17942

СИНТАКСИЧНІ ЗАСОБИ ДІЛОВОГО МОВЛЕННЯ

Лекция

Иностранные языки, филология и лингвистика

5. СИНТАКСИЧНІ ЗАСОБИ ДІЛОВОГО МОВЛЕННЯ 5.1. Словосполучення сполучення слів 5.2. Поняття про речення5.3. Просте речення5.4. Складне речення5.5. Складносурядне речення5.6. Складнопідрядне речення5.7. Безсполучникове речення5.8. Складні синтаксичні конструкції5.9. Синтаксичні особ

Украинкский

2013-07-06

187 KB

10 чел.

5. СИНТАКСИЧНІ ЗАСОБИ ДІЛОВОГО МОВЛЕННЯ

5.1. Словосполучення, сполучення слів
5.2.
Поняття про речення
5.3.
Просте речення
5.4.
Складне речення
5.5.
Складносурядне речення
5.6.
Складнопідрядне речення
5.7.
Безсполучникове речення
5.8.
Складні синтаксичні конструкції
5.9.
Синтаксичні особливості офіційно-ділового стилю мови
5.10.
Запитання і завдання для самоперевірки

5.1. Словосполучення, сполучення слів

Синтаксис - це розділ граматики, який вивчає будову та значення словосполучень, сполучення слів, речень.

Синтаксичними одиницями є словосполучення, сполучення слів, речення.

Словосполучення - це смислово-граматичне об'єднання двох або більше повнозначних слів на основі підрядного синтаксичного зв'язку (службовий документ, скласти листа).

До складу словосполучення завжди входять головне і залежне слово. Головним є слово, від якого ставиться питання, а залежне відповідає на питання ( ніч (яка?) зоряна).

Сполучення не ототожнюються ні з словом, ні з реченням.

Словосполучення відрізняється від слова тим, що воно, по-перше, складається з двох або більше самостійних повнозначних слів (службовий документ), по-друге, на відміну від слова, словосполучення називає не тільки предмет або ознаку, або дію, а й ознаку предмета (голубе небо), чи ознаку дії (креслити охайно).

Словосполучення відрізняється від речення тим, що не є одиницею спілкування, не має інтонаційного оформлення. Словосполучення виступають складовими частинами речень, їх будівельним матеріалом.

У словосполученні залежне слово з головним може з'єднуватися безпосередньо (літний місяць) і за допомогою прийменників (стаття з журналу).

Залежно від того, якою частиною мови є головне слово, розрізняються такі типи словосполучень:

-     іменникові (сторінка з книжки, чашка молока);

-     прикметникові (білий від снігу);

-     числівникові (два кроки);

-     займенникові (ми з вами);

-     дієслівні (читати книгу);

-     прислівникові (добре вдома).

Словосполучення виявляють різний ступінь семантичної єдності, тому розрізняють синтаксично вільні і синтаксично нечленовані (невільні) словосполучення. Синтаксично вільні словосполучення характеризуються тим, що кожен їх компонент виступає як окремий член речення. Синтаксично нечленовані словосполучення становлять собою граматичну єдність, яка виконує роль одного члена речення (четверо дітей).

Не кожне поєднання двох і більше слів називається словосполученням. Не є словосполученнями фразеологізми (кліпати очима), поєднання іменника або займенника з прийменником (перед інститутом) дієслова з частками (давай поїдемо), складені форми слів (буду працювати, більш знайомий), граматична основа речення - підмет і присудок.

Поєднання слів за допомогою сполучників сурядності називається сполученням слів.

Головні і залежні слова у словосполученні завжди перебувають у підрядному зв'язку. Розрізняють три основні способи підрядного зв'язку: узгодження, керування, прилягання.

Узгодженням називається такий спосіб підрядного зв'язку між словами, коли залежне слово вживається у тих граматичних категоріях, що й головне (інформаційний лист). Узгодження буває повним (торговельний контракт) і неповним (тканина в горох).

Керуванням називається такий спосіб підрядного зв'язку між словами, при якому залежне слово ставиться у певному відмінку (складати іспити). Якщо залежне слово вживається без прийменника, то таке керування називається безпосереднім (читати лекцію), а якщо з прийменником - посереднім (писати без помилок).

За силою підрядного зв'язку розрізняють керування сильне, коли головним словом є перехідне дієслово, а залежним словом виступає іменник у формі знахідного відмінка без прийменника (не писати віршів, випити молока), слабке, коли головним словом виступає дієслово або інша частина мови, а залежне слово може стояти у формі будь-якого непрямого відмінка з прийменником чи без нього (малювати на папері, яблука на столі).

Приляганням називається такий спосіб підрядного зв'язку, при якому залежне незмінюване слово пов'язується з головним тільки за змістом (розмовляти тихо, читати швидко, відповідає думаючи). Залежним словом буває прислівник, інфінітив, дієприслівник.

5.2. Поняття про речення

Основною синтаксичною одиницею є речення. Речення передає ті думки та враження, які відчуває людина в процесі спілкування. Формування речення як комунікативної одиниці зумовлюється взаємодією трьох чинників: особливостями мовних форм, форм мислення та навколишньої дійсності. Залежно від того, який з цих чинників береться за основу, всі різноманітні варіанти опису речення можна робити з точки зору структурного, логічного та семантичного підходу.

При структурному підході речення розглядається як мовна одиниця певної конструкції безвідносно до явищ навколишньої дійсності.

При логічному підході речення зіставляється з формою думки. У навколишній дійсності людська свідомість виділяє предмети та їх можливі ознаки, дії, стани, відношення.

При семантичному підході структуру речення зіставляють із структурою відрізка дійсності, про яку йдеться у кожному конкретному реченні, бо семантика є виразником відношення мовної форми до позамовних чинників.

Ці підходи взаємопов'язані і доповнюють один одного. Будь-який зміст виражається відмінностями мовних форм, тому не можна пояснити особливості синтаксичних явищ без аналізу їх формальної сторони. З іншого боку, мовні форми неможливо вивчити без урахування форм мислення і факторів позамовної дійсності.

Головною одиницею синтаксису є просте речення, решта ж одиниць виділяється у межах простого речення (словосполучення, сполучення слів) або утворюються їх поєднанням (складне речення).

Речення - це мінімальна комунікативна одиниця, яка складається із слова чи кількох слів, об'єднаних за граматичними законами, і характеризується відносною смисловою та інтонаційною завершеністю.

Ознаки речення:

-     самостійність функціонування;

-     предикативність;

-     інтонаційна завершеність;

-     граматична єдність;

-     завершеність висловлення.

Кожне речення має граматичну основу, яка виражається головними членами речення - підметом та присудком, іноді одним головним членом речення - підметом або присудком.

В реченні може бути і підрядний, і сурядний зв'язок. Сурядний зв'язок існує між однорідними членами речення та між частинами складносурядного речення.

Порядок розташування слів у реченні  вільний, бо за членами речення не закріплені якісь постійні місця. Проте це не означає, що взагалі в ньому відсутні будь-які правила словопорядку. Розрізняють прямий, або звичайний, порядок слів  і зворотний, або інверсійний, порядок слів. При прямому порядку слів підмет стоїть перед присудком, узгоджене означення - перед означуваним словом, додаток вживається після того слова, яке ним керує, обставини можуть займати різні місця в реченні.

Висока гора спускалась покатом. (Н. Лев.)

При зворотному (інверсованому) порядку слів присудок стоїть перед підметом, узгоджене означення - після означуваного слова, а додаток - перед присудком.

Уже вишневі зацвіли сади – і сніг пахучий падає на воду.

 Залежно від мети висловлювання всі речення поділяються на розповідні, питальні та спонукальні.

Розповідними називаються речення, в яких про когось або щось розповідається, щось заперечується, якими здійснюються описи. (Любив дід гарну бесіду й добре слово (Довж.)

Питальними називаються речення, які містять у собі запитання (Чому той край так дивно звався? (Кост).

Спонукальними називаються речення, в яких виражається спонукання до дії (наказ, вимога, заклик, побажання, порада, дозвіл, тощо) (Прилітайте, сизокрилі мої голуб'ята, із-за Дніпра широкого у степ погуляти (Шевч.).

Розповідні, питальні, спонукальні речення можуть бути окличними (Де ж той світ і де ж та правда?! (Шевч.).

Залежно від відповідності зміста речення дійсності поділяють речення на стверджувальні і заперечні.

Стверджувальні речення - це речення, у яких підтверджується зв'язок між предметами та їх ознаками у реальній дійсності. Наприклад, Був чудовий серпневий ранок (Коц.).

Заперечні речення - це речення, в яких зв'язок між предметами та їх ознаками у реальній дійсності заперечується. Наприклад, Земля не може жити без сонця, а людина - без щастя (Ст.).

Показником стверджувального або заперечного речення на граматичному рівні є наявність або відсутність заперечної частки не.  

5.3. Просте речення 

Класифікація простих речень здійснюється за такими показниками:

-       за наявністю - відсутністю головних членів речення та можливістю членування речення (двоскладні, односкладні, нечленовані);

-       за наявністю - відсутністю другорядних членів речення (поширені, непоширені);

-       за наявністю - відсутністю обов'язкових членів речення (повні, неповні).

Просте речення має один граматичний центр, який може бути представлений двома головними членами речення - підметом і присудком (двоскладне речення) або одним головним членом речення (односкладне), чи нерозкладним граматичним центром (нечленоване).

Двоскладним називається речення, граматичний центр якого представлений двома головними членами - підметом і присудком: Реве та стогне Дніпр широкий (Шевч.).

Двоскладні речення є основною синтаксичною одиницею в український мові, вони характеризуються значним діапазоном виражальних можливостей, різноманітністю конструкцій, широким використанням лексики.

Предикативну основу двоскладного речення складають підмет і присудок.

Підмет - це граматично незалежний головний член двоскладного речення, що означає предмет, про який говориться в реченні.

За способом вираження підмет може бути простим і складеним. Простий підмет виражається

-     іменником (Хлопець ріже очерет);

-     прикметником (Майбутнє дітей було для неї цілим світом.);

-     займенником (Ми знову пройдем дальні далі.);

-     числівником (Двоє вийшли останніми.);

-     інфінітивом (Вмерти на полі - то не слава...).

Складений підмет виражається словосполученнями, вжитими в значенні іменника: числівник та іменник; іменник та слова багато, мало, кілька; іменник або займенник у називному відмінку та іменник в орудному відмінку, власна назва, назва твору. Наприклад, Батько з сином ціле літо працювали на комбайні (Гол.). Дві хмароньки пливли кудись (Ол.). 

Присудок - це головний член двоскладного речення, що виражає ознаку підмета. Присудок є носієм головної властивості речення - предикативності, він надає підмету модальної характеристики.

За характером морфологічного вираження присудки поділяються на дієслівні та іменні, за будовою - на прості, складені.

Прості присудки виражаються дієсловами будь-якого способу, часу і особи, наприклад: Я намалюю тебе серед березового гаю (Цюпа).

Складені присудки бувають дієслівними та іменними.

Дієслівний складений присудок виражається сполученням інфінітива з особовими формами дієслів, наприклад: Я не можу мовчати (Симон.)

Іменний складений присудок складається з дієслова - зв'язки та іменної частини, яка може виражатися іменником, прикметником, займенником, числівником, дієприкметником, займенником, числівником, дієприкметником, наприклад: Дід Захарко був коваль (Довж.). 

Непоширених речень у мові небагато. Більше речень поширених, тобто тих. граматичну основу яких поширюють другорядні члени - означення, додатки, обставини. Найчастіше другорядні члени речення пояснюють головні і залежать від них, але вони можуть пояснювати і другорядні члени речення і залежати також від них. Другорядні члени речення розширюють, доповнюють повідомлення, які закладені в головних членах.

Означення - другорядний член речення, який називає ознаку предмета і залежить від члена речення, вираженого іменником, наприклад:

На  сизих  луках  скошено отаву (Рил.).

Означення відповідають на питання який?, чий?, котрий?, скільки?, найчастіше виражаються прикметниками, займенниками, числівниками та іменниками.

Означення можуть виражати: 

а) ознаки предметів (Білі хмари і срібні ріки);

б) незалежність (Твоя краса в моїх очах);

в) порядок предметів при лічбі ( Друга дівчина привіталася);

г) кількісні ознаки (За день вони побували у трьох селах).

За особливостями підрядного зв'язку між означеннями і означуваними словами розрізняють означення узгоджені та неузгоджені.

Узгодженим називається означення, пов'язане з означуваним словом зв'язком повного узгодження. Ці означення виражаються прикметниками, дієприкметниками, займенниками, числівниками, дієприкметниковими зворотами. Наприклад: У всякого своя доля і свій шлях широкий (Шевч.). 

Неузгодженим називається означення, яке пов'язане з означуваним словом способом керування або прилягання. Ці означення виражаються іменниками в непрямих відмінках; неозначеною формою дієслова; прислівником та дієприслівником; сполученнями слів.

Одним із різновидів означень є прикладка.

Прикладка - це різновид означення, що виражається іменником і дає предметові другу назву. Наприклад: зимонько - снігуронько. Прикладка вказує на професію, рід занять, вік, національність, виступає власною назвою міст, сіл, рік, озер. Прикладка буває непоширеною (виражена однім словом) і поширеною (виражена сполученням слів). Наприклад: Я хочу на озеро Світязь, в туман таємничих лісів (Кост).

До означуваного слова прикладка може приєднуватися дефісом, якщо

-       означуване слово і прикладка є загальними назвами: (зимонько - снігуронько); 

-       означуване слово стоїть після прикладки (Сірко-собака);

-       прикладка входить до складу терміна (драма-феєрія).

Якщо прикладка поширена і стоїть у кінці речення, перед нею ставиться тире (Знайшов собі він дівчиноньку - нову весну знайшов (Рил.).

Прикладки, що означають назви газет, журналів, підприємств тощо, пишуться в лапках з великої літери, якщо перед ними немає слів імені, пам'яті (журнал "Українська культура", газета "Українське слово", педагогічний інститут імені Т.Г.Шевченка, вечір пам'яті Л. Українки).

Додаток - другорядний член речення, який означає предмет і відповідає на питання непрямих відмінків, наприклад: Польова повитиця розтулила свої білі делікатні квіточки (Коц.). 

Додатки можуть бути виражені:

а) іменниками (Молоденькі сади ми посадим на кручі (Мал.); 

б) займенниками (Він годивсь на все (Довж.).;

в) іменниками прикметникового та дієприкметникового походження (Янек напівмріяв про своє майбутнє (Тул.);

г) числівником, часто у сполученні з іменником (До двох яблук додати шість яблук);

ґ) неозначеною формою дієслова (Вона порадила відпочити);

д) вигуком, службовим словом (Проспіва, протягне "Ох!", молока хильне за двох (С. Олійник).

У реченні додаток найчастіше залежить від дієслова - присудка, але може залежати й від члена речення, вираженого іменником, прикметником, дієприкметником (Батьки задоволені успіхами своїх дітей).

Розрізняють додаток прямий і непрямий.

Прямим називається додаток, який залежить від перехідного дієслова і стоїть у знахідному відмінку без прийменника (Мов сизая голубонька, село облетіла (Шевч.). Прямий додаток може бути виражений і родовим відмінком іменника без прийменника, якщо при перехідному дієслові є заперечна частка не (Не сіяти квітів), якщо дія, що виражена перехідним дієсловом, переходить на частину предмета (Везе Марко Катерині сукна дорогого (Шевч.).

Непрямим називається додаток, який виражений непрямими відмінками іменника і знахідним відмінком з прийменником (Як же вірять в весну ці обмерзлі гілки на деревах (Сос.)

Обставина - другорядний член групи присудка, який означає характеристику дії чи ознаки з погляду якості, кількості, різних умов їх вияву. Наприклад, Легко і швидко йшла Меланія через подвір¢я (Гонч.).

Обставини відносяться переважно до дієслова - присудка і виражаються прислівниковим зворотом, іменниками в непрямих відмінках, інфінітивом, синтаксичним або лексичним словосполученням.

За значеннями обставини поділяються на такі групи і відповідають на такі питання:

-       обставини способу дії (як? яким способом?) вказують на характеристику способу дії, наприклад:

Стоять спокійно дерева безлисті (Пилип.);

-       обставини міри і ступеня (як? у якій міри? наскільки?) указують на кількісний чи якісний ступінь дії, стану, ознаки, наприклад:

До болю, до смертельного жалю понад Дніпром сріблисті верболази (Рил.);

-       обставини місця (де? куди? звідки?) означають місце реалізації, напрям та шлях руху, наприклад:

Далеко внизу вгадувалася Десна (Мушк.);

-       обставини часу (коли? як довго? з якого часу? до якого часу?) дають часову характеристику дії чи стану, наприклад: Навесні пташки повертались до рідного лісу (Ів.);

-       обставини причини (чому? з якої причини?) вказують на причину виникнення, тривалості, завершення дії чи ознаки, наприклад: Од хвилювання Тетяна не могла спокійно говорити (Вас.);

-       обставини мети (з якою метою? для чого? нащо?) вказують на мету дії чи стану, наприклад: Година для праці настала (Л.У.);

-       обставини умови (при якій умові? в якому випадку?) означають умови, при яких може відбуватися дія чи тривати стан, наприклад: Та при такій погоді треба ще подумати про купівлю (Ст.); 

-       обставини допустовості (незважаючи на що?) вказують на умови чи факт дійсності, всупереч яким відбувається дія або триває стан, наприклад: Незважаючи на травень, душно було, як у літку (Коц.).

Речення з одним головним членом, що є виразником предикативності називаються односкладними. Залежно від способу морфологічного вираження головного члена односкладні речення поділяються на дієслівні та іменні.

До дієслівних односкладних речень належать таки речення:

-     означено-особові, головний член яких виражається формою дієслова 1-ої або 2-ої особи теперішнього чи майбутнього часу, наприклад: Люблю мандрувати по рідній країні!.. (Мур.); 

-     неозначено-особові, головний член яких виражається дієсловом у формі 3-ої особи множини теперішнього чи майбутнього часу або у формі множини минулого часу і означає дію, яка здійснюється невизначеним суб'єктом, наприклад: Повільно йшли мовчазні по перону (Симон.); 

-     узагальнено-особові, головний член яких виражається дієсловом 2-ої особи однини і означає дію, що відбувається без активної участі особи, наприклад: І світає й не світає (Тич.); 

-     інфінітивні, головний член яких виражається інфінітивом, незалежним від інших членів речення, наприклад: Мечем до нього прорубати путь! (Баж.). 

Номінативним (називним) називається односкладне речення, що означає предмети та явища без вказівки на дію, головний член якого виражається іменником, наприклад: Темна ніч. Шляхи. Діброва. (Мал.)

Номінативні речення стверджують наявність або існування предмета чи явища, названого головним членом, тому вони можуть бути лише стверджувальними. За значенням номінативні речення поділяються на буттєві та вказівні.

Буттєві речення виражають наявність названого предмета чи явища, наприклад: Пісок. Вечірні хмари сиві (Рил.)

Вказівні речення містять вказівку на названий предмет чи явище, наприклад: Ось і місток (Мур.).

Однорідними називаються такі члени речення, які перебувають в однакових синтаксичних відношеннях з одним членом речення, виконують однакову синтаксичну функцію і поєднуються між собою сурядним зв'язком. Однорідні члени речення мають такі диференційні ознаки:

-     займають позицію одного члена речення;

-     пов'язані між собою сурядним зв'язком;

-     відносяться до одного із членів речення;

-     часто мають однакові морфологічні форми і виражають однотипні поняття.

Однорідними можуть бути як головні, так і другорядні члени речення, наприклад: Луги і степи цвіли весною (Ол.). Мене везуть у царство трав, річок, лісів (Довж.). 

Основними засобами вираження однорідності є інтонація та сполучники сурядності. Способи поєднання однорідних членів можуть бути різні:

-     інтонація;

-     сполучники сурядності;

-     інтонація  і сполучники сурядності.

5.4. Поняття про складне речення

Складне речення - це речення, що складається з двох і більше предикативних одиниць, які становлять семантичну, структурну і інтонаційну єдність.

Складне речення характеризується такими ознаками:

-     поліпредикативність;

-     особлива структурна схема;

-     семантична і інтонаційна цілісність, завершеність.

Поліпредикативність складного речення полягає в тому, що воно складається з двох чи кількох предикативних одиниць, тобто простих речень, поєднаних в єдине ціле. Наприклад: Що для безсмертя народилось, від зброї смертних не помре (Рил.).

Особлива структурна схема складного речення проявляється в тому, що воно в порівнянні з простим має своєрідну структурну організацію, воно будується не із слів і словосполучень, а із простих речень, розташованих у складі складного речення за певною схемою.

Семантична і інтонаційна цілісність, завершеність виявляється у тому, що частини складного речення на відміну від простих речень не є самостійними і не мають семантичної і інтонаційної завершеності, а своїм змістом та інтонаційно зливаються в одне ціле. Предикативні частини, що входять до складного речення, набувають повного семантичного оформлення лише у складі всього речення.

Основними засобами поєднання предикативних частин (простих речень) в єдине структурне ціле є інтонація і сполучникові засоби (сполучники і сполучні слова), співвідношення видо-часових і способових форм дієслів - присудків у різних предикативних частинах складного речення, лексичні елементи, порядок розміщення самих предикативних частин.

Інтонація є універсальним засобом зв'язку предикативних одиниць (простих речень) в єдине ціле, чим є складне речення. Будь-яке складне речення характеризується інтонаційною завершеністю, має інтонацію кінця, у зв'язку з чим саме інтонація виступає як засіб поєднання предикативних частин (простих речень) складного речення в одне ціле. Інтонація кінця зосереджена на кінцевій предикативній частині складного речення. Водночас інтонація служить засобом вираження семантичних відношень між частинами складного речення. Інтонація може бути різних типів: перелічення, протиставлення, зіставлення, зумовленості, з'ясувальності.

Інтонація характерна для всіх типів складних речень, хоч особливо велика її роль як засобу поєднання предикативних частин у безсполучникових речень, в яких частини об'єднуються і одне ціле лише за допомогою інтонації.

Важливим засобом поєднання предикативних  одиниць (простих речень) у межах складного речення є сполучні засоби (сполучники, сполучні слова, співвідносні (вказівні) слова).

Сполучники служать засобом поєднання предикативних частин складного речення(простих речень) в одне ціле, а також передають синтаксичні відношення між частинами складного речення. Розрізняють сполучники сурядності і сполучники підрядності. Сполучники сурядності поєднують в одне ціле частини складних речень, виражають єднальні, зіставно-протиставні і розділові відношення в складному реченні. Сполучники підрядності поєднують в одне ціле частини складних речень, виражають часові, умовні, причинові, наслідкові, порівняльні відношення. Сполучні слова пов'язують між собою в одне ціле частини складнопідрядних речень, виявляють синтаксичні відношення між частинами, з'являються одночасно і членами підрядної частини речення. У ролі сполучних слів виступають відносні займенники у різних відмінкових формах (хто, що, який, котрий, чий) і прислівники займенникового походження (як, де коли, куди та ін.).

Сполучники і сполучні слова, приєднуючи підрядну частину до головної, знаходяться у складі підрядної частини речення.

Видо-часові і способові форми дієслів - присудків різних частин складного речення скоординовані і знаходяться у певній залежності. Якщо в одній із частин порушити це співвідношення, то така конструкція або набуде іншого значення, або ж як складне речення стане неможливою.

Лексичні елементи, зокрема займенники, прислівники, спільні другорядні члени речення, нерідко визначають характер синтаксичних відношень і тісніше поєднують в одне ціле предикативні частини складного речення.

Порядок розміщення предикативних частин у складному реченні може бути відносно вільний, при якому частини речення можуть змінювати своє місце, і фіксований, незмінний, при якому кожна частина займає певне, властиве їй місце (наприклад, у з'ясувальних складнопідрядних реченнях).

Залежно від структури складних речень, від засобів поєднання предикативних частин в одне ціле усі складні речення поділяються на дві основні групи:

1)     сполучникові складні речення, предикативні частини якого поєднуються за допомогою сполучних засобів та інтонації;

2)     безсполучникові складні речення, предикативні частини якого поєднуються за допомогою тільки інтонації.

Сполучникові складні речення залежно від того, за допомогою яких сполучників поєднуються їхні предикативні частини, поділяються на дві структурно-семантичні групи:

1)     складносурядні речення, предикативні частини якого поєднуються в одне ціле за допомогою сполучників сурядності та інтонації;

2)     складнопідрядні речення, предикативні частини якого поєднуються в одне ціле за допомогою сполучників підрядності, сполучних слів, інтонації.

Семантична відмінність поміж складносурядними і складнопідрядними реченнями полягає в тому, що виражаючи різні граматичні значення, сполучники підрядності і сполучні слова вказують одночасно і на залежність однієї частини речення від іншої, в той час, як сполучники сурядності вказують на відсутність залежності однієї частини речення від іншої.

5.5. Складносурядне речення

Складносурядними називаються складні речення, частини яких незалежні одна від іншої і граматично поєднуються сурядними сполучниками. Наприклад: Стиха долітають звуки піаніно, а думки своє снуюють (Івг.).

Рівнозначність частин є однією з найхарактерніших ознак складносурядних речень, де кожна частина зберігає значення окремого повідомлення і відносну синтаксичну незалежність, а також відносну самостійність.

Другою характерною ознакою речень цього типу є те, що їх частини поєднуються між собою сполучниками сурядності, які завжди знаходяться тільки між цими частинами, не належать жодній з них, а складносурядному реченню в цілому.

Цим складносурядні речення суттєво відрізняються від складнопідрядних, в яких сполучник та сполучне слово належать підрядній частині.

Однією із структурних ознак складносурядного речення є й те, що ніколи одна з його частин не може знаходитися у середині іншої, чим також ці речення істотно відрізняються від складнопідрядних.

Найважливішими засобами поєднання частин складносурядного речення є сполучники сурядності та інтонація, а також співвідношення видових, часових, способових форм дієслів, зв'язок між частинами речення може також здійснюватися за допомогою займенників, спільних членів речення, порядку частин речення.

Інтонація складається із мелодики звучання, інтенсивності, темпу мовлення, пауз. Вона може бути перелічувальною, протиставно-зіставною, градаційною, розділовою. Проте пов'язати окремі різновиди інтонацій з конкретними типами складносурядних речень не можна, бо те ж саме речення може інтонуватися по-різному.

Дуже важливою є роль сполучників сурядності в організації складносурядних речень, серед них, як відомо, виділяють єднальні (приєднувальні і пояснювально- приєднувальні), протиставні, розділові. Класифікація сполучників лежить і  в основі класифікації складносурядних речень, бо сполучники є не тільки засобом виявлення взаємовідношень між частинами цих речень.

У кожному складносурядному реченні виступає щонайменше два засоби взаємозв'язку між предикативними частинами - сполучники сурядності та інтонація, які є найголовнішими. Що ж до інших засобів, то їх може і не бути.

Залежно від сполучників, за допомогою яких поєднуються між собою частини складносурядних речень, розрізняють такі їх типи:

-       складносурядні речення з єднальними сполучниками і(й), та, та й, ні ... ні, як ...так (наприклад: Вже червоніють помідори, і ходить осінь по траві (Рил.);

-       складносурядні речення з приєднувальними сполучниками та й, ще й, також, причому, притому (наприклад: Вона настирливо з тобою говорила, та й їй далась нелегко та розмова (Л.У.);

-       складносурядні речення з пояснювально-приєднувальними сполучниками тобто, себто, а саме, як то, (наприклад: Ця баба з ґанжою, як-то бувають з ґанжою коні або корови(Н.-Лев.);

-       складносурядні речення із зіставно-протиставними сполучниками а, але, та (але), проте, однак, зате, так, не тільки ... а й, не лише ... але й, (наприклад: Самій те трудно збитися з путі, та трудно з неї збитися в гурті(Л.У.);

  •  складносурядні речення з розділовими сполучниками або, чи, а чи, чи ...чи, то ... то, чи то ... чи то, не то ... не то (наприклад: То Катря усе хвалить, то Катря усе ганить (М.В.).

5.6. Складнопідрядне речення

Складнопідрядними називаються складні речення, частини яких залежні одна від одної і граматично поєднуються підрядними сполучниками. Наприклад: Я знову згадав ті хвилини, що душу п'янили мою (Сос.).

Частини складнопідрядних речень нерівноправні: одна з них підлягає, підпорядковується іншій частині, перебуває в певній залежності від неї. Залежна частина складнопідрядного речення називається підрядною, а та частина, від якої залежить підрядна частина, називається головною.

Основними засобами зв'язку між частинами складнопідрядного речення є:

-       інтонація, яка об'єднує частини речення в одне інтонаційно завершене ціле;

-       сполучники підрядності, які належать до підрядної частини і поєднують її з головною частиною;

-       сполучні слова, які пов'язують підрядну частину з головною, а також є членами речення підрядної частини;

-       співвідносні, або вказівні слова, які належать до складу головної частини, однак не виражають самого значення;

-       розміщення частин складнопідрядного речення;

-       співвідношення видо-часових і способових форм дієслів.

Підрядна частина речення може стояти перед, після і всередині головної частини. Наприклад: Куди голка, туди й нитка (Н. тв.); Я люблю тишу, коли море зітхає у тьмі (Сос.); А там, де мене чекають, рипає хвіртка тоскно (Драч.).

За значенням і будовою складнопідрядні речення поділяються на такі види:

-     складнопідрядні речення з підрядними означальними;

-     складнопідрядні речення з підрядними з'ясувальними;

-     складнопідрядні речення з підрядними обставинними.

Підрядні означальні речення виконують функцію розгорнутого означення до якогось члена головного речення, вираженого іменником, відповідають на питання який? (у різних відмінках і родах) і приєднуються до головного речення за допомогою сполучних слів який, що, де, куди, звідки, коли та сполучників що, щоб, наче, неначе, ніби, як. Наприклад: Та не злічить віків, що встигли вже пройти (Филип.).

Близькими до означальних є підрядні речення займенниково-означальні, які пояснюють член головного речення, виражений займенниками той, такий, все, кожний, вжитими у значенні іменника. Наприклад: Все, що гарне у природі, розцвітає в ці деньки (Рил.).

Підрядні з'ясувальні речення відповідають на питання всіх відмінків і відносяться до дієслів у головному речені, які означають мовлення, мислення, почуття, приєднуються до головного речення за допомогою сполучників що, як, щоб, ніби, мов, наче та сполучних слів хто, який, чий, котрий, де, куди, коли, як. Наприклад: Щасливий, хто сни має милі (Л.Укр.).

Підрядні обставинні речення відповідають на питання обставин і поділяються на підрядні речення способу дії, ступеня, порівняльні, місця, часу, причини, мети, умовні і допустові, наслідкові.

Підрядні речення способу дії і ступеня вказують на спосіб дії або ступінь вияву ознаки, названої в головному реченні, вони відповідають на питання як? яким способом? у якій мірі? наскільки? і приєднуються сполучниками як, що, щоб, ніби, мов. Наприклад: А сонечко встане, як перше вставало (Шевч.).

Підрядні речення порівняльні відносяться до всього головного речення і пояснюють його зміст, вони відповідають на питання як? як саме? подібно до чого? і приєднуються до головного сполучниками як, мов, наче, немовби. Наприклад: Плив журавлиний караван, неначе кликав у дорогу (Сос.).

Підрядні речення місця вказують на місце або напрям дії, про яку йде мова в головному реченні, і залежать від усього головного речення, вони відповідають на питання де? куди? звідки?, приєднуються до головної частини речення сполучними словами де, куди, звідки. Наприклад: Тепер я скрізь, де світло і любов (Филип.).

Підрядні речення часу вказують на час дії, про яку йде мова в головному реченні, пояснюють головне речення в цілому, вони відповідають на питання коли? відколи? доки? з якого часу? до якого часу?, приєднуються сполучниками і сполучними словами коли, поки, доки, ледве, скоро, як, як тільки. Наприклад: Будеш, батьку, панувати, поки живуть люди (Шевч.).

Підрядні речення причини вказують на причину, якою зумовлена дія головного речення, й залежать від усієї головної частини, вони відповідають на питання чому? через що? з якої причини?  і приєднуються до головної частини сполучниками бо, тому що, від того що, через те що, завдяки тому що, у зв'язку з тим що, оскільки. Наприклад: Я вірю в ті чари, бо серцем я їх почуваю (Л.Укр.).

Підрядні речення мети вказують на мету того, про що йде мова в головному реченні. Вони залежать від усієї головної частини, відповідають на питання для чого? з якою метою? нащо?  і приєднуються за допомогою сполучників щоб, для того, щоб, з тим щоб, аби. Наприклад: Я сказав для того, щоб тільки не йти з ним (Л.У.).

Підрядні речення умовні вказують на умову, за якої відбувається чи може відбуватися те, про що йде мова в головній частині, відповідають на питання за якої умови?, приєднуються за допомогою сполучників якщо, коли, коли б, як. Наприклад: Якщо сьогодні я прийду до неї, вона мене в Олександрію візьме (Л.У.).

Підрядні речення допустові вказують на те, що могло б перешкодити дії у головній частині. Вони відповідають на питання незважаючи на що?, приєднуються до головної частини сполучниками хоч (хоча), дарма що, як не, куди не, незважаючи на те що. Наприклад: Хоч не рідний син Ярема, а щира дитина  (Шевч.).

Підрядні речення наслідкові вказують на наслідок того, про що йде мова в головній частині. Вони пояснюють головну частину в цілому, не відповідають на якесь питання і приєднуються сполучником так що. Наприклад: На дні тієї щілини був мочар, росла осока та очерет, так що ніяк не можна було туди прокласти шлях (Н.-Лев.).

Будь-яка підрядна частина складнопідрядного речення від головної відокремлюється комою або комами, якщо знаходиться в середині головної частини.

Складнопідрядні речення з кількома підрядними - це такі речення, до складу яких входять два або більше підрядних речень. Наприклад: Коли людині є що сказати, вона виллє з глибини власної душі все те, що має, на папір або полотно (І.Цюпа).

Складнопідрядні речення з кількома підрядними поділяються на три види:

-     складнопідрядні речення з однорідною підрядністю;

-     складнопідрядні речення з неоднорідною підрядністю;

-     складнопідрядні речення з послідовною підрядністю.

Однорідною підрядністю називається така підрядність, при якій однакові за значенням підрядні частини відносяться до одного й того ж члена головної частини чи до всієї головної частини. Наприклад: Розкажи, як за горою сонечко сідає, як у Дніпра веселочка воду позичає (Шевч.).

Неоднорідною називається така підрядність, при якій кілька однакових за значенням підрядних частин відносяться до різних членів головної частини. Наприклад: Сизий бузок, котрим обсаджені були стежки, переліз на їх гладеньке місце і вільно ріс там, де ходили людські ноги (Мирн.).

Неоднорідною називається також така підрядність, при якій кілька різних за значенням підрядних частин по-різному відносяться до головної частини: одна з частин пояснює один з членів головної частини, а друга - головну частину в цілому. Наприклад: Якби не жовте листя в садках, то можна було б подумати, що надворі не бабине літо, а справжнє літо (Н.-Лев.).

Послідовною підрядністю називається така підрядність, при якій перша підрядна частина залежить від головної, друга - від першої підрядної частини, третя - від другої і т.д. Наприклад: Діти не знали, скільки минуло часу відтоді, як вони полізли в підземний хід (Донч.).

5.7. Безсполучникове складне речення

Поряд із складними реченнями, в граматичній організації яких найважливішу роль відіграють сполучники, у мові широко представлені також складні речення, частини яких поєднуються між собою без використання сполучників і сполучних слів, а за допомогою інтонації та інших засобів.

Безсполучникові речення - це складні речення, частини яких об'єднуються в одне синтаксичне і семантичне ціле за допомогою інтонації, без сполучників. Наприклад: Вірю: з каменю б'є джерело (Мал.).

Основними засобами зв'язку між частинами безсполучникового речення є:

-       інтонація, яка об'єднує частини речення в одне інтонаційно завершене ціле;

-       співвідношення видо-часових форм дієслів-присудків;

-       семантичний зв'язок;

-       порядок розташування частин;

-       паралелізм синтаксичної структури поєднуваних частин;

-       спільні для частин речення члени.

Залежно від характеру інтонації, за допомогою якої поєднуються в одне синтаксичне і семантичне ціле частини, безсполучникові складні речення поділяються на такі типи:

-     перелічувальні;

-     протиставні;

-     зумовлені;

-     пояснювальні.

За характером смислових зв'язків між частинами розрізняють безсполучникові речення з однорідними частинами, які не підпорядковані одна одній (Осінній вечір морозом дихав, у небі місяць немов п'ятак... (Симон.);а також з неоднорідними частинами, одна з яких пояснює іншу (Защебетав соловейко - пішла луна гаєм (Шевч).

Між частинами безсполучникових речень ставляться такі розділові знаки: кома, крапка з комою, тире, двокрапка.

1.     Кома ставиться у тому випадку, коли частини безсполучникових речень виражають одночасність або послідовність подій чи явищ. Наприклад: Облітають квіти, обриває вітер пелюстки печальні (Сос.).

2.     Крапка з комою ставиться тоді, коли частини безсполучникового речення не тісно пов'язані за змістом і коли в середині речення уже є розділові знаки. Наприклад: Десь весело дзюрчить струмок, у скісному промінні сонця грає роєм мушва, - якесь шамотіння, якісь вечірні лісові звуки долітають до чуткого вуха 

3.     Тире ставиться:

-     при порівнянні, зіставленні чи протиставленні першої і другої частин безсполучникового складного речення. Наприклад: Зайця ноги носять - вовка зуби годують  (Н. тв.).

-     якщо друга частина виражає наслідок. Наприклад: Пильно подивилась - сльози покотились (Шевч.).

-     якщо в першій частині виражається час або умова. Наприклад: Була б охота - знайдеться робота (Н. тв.).

-     якщо передається швидка зміна дій, явищ. Наприклад: Погасив світло знов - ось тобі й ніч (Гуц).

4.     Двокрапка ставиться між частинами безсполучникового складного речення , якщо друга частина розкриває чи доповнює зміст першої або вказує на причину того, про що говориться в першій частині. Наприклад: Оксані радість: мати одрізала з полотна хустину (Гол).  

5.8. Складні синтаксичні конструкції

Серед складних синтаксичних конструкцій, що складаються з кількох предикативних частин, визначено такі типи:

-     безсполучникові багатокомпонентні речення;

-     складносурядні багатокомпонентні речення;

-     складнопідрядні багатокомпонентні речення;

-     складні багатокомпонентні речення змішаного типу;

-     періоди;

-     конструкції з чужим мовленням.

У сучасній українській літературній мові поширені складні речення з однорідною і неоднорідною безсполучниковістю. Наприклад: Послався зелений барвінок, червоніє зірка, повився горобиний горошок, вовча ступа попустила широке листя, розкинувся до землі синій ряст, розрослася зелена рута (М.В.).

У мові досить широко представлені складносурядні багатокомпонентні речення, предикативні частини яких поєднуються в одне ціле за допомогою єднальних, приєднувальних, розділових  сполучників. Наприклад: Тяжких дерев  стривожені ряди загомоніли раптом, затремтіли, і довгі трави стебла похилили, і покотилася недобра вість, і змовкло все (Рил.).

Серед складнопідрядних багатокомпонентних речень розрізняють конструкції з послідовною підрядністю, конструкції з супідрядністю, конструкції з послідовною підрядністю і супідрядністю, такі речення мають декілька підрядних частин. Наприклад: Лише той гідний світлого майбутнього, хто свято шанує минуле, пишається героїчною історією свого народу і все робить для того, щоб сучасне було не менш славне, щоб уписалося воно золотими сторінками на скрижалях історії (Цюпа.).

В одному складному реченні, до якого входить кілька предикативних частин, можуть поєднуватися різні типи зв'язку: безсполучниковий зв'язок, сполучники сурядності, сполучники підрядності. Виділяють такі типи складних багатокомпонентних речень змішаного типу:

-     речення з сурядністю і підрядністю;

-     речення з сурядністю і безсполучниковим зв'язком;

-     речення з підрядністю і безсполучниковим зв'язком;

-     речення з сурядністю, підрядністю і безсполучниковим зв'язком.

Наприклад: І день іде, і ніч іде, і дивуєшся чому не йде Апостол правди і науки (Т.Ш.).

Складні багатокомпонентні речення змішаного типу властиві переважно мові художньої літератури та публіцистичному і науковому стилям мови.

Період - це розгорнутий вислів, що як своїм змістом, так і інтонаційно чітко розпадається на дві взаємно врівноважені частини і характеризується єдністю змісту і інтонації. За своїм складом це багаточленне складне речення, з інтонаційного погляду період характеризується ритмічною завершеністю інтонації. Перша частина періоду, що містить у собі основу вислову і характеризується наростанням інтонації, називається підвищенням, а друга, заключна - зниженням. У великих за обсягом періодах підвищення і зниження за допомогою невеликих пауз можуть розпадатися на дрібніші частини - члени періоду. Наприклад: Чи тільки терни на шляху знайду, чи до мети я повної дійду, чи без пори кінчу той шлях тернистий, - бажаю так скінчити я свій шлях, як починала: з співом на устах  (Л.У.).

До складних синтаксичних конструкцій тісно прилягають і конструкції з чужим мовленням, під яким розуміють різні способи передачі мовлення чи думок якоїсь особи, що включаються в авторську розповідь.

Форми і засоби передачі чужого мовлення залежать від ситуації спілкування, мети, призначення повідомлення.

Залежно від лексико-синтаксичних засобів і способів передачі чужого мовлення розрізняють такі форми:

-     форми прямої передачі (пряма мова);

-     форми непрямої передачі (непряма мова);

-     невласне пряма мова;

-     діалогічне мовлення;

-     цитація.

Пряма мова - це точно відтворений чужий вислів із збереженням його лексичних. синтаксичних і інтонаційних особливостей. Вона, як правило, супроводжується словами автора, з яких стає відомо, кому належить пряма мова, за яких обставин і в який спосіб вона була висловлена. Наприклад: Промовила конвалія: "Прощай, гаю милий!" 

Слова автора можуть стояти перед прямою мовою, в середині її або після неї.

Слова автора при прямій мові є синтаксичним центром, що організовує конструкцію з чужим мовленням, вони є засобом введення в розповідь чужого мовлення. Пряма мова і слова автора завжди виступають як окремі речення, зв'язки прямої мови зі словами автора на письмі регламентуються пунктуаційними правилами, а в усному мовлені - інтонацією.

Непряма мова - це чуже мовлення, введене автором розповіді в текст у формі з'ясувальної підрядної частини складнопідрядного речення. Вона не є самостійною синтаксичною одиницею, а разом із словами автора становить складнопідрядне з'ясувальне речення, в якому головна частина - це слова автора, а підрядна - непряма мова. При цьому способі передачі чужого мовлення синтаксичним центром, що організує конструкцію з чужим мовленням, виявляються слова автора, які виступають у ролі головної частини складнопідрядного речення. Наприклад: Мати через пліт запитала сина, куди він збирався (Ст.).

Невласне пряма, або вільна непряма мова є особливим стилістичним прийомом, за допомогою якого автор глибоко розкриває внутрішні почуття героїв, їхні думки, переживання, прагнення. Вона становить суміш непрямої мови з елементами прямої, зберігаючи при цьому певною мірою порядок слів, інтонацію, дослівні вислови, емоційність мови персонажів. Це так зване внутрішнє мовлення, яке передається шляхом ніби перевтілення у свого героя. Наприклад: Кайдашиха обтерла білою хусткою сап'янці і гордовито дивилася навкруги: дивіться, мов люди добрі, яка панія їде до вас у гості (Н.-Лев.).

Діалог - це дослівно відтворена розмова двох чи кількох осіб. Чуже мовлення, передане у формі діалога, може супроводжуватись і словами автора, але це буває далеко не завжди: нерідко діалогічне мовлення виступає без супроводу слів автора. Та й пунктуаційно діалог оформляється своєрідно: перед кожною репликою ставиться тире, а слова кожної особи пишуться з нового рядка. Наприклад:

-     Миколка, це ти?

-     Я ... - та скривився, скривився.

-     Як це ти, що це?... (Тесл.)

У наукових та публіцистичних працях з метою підтвердження висловленої думки чи її пояснення використовуються цитати. Цитата - це особливий різновид чужого мовлення, який являє собою дослівно переданий уривок з якогось твору. Цитати можуть наводитися як у супроводі слів автора, так  і без них.

Синтаксична будова цитат буває різною. Одні з них являють собою просте чи складне речення, інші мають у своєму складі кілька речень, а деякі - лише частину речення. Наприклад: "Від часу Шевченкового "Поховайте та вставайте, кайдани порвіте" Україна не чула такого сильного, гарячого та поетичного слова як із уст сії слабосилої, хворої дівчини" (Фр.). Після наведення цитати вказується на її джерело (автор, назва праці, місце видання, видавництво, рік видання, сторінки).

5.9. Синтаксичні особливості
офіційно-ділового стилю мови

Офіційно-діловий стиль, обслуговуючи сферу ділових, юридично-правових, виробничо-економічних та дипломатичних стосунків, має характерні синтаксичні особливості:

1.     Діловий папір має, як правило, розповідний характер, тому питальні та окличні речення зустрічаються в документах досить рідко.

2.     Загальний зміст речення передає прямий порядок слів, який полягає в тому, що підмет ставиться перед присудком, узгоджене означення - перед означуваним словом, незгоджене - одразу ж після нього, вставні слова, які пояснюють окремі поняття чи систематизують виклад, переважно ставляться на початку речення. Наприклад: Службові документи розрізняють за найменуванням, походженням, місцем виникнення, призначенням.

3.     Використання непрямого порядку слів у ділових паперах виправдане лише в тому випадку, коли логічний наголос падає на присудок (тоді присудок ставиться перед підметом).

4.     Присудок ставиться переважно у формі теперішнього часу зі значенням позачасовості, постійності. Великого поширення набули пасивні конструкції, в яких вибір присудка часто буває досить обмеженим у зв'язку з лексичним значенням підмета. Наприклад: вимоги до якості задовольняються. Такі речення утворюються за певними моделями, доцільність яких перевірена тривалою практикою.

5.     Одним з характерних проявів ділового стилю є нанизування відмінків, тобто розміщення кількох слів підряд в одному відмінку, найчастіше в родовому або орудному. Наприклад: Господарські об'єднання можуть самостійно розв'язувати важливі питання науки, техніки, управління.

6.     Довжина і складність будови простого речення збільшується також за рахунок віддієслівних іменників і тих зворотів, яких ці іменники вимагають після себе.

7.     Синтаксис ділової документації характеризується вживанням інфінітивних конструкцій у реченнях резолютивного змісту. У розпорядчій документації рекомендується вживати дієслова інфінітивної форми (затвердити, попередити). Наказові форми дієслова (наказую, пропоную) вживаються лише в першій особі однини.

З метою економічності вислову і точності відтворення думки в службових документах часто вживаються дієприкметникові і дієприслівникові звороти.

Особливістю офіційно-ділового стилю є переважне вживання непрямої мови. До прямої мови в офіційно-діловому стилі мови звертаються тільки в тих випадках, коли дослівна передача тексту необхідна (цитування документів, актів).

В офіційно-діловому стилі мови активно вживаються безособові речення (Звертаємо Вашу увагу), речення з однорідними членами, а також активно вживаються пасивні конструкції (комісією встановлено...).

Просте речення не завжди може відобразити складність взаємозв'язків між фактами, їх послідовність, тому в офіційно-діловому стилі мови активно вживаються складні речення, частіше складнопідрядні.

Розташування простих речень у межах складного речення в ділових текстах таке: означальні підрядні речення звичайно ставляться поряд з тим іменником, до якого вони належать; обставинне підрядне речення розміщується перед головним, або одразу за ним, залежно від призначення. Якщо треба наголосити обставини реалізації дії, тоді підрядне речення ставиться попереду, а якщо ж підрядне речення лише пояснює, посилює головну думку, то його можна ставити і після головного.

Тенденція до стислості при викладі фактів впливає на будову складного речення та на кількість слів у ньому.

 

5.10. Запитання і завдання для самоперевірки

1.     Що таке словосполучення?

2.     Чим словосполучення відрізняється від речення?

3.     Які типи словосполучень Ви знаєте?

4.     Що таке речення?

5.     Назвіть ознаки речення.

6.     За якими показниками здійснюється класифікація простих речень?

7.     Які  речення називають двоскладними?

8.     Які головні члени речення Ви знаєте?

9.     Що таке означення? Які є означення? 

10. Що таке прикладка? Як вона приєднується до означуваного слова?

11. Що таке додаток? Які додатки Ви знаєте?

12. Що таке обставина? На які групи поділяються обставини за значенням?

13. Які речення називаються односкладними? Назвіть типи односкладних речень.

14. Що називається номінативним реченням?

15. Які члени речення називаються однорідними? 

16. Яке  речення називається  складним? Назвіть його ознаки.

17. Назвіть засоби поєднання простих речень у складне, охарактеризуйте ці засоби.

18. У чому полягає відмінність між складносурядними та складнопідрядними реченнями? 

19. Які  речення називаються  складносурядними? Назвіть їх ознаки.  

20. Назвіть типи складносурядних речень. Дайте їм характеристику.

21. Які  речення називаються  складнопідрядними?

22. Назвіть типи складнопідрядних речень. Дайте їм характеристику.  

23. Що називається однорідною, неоднорідною та  послідовною підрядністю?

24. Дайте характеристику безсполучниковому  реченню, які засоби зв¢язку між його частинами? 

25. Назвіть типи безсполучникових речень. 

26. Які є типи складних синтаксичних конструкцій?

27. Що таке конструкції з чужим мовленням? Назвіть їх форми.

28. Які характерні синтаксичні особливості офіційно-ділового стилю мови?

29. Яке розташування простих речень у межах складного речення характерне для ділових паперів?


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

1697. Правове регулювання транспортних послуг в туризмі та міжнародних подорожах 32.37 KB
  Правове регулювання послуг морського транспорту у сфері туризму і міжнародних подорожей. Правові форми реалізації послуг залізничного транспорту у сфері туризму і міжнародних подорожей.
1698. Автоматизація технологічних процесів 34.69 KB
  Автоматизація виробництва – це процес в розвитку машинного виробництва, при якому функції керування та контролю, раніше виконувані людиною, перекладаються на прилади і автоматичне обладнання.
1699. Свободное падение тел. Движение тела, брошенного вертикально вверх. 37.5 KB
  Свободным падением называется такое движение тела, когда на него действует только сила тяжести.
1700. Применение мер пресечения 49.25 KB
  Меры пресечения как меры уголовно-процессуального принуждения. Основания и порядок применения мер пресечения. Виды мер пресечения в уголовном процессе
1701. Социально-педагогическая адаптация личности 50.08 KB
  Сущность понятия психологическая аккультурация. Значение межкультурных контактов для адаптации. Рассмотреть U – образная кривая адаптации В. Оберга и W - кривая адаптации. Факторы, влияющие на процесс адаптации к новой культурной среде. Программы преодоления культурно шока.
1702. Сучасні проблеми і тенденції соціально-економічного розвитку України 25.17 KB
  Стан справ в економіці України залишається вкрай складним. Українська економіка змушена долати наслідки планово-розподільної системи господарювання.
1703. Исследование газоразрядной плазмы зондовым методом 54.25 KB
  Цель работы - ознакомиться с зондовым методом исследования плазмы и приобрести навыки экспериментального определения основных параметров плазмы в газоразрядном приборе: потенциала плазмы, температуры электронного газа, концентраций заряженных частиц.
1704. Проектирование одноцепной ВЛ 500 кВ ПС 139.05 KB
  Определение расчетных климатических условий. Электрический расчет проводов. Определение единичных нагрузок на провод АС 400/51. Определение единичных нагрузок на трос ТК – 70. Расчет и комплектование гирлянд изоляторов.
1705. CALS-технологии. Continuous Acquisition and Lifecycle Support 171.89 KB
  CALS (Continuous Acquisition and Lifecycle Support — непрерывная информационная поддержка поставок и жизненного цикла) означает совокупность принципов и технологий информационной поддержки жизненного цикла продукции на всех его стадиях.