18221

Урок – основна форма фізичного виховання молодших школярів

Лекция

Физкультура и спорт

Змістовий модуль 4 Тема 8. Урок – основна форма фізичного виховання молодших школярів. Зміст навчального предмету Фізична культура€. 1.1. Аналіз програми Основи здоров’я і фізична культура€ Київ 2001 року програмовий матеріал години на проходження зміст к...

Украинкский

2013-07-07

308.5 KB

23 чел.

Змістовий модуль 4

Тема 8. Урок – основна форма фізичного виховання молодших школярів.

  1.  Зміст навчального предмету „Фізична культура”.

1.1. Аналіз програми „Основи здоров’я і фізична культура” Київ, 2001 року (програмовий матеріал, години на проходження, зміст кожного із розділів по роках навчання).

  1.  Характерні риси, зміст і побудова уроку. Визначення завдань уроку.

2.1. Характерні риси уроку, що відрізняють його від інших форм фізичного виховання.

2.2. Зміст уроку фізичного виховання (інтелектуальні, рухові, контрольно-оцінюючі дії).

2.3. Структура і побудова уроку (підготовча, основна, заключна частини уроку, перший етап, другий та третій етапи побудови уроку).

2.4. Завдання уроку (освітні, виховні, оздоровчі).

  1.  Організація діяльності учнів на уроках.

3.1. Елементарні способи управління учнями на уроках (шикування, перешикування, показ та виконання вправ, перехід до місць занять, індивідуальні завдання виконання вправ).

3.2. Способи виконання вправ (одночасний, почерговий, поточний, поперемінний, позмінний).

3.3. Методи організації діяльності учнів (фронтальний, груповий, індивідуальний).

  1.  Підготовка вчителя до уроку.

4.1. Етап попередньої підготовки (аналіз роботи за минулий рік, планування діяльності на наступний рік).

4.2. Етап безпосередньої підготовки до уроку (конкретизація завдань уроку, добір відповідних засобів, організаційно-методичне забезпечення уроку, рухова підготовка вчителя, теоретична та мовна підготовка, матеріальне забезпечення уроку).

  1.  Проведення уроку.

5.1. Підготовча частина уроку (завдання, організаційні особливості, методичні особливості проведення розминки, засоби підготовчої частини уроку).

5.2. Основна частина уроку (завдання, організаційні особливості, освітня, виховна, оздоровча спрямованість).

5.3. Заключна частина уроку (завдання, методичні особливості проведення заключної частини уроку, засоби заключної частини уроку).

  1.  Дозування навантаження на уроці та шляхи регулювання щільності уроку.

6.1. Навантаження, обсяг і інтенсивність, характерні ознаки втоми.

6.2. Шляхи регулювання навантаження на уроці фізичної культури.

6.3. Загальна і моторна щільність уроку. Хронометраж. Пульсова крива. Фактори що впливають на моторну щільність уроку.

  1.  Різновиди шкільних уроків фізичної культури.

7.1. Предметні уроки (легкоатлетичні, гімнастичні, спортивних ігор, лижної підготовки, плавання). Особливості таких уроків в школі І ступеню.

7.2. Комплексні уроки. Потреби що визначають необхідність комплексних уроків в школі.

7.3. Види уроків, та їх класифікація в залежності від завдань що на них вирішуються (вступні, навчальні, тренувальні, контрольні, комбіновані уроки).

  1.  Загальні вимоги до уроку.

8.1. Виховні вимоги.

8.2. Організаційні вимоги.

8.3. Вимоги оздоровчої спрямованості.

8.4. Дидактичні або освітні вимоги.

  1.  Спостереження і аналіз уроку фізичної культури.

9.1. Педагогічна оцінка уроку фізичної культури (мета аналізу уроку фізичної культури, схеми аналізу уроку).

9.2. Схема педагогічного аналізу уроку (загальні відомості, матеріально-технічне забезпечення, підготовленість вчителя і учнів до уроку, підбір методів, тип, завдання, побудова уроку, навчальний матеріал уроку, методи навчання і виховання, аналіз стилю діяльності педагога, аналіз організації пізнавальної діяльності учнів та їхньої поведінки на уроці, результати уроку, висновки і пропозиції).

  1.  Оцінка діяльності учнів на уроці.

10.1. Оцінка рівня засвоєння та практичної реалізації знань.

10.2. Оцінка якості виконання рухових дій.

10.3. Оцінка фізичної підготовленості школярів.

10.4 Оцінка вміння самостійно займатись фізичними вправами.

1. Характерні риси, зміст і побудова уроку, визначення завдань уроку

Фізична культура як навчальний предмет передбачена в усіх класах загальноосвітньої і професійної школи. В умовах, коли освіта стає все більш професійно орієнтованою, фізична культура належить до обов'язкових предметів поряд із рідною мовою і літературою, природознавством, математикою, історією України. Зміст предмета регламентується програмою, практична реалізація якої здійснюється на уроках фізичної культури. Відвідування уроків є обов'язковим для всіх учнів школи. Залежно від стану здоров'я після проведення щорічного поглибленого медичного огляду лікар розподіляє учнів на медичні (основну і спеціальну медичну) групи для занять фізичною культурою на підставі "Положення про лікарсько-фізкультурну службу", затвердженого наказом міністра охорони здоров'я України від 31 грудня 1992 року за № 2111. До основної групи входять практично здорові діти, а ті, що мають відхилення у стані здоров'я, належать до спеціальної медичної групи і навчаються за спеціальною програмою.

Риси уроку

Характерними рисами уроку, що відрізняють його від інших форм фізичного виховання, є те, що:

  •  на уроках фізичної культури вчитель створює найкращі умови для розв'язання усіх завдань фізичного виховання та спрямовує самостійну роботу учнів;
  •  уроки визначають основний зміст інших форм фізичного виховання школярів;
  •  на уроках яскраво виражена дидактична спрямованість, зумовлена вирішенням освітніх завдань;
  •  керівна роль належить вчителю, який викладає предмет і здійснює виховання учнів;
  •  діяльність учнів чітко регламентується, а навантаження строго дозується згідно з їхніми індивідуальними можливостями;
  •  на уроках присутній постійний склад учнів, яким притаманна вікова однорідність;
  •  уроки зумовлені розкладом занять.

Ці риси підносять урок фізичної культури до рівня основної форми занять і створюють сприятливі умови для досягнення мети навчання у школі — підготовки всіх учнів до самостійного життя, праці, формування в них потреби та вміння регулярно займатися фізичними вправами, зміцнювати здоров'я і підтримувати належний рівень фізичної підготовки протягом усього життя.

Отже, урок фізичної культури можна розглядати як своєрідний систему утворюючий фактор. У ньому, з одного боку, в діалектичній єдності виступають мета, завдання, засоби і методи навчання, а з іншого — урок об'єднує в єдине ціле всі форми фізичного виховання школярів.

Зміст уроку

Зміст уроків фізичної культури — не тільки набір фізичних вправ, як це часто трактується. Школярам треба прищепити гігієнічні навички, навчити їх раціонально будувати режим праці і відпочинку, вільно ходити, правильно дихати, загартовуватись і багато іншого, що стосується здорового способу життя.

Зміст уроку фізичної культури в школі визначається державним стандартом в галузі фізичної культури і спорту, як кінцева мета фізичного виховання молоді в ЗОШ, і програмою "Основи здоров’я і фізична культура", Київ, 2001 року, у якій чітко визначені розділи із програмовим матеріалом по кожному із них, кількість годин для проходження кожного розділу, вимоги до умінь, знань та навичок школярів, їх оцінка, контроль за технічною, фізичною та іншими видами підготовок, представлені практичний і теоретичний розділи на кожен рік навчання.

Про важливість такої позиції свідчить той факт, що деякі вчителі шкіл та наукові працівники пропонують запровадити в школі третій, теоретичний урок фізичної культури. Змістом таких уроків може бути навчальний матеріал із фізіології, педагогічного контролю, спортивної медицини, психології, гігієни. Тоді, на думку спеціалістів, школярі отримуватимуть глибокі знання щодо правил загартування, шкідливості паління, вживання алкоголю і наркотиків тощо. Тобто це повинні бути уроки пізнання людини, її можливостей, шляхів удосконалення. Віддаючи належне авторам цієї ідеї, думаємо, що ці питання сьогодні можна розв'язувати за рахунок оптимізації між предметних зв'язків та методики самих уроків фізичної культури, а також інших форм фізичного виховання молоді.

Головним для досягнення бажаного результату в змісті уроку є виконання учнями запланованих вправ і пов'язана з цим всебічна навчальна праця учнів, яка включає такі дії:

  •  інтелектуальні, що проявляються у спостереженні, слуханні, сприйнятті та осмисленні одержаної інформації, запам'ятовуванні, пошуку власних шляхів вирішення завдань та проектуванні власних дій;
  •  рухові, які полягають у виконанні спроектованих дій, розучуванні, закріпленні та вдосконаленні фізичних вправ у сприятливих і несприятливих умовах, спрямованому розвитку фізичних якостей;
  •  контрольно-оцінюючі дії, що передбачають організацію самоконтролю і самооцінки, виявлення й усунення помилок, обговорення питань, які виникають у процесі навчання, з учителем і товаришами, регулювання емоційних проявів.

Від цих елементів діяльності учнів залежить кінцевий результат уроку. Отже, вони є провідними у змісті занять.

Проте конкретні дії учнів і класу загалом є наслідком певної діяльності вчителя. Йдеться про висунення завдань на певний урок, визначення напрямків їх розв'язання і створення умов для виконання.

Учитель спостерігає за діяльністю учнів, оцінює і коригує їхні дії, дозує навантаження, управляє поведінкою, налагоджує стосунки між дітьми тощо. Уся ця діяльність педагога, що визначає і спрямовує дії учнів, має величезне значення.

Результатом діяльності дітей, спрямованої вчителем, є зміни у фізичному і психічному стані учнів, у їхніх знаннях, уміннях, навичках і поведінці. Ці внутрішні процеси і зміни, викликані організованим виконанням фізичних вправ та інших видів діяльності, становлять ще одну сторону уроку фізичної культури, його змісту.

Отже, зміст уроку фізичної культури — складне явище. Це певний набір фізичних вправ і пов'язаних із ними знань, діяльність учнів і робота вчителя, а також результати — наслідок цієї роботи.

Зміст уроку планує вчитель, але педагог не може завчасно передбачити всі деталі, ситуації та умови спілкування з дітьми. Тому в практиці розрізняють зміст уроку: спроектований і реальний (той, що склався у процесі його проведення. Зміст реального уроку не збігається повністю і окресленим заздалегідь. Ця обставина повинна бути врахована педагогом до початку уроку, а знання можливих варіантів, рівень методичної підготовки, педагогічна інтуїція дадуть йому змогу завжди приймати правильні рішення в його ході, реагуючи на реальні ситуації, стан учнів і умови проведення уроку.

Структура уроку

У процесі побудови уроку вчитель проектує елементи його змісту. Основою для проектування є біологічні закономірності функціонування організму, що визначають його працездатність, а отже, логіка розгортання навчально-виховного процесу зумовлюється біологічною працездатністю.

Як відомо, існують чотири зони працездатності: зона передстартового стану, зона впрацьовування, зона відносної стабілізації і зона тимчасової втрати працездатності. Це зумовлює і відповідну логіку розгортання навчально-виховного процесу, яка передбачає:

  •  послідовне залучення учнів до пізнавальної діяльності;
  •  поступове досягнення необхідного рівня фізичної і психічної працездатності; 
  •  вирішення оздоровчих освітніх і виховних завдань конкретного уроку;
  •  забезпечення оптимального після робочого стану організму, котрий сприяв би успішній наступній діяльності учнів.

Згідно з цією логікою, урок умовно поділяють на три частини: підготовчу (припадає на перші дві зони працездатності), основну (відповідає фазі вирішення передбачених основних завдань), заключну (покликану забезпечити перехід учнів до наступних після уроку дій). Поділ уроку на частини не означає, що він втрачає свою цілісність. Навпаки, кожна частина повинна логічно передувати наступній і випливати з попередньої. Бажано, щоби переходи від однієї частини до іншої були м'якими і непомітними.

Розв'язуючи окремі (специфічні) завдання, кожна частина служить найефективнішому досягненню кінцевого результату уроку. Тому час, що витрачається на окремі частини та їхній конкретний зміст, вельми мінливий, бо залежить від безлічі факторів: завдань заняття, специфіки вправ, конкретного стану учнів на певному уроці, їхніх особливостей, зовнішніх умов тощо.

Зазначені риси є характерними для структури всіх основних форм занять із фізичного виховання. їхня структурна спільність — не у формальному поділі на стандартну кількість частин, а в необхідності дотримуватися під час побудови занять загальних закономірностей їхнього розвитку, які не дозволяють у будь-якій частині робити те, що не відповідає її ролі та місцю в загальній структурі заняття і зобов'язує будувати урок у певній послідовності. Тільки в такому аспекті градація частин заняття набуває не формального, а конструктивного сенсу, що складає перший етап побудови уроку.

Другий етап побудови уроку полягає у визначенні фізичних вправ та їхньої послідовності, що дасть змогу найкраще розв'язати загальні й окремі (специфічні) завдання.

Ефективність певних фізичних вправ у вирішенні конкретних завдань фізичного виховання не викликає сумнівів. Необхідність визначення певної послідовності вправ викликана відомим явищем "післядії". Учитель повинен прагнути досягнення позитивного впливу попередньо виконаних вправ — для успіху наступних. Наприклад, опанування складно координаційних вправ буде більш успішним на початку уроку. Під час вдосконалення їх можна виконувати і в кінці уроку. Вправи на розвиток швидкості дають низький ефект після роботи на витривалість. Небажано на одному уроці поєднувати вправи, що можуть викликати негативні переноси.

Особливо уважно слід добирати загальнорозвиваючі вправи. їх цілеспрямований добір сприяє формуванню постави, розвиткові певних груп м'язів, вихованню школи рухів, підготовці до засвоєння складних рухових дій, передбачених планом уроку. Безсистемне використання загально розвиваючих вправ у молодшому шкільному віці призводить до того, що втрачаються сприятливі можливості для розвитку й удосконалення рухового апарату. Своєчасно не розвинені здібності стають перепоною до вироблення у майбутньому більш складних життєво важливих умінь і навичок.

Вирішальним третім етапом побудови уроку є визначення взаємопов'язаної послідовності дій педагога й учня під час розв'язання кожного педагогічного завдання, застосування вправ, методів і методичних прийомів, що використовуються у процесі уроку. Йдеться також про формування підгруп, висунення завдань, порядок зміни місць занять та інші допоміжні дії, використані на уроці.

Отже, головне призначення уроку фізичної культури — забезпечити учням сприятливі умови для успішного засвоєння навчальної програми. При цьому уроки є лише формою організації навчальної діяльності вчителя та учнів, у рамках якої здійснюється їх взаємопогоджена діяльність, спрямована па оволодіння знаннями, вміннями і навичками, підвищення рівня розвитку фізичних якостей школярів.

Визначення завдань уроку

Із кожного уроку учні повинні виносити нові знання й уміння, повинні бачити, що у процесі цілеспрямованих занять фізичними вправами вдосконалюється їх розвиток. При цьому кожен учень повинен мати особистий рекорд і кожного слід до нього підвести. Учителю необхідно чітко визначити кінцеву мету спільної роботи з учнями на весь час навчання у школі, на рік, чверть, серію уроків, тобто уявити результат діяльності на різні періоди часу. Висунення мети спрямовує і регулює діяльність учня, робить її усвідомленою.

Мета фізичного виховання школярів — до закінчення шкільного курсу навчання сформувати вміння управляти життєво необхідними руховими діями в різних умовах діяльності (вміння вищого порядку) та виховати потребу до систематичних занять фізичними вправами протягом усього життя (стратегічна мета). Метою кожного навчального року є опанування матеріалу, передбаченого програмою відповідного класу (тактична мета). На серію уроків (на навчальну чверть) метою служить оволодіння конкретними вправами: наприклад, навчитися стрибати в довжину, кидати м'ячик (оперативна мета).

Реалізується кожна з названих цілей, що випливає з більшої і є основною для формування меншої, шляхом послідовного висунення і розв'язання конкретних завдань на кожному уроці.

Усі завдання щодо їхнього спрямування об'єднуються в методиці фізичного виховання у три групи: освітні, оздоровчі, виховні.

Вирішуючи освітні завдання, учнів озброюють необхідними знаннями, уміннями і навичками виконувати фізичні вправи, а також застосовувати їх повсякденному житті, у процесі самовдосконалення. Причому засвоєння цих знань, умінь і навичок повинно відбуватися не механічним шляхом, а такими способами, які ведуть до розвитку особистості учня.

Розв'язання оздоровчих завдань передбачає забезпечення можливого у певному віці фізичного розвитку і фізичної підготовленості, формування постави і фізичної підготовленості, створення на заняттях найкращих умов для оздоровчого впливу на організм дітей.

Вирішення виховних завдань повинно забезпечити позитивний вплив занять фізичними вправами на розвиток моральних і вольових якостей, єдність фізичного і духовного розвитку особистості учня.

Однак цей поділ завдань на групи досить умовний. Проілюструємо це на такому прикладі. Виховання фізичних якостей — це оздоровчі завдання з урахуванням їхнього значення для формування постави та доброго функціонування всіх органів і систем людського організму. Проте, водночас, без належного розвитку фізичних якостей неможливе опанування фізичних вправ, отже, цю роботу можна віднести і до освітніх завдань. У процесі подолання труднощів учень виховує волю, наполегливість, сміливість, що має велике значення для формування моральних якостей людини. Отже, у практиці вчитель сукупно вирішує завдання навчання, оздоровлення і виховання, як це передбачено вимогами до сучасного уроку.

Освітні завдання

При вирішенні освітніх завдань йдеться передусім про піднесення розвитку рухових здібностей учня до такого рівня, який дасть йому змогу вільно управляти власними рухами в будь-якій життєвій обстановці. Хто володіє належною кількістю вмінь, той ніколи не розгубиться, вчасно здійснить ті дії, котрі найкращим чином відповідають ситуації, що виникла. Фізично розвинений учень зуміє швидко прийняти правильне рішення, зіткнувшись, наприклад, із водною перешкодою. Він (залежно від обставин) подолає її стрибком, переходом через імпровізований місток, убрід, за допомогою плавальних засобів або перепливе. Такого рівня підготовки учнів можна досягти в ході шкільного навчання, шляхом послідовного розв'язання на кожному уроці конкретних завдань (опанування окремими рухами, що об'єднуються потім у рухові дії, а ті, у свою чергу, — у рухову діяльність). Наприклад, для засвоєння стрибка в довжину на окремих уроках треба навчити дітей розбігатись, відштовхуватись, виконувати певні рухи в польоті, приземлятись. Паралельно учень засвоює необхідні теоретичні знання.

Кожен учитель повинен прагнути, щоб його учні оволоділи широким набором рухових умінь. Прагнення деяких учителів засвоїти вузьке коло рухових дій безперспективне, бо призводить до збіднення рухового досвіду, а отже, викликає серйозні труднощі в навчанні. Високому рівню фізичної освіти сприяє засвоєння широкого кола фізичних вправ, що об'єднуються системними зв'язками.

Виховання здатності управляти рухами тісно пов'язане з умінням оцінювати виконувані рухи в часі, просторі і за рівнем м'язових зусиль. Точність просторових, часових і силових оцінок виробляється у дітей під час використання спеціально спрямованих рухів і отримання термінової інформації щодо допущених помилок. Спочатку доцільно навчити дітей розрізняти окремі характеристики рухів загалом, потім — рухів окремими частинами тіла з різною амплітудою (руками, тулубом, ногами) і всім тілом. При цьому чергуйте рухи з великою і малою амплітудами, швидкі й повільні, з великим і малим зусиллям. Рухи, що різко відрізняються за характером, легше запам'ятовуються, ніж подібні.

Такі рухові завдання доступні вже дітям 6-7-річного віку. Навчити дітей розрізняти основні характеристики рухів — це самостійне завдання загально рухової підготовки. Здатність оцінювати окремі характеристики рухів не залежить від рівня розвитку фізичних якостей (учень може розвинути силу, швидкість, але не виробити здатності управляти ними). Виконання рухових завдань із заданою віддаллю, швидкістю, силою і амплітудою викликає великий інтерес в учнів, вносить елемент емоційності та різноманітності. Врешті-решт, без загальної рухової підготовки неможливе ефективне застосування вивченого на уроках у повсякденному житті (подолати перешкоду, влучити в ціль тощо).

Уміння управляти часовими, просторовими та силовими параметрами рухових дій дає значний приріст результатів виконання вправ (швидкості, точності, сили). Задля вдосконалення подібного вміння використовують такі прийоми:

  •  виконують вправи з пустотілими гирями, гантелями, палицями, м'ячами, заповненими піском, свинцевими шротами або водою, що надає їм необхідної (заданої) ваги;
  •  використовують з тією ж метою пластикові пляшки різної величини, наповнюючи їх за потреби водою, піском;
  •  постійно збільшуючи і зменшуючи вагу предметів, вимагають від учнів звіту про величину застосованого обтяження;
  •  вправляючись у метаннях, переміщують ціль угору, вниз, вправо, вліво. При цьому учні повинні навчитись оцінювати величини переміщення;
  •  із тією ж метою змінюють відстань до цілі, її розміри, вид, поперечник і вагу предмета метання (м'ячик, граната, спис), темп метань; метають правою і лівою рукою;
  •  виконують перелічені прийоми, стоячи спиною до цілі;
  •  виконують метання із заданою траєкторією, визначаючи її та оцінюючи ефективність;
  •  виконують метання серіями—від одного до десяти повторень у кожній;
  •  вправляючись у стрибках, змінюють темп виконання окремих стрибків у серії, їхню довжину, висоту тощо.

Виняткове значення у розв'язанні освітніх завдань має врахування функціональної асиметрії в дітей. Спочатку доцільно засвоювати виконання нового технічного прийому в зручний бік, "зручною" кінцівкою, а потім розучити його в другий бік (другою кінцівкою). Таке "дзеркальне" виконання фізичних вправ сприяє розвиткові координаційних здібностей. Формування симетрії рухів з самого початку навчання дає кращі результати, ніж перетворення асиметричних рухів у симетричні. Симетрія рухів як прояв рухової універсальності є суттєвою складовою частиною культури рухів і необхідним елементом фізкультурної освіти учнів (дивись розділ "Методи фізичного виховання").

Освітні завдання визначають зміст процесу навчання, спрямовують навчальну діяльність, дають змогу передбачити конкретні результати уроку. Але цього ефекту можна досягти лише за умови їх точного формулювання. Неконкретне визначення освітніх завдань призводить до порушення логіки навчального процесу, дезорієнтує учнів, не сприяє їхній активізації.

Доцільно спочатку засвоїти всі рухи, з яких складається рухова дія. Наприклад, щоб опанувати стрибок у висоту, необхідно окремо засвоїти розбіг, постановку поштовхові ноги, відштовхування і перехід через планку, приземлення. При цьому порядок вивчення окремих рухів може здійснюватися не в порядку їх виконання. Так, стрибок у висоту починають засвоювати з відштовхування і приземлення.

Важливе значення для конкретної постановки завдань має також логіка процесу навчання і його етанів (розучування рухової дії, її засвоєння та закріплення). Треба мати на увазі, що на уроках ряд вправ тільки розучується; із деякими — учні лише знайомляться, а засвоєння і закріплення їх відбувається під час самостійної роботи.

Конкретним вважаємо таке освітнє завдання, у формулюванні якого відбитий кінцевий результат даного уроку і яке дозволить кожному учневі в кінці уроку відповісти собі на питання: чого він сьогодні навчився, чи додав до знань, вмінь такі, якими ще не володів учора. Тому при висуненні завдань на урок доцільно вживати дієслова: "навчити", "засвоїти", "закріпити", "удосконалювати".

Найбільш конкретним є завдання "навчити". У зв'язку з цим учитель повинен планувати на кожен урок такий обсяг матеріалу, який могли б засвоїти учні. Проте це не завжди вдається, тому вчителі використовують ще інші формулювання ("вчити", "вивчати далі").

Наводимо можливі формулювання конкретних завдань уроків вивчення:

а) бігу на дистанцію:

  •  навчити зберігати правильну поставу під час бігу;
  •  навчити постановки стопи з передньої її частини;
  •  навчити плавно збільшувати швидкість у стартовому розгоні;
  •  виробляти уміння легко і вільно бігти без надмірних напружень;
  •  добиватися пробігання учнями коротких відтинків у заданому темпі;

б) перевороту в сторону (боком):

  •  дати учням можливість відчути положення стійки на руках, ноги нарізно;
  •  навчити переносити вагу тіла з руки на руку в стійці на руках, ноги нарізно, з допомогою партнера;
  •  навчити учнів виходити в стійку на руках, ноги нарізно, з поворотом;
  •  закріпити виконання стійки на руках, ноги нарізно з поворотом;
  •  навчити переходити зі стійки на руках, ноги нарізно, в стійку на ногах, руки в сторони;
  •  навчити перевороту в сторону загалом.

Завдання також можуть формулюватися за допомогою слів: "ознайомитии" (наприклад, із правилами змагань, вимогами і нормативами) і "оцінити" (виконання окремих вправ, рівень розвитку якостей). Такі конкретні завдання і доцільно записувати в конспект і доводити до учнів на кожному уроці. Визначеним завданням повинні відповідати всі методичні вирішення на році (засоби, методи, прийоми тощо).

Оздоровчі завдання

Паралельно з освітніми вчитель висуває і розв'язує оздоровчі завдання. Для цього він здійснює комплекс заходів, що забезпечують сприятливий вплив виконуваних на уроці фізичних вправ на організм учнів. Щодо цього велике значення має:

  •  правильне дозування фізичних навантажень;
  •  належні гігієнічні умови проведення занять;
  •  організація занять у природних умовах;
  •  загартовуючі процедури;
  •  дотримання вимог до форми учнів та стану обладнання.

Велику увагу під час виконання фізичних вправ слід приділяти поставі й диханню. Адже від правильного положення тіла, своєчасного вдиху і видиху залежить не тільки оздоровчий ефект, а й успішне засвоєння вправ.

Розв'язання оздоровчих завдань потребує особливої організації занять з учнями, віднесеними за станом здоров'я до спеціальних медичних груп, тимчасово звільнених від фізичних навантажень, і з тими, хто пропустив кілька занять через хворобу. Оздоровчий ефект занять передбачає усунення травматизму, який, на жаль, іноді трапляється. Досвід показує, що використання засобів профілактики, раціональна побудова уроків дають змогу звести до мінімуму це негативне явище. Успішна реалізація заходів профілактики можлива лише за умови вивчення причин виникнення ушкоджень. Найбільш характерними причинами травм є:

  •  недогляди в організації занять (нераціональний розклад уроків, перевантаженість спортивних споруд);
  •  хиби в методиці проведення занять (відсутність індивідуального підходу, порушення правила поступового збільшення навантаження тощо);
  •  погане матеріально-технічне забезпечення;
  •  порушення гігієнічних норм, несприятливі метеорологічні умови;
  •  недотримання вимог лікарського контролю;
  •  втома та зниження уваги учнів.

Розв'язуючи оздоровчі завдання, учнів навчають методів контролю й оцінки стану організму, що має велике значення для організації і самостійного використання учнями засобів фізичного виховання.

Реалізуюче оздоровчі завдання паралельно з освітніми, вчитель періодично акцентує на них увагу, окремо формулює і записує в конспекті. Наприклад, він може перевірити поставу, вміння дихати під час виконання вправ; на окремих уроках доцільно розучувати комплекси вправ для стопи, правила загартування тощо.

Оздоровча спрямованість уроків, інших форм фізичного виховання ще часто має стихійний, формальний характер, не має чітко визначеної системи. Проте вчителі-новатори мають багатий досвід, що дає змогу по-новому підійти до питань зміцнення здоров'я, привести в дію резерви, здатні суттєво вплинути на поліпшення здоров'я і фізичне виховання учнів загалом. Повчальним у цьому розумінні є досвід роботи вчителя з Краматорська В. Авраменка, який запровадив у своїй школі так звану "фізкультуру босоніж" — з елементами йоги, автотренінгом, інгаляцією парами відварів із лікувальних трав.

Виховні завдання

У процесі фізичного виховання, як і в будь-якому іншому цілісному педагогічному процесі, розв'язуються не тільки специфічні, але й загальні завдання соціальної системи виховання, які забезпечують єдність фізичного і духовного вдосконалення особистості

Під єдністю фізичного і духовного розвитку людини ми розуміємо те, що нормальний розвиток особистості неможливий без рухової діяльності, а також те, що рухова діяльність набуває значення одного з факторів справжнього людського розвитку лише за умови одухотвореності (натхненності), і котра об'єктивно зумовлює взаємозв'язок всіх видів виховання, зокрема, фізичного, розумового, морального, естетичного. Розглядати їх як окремі види виховання недопустимо, бо в житті вони тісно взаємопов'язані як єдині сторони цілого.

Отже, вчитель на уроках фізичної культури має необмежені можливості впливати на становлення особистості учнів. Ці можливості закладені у самій специфіці предмета і якщо вчитель управляє цим процесом, висуває виховні завдання, то він досягає позитивного результату: прищеплює дітям культуру, інтелігентність, доброзичливість, прихильність, милосердя, формує національні почуття. Якщо цей процес відбувається стихійно, то можна отримати навіть негативний ефект.

Велике виховне значення мають традиційні форми організації уроку, які вчитель повинен постійно тримати в полі зору, висуваючи до учнів такі вимоги:

  •  ретельна підготовка до уроку, шанування праці на уроці, відповідальне ставлення до навчального часу;
  •  дотримання трудової дисципліни на уроці — умова успішних спільних дій;
  •  дотримання норм етики у взаєминах — вираз взаємоповаги, необхідної для ефективного навчання;
  •  організація взаємоконтролю і взаємодопомоги — форма прояву колективізму;
  •  дбайливе ставлення до обладнання, інвентарю — вираз турботи про матеріальні цінності суспільства;
  •  чітке виконання команд, шикувань — умова успішних колективних дій;
  •  участь у підготовці і прибиранні приладів, місць занять — колективні дії самообслуговування;
  •  дотримання вимог єдиної форми, емблеми — прояв почуття відповідальності за успіхи і невдачі свого колективу;
  •  сувора заборона висміювати невдачі товаришів, натомість співпереживання як елемент гуманізму.

Велике значення у виховній роботі на уроках мають традиції. Найсприятливішими для закладення традицій є перші уроки. На них формуються основи свідомої дисципліни, правильні взаємовідносини в учнівському колективі, виробляється діловий ритм навчальної роботи, формуються взаємовідносини вчителя й учнів, певне ставлення юнаків і дівчат до слів учителя. Із перших уроків учитель повинен тримати себе впевнено, твердо, доброзичливо, не метушитись, не опускатись до моралізування, докорів. Щоб уникнути неприємного відчуття перших уроків, молодому вчителю доцільно познайомитися з учнями в позаурочній обстановці. Йдучи на урок, учитель мусить володіти достатнім арсеналом педагогічної техніки, що забезпечить йому взаємодію з учнями. Наприклад, усмішка вчителя, коли він входить у зал, свідчить про те, що йому приємна зустріч з учнями, і це створює сприятливий психологічний настрій у дітей, приваблює їх до вчителя, викликає прагнення працювати, причому не тільки за його вказівками, і й самостійно. Так розв'язується головне завдання — прищепити вихованцям уміння вчитись. Водночас зауважимо, що пряма апеляція до свідомості, наполегливі спроби пояснити, "що таке "добре" і що таке "погано", виявляються гнітюче неефективними.

Урок виховує пише тоді, коли має виховну мету. Мета не досягається в процесі одного уроку, якості особисті не формуються за допомогою одного виховного акту. Для їх становлення, як переконує досвід, необхідне багаторазове повторення протягом 6-8 уроків (за умови справедливого розподілу обов'язків між учнями, ретельного виконання висунутих вимог, суворого контролю за їх виконанням і постійної оцінки вчинків). Мета такої серії уроків реалізується шляхом послідовного вирішення низки завдань. Отже, завдання є ніби сходинками в досягненні мети. Наприклад, якщо вчитель ставить за мету розвинути почуття гуманності, тоді доцільно послідовно вирішувати такі завдання:

  •  викликати в дітей інтерес до позитивних якостей своїх товаришів;
  •  привчити дітей не глузувати з невдач товаришів;
  •  створити атмосферу переживання одне за одного;
  •  практикувати і заохочувати взаємодопомогу на уроці.

Привчаючи дітей до охайності, треба послідовно висунути ряд вимог до спортивної форми, взуття, зачіски, місця занять, обладнання.

Виховні можливості уроку випливають також зі змісту навчального матеріалу.

Спільні дії виховують організованість, ігри сприяють активному спілкуванню дітей, а отже, вихованню колективізму. Рухливі ігри "Космонавти", "Кіннотники-спортсмени" формують стриманість, уважне ставлення до ровесників.

Велике виховне значення мають бесіди і повідомлення вчителя про звитяги спортсменів на відповідальних змаганнях, у житті.

Наведемо декілька конкретних формулювань завдань уроку:

  •  освітні — ознайомити з прямолінійною постановкою ноги з передньої частини стопи під час бігу по прямій; закріпити навичку відштовхування у стрибках у довжину з розбігу; навчити руху кисті в киданні малого м'яча; виробити правильну поставу під час бігу;
  •  оздоровчі — розучити комплекс вправ для формування правильної постави; сприяти загартуванню організму учнів; перевірити правильність побудови стопи учнів;
  •  виховні — виховувати сміливість, охайність, товариськість тощо.

Організація діяльності учнів на уроці

На відміну від інших, урок фізичної культури відрізняється труднощами організації навчальної діяльності учнів в умовах залу і спортивних і майданчиків. З одного боку, велику відповідальність у цьому плані накладає на вчителя підвищена небезпека травмування учнів. З іншого боку, демократизація змісту освіти повинна вести до демократизації форм навчання, а отже, самого уроку. Заорганізований, заформалізований урок давно став перепоною подальшого поліпшення фізичного виховання учнів. Пам'ятаймо, що нудні уроки можуть викликати в учнів тільки ненависть до вчителя та до того, що він викладає. Усе це зобов'язує педагога, виходячи із завдань, змісту і місця проведення уроку, віку дітей, організувати їх так, щоб одержати високий освітній, оздоровчий і виховний ефект, уникнути нераціональної витрати часу і травм, наблизити урок до життя природними формами людського спілкування, що буде сприяти вільному розвиткові дітей.

Для організації учнів на практиці користуються: 1) елементарними способами управління; 2) різними способами виконання учнями вправ; і) методами організації їхньої діяльності.

Елементарні способи управління — це шикування і перешикування для спільних дій, показу і виконання вправ; перехід від одного місця занять до іншого; розпорядження для виконання окремих завдань щодо обслуговування занять; індивідуальні завдання під час засвоєння вправ і виховання рухових здібностей тощо.

Серед способів виконання вправ розрізняють одночасний, почерговий, поточний, поперемінний і позмінний.

Одночасне виконання вправи, коли учні одночасно виконують одне або різні завдання, може бути пов'язане із завданнями в парах, трійках (одні виконують, а інші підтримують, страхують, спостерігають, оцінюють, дають вказівки).

Почерговий спосіб полягає в тому, що кожен учень починає виконувати вправу тільки після закінчення роботи попереднім, і застосовується переважно на першому етапі навчання.

За поточного способу кожен учень залучається до роботи перед закінченням виконання вправ попередніми (перекиди на акробатичній дошці, опорний стрибок). Цей спосіб використовується в тих випадках, коли вправа вже засвоєна і забезпечена належна страховка.

Досить поширений поперемінний спосіб виконання вправ. Наприклад, під час вивчення метання м'ячика в ціль або передачі м'яча в баскетболі учні стають у дві шеренги обличчям один до одного. Вправа виконується учнями то однієї, то другої шеренги. Цей спосіб виконання вправ дає змогу налагодити взаємонавчання і взаємооцінку учнів. Він може застосовуватися на всіх етапах.

Позмінне виконання вправ ("хвилями" по 4-6 і більше учнів) використовується залежно від якості обладнання місця занять, наявності приладів, дрібного інвентарю.

Вибір елементарних способів управління і виконання вправ учнями залежить від окремого завдання і його складності, інтенсивності дій і допустимого сумарного навантаження, умов роботи (температури повітря, стану учнів, матеріальних умов). Наприклад, під час виконання стрибків зі скакалкою більшість учителів використовують одночасний спосіб виконання вправи Після такої одночасної роботи всі діти потім одночасно відпочивають, а значно ефективніше в даній і подібних ситуаціях пропонувати поперемінний спосіб: коли половина учнів виконує серії стрибків, друга зміна, відпочиваючи, витрачає час раціонально: спостерігає, контролює й оцінює спроби однокласників.

Наявність елементарних способів управління учнями і способів виконання ними завдань дає змогу найбільш ефективно використовувати методи організації діяльності учнів. У практиці роботи застосовуються фронтальний, груповий та індивідуальний методи організації.

Суть фронтального методу полягає в тому, що всі учні класу водночас залучаються до виконання одного завдання. Він доцільний під час ознайомлення учнів із новим матеріалом, розучуванні порівняно простих вправ, які не потребують особливої страховки і допомоги, а також під час вдосконалення добре засвоєних вправ. Максимальне охоплення учнів руховою діяльністю дає змогу досягати високої щільності занять. Фронтальний метод організації праці школярів вимагає ретельної підготовки до уроку, створює можливість найкраще контролювати хід навчання Тримаючи весь клас у полі зору, вчитель може з достатньою точністю визначити готовність учнів до навчання, рівень засвоєння вправ. Використовуючи цей метод, можна досягти високого тренувального ефекту занять. Фронтальний метод є основним в організації фізичного виховання молодших школярів.

Під час поглибленого розучування складних вправ часто використовують груповий метод, що дає змогу краще дозувати навантаження, спостерігати за виконанням завдань учнями, виправляти помилки. Однак варто пам'ятати: застосування цього методу призводить до помітного зниження моторної щільності уроку. Тому якщо на уроці не використовуються багато пропускні прилади, а його зміст вимагає великих перерв між виконанням окремих спроб, такі часові проміжки знижують робочу установку і функціональну готовність до чергових зусиль. У таких ситуаціях пропонуємо додаткові завдання. При цьому, якщо провідна установка в занятті спрямована на засвоєння техніки і високу якість виконання вправ, то додаткові завдання повинні бути пов'язані з основним матеріалом. Виконання завдань, не пов'язаних із засвоюваними на уроці вправами, відволікає увагу школярів і знижує і фіктивність навчання. Якщо ж заняття спрямовується на високий результат у вправах із високим навантаженням, то додаткові завдання даються на інші групи м'язів, що сприяє прискоренню процесів відновлення. За використання групового методу організації дуже важливим є вибір принципу розподілу учнів на групи. Раціональним слід вважати розподіл учнів за рівнем їхньої підготовленості. Однак при цьому не принижуйте гідності дітей, для чого: по-перше, забезпечуйте можливість міграції учнів із групи в групу (залежно від навчальних успіхів); а по-друге, для вивчення кожного нового розділу програми формуйте нові групи. Можливий розподіл учнів на групи за симпатіями, бажаннями, творчими здібностями. Цінним є загострення почуття відповідальності кожного члена групи за успіх товаришів. Груповий метод сприяє розвиткові самодіяльності учнів, їх активізації, розгортанню змагання за успішне розв'язання завдань уроку. Застосування групового методу організації навчальної діяльності на уроці можливе лише за умови кваліфікованої допомоги вчителю з боку фізкультурного активу.

Характеризуючи груповий метод, не можна не згадати про формування малих груп, команд і пар, не підкреслити їхню роль у процесі навчання, виховання фізичних якостей, прийому контрольних нормативів. Наприклад, забіги на уроках легкої атлетики рекомендують формувати за близькими, але не однаковими результатами. Отже, учням з низькими показниками створюються можливість поліпшити їх, а для сильніших проводять додаткові забіги, що теж позитивно позначається на їхніх результатах. Формуючи пари на ігрових уроках, партнерами до слабо підготовлених учнів ставлять кращих. Іноді в ролі партнерів і помічників виступають учні іншої статі.

Груповий метод дозволяє певною мірою індивідуалізувати процес фізичного виховання за рахунок диференціації методів, засобів та інтенсивності навчальної діяльності відносно рівня підготовленості окремих груп учнів.

Проте не завжди групова діяльність сприяє підвищенню ефективності навчання. Для цього необхідно формувати контактні групи з певним чисельним мінімумом та максимумом її членів. Психологами встановлене що ефективна колективна діяльність починається у групі, що складається з 7±2 учнів. За меншої їх кількості не формується колектив, за більшої, група розпадається на мікро колективи. Рекомендована наповнюваність групи забезпечує стимулюючий вплив колективу на особу й одночасно створює сприятливі умови для індивідуалізації навчання.

Суть індивідуального методу організації навчальної праці школярів полягає в тому, що окремі учні, отримавши те чи інше завдання, повинні самостійно його виконувати. Цей метод підходить більше старшокласникам; може використовуватись у всіх частинах уроку і дає змогу застосовувати доступний кожному темп засвоєння вправ, запропонувати найраціональнішу індивідуальну послідовність навчання і потрібні підготовчі вправи.

У деяких методичних посібниках виділяють метод колового тренування як самостійний метод організації діяльності учнів. Однак за своєю організацією він суттєво не відрізняється від групового, і таке виділення можна вважати виправданим лише, враховуючи можливість колового тренування, для закріплення вивченого матеріалу і виховання фізичних здібностей.

Залежно від віку, статі та кількості учнів, рівня підготовки та етапу навчання, специфіки навчального матеріалу і завдань кожен із методів має різну ефективність. Тому протягом 45 хв. уроку бажано (залежно від на званих та інших обставин) змінювати методи організації, підбираючи кожен раз найдоцільніші.

Результати проведених нами спостережень й аналізу уроків фізичної культури свідчать, що педагоги часто більше уваги приділяють на уроці організації і "дисципліні" учнів, ніж засвоєнню вправ і вихованню фізичних якостей, забуваючи, що основним критерієм результативної діяльності учнів є зрушення у фізичному розвитку і фізичній освіті школярів. Отже, відбувається зміщення акцентів: засіб перетворюється в мету, що вкрай недопустимо.

Підготовка до уроку

Підготовку вчителя до уроку можна поділити на два етапи: 1) попередня підготовка і 2) безпосередня підготовка.

Етап попередньої підготовки передбачає аналіз результативності роботи і минулий рік, виявлення позитивних моментів, хиб і прорахунків, пошук шляхів їх усунення та проектування (планування) діяльності на наступний рік. Мета цього етапу полягає у створенні системи на цілення учнів на досягнення конкретних результатів і, в зв'язку з цим, у раціональному розміщенні засобів протягом року. Водночас, на першому етапі формується система закріплення вивчених вправ шляхом періодичного повторення та систематичної самостійної роботи школярів.

На етапі безпосередньої підготовки до уроку вчитель виконує великий обсяг роботи, зокрема, щодо змістовного, організаційного, методичного і  матеріального забезпечення уроків, їх побудови. Технологія безпосередньої підготовки вчителя до уроку передбачає послідовне виконання ним низки дій (операцій), а саме:

  •  конкретизує завдання уроку. Під час планування навчального матеріалу завдання уроків уже були сформовані, але у процесі роботи може бути виявлено, що запропонований учителем темп педагогічних дій щодо засвоєння конкретних вправ занадто високий (або низький), тому безпосередня підготовка і починається з уточнення завдань і вибору оптимального варіанту їх розв'язання (з урахуванням конкретних обставин);
  •  добирає відповідні засоби для вирішення висунутих завдань. При цьому враховується, що розв'язання одних і тих же завдань можливе різними засобами, але для кожного конкретного випадку (на різних етапах навчання і в різних умовах) засоби мають різну ефективність. Учитель зобов'язаний обирати найдоцільніші, що дають змогу забезпечити вирішення водночас кількох завдань і найкоротшим шляхом вести учнів до мети;
  •  здійснює організаційно-методичне забезпечення, тобто підбирає методи і форми організації навчальної діяльності, визначає розміщення і шляхи переміщення учнів, способи розташування і прибирання приладів, роздачі і збору інвентарю, економлячи дорогоцінні секунди уроку. Водночас передбачаються заходи попередження травм, прийоми активізації учнів, оптимальне співвідношення і органічна єдність застосування репродуктивних і продукти них методів навчання, а також оздоровчі та виховні впливи наступного уроку;
  •  здійснює рухову підготовку до уроку, пов'язану з необхідністю постійно підтримувати належну власну спортивну форму. Учитель повинен уміти показати всі запропоновані дітям вправи на рівні результатів, передбачених контрольними нормативами для учнів. Перед уроком педагогу слід спробувати виконати нові підготовчі та підвідні вправи, бути готовим виконати або про імітувати виконання вправ запланованих на наступний урок. Рухову підготовку напередодні уроку в спортивному залі, на майданчику вчитель може поєднати з підготовкою активу до наступного заняття. У деяких школах такі спільні заняття вчителя з активістами в позаурочний час стали доброю традицією. Особливо в перші роки роботи вчитель повинен багато працювати над удосконаленням міміки, жестів, формуванням навичок страхування, проведення і надання фізичної допомоги учням під час виконання ними вправ;
  •  забезпечує теоретичну і мовну підготовку. Учитель повинен мати ґрунтовні знання, які йому належить передавати учням, досконало опанувати мову і методику повідомлення (передачі) теоретичних відомостей, щоби не знизити рухову активність учнів. Варто також пам'ятати, що мовлення впливає не тільки на свідомість, але й на почуття школярів. Умілою подачею команди вчитель може підкреслити характер руху (м'який, плавний, різкий), регулювати з її допомогою рівень фізичних зусиль і викликати необхідну зворотну реакцію дітей. У зв'язку з цим напередодні кожного уроку вчитель повинен відновити в пам'яті ту інформацію, яку буде повідомляти юнакам і дівчатам, визначити її місце і форму передачі (у вигляді зауважень, оцінок, запитань, обговорень, коротких бесід тощо). Старанно обирайте потрібні для кожного конкретного випадку слова, старанно будуйте речення. Краще говорити просто і дохідливо. Переважно учні прискіпливо зауважують неправильне наголошування слів (по-два, кілометр, спринтер, легкоатлет). У різних ситуаціях потрібен різний темп мовлення: якщо вчитель виправляє помилки, доцільно говорити повільно; у бесідах, розповідях, поясненнях використовують середній темп; керуючи іграми, можна прискорити темп. Тоном мовлення на уроці досягають певного емоційного стану. Він може бути урочистим, святковим (підсумовування змагань, на спортивних вечорах-святах), задушевним (під час підготовки до подолання труднощів), радісним або сумним (після перемоги або поразки), обурливим (за порушення дисципліни). Небажаним є менторський тон, котрий відштовхує учнів, а впевнена, вольова мова сприяє успішному керуванню класом. Управляйте динамікою звучання голосу. "Учителі-крикуни" не досягають бажаної дисципліни, оскільки учні адаптуються до сильного звучання голосу. І якщо деколи необхідно підвищити голос, то це вже не дає очікуваного ефекту. Команди і розпорядження, подані занадто тихо, змушують школярів напружувати слух, що їх швидко втомлює і робить неуважними. Всіляко уникайте монотонного мовлення; говорити треба, підвищуючи і понижуючи голос, згідно зі змістом слова або речення, а також дії учнів. Велике значення в мовленні вчителя має дикція — чітка і виразна вимова фраз. Правильна вимова тісно пов'язана зі знанням термінології. Неприпустимо користуватись неправильними, а іноді й вульгарними висловами. Мовна підготовка набуває виняткового значення у зв'язку з прийняттям закону про державність української мови;
  •  здійснює матеріальне забезпечення уроку. У цьому плані робота ведеться у трьох напрямах: по-перше, вдосконалення, оновлення і створення відповідного матеріалу для чергового уроку; по-друге, підготовка наявних приладів, інвентарю й обладнання; по-третє, створення умов для проведення наступної серії уроків. Перший напрям полягає у виготовленні напередодні заняття дрібного інвентарю (гранат, обручів, набивних м'ячів, гімнастичних палиць тощо) и умовах шкільної майстерні силами вчителя і учня; поліпшенні стану розмітки; підготовці наочних посібників, музичних засобів. Навчальних карток, різноманітних технічних пристосувань для налагодження контролю і самоконтролю, поліпшення якості виконання вправ. Другий напрям забезпечується безпосередньо перед заняттям і передбачає підготовку місця проведення уроку (гігієнічні умови, місця приземлення, приладів, інвентарю, прапорців, рулеток тощо). До цієї підготовки слід залучати чергових учнів і тимчасово звільнених від занять. Третій напрям полягає у тому, що під час проведення однієї серії уроків учитель повинен турбуватись про забезпечення нормальних умов для засвоєння матеріалу наступної серії уроків;
  •  турбується про свій зовнішній вигляд і психологічних стан, пам’ятаючи, що діти сприймають особу педагога такою, якою бачать її.

Проведення уроку

Успіх заняття визначається вже у процесі підготовки до нього. Проте не варто забувати, що конкретна ситуація не завжди може бути передбачена, а це, у свою чергу, викликає потребу перебудувати урок у процесі його проведення. Оцінити ситуацію, що склалась на уроці, і творчо змоделювати її допомагають учительська майстерність, практичний досвід. Однак вдала імпровізація в ході уроку неможлива без глибоких знань, запасу варіантів. Розглянемо особливості проведення кожної частини уроку.

Проведення підготовчої частини уроку

Підготовча частина уроку повинна проводитися так, щоб:

  •  організувати учнів і психологічно спрямувати їх на свідоме розв'язання передбачених на урок завдань, емоційно підготувати їх до продуктивної праці;
  •  підвести школярів до оволодіння вправами певного характеру і складності (ігровими, легкоатлетичними, гімнастичними і ін.);
  •  функціонально підготувати організм учнів до виконання інтенсивніших і складніших вправ;
  •  сприяти формуванню правильної постави, виховувати спритність, швидкість і вміння управляти руховою діяльністю.

Традиційно урок розпочинається спільним шикуванням класу і рапортом чергового про готовність учнів до початку уроку. Процедура рапорту не обов'язкова в роботі з учнями молодших класів. Але необхідно мати на увазі її виховне значення і категорично вимагати точного і безумовного виконання усіх поданих команд. Сьогодні в школах можна спостерігати (і це масове явище) те, що учні неточно виконують або зовсім не виконують команд чергового, навіть команд вчителя. Мабуть, це пояснюється низкою причин: відсутністю бажання в дітей виконувати стройові дії, внаслідок надуживання ними; недостатньою вимогливістю вчителя до їх виконання; постійним дефіцитом часу тощо. У боротьбі проти цього явища повинно діяти одне правило: команду подаю лише тоді, коли без дій, викликаних нею, ефективність розв'язання завдань уроку ставиться під сумнів. До таких команд діти ставляться з повагою. Після привітання черговий стає на правий фланг. Це дає змогу більшості протягом уроку двічі виконувати роль направляючого, що активізує діяльність учнів під час вивчення різноманітних способів шикувань і перешикувань, фігурного марширування. Прагнучи уникнути шаблону, вчитель урізноманітнює форми розміщення і переміщення, але все це, наголосимо не є самоціллю, а лише умовою, що сприяє досягненню мети навчання.

Останнім часом учителі частково або зовсім відмовляються від традиційного початку уроку. Заняття починаються з бесіди про завдання уроку, і після розминки кожен учень обирає собі роботу до смаку.

Обов'язковим елементом організованого початку уроку є привітання. Воно повинно бути взаємно доброзичливим, спокійним, ввічливим, виховувати коректні взаємовідносини між учителем та учнями, забезпечу пати успіх подальших спільних дій.

На перших уроках після привітання класу, з метою знайомства з учнями, роблять перекличку, а надалі (після привітання) приступають до перевірки виконання домашнього завдання. Зауважимо, що перевірка домашнього завдання може проводитись також під час уроку в основній і навіть заключній його частині. Потім учитель повідомляє завдання уроку. Найбільш специфічним елементом підготовчої частини, як і уроку загалом, є виконання різноманітних фізичних вправ. Увесь комплекс впливів, фізичних вправ, що виконуються у підготовчій частині для розв'язання завдань, які відбивають її допоміжну функцію, у практиці називають розминкою.

Зміст розминки в певному розумінні суперечливий. З одного боку, в розминці доцільно виконувати вправи, що відрізняються за інтенсивністю та іншими параметрами від наступних за нею основних вправ (щоб усунути непотрібне форсування навантажень, небезпечне функціональними порушеннями). З іншого боку, специфічний ефект розминки прямо залежить від використання в ній вправ, можливо, близьких до наступних основних дій, за координацією рухів та характером зусиль. Долається ця суперечність шляхом раціонального поєднання елементів загальної і спеціальної розминки.

Загальна розминка — порівняно неспецифічний (щодо основного змісту уроку) розділ розминки, спрямований на те, щоби з необхідною поступовістю активізувати функції м'язової, серцево-судинної та інших систем організму, викликати оперативні функціональні зрушення, котрі сприяють ефективній реалізації рухових можливостей. При цьому особлива увага надається підготовці до наступної роботи суглобів, зв'язок, сухожилків і м'язів. Про ефективність загальної розминки в практиці судять за самопочуттям і низкою об'єктивних показників, викликаних нею, а саме: збільшення амплітуди, швидкості і темпу виконуваних вправ, потовиділення, частоти дихання і серцевих скорочень (зрозуміло, спрямованість розминки безпосередньо залежить від використання в ній вправ, подібних до тих, які становлять зміст основної частини. Вже під час загальної розминки відтворюють окремі елементи наступної основної діяльності. Це, певною мірою, надає розминці відповідної спрямованості, але не заміняє того, що повинна дати спеціальна розминка. Суть її полягає у забезпеченні оптимального впрацьовування систем організму у напрямі, адекватному особливостям наступної діяльності.

Найбільш розгорнута і деталізована в обох своїх розділах розминка необхідна тоді, коли в основній частині уроку передбачаються координаційно складні, високо інтенсивні рухові дії, що висувають специфічні вимоги до організму. Ступінь різноманітності вправ загальної і спеціальної розминки буде невисокий, якщо зміст основної частини уроку обмежується невеликою кількістю вправ, технічно добре засвоєних і таких, що не відрізняються ані великою інтенсивністю, ані варіативністю (наприклад, коли основною вправою є тривалий біг помірної інтенсивності).

Якщо в урок включено декілька (дві-три) основних вправ, то кожній і них повинна передувати спеціальна розминка. Тривалість розминки і співвідношення її частин залежить від виконаної роботи незадовго до початку уроку, рівень підготовленості учнів, температурні умови зовнішнього середовища тощо. Індивідуальна розминка, під час якої учні виконують рекомендовані вчителем і підібрані самостійно вправи, що сприяють кращій підготовці до розв'язання наступних завдань. Протягом уроку такі індивідуальні вправи можуть повторюватись учнями. Так формується атмосфера творчості і самостійності.

Засобами підготовчої частини уроку (не тільки розминки) є шикування і перешикування; різноманітні способи ходьби (звичайним, м'яким, гострим кроком, перекатом із п'ятки на пальці тощо); бігу, стрибків і підскіків; подолання перешкод; вправи на увагу; загальнорозвиваючі вправи без предметів, та з предметами і на приладах (стінка, лава), у русі та на місці, в парах; танцювальні вправи. Головними засобами спеціальної розминки є підготовчі та підвідні вправи, у процесі виконання яких відпрацьовується координаційні особливості наступних основних дій (на точність рухів, швидкість реакції тощо). Тому вибір засобів спеціальної розминки більш обмежений, ніж у загальній розминці. Бажано, щоби підібрані для розминки вправи за найменших витрат часу забезпечували одночасне розв'язання декількох завдань.

Підготовча частина, що проводиться ігровим методом, теж повинна бути чітко спрямована на підготовку організму учнів до наступної роботи, піднесення емоційного стану. Завдяки включенню в ігри та ігрові завдання цілеспрямованих рухових дій домагаються закріплення матеріалу і розвивають спритність.

Майже на кожному уроці використовується біг. На перших уроках (у початкових класах) слід навчити дітей бігти в заданому темпі, змінюючи довжину і частоту кроків. Після засвоєння рівномірного бігу вивчається біг урозсип (урозтіч), індивідуально міняється темп, біг чергується з ходьбою.

У підготовчій частині повинні бути оптимально співвіднесені нові і не відомі вправи. Усі вправи доцільно виконувати з різним темпом, амплітудою, силою, швидкістю.

Для виконання вправ використовуються різноманітні форми розташування учнів у розімкнутому і зімкнутому строю, колі (двох, трьох), квадраті, трикутнику, дугами тощо. Якщо прилади розставлені до початку уроку, учні займають місця довільно, але так, щоби було зручно виконувати вправи, бачити вчителя і не заважати товаришам.

Виконання вправ у підготовчій частині слід індивідуалізувати за обсягом, інтенсивністю і характером виконання. Ходьба, елементарні загальнорозвиваючі вправи повинні виконуватись по-різному дівчатами і хлопчиками, починаючи вже з першого класу.

Заслуговують на увагу прийоми управління учнями під час виконання вправ. Вони повинні бути різноманітними. Учителі використовують підрахунок, музику, оплески, барабан, самостійний підрахунок учнями (вголос і мовчки), завдання на результат, елементи змагань і т. ін. Для досягнення високого ефекту управління слід користуватись усіма способами, оскільки в різних ситуаціях вони будуть більш або менш доцільними.

Час, виділений на підготовчу частину уроку, повинен бути не меншим від об'єктивно необхідного для досягнення відповідної ефективності в конкретній ситуації. Тому тривалість розминки, як основного елемента підготовчої частини позначається на її тривалості загалом. Розминка залежить від зовнішніх умов, фізичного та емоційного стану учня, а також часу, необхідного для розгортання відповідних функцій організму. Тому треба знати: для посилення дихання і кровообігу необхідно не менше 3-5 хв. і стільки ж для налагодження терморегуляції. Наприклад, перед заняттям на витривалість розминка триватиме не менше цього часу, а на підготовчу частину відводять приблизно від 6 до 12 хв.

Проведення основної частини уроку

Основна частина уроку передбачає:

  •  набуття учнями знань, умінь і навичок виконувати фізичні вправи за планом уроку;
  •  навчання учнів самостійно займатися фізичними вправами;
  •  формування правильної постави учнів у процесі виконання складних вправ;
  •  виховання фізичних якостей, що забезпечать успішне навчання і життєдіяльність людини;
  •  сприяння моральному і естетичному вихованню, зміцненню волі учнів;
  •  піднесення рівня спортивних досягнень дітей.

Названі завдання визначають зміст і особливості проведення основної частини уроку.

Говорячи про загальну атмосферу основної частини уроку, рекомендуємо вчителю всіляко сприяти розвитку творчості учнів, заохочувати прояви ініціативи, активності, широко використовувати прийоми взаємодопомоги, практикувати звіти дітей про допущені помилки, обговорювати проблеми навчання. Активізації школярів сприяє також спрямування їх на результат у процесі опанування фізичних вправ. Учні часто залишаються байдужими до оволодіння технікою рухових дій. Для них не завжди зрозумілий зміст цієї копіткої роботи. Необхідність поліпшити свій результат швидше розуміють діти, оскільки прагнуть до самоствердження.

Навчальний матеріал важливо супроводжувати поясненнями, розкриваючи суть фізичних вправ, їхній вплив на організм і значення для життя, підкріплюючи повідомлення прикладами з праці, військової і спортивної діяльності.

В основній частині уроку вчитель повинен забезпечити достатньо високий рівень навантаження шляхом досягнення оптимальної інтенсивності і необхідної кількості повторення вправ, доводячи їх на кожному уроці до 15-20 під час розучування і 30-40 — під час закріплення навчального матеріалу, для цього максимально використовуйте ефективні методи організації навчальної діяльності учнів і способи виконання учнями завдань та можливості матеріальної бази.

Весь хід уроку має освітню спрямованість. Поряд із формуванням умінь і навичок особливого значення набувають теоретичні відомості. Великої ефективності можна досягти повідомляючи теоретичні дані, використовуючи міжпредметні зв'язки. Це дасть змогу учням відчути необхідність знань, застереже від їх формального засвоєння. Суть, значення і структуру рухових дій діти краще зрозуміють, якщо їм уміло нагадати навчальний матеріал з біології, фізики, математики.

Виховання фізичних якостей треба розглядати і як обов'язкову умову досягнення високого індивідуального результату, і як передумову засвоєння техніки фізичних вправ, яка теж сприяє досягненню відповідного результату. Наприклад, для досягнення високого результату у стрибках необхідно досягти і високого рівня швидкісно-силових якостей і гнучкості. Такі якості доцільно розвивати комплексно, на основі закономірності взаємодії фізичних якостей у процесі їхнього розвитку, адже логіка розгортання уроку фізичної культури створює умови для відповідної роботи в цьому напрямі. Незалежно від характеру навчального матеріалу, в кожній конкретній серії уроків учитель акцентує увагу на провідних для певної серії якостях. Наприклад, витривалість краще вдосконалювати на уроках, де використовують біг на довгі дистанції; найкращі умови для виховання сили створюються під час виконання гімнастичних вправ, спритності — у спортивних і рухливих іграх.

Розставляння і прибирання приладів повинно здійснюватись у ході уроку. Прибирати доцільно тільки ті прилади, котрі заважають подальшому ходу занять. Розставляти прилади, готувати обладнання та інвентар рекомендується на початку уроку (силами тимчасово звільнених від занять і чергових учнів). Учитель може організовувати змагання на швидку розстановку і прибирання приладів та інвентарю. На спеціальних стендах біля місць занять виставляються навчальні карточки, інші наочні посібники, що частково регулюють діяльність учнів.

Проводячи уроки на свіжому повітрі, у природних умовах, пам'ятайте за холодної погоди треба уникати тривалих пояснень, обмежуватися короткими зауваженнями, репліками, командами, але насичувати урок інтенсивними вправами. За спекотної погоди остерігайтеся перегріву, заняття бажано проводити в затінку. Уважно спостерігайте за станом учнів, чергуйте вправи підвищеної інтенсивності з низько інтенсивними.

Проведення уроків у природних умовах, крім усього іншого, має велике оздоровче (загартовуюче) значення. Проте для їх організації необхідні особиста переконаність учителя в доцільності рішучої відмови від "тепличних умов" на користь загартовуючих. Тут стануть у пригоді і професійна компетентність учителя, і міцний союз з медиками, і загартованість самого викладача, і врахування екологічної обстановки в регіоні, і природнокліматичні умови, і заохочення адміністрації школи (розуміння педагогічного колективу), і підтримка ідеї загартовуючої фізичної культури з боку дітей та їхніх батьків.

Обов'язкова умова результативності основної частини уроку — уважне спостереження вчителя за правильністю виконання учнями завдань, вправ та їх оцінка. Не боячись часткового зниження моторної щільності уроку, педагоги повинні негайно виправляти помічені помилки, вносити відповідні корективи. Адже щільність — не самоціль, а одна з умов успішного розв'язання завдань уроку.

Заключна частина уроку

Проведені В. Новосельським дослідження показали, що час, відведений на основну частину уроку (без шкоди для підготовчої і заключної), може бути збільшено до 36 хвилин. Ті 9 хвилин, що залишаються, можна розподілити: 6-7 хв. на підготовчу частину і 2-3 хв. на заключну. Скорочення часу на підготовчу частину уроку, за даними Д. Дітріха, виправдано тим, що дитячий організм швидше втягується у м'язову роботу, ніж дорослий. Чим значніші функціональні зрушення в основній частині уроку, тим більше його заключна частина повинна носити відновлювальну спрямованість. Однак використання тут засобів, що прискорюють відновні процеси, не повинно призвести до нівелювання того позитивного ефекту заняття, завдяки якому досягаються прогресивні зміни. Тривалості заключної частини уроку (3-5 хв) вистачає лише для ряду відновних процесів у фазі так званого "швидкого відновлення". Тому, у заключну частину уроку слід вводити елементи аутогенного тренування, внаслідок чого створюється можливість повпливати на відновні процеси в організмі учнів і, що особливо важливо формувати навички саморегуляції. Проте цим завдання заключної частини уроку не обмежуються. Головним завданням є підбиття підсумків у, яке немислиме без оцінки учителем діяльності учнів та їх самооцінки. Підсумовуючи, учитель націлює школярів на наступний урок, дає завдання додому, перевіряє виконання попередніх, виставляє оцінки. Завдання додому, як і його перевірку, можна здійснювати протягом усього уроку, але нагадати про нього варто перед закінченням уроку, а тому, заключну частину доцільно розглядати як момент зв'язку між досягнутим і наступною роботою.

Дозування навантаження

Вплив фізичних вправ на педагогічні результати опосередкований фізіологічними і біологічними механізмами. Інакше, навантаження є причиною тих адаптаційних змін в організмі, від характеру і величини яких залежний результат. За А. Ухтомським, малі навантаження збуджують організм, середні — закріплюють досягнутий рівень його функціонування, великі — підвищують, функціональні можливості організму, надмірні — пригнічують їх.

Отже, за величиною фізичні навантаження можна поділити на активізуючі, закріплюючі, розвиваючі й такі, то пригнічують розвиток.

Найціннішими для фізичного виховання учнів є великі (тобто розвиваючі і і середні (закріплюючі) навантаження, використання яких дозволяє вчителеві забезпечити оздоровчу спрямованість занять і управляти розвитком організму школярів з урахуванням вимог їх всебічного фізичного вдосконалення.

З іншого боку, якщо учням дається однакове для всіх фізичне навантаження, то для одних воно виявляється оптимальним, для других -недостатнім, а для третіх — занадто великим. Як наслідок, перші працюють, з тренувальним ефектом, у других — підтримуючий режим тренування, а треті реагують на навантаження зниженням результатів і стійким небажанням виконувати вправи (інколи на все життя). Значне навантаження розглядають не тільки як умову досягнення високого рівня рухової підготовленості, а в першу чергу, як результат ставлення учнів до фізичної культури й умову формування потреби до систематичних занять. Належні навантаження викликають позитивні емоційні переживання учнів, інтерес до занять і задоволення ними, допомагають учителю спрямовувати їх на подальше фізичне самовдосконалення.

Звідси можна дійти висновку: прагнучи до забезпечення високого освітнього, оздоровчого і виховного ефекту, вчитель повинен уважно стежити за індивідуальними реакціями кожного учня на фізичне навантаження, залежно від них добирати вправи, визначати інтенсивність і тривалість їх виконання кількість повторень, інтервали відпочинку і його характер. Отже, для уроку фізичної культури характерною є сувора індивідуальна регламентація діяльності учнів і дозування навантаження. Чітка регламентація та дозування потрібні і для досягнення освітніх результатів уроку (засвоєння кожної вправи вимагає певної кількості повторень).

Фізичне навантаження — це певна міра впливу фізичних вправ на організм учнів. Як відомо, фізичні навантаження характеризуються певним обсягом та інтенсивністю. Обсяг навантаження визначається кількістю виконаних вправ, вагою вантажів, довжиною подоланої дистанції тощо. Інтенсивність навантаження характеризується часом виконання конкретної роботи. Названі характеристики — це зовнішні прояви навантаження. Вони визначаються під час підготовки вчителя до уроку у вигляді конкретних кількісних величин і можуть уточнюватися (збільшуватись, або зменшуватись) у процесі його проведення.

Виконання роботи без відповідної інтенсивності та інтенсивність без достатнього обсягу навантаження не ведуть до адаптації та фізичного розвитку. Отже, дозувати навантаження — це змінювати його обсяг та інтенсивність. Внутрішнім проявом навантаження є реакція організму, як відповідь на виконану роботу. Таких реакцій багато. Інтегральним показником стану організму, як відомо з фізіології, є частота серцевих скорочень (ЧСС). Дослідники виявили, що за максимального фізичного напруження в 10-річних дітей ЧСС досягає 220-230 уд/хв, у 20-річних — біля 200 уд/хв, а у 60-річних — приблизно 160 уд/хв. Верхня межа ЧСС після інтенсивного навантаження для учнів основної медичної групи повинна складати 170-180 уд/хв (для добре підготовлених учнів — до 200 уд/хв). Роботою середньої інтенсивності слід вважати таку, за якої величина ЧСС учнів становить 140-160, а низької— 110-130 уд/хв. У кожному занятті рекомендовано передбачити 2-3 коротких "піки навантаження" тривалістю до 2 хв. У процесі заняття, передусім тренувального, для формування витривалості, швидкості, сили урок вважається корисним для учнів, якщо вони виконували навантаження з пульсом 150-170 уд/хв протягом тривалого часу (10-15 хв. і більше). Учитель повинен контролювати ЧСС. Будьте уважними й до перших зовнішніх ознак втоми.

За звичайної втоми спостерігається незначне почервоніння шкіри обличчя, потовиділення, часте, але рівне дихання, чітке виконання команд і розпоряджень, відсутні скарги на нездужання.

Середня втома характеризується значним почервонінням обличчя, великою пітливістю (особливо лиця), значно прискореним диханням (із періодичними глибокими вдихами і видихами), порушенням координації рухів, і болем у м'язах, серцебиттям, скаргами на втому.

За перевтоми спостерігається різке почервоніння, блідість або "синюшність" шкіри обличчя, значна пітливість і виділення солі на шкірі, різке, поверхове, аритмічне дихання, порушення координації рухів, тремтіння кінцівок, скарги на шум у вухах, біль голови, нудота.

Інформативність зовнішніх ознак втоми можна вважати достатніми для регулювання навантаження на уроках. Вони виявляються через певний час після початку виконання вправ і нагромаджуються протягом уроку. За перших ознак перевтоми треба негайно знизити навантаження, дати учням змогу відпочити. Якщо відсутні будь-які ознаки втоми доцільно збільшити навантаження. У практиці користуються відповідними прийомами його регулювання Найбільш ефективними і доступними на уроці фізичної культури можна вважати такі прийоми регулювання навантаження:

  •  кількість повторень вправи. Збільшення кількості повторень, сприяє підвищенню навантаження, але цим прийомом можна користуватися, поки рівень підготовленості школяра невисокий. Зі збільшенням тренованості цей прийом стає неефективним, бо потребує значних витрат часу, а вчитель дорожить кожною хвилиною;
  •  амплітуда виконання вправ. Рухи завжди складніше виконувані з повною амплітудою, тому педагоги часто вдаються до її зменшення. Наприклад, учні одержують завдання: у висі піднімати ноги вперед (для формування м'язів черевного пресу). Не всі діти відразу зможуть піднести ноги, і вчитель рекомендує їм зігнути ноги в колінах (зменшити амплітуду) до такого кута, коли виконання названої вправи стане можливим. Амплітуду, звичайно, можна і збільшувати;
  •  зміна ваги вантажу, який підіймає учень. Крім ваги різноманітних приладів (штанги, кулі, гантелі), вдаються до інших способів обтяження (за допомогою різноманітних мішечків, підв'язок) або зменшення "власної ваги";
  •  умови виконання вправ. Наприклад, біг по твердій доріжці чи піску, вгору чи вниз дасть різне за величиною навантаження;
  •  опір партнера і само опір. Перше досягається під час виконання вправ у парах, друге — під час самостійного виконання вправ з одночасним напруженням м'язів синергістів і антагоністів. Прикладом вправ зі збільшенням самоопору можуть бути стрибки вглибину;
  •  швидкість виконання вправ. Оптимальна швидкість дає змогу виконувати вправи протягом тривалого часу. Підвищення швидкості збільшує навантаження і призводить до зменшення кількості виконуваних вправ, але сприяє вихованню прудкості, швидкісної витривалості, швидкісно-силових проявів. Надмірне вповільнення деяких вправ веде до збільшення навантаження, сприяє розвитку сили, м'язового відчуття і, як наслідок, удосконалюється здатність учнів управляти руховою діяльністю. Задля цього, зокрема, виконують повільні присідання;
  •  час виконання вправ. Учитель дає завдання: бігти протягом 5 хв. Швидкість бігу і довжина дистанції регулюються учнями. Формується витривалість, і через кілька занять школяр пробіжить за 5 хв. більшу відстань;
  •  тривалість перерв і зміна їхнього характеру перед виконанням наступного завдання;
  •  ускладнення вправ шляхом їхнього поєднання з іншими вправами (у різних варіантах);
  •  часткова зміна способу виконання вправ. Наприклад, силові вправи можна полегшити незначним махом;
  •  темп виконання вправ. Збільшення темпу до певної межі позитивно впливає на організм людини. Водночас надмірний темп порушує структуру вправи і негативно позначається на навчанні;
  •  вихідне положення. Якщо учні виконують згинання і розгинання рук в упорі лежачи, але кожен раз змінюють положення ніг, піднімаючи їх на гімнастичну лаву, стіл та ін., то й навантаження в цих спробах буде різним.

Регулюючи навантаження, можна одночасно користуватися і двома-трьома прийомами. Наприклад, змінювати вихідне положення можна з одночасною зміною темпу і обтяження. Учитель повинен прагнути не просто до збільшення, а до педагогічно виправданого збільшення навантаження. Звичайно, на тренувальних уроках не обійтись без значних навантажень, але під час опанування вправ воно може стати перепоною.

Щільність уроку як умова досягнення необхідного навантаження

Навантаження залежить від сумарної кількості виконаної роботи на уроці та від інтенсивності цієї роботи. Тому інтегральною умовою його досягнення є оптимальна щільність заняття.

На кожному уроці виконується багато дій: рухових, обслуговуючих, розумових, пов'язаних із відпочинком, але їх значущість для розв'язання завдань уроку різна, але всі вони необхідні. Тому, обговорюючи ефективність дій учителя на уроці, не можна обмежуватися лише оцінкою рухової активності дітей. Треба всебічно визначити доцільність тих чи інших дій педагога, його зусилля спрямовані на забезпечення освітнього, оздоровчого і виховного впливу. У зв'язку з цим, усі дії можна поділити на педагогічно виправдані та недоцільні. До перших належать:  виконання фізичних вправ; участь у взаємонавчанні; слухання педагога; спостереження за виконанням вправ учителем і товаришами; осмислення того, що сприймається; планування наступних дій;

аналіз виконаних рухів; взаємоконтроль, оцінювання, обговорення; розстановка і пересування приладів; роздача і збір інвентарю та навчальних посібників; підготовка місць занять; відпочинок.

Дії, котрі не сприяють розв'язанню завдань уроку, підвищенню його ефективності, належать до недоцільних.

Для всебічної оцінки уроку використовують його хронометрування і паралельно визначають реакції організму учнів на запропоноване навантаження (шляхом визначення ЧСС через відповідні проміжки часу). Задля цього спостерігають за одним, зазвичай, "середнім" учнем. Секундомір вмикають зі дзвінком і не зупиняють до кінця уроку. Той, хто спостерігає (хронометрує), послідовно записує у спеціально підготовлений протокол усі дії, в яких бере участь обраний для спостереження учень. Кожних чотири хвилини (цей час може змінюватися залежно від завдань спостереження) результати вимірів пульсу заносяться у графік, де по вертикалі відзначено ЧСС, а по горизонталі — хвилини уроку. Перша реєстрація ЧСС проводиться після попереднього уроку і вважається нормою, друга — на першій хвилині, остання — після закінчення уроку. Спочатку хронометрист заносить у графу 2 протоколу дані секундоміра, потім — чергову дію в графу 1. Час, витрачений на кожну дію, визначається шляхом віднімання попереднього показника, зареєстрованого у графі 2 від чергового показника секундоміра. У протоколі фіксуються усі педагогічно виправдані дії (рухові, розумові, допоміжні та відпочинок) і недоцільні дії. Педагогічно виправдані можуть бути раціональними і нераціональними.

Загальна щільність заняття визначається шляхом порівняння часу, витраченого раціонально (зі знаком "+"), з усією тривалістю уроку (45 хв): . Водночас визначення лише загальної щільності не є підставою для всебічної оцінки педагогічної майстерності вчителя, його організаторських, комунікативних здібностей, теоретичної і мовної підготовки. Різні вчителі витрачають неоднаковий час для підготовки місць занять, приладів, переведення групи до наступного місця занять, постановки завдань, зауважень, пояснень. Тому, крім загальної щільності заняття, визначається його моторна (рухова) щільність.

Моторна щільність уроку визначається як відношення суми часу затраченого на виконання вправ до загального часу уроку: .

Порівнюючи й аналізуючи дані загальної і моторної щільності уроку, можна знайти резерви поліпшення якості роботи вчителя. Цьому сприятимуть репліки і зауваження, записані хронометристом у ході уроку в графі "примітки". Визначайте щільність уроку загалом і окремих його частин. Адже підготовча, основна і заключна частини уроку мають неоднакові організаційні можливості й умови. Учитель повинен прагнути до 100%-вої загальної щільності. Моторна щільність основної частини тренувального уроку може сягати 70-80%, і навчального — 50-60%. Щільність уроку залежить від багатьох факторів. Наведемо найважливіші:

  •  кількість учнів у групах, командах, іграх. Учитель повинен прагнути об'єднати найменшу кількість учнів у групи чи команди, організовуючи основну частину уроку, естафети; уникати ігор, в яких до рухової активності водночас залучається мала кількість дітей;
  •  якість матеріальної бази. На уроці доцільно використовувати багато-пропускні прилади, декілька місць занять для стрибків, метань тощо;
  •  кількість інвентарю. Під час вивчення метань треба кожного учня забезпечити відповідними приладами (в іграх — м'ячами, на відповідних заняттях — лижами, ковзанами, ключками тощо);
  •  використання продуктивних методів організації занять, способів виконання вправ і управління класом;
  •  інтенсифікація допоміжних дій на уроці і підготовка місць занять до його початку;
  •  ефективна діяльність активу учнів щодо організації заняття, залучення до діяльності з організації занять тимчасово звільнених від уроків школярів;
  •  стислість пояснень, зауважень, обговорень, їхнє вміле поєднання з виконанням вправ;
  •  широке використання додаткових завдань.

Хронометрію і пульсометрію уроку вчителеві рекомендовано здійснювати самостійно, передусім на початку педагогічної діяльності. До цієї роботи доцільно залучати тимчасово звільнених від рухової діяльності дітей. Отримана інформація дає змогу швидше позбутися хиб, збагатити власний досвід.

Оцінка діяльності учнів на уроках

Важливою умовою високої результативності роботи учнів, розвитку ініціативи й активності є оцінка їхньої діяльності. Вона виявляє фізичні, інтелектуальні, вольові можливості учнів та ставлення вчителя до їх діяльності, успіхів, невдач, поведінки.

Учителі-новатори, крім цифрового виразу, широко використовують словесні, інтонаційні, мімічні, жестові, пантомімічні форми оцінки. Вербальні і невербальні підкріплення цифрового виразу оцінки сприяють активізації учнів. Продумано використані словесні схвалення ("добре", "так", "чудово", "молодець" тощо), невербальні підтримки у вигляді посмішки, схвальних жестів головою, легкі дотики, заохочувальні жести і т. д. допомагають дітям критично оцінювати свої успіхи, долати труднощі і невдачі, велике значення при цьому надається колективним оцінкам (оплески, поздоровлення, подарунки, нагороди, призи), взаємооцінкам і самооцінкам.

Успіхи, виражені в оцінці, відбивають якість педагогічної праці, результат діяльності вчителя, його вміння висувати завдання, застосовувати відповідні засоби і методи організації фізичного виховання.

Сьогодні успішність із фізичної культури визначається за чотирма критеріями: рівнем засвоєння і практичної реалізації знань; якістю виконання рухових дій, що є виразом рівня опанування техніки передбачених програмою вправ; виконанням нормативів шкільної програми; вмінням самостійно займатися фізичними вправами і реалізацією цього вміння в практичній діяльності учня.

Основним принципом оцінювання дітей повинен бути принцип взаємоповаги і співпраці. Співдружності з деякими дітьми треба домагатися інколи й роками. Шлях до неї лежить через впевненість у можливості досягти успіху, що народжується в дитині. Тому спілкування з дітьми не починайте словами "Ти завжди ...", "Ти ніколи ...", "Ти взагалі...". Слід заборонити як марні (даремні), навіть шкідливі фрази: "Ти ледар", "Попереджую тебе в останній раз", "Як тобі не соромно" та ін. Учитель, який не вміє користуватися похвалою, заохоченням, нетерплячий в очікуванні результатів, не вірить у дітей, ставить двійки за двійками, є вкрай небезпечним для школи, він може назавжди відбити бажання дитини займатися фізичними вправами.

Оцінюючи, завжди керуйтеся міркуванням: якщо під час виконання вправ діти припускаються помилок, — у чомусь Ви помилились, а отже, повинні знайти відповідний прийом, що допоможе дитині. Лінивих дітей небагато, ними вони стають, коли не можуть подужати висунуті завдання. Дитячі лінощі — це захист від невміння, некомпетентності вчителя. Учитель повинен пишатися не сильними учнями, а слабкими, котрі під його керівництвом стали сильними.

Тому лейтмотивом кожного уроку повинні стати оптимістичні заклики типу: "Ви молодці!", "У вас все вийде!", ""Ви скоро навчитесь!", "Ще трішки зусиль, і ви станете сильними, спритними!". Такий лейтмотив обов'язковий від першого до одинадцятого класу, незалежно від типу і змісту уроку, настрою вчителя. Діти повинні знати і вірити, що вчителя радують їхні успіхи і засмучують невдачі. Свої захоплення і смуток виражайте не тільки словами, а і усмішкою, поглядом, мімікою, реплікою.

Ґрунтуючись на загальних принципах і положеннях, оцінка діяльності учнів на уроці фізичної культури має свою специфіку. Вона повинна відповідати індивідуальним можливостям вихованців і віддзеркалювати ту працю, яку дитина вклала у досягнення не якогось загального нормативу, а індивідуально можливого результату. Так, невиконання кількісних показників із незалежних від учня причин (непропорційний фізичний розвиток, тривалі припуски з поважних причин при позитивних оцінках за техніку, знання) не є підставою для зниження підсумкової оцінки. Під час оцінювання фізичної підготовленості школярів рекомендуємо вчителям враховувати реальні можливості кожного учня на основі попереднього тестування й оцінювати динаміку приросту результатів. Наближення результатів учня від вихідного до запланованого на 50% можна оцінювати як "задовільно", не менше, як на 70% — "добре", не менше, як на 90% — "відмінно". При цьому планування необхідних результатів здійснюється на основі вихідного тестування вчителем і учнем спільно. На кожному уроці доцільно виставляти п'ять-шість оцінок (цифрових). Це допоможе протягом чверті накопичити достатню їхню кількість для кінцевої оцінки.

Оцінка рівня розвитку фізичних якостей здійснюється на початку року, і перед початком кожної серії уроків і в кінці року. Частіше варто перевіряти ті рухові здібності, котрі швидко змінюються. Тестові перевірки повинні забезпечити мінімальні витрати часу. Тому на один урок беруть, зазвичай, один тест, який органічно вписується у зміст уроку. Проводять тести у вигляді змагань, заохочуючи кожного учасника тестування до досягнення максимального результату. Для обробки результатів тестування можуть використовуватися мікрокалькулятори та комп'ютерні програми. При цьому слід мати на увазі, що ознайомлюючись із результатами тестування, дитина може сприймати їх для себе фатально. Для усунення можливості негативного впливу на дитячу психіку тестування має супроводжуватися роз'яснювальною бесідою про відносність його результатів і про вирішальну роль людської волі до самовдосконалення. Тут учень за допомогою тестів зуміє виявити свої слабкі та сильні риси, зрозуміти схильності та потреби і разом із педагогом накреслити реальні шляхи до самотворення і кожне тестування для кожного учня стане цікавою сторінкою в книзі власних спостережень і досягнень, а отримані результати нададуть впевненості у власних силах. Самопізнання допомагає виявленню власних потреб, і водію час, актуалізує необхідність подальшого розвитку.

Оцінюючи якість (техніку) виконання вправ, учитель керується вимогами до аналогічних вправ у відповідних видах спорту. Відхилення у виконані вправ учнями від названих вимог вважається помилкою. Помилки умовмо поділяють на три групи: незначні, значні та грубі.

Незначні помилки — відхилення від правильного виконання, що не порушує структури рухової дії і практично не знижує кількісні показники.

Значні помилки — відхилення від правильного виконання, що не порушує структури рухової дії, але знижує кількісні показники. Наприклад, недостатній мах ногою в стрибках у довжину.

Грубі помилки — відхилення від правильного виконання, що порушує структуру рухової дії і призводить до значного зниження результату.

Орієнтовно можна рекомендувати при незначних помилках і безпомилковому виконанні ставити відмінну оцінку, значні помилки є причиною зниження оцінки до рівня — добре, а грубі є підставою для задовільної оцінки. При цьому вік учнів не враховується, тобто передбачені програмою вправи для кожного класу повинні виконуватися згідно з ідеальним уявленням щодо їхньої якості. У зв'язку з оцінюванням техніки часто виникає питання про умови перевірки.

Насамперед, оцінку ставлять учням, які відмінно справляються із завданнями. Перед початком розучування кожної вправи учням докладно пояснюють вимоги до її виконання. На основі цих критеріїв діти зможуть об'єктивно оцінювати хід засвоювання розучуваної рухової дії і досягнення товаришів. Навчити дітей самооцінки і взаємооцінки — важлива умова їхньої підготовки до самостійних занять.

Знання оцінюються через їхній практичний прояв під час організації самостійних занять, засвоєння техніки та фізичних якостей, а також через виконання різноманітних функцій і дій у процесі уроку, інших форм фізичного виховання у школі та за місцем проживання.

Підсумкова оцінка виводиться з урахуванням усіх критеріїв, а у видах, де немає кількісних показників, вона визначається за знаннями і технікою (стройові і танцювальні вправи, акробатика, спуск з гірки на лижах і т. ін.). Виставлені оцінки бажано коментувати, щоб уникнути можливої дитячої підозри у суб'єктивізмі вчителя.

Річна оцінка виставляється на підставі четвертних. Якщо за один розділ учень отримав в останній чверті вищий бал, то нижчий уже не береться до уваги.

Уміння здійснювати фізкультурно-оздоровчу діяльність оцінюють шляхом виявлення можливостей учнів:

  •  щодо складання і демонстрації різноманітних комплексів вправ і програм вирішення конкретних завдань фізичного виховання;
  •  підготувати місце занять, підібрати необхідний інвентар і обладнання;
  •  контролювати хід виконання завдань, оцінювати його;
  •  виявляти і виправляти власні помилки і помилки товаришів;
  •  оцінювати стан свого організму і рівень фізичної підготовленості;
  •  проводити окремі частини і цілі заняття фізичними вправами.

Прагнучи до повної успішності, вчитель повинен знати причини, котрі заважають засвоєнню відповідних вимог. Найсуттєвішими з них є:

  •  недостатній руховий досвід учнів. Відомо, що успіх вивчення кожної нової вправи залежить від арсеналу рухів і рухових дій, яким володіє учень;
  •  низький рівень фізичного розвитку і підготовленості. Для вивчення будь-якої рухової дії необхідний певний рівень сили, гнучкості, прудкості і витривалості. Під час виконання різних рухових дій значущість кожної з них неоднакова. Тому перед вивченням кожної наступної вправи вчитель повинен визначити провідні якості і своєчасно потурбуватися про потрібний рівень їх розвитку;
  •  відставання в інтелектуальному розвитку. Результати спеціальних досліджень свідчать про те, що відставання в інтелектуальному розвитку гальмує процес засвоєння фізичних вправ. Це можна пояснити труднощами таких учнів в аналізі техніки, оцінці своїх дій, управлінні емоціями;
  •  недостатній розвиток вольових якостей. Засвоєння навчальної програми — це напружена фізична і розумова праця. Вона потребує наполегливості, подолання лінощів. Виконання фізичних вправ пов'язане з необхідністю терпіти (долаючи "мертву точку"), у деяких випадках — переборювати страх;
  •  низький рівень активності учнів. Це є характерним, переважно, для дівчат 13-14 років і слабо підготовлених підлітків. За допомогою індивідуальних завдань, посильних і цікавих кожному, досвідченому вчителеві вдається подолати пасивність і зробити цю категорію учнів встигаючою.

На завершення звертаємося до молодих педагогів. Оцінюючи дітей, їхню діяльність і поведінку, завжди думайте про подальший розвиток своїх вихованців. Педагогічні знання і вміння, досвід та інтуїція в поєднанні з педагогічною позицією — почуттям відповідальності перед суспільством і підростаючим поколінням, чуйністю, тактом, людським теплом, професійною етикою, оптимістичним ставленням до можливостей розвитку кожної дитини — допоможуть Вам приймати переважно правильні рішення.

Різновиди шкільних уроків фізичної культури

Уроки фізичної культури мають багато характеристик. Кожна з них може бути покладена в основу їх класифікації. Ми розглянемо різновиди шкільних уроків, які найчастіше трапляються у практиці роботи школи.

Усі уроки за характером їхнього змісту можна розділити на дві великі групи: предметні та комплексні.

У  змісті основної частини предметних уроків передбачається навчальний матеріал з одного розділу програми (легкоатлетичні, гімнастичні вправи та ін.). Такі уроки проводяться переважно у старших класах. Методика їх проведення наближається до методики тренувальних занять із відповідного виду спорту.

У молодших і середніх класах предметні уроки проводяться тільки з лижної підготовки і плавання, оскільки матеріал цих розділів програми погано поєднується із вправами інших розділів.

Комплексні уроки передбачають включення матеріалу з різних розділів програми. На жаль, ці уроки на сьогоднішній день ще не застосовуються належним чином, що пояснюється низкою причин:

  •  труднощами в організації і методиці їх проведення (предметні уроки за організацією легші);
  •  труднощами у доборі матеріалу, організації його взаємодії;
  •  структурою діючої шкільної програми, матеріал якої викладено за видами спорту;
  •  підготовкою студентів у вузі, оскільки навчальна практика зі спортивно-педагогічних дисциплін формує відповідну орієнтацію на предметні уроки (функції навчити студентів проводити комплексні уроки мусить взяти на себе методика фізичного виховання або відповідний спецкурс);
  •  пропагандою предметних уроків через методичні рекомендації, наукові дослідження;
  •  підміною процесу фізичного виховання процесом вузької фізичної підготовки.

Залежно від переважного розв'язання завдань на уроці розрізняють: навчальні, тренувальні, контрольні та змішані (комбіновані) уроки.

На навчальних уроках увага вчителів та учнів зосереджується на техніці виконання вправ. Виявивши помилки, вживаємо заходів щодо їх усунення, забезпечуємо страховку і навчаємо дітей прийомів само страховки. Усе це позначається на організації і методиці уроку. Тут широко використовують взаємонавчання, широкий арсенал прийомів активізації учнів, повідомляють теоретичні відомості тощо.

Тренувальні уроки проводяться переважно з метою вдосконалення вивченого матеріалу і розвитку фізичних якостей. Тут ширше використовують груповий метод організації діяльності підлітків. На таких уроках зростає обсяг та інтенсивність навантажень, що потребує високого рівня індивідуалізації і внутрішньої дисципліни дітей. Уроки доцільно проводити у природних умовах. Учитель створює різноманітні ситуації, що посилює інтерес до занять, робить їх ефективнішими. Рекомендуємо широко використовувати в навчальному процесі ігровий і змагальний методи.

Контрольні уроки розв'язують переважно завдання контролю за ходом засвоєння вправ, виховання фізичних якостей, а також проведення вихідних і підсумкових тестувань для вивчення рівнів фізичного розвитку і фізичної підготовленості учнів. Водночас контрольні уроки мають великий навчальний і тренувальний ефекти. Відомо, що для вдосконалення фізичних якостей необхідно висунути до учнів підвищені вимоги, тобто виконувати вправи, незважаючи на втому, докладаючи максимальних зусиль. Такі умови і створюються на контрольних уроках. Щодо навчального ефекту цих уроків, то тут треба мобілізувати активність дітей, їхнє бажання з'ясувати незрозуміле, уточнити деталі, дійти до суті того, що вивчається. Часто на контрольних уроках деякі учні засвоюють більше (у силу своєї активності), ніж на навчальних. Цьому значною мірою сприяє атмосфера взаємодопомоги, що панує на заняттях.

"Чисті" навчальні, тренувальні або контрольні уроки у практиці фізичного виховання школярів трапляються рідко. У більшості занять присутні елементи навчання, тренування і контролю. Тому завжди пам'ятайте: під кожною конкретною назвою уроків розуміють лише переважне розв'язання завдань навчання, тренування або контролю. Результати аналізу практики свідчать, що у молодших класах переважно навчальні уроки становлять 70-80% загальної кількості занять, у середніх — близько 60%, у старших — 25-35%.

Слід зазначити, що існують певні методичні особливості проведення уроків із дітьми різного віку. Такий розподіл отримав назву етапів. На початковому етапі (І—IV класи) серед освітніх завдань великого значення набуває збагачення рухового досвіду дітей та вдосконалення їхні психомоторних здібностей, що полегшує процес опанування складних вправ у майбутньому. Система умовних зв'язків, сформована в цьому віці, відрізняється міцністю, і це є підставою для формування у дітей потягу и самостійних занять. Треба також привчати дітей дотримуватися правил особистої гігієни.

Серед оздоровчих завдань на перший план висуваються: формування постави, сприяння розвитку організму, виховання спритності та швидкості.

Початкова школа — відповідальний етап у формуванні людської особистості. Діти молодшого шкільного віку переважно відверті, відкриті, великим вплив на них справляє авторитет вчителя. Фізичні вправи можуть бути ефективним засобом формування навичок правильної поведінки, взаємин, патріотичних почуттів, якщо у процесі їх виконання залучати до активної діяльності дітей як помічників, готувати їх як суб'єктів процесу фізичного виховання, виховувати в них почуття відповідальності за власний фізичний стан.

У роботі з учнями молодших класів застосовують різноманітні засоби, але головними з них є вправи основної гімнастики, акробатичні вправи, ходьба і біг у різних варіантах з подоланням перешкод, човниковий біг, вправи з м'ячами, танцювальні рухи, рухливі ігри, плавання, пересування на лижах. Заохочуйте учнів до застосування в позаурочний час нетрадиційних для уроків засобів, а саме: "класики" і скакалки, ігри з м'ячами, катання на велосипедах і самокатах тощо.

Торкаючись особливостей методики, варто звернути увагу на необхідність:

  •  урізноманітнювати виконання вправ під час їхнього багаторазового повторення;
  •  надавати перевагу цілісному методу розучування;
  •  використовувати підвідні вправи, допомогу та проводку;
  •  не допускати великих перерв під час навчання;
  •  багаторазово використовувати різноманітні способи показу;
  •  практикувати короткі паузи між показом і безпосереднім виконанням вправи дітьми;
  •  пропонувати показ вправи учнем та інші способи демонстрації;
  •  не забувати про предметні орієнтири, а також про образне мовлення;
  •  подавати різноманітні сигнали під час засвоєння темпу і ритму вправ;
  •  рекомендувати прийоми поєднання вправ з речитативами, передусім під час колективних дій;
  •  широко використовувати оцінку діяльності учнів і тестування;
  •  короткі навантаження чергувати з достатніми для відпочинку паузами;
  •  змінювати характер праці (біг, стрибки, ігрова діяльність, гімнастика);
  •  на початкових фазах навчання фізичних вправ слід більше часу відводити на повільне їх виконання та виконання в полегшених умовах;
  •  використовувати велику кількість різноманітних рухових дій та їх часте чергування;
  •  практикувати короткі інтервали між попередньою і виконавчою командами під час навчання стройових дій;
  •  надавати перевагу фронтальному методу організації занять.

На цьому етапі слід уникати:

  •  великих навантажень на хребет, сильних поштовхів і струсів тіла, перенапруження суглобо-зв'язкового апарату та м'язів;
  •  вправ із надмірним обтяженням;
  •  завищених, надто ущільнених навантажень на серцево-судинну систему.

Загальні вимоги до уроку

Можна навести десятки вимог, яких треба дотримуватись у процесі підготовки і проведення уроків. Більшість з них була розглянута нами в ході характеристики уроку і його частин. Тому назвемо лише загальні вимоги.

Учитель повинен забезпечити високий оздоровчий та виховний вплив кожного уроку через зв'язок предмета з життям своїх учнів. Тому для сучасного уроку характерне комплексне планування і вирішення завдань щодо формування знань і практичних навичок, виховання моральних якостей особи, розвитку інтелекту, волі, емоцій, фізичних  здібностей учнів, їх оздоровлення.

Уроки фізичної культури повинні забезпечити безперервність (перманентність) процесу фізичного виховання. Через те, що жоден рівень шкільного навчання не в змозі забезпечити знання і уміннями на все життя, то, тим більше, жоден рівень тренованості організму в шкільні роки не є "капіталом", який без подальшої систематичної праці буде приносити дивіденди у вигляді належної фізичної форми у майбутньому. Сформований у двадцятих роках нашого століття принцип перманентного навчання і виховання, стосовно фізичного виховання означає, що процес активної участі у фізичній культурі не повинен закінчуватися чи перериватись на будь-якому етапі онтогенезу людини. Дефіцит фізичних навантажень на опорно-руховий апарат людини і зростання вільного часу, що притаманні прогресу цивілізації, актуалізують значення цього принципу до рівня одного із визначальних факторів соціальної життєдіяльності людини.

Кожен урок повинен бути тісно пов'язаний із попередніми і наступними, утворюючи систему уроків. Вивчаючи новий матеріал, систематично повторюйте і закріплюйте раніше вивчене, готуйтесь до засвоєння наступного. Пам'ятайте: добре засвоєні вправи, збагачуючи руховий досвід учнів, систематично використовуються у фізичному вихованні та повсякденному житті дітей. Така система забезпечується послідовним вирішенням низки вузьких навчальних завдань.

Сучасний урок відрізняється організацією самостійної навчальної діяльності учнів. Учитель послідовно озброює їх уміннями і навичками навчальної роботи, прийомами самоосвіти, самооцінки і самоконтролю, домагається формування культури рухів, виховуючи тим самим потребу до систематичних занять фізичними вправами. При цьому свідома робоча дисципліна передбачає широку ініціативу і творчість дітей. Уроки вчителів-новаторів — це колективна праця педагогів і учнів. У багатьох із них вихованці беруть участь навіть у побудові уроку, доборі засобів і методів. Це і є вищим проявом дисципліни.

Показовим для сучасного уроку є різноманітність діяльності учнів, засобів, методів і прийомів, що використовуються вчителем. Недопустимо проводити заняття за шаблоном, обраним назавжди, яким би ефективним він не був. Закони адаптації вимагають постійного оновлення засобів, методів, форм організації діяльності учнів, оскільки "старі" не викликають бажаних реакцій, а отже, і функціональних змін. При цьому використовувані засоби, методи і форми організації діяльності учнів повинні відповідати їх індивідуальним можливостям.

Індивідуалізація передбачає пристосування навчально-виховних засобів  методів і форм до індивідуальних психофізичних особливостей учня і докорінно змінює його роль у процесі навчання та виховання. Тепер уже не учень служить реалізації програми, а програма служить задоволенню його потреб. Інакше кажучи, не учень для фізичного виховання, а фізичне виховання для учня.

Обов'язковою умовою ефективності є досягнення оптимальної рухової активності всіх учнів протягом усього уроку.

На кожному уроці треба забезпечити функціонування системи контролю, оцінки знань, умінь і навичок учнів. Вона повинна діяти в кожній його частині і використовуватись для оцінки ходу і підсумків навчання та розвитку фізичних здібностей.

До виховних вимог до уроку фізичної культури можна віднести наступні положення: сприяння всебічному фізичному і духовному розвитку, формування естетичних ідеалів, підвищення самостійності і активності учнів.

До організаційних вимог до уроку фізичної культури можна віднести наступні положення: чіткість проведення занять, економне використання часу, оптимальний темп навчання, логічна послідовність і завершеність, свідома дисципліна учнів, раціональне використання різних засобів навчання.

До оздоровчих вимог до уроку фізичної культури можна віднести наступні положення: вибір засобів та навантажень, що сприяють зміцненню здоров’я та фізичному розвитку учнів.

До дидактичних вимог до уроку фізичної культури можна віднести наступні положення: чітке визначення завдань навчання в цілому і по частинах, місця кожного уроку в системі занять і його оптимального змісту, вибір відповідних методів навчання і вдосконалення рухових здібностей, здійснення навчання на підставі загально педагогічних принципів.

Педагогічна оцінка (аналіз) уроку фізичної культури

Складовою частиною навчально-виховного процесу є контроль учителем власної діяльності та діяльності учнів на кожному уроці. Тільки осмислюючи й оцінюючи результати цієї діяльності, можна вносити необхідні корективи у свою працю, підвищувати якість уроків і педагогічну майстерність учителя загалом.

Отже, володіння методикою педагогічного аналізу уроку є обов'язковим компонентом професійної кваліфікації фахівців із фізичної культури і запорукою підвищення його результативності.

Спостереження та аналіз уроку — це складний процес, який вимагає певних знань, умінь і навичок тримати в полі зору всі сторони навчально-виховної діяльності. Побачене необхідно одночасно осмислити й оцінити з позицій доцільності рішень у певних обставинах, намітити рекомендації тому, хто проводить урок.

Для формування висновків і пропозицій треба готуватися, спеціально вивчаючи при цьому документи планування та готуючи протоколи спостереження до його початку.

Аналіз уроку може бути повним або частковим. За повного аналізу охоплюються всі його компоненти, нюанси і весь зміст уроку. Предметом часткового аналізу є окремі компоненти уроку, наприклад: величина і динаміка фізичних навантажень, методи та методичні прийоми використані вчителем, поведінка учнів, поведінка вчителя, прийоми активізації діяльності учнів тощо. Повний аналіз уроку може переслідувати різну мету, а саме: виявлення його позитивних сторін і хиб (щоби закріпити перші та усунути другі); контроль діяльності вчителя та інспектування; вивчення досвіду роботи вчителів; оцінку рівня професійної майстерності вчителя. У методичній літературі з фізичного виховання рекомендуються різні схеми аналізу уроків, які загалом представляють один із двох підходів до вирішення цієї проблеми. Перший підхід, який трапляється найчастіше, передбачає аналіз окремих розділів (компонентів) діяльності вчителя й учнів на уроці; другий — орієнтує на послідовний аналіз частин уроку. Ми розглянемо найбільш часто вживану в практиці шкільного фізичного виховання.

Схема педагогічного аналізу уроку фізичної культури за окремими його компонентами (розділами).

  1.  Загальні відомості. Школа, клас, дата, час, місце проведення, кількість учнів за списком і тих, хто займаються, зайнятість корисною роботою тимчасово звільнених, але присутніх на уроці учнів.
    1.     Матеріальне і технічне забезпечення та санітарно-гігієнічні умови

       проведення занять.

1.2. Підготовленість вчителя і учнів до уроку. Розробка вчителем змісту знань,

       відповідність підібраних засобів завданням уроку, доцільність запланованої і

       фактично реалізованої послідовності вправ на уроці.

  1.  Тип, завдання і побудова уроку. Місце уроку в системі занять, доцільність обраного типу уроку, його відповідність етапові навчання. Чіткість формування завдань і їх доведення до учнів із погляду мотиваційного значення (спонукання учнів до навчання, подолання труднощів, переконання важливості матеріалу, що вивчається, підвищення інтересу до уроку). Відповідність структури уроку до його типу, завдань і змісту.
  2.  Навчальний матеріал (зміст) уроку. Відповідність змісту і завдань уроку можливостям учнів, зв’язок матеріалу уроку із засвоєним раніше матеріалом. Наявність своєчасної перевірки якості засвоєного, достатності зусиль для усунення виявлених помилок. Забезпечення міцності засвоєного матеріалу. Доцільність і конкретність завданих додому завдань, їх посильність. Дозування фізичних навантажень. Обґрунтованість фізичних навантажень і способів їх регулювання з позиції поставлених завдань.
  3.  Методи навчання і виховання. Уміння вчителя обирати необхідні методи, враховуючи завдання уроку, особливості навчального матеріалу, умови проведення занять, етап навчання, підготовленість учнів, їх вік і стать. Наявність елементів самостійного пошуку і творчих зусиль учнів. Зв’язок навчання і виховання в кожному конкретному епізоді та уроці загалом.
  4.  Аналіз стилю діяльності педагога. Передбачає відповідь на два питання. Перше питання: наскільки зміст і структура уроку відповідають принципу розвиваючого навчання, а саме: уміння вчителя ставити завдання, відповідність фізичного, психічного і інтелектуального навантаження можливостям учнів, співвідношення репродуктивного і творчого навчання учнів, інструктивна спрямованість уроку, співвідношення аналізу і оцінки діяльності учнів на уроках із самоаналізом та самоперевіркою учнів. Друге питання: які особливості самоорганізації вчителя, тобто: підготовленість вчителя до уроку, робоче самопочуття вчителя на початку уроку і у процесі його проведення (зібраність, наполегливість, педагогічна винахідливість), педагогічний такт учителя, його мовна і рухова підготовка, вміння справляти приємне враження, психологічний клімат у класі, уміння контролювати і оцінювати роботу помічників.
  5.  Аналіз організації пізнавальної діяльності учнів та їхньої поведінки на уроці: розуміння учнями поставлених завдань, як учитель досягав осмислення учнями навчального матеріалу, які установки використовувались і в якій формі, як досягалися стійкість і зосередженість уваги учнів, їхня підготовленість до уроку, як актуалізувався попередній досвід учнів у процесі вивчення нових вправ, рівень особистої відповідальності учнів за якість та ефективність навчальної роботи, прагнення учнів до вирішення проблемних ситуацій, оволодіння знаннями, вміннями, навичками здійснювати самоконтроль, самооцінку, взаємо оцінку, прагнення учнів зрозуміти значення засвоєного і використати його у власній руховій діяльності, інтерес учнів до власного розвитку, успіхів та рівень їхньої відповідальності за власний фізичний стан, емоційний стан учнів.
  6.  Результати уроку. Реалізація плану уроку, його завдань, рівень засвоєння навчального матеріалу, виховне і оздоровче значення уроку, обґрунтованість і ефективність змін, внесених у запланований зміст і організацію уроку, емоційне тло уроку.
  7.  Висновки і пропозиції. Оцінка якості уроку загалом, що було нового, оригінального на уроці, вади змісту, організації та методики проведення уроку, шляхи усунення хиб і помилок учителя. 


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

13955. «Що робить сонце уночі» М. Вінграновський 50 KB
  УРОК № 11 Тема. М. Вінграновський. Що робить сонце уночі. Мета: ознайомити з віршем письменника допомогти учням усвідомити його ідейнохудожній зміст; розвивати навички виразного читання коментування змісту ліричного твору його поетичних особливостей; навички само...
13956. Магнітний потік 2.9 MB
  Тема уроку. Магнітний потік. Мета: Формувати поняття магнітного потоку. Навчити учнів якісно визначати магнітний потік через контури різної площі в тому самому і в різних магнітних полях. Встановити зв'язок магнітного потоку з числом ліній магнітної індукції що прони
13957. Преобразование документов XML с использованием языка XSLT 565 KB
  Процесс преобразования входного документа в соответствии с описанными правилами называется применением преобразования к входному документу или просто выполнением преобразования. Это выполнение осуществляют специальные программы, которые называются процессорами XSLT.
13958. «Гусенятко» М. Вінграновський 45 KB
  УРОК № 12 Тема. М. Вінграновський. Гусенятко. Мета: ознайомити учнів з оповіданням письменника допомогти їм визначити думку про твір; розвивати навички виразного читання переказу прозових творів складання плану; виховувати любов до природи до всього живого гумані...
13959. Использование языка XSL для форматирования документов XML 519 KB
  Текстовый документ, содержащий объекты форматирования, т.е. элементы в пространстве имен fo:, называется документом FO. Этот документ описывает как общую компоновку отформатированного документа XML, так и его стилевое оформление.
13960. Гусенятко М. Вінграновський 34 KB
  УРОК № 13 Тема. М. Вінграновський. Гусенятко. Мета: допомогти учням усвідомити ідейнохудожню цінність твору визначити його головну думку; розвивати навички виразного читання переказу прозових творів їхнього аналізу висловлення власної думки щодо прочитаного; ви...
13961. Наскільки ти честолюбний. Outline for the lesson of English for 11th-graders 63.5 KB
  Outline for the lesson of English for 11thgraders. Lesson 14 Планконспект уроку з англійської мови для учнів 11х класів. Урок 14 Тема: НАУКА І КУЛЬТУРА Підтема: Наскільки ти честолюбний Мета: Сформувати вміння робити логічно вірно оформлені лексикограматичні висловлювання про професії....
13962. «Первінка» М. Вінграновський 40 KB
  УРОК № 14 Тема.М. Вінграновський. Первінка. Мета: ознайомити учнів із позапрограмними творами письменника викликати до них інтерес прагнення до самостійного читання; розвивати навички вибору художньої літератури для читання переказу прочитаного та висловлення вл
13963. Использование языка SVG 1.02 MB
  Графические объекты могут быть сгруппированы, стилизованны, преобразованы и встроены в предварительно предоставленные объекты. Набор характеристик включает вложенные преобразования, отсечение контуров, альфа-маски, эффекты фильтра и объекты шаблона.