18087

Цивільний захист, конспект лекцій

Лабораторная работа

Военное дело, НВП и гражданская оборона

Навчальна дисципліна «Цивільний захист» є нормативною дисципліною, що включається в навчальні плани як самостійна дисципліна обов’язкового вибору. Вона зберігає свою самостійність за будь - якої організаційної структури вищого навчального закладу.

Украинкский

2014-12-18

699 KB

11 чел.

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ

ПОЛТАВСЬКА ДЕРЖАВНА АГРАРНА АКАДЕМІЯ

Кафедра «Безпеки життєдіяльності»

ЦИВІЛЬНИЙ ЗАХИСТ

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

для студентів денної форми навчання

Галузь знань – 0901 «Сільське господарство і лісництво»

Спеціальність підготовки – 7.09010201  «Технологія виробництва і переробки

продукції тваринництва»

8.09010201  «Технологія виробництва і переробки

продукції тваринництва»

ОКР «Спеціаліст»,ОКР «Магістр»

ПОЛТАВА – 2014

Методичні вказівки розробив:

ст. вик., к.т.н. В.В. Дудник,

обговорені і затверджені

на засіданні кафедри БЖД

протокол №____ від «____» ___________ 2014р.

Методичні вказівки затверджені на засіданні науково-методичної

ради напрямку підготовки «Технологія виробництва і переробки

продукції тваринництва»

протокол №____ від «____» ___________ 2014 р.

ВСТУП

Навчальна дисципліна «Цивільний захист» є нормативною дисципліною, що включається в навчальні плани як самостійна дисципліна обов’язкового вибору. Вона зберігає свою самостійність за будь - якої організаційної структури вищого навчального закладу.

Обсяг навчального часу для вивчення дисципліни «Цивільний захист» визначений державними вимогами (спільний наказ Міністерства освіти і науки України, Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи та Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду від 21.10.2010 року, № 969/922/216 «Про організацію та вдосконалення навчання з питань охорони праці, безпеки життєдіяльності та цивільного захисту у вищих навчальних закладах України») і не повинен бути меншим 36 академічних годин (1,0 кредит EСTS). У процесі опанування навчальним матеріалом студенти виконують розрахунково-графічну роботу з питань моделювання сценаріїв виникнення і розвитку надзвичайних ситуацій (НС), прогнозування наслідків їхнього впливу на адміністративні територіальні одиниці (АТО), об’єкти господарювання (ОГ) та населення, що мешкає поблизу, відповідно до профілю підготовки ВНЗ. Форма підсумкового контролю знань – залік.

Мета: формування у студентів здатності творчо мислити, вирішувати складні проблеми інноваційного характеру й приймати продуктивні рішення у сфері цивільного захисту (ЦЗ), з урахуванням особливостей майбутньої професійної діяльності випускників, а також досягнень науково-технічного прогресу.

Завдання: передбачає засвоєння студентами новітніх теорій, методів і технологій з прогнозування НС, побудови моделей їхнього розвитку, визначення рівня ризику та обґрунтування комплексу заходів, спрямованих на відвернення НС, захисту персоналу, населення, матеріальних та культурних цінностей в умовах НС, локалізації та ліквідації їхніх наслідків.

Освоївши програму навчальної дисципліни "Цивільний захист" спеціалісти (магістри) у відповідних напрямах підготовки, повинні бути здатними вирішувати професійні завдання з урахуванням вимог ЦЗ та володіти наступними головними професійними компетенціями з цивільного захисту:

у науково-дослідній діяльності:

  •  проведення ідентифікації, дослідження умов виникнення і розвитку НС та забезпечення скоординованих дій щодо їх попередження на ОГ відповідно до своїх професійних обов’язків;
  •  знання методів та інструментарію моніторингу НС, побудови моделей (сценаріїв) їх розвитку та оцінки їх соціально-економічних наслідків.

у технологічній діяльності:

  •  обґрунтування і розробка безпечних технологій (в галузі діяльності);
  •  участь у проведенні розслідування НС, аварій та професійних захворювань;
  •  обрання і застосовування методик з прогнозування та оцінки обстановки в зоні НС,  розрахунку параметрів уражальних чинників джерел НС, що контролюються і використовуються для прогнозування, визначення складу сил, засобів і ресурсів для подолання наслідків НС.

в організаційно-управлінській діяльності:

  •  впровадження організаційних і технічних заходів з метою поліпшення безпеки праці;
  •  вміння визначити коло своїх обов’язків за напрямом професійної діяльності з урахуванням завдань з ЦЗ;
  •  здатність приймати рішення з питань ЦЗ в межах своїх повноважень;
  •  здатність та готовність до врахування положень законодавчих та нормативно-правових актів з цивільного захисту при виконанні виробничих та управлінських функцій;
  •  інтерпретування новітніх досягнень в теорії та практиці управління безпекою у НС.
  •  оцінювання стану готовності підрозділу до роботи в умовах загрози і виникнення НС за встановленими критеріями та показниками.

у проектній діяльності:

  •  розуміння, розробка і впровадження превентивних та оперативних (аварійних) заходів цивільного захисту.

у педагогічній діяльності:

  •  забезпечення якісного навчання працівників ОГ з питань ЦЗ, надання допомоги та консультацій працівникам організації (підрозділу) з практичних питань захисту у НС.

у консультаційній діяльності:

  •  надання допомоги та консультації працівників з практичних питань цивільного захисту;

готовність контролювати виконання вимог цивільного захисту в організації.

Лекція 1.1

Тема: Моніторинг небезпек, що можуть спричинити надзвичайні ситуації.

(Концептуальні аспекти дисципліни «Цивільний захист».)

План

Вступ.

  1.  Особливості окремих норм і положень Кодексу цивільного захисту України.
  2.  Основні принципи здійснення цивільного захисту.
  3.  Формування культури безпеки життєдіяльності населення.

Мета заняття: Ознайомити студентів з особливостями окремих норм і положень Кодексу цивільного захисту України, загальною організацією структури системи цивільного захисту (ЦЗ), а також з порядком вивчення  дисципліни.

Література:

1. Кодекс цивільного захисту України, ВРУ, № 5403-VI, 2 жовтня 2012 р., Київ.

Вступ.

Останні роки XX століття  та початок XXI  увійшли в історію України низкою   катастроф техногенного  та природного  характеру.

Вихід з цього становища  полягає в реалізації  комплексу  заходів, що  спрямовані на  мобілізацію  державних структур,  громадськості з метою створення  відповідних органів з  підготовки поведінки людей  у  надзвичайних ситуаціях (НС),  відповідних людських та  матеріально – технічних  ресурсів для  дій у  НС.  Для цього необхідно  змінити мислення та поведінку людей.

Враховуючи це, керівництво  державою було змушене прийняти  рішення про зміну   пріоритету стосовно  призначення ЦО  у воєнний час, на   захист населення від наслідків НС  техногенного і  природного характеру.

На території України, і Полтавській області зокрема,  розміщена велика  кількість  об’єктів, що є  потенційно небезпечними  на випадок аварії, катастроф. Це кременчуцька ГЕС,  підприємства нафтової, газової, хімічної промисловості. Тому організація безпеки і захисту населення України, об’єктів економіки і  національного надбання держави  повинна розглядатися, як  невід’ємна  частина державного  будівництва, як  найважливіша функція  центральних органів  виконавчої влади, місцевих, державних адміністрацій і  виконавчих органів влади.

 Рівень національної безпеки  не може бути достатнім, якщо у загальнодержавному масштабі не буде  вирішене питання  захисту населення,  об’єктів економіки, тощо. Зрозуміло, що саме тому перед  владою постало питання  про створення єдиної системи  цивільного захисту.

  1.  Особливості окремих норм і положень Кодексу цивільного захисту України.

Правова держава не може існувати без правової культури, досконалого механізму застосування законів у будь-якій сфері життя. Безпека життєдіяльності не є винятком. 2 жовтня 2012 року Верховною Радою України був прийнятий Кодекс цивільного захисту України, а з 1 липня 2013 року Кодекс вступив у дію.

Аналіз тенденцій розвитку основних природних, техногенних, екологічних небезпек і загроз та їх прогноз на перспективу свідчать, що на території України найближчими роками зберігатиметься високий рівень ризику виникнення надзвичайних ситуацій різного характеру, що ставить проблему запобігання виникненню надзвичайних ситуацій і ліквідації або мінімізації їх наслідків на рівень найбільш актуальних.

Для успішної боротьби з природними і техногенними катастрофами потрібна цілеспрямована державна політика та створення основного інструменту її реалізації - системи з протидії надзвичайним ситуаціям.

Основними законами України, які визначали державну політику у сфері цивільного захисту, механізм її реалізації у мирний та воєнний часи, правовідносини та організаційні засади суб'єктів діяльності у цієї сфери, до 1 липня 2013 року були:

- "Про Цивільну оборону України", прийнятий у 1993 році;

- "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру", прийнятий у 2000 році;

- "Про правові засади цивільного захисту", прийнятий у 2004 році;

- "Про аварійно-рятувальні служби", прийнятий у 1999 році;

- "Про пожежну безпеку", прийнятий у 1993 році.

Вочевидь, усі вони розроблялися у різний час, деякі з них, у зв'язку з відсутністю суб'єкта права, на які може поширюватись їхня дія, втратили свою актуальність. Крім того, деякі з них за змістом мали спільний предмет правового регулювання, містили численні дублювання та суперечності, а у ряді випадків не відповідали нормам міжнародного гуманітарного права.

До введення Кодексу в дію в державі, як підтвердження недосконалості законодавства у сфері цивільного захисту, паралельно функціонували три державні системи з протидії надзвичайним ситуаціям, а саме:

- система цивільної оборони (створена на підставі Закону України "Про цивільну оборону" у 1993 році);

- єдина державна система запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру (створена на підставі Закону України "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру у 2000 році);

- єдина державна система цивільного захисту населення і територій (створена на підставі Закону України "Про правові засади цивільного захисту у 2004 році).

Ситуація, що склалася на законодавчому полі, вимагала невідкладного його удосконалення.

Тому рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 16 травня 2008 року, введеним Указом Президента України від 26 червня 2008 року № 590, було визначено доцільність розроблення Кодексу цивільного захисту України як єдиного систематизованого законодавчого акта з питань цивільного захисту.

У Кодексі встановлюється кардинально нове поняття і сутність терміну "цивільний захист". Його розробники уважно вивчили та проаналізували, зокрема в якому значенні вживається термін "цивільний захист" в Законі України "Про правові засади цивільного захисту". У зазначеному законі наведено, що цивільний захист - це система (комплекс) заходів, які здійснюються органами виконавчої влади.

Положеннями статей 16 та 17 Конституції України визначено, що питання забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи є обов'язком держави, а захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави.

Відповідно до Конституції України кожен громадянин України має право на захист свого життя і здоров'я від наслідків аварій, катастроф, пожеж, стихійного лиха та, на вимогу, гарантій забезпечення реалізації цього права від органів державної влади та суб'єктів господарювання.

Ґрунтуючись на таких положеннях Конституції України, в статті 4 Кодексу  встановлено, що цивільний захист - це функція держави, яка спрямована на захист населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій шляхом попередження і ліквідації таких ситуацій та надання допомоги постраждалим.

Для реалізації такої важливої функції держави як цивільний захист, з метою забезпечення реалізації державної політики у сфері цивільного захисту, в країні створюється Єдина державна система цивільного захисту і визначаються суб'єкти забезпечення цивільного захисту.

У Кодексі розділом "Єдина державна система цивільного захисту" конкретизовані склад та структура Єдиної державної системи цивільного захисту, порядок її створення, а також порядок створення територіальної й функціональної підсистем (що визначено вперше).

Також визначено, що керівництво функціонуванням Єдиної державної системи цивільного захисту, її підсистем і ланок підсистем покладають на відповідних посадових осіб, зокрема:

- керівництво Єдиною державною системою цивільного захисту - на Кабінет Міністрів України;

- безпосереднє керівництво функціональною підсистемою та її ланкою - на керівника органу, що створив таку підсистему, ланку;

- безпосереднє керівництво територіальною підсистемою Автономної Республіки Крим - на Раду міністрів Автономної Республіки Крим;

- безпосереднє керівництво іншими територіальними підсистемами та їх ланками покладають на посадових осіб, які очолюють органи, що створили такі підсистеми, ланки.

Кодекс містить окремі статті, які визначають конкретні положення щодо створення та функціонування кожного виду формувань сил цивільного захисту.

У Кодексі встановлюється, що роботами з ліквідації надзвичайних ситуацій керує одна особа - керівник робіт із ліквідації надзвичайної ситуації. Визначаються положення і норми щодо його призначення, повноваження, права та інше, що регулює відносини керівника робіт із ліквідації надзвичайної ситуації. Свої повноваження і функції керівник робіт із ліквідації надзвичайної ситуації здійснює за принципом єдиноначальності. Також Кодексом встановлюється необхідність створення і функціонування Штабу з ліквідації надзвичайної ситуації, як робочого органу керівника робіт з ліквідації надзвичайної ситуації, положення і норми щодо його функціонування.

Главою "Ліквідація надзвичайних ситуацій" в окремій статті встановлено норми щодо тимчасового введення в Україні або у межах конкретної її території режимів підвищеної готовності та надзвичайної ситуації. Зазначені режими неодноразово вводилися у межах конкретних територій, але правових підстав для цього не було. Відповідними статтями глави визначаються норми та регулюються відносини стосовно проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт, гасіння пожеж, проведення відновлювальних робіт, життєзабезпечення постраждалих.

Глава "Відшкодування матеріальних збитків та надання допомоги постраждалим унаслідок надзвичайних ситуацій"  - нова. У спеціальних законах з питань цивільного захисту положень щодо відшкодування збитків та надання допомоги немає. Вона містить статтю "Соціальний захист постраждалих", якою визначено статус постраждалого у надзвичайних ситуаціях, встановлено перелік заходів соціального захисту та відшкодування збитків, джерела фінансування, за рахунок яких реалізують заходи соціального захисту. Окремими статтями визначено порядок відшкодування збитків, забезпечення постраждалих житлом, яке внаслідок надзвичайних ситуацій стало непридатним для проживання, питання надання медичної, психологічної, гуманітарної допомоги тощо.

У Кодексі міститься окремий розділ, який регулює відносини та визначає відповідні норми й положення, пов'язані з підготовкою фахівців із питань цивільного захисту, органів управління та сил цивільного захисту.

Розділ "Фінансове та матеріальне-технічне забезпечення заходів цивільного захисту" містить статтю, що визначає положення щодо фінансування медико-психологічної реабілітації рятувальників, медичних працівників Державної служби медицини катастроф, постраждалих, громадян, яких залучали до проведення робіт із ліквідації надзвичайних ситуацій, неповнолітніх осіб, постраждалих від лиха.

Уперше на законодавчому рівні визначено статус рятувальників, їхні обов'язки та права, уточнено і конкретизовано положення стосовно соціального і правового захисту осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, працівників органів управління та сил цивільного захисту, а також осіб, звільнених зі служби цивільного захисту.

Кодексом конкретизовано питання планування діяльності Єдиної державної системи цивільного захисту, зокрема передбачено, що керівник суб'єкта господарювання з кількістю персоналу 50 осіб і менше розробляє та затверджує Інструкцію щодо дій персоналу суб'єкта господарювання у разі загрози або виникнення надзвичайних ситуацій, а не план реагування на надзвичайні ситуації, як це було передбачено відповідними документами.

Також визначено положення і норми стосовно аварійно-рятувального обслуговування об'єктів господарювання і територій, для яких існує небезпека виникнення надзвичайних ситуацій, аварійно-рятувальними службами та формуваннями Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, надання ними платних послуг, які не суперечать та не заважають їхній основній діяльності.

Уведений в дію Кодекс цивільного захисту України, в якому враховано національний та міжнародний досвід з питань цивільного захисту, встановлює єдину систему з протидії надзвичайним ситуаціям в Україні, сприяє зниженню ризику виникнення надзвичайних ситуацій, формуванню належних правових, економічних і організаційних засад захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій у мирний час та особливий період, а також сприяє підвищенню ефективності державної політики у сфері цивільного захисту.

  1.  Основні принципи здійснення цивільного захисту.

Згідно Кодексу України з цивільного захисту (Стаття 7. Основні принципи здійснення цивільного захисту) цивільний захист здійснюється за такими основними принципами:

1) гарантування та забезпечення державою конституційних прав громадян на захист життя, здоров’я та власності;

2) комплексного підходу до вирішення завдань цивільного захисту;

3) пріоритетності завдань, спрямованих на рятування життя та збереження здоров’я громадян;

4) максимально можливого, економічно обґрунтованого зменшення ризику виникнення надзвичайних ситуацій;

5) централізації управління, єдиноначальності, підпорядкованості, статутної дисципліни Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, аварійно-рятувальних служб;

6) гласності, прозорості, вільного отримання та поширення публічної інформації про стан цивільного захисту, крім обмежень, встановлених законом;

7) добровільності - у разі залучення громадян до здійснення заходів цивільного захисту, пов’язаних з ризиком для їхнього життя і здоров’я;

8) відповідальності посадових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування за дотримання вимог законодавства з питань цивільного захисту;

9) виправданого ризику та відповідальності керівників сил цивільного захисту за забезпечення безпеки під час проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт.

  1.  Формування культури безпеки життєдіяльності населення.

Культура безпеки життєдіяльності населення - це сукупність цінностей, стандартів, моральних норм і норм поведінки, спрямованих на підтримання самодисципліни як способу підвищення рівня безпеки.

Популяризація культури безпеки життєдіяльності серед дітей та молоді організовується і здійснюється центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, спільно з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері освіти і науки, громадськими організаціями шляхом:

- проведення шкільних, районних (міських), обласних та всеукраїнських змагань з безпеки життєдіяльності;

- проведення навчально-тренувальних зборів і польових таборів;

- участі команд - переможниць у заходах міжнародного рівня з цих питань.

Навчання учнів, студентів та дітей дошкільного віку діям у надзвичайних ситуаціях та правилам пожежної безпеки є обов’язковим і здійснюється під час навчально-виховного процесу за рахунок коштів, передбачених на фінансування навчальних закладів.

Навчання дітей дошкільного віку діям у надзвичайних ситуаціях та запобігання пожежам від дитячих пустощів з вогнем проводиться шляхом формування у них поведінки, відповідної віку дитини, щодо власного захисту та рятування.

Питання для контролю

  1.  Мета і завдання ЦЗ.
  2.  Назвіть основні принципи здійснення ЦЗ.
  3.  Як проходить формування культури безпеки життєдіяльності населення.

Лекція 2

Тема: Моніторинг небезпек, що можуть спричинити надзвичайні ситуації.

(НС, причини виникнення та складові системи їх моніторингу.)

План

1. Моніторинг і класифікація НС.

2. Надзвичайні ситуації природного характеру.

3. Надзвичайні ситуації техногенного характеру.

Мета заняття: Вивчити і законспектувати основи класифікації надзвичайних ситуацій, визначити основні показники джерел природних НС та позначення, розмірність, параметри уражальних чинників джерел техногенних НС.

Література:

1. М.І. Стеблик «Цивільна оборона» підручник, 3-те видання. Київ: «Знання» 2004. ст.21-29.

2. Стеблюк М.І. Цивільна оборона та цивільний захист: Підручник.– К: Знання-Прес, 2007.– 487 с.

3. Русаловський А.В., Вендичанський В.Н. Цивільний захист: Навч. Посібн./За наук.ред. Запорожця О.І., -К.: АМУ, 2008, -250с.

1. Моніторинг і класифікація надзвичайних ситуацій.

Характерною рисою розвитку земної цивілізації є збільшення небезпеки її загибелі. Сьогодні на нашій планеті посилюється глобальна системна криза, яка проявляється у погіршенні екології, зміні кліматичних умов, збільшенні кількості і масштабів природних і техногенних катастроф, терористичних актів та інших соціальних і політичних небезпек.

Тільки за останні 20 років від стихійних лих, промислових аварій і катастроф постраждало у всьому світі понад 1 млрд. людей, в т.ч. 5 млн. загинуло, а матеріальний збиток становить трильйони доларів.

За останні роки щороку в Україні стається в середньому 350 надзвичайних ситуацій і гине більше 70 тис. осіб, а населення і держава зазнають значних матеріальних збитків.

Щоб отримати достовірну інформацію про стан довкілля, необхідно проводити постійний моніторинг навколишнього середовища. Це питання особливо гостро стоїть у період виникнення НС, коли треба надати необхідну інформацію населенню та органам влади для адекватних дій.

Моніторинг – система спостережень, збирання, обробки, передачі, збереження та аналізу інформації про стан довкілля, прогнозування його змін і розроблення науково-обґрунтованих рекомендацій для прийняття рішень про запобігання негативним змінам стану довкілля та дотримання вимог екологічної безпеки.

У систему моніторингу повинні входити наступні основні процедури:

  •  Виділення (визначення) об’єкта спостереження;
  •  Обстеження виділеного об’єкта спостереження;
  •  Складання інформаційної моделі для об’єкта спостереження;
  •  Планування спостережень;
  •  Оцінка стану об’єкта спостереження й ідентифікація його інформаційної моделі;
  •  Прогнозування зміни стану об’єкта спостереження;
  •  Представлення інформації в зручній для використання формі і доведення її  до споживача.

Оцінка обстановки проводиться з метою своєчасного визначення необхідних заходів захисту і обґрунтованих рішень на проведення рятувальних та інших невідкладних робіт (РНР), а в разі потреби і евакуації населення з районів надзвичайних ситуацій.

Надзвичайні ситуації класифікують за характером походження, ступенем поширення, розміром людських втрат і матеріальних збитків.

Згідно зі змінами, які вносяться в Державний класифікатор надзвичайних ситуацій ДК 019-2001, затверджений наказом Держстандарту України від 19.11.01 р. № 552, уточнені види надзвичайних ситуацій та їх зміст.

Види надзвичайних ситуацій (залежно від характеру походження, що можуть зумовити виникнення НС на території України):

техногенного характеру

природного характеру

соціального характеру

воєнного

характеру

Надзвичайна ситуація техногенного характеруце порушення нормальних умов життя і діяльності людей на окремій території чи об’єкті на ній або на водному об’єкті внаслідок транспортної аварії (катастрофи) пожежі, вибуху, аварії з викиданням (загрозою викидання) небезпечних хімічних, радіоактивних та біологічно небезпечних речовин, раптового руйнування споруд; аварії в електроенергетичних системах, системах життєзабезпечення, системах телекомунікацій, на очисних спорудах, у системах нафтогазового промислового комплексу, гідродинамічних аварій тощо (техногенного 2011 – 2442, що на 15 % більше, ніж у 2010 році (2122)).

Надзвичайна ситуація природного характеруце порушення нормальних умов життя і діяльності людей на окремій території чи об’єкті на ній або на водному об’єкті, повязане з небезпечним геофізичним, геологічним чи гідрологічним явищем, деградацією грунтів чи надр, пожежею у природних екологічних системах, зміною стану повітряного басейну, інфекційноюзахворюваністю та отруєнням людей, інфекційним захворюванням свійських тварин, масовою загибеллю диких тварин, ураженням сільськогосподарських рослин хворобами та шкідниками тощо (природного 2011 – 109, що на 54 % менше, ніж у 2010 році (239)).

Надзвичайна ситуація соціального характеруце порушення нормальних умов життя і діяльності людей на окремій території чи об’єкті на ній або на водному об’єкті спричинене протиправними діями терористичного і антиконституційного спрямування, або пов’язане із зникненням (викраденням) зброї та небезпечних речовин, нещасними випадками з людьми тощо (соціального 2011 – 186, що на 34 % менше, ніж у 2010 році (283)).

Надзвичайна ситуація воєнного характеруце порушення нормальних умов життя і діяльності людей на окремій території чи об’єкті на ній або на водному об’єкті спричинене застосуванням звичайної зброї або зброї масового ураження, під час якого виникають вторинні чинники ураження населення, що визначаються окремими нормативними документами.

(У 2011 році в Полтавській області виникло 2737 надзвичайних подій, що на 3,5 % більше, ніж у 2010 року (2644), з них – 2 надзвичайні  ситуації, що на 33 % менше,  ніж у 2010 році (3 НС).

Внаслідок надзвичайних подій загинуло 446 осіб, з них 27 дітей, що на 13 % більше, ніж у 2010 році (394 осіб, з них 18 дітей).

Найбільшу кількість надзвичайних подій у 2011 році зареєстровано у  м. Полтаві – 427, м. Кременчуці – 279, Полтавському районі – 204, Кременчуцькому районі –  144, Гадяцькому районі - 103.

В 2011 році на території області виникло 1236 пожеж (2010 рік – 1255), внаслідок яких загинуло 108 осіб (2010 рік – 109) та врятовано 260 осіб (2010 рік – 120).

Рівні надзвичайних ситуацій (НС)

В залежності від територіального поширення, обсягів заподіяних або очікуваних економічних збитків, кількості людей, які загинули, згідно з Порядком класифікації НС техногенного та природного характеру за їх рівнями, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24.03.04 № 368 визначають такі рівні надзвичайних ситуацій:

                                                 Рівні

державний          регіональний         місцевий           об’єктовий

Класифікація надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру за їх рівнями здійснюється для забезпечення організації взаємодії центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій у процесі вирішення питань, пов’язаних з надзвичайними ситуаціями та ліквідацією їх наслідків.

Для визначення рівня НС розглядаються слідуючі фактори:

– територіальне поширення та обсяги технічних і матеріальних ресурсів, які необхідні для ліквідації наслідків НС;

– кількість людей, які загинули або постраждали або умови життєдіяльності яких було порушено внаслідок надзвичайної ситуації;

– розмір заподіяних (очікуваних) збитків (розраховується відповідно до Методики оцінки збитків від наслідківа НС техногенного і природного характеру, затвердженої постановою КМУ від 15.02.2002 р. № 175);

Надзвичайна ситуація державного рівня – це ситуація:

– яка поширилась або може поширитися на територію інших держав (наприклад: катастрофа на ЧАЕС має транскордонний характер, свої «подарунки» у вигляді радіоактивної хмари Україна направила Білорусії, Росії, Фінляндії, Швеції та Норвегії, оскільки вітер дув був у північно-західному напрямі);

– яка поширилась на територію двох чи більше регіонів України (Автономної Республіки Крим, областей, м. Києва та м. Севастополя), а для її ліквідації необхідні  матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують можливості цих регіонів, але не менш як 1% від обсягу видатків відповідних бюджетів (НС державного рівня за територіальним поширенням);

– яка призвела до загибелі понад 10 осіб або внаслідок якої постраждало понад 300 осіб (постраждалі – особи, яким внаслідок дії уражальних чинників джерела НС завдано тілесне ушкодження або які захворіли, що призвело до втрати працездатності, засвідченої в установленому порядку) чи було порушено нормальні умови життєдіяльності понад 50 тис. осіб на тривалий час (більш як на 3 доби);

– внаслідок якої загинуло понад 5 осіб або постраждало понад 100 осіб, чи було порушено нормальні умови життєдіяльності понад 10 тис. осіб на тривалий час (більш як на 3 доби), а збитки (оцінені в установленому законодавством порядку), спричинені надзвичайною ситуацією, перевищили 25 тис. мінімальних розмірів (на час виникнення надзвичайної ситуації) заробітної плати;

– збитки від якої перевищили 150 тис. мінімальних розмірів заробітної плати;

– яка в інших випадках, передбачених актами законодавства, за своїми ознаками визнається як надзвичайна ситуація державного рівня.

Надзвичайна ситуація регіонального рівня – це така ситуація:

– яка поширилась на територію двох чи більше районів (міст обласного значення), Автономної Республіки Крим, областей, а для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують можливості цих районів, але не менш як 1% обсягу видатків відповідних місцевих бюджетів (НС регіонального рівня за територіальним поширенням);

– яка призвела до загибелі від 3 до 5 осіб або внаслідок якої постраждало від 50 до 100 осіб, чи було порушено нормальні умови життєдіяльності від 1 тис. до 10 тис. осіб на тривалий час (більш як  на 3 доби), а збитки перевищили 5 тис. мінімальних розмірів заробітної плати;

– збитки  від якої перевищили 15 тис. мінімальних розмірів заробітної плати.

Надзвичайна ситуація місцевого рівня – це така ситуація:

– яка вийшла за межі території потенційно небезпечного об’єкта, загрожує довкіллю, сусіднім населеним пунктам, інженерним спорудам, а для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості  потенційно небезпечного об’єкта;

– внаслідок якої загинуло 1-2 особи  або постраждало від 20 до 50 осіб, чи було порушено нормальні умови життєдіяльності від 100 до 1000 осіб на тривалий час (більш як на 3 доби), а збитки перевищили 0,5 тис. мінімальних розмірів заробітної плати;

– збитки від якої перевищили 2 тис. мінімальних розмірів заробітної плати;

Надзвичайна ситуація об’єктового рівняце така ситуація, яка не підпадає під названі вище визначення.

Необхідно зазначити, що надзвичайна ситуація відноситься до певного рівня за умови відповідності її хоча б одному із зазначених критеріїв, наведених вище. У разі коли внаслідок надзвичайної ситуації для відповідних порогових значень рівнів людських втрат або кількості осіб, які постраждали чи зазнали порушення нормальних умов життєдіяльності, обсяг збитків не досягає визначених вище критеріїв, рівень надзвичайної ситуації визнається на ступінь менше (для дорожьо-транспортних пригод – на два ступеня менше).

Віднесення надзвичайної ситуації, яка виникла на території кількох адміністративно-територіальних одиниць, до державного та регіонального рівня за територіальним поширенням або за сумарними показниками її наслідків не є підставою для віднесення надзвичайної ситуації до державного або регіонального рівня окремо для кожної з цих адміністративно-територіальних одиниць. Віднесення надзвичайної ситуації до державного та регіонального рівня для зазначених адміністративно-територіальних одиниць здійснюється окремо за критеріями та правилами, зазначеними вище.

Остаточне рішення щодо визначення рівня надзвичайної ситуації з подальшим відображенням його у даних статистики, зокрема у разі відсутності відомостей у повному обсязі стосовно розвитку надзвичайної ситуації, приймає МНС з урахуванням експертного висновку (за наявності) регіональної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій (ТЕБ та НС).

Гарантом захисту населення від НС є держава. Згідно із законом України "Про цивільну оборону України" кожен громадянин має право на захист свого життя і здоров’я від наслідків аварій, катастроф, пожеж, стихійного лиха. Уряд України, міністерства та інші органи виконавчої влади і місцевого самоврядування, керівництво підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання повинні забезпечити реалізацію цього права. Держава, як гарант цього права, створила систему цивільної захисту.

2. Надзвичайні ситуації природного характеру.

Особливості географічного положення України, атмосферні процеси, наявність гірських масивів, підвищень, близькість теплих морів зумовлюють різноманітність кліматичних умов: від надлишкового зволоження в західному Поліссі - до посушливого - в південній Степовій зоні. Виняткові кліматичні умови на Південному березі Криму, в горах Українських Карпат та Криму. Внаслідок взаємодії всіх цих факторів виникають небезпечні стихійні явища. В окремих випадках вони мають катастрофічний характер.

За походження природні надзвичайні ситуації (НС) поділяють:

- геологічні (землетруси, зсуви, обвали);

- метеорологічні (сильний вітер, смерчі, пилові бурі, град, зливи, сильне налипання мокрого снігу, ожеледь, хуртовини, мороз);

- гідрологічні (ранній льодостав, відрив прибережного льоду, затори, селі, підвищення рівня ґрунтових вод, снігові лавини);

- природні пожежі (торф’яні (підземні), лісові (низові і верхові), степових і хлібних масивів);

- масові інфекції та хвороби.

НС геологічного походження

Землетруси – підземні поштовхи у земній корі або верхній частині мантії, які спричиняють коливання земної поверхні, її деформацію або руйнування інженерних споруд.

Крім наземних землетрусів бувають ще й підводні, океанічні. Наслідком таких землетрусів є дуже потужні цунамі.

Сейсмоактивними зонами України є Закарпатська, Карпатська (гори Вранча), Кримсько-Чорноморська та Південно-Азовська.

З метою попередження землетрусів необхідна організація постійного контролю за сейсмічною обстановкою, проведення робіт із підвищення стійкості об’єктів інфраструктури (укріплення будинків і споруд), підтримання у постійній готовності системи оповіщення, оперативна інформація про загрозу землетрусу та про його виникнення, підготовка населення до дій в умовах землетрусу.

При попередній евакуації населення виводиться із будинків на найближчі відкриті майданчики, розміщені поза зонами можливих завалів. При неможливості евакуації населення готує свої житлові приміщення до можливих поштовхів.

Правила поводження на випадок раптового землетрусу

1) Не панікувати, діяти спокійно;

2) у випадку, якщо землетрус почався серією невеликих поштовхів, а ви пребуваєте недалеко від входу – негайно залиште будівлю, оберігаючись від скла, уламків облицювання та каміння, що падає вподовж стін;

3) якщо ви перебуваєте далеко від виходу або на верхніх поверхах, шукайте порятунку у внутрішньому приміщенні, де застав землетрус, зайнявши безпечне місце (у дверній коробці, кутку, під столом);

4) остерігайтеся близькості вікон, скляних дверей та стін, кутових кімнат. Не користуйтеся сходами та ліфтами;

5) якщо землетрус застиг вас на вулиці, відійдіть якомога далі від стін, стовпів та проводів ліній електропередачі;

6) після закінчення поштовхів негайно залиште будівлю, вимкнувши газ, світло й воду, і більше в нього не заходити, тому що можливі повторні поштовхи – афтершоки, що можуть завершити руйнування, які спричинив землетрус.

Зсув – зміщення мас гірських порід униз по схилу під дією сили земного притягування без втрати контакту із нерухомою основою на більш низький рівень.

Причини виникнення зсувів – порушення рівноваги у різних породах або послаблення їх міцності. Вони можуть бути викликані і природними факторами (землетруси, надмірне зволоження схилів гір інтенсивними атмосферними опадами або ґрунтовими водами, річкова ерозія та ін.), і штучними причинами (антропогенними – пов’язаними з діяльністю людини – підрізування схилів при прокладанні шляхів, вирубування лісів та кущів на схилах, виконання вибухових та гірських робіт поблизу ділянок зсувів, неконтрольоване розорювання та поливання земельних ділянок на схилах).

Обвал – відривання снігових (крижаних) брил або мас гірських порід від схилу або укосу гір і їх вільне падіння під дією сил притягання.

Причини обвалів – геологічна будова місцевості, наявність на схилах тріщин і зон роздроблення гірських порід, куди потрапляє вода при підвищенні температури.

Наслідки зсувів та обвалів – людські жертви, великі збитки господарству та природному середовищу. Основні уражаючі фактори цих небезпечних природних явищ – удари мас гірських порід, криги, снігу, що рухаються, а також завалювання або заливання цими масами того чи іншого простору.

Зсуви та обвали можуть виникнути на знач-ній частині території України (крім Поліської низовини). Площа зсувонебезпечних територій за останнє десятиліття збільшилась у п’ять разів. Найзначніше збільшення сталося у Закарпатській, Івано-Франківській, Чернівецькій, Миколаївській, Одеській, Харківській зонах і в Криму. Значною мірою зсувами охоплені береги каскаду Дніпровських водосховищ і узбережжя Чорного та Азовського морів.

Смерч – сильний вихор, що опускається з нижньої частини купчастих дощових хмар у вигляді темної воронки або хобота та має майже вертикальну вісь, невеликі поперечні перетяжки та дуже низький тиск у своїй центральній частині. Сильні смерчі проходять десятки кілометрів.

Якщо від сильного смерчу вчасно не сховатися, він може підняти і кинути людину з висоти десятого поверху, кинути на нього предмети, що летять, уламки, придавивши в руїнах будівлі. Найкращий засіб порятунку при наближенні смерчу – заховатися у підвальному приміщенні.

НС гідрологічного походження

Гідрологічними небезпечними явищами, що мають місце в Україні, є: повені (басейни річок); селі (Карпатські та Кримські гори); маловоддя, крім тих, що вздовж узбережжя та в акваторії Чорного і Азовського морів мають місце небезпечні підйоми та спади рівня моря.

Повінь – це тимчасове затоплення значних територій внаслідок зливи, повеней великих річок, швидкого танення снігу (льоду в горах), руйнування греблі, дамби, великих морських припливів. При затопленні, повені гинуть посіви сільськогосподарських культур, можлива загибель людей, тварин, матеріальних цінностей, руйнування ліній зв'язку і енергозабезпечення, пошкодження житлових будинків і виробничих споруд. 23 % території України знаходяться в зоні природного й техногенного підтоплення.

Вірогідними зонами можливих повеней на території України є:

  •  у північних регіонах – басейни річок Прип'ять, Десна і їхні притоки. Лише в басейні р. Прип'ять площа повені може бути 600-800 тис. га;
  •  у західних регіонах – басейни Верхнього Дністра (площа може досягти 100–130 тис. га), річок Західний Буг, Прут, Тиса та їхніх приток (площа можливих затоплень 20–25 тис. га);
  •  у східних регіонах – басейни р. Сіверський Донець, з притоками річок Ворскла, Сула, Псел та інші притоки Дніпра;
  •  у південному і південно-західному регіонах – басейни приток нижнього Дунаю, р. Південний Буг та її притоки.

Тривалість таких повеней (затоплень) може бути від 7 до 20 діб і більше. Можливе затоплення до 70 % сільськогосподарських угідь, великої кількості техногеннонебезпечних об'єктів.

Повені Дніпра, Дністра, Дунаю та Сіверського Донця супроводжуються затопленням значних територій, у тому числі сільськогосподарських угідь, де гинуть посіви культур. Це вимагає проведення евакуації населення, сільськогосподарських тварин і машин, посівного , матеріалу і кормів.

При таких затопленнях небезпечною є загроза затоплення хімічно небезпечних об'єктів.

У результаті сильних дощів, підвищення рівня ґрунтових вод виникають сильні паводкові підтоплення у Херсонській, Миколаївській, Запорізькій, Львівській, Дніпропетровській і Рівненській областях.

Однією з причин виникнення повені є ранній льодостав – завчасне, незвичне для даної місцевості виникнення криги на суднохідних водоймах, ріках і морях.

При сильному вітрі або підвищенні температури повітря прибережна крига відривається. Дуже часто на таких крижинах опиняються рибалки, яких потім доводиться рятувати.

Затори – скупчення уламків крижин у гирлі рік під час льодоходу, яке спричиняє підвищення рівня води.

Затори завдають шкоди усьому, що є у зоні берегової смуги, особливо будівлям. Затори відбуваються навесні й пов’язані з льодоходом.

Сель являє собою гірський потік, що складається із суміші води та крихкоуламкової гірської породи. Слово «сель» походить від арабського «сайль», що означає «бурхливий потік». Залежно від співвідношення твердої і рідкої речовини селі бувають грязьові, грязьокам’яні та кам’яні.

Окремі уламки, що переносяться селями, мають масу 100–200 тонн і більше. Селі рухаються іноді зі швидкістю більше 10 м/с, а їхній об’єм може досягти сотень тисяч і навіть мільйонів кубічних метрів. Пересуваючись швидко, такі величезні маси спричиняють жахливі руйнування, завдаючи шкоди сільському господарству, знищуючи населені пункти, викликаючи рух скельних порід та ґрунтових мас.

Лавина – швидкий рух снігу та (або) криги вниз стрімкими схилами гір, що виник раптово та загрожує життю і здоров’ю людей, завдає шкоди об’єктам економіки та навколишньому природному середовищу.

Оптимальні умови для виникнення лавин складаються на схилах крутістю 30-40°. На таких схилах вони зазвичай сходять тоді, коли шар снігу, який щойно випав, досягає 30 см. Формування лавин зі старого (влежаного) снігу відбувається при сніговому покриві завтовшки 70 см.

Стихійні Пожежі

За характером поширення пожежі поділяють на торф’яні (підземні), лісові (низові та верхові), пожежі степових та хлібних масивів.

За швидкістю поширення вогню і висотою полум’я розрізняють слабкі, середні та сильні пожежі.

При підземних пожежах частково або повністю горить торф, що залягає під лісовими масивами. При цьому оголюється та обгоряє коріння дерев. Така пожежа поширюється дуже повільно, зі швидкістю 2-10 метрів на день, але її гасіння потребує величезних зусиль. Характерна особливість підземних пожеж – безполум’яне горіння торфу із виділенням великої кількості тепла. Навіть сильні дощі не можуть їх ліквідувати.

Підземні пожежі небезпечні раптовими проривами вогню із підземного вогнища і тим, що їх межа не завжди помітна. Ознакою підземної пожежі є гаряча земля та дим, що виходить із ґрунту.

Під лісовою пожежею розуміють неконтрольоване горіння рослинності, що стихійно поширюється на лісовій території.

При сухій погоді й вітрі лісові пожежі охоплюють великий простір. За жаркої погоди достатньо того, щоб дощів не було протягом 15-18 днів, і ліс стає настільки сухим, що будь-яка необережність із вогнем може викликати пожежу.

Унаслідок пожеж зменшуються захисні, водоохоронні та інші корисні властивості лісу, знищується цінна фауна, порушується планове ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів.

Боротьба з лісовими пожежами вимагає нелюдських зусиль, величезних коштів, а іноді супроводжується і людськими жертвами.

Основні причини загоряння лісів відомі. У 90-97 % випадків винуватцем виникнення лісових пожеж є людина, а точніше, її недбалість при користуванні вогнем під час роботи або відпочинку в лісі. 

Епідемії

Епідемія – значне поширення будь-якої інфекційної хвороби, яке перевищує звичайний для даної місцевості рівень захворюваності.

Епідемії з найдавніших часів завдавали людству багато страждань. Сотні тисяч людей гинули при масовому розповсюдженні таких хвороб, як чума, віспа, холера, висипний тиф, грип та ін. Від чуми, що охопила усю Європу у XIV столітті, загинуло 25 млн осіб, тобто четверта частина населення материка. Більше 1,3 млн осіб помирали щорічно у Європі та Азії у ХIV-ХVIII століттях від віспи. Під час пандемії грипу, яка охопила декілька країн і континентів у 1918-1919 роках, із 500 млн хворих померли майже 20 млн осіб.

Зараз у нашій країні регулярно реєструються спалахи епідемій грипу, дизентерії, клещового енцефаліту, сказу та ін.

Джерелами інфекційних захворювань є хвороботворні (патогенні) мікроорганізми.

Збудники інфекційних хвороб (віруси, рикетсії, бактерії та ін.) потрапляють в організм із повітрям, яке вдихається, із їжею і водою, при укусі кровосисними комахами та кліщами, через шкіряні покриви та слизові оболонки.

При всіх інфекційних захворюваннях від моменту зараження до появи перших видимих ознак захворювання проходить певний час, який називається інкубаційним періодом. Тривалість цього періоду при різних інфекціях неоднакова – від кількох годин до кількох місяців. Від тривалості інкубаційного періоду залежить строк встановлення карантину, ізоляції осіб, які були у контакті із хворими, та ін.

Збудники інфекційних захворювань, проникаючи в організм, знаходять там сприятливе середовище для розвитку. Швидко розмножуючись, вони виділяють отруйні продукти (токсини), які руйнують тканини, що призводить до порушення нормальних процесів життєдіяльності організму. Протягом інкубаційного періоду проходить розмноження мікробів і накопичення токсичних речовин без видимих ознак захворювання.

Найбільш типовими ознаками інфекційного захворювання є: озноб, жар, підвищення температури. При цьому виникає головний біль, болі в м’язах та суглобах, нездужання, загальна слабкість, розбитість, іноді нудота, блювота, порушується сон, погіршується апетит.

Інфекційні захворювання виникають за наявності трьох основних факторів: джерела інфекції, сприятливих умов для поширення збудників та схильної до захворювання людини. Якщо вилучити із цього ланцюга хоча б одну ланку, епідемічний процес припиняється.

Метою попереджувальних заходів є вплив на джерело інфекції, щоб зменшити засівання зовнішнього середовища, локалізувати поширення мікробів, а також підвищити рівень стійкості населення до захворювань.

Отже, за умови високого ступеня антропогенізації території України, з перевищенням техногенного навантаження на природне середовище у 5-6 разів порівняно з іншими розвинутими країнами, окремо виділяється група природно-техногенних небезпечних явищ, пов’язаних з експлуатацією гребель, водосховищ, проведенням заходів з меліорації і водопостачання, гірничих видобувних робіт. З іншого боку, завжди є загроза дії стихійних явищ на різні промислові об’єкти, споруди тощо. Руйнування чи пошкодження таких об’єктів з небезпечними виробництвами може призвести до пожеж, вибухів, викидів небезпечних речовин, затоплення територій, радіоактивного забруднення. Стихійні лиха можуть призводити до транспортних аварій, аварій в електроенергетичних спорудах.

3. Надзвичайні ситуації техногенного характеру

Зростання масштабів господарської діяльності і кількості великих промислових комплексів, концентрація на них агрегатів і установок великої і надвеликої потужності, використання у виробництві великих кількостей потенційно небезпечних речовин збільшує вірогідність виникнення техногенних аварій. Надзвичайні ситуації техногенного походження загрожують людині, економіці і природному середовищу або здатні створити загрозу внаслідок імовірного вибуху, пожежі, затоплення або забруднення (зараження) навколишнього середовища.

Надзвичайні ситуації техногенного характеру виникають на хімічно небезпечних об’єктах, радіаційно небезпечних об’єктах, вибухо- та пожежонебезпечних об’єктах, а також гідродинамічно небезпечних об’єктах. Останнім часом значно зросла, також, небезпека від аварій і катастроф на транспорті.

Надзвичайні ситуації техногенного характеру класифікуються за такими основними ознаками:

– за масштабами наслідків (об’єктового, місцевого, регіонального і загальнодержавного рівня);

– за галузевою ознакою (надзвичайні ситуації у сільському господарстві; у лісовому господарстві; у заповідній території, на об’єктах особливого природоохоронного значення; у водоймах; матеріальних об’єктах – об’єктах інфраструктури, промисловості, транспорту, житлово-комунального господарства та населення – персонал підприємств та установ, мешканці житлових будинків, пасажири транспортних засобів).

НС техногенного характеру розділяють за видом аварії:

- аварії з витоком сильнодіючих отруйних речовин (аміаку, хлору, сірчаної та азотної кислот, чадного газу, сірчаного газу та інших речовин);

- аварії з викидом радіоактивних речовин в навколишнє середовище;

- пожежі та вибухи;

- аварії на транспорті та ін.

Особливо важкі аварії можуть призвести до катастроф.

Катастрофа – це великомасштабна аварія, яка призводить до важких наслідків для людини, тваринного й рослинного світу, змінюючи умови середовища існування.

Глобальні катастрофи охоплюють цілі континенти і їх розвиток ставить під загрозу існування усієї біосфери.

Аварії з викидом радіоактивних речовин у навколишнє середовище.

Найнебезпечнішими за наслідками є аварії на АЕС з викидом в атмосферу радіоактивних речовин, внаслідок яких має місце довгострокове радіоактивне забруднення місцевості на величезних площах.

На підприємствах атомної енергетики відбулися такі значні аварії:

• 1957рік – аварія в Уїндскейлі (Північна Англія) на заводі по виробництву-плутонію (зона радіоактивного забруднення становила 500кв.км);

• 1957рік – вибух сховища радіоактивних відходів біля Челябінська, СРСР (радіаційне забруднення переважно стронцієм-90 території, на якій мешкало 0,5 млн осіб);

• 1961 рік – аварія на АЕС в Айдахо-Фолсі, США (в реакторі стався вибух);

• 1979 рік – аварія на АЕС «Тримайл-Айленд» у Гарисберзі, США (сталося зараження великих територій короткоживучими радіонуклідами, що призвело до необхідності евакуювати населення з прилеглої зони).

Однак найбільшою за масштабами забруднення навколишнього середовища є аварія, яка сталася  1986 р. на Чорнобильській АЕС. Внаслідок грубих порушень правил експлуатації та помилкових дій 1986 рік став для людства роком вступу в епоху ядерної біди.

Історія людства ще не знала такої аварії, яка була б настільки згубною за своїми наслідками для довкілля, здоров'я та життя людей.

Нині радіоактивний стан об'єкта ЧАЕС такий: доза опромінення становить 15-300 мР/год, а на окремих ділянках 1-5 Р/год.

Проектний термін служби саркофага, який захищає четвертий реактор – 30 років.

Зараз планується будівництво «Саркофага-2», який повинен вмістити «Саркофаг-1» і зробити його безпечним. 15 грудня 2000 року відбулося закриття Чорнобильської АЕС.(В Полтавській області діє 195 постів радіаційного та хімічного спостереження та 62 установи лабораторного контролю, 89 диспетчерських служб.)

Аварії з витоком сильнодіючих отруйних речовин.

Аварії з витоком сильнодіючих отруйних речовин і зараженням навколишнього середовища виникають на підприємствах : хімічної; нафтопереробної, целюлозно-паперової , харчової промисловості, водопровідних і очисних спорудах, при транспортуванні сильнодіючих отруйних речовин.

Джерела хімічних аварій викиди та витоки небезпечних хімічних речовин загорання різних матеріалів, обладнання, будівельних конструкцій, яке супроводжується забрудненням навколишнього середовища аварії на транспорті при перевезенні небезпечних хімічних речовин, вибухових та пожежонебезпечних вантажів.

(Протоколом комісії з питань ТЕБ та НС облдержадміністрації м. Полтави від 20.10.2011р. № 11 затверджено та класифіковано 53 хімічно небезпечних об’єкти (далі – ХНО), які використовують 903,7 тонн небезпечних хімічних речовин, із яких:

  •  25 ХНО, які використовують аміак як холодоагент в холодильних установках в загальній кількості 199,4 тонн;
  •  2 ХНО, які використовують хлор для хлорування води, що подається в мережі водопостачання, та на очисних спорудах в загальній кількості 25,0 тонн;
  •  26 ХНО, які використовують інші небезпечні хімічні речовини в технологічних процесах виробництва, зберіганні в загальній кількості 679,3 тонн.

Протягом 2011 року припинили використання аміаку – 5 об’єктів, зменшили обсяги використання етил меркаптану – 28 об’єктів, зменшили обсяги використання кислот – 4 підприємства.)

Одним з найяскравіших прикладів аварій може служити аварія, яка трапилась на хімічному підприємстві американської транснаціональної корпорації «Юніон Карбайд» в індійському місті Бхопал 1984р. Викид стався раптово, в нічний час.

У результаті аварії в атмосферу потрапило декілька десятків тонн газоподібного компонента – метилізоционату. Ця сполука – дуже сильна отрута, яка викликає ураження очей, органів дихання, мозку та інших життєво важливих органів людини. Загинуло більше 2,5 тисяч осіб, 500 тисяч осіб отруїлося, з них у 70 тисяч отруєння зумовили багаторічні захворювання. Збитки від цієї техногенної катастрофи оцінюються в 3 мільярди доларів США.

Аварії на транспорті.

Будь-який транспортний засіб – це джерело підвищеної небезпеки. Людина, що скористалась послугами транспортного засобу, знаходиться в зоні підвищеної небезпеки. Це зумовлюється можливістю ДТП, катастрофами та аваріями поїздів, літаків, морських та річкових транспортних засобів, травмами при посадці чи виході з транспортних засобів або під час їх руху.

- Автомобільний транспорт. У світі щорічно внаслідок ДТП гине 250 тисяч людей і приблизно в ЗО разів більша кількість отримує травми.

- Повітряний транспорт. У середньому щорічно в світі стається близько 60 авіаційних катастроф, в 35 з яких гинуть усі пасажири та екіпаж.

- Аналіз авіаційних катастрофу світовому масштабі показує, що загальний шанс на спасіння в авіакатастрофах при польотах на великих реактивних авіалайнерах значно вищий, порівняно з невеликими літаками.

- Залізничний транспорт. Пасажири залізничного транспорту також знаходяться в зоні підвищеної небезпеки. Зонами підвищеної небезпеки на залізничному транспорті є: залізничні колії,  переїзди, посадочні платформи та вагони, в яких пасажири здійснюють переїзди.

- Перебуваючи на рятувальному плоті, шлюпці чи в воді, людина повинна намагатися подолати паніку, розгубленість, вірити в те, що її врятують. Така поведінка в екстремальних ситуаціях збільшує шанси людини на виживання. (В 2011 році на автошляхах області виникло 1050 дорожньо-транспортних пригод (2010 рік – 856), в яких загинуло 189 людей (2010 рік – 129) та постраждало 1297 осіб (2010 рік – 1018), а внаслідок потрапляння під потяги загинуло 10 людей (з них 2 дітей) та постраждало 2 дорослих людей.)

Пожежі та вибухи.

Вибуху та їх наслідки – пожежі, виникають на об'єктах, які виробляють вибухонебезпечні та хімічні речовини. При горінні багатьох матеріалів утворюються високотоксичні речовини, від дії яких люди гинуть частіше; ніж від вогню. Раніше при пожежах виділявся переважно чадний газ. Але в останні десятиріччя горить багато речовин штучного походження: полістирол, поліуретан, вініл, нейлон, поролон.

Найбільш вибухо- та пожежонебезпечні суміші з повітрям утворюються при витоку газоподібних та зріджених вуглеводних продуктів метану, пропану, бутану, етилену, пропилену тощо.

В останнє десятиріччя від третини до половини всіх аварій на виробництві пов'язано з вибухами технологічних систем та обладнання: реактори, ємності, трубопроводи тощо. Пожежі на підприємствах можуть виникати також внаслідок ушкодження електропроводки та машин, які перебувають під напругою, опалювальних систем.

Більше 63% пожеж у промисловості обумовлено помилками людей або їх некомпетентністю. Коли підприємство скорочує штати й бюджет аварійних служб, знижується ефективність їх функціонування, різко зростає ризик виникнення пожеж та вибухів, а також рівень людських та матеріальних втрат.

Підводячи підсумки, бачимо, що внаслідок техногенних аварій і катастроф виникають надзвичайні ситуації, що призводить до соціально-екологічних і економічних втрат, виникає необхідність захисту людей від дії небезпечних факторів, проведення евакуаційних (заходів, рятувальних та інших невідкладних робіт.

Питання для контролю

1. Охарактеризуйте НС природного характеру за геологічним походженням.

2. Розкрийте сутність поняття стихійні лиха.

3. Дайте визначення небезпечним природнім явищам.

4. Дайте визначення надзвичайної ситуації техногенного характеру.

5. Охарактеризуйте НС природного характеру гідрологічного походження.

6. Охарактеризуйте стихійні пожежі.

7. Дайте визначення надзвичайної ситуації природного характеру.

8. Дайте визначення надзвичайної ситуації соціально-політичного характеру.

9. Дайте визначення надзвичайної ситуації місцевого рівня.

10. Дайте оцінку НС, що викликані епідеміями.

Лекція 4.3.

Тема: Прогнозування обстановки та планування заходів захисту в зонах радіоактивного, хімічного і біологічного зараження.

(Характеристика осередків ядерного, хімічного і біологічного ураження.)

План

1. Ядерна зброя, її уразливі фактори. Зони зараження і осередок ядерного ураження.

2.Зони зараження і осередки хімічного і біологічного ураження.

3. Превентивні заходи щодо зниження масштабів впливу факторів ядерного хімічного і біологічного ураження.

Мета заняття: ознайомити студентів з основами ядерної фізики. Вивчити уразливі фактори ядерної зброї, характеристику ядерного ураження і зони радіаційного зараження при ядерному вибусі. та зони радіаційного забруднення при аваріях на АЕС. Підготовити студентів до самостійної оцінки радіаційної обстановки при використанні ядерної зброї  і при аваріях  на АЕС.

Література:

М.І. Стеблюк “Цивільна оборона”, 2003 р. друге видання, доповнене – доповнення.

Шоботов В.М. “Цивільна оборона: Навчальний посібник – К, 2004 р.

1. Ядерна зброя, її уразливі фактори. Зони зараження і осередок ядерного ураження.

Атом є найменшою частинкою хімічного елемента. Кожний хімічний елемент складається з атомів. Атоми відрізняються один від одного масами і розмірами. Атом має складну будову. В центрі нього знаходиться ядро, навколо ядра обертаються електрони. Ядра атомів, у свою чергу, складаються з протонів і нейтронів. Число протонів характеризує хімічні властивості елемента і є його атомним номером, а сумарне число протонів і нейтронів в ядрі становить масове число елементів. Елементи, які мають різні масові числа при одному і тому ж атомному номері, називають ізотопами.

Між протонами, що входять до складу ядра, діють епекричні сили відштовхування. Але, крім того, між всіма елементарними ядерними частинками (протонами і нейтронами) діють ядерні сили зчеплення, які обумовлюють стійкі ядра. Менш стійкі ядра хімічних елементів за певних умов, можуть перетворюватися у більш стійкі ядра інших хімічних елементів.

Енергія, яка звільнюється при ядерних перетвореннях, називається атомною, а точніше, внутрішньоядерною.

Відомо три шляхи звільнення атомної енергії: радіоактивний розпад ядер, поділ важких ядер і сполучення легких ядер атомів у більш важкі.

Радіоактивний розпад ядер супроводжується виділенням внутрішньої енергії радіоактивним випромінюванням, тобто випусканням у навколишнє середовище альфа-, бета- і гамма-променів.

Альфа-промені – це потік позитивно заряджених частинок, які являють собою ядра атомів гелію. З ядра, що зазнає радіоактивного розпаду, ці частинки викидаються зі швидкістю, яка досягає 20 тис. км/с. У повітрі альфа-частинки проходять шлях у кілька сантиметрів.

Бета-промені – це потік негативно заряджених частинок – електронів, що випускаються ядрами атомів. Бета-частинки викидаються з ядра радіоактивного атома з різними швидкостями. При цьому швидкість деяких електронів досягає швидкості світла. У повітрі вони проходять шлях у кілька метрів.

Гамма-промені, подібно до рентгенівського проміння, являють собою короткохвильове електромагнітне випромінювання і поширюються зі швидкістю світла. У повітрі гамма-промені поширюються на сотні метрів.

Кожному радіоактивному ізотопу властива певна швидкість розпаду. Одиницею вимірювання швидкості радіоактивного розпаду є, так званий період напіврозпаду, тобто час, протягом якого половина атомів будь-якої кількості радіоактивної речовини зазнає розпаду.

Радіоактивний розпад – це внутрішньоядерні перетворення, що ведуть до зміни числа протонів у ядрі.

Довжина пробігу альфа-частинок у повітрі не перевищує кількох сантиметрів, у рідких і твердих тілах набагато більше. Пробіг, наприклад, у металах менше 0,01 мм. Одяг людини поглинає альфа-частинки повністю, навіть листок паперу затримує їх.

Незважаючи на незначну проникаючу здатність альфа-частинок, цей вид випромінювання дуже небезпечний для живого організму, оскільки, потрапляючи в організм через органи дихання або з їжею чи водою, уражає тканини.

Бета-частинки мають значно більшу проникаючу здатність, ніж альфа-частинки, але вони можуть бути затримані підошвою взуття, віконним склом і будь-якими металевими пластинами товщиною кілька міліметрів. У живих тканинах максимальний пробіг бета-частинок не перебільшує 1,5 см. Основна частина радіоактивних продуктів, які Утворюються під час ядерного вибуху, також є бета-активними.

Гамма-промені – це кванти енергії, які випромінюються ядрами атомів. Цей вид випромінювання має найбільшу проникаючу здатність, а іонізуюча здатність гамма-променів у сотні разів менша, ніж у бета-частинок. У повітрі на шляху в 1 см утворюється лише кілька пар іонів. Проникаюча здатність гамма-променів значно більша, ніж бета-і альфа-променів. У повітрі гамма-промені можуть пройти декілька сотень метрів.

За характером реакції одержання енергії ядерна зброя поділяється на ядерну, термоядерну і комбіновану.

В ядерних боєприпасах застосовується реакція поділу ядер важких елементів – урану-235, плутонію-239, урану-233, які легко поділяються при захваті нейтронів будь-якої енергії, але особливо інтенсивно тепловими.

У термоядерній зброї застосовуються ядерні реакції, які відбуваються одна за одною: поділ ядер урану-235 або плутонію-239 і з'єднання ядер більш легких елементів у ядра атомів більш важких. Для здійснення реакції синтезу як термоядерне паливо застосовують ізотопи водню: важкий водень – дейтерій, надважкий – тритій і з'єднання дейтерію і літію – дейтерит літію.

Висока температура, необхідна для підтримання реакції синтезу ядер дейтерію і тритію, утворюється за рахунок реакції поділу урану-235 або плутонію-239. Таким чином, звичайний ядерний заряд є запалом у термоядерному боєприпасі. У зв'язку з цим говорять, що термоядерний .заряд ґрунтується на принципі "ділення – синтез".

У комбінованих боєприпасах застосовують три ядерних реакції, які проходять одна за одною: поділ ядер урану-235 або плутонію-239, з'єднання атомів легких елементів поділ ядер урану-238, тобто дія заряду заснована на принципі "ділення – синтез – ділення".

При ядерному вибуху виникають слідуючи уразливі фактори:

а).Ударна хвиля – це ділянка сильного стиснення повітря, розігрітого до декількох мільйонів градусів, що поширюється з надзвуковою швидкістю (335 м/с) в усі сторони від центру вибуху.

Джерелом виникнення ударної хвилі є високий тиск у центрі вибуху, що досягає 105 млрд Па.

Вона складається із зони стиснення (де тиск вище атмосферного) і зони розрідження (тиск нижче атмосферного). Уражаюча дія ударної хвилі визначається двома параметрами: надмірним тиском РФ і швидкісним напором  Ршв повітря.

Надмірний тиск – (РФ) – це різниця між нормальним атмосферним тиском перед фронтом хвилі й максимальним тиском у фронті ударної хвилі Р0, тобто РФ  = Рф - Р0.

Одиницею надмірного тиску в системі СІ є паскаль (Па), несистемна одиниця кгс/см2, 1 кгс/см2 = 9,80665 104 Па = 100 кПа.

Швидкісний напір тиску (РФ) – це динамічне навантаження, яке створюється потоком повітря. Так само, як і надмірний тиск, швидкісний напір вимірюється в паскалях (Па).

Тривалість дії ударної хвилі tуд – вимірюється секундами. Ця величина залежить від потужності вибуху q. Зі збільшенням потужності вибуху, час дії стискання збільшується і тим сильніша її уражаюча сила.

Ударна хвиля викликає ураження в результаті дії надмірного тиску, швидкісного напору повітря, вона миттєво охоплює людину з усіх боків.

При зіткненні фронту ударної хвилі з людиною чи твариною на тіло діє великий тиск і це відчувається як удар. Цей удар створює хвилю стискання, яка поширюється в тканинах і органах з великою швидкістю до 1500 м/с. Тканини й органи не встигають відреагувати (змінити форму, стиснутися або розширитися), тому на деякі з них діє тиск, який значно більший, ніж вони можуть витримати і, звичайно, відбуваються пошкодження органів. Ступінь пошкодження тканин і органів залежить від тиску ударної хвилі, швидкості її поширення. Особливо сильно пошкоджуються органи, наповнені газами (легені, кишечник), кров'ю (печінка, селезінка, великі судини) і ті, які мають порожнини і наповнені рідинами (жовчний міхур, шлунок, сечовий міхур). При дії вибухової хвилі проходить сильне стискання, а потім дуже швидке розширення повітря, яке знаходиться в органах, що призводить до розриву значної кількості тканин.

Таким чином, пошкоджуються головний і спинний мозок, але частіше і сильніше пошкоджуються легені.

Залежно від надмірного тиску і швидкісного напору повітря виникають різні пошкодження у людей і тварин, які за складністю ураження поділяються на легкі, середні і дуже важкі.

Легкі травми виникають при надмірному тиску 20-40 кПа (0,2-0,4 кгс/см2) і характеризуються вивихами, тимчасовим пошкодженням слуху, контузією.

Середні травми виникають при надмірному тиску 40- 60 кПа (0,4-0,6 кгс/см2) і виявляються в контузії, пошкодженні органів слуху, вивихах кінцівок, кровотечі з носа і вух, розривах барабанних перетинок,

Важкі травми виникають при надмірному тиску 60-100 кПа (0,6-1 кгс/см2) і характеризуються важкими контузіями, переломами кінцівок, часто відкритими, сильними кровотечами з носа і вух.

Дуже важкі травми виникають при надмірному тиску понад 100 кПа (більше 1 кгс/см2). Для них характерні переломи кісток, розриви внутрішніх органів (печінки, селезінки, нирок, легенів та інших), відкриті переломи кінцівок, струси мозку, переломи хребта.

Територія, на якій під впливом уражаючих факторів ядерного вибуху виникли руйнування будівель і споруд, пожежі, радіоактивне забруднення місцевості й ураження людей і тварин, називається осередком ядерного ураження.

Зовнішньою межею ядерного ураження вважається умовна лінія на місцевості, де надмірний тиск повітряної ударної хвилі 10 кПа.

З метою визначення характеру руйнувань і встановлення обсягу рятувальних та інших невідкладних робіт залежно від надмірного тиску у фронті ударної хвилі осередок ядерного ураження умовно поділяють на чотири зони.

Зона повних руйнувань характеризується надмірним тиском 50 кПа і руйнуванням або сильною деформацією всіх несучих конструкцій і елементів споруди, утворенням суцільних завалів. Підземні (підвальні) частини споруд значно менше руйнуються. Повністю 1 руйнуються житлові, тваринницькі та інші виробничі споруди, про-1 тирадіаційні укриття (ПРУ), герметичні сховища поблизу центру! вибуху. До 75 % герметичних сховищ і до 90 % підземних комунально-енергетичних мереж зберігаються.

Зона сильних руйнувань має надмірний тиск від 50 до 30 кПа.  Руйнування виникають при надмірному тиску: багатоповерхових будинків – 25-30 кПа, малоповерхових будівель – 25–35 кПа, споруд виробничого типу – 30-50 кПа. Деформується більша частина несучих конструкцій. Можуть залишатися частково стіни і перекриття нижніх поверхів. Утворюються завали.

У зоні середніх руйнувань більшість несучих конструкцій зберігається, лише частково деформується. Зберігається основна частина і стін з можливими тріщинами в зовнішніх стінах і провалами в окремих місцях, але при цьому другорядні та частина несучих конструкцій можуть бути зруйновані повністю. Герметичні сховища і частина ПРУ не пошкоджуються. Середніх руйнувань зазнають багатоповерхові споруди при надмірному тиску 10-20 кПа, малоповерхові будівлі – 15-25 кПа, виробничі споруди – 20-30 кПа. На комунально-енергетичній мережі деформуються і руйнуються окремі опори повітряних ліній електропередачі, пошкоджуються технологічні трубопроводи.

У зоні слабких руйнувань руйнуються вікна, двері, легкі перегородки, з'являються тріщини, в основному в стінах верхніх поверхів. Підвали й нижні поверхи зберігаються. Незначні руйнування і пошкодження на комунально-енергетичній мережі.

    б).Світлове випромінювання ядерного вибуху – це потік променистої енергії, який включає ультрафіолетові, інфрачервоні й видимі промені. Джерелом світлового випромінювання є світна сфера, яка складається з повітря і розжарених продуктів вибуху. Зі збільшенням світної сфери (при повітряному вибуху), температура на її поверхні знижується. Коли така куля досягає максимальних розмірів (діаметром понад 200 м), температура на її поверхні дорівнює 8000-10000°С (температура на поверхні Сонця приблизно 6000°С).

Залежно від потужності ядерного вибуху світлове випромінювання може тривати від кількох секунд до десятків секунд. При ядерному вибуху потужністю 20 кт світлове випромінювання триває 3 с, термоядерному в 1 Мт – 10 с, а потужністю 10 Мт – до 23 с.

Уражаюча дія світлового випромінювання визначається світловим імпульсом.

Світловий імпульс – це кількість світлової енергії, яка припадає на 1 м2 (або на 1 см2) освітленої поверхні, розміщеної перпендикулярно поширенню випромінювань протягом всього часу існування світлового потоку ядерного вибуху. Світловий імпульс у системі СІ вимірюється в джоулях на квадратний метр (Дж/м2),   несистемна  одиниця вимірювання світлового імпульсу кал/см2, 1 кал = 4,1868 Дж. Величина світлового імпульсу залежить від потужності та виду ядерного вибуху, відстані освітлювальної поверхні до місця вибуху і атмосферних умов.

Залежно від світлового імпульсу, який потрапляє на незахищені, відкриті ділянки шкіри, у людей виникають опіки, які поділяються на чотири ступеня:

–  опіки першого ступеня – при світловому імпульсі 80-160 лДж/м2 симптоми ураження шкіри такі: почервоніння, припухлість, болючість;

–  опіки другого ступеня – при світловому імпульсі 160-400 кДж/м2 на шкірі утворюються пухирі, наповнені рідиною, болючість;

–  опіки третього ступеня – при світловому імпульсі 400-600 кДж/м2 омертвіння шкіри, підшкірних тканин, утворення виразок;

–  опіки четвертого ступеня – при світловому імпульсі понад 600 кДж/м2 спостерігається обвуглювання тканин, омертвіння І підшкірної клітковини, м'язів і кісток.

Шкідлива дія світлового випромінювання і для органів зору. Від світлового спалаху виникає тимчасове засліплення, причиною якого є руйнування зорового пурпуру сітчастої оболонки. Тривалість засліплення вдень до 5 хв., вночі може бути значно більшою. Опіки рогівки і повік виникають на таких відстанях, як і опіки шкіри. Опіки очного дна виникають, якщо очі були звернені на спалах вибуху. Ураження може бути на великих відстанях від вибуху, під час вибуху потужністю 20 кт, прозорому повітрі вдень ураження настають на відстані до 60 км, при потужності 1 Мт – до 500 км.

Якщо під час спалаху ядерного вибуху очі закриті, ураження не відбувається. Такі ж ураження очей світлового випромінювання і у тварин. За тяжкістю опіки у тварин поділяються на чотири ступеня.

Опіки першого ступеня виникають при світловому імпульсі 80-240 кДж/м2, вони характеризуються почервонінням, невеликою припухлістю, болючістю шкіри, на обпечених ділянках з'являється серозне випотівання, яке швидко засихає і утворюється темно-коричневі кірочки.

Опіки другого ступеня з'являються при світловому імпульсі 240-480 кДж/м2, вони характеризуються місцевим підвищенням температури, болючістю уражених місць, пригніченим станом тварини.

Опіки третього ступеня виникають при світловому імпульсі 480-800 кДж/м2. При таких опіках з'являється омертвіння шкіри і можливе ураження більш глибоких тканин. Навколо омертвілої ділянки шкіра дуже припухає і болюча, спочатку виділяється серозне випотівання, пізніше, з розвитком інфекції, – гнійний ексудат.

Четвертий ступінь опіків виникає при світловому імпульсі 800-1000 кДж/м2 і більше. Відкриті ділянки тіла обвуглюються.

Таким чином, світлове випромінювання – це небезпечний уражаючий фактор ядерного вибуху з великим радіусом дії, який може бути причиною великих пожеж населених пунктів, лісових масивів і полів, масового ураження людей і тварин.

в).Проникаюча радіація – це потік гамма-випромінювання нейтронів, які утворюються під час ядерного вибуху внаслідок реакції й радіоактивного розпаду продуктів поділу. На проникаючу радіацію витрачається 3,5–4 % енергії вибуху. Тривалість проникаючої радіації не більше 10–15 с.

Основою уражаючої дії проникаючої радіації є потік гамма променів і нейтронів у зоні ядерного вибуху, які поширюються від центру вибуху на усі боки і проходять відстань у сотні й тисячі метрів.

Характерною особливістю потоку гамма-променів і нейтронів є здатність їх проникати через значні товщі різних предметів і речовин. На відміну від ударної хвилі і світлового випромінювання, проникаюча радіація є невидимим і безпосередньо невідчутним уражаючим фактором.

У повітрі гамма-промені поширюються на сотні метрів. Проте, проходячи через щільну перепону, це випромінювання послаблюється. Наприклад, гамма-випромінювання стає у два рази слабшим при проходженні через 1,8 см свинцю або 12–14 см ґрунту. Від властивостей матеріалів і товщини захисного шару залежить ступінь ослаблення проникаючої радіації. Зниження інтенсивності гамма-променів і нейтронів характеризується шаром половинного ослаблення.

г).Радіоактивне забруднення є четвертим фактором, на який припадає близько 10 % енергії ядерного вибуху. Під час ядерного вибуху утворюється велика кількість радіоактивних речовин, які, осідаючи з димової хмари на поверхню землі, забруднюють повітря, місцевість, воду, а також всі предмети, що знаходяться на ній, споруди, лісові насадження, сільськогосподарські культури, урожай, незахищених людей і тварин.

Джерелами радіоактивного забруднення є радіоактивні продукти ядерного заряду, частина ядерного палива, яка не вступила в ланцюгову реакцію, і штучні радіоактивні ізотопи.

Радіоактивні речовини, які випадають зі хмари ядерного вибуху на землю, утворюють радіоактивний слід. З рухом радіоактивної хмари і випаданням з неї радіоактивних речовин розмір забрудненої території поступово збільшується. Слід у плані має, як правило, форму еліпса, велику вісь якого називають віссю еліпса. Розміри сліду радіоактивної хмари залежать від характеру вибуху і швидкості вітру, який є середнім за швидкістю і напрямком для всіх шарів атмосфери від поверхні землі до верхньої межі радіоактивної хмари. Слід може мати сотні й навіть тисячі кілометрів у довжину і кілька десятків кілометрів у ширину. Так, після вибуху водневої бомби, проведеному США в 1954 р. у центральній частині Тихого океану на атолі Бікіні), забруднена територія мала форму еліпса, який простягнувся на 350 км за вітром і на 30 км проти вітру. Найбільша ширина смуги була майже 65 км. Загальна площа небезпечного забруднення досягла до 8 тис. км2.

Під впливом різних напрямків і швидкостей вітру на різних висотах у межах висоти піднімання хмари вибуху слід може набувати й іншої форми ніж еліпс. Забрудненість місцевості радіоактивними речовинами характеризується рівнем радіації і дозою випромінювання до повного розпаду радіоактивних речовин.

Радіоактивне забруднення місцевості в межах сліду нерівномірне. Найбільше радіоактивних речовин випадає на осі сліду, від якої ступінь забруднення зменшується у напрямку до бокових меж, а також від центру вибуху до кінця хмари.

Слід радіоактивної хмари радіоізотопів, які випали на землю, поділяється на чотири зони забруднення (рис. 1).

                                         

Рис. 1. Слід радіоактивної хмари наземного ядерного вибуху з рівнями радіації через 1 год. після вибуху:

1 – напрямок середнього вітру; 2 – вісь сліду; А – зона помірного забруднення; Б – зона сильного забруднення; В – зона небезпечного забруднення; Г– зона надзвичайно небезпечного забруднення; L – довжина сліду;  b– ширина сліду

Зона А – помірного забруднення, доза радіації на зовнішній межі за час повного розпаду радіоактивних речовин 40 Р, на внутрішній межі 400 Р. Еталонний рівень радіації через годину після вибуху на зовнішній межі зони – 8 Р/год. Площа цієї зони 78–80 % всієї території сліду.

Зона Б – сильного забруднення, зона радіації на зовнішній межі за час повного розпаду радіоактивних речовин 400 Р, а на внутрішній – 1200 Р. Еталонний рівень радіації через 1 год. вибуху на зовнішній межі зони 80 Р/год. Площа – 10–12 % площі радіоактивного сліду.

Зона В – небезпечного забруднення, доза радіації на зовнішній межі за час повного розпаду радіоактивних речовин 4000 Р. Еталонний рівень радіації через 1 год. після вибуху на зовнішній межі зони – 240 Р/год. Ця зона охоплює приблизно 8–10 % площі сліду хмари вибуху.

Зона Г – надзвичайно небезпечного забруднення, доза радіації на її зовнішній межі за період повного розпаду радіоактивних речовин 4000 Р, а всередині зони 7000 Р. Еталонний рівень радіації через 1 год. після вибуху на зовнішній межі зони 800 Р/год.

Рівні радіації на зовнішніх межах цих зон через 1 год. після вибуху становлять відповідно 8, 80, 240, 800 Р/год., а через 10 год. – 0,5; 5; 15; 50 Р/год. З часом рівні радіації на місцевості знижуються в 10 разів через кожні 7-кратні відрізки часу. Наприклад, через 7 год. після вибуху потужність дози зменшується у 10 разів, через 49 год.– у 100, через 343 год.– у 1000 разів і т. ін.

д). Електромагнітний імпульс.

Ядерні вибухи в атмосфері й більш високих шарах призводять до виникнення потужних електромагнітних полів з довжиною хвиль від 1 до 1000 м і більше. Ці поля через короткочасне існування називають електромагнітним імпульсом (ЕМІ).

ЕМІ виникає при ядерному вибуху у воєнний час, у мирний час – при випробуванні ядерної зброї або ядерних аваріях і катастрофах в атмосфері й космосі.

Основною причиною виникнення ЕМІ тривалістю менше 1 с вважають взаємодію гамма-променів і нейтронів ядерного вибуху з атомами газів повітря, внаслідок чого з них вибиваються електрони (ефект Комнтона) і хаотично розлітаються в середовищі позитивно заряджених атомів газів. Важливе значення має також виникнення асиметрії в розподілі просторових електричних зарядів, пов'язаних з особливостями поширення гамма-променів і утворення електронів.

Гамма-промені, які випускаються із зони вибуху в напрямі поверхні землі, поглинаються в більш щільних шарах атмосфери, вибиваючи з атомів ^повітря швидкі електрони, які летять у напрямку гамма-променів зі швидкістю світла, а позитивні іони (залишки атомів) залишаються на місці. У результаті поділу і переміщення позитивних і негативних зарядів у цій області й у зоні вибуху, а також при взаємодії зарядів з геомагнітним полем Землі утворюються елементарні й результуючі електричні та магнітні поля ЕМІ, які досягають поверхні землі в зоні радіусом кількох сотень кілометрів. Виникають сильні поперечні токи і утворюється подібність великої "плоскої антени", яка випромінює потужний ЕМІ з часом наростання порядка 10 не і тривалістю більше 230 не; зі смугою частот від 10 кГц до 100 Мгц. Залежно від висоти ядерного вибуху за інших однакових умов змінюються характер, інтенсивність ЕМІ і дальність його поширення.

Уражаюча дія ЕМІ обумовлена виникненням напруги і струмів у провідниках різної довжини, розміщених у повітрі, землі.

ЕМІ захвачують спектр частот від десятків до кількох сотень мегагерц, тобто діапазон, в якому працюють установки електропостачання, зв'язку і радіолокації.

Напруженість електромагнітного поля, створюваного ЕМІ, досягає 50 000 В/м, тоді як у радіолокації вона не перевищує 200 В/м, а у зв'язку – 10 В/м.

Будівництво і експлуатація атомних електростанцій показали  можливість ефективного використання атомної енергії в мирних цілях, але у разі аварій, викликаних різними причинами, може бути радіоактивне забруднення території небезпечніше, ніж після вибуху ядерного боєприпасу. В активній зоні ядерних реакторів знаходиться велика кількість радіоактивних речовин, але більшість реактор не виділяє їх у навколишнє середовище в небезпечній кількості. Але у воєнний час при застосуванні звичайної зброї або у мирний чи внаслідок аварії може виникнути втрата теплоносія першого контуру охолодження реактора, повна розгерметизація палива, плавлення активної зони реактора і навіть часткове випаровування продукті ядерного поділу з руйнуванням або без руйнування реактора. У та кому випадку навколишнє середовище буде забруднене продуктам поділу урану.

У результаті аварії на ЧАЕС радіонукліди поширилися в Україні на території 3,5 млн га сільськогосподарських угідь, забруднено 1,167 млн га лісів, 1687 населених пунктів,

Після аварії на АЕС в атмосферу було викинуто майже 450 різних радіонуклідів, багато з яких короткоживучі – ніобій-95, йод-131, стронцій-89 та ін.

Значну частину становив радіоактивний йод-131 з періодом напіврозпаду 8,04 доби. Цей радіоізотоп на 50–70 % створив радіоактивність. Після цього з розпадом основної кількості короткоживучих радіонуклідів залишилися довгоживучі – стронцій-90, цезій-137, церій-144, рутеній-106, а також трансуранові – плутоній-238, 239 і 240, нептуній, америцій, уран, торій та радіоактивні гази: ксерон-133, криптон-85 (табл. 1).

Таблиця 1. Активність радіонуклідів у четвертому енергоблоці ЧАЕС на момент аварії, Кі

Радіонуклід

Період напіврозпаду

Активність радіонукліда

Нептуній

2,35 доби

7,2108

Йод

8,04 доби

8,6107

Стронцій

50,5 доби

6,3107

Ніобій-95

35,15 доби

1,3108

Стронцій-90

29,12 року

6106

Цезій-137

30 років

8106

Плутоній-238

87,74 року

2,6104

Плутоній-239

24 065 років

2,3104

Плутоній-240

6 537 років

3,3104

30 травня 1986 р. вся територія радіоактивного забруднення (3 мР/год і більше) була умовно поділена на три зони:

  1) відчуження – територія обмежена ізолінією з рівнем радіації понад 20 мР/год і річною дозою більше 40 бер;

  2)  тимчасового відселення – від 5 до 20 мР/год і річною дозою 10–40 бер;

  3) жорсткого контролю – від 3 до 5 мР/год і річною дозою 5–10 бер.

Рівні радіації на зовнішніх і внутрішніх межах зон знизилися за рік після аварії в 10 разів. Зі зниженням небезпеки зовнішнього опромінення переважного значення в загальній уражаючій дозі набуло внутрішнє опромінення цезієм-137, стронціем-90, ізотопами плутонію.

У 1991 р. прийнятий Закон України "Про правовий режим території, що дістала радіоактивне забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи", який визначає рівні забруднення місцевості та вид екологічної зони.

Згідно зі статтею 1 Закону забрудненою вважається територія, проживання на якій може призвести до опромінення населення понад 0,1 бер за рік (перевищує природний доаварійний фон).

За статтею 2 забруднена територія поділяється на такі зони.

1. Зона відчуження – 30-кілометрова зона (40–80 Кі/км2), з якої була проведена евакуація у 1986 р.

Зона відчуження потенційно небезпечна – є місця, де припадає 1000 Кі на км2.

2.  Зона безумовного (обов'язкового) відселення – територія, що зазнала інтенсивного забруднення довгоживучими ізотопами: цезієм від 15,0 Кі/км2, стронцієм від 3,0 Кі/км2, плутонієм від 0,1 Кі/км2. Це територія, де людина може дістати додаткову дозу опромінення понад 0,5 бер на рік.

3. Зона гарантованого добровільного відселення – це територія за щільністю забруднення ґрунту ізотопами: цезієм від 5,0 до 15 Кі/км2, стронцієм від 0,15 до 3 Кі/км2, плутонієм від 0,01 до 0,1 Кі/км2, на цій території людина може отримати додаткову дозу опроміне: понад 0,1 бер за рік.

4.  Зона посиленого радіоекологічного контролю з щільністю бруднення ізотопами: цезієм від 1,0 до 5,0 Кі/км2, стронцієм від 0,02 до 0,15 Кі/км2, плутонієм від 0,0005 до 0,01 Кі/км2. На цій території людина може отримати додаткову дозу опромінення 0,1 бер за рік.

За 10 років після аварії значно знизилась радіоактивність аерозолів повітря. Так, бета-активність повітря в м. Чорнобиль знизилась на 6–8 порядків і в 1995 р, становила 105–104 Бк/м3.

Характер фізико-хімічного стану радіоактивних речовин обумовило те, що під час аварії горів графіт і дуже сильно підвищувалася температура. За таких умов утворилися оксиди і карбаміди деяких рідкісних металів. Ці радіоактивні частинки погано змиваються водою з поверхні рослин, будівель, техніки, ґрунту, рослини їх не засвоюють, вони легко переносяться вітром, водою і поширюють територію забруднення. Забруднення такого типу раніше не було.

Великі ядерні країни з 1945 по 1963 р. провели 498 ядерних вибухів в атмосфері. У результаті цього в атмосферу викинуто 19,3 млн Кі радіоактивного стронцію і 33,7 млн Кі радіоактивного цезію, тобто загальна сума за всі роки становила 53 млн Кі, а після аварії на ЧАЕС сумарне викидання (без урану, плутонію і радіоактивних газів) радіонуклідів дорівнювало 500 млн Кі.

За оцінкою академіка А. Сахарова, сумарна довготривала дія радіації від зруйнованого реактора адекватна вибуху десятимегатонної бомби або 500 двадцятикілотонних атомних бомб.

2.Зони зараження і осередки хімічного і біологічного ураження.

Атом є найменшою частинкою хімічного елемента. Кожний хімічний елемент складається з атомів. Атоми відрізняються один від одного масами і розмірами. Атом має складну будову. В центрі нього знаходиться ядро, навколо ядра обертаються електрони. Ядра атомів, у свою чергу, складаються з протонів і нейтронів. Число протонів характеризує хімічні властивості елемента і є його атомним номером, а сумарне число протонів і нейтронів в ядрі становить масове число елементів. Елементи, які мають різні масові числа при одному і тому ж атомному номері, називають ізотопами.

Між протонами, що входять до складу ядра, діють епекричні сили відштовхування. Але, крім того, між всіма елементарними ядерними частинками (протонами і нейтронами) діють ядерні сили зчеплення, які обумовлюють стійкі ядра. Менш стійкі ядра хімічних елементів за певних умов, можуть перетворюватися у більш стійкі ядра інших хімічних елементів.

Енергія, яка звільнюється при ядерних перетвореннях, називається атомною, а точніше, внутрішньоядерною.

Відомо три шляхи звільнення атомної енергії: радіоактивний розпад ядер, поділ важких ядер і сполучення легких ядер атомів у більш важкі.

Радіоактивний розпад ядер супроводжується виділенням внутрішньої енергії радіоактивним випромінюванням, тобто випусканням у навколишнє середовище альфа-, бета- і гамма-променів.

Альфа-промені – це потік позитивно заряджених частинок, які являють собою ядра атомів гелію. З ядра, що зазнає радіоактивного розпаду, ці частинки викидаються зі швидкістю, яка досягає 20 тис. км/с. У повітрі альфа-частинки проходять шлях у кілька сантиметрів.

Бета-промені – це потік негативно заряджених частинок – електронів, що випускаються ядрами атомів. Бета-частинки викидаються з ядра радіоактивного атома з різними швидкостями. При цьому швидкість деяких електронів досягає швидкості світла. У повітрі вони проходять шлях у кілька метрів.

Гамма-промені, подібно до рентгенівського проміння, являють собою короткохвильове електромагнітне випромінювання і поширюються зі швидкістю світла. У повітрі гамма-промені поширюються на сотні метрів.

Кожному радіоактивному ізотопу властива певна швидкість розпаду. Одиницею вимірювання швидкості радіоактивного розпаду є, так званий період напіврозпаду, тобто час, протягом якого половина атомів будь-якої кількості радіоактивної речовини зазнає розпаду.

Радіоактивний розпад – це внутрішньоядерні перетворення, що ведуть до зміни числа протонів у ядрі.

Довжина пробігу альфа-частинок у повітрі не перевищує кількох сантиметрів, у рідких і твердих тілах набагато більше. Пробіг, наприклад, у металах менше 0,01 мм. Одяг людини поглинає альфа-частинки повністю, навіть листок паперу затримує їх.

Незважаючи на незначну проникаючу здатність альфа-частинок, цей вид випромінювання дуже небезпечний для живого організму, оскільки, потрапляючи в організм через органи дихання або з їжею чи водою, уражає тканини.

Бета-частинки мають значно більшу проникаючу здатність, ніж альфа-частинки, але вони можуть бути затримані підошвою взуття, віконним склом і будь-якими металевими пластинами товщиною кілька міліметрів. У живих тканинах максимальний пробіг бета-частинок не перебільшує 1,5 см. Основна частина радіоактивних продуктів, які Утворюються під час ядерного вибуху, також є бета-активними.

Гамма-промені – це кванти енергії, які випромінюються ядрами атомів. Цей вид випромінювання має найбільшу проникаючу здатність, а іонізуюча здатність гамма-променів у сотні разів менша, ніж у бета-частинок. У повітрі на шляху в 1 см утворюється лише кілька пар іонів. Проникаюча здатність гамма-променів значно більша, ніж бета-і альфа-променів. У повітрі гамма-промені можуть пройти декілька сотень метрів.

За характером реакції одержання енергії ядерна зброя поділяється на ядерну, термоядерну і комбіновану.

В ядерних боєприпасах застосовується реакція поділу ядер важких елементів – урану-235, плутонію-239, урану-233, які легко поділяються при захваті нейтронів будь-якої енергії, але особливо інтенсивно тепловими.

У термоядерній зброї застосовуються ядерні реакції, які відбуваються одна за одною: поділ ядер урану-235 або плутонію-239 і з'єднання ядер більш легких елементів у ядра атомів більш важких. Для здійснення реакції синтезу як термоядерне паливо застосовують ізотопи водню: важкий водень – дейтерій, надважкий – тритій і з'єднання дейтерію і літію – дейтерит літію.

Висока температура, необхідна для підтримання реакції синтезу ядер дейтерію і тритію, утворюється за рахунок реакції поділу урану-235 або плутонію-239. Таким чином, звичайний ядерний заряд є запалом у термоядерному боєприпасі. У зв'язку з цим говорять, що термоядерний .заряд ґрунтується на принципі "ділення – синтез".

У комбінованих боєприпасах застосовують три ядерних реакції, які проходять одна за одною: поділ ядер урану-235 або плутонію-239, з'єднання атомів легких елементів поділ ядер урану-238, тобто дія заряду заснована на принципі "ділення – синтез – ділення".

При ядерному вибуху виникають слідуючи уразливі фактори:

а).Ударна хвиля – це ділянка сильного стиснення повітря, розігрітого до декількох мільйонів градусів, що поширюється з надзвуковою швидкістю (335 м/с) в усі сторони від центру вибуху.

Джерелом виникнення ударної хвилі є високий тиск у центрі вибуху, що досягає 105 млрд Па.

Вона складається із зони стиснення (де тиск вище атмосферного) і зони розрідження (тиск нижче атмосферного). Уражаюча дія ударної хвилі визначається двома параметрами: надмірним тиском РФ і швидкісним напором  Ршв повітря.

Надмірний тиск – (РФ) – це різниця між нормальним атмосферним тиском перед фронтом хвилі й максимальним тиском у фронті ударної хвилі Р0, тобто РФ  = Рф - Р0.

Одиницею надмірного тиску в системі СІ є паскаль (Па), несистемна одиниця кгс/см2, 1 кгс/см2 = 9,80665 104 Па = 100 кПа.

Швидкісний напір тиску (РФ) – це динамічне навантаження, яке створюється потоком повітря. Так само, як і надмірний тиск, швидкісний напір вимірюється в паскалях (Па).

Тривалість дії ударної хвилі tуд – вимірюється секундами. Ця величина залежить від потужності вибуху q. Зі збільшенням потужності вибуху, час дії стискання збільшується і тим сильніша її уражаюча сила.

Ударна хвиля викликає ураження в результаті дії надмірного тиску, швидкісного напору повітря, вона миттєво охоплює людину з усіх боків.

При зіткненні фронту ударної хвилі з людиною чи твариною на тіло діє великий тиск і це відчувається як удар. Цей удар створює хвилю стискання, яка поширюється в тканинах і органах з великою швидкістю до 1500 м/с. Тканини й органи не встигають відреагувати (змінити форму, стиснутися або розширитися), тому на деякі з них діє тиск, який значно більший, ніж вони можуть витримати і, звичайно, відбуваються пошкодження органів. Ступінь пошкодження тканин і органів залежить від тиску ударної хвилі, швидкості її поширення. Особливо сильно пошкоджуються органи, наповнені газами (легені, кишечник), кров'ю (печінка, селезінка, великі судини) і ті, які мають порожнини і наповнені рідинами (жовчний міхур, шлунок, сечовий міхур). При дії вибухової хвилі проходить сильне стискання, а потім дуже швидке розширення повітря, яке знаходиться в органах, що призводить до розриву значної кількості тканин.

Таким чином, пошкоджуються головний і спинний мозок, але частіше і сильніше пошкоджуються легені.

Залежно від надмірного тиску і швидкісного напору повітря виникають різні пошкодження у людей і тварин, які за складністю ураження поділяються на легкі, середні і дуже важкі.

Легкі травми виникають при надмірному тиску 20-40 кПа (0,2-0,4 кгс/см2) і характеризуються вивихами, тимчасовим пошкодженням слуху, контузією.

Середні травми виникають при надмірному тиску 40- 60 кПа (0,4-0,6 кгс/см2) і виявляються в контузії, пошкодженні органів слуху, вивихах кінцівок, кровотечі з носа і вух, розривах барабанних перетинок,

Важкі травми виникають при надмірному тиску 60-100 кПа (0,6-1 кгс/см2) і характеризуються важкими контузіями, переломами кінцівок, часто відкритими, сильними кровотечами з носа і вух.

Дуже важкі травми виникають при надмірному тиску понад 100 кПа (більше 1 кгс/см2). Для них характерні переломи кісток, розриви внутрішніх органів (печінки, селезінки, нирок, легенів та інших), відкриті переломи кінцівок, струси мозку, переломи хребта.

3. Превентивні заходи щодо зниження масштабів впливу факторів ядерного хімічного і біологічного ураження.

Територія, на якій під впливом уражаючих факторів ядерного вибуху виникли руйнування будівель і споруд, пожежі, радіоактивне забруднення місцевості й ураження людей і тварин, називається осередком ядерного ураження.

Зовнішньою межею ядерного ураження вважається умовна лінія на місцевості, де надмірний тиск повітряної ударної хвилі 10 кПа.

З метою визначення характеру руйнувань і встановлення обсягу рятувальних та інших невідкладних робіт залежно від надмірного тиску у фронті ударної хвилі осередок ядерного ураження умовно поділяють на чотири зони.

Зона повних руйнувань характеризується надмірним тиском 50 кПа і руйнуванням або сильною деформацією всіх несучих конструкцій і елементів споруди, утворенням суцільних завалів. Підземні (підвальні) частини споруд значно менше руйнуються. Повністю 1 руйнуються житлові, тваринницькі та інші виробничі споруди, про-1 тирадіаційні укриття (ПРУ), герметичні сховища поблизу центру! вибуху. До 75 % герметичних сховищ і до 90 % підземних комунально-енергетичних мереж зберігаються.

Зона сильних руйнувань має надмірний тиск від 50 до 30 кПа.  Руйнування виникають при надмірному тиску: багатоповерхових будинків – 25-30 кПа, малоповерхових будівель – 25–35 кПа, споруд виробничого типу – 30-50 кПа. Деформується більша частина несучих конструкцій. Можуть залишатися частково стіни і перекриття нижніх поверхів. Утворюються завали.

У зоні середніх руйнувань більшість несучих конструкцій зберігається, лише частково деформується. Зберігається основна частина і стін з можливими тріщинами в зовнішніх стінах і провалами в окремих місцях, але при цьому другорядні та частина несучих конструкцій можуть бути зруйновані повністю. Герметичні сховища і частина ПРУ не пошкоджуються. Середніх руйнувань зазнають багатоповерхові споруди при надмірному тиску 10-20 кПа, малоповерхові будівлі – 15-25 кПа, виробничі споруди – 20-30 кПа. На комунально-енергетичній мережі деформуються і руйнуються окремі опори повітряних ліній електропередачі, пошкоджуються технологічні трубопроводи.

У зоні слабких руйнувань руйнуються вікна, двері, легкі перегородки, з'являються тріщини, в основному в стінах верхніх поверхів. Підвали й нижні поверхи зберігаються. Незначні руйнування і пошкодження на комунально-енергетичній мережі.

    б).Світлове випромінювання ядерного вибуху – це потік променистої енергії, який включає ультрафіолетові, інфрачервоні й видимі промені. Джерелом світлового випромінювання є світна сфера, яка складається з повітря і розжарених продуктів вибуху. Зі збільшенням світної сфери (при повітряному вибуху), температура на її поверхні знижується. Коли така куля досягає максимальних розмірів (діаметром понад 200 м), температура на її поверхні дорівнює 8000-10000°С (температура на поверхні Сонця приблизно 6000°С).

Залежно від потужності ядерного вибуху світлове випромінювання може тривати від кількох секунд до десятків секунд. При ядерному вибуху потужністю 20 кт світлове випромінювання триває 3 с, термоядерному в 1 Мт – 10 с, а потужністю 10 Мт – до 23 с.

Уражаюча дія світлового випромінювання визначається світловим імпульсом.

Світловий імпульс – це кількість світлової енергії, яка припадає на 1 м2 (або на 1 см2) освітленої поверхні, розміщеної перпендикулярно поширенню випромінювань протягом всього часу існування світлового потоку ядерного вибуху. Світловий імпульс у системі СІ вимірюється в джоулях на квадратний метр (Дж/м2),   несистемна  одиниця вимірювання світлового імпульсу кал/см2, 1 кал = 4,1868 Дж. Величина світлового імпульсу залежить від потужності та виду ядерного вибуху, відстані освітлювальної поверхні до місця вибуху і атмосферних умов.

Залежно від світлового імпульсу, який потрапляє на незахищені, відкриті ділянки шкіри, у людей виникають опіки, які поділяються на чотири ступеня:

–  опіки першого ступеня – при світловому імпульсі 80-160 лДж/м2 симптоми ураження шкіри такі: почервоніння, припухлість, болючість;

–  опіки другого ступеня – при світловому імпульсі 160-400 кДж/м2 на шкірі утворюються пухирі, наповнені рідиною, болючість;

–  опіки третього ступеня – при світловому імпульсі 400-600 кДж/м2 омертвіння шкіри, підшкірних тканин, утворення виразок;

–  опіки четвертого ступеня – при світловому імпульсі понад 600 кДж/м2 спостерігається обвуглювання тканин, омертвіння І підшкірної клітковини, м'язів і кісток.Шкідлива дія світлового випромінювання і для органів зору. Від світлового спалаху виникає тимчасове засліплення, причиною якого є руйнування зорового пурпуру сітчастої оболонки. Тривалість засліплення вдень до 5 хв., вночі може бути значно більшою. Опіки рогівки і повік виникають на таких відстанях, як і опіки шкіри. Опіки очного дна виникають, якщо очі були звернені на спалах вибуху. Ураження може бути на великих відстанях від вибуху, під час вибуху потужністю 20 кт, прозорому повітрі вдень ураження настають на відстані до 60 км, при потужності 1 Мт – до 500 км.

Якщо під час спалаху ядерного вибуху очі закриті, ураження не відбувається. Такі ж ураження очей світлового випромінювання і у тварин. За тяжкістю опіки у тварин поділяються на чотири ступеня.

Опіки першого ступеня виникають при світловому імпульсі 80-240 кДж/м2, вони характеризуються почервонінням, невеликою припухлістю, болючістю шкіри, на обпечених ділянках з'являється серозне випотівання, яке швидко засихає і утворюється темно-коричневі кірочки.

Опіки другого ступеня з'являються при світловому імпульсі 240-480 кДж/м2, вони характеризуються місцевим підвищенням температури, болючістю уражених місць, пригніченим станом тварини.

Опіки третього ступеня виникають при світловому імпульсі 480-800 кДж/м2. При таких опіках з'являється омертвіння шкіри і можливе ураження більш глибоких тканин. Навколо омертвілої ділянки шкіра дуже припухає і болюча, спочатку виділяється серозне випотівання, пізніше, з розвитком інфекції, – гнійний ексудат.

Четвертий ступінь опіків виникає при світловому імпульсі 800-1000 кДж/м2 і більше. Відкриті ділянки тіла обвуглюються.

Таким чином, світлове випромінювання – це небезпечний уражаючий фактор ядерного вибуху з великим радіусом дії, який може бути причиною великих пожеж населених пунктів, лісових масивів і полів, масового ураження людей і тварин.

в).Проникаюча радіація – це потік гамма-випромінювання нейтронів, які утворюються під час ядерного вибуху внаслідок реакції й радіоактивного розпаду продуктів поділу. На проникаючу радіацію витрачається 3,5–4 % енергії вибуху. Тривалість проникаючої радіації не більше 10–15 с.

Основою уражаючої дії проникаючої радіації є потік гамма променів і нейтронів у зоні ядерного вибуху, які поширюються від центру вибуху на усі боки і проходять відстань у сотні й тисячі метрів.

Характерною особливістю потоку гамма-променів і нейтронів є здатність їх проникати через значні товщі різних предметів і речовин. На відміну від ударної хвилі і світлового випромінювання, проникаюча радіація є невидимим і безпосередньо невідчутним уражаючим фактором.

У повітрі гамма-промені поширюються на сотні метрів. Проте, проходячи через щільну перепону, це випромінювання послаблюється. Наприклад, гамма-випромінювання стає у два рази слабшим при проходженні через 1,8 см свинцю або 12–14 см ґрунту. Від властивостей матеріалів і товщини захисного шару залежить ступінь ослаблення проникаючої радіації. Зниження інтенсивності гамма-променів і нейтронів характеризується шаром половинного ослаблення.

г).Радіоактивне забруднення є четвертим фактором, на який припадає близько 10 % енергії ядерного вибуху. Під час ядерного вибуху утворюється велика кількість радіоактивних речовин, які, осідаючи з димової хмари на поверхню землі, забруднюють повітря, місцевість, воду, а також всі предмети, що знаходяться на ній, споруди, лісові насадження, сільськогосподарські культури, урожай, незахищених людей і тварин.

Джерелами радіоактивного забруднення є радіоактивні продукти ядерного заряду, частина ядерного палива, яка не вступила в ланцюгову реакцію, і штучні радіоактивні ізотопи.

Радіоактивні речовини, які випадають зі хмари ядерного вибуху на землю, утворюють радіоактивний слід. З рухом радіоактивної хмари і випаданням з неї радіоактивних речовин розмір забрудненої території поступово збільшується. Слід у плані має, як правило, форму еліпса, велику вісь якого називають віссю еліпса. Розміри сліду радіоактивної хмари залежать від характеру вибуху і швидкості вітру, який є середнім за швидкістю і напрямком для всіх шарів атмосфери від поверхні землі до верхньої межі радіоактивної хмари. Слід може мати сотні й навіть тисячі кілометрів у довжину і кілька десятків кілометрів у ширину. Так, після вибуху водневої бомби, проведеному США в 1954 р. у центральній частині Тихого океану на атолі Бікіні), забруднена територія мала форму еліпса, який простягнувся на 350 км за вітром і на 30 км проти вітру. Найбільша ширина смуги була майже 65 км. Загальна площа небезпечного забруднення досягла до 8 тис. км2.

Лекція 5.4

Тема: Оцінка інженерної обстановки та соціально-економічних наслідків НС.

(Організація і прогнозування РіНР у НС.)

План

  1.  Мета, зміст, завдання і умови проведення РіНР.
  2.  Сили і засоби для проведення РіНР.
  3.  Робота посадових осіб ЦЗ при організації РіНР.

Мета заняття: Ознайомити студентів із  метою, змістом і умовами проведення РІНР, силами і засобами для проведення РІНР, порядком роботи посадових осіб ЦО при організації РІНР.

Література:

М.І. Стеблюк “Цивільна оборона”, с. 341-353, 1994 р.

М.І. Стеблюк “Цивільна оборона”, 2003 р. друге видання, доповнене – доповнення.

Шоботов В.М. “Цивільна оборона: Навчальний посібник – К, 2004 р.

1. Мета, зміст, завдання і умови проведення рятувальних та інших невідкладних робіт.

Метою проведення рятувальних робіт е врятування людей і надання їм допомоги.

Зміст рятувальних робіт:

- розвідка району лиха і осередку ураження, маршруту висування формувань для проведення робіт:

-  локалізація і ліквідація    пожеж на шляху введення    рятувальних формувань і на об'єктах рятувальних робіт;

-  розшуки і рятування людей, які знаходяться в завалених сховищах, підвалах, завалах, палаючих, загазованих, задимлених, або затоплених будинках і виробничих приміщеннях;

-  розкриття   розвалених, пошкоджених і завалених захисних споруд і рятування людей, які знаходяться в них;

- надання першої медичної допомоги потерпілим;

- винесення потерпілих і евакуація із осередку ураження, небезпечних зон у безпечний район;

санітарна обробка людей, ветеринарна обробка сільгосптварин, знезаражування території, будівель, споруд, продовольства, кормів, води, техніки...

Одночасно, або перед рятувальними роботами необхідно виконати інші невідкладні аварійні роботи. Наприклад, щоб підвезти людей і техніку, необхідно розчистити завалені проїзди, навести переправи, подати воду для гасіння пожеж, тощо.

До невідкладних робіт належать:

- прокладання колонних шляхів і влаштування проїздів, проходів у завалах і зонах забруднення РР, зараження ОР і СДЯР, локалізація і ліквідація аварій на газових, енергетичних, водопровідних, каналізаційних і технологічних мережах з метою створення умов для проведення рятувальних робіт;

- укріплення, або обвалення пошкоджених і з загрозою обвалу конструкцій будівель і споруд на шляхах руху формувань і в місцях роботи;

- ремонт і відновлення пошкоджених та зруйнованих ліній зв'язку і інших мереж з метою забезпечення рятувальних робіт, потреб населення і особового складу формувань, які працюють у районах лиха, а також для протипожежних заходів.

Для ведення рятувальних та інших невідкладних робіт рішенням начальника ЦО створюються угрупування ЦО, їх склад визначається з урахуванням сил і засобів, характеру і обсягу робіт, які треба виконати. Але про це поговоримо трохи нижче.

Умови успішного проведення рятувальних та інших невідкладних робіт.

Успішне проведення рятувальних робіт досягається: своєчасною    організацією    і    безперервним    веденням    розвідки, добуванням достовірних даних на встановлений час;

-  швидким введенням сил і засобів у р-ни стихійного лиха, виробничих аварій, катастроф і осередки ураження для виконання завдань;

-  високою технічною, морально-психологічною підготовкою, умінням ведення робіт, знанням і суворим дотриманням правил безпеки при проведенні робіт особовим складом ЦО;

- ефективним використанням машин, механізмів:

-знанням командирами формувань ділянок роботи, розміщення об'єктів комунально-енергетичної мережі, розміщення захисних споруд, чіткою взаємодією всіх сил і засобів, які працюють у районі лиха, осередку ураження, організацією чіткого зв'язку й управління силами і засобами.

2. Сили і засоби для проведення рятувальних і невідкладних робіт

Після нанесення ядерних ударів навчальних ЦО сільгоспоб'єкту на основі, даних про обстановку організує роботи штабу і служб ЦО.

Штаб ЦО - головний орган управління, який здійснює планування, організацію і контроль виконання усіх заходів цивільної оборони. Штаб ЦО об'єкту є органом управління начальника ЦО, організатором усієї практичної діяльності з питань ЦО. Робота штабу

організується   на   основі    рішень,   наказів,   розпоряджень і вказівок начальника ЦО об'єкту і вказівок вищестоящого штабу ЦО. НШ є першим замісником начальника ЦО об'єкту, він має право від імені начальника ЦО віддавати накази і розпорядження з питань цивільної оборони на об'єкті.

Кількість і склад служб ЦО на об'єкті, залежить від місцевих умов і можливостей об'єкту, тобто наявності необхідних людських ресурсів і матеріальної бази. При наявності відповідних можливостей на об'єктах агропромислового комплексу можуть утворюватись наступні служби ЦО: оповіщення і зв'язку, медична, протипожежна, інженерна, протирадіаційного і протихімічного захисту, захисту сільськогосподарських тварин і рослин, транспортна, охорони громадського     порядку,     матеріально     технічного     забезпечення.

Очолюють  служби головні  спеціалісти     об'єкту, керівники відділів, цехів, бригад і інших підрозділів, на базі котрих утворюються служби.

На об'єктах з невеликою чисельністю робітників, служби ЦО можуть не створюватись, а їх функції при проведенні питань ЦО виконують структурні органи управління об'єктів під керівництвом відповідних   замісників   начальника   ЦО   або   головних   спеціалістів об’єктів. Так, наприклад, в невеликих господарствах може створюватись тільки служба захисту  сільськогосподарських тварин і рослин, а функції інших служб виконують зами начальника ЦО і спеціалісти об'єкту.

Силами ЦО об'єктів агропромислового комплексу є невоєнізовані формування. Комплектування формувань здійснюється за виробничим принципом: по цехам, відділам, участкам, бригадам, фермам і іншим структурним підрозділам об'єкту. На об'єктах агропромислового комплексу створюються: зведені команди (групи) (рятувальні групи), розвідувальні групи (ланка), пости радіаційного і хімічного нагляду, санітарні дружини, протипожежні команди (ланки), команди (групи) обеззаражування, команди (групи) охорони громадського порядку. На сільгоспоб'єктах агропромислового комплексу, крім того, створюються команди, захисту сільськогосподарських тварин і команди захисту сільгоспрослин.

Зведена команда об'єктове формування загального призначення, що застосовується для ведення рятувальних робіт, а також невідкладних аварійно-відновлювальних робіт. її основними формуваннями є дві рятувальні групи, санітарна дружина 24 чол, ланка механізації робіт і ланка обеззаражування. Команда оснащується бульдозерами, екскаваторами, вантажними автомобілями, зварювальними апаратами і іншою необхідною технікою. За робочу зміну (8-10 годин) команда може виконати одну із наступних робіт:

  •  винести із зони ураження (на відстань 250-350 м) до 200 потерпілих:
  •  звільнити з-під завалів і винести на тіж відстані до 40 потерпілих:
  •  відкопати і відкрити шість сховищ (підвалів), або до 20 пошкоджених укриттів

типу щілини або землянки; надати першу медичну допомогу 500-600 потерпілим.

Розвідувальна група (ланка 3 - 6 чол) призначається для ведення загальної, а також радіаційної та хімічної розвідки на маршрутах руху сил ЦО і в зонах ураження. Вона складається із розвідувальних ланок і має на озброєнні (оснащенні) автомобіль, прилади радіаційної і хімічної розвідки, засоби індивідуального захисту та інше необхідне майно.

Пости радіаційного і хімічного нагляду (ПРХН) (3 чол) призначаються для нагляду за радіаційною і хімічною обстановокю на території об'єкту, для своєчасного визначення початку зараження місцевості, інформації про це штабу ЦО об'єкту. Вони оснащуються приладами радіаційної і хімічної розвідки, спостереження і засобами індивідуального захисту.

Команда обеззаражування - 17 чол. створюється для виконання робіт з обеззаражування території, доріг, сільськогосподарської техніки, будівель, що були підвержені радіоактивному, хімічному чи бактеріологічному (біологічному) зараженню. Основу команди складають 2 - 3 групи обеззаражування території і споруд. На оснащені команди вантажні та поливальні автомобілі, підвісні дегазаційні прилади та інша техніка. Команда може за зміну дезактивувати методом (миття до 24 км доріг (шляхів) з твердим покриттям шириною 6м; дегазувати або дезінфікувати поливанням суспензією хлорного вапна до 40 км проїздів; дезактивувати струменем води до 200 одиниць транспорту; дегазувати 80-120 тис.м2 приміщень.

Команда захисту сільськогосподарських рослин (КЗР)-50 чол створюється з робітників полів і призначається для проведення заходів з захисту рослин і продуктів рослинництва, а також для ліквідації наслідків застосування зброї масового знищення (ЗМЗ) в рослинництві. В склад команди входять відділення захисту рослин згідно кількості польових бригад, відділень, участків. За зміну команда може виконати одну із наступних робіт: обробити ядохімікатами до 140 га посівів і до 56 га садів; підготувати згідно вимог ЦО 1,5-2 тис.м3 складських приміщень; провести обеззаражування аерозолями від кліщів і шкідників (шкідливих комах) до 10 тис.м3 приміщень.

Команда захисту сільськогосподарських тварин 50 чол. призначена для захисту сільгосптварин, кормів, вододжерел, продуктів тваринництва від зброї масового ураження і надання допомоги ураженим тваринам. Вона комплектується з робітників тваринництва і складає декілька відділень захисту тварин                                                                                                                                                        згідно кількості тваринницьких ферм (бригад, відділень). За зміну команда може зробити різні щеплення 200-300 тваринам; підготувати згідно вимог ЦО 2-4 тис.м3 тваринницьких приміщень; провести обеззаражування до 10 тис.м2 тваринницьких приміщень; провести ветеринарну обробку 320-400 тварин, надати лікувальну допомогу 150 тваринам.

В вищих навчальних закладах (ВНЗ) агропромислового комплексу можуть створюватись:

- рятувальні загони (команди, групи) із студентів і постійного складу;

- санітарні дружини і пости;

- аварійно-технічні групи (ланки) і групи (ланки) з обслуговування сховищ і    укриттів  з числа    співробітників  адміністративно-господарського відділу;

-  команди, групи з охорони громадського порядку із студентів членів добровільних народних дружин.

В сільськогосподарських вищих і середніх спеціальних навчальних закладах додатково створюються бригади захисту тварин і бригади захисту рослин, які використовуються в якості територіальних (обласних, республіканських) формувань захисту тварин і рослин.

Рятувальні і невідкладні роботи неможливо провести в короткі строки без використання техніки.

Для цього потрібно залучати різну техніку, що є в господарстві. Наявну техніку залежно від виду робіт можна розділити на групи:

- екскаватори, трактори, бульдозери, крани, самоскиди, домкрати, лебідка - для розчищення завалів, піднімання і переміщення вантажів, конструкцій будівель;

-  пневматичні машини - відбійні молотки, бурильні інструменти – для подрібнення завалених конструкцій будівель, пробивання отворів з метою подання повітря або виведення потерпілих;

- бензорізи, електро- і газозварювальні апарати для розрізання металевих конструкцій;

- авторемонтні майстерні, станції обслуговування, заправщики паливом, агрегати для освітлення для ремонту і обслуговування техніки, залученої для проведення рятувальних робіт;

-  насоси, пожежні машини, поливальні машини - для гасіння пожеж і відкачування води;

- автомобілі, автобуси, інші транспортні засоби, кінний транспорт для -  евакуації потерпілих і тварин із небезпечної зони.

3. Робота посадових осіб ЦО при організації РІНР і управлінні діями формувань ЦО

Порядок роботи начальника ЦО, його штабу і служб об'єкту з організації рятувальних робіт буде залежати від обстановки, характеру задачі і наявного часу.

Як правило начальник ЦО:

уяснює (уточнює) задачу, оцінює обстановку, уточнює раніше прийняте, або приймає нове рішення згідно обстановки, що склалася. ставить задачі підлеглим йому силам ЦО, організує взаємодію формувань, їх забезпечення і управління ними.

Задачу на ведення РІНР начальник ЦО об'єкту може отримати від начальника ЦО району, або визначає її самостійно відповідно з планом ЦО об'єкту і обстановки.

З'ясувавши задачу, начальник ЦО дає вказівки начальнику штабу з організації  розвідки, підготовці   даних,   необхідних   для   прийняття рішення і розпорядження підлеглим про дії, що мають відбутися.

Потім начальник ЦО вивчає і оцінює район стихійного лиха або катастрофи (місце застосування противником зброї масового ураження), характер і обсяг руйнувань, уражень (заражень) і пожеж на об'єкті і шляхах висування сил ЦО, інженерну, радіаційну, хімічну і бактеріологічну обстановку на об'єкті, стан погоди, найбільш доречні напрямки введення сил і засобів для ведення рятувальних робіт, порядок евакуації" уражених в лікарняних закладах.

Рішення на ведення рятувальних і невідкладних робіт начальник ЦО приймає заздалегідь, ще в мирний час і відображає його в планах ЦО. Але конкретна обстановка може скластися так. що прийдеться уточнювати, або приймати нове рішення. Неповнота даних про обстановку не звільнює його від відповідальності за своєчасне прийняття рішення.

Прийнявши рішення, начальник ЦО ставить задачі підлеглим, які, в залежності від обстановки доводять до формувань у формі наказів і розпоряджень, що віддаються особисто начальником ЦО, або через штаб. Вони можуть бути письмовими або усними. Усі накази і розпорядження начальника ЦО, що поставлені усно, записують в штабі.

Наказ начальника ЦО включає наступні пункти:

- висновки з оцінки обстановки на об'єкті;

- склад сил для ведення рятувальних робіт і задум їх дій;

- задачі формуванням, що приймають участь в рятувальних роботах;

- місця розгортання загонів першої медичної допомоги і розміщення лікувальних медичних закладів, порядок і шляхи евакуації уражених;

- допустимі дози радіоактивного опромінення особового складу;

- час початку(тривалості рятувальних робіт;

порядок  матеріального, технічного, транспортного  і  інших  видів забезпечення дій сил;

- місце і час розгортання пункту управління;

- хто є замісником.

Після постановки задач начальник ЦО організує взаємодію між формуваннями, іншими силами ЦО, що приймають участь в РІНР.

Керівництво роботами на території об'єкту начальник ЦО здійснює з пункту управління, на якому знаходяться працівники штабу ЦО об'єкту, начальники служб і інші особи за вказівкою начальника ЦО.

Послідовність, прийоми і способи виконання рятувальних робіт визначає начальник ЦО   об'єкту   і   командири   формувань   в   залежності   від обстановки.

Угрупування сил ЦО висувають в місце ураження (до об'єкту робіт) в наступній послідовності:

-  розвідувальні підрозділи  - для виявлення обстановки, що склалася після катастрофи;

-  загін забезпечення руху - для забезпечення своєчасного виходу сил ЦО до об'єктів робіт;

-  перший ешелон (2-3 зміни) - для розгортання рятувальних робіт на підприємствах АПК, що продовжують виробничу діяльність, в воєнний час;

-  другий ешелон (2 зміни) - для   нарощування зусиль і     розширення фронту рятувальних робіт, а також для зміни  формувань  першого ешелону;

- резерв - для вирішення задач, що виникли раптово, нарощування зусиль, заміни змін.

Лекція 6.5

Тема: Забезпечення заходів і дій в межах єдиної системи цивільного захисту.

Основи захисту галузі тваринництва в умовах надзвичайних ситуацій.

План:

1. Організація захисту галузі в умовах НС.

2. Основні заходи підтримання тваринницьких ферм в готовності до захисту тварин.

3. Утримання тварин та птиці, зберігання кормів в умовах забруднення та зараження радіоактивними та токсичними речовинами.

Мета заняття: ознайомити студентів з основами захисту галузі тваринництва та підготувати їх до самостійної роботи по оцінці стійкості галузі в умовах зараження радіоактивними та токсичними речовинами.

Література:

М.І. Стеблюк “Цивільна оборона”, 1994 р.

М.І. Стеблюк “Цивільна оборона”, 2003 р. друге видання, доповнене – доповнення.

Шоботов В.М. “Цивільна оборона: Навчальний посібник – К, 2004 р.

1. Організація захисту галузі в умовах НС.

Захист сільськогосподарських тварин у надзвичайних умовах – це комплекс організаційних, інженерно-технічних і зооветеринарних заходів, спрямованих на зниження впливу на тварин небезпечних факторів: при стихійних лихах, виробничих аваріях і катастрофах та захист від радіоактивних, отруйних речовин і біологічних засобів.

Організація заходів захисту сільськогосподарських тварин у надзвичайних умовах покладається на службу ЦЗ тварин і рослин, керівників, спеціалістів і власників господарств, які мають тварин.

Основними способами захисту сільськогосподарських тварин від уражаючих факторів надзвичайних ситуацій є: укриття тварин у спеціально підготовлених (герметизованих) приміщеннях в умовах стійлового і лагерно-пасовищного утримання, тимчасове укриття в ярах, лісах, кар'єрах, перегін тварин на території, не заражені ОР, СДЯР, БЗ або з допустимими рівнями радіації – якщо немає приміщень або в умовах відгін ного тваринництва; евакуація тварин із небезпечних зон; застосування заходів індивідуального захисту органів дихання і травлення; специфічна профілактика інфекційних хвороб тварин, застосування антидотних засобів і протекторів; проведення у тваринництві заходів ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.

Вибір способу захисту тварин повинен вирішуватись з урахуванням умов і особливостей господарства, з яких найбільше значення мають: розміщення господарства, його віддаленість від великих міст, залізничних станцій, гідротехнічних споруд, хімічних комбінатів і АЕС; рельєф місцевості, кількість і якість тваринницьких приміщень, пора року, поголів'я тварин і умови їх утримання та ін.

Для підтримання постійної готовності господарств до своєчасного і ефективного захисту тварин у надзвичайних ситуаціях основні заходи служби ЦЗ тварин і рослин повинні проводитися постійно у звичайних виробничих умовах.

Вони включають: будівництво нових і обладнання наявних приміщень з урахуванням вимог ЦЗ для укриття персоналу, який доглядає худобу; забезпечення основного складу формувань та обслуговуючого персоналу засобами індивідуального захисту; створення необхідних зоогігієнічних умов утримання, годівлі й використання тварин; постійне ветеринарне обстеження тварин і вивчення епізоотичної обстановки території, де вони розміщені; вивчення місцевої фауни, кровососних комах, кліщів і гризунів; охорону тваринницьких ферм від заносу заразних хвороб; регулярне проведення дезінфекційних, дезінсекційних і дератизаційних заходів; щеплення проти інфекційних хвороб згідно з діючими інструкціями; забезпечення формувань ЦО служби захисту тварин і рослин засобами для проведення ветеринарної обробки тварин і знезаражування території, будівель, фуражу; експертизу фуражу, води, продуктів і сировини тваринного походження; обладнання захисних надбудов над колодязями, спорудження артезіанських свердловин; ветеринарно-санітарний нагляд при перевезеннях (перегонах) худоби, птиці, м'яса і сировини тваринного походження; укриття запасів кормів; навчання робітників, службовців, фермерів способам захисту тварин і ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій; підготовку наявної у господарстві техніки до використання її при ліквідації наслідків надзвичайної ситуації; забезпечення племінних і високопродуктивних, а якщо є можливість й інших груп тварин, засобами індивідуального захисту; створення у господарствах автономних джерел енергопостачання, створення і підтримання постійної готовності системи зв'язку й оповіщення; забезпечення тваринницьких ферм засобами пожежогасіння.

Система заходів ЦЗ у тваринництві при загрозі надзвичайної ситуації передбачає: приведення в готовність формувань і установ служби захисту тварин і рослин, проведення заходів захисту тварин, герметизацію тваринницьких приміщень і створення в них запасів фуражу та підготовку тварин для утримання в укриттях; евакуацію тварин із господарств, які попадають в небезпечну зону, а також із зон імовірного затоплення, розосередження тварин, які знаходяться на відгінних пасовищах, при відсутності приміщень; забезпечення племінних і високопродуктивних (а по можливості й інших) тварин засобами індивідуального захисту; підготовка наявної техніки для проведення ветеринарної обробки тварин, знезаражування території і продуктів сільськогосподарського виробництва; спостереження і лабораторний контроль, ветеринарна розвідка районів розміщення і випасів тварин, маршрутів перегонів з метою своєчасного виявлення їх зараженості, вивезення запасів кормів із районів катастрофічного затоплення.

При визначенні надзвичайної ситуації заходи захисту сільськогосподарських тварин повинні бути спрямовані на ліквідацію наслідків надзвичайної ситуації. З цією метою проводять: розвідку і визначення меж зони ураження або стихійного лиха; невідкладні рятувальні роботи (за можливості й необхідності тварин вивозять або виводять); дозиметричний і лабораторний контроль зараженості об'єктів ветеринарного нагляду радіоактивними і хімічними речовинами, біологічними засобами; знезаражування сільськогосподарської продукції; ветеринарну обробку уражених тварин, надання їм першої лікувальної допомоги; знезаражування тваринницьких приміщень та інших місць перебування тварин; експертизу продуктів тваринного походження; охоронно-карантинні заходи; поховання або утилізацію трупів, розробку технологій переробки продукції тваринництва на місцях та збереження її; розробку необхідних рекомендацій ведення тваринництва в надзвичайних умовах.

2. Основні заходи підтримання тваринницьких ферм в готовності до захисту тварин.

Для групового захисту тварин використовують переважно цегляні тваринницькі приміщення. Щоб захистити в них тварин від радіоактивних, отруйних, сильнодіючих ядучих речовин та бактеріальних засобів, необхідно виконати найпростішу герметизацію, посилити захисні властивості стін і перекриттів, обладнати припливно-витяжну вентиляцію з фільтрами.

Для підготовки приміщень стелю промазують глиняним, цементним або вапняним розчином і засипають шлаком або піском. Товщина такого шару прямо залежить від міцності стелі. Такими ж розчинами замазують щілини у стінах, між рамами дверей, вікон і стінами. Ззовні вікна закривають щитами. До 2/3 загальної кількості вікон наглухо закривають з обох боків щитами або закладають цеглою на розчині, простір між щитами можна засипати тирсою, землею або торфом.

Частину вікон залишають для природного освітлення. На ці вікна роблять щити, оббиті толем, руберойдом або поліетиленовою плівкою. Щити приставляють з внутрішнього боку, щоб зручно було знімати. Якщо у приміщенні є електровентилятори, на припливні вентиляційні канали ставлять спрощені піщані або вугільні фільтри. Надходження повітря через фільтри має забезпечити обмін повітря не менше З–4 обсягів за годину.

У вікні приміщення прийому молока виймають одну ланку скла і замість неї вставляють металевий лист з отвором, крізь який протягують шланг для перекачування молока з місткостей у молоковози.

Двері тваринницьких приміщень оббивають толем, руберойдом або поліетиленовою плівкою. На раму дверей по периметру прибивають прокладку з пористої гуми або повсті.

Для зменшення проникнення радіоактивного пилу, ОР і СДЯР у приміщення при відкритих дверях із внутрішнього боку дверей роблять завіси з цупкого матеріалу або солом'яних матів, які за допомогою планок щільно притискуються до дверних рам.

Коефіцієнт ослаблення радіації у непідготовлених дерев'яних приміщеннях 3–5, у цегляних 10–15, а при додатковому обладнанні коефіцієнт ослаблення збільшується у 2–3 рази.

Складовою заходів підготовки приміщень е проведення протипожежних заходів.

Для захисту працюючих у тваринництві необхідно обладнати під ПРУ кімнату відпочинку або інше наявне приміщення, при можливості ПРУ будують з виходом у тамбур тваринницького приміщення.

При загрозі радіоактивного забруднення місцевості керівник ЦЗ об'єкта відповідно до плану ЦЗ дає розпорядження привести в готовність формування для захисту тварин. Команда захисту тварин приступає до підготовки тваринницьких приміщень, створення захищених запасів кормів і води на 5–7 діб і на території ферм на 7–10 діб захищених грубих кормів.

Якщо тварини знаходяться на пасовищі, їх наближують до тваринницьких приміщень або переганяють чи перевозять із районів, у яких за прогнозом найбільше радіоактивне забруднення, у менш небезпечні.

При подачі сигналу ЦЗ "Повітряна тривога", "Радіаційна небезпека", "Хімічна тривога" тварин заганяють у приміщення, закривають вхідні двері, вікна і видають добову норму кормів.

Для догляду за тваринами в приміщеннях залишають мінімальну кількість працівників 3–5 осіб, але не менше 3 на приміщення. За наявності дійних корів залишають 5–7 осіб на 150–200 тварин.

Першу годівлю і доїння проводять через 4–6 год після укриття корів, надалі – один раз на добу. В цей період корів рекомендується годувати тільки сіном, добову норму води можна замінити соковитими кормами. Із раціону виключають сіль. Мінімальна добова норма води для напування великої рогатої худоби 4–5 л, свиней – 6–8 л, сіна – великій рогатій худобі 5–6 кг, малій рогатій худобі – 0,5–1 кг.

При перебуванні тварин у приміщеннях необхідно піклуватися про економію кисню в приміщенні, уникати пересування тварин, гасовим освітленням користуватися тільки в разі крайньої потреби. Очищенню повітря і зниженню в ньому аміаку добре сприяє підстилка із соломи, тирси або торфу.

У герметизованому типовому цегляному приміщенні при зоогі-гієнічній нормі повітря на тварину (на голову молодняка великої рогатої худоби до 2 років – 12–13 м3, корову – 16, свиню – 6 м3) велику рогату худобу і свиней можна утримувати без будь-якої шкоди для їх здоров'я у зимовий період при добових коливаннях температури зовнішнього повітря – 20...25 °С і середній швидкості вітру (2–4 м/с) – до 72 годин, а при сильному вітрі (5–6 м/с) – до 90 год; у теплий період при добових коливаннях температури зовнішнього повітря від 10 до 20 °С, швидкості вітру до 3 м/с – до 24 год, а при температурі повітря від 6 до 16 °С – до 24 год.

Після закінчення вказаного строку приміщення необхідно протягом 2 годин провітрювати. Надалі провітрювання приміщень необхідно повторити через половину початкового часу перебування тварин у цих приміщеннях. Для провітрювання приміщення відкривають вентиляційні труби, а при необхідності вікна і двері, з підвітряного боку. За наявності в приміщенні примусової вентиляції з фільтрами її необхідно включити після осідання радіоактивного пилу і хмари, яка прийшла на даною територією.

Розгерметизовувати приміщення не потрібно, оскільки можливе повторне забруднення РР або зараження ОР чи СДЯР.

3. Утримання тварин та птиці, зберігання кормів в умовах забруднення та зараження радіоактивними та токсичними речовинами.

Для утримання тварин в умовах радіоактивного забруднення після ядерного вибуху рекомендується застосовувати режими утримання тварин (табл. 127), які забезпечать допустиму чистоту продукції.

Таблиця 127. Режим утримання тварин у зонах радіоактивного забруднення

Виходячи з рекомендації, початок випасання м'ясної худоби дозволяється при рівні радіації на пасовищі 0,5 Р/год, молочної – 0,1 Р/год, а з використанням молока дітям – 0,01 Р/год.

Після аварії на АЕС у період "йодної небезпеки" худобу доцільно перевести на стійлове утримання і годувати кормами, заготовленими в минулому сезоні. Найбільш чисті кормові культури мають бути в раціоні дійних і тільних корів. Такими кормовими культурами є сіяні злакові трави, коренебульбоплоди (особливо картопля), кукурудза, горох, боби, люпин.

Для захисту щитовидної залози від відкладання в ній радіоізотопів йоду рекомендується у перші тижні всім тваринам давати таблетки йодистих препаратів.

Дійним тваринам доцільно вводити в раціон більше кормових із родини хрестоцвітних (капуста, бруква, куузика, ріпак). Дослідження показали, що при згодовуванні таких кормових культур виділення з молоком радіонуклідів йоду зменшується вдвічі.

Забруднені м'ясо і м'ясопродукти вище допустимі норми направляють на технологічну переробку, що забезпечує виготовлення кінцевого продукту, придатного для харчового використання. Якщо це неможливо, то таке м'ясо і м'ясопродукти переробляють на тваринні корми.

Ведення тваринництва у наступні роки – період кореневого надходження радіоізотопів у сільськогосподарську продукцію – має свої особливості. За щільністю забруднення довгоживучими радіонуклідами сільськогосподарські угіддя поділяються на три зони. Виходячи з щільності забруднення рекомендуються й особливості ведення тваринництва для кожної з них.

У зоні забруднення стронцієм-90 до 3 Кі/км2 і цезієм-137 до 15 Кі/км2 ніяких обмежень у годівлі й утриманні сільськогосподарських тварин і птиці не вводиться. Одержувана продукція вибірково підлягає радіометричному контролю.

При забрудненні території стронцієм-90 від 3 до 10 Кі/км2 і цезієм-137 до 40 Кі/км2 до проведення робіт з докорінного поліпшення не використовувати природні пасовища і сіножаті для випасання продуктивних корів молочного напрямку і відтоді вельної худоби, призначеної на м'ясо. На цих угіддях можна випасати відгодівель-ний (до одного року) і ремонтний молодняк великої рогатої худоби, робочих коней або продуктивних корів з наступною переробкою одержаного від них молока на масло.

На другий рік після випадання радіонуклідів організувати стійлово-вигульне утримання корів, молоко від яких використовують незбираним або переробляють на молочнокислі продукти. Годують цих тварин тільки зеленою масою сіяних трав і однорічних культур (зеленого конвеєру), а також концентрованими кормами.

Ветеринарні й агрохімічні лабораторії контролюють вміст радіоактивних речовин у продуктах рослинництва і тваринництва.

При перевищенні нормативного вмісту радіонуклідів у молоці з'ясовують причини і вживають заходів для зменшення його забруднення (переведення на інше пасовище, зміна кормів), а продукцію даного господарства відправляють на спеціальну переробку (на масло) Через 20 днів перевірку повторюють. За її результатами приймається рішення про використання молока.

В особистих підсобних господарствах вирощування і відгодівля свиней, великої рогатої худоби, птиці допускаються без обмежень. Проте за 1,5–2 місяці до забою худоба переводиться на прив'язне (без вигульне) утримання при годівлі її "чистими" кормами. Місцеві корми з цією метою можна використовувати тільки після їх перевірки на вміст радіонуклідів.

Молочних корів і кіз можна утримувати за умови, що будуть виділені спеціальні окультурені пасовища і сіножаті. Використання не-окультурених природних (особливо лісових) пасовищ забороняється.

Території радіоактивного забруднення стронцієм-90 понад 10 Кі/км2 і цезієм-137 понад 40 Кі/км2 використовують тільки при суворому контролі ведення сільськогосподарського виробництва. Природні пасовища не використовують. У випадку крайньої необхідності можливе випасання робочої худоби і ремонтного молодняку від 6- до 15-місячного віку. Сіножаті й пасовища підлягають докорінному поліпшенню, після чого вони можуть бути використані для всіх видів тварин, крім молочної худоби. Випасання худоби індивідуального сектору на пасовищах із рівнем забруднення більше 40 Кі/км2 забороняється.

Під час догляду за худобою обслуговуючому персоналу слід застосовувати 313 – пов'язки з чотирьох шарів марлі або респіратор "Пелюстка". У кінці робочого дня їх витрушують, перуть і використовують повторно.

Польові роботи і роботи з догляду за тваринами проводити в спецодязі (комбінезони, куртки, штани, головні убори: кепки, ковпаки, пов'язки).

Зооінженеру і лікарю ветеринарної медицини господарства належить: організувати годівлю тварин і визначити типи утримання; скласти кормовий баланс господарства з урахуванням радіоактивного забруднення кормів власного виробництва, річний план (окремо на літній і зимовий періоди) одержання продукції з прогнозованим радіоактивним забрудненням; розробити пропозиції щодо збереження або зміни структури тваринництва (чи стада), проводити регулярні диспансерні обстеження не менше 10 % ремонтного молодняку і продуктивного стада великої рогатої худоби; вжити протиепізоотичних заходів.

В умовах радіоактивного забруднення може бути масове ураження тварин, тому необхідно розробити заходи надання допомоги тваринам і продуктивного використання їх.

Тваринам, які знаходилися в зонах радіоактивного забруднення, проводять ветеринарно-радіаційне обстеження. За даними обстеження їх розподіляють на такі групи: тварини, які підлягають утриманню і використанню за прямим виробничим призначенням; тварини, які підлягають вимушеному забою; тварини, які підлягають знищенню або утилізації.

Дози опромінення, одержані тваринами, визначають розрахунковим шляхом, за зовнішніми ознаками ураження, даними дозиметрів і даними аналізу крові.

Для вирішення питання господарського використання тварин, що опромінилися, розподіляють на три групи: перша група – тварини, що одержали дозу опромінення легкого ступеня; друга – середнього ступеня; третя – тварини, що одержали важкий ступінь ураження.

При радіаційних ураженнях важкого і надзвичайно важкого ступеня лікування тварин економічно недоцільне та й продуктивність тварин після лікування не досягне потрібного рівня. Таких тварин слід направити на забій на м'ясо або на утилізацію. У першу чергу забивають тварин з комбінованими ураженнями (гамма-опромінення, опіки, травми) і тварин, які одержали дози опромінення понад 600 Р. їх забивають на м'ясо у перші 3–4 дні після ураження. У другу чергу забивають на м'ясо тварин при можливому розвитку важкого ступеня променевої хвороби, на 3–10-й день після ураження.

При легкому ступені ураження тварини можуть бути забиті на м'ясо через 2–3 тижні після забруднення або одужування.

При середньому і важких ступенях ураження тварини можуть бути забиті на м'ясо між 6-м і 12-м днями після закінчення надходження РР в організм. За цей період радіоактивність у м'яких тканинах організму зменшиться в 10 і більше разів.

До забою не допускають тварин, які мають виражені клінічні симптоми променевої хвороби з підвищеною температурою тіла і в яких поверхня тіла забруднена РР понад допустиму дозу.

М'ясо та інші продукти забою з вмістом РР понад допустимі норми закладають на зберігання, за час якого радіоактивність буде зменшуватися внаслідок розпаду радіоізотопів. Туші та інші продукти забою після зберігання перед реалізацією перевіряють на вміст РР. Забій тварин, уражених РР, проводять на м'ясокомбінаті або на забійному пункті господарства після забою здорових тварин, або на спеціальному пункті.

Для забезпечення стійкості роботи галузі тваринництва в умовах хімічного і біологічного зараження місцевості необхідне проведення комплексу таких заходів: оцінювання обстановки, яка може скластися на об'єкті; заходи щодо збереження або рятування тварин і зниження втрат продукції тваринництва; протиепізоотичні заходи введення карантину і обсервації; встановлення розмірів і орієнтовних меж осередку хімічного і біологічного зараження та ураження; надання профілактичної допомоги ураженим тваринам; знезаражування території, тваринницьких приміщень, кормів, води, техніки.

Отруйні й сильнодіючі ядучі речовини токсичні для тварин, тому залежно від дії тієї чи іншої з цих груп речовин необхідно проводити антидотне і симптоматичне лікування тварин.

У разі ураження тварин отруйними чи сильнодіючими ядучими речовинами потрібно терміново ввести тваринам антидоти на місці ураження груповим або індивідуальним способом; при зараженні крапельно-рідинними хімічними речовинами провести часткову ветеринарну обробку шкірних покривів; організувати евакуацію тварин із зон зараження; застосувати засоби індивідуального захисту поза зоною зараження, при потребі провести повну ветеринарну обробку шкірних покривів, нейтралізацію ОР чи СДЯР, які потрапили з кормами і водою в організм тварини.

При ураженні зарином, зоманом, Ві-Ікс як антидоти застосовують тарен, пентафен, фосфалітин (найефективніший з цих препаратів) у вигляді 76 % водної суміші або в сполученні 3 : 1 з реактиватором холінестерази – препаратом ТМБ-4 (20 % -й водний розчин), що підвищує ефективність фосфалітину, введеного внутрішньом'язово.

При ураженні люїзитом як антидот тваринам вводять 5 % -й водний розчин унітіолу з розрахунку 5 мг/кг маси.

Тварини, уражені отруйними і сильнодіючими ядучими речовинами, іноді підлягають вимушеному забою. їм обов'язково проводять ветогляд, навіть до обов'язкової ветеринарної обробки і анти-дотного лікування. Уражених ОР і СДЯР тварин, що підлягають забою на м'ясо, доцільно забити у перші 2 год з моменту їх зараження (крім тварин з клінікою важкого ураження люїзитом). Якщо такої можливості немає, встановлюють черговість забою.

У першу чергу направляють на забій тварин, уражених фосфорорганічними ОР: типу зарин – важкого ступеня; іпритом – при явищах вираженого неспокою, прискореного дихання, порушенні серцевої діяльності й набряку шкіри в місцях ураження; люїзитом – середнього і легкого ступеня не пізніше 2 год з моменту зараження.

У другу чергу – уражених фосфорорганічними ОР: типу зарин незалежно від шляхів зараження, в яких уже припинилися судоми і відновилися зоровий і слуховий рефлекси; через органи дихання парами іприту, люїзиту та ОР задушливої дії, при явищах набряку легень, підвищенні температури тіла і порушенні серцевої діяльності.

У третю чергу направляють на забій тварин уражених: іпритом і люїзитом через органи травлення, при сильній слинотечі, набряку губ і слизової оболонки ротової порожнини; люїзитом – середнього і легкого ступеня, незабитих у перші 2 год після зараження. Ці тварини можуть бути забиті не раніше, ніж через 12–14 год, тому що в проміжку від 2 до 8 год після зараження у м'язах нагромаджується миш'як, а надалі його кількість поступово зменшується.

При одночасному ураженні тварин стійкими ОР (іприт, трихлор-триетиламін та ін.) через шкірні покриви, органи дихання і травлення час забою їх визначають, головним чином, залежно від ступеня ураження через шкірні покриви.

Тварини, уражені ОР легкого ступеня зі слабо вираженими ознаками і уражені фосфорорганічними отруйними речовинами, але з проведеною ефективною антидотною терапією, можуть бути забиті у будь-який час залежно від потреби в м'ясі.

Ветеринарно-санітарна експертиза туш і органів проводиться за загальними правилами, але з урахуванням патологоанатомічних змін, характерних при ураженнях тією чи іншою хімічною речовиною.

Заходи ліквідації осередку біологічного (бактеріального) зараження проводять у два етапи. Перший етап – з моменту застосування чи потрапляння у навколишнє середовище біологічних засобів до встановлення виду збудника інфекційної хвороби. За цей період необхідно провести загальні профілактичні й протиепізоотичні заходи, встановити карантин, визначити розмір осередку зараження, провести дезінфекцію, неспецифічну терапію антибіотиками широкого спектру дії та інші заходи, спрямовані на локалізацію осередку зараження. Основним завданням служби захисту тварин і рослин у цей період є швидке встановлення виду збудника, що визначає успіх протиепізоотичних заходів протибактеріального захисту тварин в осередку зараження.

Другий етап – з часу встановлення виду збудника інфекційної хвороби до завершення основних протиепізоотичних заходів, тобто до зняття карантину. Характер і спрямованість протиепізоотичних заходів залежать: від виду збудника, його патогенності, шляхів передачі – повітрям, через переносників, воду, фураж або оточуючі предмети; стійкості збудника в навколишньому середовищі та інших умов.

Вид збудника хвороби визначає показання і порядок введення обсервації і карантину, загальні системи режимних заходів і строки відміни цих режимів.

Безпосереднє керівництво ліквідацією осередку біологічного (бактеріологічного) зараження на об'єктах здійснює керівник цивільного захисту об'єкта.

Протиепізоотичні, ветеринарно-санітарні, лікувальні та інші спеціальні заходи в осередку зараження організує і проводить начальник служби захисту сільськогосподарських тварин і рослин згідно з діючими інструкціями, рекомендаціями і постановами.

Якщо збудники інфекційних хвороб спільні для людини і тварин (антропозоонози), то всі заходи в осередку біологічного (бактеріологічного) зараження організують у тісній взаємодії з медичною службою, а при потребі – й іншими службами ЦЗ.

Засоби індивідуального захисту призначаються для високоцін-них продуктивних і племінних тварин. Для захисту органів дихання коней і великої рогатої худоби від РР, ОР і СДЯР можна виготовити торби-протигази і захисні маски (рис.1, 2).

Торба-протигаз має вигляд мішка з трьох шарів мішковини, між якими прокладають два шари клоччя. Щоб надати торбі-протигазу відповідної форми, в мішок вкладають каркас із металевого кільця і трьох паличок, які запобігають западання стінок торби в ніздрі при диханні тварини. Виготовляють торбу-протигаз розміром 63–70 см окружності верхньої частини і висотою приблизно 35–40 см. На обід торби-протигаза пришивають мотузку, яка щільно притискує його стінку до голови тварини.

Рис. 1. Захисна маска та її розкрій

Для нейтралізації фосгену, синильної кислоти, іприту і люїзиту торбу-протигаз просочують розчином із 500 мл торф'яного мастила, 50 г гідроокису натрію і 450 мл води. Якщо такої суміші немає, можна використати суміш машинного мастила і води з мильним порошком або просочити 2 %-м розчином гідрокарбонату натрію.

Для захисту шкірних покривів тварин від РР, ОР і СДЯР можна виготувати засоби захисту з тканини, вирізаної за формою тіла тварини і намоченої водою або розчином гідрокарбонату натрію.

Ветеринарна обробка уражених тварин РР, ОР, СДЯР і БЗ запобігає їх захворюванню, забезпечує можливість використовувати уражених тварин на м'ясо і не допускає поширення інфекційних хвороб.

Ветеринарну обробку тварин можна проводити різними машинами і технічними засобами, призначеними для підігрівання і подачі води, для подачі миючих дегазуючих і дезинфікуючих розчинів обробки шкірних покривів.

Для проведення обробки формування і служба ЦЗ тварин і рослин розгортають майданчик ветеринарної обробки тварин, найкраще за межами осередку зараження або на місцевості з допустимим рівнем радіації. На ньому виконують всі види обробки тварин і знезаражування забруднених предметів догляду за ними, засобів захисту, упряжі.

Шкірні покриви уражених тварин обробляють сухим, вологим або комбінованим способами. У холодний період року обробку тварин потрібно проводити в пристосованих, утеплених приміщеннях.

Рис. 2. Торба з прокладкою із повсті

Суху обробку при забрудненості шкірних покривів радіоактивним пилом можна проводити машинами, які мають вакуумні пристрої: ветеринарною дезінфекційною машиною (ВДМ), пилососом. Кращий спосіб сухої обробки овець – стрижка.

При зараженні шкірних покривів ОР, СДЯР і БЗ суху обробку проводять хлорним вапном, яким посипають тіло тварини і втирають у волосяний покрив джгутом із підручного матеріалу. Через 15–ЗО хв після обробки хлорне вапно з шкірних покривів потрібно видалити щіткою або солом'яним джгутом.

При ураженні тварин фосфороорганічними отруйними речовинами терміново до обробки їм вводять анти дот проти ФОР.

Вологу обробку тварин, шкірні покриви яких заражені РР, виконують водними розчинами миючих (поверхнево активних) речовин або водою під тиском 200–250 кПа (2–2,5 атм).

Для обробки шкірних покривів як миючі засоби застосовують 0,3 % -й розчин порошку СФ-2У або СФ-2,0,3 % -й розчин емульгатора ОП-7 або ОП-10 з добавкою 0,7 %-го гексаметафосфату натрію. Якщо відсутні ці засоби, можна застосовувати сульфанол, звичайне жирове мило, стандартний піноутворювач ПО-1 пожежних машин. Якщо немає миючих засобів, обробку можна проводити чистою водою.

Шкірні покриви тварин, уражені ОР і СДЯР, необхідно обробляти дегазуючими речовинами хлоруючої і окислюючої дії: хлорним вапном у сухому вигляді або у вигляді кашки (2 кг вапна на 1 л води), двохосновної солі гіпохлориту кальцію (ДС-ГК) або 2/3 основної солі гіпохлориту кальцію (ДТС-ГК). їх застосовують у сухому вигляді або водної кашки (перша в співвідношенні 1 : 4, друга – 1 : 10); 2-м водним розчином марганцевокислого калію, підкисленим 1%-м розчином оцтової або соляної кислот (при ураженні трих л ортриети л а міном).

Із дегазуючих речовин основного характеру застосовують: їдкий натр (0,5 %-й водний розчин); 10–12 %-й водний розчин аміаку (при ураженні фосфорорганічними речовинами), вуглекислий і двовуглекислий натрій (2 % -й розчин для дегазації слизових оболонок очей, носової і ротової порожнини).

Для дегазації зарину, зоману, Ві-Ікс застосовують лужний розчин перекису водню; для дегазації азотистого іприту – 0,3–0,5 %-й розчин перманганату калію на 1 % -му розчині оцтової або соляної кислоти; для дегазації зарину, зоману – 5–10 %-й розчин аміаку.

Норми витрати сухих дегазуючих речовин на велику тварину і вівцю – до 1 кг, на молодняк великої рогатої худоби і дрібної рогатої худоби, коней і свиней – 0,3–0,5 кг; кашки – на велику тварину і вівцю 3–5 л, на теля, лоша, свиню 1–2 л.

Після дегазації тварин переганяють у загін для витримки на 20– 30 хв, а потім вдруге направляють у станки, де обмивають водою і переводять на чисту половину майданчика.

У разі необхідності тваринам надають лікувальну допомогу.

Заражені БЗ шкірні покриви тварин обробляють одразу, не чекаючи встановлення виду збудника. Шкірні покриви обмивають розчинами дезінфекуючих препаратів, а потім чистою водою. Для обробки шкірних покривів тварин, заражених споровими формами мікробів, застосовують водні розчини таких засобів: 8–13 %-й розчин однохлористого йоду; розчин трихлоризоціанурової кислоти з вмістом не менше 0,7 % активного хлору; 3 %-й розчин перекису водню на 0,5–1 %-му розчині мурашиної або оцтової кислот; 1 %-Й розчин йодохлорпіридинію на 1,5 %-му розчині хлористого водню; 1 %-й розчин йодохлорнікотинію на 3,5 %-му розчині хлористого водню; освітлений розчин хлорного вапна вмістом не менш як 5 % активного хлору.

При зараженні шкірних покривів тварин вірусами або неспоро-утворюючою мікрофлорою застосовують розчин цих же препаратів, але в концентраціях у 1,5–2 раза менших. Крім цього, можна також застосовувати 3 % -ву суспензію 2/3 основної солі гіпохлориту кальцію, 1 % -й водний розчин хлораміну. Розчин потрібно готувати перед застосуванням. Оброблених тварин витримують 1 год у тіні. У жарку пору року обробку потрібно повторити через 30 хв, а через 1 год шкірні покрови тварин обмити 0,2 %-м розчином одного з емульгаторів: СФ-2, СФ-2У, ОП-7, ОН-10 або господарського мила.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

36316. Задачи расписания и упорядочения 12.1 KB
  Задачи расписания и упорядочения Задачи распределения и упорядочения возникают тогда когда требуется установить последовательность выполнения операций на различных агрегатах и определить время начала и окончания этих операций. Рассмотрим схему прокатки металла на сортовом стане отражающую производственную структуру участка для которой требуется определить расписание работы: В этом случае задача состоит в определении расписания и выполнения операций при которых некоторый критерий оценки эффективности работы объекта принимает экстремальное...
36317. Импульсные характеристики статических объектов. Определение параметров объекта по импульсным характеристикам 16.59 KB
  Определение параметров объекта по импульсным характеристикам. При снятии кривых разгона приходится вносить длительные и достаточно существенные возмущения в работу объекта. При этом возмущение в работу объекта вносят на сравнительно короткое время но при этом его величина может быть значительно больше чем при ступенчатом. Для объекта без самовыравнивания – Коб=.
36318. Информационное обеспечение САПР 13.94 KB
  Совокупность данных используемых всеми компонентами САПР математическое программное информационное обеспечение составляет информационный фонд. Существует несколько способов ведения информационного фонда: использование файловой системы построение библиотек использование банков данных создание специализированных программадаптеров. Она обеспечивает начальный ввод крупных массивов данных хранение текстовых документов но малопригодны при обеспечении быстрого доступа к справочным данным хранении меняющихся данных ведении текущей...
36319. Методология построения ИАСУ 33.15 KB
  Подготовки производства АСТПП На 2 уровне – гибкие автоматизированные производства ГАП На 3 уровне – ГА участки ГАУ Уровни ИСУП. Решаются задачи текущего перспективного календарного и оперативного планирования производства также выполнение предприятиями производственной программы по объёму номенклатуре и колву выпуска продукции. Решаются задачи проектирования новых изделий организации технологического процесса для производства этих изделий выбор материалов инструмента комплектующих изделий технологической подготовки производства....
36320. Назовите и дайте определение динамических характеристик САУ. Приведите формулы аналитической связи между ними 39.43 KB
  Динамическая характеристика это зависимость связывающая между собой приращения входной и выходной величин в переходном режиме. К динамическим характеристикам относятся: 1.Частотные: комплексная передаточная функция – Wjw амплитудночастотная характеристика – Ww фазочастотная характеристика –w логарифмическая характеристика –Lw.
36321. Перечислите и поясните виды управления: централизованное, децентрализованное, распределённое многоуровневое 58.58 KB
  Перечислите и поясните виды управления: централизованное децентрализованное распределённое многоуровневое. В системе централизованного управления все сигналы с объекта а также все данные о технологическом процессе и о внешних воздействиях на объект поступают в центральный пункт системы управления. Достоинством этой системы управления является то что сосредоточение в одном месте всей информации об объекте даёт наиболее полно и правильно оценивать общий ход технологического процесса и принимать наиболее оптимальные и правильные...
36322. SCADA-пакеты как наиболее популярные средства для ППО САТП 13.9 KB
  Разработка современной SCD системы требует больших вложений и выполняется в длительные сроки поэтому разработчикам управляющего ППО представляется целесообразным приобретать осваивать какойлибо готовый инструментарий. SCDпакеты явлся одним из наиболее популярных срв для программирования систем автоматизации ТП и предназначены для создания интерфейсов человекмашина регистрирования и архивирования данных АСУТП Применение SCDпрограмм как средства разработки ПО для СУ. Применение SCD –программ как срва разработки ПО для СУ вызвана...
36323. Выбор технических средств измерения, контроля и отображения 12.26 KB
  Выбор технических средств измерения контроля и отображения. Конструктивные особенности агрегата – объекта контроля и режимы его работы могут иногда оказывать решающее значение на выбор ИУ. Для контроля температуры агрессивных газов и жидкостей приходиться применять ТП с защитными чехлами из специальных сталей. Из экономических соображений автоматическое измерение того или иного параметра должен использоваться прибор с наименьшей стоимостью при соблюдении всех других требований качественного контроля.
36324. Задание на проектирование, исходные данные и материалы 15.25 KB
  Задание на проектирование исходные данные и материалы Задание на проектирование систем автоматизации технологических процессов составляется генеральным проектировщиком или заказчиком с участием специализированной организации которой поручается разработка проекта. Задание на проектирование должно содержать следующие данные: наименование предприятия и задачу проекта: основание для проектирования; перечень производств цехов агрегатов установок охватываемых проектом систем автоматизации с указанием для каждого особых условий при их...