17978

ФІНАНСИ ПІДПРИЄМСТВ

Лекция

Финансы и кредитные отношения

ТЕМА 5. ФІНАНСИ ПІДПРИЄМСТВ Основні питання теми. Сутність фінансів підприємств їх функції та основи організації. Виторг від реалізації продукції робіт та послуг його розподіл. Оборотні кошти підприємств їх економічна суть і організація. Основні засоби...

Украинкский

2013-07-06

112 KB

4 чел.

ТЕМА 5. ФІНАНСИ ПІДПРИЄМСТВ

Основні питання теми.

  1.  Сутність фінансів підприємств, їх функції та основи організації.
  2.  Виторг від реалізації продукції, робіт та послуг, його розподіл.
  3.  Оборотні кошти підприємств, їх економічна суть і організація.
  4.  Основні засоби, їх склад.
  5.  Фінансовий стан підприємства.

1. Сутність фінансів підприємств, їх функції та основи організації.

Фінанси підприємств є складовою частиною фінансової системи. Як і фінансам у цілому, їм властиві певні загальні та специфічні ознаки:

загальною ознакою фінансів підприємств є те, що вони виражають сукупність економічних (грошових) відносин, пов'язаних із розподілом вартості валового внутрішнього продукту;

специфічні ознаки фінансів підприємств виражають грошові відносини, що залежать від первинного розподілу вартості валового внутрішнього продукту, формування і використання грошових доходів і децентралізованих фондів.

Виходячи із загальної та специфічних ознак, можна сформулювати визначення фінансів підприємств: 

Фінанси підприємств - це економічні відносини, які відображають формування, розподіл та використання грошових фондів і доходів суб'єктів господарювання в процесі відтворення. Це економічні відносини, що пов’язані з рухом грошових потоків, формуванням. Розподілом і використанням доходів і грошових фондів суб’єктів господарювання в процесі відтворення.

Таким чином, фінанси підприємств безпосередньо пов’язані з рухом грошових коштів. Саме тому досить часто під поняттям "фінанси підприємств" розуміють грошові кошти та фінансові ресурси. Однак самі кошти чи фінансові ресурси не розкривають повністю сутності фінансів. Так само як і загальнодержавні фінанси, фінанси підприємств являють собою певні грошові відносини на всіх рівнях господарювання (це також видно із визначення фінансів підприємств). Однак не всі грошові відносини належать до фінансових. Грошові відносини перетворюються на фінансові, коли рух коштів стає відносно самостійним. Таке відбувається в процесі формування, розподілу, використання грошових доходів та фондів згідно з цільовим призначенням у формі фінансових ресурсів.

До фінансів підприємств належать такі групи фінансових відносин:

пов'язані з формуванням статутного фонду суб'єктів господарювання;

пов'язані з утворенням та розподілом грошових доходів: виручки, валового та чистого доходу, прибутку, грошових фондів підприємств;

які виникають між іншими суб'єктами господарювання; (з постачальниками, покупцями, будівельно-монтажними і транспортними організаціями, поштою і телеграфом, з підприємствами, організаціями і фірмами іноземних держав, тобто відносини, пов'язані з реалізацією готової продукції, придбанням матеріальних цінностей, з господарською діяльністю підприємства);

які виникають між підприємством і банківськими установами, страховими компаніями у зв'язку з одержанням та погашенням кредитів, сплатою відсотків за кредит та інші види послуг, одержанням відсотків за розміщення та зберігання коштів, а також у зв’язку зі страховими платежами та відшкодуваннями за різними видами страхування;

що виникають у підприємств з державою з приводу податкових та інших платежів у бюджет та цільові фонди, бюджетного фінансування, одержання субсидій;

що формують у підприємств у зв'язку з внутрішньовиробничим розподілом доходів та фондів, (це відносини між філіями, цехами, відділами, які пов'язані з розподілом прибутку, оборотних коштів, а також відносини з робітниками та службовцями - це виплата заробітної плати, премій, матеріальної допомоги, дивідендів за акціями і т.д.).

Отже об'єктами фінансів підприємств є: економічні відносини, пов'язані з рухом коштів, формуванням та використанням грошових фондів. Суб'єктами таких відносин можуть бути підприємства, організації, банківські установи та страхові компанії, позабюджетні фонди, інвестиційні фонди, аудиторські організації, інші суб'єкти господарювання.

Для усіх видів відносин загальним є те, що всі вони мають вартісне вираження і виникають за ініціативою самого підприємства або контрагента.

Безпосередньою сферою фінансових відносин підприємств є процеси первинного розподілу вартості суспільного продукту (с+v+m), коли вона розподіляється на вартість матеріальних витрат (с), необхідного продукту (v), додаткового продукту (m). При цьому утворюються різні фонди грошових доходів. За допомогою фінансів у суспільному виробництві відбувається рух грошових коштів, які набирають специфічної форми фінансових ресурсів, що формуються у суб'єктів господарювання та держави.

У процесі відтворення фінанси підприємств як економічна категорія проявляються та виражають свою суть через такі функції:

  1.  Формування фінансових ресурсів у процесі виробничо-господарської діяльності;
  2.  Розподіл та використання фінансових ресурсів для забезпечення поточної виробничої та інвестиційної діяльності, для використання своїх зобов'язань перед фінансово-банківською системою та для соціально-економічного розвитку підприємств;
  3.  Контроль за формуванням та використанням фінансових ресурсів у процесі відтворення.

Формування фінансових ресурсів на підприємстві відбувається під час формування статутного фонду, у процесі розподілу грошових надходжень в основні та оборотні кошти, а також під час використання доходів на формування резервного фонду, фонду споживання і фонду нагромадження. У зв'язку з цим поняття "формування" та "розподіл" доцільно розглядати як єдиний процес у суспільному виробництві.

Рух грошових потоків кількісно відображає всі стадії процесу відтворення через формування, розподіл та використання грошових доходів, різноманітних цільових фондів. Таким чином, фінанси "сигналізують" про виникнення вартісних диспропорцій: дефіциту грошових коштів, неплатежів, нецільового використання коштів, збитків та інших негативних явищ у процесі фінансово-господарської діяльності підприємств. Отже, фінансам притаманна контрольна функція.

Обов'язковими передумовами ефективного функціонування фінансів є:

різноманітність форм власності;

свобода підприємництва та самостійність у прийнятті рішень;

вільне ринкове ціноутворення та конкуренція;

самофінансування підприємства;

правове забезпечення правил економічної поведінки всіх суб'єктів підприємницької діяльності;

обмеження і регламентація державного втручання в діяльність підприємств.

Функціонування фінансів підприємств здійснюється не автоматично, а за допомогою цілеспрямованої їх організації.

Під організацією фінансів підприємств розуміють форми, методи, способи формування та використання ресурсів, контроль за їх кругообігом для досягнення економічних цілей згідно з чинним законодавством.

В основу організації фінансів підприємств покладено комерційний розрахунок, який базується на принципах:

саморегулювання;

самоокупності;

самофінансуванням.

Комерційний розрахунок полягає в постійному порівнюванні витрат та результатів діяльності (порівняти з державними підприємствами). Комерційний розрахунок передбачає справжню фінансову незалежність підприємств, тобто право самостійно вирішувати, що і як виробляти, кому реалізовувати продукцію, як розподілити виручку від реалізації продукції, як розпорядитись прибутком, які фінансові ресурси формувати та як їх використовувати. Повна самостійність підприємств не означає, однак, відсутності будь-яких правил їх поведінки. Ці правила розроблено та законодавче закріплено у відповідних нормативних актах, тобто підприємства приймають рішення самостійно, але в рамках чинного законодавства.

Держава не втручається в самостійність прийняття рішень підприємств з приводу фінансової діяльності, але впливає на співвідносини господарюючих суб'єктів за допомогою економічних методів (податкової, амортизаційної, валютної політики).

Комерційний розрахунок полягає в постійному порівнюванні витрат та результатів діяльності. При цьому підприємства є фінансово незалежними, але діють у рамках, встановленого державою чинного законодавства. На ряду з цим держава впливає на фінансову діяльність за допомогою економічних методів (податкової, амортизаційної, валютної політики).

На організацію фінансів впливають організаційно-правові форми господарювання, сфера та характер діяльності підприємств. Це проявляється в процесі формування капіталу (статутного фонду), розподілу прибутку, утворення грошових фондів, внутрішньовідомчого розподілу засобів, у взаємовідносинах з бюджетом тощо.

У ринковій економіці основною формою господарювання є акціонерне товариство. Розрізняють товариство закритого та відкритого типів.

Акціонерне товариство закритого типу засновує обмежена кількість акціонерів. При цьому будь-який член товариства не може продати свого паю без згоди інших акціонерів, які мають переважне право на придбання цього паю.

Акціонерне товариство відкритого типу орієнтовано на більшу кількість акціонерів через встановлення відкритої передплати на акції. При цьому акціонер має право на власний розсуд продавати, дарувати чи заставляти свої акції.

Особливо поширеною організаційно-правовою формою є товариство з обмеженою відповідальністю. Кожен із учасників такого товариства вносить визначений пай у статутний фонд і згідно з ним одержує частку в доходах та майні товариства. Надалі відповідальність учасника товариства обмежується його паєм або внеском. Члени товариства за зобов'язаннями товариства не відповідають. Товариство відповідає за своїми боргами тільки майном, яке є в його активі. Майно формується за рахунок внесків учасників, доходів, одержаних від підприємницької діяльності та інших законних джерел. Товариство з обмеженою відповідальністю є юридичною особою, має свій статут. У статуті визначено порядок розподілу прибутку й ту його частину, яку розподіляють між членами відповідно до їхніх внесків.

На організацію фінансів підприємств впливають також галузеві особливості, специфіка виробництва, рівень його технічного забезпечення та рівень технологічних процесів, склад і структура виробничих витрат, вплив природнокліматичних факторів на виробництво.

Так, наприклад, у сільськогосподарському виробництві, гірничодобувній промисловості, капітальному будівництві дія природних та кліматичних факторів зумовлює особливості розподілу прибутку, необхідність формування фінансових ресурсів для протидії ризику, забезпечення страхового захисту засобів виробництва та результатів праці.

2. Виторг від реалізації продукції, робіт, послуг, його розподіл.

Процес виробництва завершується доведенням продукції до споживача. Для підприємства-виробника реалізація продукції є свідченням, що вона за споживчими властивостями, якістю та асортиментом відповідає суспільному попиту і потребам покупців.

На практиці використовуються два методи визначення моменту реалізації продукції:

  1.  метод нарахування (продукцію відвантажено або відпущено споживачу);
  2.  касовий метод (одержано кошти на рахунок постачальника за реалізовану продукцію).

Реалізація продукції завжди передбачає зміну форми вартості (Т-Г). Тому бартерні операції не можна вважати реалізацією продукції. За бартерного обміну товарів не відбувається руху коштів, нема надходжень виручки від реалізації продукції, тобто не відбувається зміни форми власності. На жаль, згідно з діючим господарським законодавством, бартерні операції нині включаються у звітність з реалізації продукції підприємств, що певною мірою викривляє реальний стан справ. (Приблизно 40% реалізації з усіх галузей в Україні відбулися за бартерних операцій).

Розмір виручки від реалізації продукції, за інших однакових умов, залежить від:

  1.  кількості, асортименту та якості продукції;
  2.  рівня реалізаційних цін і розрахункової дисципліни.

За умов ринкової економіки існують:

фіксовані ціни

(встановлюються адміністративно державою, переважно на послуги першої необхідності і на товари, які монопольно виготовляються державою (газ, електроенергія та інше)

• регульовані ціни

(встановлюються регулюванням рівня рентабельності товарів першої необхідності (хлібобулочні вироби, продукти дитячого харчування);

•  вільні ціни

(ціни, які складаються на ринку під впливом попиту та пропозиції).

Розрахунок ціни продукції можна здійснити за такими формулами:

1)Ц1 = С + П

С - собівартість продукції; П - прибуток.

2) Ц2 = С + П + ПДВ

ПДВ - податок на додану вартість.

  1.  ЦЗ = С + П + Аз + ПДВ

Аз - акцизний збір

  1.  Ц4 = С + П + Аз + ПДВ + ТН

ТН - торговельна націнка.

Залежно від того, кому реалізується продукція, встановлюються оптові та роздрібні ціни. Тобто відвантаження продукції здійснюється посередникам оптом або партіями за оптовими цінами. Посередники реалізують цю продукцію роздрібним торговим організаціям за цінами, які включають збутові націнки.

Виручка від реалізації продукції - це сума коштів, які надійшли на рахунок підприємства за реалізовану-продукцію.

Планову виручку від реалізації продукції визначають методом прямого рахунку, множенням кількості реалізованих виробів на їхню реалізаційну ціну і додаванням отриманих сум за всією номенклатурою:

В = Р*Ц

В - виручка;

Р - кількість реалізованих виробів;

Ц - ціна реалізації кожного виробу.

Обсяг реалізації продукції можна розрахувати, виходячи з товарного випуску виробів у плановому періоді, додаючи залишки на кінець планового періоду:

Р = З1+Т-З2

Р - обсяг реалізації в плановому періоді;

  1.  - залишки готової продукції на початок планового періоду;
    Т - випуск товарної продукції в плановому періоді;
  2.  - залишки готової продукції на кінець планового періоду.

Від величини виручки залежить не тільки внутрішньовиробниче відшкодування витрат і формування прибутку, а й своєчасність і повнота податкових платежів, погашення банківських кредитів.

Валовий доход визначається як різниця між виручкою та матеріальними й амортизаційними відрахуваннями у складі собівартості реалізованої продукції. (Валовий доход є важливим показником діяльності підприємства і характеризує її ефективність. У ньому відображається підвищення продуктивності праці, збільшення заробітної плати).

Чистий доход - це реалізація між валовим доходом і заробітною платою.

3. Оборотні кошти підприємств, їх економічна суть і організація.

Діяльність суб'єктів господарювання щодо створення та реалізації продукції здійснюється в процесі поєднання основних виробничих фондів, оборотних фондів і самої праці.

Безперервність процесу виробничої діяльності потребує постійного інвестування коштів у ці елементи для здійснення розширеного їх відтворення.

На відміну від основних виробничих фондів, оборотні фонди споживаються в одному виробничому циклі і їхня вартість повністю переноситься на вартість виготовленої продукції. При цьому одна їхня частина в речовій формі входить у створений продукт і набирає товарної форми, в якій її буде використано споживачем. Інша частина також повністю споживається в процесі виробництва, але, втрачаючи свою споживну вартість, у речовій формі в продукт праці не входить (паливо).

Оборотні кошти - це грошові ресурси, які вкладено в оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперервного виробництва та реалізації виготовленої продукції, які беруть участь у виробничому процесі один раз і повністю переносять свою вартість на собівартість продукції.

Організація оборотних коштів включає:

визначення складу і структури оборотних коштів;

визначення потреби підприємства в оборотних коштах;

визначення джерел формування оборотних коштів;

розпорядження та маневрування оборотними коштами;

відповідальність за зберігання та ефективне використання оборотних коштів.

Склад оборотних коштів - це сукупність окремих елементів оборотних виробничих фондів і фондів обігу.

Структура оборотних коштів - це питома вага вартості окремих статей оборотних виробничих фондів і фондів обігу в загальній сумі оборотних коштів.

Структура оборотних коштів має значні коливання в окремих галузях господарства. Вона залежить від складу і структури витрат на виробництво, умов поставок матеріальних цінностей, умов реалізації продукції, проведення розрахунків. (Приклади: вугільна промисловість, легка та харчова промисловість, машинобудування, нафтохімічна промисловість).

Класифікація оборотних коштів.

Класифікація оборотних коштів має важливе значення, оскільки дає можливість підприємству визначити оптимальний склад і структуру, потребу та джерела формування оборотних коштів. Від цього значною мірою залежить фінансовий стан підприємства.

/. Залежно від участі у кругообігу коштів:

оборотні кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди;

оборотні кошти, авансовані у фонди обігу.

II. За методами планування, принципами організації та регулювання:

нормовані;

ненормовані.

ПІ. За джерелами формування:

залучені;

власні та прирівняні до власних;

інші.

Необхідність і методи обчислення оборотних коштів. Поняття норм і нормативів оборотних коштів, їх розрахунок.

На практиці використовується два методи визначення потреби в оборотних коштах: прямий і економічний.

Прямий метод.

Метод прямого розрахунку забезпечує розробку обґрунтованих норм і нормативів з урахуванням багатьох факторів, які пов'язані з особливостями постачання, виробництва та реалізації продукції.

Визначення потреби в оборотних коштах здійснюється через їх нормування.

Нормування оборотних коштів передбачає врахування багатьох факторів, які впливають на господарську діяльність підприємств:

• умови постачання підприємств товарно-матеріальними цінностями: кількість постачальників, строки поставки, розмір транзитних партій, кількість найменувань матеріальних цінностей, форми розрахунків за матеріальні цінності;

• організація процесу виробництва: тривалість виробничого циклу, характер розподілу витрат протягом виробничого циклу, номенклатура випущеної продукції;

• умови реалізації продукції: кількість споживачів готової продукції, їх віддаленість, призначення продукції, умови її транспортування, форми розрахунків за відвантажену продукцію.

У разі заниження розміру оборотних коштів можливі перебої в постачанні й виробничому процесі, зменшення обсягу виробництва та прибутку, виникнення прострочених платежів і заборгованості.

Надлишок оборотних коштів призводить до нагромадження надмірних запасів сировини, матеріалів; послаблення режиму економії; створення умов для використання оборотних коштів не за призначенням.

Це досягається за допомогою проведення таких робіт:

1. Визначення норм запасів за статтями нормованих оборотних коштів.

Норма оборотних коштів - це відносний показник, який обчислюється в днях, відсотках чи гривнях.

  1.  Встановлення одноденного витрачення матеріальних цінностей, виходячи із кошторису витрат на виробництво.
  2.  Визначення нормативу оборотних коштів за кожною статтею в грошовому вираженні проводиться множенням одноденних витрат в грошовому вираженні на відповідну норму запасу в днях.
  3.  Розрахунок сукупного нормативу, або загальної потреби в оборотних коштах, на підприємстві проводиться підсумуванням нормативів за окремими статтями.
  4.  Визначення норм та нормативів за окремими статтями оборотних коштів для підрозділів підприємств, де використовуються матеріальні цінності та виготовляється продукція.

Значення нормування оборотних коштів:

  1.  правильне визначення нормативу оборотних коштів забезпечує безперервність і безперебійність процесу виробництва;
  2.  нормування оборотних коштів дає змогу їх ефективного використання;
  3.  від правильно встановленого нормативу оборотних коштів залежить виконання плану виробництва, реалізації продукції, прибутку та рівня рентабельності;
  4.  обґрунтовані нормативи оборотних коштів сприяють зміцненню режиму економії, мінімізації ризику підприємницької діяльності.

Економічний метод.

Визначення потреби в оборотних коштах прямим методом передбачає виконання розрахунків для кожного елемента оборотних коштів. Вони здійснюються на тривалий період, якщо раптово не змінюються асортимент продукції, технологія виробництва, умови постачання та збуту продукції. Обчислений методом прямого розрахунку норматив щорічно коригується підприємством з урахуванням змін виробничої програми і швидкості обертання оборотних коштів. Для корекції використовується економічний метод розрахунку.

Обчислений методом прямого розрахунку норматив на поточний рік ділять на дві частини:

перша - норматив оборотних коштів за статтями, розмір яких прямо залежить від обсягу витрат на виробництво: сировина, основні матеріали, покупні напівфабрикати, допоміжні матеріали, тара, незавершене виробництво та готова продукція (збільшується відповідно до темпів зростання виробничої програми в плановому періоді);

друга - норматив оборотних коштів, розмір яких прямо не залежить від зміни витрат на виробництво: запасні частини, малоцінні і швидкозношувані предмети, витрати майбутніх періодів (збільшується на 50% від зростання виробничої програми).

Отримана загальна сума нормативів зменшується на суму коштів, що вивільняються в результаті планового прискорення обертання оборотних коштів.

Показники стану оборотних коштів.

Стан оборотних коштів характеризується, насамперед наявністю їх на певну дату. Порівняння фактичної наявності оборотних коштів з нормативом дає змогу визначити брак або надлишок власних оборотних коштів.

Брак власних оборотних коштів означає перевищення нормативу оборотних коштів над фактичною їх наявністю. Він може виникати з вини самого підприємства, інших підприємств, у результаті зміни умов господарювання, не взятих до уваги своєчасно, через стихійне лихо та з інших причин.

Надлишок власних оборотних коштів може виникнути внаслідок перевиконання плану прибутку, неповного внеску платежів до бюджету, безоплатного надходження товарно-матеріальних цінностей від інших організацій, неповного використання прибутку на цілі, передбачені фінансовим планом та інше.

Показники ефективності використання оборотних коштів.

Для характеристики ефективності використання оборотних коштів на підприємствах використовуються різноманітні показники, найважливішим з яких є швидкість обертання. Вона обчисляється в днях і характеризується періодом, за який оборотні кошти підприємства здійснюють один оборот.

О = С*Д/Р.

О - термін обертання оборотних коштів, днів;

С - середні залишки нормативних оборотних коштів, грн.;

Д - тривалість періоду, за який обчислюється обертання, днів;

Р - обсяг реалізації продукції.

Цей показник одночасно відображає обсяг реалізації створених товарів і наданих послуг за даний період і ефективність використання матеріальних засобів і коштів.

Обертання оборотних коштів обчислюється за планом і фактично. Порівнюючи фактичний час обертання з плановим, визначають прискорення або сповільнення обертання як щодо всіх нормованих оборотних коштів, так і до окремих їх статей.

Для характеристики ефективності використання оборотних коштів використовується коефіцієнт обертання.

Ко = Р/С.

Ко - коефіцієнт обертання оборотних коштів;

Р - обсяг реалізованої продукції, грн.;

С - середні залишки нормованих оборотних коштів, грн.

Цей показник характеризує кількість оборотів оборотних коштів за звітний період. Чим більше оборотів здійснюють оборотні кошти, тим краще вони використовуються. Коефіцієнт завантаження:

Кз = С/Р.

Кз - коефіцієнт завантаження оборотних коштів, коп.

Він характеризує величину оборотних коштів на 1 грн. реалізованої продукції. Чим менше оборотних коштів припадає на одну гривню реалізованої продукції, тим краще вони використовуються.

Коефіцієнт ефективності:

Ке = П/С.

Ке - коефіцієнт ефективності оборотних коштів, коп.;

П - прибуток від реалізації товарної продукції, грн.

Цей показник характеризує, скільки прибутку припадає на 1 грн. оборотних коштів. Чим більше він, тим ефективніше використовуються оборотні кошти.

Поліпшення використання оборотних коштів підприємств і підвищення ефективності виробництва можна досягти через:

  1.  скорочення виробничих запасів товарно-матеріальних цінностей у зв'язку з переходом на оптову торгівлю та прямі економічні зв'язки з постачальниками;
  2.  прискорення обертання оборотних коштів за рахунок реалізації непотрібних залежалих товарно-матеріальних цінностей.

  1.  Склад і структура основних фондів.

Підвищення ефективності використання ОФ підприємств є одним з основних питань у період переходу до ринкових відносин. Від вирішення цієї проблеми залежить фінансовий стан підприємства, конкурентоспроможність його продукції на ринку.

Основні фонди - це частина засобів виробництва, які беруть участь у процесі виробництва період більш 1 року, зберігаючи при цьому матеріальну форму і властивості, а також переносять свою вартість на готову продукцію частинами у вигляді амортизаційних відрахувань.

Рис. 3.4.1. Склад основних фондів підприємства.

Співвідношення окремих груп ОФ становить їх структуру. Поліпшення структури основних виробничих фондів, перш за все, підвищення питомої ваги активної їх частини, сприяє зростанню виробництва, зниженню собівартості продукції, збільшенню грошових нагромаджень підприємства.

У процесі господарської діяльності кругообіг ОВФ проходить три стадії:

  1.  Відбувається продуктивне використання ОВФ та нарахування амортизаційних відрахувань;
  2.  Відбувається перетворення частини ОВФ, які перебували в продуктивній формі, на грошові кошти через нарахування амортизаційних відрахувань;
  3.  Відбувається поновлення споживчої вартості частини ОВФ, заміною зношених ОФ на нові.

5. Фінансовий стан підприємства.

За умов переходу до ринкової економіки, виникненням різноманітних форм власності особливого значення набуває своєчасна та об'єктивна оцінка фінансового стану підприємств. Це зумовлено бажанням підприємців виявляти потенційні можливості збільшення прибутку фірми, які можна виявити тільки на підставі своєчасного й об'єктивного аналізу фінансового стану; необхідністю виявляти "больові точки" у фінансовій діяльності та способи ефективнішого використання фінансових ресурсів підприємства, адже неефективне використання фінансових ресурсів призводить до низької платоспроможності підприємства і, як наслідок, до можливих перебоїв у постачанні, виробництві та реалізації продукції; ураховують фінансовий стан підприємства і банки, розглядаючи режим його кредитування та диференціацію відсоткових ставок.

Фінансовий стан підприємства - це комплексне поняття, яке є результатом взаємодії всіх елементів системи фінансових відносин підприємства, визначається сукупністю виробничо-господарських факторів і характеризуються системою показників, що відображають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів.

Метою оцінки фінансового стану підприємства є пошук резервів підвищення рентабельності виробництва і зміцнення комерційного розрахунку як основи стабільної роботи підприємства і використання ним зобов'язань перед бюджетом, банком та іншими установами.

Основними завданнями аналізу фінансового стану є:

дослідження рентабельності та фінансової стійкості підприємства;

дослідження ефективності використання майна (капіталу) підприємства, забезпечення підприємства власними оборотними коштами;

об'єктивна оцінка динаміки та стану ліквідності, платоспроможності та фінансової стійкості підприємства;

оцінка становища суб'єкта господарювання на фінансовому ринку та кількісна оцінка його конкурентоспроможності;

визначення ефективності використання фінансових ресурсів.

Показники оцінки фінансового стану підприємства мають бути такими, щоб усі ті, хто пов'язаний із підприємством економічними відносинами, могли одержати відповідь на запитання, наскільки надійне підприємство як партнер у фінансовому відношенні, а отже, прийняти рішення про економічну доцільність продовження або встановлення таких відносин з підприємством.

Існує досить велика кількість показників, які характеризують фінансовий стан підприємства. Виділяють слідуючи групи показників:

оцінки майнового стану підприємства;

прибутковості;

ліквідності та платоспроможності;

фінансової стійкості та стабільності підприємства;

рентабельності підприємства;

ділової активності;

акціонерного капіталу.

Однак, систематичний аналіз фінансового стану підприємства не завжди має здійснюватись за всіма показниками. Необхідна кількість та види показників обертаються залежно від конкретної мети аналізу.

Література:

  1.  Ковальчук С.В., Форкун І.В. Фінанси. – Львів, Новий світ – 2000, 2006 -568с.
  2.  Кудряшов В.П. Фінанси. Навчальний посібник – Херсон, Олді –плюс, 2002 – 352с.
  3.  Василик О.Д. Державні фінанси України.-К.: Вища школа, 1997.
  4.  Єпіфанов А.О., Сало І.В. Бюджет і фінансова політика України. К.: Наукова думка. 1997.
  5.  Опарін В.М. Фінанси (Загальна теорія). –К.: КНЕУ, 1999.
  6.  Финансы/ Под ред.. Дробозиной Л.А. М.: Финансы, 1999.
  7.  Романенко О.Р. Фінанси: Підручник. – К. Центр навчальної літератури. 2003.

PAGE  1


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

76262. Порядок маркировки шасси и двигателя автомобилей Зил-131, Урал-4320, Уаз-3151, Камаз 4310, МТЛБ, прицепы 2ПН4, 2ПН2 507.14 KB
  Шасси как составная часть транспортного средства маркируется на раме в задней части правого лонжерона на расстоянии 1000-1250 мм назад от оси балансирной тележки и 40-60 мм. вниз от верхней полки лонжерона. Маркировка содержит 14 знаков и производится ударным способом.
76263. Сучасний стан економічного розвитку України 31.87 KB
  З цієї причини вивченню фінансово-економічної кризи та напрямів розв’язання проблем які вона зумовила присвячено безліч публікацій як науковців так і фінансистів-практиків. Проте враховуючи що наслідки світової фінансової та економічноїкризи до цього часу не мінімізовані зазначена...
76264. Глобальный экологический кризис, его причины и проявления 28.73 KB
  Развитие человеческого общества невозможно без взаимодействия с окружающей средой без воздействия на природу без использования ее ресурсов. Возможно также существенное перераспределение водных ресурсов.
76266. Электропривод 165.34 KB
  В простейшем понимании электропривод представляет собой электромеханическую систему предназначенную для преобразования электрической энергии в механическую приводящую в движение рабочие органы различных машин.
76267. Административная ответственность несовершеннолетних 22.19 KB
  Норма данной статьи Кодекса корреспондируется с нормами уголовного гражданского трудового и других отраслей права. Таким образом законодатель считает лицо достигшее 16 лет обязанным и способным осознавать социальный смысл своего поведения признавать и уважать права...
76268. Этика делового общения 31.29 KB
  Этика делового общения совокупность нравственных норм правил и представлений регулирующих поведение и отношения людей в процессе их производственной деятельности. Этика делового общения представляет собой частный случай этики вообще и содержит в себе ее основные характеристики.
76269. Проведення судово-психологічної експертизи 20.22 KB
  У процесі судово-експертного дослідження проводиться ретроспективний аналіз психологічний аналіз результатів діяльності людини. обвинувачуваного у скоєнні вбивства була призначена судовопсихологічна експертиза з метою визначення чи перебував обвинувачений у момент...
76270. Поняття цивілізації. Типологія цивілізацій та контакти між цивілізаціями в часі 97.83 KB
  За багатьма ознаками нашу епоху можна назвати переломною історичною епохою, коли особливо гостро постають питання пошуку джерел та нових суспільних форм соціально-політичного та економічного розвитку, його гармонізації із соціальними відносинами та навколишнім природнім середовищем.