18222

Фізична культура в системі виховання дітей шкільного віку

Лекция

Физкультура и спорт

Змістовий модуль 5 Тема 10. Фізична культура в системі виховання дітей шкільного віку. План. Соціальнопедагогічне значення фізичної культури дітей шкільного віку. 1.1. Мета завдання спрямованість фізичного виховання школярів. 1.2. Вікові особливості розвитк...

Украинкский

2013-07-07

106.5 KB

67 чел.

Змістовий модуль 5

Тема 10. Фізична культура в системі виховання дітей шкільного віку.

План.

  1.  Соціально-педагогічне значення фізичної культури дітей шкільного віку.

1.1. Мета, завдання, спрямованість фізичного виховання школярів.

1.2. Вікові особливості розвитку організму молодших школярів.

  1.  Форми організації занять фізичними вправами. 

2.1. Класно-урочні заняття. Урок – основна форма організації занять фізичними вправами.

2.2. Заняття фізичними вправами протягом навчального дня (гімнастика до навчальних занять, фізкультхвилинки та фізкультпаузи, заняття в групах подовженого дня, рухливі перерви).

2.3. Позакласні та позашкільні заняття фізичними вправами. Характерні ознаки, специфічні завдання.

2.4. Нові форми фізичної культури та спорту (дайвінг, кардіоаеробіка, аквагімнастика, аквабілдинг, ритмоатлетизм, стретчинг, аеробоксінг, тай-бо та кі-бо). Характеристика, особливості проведення занять, характерні особливості методики занять з дітьми.

1. Соціально-педагогічне значення фізичної культури дітей шкільного віку.

Культура – це сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених людиною у процесі суспільно-історичної практики, що характеризує досягнутий рівень у розвитку суспільства на кожному конкретному етапі. Відповідно до статті І Закону України „Про фізичну культуру і спорт” фізична культура – це „складова частина загальної культури суспільства, що спрямована на зміцнення здоров’я, розвиток фізичних, морально-вольових та інтелектуальних здібностей людини з метою гармонійного формування її особистості”. Фізична культура є важливим засобом підвищення соціальної і трудової активності людей, задоволення їх моральних, естетичних та творчих запитів, життєво важливої потреби взаємного спілкування, розвитку дружніх стосунків між народами і зміцнення миру. Визначаючи фізичну культуру із урахуванням її трьох аспектів (діяльнісного – який включає доцільну рухову активність у вигляді різних форм фізичних вправ, спрямованих на формування необхідних в житті рухових умінь і навичок, розвиток рухових здібностей; предметно-ціннісного – який представлений у вигляді матеріальних і духовних цінностей, створених суспільством для забезпечення ефективності фізкультурної діяльності; результативного – який характеризується сукупністю корисних результатів використання фізичної культури, які виражаються у володінні людиною її цінностями, надбанні нею високого рівня фізичної дієздатності) провідні фахівці галузі відмічають те, що „фізичну культуру можна визначити як сукупність досягнень суспільства у створенні і раціональному використанні спеціальних засобів і методів, умов цілеспрямованого фізичного і духовного удосконалення людини”.

Розглядаючи фізичну культуру у більш вузькому і конкретному значенні необхідно охарактеризувати поняття „фізична культура особистості”, адже не може бути високого рівня розвитку загальної фізичної культури в суспільстві, без виховання властивостей притаманних людині із високим рівнем фізичної культури, а саме уміння вести здоровий спосіб життя, самостійно займатись фізичними вправами, удосконаленні своєї фізичної природи, володінні та високій культурі рухів, тому в даному контексті фізична культура зводиться не лише до розвитку рухових здібностей. Тому в даному контексті „Фізичною культурою” називають навчальну дисципліну в школі, профілактичні і лікувальні заняття в лікарнях та інших аналогічних закладах.

Також необхідно визначити таке поняття, як „Фізичне виховання” і його співвідношення до поняття „Фізична культура”, адже багато людей їх ототожнюють. Фізичне виховання є головним напрямом впровадження фізичної культури і становить органічну частину загального виховання, покликану забезпечувати розвиток фізичних, морально-вольових, розумових здібностей та професійно-прикладних навичок людини. Фізичне виховання складається із двох взаємопов’язаних компонентів: фізичної освіти та розвитку рухових здібностей. Термін „Фізична освіта” був впроваджений відомим російським вченим П.Ф. Лесгафтом. Таким чином під фізичною освітою тобто освітою в галузі фізичної культури розуміють формування життєво важливих рухових умінь і навичок, спортивних рухових умінь і навичок, накопичення та передача спеціальних знань в галузі фізичної культури. Під розвитком рухових здібностей розуміють цілеспрямований розвиток рухових здібностей (сили, швидкості, витривалості, гнучкості, спритності) за допомогою нормованих функціональних навантажень.  В раціонально організованій практиці фізичного виховання завжди органічно поєднані фізична освіта і виховання рухових здібностей із другими сторонами загальної системи виховання, а саме із сторонами виховання (розумовим, моральним і вольовим, естетичним, господарсько-трудовим) та якостями особистості (інтелектуальними, морально-вольовими, естетичними, любов до праці та її продуктивність). Принцип гармонійної освіти вимагає повного розвитку тіла і духу. Ніякий вид, ніяка сторона розвитку не повинні здійснюватись на шкоду іншій. Здоров’я, фізичний розвиток, зміцнення, формування тіла так само важливі, як ті ж властивості, що стосуються душі, тому що одне неможливе без другого. Фізичне виховання здійснюється шляхом проведення занять у дошкільних виховних, середніх загальних, професійних навчально-виховних та вищих навчальних закладах відповідно до навчальних програм, затверджених у встановленому порядку. Таким чином, фізичне виховання можна визначити як: „... педагогічний процес, спрямований на фізичне і духовне вдосконалення людини, оволодіння нею систематизованими знаннями, фізичними вправами та способами їх самостійного використання протягом всього життя”.

Вагомих успіхів у розвитку фізичної культури можна досягти лише за умови його надійного правового, програмового та нормативного забезпечення, що виражається у конкретних документах і матеріалах розроблених державними органами управління у сфері фізичної культури і спорту, міністерством освіти і науки, обласними управліннями. Фізичне виховання школярів має документальну основу до якої належать: Закон України „Про фізичну культуру і спорт”, Державна програма розвитку фізичної культури, Державні вимоги до фізичного виховання, навчальні програми для всіх ланок освіти, Державний стандарт галузі, національна спортивна класифікація, Державні тести і нормативи оцінки фізичної підготовленості населення України.

Соціально-педагогічне значення фізичної культури в системі виховання дітей шкільного віку полягає у:

  •  створенні міцного фундаменту гармонійного фізичного розвитку, зміцненні фізичного здоров’я, здійсненні всебічної фізичної освіти і виховання, формуванні передумов для успішного оволодіння виробничими та військовими спеціальностями;
  •  постійному підтриманні гарної фізичної та розумової працездатності, яка забезпечує належну успішність у навчанні, а в подальшому забезпечить високу ефективність суспільно корисної діяльності;
  •  раціональній організації дозвілля дітей, де учні залучаються до спортивної діяльності, і під час якої підвищується моральна, естетична, інтелектуальна, трудова культура підростаючого покоління.

Мета системи  фізичного виховання школярів полягає у сприянні всебічному, гармонійному розвитку фізичної культури особистості та підготовці дітей до життя.

Загальні завдання фізичного виховання дітей шкільного віку полягають у:

  •  сприянні нормальному і гармонійному фізичному розвитку учнів, зміцненні здоров’я, підвищенні загальної працездатності та опірності організму до несприятливих зовнішніх впливів, навчанні основам техніки рухів, удосконаленні рухових здібностей і пов’язаних із руховою діяльністю інтелектуальних, вольових, емоційних якостей учнів;
  •  вихованні потреби до регулярних занять фізичними вправами та використанні інших засобів фізичної культури, залученні до спортивної діяльності та забезпеченні поступового підвищення спортивних досягнень, вихованні моральних якостей, привчанні до дисциплінованості, організованості, відповідальності за свої вчинки, формуванні естетичних потреб та поглядів, вихованні естетичних почуттів.

Як відомо, фізичне виховання має декілька напрямків, а саме:

  •  загально-підготовчий або загальної фізичної підготовки (зміст цього напряму полягає у широкій освіті в галузі фізичної культури та досягненні базового рівня всебічного розвитку життєво важливих рухових здібностей та умінь і навичок);
  •  професійно-прикладний напрямок або професійно-прикладної фізичної підготовки (зміст цього напряму полягає у поглибленому удосконаленні рухових умінь і навичок, рухових здібностей, які необхідні для досягнення високих результатів в обраному виді професійної діяльності;
  •  спортивне тренування (зміст цього напряму полягає у поглибленому удосконаленні рухових умінь і навичок, рухових здібностей, які необхідні для досягнення високих результатів в обраному виді спортивної діяльності;
  •  адаптивна фізична культура (термін вживається в Росії) або фізична реабілітація (термін вживається в Україні) (зміст цього напряму полягає у широкому залученні засобів і методів фізичної культури з метою досягнення високого ступеню соціалізації особистості інваліда, хворої людини, її адаптації до праці, побуту, досягнення високого рівня самореалізації.

У зв’язку із вище зазначеним, фізичне виховання дітей в школі носить загально-підготовчу спрямованість, а професійно-прикладна спрямованість фізичного виховання притаманна вищим навчальним закладам 1-4 рівнів акредитації, а спортивний напрямок широко реалізується в дитячих юнацьких спортивних школах, федераціях за видами спорту і т.д.

Ефективне здійснення процесу фізичного виховання дітей можливе лише за умови знання і врахування вікових особливостей розвитку організму дітей певної вікової групи.

Нерівномірний (гетерохронний) розвиток організму обумовив необхідність періодизації шкільного віку учнівської молоді. Віковий період являє собою чітко обмежений відрізок часу, в межах якого особливості росту і розвитку організму протікають приблизно однаково, що обумовлює ідентичність засобів впливу та однакову методику фізичного виховання дітей і підлітків. Значення вікових періодів для практики полягає в тому, що правильне використання засобів фізичного виховання можливе лише за умови урахування анатомо-фізіологічних та психологічних особливостей учнів. В основі визначення вікових періодів лежить врахування вузлових років, коли змінюються темпи росту і розвитку організму дитини. У віковій фізіології та теорії фізичного виховання прийнята така періодизація шкільного віку: перше дитинство – 4-7 років, друге дитинство – 8-12 років, підлітковий вік – хлопці – 13-16 років, дівчата – 12-15 років, юнацький вік – 17-21 рік юнаки, дівчата – 16-20 років. В чому ж таки полягають методичні особливості занять із дітьми молодшого шкільного віку із урахуванням особливостей розвитку їх організму?

Враховуючи особливості розвитку опорно-рухового апарату дітей молодшого шкільного віку, які полягають у тому, що окостеніння скелету відбувається нерівномірно (до 9-11 років закінчується окостеніння фаланг пальців, а к 12-13 рокам – зап’ястя та кисті, зрощення кісток плеча та передпліччя, відбувається окостеніння ключиці), поступово формуються вигини хребта (к 7 рокам – шийна та грудна кривизна, к 12 рокам – поперекова), необхідно щоб фізичні навантаження на хребет були помірними і дозованими, сильні поштовхи і струси тіла мають бути, по мірі можливості, виключені, на заняттях слід уникати перенапруження суглобів, зв’язкового апарату та м’язів, особливу увагу слід приділяти формуванню правильної постави.

У зв’язку із тим, що серцевий м’яз у дітей молодшого шкільного віку слабкий і ЧСС навіть за невеликих навантажень, швидко збільшується, але і так само швидко повертається до норми, на уроках фізичної культури слід обмежувати обсяг вправ із надмірними обтяженнями, уникати завищених та ущільнених навантажень, виключити значні статичні навантаження, вправи пов’язані із натужуванням, виключити складні завдання, які викликають великі нервово-м’язові напруження.

У зв’язку із тим, що обмін речовин у дітей відбувається швидше у порівнянні із підлітками, а також відновні процеси після короткочасних вправ також перебігають швидше, на уроках фізичної культури слід давати короткотривалі навантаження із достатніми паузами відпочинку, а також змінювати характер праці окремих м’язових груп.

У зв’язку із тим, що збудження і гальмівні процеси у дітей молодшого шкільного віку легко іррадіюють „поширюються” по корі головного мозку, і відповідно виконання нових рухів характеризується більшою скутістю та неточністю у порівнянні із старшими школярами, на уроках фізичної культури слід на початкових фазах навчання більше часу відводити на повільне виконання рухів і використовувати метод розучування вправ в цілому і полегшувати виконання за допомогою підвідних вправ, використовувати дзеркальний показ, здійснювати початкове виконання вправи в полегшених умовах.

У зв’язку із тим, що процеси збудження нервової системи переважають над процесами гальмування, і як наслідок цього в дітей молодшого шкільного віку велика рухова активність, часте переключення уваги з одного виду діяльності на інший і діти практично невтомні, і навпаки, одноманітні дії швидко втомлюють дітей, на уроках фізичної культури слід давати велику кількість різноманітних рухових дій та їх часто змінювати (ігри, розваги, біг, ходьба, лазіння, стрибки, естафети), а особливе місце в бюджеті часу відведеного на урок фізичної культури мають займати ігри (близько 50% часу).

У зв’язку із тим, що в дітей швидке і водночас поверхневе сприйняття навколишнього світу і процеси гальмування в корі головного мозку носять дещо спізнілий характер, та на уроках фізичної культури слід на першому етапі навчання рухових дій здійснювати якісний показ вправ (близький до ідеального) та супроводжувати його розповіддю, але дуже короткою за викладом.

У зв’язку із тим, що в молодших школярів домінує образне, конкретне мислення і дуже нестійка увага, нетерплячість, на уроках фізичної культури слід замість стройових команд використовувати розпорядження та вказівки, і застосовувати ігровий метод для збільшення стійкості уваги дітей.

У зв’язку із тим, що молодший шкільний вік є найбільш сприятливим для розвитку рухових здібностей, на уроках фізичної культури слід давати на кожному занятті комплекси вправ для розвитку рухових здібностей, які находяться в сенситивному періоді (для хлопчиків і для дівчат окремо), а процес фізичного виховання має бути спрямований на загальну фізичну підготовку.

Враховуючи вище наведені особливості розвитку організму молодших школярів і відповідно до них особливостей методик фізичного виховання, можна конкретизувати завдання фізичного виховання в молодшому шкільному віці. Вони полягають у наступному:

  •  Зміцнення здоров’я, формування постави, профілактика плоскостопості, зміцнення серцево-судинної системи, загартування;
  •  Освоєння доступної техніки спортивних вправ, створення бази рухових умінь і навичок, закріплення і удосконалення сформованих рухових умінь і навичок;
  •  Розвиток рухових здібностей з акцентом на координаційні здібності, на розвиток швидкості, швидкісно-силових здібностей, гнучкості;
  •  Розширення і поповнення елементарних відомостей про користь фізичних вправ, способах їх виконання, про правила особистої гігієни, правилах безпеки;
  •  Прилучення до систематичних занять фізичними вправами, формування інтересу до певних видів рухової діяльності та видів спорту;
  •  Виховання позитивних рис особистості, сприяння розвитку психічних процесів.

Основними засобами фізичного виховання молодших школярів будуть:

  •  гімнастичні і акробатичні вправи (шикування і перешикування вправи з предметами і без них, лазіння, нескладні акробатичні, танцювальні вправи);
  •  легкоатлетичні вправи (ходьба, біг, стрибки, метання, подолання перешкод);
  •  плавання (підготовчі вправи, робота рук та ніг під час плавання різними способами, проливання 25 метрів);
  •  Елементи спортивних ігор та рухливі ігри (ігри для розвитку рухових здібностей та якостей особистості);
  •  Елементарні одноборства („перетягування в парах”, „бій півнів”, „виштовхування із кола” і т.д.).

2. Форми організації занять фізичними вправами.

Фізичне виховання дітей шкільного віку і зрозуміло дітей молодшого шкільного віку здійснюється у трьох сферах, а саме: 1) В навчальних закладах, які утворюють систему середньої освіти; 2) В організаціях, які здійснюють позашкільні заняття фізичними вправами; 3) В сім’ї.

Історично склалися чотири форми занять фізичними вправами із дітьми шкільного віку:

  •  Навчальні заняття (класно-урочні);
  •  Заняття фізичними вправами в режимі навчального дня школи;
  •  Позакласні заняття фізичними вправами;
  •  Позашкільні заняття фізичними вправами.

Основною формою реалізації базової фізичної культури (фізичного виховання), на яку спираються решта форм організації занять фізичними вправами і зміст яких побудований на основі фізичної і рухової підготовленості, яка була надбана в процесі таких занять, є навчальні заняття в школі тобто класно-урочні заняття, власне урок фізичної культури.  

Характерними рисами уроку, що відрізняють його від інших форм фізичного виховання, є те, що вчитель створює найкращі умови для розв’язання завдань фізичного виховання та спрямовує самостійну роботу учнів, уроки визначають основний зміст інших форм фізичного виховання, на уроках яскраво виражена дидактична спрямованість, керівна роль належить вчителю, діяльність учнів чітко регламентується, а навантаження суворо дозується із врахуванням індивідуальних можливостей учнів, на уроках присутній постійний склад учнів, яким притаманна вікова однорідність, уроки зумовлені розкладом занять, а тривалість складає максимум 45 хвилин.

Зміст уроку фізичної культури в школі становлять основи знань із історії фізичної культури, основ здорового способу життя, основ спортивного тренування, методики самостійних занять фізичними вправами, уміння і навички із легкої атлетики, гімнастики, спортивних ігор і т.д., фізична підготовленість (виконувати навчальні нормативи, передбачені базовими програмами з фізичної культури).

До позаурочних форм занять фізичними вправами відносять в першу чергу заняття фізичними вправами в режимі навчального дня школи, позакласні та позашкільні заняття. Функції позаурочних форм організації занять фізичними вправами полягають у створенні найсприятливіших умов для виховання звички до систематичних занять фізичними вправами та реалізації школярами в повсякденному житті знань, умінь і навичок, набутих на уроках. Характерними рисами позаурочних форм організації занять фізичними вправами є добровільність, висока емоційність, право самостійно обирати вид рухової діяльності.

До форм фізичного виховання протягом навчального дня відносять:

  •  гімнастику перед заняттями;
  •  фізкультурні хвилинки і фізкультурні паузи;
  •  години здоров’я;
  •  спортивну годину в групах подовженого дня.

Давайте більш детально розглянемо вище наведені форми фізичного виховання протягом навчального дня.

Основні вимоги до гімнастики до занять полягають в тому, що проводити гімнастику треба на свіжому повітрі, у крайніх випадках у провітрених приміщеннях, до складу комплексів включати прості вправи, які не потребують складної координації рухів, не дають силового навантаження, змінювати комплекс слід не менш одного разу на місяць, комплекс має складатися із 5-8 вправ, к-ть повторень кожної вправи – 4-6 разів, темп виконання вправ – повільний і середній.

Методика проведення фізкультурних хвилинок полягає в тому, що к-ть вправ має становити 2-4 (вправи для рук і ніг, вправи для тулуба); тривалість виконання комплексу – 3-5хв.; к-ть повторень кожної вправи – 6-8 разів; амплітуда рухів – не велика; гігієнічні вимоги – проводяться коли в дітей з’являються ознаки втоми та при відкритому вікні.

Основні методичні умови підбору вправ в комплекс фізкультурних пауз полягають у тому, що режим виконання вправ не повинен повторювати режим трудових дій, якщо в процесі праці фізичне навантаження велике, то більшу кількість повинні складати вправи на розслаблення; вправи повинні бути підібрані таким чином, щоб основне навантаження припадало на м’язи та їх групи, які не приймали участі у трудовій діяльності.

Характерними рисами години здоров’я в школі є те, що вони проводяться щоденно після 2-3 уроку і тривають 45хв., визначаються розкладом занять і проводяться на свіжому повітрі, складається тижневий графік проведення годин здоров’я, основними засобами є матеріал навчальної програми кожного класу із перевагою тих засобів, які цікавлять учнів, заняття будується із дотриманням закономірностей функціонування організму і складається із трьох частин.

Характерними рисами спортивної години у групах подовженого дня є те, що одним із завдань таких занять є навчити дітей чергувати розумову та фізичну діяльність, раціонально будувати режим дня, дотримуватись гігієнічних вимог, зміцнювати здоров’я. Обов’язково складається тижневий графік проведення спортивної години у групах подовженого дня. Особливість методики проведення полягає у тому, що заняття носять ігровий характер і проводяться у вільній не вимушеній обстановці, тривалість заняття 60хв., заняття складається із чотирьох частин (розминка – до 15хв., організована частина – 25-30хв., самостійна робота – 15-20хв., заключна – 5-8хв., зміст організованої частини складають добре засвоєні на уроках вправи в бігу, стрибках і т.д., самостійної частини – завдання щодо засвоєння й удосконалення розучених на уроках вправ.

 До позакласних занять фізичними вправами відносять:

  •  некласифікаційні змагання школярів;
  •  фізкультурно-художні свята;
  •  спортивно-художні вечори;
  •  дні здоров’я;
  •  спортивні секції і гуртки.

Характерними рисами позакласних занять фізичними вправами є те, що такі заняття носять спортивну спрямованість, об’єднують дітей різних класів і є добровільними.

Характерними ознаками некласифікаційних змагань в школі є те, що  вони не передбачені спортивною класифікацією, програма змагань може відхилятися від класифікації, допускаються порушення правил, які передбачені програмою, участь у них не дає права на присвоєння спортивних розрядів. В школах України здобули визнання такі види некласифікаційних змагань, як змагання за шкільною програмою, конкурси, змагання „з листка”, „веселі старти.

Характерними ознаками фізкультурно-художніх свят в школі є те, що це комплексний захід, який включає в себе спортивні змагання і художні, мистецькі фрагменти, проводяться для відзначення видатних подій, передбачає наявність урочистих церемоній, а підготовка здійснюється педагогічним і учнівським колективами школи.

Характерними ознаками спортивно-художніх вечорів в школі є те, що вони присвячуються різним подіям у житті колективу фізичної культури, проводяться із метою пропаганди здорового способу життя, на них відбувається нагородження спортсменів школи та активістів, а підготовка здійснюється під керівництвом вчителя фізичної культури, також проводяться виступи колективів художньої самодіяльності, показові виступи класів, естафети і змагання.

Характерними ознаками днів здоров’я є те, що це комплексний захід, який потребує координації зусиль більшості вчителів-предметників, батьків, громадських організацій і який бажано проводити у природних умовах, складом усієї школи, а зміст бажано наповнити елементами романтики. Бажано об’єднати всі форми фізичного виховання. Кількість учасників має становити до 400 чоловік, тривалість заходу – 2-3 дні, місце розташування табору, якщо захід проводиться на природі – 3-7 км. від міста, а для чіткої організації та дотримання порядку складають детальний графік роботи табору.

Фізичне виховання учнів поза школою передбачає наступні форми організації занять:

  •  заняття в ДЮСША;
  •  фізичне виховання в сім’ї;
  •  літніх таборах відпочинку;
  •  заняття за місцем проживання;
  •  самостійні заняття фізичними вправами.

Зміст діяльності Ради зі спортивно-масової роботи в житловому мікрорайоні полягає у тому, що вона здійснює планування заходів та їх підготовку, проводить вибори в органи самоуправління, складає кошторис видатків, здійснює підготовку інструкторів, надає консультації тим, хто займається самостійно; проводить набір і комплектування спортивних секцій і збірних команд, забезпечує їх участь у змаганнях, зміцнює матеріально-технічну базу; забезпечує оформлення приміщень і майданчиків наочністю, плакатами, лозунгами, проведення зустрічей, демонстрацію кінофільмів, налагоджує роботу лекторію.

Основними напрямками роботи з фізичного виховання в літніх таборах відпочинку є: організація і планування спортивно-масових та фізкультурно-оздоровчих заходів, розробка положень про спартакіаду, проведення семінарів,  вибори ради фізкультурного колективу табору, фізоргів та їх заступників, виявлення тих, хто не вміє плавати, і планування роботи з ними; фізкультурно-оздоровча та спортивно-масова робота, яка полягає в організації медичного огляду, занять із дітьми, що віднесені до спеціальної медичної групи, проведенні занять і спортивних заходів, свят, змагань, обов’язкове навчання плаванню; методична робота, яка полягає у підготовці 2-3 семінарів для фізоргів, суддів, інструкторів, наданні консультацій тим, хто займається самостійно.

Найпоширенішими формами роботи вчителів із батьками в напрямку фізичного виховання дітей в сім’ї є виступи вчителя на загально шкільних батьківських зборах, проведення батьківських конференцій; організації методичних занять для батьків із певних видів спорту, залучення батьків до участі у змаганнях, проведення відкритих уроків для батьків; озброєння батьків знаннями і практичними уміннями на спеціально організованих семінарах-практикумах.

Функції батьків в організації фізичного виховання дітей полягають у:

  •  створенні необхідних матеріально-технічних умов для занять удома;
  •  контролі і сприянні дотриманню дітьми режиму дня, правил особистої гігієни;
  •  особистій участі у змаганнях сімейних команд, днях здоров’я, вечорах, святах;
  •  організації змагань та ігор на дитячих майданчиках за місцем проживання, виконанні обов’язків громадських тренерів та суддів.

Самостійна навчальна діяльність учнів характеризується такими ознаками:

  •  усвідомлена учнем, вільна за вибором та внутрішньо мотивована діяльність;
  •  чітко визначена мета, визначене особистісне значення навчальних завдань, підпорядкування їх вирішенню інших інтересів і форм зайнятості, самоорганізація у розподілі навчальних дій у часі, підбір засобів, самоконтроль.

Однією із найпоширеніших та доступних форм самостійних занять фізичними вправами є ранкова гімнастична зарядка.

Основні вимоги до ранкової гігієнічної гімнастики полягають в тому, що вона виконується щоденно, вправи вивчаються учнями на уроках фізичної культури, а тривалість комплексу має становити не менше – 8-15 хв., к-ть вправ від 5-6 до 10-12, к-ть повторень кожної вправи в залежності від віку дітей – від 5-10 до 20-30 разів.

Сучасний розвиток техніки, науки, суспільства загалом, і власне людини обумовлює виникнення різноманітних нових форм занять фізичними вправами. Як зазначають спеціалісти галузі єдина вимога часу це комплексний характер вправ, які сприяють удосконаленню усієї психофізіологічної сфери організму в цілому. Сьогодення характеризується виникненням сучасних і найновітніших форм фізичної культури і спорту. Давайте розглянемо деякі із них.      

Під „дайвінгом”, як новою формою фізичної культури і спорту розуміють підводне занурення, ниряння. До цієї форми фізичної культури і спорту відносять плавання в ластах, підводне орієнтування, спортивну підводну стрільбу, підводну охоту, апное (глибоководне занурення на затримці дихання), підводні одноборства, підводне регбі, підводний хокей, підводне фотографування.

Широкого використання у сучасних фітнес центрах набула кардіоаеробіка. Мета занять кардіоаеробікою полягає в  покращенні роботи серцево-судинної системи, підвищенні загальної витривалості. Змістом кардіоаеробіки є ходьба, біг підтюпцем, танцювальні вправи, вправи на гнучкість, дихальні вправи.

Широкої популярності останнім часом набула аквагімнастика. Зміст занять аквагімнастикою полягає в тому, що оздоровчі заняття фізичними вправами проводяться у воді (танці, плавання під музику, біг по дну, силові вправи).

Однією із різновидностей занять фізичними вправами у воді є Аквабілдинг. Аквабілдинг це моделювання тіла у воді, а зміст таких занять полягає у подоланні опору води, що створює додаткове навантаження і дає ефект тренування з обтяженням.

Дуже популярними у свій час були аеробіка та бодібілдинг. На їх основі виникла нова форма занять фізичними вправами під назвою ритмоатлетизм. Ритмоатлетизм це поєднання аеробіки та бодібілдингу. На таких заняттях відбувається удосконалення гнучкості, пластики, з одного боку, а з другого, відбувається збільшення обсягу та маси м’язів, силових показників різних м’язів та груп м’язів, за рахунок використання системи силових вправ.

Дуже популярними до цього часу є східні системи фізичних вправ, а саме хатха-йога, цигун, у-шу. На їх основі, фахівцями США, була розроблена система фізичних вправ, яка отримала назву стретчинг. Стретчинг це система, яка використовує вправи на гнучкість і які виконуються із великою амплітудою. Дана система передбачає розробку окремих комплексів для розвитку гнучкості у різних суглобах, вправи для розвантаження хребта, тренування і закріплення правильної постави. 


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

9501. Антибиотики. Витаминные препараты 31.09 KB
  Антибиотики Полимиксины. Полимиксин М: Гр- внутрь, местно. Полимиксин В - парентерально, используется редко, т.к больше побочных эффектов. Показания к применению: колиэнтерит, дизентерия (кишечная, синегнойная, гемофильная па...
9502. Индийская грекоримская и арабская грамматические традиции. (Основные проблемы и 1-2 имени) 33 KB
  Индийская грекоримская и арабская грамматические традиции. (Основные проблемы и 1-2 имени) Языкознание делится на общее и частное. Общее языкознание занимается выработкой лингвистических теорий (на основании одного языка или сравнении многих языков)...
9503. Фонетика и фонология. Акустическая и артикуляционная классификация гласных и согласных звуков 37 KB
  Фонетика и фонология Акустическая и артикуляционная классификация гласных и согласных звуков. Артикуляция - работа органов речи, направленная на производство звуков речи. Артикуляция складывается из трех частей: приступа (экскурсии) звука...
9504. Роберт Бёрнс 1759 – 1796 24.52 KB
  Роберт Бернс 1759 - 1796 Великий народный поэт, крупнейший лирик XVIII века в английской литературе (точнее - шотландской) Родился в семье бедного шотландского крестьянина. Шотландия – одна из бедных национальных окраин Британии полно...
9505. Пьер-Огюстен Карон (де) Бомарше (1732 – 1799) 27.01 KB
  Пьер-Огюстен Карон (де) Бомарше (1732 - 1799) Всем известны замечательные комедии Бомарше Севильский цирюльник, Свадьба Фигаро, которые идут на драматической и оперной сцене (оперы Россини и Моцарта). Бомарше - создатель самых ос...
9506. Никола Буало-Депрео 26.61 KB
  Буало Поэтическое искусство (1674) – образец Наука поэзии Горации Никола Буало-Депрео (1636 – 1711) – в Париже в семье зажиточного буржуа, адвоката и чиновника парижского парламента. (богослов юридич. факт) Сорбонны 1657 – посл...
9507. Веймарский классицизм 22.34 KB
  Веймарский классицизм Гете жаждал возможности практического влияния на жизнь – и получил: Известность внимание молодого герцога Карла-Августа приглашение в Веймар в качестве ближайшего советника – 1775, почти на всю жизнь придворная служ...
9508. Трагедия Фауст 72 KB
  Трагедия Фауст Из немецкой легенды о чернокнижнике 16 век. Кристофер Марло - пьеса. Вершина творчества Гете дело всей жизни (писал 60 лет) Замысел - штюрмерский период (1773) Набросок (найден через 100 лет, Пра-Фауст) Герой...
9509. Иоганн Вольфганг Гете 1749 - 1832 Johann Wolfgang Goethe 31.13 KB
  5 Иоганн Вольфганг Гете 1749 - 1832 Johann Wolfgang Goethe Общечеловеческий гений (Гомер, Шекспир) Разносторонний: красавец, долгожитель, светский человек, государственный деятель, ученый-натуралист, поэт, драматург, прозаик + актер, художник Совре...