18217

Принципи побудови процесу фізичного виховання

Лекция

Физкультура и спорт

Змістовий модуль 1 Тема 2. Принципи побудови процесу фізичного виховання. Усі явища та процеси у природі і житті підпорядковані певним закономірностям і розвиваються відповідно до них. Ці закономірності існують у природі незалежно від волі людини. П

Украинкский

2013-07-07

84.5 KB

27 чел.

PAGE  1

Змістовий модуль 1

Тема 2. Принципи побудови процесу фізичного виховання.

Усі явища та процеси у природі і житті підпорядковані певним закономірностям і розвиваються відповідно до них. Ці закономірності існують у природі незалежно від волі людини. Пізнання цих закономірностей, їх вивчення допомогли виробити певні позиції, згідно з якими можна краще керувати процесом фізичного виховання учнів.

Позиції, що визначають найбільш загальні, відправні положення керівництва процесом фізичного виховання, в теорії фізичного виховання одержали назву принципів. Знання принципів та їх практична реалізація роблять процес фізичного виховання школярів ефективнішим і є віддзеркаленням демократизації навчально-виховного процесу. Незнання принципів або їх ігнорування вчителем ускладнює процес фізичного виховання, робить шлях від постановки завдань до досягнення мети довшим, може зашкодити розвитку і здоров’ю дітей, породжує зневіру у своїх силах, призводить до втрати інтересу учнів до занять фізичними вправами, знижує авторитет вчителя.

Під поняттям „принципи” розуміють наступне:

  •  Будувати процес фізичного виховання необхідно при активній участі в ньому учнів, з усвідомленням ними цінності занять фізичними вправами для усебічного розвитку;
  •  При вивченні вправ необхідно використовувати різні форми наочності для формування уявлення та кращого сприйняття учнями;
  •  У процесі навчання забезпечувати доступність запропонованих фізичних, координаційних та психічних навантажень кожному учневі;
  •  При плануванні роботи формувати чітку систему занять та забезпечувати наступність у засвоєнні вправ;
  •  У процесі занять постійно підвищувати вимоги до учнів, надійно закріплювати засвоєне на заняттях.

Принципи у фізичному вихованні  називають методичними тому, що - фізичне виховання включає навчання фізичних вправ, озброєння учнів знаннями, розвиток рухових здібностей, уміння самостійно займатись фізичними вправами.

В ТМФВ розрізняють загально педагогічні та специфічні принципи. Розглянемо з початку загально педагогічні принципи та шляхи їх реалізації в процесі фізичного виховання учнів.

Принцип свідомості і активності останнім часом все більше усвідомлюється і реалізується в педагогічній практиці. Встановлено, що творча діяльність учнів ефективно здійснюється в умовах співпраці з учителем. Будь-який навчальний процес є ефективним лише тоді, коли викликає і організує психічну і фізичну активність учнів. Ніщо не буде введено у свідомість, або у відчуття учня при його пасивному, або негативному ставленні до процесу навчання. Вчитель повинен виходити з того, що результат навчання дорівнює добутку здібностей на старанність. Якщо старанність дорівнює нулю, тоді і результат одержимо нульовий, тому що старанність необхідно викликати. Досвід показує: якщо учень розуміє суть поставленого завдання і зацікавлений у його вирішенні – то це прискорює хід навчання. Ця закономірність і лежить в основі принципу свідомості і активності. Розглянемо шляхи активізації учнів у процесі занять фізичними вправами:

  •  Формування стійкого інтересу до мети і завдань занять. Для формування такого ставлення необхідна відповідна мотивація навчальної діяльності. Головними засобами мотивації навчальної роботи школярів є мотивування та стимули. Мотивування являє собою сукупність фактів і доказів, що переконують у значимості для учня фізичних вправ, що вивчаються. Якщо учні внутрішньо приймають мотивуючі докази учителя то навчальний матеріал набуває для них особистісного значення. В цьому випадку навчальна мета збігається з навчальним мотивом учня і його репродуктивній навчальні дії трансформуються в усвідомлену навчальну діяльність. До мотивувань пред’являється низка загальних вимог. Вони повинні: бути наочними; лаконічними та доказовими; орієнтуватись на рівень розвитку учнів; враховувати їх інтереси, статеві особливості; нести в собі особистісний і громадсько-корисний сенс. Стимулювання, як спеціальна діяльність вчителя, спрямована на підвищення навчальної активності учнів за допомогою зовнішніх збудників-стимулів. Стимул від латинського –збуджую, заохочую.
  •  Самоаналіз дій учнів. Аналіз передового досвіду вчителів показує, що на сучасному етапі найбільш раціональними методичними прийомами, які сприяють стимулюванню свідомого контролю своїх дій при навчанні на уроках, є наступні: навчання без попереднього показу, використання спеціальних тренажерів і звуколідерів, використання прийомів ідеомоторного тренування, самостійний підбір вправ за завданням вчителя для вирішення конкретних завдань, самооцінка та взаємо оцінка якості виконаної вправи, колективне визначення помилок, обговорення техніки виконання вправ, виконання вправ перед дзеркалом, використання предметних орієнтирів-стимулів.
  •  Виховання в учнів творчого ставлення до занять. Основними прийомами, які забезпечують виховання творчого ставлення до занять фізичною культурою, є: озброєння учнів спеціальними знаннями, пов’язуючи їх із знаннями з інших предметів навчального плану школи; використання взаємо навчання; виховання критичного ставлення до себе; залучення учнів до виконання ними обов’язків капітанів команд, фізоргів, чергових та ін; заняття повинні бути емоційними; необхідна організація самостійних форм фізичного виховання учнів, які проводяться без участі вчителя; активність учнів на заняттях і поза ними повинна бути усвідомленою.

Конкретний вибір прийомів і засобів активізації діяльності учнів обумовлюється завданнями уроку, етапом навчання, характером навчального матеріалу, рівнем підготовленості учнів і здібностями педагога.

Принцип наочності. Процес пізнання розвивається за формулою „від живого бачення до абстрактного мислення і від нього до практики”. Це положення лежить в основі принципу наочності. Навчання вправи починається зі створення певного уявлення про особливості її виконання. При цьому створення уявлення повинно базуватися на зоровому, слуховому, тактильному і м’язовому сприйнятті. Отже, наочність здійснюється не тільки за допомогою бачення, але й шляхом мобілізації інших аналізаторів. Співвідношення методів і прийомів змінюється залежно від етапу засвоєння матеріалу, його складності, підготовленості і віку учнів. У цьому контексті розрізняють три форми поєднання слова і наочності при навчанні фізичних вправ: коли основа – демонстрація, слово вчителя спрямовує учнів на пошук шляхів вирішення рухового завдання; коли основа – слово, вчитель описує спосіб вирішення рухового завдання, а демонстрація ілюструє сказане; основа – демонстрація, слово вчителя описує показане і інструктує учнів про способи вирішення завдання.

У практиці роботи розрізняють пряму й опосередковану наочність. Пряма наочність реалізується шляхом демонстрації вправ учителем, підготовленим учнем, образним описом вправи, яка вивчається. Суть опосередкованої наочності полягає в тому, що образ вправи, яка вивчається, передається учням за допомогою інших форм зображення (кінограм, малюнків, таблиць, діаграм), або підбираються певні засоби, які підказують темп, ритм виконання рухових дій, амплітуду рухів тощо.

Принцип доступності та індивідуалізації. Дітям притаманні вікові та статеві відмінності. Більше того, діти одного віку і статі мають різні здібності, які необхідно враховувати в процесі навчання і виховання. Природа індивідуальних особливостей обумовлена наступними причинами: біологічними (стать, вік, генетично обумовлені особливості, працездатність); соціальними (сім’я, школа, оточення); психічними процесами (сприйняття, пам’ять, мислення, воля, характер, схильності); фізичним розвитком.  Індивідуальний темп навчання – природно задана властивість, обумовлена швидкістю утворення тимчасових зв’язків в ЦНС, яка в різних дітей неоднакова, тому їм необхідний різний час та різна кількість повторень для засвоєння знань, формування рухових умінь і навичок. Ці положення лежать в основі принципу доступності та індивідуалізації. Проте єдність поглядів щодо важливості врахування індивідуальних особливостей учнів у фізичному вихованні далеко не завжди реалізується в навчальному процесі. Для цього є певні причини: велика наповнюваність класів, лише два уроки на тиждень і їх коротка тривалість, методи організації діяльності учнів на уроці, єдина програма, однакова мета, завдання, терміни навчання. Нейтралізувати викладені перепони на шляху реалізації індивідуальних можливостей дозволяє диференційоване навчання, яке полягає у пристосуванні навчального матеріалу до індивідуальних можливостей учнів шляхом диференціації методів, засобів інтенсивності навчальної діяльності стосовно груп, сформованих приблизно за однаковим рівнем підготовленості учнів.

Конкретне визначення міри доступного – одна із найскладніших проблем фізичного виховання. Оптимальна міра доступного в навантаженнях, яка визначає його верхню (адаптаційну) межу, визначає повну відповідальність між можливостями учня і трудностями поставлених перед ним рухових завдань. Оптимальність трудність завдань повинна визначатись, враховуючи можливості учнів засвоювати теоретичну інформацію й оволодівати певною структурою рухових дій, а також проявляти фізичні й психічні зусилля. Які особливості учнів для цього слід враховувати? Як відповідно до них треба діяти?

  •  Враховувати відмінності у ставленні дітей до навчання і його результатів. Учні, які ставляться безвідповідально, негативно до навчання і його результатів, повинні бути предметом особливої і постійної уваги педагога.
  •  Кількість і обсяг необхідних вправ для засвоєння і закріплення навчального матеріалу в кожного учня різні: отже, темп навчання різних учнів неоднаковий.
  •  При оволодінні технікою рухових дій слід підбирати підвідні вправи відповідного характеру і обсягу залежно від навчальних успіхів учнів.
  •  Істотно відрізняються можливості учнів витримувати фізичні і психічні навантаження. Ця обставина спонукає вчителя забезпечити сувору диференціацію навчальних завдань для кожного учня.
  •  Неоднаково учні сприймають інформацію залежно від методу її передачі.
  •  Позитивним слід вважати досвід учителів, які оцінюють учнів не за їх абсолютними показниками, а за приростом до початкового результату.
  •  Диференційований підхід вимагає відповідної матеріальної бази.
  •  Реалізуючи принцип індивідуалізації, слід враховувати такий важливий соціально-психологічний феномен, яким є ефект суперництва.

Принцип систематичності. Освітні, оздоровчі та виховні завдання фізичного виховання вирішуються протягом всього навчання учнів в школі. Для їх успішного розв’язання необхідні цілеспрямовані і тривалі зусилля учнів. Тривалий характер розв’язання цих стратегічних завдань обумовлює необхідність організації безперервної пізнавальної і рухової діяльності учнів. Звідси випливає одна з умов забезпечення ефективності навчально-виховної роботи з фізичного виховання, що полягає в необхідності тісного взаємозв’язку між уроками фізичної культури, наступності їх змісту. Ні у свідомості, ні в досвіді учня, ні в його функціональних можливостях нічого не виникає само по собі. Нові знання, вміння, навички та рівні функціональних можливостей досягаються тільки на основі їх органічного зв’язку з уже набутими. Ця закономірність лежить в основі принципу систематичності. В основі принципу систематичності лежить декілька положень, а саме:

  •  В першу чергу, слід систематизувати навчальний матеріал, який підлягає засвоєнню. Систематизація торкається таких питань: яким чином розмістити навчальний матеріал, щоб не порушити логіку предмета; з чого починати навчання і в якій послідовності будувати його; як встановити зв’язок між новим і вже вивченим матеріалом; яких часових параметрів слід дотримуватись. При плануванні увесь навчальний матеріал для кожного класу треба привести до такої системи, яка б дозволила будувати процес фізичного виховання відповідно до дидактичних правил навчання: від відомого до невідомого, від простого до складного, від легкого до важчого.
  •  Організовуючи навчальний процес, необхідно забезпечити регулярність занять.
  •  Методичне забезпечення занять повинно передбачати раціональне чергування навантажень і відпочинку.

До специфічних принципів, які регламентують побудову процесу фізичного виховання належать:

  •  Принцип безперервності тренувального процесу, системності змін навантаження і відпочинку.

Основний зміст цього принципу полягає в тому, що збільшення показників кожної рухової здібності можливе лише за умови постійного тренування. Ця постійність повинна бути присутня як в окремому занятті, так і серії занять. В першому випадку мова ведеться про величину тренувального навантаження. Вона повинна бути оптимальною, але завжди призводити до необхідних змін у діяльності організму. В другому випадку розуміється позитивне накопичення результатів кожного окремого заняття в єдиний результат (кумулятивний тренувальний ефект). Другою складовою принципу є наявність відпочинку. Відпочинок – це процес відновлення функціональних можливостей організму. Для досягнення запланованих зрушень в організмі необхідно використовувати, крім навантаження, також і відпочинок. В окремому занятті, в залежності від завдань, використовують різні типи відпочинку. За тривалістю відпочинки бувають: ординарні – працездатність після роботи відновлюється до вихідного рівня, ЧСС стає такою, як на початку виконання вправ; жорсткі або напружені – невелика тривалість, працездатність відновлюється частково, нова робота починається на фоні недовідновлення, „часткової втоми”, ЧСС більша на 20-40 ударів/хв.. порівняно з початком роботи. За типом діяльності виділяють: активний відпочинок, коли виконуються різні вправи на розслаблення, дихальні вправи тощо; пасивний відпочинок, коли відсутня будь-яка рухова активність в цей час. Після окремого заняття і до початку нового присутній відпочинок. Найбільш ефективним є суперкомпенсаторний відпочинок, тобто коли працездатність відновлюється з надлишком порівняно з попереднім заняттям. Момент зверхвідновлення настає в період відпочинку і триває незначний час, потім він поступово зменшується. Наведемо граничні значення часу, протягом якого утворюється та зберігається суперкомпенсаторний ефект. Тренування на швидкість та КЗ – працездатність відновлюється протягом 10-14 годин. Нове тренування доцільно починати не пізніше 48 годин; Тренування на силові та швидкісно-силові здібності – працездатність відновлюється протягом 24-48 годин, нове тренування повинно починатись не пізніше 72 годин; На витривалість – час відпочинку повинен складати 48-72 години, а нове заняття слід починати не пізніше 96 годин; Гнучкість є специфічною здібністю і бажано щоденно виконувати фізичні вправи на гнучкість.

Навантаження це - міра впливу фізичних вправ на організм, що супроводжується підвищенням рівня його функціонування. Навантаження у свою чергу, складається із двох компонентів, а саме обсягу і інтенсивності.

Інтенсивність навантаження це - кількість виконаної роботи за одиницю часу.

Обсяг навантаження це - тривалість роботи, загальна кількість вправ, які були виконані на одному занятті.

Обсяг і інтенсивність навантаження знаходяться у такому зв’язку - обсяг зменшується – збільшується інтенсивність і навпаки.

  •  Принцип поступового збільшення тренувальних навантажень та адаптаційного збалансування їх динаміки.

В основі принципу прогресування фізичних навантажень та адаптивного збалансування їх динаміки лежать положення:

  •  адаптації організму, яка проявляється в його пристосувальній реакції на неодноразово застосований подразник;
  •  необхідності зміни тренувальних програм у зв’язку із звиканням організму до попередніх тренувальних впливів;
  •  забезпечення переходу об’єкту педагогічного впливу із одного якісного рівня на більш високий якісний рівень.

В залежності від конкретних завдань використовується декілька видів збільшення величин навантаження: сходинко подібний, лінійно подібний та хвиле подібний тип. Сходинкоподібний тип динаміки характеризується тим, що величина об’єму навантаження збільшується не на кожному занятті, а довільно після серії занять. Зміна параметрів відбувається лише після отримання адаптаційного ефекту. Він виражається у зменшенні реакції організму на виконану роботу. Лінійноподібний тип ще називають ударним. Основною його особливістю є збільшення величини навантаження на кожному наступному тренуванні. Застосовують цей тип в роботі з підготовленим контингентом, тривалість використання такого збільшення навантаження повинна бути невеликою, - 4-10 тренувальних занять. Хвилеподібний тип характеризується суттєвим збільшенням параметрів сумарного об’єму навантаження протягом серії занять, потім тимчасовим зниженням рівня інтенсивності. Така динаміка утворює „хвилю”, яка повторюється протягом певної кількості занять, але загальна тенденція зростання при цьому зберігається.

  •  Принцип циклічності.

Він полягає у повторенні найрізноманітніших компонентів фізичного виховання. Різниця між елементами, що повторюються полягає у їх змісті. Наприклад, з певним інтервалом повторюють уроки фізичної культури, кожного нового навчального року повторюються завдання.

В основі принципу циклічності лежать положення:

  •  повторяються окремі заняття;
  •  повторяються серії занять;
  •  кожного нового навчального року повторюються навчальні завдання.
  •  Принцип вікової адекватності.

Цей принцип є найбільш важливим у практичні й діяльності вчителя фізичної культури. Він зобов’язує будувати навчально-виховний процес відповідно до вікових особливостей школярів. В самому загальному вигляді реалізація цього принципу здійснюється за трьома напрямками, відповідно до завдань фізичного виховання в середній школі: оздоровчий, освітній, виховний. Вирішення виховних завдань і в першу чергу вдосконалення рухових здібностей, базується на особливостях їх природного розвитку та фізіологічних особливостях реакції організму дітей різного віку на величини навантажень. Особливості природного розвитку рухових здібностей полягають у гетерохронності, тобто існуванні вікових періодів, коли створюються найбільш сприятливі умови для вдосконалення якої не будь рухової здібності. Такі періоди отримали назву „сенситивних”, „чутливих”. Значення даних періодів для практики фізичного виховання школярів чимале. Рухові якості, які не були реалізовані в межах повного вікового періоду, в пізнішому віці можуть бути досягнуті шляхом триваліших вправ, іноді з меншою повнотою, або не можуть бути досягнуті взагалі. Хронологічні межі періодів прискореного розвитку рухових якостей у хлопчиків значно ширші, ніж у дівчаток, і охоплюють практично весь період навчання у школі. У дівчаток вони більш концентровані у часі і починаючи з 12-річного віку розвиток рухових здібностей лише епізодично характеризуються високими темпами.

В основі принципу вікової адекватності педагогічних впливів лежать положення:

  •  навчально-виховний процес необхідно будувати у відповідності до вікових особливостей дітей;
  •  вікові особливості розвитку організму дітей обумовлюють методичні особливості розвитку їх рухових здібностей;
  •  зміст навчально-виховного процесу визначається віковою динамікою розвитку рухових здібностей дітей і підлітків.

Більш детально „сенситивні” і „критичні” періоди розвитку рухових здібностей ми будемо розглядати під час вивчення теми „Розвиток рухових здібностей”.   


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

34693. Эластичность спроса по доходу. Коэффициент эластичности спроса по доходу 247.26 KB
  Эластичность спроса по доходу. Коэффициент эластичности спроса по доходу. Эластичность спроса зависит не только цены товара но и от доходов потребителей. Мера того насколько изменяется величина спроса относительно изменения величины дохода покупателя называется эластичностью спроса по доходу.
34694. Перекрестная эластичность спроса по цене. Коэффициент перекрестной эластичности спроса по цене 13.62 KB
  Перекрестная эластичность спроса по цене. Коэффициент перекрестной эластичности спроса по цене. Мера того насколько изменяется величина спроса на данный товар или услугу относительно изменения цены другого товара или услуги называется перекрестной эластичностью спроса по цене. Для измерения перекрестной эластичности спроса по цене используют коэффициент перекрестной эластичности который рассчитывается по формуле: где изменение величины спроса товара в изменение цены товара а.
34695. Эластичность предложения по цене. Факторы, влияющие на эластичность предложения 21.08 KB
  Эластичность предложения по цене. Факторы влияющие на эластичность предложения. По закону предложения мы знаем что величина предложения зависит от цены. Закон предложения гласит: чем выше цена товара тем больше величина предложения на него и наоборот чем ниже цена товара тем меньше величина предложения на него.
34696. Фирма и индивидуальные предприниматели. Организационно-правовые формы фирмы 20.46 KB
  Чем отличаются друг от друга хозяйственные товарищества и общества Вопервых товарищество это группа лиц которые принимают участие в работе фирмы а общество объединение капиталов его участники могут в фирме и не работать. К хозяйственным обществам относят общество с ограниченной ответственностью и общество с дополнительной ответственностью. Общество с ограниченной ответственностью имеет уставной капитал который разделен на доли. Общество с дополнительной ответственностью отличается от общества с ограниченной ответственностью...
34697. Общие, средние и предельные издержки фирмы 17.64 KB
  Общие средние и предельные издержки фирмы. Экономисты различают общие средние и предельные издержки. Общие издержки ТC это издержки всего выпуска продукта фирмы. Общие издержки делятся на постоянные и переменные издержки.
34698. Типы экономических систем. Традиционная экономическая система 19.1 KB
  Традиционная экономическая система. Экономическая наука выделяет четыре основных типа экономических систем: традиционная командная или административноплановая рыночная смешанная. Самой древней из экономических систем является традиционная система. Традиционная экономическая система способ организации экономической жизни при котором земля и капитал находятся в общем владении племени а ограниченные ресурсы распределяются в соответствии с длительно существующими традициями.
34699. Административно-плановая (командная) экономическая система 23.83 KB
  Административноплановая командная экономическая система существовала в СССР. Это объяснялось тем что в городах практически отсутствовало жилье для вновь прибывших и тем что в соответствии с законом СССР было очень сложно получить постоянную прописку в данном городе. Высшим плановым органом являлся Госплан СССР. Госплан СССР определял плановые задания республиканским и местным плановым органам а также плановым отделам министерств и ведомств которые давали плановые задания государственным предприятиям то есть указывали им...
34700. Монополия. Монопольная власть. Условия максимизации прибыли при монополии. Ценовая дискриминация 17.8 KB
  Монополия. Монополия тип рыночной системы в котором существует только один продавец контролирующий всю отрасль производства определенного товара не имеющего близкого заменителя. Закрытая монополия. Естественная монополия отрасль в которой долгосрочные средние издержки минимальны только тогда когда одна фирма обслуживает весь рынок целиком.
34701. Экономическая рента 16.61 KB
  Рассмотрим понятие экономической ренты на примере рынка труда где экономическая рента равна разности между фактической ценой труда и тем ее уровнем который достаточно для того чтобы привлечь работника трудиться по данной профессии рисунок1 Ставка зарплаты в час W1 Е S А D L1 Колво чел.L 0 1 2 3 4 5 Допустим что...