18257

Сутність і зміст процесу військового навчання

Лекция

Военное дело, НВП и гражданская оборона

Заняття №1: Сутність і зміст процесу військового навчання. Мета заняття: формувати у курсантів риси необхідні військовому керівнику для професійної діяльності; сприяти розвитку почуття свід

Украинкский

2013-07-07

69.13 KB

49 чел.

Заняття №1:

«Сутність і зміст процесу військового навчання».

Мета заняття: 

  1.  формувати у курсантів  риси,  необхідні військовому керівнику для професійної діяльності;
  2.  сприяти  розвитку   почуття   свідомої  військової дисципліни, відповідальності і цілеспрямованості;
  3.  формувати світогляд курсантів, спираючись на загальнолюдські цінності.
  4.  формувати світогляд курсантів, спираючись на національні історичні та військово-патріотичні традиції, загальнолюдські цінності;

  

    

РОЗПОДІЛ ЧАСУ

з/п

Навчальні питання

Час

(хв.)

1

2

ВСТУПНА ЧАСТИНА

ОСНОВНА ЧАСТИНА

Загальна характеристика військового навчання.

Закономірності та принципи військового навчання.

ЗАКЛЮЧНА ЧАСТИНА

10

70

35

35

10

ІНФОРМАЦІЙНО-МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ:

1. Литвиновський Є.Ю., Попович О.І., Савінцев В.І., Стасюк В.В. Морально-психологічне забезпечення підготовки та ведення бойових дій: Навчально-методичний посібник, видання ІІ, доповнене, у двох частинах: частина І. – К.: ВГІ НАОУ, 2002. – 207 с.

2. Стратієнко О.Ф., Ротань М.П. Морально-психологічне забезпечення бойової підготовки та служби військ: навчально-методичний посібник. – К.: КВГІ, 1998.

3. Войсковой вестник. Сборник учебно-методических материалов. Приложение к военно-публицис-тическому и литературно-художественному журналу “На боевом посту”. – М., 2005.

4. «Военная психология и педагогика», под редакцией П.А. Корчемного, 1998 р.

5. www.soldiering.ru

6. www.lisv_lp.gov.ua сайт кафедри МПЗ діяльності військ

7. http://psychology.net.ru

8. http://www.elective.ru/predmets/voenpsy.htm

9. http://www.milpsy.effcon.ru/literatura.html

10. http://armyrus.ru

МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Мультимедійний проектор, ноутбук.

ВСТУПНА ЧАСТИНА:

  1.  прийняти рапорт командира групи та привітатися з курсантами;
  2.  перевірити наявність особового складу по журналу обліку навчальних занять;
  3.  перевірити  форму одягу курсантів, порядок на робочих місцях і в аудиторії;
  4.  при необхідності зробити зауваження для усунення недоліків;
  5.  нагадати  основну проблематику минулої теми, заняття та зробити логічний перехід до проблеми, яка буде розглядатися на даному занятті;
  6.  довести  під запис номер і тему заняття, його навчальні питання;
  7.  зосередити увагу курсантів на навчальній меті заняття – тобто на тих знаннях, навичках і вміннях та їх рівні, які вони повинні здобути в результаті заняття;
  8.  визначити актуальність теми заняття – тобто для чого знання (навички, вміння) будуть необхідні у подальшому вивченні матеріалів дисципліни, практичному виконанні завдань, подальшій офіцерській службі тощо;
  9.  представити наочно та стисло охарактеризувати основні та додаткові джерела інформації (літературу) для вивчення на самостійній підготовці та місця їх отримання, надати під запис назву джерела, його вихідні дані та сторінки (статті статутів, настанов, джерела інформації можуть також представлятися в ході розгляду навчальних питань або в заключній частині заняття – при визначенні завдань для самостійної роботи);
  10.  визначити   порядок роботи на занятті та отримання оцінки за нього;
  11.  довести  заходи безпеки (при необхідності).

ОСНОВНА ЧАСТИНА:

Навчальний процес являє струнку систему, яка складається з певних елементів, має структурні складові, відповідно до її функцій. При цьому мається на увазі не проста система, а така, яка має тенденцію до постійного саморозвитку і самовдосконалення. Це пов’язано з тим, що її центральними постатями є особистості з усіма своїми проблемами, життєвим досвідом, смислоутворюючими настановами. Ця система створена для людей та існує і здійснюється завдяки їм.

Система навчального процесу – це цілісна множина сукупності її основних складових, що створює певну модель навчання. Вона складається з великої кількості взаємопов’язаних елементів: мети, навчальної інформації, засобів педагогічної взаємодії суб’єктів викладання і учіння, форм їх взаємодії тощо. Системоутворюючими поняттями навчального процесу як системи є мета навчання, викладання, учіння і результат. Змінними складовими цієї системи є засоби управління. Це зміст навчального матеріалу, методи навчання, матеріально-технічні засоби, організаційні форми навчання.

Системність і комплексність є закономірними властивостями навчального процесу. Вони об’єктивно існують настільки, наскільки суспільство має потребу у формуванні всебічно і гармонійно розвинених особистостях. Звідси об’єктивно існує єдність навчання, виховання, розвитку учнів як особистостей, єдність викладання і учіння, єдність змістовної і процесуальної сторони цього процесу, всебічний розвиток особистості учня у цьому процесі.

1. Загальна характеристика військового навчання

Галузь педагогічної науки, що містить теорію навчання військовослужбовців і військових підрозділів, зветься військовою дидактикою (від грец. didacticos - навчальний).

Сучасна дидактика - найусталеніший розділ у педагогіці, яка виокремилась в окрему галузь наукової думки з системи філософського знання на початку XXVII ст., завдяки англійському філософу Френсісу Бекону (1561-1626). Вважається, що термін дидактика запровадив видатний німецький дидакт Вольфганг Ратке (1571-1635), який під цим терміном розумів наукову дисципліну, яка досліджує теоретичні засади навчання.

Засновником дидактики був Ян Амос Коменський (1592-1670) - великий чеський гуманіст і педагог.

Герберт Спенсер

Теорія матеріальної освіти належить англійському філософу Герберту Спенсеру (1820-1903). Як систему Й.-Ф.Гербарта було орієнтовано на підготовку інтелігенції, чиновництва, правлячої еліти, метою системи Г.Спенсера була підготовка спеціалістів практичного напрямку - кваліфікованих техніків і робітників. Дидактичні засади матеріальної освіти грунтувалися на необхідності п’яти видів людської діяльності:

  1.  самозбереження,
  2.  здобування засобів для життя,
  3.  виховання потомства,
  4.  виконання соціальних функцій
  5.  дозвілля.

Ушинський

Засновником української дидактики був великий педагог К.Д.Ушинський (1823-1871), який вважав себе українцем і багато часу працював і жив в Україні і похований у Києві. В основу його педагогіки було покладено ідею народності (у сучасному розумінні - загальності) початкового навчання.

Його висловлювання служитимуть дороговказом для педагогів ще не одне століття. Наприклад, це загальновідоме кардинальне положення К.Д.Ушинського: Якщо педагогіка хоче виховувати людину в усіх відношеннях, то вона повинна насамперед пізнати її також у всіх відношеннях.

Духнович

Помітною постаттю в Україні в XIX ст. був О.В.Духнович (1803-1865), який у Закарпатті, яке тоді входило до складу Австро-Угорській імперії, створював підручники для народних шкіл, брав участь у широкій освіті, культурно-освітній діяльності.

Грінченко

Автором ряду підручників був Б.Д.Грінченко (1863-1910). Незважаючи на заборону, він викладав українською мовою, видав Словарь украинского языка у чотирьох томах (1905-1907), а також “Українську граматику до науки читання й писання” (1907).

У вітчизняній історії поява проблем навчання і виховання військовослужбовців пов’язана із створенням наприкінці ХVІІ - початку ХVІІІ ст. регулярної армії та флоту. Власне у цей період, на думку багатьох дослідників, було закладено підвалини вітчизняної військової педагогіки. Турбота про захисників Батьківщини знаходилася в полі зору державних діячів. Вище за все у війську цінилися моральні якості, від офіцерів вимагалися дисципліна, твердий характер, свідоме ставлення до свого обов’язку, він мав бути взірцем служіння Вітчизні.

Суворов

Визначна роль у створенні системи уявлень про виховання і навчання військовослужбовців належить О.В.Суворову (1729-1800). Він глибоко розумів природу слов’янського характеру воїнів, їх здатність на великі подвиги та героїзм у відповідь на батьківську турботу офіцерів. Видатний полководець вважав навчання і виховання єдиним процесом, який вимагає від командирів наполегливості, послідовності та осмисленості. Він підкреслював необхідність підготовки військ не до плац-параду, а до війни з “будь-яким неприятелем”, і тому метою виховання військовослужбовців вважав прищеплення таких якостей, щоб “будь-хто у будь-якому випадку” був “бадьорим, сміливим, мужнім і на себе надійним”.

Драгомиров

У другій половині XIX ст. значний внесок у створення дидактичних основ навчання військовослужбовців зробив наш співвітчизник М.І.Драгомиров (1830-1905) - професор, генерал, почесний член університету імені св. Володимира, командувач військами Київського військового округу. Він об’єднав психологію, педагогіку та тактику і вважав, що військова справа повинна бути побудованою відповідно до законів людської психіки. Його заслугою є створення цілісної військово-педагогічної школи у російській армії.

Запропонована ним військово-педагогічна система враховувала зміни, які відбулися у військах (наприклад, поява нарізної зброї, нова тактика, нові форми організації та комплектування військ). Вона спиралася на суворівську систему підготовки військ.

Зміст військово-професійної освіти включав:

  1.  вивчення статутів,
  2.  вогневу підготовку,
  3.  гімнастику,
  4.  фехтування,
  5.  стройову підготовку,
  6.  тактику,
  7.  окопну справу,
  8.  вміння володіти холодною зброєю.

Процес навчання мав ґрунтуватися на принципі: Війська мають вчити в мирний час тільки те, що їм належить робити у воєнний час. Він вимагав послідовності, доцільності, систематичності, наочності, доступності та міцності навчання воїнів. Багато уваги він приділяв методиці навчання військовослужбовців, яка в основному спиралася на демонстрацію, пояснення і вправи.

Основну задачу військового навчання і виховання Драгомиров вбачав у прищепленні воїнам бойового духу (“моральної енергії”), необхідного для перемоги у бою, патріотизму і дисципліни.

Також серед українських педагогів-теоретиків цього часу необхідно відзначити С.Ф.Русову (1856-1940), серед практиків - наркома освіти українського радянського уряду Г.Ф.Гринько (1890-1938). Одним із творців української освітньо-виховної системи був Григорій Ващенко (1878-1967). У сузір'ї великих педагогів минулого і сучасного зіркою першої величини є А.С.Макаренко (1888-1939).

До лав видатних українських дидактів-практиків 50-60-х років ХХ ст. увійшов В.О.Сухомлинський (1918-1970) - засновник гуманістичної, новаторської педагогіки. До відомих теоретиків дидактики відносять російських педагогів: М.М.Скаткіна, М.О.Данилова, Ю.К.Бабанського та ін.

Сучасні умови розвитку вітчизняної військово-педагогічної науки, а також соціальні запити до Збройних сил України свідчать про те, що обсяг знань, які необхідні військовому спеціалісту, швидко зростає. Сьогодні робити акцент на опануванні військовослужбовцями тільки певної сукупності знань не можна. Кожному воїну необхідно прищепити вміння самостійно поповнювати свої знання, орієнтуватися у сучасній військово-науковій інформації. Це означає, що військова дидактика має бути спрямована до особистості воїна, який навчається. Процес навчання необхідно організувати таким чином, щоб він умів самостійно вчитися, сформував у себе навички та вміння до самоосвіти.

Безумовно, військовою дидактикою охоплюється вся діяльність командирів, яку називають викладанням, і навчально-пізнавальна діяльність воїнів, яку визнають як учіння. Ця активна, цілеспрямована і змістовна взаємодія того, хто вчить (офіцери, прапорщики, сержанти), і того, хто навчається (усі військовослужбовці), визначається як процес навчання військовослужбовців, під час якого останні засвоюють певну сукупність військово-професійних знань, формують необхідні професійні практичні навички та вміння, всебічно розвивають свої інтелектуальні та фізичні здібності і кваліфікацію. Таким чином, цей процес має бути свідомим і створювати тісний та плідний союз між викладанням і учінням, тому що, коли він відсутній, процес навчання військовослужбовців практично не виконує свої суспільні функції та не досягає мети.

Отже, запишемо визначення: процес навчання військовослужбовців активна, цілеспрямована і змістовна взаємодія того, хто вчить (офіцери, прапорщики, сержанти), і того, хто навчається (усі військовослужбовці) під час якої останні засвоюють певну сукупність військово-професійних знань, формують необхідні професійні практичні навички та вміння, всебічно розвивають свої інтелектуальні та фізичні здібності і кваліфікацію

Фундаментальні категорії військової дидактики:

  1.  навчання,
  2.  процес навчання військовослужбовців,
  3.  навчальний процес,
  4.  військово-навчальний процес,
  5.  військово-дидактичний процес.

Військове навчання – це планомірна, організована, спільна і двостороння цілеспрямована діяльність тих, хто навчає, і тих, хто навчається, спрямована на свідоме, міцне і глибоке опанування останніми системи військово-професійних знань, навичок і вмінь, процес, під час якого набувається військова освіта, відбувається виховання, розвиток і психологічна підготовка військовослужбовців і військових підрозділів, формування світогляду, засвоєння воєнного досвіду людства і військової діяльності.

Дидактична категорія процес навчання охоплює різноманітні підпорядковані загальній меті пари актів викладання й учіння (дії суб‘єктів і об’єктів військового навчання) та їх сукупності. Тобто зміст цього поняття у військовій дидактиці охоплює взаємодію суб’єктів і об’єктів навчання у процесі освоєння останніми військово-професійних знань, навичок, вмінь, опанування підвалин військової майстерності, всебічного розвитку особистості.

Безумовно, слід пам’ятати про основні ознаки процесу навчання військовослужбовців:

  1.  системність,
  2.  цілісність,
  3.  комплексність,
  4.  планомірність,
  5.  націленість на конкретний практичний результат,
  6.  тривалість
  7.  організованість.

Глибоке і правильне їх розуміння сприяє якісний організації та проведенню цього цілеспрямованого, складного, різнопланового і змістовного військово-педагогічного процесу.

На відміну від процесу навчання дидактична категорія навчальний процес охоплює всі компоненти цього процесу: “Навчальний процес - система організації навчально-виховної діяльності, в основі якої - органічна єдність і взаємозв’язок викладання і учіння; спрямована на досягнення цілей навчання і виховання”. Отже, ця система надає завершеного вигляду всьому навчальному процесу у військових підрозділах і частинах. У Збройних силах України ця система має назву військово-навчальний процес чи військово-дидактичний процес, тому що поняття “навчальний” і “дидактичний” є тотожними.

Основними складовими цієї системи є такі компоненти:

  1.  цільовий,
  2.  стимулюючо-мотиваційний,
  3.  змістовний,
  4.  операційно-діяльнісний,
  5.  контрольно-регулюючий,
  6.  результативний.

Центральними постатями виступають суб’єкт і об’єкт навчання.

ЗАГАЛЬНИМИ ПОНЯТТЯМИ ВІЙСЬКОВОЇ ДИДАКТИКИ як військово-педагогічної науки є:

  1.  “мета навчання”,
  2.  викладання,
  3.  учіння,
  4.  освіта,
  5.  “зміст навчання”,
  6.  “навчальна програма”,
  7.  ”навчальний план”,
  8.  навчальний предмет,
  9.  навчальний матеріал,
  10.  навчальна ситуація,
  11.  метод навчання,
  12.  об'єкт навчання,
  13.  суб'єкт навчання,
  14.  самоосвіта та ін. (рис. 2).

Розглянемо деякі з них.

ВИКЛАДАННЯ - це діяльність тих, хто навчає, а учіння - це діяльність тих, хто навчається. Роль суб’єкта навчання у військово-дидактичному процесі є надзвичайно великою і різноплановою.

Отже, суб’єкт:

а) виступає, передусім, як організатор, керівник, старший товариш по службі та начальник у навчально-пізнавальній діяльності воїнів;

б) створює умови, за яких об’єкти навчання можуть найбільш цілеспрямовано, змістовно, оптимально, раціонально і ефективно вчитися, опановувати підвалини військової майстерності;

в) виступає як джерело військово-професійних знань, навичок і вмінь у бойовій та гуманітарній підготовці;

г) надає своєчасну допомогу воїнам, коли є така потреба;

д) виступає як вихователь;

е) є командиром і начальником для підлеглих;

є) піклується про всебічний розвиток особистості воїнів;

ж) контролює і оцінює хід та результати навчально-пізнавальної діяльності воїнів тощо.

ЗНАННЯ

НАВИЧКИ

ВМІННЯ

ВІЙСЬКОВА

ОСВІТА

СТАВЛЕННЯ

СВІДОГЛЯД

ПОВЕДІНКА

ВИКЛАДАННЯ

УЧІННЯ

ВІЙСЬКОВЕ

ВИХОВАННЯ

ВІЙСЬКОВЕ

НАВЧАННЯ

ВІЙСЬКОВА

ПЕДАГОГІКА

Рис. 2. Місце дидактичних категорії у військовій педагогіці

УЧІННЯ - це система навчально-пізнавальних дій воїнів, спрямованих на опанування військово-професійних знань, навичок та вмінь їх застосування у військовій діяльності, формування властивостей захисника Батьківщини. Передумовами навчальної діяльності воїна є наявність:

а) мети, що стимулює воїна до цілеспрямованої змістовної навчально-пізнавальної діяльності;

б) мотивації до навчально-пізнавальної та військово-професійної діяльності;

в) соціальної та морально-психічної готовності до служби в лавах Збройних сил України;

г) самостійності та активності воїнів у навчально-пізнавальній діяльності, зосередженість на опануванні військово-професійної майстерності.

Структура навчальної діяльності об’єкта навчання має включати три взаємопов’язані аспекти:

  1.  мотиваційний,
  2.  процесуальний
  3.  змістовний.

Вони мають діяти у комплексі. Через те сутність учіння полягає не стільки в опануванні певних військово-професійних знань, навичок та вмінь, стільки в умінні вчитися і оволодінні методикою самовдосконалення, тобто самоосвіти і самовиховання.

Поняття ОСВІТА вживається в трьох розуміннях:

1) як процес інтелектуальної підготовки особистості до умов життя у суспільстві шляхом засвоєння систематичних знань і формування на їх основі навичок, вмінь і світогляду практичного порядку;

2) як результат процесу навчання та рівень досягнення освіченості, сформованості навичок і вмінь;

3) як сукупність навчально-виховних настанов.

Отже, освіта - це водночас і процес, і результат засвоєння воїнами систематизованих військово-професійних знань, навичок і вмінь, формування на їх основі наукового світогляду, моральних та інших якостей, розвитку їх творчих сил і здібностей.

НАВЧАЛЬНА ПРОГРАМА - це документ, що визначає зміст навчання, систему військово-професійних знань, навичок і вмінь, які мають опанувати воїни у військово-навчальному процесі з кожного предмета бойової та гуманітарної підготовки, а також зміст розділів і тем з розподілом їх за роками навчання. У кожному виді та роді військ є програми бойової підготовки відповідних військових підрозділів і частин. Вони затверджуються командувачами видів військ Збройних сил України.

НАВЧАЛЬНИЙ ПЛАН - державний документ, який визначає перелік навчальних предметів з бойової та гуманітарної підготовки, що вивчаються в конкретних військових навчальних системах (вищі військові навчальні заклади, навчальні центри, військові частини та підрозділи тощо), послідовність їх вивчення та кількість годин, що відводиться на вивчення кожного з них за роками навчання, тижневу і річну кількість годин. Вони складаються у військових частинах і з‘єднаннях, вищих військових навчальних закладах для підготовки кожного військового фахівця.

НАВЧАЛЬНИЙ ПРЕДМЕТ - це науково обгрунтована система знань, навичок і вмінь, які відібрано для вивчення в різноманітних військових навчальних системах. Конкретний їх перелік і взаємозв’язки визначаються навчальними планами, структурно-логічними схемами підготовки відповідних військових спеціалістів. Головним предметом навчання бойової підготовки у військових підрозділах і частинах є тактико-спеціальна, основними предметами - тактична, спеціальна, технічна, вогнева та загальновійськова підготовка. Особлива увага приділяється гуманітарній підготовці військовослужбовців Збройних сил України, яка також є основним предметом навчання.

Отже, ми розглянули деякі дидактичні поняття, котрі дають змогу показати загальну характеристику військового навчання. Решту дидактичних понять Вам необхідно засвоїти самостійно.

Об'єкт та предмет військової дидактики

Правомірно стверджувати, що ОБ'ЄКТОМ ВІЙСЬКОВОЇ ДИДАКТИКИ як педагогічної науки є навчання військовослужбовців у всьому обсязі та у всіх вищеперелічених аспектах. ПРЕДМЕТОМ її є система відношень:

  1.  суб'єкт навчання - об'єкт навчання;
  2.  об'єкт навчання - навчальний матеріал;
  3.  взаємовідносини між тими, хто навчається.

Різноманіття цих відношень, напевно, становить сутність процесу навчання військовослужбовців. Безумовно, серед цих відношень найголовнішим є союз викладання і учіння, тобто відношення суб'єктів та об'єктів навчального процесу. Сучасна військова дидактика, виходячи на світові позиції та спираючись на сучасні концепції навчання, відкриває нові явища у навчальному процесі - комп'ютеризацію, кібернетизацію, активні методи навчання та ін. Вона опрацьовує такі проблеми:

  1.  визначає мету і обґрунтовує зміст навчання військовослужбовців;
  2.  досліджує сутність, закономірності та принципи навчання, а також шляхи підвищення його розвиваючого та виховного впливу на воїнів;
  3.  вивчає закономірності навчально-пізнавальної діяльності воїнів і шляхи її активізації у процесі навчання;
  4.  обґрунтовує систему методів навчання і умови ефективного їх застосування і вдосконалення;
  5.  визначає і удосконалює організаційні форми навчальної роботи у військових підрозділах і частинах;
  6.  обґрунтовує ефективні та об’єктивні критерії оцінки результативності як усього військово-дидактичного процесу, так і викладацької діяльності суб’єктів навчання та навчально-пізнавальної діяльності об’єктів навчання тощо.

Загальна військова дидактика досліджує загальну теорію і методику навчання і відповідно дає їх обґрунтування.


2. Закони, закономірності та принципи військового навчання.

ОТЖЕ,

Процес навчання військовослужбовців, як специфічний вид діяльності, підпорядковується певним правилам, має свої закони та закономірності. Вони визначають порядок досягнення у дидактичному процесі цілей і задач навчання військовослужбовців, сприяють ефективному управлінню навчальною діяльністю, надають можливість передбачити результати навчально-виховної роботи і науково обгрунтувати та оптимізувати зміст, методи та форми навчання військовослужбовців на сучасному етапі становлення Збройних сил України.

Закон соціальної обумовленості цілей, змісту і методів навчання військовослужбовців. Він виявляє об’єктивний процес визначального впливу суспільних відносин, соціального устрою на формування основних компонентів процесу навчання військовослужбовців. Тобто знання виявів цього закону в дидактичному процесі та їх урахування під час його здійснення допомагає військовим педагогам повно і оптимально перекласти соціальне замовлення на рівень педагогічних категорій.

Закон виховного і розвиваючого навчання. Він розкриває співвідношення опанування знань, навичок, умінь і всебічного розвитку особистості військовослужбовця, тобто передбачає наявність міцного виховного впливу будь-якого навчального заходу, і навпаки. Наприклад, організуючи заняття з бойової та гуманітарної підготовки, військовий педагог має пам’ятати про такі виховні завдання: сприяти формуванню світоглядних настанов військовослужбовця як захисника Вітчизни, так і громадянина нашої держави; сприяти вирішенню завдань військового, морального, фізичного, естетичного виховання та військово-професійної орієнтації; сприяти вихованню як загальнолюдських цінностей, так і якостей справжнього військовослужбовця - захисника Батьківщини; формувати високу культуру як загального міжособистісного спілкування, так і військового етикету; виховувати почуття відповідальності військовослужбовця як за стан справ у власному військовому підрозділі, так у Збройних силах України; сприяти всебічному гармонійному розвитку особистості військовослужбовця тощо.

Закон обумовленості навчання військовослужбовців характером їх діяльності. Він з’ясовує співвідношення між педагогічним керівництвом і розвитком власної активності військовослужбовців, як об’єктів навчання, між способами організації військово-дидактичного процесу та його результатами, тобто власне характер навчально-пізнавальної та бойової діяльності військовослужбовців має формувати зміст їх навчання та визначати основні напрямки їх військово-професійного вдосконалення.

Закон цілісності та єдності військово-дидактичного процесу. Він виявляє співвідношення частини та цілого у військово-дидактичному процесі, необхідність гармонійної єдності всіх його компонентів. Бойова і мобілізаційна готовність будь-якого військового підрозділу і військової частини, характер дій військовослужбовців на сучасному полі бою передбачають наявність у військовослужбовців комплексних військово-професійних знань, навичок, умінь і високих морально-бойових та духовних якостей. Через те бойова і гуманітарна підготовка чи військово-дидактичний процес у Збройних силах України має організовуватися у комплексі, становити як у теоретичному, так і у прикладному аспекті суцільну єдність та служити основному призначенню Збройних сил України - знаходитися в постійної бойової та мобілізаційної готовності й забезпечити державний суверенітет і недоторканість нашої Батьківщини.

Закон єдності та взаємозв’язку теорії та практики навчання військовослужбовців. Він розкриває співвідношення між змістом і методами навчання та майбутньою діяльністю військовослужбовців, залежністю військової дидактики від сучасної військової практики. Характер діяльності військовослужбовців у сучасних умовах, переважно, має практичний характер. У зв’язку з цим більшість занять повинні мати фундаментальну і військово-професійну спрямованість та здійснюватися за допомогою практичних методів і форм організації навчально-пізнавальної діяльності тих, хто навчається. Також зміст навчання військовослужбовців Збройних сил України повинен своєчасно відбивати останні досягнення військової науки, зміни у стратегії та тактиці дій вірогідного противника і досвід сучасних воєнних конфліктів.

Отже, закони військової дидактики - це її об’єктивні, внутрішні, суттєві та відносно стійки зв’язки, які виявляються під час організації та проведення військово-навчального процесу у підрозділах та частинах. У цих законах відбивається сутність військово-дидактичного процесу. Тому їх знання допомагає військовим педагогам обґрунтовано визначати  зміст навчання військовослужбовців, правильно намічати шляхи та засоби навчальної діяльності, уникати шаблонного підходу до педагогічної діяльності, інноваційно і творчо організувати та проводити навчальні заняття, ефективно вирішувати дидактичні завдання та в цілому оптимізувати цей складний соціально-змістовний процес.

Конкретні вияви цих законів у військово-дидактичному процесі визначаються як ЗАКОНОМІРНОСТІ НАВЧАННЯ, які мають об’єктивні, суттєві, стійки та повторювані зв’язки між складовими компонентами цього процесу і сприяють ефективній реалізації його функцій. Вони у військовій дидактиці носять ймовірнісно-статистичний характер. Певна їх частина функціонує завжди, незалежно від дій учасників і умов процесу (наприклад, цілі та зміст навчання військовослужбовців залежать від суспільного устрою і воєнної доктрини держави), а більшість виявляється як тенденція, тобто не у кожному разі, а в статистичному ряду великої кількості випадків.

У військовій дидактиці вирізняють зовнішні та внутрішні закономірності процесу навчання. Перші характеризують залежність навчання військовослужбовців від суспільних процесів і умов: соціально-економічної та політичної ситуації, рівня культури в суспільстві, його потреб у збройних силах та ін. Ті зміни, які відбуваються на сучасному етапі у Збройних силах України, доводять обгрунтованість цієї залежності.

Внутрішні або, власне, специфічні дидактичні закономірності розкривають зв’язки та залежності між компонентами військово-дидактичного процесу. Інакше кажучи, це залежність між викладанням-учінням, матеріалом, який вивчається, і кінцевим результатом, між основними компонентами цього складного соціально-педагогічного явища.

Однією з основних внутрішніх закономірностей навчання військовослужбовців є єдність навчання, виховання, розвитку і психологічної підготовки військовослужбовців як умова всебічного формування особистості військовослужбовця. Необхідність поєднання навчання і виховання підкреслював відомий військовий теоретик М.І.Драгомиров: залежно від призначення солдата для бою заняття з ним мають два головні напрямки:

1) розвиток у людини  почуття обов’язку, самовідданості і самовладання, які вкладено в нього природою;

2) передачу йому різних матеріальних навичок, які роблять його більш здатним до захисту і завдання шкоди ворогу.

Перший напрямок – це виховання, другий - освіта солдата. Він наголошував на тому, що виховання воїна має бути поставлено вище освіти, тому що потребує переважної та щохвилинної уваги його керівника.

З урахуванням дидактичної концепції розвиваючого навчання, особливостей сучасної дидактичної системи і складної соціально-економічної та політичної ситуації в Україні навчальна діяльність військових педагогів повинна мати переважно виховний характер. Хоча за певних обставин цю залежність можна визначити як окрему закономірність навчання.

Відповідність впливів суб’єктів навчання пізнавальним можливостям і здібностям об’єктів навчання та характеру їх діяльності. Ця закономірність свідчить про те, що існує безпосередня залежність між характером взаємодій суб’єктів і об’єктів навчання та результативним компонентом процесу навчання в Збройних силах України. Згідно з цією закономірністю, військові педагоги під час організації та здійснення процесу навчання повинні враховувати: 1) індивідуально-психічні особливості військовослужбовців; 2) характер їх майбутньої діяльності; 3) активно взаємодіяти з підлеглими; 4) досягти зацікавленої, інтенсивної та свідомої участі об’єктів навчання в навчально-пізнавальній діяльності. Отже, ця закономірність відбиває взаємозв’язок дидактичних і дійсних навчально-пізнавальних можливостей воїна.

Моделювання (відтворення) діяльності суб’єктів і об’єктів навчання відповідно до вимог сучасної війни та бою. Конкретним виявом цієї закономірності є зв’язок між характером навчальної діяльності та її результатами. Особливості сучасної війни, досвід воєнних конфліктів останніх років та характер використаної в них складної бойової техніки, засобів і прийомів психологічної війни підтверджують актуальність цієї залежності та вимагають цілеспрямованої змістовної психологічної підготовки особового складу під час здійснення бойової підготовки, формування у нього високої військової майстерності та морально-психічної стійкості й готовності до складних умов сучасної війни, підготовки професіонала.

Педагогіка співробітництва та ряд інших сучасних концепцій навчання наполегливо вимагають формулювання такої закономірності - єдність процесів викладання та учіння. Ця єдність передбачає спільну діяльність суб’єктів і об’єктів навчального процесу, під час якої розвивається не тільки останній, а й удосконалює свою військово-професійну майстерність і перший. Однією з причин кризи у навчанні військовослужбовців, яка виникла на початку 80-х років, є ігнорування цієї закономірності, коли не брали до уваги справжні інтереси військовослужбовців, не цікавились їх ставленням до військово-дидактичного процесу і, відповідно, не формували їх всебічно зацікавленими та активними учасниками цього процесу. Отже, процес навчання для військовослужбовців, які значно відрізняються між собою за рівнем інтелектуального і фізичного розвитку та нахилами, є складним. Але коли він відбувається цілеспрямовано, свідомо, з високою організацією, широким залученням різноманітної сучасної комп’ютерної й бойової техніки, за активної участі об’єктів навчання, у змістовній і зацікавленій формі, то дає, як правило, позитивні результати. Отже, основною вимогою цієї закономірності є формування творчого і зацікавленого союзу між суб’єктами та об’єктами.

 Взаємозалежність цілей, завдань, змісту, методів, форм і результатів  у військово-дидактичному процесі. Ця закономірність враховує досягнення у розвитку сучасної загальної та військової педагогіки і психології, які мають відобразитися у підручниках з військової дидактики, у окремих дидактиках. Методи і форми організації навчально-пізнавальної діяльності військовослужбовців мають відповідати як сучасним дидактичним системам, вимогам і характеру морально-психологічного перевантаження сучасної війни, так і інтелектуальним й фізичним можливостям військовослужбовця. Вона також передбачає комплексний підхід до визначення змісту й організації навчально-виховного процесу в Збройних силах України, оцінку ефективності його результатів, уміння бачити й аналізувати це складне соціально-педагогічне явище не тільки за окремими його складовими, а в цілості, нерозривності та у комплексі.

Досвід видатних педагогів-новаторів сучасності свідчить про наявність цих закономірностей та їх нагальність для розвитку військової дидактичної системи. Власне, урахування ними цих залежностей навчального процесу є фундаментом їх успіхів, яких вони досягли у практичній педагогічній діяльності.

Ці та ряд інших закономірностей (наприклад, проблемно-діяльнісний та прикладний характер військового навчання, взаємозалежність навчально-пізнавальної діяльності воїна й рівня розвитку його мотивації військової служби, взаємозалежність і взаємообумовленість усіх компонентів військового навчання тощо) служать основою для опрацювання системи стратегічних ідей, які становлять суть сучасної педагогічної концепції навчання військовослужбовців. 

Основні ідеї цієї концепції:

  1.  націленість навчання військовослужбовця на формування його всебічної гармонійно розвинутої особистості-індивідуальності, яка збагачена загальнолюдськими цінностями і мораллю та готова захищати незалежність, територіальну цілісність, недоторканість і самостійність України;
  2.  єдність організації навчально-пізнавальної, службової, позаслужбової та творчої діяльності військовослужбовця як умова формування провідних рис особистості;
  3.  комплексність навчання, виховання, розвитку та психологічної підготовки, яка вимагає розглядати навчання військовослужбовців, як специфічний спосіб виховання і надавати йому розвиваючого та виховного характеру;
  4.  оптимізація змісту, методів і форм навчання;
  5.  гуманізація, демократизація та гуманітаризація військово-дидактичного процесу;
  6.  впровадження у практику навчання військовослужбовців ідей і технології педагогіки співробітництва;
  7.  морально-психологічне забезпечення логіки побудови навчально-виховного процесу, організації та здійснення бойової та гуманітарної підготовки;
  8.  діагностичне задавання цілей навчання та ін.

Знання цих закономірностей та їх вимог сприяє створенню військово-дидактичного процесу більш свідомим, цілеспрямованим, систематизованим, організованим, всебічно забезпеченим, ефективним і  оптимальним. Але військовому педагогу необхідно знати та пам’ятати про вияви у навчальному процесі також і психологічних, фізіологічних, гносеологічних та інших закономірностей. Безумовно, дидактичні закономірності ґрунтуються на цих закономірностях, але не замінюють їх.

Дидактичні закономірності діють не безпосередньо, а їх сутність та основні вимоги відбиваються у ПРИНЦИПАХ НАВЧАННЯ, які визначають напрямок, стратегію і зміст практичних дій суб’єктів і об’єктів військово-навчального процесу.

Поняття принцип має латинське походження. Латинське слово “principum” означає початок, основа, підвалина. Вони, тобто принципи навчання, є теоретичним узагальненням педагогічної практики, виникають із досвіду педагогічної діяльності, носять об’єктивний характер, безпосередньо випливають із закономірностей навчання.

На думку В.Оконя, ”принципи навчання...- це найбільш спірна галузь дидактики. В її межах існують вкрай протилежні думки, які часто суперечать одна одній. На сьогоднішній день загальне визначення принципів навчання не набуло свого остаточного вигляду. Це виявляється у тому, що до цього часу не визначено вихідні засади для обґрунтування принципів навчання; не опрацьовано наукові основи системи принципів навчання, їх підпорядкованості, ієрархії.

Наприклад, основними джерелами виведення принципів навчання для одних є досвід навчальної діяльності, для інших - теорія пізнання, для третіх - закономірності функціонування психіки людини, для четвертих - закономірності навчання. Напевно, кожен погляд має свої певні обґрунтування та право на існування. Але, на думку багатьох дослідників, в основі принципів навчання лежать закони та закономірності військово-дидактичного процесу. Хоча між ними не існує безпосередньої жорсткої залежності, вони служать методологічною і теоретичною підвалиною для опрацювання і обґрунтування принципів навчання військовослужбовців Збройних сил України.

Отже, у військовій дидактиці під принципами навчання слід розуміти конкретні рекомендації щодо шляхів досягнення цілей навчання військовослужбовців на основі його пізнаних закономірностей.

Отже, принципи навчання військовослужбовців - це керівні положення, нормативні вимоги до організації та проведення військово-дидактичного процесу, які мають характер загальних вказівок, правил і норм та випливають із закономірностей процесу навчання. Остаточно можемо дати таке визначення принципів навчання військовослужбовців: це найбільш загальні провідні положення, які визначають зміст, методику та проведення військово-дидактичного процесу у Збройних силах України.

Незнання принципів не відміняє їх існування і дію, а навпаки, робить військово-дидактичний процес ненауковим, суперечливим, непослідовним, несистемним, й, відповідно, малоефективним.

З історії педагогіки знаємо, що ще Я.А.Коменським було визначено шість принципів навчання:

  1.  наочність,
  2.  свідомість,
  3.  систематичність,
  4.  послідовність,
  5.  доступність,
  6.  міцність засвоєних знань.

Польський вчений-дидакт Ч.Купісевич у книзі Основи загальної дидактики наводить сім принципів навчання:

  1.  систематичність,
  2.  зв’язок теорії з практикою,
  3.  наочність,
  4.  свідомість і активність учнів у процесі навчання,
  5.  постійне подолання труднощів і стабільність результатів викладання,
  6.  принцип оперативності знань,
  7.  принцип міцності знань.

А його колега В.Оконь додає до них ще такі принципи навчання:

  1.  ефективність,
  2.  доступність,
  3.  сполучення індивідуального підходу і колективізму в навчанні,
  4.  різнобічність та мотивація.

Автори підручника ”Педагогіка” на основі аналізу дидактичних робіт Ю.К.Бабанського, В.І.Загвязінського і М.М.Скаткіна виділяють такі принципи навчання у сучасній школі:

  1.  принцип розвиваючого і виховного характеру навчання;
  2.  принцип науковості змісту і методів навчального процесу;
  3.  принцип систематичності та послідовності в опануванні досягнень науки, культури, досвіду діяльності;
  4.  принцип свідомості, творчої активності та самостійності учнів;
  5.  принцип наочності;
  6.  єдність конкретного та абстрактного, раціонального і емоційного,  репродуктивного і продуктивного;
  7.  принцип доступності навчання;
  8.  принцип міцності результатів навчання і розвитку пізнавальних сил учнів;
  9.  принцип зв’язку навчання з життям; принцип раціонального сполучення колективних та індивідуальних форм і способів навчальної роботи.

С.У. Гончаренко наводить такі принципи навчання: 

  1.  зв‘язок змісту і методів навчання з національною культурою і традиціями;
  2.  виховуючий характер навчання; науковість;
  3.  систематичність; наступність;
  4.  свідомість й активність учнів;
  5.  наочність, доступність, індивідуалізація процесу навчання;
  6.  уважне вивчення інтересів, здібностей, нахилів кожного учня.

У підручниках з військової педагогіки, в основному, наводяться вісім принципів навчання:

  1.  науковість;
  2.  принцип практичної спрямованості підготовки військовослужбовців, тобто вчити війська тому, що необхідно на війні;
  3.  свідомість, активність і самостійність тих, хто навчається;
  4.  наочність у навчанні;
  5.  навчання на високому рівні труднощів;
  6.  систематичність, послідовність і комплексність навчання;
  7.  міцність опанування знань, навичок та вмінь;
  8.  колективізм та індивідуальний підхід у навчанні [4, 6, 16, 24].

Досвід військово-дидактичної діяльності свідчить про те, що цей перелік повинен залишатися відкритим. Ті зміни, які відбуваються у нашому суспільстві, в арміях інших країн, Збройних силах України, в різних галузях військових та соціально-гуманітарних наук (психології, соціології, політології, фізіології, загальній педагогіці та, зокрема, в дидактиці) сприяють подальшому розвитку військової дидактики та її вдосконаленню. Особливо це зумовлюється сучасним досвідом ведення бойових дій, який накопичено у воєнних конфліктах останніх років (в Афганістані, на Близькому Сході, на Балканах та ін.).

Узагальнюючи особистісно-діяльнісний та управлінський підходи до обгрунтування сучасної системи принципів навчання, які існують на сьогоднішній день у педагогіці, і враховуючи особливості дидактичного процесу в Збройних силах України, можна навести таку СИСТЕМУ ПРИНЦИПІВ НАВЧАННЯ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ:

  1.  розвиваючий і виховний характер навчання військовослужбовців;
  2.  науковість змісту і методів навчання;
  3.  принцип практичної спрямованості підготовки військовослужбовців, тобто вчити війська тому, що необхідно на війні;
  4.  мотивація навчальної діяльності;
  5.  системність та послідовність навчання;
  6.  свідомість, творча активність та самостійність тих, хто навчається;
  7.  наочність навчання;
  8.  колективізм та індивідуальний підхід у навчанні;
  9.  демократизація навчання;
  10.  доступність та дохідливість викладання;
  11.  оптимізація навчання;
  12.  гуманізація та гуманітаризація навчання;
  13.  ефективність навчання чи міцність засвоєння знань, формування навичок і вмінь.

Узагальнюючи вищевикладене, що стосується законів, закономірностей і принципів навчання військовослужбовців, можна зробити такі висновки для військового педагога.

  1.  Закони, закономірності та принципи навчання військовослужбовців знаходяться у діалектичному, змістовному і різноманітному взаємозв’язку і справляють безпосередній вплив на їх формування, перебіг і виявлення у військово-дидактичному процесі.
  2.  Закони військово-навчального процесу, які відображають об’єктивні, внутрішні, суттєві і відносно стійки зв’язки дидактичних явищ,  виявляються у його закономірностях.
  3.  Конкретні рекомендації дидактичних закономірностей відбиваються у принципах навчання військовослужбовців, які визначають стратегію і тактику практичних дій як суб’єктів, так і об’єктів військово-дидактичного процесу. Отже, дидактичні принципи: а) визначають діяльність військового педагога і навчально-пізнавальну діяльність об’єктів навчання; б) відображають внутрішню суть діяльності суб’єктів і об’єктів військово-дидактичного процесу; в) базуються на закономірностях військово-дидактичного процесу; г) становлять систему вимог до визначення, опрацювання і обгрунтування цілей, змісту, методів, форм навчання військовослужбовців Збройних сил України та методичних засад їх впровадження в практику навчання військ; д) визначають військово-прикладну спрямованість навчання військовослужбовців; е) є основними положеннями, на які опираються при викладанні окремих предметів бойової та гуманітарної підготовки; є) є положеннями, які визначають характер навчально-пізнавальної діяльності об’єктів навчання; ж) визначають характер спілкування у військово-дидактичному процесі тощо.
  4.  Військовим педагогам необхідно орієнтуватися не на окремі принципи навчання, а на їх систему і розглядати її як сукупність конкретних рекомендацій до втілення в життя системи основних законів і стратегічних ідей, які викладено у державній національній програмі ”Освіта (Україна ХХI ст.).

          ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ  РОБОТИ: «Сутність і зміст військового навчання».

  1.  опрацювати Тему 8-9 «Військова психологія» В.Ягупова, стор. 200-256;
  2.  опрацювати Розділ ІУ «Військова психологія і педагогіка» М.Варія, стор. 268-302;
  3.  опрацювати Главу 20 «Военной психологии» під ред. В.Шеляга, стор. 270-285;
  4.  опрацювати Главу 3 «Военной психологии и педагогики» під ред. П.Корчемного, стор. 49-66;

Розробив________________________________________________________

(посада, в/звання, науковий ступінь, вчене звання, підпис, ініціали та прізвище)

"____"______________20_____ року.

Розглянуто і ухвалено на засіданні кафедри МПЗ діяльності військ

Протокол     від "28" серпня 2011 року №6



 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

18328. Проектный анализ. Общие положения 360.93 KB
  Проектный анализ. Общие положения Как известно проект предполагает целенаправленное изменение определенной системы. Таким образом в зависимости от постановки целей и задач а также специфики проекта он оказывает целый комплекс желательных и побочных воздействий на
18329. Разработка концепции проекта 797.07 KB
  Разработка концепции проекта Разработка проекта начинается с того что его инициатор выдвигает идею проекта или формулирует проблему которую необходимо решить а затем формирует самое общее укрупненное видение концепцию достижения целей проекта. То есть он определя...
18330. Технический анализ. Задачи технического анализа 50.77 KB
  Технический анализ Задачи технического анализа Технический анализ это совокупность процедур по разработке оптимальных технических проектных решений. В ходе технического анализа проводятся: Выбор и разработка технологического процесса. Б. Определени
18331. Управление проектами 997 KB
  Управление проектами 1. Проекты и управление проектами. Определения У термина €œпроект€ существует множество трактовок. Прежде всего Проект – это чтолибо что задумывается или планируется на будущее. Слово происходит от латинского €œprojectus брошенный вперед В ...
18332. Финансовый анализ управления проектами 202.16 KB
  Финансовый анализ Финансовый анализ инвестиционного проекта это совокупность приемов методов и процедур оценки его эффективности в течение всего проектного цикла во взаимосвязи с деятельностью предприятия объектом инвестирования. Финансовый анализ отдельного и
18333. Введение в информационную безопасность 98.5 KB
  Введение в информационную безопасность Словосочетание информационная безопасность в разных контекстах может иметь различный смысл. Под информационной безопасностью мы будем понимать защищенность информации и поддерживающей инфраструктуры от случайных или предн...
18334. Законодательный уровень обеспечения информационной безопасности 166 KB
  Законодательный уровень обеспечения информационной безопасности Законодательный уровень является важнейшим для обеспечения информационной безопасности. Большинство людей не совершают противоправных действий не потому что это технически невозможно а потому что
18335. Стандарты и технические спецификации в области информационной безопасности 189 KB
  Стандарты и технические спецификации в области информационной безопасности Бывают оценочные стандарты направленные на классификацию информационных систем и средств защиты по требованиям безопасности и технические спецификации регламентирующие различные аспекты...
18336. Административный уровень обеспечения ИБ 106 KB
  Административный уровень обеспечения ИБ К административному уровню информационной безопасности относятся действия общего характера предпринимаемые руководством организации. Главная цель мер административного уровня сформировать программу работ в области инфор