окремим словам, словосполученням і реченням додаткових відтінків у значенні або служить для творення деяких граматичних форм та нових слів.

За значенням та роллю в реченні частки поділяються на словотворчі, за допомогою яких утворюються нові слова (абихто, хтозна-який, ніхто), формотворчі, за допомогою яких утворюються наказовий та умовний способи дієслова (хай співає, ходила б), заперечні (не, ні, ані).

Модальні частки вносять різні смислові відтінки в речення, а також виражають почуття і ставлення того, хто говорить, до висловленого. Модальні частки поділяються на вказівні (ось, осьде, це, ото), означальні (якраз, саме, ледве), обмежувально-видільні (тільки, лише), підсилювально-видільні (і, та, таки, вже, бо), модально-вольові (хай, нехай, ну, давай), стверджувальні (так, авжеж, гаразд), питальні (чи, невже, хіба), порівняльні (мов, наче, неначе, нібито).

 

ОСОБЛИВОСТІ ВЖИВАННЯ СЛУЖБОВИХ ЧАСТИН МОВИ У ДІЛОВОМУ МОВЛЕННІ 

При складанні службових документів особливо важливо стежити за правильністю вживання прийменників.

У діловому стилі є ряд особливо часто повторюваних усталених словосполучень дієслівного типу, де вибір прийменників неможливий. Так, лише таке вживання прийменників можливе:

витрати на...;

відрахування на ...;

винагорода за ...;

покладається на ...

Можливість вибору прийменника використовується для підкреслення певного відтінку думки. Наприклад, напрям усередину чогось, перебування всередині чогось - при називанні транспортних засобів - позначається іменником в (у): їхати у вагоні, зайти в каюту; вид транспортного засобу позначається прийменником на або без прийменника: на літаку, літаком.

Деякі з паралельних конструкцій набувають специфічного значення саме в ділових текстах, наприклад:

за звітний період - за увесь час, взятий разом, як одне ціле;

у звітний період - протягом певного часу, за який звітуються.

Правильно вибрані прийменники створюють не тільки відтінки у значенні, але й надають тексту певного стилістичного забарвлення. Наприклад, прийменники по лінії, з боку, в напрямку, з метою широко використовуються в діловому стилі і мають канцелярське, офіційне, беземоційне забарвлення.

У переважній більшості випадків вибір прийменника визначається мовною традицією, а також зумовлений конкретним текстом (лексико-граматичними зв'язками окремих слів, які сполучаються).

Прийменник проти у діловому стилі має значення "порівнюючи з чимось" (збільшити обсяг виробництва у 2 рази проти минулого року). Якщо у реченні один із порівнюваних компонентів стоїть у вищому ступені, тоді прийменник проти не вживається.

Прийменник завдяки (він вживається з давальним відмінком: завдяки зусиллям колективу) має відтінок значення вдячності; тому коли йдеться про причини, що заважають чомусь, він замінюється прийменником через.

Прийменники в - на розрізняються не лише за змістовими відтінками, а й за традицією вживання.

Вчитися в школі, в інституті, в університеті;

вчитися на курсах, на відділені;

працювати в школі, в колгоспі;

працювати на заводі, на складі.

Прийменник всупереч вживається лише з давальним відмінком іменних частин мови, вживання цього прийменника з родовим відмінком іменних частин мови є незнанням граматичних норм.

Відсутність прийменника інколи створює двозначність, наприклад: лист організації - від організації? до організації?

Повторювані прийменники можуть пропускатися при однорідних іменниках, якщо останні мають однакову форму, близькі за змістом і не поширені означеннями. Проте повторювання прийменника обов'язкове, якщо однорідні слова з'єднуються неоднаковими прийменниками, якщо однорідні слова пов'язуються повторюваними або парними сполучниками.

В українській літературній мові існують усталені прийменникові конструкції ділового стилю, наприклад:

за наказом, згідно з наказом, відповідно до наказу;

поставити за приклад (не в приклад);

ввести до складу (не в склад);

за вказівкою (не по вказівці);

за всіма правилами (не по всіх правилах);

з ініціативи (не по ініціативі);

промова в питанні (не промова по питанню);

по закону, за законом, згідно з законом;

одержувати за рахунком, одержувати згідно з рахунком;

з нашої ініціативи, за нашою ініціативою;

заходи щодо, для, до.

Важкими для перекладу є, зокрема, російські конструкції з прийменником по, які в українській мові перекладаються цілим рядом прийменникових та безприйменникових конструкцій, наприклад:

конструкція з прийменником по: кампанія по виборах, черговий по вокзалу;

конструкція з прийменником за: за дорученням, за пропозицією, за освітою;

конструкція з прийменником з: з багатьох причин, дослідження з фізики, матеріали з питань економіки;

конструкція з прийменником на: називати на ім'я, на мою адресу, на вимогу;

конструкція з прийменником у(в): викликати у службових справах, в усіх напрямках;

конструкція з прийменником для: комісія для складання резолюції; 

конструкція з прийменником через: через помилку, через непорозуміння;

конструкція без прийменника (з орудним відмінком іменника):повідомити телефоном, старий віком.

 При виборі прийменника треба бути уважним, а у складних випадках

звертатися до словника.

4.9. Вигук

Вигуки - це слова, що служать для вираження різних почуттів, не називаючи їх.

Вигуки не належать ні до повнозначних, ні до службових слів, бо вони не називають предметів, ознак чи дій і не виконують службових функцій, а лише виражають почуття.

За значенням вигуки поділяються на емоційні та волевиявлення.

Емоційні вигуки виражають різні почуття і переживання: задоволення, захоплення, радість, схвалення, скорботу, жаль, горе, переляк, незадоволення (ой! ах! жах! фу!). Вигуки волевиявлення виражають заклик до дії, наказ, сигнал, спонукання до мовчання, волевиявлення, згоди (годі! цить! на-на!).

До вигуків відносять також слова, словосполучення і речення, що виражають привітання, подяку, прощання, побачення, пробачення, лайку (Добрий день! Дякую! На добраніч!).

За походженням вигуки поділяються на непохідні (о, ой, ого), похідні, що утворилися з повнозначних частин мови (Лишенько моє! Прощавай!).

Близькими до вигуків є звуконаслідувальні слова, які не виражають почуттів і волевиявлення, а відтворюють звуки живої і неживої природі (гав-гав, хлюп-хлюп).

В офіційно-діловому стилі мови вживаються вигуки, що виражають етикет - вітання, подяку, побажання, вибачення, наприклад: добрий день, спасибі

4.10. Запитання і завдання для самоперевірки

1. З яких частин складається граматика?

2. За якими ознаками визначаються частини мови? 

3. Які частини мови називаються повнозначними і чому? Наведіть приклади.

4. Яка частина мови називається іменником?

5. Як визначається рід іменника?

6. Які іменники вживаються тільки у однині?  

7. Які іменники вживаються тільки у множині?

8. Назвіть особливості відмінювання іменників І відміни.

9. Назвіть особливості відмінювання іменників ІІ відміни.

10.  Назвіть особливості відмінювання іменників ІІІ відміни.

11. Назвіть особливості відмінювання іменників ІV відміни.

12. Які іменники не відмінюються?

13. Яка частина мови називається прикметником?

14. Які прикметники називаються якісними?

15. Які прикметники називаються відносними?

16. Які ступені порівняння ви знаєте? Як вони творяться?

17. Як прикметники змінюються за відмінками?

18. Яка частина мови називається числівником?

19. Як відмінюються числівники?

20. Як числівники пов'язуються з іменниками?

21. Яка частина мови називається займенником?

22. Назвіть розряди займенників за значенням.

23. Як групуються займенники за особливостями відмінювання?

24. Яка частина мови називається дієсловом?

25. Що таке інфінітив?

26. Назвіть види дієслів.

27. Які способи дієслів Ви знаєте?

28. Які часи дієслів Ви знаєте?

29. Як розрізняються дієслова І і ІІ дієвідмін?

30. Які дієслова належать до перехідних і які до неперехідних?

31. Дайте характеристику граматичної категорії стану дієслів. 

32. Дайте характеристику дієприкметнику.

33. Дайте характеристику дієприслівнику.

34. Яка частина мови називається прислівником? Які особливості мають прислівники?

35. Назвіть службові частини мови.

36. Що називається прийменником?

37. Які прийменники Ви знаєте за походженням, за будовою? 

38. Що називається сполучником?

39. Які сполучники Ви знаєте за будовою, за походженням, за значенням, за синтаксичною роллю в реченні?

40. Що називається часткою?

41. Які частки Ви знаєте за значенням?

42. Що виражають вигуки? Чому вигуки не належать ні до повнозначних, ні до службових частин мови?


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

42040. Изучение работы измерительной цепи для измерения температуры термометром сопротивления в комплекте с нормирующим преобразователем и вторичном прибором 107.5 KB
  За погрешность измерения не следует принимать погрешность измерительного прибора с помощью которого производится измерение. Погрешностью измерительного прибора является разность между показанием прибора и истинным значением измеряемой величины. Погрешность измерения обусловлена многими характеристиками измерительного процесса в том числе и погрешностью измерительного прибора. Погрешность измерительного прибора определяется структурными и конструктивными особенностями самого прибора свойствами примененных в нем материалов и элементов...
42042. Расчет электрической части КЭС-400 МВт 284.66 KB
  При сжигании углей на тепловых электростанциях необходимо применять технологии, позволяющие эффективно вырабатывать энергию и тепло с минимальными издержками и строгим соблюдением экологических требований...
42044. ИЗУЧЕНИЕ ПРИНЦИПА ИЗМЕРЕНИЯ ТЕМПЕРАТУРЫ ПРИ ПОМОЩИ ТЕРМОМЕТРА СОПРОТИВЛЕНИЯ 157.5 KB
  Методические указания к лабораторным и практическим работам по курсу Технические измерения и приборы для студентов специальностей 220301 Березники 2006 г.2 Термопреобразователи сопротивления Измерение температуры термопреобразователями сопротивления основано на свойстве металлов и полупроводников изменять свое электрическое сопротивление с изменением температуры. Если известна зависимость между электрическим сопротивлением Rt термопреобразователя сопротивления и его...
42046. Изучение термоэлектрического метода измерения температур 102.5 KB
  Следовательно при t = t0: ЕАВt0 = еАВ t0 еВАt0 = 0 откуда еВАt0 = еАВ t0. Подставив последнее выражение в уравнение 1 получим ЕАВtt0= еBt еBt0 2 откуда следует что термоЭДС представляет собой сложную функцию двух переменных величин t и t0 температур обоих спаев. Если t’0 t0 то ЕАВtt0’ ЕАВtto. Разность...
42048. ИЗУЧЕНИЕ КОНСТРУКЦИИ И ТАРИРОВКА ИЗМЕРИТЕЛЬНОГО ПРЕОБРАЗОВАТЕЛЯ УРОВНЯ БУЙКОВОГО ТИПА УБ-П 80.5 KB
  Методические указания к лабораторным работам по курсу Технические измерения и приборы Системы управления химико-технологическими процессами и Автоматизация производственных процессов для студентов специальностей 220301 240301 240801 Березники 2006 г. Изучение принципа действия и конструкции измерительного преобразователя уровня. Ознакомление с методикой тарировки измерительных преобразователей уровня буйковых с пневматическим выходным сигналом....