18056

Організація, планування та управління підприємствами галузі: Конспект лекцій

Конспект

Менеджмент, консалтинг и предпринимательство

Стахурський В.О. Організація планування та управління підприємствами галузі: Конспект лекцій для студ. напрямів 0902 Інженерна механіка 0905 Енергетика 0925 Автоматизація та компютерно-інтегровані технології всіх форм навчання. – К. : НУХТ 2009. – 113 с. АНОТАЦІЯ К

Украинкский

2013-07-06

1.35 MB

10 чел.

Стахурський В.О. Організація, планування та управління підприємствами галузі: Конспект лекцій для студ. напрямів  0902 "Інженерна механіка", 0905 "Енергетика", 0925 "Автоматизація та комп'ютерно-інтегровані технології"  всіх форм навчання. – К. : НУХТ, 2009. – 113 с.

АНОТАЦІЯ

Конспект лекцій призначений для вивчення основних принципів і методичних підходів до організації, планування та управління виробництвом як підприємств в цілому, так i окремих його виробництв та пiдpоздiлiв, набуття навичок організації, планування і управління виробничими процесами, функціонування виробничих систем, організації управління виробничою інфраструктурою підприємства. За змістом він дає основи знань та практичні навички з розв’язання організаційних та економічних програм у сфері конкретного виробництва і може використовуватися для вивчення питань організації, планування та управління виробництва студентами як економічних спеціальностей, так і всіх інших, що вивчають дисципліни "Організація виробництва", "Організація і планування діяльності підприємства", "Організація, планування та управління підприємствами галузі".

 

ВСТУП

Змістовна частина конспекту лекцій побудована за окремими темами, які в цілому  охоплюють робочу програму курсу:

- підприємництво, підприємство: принципи оpганiзацiї та функціонування;

- особливості оpганiзацiї виpобничо-господаpської діяльності підприємств;

- виробничий процес на промисловому пiдпpиємствi та принципи його організації;

- зміст та методи opганiзацiї основного виробництва на підприємствах, оpганiзацiя потокового виробництва; виробнича потужність;

- оpганiзацiя виробничої iнфpастpуктуpи підприємств;

- принципи та види планування діяльності підприємств;

- планування обсягу реалізації та виробництва продукції;

- планування технічного та організаційного розвитку;

- планування праці та її оплати;

- планування витрат;

- планування прибутку та рентабельності; фінансовий план;

- сутність управління; менеджмент на підприємстві; функції менеджменту; організаційні структури управління.

Основними задачами конспекту лекцій є –  навчити  студентів методам та принципам ефективної організації і управління виробництвом, виявлення та використання внутрішньовиробничих резервів на підприємстві і планування його діяльності.

В результаті вивчення його студент набуває знань щодо основ організації і управління виробничими процесами, функціонування виробничих систем, планування діяльністю підприємства.

Для засвоєння даної дисципліни необхідні знання, в першу чергу, з економічних дисциплін, зокрема, "Економіка підприємства", а також знання з технічних та інших спеціальних дисциплін.

Усі розділи конспекту мають відносно самостійне значення і можуть використовуватись при здійсненні професійної діяльності щодо виконання функцій організації, планування та управління  виробництва на підприємстві.

За структурою конспект охоплює чотирнадцять окремих тем, які функціонально та логічно пов'язані між собою.

Рекомендаціями щодо порядку вивчення дисципліни можуть бути наступні: кожна тема має назву і план, який в подальшому розкривається за окремими питаннями; кожна тема містить посилання (у квадратних дужках) на літературні джерела як основні, так і додаткові у відповідності до переліку використаних джерел.

Таким чином,  є можливість більш поглиблено вивчити окреме питання теми, додатково використовуючи літературні джерела.

Розвиток та поглиблення задач дисципліни за межами курсу лекцій слід шукати в зазначених додаткових  літературних джерелах.

ОСНОВНА ЧАСТИНА

Тема 1. Підприємництво. Підприємство: принципи

організації та функціонування.

1.1. Підприємництво, форми підприємництва, принципи підприємницької діяльності.

1.2. Підприємство, види підприємств.

1.3. Поняття юридичної особи.

1.4. Об'єднання підприємств. Форми об'єднань.

  1.  Підприємництво, форми підприємництва, принципи

підприємницької діяльності.

Підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та отримання прибутку.

Принципи підприємницької діяльності. Підприємництво здійснюється на основі:

  •  вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності;
  •  самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;
  •  вільного найму підприємцем працівників;
  •  комерційного розрахунку та власного комерційного ризику;
  •  вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом;
  •  самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем
  •  належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Форми підприємництва. Підприємництво в Україні здійснюється у всіх організаційних формах, передбачених законом на вибір підприємця.

Держава гарантує усім підприємцям незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності, рівні права та рівні можливості для залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів.

Держава гарантує недоторканність майна і забезпечує захист майнових прав підприємця.

З метою створення сприятливих організаційних та економічних умов для розвитку підприємництва органи влади на умовах і в порядку, передбачених законом:

надають підприємцям земельні ділянки, передають державне майно, необхідне для здійснення підприємницької діяльності;

сприяють підприємцям в організації матеріально-технічного забезпечення та інформаційного обслуговування їх діяльності, підготовці кадрів;

здійснюють первісне облаштування неосвоєних територій об'єктами виробничої і соціальної інфраструктури з продажем або передачею їх підприємцям у визначеному законом порядку;

стимулюють модернізацію технології, інноваційну діяльність, освоєння підприємцями нових видів продукції та послуг;

подають підприємцям інші види допомоги.

1.2. Підприємство, види підприємств.

Підприємство – це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органами державної влади, органами місцевого самоврядування або іншими суб'єктами для задоволення суспільних  та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної та іншої господарської діяльності у відповідності до чинного законодавства.

Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом.

Підприємство не має у своєму складі інших юридичних осіб.

Класифікація   підприємств   відповідно   до   Господарського   Кодексу України:

1) залежно від форми власності:

  •  приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);
  •  підприємство колективної власності – діє на основі колективної власності (виробничі кооперативи, підприємства споживчої кооперації, підприємства громадських та релігійних організації, інші передбачені законодавством підприємства, що діють на основі колективної власності ;
  •  комунальне підприємство –  діє на основі комунальної власності територіальної громади (унітарні комунальні підприємства);
  •  державне підприємство – діє на основі державної власності (державне унітарне підприємство; державне комерційне підприємство; казенне підприємство);
  •  підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).

2)  залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду:

  •  унітарне підприємство – створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства (підприємства державні, комунальні підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника;
  •  корпоративне підприємство – утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства ( кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб);

3)  залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік:

  •  малі підприємства – підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує п'ятдесяти осіб, а обсяг волового доходу від реалізації продукції {робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної п'ятистам тисячам євро за середньорічним курсом НБУ щодо гривні;
  •  великі підприємства – підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий} рік перевищує тисячу осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну п'яти мільйонам євро;
  •  середні підприємства – усі  інші підприємства.

1.3. Поняття юридичної особи.

 

Відповідно до Цивільного Кодексу України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною дієздатністю і правоздатністю, може бути позивачем і відповідачем у суді.

Ознаки юридичної особи. Юридична особа:

  •  має відокремлене майно;
  •  самостійний баланс;
  •  рахунки в установах банків;
  •  печатку зі своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом;
  •  юридичну адресу;
  •  може від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав і нести обов'язки;
  •  бути позивачами і відповідачами в суді, арбітражі або в третейському суді.

Юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації тобто включення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

Класифікація юридичних осіб відповідно до Господарського Кодексу України (залежно від порядку їх створення):

1. Юридичні особи приватного права – створюються на підставі установчих документів:

  •  товариства – організації, створені шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цих товариствах);
  •  установи – організації, створені однією або кількома особами (засновниками), які не беруть участі в управлінні ними, шляхом об'єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна.

Товариства поділяються на:

  •  підприємницькі товариства – це товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками;
  •  непідприємницькі товариства – товариства які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками.

Підприємницькі товариства, в свою чергу, поділяються на:

  •  господарські товариства – це підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку;
  •  виробничі кооперативи – це добровільне об'єднання громадян на засадах членства з метою спільної виробничої або іншої господарської діяльності, що базується на їх особистій трудовій участі та об'єднанні  майнових пайових внесків, участі в управлінні підприємством та розподілі доходу між членами кооперативу відповідно до їх участі у його діяльності.

До господарських товариств належать:

  •  акціонерні товариства;
  •  товариства з обмеженою відповідальністю;
  •  товариства з додатковою відповідальністю;
  •  повні товариства;
  •  командитні товариства.

Акціонерним товариством є господарське товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій.

Товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.

Товариством з додатковою відповідальністю є господарське товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями власним майном, а в разі його недостатності учасники цього товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими документами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників.

 Повним товариством є господарське товариство, всі учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і несуть додаткову солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном.

 Командитним товариством є господарське товариство, в якому один або декілька учасників здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть за його зобов'язаннями додаткову солідарну відповідальність усім своїм майном, на яке за законом  може бути звернено стягнення (повні учасники), а інші учасники присутні в діяльності товариства лише своїми вкладами (вкладники).

Учасниками повного товариства, повними учасниками командитного товариства можуть бути лише особи, зареєстровані як суб'єкти підприємництва.

Непідприємницькі товариства складають споживчі кооперативи, об'єднання громадян тощо.

2. Юридичні особи публічного права – створюються розпорядчим актом Президента України, органу державної влади або органу місцевого самоврядування. До них відносяться державні та комунальні підприємства, навчальні заклади тощо.

1.4. Об'єднання підприємств. Форми об'єднань.

Об'єднанням підприємств є господарська організація, утворена у складі двох або більше підприємств з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.

Об'єднання підприємств утворюються підприємствами на добровільних засадах або за рішенням органів, які мають право утворювати об'єднання підприємств.

В об'єднання підприємств можуть входити підприємства, утворені за законодавством інших держав, а підприємства України можуть входити в об'єднання підприємств, утворені на території інших держав.

Об'єднання підприємств утворюються на невизначений строк або як тимчасові об'єднання.

Об'єднання підприємств є юридичною особою.

Підприємства   —   учасники  об'єднання підприємств зберігають статус юридичної особи незалежно від організаційно-правової форми об'єднання.

Підприємство — учасник господарського об'єднання має право:

  •  добровільно вийти з об'єднання на умовах і в порядку, визначених установчим договором про його утворення чи статутом господарського об'єднання;
  •  бути  членом  інших об'єднань підприємств, якщо законом, засновницьким договором чи статутом господарського об'єднання не встановлено інше;
  •  одержувати від господарського об'єднання в установленому порядку інформацію, пов'язану з інтересами підприємства;
  •  одержувати частину прибутку від діяльності господарського об'єднання відповідно до його статуту.

Підприємство може мати також інші права, передбачені установчим договором чи статутом господарського об'єднання відповідно до законодавства.

Залежно від порядку заснування об'єднання підприємств можуть утворюватися як господарські об'єднання або як державні чи комунальні господарські об'єднання.

Господарське об'єднання   —  об'єднання підприємств, утворене за ініціативою підприємств, незалежно від їх виду, які на добровільних засадах об'єднали свою господарську діяльність.

Господарські об'єднання діють на основі установчого договору та/або статуту, який затверджується їх засновниками.

Державне (комунальне) господарське об'єднання — об'єднання підприємств, утворене державними (комунальними) підприємствами за рішенням Кабінету Міністрів України або рішенням міністерств (інших органів, до сфери управління яких входять підприємства, що утворюють об'єднання), або рішенням компетентних органів місцевого самоврядування.

Підприємство, яке входить до складу державного або комунального господарського об'єднання,  не має права без згоди об'єднання виходити з його складу, а також об'єднувати на добровільних засадах свою діяльність з іншими суб'єктами господарювання та приймати рішення про припинення своєї діяльності.

Рішення про утворення об'єднання  підприємств (установчий договір) та статут об'єднання погоджуються з Антимонопольним комітетом України в порядку, встановленому законодавством.

Організаційно-правові форми об'єднань підприємств. Господарські об'єднання утворюються як асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, інші об'єднання підприємств, передбачені законом.

Асоціація — договірне об'єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності підприємств, що об'єдналися, шляхом централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі об'єднання учасниками фінансових та матеріальних ресурсів для задоволення переважно господарських потреб учасників асоціації. У статуті асоціації повинно бути зазначено, що вона є господарською асоціацією. Асоціація не має права втручатися у господарську діяльність підприємств — учасників асоціації. За рішенням учасників асоціація може бути уповноважена представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями.

Корпорацією визнається договірне об'єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, що об'єдналися, з делегуванням ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації.

Консорціум — тимчасове статутне об'єднання підприємств для досягнення його учасниками певної спільної господарської мети (реалізації цільових програм, науково-технічних, будівельних проектів тощо). Консорціум використовує кошти, якими його наділяють учасники, централізовані ресурси, виділені на фінансування відповідної програми, а також кошти, що надходять з інших джерел, в порядку, визначеному його статутом. У разі досягнення мети його створення консорціум припиняє свою діяльність.

Концерном визнається статутне об'єднання підприємств, а також інших організацій, на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників об'єднання, з централізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності, Учасники концерну наділяють його частиною своїх повноважень, у тому числі правом представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями. Учасники концерну не можуть бути одночасно учасниками іншого концерну.

Основні джерела: [1]

Додаткові джерела: [ 6, 7]

Тема 2. Особливості організації виробничо-господарської

діяльності підприємств

2.1. Класифікація підприємств.

2.2. Організаційні форми підприємств.

2.3. Виробнича структура підприємств.

2.4. Оцінка загального рівня механізації та автоматизації праці та виробництва.

2.1. Класифікація підприємств.

Необхідність у класифікації підприємств виникає при:

  •  обліку виробництва;
  •  при аналізі;
  •  при плануванні;
  •  для загальної характеристики підприємства.

Класифікація підприємств

п/п

Класифікаційні

Промислове підприємство

ознаки

група  1

група  2

група  3

1.

У відповідності до законодавства України

див.  попередню тему, питання 1.2, 1.3

1.

За характером сировини, що переробляється

видобувні

переробні

-

2.

За характером продукції,

що виробляється

група "А"

група "Б"

-

3.

За характером процесів переробки сировини

з прямим

процесом

з синтетичним процесом

з аналітичним

процесом

4,

За ступенем механізації

і автоматизації.

частково

механізоване з

елементами

автоматизації

комплексно

механізовані

автоматизовані

5.

За тривалістю роботи протягом року

постійні

сезонні

з сезонними

коливаннями

6.

За ступенем безперервності

виробництва

з безперервним процесом

виробництва

з перервним процесом

виробництва

зі змішаним

процесом

виробництва

7.

За ступенем спеціалізації і

комбінування.

спеціалізовані

комбіновані

-

8.

За типом виробництва

з масовим

з серійним

з одиничним

Наприклад, до підприємств з прямим процесом перероблення сировини відносяться ті, на яких із одного виду сировини в основному виробництві виробляється один вид готової продукції.

До підприємств з синтетичним процесом перероблення відносяться ті, на яких із декількох видів сировини отримують один вид готової продукції (виробництво за рецептурами).

До підприємств з аналітичним процесом перероблення відносяться ті, на яких із одного виду сировини виробляється декілька видів готової продукції (м'ясокомбінати).

До групи "А" відносяться підприємства, що виробляють засоби виробництва, а до групи "Б" – ті , що виробляють предмети споживання.

2.2. Організаційні форми підприємств.

За організаційними рівнями виділяють:

  •  підприємство у вигляді заводу або фабрики;
  •  об'єднання підприємств;
  •  комбінати.

Завод – це підприємство, де кожний   підрозділ оброблює предмет праці  до певного ступеня готовності, а в результаті останній підрозділ випускає готову продукцію.

Фабрика – це підприємство, на якому кожний підрозділ випускає закінчену готову продукцію.

Об'єднання підприємств – сутність об'єднання підприємств та форми об'єднань детально викладені в п.1.4.

Комбінат – це підприємство, яке об'єднує декілька видів виробництв різних видів продукції, як правило, декількох галузей та підгалузей промисловості.

2.3. Виробнича структура підприємств.

2.3.1. Принципи організації виробничої структури.

Підприємство є системою взаємопов'язаних підрозділів, які утворюють виробничу структуру підприємства.

Виробнича структура підприємства – це сукупність його основних частин виробничого призначення, їх кількість, розташування, взаємозв'язок.

Розрізняють два поняття:

  1.  Виробнича структура, тобто сукупність виробничих частин підприємства.
  2.  Загальна структура, яка включає, крім того, підрозділи непромислового характеру, а також функціональні відділи підприємства..

Чинники, що визначають склад виробничої структури:

  •  організаційна форма підприємства;
    •  процес перероблення сировини (прямий, аналітичний, синтетичний);
    •  масштаби випуску продукції та тип виробництва;
    •  особливості технологічного процесу;
    •  наявність кооперування та комбінування.

Вибір виробничої структури підприємства полягає у визначенні необхідного ступеню розчленування підприємства на підрозділи та у встановленні певних форм їх спеціалізації і внутрішньовиробничого кооперування.

Схема виробничої структури (принципова або спрощена) виглядає так:

Підприємство

Цехи різного призначення

Дільниці або відділки

Виробничі потокові лінії

Робочі місця

На підприємстві за його вибором може бути:

  •  безцехова структура (основний виробничий підрозділ – дільниця);
  •  цехова структура.

2.3.2. Характеристика внутрішньовиробничих підрозділів різного призначення.

Цех – це адміністративно та технологічно відокремлена частина підприємства, де виконується закінчений процес по якісному перетворенню або виготовленню продукції, або ж по матеріально-технічному, енергетичному господарському обслуговуванню основного виробництва або підприємства в цілому.

В цеху може вироблятися або готова продукція, яка відправляється за межі підприємства, або напівфабрикат, призначений для подальшої обробки в іншому цеху (підрозділах підприємства).

Цех не може бути юридичною особою.

Поділ на цехи здійснюється за трьома основними принципами:

1. Функціональний   принцип – це поділ на цехи за їх роллю  в  процесі виробництва. У відповідності до цього принципу цехи поділяються на:

  •  основні;
  •  допоміжні;
  •  обслуговуючі;
  •  підсобні;
  •  побічні.

Основі – виробляють продукцію або надають послуги, на які націлена вся діяльність підприємства.

Допоміжні – безпосереднього відношення  до процесу виробництва не мають, але створюють умови по технічному, енергетичному, інструментальному забезпеченню виробництва (електроцех, котельня тощо).

Обслуговуючі – займаються транспортним забезпеченням виробництва, зберіганням сировини, матеріалів, готової продукції.

Підсобні цехи випускають продукцію без якої не можливий випуск основної продукції (цех ящичної тари, гофре коробів).

Побічні цехи випускають продукцію, що підлягає реалізації, але не має спільного призначення безпосередньо з основною продукцією підприємства (продукція із вторинної сировини тощо).

2. Технологічний принцип – це поділ на цехи за однорідними стадіями технологічного процесу (наприклад, цех розливу, цех бродіння тощо).

3. Предметний принцип – виділення цехів із загальної структури за видами продукції, що виробляється (наприклад, цех цукерок, цех м'якої тари тощо).

Ці принципи носять загальний характер для поділу будь-якого попереднього підрозділу на наступні

Дільниця – це частина цеху, де здійснюється частковий виробничий процес загального процесу виробництва, в результаті якого предмет праці після технологічного оброблення змінює свій якісний стан.

Потокові лінії виділяється в середині багатоасортиментних виробництв та дільниць на тих підприємствах, де випускають широкий асортимент продукції. Потокові лінії спеціалізуються на випуску одного виду виробів або декількох найменувань даного виду продукції.

Робоче місце – це частина потокової лінії, яка закріплюється за одним робітником або бригадою робітників та оснащена всіма видами технічних засобів та матеріально-сировинних ресурсів.

Класифікація робочих місць:

1. За рівнем спеціалізації робочі місця поділяються на:

а) спеціалізовані (виконання одної операції);

б) комбіновані (виконання декількох операції).

2. Залежно від способу виконання операцій:

а) з ручним виконанням;

6) з машинно-ручним;

в) з машинним та автоматизованим.

З. За кількістю зайнятих робітників:

а) індивідуальні (1 робітник – 1 робоче місце);

б) групові (група робітників – 1 робоче місце);

в) багатоверстатні (1 робітник – група обладнання).

4. Залежно від характеру руху робітника:

а) стаціонарні (робітник не переміщується);

б) маршрутні (робітник переміщується);

в) пересувні (робітник переміщується разом з машиною, наприклад, автонавантажувачі, автокрани тощо).

2.3.3. Генеральний план підприємства.

Генеральний план підприємства – це план земельної ділянки (промислового майданчика), яка відводиться під будівництво майбутнього підприємства з розташованими на ньому будівлями, спорудами, транспортними комунікаціями, шляхами, інженерними комунікаціями, озелененням, благоустроєм тощо.

При проектуванні генерального плану необхідно передбачити комплексне вирішення питань щодо:

  •  планування та благоустрою території;
  •  розміщення будівель та споруд;
  •  транспортних комунікацій, інженерних частин;
  •  організації системи господарського та побутового обслуговування.

Основні вимоги щодо вирішення генерального плану:

  •  розміщення будівель та споруд;
  •  дотримання санітарних норм;
  •  протипожежні норми;
  •  транспортні комунікації;
  •  інженерні комунікації;
  •  благоустрій території.

Техніко-економічні показники генерального плану:

  •  загальна площа території (Га);
  •  площа забудови будівлями та спорудами;
  •  площа озеленення;
  •  коефіцієнт забудови (розраховується як відношення площі, що забудована будівлями та спорудами, до загальної площі території, оптимальне значення його - 0,3-0,4);
  •  коефіцієнт використання території (розраховується як відношення площі  забудови  будівлями  і  спорудами  +  площі доріг  +  площі озеленення до загальної площі території оптимальне значення його - не менше 0,65-0,7).

2.3.4. Основні шляхи вдосконалення виробничої структури підприємств.

Основні напрямки вдосконалення виробничої структури:

1. Реорганізація підприємств, у тому числі створення нових організаційних форм, укрупнення підрозділів підприємства, а також створення нових цехів та дільниць на основі визначення оптимальних розмірів підприємства та його підсистем.

Оптимальна структура передбачає:

  •  визначення найбільш раціональної кількості цехів та підрозділів;
  •  визначення найбільш раціональної форми спеціалізації кожного підрозділу;
  •  вибір характеру взаємозв'язків кожного підрозділу, у тому числі із допоміжним, обслуговуючим, підсобним, побічним виробництвами;
  •  визначення рівня концентрації виробництва в межах кожного підрозділу, вирішення питань щодо внутрішньо цехової спеціалізації;
  •  підвищення ступеня оснащеності та технічного обслуговування;
  •  досягнення стійких зв'язків по матеріально-технічному забезпеченню.

2. Раціоналізація територіального планування підприємства і його території. Умови, які при цьому необхідно враховувати:

  •  послідовний вид руху предметів праці в процесі оброблення, який повинен забезпечуватись переважно по прямоточній траєкторії. Це забезпечує мінімальну довжину шляху проходження сировини, матеріалів тощо;
  •  наявність правильної видовженої форми приміщень для більш раціонального потокового розташування устаткування (співвідношення сторін 1 до 2);
  •  виробничі покоти не повинні перетинатися тобто всі переміщення сировини, матеріалів, напівфабрикатів тощо повинні здійснюватись в одному напрямку та без зворотних рухів;
  •  необхідно уникати проходження сировини, матеріалів, напівфабрикатів через виробничі приміщення, де вони не підлягають обробленню;
  •  розташування виробничих підрозділів повинно гарантувати відсутність попадання до них прямих сонячних променів;
  •  забезпечення найкоротшої відстані між цехами та дільницями, які зв'язані в процесі виробництва.

2.4. Оцінка загального рівня механізації та автоматизації праці та

виробництва.

Достовірно оцінити рівень механізації праці та виробництва можна за допомогою трьох  наступних показників:

1) ступінь охоплення робітників  механізованою працею(), %:

,         (2.1)

де   –  чисельність робітників, що зайняті механізованою працею, осіб;

       –  загальна  чисельність  робітників по підрозділу або підприємству в цілому, осіб;

2) рівень механізації праці (), %:

,      (2.2)

де   –  загальний коефіцієнт механізації праці робітників по підрозділу або підприємству в цілому, розраховується як середньозважена величина:

,    (2.3)

де  ,,...,– коефіцієнти механізації робітників однакові для чисельності .

Коефіцієнт механізації для одного (і-го) робітника () показує яка частка механізованої праці цього робітника в загальних трудовитратах його протягом зміни і розраховується так:

          (2.4)

де  – частка  ручної  праці   і-го  робітника  у відсотках  в загальних трудовитратах його протягом зміни;

3) рівень механізації виробництва ():

                 (2.5)

де  Ч – середньоспискова чисельність робітників і учнів, осіб;

    Ф – фонд робочого часу одного робітника згідно балансу робочого часу одного робітника, годин;

     Т – фактична трудомісткість продукції підприємства в нормах ручної праці   (якщо б всі роботи виконувались в  ручну), людино-годин.

Крім того, загальноприйнятими є показники:

1. Рівень механізації виробництва, який розраховується як відношення обсягу продукції (в натуральних одиницях виміру), що виробляється за допомогою машин і механізмів, до загального обсягу виготовленої продукції.

2. Рівень механізації робіт, який розраховується як відношення трудомісткості робіт (в людино-годинах), які виконані за допомогою машин і механізмів, до загальної трудомісткості.

Основні джерела: [1, 2, 3]

Додаткові джерела: [28, 34, 35]

Тема 3. Виробничий процес на промисловому підприємстві, його функціональний склад, структура та організація

3.1.  Поняття про виробничий процес та його особливості на підприємствах харчової промисловості.

3.2.  Склад загального виробничого процесу та його структура.

3.3.  Виробничий цикл. Тривалість виробничого циклу та чинники, що  її визначають.

3.4.  Шляхи скорочення тривалості  виробничого циклу на підприємстві.

3.5.  Принципи організації виробничого процесу в часі і просторі.

3.6.  Види руху предметів праці.

3.1.  Поняття про виробничий процес та його особливості на підприємствах харчової промисловості.

Виробництво  на  промисловому  підприємстві – це  процес  перетворення сировини  і матеріалів в готову продукцію.

Основні елементи процесу виробництва:

  •  праця, як цілеспрямована діяльність людини;
  •  засоби праці (обладнання тощо);
  •  предмети праці і матеріали.

Організація виробництва – це сукупність методів раціонального поєднання процесів праці та матеріальних елементів виробництва в часі і просторі.

Форми і методи організації виробництва залежать від особливостей окремих галузей, рівня технічного оснащення, масштабів виробництва, техніки, технології, що застосовуються та інших чинників.

Виробництво харчових продуктів має ряд особливостей:

  •  сировина на переробку надходить нерівномірно в результаті сезонних коливань;
  •  для зберігання сировини, матеріалів, напівфабрикатів, готової продукції необхідне спеціальне холодильне обладнання;
  •  виготовляється широкий асортимент продукції, кожна з яких має свою технологію виготовлення;
  •  рівні виробництва мають не однаковий рівень механізації та автоматизації;
  •  ручна праця, що застосовується, має специфічний характер;
  •  існує тісний взаємозв'язок між реалізацією готової продукції та задоволенням попиту населення тощо.

Вказані особливості значно ускладнюють задачу організації основного виробництва.

3.2.  Склад загального виробничого процесу та його структура.

Виробничий процес складається з наступних процесів:

  •  основних процесів – це процеси по виготовленню продукції, яка є основною для підприємства. Ці процеси є технологічними, тобто процесами зміни зовнішнього вигляду, розміру, форми або хімічних властивостей;
  •  допоміжних процесів – це процеси по забезпеченню безперебійної роботи основних процесів;
  •  обслуговуючих процесів – забезпечують існування основних і допоміжних процесів (транспортування, контроль якості, складські операції всіх видів тощо);
  •  побічних процесів – це процеси по переробленню відходів виробництва.

Виробничі процеси  за характером проходження в часі поділяються на:

  •  періодичні;
  •  безперервні.

Періодичні процеси здійснюються в періодично працюючих апаратах. В цьому випадку весь обсяг сировини перероблюється протягом одного циклу та через певний проміжок часу в апаратах припиняються фізико-хімічні процеси і починається вивантаження готової продукції та завантаження нової партії сировини.

Безперервні процеси здійснюються в системі безперервно працюючих апаратів з пересуванням сировини та напівфабрикатів із одного апарату в іншій в послідовності технологічного процесу. Тут досягається незмінність технологічних параметрів та безперервність матеріального потоку, тому ці процеси є передумовою для створення потокового та автоматизованого виробництва.

 

Склад загального виробничого процесу (структура).

 Виробничий процес в цілому можна представити так:

Виробничий процес

Стадії (фази)

виробничого процесу

Операції

Прийоми

Трудові дії

Трудові рухи

Таким чином, весь виробничий процес можна розчленувати на частини – стадії або фази виробництва.

Стадія процесу складається з технологічних, контрольних, транспортних процесів.

Технологічні – це процеси, в результаті використання яких сировина, напівфабрикати змінюють форму, розміри, зовнішній вигляд, агрегатний стан та перетворюються в готову  продукцію.  Вони складаються з:

  •  трудових процесів – це цілеспрямована діяльність людини щодо зміни предметів праці;
  •  природних процесів, при яких сировина, напівфабрикати зазнають фізичних або хімічних змін.

Транспортні процеси – це процеси, в результаті яких сировина, напівфабрикати, інші предмети праці та готова продукція переміщуються від однієї операції до іншої.

Контрольні – це процеси по спостереженню (контролю) за ходом технологічного процесу.

На ефективність організації основного виробництва впливають всі наведені вище процеси, але основу виробничого процесу складають технологічні.

 Первинною ланкою виробничого процесу є виробнича операція – це частина виробничого процесу, яка складається з таких дій робітників, які виконуються на одному робочому місці, за допомогою одних і тих самих засобів та направлені на один і той самий предмет праці. Відмінна ознака, що визначає виробничу операцію – це постійність простих елементів праці: робочої сили, засобів праці та предметів праці.

До того часу, поки застосоване робітником знаряддя праці та предмет праці, що оброблюється, залишаються постійними – є одна операція, як тільки один з цих чинників змінився – виникає нова виробнича операція.

В залежності від способу та характеру впливу на предмет праці, операції поділяються на:

  •  ручні (виконуються із застосуванням інструменту, направлені на зміну форми або положення предметів праці);
  •  машинно-ручні (здійснюються за допомогою машин при безпосередній участі робітника із застосуванням фізичної сили);
  •  машинні (повністю виконуються машинами під наглядом та обмеженій участі робітника, пов'язані зі зміною форми, розмірів, вигляду, положення предметів праці);
  •  апаратурні (проходять в апаратах, це фізико-хімічні, електрохімічні процеси, що пов'язані зі зміною хімічного складу речовини або агрегатного стану. Ці операції не вимагають витрат праці в процесі їх виконання);
  •  автоматичні (виконуються на машина-автоматах, автоматичних лініях без участі людини. Функції робітника зводяться до контролю).

В свою чергу, операції поділяються на:

прийоми (прийом – це закінчена частина операції, він складається з декількох трудових дій, які мають певне призначення. Кожний прийом в операції має свій конкретний зміст та самостійне значення);

трудові дії (це сукупність декількох трудових рухів, що безперервно і плавно переходять одне в інше);

трудові рухи (це первинні елементи, на які може бути розчленована будь-яка робота, що виконується робітником; це одноразове пересування робітника, його корпусу, рук, ніг, пальців при виконанні операції. Види трудових рухів: хапальні, переміщувані, визвольні).

3.3.  Виробничий цикл. Тривалість виробничого циклу та чинники, що  її визначають.

Організацію виробничого процесу в часі характеризує виробничий цикл. Виробничий цикл характеризується:

  •  тривалістю;
  •  структурою.

Тривалість виробничого циклу – це проміжок часу від моменту запуску сировини, матеріалів, напівфабрикатів у виробництво до повного виготовлення та відвантаження на склад готової продукції.

Структура виробничого циклу складається з 2-х основних елементів:

  1.  Час виробництва  – робочий період (Троб.пер );
  2.  Час перерв в роботі.

Робочий період складається з:

  •  технологічного циклу (Ттехн);
    •  часу виконання допоміжних операцій (Тдоп).

Технологічний цикл – це час, протягом якого виконуються технологічні та природні операції.

Час допоміжних операцій включає час виконання всіх видів допоміжних операцій.

Час перерв в роботі складається з міжопераційних перерв – це очікування, що виникають, коли попередня операція закінчується раніше закінчення роботи на наступній операції та міжзмінних перерв – визначаються календарним режимом роботи підприємства (кількістю змін на добу, їх тривалістю, неробочими змінами, регламентованими перервами в середині змін, святковими, вихідними днями, перервами на обід).

Тривалість виробничого циклу та його структура. Тривалість виробничого циклу (Тц) може бути виражена так:

,

де  –  сума часу на виконання технологічних операцій та підготовку сировини;

       –  сума часу виконання транспортних операцій;

                 –  сума часу проходження природних процесів;

                –  сума часу здійснення технічного контролю якості напівфабрикатів та готової продукції;

      –  тривалість операцій обслуговування (пакування, завантаження, зважування);

   –  сума часу внутрішньо змінного між операційного очікування;

             –  сума часу між змінного очікування.

   –  сума часу суміщених (сполучених) операцій.

Сумарний час технологічних та допоміжних операцій складає тривалість робочого періоду (Троб.пер):

Троб.пер =  Ттехн +  Тдоп                (3.1)

Для характеристики структури виробничого циклу застосовують два показники:

1. Коефіцієнт робочого періоду (Кроб.пер):

                     (3.2)

2. Коефіцієнт основного технологічного часу (Косн.тех..часу):

                                (3.3)

Покращання  досягають скороченням часу на перерви в роботі і тим самим скороченням загальної тривалості виробничого циклу . Це призводить до збільшення частки тривалості робочого періоду, тобто до збільшення .  При повній відсутності часу перерв буде безперервний процес виробництва, де .

Підвищення   досягається за рахунок скорочення часу на виконання допоміжних операцій в складі загального виробничого циклу, а також за рахунок зменшення перерв в роботі.

 

  1.  Шляхи скорочення тривалості  виробничого циклу на

підприємстві.

Існують такі шляхи скорочення тривалості виробничого циклу:

1. Тривалість циклу можна скоротити за рахунок скорочення часу на технологічний цикл. Це досягається шляхом :

  •  впровадження нових технологій, нової техніки;
  •  забезпеченням виконання  двох  і більше операцій одночасно (паралельно);
  •  заміною природних операцій відповідними технологічними;
  •  скорочення часу протікання технологічних процесів за рахунок їх інтенсифікації.

2. Тривалість виробничого циклу можна скоротити за рахунок скорочення часу виконання допоміжних операцій шляхом:

  •  механізації і автоматизації допоміжних операцій;
  •  взаємного сполучення в часі контрольних та технологічних операцій;
  •  скорочення відстані та підвищення швидкості між операційного транспортування сировини та напівфабрикатів, а також оформлення і пакування готової продукції;
  •  виконання трудомістких налагоджувальних робіт у між змінні перерви.

3. Тривалість циклу можна скоротити за рахунок зменшення та виключення перерв в роботі всіх видів зупинок обладнання.

Таким чином, зменшення тривалості виробничого циклу можна досягти:

  •  вдосконаленням технології виробництва;
  •  застосуванням безперервно діючого устаткування;
  •  раціональним використанням основних принципів організації основного виробництва і всього виробничого процесу в цілому по підприємству.

3.5.  Принципи організації виробничого процесу в часі і просторі.

Незалежно від наявних виробничих відмінностей, організація основного виробничого процесу на будь-якому промисловому підприємстві базується на деяких загальних принципах. Це – принципи організації основного виробництва в часі:

  •  ритмічність;
  •  рівномірність;
  •  пропорційність;
  •  паралельність;
  •  безперервність.

Принципи організації основного виробництва в просторі:

  •  внутрішньовиробнича організація;
  •  прямоточність;
  •  кооперування;
  •  комбінування.

В часі

Принцип ритмічності при організації виробничого процесу передбачає випуск продукції у відповідності до планового ритму.

Відповідності  випуску продукції плановому завданню характеризується рівнем ритмічності роботи підприємства, який оцінюється коефіцієнтом ритмічності (Критм.):

       (3.4)

де      t тривалість періоду, який аналізується, діб;

   недовиконання планового завдання за і-ту добу, натуральних одиниць, наприклад – тонн;

 планове завдання за весь період  t, тонн.

Принцип рівномірності при організації виробничого процесу передбачає виробництво продукції рівними партіями за однакові проміжки часу. Рівень рівномірності випуску продукції характеризується коефіцієнтом рівномірності (Крівн.) :

       (3.5)

   де відхилення фактичного випуску продукції за і-й день від середньофактичного  (приймається середньоарифметичне значення) за весь період  t, тонн;  

              фактичний випуск продукції за період, що аналізується, тонн.

Наприклад: маємо  п'ять робочих днів. Щоденний план – 10 тонн, а фактично випущено за цей період 53 тонни. Середньофактичний випуск :

Період

Факт

План

Недовиконання

плану

1

10

10

-

0,6

2

5

10

-

4,4

3

11

10

-

0,4

4

8

10

2

2,6

5

9

10

1

1,6

всього

53

50

3

9,6

                  .                   .

Принцип пропорційності часткових процесів виробництва передбачає пропорційну продуктивність в одиницю часу всіх підрозділів підприємства, а в середині основного виробництва – між дільницями, лініями, групами обладнання в складі ліній та окремими робочими місцями.

У виробничому процесі, побудованому за принципом пропорційності всі операції мають однакові такти та дорівнюють такту процесу. Якщо це порушується, то рівень пропорційності знижується.

Рівень пропорційності характеризується коефіцієнтом пропорційності (Кпі).

,                 (3.6)

або

,                      (3.7)

де продуктивність устаткування, яке використовується на і-й операції, тонн   за зміну, годину тощо;

   виробнича потужність дільниці, цеху, тонн   за зміну, годину тощо;

      такт процесу, годин на одну тонну;

    такт і-ї операції, годин на одну тонну.

Порушення принципу пропорційності призводить до наявності, так званих, "вузьких" місць, тобто до перевантаження одних робочих місць та недовантаження інших.

Пропорційність в роботі досягають дотриманням взаємної відповідності пропускної спроможності робочих місць, виробничих дільниць та цехів.

В деяких випадках порушення принципу пропорційності економічно виправдано. Наприклад, заміна малопродуктивної та мало економічної  машини в лінії на більш продуктивну та економічну. Інколи на операціях потрібно мати резервне устаткування для швидкого приймання сировини, напівфабрикатів, що швидко псуються тощо.

Принцип паралельності передбачає, що основне виробництво організоване таким чином, що всі операції, фази або етапи оброблення предметів праці виконуються одночасно (паралельно). Ефективність застосування принципу паралельності виражається в скороченні виробничого циклу.

Паралельність буває:

  •  повна (передбачає таке виконання операцій, коли час їх виконання повністю співпадає);
  •  часткова (коли час однієї операції неповністю співпадає з часом іншої).

Принцип паралельності операцій використовується майже на всіх дільницях виробництва де здійснюється масовий випуск продукції.

Паралельність виконання двох операцій характеризується коефіцієнтом паралельності (Кпар):

,                     (3.8)

де   час паралельного виконання операцій, хв.

    менша тривалість однієї з двох суміжних операцій, які виконуються паралельно, хв.

Принцип безперервності виготовлення продукції полягає в тому, що предмет праці з будь-якої попередньої операції на будь-яку наступну переходить без затримок (негайно після закінчення попередньої операції).

Рівень безперервності виробничого процесу характеризується коефіцієнтом безперервності (Кбезп):

,           (3.9)

де час перерв, годин, хвилин, секунд на одиницю продукції.

Безперервність означає необхідність повного усунення або зменшення перерв в виробничому процесі (міжзмінних та внутрішньозмінних, міжопераційних та внутрішньоопераційних).

Принцип безперервності порушується, якщо предмети праці накопичується в запасах між операціями і не оброблюються. А якщо предмети праці транспортується, то принцип безперервності не порушуються.

В просторі

Принцип внутрішньовиробничої спеціалізації полягає у відокремленні цехів, дільниць по випуску окремих видів продукції та її частин або по виконанню певних стадій технологічного процесу.

Спеціалізація буває:

  •  предметна;
  •  технологічна;
  •  функціональна.

Предметна – випуск одного або декількох схожих за технологією виготовлення виробів на окремих лініях з закінченим виробничим циклом.

Технологічна – передбачає виділення технологічних операцій в окремих цехах або на відокремлених дільницях.

Функціональна – виділення з основного виробництва деяких підрозділів, в яких виконуються допоміжні операції.

Чим вищий рівень спеціалізації, тим вищий і тип виробництва, і більше можливостей для вдосконалення організації основного виробництва.

Принцип прямоточності – на всіх стадіях і операціях, починаючи з первинної обробки вихідної сировини та матеріалу і закінчуючи готовою продукцією, вироби переміщуються по всіх робочих місцях в послідовності технологічного процесу по найкоротшому шляху. Це дозволяє включити велику кількість далеких та зустрічних перевезень. В межах цехів це забезпечується шляхом розташування робочих місць та обладнання в технологічній послідовності операцій.

Принцип кооперування – організовується спільна робота різних підрозділів підприємства з метою виготовлення продукції. При кооперуванні виробництв в середині підприємства  враховуються кількісні співвідношення між робочими місцями, дільницями, цехами.

Принцип комбінування передбачає створення єдиного комплексу різнорідних виробництв, який представляє собою послідовні ступені обробки сировини.

3.6.  Види руху предметів праці.

Види руху предметів праці – це порядок оброблення та переміщення сировини, напівфабрикатів до робочих місць по операціях в технологічній послідовності.

Операції мають різну тривалість і такти і, щоб створити єдину виробничу систему, необхідно раціонально поєднувати між собою операції з різними тактами. В залежності від виду цього поєднання в процесі виробництва операцій з неоднаковими тактами розрізняють:

  •  послідовний;
  •  паралельний;
  •  змішаний (послідовно-паралельний) види руху предметів праці.

Послідовний вид руху предметів праці передбачає передачу предметів праці з одного робочого місця (операції) на друге не поштучно, а партіями, тобто після того, як по всій партії однакових виробів повністю закінчена обробка на даному робочому місці (операції).

Тривалість циклу при цьому розраховується так:

,     (3.10)

де – сумарний час обробки даного виробу по всіх операціях, хв., годин...;

      –  кількість виробів в партії, штук.

Наприклад: маємо 4 операції:

1 = 4 хв.;

2 = 2 хв.;

3 = 3 хв.;           

4 = 2 хв.

Кількість виробів в партії – теж 4.

Тоді  тривалість виробничого циклу складе:

Така організація виробництва застосовується в не потоковому виробництві при обробленні невеликих партій продукції.

Паралельний вид руху предметів праці – кожна наступна операція по кожному виробу партії починається негайно після закінчення обробки даного виробу на попередній операції. Тобто передача предметів праці з однієї операції на іншу здійснюється не партіями, а поштучно, і обробка на всіх операціях виконується одночасно (паралельно), без витрат часу на очікування.

Тривалість циклу при цьому розраховується так:

,    (3.11)

де – тривалість головної (найдовшої) операції, хв., годин...

Такт виробничого процесу при цьому постійних і визначається тривалістю найбільш тривалої операції, яка називається головною операцією. Операції, у яких тривалість менше головної, виконуються з перервами.

Тривалість виробничого циклу при цьому (за даними попереднього прикладу) складе:

При паралельному виконанні різних операцій досягається:

  •  значне скорочення тривалості виробничого циклу;
  •  відсутність міжопераційних запасів та зменшення простоїв обладнання на початку і в кінці зміни;
  •  ритм потоку рівномірний хоча його значення більше, ніж в послідовному русі.

Це підтверджує, що принцип паралельності — один з найбільш важливих при організації основного виробництва.

Але при паралельному виді руху предметів праці на окремих робочих місцях можуть мати місце простої машин та робітників. Це ліквідується встановленням рівності або кратності в тривалості окремих операцій, тобто синхронізацією операцій за рахунок збільшення кількості робочих місць на більш тривалих операціях.

Послідовно-паралельний (змішаний) вид руху предметів праці передбачає передачу виробів, що обробляються частково – поштучно, а частково – невеликими партіями, але таким чином, щоб весь процес виробництва в межах одного циклу здійснювався б без перерв.

Обробка виробів при цьому на кожній наступній операції починається раніше, ніж закінчується обробка всієї партії на попередній операції. Це вимагає деякого часу очікування накопичення певної малої партії виробів після виконання першої операції для виключення перерв між обробкою окремих виробів партії на другій операції. Цей час очікування виконання другої операції над першим виробом називається часом зміщення (зсування) початку операції (S) і визначається так:

,           (3.12)

де  – тривалість попередньої більшої операції, хв., годин.;

              – тривалість наступної меншої операції, хв., годин.

Очевидно, що при переході від менш тривалої операції до більш тривалої ніякого часу очікування не потрібно і в цьому випадку = 0.

За даними попереднього прикладу:

Тривалість циклу при цьому розраховується так:

+,

де – сума часу зміщення при переході від більш тривалої операції до менш тривалої, хв., годин..;

                 – тривалість кінцевої операції, хв., годин...

Тривалість виробничого циклу при цьому (за даними попереднього прикладу) складе:

Таким чином, за даними прикладу, найраціональнішим є паралельний вид руху предметів праці, тривалість якого складає 23 хвилини.

Основні джерела: [1, 2, 3]

Додаткові джерела: [24, 28, 30, 31, 34, 35]

Тема 4. Зміст та методи opганiзацiї основного виробництва на

підприємствах. Оpганiзацiя потокового виробництва

4.1.  Зміст та задачі організації основного виробництва.

4.2.  Методи організації основного виробництва.

4.3.  Ознаки потокового виробництва.

4.4.  Потокова лінія та її структурні елементи.

4.5.  Розрахунок основних параметрів потокових ліній.

4.6.  Класифікація потокових ліній та переваги їх застосування.

4.1.  Зміст та задачі організації основного виробництва.

Основне виробництво підприємства – це комплекс підрозділів, в яких виробляється продукція, що є основною за призначенням для підприємства, а також напівфабрикати, які необхідні підприємству для власних потреб або для реалізації за межі підприємства.

Сутність організації основного виробництва полягає в розробленні та впровадженні найбільш раціональних способів виконання заданого технологічного процесу та в гармонійному поєднанні матеріальних елементів виробництва з робочою силою в часі і просторі.

Основна задача організації основного виробництва полягає:

  •  у вивченні способів  поєднання  елементів  виробничого процесу;
  •  у поєднанні праці робітників   з  роботою   машин;   
  •  в обробленні сировини і матеріалів;
  •  в отриманні запланованої кількості продукції належної якості.

4.2.  Методи організації основного виробництва.

Методи організації основного виробництва наступні:

  •  одиничні;
  •   гуртові;
  •   потокові.

Одиничні методи – це одиничне виробництво. Побудова виробничого процесу по виготовленню нестандартних виробів, які не повторюються.

Гуртові методи – це серійне виробництво. Побудова виробничого процесу по виготовленню партії (групи) виробів. При  цьому вся партія оброблюється послідовно за операціями процесу і передається до робочих місць без розподілу на штуки.

Потокові методи - це масове виробництво. Це така побудова виробничого процесу, при якій сировина та матеріали безперервно (або з короткими перервами) в установленому ритмі, в технологічній послідовності і одночасно по всіх операціях переробляються в готову продукцію. Головна умова – застосування принципу паралельності.

Розрізняють:

  •  немеханізоване потокове виробництво;
  •  потоково-механізоване виробництво.

4.3.  Ознаки потокового виробництва.

Потоковість означає, що один і той самий предмет праці рухається в процесі оброблення від однієї операції до іншої послідовно за ходом технологічного процесу, змінюючи своє просторове розташування, склад або форму після виконання окремих операцій.

Основні ознаки потокового виробництва:

  •  розташування машин, обладнання, робочих місць в однозначній технологічній послідовності та забезпечення тісного їх взаємозв'язку та взаємозамінності по продуктивності;
  •  повторення одних і тих самих процесів на кожному робочому місці внаслідок високого рівня спеціалізації робочих місць, технічних засобів та робітників, що їх обслуговують, а також однонаправленість руху предметів праці від одного робочого місця до іншого;
  •  одночасне (паралельне) виконання операцій виробничого процесу, що охоплений потоком, та однаковим режимом роботи всіх робочих місць;
  •  високий ступінь безперервності проходження процесу виробництва;
  •  узгодженість в тривалості виконання окремих різнорідних операцій у відповідності з особливостями технологічного режиму та забезпеченням певної ритмічності виконання окремих операцій і всього технологічного процесу.

Розповсюдження потокових методів в харчовій промисловості обумовлено рядом особливостей:

  •  органічний характер харчових виробництв;
  •  переважно предметний принцип побудови підприємств, який означає проведення в межах даного структурного підрозділу всіх або більшої частини операцій по перетворенню предметів праці в готову продукцію;
  •  масовий або крупносерійний тип виробництва, який характеризується  стабільністю виробничого процесу та готової продукції;
  •  високий ступінь безперервності технологічного процесу, який випливає з фізико-хімічного та біохімічного характеру технології та неможливості перервати на тривалий час процес виробництва без псування сировини та напівфабрикатів.

4.4.  Потокова лінія та її структурні елементи.

Потокова лінія – це сукупність машин, апаратів, приладів, пристроїв для переміщення та робочих місць ( не менше двох), які виконують певні операції виробничого процесу в технологічній послідовності та об'єднанні єдиним ритмом, загальною продуктивністю з урахуванням особливостей сировини, що перероблюється, та готової продукції, що випускається.

Вітка потокової лінії – це устаткування (одна машина) та переміщуючий пристрій (один транспортер).

Ланка потокової лінії – це дві машини (апарати), що йдуть одна за одною та з'єднані між собою і виконують різні операції.

Продуктивність потокової лінії, як правило, визначається продуктивністю її основної ведучої машини.

Ведуча машина (апарат, агрегат) лінії – це така машина, на якій виконуються найважливіші операції над предметом праці по перетворенню його в готову продукцію, Продуктивність такої машини є визначальною у всьому потоці.

4.5.  Розрахунок основних параметрів потокових ліній.

Основні параметри потокових ліній, як правило, розраховуються:

  •  при впровадженні у виробництво нової потокової лінії;
  •  при модернізації діючої потокової лінії;
  •  при переналагоджуванні потоку на випуск нового виду продукції тощо.

Розраховують такі показники:

  •  ритм (такт) лінії ( або швидкість потоку) та кожного робочого місця;
  •  темп роботи;
  •  коефіцієнт завантаження ведучої машини;
  •  потрібна кількість машин в потоці та необхідних робочих місць;
  •  чисельність робітників;
  •  виробниче завдання кожному робочому місцю;
  •  маршрут, довжина та швидкість руху конвеєра.

Ритм (такт) лінії ( r ) визначається по ведучому устаткуванню так:

                     (4.1) ,   

де  – ритм (такт) лінії , хв/од. виміру продукції;

      Т – фонд робочого часу за зміну в годинах (хв.);

      К – неминучі простої лінії протягом зміни , %;

      N – виробниче завдання в зміну в одиницях вимірювання продукції.

 Часто на лініях за одиницю продукції приймають певну партію виробів (наприклад, ящик, мішок, короб) тобто вироби виходять з лінії так званими транспортними партіями.

Наприклад: планові простої лінії на поточний огляд складають 2% від тривалості зміни ( 480 хв.), змінне завдання  –  250 коробів, тоді:

Розрахунок ритму лінії та робочих місць має велике значення, оскільки рівність або кратність тривалості операцій на всіх робочих місцях величині ритму лінії є умовою забезпечення безперервності роботи на лінії.

Ритм лінії визначають на лініях, де випускається штучна продукція. Якщо ж випускається продукція в рідкому або сипучому стані, то замість ритму потоку (по ведучій машині) визначають швидкість потоку.

Швидкість потоку (Vпотоку) – це об'єм рідини або сипучої маси, що пройдені через ведучу машину (апарат) в одиницю часу.

Vпотоку=                                 (4.2)

Аналогічно визначають швидкість потоку для кожного робочого місця лінії.

Темп роботи ведучої машини ( tвед.маш.) визначає продуктивність потокової лінії. Для розрахунку його застосовують формулу (4.2) або наступну формулу (4.3):

                                         (4.3),

Приклад, за даними попереднього прикладу:

Якщо тривалість зміни буде 420 хвилин, то в знаменнику буде відповідно не 8 годин, а сім.

Темп роботи ведучої машини більш універсальний показник, оскільки визначається в будь-якому виробництві для будь-якої продукції.

Коефіцієнт завантаження ведучої машини потоку( Кзав.в.м.):

                                      (4.4),

де  – планове завдання в одиницю часу, в годину, за зміну, за рік;

    –  техніко-економічна норма знімання продукції з машини в одиницю часу.

Наприклад, планове завдання на зміну складає 500кг, техніко-економічна норма знімання за цей же період дорівнює 520кг, тоді:

Розрахунок необхідної кількості устаткування залежить від форми організації потокової лінії, а кількість робочих місць – також від форми організації праці.

Для безперервних та прямоточних ліній розрахунок проводять за заданим ритмом ведучої машини, на рівні якого приймається ритм всіх робочих місць потоку. Необхідна кількість устаткування (n) розраховується так:

                                       (4.5),

де  – необхідна кількість устаткування;

                – тривалість виконання даної операції, хв.;

              – ритм ведучої машини потоку.

Наприклад, за даними попереднього прикладу розрахований вище ритм складав 2хв./короб.  При тривалості операції 4хв. кількість необхідного устаткування  буде дорівнювати:

Тобто на одній операції в даному випадку потрібно встановити дві машини.

Такі розрахунки виконуються по кожній операції. Загальну кількість машин для потокової лінії отримують підсумовуючи їх кількість по окремих операціях.

Якщо тривалість виконання даної операції () дорівнює або менше ритму ведучої машини (), то необхідна кількість машин () дорівнює кількості операцій. Якщо ж тривалість даної операції () на окремих робочих місцях більше ритму ведучої машини() і для виконання  операцій потрібно додаткове устаткування, то загальна кількість машин на лінії буде більше кількості операцій на кількість машин – дублерів.

Наприклад: всього на лінії виконується 8 операцій. Тривалість всіх операцій співпадає або менше ритму (такту) лінії, крім однієї, яка у три рази перевищує такі лінії. Тоді кількість устаткування, встановленого на лінії, буде дорівнювати 10 (8 одиниць + 2 машини-дублери).

Розрахунок кількості виробничих робітників для обслуговування лінії визначається  по кожній операції з урахуванням  можливого суміщення професій та багатоверстатного   обслуговування,   кількості змін роботи потокової лінії, тобто ведеться простий арифметичний підрахунок. Наприклад, якщо на кожній із двох суміжних операцій встановлена тривалість виконання або обслуговування їх  дорівнює 0,5хв., а ритм лінії дорівнює 1 хв., то обидві операції може виконувати один робітник.

Виробниче завдання кожному робочому місцю потоку – це кількість продукції або напівфабрикатів, яка повинна бути виготовлена або оброблена на даному робочому місці, щоб забезпечити ритмічну та безперебійну роботу ведучої машини потоку.

Розрахунок виробничого завдання кожному робочому місцю потоку (F) здійснюється так:

                                        (4.6),

де     – виробниче завдання робочому місцю, одиниць продукції в одиницю часу;

   темп ведучої машини, одиниць продукції в одиницю часу;

   – коефіцієнт розходження між виробітком ведучої машини та виробітком даного робочого місця, його визначають на підставі встановлених норм втрат виходу продукції, зміни вологості, об'ємних та інших характеристик напівфабрикату на різних стадіях  виробничого процесу.

Наприклад, визначити виробниче завдання машини, якщо темп ведучої машини дорівнює 600 кг/год, а технологічні втрати, виходячи з рецептури, в процесі переходу від ведучої машини до даної складають 2%. Тоді:

    

При цьому темп всіх робочих місць необхідно виразити по продукції ведучого устаткування, застосовуючи при цьому необхідні коефіцієнти перерахунку готової продукції в напівфабрикати, що знаходяться на кожному робочому місці на різному ступені готовності.

Після визначення виробничого завдання по всіх робочих місцях переходять до проектування руху предметів праці по всіх робочих місцях потоку.

Відстань між робочими місцями визначають на підставі норм проектування, які враховують площі та відстані, необхідні для зручного та безперечного обслуговування робочих місць.

Робоча довжина потокової лінії дорівнює сумі відстаней між робочими місцями лінії.

При наявності транспортерної стрічки на лінії відстань між центрами суміжних з'єднаних робочих місць називається кроком конвеєру лінії (L).

Швидкість руху конвеєра (Vконв) визначається на підставі кроку так:

                            (4.7),

де – швидкість руху конвеєра, м/хв.;

                 L      – крок конвеєра, м;

              – ритм лінії, хв/од. виміру продукції.

Синхронізація. При розбіжностях в ритмі робочих місць з ритмом ведучої машини потоку для його вирівнювання застосовують синхронізацію робочих місць потоку.

Методи синхронізації, які найчастіше застосовуються:

  •  збільшення або зменшення кількості однакових машин (або робочих місць) потоку ( застосовується тоді, коли ритм кожного робочого місця кратний ритму лінії);
  •  механізація та автоматизація і, відповідно, скорочення часу проходження операцій, які виконуються вручну або з допомогою найпростіших засобів;
  •  приведення роботи окремих машин потокової лінії до єдиного ритму роботи ведучої машини потоку можливо також регулюванням швидкісних режимів роботи машини з урахуванням часу випередження (або відставання) ритму кожної машини від ритму потоку, а також організацією роботи окремих робочих місць в прискореному або сповільненому ритмі порівняно з ведучою машиною;
  •  скорочення кількості виробничих операцій або поєднання їх виконання в часі;
  •  зменшення або повне усунення перерв між операціями, перерозподіл обсягів робіт між окремими робітниками на процесах з частковою механізацією;
  •  зміна маршруту руху предметів праці, зменшення відстані між окремими робочими місцями потокової лінії.

  1.  Класифікація потокових ліній та переваги їх застосування.

  1.  За складністю побудови лінії поділяються на:

а)   прості;

б)   складні.

Прості потокові лінії – кожна операція виконується однією машиною (робочим місцем).

Складні потокові лінії – мають місце операції, на яких працюють одночасно декілька машин-дублерів.

2. За напрямком руху предметів праці лінії поділяються на:

а)  вертикальні (предмети праці в процесі оброблення рухаються в вертикальній площині);

б)  горизонтальні (предмети праці в процесі оброблення рухаються тільки в горизонтальній площині);

в) змішані (наявність горизонтального і вертикального маршрутів руху предметів праці).

3. За ступенем охоплення потоковою лінією процесів виробництва:

а)  дільничні (неповні потокові лінії, що об'єднують частину процесів, що складають єдиний виробничий процес);

б)   цехові (діють в межах цеху);

в)   наскрізні ( повні потокові лінії, що охоплюють весь виробничий процес в основному виробництві).

4. За ступенем спеціалізації лінії:

а)  спеціалізовані (одно предметні, постійно-потокові);

б)   універсальні (багатопредметні, змінно-потокові).

5. За ступенем безперервності виробничого процесу:

а) безперервні (характеризуються повною відповідністю продуктивності окремих машин потоку, яка підпорядкована продуктивності ведучої машини, та єдиному ритму роботи, тобто характеризуються однаковими витратами часу на окремих операціях по виготовленню продукції. Предмет праці рухається безперервно. Це можуть бути лінії з регламентованим ритмом, коли швидкість руху встановлюється завчасно і здійснюється синхронізація операцій, та лінії з вільним ритмом, коли швидкість руху предметів праці визначає сам працівник і через розбіжність ритмів суміжних операцій можуть виникати між операційні запаси предметів праці);

б) перервні (характеризуються частковою відсутністю вказаних вище умов.

Перерви виникають через неузгодженість в продуктивності устаткування та через різну тривалість операцій. Як наслідок, можливі простої устаткування, необхідні додаткові приміщення та склади тобто затрати на утримання та  навантажувально-розвантажувальні та транспортно-складські роботи).

6. За ступенем механізації процесу на лінії:

а)  немеханізовані (система робочих місць, що з'єднана одним або декількома конвеєрами. Значна частина технологічних процесів виконується вручну);

б) частково-механізовані (частина операцій виконується машинами і механізмами, а частина вручну. В основному це допоміжні роботи по передачі сировини та напівфабрикатів, їх дозування та завантаження тощо);

в) комплексно-механізовані (характеризуються повною механізацією всіх процесів по обробленню предметів праці, їх оформленню та пересуванню. Робітники виконують функції регулювання та управління лінією та окремими механізмами, контролю, операціями пуску та зупинки та налагоджування устаткування);

г)   автоматизовані (крім механізації усунені або полегшені деякі функції розумового характеру за рахунок встановлення засобів автоматизації);

д)  автоматичні ( основані на дистанційному управлінні з єдиного пульту, причому процес виробництва здійснюється без безпосередньої участі людини протягом усього циклу виробництва).

Переваги застосування потокових ліній такі:

  1.  Значно скорочується тривалість виробничого циклу та вивільнюються виробничі площі. Це досягається за рахунок просторового зближення робочих місць та всіх видів техніки на лінії, зменшення та усунення між операційного очікування предметів праці щодо подальшого їх оброблення, усунення простоїв устаткування.
  2.  Збільшується випуск продукції в одиницю часу при постійних виробничих потужностях, тобто підвищується коефіцієнт використання виробничої потужності і показник фондовіддачі.
  3.  Зменшується обсяг незавершеного виробництва за рахунок ритмічної роботи, що дозволяє зменшити або вилучити специфічну внутрішньо цехову тару, що зменшує собівартість продукції.
  4.  Зменшення тривалості виробничого циклу призводить до максимального  перенесення в готову продукцію цінних поживних компонентів вихідної сировини, що збільшує вихід продукції та підвищує її якість.
  5.  Вивільнюються робітники, що працюють на допоміжних роботах.
  6.  Досягається суворе дотримання параметрів технологічного процесу, постійний контроль та регулювання за рахунок обладнання ліній засобами автоматизації.
  7.  Забезпечується висока санітарно-гігієнічна культура та без шкідливість ряду процесів виробництва, оскільки виключається або скорочується безпосереднє зіткнення людини   з напівфабрикатами та готовою продукцією.
  8.  Створюються умови для багатоверстатного обслуговування та суміщення декількох професій, організації бригадного обслуговування.
  9.  З'являється можливість покращання організації оплати праці за результатами кінцевої операції на потоковій лінії, що призводить до вдосконалення структури управління підприємством та його підрозділами, створює можливості до переходу на безцехову структуру управління.
  10.  Зменшуються та спрощуються роботи по обліку та плануванню на виробництві, оскільки відсутнє коопераційне планування та облік (обліковується тільки надходження сировини, матеріалів та  вихід готової продукції).
  11.  Ліквідуються "вузькі" місця у виробництві, підвищується продуктивність праці, зняття продукції з 1 м2 площі, зменшується трудомісткість та собівартість продукції, забезпечується ритмічна робота підприємства.

Основні джерела: [1, 2, 3]

Додаткові джерела: [24, 28, 30, 31]

Тема 5. Виробнича потужність

5.1. Поняття виробничої потужності.

5.2. Чинники, що визначають величину виробничої потужності.

5.3. Показники використання виробничої потужності.

5.4. Резерви покращання використання виробничої потужності.

5.1. Поняття виробничої потужності.

Виробнича потужність підприємства характеризується максимально можливим (потенційним) випуском продукції встановленого асортименту та якості (або переробкою сировини) в одиницю часу при заданому технічному оснащенні, повному використанні устаткування та виробничих площ, здійсненні заходів по впровадженню передових технологій та наукової організації праці.

Виробнича потужність, як правило, вимірюється в тих самих одиницях, в яких планується і обліковується виробництво продукції – в натуральному вираженні (наприклад, в тоннах), в умовно-приведеному натуральному показнику (для підприємств консервної промисловості – в тисячах умовних банок) або кількістю сировини, що може потенційно переробити підприємство в одиницю часу (наприклад, для цукрових заводів – кількість буряку, що може переробити підприємство за добу).

Одиницею часу для розрахунку виробничої потужності, як правило, є зміна.

Виробнича потужність – величина нестала, вона може змінюватися як з року в рік, так і протягом року, оскільки, вводиться нове устаткування, модернізується діюче, вибуває застаріле з різних причин тощо. Тому виробничу потужність розраховують на певну дату.

В залежності від динаміки виробничої потужності розрізняють:

  1.  Змінна потужність на початок року – характеризує виробничу потужність підприємства на початок планового (звітного) періоду, тобто на 1 січня року.
  2.  3мінна потужність на кінець року – характеризує виробничу потужність підприємства на кінець планового (звітного) періоду. Визначають її, базуючись на даних про наявність виробничої потужності на початок періоду, введення змінних потужностей та вибуття їх протягом року:

,          (5.1)

де    – виробнича потужність на кінець року;

    – виробнича потужність на початок року;

                 – виробнича потужність, яка введена (або планується до введення) протягом року;

                  – виробнича потужність, яка вибула (або планується до вибуття) протягом року.

З. Середньозмінна потужність – потужність, яку має підприємство в середньому за зміну протягом року (). Її визначають за даними про змінну потужність на початок року, середньозмінну потужність, що вводиться, та середньозмінну потужність, що вибуває з урахуванням терміну їх введення та вибуття протягом року:

,         (5.2)

де     кількість місяців роботи нового (введеного) обладнання з моменту введення його до кінця року;

     кількість місяців не роботи обладнання, що планується до виведення з моменту виведення його до кінця року;

       12    –  кількість місяців в році.

 4. Середньорічна потужність – потужність, яку має підприємство в середньому за рік. Розраховується, як добуток середньозмінної потужності та кількості змін роботи підприємства в році:

,                (5.3)

де   –  виробнича потужність середньорічна;

              –  кількість змін роботи підприємства за рік.

5.2. Чинники, що визначають величину виробничої потужності.

До основних чинників, що визначають величину виробничої потужності відносяться:

  •  склад та кількість устаткування;
  •  норми продуктивності устаткування;
  •  розміри виробничих площ;
  •  технологічний процес виготовлення продукції;
  •  кількість та склад сировини, що переробляється;
  •  номенклатура та асортимент продукції;
  •  режим роботи підприємства.

5.3. Показники використання виробничої потужності.

Ступінь використання виробничої потужності визначається як відношення фактичного (планового) обсягу випуску продукції в натуральному вираженні  за певний період до встановленої по цій продукції потужності:

,                (5.4)

де   – коефіцієнт використання середньорічної потужності;

     – фактичний (плановий) обсяг продукції в натуральних одиницях вимірювання за рік;

Для аналізу використання потужності визначаються також показники екстенсивного та інтенсивного навантаження устаткування.

Показник екстенсивного навантаження устаткування характеризує ступінь використання устаткування в часі (за рік, квартал, 9 місяців, півріччя тощо) і розраховується як відношення кількості змін роботи фактичних (планових) за рік до кількості змін роботи розрахованих (максимально можливих):

,           (5.5)

де           – коефіцієнт екстенсивного навантаження устаткування;

         кількість змін роботи фактичних (планових) за рік;

               –  кількість змін роботи розрахункова (нормативна).

Показник інтенсивного навантаження устаткування характеризує ступінь використання устаткування в одиницю часу по продуктивності і розраховується як відношення фактичної (планової) продуктивності устаткування до продуктивності нормативної (проектної – за паспортом устаткування):

,              (5.6)

де  – фактична (планова) продуктивність устаткування;

             –  нормативна продуктивність за паспортом устаткування.

Інтегральний (сумарний) показник навантаження устаткування () представляє собою добуток показника інтенсивного та показника екстенсивного навантаження:

*           (5.7)

Якщо інтегральний (сумарний) показник навантаження устаткування визначений для ведучого обладнання за рік, то =.

5.4. Резерви покращання використання виробничої потужності.

  1.  Одним  із головних шляхів підвищення ступеню використання потужності підприємств є збільшення коефіцієнта екстенсивного навантаження та, перед усе, всієї кількості робочих змін за рік, згладжування сезонності надходження сировини, рівномірне її перероблення протягом місяця, кварталу, року.
  2.  Покращання організації виробництва та праці.
  3.  Інтенсифікація технологічних процесів.
  4.  Модернізація обладнання, спрямована на підвищення його продуктивності, механізація та автоматизація виробничих процесів, оновлення обладнання.
  5.  Ліквідація "вузьких" місць в технологічному процесі.
  6.  Зменшення втрат та комплексне перероблення сировини, підвищення виходів готової продукції, покращання якості сировини, що переробляється, скорочення браку.

Основні джерела: [1, 4]

Додаткові джерела: [34, 35]

Тема 6. Організація виробничої  інфраструктури  підприємств

6.1.  Організація енергетичного господарства.

6.2.  Організація транспортного господарства.

 Організація ремонтного господарства.

Організація складського та тарного господарств.

6.1.  Організація енергетичного господарства.

Види енергії, яка споживається на підприємстві:

  •  електроенергія;
  •  пара;
  •  холод;
  •  гаряча вода;
  •  інші.

Більшість підприємств пару, штучний холод, гарячу воду отримують від власних джерел, електроенергію, холодну воду, як правило, централізовано зі сторони.

Склад енергетичного господарства:

  1.  Теплове господарство ( казана, бойлерна, парові та повітряні мережі).
  2.  Електросилове господарство (генеруючи установки, трансформатори, електромережі).
  3.  Холодильне господарство (компресори, басейни-охолоджувачі, охолоджувальні мережі).
  4.  Система водопостачання (водонасосні станції, артезіанські свердловини, мережа водопостачання).
  5.  Санітарно-технічні пристрої та вентиляція.

До складу енергетичного господарства великого підприємства, як правило, входять два цехи:

  •  паросиловий;
    •  електросиловий.

На невеликих підприємствах – один енергетичний цех.

Задачі енергогосподарства:

  •  визначення потреби в енергії;
  •  своєчасне постачання енергією всіх підрозділів підприємства;
  •  забезпечення правильної експлуатації енергоустановок та їх ремонт;
  •  економія енергоресурсів.

Енергетичні баланси мають дворівневу структуру і складаються з видаткової частини ( потреба в енергії ) та прибуткової частини ( джерела надходження енергії).

В узагальненому вигляді потребу в енергії різних видів()можна представити так:

де   i  – види виробництв;

      j  – види енергоресурсів;

  – план виробництва і-го виду продукції;

 – норма витрат і-го виду палива на виробництво j-го виду продукції.

  – енергія, яка витрачається на капітальний ремонт та капітальне будівництво;

  – енергія, яка витрачається на потреби непромислових підрозділів підприємства;

  – втрати енергії;

 –  вторинне використання енергії.

Потребу в енергії розраховують на рік, місяць, добу. Складають погодинні графіки витрат енергії.

По кожному виду енергії складають планові і звітні калькуляції собівартості одиниці енергії.

Основні шляхи раціонального використання енергії та значення її в собівартості:

  •  ліквідація прямих втрат палива та енергії;
  •  правильний вибір енергоносіїв, створення нормальних умов роботи;
  •  інтенсифікація технологічних процесів з одночасним зменшенням питомої втрати енергоресурсів;
  •  впровадження прогресивного менш енергоємного обладнання;
  •  впровадження організаційних заходів щодо економії енергоресурсів, зокрема заохочувальної системи.

6.2.  Організація транспортного господарства.

Класифікація транспортних засобів.

Транспорт поділяється на:

1.  Зовнішній (загальнозаводський ):

  •  залізничний;
  •  автомобільний;
  •  водний;
  •  гужовий.

2.  Міжцеховий та внутрішньо цеховий:

  •  малотоннажні автомашини;
  •  авто та електрокари;
  •  візки;
  •  транспортери;
  •  підйомники;
  •  штабелеукладачі;
  •  роликові шляхи;
  •  трубопроводи тощо.

Елементи організації транспортних перевезень.

Організація транспортних перевезень ґрунтується на:

  •  визначенні вантажообігу та вантажних потоків;
  •  на виборі системи перевезень;
  •  на розрахунку потреби а транспортних засобах.

Вантажообіг –  це загальна кількість вантажу, яка переміщується в тоннах або в тонно-кілометрах.

Вантажопотік – це кількість вантажу, який переміщується між конкретними пунктами за певний період (годину, добу, місяць, квартал, рік).

Системи перевезень:

  •  лінійна ( в пункт призначення машина йде з вантажем, а звідти – без вантажу);
  •  маятникова (в пункт призначення машина  йде з одними вантажем, а повертається з іншим);
  •  кільцева (обслуговуються послідовно декілька точок по замкнутому маршруту).

Потреба в транспортних засобах на добу  (  ) розраховується так:

            (6.1)

де  – потреба в транспортних засобах на добу;

       – обсяг перевезень на добу;

        –  вантажність однієї машини;

         –  коефіцієнт вантажності;

    – фонд часу роботи на добу.

                 – тривалість рейсу.

Основні задачі організації транспортного господарства:

  •  вибір правильної (раціональної) системи перевезень;
  •  раціоналізація маршрутів;
  •  зменшення транспортних витрат.

Всі ці задачі вирішуються в комплексі.

Собівартість транспорту. Собівартість транспортних послуг розраховують на перевезення 1 тонни та 1  км вантажу.

Собівартість 1 тонни розраховують так:

            (6.2)

де  –  загальні витрати по перевезенню та вантажних роботах, грн.;

    –  обсяг перевезень, тонн.

Собівартість визначають окремо для централізованого транспорту та для власного транспорту по кожному виду вантажу та вантажопотоку.

  1.   Організація ремонтного господарства.

Задачі ремонтного господарства:

  •  повсякденний догляд за обладнанням;
  •  технічне обслуговування обладнання;
  •  своєчасне попередження та усунення несправностей;
  •  проведення ремонтів.

Всі наведені вище задачі складають систему  планово-запобіжного ремонту (ПЗР). Заходи системи ПЗР поділяються на дві групи:

  1.  Міжремонтне  обслуговування  (догляд, нагляд,  періодичні огляди "О").
  2.  Ремонтні роботи ( поточний ремонт "П", середній ремонт "С", капітальний ремонт "К").

Способи проведення ремонтів:

1.  Централізований   (із залученням спеціалізованих ремонтних організацій).

2. Децентралізований ( власними силами).

3.  Змішаний.

Ремонтний цикл та його структура. Ремонтний цикл (Рц) – це проміжок часу між двома капітальними ремонтами або між початком введення нового обладнання в експлуатацію до його першого капітального ремонту.

Структура ремонтного циклу визначає кількість та послідовність виконання ремонтів та оглядів за один ремонтний цикл.

Нормативи системи ПЗР:

  1.  Міжремонтний період – це час між двома черговими ремонтами (між капітальним та поточним, між поточним та поточним, між середнім та поточним).
  2.  Міжоглядовий  період – це час між двома оглядами або між оглядом та ремонтом.

Чим більш конструктивно складніша машина, тим менший її ремонтний цикл, тим менший міжоглядовий та міжремонтний періоди.

Тривалість міжремонтного періоду ():

      (6.3)

де – кількість середніх ремонтів в ремонтному циклі;

              – кількість поточних ремонтів в ремонтному циклі.

Тривалість міжоглядового періоду ():

  (6.4)

де – кількість оглядів в ремонтному циклі.

Планування ремонту та категорія ремонтної складності. При плануванні ремонтних робіт визначають:

  •  плановий обсяг ремонтів в одиницях ремонтної складності;
  •  трудомісткість ремонтних операцій за видами;
  •  чисельність ремонтних робітників;
  •  склад ремонтних бригад;
  •  кошторисну вартість ремонту.

Одиниця ремонтної складності – це затрати праці на капітальний ремонт механічної частини технологічного устаткування в розмірі 35 людино-годин. Це еталон.

Ступінь складності та трудомісткість ремонтних робіт оцінюється в категоріях (групах) ремонтної складності (R).

Категорія (група) ремонтної складності представляє собою коефіцієнт, який показує у скільки разів трудомісткість капітального ремонту даного обладнання більше трудомісткості капітального ремонту обладнання-еталону.

Трудомісткість ремонтних робіт() розраховується так:

       (6.5)

де   норма часу на ремонт (огляд), людино-годин;

Наприклад, якщо категорія ремонтної складності даного обладнання дорівнює 3, то це означає, що трудомісткість його капітального ремонту буде складати: 35*3 = 105 людино-годин.

Існують коефіцієнти, які визначають рівень витрат праці на середній, поточний ремонти та огляди, порівняно з витратами праці на капітальний ремонт. Наприклад, для середнього ремонту коефіцієнт складає 0,6,  для поточного – 0,2, для огляду –0,03.

В загальних витратах часу на ремонт виділяють слюсарні – 72%, верстатні –20% та інші – 8%.

За нормами часу розраховують трудомісткість всього ремонтного циклу.

Чисельність ремонтних робітників визначають  виходячи із трудомісткості всього ремонтного циклу (в людино-годинах) шляхом ділення її на баланс робочого часу одного робітника (в годинах). Потім визначають склад ремонтних бригад і кошторисну вартість ремонту.

  1.   Організація складського та тарного господарств.

Складське господарство.

Класифікація складського господарства:

  1.  за обсягом робіт, що виконуються, склади поділяються на:
    •  загальнозаводські;
    •  цехові;
  2.  за складом матеріальних цінностей, які зберігаються, склади поділяються на:
    •  спеціалізовані;
    •   універсальні.

Наприклад, спеціалізований склад пального, спецодягу; універсальний склад матеріалів, запасних частин;

  1.  по відношенню до виробничого процесу склади поділяються на:
    •  постачальницькі (наприклад, матеріальних запасів);
    •  виробничі (склад напівфабрикатів);
    •  збутові (склад готової продукції);
  2.  за конструкцією склади поділяються на:
    •  відкриті;
    •  напівзакриті;
    •  закриті.

Основні задачі складського господарства:

  •  забезпечення виробництва матеріальними ресурсами в достатній кількості та належній якості;
    •  забезпечення схоронності та якості готової продукції.

Загальна площа складського приміщення визначається так ():

       (6.6)

де –  вантажна ємність складу, тонн,

  – коефіцієнт використання площі;

     – допустиме навантаження на 1 м2 площі складу.

 

Тарне господарство.

Тара, що використовується на підприємстві:

скляні пляшки та банки;

  •  фляги;
    •  бочки;
    •  КЕГи;
    •  картонні короби;
    •  пластикові та дерев'яні ящики;
    •  мішки;
    •  тощо.

При фасуванні використовуються:

  •  папір;
    •  пергамент;
    •  картон;
    •  поліетиленова плівка;
    •  фольга;
    •  тощо.

Підприємства отримують тару зі сторони або виготовляють власними силами на підприємстві .

При визначенні потреби в тарі приймається до уваги:

  1.  Для тари разового користування – план виробництва продукції та місткість одиниці тари.

Потреба в тарі при цьому розраховується так:

            (6.7)

де  – потреба в тарі разового користування;

           – річна кількість продукції, що підлягає затарюванню в натуральних одиницях вимірювання;

            –  кількість продукції, що вміщується в одиницю тари.  

  1.  Для тари багаторазового користування() – план виробництва продукції, місткість одиниці тари та кількість оборотів тари (розраховується шляхом ділення загального періоду, наприклад, за рік – 365 днів на тривалість одного обороту тари).

,    (6.8)

де – кількість оборотів тари.

  1.  Для пакувальних матеріалів () – план виробництва продукції та  норма витрат пакувальних матеріалів на одиницю продукції, що підлягає пакуванню.

,          (6.9)

де    –  потреба в пакувальних матеріалах;

   –  норма витрат пакувальних матеріалів на одиницю продукції, що підлягає пакуванню.

Основні джерела: [1, 2]

Додаткові джерела: [25, 28, 30, 31]

Тема 7. Принципи та види планування діяльності підприємств

7.1.  Сутність, принципи і риси планування. Принципова схема планування.

7.2. Методи планування.

7.3. Система і склад планів.

7.4. Інформаційна база планування.

  1.  Сутність, принципи і риси планування. Принципова

схема планування.

Сутність та  завдання планування проявляється в наступному:

  1.  Конкретизація цілей розвитку підприємства в цілому і його кожного підрозділу окремо на певний період.
  2.  Визначення господарських задач і засобів їх досягнення, термінів і послідовності реалізації.
  3.  Виявлення   необхідних   матеріальних,   трудових   і   фінансових ресурсів.
  4.  Встановлення конкретних кількісних і якісних показників роботи на плановий період.

Концепції планування.

План – єдність трьох елементів:

  1.  Мета дій.
  2.  Програма досягнення поставленої мети.
  3.  Ресурси, що необхідні для реалізації програми досягнення мети.

В залежності від того, який з елементів плану розраховується в першу чергу, розрізняють дві концепції (логіки) планування:

1. Ресурсний підхід до планування (характерно для дефіцитної економіки):

Ресурси           Мета           Програма

 

Оцінити ресурси, що є, виходячи з цього обґрунтувати бажану, але реальну мету та розробити програму досягнення цієї мети (визначити заходи).

    2. Програмно - цільовий підхід:

Мета              Ресурси          Програма

 

Оцінюється мета: чого досягти, що придбати. Виходячи з цього визначаються необхідні ресурси та визначається програма. 

Принципи планування:

  •   науковість і точність;
  •   матеріальна зацікавленість;
  •  єдність планів.

Риси планування:

  •   напруженість;
  •  безперервність;
  •   реальність;
  •   стабільність;
  •   директивність (обов'язковість);
  •   оптимальність;
  •   адаптивність (гнучкість).

Принципова схема планування може бути представлена так:

Аналіз господарської діяльності

Маркетингова діяльність

(вивчення попиту)

Розроблення і укладання договорів

(комерційна діяльність)

           

Розрахунок плану

Аналіз плану на оптимальність

та його корегування

Повернення до маркетингу

Організація виконання плану

7.2.  Методи планування.

Основними методами планування є:

  1.  Розрахунковий – з використанням певних формул і алгоритмів.
  2.  Балансовий  складання   балансів,   які   мають   дворівневу структуру.
  3.  Нормативний – планування з використанням норм і нормативів.
  4.  Базовий  –  планування  від  досягнутого  рівня  (недолік:   всі похибки базового періоду переносяться на плановий).
  5.  Математичний   –  пов'язаний   із   застосуванням   оптимізаційних,  динамічних, сітьових моделей і кореляції.
  6.  Графічний – пов'язаний з наглядним зображення динаміки або структури певних явищ.

7.3. Система і склад планів.

Плани можна поділити на:

  •  довгострокові (15 і більше років);
  •  середньострокові (3-5 років);
  •   короткострокові (1 рік і менше), які, в свою чергу, поділяються на:
  •   а)  квартальні;
  •  б)  плани на місяць;
  •  в)  на декаду;
  •  г)  на добу;
  •  д)  на тиждень;
  •  е)  на зміну.

В залежності від періодів плани можна поділити на:

  •  оперативні;
  •  поточні;
  •  перспективні.

Склад планів.

За  своїм  складом  плани  охоплюють  всі  види  діяльності підприємства:  виробничу, соціальну, комерційну, фінансову, науково-технічну, економічну, зовнішньоекономічну, екологічну, науково-технічну, інвестиційну.

7.4. Інформаційна база планування.

Інформаційну базу планування в цілому можна охарактеризувати так:

  •  економічні і соціальні норми, нормативи, податки;
  •  угоди, договори, контракти ( в тому числі державні);
  •  результати маркетингових досліджень;
  •  результати техніко-економічного аналізу, в тому числі внутрішньовиробничі резерви;
  •  прогнози;
  •  огляд і аналіз інновацій ( нові технології, нова техніка, нові виробництва, нова продукція);
  •  огляд і аналіз можливих інвесторів.

Основні джерела: [1, 4]

Додаткові джерела: [6, 16, 32, 33]

Тема 8. Планування виробництва  та реалізації продукції

8.1.  Склад, задачі плану і вихідні дані для його розроблення.

8.2.  Планування обсягів виробництва продукції в натуральних одиницях виміру.

8.3. Плановий баланс виробничих потужностей.

8.4.  Планування обсягів виробництва продукції у вартісному вираженні.

8.5. Планування обсягу реалізації продукції.

8.1.  Склад, задачі плану і вихідні дані для його розроблення.

Склад плану виробництва:

  1.  Розрахунок  обсягу  виробництва  продукції  в   груповому   (за групами виробів) та повному асортименті в натуральному і вартісному вираженні.
  2.  Розрахунок   вартості   робіт   і   послуг   промислового   і непромислового характеру на сторону.
  3.   Розрахунок обсягу реалізації продукції (виручки від продажу).

Задачі плану:

  •  максимізація прибутку;
  •  виконання заявок, договорів, замовлень (у тому числі державних), тобто врахування потреб ринку.

Вихідні дані:

  •  результати аналізу діяльності підприємства в передплановий період;
  •   інформація  про виробничу потужність підприємства,  «вузькі місця», плановий обсяг сировини;
  •  норми виходу готової продукції із сировини та норми витрат сировини на виробництво одиниці готової продукції;
  •  планові нормативи використання виробничої потужності;
  •  договори  з постачальниками сировини  і  торговельними підприємствами;
  •  дані про запаси.

8.2.  Планування обсягів виробництва продукції в натуральних одиницях виміру.

Схеми розрахунку плану виробництва продукції в натуральному вираженні.

Можна виділити наступні схеми планування обсягу виробництва продукції в натуральному вираженні:

 1 схема: базується на розрахунках балансу потужностей, тобто за основу приймаються   наявні потужності підприємства.

 

Планування  за  цією схемою здійснюється так:  

 

Потужність

добова

(Пдоб)

Фонд часу

роботи на

плановий

період

(Теф)

Потужність

річна

(Прічн)

Коефіцієнт використання середньорічної

потужності

(Квик)

Продукція в натуральному вираженні

(Внат)

або

Пдоб * Теф = Прічн

                                                   Прічн*Квик = Внат

Якщо потужність діючого обладнання менша замовлень, то можливі два варіанти дій:

  •  забезпечення можливості нарощування потужності;
  •  відмова від частини замовлень.

При цьому виробнича потужність може бути збільшена за рахунок модернізації обладнання, шляхом зміни режиму роботи підприємства (збільшення змінності).

Одним з вигідних напрямків збільшення випуску продукції, що намічається в плані, може бути збільшення коефіцієнту використання потужності.

Методи обґрунтування коефіцієнту використання потужності:

1. Нормативний метод, за яким коефіцієнт використання потужності приймається на рівні одиниці.

2. Другий метод базується  на коригуванні фактичного показника (коефіцієнта)        використання потужностей, тобто Квик плановий = Квик в базовому періоді ±  відхилення використання потужностей, що плануються. Реалізовується цей метод за допомогою проведення по факторного аналізу використання потужності, який можна представити наступним чином:

Квик =  Кінт * Кекст = ,    (8.1)

     де    Квик  –  сумарний (змішаний) коефіцієнт використання виробничої потужності;

 Кекст  коефіцієнт екстенсивного використання потужності, який характеризує використання потужності в часі і розраховується як відношення планового (фактичного) ()фонду часу використання обладнання до часу максимально можливого (нормативного, );

Кінт коефіцієнт інтенсивного використання потужності, який характеризує використання  потужності по продуктивності  і розраховується як відношення потужності планової (фактичної) до потужності максимально можливої (нормативної ).

      простої обладнання в часі, що мають місце або плануються;

 недовикористання потужностей (втрати продуктивності, що мають місце або очікуються).

Факторний аналіз коефіцієнта використання потужностей зводиться до виявлення причин відхилень фактичної продуктивності від нормативної, фактичного фонду часу від ефективного. Після цього плануються заходи по покращанню використання потужності та по кожному з них розраховуються  зміни коефіцієнта використання потужності (±  відхилення використання потужностей) за рахунок кожного заходу. Таким чином, аналізуючи  і , розробляються заходи щодо збільшення виробничої потужності.

2 схема:   за основу  розрахунків приймається баланс сировини.  

Планування  за  цією схемою здійснюється так:  

Сировина

(Vсир)

Вихід продукції з одиниці сировини

(витрати сировини на одиницю

продукції)

(Вих.,%)

Продукція в натуральному вираженні

(Внат)

або

Vсир*  Вих.,%  =  Внат

Баланс сировини має дворівневу структуру і включає показники:

  1.  Джерела надходження сировини:
    •  власна заготівля;
    •  залишки на початок планового періоду, що переходять з попереднього року ;
    •  передача сировини із сировинних зон інших  підприємств.
  2.  Напрямки витрачання:
  •  втрати при зберіганні, транспортуванні;
  •  планові передачі іншим підприємствам;
  •  запас для роботи в наступному плановому періоді (залишок на кінець року);
  •  власні потреби в переробленні в даному плановому періоді.

3схема: базується на маркетингових дослідженнях ринку, результатом яких є визначення потреби у тих видах продукції, які плануються (Vринку). Після цього оцінюються можливості підприємства,  щодо наявних виробничих потужностей, сировинних ресурсів з урахуванням всіх резервів збільшення їх використання. Якщо наявні ресурси задовольняють  потреби ринку, то планові обсяги виробництва затверджуються. Якщо ні – то планується розширення виробничих потужностей, пошук нових сировинних зон  з метою забезпечення потреби ринку. Таким чином, основне в цій схемі – однозначно задовольнити потреби ринку.

Схематично вищенаведене можна зобразити так:

 

Прічн

Квик

Vринку

Внат

Vсир

Вих.,%  

8.3. Плановий баланс виробничих потужностей.

Плановий баланс виробничих потужностей в підсумку представляє собою таблицю, де представлена потужність в розрізі груп або окремих видів продукції (сировини, що перероблюється). Розраховується :

  •  потужність на початок року;
  •  потужність що планується до введення;
  •  потужність що планується до виведення;
  •  потужність на кінець року;
  •  середньорічна потужність;
  •  плановий обсяг продукції в натуральному вираженні;
  •  коефіцієнт використання середньорічної потужності.

Введення та вибуття потужностей вказується з розшифровкою, тобто всього і за видами :

  •  технічне переоснащення та організаційно-технічні заходи (наприклад, зміна змінності);
  •  реконструкція;
  •  розширення;
  •  зміна асортименту тощо.

Баланс потужностей має такий вигляд:

Продукція

Потужність на початок року

(Ппоч)

Введено виробничої потужності

(Пввед)

Вибуття

виробничої

потужності

(Пвиб)

Потужність на кінець року

(Пкін)

Середньорічна потужність

(Псер)

Випуск продукції в натуральному вираженні

(Внат)

Коефіцієнт використання середньорічної потужності

всього

у т.ч. за рахунок

всього

у т.ч. за

рахунок

(Квик)

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

Виробнича потужність на кінець року (гр.11) розраховується як  виробнича потужність на початок року (гр.2) плюс  виробнича потужність, що планується до введення (гр.3) мінус  виробнича потужність, що планується до виведення (гр.7):

Пкін поч введ – Пвиб        (8.2)

Виробнича потужність середньорічна (гр.12):

,        (8.3)

де     кількість місяців роботи нового (введеного) обладнання з моменту введення його до кінця року;

     кількість місяців не роботи обладнання, що планується до виведення з моменту виведення його до кінця року;

       12    –  кількість місяців в році.

Коефіцієнт використання середньорічної потужності (гр.14) розраховується шляхом ділення випуску продукції в натуральному вираженні  (гр.13)  на середньорічну потужність (гр.12) :

       (8.4)     

  1.  Планування обсягів виробництва продукції у вартісному

вираженні.

На основі плану виробництва продукції в натуральному вираженні розраховується обсяг продукції в оптових цінах (ТП), тобто продукція, що призначена для продажу.  Обсяг продукції в оптових цінах може бути розрахований в цінах діючих, а також в цінах порівняльних, які застосовуються для оцінки динаміки цього показника. Загальний принцип розрахунку наступний:

,   (8.5)

де   і – номер сорту;

    –   плановий обсяг виробництва і-го виробу в натуральному вираженні;

  – оптово-відпускна ціна підприємства  і-го виробу.

Якщо обсяг продукції в натуральному вираженні планується в груповому асортименті, то при розрахунках обсягу продукції в оптових цінах застосовуються середні оптові ціни по групі. Середня оптова ціна по групі – це середньозважена ціна за період, що минув, і розраховується так:

,     (8.6)

де   і – індекс групи;

      j – індекс виробу в середині групи.

8.5. Планування обсягу реалізації продукції.

У відповідності до податкового законодавства реалізованою вважається продукція, стосовно якої відбулася одна з двох подій, що настала раніше: або надійшли гроші за продукцію, або зафіксований факт відвантаження продукції.

Обсяг реалізації,  що  планується (РПпл), може бути представлений наступним чином:

РПпл. = ТПпл. + Зпоч. — Зкін. — У,     (8.7)

де  Зпоч. – залишки нереалізованої продукції на початок планового періоду (на складі, у покупця на відповідальному зберіганні, на шляху  проходження);

      Зкін. – залишки нереалізованої продукції на кінець планового періоду;

      У     – усушення (природні втрати) продукції.

Залишки плануються укрупнено або аналітичним методом.

Основні джерела: [1, 4]

Додаткові джерела: [ 26, 30, 31, 32]

Тема 9. Планування науково-технічного розвитку підприємства

9.1 .Зміст, задачі плану і вихідні дані для його розроблення.

9.2. Класифікація організаційно-технічних заходів плану.

9.З. Показники техніко-економічного рівня виробництва, що плануються.

9.4. Основи техніко-економічного обґрунтування заходів плану із застосуванням дисконтних методів оцінки.

9.1 .Зміст, задачі плану і вихідні дані для його розроблення.

Зміст плану.

За змістом планування наукового, організаційно-технічного розвитку підприємства, вдосконалення виробництва та управління, підвищення ефективності виробництва (далі – ПНТР) представляє собою комплекс обґрунтованих і погоджених організаційно-технічних заходів.

Задачі плану: створити передумови для реалізації на підприємстві основних напрямків науково-технічного прогресу та сприяти досягненню цілей підприємства.

Вихідні дані:

  •  аналіз  технічного  рівня   виробництва,   що  склався;
  •  аналіз причин зниження кінцевих результатів діяльності;
  •  дані   про  передові  технології,   нову  техніку,  патенти, «ноу-хау», інжиніринг ;
  •  ціни, тарифи, дані техніко-економічних обґрунтувань тощо.

В  готовому вигляді ПНТР представляє собою таблицю, де вказано:  

  •  найменування  заходів;
  •  терміни  їх  виконання;
  •  відповідальних   виконавців;
  •  "обсяги" (кількість машин, одиниць обладнання тощо);
  •  затрати та ефект, що очікується від впровадження заходів.

9.2. Класифікація організаційно-технічних заходів плану.

В ПНТР заходи об'єднуються в наступні групи (розділи):

  •  створення, освоєння нової і модернізація продукції, що вже випускається;
  •  впровадження прогресивних технологічних процесів;
  •  автоматизація і механізація виробництва;
  •  розробка та впровадження автоматизованих систем управління;
  •  ремонт, заміна та модернізація основних фондів;
  •  підвищення ефективності використання матеріальних ресурсів;
  •  науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи;
  •  вдосконалення управління,  планування і організації виробництва;
  •  показники техніко-економічного рівня виробництва.

Багато заходів плану можуть одночасно бути віднесені до декількох груп, головне при цьому віднесення певного заходу до однієї групи, щоб не допустити подвійного рахунку.

9.З. Показники техніко-економічного рівня виробництва,

що плануються.

Показники техніко-економічного рівня розраховуються з урахуванням впливу прийнятих в плані заходів.

До них належать:

1) показники механізації праці і виробництва(див. Тема 2, питання 2.4).

2) електроозброєність  праці: відношення споживаної електроенергії в тис. кВт/год до середньоспискової чисельності промислово-виробничого персоналу (ПВП);

3) енергоозброєність  праці: відношення  сумарної потужності струмоприймачів до середньоспискової чисельності промислово-виробничого персоналу;

4) фондоозброєність праці: відношення середньорічної вартості необоротних активів до середньоспискової чисельності промислово-виробничого персоналу;

5) технічна озброєність праці: відношення вартості активних частин необоротних      активів (машин, обладнання, передавальних пристроїв) до середньоспискової чисельності промислово-виробничого персоналу.

9.4. Основи техніко-економічного обґрунтування заходів плану із

застосуванням дисконтних методів оцінки.

Оцінка ефективності – завершальний етап планування науково-технічного розвитку підприємства.

Загальний принцип оцінки ефективності щодо будь-якого заходу – порівняння затрат, які необхідні для реалізації певного заходу плану,  з результатами, що очікуються від цього.

Позначимо затрати як "З", а результати – як "Р". Тоді ефективність - будь-яке співвідношення затрат і результатів, тобто це, як правило, відносна величина.

Ефективність:   або

Ефект - результат діяльності, що визначається абсолютним показником, (у вартісному вираженні).

Вимоги до показників ефективності:

  •  між чисельником та знаменником повинна, бути функціональна причинно-наслідкова залежність;
  •  чисельник і знаменник повинні відноситись до одного і того ж самого об'єкту і  періоду, тобто бути співставними в часі та просторі;
  •  необхідно враховувати наявність лагу – розриву у часі між здійсненням затрат і отриманням результатів.

Дисконтування – це визначення теперішньої вартості майбутніх доходів.

Оцінку ефективності будь-якого заходу можна умовно розділити на наступні етапи:

1 етап :  передбачає обґрунтування доцільності заходу. На цьому етапі обґрунтовується необхідність, можливість, впровадження заходу, проводяться розрахунки, які доводять переваги впровадження (наприклад, підвищення виходів готової продукції, економію витрат енергоносіїв, вивільнення чисельності робітників, обґрунтування необхідності залучення додаткових сировинних зон, розширення виробничих потужностей, з метою збільшення  обсягів виробництва продукції у зв'язку з підвищенням попиту на неї тощо).

2 етап: передбачає визначення загальної суми інвестиційних витрат, яка необхідна для реалізації заходу (), яка при одномоментному вкладанні інвестицій розраховується так:

              (9.1)

де –  загальна сума інвестицій при одномоментному їх вкладенні;

    – вартість нових фондів (обладнання, будівельно-монтажних робіт тощо) з урахуванням їх придбання, транспортування, монтажу, науково-дослідних, проектних, складських та будь-яких інших витрат, які пов'язані з новим активами, включаючи податок на додану вартість (ПДВ). Слід зазначити, що на величину , але без врахування ПДВ, збільшується вартість основних фондів підприємства. Щоб зняти ПДВ з будь-якої величини, треба цю величину поділити на 1,2, якщо встановлена законодавством ставка податку становить 20%;

   – затрати на демонтаж старого обладнання, що знімається з балансу, які не пов'язані з вартістю нових активів включаючи податок на додану вартість;

  – виручка від реалізації демонтованого обладнання за вирахуванням витрат, що пов'язані з реалізацією. Необхідно мати на увазі, що будь-яка реалізація підлягає оподаткуванню, крім зазначеного, від виручки від реалізації треба зняти податки. Укрупнено, в умовах розрахунку, це можна зробити так:  : 1,2 * 0,75, де 1,2 – коефіцієнт, що враховує сплату податку на додану вартість; 0,75 - коефіцієнт, що враховує сплату податку на прибуток при ставці податку згідно законодавства на 01 січня 2004 року – 25%;

– балансова (залишкова) вартість основних фондів, які демонтуються і знімаються з балансу.

Загальний принцип визначення наступний:

,     (9.2)

де  –  первісна вартість основних засобів;

          річна норма амортизації, що діє на момент розрахунку у відповідності до законодавства, %;

               – період, протягом якого нараховується амортизація (років).

Слід зауважити, що користуватися цією формулою треба з певними застереженнями, а саме: річна норма амортизації за період нарахування її може змінюватись, тому слід це обов'язково враховувати, застосовуючи відповідну норму за відповідний період, маючи на увазі те, що норма амортизації у відсотках береться від балансової (залишкової) вартості фондів. Наприклад: первісна вартість обладнання 10 000 грн., період його експлуатації – 5 років починаючи з 01 січня 2002 року, тоді:

= 10 000 *грн.

В даному прикладі 15 – це річна норма амортизації у відсотках, що діяла для третьої групи основних фондів з 01 січня 1997 року, але з 01 січня 2004 року змінилося податкове законодавство, згідно якому встановлена квартальна норма амортизації для вказаної групи фондів, яка становить 6% , що в перерахунку на рік складає 21, 925%. Таким чином,

при виконанні розрахунків слід використовувати дані, які відповідають законодавству України, рішенням уряду, нормативній базі на момент розрахунку. Так,  у відповідності до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств" з 01 січня 2004 року норми  амортизації  встановлюються  у  відсотках  до балансової  (залишкової) вартості кожної  з  груп  основних  фондів  на  початок звітного  періоду в такому розмірі :

  •  група 1 –  в розрахунку на податковий квартал – 2 %,  в перерахунку на рік – 7,763%;
  •  група 2 –  в розрахунку на податковий квартал – 10 %, в перерахунку на рік –  34,39%;
  •  група 3 –  в розрахунку на податковий квартал – 6 %, в перерахунку на рік –  21,925%;
  •  група 4 – в розрахунку на податковий квартал 15 %, в перерахунку на рік –  47,799%.

При цьому норми амортизації для будівель і споруд відповідають групі 1,  для обладнання  –  групі 3,  для комп'ютерної техніки – групі 4, транспортних засобів – групі 2.

Балансова вартість збільшує загальну суму інвестиційних витрат, бо при знятті з балансу недоамортизованих активів в підсумку зменшуються прибутки підприємства і загальна сума інвестицій повинна передбачати компенсацію цих втрат;

– збільшення (зменшення) вартості оборотних активів у зв'язку зі змінами обсягів виробництва  (реалізації) продукції, що очікуються.

Розрахувати зміну вартості оборотних активів у зв'язку зі змінами обсягів виробництва  (реалізації) продукції, що очікуються, можна так:

,   (9.3)

де  – вартість оборотних активів в базовому періоді, за даними форми №1 "Баланс" (підсумок другого розділу активу балансу, ряд. 280, графа 4);

                   – чиста виручка від реалізації продукції за той же період за даними форми № 2 "Звіт про фінансові результати";

               – приріст (зменшення) чистої виручки від реалізації продукції, що планується.

Але, якщо інвестиційні кошти вкладаються не одномоментно, а поетапно, то треба передбачати можливі втрати вартості інвестицій під впливом факторів часу, тобто збільшувати розраховану вище загальну суму інвестицій. Це можна робити так:

,    (9.4)

де   – загальна сума інвестицій при поетапному їх вкладенні;

– частина загальної розрахованої суми інвестицій, яка планується до вкладення в періоді ti;

р – ставка дисконту, що характеризує можливий рівень втрат вартості інвестицій   під   впливом факторів часу  за  період вкладання, в частках одиниці;

ti  – порядковий номер року вкладання інвестицій;

m – загальний період вкладання (в роках).

Наприклад: загальна сума інвестицій складає 500 млн. грн., які плануються до освоєння протягом трьох років: перший рік - 300 млн., другий рік - 150 млн., третій рік – 50 млн. грн. Ставка дисконту прийнята на рівні 25%, або в частках одиниці – 0,25.

Тоді:

 =

З етап: передбачає визначення результатів, що очікуються, в якості яких виступають чисті грошові потоки (ЧГП).

,    (9.5)

де  –  загальна сума додаткового прибутку, що очікується, грн.;

         0,75 – коефіцієнт, що враховує сплату податку на прибуток при ставці податку згідно законодавства на 01 січня 2004 року – 25%;

       – приріст амортизації (зміна загальної суми амортизації) у зв'язку зі зміною вартості основних фондів під впливом заходів, що очікуються.

Додатковий прибуток, що очікується від впровадження заходу, при незмінній ціні  розраховується так:

,    (9.6)

де – оптово-відпускна ціна за одиницю продукції, грн.;

    та – відповідно базова і проектна (що очікується) собівартість одиниці продукції, грн.;

     та–  відповідно базовий та проектний (що очікується) обсяг реалізації продукції в натуральних одиницях виміру.

 У тому числі:

а) частина додаткового прибутку, що припадає на зміну собівартості:

,      (9.7)

б )частина додаткового прибутку, що припадає на зміну обсягу:

,    (9.8)

Якщо останні дві формули додати, вийде формула розрахунку.

Якщо ж ціна змінюється, то замість вводиться .

Проектна собівартість одиниці продукції  дорівнює:

,     (9.9)

де – зміни собівартості одиниці продукції, що очікується в результаті вкладення інвестицій (визначаються за розрахунками етапу 1).

4 етап:  передбачає  порівняння  затрат з результатами за допомогою наступних показників:

  1.  Чистий приведений дохід (ЧПД)

Під чистим приведеним доходом розуміється різниця між приведеними до теперішньої (дійсної) вартості сумою чистого грошового потоку за період експлуатації заходу плану і сумою інвестиційних витрат на його реалізацію. Чистий приведений дохід розраховується так:

,    (9.10)

де  – сума чистого грошового потоку за окремі інтервали загального періоду експлуатації проекту;

 t – період життєвого циклу проекту, величина, що підлягає обґрунтуванню в кожному конкретному випадку.  В  умовах розрахунку  її можна прийняти  рівні терміну     експлуатації обладнання, що проваджується, до його повного зношення у відповідності до норм амортизації. Наприклад, якщо обладнання третьої групи фондів, для якої річна норма амортизації складає 21,925%, то t=;

n –  кількість періодів в загальному розрахунковому періоді t ;

р – ставка дисконту (в частках одиниці), яка характеризує можливий рівень втрат чистих грошових потоків під впливом різних чинників протягом періоду t. Величина, що підлягає обґрунтуванню, і може прийматися на рівні ставки рефінансування НБУ на   момент розрахунку,  але тільки для державних проектів або на  рівні середньої ставки позичкового відсотка комерційних банків – для недержавних проектів. В умовах розрахунку р можна приймати на рівні 20% (0,2 в частках одиниці).

Нормативне значення ЧПД

  1.  Індекс доходності (ІД)

Індекс (коефіцієнт) доходності дозволяє співвіднести об'єм інвестиційних витрат з майбутнім чистим грошовим  потоком по проекту, а також  може бути використаний не тільки для порівняльної оцінки, але й в якості критеріального при прийнятті інвестиційного рішення про можливості реалізації заходу. Якщо значення індексу доходності менше одиниці або дорівнює їй, захід плану повинний бути відхилений в зв'язку з тим, що він не принесе додаткового прибутку на інвестовані засоби.

Індекс доходності розраховується так:

,     (9.11)

Нормативне значення ІД

  1.  Індекс рентабельності (ІР)

Індекс (коефіцієнт) рентабельності в процесі оцінки ефективності заходу плану може відігравати лише допоміжну роль, тому що не дозволяє в повній мірі оцінити весь зворотний інвестиційний потік по проекту (значну частину цього потоку складають амортизаційні відрахування) і не порівнює аналізовані показники в часі. Індекс рентабельності  характеризує прибутковість проекту.

Розрахунок цього показника здійснюється так:

,    (9.12)

де  – середньорічна сума чистого інвестиційного прибутку за період експлуатації проекту;

  1.  Період окупності  (ПО)

Період окупності є одним з найбільш поширених і зрозумілих показників оцінки ефективності. Розрахунок цього показника може проводитися за двома методами – статичним (бухгалтерським) і дисконтним.

Показник "періоду окупності" використовується, звичайно, для порівняльної оцінки ефективності, але може бути прийнятий і як критеріальний (в цьому випадку заходи з більш високим періодом окупності будуть підприємством відхилятися).

Основним недоліком цього показника є те, що він не враховує ті чисті грошові потоки, що формуються після періоду окупності інвестиційних витрат. По заходах з тривалим терміном експлуатації після періоду їхньої окупності може бути отримана набагато більша сума чистого грошового потоку, чим по заходах з коротким терміном експлуатації (при аналогічному і навіть більш швидкому періоді окупності останніх).

4.1. Недисконтований показник періоду окупності визначається статичним методом і розраховується так:

,   (9.13)

де   – середньорічна сума чистого грошового потоку за період експлуатації проекту (при короткострокових реальних вкладеннях цей показник розраховується як середньомісячний).

4.2.  Дисконтований показник періоду окупності визначається так:

.     (9.14)

Показники оцінки, засновані на статичних (бухгалтерських) методах розрахунку (індекс рентабельності, період окупності недисконтований), передбачають використання в розрахунках бухгалтерських даних про інвестиційні витрати і прибутки без їх дисконтування в часі.

Порівняння розрахованих показників з нормативними значеннями та аналіз їх дає змогу зробити висновок про доцільність впровадження кожного заходу плану науково-технічного розвитку підприємства.

  Основні джерела: [1, 4]

Додаткові джерела: [22, 23, 26, 32, 33]

Тема 10.  Планування праці та її оплати

10.1.    Склад, задачі плану, вихідні дані до його розроблення.

10.2.   Планування підвищення продуктивності праці

(за техніко-економічними чинниками).

10.3.    Плановий баланс робочого часу 1 -го робітника.

10.4.    Планування чисельності персоналу.

10.5.    Планування фонду оплати праці.

10.6. План підготовки і підвищення кваліфікації працюючих.

10.1.    Склад, задачі плану, вихідні дані до його розроблення.

В плані з праці вирішуються наступні задачі:

  •  створення умов для зростання продуктивності праці;
  •  покращання структури трудових ресурсів (зменшення частки управлінського апарату,  ручної та важкої фізичної праці, підвищення професійного рівня тощо);
  •  підвищення  матеріальної зацікавленості працюючих в досягненні високих кінцевих показників виробництва;
  •  своєчасне проведення заходів по підготовці  кадрів, підвищення кваліфікації.

Зміст плану:  у відповідності із вищезазначеними задачами план з праці включає в себе наступні частини:

  •  план підвищення продуктивності праці;
  •  план з чисельності;
  •  плановий фонд оплати праці;
  •  план підготовки і підвищення кваліфікації працюючих.

Вихідні дані:

  •  план виробництва,  науково-технічного розвитку, капітального будівництва;
  •  норми часу, норми виробітку, норми обслуговування, штатний розклад;
  •  заходи по технічному і організаційному розвитку підприємства, що планується;
  •  тарифні ставки, розцінки, оклади, мінімальна заробітна плата у відповідності до законодавства.

10.2. Планування підвищення продуктивності праці

 (за техніко-економічними чинниками).

Продуктивність праці (ПП) визначається шляхом ділення обсягу продукції в натуральному (або вартісному) вираженні на середньоспискову чисельність промислово-виробничого персоналу.

Чинники, що впливають на підвищення продуктивності праці можна об'єднати в наступні 5 груп:

1. Підвищення технічного рівня виробництва  (впровадження нової техніки, механізація  і  автоматизація технологічних  процесів, застосування прогресивних технологій, замінників традиційної сировини та матеріалів).

2. Вдосконалення організації планування та управління виробництвом та працею (вдосконалення виробничої структури управління підприємством, комбінування, концентрації, спеціалізації і кооперування).

  1.  Зміна обсягу і структури продукції, що виробляється.

4.  Введення в дію і освоєння нових об'єктів (як правило, в період освоєння нових об'єктів продуктивність праці знижується, тому що або продукція або взагалі не виробляється, або виробничі потужності не повністю використовуються).

5. Інші   (галузеві чинники) – можуть бути, а  можуть і не бути. Наприклад, зміна умов роботи,  дефіцит сировини,  зміна її якості тощо.

При цьому необхідно враховувати залишковий вплив заходів минулого періоду.

Методика планування підвищення продуктивності праці  за техніко-економічними чинниками базується на наступних принципах:

  •  виключення подвійного рахунку;
  •  врахування термінів здійснення заходів в періоді, що планується (врахування фактору часу);
  •  розрахунок продуктивності праці та її підвищення базується визначенні відносного вивільнення чисельності працюючих() під впливом кожного з наведених вище факторів.

Для розрахунку відносного (умовного) вивільнення чисельності () на практиці застосовують спеціальні формули, які наводяться в галузевих інструкціях. Логіка всіх формул розрахунку   () наступна:

в чисельнику – зміна трудомісткості;

в знаменнику – ефективний (корисний) фонд робочого часу 1-го робітника.

Доречи – це основний принцип планування чисельності, коли в чисельнику трудомісткість продукції в людино-годинах зіставляється з ефективним фондом робочого часу одного робітника в годинах.

Відносне (умовне) вивільнення ()  – це та чисельність, яку треба було б мати підприємству для виробництва додаткової продукції (), якщо б продуктивність праці залишалася б на базовому рівні.

Приріст продуктивності праці ( в році, що планується, в порівнянні з базовим періодом під впливом всіх чинників, у  %  визначається так:

, %,   (10.1)

де  відносне (умовне) вивільнення чисельності промислово-виробничого персоналу в році, що планується, в порівнянні зі звітним періодом під впливом  і-ої  групи чинників;

           умовна  чисельність промислово - виробничого персоналу.

Умова чисельність ()   це  та чисельність,  яка необхідна підприємству для виконання плану виробництва продукції () , якщо б продуктивність праці залишалась би на базовому рівні ():

.    (10.2)

10.3.    Плановий баланс робочого часу 1 -го робітника.

Для визначення чисельності працюючих і, перш за все, робітників, а також для планування раціонального використання робочої сили на підприємствах розраховують плановий баланс робочого часу одного робітника. Він показує, яку кількість часу повинен відпрацювати один робітник протягом планового періоду (фактичний баланс показує скільки фактично відпрацював один робітник за цей же період).

В балансі робочого часу одного робітника визначають:

  •  календарний;
  •  номінальний;
  •  корисний (ефективний) фонд робочого часу.

Календарний фонд (Ткал) – 365 або 366 днів.

Номінальний фонд (Тн) - показує, яку кількість днів максимально може відпрацювати один робітник протягом планового періоду. Визначається він шляхом вирахування від календарного фонду часу вихідних і святкових днів.

Корисний (ефективний) фонд (Теф) – показує скільки реально може бути відпрацьовано одним явочним робітником в середньому протягом планового періоду. Цей фонд завжди буде меншим номінального. При його розрахунку із номінального фонду виключають втрати робочого часу, що пов'язані з неявками на роботу з різних причин. При цьому при складанні планового балансу враховують причини, що дозволені законодавством, а при складанні фактичного балансу – всі причини.

 Корисний (ефективний) фонд розраховується в годинах, виходячи з планованої середньої тривалості зміни.

10.4.    Планування чисельності персоналу.

У державній статистичній звітності з питань праці передбачається розподіл працівників на персонал:

  •  зайнятий основною діяльністю;
  •  зайнятий неосновною діяльністю (обслуговуючі та інші господарства).

На промислових підприємствах персонал поділяють на дві великі групи:

  1.  Промислово-виробничий персонал (персонал основної діяльності) .
  2.   Персонал непромислових організацій, що знаходяться на балансі промислового підприємства (персонал неосновної діяльності).

В групі  промислово-виробничий персонал (ПВП)  виділяють категорії:

  •  робітники;
  •  учні;
  •  керівники і спеціалісти;
  •  молодший обслуговуючий персонал.

При плануванні чисельність розрізняють:

  •  явочну;
  •  спискову;
  •  середньоспискову чисельність працівників.

Явочна – це чисельність, яка обов'язково повинна знаходитись на робочих місцях в кожний даний момент часу для виконання виробничих завдань.

Планування явочної чисельності здійснюється так:

а) для робітників з відрядною формою оплати праці:

,    (10.3)

де  – виробнича програма в натуральних одиницях виміру;

         – норма часу на одиницю виробничої програми (наприклад: людино-годин на 1 тонну);

          – ефективний фонд робочого часу одного робітника;

         – коефіцієнт виконання норм (  )

б) для робітників з погодинною формою оплати праці:

,    (10.4)

де  – кількість робочих місць з однаковою нормою обслуговування;

    – норма обслуговування (кількість робітників, що обслуговують одиницю обладнання);

     m  –  кількість груп обладнання з однаковою нормою обслуговування.

Спискова чисельність – це показники чисельності працівників спискового складу на певну дату.

Спискова чисельність () характеризує всю чисельність підприємства, яка обліковується у відділі кадрів по списку на певний момент (дату). Вона необхідна для забезпечення явочної і завжди більше явочної.

Спискова чисельність планується так:

а) для перервних підприємств:

,    (10.5)

б) для безперервних підприємств:

.           (10.6)

Середньоспискова чисельність – показує, яка кількість працівників повинна бути (або фактично була) в середньому за певний період.

Обчислюється вона шляхом підсумування чисельності працівників спискового складу за кожний календарний день періоду, включаючи святкові (не робочі) і вихідні дні, і діленням одержаної суми на число календарних днів цього періоду.

10.5.    Планування фонду оплати праці.

Заробітна плата – це винагорода, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Форми оплати праці:

  •  погодинна;
  •  відрядна.

При погодинній формі заробітна плата розраховується множенням тарифної ставки на відпрацьований час.

Тарифна ставка представляє собою розмір оплати праці в одиницю часу різних груп робітників.

При відрядній формі оплати праці  заробітна плата визначається  множенням відрядної розцінки на виконаний обсяг робіт.

Відрядну розцінку можна визначити множенням погодинної тарифної ставки на укрупнену норму часу або діленням тарифної ставки на норму виробітку.

Структура заробітної плати:

Витрати на оплату праці складаються з:

1. Фонду основної заробітної плати – це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлення норм праці  (норм часу,  виробітку, обслуговування, посадових обов'язків).

До його складу належить:

  •  винагороди за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці за тарифними ставками (окладами), відрядними розцінками робітників та посадовими окладами керівників, фахівців, технічних службовців, включаючи в повному обсязі внутрішнє сумісництво;
  •  суми відсоткових або комісійних нарахувань залежно від обсягу доходів (виручки), отриманих від реалізації продукції (робіт, послуг), у разі, якщо вони є основною заробітною;
  •  гонорар штатним працівникам редакцій газет, журналів, інших засобів масової інформації, видавництв, установ мистецтва й (або) оплата їх праці, що нараховується за ставками (розцінками) авторської (постановочної) винагороди, нарахованої на даному підприємстві;
  •  оплата при переведенні працівника :на нижче оплачувану роботу у випадках і розмірах, передбачених чинним законодавством, а також при невиконанні норм виробітку та виготовленні продукції, що виявилася браком, не з вини працівника;
  •  оплата роботи висококваліфікованих працівників, залучених для підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників;
  •  оплата праці за час перебування у відрядженні  (не включає відшкодування витрат у зв'язку з відрядженням: добових, вартості проїзду, витрат на наймання житлового приміщення);
  •  вартість продукції, виданої працівникам при натуральній формі оплати праці;
  •  оплата праці (включаючи гонорари) працівників, які не перебувають у штаті підприємства (за умови, що розрахунки проводяться підприємством безпосередньо з працівниками), за виконання робіт.

Планування фонду основної заробітної плати робітників ( ) може бути здійснено так:

,    (10.7)

де  – явочна чисельність робітників на добу, осіб;

                 – фонд роботи підприємства в днях;

              – денна тарифна ставка.

або

,          (10.8)

де –  середньоспискова чисельність робітників на добу, осіб;

                      –  баланс робочого часу одного робітника в днях.

2. Фонду додаткової заробітної плати   це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці.

Фонд додаткової заробітної плати включає допалати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

До складу фонду додаткової заробітної плати входять:

  •  надбавки та доплати до тарифних ставок (окладів, посадових окладів) у розмірах, передбачених чинним законодавством (наприклад, за суміщення професій (посад), розширення зони обслуговування або збільшення обсягу робіт, виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника, роботу у важких і шкідливих та особливо важких і особливо шкідливих умовах праці, інтенсивність праці, роботу в нічний час, керівництво бригадою, високу професійну майстерність, класність водіям (машиністам) транспортних засобів, високі досягнення в праці, виконання особливо важливої роботи на певний термін, знання та використання в роботі іноземної мови, допуск до державної таємниці, дипломатичні ранги, персональні звання службових осіб, ранги державних службовців, кваліфікаційні класи суддів, науковий ступінь, роботу на територіях радіоактивного забруднення тощо);
  •  премії та винагороди, у тому числі за вислугу років, що мають систематичний характер;
  •  відсоткові або комісійні винагороди, виплачені додатково до тарифної ставки (окладу, посадового окладу);
  •  оплата роботи в надурочний час і у святкові та неробочі дні;
  •  оплата працівникам днів відпочинку, що надаються їм у зв'язку з роботою понад нормальну тривалість робочого часу при вахтовому методі організації праці;
  •  суми виплат, пов'язаних з індексацією заробітної плати працівників;
  •  суми компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати;
  •  оплата додаткових відпусток у зв'язку з навчанням та творчих відпусток (понад тривалість, передбачену законодавством), наданих відповідно до колективного договору;
  •  суми заробітної плати, що зберігаються за основним місцем роботи працівників, за час їхнього навчання з відривом від виробництва в системі підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів;
  •  оплата спеціальної перерви в роботі у випадках, передбачених законодавством, оплата пільгового часу неповнолітнім;
  •  оплата працівникам, які залучаються до виконання державних або громадських обов'язків, якщо вони виконуються в робочий час;
  •  оплата працівникам-донорам днів обстеження, здавання крові та відпочинку, що надаються після кожного дня здавання крові або днів, приєднаних за бажанням працівника до щорічної відпустки;
  •  оплата, простоїв не з вини працівника та інші.

3. Інших  заохочувальних та компенсаційних  виплат – це заохочувальні та компенсаційні виплати, винагороди та премії, які мають одноразовий характер, компенсаційні та інші грошові й матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

До них, зокрема, належать:

  •  нарахування за невідпрацьований час, не передбачені чинним законодавством, зокрема працівникам, які вимушено працювали скорочений робочий час та перебували у відпустках з ініціативи адміністрації;
  •  винагороди та заохочення, що здійснюються раз на рік або мають одноразовий характер (винагороди за підсумками роботи за рік, щорічні винагороди за вислугу років (стаж роботи) та інші);
  •  матеріальна допомога, що має систематичний характер, надана всім або більшості працівників (на оздоровлення, у зв'язку з екологічним станом);
  •  виплати соціального характеру у грошовій і натуральній, формі (оплата за утримання дітей працівників у дошкільних закладах, вартість путівок працівникам та членам їхніх сімей на лікування та відпочинок, інші виплати, що мають індивідуальний).

Величина вказаних складових фонду додаткової заробітної плати та інших  заохочувальних та компенсаційних  виплат  встановлюється, як правило, у відсотках до тарифного фонду у відповідності до чинного законодавства та затверджених власниками підприємств положень.

10.6. План підготовки і підвищення кваліфікації працюючих.

Для виконання плану виробничої програми підприємство повинно мати достатню кількість робочої сили необхідної кваліфікації. Якщо ця умова не виконується, то виникає потреба залучення додаткової чисельності або відшуканні можливостей підвищення продуктивності праці, а також в підготовці і підвищенні кваліфікації кадрів.

Ці заходи намічаються в даному плані.

План, в підсумку, представляє собою таблицю, де вказано:

  •  кількість працівників за групами та категоріями, які повинні в плановому періоді підвищити свою кваліфікацію;
  •  форми підвищення кваліфікації;
  •  визначається  додаткова потреба в кадрах, якщо немає можливості покрити цю потребу за рахунок підвищення продуктивності праці.

Потреба в додатковій робочій силі визначається на основі так званого балансу робочої сили. В цьому балансі вказується спискова чисельність на кінець і на початок планового періоду. Різниця дає потребу в робочій силі.

Основні джерела: [1, 4]

Додаткові джерела: [10, 11, 30, 31, 32]

Тема 11. Планування витрат

11.1. Сутність та значення планування показників витрат.

11.2. Склад витрат.

11.3. Вихідні дані для планування витрат.

11.4. Методика (основні положення) планування витрат виробництва.

11.1. Сутність та значення планування показників витрат.

Собівартість промислової продукції (робіт, послуг) – це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на її виробництво і збут. Витрати на виробництво утворюють виробничу (заводську) собівартість, а витрати на виробництво і збут - повну собівартість промислової продукції. Перелік включених до собівартості поточних витрат визначено Законом  України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Планування собівартості продукції для підприємств є складовою частиною планування діяльності промислового підприємства і представляє собою систему техніко-економічних розрахунків, які відображають величину (зміну величини) поточних витрат, що включаються до складу собівартості продукції.

Метою планування собівартості є економічно обґрунтоване визначення величини витрат, необхідних у планованому періоді для виробництва і збуту кожного виду та всієї промислової продукції підприємства, що відповідає вимогам щодо її якості.

Розрахунки планової собівартості окремих виробів, продукції в цілому використовуються для визначення потреби в оборотних коштах, планування прибутку, визначення економічної ефективності окремих організаційно-технічних заходів та виробництва в цілому, для внутрішньозаводського планування, а також для формування цін.

Планування витрат виробництва (обігу) здійснюється під час розробки річних планів промислових підприємств. Річні плани розбиваються на квартали, а у разі потреби – і на місяці.

Витрати  на виробництво продукції у вартісному вираженні формують її собівартість. Цей показник є одним з найважливіших економічних показників  господарської діяльності підприємства. У ньому дістають  відображення зростання продуктивності праці, економія ресурсів, технічний прогрес.

Планова собівартість визначається техніко-економічними розрахунками величини витрат на виробництво всієї продукції, що реалізується, та кожного виду виробів.

Метою розробки плану із собівартості продукції є визначення планових мінімальних, але таких, що забезпечують нормальний хід процесу виробництва, економічно обґрунтованих загальних витрат  на виробництво.

Розробці плану із собівартості на підприємстві передує ретельний і всебічний аналіз його виробничо-господарської діяльності за попередній період. Особлива увага звертається на визначення величини і причин виникнення витрат, не обумовлених нормальною організацією виробничого процесу: наднормативних витрат сировини і матеріалів, палива,  енергії; доплат робітникам за відхилення від нормальних умов праці і наднормові роботи; втрат від простою  машин і агрегатів, аварій, браку; зміни  витрат, спричинених  нераціональними господарськими зв'язками щодо постачання сировини, матеріалів, напівфабрикатів і комплектуючих виробів, порушенням технологічної і трудової дисципліни.

Аналіз собівартості проводиться одночасно з комплексним техніко-економічним аналізом роботи підприємства: вивченням рівня техніки й організації виробництва та праці, використанням виробничих потужностей і матеріальних ресурсів, структури та якості продукції.

На цій основі виявляються  внутрішньовиробничі резерви і розроблюються організаційно-технічні заходи підвищення економічної ефективності виробництва.

У процесі планування вирішуються такі завдання: розраховується вартість ресурсів, необхідних для  виробництва продукції, і вишукуються  можливості для виконання виробничої програми з найменшими витратами; визначається загальна величина витрат на виробництво; обчислюється собівартість виробництва кожного виду продукції, яка є критерієм нижнього рівня ціни, а також рентабельність виробів як одна з умов формування виробничої програми; створюється основа для визначення внутрішньовиробничих економічних відносин: організації оренди, підряду, інших форм оплати і стимулювання праці.

Розрахунки витрат проводяться з урахуванням суспільних умов виробництва, що визначають умови праці, правила використання природних ресурсів, безпечного ведення робіт, охорони навколишнього природного середовища.

Зазначені вище завдання вирішуються за допомогою техніко-економічних розрахунків, проведених з використанням технічних норм, нормативів та інших параметрів виробничого процесу, що фіксуються технічною документацією, і з урахуванням економічних умов виробничої діяльності: оплати праці, цін на ресурси, нормативів платежів, що визначаються законами та  іншими нормативними актами.

11.2. Склад витрат.

11.2.1.Склад виробничої собівартості продукції.

Собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються: прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати, змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлюються підприємством.

Прямі витрати – це витрати, що можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного об'єкта витрат економічно доцільним шляхом. Об'єкт витрат –  це продукція, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов'язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат.

До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів,  що утворюють основу вироблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших  матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва.

До складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг, які можуть  бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

До складу інших прямих витрат включаються всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація, втрати від браку, які складаються з вартості остаточно забракованої з технологічних причин продукції (виробів, вузлів, напівфабрикатів), зменшеної на її справедливу вартість, та витрат на виправлення  такого технічно неминучого браку.

До складу загальновиробничих витрат включаються:

  •   витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, дільницями тощо; відрахування на соціальні заходи й медичне страхування апарату управління  цехами, дільницями;  витрати  на оплату службових відряджень  персоналу цехів, дільниць тощо);
  •  амортизація основних засобів загально виробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення, амортизація нематеріальних активів загально виробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення;
  •  витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення;
  •  витрати на вдосконалення технології й організації виробництва (оплата праці та відрахування на соціальні заходи працівників, зайнятих удосконаленням технології й організації виробництва, поліпшенням якості продукції, підвищенням її надійності, довговічності, інших експлуатаційних характеристик у виробничому процесі; витрати матеріалів, купівельних комплектуючих виробів і напівфабрикатів,  оплата  послуг  сторонніх  організацій тощо);
  •  витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інше утримання виробничих приміщень;
  •  витрати на обслуговування виробничого  процесу (оплата праці загальновиробничого персоналу; відрахування на соціальні заходи, медичне страхування робітників та апарату управління виробництвом; витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції, робіт, послуг);
  •  витрати на охорону праці, техніку безпеки і охорону навколишнього природного середовища;
  •  інші витрати (внутрішньозаводське переміщення матеріалів, деталей, напівфабрикатів, інструментів зі складів до цехів і готової продукції на склади; нестачі незавершеного виробництва; нестачі і втрати від псування матеріальних цінностей у цехах; оплата  простоїв тощо).

11.2.2. Постійні та змінні загальновиробничі витрати.

Загальновиробничі витрати поділяються на  постійні і змінні.

До змінних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування і управління виробництвом (цехів, дільниць), що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності. Змінні  загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин  праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо), виходячи з фактичної потужності звітного періоду.

До постійних загальновиробничих витрат відносяться витрати на обслуговування  і управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності.

Постійні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) при нормальній потужності. Нормальна потужність – це очікуваний середній обсяг діяльності, що може бути досягнутий за умов звичайної діяльності  підприємства протягом кількох років або операційних циклів з урахуванням запланованого обслуговування виробництва. Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у періоді їх виникнення. Загальна сума розподілених та нерозподілених постійних загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичну величину.

Перелік і склад змінних і постійних загальновиробничих витрат установлюються підприємством.

11.2.3. Витрати, пов'язані з операційною діяльністю, які не включаються до собівартості.

Витрати, пов'язані з операційною діяльністю, які не включаються до виробничої собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), поділяються на адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.

До адміністративних витрат відносяться такі загальногосподарські витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством:

  •  загальні корпоративні витрати (організаційні витрати, витрати на проведення річних зборів, представницькі витрати тощо);
  •   витрати на службові відрядження і утримання апарату управління підприємством та іншого загальногосподарського персоналу;
  •   витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів загальногосподарського використання (операційна оренда, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона);
  •   винагороди за професійні послуги (юридичні, аудиторські, з оцінки майна тощо);
  •   витрати на зв'язок (поштові, телеграфні, телефонні, телекс, факс тощо);
  •   амортизація нематеріальних активів загальногосподарського використання;
  •   витрати на врегулювання спорів у судових органах;
  •   податки, збори та інші передбачені законодавством обов'язкові платежі (крім податків, зборів та обов'язкових платежів, що включаються до виробничої собівартості продукції, робіт, послуг);
  •   плата за розрахунково-касове обслуговування та інші  послуги банків;
  •   інші витрати загальногосподарського призначення.

Витрати на збут включають такі витрати, пов'язані з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг):

  •   витрати пакувальних матеріалів для затарювання  готової продукції на складах готової продукції;
  •   витрати на ремонт тари;
  •   оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут;
  •   витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг);
  •   витрати на передпродажну підготовку товарів;
  •   витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом;
  •   витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів, пов'язаних зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг (операційна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона);
  •   витрати на транспортування, перевалку і страхування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки;
  •   витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування;
  •   витрати  на страхування призначеної для подальшої реалізації готової продукції (товарів), що зберігається на складі підприємства;
  •   витрати на транспортування готової продукції (товарів) між складами підрозділів (філій, представництв) підприємства, а також  інші витрати, пов'язані зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг.

До інших операційних витрат включаються:

  •   витрати на дослідження та розробки ;
  •   собівартість реалізованої іноземної валюти;
  •   собівартість реалізованих виробничих запасів;
  •   сума безнадійної дебіторської заборгованості та відрахування до резерву сумнівних боргів;
  •  втрати від операційної курсової  різниці (тобто від зміни курсу валюти за операціями, активами і зобов'язаннями, що пов'язані з операційною діяльністю підприємства);
  •   втрати від знецінення запасів;
  •   нестачі й втрати від псування цінностей;
  •   визнані штрафи, пеня, неустойка;
  •   витрати на утримання об'єктів соціально-культурного призначення.

11.2.4. Групування витрат за економічними елементами.

Елемент витрат – це сукупність економічно однорідних витрат.

Витрати операційної діяльності групуються за такими економічними елементами:

  •   матеріальні затрати;
  •   витрати на оплату праці;
  •   відрахування на соціальні заходи;
  •   амортизація;
  •   інші операційні витрати.

До складу елемента "Матеріальні затрати" включається вартість витрачених у виробництві (крім продукту власного виробництва):

  •   сировини й основних матеріалів;
  •   купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів;
  •   палива й енергії;
  •   будівельних матеріалів;
  •   запасних частин;
  •   тари й тарних матеріалів;
  •   допоміжних та інших матеріалів.

Вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, не включається до елементу операційних витрат "Матеріальні  затрати".

До складу елемента "Витрати на оплату праці" включаються заробітна плата за окладами  й  тарифами, премії та заохочення, матеріальна допомога, компенсаційні виплати, оплата відпусток та іншого невідпрацьованого часу, інші витрати на оплату праці.

До складу елемента "Відрахування  на соціальні заходи" включаються: відрахування на пенсійне забезпечення, відрахування на соціальне страхування, страхові внески на випадок безробіття, відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства, відрахування на інші соціальні заходи.

До складу елемента "Амортизація" включається сума нарахованої амортизації основних засобів,  нематеріальних активів та інших необоротних матеріальних активів.

До складу елемента "Інші операційні витрати" включаються витрати операційної діяльності, які  не увійшли до складу елементів, наведених вище, зокрема витрати на відрядження, на послуги зв'язку, плата за розрахунково-касове обслуговування тощо.

До фінансових витрат відносяться витрати на проценти (за користування кредитами отриманими, за облігаціями випущеними, за фінансовою орендою тощо) та інші витрати підприємства, пов'язані із залученням позикового капіталу.

Втрати  від участі в капіталі є збитками від інвестицій в асоційовані, дочірні або спільні підприємства.

До складу інших витрат включаються витрати, які виникають під час звичайної діяльності (крім фінансових  витрат), але не пов'язані безпосередньо з виробництвом та/або реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг). До таких витрат належать: собівартість реалізованих фінансових інвестицій (балансова вартість та витрати, пов'язані з реалізацією фінансових інвестицій), собівартість реалізованих необоротних активів (залишкова вартість та витрати, пов'язані з реалізацією необоротних активів), собівартість реалізованих майнових комплексів, втрати від не операційних курсових різниць, сума уцінки необоротних активів і фінансових інвестицій, витрати на ліквідацію необоротних активів (розбирання, демонтаж тощо), залишкова вартість ліквідованих (списаних) необоротних активів та інші витрати звичайної діяльності.

11.3. Вихідні дані для планування витрат.

Вихідними даними для планування витрат є:

  •   планові обсяги  виробництва продукції в натуральному і вартісному виразах;
  •   норми витрат матеріальних ресурсів для виробництва продукції і розрахунки потреби в ресурсах у натуральному виразі;
  •   договори на постачання матеріальних ресурсів і продукції, що випускається, обслуговування виробництва і встановлення господарських зв'язків, у яких зазначені умови їх виконання та оплати;
  •   норми затрат праці, розрахунки чисельності та професійного складу  робітників, умови оплати їх праці, що визначаються колективними договорами і контрактами;
  •   економічні нормативи: норми амортизаційних відрахувань, відрахувань на соціальні заходи, податків, зборів та інших обов'язкових платежів, передбачених законодавством, тощо;
  •   плани організаційно-технічних заходів щодо технічного переоснащення та удосконалення організації виробництва, економії матеріальних ресурсів, поліпшення використання праці, спрямовані на усунення зайвих витрат і втрат.

Проводячи розрахунки витрат, необхідно враховувати загальні умови і вимоги, зокрема оптимізацію структури й умов виробництва (розмір партії вироблюваної продукції, якісні показники, змінність, режим роботи устаткування тощо); оптимізацію процесу виробництва, удосконалення його організації та управління, підвищення технічного рівня; раціональний вибір матеріальних ресурсів, що використовуються (структури та якості сировини і матеріалів, умови постачання, транспортування, зберігання); взаємозв'язок витрат з продукцією, що випускається; вирахування витрат, що не включаються до розрахунку собівартості продукції і відшкодовуються з прибутку та інших джерел; розподіл одноразово проведених витрат, що забезпечують виробництво протягом тривалого часу, за періодами пропорційно до обсягу продукції, що випускається в кожному періоді, або за іншими ознаками, що відповідають характеру витрат.

11.4. Методика (основні положення) планування витрат виробництва.

11.4.1. Послідовність розроблення плану собівартості.

План собівартості продукції розробляється в такій послідовності:

  •   складаються кошториси витрат і калькулюється собівартість продукції та послуг допоміжних цехів;
  •   складається баланс розподілу продукції і послуг допоміжного виробництва за калькуляційними напрямами і за внутрішньозаводськими підрозділами-споживачами;
  •   складаються кошториси: витрат, пов'язаних з підготовкою та освоєнням виробництва продукції, пускових витрат, відшкодування зносу спеціальних інструментів і пристроїв цільового призначення та інших спеціальних витрат, загальновиробничих витрат за цехами основного виробництва з наступним узагальненням їх по підприємству, загальногосподарських і поза виробничих (комерційних) витрат;
  •   калькулюється собівартість одиниці продукції за видами, розраховується собівартість усієї товарної продукції і продукції, що реалізується;
  •   складається зведений кошторис витрат на виробництво.

Після закінчення всіх розрахунків плану собівартості продукції проводиться контрольна перевірка й ув'язка показників собівартості продукції з іншими розділами плану підприємства.

Витрати на виробництво і показники собівартості розраховуються для підприємства і його структурних  підрозділів у розрізі статей витрат і сумарно за видами продукції (робіт, послуг). Планові розрахунки витрат, уточнені за періодами, у разі потреби застосовуються для контролю за ходом виробничих  процесів, використанням трудових та виробничих ресурсів, для оцінки результатів роботи виробничих та інших структурних підрозділів і підприємства в цілому.

Показники і завдання плану собівартості до початку планованого періоду доводяться до цехів, служб, відділів, виробничих дільниць і охоплюють ті витрати, на які безпосередньо впливає робота колективу структурного підрозділу.

11.4.2. Методи планування собівартості.

Залежно від мети планування, тривалості планованого періоду, етапів і стадій розробки планів, визначення номенклатури продукції, ступеня організаційно-технічної підготовки виробництва, повноти вихідної інформації та інших умов планова собівартість визначається: виконанням укрупнених розрахунків зміни базового рівня витрат або кошторисно-нормативних розрахунків величини необхідних витрат.

Укрупнені розрахунки зміни базового рівня витрат проводяться на стадії складання проекту річних планів з метою визначення та вивчення динаміки витрат і прибутку, ефективності виробництва, перевірки узгодженості натуральних і вартісних показників плану.

Основний метод укрупненого планування собівартості – розрахунок зміни рівня витрат за факторами.

Кошторисно-нормативні розрахунки величини необхідних витрат потрібні для повнішого врахування конкретних умов діяльності підприємства і точнішого визначення величини необхідних витрат на виробництво, для раціональної організації внутрішньовиробничих економічних відносин і контролю за витратами.

Кошторисно-нормативні розрахунки витрат проводяться за їх складовими елементами, статтями витрат на підставі норм затрат праці й споживання ресурсів для кожного виробничого процесу з конкретної номенклатури продукції, що виробляється.

З метою повнішого виявлення можливостей зниження витрат і зростання прибутку, а також більш глибокого і всебічного аналізу фактичних витрат і причин їх відхилення від розрахункового рівня доцільно поєднати по факторний і кошторисний методи планових розрахунків.

11.4.3. Планові показники витрат.

Результати планових розрахунків виражаються показниками абсолютної величини, відносного рівня і динаміки витрат, що обчислюються для одиниці або для загального обсягу випуску певного виду продукції, групи виробів, усієї продукції.

Абсолютна величина витрат на виробництво продукції визначається їх сумою на планований або звітний період. Відносний рівень витрат представляє собою відношення витрат до обсягу продукції, що обчислюється в розрахунку для одиниці продукції в прийнятому натуральному вимірі.

Показником відносного рівня витрат різнорідної продукції є витрати на одну гривню обсягу продукції в оптових цінах, розраховані діленням загальної суми витрат на обсяг продукції у вартісному виразі (в оптових цінах підприємств або прирівняних до них цінах).

Для характеристики собівартості різнорідної продукції в планах (звітах) використовуються показники зниження собівартості порівнюваної  продукції і витрат  на одну гривню продукції.

До порівнюваної продукції належать усі види продукції, масово або серійно виготовлені в базовому році на підприємстві. При цьому часткові зміни конструкції, техніко-економічних параметрів, комплектування або сировини, що використовується для виготовлення продукції, якщо вони не спричинюють введення нової моделі (типу) виробу або нового стандарту (технічних умов), не є підставою для її віднесення до не порівнюваної продукції. У  разі внесення великих змін до комплектування виробів, що  приводять до істотного зниження (підвищення) їх собівартості, ці вироби  можуть бути віднесені до не порівнюваної продукції.

Динаміка собівартості всієї порівнюваної і нової, вперше виробленої продукції відображає зміну показників витрат на одну гривню продукції в базовому і плановому періодах. Таке порівняння доцільно проводити за двома рівнями цін на продукцію і ресурси, що споживаються: а) цін на продукцію і ресурси, що фактично склалися в базовому році; б) цін на продукцію і ресурси, що передбачаються в плановому році. Перше відображає вплив виробничих факторів – зміни ефективності виробництва, а друге – зміни господарської кон'юнктури, комерційної діяльності, характеризує зміни всіх умов роботи підприємства.

Для обчислення зниження собівартості порівнюваної  продукції плановий обсяг виробництва кожного виду її множиться на планову собівартість планованого року і середньорічну собівартість базового року. Різниця між першим і другим добутком, що представляє собою економію від зниження собівартості порівнюваної продукції, віднесена до другого з них і виражена у відсотках, є величиною планового зниження собівартості порівнюваної продукції. Так само визначається величина фактичного зниження (підвищення) собівартості порівнюваної продукції.

Собівартість продукції в річних та квартальних планах визначається на основі розрахунків техніко-економічних факторів (умов), спричинених розвитком виробництва, зміною структури продукції, інвестиціями в оновлення основних фондів, впровадженням нових технологій, змінами в організації виробництва та умовами матеріально-технічного забезпечення.

Під факторами розуміють технічні, економічні та інші причини у виробничо-господарській діяльності підприємства, наслідком яких є зміна абсолютної величини чи рівня витрат на виробництво одиниці продукції. За допомогою економічних розрахунків дається кількісна оцінка впливу різних факторів на зміну рівня витрат, що склався в базовому році, та величина витрат у плановому періоді.

11.4.4. Зведений кошторис витрат.

До зведеного кошторису витрат на виробництво включаються витрати всіх структурних підрозділів підприємства, що беруть участь у виробництві промислової продукції.

Якщо промисловий персонал підприємства виконує роботи, що не пов'язані з виробництвом продукції (будівельно-монтажні роботи для капітального будівництва, житлово-комунального господарства), або надає послуги непромислового характеру будівельним організаціям, власному капітальному будівництву і непромисловим господарствам, відповідні витрати також включаються до зведеного кошторису витрат на виробництво.

Не включаються до зведеного кошторису витрат на виробництво витрати виділених в окремі планово-облікові одиниці виробничих структурних підрозділів підприємства, що належать до інших галузей народного господарства (будівництво, сільське господарство та інші), а також витрати невиробничих структурних підрозділів житлово-комунального, побутового господарства тощо. До кошторису витрат на виробництво не включається вартість продукції власного виробництва, використаної самим підприємством на промислово-виробничі потреби (внутрішньозаводський оборот).

Основні джерела: [1, 4]

Додаткові джерела: [12, 15, 18, 19, 27]

Тема 12. Планування прибутку і рентабельності

12.1.  Плановий прибуток: поняття та складові.

12.2.   Чинники, що визначає розмір прибутку.

12.3.  Методи планування прибутку.

12.4.  Розрахунок планового чистого прибутку.

12.5.  Рентабельність.

12.1.  Плановий прибуток: поняття та складові.

Прибуток – це та частина виручки, що залишається після відшкодування усіх витрат на виробничу й комерційну діяльність підприємства. Характеризуючи перевищення надходжень над витратами, прибуток виражає мету підприємницької діяльності і приймається за головний показник її результативності (ефективності).

Плановий прибуток  це загальна сума прибутку, яку підприємство повинно отримати в періоді, що планується, від всієї фінансово-господарської діяльності промислових та непромислових господарств (підрозділів), що знаходиться на його балансі. Це прибуток від реалізації продукції, від іншої реалізацій (підсобних та інших господарств, що знаходяться на балансі підприємства), від інших позареалізаційних операцій.

Тобто мається на увазі, що прибуток підприємство може  планувати отримати від всієї своєї діяльності, а не тільки від основної, наприклад, від реалізації продукції.

12.2.   Чинники, що визначає розмір прибутку.

Основні чинники,  що визначають розмір прибутку, такі:

  •  економічне і раціональне витрачання сировини та основних матеріалів;
  •  підвищення продуктивності праці;
  •  покращання асортименту (номенклатура) та якості продукції;
  •  ліквідація непродуктивних витрат та різного роду втрат;
  •  зміна цін на сировину, матеріали, паливо тощо;
  •  інші (галузеві) чинники.

12.3.  Методи планування прибутку.

З багатьох методів планування прибутку розглянемо наступні три методи:

1)   метод прямого рахунку прибутку означає, що розмір планового прибутку підприємства визначається як різниця між виручкою від реалізації всієї продукції за оптовими цінами підприємства і повними плановими витратами по цій продукції:

,       (12.1)

де  – плановий прибуток підприємства, грн.;

           – чиста виручка від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за оптовими цінами підприємства, грн.;

              – планові витрати, що пов'язані з виробництвом та реалізацією продукції, грн.;

2)    планування прибутку на основі затрат на одну гривню:

затрати на одну гривню чистої виручки від реалізації розраховуються шляхом ділення  планових  витрат, що пов'язані  з  виробництвом  і  реалізацією продукції   (СРП)  на обсяг   реалізації продукції за оптовими цінами підприємства (РП) та визначається в копійках, як правило, з округленням до сотих.

Плановий прибуток розраховується так:

  (12.2)

де   – прибуток в копійках на одну гривню чистої виручки від реалізації, коп.

Наприклад, планова чиста виручка від реалізації продукції підприємства – 20 млн. грн., затрати на одну гривню чистої виручки від реалізації продукції - 90 копійок. Тоді прибуток на одну гривню складе 10 копійок, а загальна сума планового прибутку складе:

;

3)   нормативний метод планування прибутку передбачає, що розмір планового прибутку визначається на основі єдиного встановленого відсотка рентабельності на всю продукцію, що підлягає реалізації.

,    (12.3)

де    –  єдиний встановлений плановий відсоток рентабельності на всю продукцію, що підлягає реалізації, %.

Наприклад, планова собівартість продукції складає 900 тис. грн. при її рентабельності 28%. Тоді плановий прибуток складе:

12.4.  Розрахунок планового чистого прибутку.

Як здійснюється розрахунок показників прибутку як складових фінансових результатів діяльності підприємства у плановому році – методика та приклади розрахунків детально розглянуто в наступній темі 9. Тому в цьому питанні розглянемо розрахунок планового чистого прибутку в його послідовності у відповідності до національних стандартів обліку:

Розрахунок планового чистого прибутку1:

1) дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг);

2) податок на додану вартість  (ПДВ);

3) акцизний збір;

4)  інші вирахування з доходу;

5)  чистий дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг):

5 = 1 – 2 – 3 - 4

6) собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) – це суто виробничі витрати (без витрат, що пов'язані з реалізацією);

7)  валовий прибуток (збиток):

7 = 5 - 6

8)  інші операційні доходи;

9)  адміністративні витрати;

10) витрати на збут;

11) інші операційні витрати;

12) фінансовий результат від операційної діяльності:  прибуток (збиток);

12 = 7 + 8 – 9 – 10  - 11

13) дохід від участі в капіталі;

14) інші фінансові доходи;

15) інші доходи;

16) фінансові витрати;

17) витрати від участі в капіталі;

18) інші витрати;

19) фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування: прибуток (збиток):

19 = 12 + 13 + 14 + 15- 16 – 17  - 18

20) податок на прибуток;

21) плановий чистий прибуток

21 = 19 – 20.

Виходячи з наведеної схеми однозначно вірно розрахувати прибуток від реалізації продукції можна так:

фінансовий результат від операційної діяльності (п. 12) плюс інші операційні витрати (п. 11) мінус інші операційні доходи (п. 8)  [12, с. 20 ].

Крім того, прибуток від реалізації продукції можна визначити так:

чистий дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) (п. 5) мінус собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) (п.6) мінус адміністративні витрати (п. 9) мінус витрати на збут (п.10).

12.5.  Рентабельність.

На відміну від показника прибутку, який характеризує абсолютну величину ефективності виробництва, рентабельність представляє відносний її показник і розраховується у відсотках або як коефіцієнт.

Нормативне значення будь-якого коефіцієнта рентабельності більше нуля (та тенденція до збільшення).

Рентабельність - це прибутковість.

Достовірно оцінити показники прибутковості можна за допомогою наступних чотирьох показників рентабельності [12, с. 16, 18]:

Рентабельність продукції розраховується як відношення прибутку від реалізації продукції (робіт, послуг) до витрат на її виробництво та збут і характеризує прибутковість господарської діяльності підприємства від його основної діяльності.

,   (12.4)

де     –  коефіцієнт рентабельності продукції;

–  прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), грн..

Або за пунктами схеми розрахунку планового чистого прибутку:

Рентабельність діяльності розраховується як відношення чистого прибутку до чистої виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) і характеризує ефективність господарської діяльності підприємства.

,  (12.5)

де   –  коефіцієнт рентабельності діяльності;

 – плановий чистий прибуток, грн.;

   – чиста виручка від реалізації продукції (робіт, послуг), грн.

Або за пунктами схеми розрахунку планового чистого прибутку:

Рентабельність активів розраховується як відношення чистого прибутку до середньорічної вартості активів і характеризує ефективність використання активів підприємства.

,   (12.6)

де – коефіцієнт рентабельності активів;

    – середньорічна вартість активів підприємства, грн.

Середня вартість активів підприємства може бути розрахована за даними формули № 1 "Баланс", як середньоарифметичне значення вартості активів на початок та кінець року так:  (ряд. 280, гр.3  +  ряд. 280, гр.4 ) : 2.

Тоді за пунктами схеми розрахунку планового чистого прибутку:

Рентабельність власного капіталу розраховується як відношення чистого прибутку підприємства до середньорічної вартості власного капіталу і характеризує ефективність вкладання коштів до даного підприємства.

,   (12.7)

 де – коефіцієнт рентабельності власного капіталу;

       – середньорічна вартість власного капіталу підприємства, грн.

Власний капітал підприємства (перший розділ пасиву балансу) розраховується так: статутний капітал плюс пайовий капітал плюс додатковий вкладений капітал плюс інший додатковий капітал плюс резервний капітал плюс нерозподілений прибуток (непокритий збиток) мінус неоплачений капітал мінус вилучений капітал.

Середня вартість власного капіталу підприємства може бути розрахована за даними формули № 1 "Баланс", як середньоарифметичне значення вартості власного капіталу на початок та кінець року так:  (ряд. 380, гр.3  +  ряд. 380, гр.4 ) : 2.

Тоді за пунктами схеми розрахунку планового чистого прибутку:

Основні джерела: [1, 4]

Додаткові джерела: [13, 17, 19, 20,23, 27, 32]

Тема 13. Фінансове планування

13.1. Сутність фінансового плану.

13.2. Вихідні дані для складання фінансового плану

13.3. Структура фінансового плану.

13.4. Фінансове планування в акціонерному товаристві

13.1. Сутність фінансового плану.

В сучасній літературі  фінансове планування визначається як процес оцінки майбутніх фінансових потреб, які необхідні підприємству на плановий період, визначення того, як провадилось  фінансування у періоді, що минув, і на які потреби витрачались кошти.

Це планування дає змогу визначити на майбутній період усі джерела формування та надходження коштів  підприємства, приріст його активів, а також передбачити повернення залучених коштів, витрати, пов'язані з внесенням обов'язкових платежів, покриття збитків минулих періодів, тобто сформулювати систему доходів і видатків підприємства, підтримувати його постійну платоспроможність та ліквідність. Воно повинно забезпечити безперервний процес виробництва, при якому підприємство покриває свої витрати результатами виробничо-господарської діяльності.

Фінансовий план відображає обсяги надходжень коштів і їх спрямування у періоді, що планується, з метою забезпечення потреб діяльності та розвитку підприємства, виконання його зобов'язань, у тому числі щодо сплати податків та обов'язкових платежів.

Розробка фінансового плану починається з аналізу господарської діяльності підприємства у базовому періоді та визначення планових показників господарської діяльності та розвитку підприємства на плановий рік, які приймаються до обґрунтування фінансового плану.

13.2. Вихідні дані для складання фінансового плану

Показники, що є вихідними даними для складання фінансового плану, наступні:

  •    основні показники фінансової та інвестиційної діяльності на плановий рік – оцінка загальної потреби у залученні фінансових ресурсів, заходи що планується здійснити з метою залучення необхідних фінансових ресурсів, управління дебіторською та кредиторською заборгованістю, включаючи заходи щодо забезпечення повних та своєчасних розрахунків за відвантажену продукцію, виконані роботи та послуги, заходи щодо стягнення простроченої дебіторської заборгованості, забезпечення своєчасних розрахунків за спожиті матеріальні ресурси, із заробітної плати, податків та обов'язкових платежів, повернення коштів, що виділялись на зворотній основі з державного бюджету;
  •    виробнича програма підприємства на планований рік, включаючи дані про виробничу потужність підприємства, чисельність працюючих, оптимізація номенклатури продукції, що випускається (товарів, робіт, послуг);
  •    дані щодо підвищення технічного рівня виробництва - завдання щодо освоєння нових видів продукції (товарів, робіт, послуг), технічне переобладнання підприємства, освоєння нових технологій, удосконалення системи управління, планування і організації виробництва, заходи щодо зниження матеріалоємності та енергоємності виробництва, удосконалення організації і планування матеріально-технічного забезпечення;
  •    удосконалення організаційної структури підприємства - заходи щодо підвищення продуктивності праці, управління кадрами, підвищення кваліфікації працівників, удосконалення системи заробітної плати та матеріального стимулювання працівників, соціальний розвиток колективу підприємства;
  •    характеристика становища підприємства на ринку та заходи щодо його поліпшення – оцінка попиту на основні види продукції (товарів, робіт, послуг) на планований рік, оцінка монопольного становища підприємства, заходи, спрямовані на пошук та освоєння нових ринків збуту продукції (товарів, робіт, послуг), підвищення ефективності збутової діяльності підприємства;
  •    заходи щодо реорганізації та реструктуризації підприємства, його окремих підрозділів, виділення окремих підприємств, входження до об'єднань підприємств, промислово-фінансових груп, створення дочірніх підприємств тощо;
  •    природоохоронні заходи - оцінка впливу виробництва на навколишнє природне середовище, проведення природо-захисних заходів (з визначенням термінів та джерел фінансування);
  •    оцінка можливих ризиків діяльності підприємства, включаючи техногенні (майнові) та фінансові ризики, дії факторів, що несуть загрозу стабільності діяльності та реалізація підприємством заходів, спрямованих на їх запобігання та усунення, включаючи створення резервних фондів, укладення договорів страхування майнових та фінансових ризиків тощо.

 

13.3. Структура фінансового плану.

Структуру фінансового плану укрупнено можна представити так:

1. Джерела формування та надходження коштів.

2. Приріст активів підприємства.

3. Повернення залучених коштів.

4. Витрати, пов'язані з внесенням обов'язкових платежів до бюджету та державних цільових фондів.

5. Покриття збитків минулих періодів.

Наведемо характеристику кожного з розділів фінансового плану з коротким трактуванням окремих їх складових.

                

Джерела формування та надходження коштів  

  

Назва  джерела

Зміст

1

2

Прибуток від звичайної діяльності до оподаткування

Це алгебраїчна сума прибутку від операційної діяльності, фінансових та інших доходів, фінансових та інших втрат

Нерозподілений прибуток минулих періодів

Сума прибутку, яка реінвестована у підприємство

Амортизаційні відрахування

Сума амортизації, що нараховується на основні засоби, нематеріальні активи, інші необоротні матеріальні активи

Довгострокові кредити банків

Сума заборгованості підприємства банкам за отриманими від них позиками, яка не є поточеним зобов'язанням і розрахована  за теперішньою вартістю цих зобов'язань. Теперішня вартість — це дисконтова на сума майбутніх платежів (за вирахуванням суми очікуваного відшкодування), яка, як очікується, буде необхідна для погашення зобов'язання у процесі звичайної діяльності підприємства 

Інші довгострокові фінансові зобов'язання

Сума довгострокової заборгованості підприємства щодо зобов'язання із залучення позикових коштів (крім кредитів банків), на які нараховуються відсотки

Інші довгострокові зобов'язання

Зобов'язання з фінансової оренди, з оренди цілісних майнових комплексів; сума довгострокових зобов'язань, які не можуть бути включені до інших статей розділу "Довгострокові зобов'язання" 

Короткострокові кредити банків

Сума поточних зобов'язань підприємства перед банками за отриманими від них позиками. Відображаються за сумою погашення цих позик

Суми авансів, одержаних від поставок продукції, виконання робіт (послуг)

 Сума авансів, одержаних від інших осіб у рахунок наступних поставок продукції, виконання робіт (послуг) 

Векселі видані

Сума заборгованості, на яку підприємство видало векселі на забезпечення поставок (робіт, послуг) постачальників, підрядчиків та інших кредиторів

Товари, роботи, послуги, отримані на умовах відстрочки платежу

Сума заборгованості постачальникам і підрядчикам за матеріальні цінності, виконані роботи та отримані послуги (крім заборгованості, забезпеченої векселями)

Цільове фінансування і цільові надходження

Субсидії, асигнування з бюджету (за  видами бюджетних асигнувань), кошти спеціальних цільових фондів, інші джерела

Складовою  фінансового плану є розрахунок формування фінансових результатів діяльності підприємства у плановому році. Мета цього розрахунку плану – це визначення суми чистого прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства в плановому періоді.

Прибуток від звичайної діяльності до оподаткування є складовою частиною фінансових результатів діяльності підприємства у плановому році і основною складовою джерел формування та надходження коштів підприємства.

Таким чином, прибуток є основним джерелом фінансування розвитку підприємства, удосконалення його матеріально-технічної бази, забезпечення усіх форм інвестування. Уся діяльність підприємства спрямовується на те, щоб забезпечити зростання прибутку або, принаймні, стабілізацію його на певному рівні.

Розглянемо більш детально як здійснюється розрахунок показників прибутку як складових фінансових результатів діяльності підприємства у плановому році.

Валовий прибуток (збиток) (Пв):

Пв =     ЧДрп     –    Срп ,         (13.1)

де ЧДрп   –   чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг);

               Срп       собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг)

      Пв       валовий прибуток (збиток);

Прибуток (збиток) від операційної діяльності (Поп):

Поп = Пв + Діо – Ва –  Вз  – Віо ,             (13.2)

де Діоінші операційні доходи ;

    Ваадміністративні витрати ;

    Вз витрати на збут;

                Віо інші операційні витрати;

Прибуток (збиток) від реалізації продукції (робіт, послуг) (Пр):

 Пр  =   Поп + Віо – Діо 2                (13.3)

Прибуток (збиток) від звичайної діяльності до оподаткування (Пзддо):

Пзддо =   Поп  + Дуч.к +  Дф +   Ді   –   Вф   –   Ві ,       (13.4)

   де    Дуч.к   дохід від участі в капіталі;

Дф       – інші фінансові доходи;

 Ді         – доходи інші;

Вф       – витрати фінансові;

Ві         – витрати інші;

Чистий прибуток (ПЧ):

ПЧ =   Пзддо –  ПОДп ,                                 (13.5)

де ПОДп  – сума податків з прибутку від звичайної діяльності.

За даними таблиці  (див. нижче) розрахуємо фінансові результати діяльності підприємства у плановому році.

За формулами 13.1 –  13.5 розраховуємо прибуток:

  •     валовий прибуток (збиток) (Пв):

                 Пв =   39190,0 – 33432,8  =   5757,2  тис. грн.;

  •    прибуток (збиток) від операційної діяльності (Поп):

 Поп =   5757,2  +  28,3    1423,4    2165,9     983,5 = 1212,7 тис. грн.;

  •    прибуток (збиток) від реалізації продукції (робіт, послуг) (Пр)3:

                 Пр = 1212,7+ 983,5 28,3 = 2167,9 тис. грн. ;

                                        або

            Пр = 5757,2   1423,4 2165,9 = 2167,9 тис. грн.;

  •   прибуток (збиток) від звичайної діяльності до оподаткування (Пзддо):

            Пзддо =  1212,7  +  89,8 +  0 126,8    33,1  = 1142,6 тис. грн.;

  •  чистий прибуток (ПЧ):

        ПЧ  =1142,6   634,9  =  507,7 тис. грн.

Приклад розрахунку формування фінансових результатів діяльності

підприємства

      СТАТТЯ

Тис. грн.

1

2

Доход (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)

46817,2

Податок на додану вартість

7627,2

Акцизний збір

-

Інші вирахування з доходу

-

Чистий доход (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)

39190,0

Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг)

33432,8

Валовий: — прибуток

5757,2

                — збиток

-

Інші операційні доходи,  усього

28,3

у тому числі:

дохід від операційної оренди активів

18,3

одержані гранти та субсидії

10,0

Адміністративні витрати

1423,4

Витрати на збут

2165,9

Інші операційні витрати

983,5

Фінансові результати від операційної діяльності:

— прибуток

1212,7

— збиток

-

Доход від участі в капіталі

-

Інші фінансові доходи

89,8

Інші доходи, усього

-

у тому числі:

дохід від реалізації

необоротних активів

дохід від реалізації майнових комплексів

дохід від безоплатно одержаних активів

Фінансові витрати

126,8

Витрати від участі в капіталі

-

Інші витрати

33,1

Фінансові результати від звичайної діяльності до оподаткування:

— прибуток

1142,6

— збиток

Податок на прибуток від звичайної діяльності

634,9

Чистий:    —  прибуток

507,7

                —- збиток

-

Приріст активів підприємства.

Активи – ресурси, контрольовані підприємством в результаті минулих подій, використання яких, як очікується, призведе до надходження економічних вигод у майбутньому .

 Характеристику цього розділу фінансового плану представимо так:

Назва  показника

Зміст

1

2

Капітальні інвестиції

Це такі види вкладень:

— витрати на придбання основних засобів: будівель, обладнання, транспортних засобів, земельних ділянок, робочої та продуктивної худоби;

— витрати на придбання інших матеріальних об'єктів тривалого користування з веденням капітального будівництва, проектно-дослідницьких і геологорозвідувальних робіт;

— витрати на придбання нематеріальних активів 

Модернізація, модифікація (добудова, дообладнання, реконструкція) основних засобів

Це витирати на добудову, дообладнання, реконструкцію основних засобів, до якої, зокрема, відноситься переобладнання діючих основних засобів цехів та об'єктів основного, підсобного й обслуговуючого призначення, як правило, без розширення існуючих будівель і споруд основного призначення, пов'язане з удосконаленням виробництва та підвищенням його техніко-економічного рівня на основі досягнень науково-технічного прогресу та здійснюване в цілому з метою збільшення виробничих потужностей, поліпшення якості та для зміни номенклатури продукції головним чином без збільшення чисельності працівників при одночасному поліпшенні умов їх праці та охорони навколишнього природного середовища. Наприклад, затрати орендаря на поліпшення об'єкта операційної оренди, що призводять до збільшення майбутніх економічних вигод, які первісне очікувалися від його використання

Довгострокові фінансові інвестиції

Інвестиція — це реалізація певної сукупності витрат, вкладення з метою отримання економічних вигод.

Фінансові інвестиції — активи, які утримуються підприємством з метою збільшення прибутку  (відсотків, дивідендів тощо), зростання вартості капіталу або інших вигод для інвестора.

Довгострокові фінансові інвестиції — це наступні види вкладень:

— придбання довгострокових боргових цінних паперів;

— вкладення у статутні капітали інших підприємств, включаючи придбання пайових цінних паперів — акцій;

— надання іншим підприємствам довгострокових позик.

Згідно Плану рахунків бухгалтерського обліку це «Інвестиції пов'язаним сторонам за методом участі у капіталі», «Інші інвестиції пов'язаним сторонам», «Інвестиції непов'язаним сторонам». Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 2 «Баланс» визначає так: «Пов'язані сторони — особи, стосунки між якими обумовлюють можливість однієї сторони контролювати іншу або здійснювати суттєвий вплив на прийняття фінансових і оперативних рішень іншою стороною» . Таким чином, це інвестиції:

спрямовані у дочірні, асоційовані або спільні підприємства (суми, які становлять частку інвестора в капіталі підприємства — пов'язаної сторони);

довгострокові позики і боргові цінні папери підприємств, які завдяки основним (пайовим) вкладенням інвестор контролює або на діяльність яких справляє істотний вплив  (вартість придбаних у пов'язаних осіб довгострокових облігацій, а також надання їм необлігаційних позик);

довгострокові позики і боргові цінні папери підприємств, які не є стосовно інвестора дочірніми, асоційованими або спільними.

Боргові цінні папери виражають позичання грошей. До них належать: комерційні (товарні) векселі, грошові й ощадні сертифікати, довгострокові зобов'язання та інші документально оформлені зобов'язання з терміном  виконання понад один рік

                                                     продовження

1

2

Приріст оборотних активів підприємства

Оборотні активи — грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу чи протягом дванадцяти місяців з дати балансу. Таким чином, мова йде про приріст:

запасів, які включають:

— сировину, основні й допоміжні матеріали, комплектуючі вироби та інші матеріальні цінності, що призначені для виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, обслуговування виробництва й адміністративних потреб;

— незавершене виробництво у вигляді не закінчених обробкою і складанням деталей, вузлів, виробів та незакінчених технологічних процесів. Незавершене виробництво на підприємствах, що виконують роботи та надають послуги, складається з витрат на виконання незакінчених робіт (послуг), щодо яких підприємством ще не визнано доходу;

— готову продукцію, що виготовлена на підприємстві, призначена для продажу і відповідає технічним та якісним характеристикам, передбаченим договором або іншим нормативно-правовим  актом;

— товари у вигляді матеріальних цінностей, що придбані (отримані) та утримуються підприємством з метою подальшого продажу;

— малоцінні та швидкозношувані предмети, що використовуються протягом не більше одного року або нормального операційного циклу, якщо він більше одного року;

— молодняк тварин і тварин на відгодівлі, продукцію сільського і лісового господарства;

дебіторської заборгованості покупців, замовників та інших дебіторів за відвантажену продукцію (товари), виконані роботи та надані послуги, яка забезпечена векселями, а також іншої заборгованості, крім забезпеченої векселями;

дебіторської заборгованості фінансових і податкових органів, а також переплати за податками, зборами та іншими платежами до бюджету; за сумою авансів, наданих іншим підприємствам у рахунок майбутніх платежів; суми нарахованих дивідендів, процентів, роялті тощо, які підлягають надходженню;  заборгованість пов'язаних сторін та дебіторська заборгованість із внутрішньовідомчих  розрахунків; інша поточна дебіторська заборгованість, яка не може бути включена до інших статей дебіторської заборгованості та яка відображається у складі оборотних активів;

грошових коштів та їх еквівалентів в національній та іноземній валюті:  це кошти в касі, на поточних та інших рахунках у банках, які можуть бути використані для поточних операцій, а також еквіваленти грошових коштів 4 , інші оборотні активи, які не можуть бути включені до наведених вище статей оборотних активів

Поточні фінансові інвестиції

Це фінансові інвестиції на строк, що не перевищує один рік, які можуть бути реалізовані в будь-який момент (крім інвестицій, які є еквівалентами грошових коштів) - інвестиції, що вкладені в цінні папери інших підприємств, в облігації державних та місцевих позик, до статутних капіталів інших підприємств; інвестиції, що придбаваються для перепродажу в термін, що не перевищує 12 місяців

Інші витрати

Інші витрати які не можуть бути включені до наведених вище статей  приросту активів підприємства

Повернення залучених коштів.

Цей розділ фінансового плану можна представити так:

Назва  показника

Зміст

1

2

Повернення залучених коштів, усього

у тому числі:

довгострокові кредити банків

Погашення суми заборгованості підприємства банкам за отриманими від них позиками, яка не є поточним зобов'язанням і розрахована  за теперішньою вартістю цих зобов'язань

інші довгострокові фінансові зобов'язання

Погашення суми  довгострокової заборгованості підприємства щодо зобов'язання із залучення позикових коштів (крім кредитів банків), на які нараховуються відсотки

інші довгострокові зобов'язання

Повернення коштів щодо зобов'язань з фінансової оренди, з оренди цілісних майнових комплексів,  інших довгострокових зобов'язань 

короткострокові кредити банків

Повернення коштів щодо поточних зобов'язань підприємства перед банками за отриманими від них позиками

бюджетні асигнування

повернення позик, кредитів та інших коштів, отриманих на зворотній основі з бюджету, відшкодування витрат бюджету, пов'язаних з виконанням гарантійних зобов'язань

Витрати, пов'язані з внесенням обов'язкових платежів до бюджету та державних цільових фондів.

Це витрати щодо сплати поточних податків та обов'язкових платежів до бюджету, внески до державних цільових фондів, інші обов'язкові платежі.

Структура витрат наступна:

Назва  показника

Зміст

1

2

Сплата поточних податків та обов'язкових платежів до бюджету, всього

у тому числі:

податок на прибуток

Податок на прибуток, визначений за податковим законодавством 

інші податки та обов'язкові платежі

Інші податки та обов'язкові платежі , визначені за податковим законодавством

Внески до державних цільових фондів, усього

у тому числі:

внески на загальнообов'язкове (державне) пенсійне страхування

Внески, що встановлені законодавством на обов'язкове державне пенсійне страхування

внески на соціальне страхування

Внески, що встановлені законодавством на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням

внески на страхування на випадок безробіття

Внески, що встановлені законодавством на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття

Погашення податкової заборгованості, яка виникла на початок планованого періоду, у тому числі реструктуризовані та відстрочені суми, що підлягають сплаті в планованому році

Погашення реструктуризованих та відстрочених сум, що підлягають сплаті в році, що планується,  інші обов'язкові платежі

Покриття збитків минулих періодів.

В цьому розділі плану передбачаються кошти на покриття збитків минулих періодів.

Фінансовий план складається на рік з поквартальною розбивкою і має наступний вигляд.

Фінансовий план підприємства   

Показники

Код рядка

Планований рік,

У тому числі за кварталами

усього

І

II

III

IV

1

2

3

4

5

6

7

1. Джерела формування та надходження коштів

Прибуток від звичайної діяльності до оподаткування

010

Нерозподілений прибуток минулих періодів

020

Амортизаційні відрахування

030

Довгострокові кредити банків

040

Інші довгострокові фінансові зобов'язання

050

Інші довгострокові зобов'язання

060

Короткострокові кредити банків

070

Суми авансів, одержаних від поставок продукції, виконання робіт (послуг)

080

Векселі видані

090

Товари, роботи, послуги, отримані на умовах відстрочки платежу

100

Цільове фінансування і цільові надходження, усього

110

у тому числі:

субсидії, асигнування з бюджету (розшифрувати види бюджетних асигнувань)

111

кошти спеціальних цільових фондів (розшифрувати)

112

Інші джерела (розшифрувати)

120

ІІ. Приріст активів підприємства

Капітальні інвестиції усього

130

у тому числі

капітальне будівництво

131

придбання (виготовлення) основних засобів

132

придбання (виготовлення) інших необоротних активів

133

придбання (створення) нематеріальних активів

134

Модернізація, модифікація (добудова, дообладнання, реконструкція) основних засобів

140

Довгострокові фінансові інвестиції

150

Приріст оборотних активів підприємства

160

Поточні фінансові інвестиції

170

Інші витрати (розшифрувати)

180

ІІІ. Повернення залучених коштів, усього

190

у тому числі