18214

Організаційно-методичні особливості проведення уроку фізичної культури в школі

Лекция

Физкультура и спорт

Змістовий модуль 5 Тема 11. Організаційнометодичні особливості проведення уроку фізичної культури в школі. План. Зміст навчальної дисципліни Фізична культура€. 1.1. Аналіз шкільної базової програми Основи здоров’я та фізична культура€ Київ 2001 року. ...

Украинкский

2013-07-07

183.5 KB

6 чел.

Змістовий модуль 5

Тема 11. Організаційно-методичні особливості проведення уроку фізичної культури в школі.

План.

  1.  Зміст навчальної дисципліни „Фізична культура”.

1.1. Аналіз шкільної базової програми „Основи здоров’я та фізична культура”, Київ, 2001 року.

  1.  Особливості методики навчання рухових дій школярів.

2.1. Мета, завдання, спрямованість навчальної діяльності школярів.

2.2. Компоненти навчання руховим діям школярів.

2.3. Структура процесу навчання руховим діям (готовність учнів, характеристика етапів).

2.4. Основні методичні напрямки навчання рухових дій школярів (репродуктивний, частково-пошуковий, власне пошуковий). Характеристика, порядок сполучення методів.

2.5. Психологічні основи навчання на уроках фізичної культури (увага та способи підтримання уваги на уроках фізичної культури, виховання інтересу до занять фізичними вправами, фактори що сприяють підвищенню активності школярів на уроках фізичної культури).

  1.  Особливості розвитку рухових здібностей школярів.

3.1. Основні вимоги до розвитку рухових здібностей молодших школярів.

3.2. Особливості розвитку координаційних здібностей.

3.3. Особливості розвитку швидкісних та швидкісно-силових здібностей.

3.4. Особливості розвитку силових здібностей.

3.5. Особливості розвитку витривалості.

  1.  Контроль за навчальною діяльністю школярів.

  1.  Зміст навчальної дисципліни „Фізична культура”.

1.1. Аналіз шкільної базової програми „Основи здоров’я та фізична культура”, Київ, 2001 року.

Як Ви вже знаєте із попередньої лекції, одним із найважливіших документів, згідно вимог яких відбувається організація і проведення занять із фізичної культури в школі, а також визначається зміст таких занять – є шкільна базова програма „Основи здоров’я і фізична культура”, яка була рекомендована Міністерством освіти і науки України, як загальнодержавна програма у 2001 році у м. Києві. Для Вас вчителів початкових класів це є визначальним документом на основі якого Ви будете проводити заняття із предмету „Фізична культура” із дітьми 1-4 класів. Навчальна програма із предмету „Основи здоров’я і фізична культура” для 1-11 класів ЗОШ, 2001р., складається із таких розділів, як: основи знань, практичні уміння та навички, матеріал для обов’язкового повторення і домашніх завдань, контрольні навчальні нормативи і вимоги, обов’язковий комплексний тест оцінки стану фізичної підготовленості. Розділ „Практичні уміння та навички” містить такі підрозділи в 1-4 класах, як: гімнастика, рухливі ігри, елементи спортивних ігор, легка атлетика, плавання, туризм. Кожен із підрозділів програми розписаний по темам, які необхідно пройти, а також чітко визначено кількість годин для проходження навчального матеріалу по кожній темі. На основі даної програми Ви здійснюєте перспективне, поточне та оперативне планування. Також, особливої уваги вимагає розділ „Основи знань”. У цьому розділі визначено зміст спеціальних фізкультурно-спортивних знань, до яких відносять: а) знання, що сприяють організації учнів і їх безпеці в процесі фізичного виховання; б) знання медико-біологічного характеру та знання, які необхідні для практичного засвоєння вправи; в) знання з організації й методики проведення занять фізичними вправами. Розділи „Контрольні навчальні нормативи і вимоги”, та „Обов’язковий комплексний тест оцінки стану фізичної підготовленості” визначають зміст, критерії, методику перевірки успішності в оволодінні учнями навчальним матеріалом (оволодінні теоретичними знаннями та руховими уміннями та навичками по кожному із розділів навчальної програми), а також рівня їхньої фізичної підготовленості (розвитку рухових здібностей).

  

  1.  Особливості методики навчання рухових дій школярів.

2.1. Мета, завдання, спрямованість навчальної діяльності школярів.

2.2. Компоненти навчання руховим діям школярів.

2.3. Структура процесу навчання руховим діям (готовність учнів, характеристика етапів).

2.4. Основні методичні напрямки навчання рухових дій школярів (репродуктивний, частково-пошуковий, власне пошуковий). Характеристика, порядок сполучення методів.

2.5. Психологічні основи навчання на уроках фізичної культури (увага та способи підтримання уваги на уроках фізичної культури, виховання інтересу до занять фізичними вправами, фактори що сприяють підвищенню активності школярів на уроках фізичної культури).

Як Ви знаєте із лекційних занять попереднього третього курсу, на уроках фізичної культури вирішується три групи завдань, а саме: виховні, оздоровчі та освітні. Давайте більш детально розглянемо на цій лекції виховні та оздоровчі завдання фізичного виховання в школі, які зрозуміло конкретизуються на кожному окремому уроці. Освітні завдання полягають в тому, щоби:

  •  Зробити надбанням кожного базові науково-практичні знання, нагромаджені в сфері фізичної культури;
  •  Забезпечити раціональне формування індивідуального фонду рухових умінь і навичок, необхідних у житті, та довести їх до необхідного рівня досконалості;
  •  Навчити кожного застосовувати набуті знання і навички у повсякденному житті з метою самовдосконалення.

Отже, як бачимо із визначень, освітні завдання включають в собі дві підгрупи завдань, а саме: це озброєння учнів теоретичними знаннями в галузі фізичної культури і спорту та озброєння учнів необхідним фондом рухових умінь і навичок. Давайте розглянемо більш детально процес навчання учнів новим руховим діям та передачі їм нових відомостей і відповідно набуття ними нових знань.

Як відомо навчання – це складова частина педагогічного процесу. Навчання здійснюється під час взаємодії вчителя і учня. Діяльність педагога називається викладанням, а діяльність учня – навчанням. Процеси навчання та викладання чітко розмежовані і виконують тільки їм притаманні функції, а саме: функції педагога це – передача знань, умінь, навичок, керівництво процесом їх засвоєння, розумовий та фізичної розвиток дітей, що займаються; функції учнів це – сприйняття, осмислення, переробка отриманої інформації, накопичення рухового досвіду.

Як зазначають відомі теоретики в галузі фізичного виховання, оволодіння руховою дією починається із формування системи знань про параметри характеристик техніки та варіантах її виконання. Знання прийнято розглядати як узагальнене відображення у людській свідомості об’єктивного світу, оточуючого середовища. В процесі навчання діти набувають різноманітні знання. Так, діти 1-4 класів за програмою мають знати: правила поведінки у фізкультурному залі, режим дня і особисту гігієну, значення фізичних вправ для здоров’я людини і т.д. (це для першого класу) далі складніше.

В педагогічній практиці фізичного виховання дітей і підлітків розрізняють два види знань: наочно-чуттєві знання та словесно-логічні знання.

Наочно-чуттєві знання виступають у формі різноманітних уявлень (зорових, слухових, вестибулярних, чуттєвих, смакових і т.д.). На основі уявлень формується загальний образ рухової дії, що вивчається. Це елементарний рівень знань. Наприклад, образ техніки перекиду вперед, який буде складатися із уяви про вихідне положення тіла, розміщення окремих частин тіла під час виконання перекиду вперед, про кінцеве положення тіла після виконання вправи. На початковому етапі навчання ведучими в цьому комплексі уявлень є зорові уявлення. По мірі підвищення рівня оволодіння руховою дією знання переходять також на більш високий рівень, а саме словесно-логічний.

Словесно-логічні знання виступають у формі понять, законів, закономірностей, теорій і сприяють глибокому пізнанню сутності техніки фізичних вправ, її характеристик.

Процес оволодіння знаннями складається із таких етапів: сприйняття інформації та її осмислення → запам’ятовування → використання на практиці. У відповідності до наведеного процесу формування знань професором В.П. Безпалько була розроблена чотирьох рівнева класифікація рівнів засвоєння навчального матеріалу. Перший рівень – рівень ознайомлення. Для цього рівня є характерним уміння узнавати, розпізнавати, об’єкти вивчення без глибоких знань про їх властивості та характеристики. Другий рівень – репродукції. Йому притаманна і відповідна діяльність – відтворююча, репродуктивна. Учень на даному рівні може з більшою або меншою точністю відтворити зміст підручника, пояснення викладача. Третій рівень – гностичних умінь. Цей рівень передбачає те, що учень вміє використовувати і застосовувати отриману інформацію на практиці, для вирішення пізнавальних завдань по завчасно засвоєному зразку. Четвертий рівень – трансформації або переносу. Цьому рівню притаманні елементи творчості в навчальній діяльності учня.

Ефективність методики формування знань буде вищою за умови, якщо: 

  •  спочатку формуються знання про сутність рухового завдання і можливості його вирішення, а потім переходять до оволодіння руховою дією;
  •  широко використовуються міжпредметні зв’язки, обсяг і зміст матеріалу відповідає вікові учнів, адекватно підібрані форми й методи викладання навчального матеріалу;
  •  основним методом повідомлення знань є метод вербальної дії у поєднанні з методом демонстрації, чіткий та своєчасний контроль за навчальною діяльністю учнів.

Тепер давайте більш детально розглянемо другу складову освітніх завдань, а саме формування рухових умінь і навичок. В педагогічному аспекті рухові уміння і навички слід розглядати, як набуту можливість виконувати рухову дію. Така можливість виникає лише на основі:

  •  знань про спосіб виконання фізичної вправи (рухової дії);
  •  наявності в дитини попереднього рухового досвіду та певного рівня рухової підготовленості;
  •  багатократного повторення рухової дії.

З точки зору управління рухами, рухові уміння і навички характеризують різний рівень оволодіння руховою дією. Давайте визначимо, що ж таке рухове уміння і рухова навичка.

Рухове уміння це такий рівень оволодіння руховою дією, за якого управління рухами відбувається за активною участю мислення. Характерними ознаками рухового уміння є:

  •  управління рухами відбувається неавтоматизовано, свідомість учня контролює кожен рух;
  •  притаманна невисока швидкість виконання руху, рух виконується неекономно, нестабільно, присутні зайві рухи та помилки;
  •  в подальшому оволодінні руховою дією переходить в навичку.

Рухова навичка це такий рівень оволодіння руховою дією, за якого управління рухами відбувається автоматизовано, а свідомість учня звільняється від безпосереднього управління нею. Характерними ознаками рухової навички є: 

  •  автоматизоване управління рухами, свідомість звільняється від контролю за кожним рухом, але спрямована на ключові компоненти структури рухів, на творчому вирішенні рухового завдання;
  •  притаманна злитність рухів, відсутність зайвого напруження м’язів, висока швидкість виконання, легкість, економічність, точність рухів, стабільність і вірність виконання рухів у стані втомленості та під час активної протидії суперників, твердість запам’ятовування рухової дії.

З окремих навичок формується уміння виконувати цілісну рухову діяльність, або уміння вищого порядку. Рухові уміння вищого порядку характеризуються такими ознаками, як:

  •  уміння вищого порядку в навичку не переходять;
  •  проявляються в ситуативних умовах і залежать від дій партнерів і суперників, зовнішніх умов;
  •  характерні варіативність, творчість діяльності, стійкість до несприятливих внутрішніх та зовнішніх умов, виконання дій на тлі втоми, висока індивідуалізація діяльності, можуть перебудовуватись у ході діяльності.

Аналіз участі свідомості у формуванні і закріпленні рухової дії дозволяє визначити три фази усвідомлення цих дій: а) мала усвідомленість внаслідок „туманного” уявлення про вправу; б) відносно повна усвідомленість рухової дії та окремих рухів внаслідок формування цілісного уявлення про вправу і розвитку здатності диференціювати параметри руху; в) часткова усвідомленість як наслідок автоматизації рухової дії та переключення уваги на умови виконання.

В загальному схему оволодіння руховими діями можна виразити схематично.

       

Разом з тим, вивчення кожної рухової дії підпорядковується загальній схемі процесу навчання, в якій виділяють такі основні компоненти: знання1→уява→уміння→навичка→знання2. Одночасно кожен з цих компонентів визначає рівень засвоєння техніки рухової дії. У шкільному фізичному вихованні структуру навчання доцільно будувати у три етапи: розучуванні рухової дії, засвоєнні рухової дії, закріпленні рухової дії.

Перед тим як розглянути кожен із етапів, давайте зупинимось на тому, коли вчитель повинен почати процес навчання. На початку вивчення рухової дії вчитель повинен встановити готовність учня до такої діяльності. Для цього необхідно оцінити його фізичну, рухову, психологічну готовність.

Фізична готовність до засвоєння рухової дії означає наявність в учня необхідного рівня розвитку рухової здібності або декількох рухових здібностей, від яких залежить успіх у засвоєнні нової рухової дії.

Рухова готовність до засвоєння рухової дії характеризується попереднім руховим досвідом учня, вмінням виконувати окремі елементи, що входять до складу нової рухової дії.

Психологічна готовність до засвоєння рухової дії характеризується формуванням в учня необхідної мотивації до навчання та розвиток вольових якостей.

Як вже зазначалося раніше, процес навчання будується у три етапи. В чому ж полягає мета, завдання та особливості першого етапу, етапу розучування рухової дії? Мета - засвоєння вправи у загальних рисах і в основному варіанті (формування уміння). Завдання - створити цілісне попереднє уявлення про вправу й осмислити її суть, визначити руховий досвід учнів, домогтись виконання вправи загалом, усунути зайві рухи які її спотворюють. Основними методами на першому етапі навчання рухових дій будуть: вивчення вправи в цілому і по частинах, метод мовної дії та метод демонстрації.

Мета другого етапу, етапу засвоєння рухової дії – деталізоване, відносно досконале засвоєння рухової дії. Завдання – поглибити розуміння закономірності виконання рухової дії, уточнити техніку щодо індивідуальних можливостей учнів, посилити самоконтроль, домогтись правильного виконання вправи, створити передумови варіативного виконання вправи. Основними методами на другому етапі навчання рухових дій будуть: метод мовної дії, метод демонстрації із переважним застосуванням опосередкованої наочності, метод ідеомоторного тренування, змагальний метод.

Мета третього етапу, етапу закріплення рухової дії – забезпечити практичне застосування набутої навички. Завдання – закріпити навичку, зробити її придатною до використання в життєдіяльності, забезпечити варіативність, забезпечити індивідуалізацію виконання вправи, досягти відповідності техніки виконання вправи рівневі розвитку рухових здібностей учнів. Основними методами на третьому етапі будуть: метод стандартно-повторної (інтервальної) вправи, метод стандартно-варіативної вправи, методи змагальний та ігровий.

Навчання буде більш результативним і ефективним лише у тому випадку, коли вчитель здійснює безпосереднє управління процесом навчання. Давайте розглянемо складові процесу управління навчання руховим діям. Процес управління не можливий без детального планування, яке передбачає визначення змісту навчальних занять, підбору методів, засобів, постановки мети і завдань навчання, контролю, конкретизації таких завдань у часовому аспекті. Процес управління здійснюється у три етапи, кожен з яких має свою мету і завдання.

Назва етапів процесу управління навчання рухових дій

Завдання етапів

Попередній етап підготовки

Безпосередній етап підготовки

Етап реалізації навчальних завдань

1. Визначити обсяг рухових дій, які будуть вивчатися протягом усього часу навчання в школі, і на кожний рік окремо за розділами.

2. Визначити рівень оволодіння руховими діями по розділах.

3. Визначити терміни і методи контролю, розробити вимоги, щодо визначення якісного рівня оволодіння руховими діями.

1. Визначити конкретні навчальні завдання по оволодінню руховими діями учнями на окремий урок та серію уроків по розділах програми.

2. Складання динамічної програми навчання кожної рухової дії по кожному розділу.

3. Добір методів, засобів, організаційно-методичне, матеріальне забезпечення процесу навчання рухових дій.

4. Визначення системи контролю.

1. Забезпечити отримання термінової інформація про хід процесу навчання на кожному занятті.

2. Розробити критерії, за допомогою яких здійснюється кількісне визначення рівня відхилення ходу навчання від запланованого.

3. Розробити засоби і методи корекції ходу процесу навчання. Визначити критерії оцінювання навчальної діяльності учнів.

В практиці навчання рухових дій школярів у певній послідовності використовують основні методичні напрямки передачі навчальної інформації. До таких методичних напрямків відносять: репродуктивний, частково-пошуковий, власне пошуковий. Давайте розглянемо кожен із них більш детально.

Зміст репродуктивного напрямку передачі навчальної інформації полягає в тому, що педагог повідомляє учням у готовому вигляді мету, завдання, програму, конкретні способи виконання рухових дій, критерії контролю та оцінки їх результативності. Також формує мотиви навчальної діяльності, а також викладає знання у закінченому вигляді. За такого підходу активність дітей і учнів зводиться лише до запам’ятовування та точного відтворення рухових дій.

Частково-пошуковий методичний напрямок передбачає повідомлення педагогом лише частки навчального матеріалу (знань), а також він визначає зміст, форми і послідовність майбутніх дій. Решта знань, форми дій, та їх зв’язок із засвоєним педагог дає можливість вияснити, перевірити та обґрунтувати самим учням. Особливість цього напрямку полягає в тому, що учням висуваються для рішення часткові проблемні завдання, рішення яких вимагає певної дослідницької роботи, самостійних інтелектуальних зусиль, пов’язаних із ними більш складних вольових проявів та емоційних реакцій.

Характерною особливістю власне-пошукового методичного напрямку передачі навчальної інформації є те, що учням надається повна самостійність для вирішення проблемних завдань, включаючи і планування своїх дій, визначення засобів і методів, аналіз результатів, контроль.

Характер поєднання методів навчання визначається такими компонентами навчальної діяльності як: завданнями учбово-виховної роботи, особливостями дітей і підлітків, особливостями навчального матеріалу, зовнішніми умовами у яких відбувається навчальний процес.

З метою підвищення та підтримання довільної уваги учнів на уроках фізичної культури у педагогічній діяльності використовуються наступні методичні прийоми, а саме: на протязі всього уроку підтримують дисципліну, швидко виявляють призвідника порушення; під час постановки завдань уроку – чітко визначають мету і завдання уроку, поділяючи поурочне завдання на етапи, перевіряють чи зрозуміле завдання уроку учням чи усвідомлена ними мета уроку; під час пояснення нового матеріалу – розкривають логічний зв’язок між окремими завданнями, не просто пояснюють матеріал, а розмірковують над найефективнішим способом вирішення завдання, задають питання учням, втягують їх в процес свого мислення, дають пояснення бадьорим голосом, не затягують пояснення, не перетворюють його у довгий монолог; під час виконання учнями навчального завдання – вибирають оптимальний темп роботи для кожної групи учнів, планують оптимальний обсяг роботи на урок, вводять змагальні моменти та ігри в процесі уроку, підкреслюють важливість дій, які учні виконують на уроці, показують різноманітні варіанти виконання певної вправи, зарання готують місце для проведення занять, вчасно усувають причини негативного відношення учнів к вправам, що розучуються

До факторів, які призводять до підвищення емоційності уроку та сприяють виникненню радості у школярів, які виконують фізичні вправи, відносять: доброзичливе і водночас вимогливе ставлення вчителя до учнів, використання ігрового та змагального методів, використання різноманітних засобів та методів організації діяльності учнів на уроках.  

Повертаючись до завдань, які вирішуються на уроках фізичного виховання, необхідно зазначити те, що однією із важливих груп, є завдання оздоровчого характеру. До них відносять і розвиток рухових здібностей школярів.

Рухові здібності це сукупність морфофункціональних та психофізіологічних властивостей людини, які забезпечують їй успіх у певному виді діяльності. Розрізняють актуальні і потенціальні рухові здібності.

Актуальні рухові здібності це здібності, які можуть бути проявлені в теперішній час і в теперішніх умовах.

Потенціальні рухові здібності це здібності, які є в наявності у людини і знаходяться в латентному (прихованому) стані і можуть бути „проявлені” або розвинуті спеціально організованою тренувальною діяльністю.

Процес розвитку рухових здібностей підпорядкований ряду закономірностей і принципів, які у свою чергу отримали назву „специфічних” принципів фізичного виховання тому, що притаманні тільки процесу фізичного виховання. Збільшення показників рухових здібностей залежить від двох основних умов: природних змін та цілеспрямованих педагогічних дій. Давайте більш детально розглянемо специфічні принципи фізичного виховання або принципи розвитку рухових здібностей і закономірності розвитку рухових здібностей.

До основних принципів належать: принцип безперервності тренувального процесу, системності змін навантаження і відпочинку, принцип поступового збільшення тренувальних навантажень та адаптаційного збалансування їх динаміки, принцип циклічності, принцип вікової адекватності.

Основний зміст принципу безперервності тренувального процесу, системності змін навантаження і відпочинку полягає в тому, що збільшення показників кожної рухової здібності можливе лише за умови постійного тренування. Ця постійність має бути присутня як в кожному занятті так і в серії занять. В першому випадку, мова йдеться про величину тренувального навантаження. Вона має бути оптимальною і призводити до необхідних змін у діяльності організму (термінового тренувального ефекту). В другому випадку розуміється позитивне накопичення результатів кожного окремого заняття в єдиний результат (кумулятивний тренувальний ефект). Другою складовою принципу є наявність відпочинку. Відпочинок це процес відновлення функціональних можливостей організму. Розрізняють види відпочинку під час одного тренувального заняття (ординарні, жорсткі, та мінімакс) та види відпочинку між тренувальними заняттями (жорсткий – нове заняття починається на фоні недовідновлення, повний – нове заняття починається на фоні повного відновлення, суперкомпенсаторний – нове заняття починається тоді, коли організм знаходиться у фазі підвищеної працездатності).

Принцип поступового збільшення навантажень та адаптаційного збалансування їх динаміки виражається в необхідності постійного збільшення величин тренувальних навантажень. Збільшення тренувальних навантажень можливе лише за умови пристосування організму (адаптації) до попередніх. Збільшення тренувальних впливів без стійкої адаптації організму до попередніх, призводить до „перетренування”, яке негативно впливає на функціональні можливості організму дітей і підлітків, а також погіршує стан здоров’я та фізичної підготовленості, зменшує можливості організму до опору негативним чинникам зовнішнього середовища. В залежності від завдань процесу розвитку рухових здібностей використовують декілька шляхів збільшення величин навантажень: сходинкоподібний, лінійноподібний, хвилеподібний.

Принцип циклічності полягає у повторенні різноманітних компонентів фізичного виховання.

Принцип вікової адекватності полягає у наявності таких періодів у розвитку організму дитини, які характеризуються уповільненими або прискореними ростовими процесами, і таке явище отримало назву „гетерохронності”. Наявність таких процесів обумовлює виникнення найбільш сприятливих (сенситивних, чутливих) періодів розвитку певної рухової здібності, який, як правило припадає на період прискорення розвитку рухової функції і характеризується підвищеними адаптаційними можливостями організму, і навпаки, деякі рухові здібності в періоди уповільненого розвитку знаходяться в „критичному” тобто несприятливому періоді для їх розвитку. Такі періоди визначені для кожної рухової здібності, і які ми розглянемо нижче.

Також, для ефективного здійснення процесу розвитку рухових здібностей слід дотримуватись і враховувати ряд основних закономірностей, які лежать в його основі і визначають його успішність.   

Провідним фактором розвитку рухових здібностей є рухова діяльність, спрямована на удосконалення психофізіологічної природи людини.

Основа закономірності залежності розвитку рухових здібностей від режиму рухової діяльності полягає у наявності фазових коливань працездатності людини (фазу зниженої працездатності, фазу повного відновлення працездатності, фазу над відновлення працездатності). В залежності від того у якій фазі відпочинку починається робота, виділяють три режими рухової активності, яка оказує різний вплив на розвиток рухових здібностей.

Режим рухової діяльності це робота, яка пов’язана із виконанням фізичних вправ та інтервалів відпочинку між ними в рамках одного заняття або в системі занять.

Розвитку витривалості сприяє режим рухової активності коли кожна наступна вправа на занятті повторюється через короткі інтервали відпочинку (у фазі недовідновлення працездатності).

Розвитку швидкості, силових та координаційних здібностей сприяє режим рухової активності коли кожна наступна вправа виконується через такі інтервали відпочинку, які забезпечують повне відновлення працездатності (фаза повного відновлення працездатності).

Збільшення показників сили та швидкості і зменшення показників витривалості відбувається за такого режиму рухової активності коли кожна наступна вправа виконується через більш тривалі інтервали відпочинку (фаза підвищеної працездатності).

Розвиток рухових здібностей проходить такі етапи, як етап підвищеного рівня розвитку рухових здібностей, етап досягнення максимальних показників розвитку рухових здібностей, етап зниження показників розвитку рухових здібностей.

Зміст першого етапу розвитку рухових здібностей полягає у тому, що в результаті застосування фізичних навантажень в організмі відбуваються пристосувальні зміни, які характеризуються поступовим розширенням його функціональних можливостей та збільшенням рівня розвитку рухових здібностей.

Зміст другого етапу розвитку рухових здібностей полягає у тому, що в результаті пристосувальних змін, стандартне фізичне навантаження викликає менші функціональні зрушення в організмі (стійка адаптація), з одного боку, а з іншого, можливості органів і систем значно збільшилися, що створює умови для високого рівня прояву рухових здібностей.

Зміст третього етапу розвитку рухових здібностей полягає у тому, що фізичне навантаження перестає викликати пристосувальні зрушення в організмі, у зв’язку із значно зрослими його функціональними можливостями, що не забезпечує подальшого зростання рівня розвитку рухових здібностей.

Нерівномірність розвитку рухових здібностей полягає в тому, що приріст показників розвитку рухових здібностей є неоднаковим на різних етапах занять фізичними вправами. Так, найбільший приріст показників рухових здібностей спостерігається на початку занять фізичними вправами, а з підвищенням рівня розвитку якої не-будь рухової здібності темпи приростів її показників зменшуються, і тому, оскільки розвиток рухових здібностей пов’язаний із зменшенням темпів приростів їх показників на кожному наступному етапі розвитку, досягнення необхідних зрушень вимагає все більше часу.

Особливості природного розвитку рухових здібностей полягають у гетерохронності, тобто існуванні вікових періодів, коли створюються найбільш сприятливі умови для вдосконалення тієї чи іншої рухової здібності (сенситивні або чутливі періоди). У науково методичній літературі можна зустріти різні сенситивні періоди розвитку певних рухових здібностей, що може бути обумовлене різними причинами, а саме: застосуванням неоднакових тестів для вимірювання рівня розвитку рухових здібностей; використанням різних підходів і методів визначення темпів приростів показників рухових здібностей; неоднорідністю вибірки досліджуваних (різною кількістю обстежуваних, різним рівнем їхнього фізичного розвитку, підготовленості, загального режиму діяльності).

Зміст „сенситивних” або „чутливих” вікових періодів розвитку рухових здібностей полягає в необхідності цілеспрямованих педагогічних дій на певну рухову здібність, яка знаходиться в таких періодах, і забезпечують найбільші темпи приросту результатів.

Закономірність зворотності у показниках розвитку рухових здібностей полягає в тому, що функціональні і структурні зміни в організмі людини, які досягнуті в результаті систематичних занять фізичними вправами, можуть носити зворотний розвиток за умови наявності перерви в тренувальних заняттях, що призводить до зниження показників розвитку рухових здібностей.

Поняття переносу рухових здібностей полягає в тому, що зміна рівня розвитку однієї рухової здібності, під час цілеспрямованих педагогічних дій, тягне за собою зміну рівня розвитку іншої рухової здібності.

Перенос розвитку рухових здібностей може бути: позитивним (розвиток однієї рухової здібності позитивно впливає на прояв іншої) або негативним (розвиток однієї рухової здібності негативно впливає на прояв іншої), однорідним (підвищення рівня розвитку однієї і тієї ж рухової здібності за рахунок використання різних фізичних вправ) або різнорідним (тренування спрямоване на розвиток однієї рухової здібності, призводить до зміни рівня розвитку інших рухових здібностей), взаємним (розвиток силових здібностей сприяє розвитку швидкісних здібностей і навпаки, розвиток швидкісних здібностей сприяє розвитку силових здібностей) або одностороннім (під час розвитку швидкості рухів покращується і час простої рухової реакції, і навпаки, вправи спрямовані на покращення часу простої рухової реакції не впливають на розвиток швидкості рухів).

Сила, як рухова здібність це здатність людини долати опір або протидіяти йому за рахунок м’язових напружень. Під час виконання рухових дій м’язи людини можуть виконувати наступні режими роботи: утримуючу (виконується за рахунок напруження м’язів без зміни їх довжини), долаючу (виконується за рахунок зменшення довжини м’язів), поступливу (виконується за рахунок збільшення довжини м’язів), комбіновану (виконується за рахунок зміни довжини і напруження м’язів).

Абсолютна сила це  здатність людини долати якнайбільший опір або протидіяти йому у довільному м’язовому напруженні.

Відносна сила це кількість абсолютної сили людини, що припадає на кілограм маси її тіла.

Швидка сила це здатність людини якнайшвидше долати помірний опір.

Вибухова сила це здатність людини проявити свої максимальні силові можливості за найкоротший час.

Швидкісно-силові здібності це дії, у яких поряд із великою силою необхідна і велика швидкість руху (чим більший зовнішній опір, тим більше дія буде носити силовий характер, і навпаки, чим менше зовнішнє обтяження, тим більше дія буде носити швидкісний характер).

Основними засобами вдосконалення силових здібностей є вправи з обтяженнями масою власного тіла, масою предметів, опором зовнішнього середовища, подоланні опору еластичних предметів, опору партнера, самоопору, вправи на тренажерах, ізометричні вправи.

Основними методами розвитку силових здібностей будуть метод повторних зусиль, методи інтервальний та комбінований, метод максимальних зусиль, метод ізометричних напружень, „ударний” метод.

Методики розвитку максимальної сили полягають у тому, що величина додаткового обтяження – 40-60% від максимального індивідуального результату або повинна бути такою щоби учень міг долати його протягом 25-30 секунд до втоми; кількість повторень вправи – 8-12 разів; кількість підходів – 3-6 на одну групу м’язів; к-ть вправ – 8-10 (в одному занятті проробляються не більше однієї третини скелетних м’язів); к-ть занять на тиждень – від 2 до 4 (в залежності від підготовленості учнів); інтервали відпочинку – до відновлення ЧСС до 100-120 уд/хв.; тип відпочинку – активний; метод виконання вправи – повторний або інтервальний і комбінований; друга - величина додатково обтяження – 85-95% від максимального; к-ть повторень – 2-4; к-ть підходів – від 2-3 до 4-5; к-ть вправ – 6-8; к-ть занять на тиждень – 2-3; інтервали відпочинку – 2-6 хвилин; тип відпочинку – активний; метод виконання вправи – метод максимальних зусиль; третя - величина напруження 70-100%; тривалість одноразового напруження – 4-10 сек.; техніка дихання – неповний вдих перед початком напруження, затримання дихання, повільний видих у заключній частині вправи; к-ть повторень в підході – 4-6 напружень; к-ть підходів 1-3; к-ть вправ – 4-6 (загальний обсяг ізометричних напружень на одному заняття може складати до 15 хв.); к-ть занять на тиждень – 3-4; інтервали відпочинку – 1-2 хв.; тип відпочинку – пасивний із максимальним розслабленням м’язів; метод виконання вправи – метод ізометричних напружень.

Методика розвитку швидкісно-силових здібностей полягає у тому, що  величина додаткового обтяження – 20-50% від максимальної сили (швидкісний компонент); швидкість і частота рухів – 90-100% у тій же вправі; кількість підходів – 2-3; к-ть повторень – в ациклічних вправах 6-8, циклічних 1; тривалість виконання вправи – 10-15 сек.; к-ть вправ – 4-6; к-ть занять на тиждень – 2-3; інтервали відпочинку – до відновлення ЧСС 90-110 уд/хв.; тип відпочинку – активний; метод виконання вправи – методи інтервальної та комбінованої вправи; друга – величина додаткового обтяження – 70-90% від максимальної сили (силовий компонент); швидкість і частота рухів – 70-90% у тій же вправі; кількість підходів – 4-10; к-ть повторень – в ациклічних вправах від 10 до 20 разів в циклічних 2-4; тривалість виконання вправи – 10-22 сек.; к-ть вправ – 4-6; к-ть занять на тиждень – 2-3; інтервали відпочинку – до відновлення ЧСС 90-110 уд/хв.; тип відпочинку – активний; метод виконання вправи – методи інтервальної та комбінованої вправи; в) величина обтяження –  50-80 % від максимального в даній вправі (пропорційний розвиток); к-ть підходів – 3-6; к-ть повторень – 4-10; тривалість виконання – 5-10 сек.; к-ть вправ 4-6; к-ть занять на тиждень – 2-3; інтервали відпочинку – до відновлення ЧСС 90-110 уд/хв.; тип відпочинку – активний; метод виконання вправи – інтервальний і комбінований.

Методика розвитку вибухової сили полягає у  засіб – стрибки в глибину із підвищення і з подальшим вистрибування вперед або вгору, вибухові віджимання в упорі лежачи, вправи на тренажерах і т.д.; висота зістрибування складає – 30-100см. (в залежності від маси тіла та рівня підготовленості); к-ть повторень – 6-10 (в залежності від рівня тренованості); к-ть серій – 2-4 в одному занятті; к-ть занять на тиждень – 2-3; інтервали відпочинку – до відновлення ЧСС 100-120 уд/хв.; тип відпочинку – активний; метод виконання вправи – „ударний” метод; друга - величина зусилля – 80-90%; тривалість напруження – 2-3 сек., із установкою на максимально швидке досягнення ізометричного напруження; к-ть повторень – 5-6; к-ть підходів – 2-4 на одну групу м’язів; к-ть вправ – 2-4; к-ть занять на тиждень – 2-3; інтервали відпочинку – 1-2 хв.; тип відпочинку – активний; метод виконання вправи – метод ізометричних вправ.

Сенситивними періодами розвитку силових здібностей в школярів є власне силові: хлопчики – 13-14 років та 15-16 років; дівчата – 10-12 та 16-17 років; швидкісно-силові: хлопчики – 10-11 та 14-16 років; дівчата – 9-10 та 12-14 років.

Рекомендованими тестами для контролю за рівнем розвитку силових та швидкісно-силових здібностей будуть кистьова динамометрія, стрибок в довжину з місця, підйом тулуба з положення лежачи в сід, підтягування на перекладині, згинання та розгинання рук в упорі лежачи, метання набивного м’яча із положення сидячі ноги нарізно із-за голови; станова динамометрія.

Швидкість, як рухова здібність людини це здатність людини до максимально швидкого виконання рухових дій.

Швидкість простої рухової реакції це здатність якомога швидше відповісти заздалегідь відомою руховою дією на заздалегідь відомий подразник.

Швидкість складної рухової реакції це час реагування одним із декількох рухів в залежності від конкретної ситуації.

Реакція людини на об’єкт, що рухається це здатність якнайшвидше і точніше реагувати на нестандартні переміщення певного об’єкта (об’єктів) в умовах дефіциту часу та простору.

Реакція вибору це здатність людини якнайшвидше і точніше добирати адекватні відповіді на різноманітні подразники в умовах дефіциту часу та простору.

Швидкість частоти рухів це максимальна кількість рухів, яку може зробити людина за одиницю часу.

Швидкість поодиноких рухів це прості необтяжені рухи які виконуються із максимальним проявом швидкості.

Швидкий початок руху (різкість) це прояв вибухової сили, який обумовлює зростання швидкості початку рухів.

Основними засобами вдосконалення швидкісних здібностей є ациклічні рухові дії (одиночний удар в боксі, метання, стрибки),  циклічні вправи (біг, плавання і т.д.), циклічні вправи із гандикапом, швидкісно-силові вправи (стрибки із ноги на ногу, через скакалку, стрибки на одній нозі і т.д.), вправи на розтягування, швидкісні вправи із предметами, вправи із миттєвої зміною темпу, довжини кроку та напрямку пересування, рухливі і спортивні ігри.

Загальними методичними вимогами до розвитку швидкісних здібностей будуть такі: техніка фізичних вправ має бути такою, щоб дозволяла виконання із граничною швидкістю і була добре засвоєна учнями, тривалість виконання вправи не має перевищувати 30 сек., виключення зниження швидкості під час виконання вправи, вправи мають бути різноманітними і адекватними конкретному прояву швидкості.

Методика розвитку швидкості рухових реакцій полягає у тому, що кількість повторень у серії – від 4-6 до 15-20 реагувань; кількість серій – 3-6; інтервал відпочинку – 2-3 хв.; тип відпочинку – активний; метод виконання вправи – інтервальний (повторно-серійний).

Методика вдосконалення швидкості циклічних рухів полягає у тому, що інтенсивність виконання вправи – 90-100%; тривалість виконання вправи – 6-10 сек.; к-ть повторень у серії – 3-6; к-ть серій – 3-4; інтервал відпочинку – до відновлення ЧСС до 100-120 уд/хв.; тип відпочинку – пасивний; к-ть занять на тиждень – 1-2; метод виконання вправи – інтервальний (повторно-серійний) та комбінований, ігровий та змагальний.

Методика вдосконалення швидкості ациклічних рухових дій полягає у тому, що інтенсивність 70-100%; к-ть повторень – 5-10; к-ть серій – 3-4; тривалість виконання вправи – 10-15 сек.; інтервал відпочинку – до відновлення ЧСС до 100-120 уд/хв.; тип відпочинку – пасивний; метод виконання вправи – ігровий та змагальний, інтервальної варіативної вправи.

Сенситивними періодами розвитку швидкісних здібностей в школярів будуть частота рухів: хлопчики – 7-8 років та 12-13 років; дівчата – 7-9 та 10-11 років; швидкість окремого руху: хлопчики – 10-11 та 14-16 років; дівчата – 9-10; швидкість рухової реакції: хлопчики – 11-12 та 15-16 років; дівчата – 10-11 років.

Рекомендованими тестами для контролю за рівнем розвитку швидкісних здібностей будуть біг на 20 метрів з ходу, біг на 30 метрів із високого старту, 5-ти секундний біг на місці.

Витривалість, як рухова здібність людини це здатність долати втому у процесі рухової діяльності.

Залежно від об’єму м’язів, які беруть участь в роботі, розрізняють такі види витривалості локальну, регіональну, тотальну.

Загальна витривалість як рухова здібність людини це здатність тривалий час виконувати м’язову роботу помірної інтенсивності за участю переважної більшості скелетних м’язів.

Спеціальна витривалість це витривалість стосовно конкретного виду рухової діяльності (в тому числі виробничої).

Швидкісна витривалість людини це здатність якомога довше виконувати м’язову роботу з біля граничною та граничною інтенсивністю.

Силова витривалість людини це здатність якомога продуктивніше тривалий час долати помірний зовнішній опір.

Координаційна витривалість людини це здатність людини тривалий час виконувати складно координаційні вправи без порушення ритму їх виконання, рівноваги та взаємо узгодженості.

Основними засобами розвитку витривалості будуть циклічні вправи (біг, ходьба, плавання, їзда на велосипеді і т.д.), спортивні і рухливі ігри, аеробіка, спортивні танці, спеціальні дихальні вправи, ациклічні вправи із додатковим обтяженням, циклічні вправи, які виконуються в ускладнених умовах (біг угору, плавання проти течії і т.д.), цілеспрямоване використання факторів зовнішнього середовища (температура повітря, атмосферний тиск, відносна вологість і т.д.).

Загальними методичними вимогами до розвитку витривалості будуть вправи мають бути простими і доступними для всіх учнів, при виконанні повинні активно функціонувати більшість скелетних м’язів, мають викликати активність функціональних систем, вправи мають бути різноманітними і адекватними конкретному прояву витривалості і щоб їх можна було виконувати тривалий час.

Методика розвитку загальної витривалості полягає у тому, що величина навантаження – 60-75% від максимальної швидкості; тривалість виконання вправи – від 3 до 7-10 хв.; к-ть повторень вправи – один раз без відпочинку або 2-3 рази з відпочинком; к-ть занять на тиждень – 3-7 (в залежності від рівня тренованості); інтервали відпочинку – в першому варіанті відсутні, в у другому до 6 хв., відновлення ЧСС до 110-120 уд/хв.; тип відпочинку – активний; метод виконання вправи – метод безперервної стандартизованої вправи, ігровий метод; б) величина навантаження – до 60-65% від максимальної швидкості; тривалість виконання вправи – 10-30 хв.; к-ть повторень вправи – 1; інтервали відпочинку – відсутні; тип відпочинку після виконання вправи – пасивний; к-ть занять на тиждень – 2-3; метод виконання вправи – метод безперервної стандартизованої або варіативної вправи; в) величина навантаження до 50-55% від максимальної швидкості; тривалість виконання вправи – від 30 хв. і більше; кількість повторень – 1; інтенсивність виконання вправи – ЧСС до 140 уд/хв.; інтервали відпочинку – відсутні; тип відпочинку після виконання вправи – пасивний; к-ть занять на тиждень – 2-3; метод виконання вправи – метод безперервної рівномірної вправи.

Методика розвитку швидкісної витривалості полягає у тому, що інтенсивність виконання вправи – 80-100 % від максимальної; тривалість виконання вправи – 10-25сек.; к-ть повторень вправи – 3-6 в одній серії; к-ть серій – 2-5; інтервали відпочинку – 1,5- 2 хв. між повтореннями і 3-5 хв. між серіями, відновлення ЧСС до 110-120 уд/хв.; тип відпочинку – активний; к-ть занять на тиждень – 1-2; метод виконання вправи – комбінований та змагальний.

Методика розвитку швидкісно-силової витривалості полягає у тому, що інтенсивність виконання – 70-90% від максимально можливої; тривалість виконання вправи – 30 сек.-2 хв.; к-ть повторень вправи – 4-6; к-ть серій – 4-5; к-ть занять на тиждень – 2-4; інтервал відпочинку – до 1хв. між повтореннями, між серіями 3-6хв., відновлення ЧСС до 110-120 уд/хв.; тип відпочинку – активний; метод виконання вправи – безперервно рівномірної вправи, колового тренування, безперервно варіативної вправи.

Методика розвитку силової витривалості полягає у тому, що оптимальна величина напруження – 50-70% без затримки дихання; тривалість напружень – від 10-12 до 20-30сек.; к-ть підходів – на одну групу м’язів 4-10; інтервал відпочинку – між підходами 30-60сек., між серіями до відновлення ЧСС до 100-120 уд/хв.; тип відпочинку – активний; к-ть занять на тиждень – 2-3; метод виконання вправи – метод ізометричних вправ; б) інтенсивність виконання вправи – додаткове обтяження 20-50% від максимальної ваги; тривалість виконання вправи – від 30с. до 2хв.; к-ть повторень вправи – від 10 до максимуму у максимально можливому темпі; к-ть підходів – 3-6; к-ть занять на тиждень 2-3; інтервал відпочинку – до 2хв. відновлення ЧСС до 120-130 уд/хв.; тип відпочинку – активний; метод виконання вправи – інтервальної рівномірної вправи, комбінований, метод колового тренування; в) інтенсивність виконання вправи – додаткове обтяження 40-60% від максимальної ваги; тривалість виконання вправи – від 30с. до 2хв.; к-ть повторень вправи – 20-25; к-ть підходів – 2-3; к-ть занять на тиждень 2-3; інтервал відпочинку – до 1хв. відновлення ЧСС до 130-140 уд/хв.; тип відпочинку – активний; метод виконання вправи – інтервальної рівномірної вправи, комбінований, метод колового тренування.

Методика координаційної витривалості полягає у тому, що вимоги щодо виконання спеціальних фізичних вправ відповідають умовам розвитку швидкісної витривалості.

Сенситивними періодами розвитку витривалості в школярів будуть: загальна витривалість: хлопчики – 8-12 років та 14-15 років; дівчата – 10-13 та 15-17 років; швидкісна витривалість: хлопчики – 13-14 та 15-16 років; дівчата – 10-11 років.

Рекомендованими тестами для контролю за рівнем розвитку витривалості будуть: біг на максимальну відстань за 6 хвилин, біг на 300м, 500м, 1000 м., біг на 100м., підтягування на перекладині, згинання розгинання рук в упорі лежачи.

Координація рухів (рухова координація) це результат узгодженої функціональної діяльності різних органів і систем організму у тісному взаємозв’язку між собою (як єдине ціле, системний рівень) або як результат узгодженого функціонування однієї або декількох систем організму (місцевий, локальний узгоджений рівні).

Координованість це результат узгодженого поєднання рухів у відповідності до поставленого завдання, стану організму та умов діяльності.

Координаційні здібності (спритність) це здатність людини швидко оволодівати складно координаційними руховими діями, точно виконувати їх відповідно до вимог техніки і перебудовувати свою діяльність залежно від ситуації, що склалась.

Здатність до збереження рівноваги, як самостійний вид координаційних здібностей це здатність людини зберігати стійку позу у статичних та динамічних умовах, за наявності опори або без неї.

Здатність відчувати і засвоювати ритм, як самостійний вид координаційних здібностей це здатність точно відтворювати і спрямовано управляти швидкісно-силовими і просторово-часовими параметрами рухів.

Здатність до оцінки і регулювання динамічних і просторово-часових параметрів рухів, як самостійний вид координаційних здібностей це здатність до точного сприйняття тривалості виконання будь-якого компоненту рухової діяльності; б) здатність до сприйняття, оцінки та регулювання просторових параметрів рухів; в) здатність до управління м’язовими зусиллями.

Здатність до довільного розслаблення м’язів, як самостійний вид координаційних здібностей це здатність людини до довільного розслаблення м’язів, яка виражається в умінні не напружувати м’язові групи, які не приймають участі в роботі, а також у її вмінні швидко розслабляти ті м’язові групи, які приймали участь у роботі.

Здатність узгоджувати рухи в рухові дії, як самостійний вид координаційних здібностей це здатність до перебудови рухових дій у конкретних умовах.

Основними засобами розвитку здатності до оцінки і регулювання динамічних і просторово-часових параметрів рухів будуть вправи з акцентом на точність їх виконання за параметрами часу, зусиль, темпу, простору, вправи, що вимагають підвищеного м’язового відчуття за рахунок виключення або обмеження зорового чи слухового аналізаторів, вправи на вдосконалення м’язово-рухових відчуттів і сприйняттів м’яча, бар’єра, приладу, варіювання різними характеристиками навантаження.

Основними засобами розвитку здатності до збереження рівноваги  будуть вправи на рівновагу на одній нозі з різноманітними положеннями і рухами руками, ногами, тулубом, стійка на руках і голові з різноманітними положеннями і рухами ногами, різні повороти, нахили і обертання голови, стоячи на одній і двох ногах, різноманітні рухи стоячи на обмеженій не рухомій і рухомій опорі, різка зміна напрямку або характеру рухової дії за сигналом, виконання різноманітних рухових дій із заплющеними очима.

Основними засобами розвитку здатності до довільного розслаблення м’язів  будуть вправи із переходом від напруження до розслаблення м’язів, вправи із напруженням одних м’язів та із одночасним розслабленням інших, вправи загально розвиваючого характеру, у яких головна увага приділяється чіткому розслабленню м’язів у фазах відпочинку в кожному циклі руху, вправи циклічного характеру, які виконують за інерцією після досягнення граничної швидкості, вправи ациклічного характеру, які вимагають великих зусиль, і після виконання яких максимально і швидко розслаблюють м’язи.

Основними засобами розвитку здатності відчувати рити будуть вправи на місці, які включають виконання рухів руками, ногами, головою і тулубом із підрахунком, під музичний супровід, у поєднанні із читанням віршів, вправи у русі – ходьба із оплесками в долоні, ходьба і біг у постійному темпі, із зміною темпу і напрямку руху під музичний супровід і під команди вчителя, танцювальні вправи, вільні танці під сучасну музику.

Основними засобами розвитку здатності до узгодженості рухів будуть загально підготовчі, допоміжні, спеціально підготовчі та основні вправи, навчання учнів нових фізичних вправ на основі удосконалення інших рухових здібностей.

Загальними основами методики удосконалення координаційних здібностей будуть виконання вправ із різних незвичайних вихідних положень і закінчення такими ж кінцевими положеннями, виконання вправи в обидва боки, зміна темпу, швидкості і амплітуди рухів, варіювання просторових меж виконання вправи, виконання щойно засвоєних вправ у поєднанні з раніше вивченими; б) складність рухових дій коливається в межах від 40 до 70% від максимального рівня; інтенсивність роботи – невисока; тривалість виконання – від 10 до 120 сек., або до появи втоми; к-ть повторень – 6-12 при нетривалій роботі до 5 сек., при триваліших завданнях 2-3; інтервали відпочинку – 1-2 хв.; вид відпочинку – активний; методи виконання вправи – стандартно-повторний, ігровий, змагальний.

Сенситивними періодами розвитку координаційних здібностей в школярів є як комплексна рухова здібність розвивається у дошкільному, молодшому шкільному і підлітковому віці.

Рекомендованими тестами для контролю за рівнем розвитку координаційних здібностей будуть: човниковий біг 3×10м., човниковий біг 4×9м., три перекиди вперед, ведення баскетбольного м’яча, метання тенісного м’яча на максимальну відстань ведучою і не ведучою руками, на влучність.

Гнучкість, як рухова здібність людини це здатність людини виконувати рухи в суглобах з великою амплітудою.

Під активною гнучкістю розуміють здатність людини виконувати рухи з великою амплітудою за рахунок власних м’язових зусиль.

Під пасивною гнучкістю розуміють здатність людини виконувати рухи з великою амплітудою за допомогою зовнішніх впливів.

Резерв гнучкості це різниця між показниками активної і пасивної гнучкості.

До засобів розвитку гнучкості відносять силові вправи (позитивно впливають на розвиток активної гнучкості), вправи на розслаблення (свідоме розслаблення м’язів на 12-15% покращує рухливість у суглобах); б) активні вправи (виконуються повільно, пружно, махом), повільні вправи (виконуються плавно з намаганням досягти більшої амплітуди в наступному підході), пружні рухи (не передбачають повернення ланок тіла у вихідне положення, а лише робиться не значний зворотній рух, що дозволяє досягти більшої амплітуди); в) махові рухи (розпочинаються за рахунок напруження м’язів та продовжуються за інерцією і можуть виконуватись маятникоподібне з поступово зростаючою амплітудою), пасивні вправи (дають можливість значно швидше досягти більшої амплітуди в суглобах, ніж активні, за рахунок додаткових зовнішніх впливів), комбіновані вправи.

Методика етапу збільшення амплітуди рухів до оптимальної величини полягає у тому, що тривалість вправи від 15-20сек. до 2-3хв.; оптимальна тривалість статичних вправ – 6-12сек.; к-ть повторень – 10-45; к-ть підходів – необмежена; інтенсивність роботи – визначається величиною амплітудою рухів, яка повинна зростати, у пасивних вправах з обтяженнями величина обтяження повинна складати 30% від максимальної сили м’язів, що розтягуються; темп виконання – повільний; тривалість відпочинку – 1-1,5хв.; тип відпочинку – активний; к-ть занять на тиждень – щоденно; метод виконання вправ – інтервальний (повторний).

Методика етапу збереження рухливості у суглобах на досягнутому рівні полягає у тому, що тривалість вправи від 15-20сек. до 2-3хв.; оптимальна тривалість статичних вправ – 6-12сек.; к-ть повторень – 10-20; к-ть підходів – 3-5; інтенсивність роботи – визначається величиною амплітудою рухів, яка повинна зростати, у пасивних вправах з обтяженнями величина обтяження повинна складати 30% від максимальної сили м’язів, що розтягуються; темп виконання – повільний; тривалість відпочинку – 1-1,5хв.; тип відпочинку – активний; к-ть занять на тиждень – 3-4; метод виконання вправ – інтервальний (повторний).

Величина прояву гнучкості обумовлена такими особливостями: в дівчат вона більша на 20-30% порівняно з хлопцями, зранку показники менші, ввечері більші, з віком показники гнучкості погіршуються, втома призводить до погіршення активної і покращення пасивної гнучкості, після розминки гнучкість покращується, у холодному приміщенні гнучкість менша.

Сенситивними періодами розвитку гнучкості в школярів є: хлопчики – 8-9 років та 12-13 років; дівчата – 7-10 та 11-13 і 14-15 років.

Рекомендованими тестами для контролю за рівнем розвитку гнучкості будуть: нахил вперед стоячи, нахил вперед сидячи, викрут мірної лінійки за спину.

Ефективне здійснення фізичного виховання дітей і підлітків не можливе без контролю за навчальною діяльністю школярів з боку педагога. Для фізичного виховання притаманні такі види контролю, як: педагогічний контроль та самоконтроль.

Контроль, який охоплює всі сторони педагогічного процесу, його умови та результати і розглядає їх у взаємозв’язках, як єдине ціле називається педагогічним.

Контроль, який здійснюється індивідуально, безпосередньо в процесі занять, у загальному режимі життя, згідно із правилами, прийнятими у фізичному вихованні і спорті називається самоконтролем.

В процесі фізичного виховання школярів контролюють такі фактори: ті, що йдуть безпосередньо від педагога; ті, що чинять умови зовнішнього середовища; ті, що випливають із діяльності та взаємодії учнів.

Основними вимогами до контролю за навчальною діяльністю учнів будуть: своєчасність, об’єктивність, точність та достовірність, повнота та інформативність, простота та наочність.

Етапний контроль призначений для визначення фізичного стану учнів та досягнень їх навчальної діяльності після закінчення певного етапу навчання (навчального року, навчального семестру).

Контроль, який здійснюється із метою визначення фізичного стану учнів та їх досягнень у навчальній діяльності за декілька місяців або тижнів називається поточним.

Оперативний контроль призначений для визначення показників оперативного фізичного стану учнів під час безпосередніх занять фізичними вправами.

  Педагогічний контроль необхідно здійснювати за факторами зовнішнього середовища (погода, гігієнічні умови занять, обладнання, інвентар, одяг), руховою діяльністю учнів (величина навантажень, режим чергування навантаження і відпочинку), визначенням внеску занять у формування знань, умінь, навичок, розвиток здібностей, удосконаленням особистісних якостей учнів.

До основних методів педагогічного контролю відносять: педагогічне спостереження, хронометрування діяльності учнів, пульсометрію, вивчення документальних матеріалів, опитування в різноманітних формах (анкетування, інтерв’ювання).

Фізкультурний самоконтроль спрямований на оцінку відновних процесів, аналіз самопочуття, визначення статусу організму і готовності до наступного заняття, самостійну оцінку учнями готовності до дії, поточний контроль параметрів рухів, що виконуються, усвідомлене відчуття їх ключових моментів, самооцінку рівня навантажень, спостереження за пульсом, диханням, потовиділенням під час занять фізичними вправами, вагою тіла, працездатністю, апетитом, сном, самопочуттям.

Для того, щоб оцінка виконувала свої функції вона має відповідати наступним вимогам: об’єктивності, систематичності, всебічності, диференційованого та індивідуального оцінювання.

 


МЕТА

НАВЧАННЯ РУХОВІЙ ДІЇ

ормування рухового уміння

Формування рухового уміння вищого порядку

Формування рухової навички

НАБУТТЯ СПЕЦІАЛЬНИХ ЗНАНЬ


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

61872. Уроки программирования баз данных в Visual Basic 903 KB
  Можно с большой степенью достоверности утверждать, что большинство приложений, которые предназначены для выполнения хотя бы какой-нибудь полезной работы, тем или иным образом используют структурированную информацию или, другими словами
61876. Ивритский алфавит – печатные буквы 441.5 KB
  Буквы алфавита Чтобы облегчить запоминание разделим буквы алфавита на 3 группы. Начните с первой: попробуйте переписать буквы несколько раз и старайтесь запомнить их название. Обратите внимание что буквы...
61878. Робота з папером. Композиція до української народної казки «Ріпка» 37.91 MB
  Мета: вчити аналізувати ілюстрації казки, відтворювати її зміст;закріпити вміння різати папір по кривих лініях; розвивати зв’язне мовлення, уяву, фантазії; виховувати акуратність у ході виконання робіт, любов до народної творчості.
61879. Условное форматирование 39.5 KB
  Применение таких параметров формата ячейки, как шрифт, наличие границы и цвет заливки ячейки, можно поставить в зависимость от ряда условий, например, пока значения в этих ячейках не достигнут некоторых контрольных значений.