ID: 18213

Название работы: Основи методики фізкультурно-оздоровчих занять із школярами

Категория: Лекция

Предметная область: Физкультура и спорт

Описание: Змістовий модуль 6 Тема 12. Основи методики фізкультурнооздоровчих занять із школярами. Здоровя та фактори що на нього впливають. 1.1. Визначення поняття здоровя. Здоровя в ієрархії потреб людини. 1.2. Здоровий спосіб життя та фактори що впливають на здор

Язык: Украинкский

Дата добавления: 2013-07-07

Размер файла: 158 KB

Работу скачали: 27 чел.

Змістовий модуль 6

Тема 12. Основи методики фізкультурно-оздоровчих занять із школярами.

1.  Здоров’я та фактори що на нього впливають.

1.1. Визначення поняття „здоров’я”. Здоров’я в ієрархії потреб людини.

1.2. Здоровий спосіб життя та фактори що впливають на здоров’я дитини.

1.3. Рухова діяльність як спосіб підтримання гомеостазу та необхідна умова збільшення функціональних резервів організму людини.

1.4. Фізіологічна природа впливу рухової активності на організм людини.

1.  Методи оцінки здоров’я школярів.

2.1. Сучасні підходи до оцінки соматичного здоров’я школярів. Кількісна оцінка здоров’я за Г.Л. Апанасенко. 

3. Основні вимоги до структури, змісту, нормуванню навантажень на одному та комплексі занять.

3.1. Основні форми оздоровчих фізичних вправ і завдання, які ними вирішуються.

3.2. Форми оздоровчих фізичних вправ, які забезпечують зняття втоми і відновлення працездатності.

3.3. Вимоги, яких належить дотримуватись при нормуванні навантажень в тижневому циклі занять оздоровчими фізичними вправами.

3.4. Особливості нормування навантажень спрямованих на розвиток окремих рухових здібностей школярів.

Однією із найважливіших груп завдань Української системи фізичного виховання, а також завдань які вирішуються на кожному окремому занятті фізичної культури є оздоровчі завдання. Нагадаємо те, що в групу оздоровчих завдань фізичного виховання входять:

•  Забезпечення оптимального розвитку властивих людині рухових здібностей і на їх основі вдосконалення фізичного розвитку. Руховими (фізичними) прийнято називати вроджені (передані за спадковістю) морфофункціональні властивості, завдяки яким можлива фізична (матеріально виражена) активність;
•  Зміцнення і збереження здоров’я. Завдання із зміцнення здоров’я вирішуються в процесі фізичного виховання на основі вдосконалення рухових здібностей, особливо тих, розвиток яких призводить до піднесення загального рівня функціональних можливостей організму. Але це не означає те, що завдання із зміцнення здоров’я та вдосконалення рухових здібностей співпадають, а їх реалізація не має певних особливостей. Зокрема, завдання загартування та виховання навичок дотримуватись здорового способу життя мають самостійне оздоровче значення, і його реалізація передбачає спеціальну систему фізкультурно-гігієнічних заходів;
•  Удосконалення будови тіла і формування постави. У контексті поставлених завдань з метою оптимізації індивідуального фізичного розвитку передбачаються і конкретні завдання із вдосконалення будови тіла. Досконалі форми тіла певною мірою виражають досконалість функцій організму. Одним із виразів нормального фізичного розвитку людини є риси тілесної краси, які свідчать про її життєві сили і тому ще мають й естетичну цінність. В окремих випадках завдання регулювання м’язових об’ємів, ваги тіла, виправлення постави та ін., можуть мати і лікувально-профілактичний чи лікувально-корегуючий аспекти;
•  Забезпечення творчого довголіття як наслідок вирішення попередніх завдань.

Зважаючи на чітко визначені завдання, необхідно так саме чітко знати, як їх реалізувати, а для цього необхідно володіти методами, засобами, уміти нормувати навантаження на заняттях оздоровчого характеру, але насамперед, необхідно знати, що ж таки означає поняття „здоров’я” і яке значення має „здоров’я” в ієрархії потреб людини.

Поняття „здоров’я” з давніх-давен не мало конкретного наукового значення. Витоки уявлень про здоров’я криються в глибіні віків. Проблема збереження здоров’я постійно цікавила людство. Віками найкращі представники людства прагнули розкрити його сутність. Історія розвитку знань про здоров’я нараховує понад 2000 років. Весь історичний період розуміння здоров’я не як відсутність захворювань, а як самостійного стану організму розподіляється на два етапи. Перший з них тривав з IVст. до н.е. і до 1941 року коли здоров’я розглядалося з позицій відсутності захворювань або фізичних дефектів. Другий етап розпочався у 1941 році з публікацій американського вченого Генрі Сигериста, які поклали початок новому, сучасному періоду валеології. За визначенням Г. Сигериста: „Здоровим може вважатися людина, яка характеризується гармонійним фізичним і розумовим розвитком, добре адаптована до фізичного й соціального середовища, що її оточує. Вона повністю реалізує свої фізичні та розумові здібності, може пристосуватися до змін у навколишньому середовищі, якщо ці зміни не виходять за межі норми, і робить свій внесок у добробут суспільства, відповідний до своїх здібностей. Здоров’я тому не означає просто відсутність хвороб: це дещо додатне, це життєрадісне й охоче виконання обов’язків, що їх життя покладає на людину”. Ґрунтуючись на визначенні Г. Сигериста у 1948 році ВООЗ прийняла таке означення здоров’я: „Здоров’я – це стан повного фізичного, психічного та соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороби чи фізичних вад”. Таке визначення, за думкою провідних вчених, має у конструктивній частині означення надто неконкретний характер і не дає можливості його використання для кількісного оцінювання стану організму. Такий підхід призвів до того, що кожний із спеціалістів розглядав здоров’я із позицій своєї науки, відповідно до спрямування своїх досліджень. Наслідком цього була поява зовсім різних означень здоров’я, яких в теперішній час налічують близько ста. Автори різних дефініцій здоров’я використовують багато критеріїв, які характеризують, з різних точок зору, сутність здоров’я. Це і „комфортність” (ВООЗ, 1974, 1998), і „оптимальне функціонування організму”, і рівновага між індивідом і оточуючим середовищем, і повнокровне існування людини і т.п. Одним з найпоширеніших є визначення академіка В.П.Казначєєва: „Здоров’я індивіда - це процес збереження його психічних, фізіологічних та біологічних здібностей, оптимальної працездатності, соціальної активності за умов максимальної тривалості активного життя”. Також, широко застосовується дефініція здоров’я, яка ґрунтується на позиціях біоенергетичного підходу до визначення кількісних його параметрів: „Здоров’я – це гармонія, внутрішньо системний лад, який забезпечує такий рівень енергетичного потенціалу, який дозволяє людині добре себе почувати та оптимально виконувати біологічні та соціальні функції".  

Поставивши в центр своїх наукових інтересів індивідуальне здоров’я, валеологія, фізичне виховання зуміли конкретизувати це поняття, позбавившись від критеріїв, які не мали прямого відношення до суті здоров’я. Вона виходить із уявлення про здоров’я, як єдину цілісну структуру, що складається із взаємозалежних частин, функціональних систем у їхній тісній взаємодії з навколишнім середовищем.

Таким чином, сучасна наука у фізичному здоров’ї розрізняє два компоненти: енергетичний та організаційний, які тісно пов’язані між собою, і тому найбільш повним і точним вважається визначення здоров’я за І.В. Муравомим, 1997 року.

Здоров’я – це динамічний стан найбільшого фізичного і психоемоційного добробуту, в основі якого лежить гармонійне співвідношення взаємозв’язаних функцій і структур, що забезпечується високим енергетичним рівнем організму при найменшій „ціні” адаптації його до умов життєдіяльності.

П’ять особливостей здоров’я відрізняють це визначення від означення ВООЗ.

1.  У пропонованому визначенні містяться вказівки на два найважливіші компоненти здоров’я: біологічну організацію та енергетичний рівень.
2.  Підкреслюється виняткова роль адаптації для здоров’я.
3.  Вилучена „третя сторона” здоров’я: соціальний добробут, який цілком виправданий для оцінки популяційних процесів.
4.  У пропонованому визначенні не міститься згадування про те, що здоров’я не являє собою відсутність хвороби. Безперечно, здоров’я являє собою самостійний стан, що не зводиться до відсутності хвороби.
5.  В цьому визначенні здоров’я розглядається у категоріях, теоріях суб’єктивного сприйманого стану. Здоров’я організму – це життєздатність в її суб’єктивному відчутті. Для людини здоров’я – це усвідомлена життєздатність.

Сьогодні виділяють такі складові здоров’я: фізичне, психічне, соціальне, особистісне, духовне, репродуктивне, інтелектуальне.

Під фізичним аспектом здоров’я розуміють те, як функціонує організм, ступінь виснаженості його функціональних систем, узгодженість в роботі, стан антропометричних даних, адаптаційно-пристосувальні можливості, норми адаптації.

Під інтелектуальним аспектом здоров’я розуміють те, як людина може засвоювати інформацію, користуватися нею, поширювати необхідні уміння щодо здобуття знань з різноманітних джерел і її вміння користуватися ними на благо свого організму.

Психічний аспект здоров’я означає розуміння людиною своїх почуттів і вмінням їх виражати. Здатністю до керування станами психіки з елементами самопізнання та психічного оздоровлення.

Соціальний аспект здоров’я передбачає усвідомлення людиною самої себе як особистості з урахуванням статі і взаємодії у сучасному суспільстві.

Особистісний аспект здоров’я передбачає усвідомлення і розуміння того, як розвивається наше „Я”, чого намагаємося досягти, що кожний розуміє під успіхом. До поняття „здоров’я особистості” входять процеси розвитку самовідчуття і самореалізації. Кожна людина реалізується по своєму, і спосіб самореалізації залежить від того, що вона цінує і чого хоче домогтися для себе й суспільства.

Рівень репродуктивного здоров’я залежить від репродуктивного потенціалу людини, сумісності партнерів, статевої культури, розуміння феномену чоловіка та жінки, вмілого регулювання дітородіння.

Духовний аспект здоров’я відбиває суть нашого життя, забезпечує цілісність нашої особистості і дає можливість зрозуміти інші аспекти здоров’я, і на основі цих знань реалізовувати принципи здорового способу життя.

Здоров’я в ієрархії потреб людини повинно займати головне місце. Коли ж головною метою життя стають матеріальні блага і для їх досягнення людина нехтує фізичним і духовним удосконаленням, гармонійність розвитку особистості порушується. Така людина не лише не дбає про своє здоров’я, а й недбало ставиться до довкілля, знищує природу, чим завдає непоправної шкоди власному здоров’ю і шкодить здоров’ю майбутніх поколінь.

На жаль, більшість осіб (особливо молодих) ціну здоров’я усвідомлюють лише тоді, коли воно вже втрачене, а рівень функціональних резервів знижений до мінімуму і людина хворіє. Тільки тоді виникає мотивування – вилікуватись, стати здоровим. Недостатність мотивування бути здоровим у алкоголіків, наркоманів зумовлено деструктивними змінами їхньої нервової системи, які лежать в основі зниження розумових і вольових якостей.

Тому, здоров’я людини – це життєва цінність, яка займає верхній щабель в ієрархічній системі якісних виявів кожної особистості: інтереси, ідеали, гармонія, краса, сутність життя та інше. Іншими словами, стан здоров’я людини впливає і водночас зумовлює всі сторони і сфери життєдіяльності особистості з біологічного, духовного й соціального поглядів. 

При розв’язанні проблеми здоров’я підростаючого покоління на сучасному етапі особливу увагу звертають на співвідношення факторів, які визначають здоров’я людини:

•  На 50% стан здоров’я залежить від способу життя людини в широкому розумінні слова;
•  20% здоров’я визначається впливом навколишнього середовища;
•  20% - спадковістю;
•  10% - медичною допомогою.

Давайте розглянемо більш детально основний фактор, який впливає на здоров’я людини, а саме спосіб її життя. Що ж містить здоровий спосіб життя? Здоровий спосіб життя містить: оптимальний руховий режим, загартування, раціональне харчування, особистісну гігієну, вміння керувати своїм емоційним станом, використання активного відпочинку, чергування праці й відпочинку, відсутність шкідливих звичок. Як доведено провідними вченими однією із найголовніших складових здорового способу життя є оптимальний руховий режим або рухова діяльність. Чому? Для цього нам необхідно дати відповіді на такі питання: Як рухова діяльність впливає на гомеостаз внутрішнього середовища організму? За яких умов збільшуються функціональні резерви організму людини? Як рухова активність впливає на організм людини?

На всіх етапах історичного розвитку суспільства, починаючи з первіснообщинного, людина повинна була бути винятково витривалою і сильною. Напружена фізична праця для первісної людини була визначальним чинником у її боротьбі за існування. Вона зумовила відповідний розвиток інших функції організму, підкоривши їх головній функції – руху.

Фізична робота завжди пов’язана з підвищенням енергетичних затрат і збільшенням засвоєння кисню. Забезпечення цих підвищених вимог призводить до стимулювання функції усіх органів і систем організму і, в першу чергу, серцево-судинної, дихальної, нервової, ендокринної. Таким чином, скорочення скелетних м’язів, спричинене виконанням фізичних вправ, є основним чинником активізації механізмів, спрямованих на збільшення обсягів функціональних резервів киснезабезпечуючих систем, а отже – збереження і зміцнення здоров’я людини. Отже, як бачимо, скорочення м’язів є основним чинником для збереження і зміцнення здоров’я. Які ж функції виконують м’язи? Скелетні м’язи виконують опорно-рухову, інтерорецептивну, депонуючу, теплотворну та насосну функції. Скелетні м’язи як і серцевий м’яз, здатні виконувати роль потужної, постійно діючої присмоктувально-нагнітаючої помпи крові і лімфи. Для виконання своєї нагнітальної функції по перекачуванню крові та лімфи серцевий м’яз мав би бути в 40 разів потужнішим, ніж є. Допомагають серцю рухати кров по судинах поперечносмугасті скелетні м’язи – „внутрішньом’язові серця”. „Внутрішньом’язові серця” функціонують як в умовах фізичних навантажень, так і в стані спокою, що зумовлено постійною мікровібрацією м’язових волокон. Найбільш високі показники роботи периферійних м’язових помп характерні для спортсменів витривалісних видів спорту. Таким чином, регулюючи інтенсивність і обсяг рухової активності, можна направлено змінювати ефективність насосної функції скелетних м’язів, а отже, керувати центральним та периферійним кровообігом, покращувати цим роботу серцево-судинної системи, а значить зміцнювати здоров’я.

Також, загальновідомо те, що в умовах оптимального емоційного збудження людина може виконати значно більший обсяг роботи, ніж в умовах відсутності вольового зосередження. Значно більші можливості мобілізації функцій має фізично натренований організм в порівнянні з нетренованим. Таким чином, резервні можливості організму зростають у процесі систематичних фізичних тренувань в умовах тривалої дії тих чи інших несприятливих чинників довкілля (тепла, холоду, атмосферного тиску тощо). 

Натренована людина відрізняється від нетренованої не лише за обсягом фізіологічних резервів, а і за будовою тіла, розвитком м’язової і кісткової тканин, міцністю і рухливістю зв’язок та суглобів. Виходячи із цього, всі резерви умовно поділяють на функціональні та морфологічні. До складу функціональних резервів входять резерви біологічні (біохімічні та фізіологічні) і соціальні (психічні та спортивно-технічні).

Психічні резерви пов’язані з пусковими (оцінки значимості сигналів до діяльності) і корегуючими (вольові зусилля) механізмами мобілізації функцій. Спортивно-технічні резерви визначаються наявністю рухових і тактичних навичок, спроможністю до їх вдосконалення, ефективністю формування нових навичок на базі старих. Біохімічні резерви лежать в основі ефективності енергозабезпечення діяльності та швидкості відновлення енергоресурсів. Фізіологічні резерви пов’язані із інтенсивністю і тривалістю роботи окремих клітин, органів, систем органів, з досконалістю механізмів нейрогуморальної регуляції функцій. Основною умовою збільшення обсягу фізіологічних резервів організму людини є фізичні тренування. Фізіологічні системи в організмі взаємопов’язані і входять до складу функціональних систем, які зумовлюють вирішення конкретних завдань і досягнення певної мети (П.К. Анохін, 1968, 1975). Для об’єктивної оцінки міри резервів організму людини академік Амосов М.М. (1989) запропонував користуватись терміном „кількість здоров’я”, як сумарної величини резервів легень, серця, нирок, інших органів і організму в цілому, якими володіє конкретна людина. Про рівень резервів окремих органів і систем організму судять за показниками коефіцієнту резерву. Показники рівня фізіологічних резервів систем кровообігу і дихання представлені у таблиці.

Таблиця

Величини фізіологічних резервів кардіореспіраторної системи.

Функціональні показники	Стан спокою	При максимальному навантаженні	Коефіцієнт резерву
Частота серцевих скорочень, ск/хв.	45-60	230	4
Систолічний обсяг кровообігу, л/хв.	50-80	200	4
Хвилинний обсяг кровообігу, л/хв.	4,0-6,0	40	8
Артеріальний тиск, мм.рт.ст.
систолічний	110-120	200	2
діастолічний	60-80	20	2
Частота дихання, дих.цикл/хв.	10-16	80	7
Дихальний обсяг, л/хв.	400-800	3000	6
Хвилинний обсяг дихання, л/хв.	6,0-8,0	200	30
Киснева ємність крові, об. %	17-19	23	1
Споживання кисню, л/хв.	0,25	6	25

Отже, можна зробити висновок про те, що заняття фізичними вправами призводять до збільшення фізіологічних резервів, та усіх резервів взагалі, і як наслідок поліпшується рівень здоров’я особистості.

Фізіологічна природа позитивного впливу на організм людини рухової активності зумовлена складними взаємозалежними і взаємообумовленими зв’язками між м’язовою системою та внутрішніми органами, які полягають у наявності двох типів рефлекторних впливів, а саме з внутрішніх органів на м’язи – вісцеромоторні рефлекси та із м’язів на внутрішні органи – моторно-вісцеральні рефлекси. Посередником у цьому взаємозв’язку є центральна нервова система.

У відповідності до потреб організму в діяльності вегетативних систем (дихання, кровообіг) моторно-вісцеральні рефлекси направлено змінюють (шляхом зміни обміну речовин) функціональний стан цих систем. Так, одночасно зі скороченням м’язів, що виникають при збудженні моторної зони кори мозку, зменшується нервова стимуляція симпатичних волокон, що йдуть до кровоносних судин працюючих м’язів, розширюються капіляри, судини, покращується кровообіг. Слід пам’ятати, що нічого специфічного, безпосередньо направленого проти конкретних захворювань у захисній дії моторно-вісцеральних рефлексів немає: при покращенні обміну речовин і тканинного живлення, ці рефлекси стимулюють фізіологічні процеси, підвищують стійкість органів і систем організму до дії шкідливих чинників довкілля, і відповідно зміцнюють здоров’я.

Важливими чинниками які суттєво впливають на здоров’я індивіда є такі явища, як гіподинамія і гіпокінезія. Це не зовсім тотожні поняття. Гіподинамія – це суттєве відхилення силових навантажень від норми в сторону зменшення. Гіпокінезія – це недостатня рухова активність, суттєве відхилення рухової активності від норми в сторону зменшення. Обмеження рухової активності супроводжується рядом функціональних і морфологічних змін в організмі. Найважливішими наслідками гіпокінезії є: атрофія скелетних і серцевого м’язів (атрофія – часткова смерть живої протоплазми клітини в ще живому організмі), порушення структури і функції м’язів, зв’язок, сухожиль, нервово-м’язових синапсів, зниження функціональної активності ЦНС і залоз внутрішньої секреції, надмірне накопичення в організмі недоокислених продуктів обміну у вигляді молочної кислоти та неорганічних фосфатів, зменшення функціональної активності легень, зменшення загальної кількості крові в організмі, збільшення ваги тіла за рахунок жирових відкладень.

Для порівняння давайте розглянемо таблицю у якій представлено дані щодо впливу фізичного тренування і гіподинамії на організм людини.

Таблиця

Вплив фізичного тренування і гіподинамії на організм людини.

Фізіологічні системи, органи і показники життєдіяльності організму	Зміни, зумовлені тренуванням	Зміни, зумовлені гіподинамією
М’язи	Збільшення м’язів (гіпертрофія)	Зменшення м’язової маси (атрофія або інволюція)
Вегетативна нервова система	Відносна ваготонія, зняття напруження нервової системи, трофотропна направленість обміну речовин.	Відносна симпатикотонія, енерготропна направленість обміну речовин.
Серце і система кровообігу	Економізація роботи серця зі збільшенням обсягу наповнення, зниження ЧСС і артеріального тиску.	Економізація не розвивається, як наслідок, посилюється зношення серцево-судинної системи
Холестерин сироватки крові	Зниження.	Збільшення.
Глюкоза крові	Збільшення, включення в обмін речовин. Поліпшення пристосувальних реакцій.	Зменшення. Погіршення пристосувальних реакцій.
Маса тіла	Зменшення за рахунок жирової тканини.	Збільшення за рахунок жирової тканини (при відсутності обмежень надходження поживних речовин з їжею).

Важливим для практики фізичного виховання є питання визначення рівня соматичного здоров’я школярів, адже знаючи його рівень можна здійснювати конкретні заходи щодо його зміцнення адекватними такому рівню засобами і методами фізичного тренування.

На теперішній час наукою розроблено достатньо велику кількість схем визначення рівня соматичного здоров’я. Це і експрес-тест визначення рівня здоров’я, оцінка здоров’я за віком, оцінка здоров’я за співвідношенням зросту і маси тіла, погіршення стану здоров’я курців, оцінка статичного здоров’я, оцінка динамічного здоров’я за швидкістю відновлення пульсу після дозованого навантаження, оцінка здоров’я за активною м’язовою діяльністю і т.д. Ми з Вами розглянемо найбільш розповсюджені і ефективні з точки зору кількісного виразу „міри” здоров’я методики кількісної експрес-оцінки рівня фізичного здоров’я дітей і підлітків за Г.Л. Апанасенко та методики фізіологічних резервів М.М. Амосова.

Визначення рівня здоров’я за Г.Л. Апанасенко.

Зазначена методика передбачає визначення: життєвого і силового індексів, індексів Робінсона і Руф’є, а також зросто-вагового співвідношення за оціночними таблицями. З цією метою вимірюються:

•  ЖЄЛ – за допомогою сухого портативного спірометра з двох спроб, інтервал між спробами становив 15 секунд, реєструється кращий результат;
•  артеріальний тиск за загальноприйнятою методикою з використанням серійного сфігмоманометра;
•  сила згиначів кисті за допомогою медичного кистьового динамометра  з двох спроб, інтервал між спробами 30 секунд, фіксується кращий результат з точністю до 0,5 кг;
•  ЧСС визначається пальпаторно з підрахунком кількості скорочень за 15 секунд;
•  дані для розрахунку індексу Руф’є визначаються у три етапи: вимірюється ЧСС за 15 секунд у положенні сидячи у стані спокою (ЧСС1). Після цього учень за 45 секунд виконує 30 повних присідань з винесенням рук уперед. Одразу ж після цього вимірюється частота серцевих скорочень у перші 15 секунд після навантаження (ЧСС2). На третьому етапі визначається ЧСС на 45-ій секунді відпочинку першої хвилини після навантаження (ЧСС3).

На підставі отриманих даних розраховуються відповідні індекси:

•  життєвий індекс: Ж.І. = ;
•  силовий індекс: С.І. = ;
•  індекс Руф’є: І.Р. = ;
•  індекс Робінсона: Р.І. = ;
•  оцінка зросто-вагового співвідношення здійснюється за спеціальними таблицями.

Таблиця

Експрес-оцінка фізичного здоров’я школярів 7-16 років

Найменування показника	Одиниці вимірювання	Оцінка фізичного здоров’я
				Низька	Нижче середнього	Середня	Вище середнього	Висока
Життєвий індекс	мл/кг, бали	45 (0)	46-50 (1)	51-60 (2)	61-69 (3)	70 (4)
Силовий індекс	%, бали	45 (0)	46-50 (1)	51-60 (2)	61-65 (3)	66 (4)
Індекс Робінсона	бали	101 (0)	100-91 (1)	90-81 (2)	80-75 (3)	74 (4)
Відповідність маси довжині тіла	кг/см, бали	(-3)	(-2)	(-1)	(0)	(0)
Індекс Руф’є	бали	14 (-2)	13-11 (-1)	10-6 (2)	5-4 (5)	3 (7)
Сума балів	бали	2	3-5	6-10	11-12	13

Визначення рівня здоров’я за коефіцієнтом резерву. Академік М.М. Амосов (1989) пропонує оцінювати рівень здоров’я за коефіцієнтом резерву. Згідно з концепцією вченого, здоров’я – це сума резервних потужностей основних систем (нервової, дихальної, серцево-судинної та ін.), це стійкість організму до агентів, що викликають патологію (резерви гомеостазу – відношення максимального рівня специфічної функції до її рівня в стані спокою). Межі експериментальних умов, у яких може існувати організм, визначаються обсягом резервів, і передусім енергетичних. Чим більший обсяг резервів, тим стійкіші клітини організму до дії ушкоджу вальних агентів, до порушення гомеостазу.

Коефіцієнт резерву (КР) або рівень здоров’я – це величина, яка вказує на можливість максимального посилення рівня функціонування даної фізіологічної системи щодо рівня її функціонування в стані спокою. Так, якщо хвилинний об’єм дихання у досліджуваного учня в стані спокою 8,4 л/хв. (частота дихання – 14, дихальний об’єм 0,6л) то КР (рівень здоров’я) за даним показником становитиме 14,2 (120:8,4). Отже, ХОД  у обстежуваного в експериментальних умовах може бути збільшеним у 14,2 рази, що і вказує на його рівень здоров’я за даним показником системи дихання.

Яких же вимог слід дотримуватись для того щоби ефективно вирішувати оздоровчі завдання на кожному уроці і на серії уроків фізичної культури в школі? В першу чергу необхідно дотримуватись таких вимог:

•  використовувати засоби і методи, оздоровча цінність яких науково доведена;
•  планувати педагогічні впливи на основі ретельного врахування можливостей дітей і підлітків;
•  забезпечувати єдність лікарсько-педагогічного контролю і самоконтролю.

В залежності від завдань, які вирішуються тією чи іншою формою оздоровчих фізичних вправ їх поділяють на розвиваючі, підготовчо-стимулюючі, відновні.

До розвиваючих форм ОФВ відносять: урок фізичної культури, тренування в групі здоров’я та самостійні заняття фізичними вправами.

До підготовчо-стимулюючих форм ОФВ відносять: ранкову гігієнічну зарядку, зарядку після обіднього сну, вправи перед початком роботи.

До відновних форм ОФВ відносять: прогулянки, туристичні походи на невеликі відстані, фізкультпаузи, фізкультхвилинки, малорухливі ігри.

До структури, змісту і нормуванню навантажень розвиваючих форм занять ОФВ ставляться такі гігієнічні вимоги:

•  на кожному занятті повинен бути отриманий негайний тренувальний ефект, достатній для формування в майбутньому необхідного (нормативного) кумулятивного ефекту щодо розвитку окремих рухових здібностей;
•  з метою профілактики можливого негативного впливу фізичних вправ на здоров’я (перенапруження, травми) структура, зміст і величина фізичних навантажень кожного заняття повинні бути оптимальними;
•  інтервали між заняттями повинні бути приблизно однаковими і проводитись в один і той же період дня.

Особливості проведення уроку фізичної культури.

Підготовча частина. Найбільш сприятливі умови для ефективної роботи м’язів створюються тоді, коли їх температура досягає приблизно +38С. При цьому знижується в’язкість м’язів, зменшуються втрати енергії на внутрішньом’язове тертя, підвищується еластичність м’язів і зв’язок, знижується можливість їх пере розтягнень і пошкоджень (розривів). Для цього необхідно проводити розминку. Розминка, як складова підготовчої частини уроку повинна включати гімнастичні вправи на усі суглоби з помірним зусиллям та розтягненням. Також необхідно виконання циклічних вправ (біг, ходьба), які сприяють активізації функцій киснезабезпечуючих систем. Оскільки період впрацьовування кардіореспіраторної системи триває більше трьох хвилин, тривалість виконання циклічних вправ повинна бути не менше 5-6 хвилин, інтенсивність навантаження близько 50% від величини максимального споживання кисню, що дорівнює приблизно ЧСС 150-160 уд/хв.

Основна частина. Необхідно забезпечити належний тренувальний ефект щодо розвитку рухових здібностей, тому необхідно дотримуватись таких правил:

•  на одному занятті доцільно одночасно розвивати декілька рухових здібностей (комплексність занять). Адже лише гармонійність (всебічність) фізичної підготовленості відповідає вимогам міцного здоров’я;
•  обсяг навантажень, направлених на розвиток тієї чи іншої рухової здібності, повинен бути достатнім для досягнення виразного негайного і відставленого тренувального ефектів. Тренування аеробних механізмів енергозабезпечення досягається навантаженням інтенсивністю за ЧСС 170 мінус вік в роках. Обсяг навантажень 10-20 хвилин. При тренуванні силової витривалості ефективними є вправи близькі за інтенсивністю до максимальних, з короткими інтервалами між серіями;
•  навантаження варто чергувати за інтенсивністю щодо впливу на серцево-судинну систему (за ЧСС), за характером енергозабезпечення (аеробні, анаеробні), за направленістю щодо впливу на певні м’язові групи.

В заключній частині уроку використовують комплекс спеціальних вправ (на розслаблення, дихальні), направлених на активізацію відновних процесів в організмі та зменшення збудження нервової системи. Роль цієї частини заняття значно зростає після виконання інтенсивних циклічних вправ, які призводять до виразного перерозподілу крові. Після припинення таких навантажень ЧСС і хвилинний обсяг кровообігу ще протягом 3-5 хв. залишається підвищеним. Для того щоб значна частина крові не затрималась на периферії і не розвинулась внаслідок цього серцево-судинна недостатність із подальшою втратою свідомості (гравітаційний шок) необхідно продовжувати рух (заминку), а при не можливості виконувати роботу – лягти і підняти ноги вгору. Це сприятиме притоку крові з периферії до правого передсердя.

Підготовчо-стимулюючі форми ОФВ. Найбільш поширеною формою є ранкова зарядка. Її основним завданням є стимулювання функції організму для переходу до нового, більш високого рівня активності після сну. Вправи ранкової зарядки сприяють активізації функції сухожилків, зменшують в’язкість м’язів, посилюють периферійний і центральний кровообіг, активізують дихання. Скорочення і розслаблення м’язів, рефлекторно посилюючи мозковий кровообіг, підвищують працездатність нервової системи; скорочення діафрагми і м’язів черевного пресу посилює функцію шлунково-кишкового тракту.

Відновні форми ОФВ. В основі позитивного впливу відновних форм ОФВ лежить механізм активного відпочинку, який полягає у відновленні функцій втомлених органів і систем після роботи і який проходитиме більш швидко за умови активізації тих органів і систем, які під час основної роботи були менш активними (бездіяльними). Для м’язів, які тривалий час знаходяться без дії, рекомендуються вправи на розтягування. При робочих позах, які можуть призвести до порушень постави, варто виконувати  вправи на розтягування хребта. Для активізації функції кардіореспіраторної системи та більш швидкого виведення продуктів обміну із тканин, використовують циклічні вправи аеробної спрямованості. При розумовій праці, і як наслідок втомі, виконують різні рухи головою, рухи очей, вправи з напруженням м’язів шиї, спини, живота.

Фізкультурні паузи проводяться протягом 5-7 хвилин після кожних 45 хвилин розумової праці. Режим виконання фізкультхвилинок для учнів початкових класів (через 20 хвилин роботи) складаються із двох-трьох вправ: потягування, присідання, нахили, крутіння головою.    

Рухливі ігри на великих перервах бажано проводити на свіжому повітрі протягом 20-30 хвилин. Їх мета – активний відпочинок, відновлення розумової працездатності, профілактика гіподинамії. Інтенсивність навантажень – помірна (ЧСС до 130 уд/хв.), моторна щільність – висока (80% і більше).

Гігієнічні вимоги, яких належить дотримуватись при нормуванні навантажень в тижневому циклі занять ОФВ полягають у наступному:

•  протягом тижня має бути не менше двох розвиваючих занять, а краще три (три заняття на тиждень по 60 хв. дають більший тренувальний ефект, ніж два рази на тиждень по 90 хв.);
•  інтервали між заняттями при 2-4 разових заняттях на тиждень повинні бути приблизно однаковими. При двохразових заняттях перший інтервал між тренуваннями не повинен перевищувати чотирьох діб (96 год), другий – трьох діб (72 год). При трьох разових заняттях – два з них повинні проводитись з інтервалом більше 48 годин і одне через 72 години; при чотирьохразових – три інтервали по 48 годин і один – 24 години;
•  заняття бажано проводити в один і той же період дня;
•  щоденно проводитись ранкова гігієнічна зарядка і прогулянка перед сном, раз в тиждень – туризм вихідного дня.

Загалом заняття оздоровчими фізичними вправами повинні відповідати таким загальним вимогам: неперервність, комплексність, адекватність.

Неперервність – фізичне виховання має відбуватись протягом усього життя і особливо в період інтенсивного росту і формування організму. Якщо діти в будь-якому віковому періоді не отримали нормативної дози рухової активності, то в наступні періоди компенсувати прогаяне неможливо.

Комплексність – це паралельний і одночасний розвиток усіх рухових здібностей – загальної витривалості, сили, швидкості, гнучкості і т.д.

Адекватність – відповідність фізичних вправ стану здоров’я, віку, статі тих хто займається. Фізичні навантаження не повинні перевищувати функціональних можливостей організму, тобто не повинні приносити шкоди здоров’ю, і разом з тим їх величина має бути достатньою для попередження гіподинамії і досягнення модельних показників фізичного розвитку і фізичної підготовленості.

Під час складання програм оздоровчих занять необхідно дотримуватись наступних вимог, щодо розвитку рухових здібностей із метою досягнення кумулятивного тренувального ефекту, а саме:

•  Наступне заняття для розвитку швидкісних та координаційних здібностей слід починати не пізніше 48 годин; для розвитку силових та швидкісно-силових здібностей слід починати не пізніше 72 годин; для розвитку витривалості слід починати не пізніше 96 годин; вправи на гнучкість слід виконувати на кожному занятті.

Для складання фізкультурно-оздоровчих програм слід дотримуватись кроків: 1) Оцінити рівень фізичного розвитку; 2) Оцінити рівень соматичного здоров’я; 3) Оцінити функціональний стан кардіореспіраторної системи; 4) Оцінити рівень фізичної підготовленості; 5) Оцінити рівень фізичної працездатності; 6) Оцінити показники захворюваності; 7) Обрати спрямованість фізкультурно-оздоровчих занять, сформулювати задачі занять, обрати засоби, форми, методи занять; 8) Підібрати комплекси вправ, визначити дозування навантажень на кожному занятті та серії занять; 9) Обрати контрольні нормативи.

PAGE  1