18218

Загальні основи навчання рухових дій

Лекция

Физкультура и спорт

Змістовий модуль 2 Тема 5. Загальні основи навчання рухових дій. Особливості навчання у фізичному вихованні. 1.1. Зміст спеціальних фізкультурноспортивних знань. 1.2. Класифікація рівнів засвоєння знань. Рухові уміння та навички. 2.1. Характеристика

Украинкский

2013-07-07

126 KB

16 чел.

Змістовий модуль 2

Тема 5. Загальні основи навчання рухових дій.

  1.  Особливості навчання у фізичному вихованні.

1.1. Зміст спеціальних фізкультурно-спортивних знань.

1.2. Класифікація рівнів засвоєння знань.

  1.  Рухові уміння та навички.

2.1. Характеристика та визначення поняття „рухове уміння”.

2.2. Характеристика та визначення поняття „рухова навичка”.

2.3. Взаємодія та перенос навичок (позитивний та негативний перенос навичок, однобічний перенос, взаємний, прямий переноси, перехресний перенос, узагальнений та обмежений переноси).

2.4. Передумови готовності учнів до засвоєння рухових дій (фізична готовність, рухова готовність, психологічна готовність).

2.5. Шляхи передачі навчальної інформації (репродуктивний та частково-пошуковий шляхи). Сутність та зміст. Особливості застосування.

2.6. Закономірності формування рухових умінь та навичок (знання1→уява→уміння→навичка→знання2). Формування орієнтовної основи дії (ООД) та формування програми реалізації – основних опорних точок (ООТ).

  1.  Характеристика етапів навчання рухових дій. Зміст та особливості кожного з етапів в процесі навчання.
    1.  Мета, завдання та особливості першого етапу (етап розучування рухової дії).

3.1.1. Засоби і методи першого етапу навчання рухових дій (метод наочної дії, метод вербальної дії, методи вивчення вправи в загалом та по частинах). Підвідні та підготовчі вправи.

3.1.2. Попередження та виправлення помилок на першому етапі навчання рухових дій.

3.2. Мета, завдання та особливості другого етапу навчання рухових дій (етап засвоєння або поглибленого розучування рухових дій).

3.2.1. Засоби і методи другого етапу навчання рухових дій (метод вивчення вправи загалом, метод варіативної вправи, метод ідеомоторної вправи). Застосування тренажерів та технічних засобів навчання.

3.2.2. Попередження та виправлення помилок на другому етапі навчання рухових дій.

3.3. Третій етап навчання рухових дій (етап закріплення рухових дій). Мета, завдання та особливості методик третього етапу навчання рухових дій.

3.3.1. Засоби і методи третього етапу навчання рухових дій (метод безперервної та інтервальної вправи, метод комбінованої вправи, метод суміжної дії, ігровий та змагальний методи, метод ідеомоторного тренування). Застосування тренажерів та технічних засобів навчання.

3.3.2. Попередження та виправлення помилок на третьому етапі навчання рухових дій.

Навчання у фізичному вихованні визначається як організований процес передачі і засвоєння системи спеціальних знань і рухових дій, спрямованих на фізичне і психічне удосконалення людини. Його результатом є загальна фізкультурна освіта. У навчанні беруть участь два суб’єкти цього процесу: учень і вчитель. Перший прагне навчитись, а другий – навчити. Без розумного і цілеспрямованого керівництва вчителя й активної, свідомої участі учня позитивного результату у процесі навчання досягнути не можна.

Спеціальні фізкультурно-спортивні знання, які засвоюють учні можна поділити на чотири групи:

  •  Знання, що сприяють організації учнів у процесі фізичного виховання (правила безпеки, організації ігор, суддівства);
  •  Знання медико-біологічного спрямування;
  •  Знання, необхідні для практичного засвоєння вправи;
  •  Знання з організації і методики проведення занять фізичними вправами.

Зміст теоретичних знань, їх обсяг у загальноосвітній школі лімітується навчальними програмами всіх рівнів. Знання сприяють якісному оволодінню руховими навичками, розвитку в дитини потреби у фізичному вдосконаленні, вихованню звички до самостійних занять фізичними вправами.

Ефективність методики формування знань буде вищою, якщо при цьому дотримуватись наступних правил:

  •  Оволодіння руховою дією повинно починатись з формування знань про сутність рухового завдання і можливі шляхи його вирішення;
  •  Обсяг і зміст знань повинен відповідати вікові учнів, їх попередній теоретичній підготовці та інтелектуальному розвитку;
  •  В повній мірі реалізовувати між предметні зв’язки;
  •  Ефективність засвоєння теоретичного матеріалу залежить від адекватності обраних форм, методів його викладання в кожному конкретному випадку;
  •  Основним методом повідомлення знань є метод слова у поєднанні з наочністю;
  •  Важливе місце у методиці формування знань займає контроль їх засвоєння, а найбільш поширеними у процесі фізичного виховання можна вважати: усне опитування, опитування із застосуванням контрольних карток або їх застосування у поєднанні з усним опитуванням, письмові роботи, виконання практичних завдань, що вимагають теоретичних знань.

В педагогічній практиці фізичного виховання дітей і підлітків розрізняють два види знань: наочно-чуттєві знання та словесно-логічні знання.

Наочно-чуттєві знання виступають у формі різноманітних уявлень (зорових, слухових, вестибулярних, чуттєвих, смакових і т.д.). На основі уявлень формується загальний образ рухової дії, що вивчається. Це елементарний рівень знань. Наприклад, образ техніки перекиду вперед, який буде складатися із уяви про вихідне положення тіла, розміщення окремих частин тіла під час виконання перекиду вперед, про кінцеве положення тіла після виконання вправи. На початковому етапі навчання ведучими в цьому комплексі уявлень є зорові уявлення. По мірі підвищення рівня оволодіння руховою дією знання переходять також на більш високий рівень, а саме словесно-логічний.

Словесно-логічні знання виступають у формі понять, законів, закономірностей, теорій і сприяють глибокому пізнанню сутності техніки фізичних вправ, її характеристик.

Процес оволодіння знаннями складається із таких етапів: сприйняття інформації та її осмислення → запам’ятовування → використання на практиці. У відповідності до наведеного процесу формування знань професором В.П. Безпалько була розроблена чотирьох рівнева класифікація засвоєння навчального матеріалу. Перший рівень – рівень ознайомлення. Для цього рівня є характерним уміння узнавати, розпізнавати, об’єкти вивчення без глибоких знань про їх властивості та характеристики. Другий рівень – репродукції. Йому притаманна і відповідна діяльність – відтворююча, репродуктивна. Учень на даному рівні може з більшою або меншою точністю відтворити зміст підручника, пояснення викладача. Третій рівень – гностичних умінь. Цей рівень передбачає те, що учень вміє використовувати і застосовувати отриману інформацію на практиці, для вирішення пізнавальних завдань по завчасно засвоєному зразку. Четвертий рівень – трансформації або переносу. Цьому рівню притаманні елементи творчості в навчальній діяльності учня.

Вивчення фізичних вправ на уроках і в позаурочний час передбачає послідовне формування умінь і навичок виконувати окремі рухові дії. В ТМФВ розрізняють два рівні рухового уміння: 1) уміння виконувати окрему рухову дію (наприклад подачу у волейболі, штрафний кидок у баскетболі та ін). В літературі його називають умінням нижчого порядку; 2) уміння вищого порядку (наприклад уміння грати у волейбол та ін). Уміння вищого порядку представляє собою комплекс рухових навичок, що взаємодіють у процесі вирішення учнями певних рухових завдань.

Рухове уміння виконувати окрему рухову дію це здатність учня виконувати вправу, концентруючи увагу на кожному русі, що входить до її складу, тобто за активною участю мислення. Такий рівень володіння вправою прийнято називати умінням. До числа характерних ознак первинного рухового уміння відносять:

  1.  Вправа виконується з постійною концентрацією уваги на окремих її деталях, елементах, на просторових, просторово-часових, динамічних характеристиках.
  2.  Відносна нестандартність параметрів рухів, помилки у техніці виконання вправи, особливо під час дії збиваючих факторів.
  3.  Відсутність необхідної злитності операції під час виконання цілісного рухового акту, що обумовлює розтягнутість дії у часі.
  4.  Невисока швидкість виконання дії, дія виконується неекономно, із значною ступінню втоми.
  5.  Характерне слабке запам’ятовування техніки рухової дії.
  6.  В процесі подальшого оволодіння руховою дією уміння переходить у навичку.

Рухова навичка це такий рівень оволодіння руховою дією, за якого управління рухами відбувається автоматизовано, а свідомість учня звільняється від безпосереднього управління нею. Найбільш важливими ознаками, які характеризують рухову навичку є наступні:

  1.  Свідомість під час виконання вправи спрямована не стільки на контроль за окремими її елементами, а скільки на досягнення загальної мети.
  2.  Підвищена усталеність техніки рухів до впливу збиваючих факторів.
  3.  Виражена злитність операцій рухів та скорочення часу на виконання дії в цілому.
  4.  При володінні вправою на рівні навички свідомість учня виконує пускову (початок руху), контролюючу (фіксація відхилень від правильного виконання вправи), корегуючу (заходи щодо виправлення помилок або виходу із скрутних ситуацій) та гальмівну (активне гальмування руху або перехід до іншої дії) функції.
  5.  Притаманна злитність рухів, відсутня зайва напруженість м’язів, висока швидкість виконання, легкість, економічність, точність рухів, стабільність і вірність виконання рухів у стані втомленості та під час активної протидії суперників, твердість запам’ятовування рухової дії.

На стадії формування навички поступово усуваються зайві рухи, удосконалюється між м’язова координація, рухи стають точнішими у просторі і часі та за зусиллями. Всі рухи відтворюються плавно, невимушено, з високою точністю та стабільністю.

З окремих навичок формується уміння виконувати цілісну рухову діяльність, або уміння вищого порядку. Уміння вищого порядку в навичку не переходить, бо воно проявляється завжди в ситуативних умовах і залежить від дій партнерів, суперників, зовнішніх умов. Для уміння вищого порядку характерні варіативність і творчість діяльності, стійкість до несприятливих внутрішніх і зовнішніх умов, виконання дії на тлі втоми без істотного порушення структури рухів, висока індивідуалізація діяльності, здатність до перебудови структури рухів у ході діяльності і у відповідності до завдань, що вирішуються.

Аналіз участі свідомості у формуванні і закріпленні рухової дії дозволяє визначити три фази усвідомлення цих дій: а) мала усвідомленість внаслідок „туманного” уявлення про вправу; б) відносно повна усвідомленість рухової дії та окремих рухів внаслідок формування цілісного уявлення про вправу і розвитку здатності диференціювати параметри руху; в) часткова усвідомленість як наслідок автоматизації рухової дії та переключення уваги на умови виконання.

В загальному схему оволодіння руховими діями можна виразити схематично.

       

Механізм формування рухових дій прийнято схематично представляти у такій послідовності: спочатку формують уяву про дію, після чого переходять до формування уміння виконати дію, а після цього прагнуть перевести виконання рухової дії  на рівень навички.

ЗНАННЯ1                УЯВА      УМІННЯ           НАВИЧКА          ЗНАННЯ2  

Кожен з цих компонентів визначає рівень засвоєння техніки рухової дії. „Знання1” передбачають наявність в учня певного кола рухових вмінь, навичок та пов’язаних з ними знань, що сформувались в ході попередньої діяльності. Вивчення нової рухової дії починається з формування найнижчого рівня засвоєння рухової дії – уявлення. „Уявлення” (ООД) – це суб’єктивна категорія, що виникає в людини після розповіді про рухову дію, її показу та декількох спроб відтворити техніку дії. ООД – це орієнтовна основа дії іншими словами це загальний логічний проект дії. Кожна ООД складається із ООТ. ООТ це основні опорні точки, тобто чітко сформовані уявлення про основні елементи дії та умови їх виконання. Під час безсистемного формування дії шляхом проб і помилок, утворення доцільної ООД відбувається уповільнено із зайвими витратами часу та сил. Повноцінна ООД утворюється в тому випадку, якщо в неї включаються необхідні та достатні уявлення про рухове завдання, способах та умовах його вирішення, які в свою чергу конкретизовані у вигляді реальних ООТ. На цій стадії оволодіння технікою людина усвідомлює завдання, з’ясовує структуру рухової дії та варіанти її виконання. Тому, якщо людина може розповісти, як виконується дія, в яких ситуаціях, як вона називається, але не може її практично виконати – це означає, що він оволодів руховою дією на рівні уявлення.

В процесі виконання рухової дії людина засвоює техніку, а результатом такого засвоєння буде формування рухового уміння. Паралельно із формуванням рухової навички, в людини збільшуються і знання. Адже до попередніх додаються і знання, пов’язані із засвоєнням нової рухової дії. Ця сума позначена як „знання2”.

Загалом функціональні компоненти рухової дії та відповідні рівні її засвоєння можна виразити схематично (за М.Я. Гальперіним).

Особливої уваги заслуговує знання закономірностей формування рухової навички. До основних закономірностей формування рухової навички відносять:

  1.  Закон нерівномірності розвитку навички. Дана закономірність може проявлятись у декількох варіантах. Перший: швидке оволодіння дією на початку та уповільнене наприкінці навчання (під час навчання легким руховим діям: швидко оволодівають основою дії і довго – її деталями). Другий: повільне оволодіння дією на початку та прискорене у кінцевій фазі навчання (під час навчання складним діям: непомітні якісні накопичення у виконанні деталей дії виявляються у подальшому прискоренні процесу навчання);
  2.  Закон „плато” або затримки в розвитку навички. Ця закономірність обумовлена наявністю декількох причин. Перша: внутрішні причини, які обумовлюються непомітними пристосувальними змінами в організмі, які переходять в якість лише із плином часу. Друга: зовнішні причини, які викликаються неправильною методикою навчання або недостатнім рівнем підготовленості учня.
  3.  Закон згасання навички. Без постійного повторення навичка повільно „згасає” тобто забувається, але її основа зберігається у пам’яті (зоровій, тактильній, чуттєвій і т.д.) ще довго і після повторення швидко відновлюється.
  4.  Закон відсутності межі в розвитку рухової навички.
  5.  Закон переносу навички. Явище переносу рухової навички полягає у тому, що формування одних рухових навичок може здійснювати вплив на засвоєння інших рухових навичок. Існують декілька видів переносу рухових навичок: Позитивний перенос навичок полягає у взаємодії навичок, під час якої, раніше сформована навичка полегшує процес формування другої навички. Негативний перенос навичок полягає у взаємодії навичок, під час якої, раніше сформована навичка утруднює процес формування другої навички. Перенос навички може носити різноманітний характер, а саме: Однобічний перенос навички відбувається тоді, коли формування однієї навички сприяє утворенню іншої, а зворотного впливу не має. Взаємний перенос навички це, коли відбувається перенос навичок з однієї рухової дії на інші і так само у зворотному порядку. Прямий перенос навички це, коли під час формування однієї навички відбувається формування іншої. Опосередкований перенос навички це, коли раніше сформована навичка створює сприятливі умови до формування нової навички. Узагальнений перенос навички це, коли раніше засвоєна рухова навичка впливає на формування цілого ряду рухових дій, які не мають подібності у структурі рухів. Перехресний перенос навички це, коли перенос навички відбувається на симетричні органи тіла (рух, який засвоєно правою рукою може бути виконаний лівою рукою без додаткового навчання).

В практиці навчання рухових дій школярів у певній послідовності використовують основні методичні напрямки передачі навчальної інформації. До таких методичних напрямків відносять: репродуктивний, частково-пошуковий, власне пошуковий. Давайте розглянемо кожен із них більш детально.

Зміст репродуктивного напрямку передачі навчальної інформації полягає в тому, що педагог повідомляє учням у готовому вигляді мету, завдання, програму, конкретні способи виконання рухових дій, критерії контролю та оцінки їх результативності. Також формує мотиви навчальної діяльності, а також викладає знання у закінченому вигляді. За такого підходу активність дітей і учнів зводиться лише до запам’ятовування та точного відтворення рухових дій.

Частково-пошуковий методичний напрямок передбачає повідомлення педагогом лише частки навчального матеріалу (знань), а також він визначає зміст, форми і послідовність майбутніх дій. Решта знань, форми дій, та їх зв’язок із засвоєним педагог дає можливість вияснити, перевірити та обґрунтувати самим учням. Особливість цього напрямку полягає в тому, що учням висуваються для рішення часткові проблемні завдання, рішення яких вимагає певної дослідницької роботи, самостійних інтелектуальних зусиль, пов’язаних із ними більш складних вольових проявів та емоційних реакцій.

Характерною особливістю власне-пошукового методичного напрямку передачі навчальної інформації є те, що учням надається повна самостійність для вирішення проблемних завдань, включаючи і планування своїх дій, визначення засобів і методів, аналіз результатів, контроль.

Характер поєднання методів навчання визначається такими компонентами навчальної діяльності як: завданнями учбово-виховної роботи, особливостями дітей і підлітків, особливостями навчального матеріалу, зовнішніми умовами у яких відбувається навчальний процес.

На початку вивчення техніки рухової дії вчитель повинен встановити готовність учня до навчання, тобто запобігти затримки у розвитку та засвоєнню рухової навички (закономірність „плато” затримки розвитку рухової навички, зовнішні причини, до яких відносять непідготовленість учня). Із цією метою визначають фізичну, рухову, психологічну готовність учня. Фізична готовність до засвоєння рухової дії означає наявність в учня необхідного рівня розвитку рухової здібності або декількох рухових здібностей, від яких залежить успіх у засвоєнні нової рухової дії. Рухова готовність до засвоєння рухової дії характеризується попереднім руховим досвідом учня, тобто вмінням виконувати окремі елементи, що входять до складу нової рухової дії. Без такого досвіду та знань недоцільно починати навчання. Психологічна готовність до засвоєння рухової дії характеризується наявністю в учня необхідної мотивації до навчання та високим рівнем розвитку вольових якостей. Формування позитивної мотивації повинно здійснюватись постійно. Оцінка вольових якостей передбачається у випадках, коли вони суттєво впливають на засвоєння техніки дії (наприклад, в багатьох гімнастичних та акробатичних вправах, окремих діях на лижах).

В разі потреби необхідно до початку вивчення рухової дії провести спрямовану вольову підготовку учнів.

Формування умінь виконувати фізичні вправи, їх трансформація в навички, об’єднання навичок в уміння вищого порядку – це тривалий, складний процес, успіх якого залежить від багатьох чинників. Першим серед них є правильне педагогічне керівництво цим процесом, яке полягає у його чіткому структуруванні. У шкільному фізичному вихованні структуру процесу навчання доцільно будувати у три етапи: розучування рухової дії, її засвоєння та закріплення.

Етап розучування рухової дії. Мета першого етапу полягає у засвоєнні вправи в загальних рисах, в основному варіанті (формування уяви і первинного уміння). Для досягнення мети вчитель має розв’язати такі завдання:

  •  Створити цілісне попереднє уявлення про вправу й осмислити її суть;
  •  Визначити руховий досвід учнів і при необхідності поповнити його;
  •  Домогтись виконання вправи загалом;
  •  Усунути зайві рухи, які грубо спотворюють техніку.

Враховуючи специфіку шкільного фізичного виховання, треба відзначити, що не всі вправи, передбачені навчальною програмою, можуть бути засвоєні, на рівні уміння вищого порядку і навіть на рівні навички, тому в кожному конкретному випадку потрібно визначити рівні, до яких прагнемо в процесі вивчення вправи. При цьому слід пам’ятати, що формування навичок вимагає великої кількості повторень і для різних учнів воно буде неоднаковим.

Також при плануванні навчального процесу вчитель повинен прагнути забезпечувати позитивний перенос навичок і уникати негативного. Для цього слід послідовно чи одночасно вивчати вправи, що схожі між собою технічною основою і зовнішньою формою, або зовсім не схожі між собою, а також не вивчати ті вправи, які схожі зовнішньою формою, але не схожі технічною основою.

Методика навчання на першому етапі полягає у тому, що розучування вправи починають з того, що доводять до свідомості учнів мету і завдання дій, прикладне і спортивне значення вправи, її місце в життєдіяльності та спортивному удосконаленні. Сильним мотивом активізації діяльності учнів є інформація про найвищі досягнення з даного виду діяльності та про навчальні нормативи і найвищі результати ровесників, учнів даної школи, найближчі завдання навчання, лише зацікавлене ставлення учня до вивчення принесе позитивний результат.

З метою формування уявлення про особливості виконання вправи після одержання учнями відповідних знань її демонструють (метод демонстрації). До демонстрації вправ на першому етапі висувають такі вимоги:

  •  Вправу потрібно продемонструвати у тому вигляді, як цього будуть вимагати від учнів;
  •  Акцент при першій демонстрації роблять на ті рухи, які важко пояснити;
  •  Створюючи уяву про вправу необхідно демонструвати її неодноразово, акцентуючи увагу учнів кожен раз на інших деталях;
  •  Для того, щоб викликати в усіх учнів почуття впевненості в можливості досягнення успіху, добре, якщо вправу демонструє однокласник;
  •  Можна застосовувати демонстрацію помилок, але лише тоді, коли вчитель впевнений у тому, що точно відтворить їх. Необ’єктивна демонстрація помилок дезорієнтує учня.

Після демонстрації вчитель пояснює техніку вправи, що вивчається (метод вербальної дії). До пояснення, покликаного формувати уявлення, висуваються такі вимоги:

  •  Необхідно говорити не стільки про зовнішню структуру вправи, скільки про внутрішню суть рухової дії, причинно-наслідкові зв’язки окремих рухів;
  •  Деталізувати техніку на першому етапі не варто;
  •  При поясненні техніки необхідно спиратись на руховий досвід учня;
  •  Необхідно пояснювати чому необхідно виконувати рухову дію саме так, а не інакше тому, що руховий досвід учня може свідчити про протилежне;
  •  Необхідно чергувати пояснення з демонстрацією і поєднуйте їх;
  •  Не говоріть учням про те, що вийде в них само по собі, або в окремих випадках говоріть навіть навпаки і тоді вони виконають правильно.

Після розповіді про вправу, її демонстрації та пояснення техніки учні приступають до практичного оволодіння руховою дією, освоюючи її загалом або по частинах (методи навчання руховим діям). При цьому слід:

  •  Широко використовувати фізичну допомогу;
  •  Використовувати зорові орієнтири;
  •  В перервах між спробами „виконувати” вправи в уяві – ідеомоторне тренування;
  •  Радьте учням використовувати самопроговорювання, самозвіти, самонакази, що може мобілізувати їх свідомість;
  •  Використовуйте тренажери, які допоможуть отримати учням одержати правильні м’язові відчуття;
  •  Поділіться з учнями власним досвідом про м’язові відчуття при правильному виконанні вправи, які вони вивчають;
  •  Допомагаючи учням успішно засвоювати вправу, використовуйте різноманітні форми їх інформування про допущені помилки та шляхи їх усунення.

Під час виконання вправ учні допускають помилки. Всі помилки мають свої причини, а їх виправлення полягає в усуненні причин. Саме усунення причин помилок і будуть спрямовані зусилля ваші і ваших учнів. Які причини помилок при вивченні вправ зустрічаються найчастіше? До них відносяться:

  •  Нераціональна методика навчання (неправильна послідовність вправ, негативна їх взаємодія, недостатній руховий досвід, нераціональні методи навчання, погана організація навчально-виховного процесу);
  •  Нерозуміння учнями поставлених завдань та техніки виконання вправ;
  •  Надмірне збудження або гальмування, що впливає на емоційний стан учнів;
  •  Страх виконувати рухову дію;
  •  Порушення ритму виконання вправи;
  •  Неправильне виконання попередніх фаз рухової дії або попередньої вправи в комбінації вправ;
  •  Неправильний напрям рухів;
  •  Недостатня або надмірна амплітуда;
  •  Надмірна розслабленість або скутість;
  •  Втома, яка при перших спробах наступає раніше, ніж на наступних етапах навчання;
  •  Несприятливі умови виконання вправи;
  •  Надмірне старання, що призводить до м’язового та нервового перенапруження.

Методика виправлення помилок полягає у визначенні причин і підборі прийомів їх усунення. Помилки є типові і індивідуальні. Типові – це ті, які допускаються більшістю учнів. Їх можна прогнозувати, а отже і запобігати. Індивідуальні помилки допускаються окремими учнями або групами учнів і повинні виправлятись персонально. Помилки легше виправляти у процесі, ніж після засвоєння вправи.

Етап засвоєння рухової дії. Метою другого етапу є деталізоване, відносно досконале засвоєння рухової дії. Завданнями другого етапу є:

  •  Поглибити розуміння учнями закономірностей виконання рухової дії;
  •  Уточнити техніку щодо індивідуальних можливостей учнів, посилити самоконтроль;
  •  Домогтись правильного виконання вправи;
  •  Створити передумови варіативного виконання вправи.

Методика навчання на другому етапі полягає у використанні методу цілісного розучування з „виділенням”, на фоні цілісного виконання вправ, окремих рухів для їх удосконалення. Поглибити розуміння учнями закономірностей виконання рухової дії допоможуть такі методичні прийоми:

  •  Деталізоване пояснення вправи;
  •  Евристична бесіда;
  •  Обговорення техніки;
  •  Звіти учнів, як наслідок їх самоаналізу;
  •  Супроводжуюче пояснення;
  •  Самопроговорювання та самонакази.

Щодо використання наочності, то тут на панівні позиції виходять прийоми опосередкованої наочності (кінограм, моделі, зарисовки і т.д.).

На другому етапі методика збагачується змагальним методом, але предметом змагань є якісні показники виконання вправи та здатність учнів управляти часовими, просторовими і силовими параметрами рухової дії.

Продовжують використовувати прийоми ідеомоторного тренування та виконують окремі вправи без зорового контролю, концентруючи увагу на аналізі м’язового відчуття. Також широко застосовують ігровий метод.

Етап закріплення рухової дії. Мета третього етапу полягає в тому, щоб забезпечити практичне застосування набутої навички. Для досягнення мети учень і вчитель повинні вирішити такі завдання:

  •  Закріпити навичку і зробити її придатною для використання в життєдіяльності у поєднанні з іншими діями;
  •  Забезпечити варіативність застосування сформованої на попередньому етапі навички в різних умовах;
  •  Завершити індивідуалізацію виконання засвоєної вправи;
  •  Досягти повної відповідності техніки виконання вправи рівневі розвитку фізичних якостей учнів.

Особливістю етапу є те, що сформована рухова дія ще не стійка до несприятливих факторів зовнішнього та внутрішнього середовища (втоми, перерв у навчанні, різноманітних умов виконання).

Особливість методики на третьому етапі навчання полягає у тому, що концентрують увагу учнів на результативності діяльності, і на її досягнення спрямована методик навчання і тренування.

Для закріплення навички, забезпечення варіативності її виконання використовують методи:

  •  Інтервальної (стандартно-повторної та повторно-варіативної) вправи;
  •  Змінюють зовнішні умови виконання;
  •  Регулюють фізичний і психічний стан учнів;
  •  Поєднують вивчену на другому етапі вправу з іншими діями;
  •  Підвищують обсяг і інтенсивність виконуваної роботи.

Вирішенню завдань третього етапу служить також використання хвилеподібної та ступінчастої динаміки навантажень, жорстких інтервалів відпочинку при повторному виконанні вправ, ігрового та змагального методів.

При плануванні занять передбачають виконання завдань за точно передбаченими параметрами дії, додаткові завдання в ході виконання уже добре засвоєної вправи.

Сприяє закріпленню та вдосконаленню вправи її виконання в присутності сторонніх осіб на тлі підвищеного емоційного стану та втоми. На завершальному етапі вправа виконується з підвищеними вимогами до прояву рухових здібностей, але рівень цих вимог не має призводити до порушень техніки виконання вправи.

Рівень досконалості та міцності засвоєння вправи перевіряють такими способами:

  •  Визначення ступені автоматизації рухової дії шляхом багаторазового серійного виконання вправи;
  •  Стійкість до втоми визначається кількістю повторень вправи до моменту порушень техніки виконання;
  •  Стійкість до емоційних зрушень перевіряється результативністю виконання рухової дії в навально-тренувальних заняттях та змагальної діяльності;
  •  Здатність до варіативного виконання рухової дії визначається ефективністю виконання вправи в різних умовах;
  •  Узагальнюючим критерієм оцінки рівня досконалості володіння вправою є ступінь надійності її використання в життєдіяльності.

  

  


Формування рухового уміння вищого порядку

Формування рухового уміння

НАВЧАННЯ РУХОВІЙ ДІЇ

МЕТА

НАБУТТЯ СПЕЦІАЛЬНИХ ЗНАНЬ

Формування рухової навички

КОМПОНЕНТИ

онтролюючий

За наявності помилок вносяться  корективи у біомеханічні характеристики і параметри виконання рухової дії

Власне-виконавчий

Практичне виконання рухової дії. Характеризується рівнями засвоєння: уміння-навички-уміннями вищого порядку

ООТ (Основні опорні точки)

Їх знання і можливість відтворення усно, обумовлюють володіння руховою дією на рівні уяви

ООД (Орієнтовна основа дії)

ЗНАННЯ

РУХОВИЙ ДОСВІД

СЕНСОРНА ІНФОРМАЦІЯ

РУХОВА ДІЯ


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

31908. ЛЕКСИЧЕСКАЯ СЕМАНТИКА 3.24 MB
  Ее ключевыми элементами являются: 1 Принцип интегральности описания языка в силу которого лексемам в явном виде приписываются все свойства релевантные для правил а правила учитывают все формы поведения лексем не упомянутые непосредственно в словаре.
31909. Внутрішнє представлення цілочисельних даних в IBM РС 58.65 KB
  Виконати переклад заданих викладачем чисел з десяткової в двійкову систему числення. Дати їх внутрішнє (машинне) представлення в залежності від діапазону в знакових і беззнакових форматах типів Shortint (signed char), Byte (unsigned char), Integer (int), Word (unsigned int). Машинне представлення даних має бути дане в двійковій і шестнадцятирічній системах числення.
31910. Свобода совісті – явище духовної культури 103.5 KB
  Неоднозначність впливу релігії на різні сфери суспільного життя. Релігія в житті українців. Релігія і вільнодумство і атеїзм. Історичне підгруддя і реалії сьогодення. Свобода совісті як форми запобігання і вирішення соціальних конфліктів на релігійному ґрунті.
31913. ЗАХИСТ ІНФОРМАЦІЇ. КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ 1.82 MB
  У звязку з цим різко зріс інтерес широкого кола користувачів до проблем захисту інформації. Захист інформації це сукупність організаційнотехнічних заходів і правових норм для попередження заподіяння збитку інтересам власника інформації. Тривалий час методи захисту інформації розроблялися тільки державними органами а їхнє впровадження розглядалося як виключне право тієї або іншої держави.
31915. УЧЕТА И АУДИТ ДЕНЕЖНЫХ СРЕДСТВА НА ПРЕДПРИЯТИИ ООО «ЭТАЛОН -СПБ» 696.5 KB
  Денежные средства выполняют следующие основные задачи: проверка правильности документального оформления и законности операций с денежными средствами, расчетных и кредитных операций, своевременное и полное отражение их в учете; обеспечение своевременности, полноты и правильности расчетов по всем видам платежей и поступлений