18163

ФОРМИ ПРАВА ВЛАСНОСТІ НА ЗЕМЛЮ

Лекция

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

Лекція 5 ФОРМИ ПРАВА ВЛАСНОСТІ НА ЗЕМЛЮ План: Право приватної власності на землю. Право державної власності на землю. Право комунальної власності на землю . Право власності на землю Українського народу. Право колективної власності на землю. Пи

Украинкский

2013-07-06

92 KB

0 чел.

Лекція 5

ФОРМИ ПРАВА ВЛАСНОСТІ НА ЗЕМЛЮ

План:

  1.  Право приватної власності на землю.
  2.  Право державної власності на землю.
  3.  Право комунальної власності на землю .
  4.  Право власності на землю Українського народу.
  5.  Право колективної власності на землю.

Питання для самоконтролю:

Питання на самостійну підготовку:

  1.  Право приватної власності на землю

Суб'єктами права приватної власності на землю є громадяни України та юридичні особи (ст. 80 ЗК України), з урахуванням змісту ст. 81 та ін. норм ЗК України, це положення слід розуміти розширено, оскільки суб'єктами права приватної власності на землю визнаються також іноземні громадяни та особи без громадянства.

Законодавство визначає, які земельні ділянки можуть належати кожному із перерахованих суб'єктів. Щодо громадян України обмеження по об'єктному складу земель, що можуть перебувати у їх власності, практично відсутні (див. ч. 1 ст. 81 ЗК України). Іноземні громадяни та особи без громадянства, відповідно до ч. 2 ст. 81 ЗК України, 

«можуть набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності.»

З ч. 4 ст. 81, ст. 145 ЗК України випливає, що земельні ділянки сільськогосподарського призначення ці особи також мають право набувати, проте лише у спадщину, і протягом року зобов'язані її відчужити. у разі невиконання цієї вимоги настають передбачені п. "д" ст. 143 ЗК України наслідки, а саме, право власності на земельну ділянку може бути примусово припинене.

Юридичні особи «(засновані громадянами України або юридичними особами України) можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності ...»

Ч. 2 ст. 82 ЗК України передбачає, що іноземні юридичні особи

можуть      набувати     право     власності     на     земельні     ділянки несільськогосподарського призначення:

а) у межах населених пунктів у разі придбання об'єктів нерухомого майна та для спорудження об'єктів, пов'язаних із здійсненням підприємницької діяльності в Україні;

б) за межами населених пунктів у разі придбання об'єктів нерухомого майна."

Правила щодо набуття земельних ділянок сільськогосподарського призначення у спадщину, передбачені ч. 4 ст. 82 ЗК України, ідентичні тим, що встановлені для іноземних громадян та осіб без громадянства з цієї ж статті визначає, що спільні підприємства (засновані за участю іноземних юридичних і фізичних осіб)

"... можуть набувати право власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення у випадках, визначених частинами першою та другою цієї статті, та в порядку, встановленому цим кодексом для іноземних юридичних осіб."

  1.  Право державної власності на землю

Відповідно до ст. 80 ЗК України, суб'єктом права власності на землі державної власності є держава, яка "реалізує це право через відповідні органи державної влади". "Відповідними органами державної влади" ЗК України у ст. ст. 13, 16, 17, 17-1 та 84 визначає  КМ України, Раду Міністрів АР Крим, місцеві державні адміністрації -  районні і обласні, та державні органи приватизації (щодо продажу земельних ділянок під об'єктами, що приватизуються). Протягом тривалого часу земля визнавалася об'єктом виключної власності держави (народу).

Новий ЗК України відійшов від жорсткого закріплення певних категорій земель у державній власності, передбачивши лише неможливість передачі певних видів земель із державної у інші форми власності (до зміни цільового призначення). Так, ч. 3 ст. 84 ЗК України визначено перелік земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність це:

а)  землі атомної енергетики та космічної системи;

б) землі оборони, крім земельних ділянок під об'єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення;

в) землі під об'єктами природно-заповідного фонду та історико-культурними об'єктами, що мають національне та загальнодержавне значення;

г)    землі під водними об'єктами загальнодержавного значення;

ґ) земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук;

д)     земельні ділянки зон відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

е)    земельні ділянки, які закріплені за державними професійно-технічними навчальними закладами;

є)  земельні ділянки, закріплені за вищими навчальними закладами державної форми власності;

ж)   земельні ділянки, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї).

Окрім наведеного, перелік земель, що підлягають залишення у державній власності, вміщено також у Законі України "Про розмежування земель державної та комунальної власності" (ст. 6). Він в основному повторює положення ч. З ст. 84 ЗК України, хоча є дещо ширшим.

Також визначаються землі державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність (ч. 4 ст. 84 ЗК України):

а)       землі атомної енергетики та космічної системи;

б)  землі під державними залізницями, об'єктами державної власності повітряного і трубопровідного транспорту;

в)       землі оборони;

г)   землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом;

ґ)      землі лісового фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом;

д)      землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом;

е) земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук;

є)   земельні ділянки зон відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

ж)  земельні ділянки, які закріплені за державними професійно-технічними навчальними закладами;

з)      земельні ділянки, закріплені за вищими навчальними закладами державної і комунальної форм власності.

Мотиви закріплення певних різновидів земель у виключній власності держави зрозумілі: державна власність на земельні ділянки повинна забезпечувати реалізацію певних функцій держави (оборона тощо), в інших випадках для збереження певних особливо цінних категорій земель може бути необхідно, щоб землі знаходилися у безпосередньому управлінні держави.

  1.  Право комунальної власності на землю.

Специфіка права комунальної власності полягає у суб'єктно-об'єктному складі, а також особливому порядку набуття та припинення права власності.

Ст. 142 Конституції України, ст. ст. 80, 83 ЗК України визначають суб'єктом права комунальної власності відповідні територіальні громади, що здійснюють право власності або безпосередньо (за допомогою місцевого референдуму, загальних зборів громадян - ст. ст. 7, 8 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"), або через органи місцевого самоврядування. Цими органами, відповідно ст. ст. 8-12, 80 та ін. ЗК України, є відповідні місцеві ради: сільські, селищні, міські - щодо земель територіальних громад, районні, обласні та Верховна Рада АР Крим - щодо земель спільної власності територіальних громад. Питання регулювання земельних відносин вирішується радами виключно на пленарних засіданнях (п. 34 ст. 26, п. 21 ст. 43 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

 Певні землі комунальної власності не можуть передаватись у приватну власність (ч. З ст. 83 ЗК України):

а) землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо);

б) землі під залізницями, автомобільними дорогами, об'єктами повітряного і
трубопровідного транспорту;

в) землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та
оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову,
естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом;

г) землі лісового фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом;
            ґ)          землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом;

д) земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування.

Також ст. 28 Закону України "Про поховання та похоронну справу" від 10.07.2003 дещо дублює наведену норму і передбачає, що землі, на яких розташовані поховання, є об'єктами права комунальної власності і не підлягають приватизації...".

  1.  Право власності на землю Українського народу.

Ч. 1 ст. 13 Конституції України передбачає, що

"Земля ... та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією".

Разом із тим, у ч. 2 ст. 14 Конституції України мова йде про набуття права
власності на землю
"громадянами, юридичними особами та державою", а у ч. 1
ст. 142 - про те, що "...
земля, природні ресурси, що є у власності територіальних
громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної
власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад",
є
"матеріальною та фінансовою основою місцевого самоврядування".

Відтак, постає питання про співвідношення між наведеними нормами Основного закону, а також про те, як співвідноситься власність Українського народу, з одного боку, та власність громадян, юридичних осіб, держави та територіальних громад, з іншого.

У земельному законодавстві України окрема форма права власності  на землю - право власності Українського народу - не закріплена. Визнається лише право власності громадян, юридичних осіб, держави та територіальних громад. У доктрині земельного права думки розділилися.

  Право Українського народу є загальним поняттям по відношенню до права власності держави та територіальних громад - публічно-правових різновидів права власності. Таким чином, право власності Українського народу може виступати або у формі державної, або у формі комунальної власності.  Це  ніяк не  виключає можливості  існування права власності громадян та юридичних осіб, оскільки ч. 1 ст. 13 Конституції України не вживає формулювання "об'єкт виключної власності", натомість, у ст. 14 прямо передбачаючи можливість набуття землі у власність юридичних та фізичних осіб.

  1.  Право колективної власності на землю.

Колективна власність на землю в Україні виникла в процесі земельної реформи внаслідок масової передачі (в основному у 1993-1995 рр.) земельних ділянок сільськогосподарського призначення у власність сільськогосподарських юридичних осіб т. з. "кооперативного  типу" (сільськогосподарський кооператив, садівницьке товариство, сільськогосподарське акціонерне товариство, колективне сільськогосподарське підприємство). Процедура передачі земель у колективну власність, як і інші правові питання, пов'язані із колективною власністю на землю, визначалися головним чином ст. 5 ЗК України в ред. 1992 р., а також ст. 10 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство". Згодом (після 2000 р. на виконання Указу Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки" від 03.12.1999 № 1529) більшість підприємств - суб'єктів права колективної власності припинили своє існування.

 В колективній власності формально перебуває 0,2 % території держави, що складає 117,1 тис. га ). Ні Конституція України, ні ЗК України не передбачають припинення або переходу права колективної власності до інших суб'єктів (хоча й не згадують про колективну власність). Натомість, чинний Закон України "Про власність" (ст. 20 та ін.) прямо передбачає існування права колективної власності, у т. ч. на землю.

Питання про суб'єкта права колективної власності у правовій доктрині є також дискусійним, що обумовлено насамперед суперечливістю відповідного законодавства.  

Об'єктом права колективної власності є землі сільськогосподарського призначення, що до передачі у колективну власність здебільшого знаходилися у користуванні відповідної юридичної особи.

Питання для самоконтролю:

1. Хто є суб’єктами приватної власності на землю?

2. В чому полягає специфіка права комунальної власності на землю?

3. Які землі державної власності не можуть передаватись у комунальну власність?

4. У чому полягає право колективної власності на землю?

5. У чому полягає право власності на землю Українського народу?

Питання на самостійну підготовку:

1. Форми права власності на землю?  

2. Право власності на землю релігійних організацій?   

3. Розкрийте поняття «земельна правосуб’єктність»?

4. Розмежування земель державної та комунальної власності?

5. Особливості права спільної власності на землю?


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

1611. Нейрогуморальная регуляция беременности 21.39 KB
  Необходимым условием для возникновения и течения половых циклов является наличие двух групп гормонов: гонадотропных и гонадальных (овариальных).
1612. Неполноценные половые циклы (анэстральный, арэактивный, алибидный, ановуляторный) 19.53 KB
  Половые циклы бывают полноценными, если во время стадии возбуждения проявляются все ее феномены: течка, общая реакция, охота и овуляция, и неполноценными, когда выпадает один или несколько феноменов.
1613. Непосредственные и предрасполагающие причины маститов 19.45 KB
  Мастит – воспаление молочной железы, развивающееся как следствие воздействия механических, термических, химических и биологических факторов. Для возникновения мастита наиболее опасным является холостое доение.
1614. Особенности овуляции у животных 21.71 KB
  Процесс вскрытия созревшего фолликула и выделения из него яйцеклетки называется овуляцией. Под действием фермента коллагеназы, разрыхляющей в этой области оболочку под влиянием высокого внутрифолликулярного давления.
1615. Определение густоты и подвижности спермиев 20.29 KB
  Доброкачественная сперма содержит достаточное количество живых, устойчивых во внешней среде и способных принять участие в оплодотворении спермиев, она свободна от посторонних примесей (кровь, гной, микробы).
1616. Определение процента живых и мертвых спермиев 22.16 KB
  В.А. Морозов предложил использовать красители, которые окрашивают спермиев только мертвых и с колебательными движениями. Дегидрогеназная активность спермы быка определяется скоростью обесцвечивания метиленовой сини в капиллярах или в пробирках.
1617. Организация работы в родильных отделениях (цехах). Специфика подготовки персонала для работы в родильном отделении 19.46 KB
  В каждом животноводческом хозяйстве должны быть родильное отделение и помещение для новорожденных. Оборудование такого отделения дает возможность сохранить здоровье и продуктивность матери, здоровье и жизнь новорожденных, правильно и своевременно оказывать помощь при трудных родах.
1618. Основные правила родовспоможения 19.87 KB
  При родовспоможении нужно стремиться к извлечению плода рукой без применения инструментов. Акушерские инструменты надо применять в тех случаях, когда без них не удается извлечь плод.
1619. Основы получения здорового приплода и профилактики болезней новорожденных 20.26 KB
  Получение крепких и жизнеспособных телят во многом зависит от состояния здоровья коров, их кормления и содержания в период осеменения и беременности. Особое значение имеет правильный и своевременный запуск беременных коров.