18211

Засоби фізичного виховання

Лекция

Физкультура и спорт

Змістовий модуль 1 Тема 3. Засоби фізичного виховання Визначення поняття засоби€ основні та допоміжні засоби фізичного виховання рух€ рухова дія€ рухова діяльність€. Фізичні вправи як основний засіб фізичного виховання. 2.1. Визначення понятт

Украинкский

2013-07-07

143 KB

37 чел.

Змістовий модуль 1

Тема 3. Засоби фізичного виховання

  1.  Визначення поняття „засоби”, основні та допоміжні засоби фізичного виховання, „рух”, „рухова дія”, „рухова діяльність”.
  2.  Фізичні вправи як основний засіб фізичного виховання.

2.1. Визначення поняття „вправа”. Етапи розвитку фізичних вправ.

2.2. Причини що обумовлюють пріоритетність фізичних вправ, як основного засобу фізичного виховання школярів.

  1.  Фактори, які визначають вплив фізичних вправ на організм учнів.

3.1. Три групи факторів: індивідуальні особливості учнів, особливості самих фізичних вправ, особливості зовнішніх умов.

  1.  Класифікація фізичних вправ.

4.1. Класифікація фізичних вправ за ознакою переважного впливу на прояв і розвиток рухових здібностей.

4.2. Класифікація фізичних вправ за їх значенням для вирішення освітніх завдань.

4.3. Класифікація фізичних вправ за їх значенням для розвитку груп м’язів.

4.4. Класифікація фізичних вправ за видами спорту.

4.5. Класифікація фізичних вправ за особливостями режиму роботи м’язів.

4.6. Класифікація фізичних вправ за інтенсивністю фізичної роботи.

  1.  Зміст і форма фізичних вправ.

5.1. Зміст фізичних вправ. Психолого-педагогічні та фізіологічні аспекти.

5.2. Форма фізичних вправ. Внутрішня та зовнішня структура фізичних вправ.

  1.  Поняття про техніку фізичних вправ. Основи техніки, визначальна ланка техніки, деталі техніки.

6.1. Фази виконання фізичних вправ (підготовча, основна, заключна).

6.2. Просторові характеристики рухів (положення тіла, стартове положення, поза тіла під час виконання вправи, кінцеве положення тіла після виконання вправи, траєкторія руху, форма, напрямок траєкторії, амплітуда).

6.3. Часові характеристики рухів (тривалість руху, темп руху).

6.4. Просторово-часові характеристики (швидкість руху).

6.5. Динамічні характеристики (внутрішні та зовнішні сили).

6.6. Ритмічні характеристики (руховий ритм, точні рухи та рухові дії, економні рухові дії, енергійні рухові дії, плавні рухові дії).

  1.  Природні сили як засіб фізичного виховання.

7.1. Сонячна енергія, повітря, водне середовище, земля, як засоби фізичного виховання. Напрямки використання природних сил у фізичному вихованні.

  1.  Гігієнічні фактори як засіб фізичного виховання.

8.1. Засоби що забезпечують життєдіяльність людини, засоби що безпосередньо входять у процес фізичного виховання (гігієна фізичних навантажень та відпочинку, створення зовнішніх умов для занять фізичними вправами, особиста гігієна під час занять фізичними вправами).

Визначивши мету і завдання будь-якої діяльності її суб’єкти підбирають адекватні засоби їх вирішення. Знання засобів фізичного виховання дозволить вчителю обирати найефективніші з них і розробляти нові відповідно до конкретно поставлених педагогічних завдань. Засоби, це інструмент, який створено людством для досягнення визначеної мети.

Для національної системи фізичного виховання характерний цілий комплекс засобів. При цьому основним засобом вирішення завдань фізичного виховання і досягнення його мети є рухова активність людини (фізичні вправи, народні ігри і забави, військові, побутові та професійні дії, якщо вони виконуються за відповідною програмою). Допоміжним засобом є оздоровчі сили природи (сонце, повітря, вода, земля) та гігієнічні фактори (режим дня, харчування, дотримання правил особистої гігієни).

Найвищої ефективності фізичного виховання можна досягнути за умови комплексного використання засобів, тобто рухова активність повинна здійснюватись здебільшого за сприятливих умов і при незаперечному дотриманні правил особистої гігієни.

Рухова активність людини передбачає виконання окремих рухів, рухових дій та цілісної рухової діяльності.

Рух це моторна функція організму, що виражається у зміні положень тіла або окремих його частин. Розрізняють вроджені і довільні рухи. Для останніх характерні такі ознаки:

  •  Вони завжди є функцією свідомості;
  •  Засвоюються в процесі життєдіяльності, включаючи і процес навчання;
  •  Навчання рухів підвищує ступінь їх підпорядкованості людині.

Окремі рухи є складовими частинами рухових дій. Руховою дією називають певну цілеспрямовану систему рухів, сформовану для вирішення конкретного рухового завдання. Рухова дія формується на основі знань, попереднього рухового досвіду, фізичних якостей та ін. Поєднання декількох специфічних рухових дій називають руховою діяльністю (гра у волейбол, футбол та ін).

Отже давайте розглянемо, чому фізичні вправи є основним засобом фізичного виховання?

Фізичними вправами називаються лише ті рухові дії, які спрямовані на вирішення завдань фізичного виховання і підпорядковані його закономірностям. Засобом фізичного виховання і навіть предметом змагальної діяльності є спортивна ходьба. Нею може стати і звичайна ходьба на роботу. Але це трапиться лише за умов, якщо її тривалість буде не менша за 25-30 хв., а інтенсивність роботи по ЧСС – 140-160 уд/хв.

Отже звичайна побутова ходьба набуває значення адекватного засобу фізичного виховання лише тоді, коли позитивно впливає на функції організму, його оздоровлення, викликає зрушення у розвитку витривалості і працездатності. Це стосується і інших рухових дій, які виникли спочатку у сфері побуту чи праці, а потім відповідно видозмінювались і ставали засобом фізичного виховання (біг, подолання перешкод, метання і т.д.). Таким чином, оптимально організовані військові і побутові рухові дії, фізична праця, особливо за сприятливих умов зовнішнього середовищ (в лісі, парку, полі, саду і т.д.) і з відповідними дозуванням навантажень, можуть давати ефект, який очікують від фізичного виховання. Проте трудові, бойові і побутові рухові дії не можуть ототожнюватись з фізичними вправами.

Слово „фізична” віддзеркалює характер виконуваної роботи (відрізняється від розумової), що зовнішньо проявляється у вигляді переміщень тіла людини і його частин у просторі і часі. Але це слово виражає лише залежність виконуваних дій від функції нервово-м’язового апарату, а отже, лише переважний вплив на фізичну сферу організму. В дійсності виконання фізичних вправ – це вольовий акт, який є функцією свідомості і впливає на людину загалом, на її духовну сферу, естетичні почуття, характер, соціальну активність. Звідси особлива цінність фізичних вправ на виховання підростаючого покоління як засобу формування фізичної культури учнів, оволодіння ними методами і формами індивідуальної рухової діяльності для власного духовного і фізичного вдосконалення.  

Слово „вправа” означає спрямовану повторюваність дії з метою впливу на фізичні та психічні властивості людини та вдосконалення якості її виконання.

Фізичні вправи у своєму розвитку пройшли три стадії. На першій стадії в якості фізичних вправ виступали військові та побутові (здебільшого мисливські) рухові дії. На другому етапі (у зв’язку з виникненням змагань) окремі елементи цих комплексних дій почали використовуватись як предмет порівняння сили атлетів. Так з’явилися біг, стрибки, плавання та ін. Ці фізичні вправи одержали назву природних. На третьому етапі появились аналітичні фізичні вправи, за допомогою яких можна впливати на окремі функції організму, м’язові групи і навіть м’язи. Ці вправи спеціально придумують.

Що ж обумовлює приоритетне використання фізичних вправ в процесі фізичного виховання над іншими засобами? По-перше, це те, що фізичні вправи на відміну від інших рухових дій, виконуються відповідно до закономірностей фізичного виховання. По-друге, фізичні вправи виражають думки й емоції людини, її активність, ставлення до навколишнього середовища та ін. По-третє, фізичні вправи є одним із способів передачі суспільно-історичного досвіду в цілому і в галузі фізичного виховання зокрема. По-четверте, фізичні вправи впливають не тільки на морфо-функціональний стан організму, але і на психічний стан особи. По-п’яте, фізичні вправи є предметом навчання у фізичному вихованні з метою використання у процесі самовдосконалення. Фізичні вправи спрямовані на себе, тоді як інші рухові дії спрямовані на предмет виробничої діяльності. По-шосте, фізичні вправи задовольняють природну потребу людини в руховій діяльності. Тільки комплексна система фізичних вправ забезпечує можливість для розвитку всіх органів і систем організму людини в оптимальному співвідношенні.

У практиці фізичного виховання можна спостерігати, коли одні і ті ж вправи дають різні ефекти, а різні фізичні вправи можуть призвести до однакових результатів. Це обумовлено тим, що ефективність фізичного виховання залежить не лише від фізичних вправ, але й від тих факторів, які супроводжують їх виконання. Знання цих факторів дозволить підвищити рівень керованості педагогічним процесом і як наслідок посилить його ефективність.

До першої групи відносяться індивідуальні особливості учнів, їх моральні, вольові й інтелектуальні якості: тип нервової діяльності, рівень знань і умінь, навичок, фізичний розвиток і підготовленість, стан здоров’я, інтерес до занять.

Другу групу складають особливості самих вправ, їх характер, складність, новизна й емоційність. Залежно від характеру вправи можуть впливати на різні якості, м’язові групи, вирішувати різні завдання. Сила впливу вправ визначається і їх структурною складністю та важкістю у виконанні. Немаловажне значення має також новизна вправ.

Третя група факторів включає зовнішні умови виконання вправ (місце проведення, кліматичні, метеорологічні, санітарно-гігієнічні умови, стан матеріально-технічної бази, рельєф місцевості). У різних клімато-географічних зонах (вологість повітря, високогір’я, температурні режими), за певних метеорологічних умов виконання однієї і тієї ж вправи викличе різні реакції організму учнів. Це стосується і матеріально-технічних умов виконання вправ, рельєфу місцевості тощо. Наприклад, біг по жорсткій чи пружній доріжці, вгору чи згори, по піску, у воді і снігу по-різному вплине на функціональні можливості, процес засвоєння техніки.

Четверта група факторів представляє дії вчителя щодо раціональності побудови процесу фізичного виховання. Як суб’єкт цього процесу, вчитель зобов’язаний пізнати його закономірності, психологічні, фізіологічні і біохімічні реакції на виконання фізичних вправ.

У практиці фізичного виховання використовується велика кількість різноманітних фізичних вправ, які відрізняються між собою як за формою, так і за змістом.

Зміст фізичної вправи утворюють, з одного боку, всі ті рухи й операції, які входять до тої чи іншої вправи, і з другого, - ті складні і багатогранні процеси, які відбуваються в організмі під час виконання вправи. Вони можуть розглядатися у багатьох аспектах: психологічному, фізіологічному, біомеханічному, біохімічному і т.д.

У психолого-педагогічному аспекті фізичні вправи розглядаються як довільні рухи, які виконуються свідомо і спрямовані на досягнення конкретного результату відповідно до поставлених завдань фізичного виховання. Виконання фізичних вправ тісно пов’язане з активною розумовою діяльністю, спрямованою на визначення способу дії, оцінку умов її виконання, керування рухами, мобілізацією вольових зусиль, емоцій та інших психологічних процесів.

За фізіологічним впливом фізичні вправи характеризуються переходом організму на підвищений рівень функціональної активності порівняно із станом спокою. Паралельно в організмі протікають біохімічні процеси, які визначають якісні зміни в організмі (збільшення м’язової маси, підвищення змісту в м’язах креатинфосфату та ін).

Форма фізичної  вправи являє собою її внутрішню і зовнішню структури.

Внутрішня структура фізичної вправи характеризується взаємодією тих процесів, які відбуваються під час виконання вправи. При виконанні, наприклад, таких різних за змістом вправ, як біг і піднімання штанги, процеси нервово-м’язової координації, взаємодія моторних і вегетативних функцій, а також співвідношення енергетичних процесів (аеробних і анаеробних) будуть суттєво відрізнятись.

Зовнішня структура фізичної вправи – це її видима сторона, яка характеризується співвідношенням просторових, часових і динамічних параметрів руху.

Форма і зміст фізичної вправи органічно взаємопов’язані, причому зміст – визначальна і динамічніша сторона, яка відіграє провідну роль щодо форми. Для того, щоб досягти успіху у виконанні тієї чи іншої вправи, необхідно, насамперед, засвоїти її змістову сторону, створивши необхідні передумови для розвитку силових, швидкісних та інших рухових здібностей, від прояву яких вирішальною мірою залежить результат даної вправи. Зі зміною елементів змісту вправи і змінюється її форма. Так, наприклад, збільшуючи потужність, швидкість рухів або витривалість, ми впливаємо на амплітуду рухів, співвідношення опорних і без опорних фаз та інші ознаки форми вправи.

Зі свого боку і форма впливає на зміст. Недосконала форма фізичної вправи заважає максимальному виявленню функціональних можливостей і навпаки, досконала форма сприяє найефективнішій реалізації фізичних здібностей. Доведено, що при одній і тій же швидкості пересування на лижах людина, яка досконало володіє раціональною технікою лижного бігу, витрачає енергії на 10-20% менше, ніж, та в якої ця техніка менш досконала.

Таким чином, зміст і форма фізичної вправи нерозривні між собою: вони знаходяться у постійному діалектичному взаємозв’язку.

У кожному довільному руховому акті є рухове завдання і спосіб, яким воно буде вирішуватись. Ті способи виконання рухової дії, за допомогою яких рухове завдання вирішується з відносно більшою ефективністю, прийнято називати технікою фізичних вправ. В основі кожного способу виконання фізичної вправи лежить сукупність взаємопов’язаних рухів. Ці рухи, об’єднані між собою загальною змістовою (цільовою) спрямованістю фізичної вправи, називають операціями. Якщо рухове завдання складне і вирішення його залежить від вирішення деякої кількості більш мілких рухових завдань, то спосіб рішення має складну структуру, і включає відповідну кількість операцій, кожна із яких має бути об’єктом вивчення в процесі оволодіння технікою фізичних вправ. Визначення операційного складу фізичної вправи є однією із найважливіших умов вивчення її техніки. Це передбачає виокремлення сенсу рухового завдання та операцій, які складають спосіб виконання дії, і опис просторових, часових, швидкісних, ритмічних характеристик даної вправи.

Зв’язок цільової і операційної структур рухової дії.

Техніка фізичних вправ постійно розвивається. Процес цей зумовлений низкою причин:

  •  Постійним зростанням вимог до рівня спортивних результатів;
  •  Використанням наукових даних, які сприяють знаходженню більш досконалих способів виконання рухових дій;
  •  Виготовлення нового, досконалішого спортивного інвентарю та обладнання.

Водночас, на певному відтинку часу техніка виконання вправи лишається сталою і характеризується раціональною основою виконання, притаманною багатьом виконавцям, тому вона отримала назву „стандартна техніка”. 

Стандартна техніка не виключає можливості індивідуальних відхилень у деяких елементах виконання в межах, які не спотворюють основу дії. Індивідуалізація техніки здійснюється за двома напрямками: а) шляхом типової індивідуалізації, коли в межах стандартної техніки вносяться зміни згідно з особливостями конституції тіла і фізичної підготовленості; б) шляхом персональної індивідуалізації, з урахуванням особливостей індивіда.

Значення рухів, які входять до складу рухової дії, неоднакове, тому прийнято розрізняти основу техніки рухів, головну (визначальну) ланку і деталі.

Основа техніки рухів – це сукупність тих ланок і рис структури рухів, які безумовно, необхідні для вирішення рухового завдання у певний спосіб. Вилучення хоча б одного з цих компонентів або порушення співвідношення в даній сукупності рухів робить неможливим вирішення рухового завдання.

Визначальна ланка технікице найважливіша частина способу вирішення рухового завдання. Виконання рухів, що складають визначальну ланку, зазвичай відбувається за порівняно короткий проміжок часу і вимагає максимальних м’язових зусиль. Наприклад, при стрибках у висоту з розбігу – це відштовхування, поєднане із швидким і високим махом ногою; в метаннях – фінальне зусилля.

Деталі технікице другорядні особливості рухової дії, які не порушують її основного механізму. Деталі техніки можуть бути різними у різних виконавців і здебільшого залежать від їх індивідуальних особливостей. Наприклад, відмінності у співвідношенні довжини і частоти кроку в бігу зумовлені відмінностями в довжині кінцівок; неоднакова глибина підсіду при підніманні штанги – різним ступенем розвитку гнучкості та силових здібностей.

Рухи, що входять до складу рухової дії, виконуються у певній послідовності і їх можна умовно поділити на три фази: підготовчу, основну, заключну. Всі три фази взаємопов’язані, протікають плавно і обумовлюють одна одну.

У підготовчій фазі – створюються найсприятливіші умови для виконання рухів основної фази. Це досягається за допомогою виконання ряду послідовних рухів у вигляді розбігу, стрибка або обертових рухів, напрямок яких наближається до напрямку рухів в основній фазі. Але є рухові дії, підготовча фаза яких пов’язана з рухами, напрямок яких протилежний рухові в головній фазі. Наприклад, завдяки замаху у метаннях, опорних рухах у стрибках розтягуються м’язи, які в головній фазі повинні сильно і швидко скоротитися. Ефективність такої підготовчої фази полягає і в тому, що вона сприяє збільшенню амплітуди робочого руху.

Рухи в основній фазі спрямовані на безпосередньо на вирішення основного рухового завдання. З біодинамічної точки зору найважливішим у цій фазі є раціональне використання зусиль у потрібному місці, напрямку і в необхідний момент. Наприклад, у стрибках в довжину з розбігу це будуть відштовхування і положення тіла під час польоту.

Рухи в заключній фазі спрямовані на успішне завершення вправи і полягають у пасивному згасанні або активному гальмуванні рухової дії. Наприклад, біг після фінішу, утримуючі рухи після випуску приладів у метаннях.

Усі рухові дії людини протікають у просторі і часі та виконуються з певним зусиллям, тому можна говорити про їх просторові, часові, просторово-часові, динамічні та ритмічні характеристики.

До просторових характеристик техніки фізичних вправ належать положення тіла і траєкторія руху частин тіла.

  •  Положення тіла. Під час виконання багатьох фізичних вправ тіло або його окремі частини не тільки переміщуються одна відносно одної, але й зберігають нерухоме положення завдяки статичному напруженню м’язів. Положення тіла має велике значення в раціональній організації рухів, яка досягається правильним вихідним і кінцевим положенням, яке приймається перед початком або в кінці руху та збереженням необхідної пози у процесі самого руху. Вихідне положення приймають з метою створення найвигідніших умов для початку дії.
  •  Стартове положення це стан „оперативного спокою”, в якому немає зовнішніх рухів, але концентровано втілюється цілеспрямованість до дії. Від вихідного положення суттєво залежить і спрямованість впливу вправи на м’язові групи, а, значить, і на розвиток силових можливостей рухового апарату. Наприклад, при згинанні і розгинанні тулуба з положення „лежачи руки вгору”, вплив на м’язи живота буде значно більшим, ніж з положення  руки вздовж тулуба.
  •  Поза тіла під час виконання вправи повинна відповідати біомеханічним і іншим природним закономірностям те естетичним вимогам. Так, низька посадка в бігу на ковзанах і їзді на велосипеді зменшує опір зовнішнього середовища і тим самим сприяє швидшому пересуванню.
  •  Траєкторія руху визначається шляхом, пройденим тілом від початкового до кінцевого положення, і вимірюється в лінійних або кутових одиницях. В траєкторії виділяють форму, напрямок і амплітуду.

Залежно від форми траєкторії рухи поділяються на прямолінійні та криволінійні. Незважаючи на те, що загальний шлях криволінійного руху більший, ніж прямолінійного, перевага криволінійних рухів очевидна: не має потреби витрачати додаткових зусиль для подолання стану спокою та інерції руху. Яскравим прикладом є перехід від замаху ракеткою до удару по м’ячу в тенісі. Як виняток, коли цього вимагає рухове завдання (прямі удари в боксі, укол у фехтуванні), використовують прямолінійну траєкторію руху.

Ефективність фізичних вправ залежить від напрямку траєкторії тіла, його частин або предмета. Наприклад, відведення назад зігнутих перед грудьми рук з метою розтягування великих грудних м’язів втратить ефективність, якщо лікті будуть опускатись нижче рівня плечей. При відхиленні напрямку польоту баскетбольного м’яча, кинутого з відстані 6 метрів, всього на 4 градуси, м’яч у кошик не потрапить.

Амплітуда – це розмах руху. Її величина визначається в кутових градусах (наприклад, піднімання ноги вперед чи назад на певну висоту), лінійних мірах (наприклад, довжина кроку 75 см.) або за домовленістю (наприклад, напівприсідання) Рухи дуже великої амплітуди називають розмашистими. Рухи з малою величиною шляху – дрібними. Якщо напрямок або амплітуда руху не відповідає поставленому руховому завданню, то такі рухи називають неточними.

Часові характеристики рухів. З позицій біомеханіки у часі рухи характеризуються його моментами, тривалістю і темпом. Змінюючи тривалість виконання вправ можна регулювати загальний обсяг навантаження.

Під темпом розуміють частоту повторення циклів руху або кількість рухів за одиницю часу. Так, наприклад говоримо про темп ходьби – 120-140 кроків за хвилину, про темп веслування – 30-40 гребків за хвилину.

Від ступеню своєчасності й узгодженості рухів у часі залежить виконання рухової дії загалом, її ефективність та зовнішня результативність. Особливо високі вимоги до точності керування рухами в часі висуваються у швидкоплинних фізичних вправах, таких як спринтерський біг, стрибки, метання, у спортивних іграх, єдиноборствах та ін. Тут помилка на долю секунди може призвести до поразки. Вдосконалення „відчуття часу” і формування вмінь точно регулювати рухи в межах заданих часових параметрів – входять до числа основних завдань навчання рухових дій учнів.

Просторово-часові характеристики. До просторово-часових характеристик належить швидкість руху, яка визначається переміщенням тіла у просторі за одиницю часу. Швидкість залежить від темпу й амплітуди рухів. Оскільки ці показники знаходяться в обернено пропорційному зв’язку, то найвищої швидкості в циклічних рухах здатні досягнути ті виконавці, котрі знайшли оптимальний варіант їх поєднання. Якщо швидкість руху однакова в усіх точках шляху, то такий рух називають рівномірним, якщо вона змінюється, - нерівномірним. Зростання швидкості за одиницю часу називається прискоренням. 

Рухи, що здійснюються без різких змін швидкості називаються плавними. Рухи, які починаються раптово з великих швидкостей і рухи нерівномірно-прискорені та нерівномірно-сповільнені називаються різкими. 

Динамічні характеристики. Сили, що впливають на рух тіла людини, можна поділити на внутрішні і зовнішні. До внутрішніх сил належать: активні сили рухового апарату – сили тяги м’язів; пасивні сили опорно-рухового апарату – еластичні сили м’язів, в’язкість м’язів; реактивні сили, що виникають при взаємодії ланок тіла у процесі виконання рухів із прискоренням.

До зовнішніх сил належать: гравітаційні сили (сила ваги власного тіла); сила реакції опори; сила опору зовнішнього середовища (вода, повітря) і фізичних сил (суперники в боротьбі, партнери з акробатики та ін.); зовнішні обтяження, інерційні сили предметів, які переміщує людина та ін. Взаємодія внутрішніх та зовнішніх сил утворює силову (динамічну) структуру рухових дій. При цьому головною силою, яка забезпечує ефективність рухових дій, є сила тяги м’язів. Інші сили сприяють, або заважають діяти результативно. Ефективність техніки фізичних вправ залежить від раціонального використання виконавцем внутрішніх (своїх власних) і зовнішніх сил. Проте співвідношення цих взаємодіючих сил у досвідчених і початківців буде різним. У перших воно буде раціональнішим, і разом з тим, економним, у других – менш раціональним і економним.

Ритмічні характеристики. Ритмодна з найінтегральніших характеристик техніки рухових дій. Ритм не варто ототожнювати з темпом. Обов’язковою умовою ритму є певна упорядкованість рухів у складі цілісної дії. При цьому акцентовані (пов’язані з активним зростанням м’язових напружень) фази дії закономірно чергуються з не акцентованими (характеризуються меншим напруженням або розслабленням). Таким чином, руховий ритм можна визначити як відносно правильно організований розподіл зусиль у просторі і часі. Отже, ритм це послідовна, закономірна зміна швидкостей виконання окремих рухів рухової дії і правильно організований розподіл зусиль у просторі і часі.

Точні рухи і рухові дії характеризують високу ефективність досягнення мети. Точність руху може характеризуватися відсутністю будь-яких відхилень від заданої форми руху. Наприклад, влучення м’ячем у баскетбольний кошик, подача м’яча в зазначену зону волейбольного майданчика або попадання м’яча у ворота.

Економічні рухові дії характеризуються відсутністю або мінімумом зайвих, непотрібних рухів і якнайменшими витратами енергії.

Енергійні рухові дії визначаються яскраво вираженою силою і потужністю, що дає змогу виконавцю долати значні сили опору.

Плавні рухові дії характеризуються плавною зміною м’язових напружень, підкреслено поступовим прискоренням і сповільненням руху, заокругленими траєкторіями при зміні напрямку рухів.

Основні умови раціональної техніки полягають у тому, що основним принципом, який обумовлює правила раціональної техніки фізичних вправ, є принцип повного і доцільного використання активних і пасивних рушійних сил при одночасній нейтралізації дії гальмівних сил. Умовами, що визначають ефективне використання м’язової сили є:

  1.  Оптимальний напрям зусиль. Напрям дії м’язової сили повинен бути за можливості, більш наближеним до напрямку наміченого руху (низький старт – 54-72). Наприклад, при виході з низького старту зусилля слід спрямовувати під кутом 54 градуси, при метаннях – під кутом 45 градусів. Збільшення або зменшення кута, під яким спрямовуються зусилля, викличе погіршення результату виконання вправи.
  2.  Збільшення швидкості руху. Для досягнення максимальної ефективності рухової дії вигідно застосовувати велику силу протягом великого шляху, тобто збільшити час її дії. Це стосується ударів у боксі, проведенні кидків у боротьбі, відштовхуванні ногами у опорному стрибку.
  3.  Забезпечення безперервності руху і послідовності застосування сили певних груп м’язів. Всі рухи повинні виконуватись у такій послідовності, щоб перед закінченням дії однієї групи м’язів включалась інша група. При цьому наступні рухи повинні виконуватися з підвищенням швидкості. Якщо, наприклад, при штовханні ядра в будь-якому місці затриматись або сповільнити рух, то весь корисний ефект попереднього руху буде втрачено (найбільша сила потрібна для початку руху, щоб перебороти інерцію спокою).
  4.  Передача кількості руху з однієї ланки на іншу. При виконанні багатьох вправ їх ефективність забезпечується шляхом передачі руху з нижніх ланок тіла на верхні, і навпаки. Наприклад, махові рухи руками в стрибках у висоту, довжину та опорному стрибку. Але такого ефекту можна досягти лише за умови правильного напрямку руху та своєчасного його гальмування.
  5.  Створення протидії діючим силам. Найбільшої сили удару ногою чи рукою по м’ячу можна досягти, якщо цей удар спрямований на м’яч, що переміщається на нас, удари в боксі на зустріч противнику, що рухається на нас. Проте, в окремих випадках виникає потреба не створювати такої протидії, а зменшувати її. Так діють, ловлячи чи зупиняючи м’яч.

Класифікація фізичних вправ. Класифікація фізичних вправ передбачає розподіл їх на взаємопов’язані групи за спеціальними ознаками. Єдиної загальної класифікації фізичних вправ не має і не може бути, оскільки кожна фізична вправа має не одну, а кілька характерних ознак, тому одна і та ж вправа може бути представлена у різних класифікаціях. В сучасній теорії фізичного виховання найбільш науково обґрунтовані для практичного застосування класифікації фізичних вправ за такими ознаками.

  1.  Класифікація фізичних вправ за ознакою переважного впливу на прояв і розвиток рухових здібностей:
    •  Силові, що передбачають подолання опору;
    •  Швидкісні, що передбачають короткочасне виконання рухових дій з великою швидкістю;
    •  Швидкісно-силові, які вимагають прояву великих зусиль за якомога коротший час;
    •  На витривалість, які передбачають тривале виконання рухових дій без перерви для відпочинку або повторне їх виконання до втоми;
    •  На спритність, виконання яких вимагає складно координаційних дій, незвичайних вихідних положень та ін;
    •  На гнучкість, що виконуються із великою амплітудою;
  2.  Класифікація фізичних вправ за їх значенням для вирішення освітніх завдань:
  •  Основні (змагальні), які є предметом засвоєння відповідно вимог навчальних програм фізичного виховання або конкретного виду спорту;
  •  Підготовчі, за допомогою яких розвивають необхідні для виконання основної вправи рухові якості;
  •  Підвідні, за допомогою яких легше засвоїти техніку складних за структурою основних вправ.
  1.  Класифікація фізичних вправ за їх значенням для розвитку тої чи іншої групи м’язів: вправи для м’язів рук і плечового пояса; вправи для м’язів тулуба і шиї; вправи для м’язів ніг і тазу.
  2.  Класифікація фізичних вправ за видами спорту (гімнастичні, ігрові, легкоатлетичні тощо). В свою чергу кожен вид спорту має власну класифікацію вправ.

Окрім вище зазначених класифікацій існують і інші, наприклад у біомеханіці вони поділяються на статичні, динамічні, циклічні, ациклічні, комбіновані. У фізіології поділ здійснюється наступним чином: розрізняють вправи максимальної, субмаксимальної, великої, помірної потужності.

Природні сили як засіб фізичного виховання. У фізичному вихованні велике значення надається використанню сприятливого впливу на фізичний розвиток, здоров’я і працездатність людини природних факторів зовнішнього середовища: сонячної енергії, повітря, водного середовища та землі.

Використання природних сил у процесі фізичного виховання здійснюється за двома напрямками:

  1.  Організація занять фізичними вправами безпосередньо в умовах природного середовища (на свіжому повітрі, в природних водоймах, босоніж в лісі та ін.), завдяки чому вплив його факторів тісно поєднується з впливом фізичних вправ, так чи інакше змінює його ефект.
  2.  Організація спеціальних процедур загартовуючого і оздоровчо-відновного характеру (сонячно-повітряних ванн, водних процедур та ін).

Однією з головних вимог до використання природних сил є системне і комплексне застосування їх у поєднанні з фізичними вправами. Для того, щоб визначити раціональну дозу впливу природних факторів на організм дитини, необхідно враховувати особливості учнів (вік, стать, фізичну підготовленість) і характер педагогічних завдань. Це дасть можливість, по-перше, реалізувати перенос ефекту загартування у трудову і навчальну діяльність; по-друге, застосовувати більш високі навантаження і, як наслідок, підвищувати працездатність; по-третє, підвищити опірність організму до дії перевантажень, вібрації та ін.; по-четверте, на більш високому рівні проявити вольові якості.

Гігієнічні фактори як засіб фізичного виховання. Ефективність фізичних вправ буде найвищою лише за умови дотримання необхідних гігієнічних норм (режим харчування, сон, відповідні санітарні умови місць проведення занять та ін). Гігієнічні фактори являють собою широкий спектр різноманітних засобів, які умовно можна поділити на дві групи:

  1.  Засоби, що забезпечують життєдіяльність людини поза процесом фізичного виховання: норми особистої та громадської гігієни, гігієни праці, навчання, побуту, відпочинку, харчування, тобто все те, що забезпечує передумови для повноцінних занять фізичними вправами;
  2.  Засоби, що безпосередньо входять у процес фізичного виховання: оптимізація режиму навантажень і відпочинку відповідно до гігієнічних норм, спеціальне харчування на дистанції, створення зовнішніх умов (чистота повітря, достатнє освітлення та ін.).

Будучи неспецифічними засобами, гігієнічні фактори набувають великого значення для повноцінного вирішення завдань фізичного виховання. Як би добре не був організований педагогічний процес, він ніколи не дасть бажаного ефекту при порушенні, наприклад, режиму харчування та сну або якщо заняття будуть проводитися в антисанітарних умовах. У шкільній програмі з фізичного виховання міститься теоретичний матеріал з питань гігієни, який повинні засвоїти учні, щоб дотримуватись певних норм і правил поведінки у процесі самостійних занять фізичними вправами протягом усього життя.


Цільова структура

Операційна структура

ета

Рухові завдання

Операція

Рухові операції

Стрибнути якомога далі

Набрати оптимальну швидкість

Обрати напрямок руху

Підготуватись до приземлення

Оптимально здійснити приземлення

Стрибок в довжину

Розбіг

Відштовхування

Політ

Приземлення


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

18311. Умовиводи 97.5 KB
  Практичне заняття № 6 Тема: Умовиводи. І. Перетворення. Теоретичні питання. 1. Умовивід його структура. 2. Перетворення та його суть. 3. Схема перетворення для стверджувального судження загального і часткового. 4. Перетворення заперечного судження та його схема ...
18312. Математика. Практикум. Ч 1 3.21 MB
  Коберник Г.І. Чирва Г.М. Математика. Практикум. Ч 1. – Умань: РВЦ Софія 2009. – 185 с. Навчальний посібник написаний згідно навчальної програми курсу €œМатематика€ для педагогічних вузів спеціальності €œПочаткова освіта€. Посібник містить навчальну програму з цього
18313. Математика. Практикум. Ч ІІ 1.3 MB
  Коберник Г.І. Чирва Г.М. Математика. Практикум. Ч ІІ. – Умань: РВЦ Софія 2009. – 185 с. Навчальний посібник написаний згідно навчальної програми курсу €œМатематика€ для педагогічних вузів спеціальності €œПочаткова освіта€. Посібник містить навчальну програму з цьог
18314. ЕКОНОМІЧНИЙ КОНТРОЛЬ У ПРАВООХОРОННІЙ ДІЯЛЬНОСТІ УКРАЇНИ 338.5 KB
  ТЕМА 1. ЕКОНОМІЧНИЙ КОНТРОЛЬ У ПРАВООХОРОННІЙ ДІЯЛЬНОСТІ УКРАЇНИ ПЛАН 1.1. Поняття економічного контролю його сутність об’єктивність та основні принципи. 1.2. Роль правоохоронних органів під час здійснення економічного контролю. 1.3. Державна податкова служба як ор
18315. СУДОВО-БУХГАЛТЕРСЬКА ЕКСПЕРТИЗА, ЇЇ ВИДИ ТА ЗАВДАННЯ 239 KB
  ТЕМА 2. СУДОВОБУХГАЛТЕРСЬКА ЕКСПЕРТИЗАЇЇ ВИДИ ТА ЗАВДАННЯ ПЛАН 2.1. Поняття про судові експертизи та їх зв’язок з правоохоронною діяльністю. 2.2. Види судових експертиз їх класифікація. 2.3. Сутність судовобухгалтерської експертизи та її зв’язок із практикою бухгал
18316. ПРЕДМЕТ І МЕТОД СУДОВО-БУХГАЛТЕРСЬКОЇ ЕКСПЕРТИЗИ 221.5 KB
  ТЕМА 3. ПРЕДМЕТ І МЕТОДСУДОВОБУХГАЛТЕРСЬКОЇ ЕКСПЕРТИЗИ ПЛАН 3.1. Предмет і об’єкти судовобухгалтерської експертизи. 3.2. Методи методичні прийоми і процедури судовобухгалтерської експертизи. Самостійне вивчення теми передбачає засвоєння о
18317. ОРГАНІЗАЦІЯ СУДОВО-БУХГАЛТЕРСЬКОЇ ЕКСПЕРТИЗИ 346.5 KB
  ТЕМА 4. ОРГАНІЗАЦІЯ СУДОВОБУХГАЛТЕРСЬКОЇ ЕКСПЕРТИЗИ ПЛАН 4.1. Загальна організація судовобухгалтерської експертизи в Україні. 4.2. Процес судовобухгалтерської експертизи та його стадії. 4.3. Порядок атестації судових експертів та основні кваліфікаційні вимоги до
18318. ОРГАНІЗАЦІЙНА СТАДІЯ СУДОВО-БУХГАЛТЕРСЬКОЇ ЕКСПЕРТИЗИ 311 KB
  ТЕМА 5. ОРГАНІЗАЦІЙНА СТАДІЯ СУДОВОБУХГАЛТЕРСЬКОЇ ЕКСПЕРТИЗИ ПЛАН 5.1. Порядок призначення судовобухгалтерської експертизи. 5.2. Зміст та структура постанови ухвали про призначення судовобухгалтерської експертизи. 5.3. Проведення судовобухгалтерської експерти
18319. МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕННЯ СУДОВО-БУХГАЛТЕРСЬКОЮ ЕКСПЕРТИЗОЮ ОСНОВНИХ ФІНАНСОВО-ГОСПОДАРСЬКИХ ОПЕРАЦІЙ 628 KB
  ТЕМА 6. МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕННЯСУДОВОБУХГАЛТЕРСЬКОЮ ЕКСПЕРТИЗОЮ ОСНОВНИХ ФІНАНСОВОГОСПОДАРСЬКИХ ОПЕРАЦІЙ ПЛАН 6.1. Методика експертного дослідження стану та операцій із грошовими коштами в касі. 6.2. Методика експертного дослідження операцій на рахунках у банку. 6.3. ...