18264

Методика консультування офіцером сержантів і солдатів з питань розвитку і самовдосконалення

Лекция

Педагогика и дидактика

Заняття 19: Методика консультування офіцером сержантів і солдатів з питань розвитку і самовдосконалення. Мета заняття: З’ясувати сутність консультування підлеглих. Поділ ролей офіцера...

Украинкский

2013-07-07

166.5 KB

3 чел.

Заняття 19:

«Методика консультування офіцером сержантів і солдатів з питань розвитку і самовдосконалення».

Мета заняття:

  1.   З’ясувати сутність консультування підлеглих. Поділ ролей офіцера і сержанта в консультуванні.

2. Вивчити методику консультування, взаємодію сержанта з офіцером щодо підготовки солдатів.

3. Формувати світогляд курсантів, спираючись на національні історичні та військово-патріотичні традиції, загальнолюдські цінності;

  4. Сприяти розвитку у курсантів почуття свідомої військової дисципліни, відповідальності і цілеспрямованості.

  

РОЗПОДІЛ ЧАСУ

з/п

Навчальні питання

Час

(хв.)

1

2

ВСТУПНА ЧАСТИНА

ОСНОВНА ЧАСТИНА

Сутність консультування підлеглих. Поділ ролей офіцера і сержанта в консультуванні.

Методика консультування. Взаємодія сержанта з офіцером щодо підготовки солдатів.

ЗАКЛЮЧНА ЧАСТИНА

10

70

35

35

10

ІНФОРМАЦІЙНО-МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ:

  1.  Гончаренко С.У. Український педагогічний словник. – К.: Либідь, 1997.
  2.  Военная психология и педагогика / Под ред. В.Ф.Кулакова. – М.: Изд-во “Совершенство”, 1988.
  3.  Карнеги Д. Как завоёвывать друзей и оказывать влияние на людей, выступая публично. – К.: Наукова думка, 1989.
  4.  Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання. – К.: Вища шк., 1997.

 5. www.soldiering.ru

 6. www.lisv_lp.gov.ua сайт кафедри МПЗ діяльності військ

 7. http://psychology.net.ru

 8. http://www.elective.ru/predmets/voenpsy.htm

 9. http://www.milpsy.effcon.ru/literatura.html

  10. http://armyrus.ru

МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Мультимедійний проектор, ноутбук.

ВСТУПНА ЧАСТИНА:

  •  прийняти рапорт командира групи та привітатися з курсантами;
  •  перевірити наявність особового складу по журналу обліку навчальних занять;
  •  перевірити  форму одягу курсантів, порядок на робочих місцях і в аудиторії;
  •  при необхідності зробити зауваження для усунення недоліків;
  •  нагадати  основну проблематику минулої теми, заняття та зробити логічний перехід до проблеми, яка буде розглядатися на даному занятті;
  •  довести  під запис номер і тему заняття, його навчальні питання;
  •  зосередити увагу курсантів на навчальній меті заняття – тобто на тих знаннях, навичках і вміннях та їх рівні, які вони повинні здобути в результаті заняття;
  •  визначити актуальність теми заняття – тобто для чого знання (навички, вміння) будуть необхідні у подальшому вивченні матеріалів дисципліни, практичному виконанні завдань, подальшій офіцерській службі тощо;
  •  представити наочно та стисло охарактеризувати основні та додаткові джерела інформації (літературу) для вивчення на самостійній підготовці та місця їх отримання, надати під запис назву джерела, його вихідні дані та сторінки (статті статутів, настанов, джерела інформації можуть також представлятися в ході розгляду навчальних питань або в заключній частині заняття – при визначенні завдань для самостійної роботи);
  •  визначити   порядок роботи на занятті та отримання оцінки за нього;
  •  довести  заходи безпеки (при необхідності).

ОСНОВНА ЧАСТИНА:

Самоактуалізація, самореалізація і самоутвердження особистості відбувається протягом усього життя. Важливим шляхом їх здійснення є самовиховання. Концепція самовиховання у педагогічній  психології пов’язана, в першу чергу, з розумінням процесу розвитку психіки вихованця. Аналіз цього процесу показує, що важливим внутрішнім детермінантом розвитку особистості в юнака є самовиховання, яке знаходиться в залежності від виховання в цілому та розвивається за своїми особистими законами.

Самовиховання в Збройних силах України є важливим показником їхньої боєздатності, адже лише завдяки самовихованню можна створити не тільки стійку та обґрунтовану мотивацію до військової служби (як і до будь-якої діяльності взагалі), але й набути вміння і навички, необхідні для військової діяльності, яка потребує максимальної напруженості й протікає в екстремальних умовах, коли без уміння володіти собою годі й чекати успіху.

Збройні сили України являють собою специфічну інституцію, яка характером свого існування позитивно впливає на процес самовиховання військовослужбовців. Цей процес, по-перше, пов’язаний з особливим режимом, регламентацією життя військовослужбовців, жорсткою військовою дисципліною; по-друге, сама військова діяльність – “це складний вид діяльності, яка включає і ігровий момент, і навчання, і працю” [12, с. 101]; по-третє, на самовиховання впливає різниця між так званими “офіційними” нормами та неофіційними; по-четверте, існує різниця між цінностями, які засвоїла особистість у цивільному середовищі, з якого походить військовослужбовець і вимогами, які ставлять до нього в Збройних силах. Такими є специфічні властивості, які впливають на процес самовиховання і потребують такого ж особливого підходу до трансформації цього процесу в ефективний процес формування особистості військовослужбовця.

Важливою внутрішньою силою розвитку особистості в юнацькому віці (цей вік є призовним віком водночас) є самовиховання, яке знаходиться в залежності від загального виховання та військового виховання, та розвивається за своїми особистими законами.

К.Маркс зазначав суспільний характер законів самовиховання, його зв’язок з суспільними відносинами, умовами життєдіяльності. “Моє особисте буття є суспільна діяльність; тому і те, що я роблю із своєї особи, я роблю із себе для суспільства, усвідомлюючи себе як суспільну істоту” 10, с. 590. Не відкидаючи роль природно-біологічних особливостей людини, він наголошував, що особистістю людина не народжується, а формується під впливом суспільних умов життя. Приведене положення К.Маркса підтверджується психологічними та педагогічними дослідженнями, які показують, що суспільні відносини та процес виховання не тільки формують у людини передумови самовиховання, але й у подальшому безпосередньо впливають на процес самовиховання: людина або приймає навколишню дійсність, або лише зовнішньо пристосовується до неї, або діє всупереч їй. Таким чином, існує певний зв’язок з “навколишнім світом”, тобто суспільством з його організованим і стихійним впливом.

Що ж лежить в основі процесу самовиховання? Ряд зарубіжних авторів вважають джерелом самовиховання релігійне начало, опору на бога (І.Мюлер), спадкоємність, що впливає на життя людини (А.Буземан, В.Штерн), Ж.Марітен пропагував “свободу сили”, незалежність людини, яка виховує себе сама безвідносно від суспільних умов, Ж.П. Сартр стверджує, що “людина є тим, що вона сама з себе робить”. Екзистенціалізм, представником якого є Ж.П.Сартр, стверджує “свободу волі”, “філософію свободи” особистості на відміну від персоналізму, який визнає людину первісною реальністю, та неотомізму, який пропагує “закладене від народження в людині первісне духовне начало”. Ці течії абсолютизують автономність самовиховання, роль власних зусиль людини в розвитку своєї особистості.

На відміну від представлених вище поглядів на процес самовиховання, ряд авторів вважає, що слід ураховувати різні аспекти аналізу зв’язків самовиховання з зовнішніми умовами (оточенням особистості, пануючими в ньому нормами та правилами поведінки). Вплив зовнішніх умов на особистість відбувається через внутрішній світ людини, який може перешкоджати їх впливу на процес самовиховання. Треба враховувати, що людина, удосконалюючи себе, набуває нові можливості як керування собою, так і впливу на навколишнє середовище, з тим, щоб пристосувати його до своїх потреб.

У процесі самовиховання спостерігається якісно нове явище взаємодії людини з зовнішнім світом. Людина, змінюючи свій внутрішній світ, якості, звички тощо, набуває можливість змінити деякі особисті потреби, запроси, і, таким чином, впливати на характер взаємовідносин із зовнішнім світом, а не тільки намагатися підтримати доцільні відносини, які вже встановлені.

Самовиховання дозволяє особистості досягати більш високої відносної незалежності від зовнішніх умов. У той же час, здатність за допомогою самовиховання свідомо впливати на характер необхідних взаємовідносин з зовнішнім світом дає людині можливість самостійно, згідно зі своїм світоглядом, з урахуванням конкретної обстановки визначати спрямованість самовиховання.

Самовиховання є важливою рушійною силою розвитку психіки людини та представляє свідомий цілеспрямований процес формування і розвитку своєї особистості людини, який відкриває новий етап взаємодії між особистістю та зовнішнім світом, особистістю та внутрішнім світом, в якому вона є одночасно суб’єктом і об’єктом цієї взаємодії.

У вітчизняній педагогічній та психологічній літературі у визначенні поняттясамовиховання” існують декілька розбіжностей, але всі автори згодні, що самовиховання пов’язується з роботою особистості над собою з метою виховання позитивних якостей та нівелювання негативних рис. Так, наприклад, М.М.Фіцула вважав що, “самовиховання – свідома діяльність людини, спрямована на вироблення у себе позитивних рис і подолання негативних” [16, с. 226].  О.Г.Ковальов вважав, “що самовиховання у вузькому смислі – це свідома, систематична робота особистості над собою з метою усунення тих чи інших недоліків і формування позитивних якостей, які відповідають вимогам суспільства і особистого плану розвитку” [5, с. 329]. А.І.Кочетов самовиховання розглядав “як усвідомлений, керований особистістю саморозвиток, в якому згідно з вимогами суспільства, цілями та інтересами самої людини формуються спроектовані нею сили та здібності” [6, с. 136]. Л.І.Ігнатовський визначав самовиховання як “зусилля людини, які спрямовані на засвоєння особистістю багатоманітного соціального досвіду та ствердження себе як особистості, на формування таких моральних якостей, які відповідають суспільному моральному ідеалу і ...сприяють виконанню намічених життєвих цілей” [4, с. 18]. Останнє визначення найбільш повно відображає мету самовиховання військовослужбовця, тому що саме в ньому важливе місце займає відповідність цього процесу виховному ідеалу Збройних сил України – формуванню високопрофесійного військовослужбовця, який свідомо виконує свій обов’язок по захисту Вітчизни та народу України.

Військова педагогіка особливо підкреслює, що даний процес, особливо в період активного формування потреби у людини у самовихованні, повинен проходити під контролем офіцерів-вихователів. Шляхом спостереження, співбесід, індивідуального контролю, індивідуальної допомоги, пред’явлення індивідуальних вимог, постановки індивідуальних завдань, листування з батьками, заохочень, командир повинен формувати позитивну мотивацію до самовиховання, них сприяло б формуванню активної життєвої позиції військовослужбовця з високими ідеалами, які б допомагали визначити, конкретизувати поставлені цілі самовиховання та реалізувати їх. Аналізуючи вище перераховані форми роботи офіцера по підвищенню ефективності процесу самовиховання військовослужбовців, можна вважати, що широкі можливості для регулювання самовиховання у військовому колективі пов’язані з існуванням суворого режиму, який слід уміло використовувати для набуття самодисципліни, точності, послідовності. В період військової служби у військовослужбовців  відбувається формування нових переконань, ціннісних орієнтацій, первинне військове самовизначення, які створюють сприятливі передумови для систематичного і змістовного його самовиховання.  

Іншою властивістю армійського середовища є широка можливість використання ігрового моделювання, яке безпосередньо включено до навчально-виховного процесу. Потрібно зацікавити і стимулювати ініціативу військовослужбовця, аргументовано показати важливість і корисність такого роду діяльності. Суттєвим тут є поєднання ініціативи і дисциплінованості військовослужбовця в умовах наближених до бойових і, такими чином, ввести в процес виховання та самовиховання динамічний елемент, стимулювати вміння військовослужбовця використовувати набуті знання і навички у практичній діяльності.

Ефект виховного впливу, який здійснюють вихователі, цілком залежить від того, наскільки вони здатні самі до самовиховання, що дало б їм змогу слугувати морально позитивним прикладом для наслідування військовослужбовцями рядового складу.

Процес власного самовиховання військовослужбовці весь час повинні узгоджувати з виховним процесом у підрозділі та частині.

Підсумовуючи можна сказати, що під самовихованням розуміється цілеспрямована, активна, організована діяльність військовослужбовців по систематичному формуванню та розвитку у себе позитивних і викоріненню негативних якостей особистості, згідно з усвідомленими потребами відповідати вимогам військової служби та діяльності із особистою програмою розвитку [2, с. 283]. 

Іншими словами, під самовихованням розуміється цілеспрямована, свідома, систематична діяльність особистості по виробленню в собі бажаних духовних, інтелектуальних, моральних, естетичних, фізичних та інших позитивних особистісних рис й усунення негативних.

Головною ціллю самовиховання військовослужбовця на сучасному етапі є досягнення ним ідеалу військовослужбовця-професіонала, військовослужбовця-патріота. Неможливий процес самовиховання і без досягнення ним згоди з самим  собою, знаходження смислу життя,  самореалізації потенційних можливостей та активного самоутвердження у суспільному житті.    Знаходження смислу життя – це відповідальний етап у розвитку та становленні особистості, коли відбувається в ній формування і розвиток особистісних ціннісних орієнтацій, їх узгодження із загальнолюдськими, національними та  професійними цінностями. Від цього вибору та їх узгодженості залежать переконання і світогляд особистості, його професійна спрямованість, характер самоактуалізації, самореалізації та самоутвердження.

Самоактуалізація – це постійне намагання людини до повного вияву і розвитку особистісних потенційних можливостей та до їх реалізації.

Самореалізація – свідома, цілеспрямована матеріально-практична, соціальна й духовна діяльність особи, спрямована на реалізацію власних сил, здібностей, можливостей, життєвих настанов.

Мотивами самовиховання є: життєві спрямування військовослужбовця, потреба діяти згідно з нормами загальнолюдської моралі та професійними вимогами, розуміння необхідності переборення труднощів особистісного і професійного становлення, несення військової служби тощо.

Як і процес виховання, процес самовиховання – це педагогічний процес, специфічність і унікальність якого в тому, що в ньому і суб’єкт, і об’єкт виховання належить до однієї особи.

Процес самовиховання військовослужбовців має такі основні етапи:

  1.  Усвідомлення вимог до своєї військово-професійної діяльності.
  2.  Самопізнання, критична самооцінка своєї діяльності та поведінки.
  3.  Планування роботи над собою, виробка програми та правил поведінки.
  4.  Практична реалізація програми самовиховання із врахуванням всієї складності наступного перегляду намічених позицій.
  5.  Самоконтроль, самооцінка та самокорегування дій, поведінки [1, с. 210].

В літературі існує декілька підходів до принципів самовиховання особистості. Загалом всі автори приходять до думки, що вони в узагальненому вигляді збігаються з основними принципами виховання взагалі та військового виховання зокрема. До них відносять:

принцип єдності виховання та самовиховання;

принцип цілеспрямованості, ціннісної орієнтації виховання та самовиховання;

принцип демократичності самовиховання, виховання стійкої громадської позиції та гуманістичної моралі, формування активної життєвої позиції;

принцип єдності самовиховання та наукового світосприйняття;

принцип самовиховання з позицій військового товариства;

принцип активності та позитивного спрямування самовиховання військовослужбовців;

принцип взаємозв’язку морального виховання та самовиховання з практикою будівництва незалежної України та її Збройних сил, військовою діяльністю;

принцип єдності виховання, самовиховання та діяльності.

Основними методами самовиховання є: самопізнання, самооцінка, самоусвідомлення, самонаказ, самоаналіз, самоконтроль, самоорганізація життя та діяльності.

До прийомів самовиховання відносяться: самопорівняння, самозобов’язання, самозапевнення, самонавіювання, самотренування, самопримушення, самозвіт, самоінструктування, аутотренінг, наслідування.

До числа найважливіших внутрішніх передумов, які визначають ефективність самовиховання, належать: 

переконання, самосвідомість та самокритичність, які дозволяють об’єктивно пізнавати й оцінювати свої позитивні якості та певні недоліки;

потреби та мотиви, змістовні життєві настанови, які спонукають вихованців до самовдосконалення;

самоповага і мужність, які не дозволяють відставати від інших та вимагають бути завжди на висоті положення;

значний рівень розвитку волі, навичок і умінь самоконтролю та вольового саморегулювання, які надають цілеспрямованість самовихованню;

знання теоретичних основ самовиховання та володіння методикою самовдосконалення;

свідома настанова на гармонійне і різнобічне самовиховання;

психологічна готовність до активної, цілеспрямованої та систематичної роботи по самовихованню.

12.2. Методи самовиховання військовослужбовців

До того, як розглянути методи самовиховання, слід розглянути основні методи, які стимулюють процес самовиховання. Основними якостями особистості вихованця, які можна формувати в процесі самовиховання, є:

контроль потреб та їх розвиток;

посилення або послаблення певних рис характеру,

розвиток здібностей як загальних, так і спеціальних;

розвиток і  гармонізація пізнавальних, емоційних і вольових процесів;

розвиток культури спілкування, яке адекватне військовому середовищу;

розвиток і вдосконалення фізичних якостей тощо.

Ці результати визначаються цілями, змістом і програмою самовиховання, життєвими орієнтирами, особистісною спрямованістю вихованця та конкретними діями щодо самовиховання. В той же час, загальні результати в процесі самовиховання можуть бути отримані як планово, так і стихійно. Нас цікавить те,  яким чином можна свідомо вплинути на них і отримати суттєві заплановані результати. Основним інструментарієм формування визначених вище особистісних властивостей є певні методи, прийоми, способи, засоби та форми самовиховання, які взаємообумовлені та знаходяться між собою у діалектичному взаємозв’язку. Наприклад, метод у певних ситуаціях може стати прийомом самовиховання і навпаки.

Під методами самовиховання слід розуміти певну сукупність прийомів і способів однорідного педагогічного впливу вихованця на самого себе в інтересах формування й розвитку бажаних і необхідних особистісних якостей та усунення негативних. 

Прийоми самовиховання слід розглядати як більш частковий вплив вихованця на самого себе, який являє собою певний одиничний акт у кожному конкретному випадку та в методі.

Сукупність методів та прийомів самовиховання у людини мають складати систему, і вона для кожної людини є конкретною, індивідуальною та неповторною. Аналіз практики самовиховання дозволяє виділити групу методів, які найбільш широко використовуються військовослужбовцями в процесі самовиховання.

Самопізнанняпочатковий етап самовиховання особистості, вивчення нею своїх властивостей, системи цінностей, мотивів, характеру, темпераменту, особливостей процесів пізнання (відчуття, сприйняття, мислення), завдяки якому військовослужбовець може самостійно визначити, яких успіхів він може досягнути у тій чи іншій діяльності, а також проаналізувати можливості вдосконалення своєї повсякденної діяльності, які спеціальні вправи можна використовувати для цих цілей. Це складний процес визначення військовослужбовцем своїх здібностей і можливостей, рівня розвитку якостей особистості, які необхідні. Девіз “Пізнай самого себе” був накреслений на арці Дельфійського храму в V ст. до нашої ери в Греції. Він означав: пізнай волю богів у своїй долі, підкорися їй. Давньогрецькі мислителі часів Платона трактували цей девіз таким чином: пізнай своє призначення, відкрий свої можливості, передбач свою поведінку.

Отже, основне правило самопізнання –  це знаходження смислу життя, шукання в собі істинного “Я”. Академік А.В.Петровський запропонував два шляхи пізнання власного істинного “Я”:

перший шлях – ретельний аналіз не стільки замислів власних вчинків, скільки самих вчинків у співвідношенні із замислами. Умовно кажучи, це з’ясування смислу власного життя та його співставлення з суспільними й особистісними цінностями, аналіз власних дій і конкретних вчинків з точки зору загальнолюдської, національної та особистісної моралі, професійного і особистісного становлення і діяльності;

другій шлях – звернення до можливостей науки та розпізнавання з її допомогою власних індивідуально-психічних властивостей, життєвих настанов тощо. Цією наукою є психологія особистості. Ці два шляхи, на думку А.В.Петровського, багатократно переплітаючись, приведуть кожного, хто по них пройде, до пізнання самого себе [13, с. 5-6].

Отже, самопізнання – це процес цілеспрямованого отримання вихованцем інформації про розвиток якостей своєї особистості. Методично правильно організоване самопізнання здійснюється за трьома напрямками: самоусвідомлення себе в умовах службової діяльності, в системі взаємовідносин та вимог, що висуваються; самовивчення; самооцінка.

Самоусвідомленняце усвідомлення вихованцем себе як суспільної істоти – особистості та свого місця й життєвих орієнтирів у суспільній діяльності. Взагалі самоусвідомлення є вищим рівнем розвитку свідомості людини, яка проявляється в усвідомленні та переживанні системи її уявлень про саму себе, місце і роль у суспільному житті, потреби, інтереси, мотиви та мотивацію поведінки й діяльності, які активно розвиваються у межах “Я-концепції”.

Самоусвідомлення складається з трьох взаємопов’язаних процесів самоактуалізації та саморегуляції, які включаються в процес самопізнання. Ці пізнавальні, емоційно-почуттєві та вольові процеси вихованця мають діяти узгоджено. Провідною серед них є вольова сфера, яка виступає регулятором поведінки та діяльності вихованця, регулює його основні психічні процеси, стани, властивості та утворення. Воля активізує діяльність особистості вихованця згідно з його настановами, мотивами поведінки, завданнями професійної діяльності. “Самовиховання потребує, – писав В.О.Сухомлинський, – дуже важливого, могутнього стимулу – почуття власної гідності, поваги до самого себе, бажання стати сьогодні кращим, ніж був учора. Самовиховання можливе тільки за умови, коли душа людини дуже чутлива до найтонших, суто людських засобів впливу – доброго слова, ласкавого чи докірливого погляду. Не може бути й мови про самовиховання, якщо людина звикла до грубості й реагує тільки на “сильне” слово, окрик, примус. За самою суттю своєю самовиховання передбачає віру людини в людину, звертання до честі й гідності людини. Педагогічне керівництво самовихованням – це насамперед відносини між педагогом і вихованцем, пройняті глибокою взаємною вірою в добрі наміри”.

Іншим важливим методом самовиховання є самооцінка. Вихідним методологічним положенням для дослідників самооцінки є положення К.Маркса про те, що “людина спочатку дивиться, як в дзеркало, в іншу людину. Людина Петро починає відноситися до самого себе, як до людини, тільки тоді, коли він відноситься до людини Павла як до себе подібного” [9, с. 62]. Пізнання іншого не тільки випереджує пізнання самого себе, але й слугує для нього джерелом та опорою. Порівняння, співставлення себе з іншими є загальновизнаним критерієм самооцінки. Порівнюючи себе з товаришами по службі в процесі військової діяльності, воїн помічає в собі те, що спочатку помічає в інших і, як наслідок, приходить до усвідомлення своїх вчинків і дій, якостей та властивостей власної особи. Відбувається своєрідне перенесення різних властивостей особи, які помічені в іншому військовослужбовці, на самого себе. Важливим джерелом розвитку самооцінки є також оцінка оточуючими результатів поведінки та діяльності військовослужбовця, також безпосередньо якостей його особистості.

Формуючись у процесі всієї життєдіяльності особистості військовослужбовця, самооцінка виконує важливу функцію в її розвитку, виступає регулятором різних видів діяльності й поведінки. Має місце і нестійкість самооцінки особистості, що не завжди є наслідком ще не сформованого ставлення до самого себе. Є дві стадії формування самооцінки, на яких самооцінка не стійка – стадія її становлення і стадія її “ломки”, “розгойдування” під впливом нових умов. У другій стадії нестійкість самооцінки – результат боротьби між старою та новою самооцінками. Особливості в характері самооцінки визначаються реальними умовами життєдіяльності особистості, де основними факторами є діяльність військовослужбовця, його відносини з оточуючими.

Виділяють такі основні форми самооцінкиадекватна, занижена, підвищена та ступінь стійкості кожної з них. Отже, самооцінка – це знання воїном самого себе і ставлення до себе в їх єдності. Самооцінка включає в себе виділення вихованцем власних умінь, дій, якостей, мотивів і цілей своєї поведінки, їх усвідомлення та оціночне ставлення до них, уміння оцінити свої сили та можливості, узгодити їх із зовнішніми умовами, вимогами оточуючого середовища, вміння самостійно ставити перед собою ту чи іншу мету. Самооцінка грає велике значення у формуванні особистості і в залежності від своєї форми (адекватна, підвищена, занижена) може стимулювати або, навпаки, пригнічувати активність вихованця.

Неадекватна, низька самооцінка знижує рівень соціальних домагань військовослужбовця, сприяє розвитку невпевненості у власних можливостях, обмежує його життєві перспективи. Така самооцінка може супроводжуватися негативними емоційними зривами, внутрішнім конфліктом, девіантною поведінкою військовослужбовця. Занижена самооцінка спричиняє шкоду Збройним силам, тому що воїн не в повній мірі реалізує свої сили та можливості, працює не з повною віддачею. Внутрішній конфлікт може визвати конфлікт між самооцінкою та оцінками, які дають йому товариші по службі, між самооцінкою та ідеальним “Я”, до якого прагне військовослужбовець.

Існує залежність між характером самооцінки і такою якістю особистості військовослужбовця, як впевненість у собі. В самооцінці виражається погляд військовослужбовця на себе, на свої можливості. Впевненість у собі має в основі правильну оцінку власних сил і можливостей, поведінка військовослужбовця у цьому випадку буде відповідати його можливостям та вимогам до неї з боку оточуючих. Невпевненість у собі має в основі недооцінку своїх якостей та можливостей, самовпевненість – переоцінку.

Таким чином, від самооцінки військовослужбовця залежить характер його спілкування, відносини з товаришами по службі, успішність його службової діяльності, подальший розвиток особистості. Правильна самооцінка дає йому моральне задоволення. Самооцінка, особливо здібностей та можливостей особистості, виражає певний рівень зазіхань, який визначається як рівні задач, які особистість ставить перед собою у службовій діяльності та до виконання яких вважає себе здатною. Рівень зазіхань військовослужбовця і характер його самооцінки яскраво проявляються у різноманітних ситуаціях вибору як у важких життєвих ситуаціях, так і в повсякденній навчально-пізнавальній діяльності, у колективі.

Таким чином, самооцінка представляє собою компонент самосвідомості вихованця, що містить поряд зі знанням про себе власну оцінку своїх здібностей, моральних якостей і вчинків та інших індивідуально-психічних властивостей і проявів.

Основними прийомами самооцінки є самоспостереження, самоаналіз, самозвіт, самоконтроль та порівняння.

Самоспостереження –  спостереження за своїми діями, думками, почуттями; метод вивчення психічних процесів, властивостей і станів за допомогою суб’єктивного спостереження за явищами своєї свідомості” [3, с. 297]. Самоспостереження грунтується на загальній спостережливості людини.

А.І.Кочетов запропонував правила ефективного самоспостереження школярів. Не намагайтеся спостерігати за собою зразу в усіх відношеннях, фіксуючи всі прояви своєї поведінки. Наприклад, оберіть спочатку один напрям, який вас найбільше цікавить; спостерігаючи за собою, не намагайтеся зразу ж поліпшити те, що вам не подобається в собі. Інколи ваші невдачі виникають через утомленість, внаслідок стресового стану, сильних переживань. Самоспостереження найкраще здійснюється у звичайних умовах; насамперед, слід здійснювати ретроспективне самоспостереження, тобто чітко відновлювати в пам’яті події, які тільки відбулися, факти як продовження самопереживання. Однак повнота враження зберігається недовго – 3-4 години, а далі вже починається спотворення пам’яттю пережитого й почутого; під час самоспостереження слід звернути увагу передусім  на те, що потім доведеться згадувати і записувати. Пряме спостереження найбільш важке і найбільш суб’єктивне. Помилок у цьому варіанті пізнання буває більше, ніж під час наступного самоаналізу пережитого. Потрібно вміти прогнозувати діяльність, подію, передбачити перебіг розмови та ін. Повторне самоспостереження дає завжди певне уточнення, доповнення; в процесі самоспостереження інколи доцільно уповільнити процес своєї діяльності, ніби розтягнути свої переживання в часі [6, с. 104-112].

Для забезпечення ефективності самоспостереження можна застосувати допоміжні прийоми: самоопитування, згадування, самотестування, порівняння, повторення того, що відбулося тощо.

Однак самоконтроль – це лише ланка в процесі самовиховання, він дає ефект у взаємодії з іншими методами та прийомами самовиховання, серед яких виокремлюють самонаказ, самопереконання та інші. Вони безпосередньо пов’язані з вольовою сферою особистості.

Частіше за все ми стикаємося з широким тлумаченням волі як будь-якої свідомої поведінки. В такому випадку не остається місця вольовому компоненту в процесі самовиховання. Тому, для того, щоб дійсно проаналізувати природу самоуправління і визначити основні прийоми самовиховання, необхідно виявити сутність волі як специфічного явища, показати місце волі в системі самоуправління.

Можна погодитись із думкою, що не можна ставити знак рівності між свідомою та вольовою поведінкою. Загальновідомі факти, коли воїн, усвідомлюючи, що робить помилку, порушує свої плани, здійснював безвольні поступки, підкорювався диктату чужої волі. Далеко не будь-яка свідома поведінка є одночасно вольовою.

Суттєвими ознаками, які характеризують суто вольову поведінку, на думку І.Сєченова, є “переборення перешкод” [14, с. 113] та стан напруги, момент зусилля організму. Однак навіть виокремлення спеціальних ознак волі ще не означає переборення широкого тлумачення волі, точного визначення її специфіки, тому що не кожне подолання перешкоди та зусилля організму є відмінною ознакою волі. Це особливо важливо підкреслити тому, що під перешкодою частіше приймають лише зовнішню об’єктивну перешкоду на шляху військовослужбовця, не виокремлюючи ту суб’єктивну перешкоду, яку повинен він подолати. Уявимо військовослужбовця, який у стані жаху біжить від ворога, долаючи на своєму шляху різного роду перешкоди, канави, ями. Перед нами ситуація, яку характеризують, як таку, коли організм та життєдіяльність – одне й те ж, коли долання перешкод визначається інстинктом самозбереження, а не волею. В той же час інший солдат, переборовши страх, бажання бігти, підкорює свою життєдіяльність волі, переборює внутрішні труднощі та залишається на полі бою. Вочевидь, що саме останній проявляє волю, хоча і не долає ніяких перешкод, якщо розуміти останнє як таке, що має місце лише в фізичному сенсі. Долання зовнішньої перешкоди не є специфічною ознакою волі, тому що вона, окрім волі, може бути зумовлена іншими факторами: фізичним загартуванням, навичками, знаннями, якостями характеру тощо. Так, для нетренованого військовослужбовця, який погано плаває, стрибок із маленької вишки може потребувати значного напруження волі, а для доброго плавця – це звична справа, яка не потребує зусиль волі.

Роль самонаказу у складних умовах яскраво описана в романі Л.М.Толстого Війна і мир”. Він неодноразово змальовував самонаказ, до якого вдаються його герої, особливо під час військових дій: “Одне ядро за другим пролітало над ним (А.Болконським – авт.), у той час, коли він наближався, і він відчув як нервове тремтіння пробігло по його спині. Але сама думка, що він боїться, знову підняла його. “Я не можу боятися”, – подумав він і повільно зліз з коня між гармат” [15, с. 238].

Самонаказ залежить від переконаності людини. Самонаказ, який відповідає ведучим життєвим цілям військовослужбовця, його переконанням, виявляється значно ефективнішим, ніж самонаказ, який суперечить спрямованості особистості, її життєвим настановам.

Свідомі вправи у виконанні вчинків по самонаказу сприяють виробленню стійкої звички слухатися себе. Це дуже важливо пояснювати військовослужбовцям.

Дієвість самонаказу залежить від рівня відповідальності особистості. Відсутність переконаності у необхідності виконувати програму самовиховання сприяє непідкоренню самонаказу. Ця обставина вказує на важливу роль самопереконання в здійсненні вольового зусилля, коли воїн наводить собі нові доводи, які підкріпляють та розширюють мотиви виконання наміченої програми.

У процесі свідомих тренувань самонаказ, на відміну від неусвідомленого самонаказу, який віддається, як правило, внутрішньою мовою, нерідко проговорюється вголос. Промовляння самонаказу вголос в переважній більшості випадків дає більш позитивний результат, ніж промовляння його про себе. Це можна пояснити тим, що при промовлянні самонаказу вголос у механізм самонаказу долучається слуховий аналізатор, внаслідок чого самонаказ підтримується додатковими імпульсами. Поряд із цим підключаються також, певним чином, функція навіювання зовнішнього наказу, яка полягає в тому, що особистість без зайвого критичного аналізу категоричної зовнішньої вимоги виконує його.

Самоконтроль та самоаналізспівставлення прийнятого плану та обов’язків по самовихованню з реальністю, результатами діяльності, встановлення їх невідповідності та внесення необхідної корекції для досягнення наміченого, пошук причин відхилень тощо.

Самоаналіз – це аналіз своєї діяльності, свого внутрішнього світу. Він полягає у зіставленні того, що планувалося, з тим, що зроблено або могло бути зробленим; підсумовуючи, особистість робить самозвіт. Самозвіт – ретроспективний погляд на шлях, пройдений за певний час [8, с. 313].

Самоконтроль – систематична фіксація свого стану або поведінки з метою запобігання небажаних виявів, усвідомлювана регуляція вихованцем своєї поведінки та діяльності для забезпечення відповідності їхніх результатів поставленим цілям, нормам і правилам самовиховання.

Самоконтроль у самовихованні виконує функції спостереження, оціночно-констатуючу та корегуючу. Самоконтроль як метод самовиховання розвивається на основі здатності військовослужбовця контролювати свою будь-яку діяльність. Тому визначення особливостей самоконтролю як методу самовиховання потребує, перш за все, вивчення його підґрунтя – самоконтролю як якості особистості. Самоконтроль встановлює відхилення діяльності від особистого взірця, і якщо воно протилежне об’єктивно цінному зразку, то навіть дії, які чітко контролюються, можуть не дати якісного результату. Воїн, який має значно розвинутий самоконтроль, але не має достатньо знань і навичок, може погано виконувати те чи інше нове та складне для нього завдання. І навпаки, воїн, який має менш розвинутий самоконтроль, але добре знає свою професію, може діяти більш ефективно.

Все вищезазначене свідчить про те, що немає підстав ототожнювати самоконтроль із саморегуляцією, він є лише її функцією.

Вивчаючи самоконтроль важливо розрізняти його види: ненавмисний (мимовільний) і навмисний (довільний) самоконтроль, який визначається свідомо поставленою метою – слідкувати за точністю реалізації програми своєї діяльності.

Ненавмисний (мимовільний) самоконтроль може здійснюватись у структурі сприйняття, функціонувати автоматично. Предметом ненавмисного самоконтролю є не діяльність у цілому, її мотиви, а лише процесуальний бік діяльності.

Самоконтроль має ряд функцій. Перша – функція стабілізації дій (реалізації програми дій всередині діяльності). Друга функція – функція стабілізації –діяльності спрямована на коригування діяльності згідно з її мотивами. Можливості даної функції значно обмежені. Це пов’язано з тим, що об’єкт мимовільного самоконтролю здійснюється в структурі сприйняття, визначається не свідомо поставленою метою, а мимовільно задається конкретною діяльністю, тобто її діями, і з її зміною мимовільно змінюється. Цим пояснюється швидке переведення тих, хто навчається, на інші види діяльності (запрошення товаришів по службі відпочити, переглянути новий фільм замість самостійної роботи над удосконаленням військово-професійної діяльності).

Не слід забувати, що воїн може мимовільно, без спеціальної мети співставляти свої наміри з конкретними вчинками і результатами, тобто здійснювати мимовільний самоконтроль на основі свідомого (логічного) аналізу. Але та обставина, що самоконтроль є мимовільним, здійснюється не систематично, значно знижує його можливості в стабілізації діяльності.

На відміну від мимовільного самоконтролю, довільний самоконтроль визначається спеціальною метою (слідкувати за реалізацією своїх задач, перешкоджати мимовільній зміні діяльності, про яку ми зазначали вище) і має значні можливості стабілізації діяльності. Військовослужбовці, які свідомо ставлять перед собою ціль – здійснити намічену програму діяльності, не відволікатися на сторонні справи, будуть спроможні більш систематично і послідовно виконувати свої професійні та суспільно корисні обов’язки. Довільний самоконтроль має, на відміну від мимовільного, більш сприятливі можливості також у реалізації програми дій всередині діяльності. Враховуючи вибірковий характер сприйняття, довільна ціль – проконтролювати певну програму діяльності – сприяє більш повному та точному відображенню інформації про неї і, як наслідок, більш чіткому самоконтролю. Д.О.Оганесян прийшла до висновку: “Чим більше інформації сприймається, тим – при інших рівних можливостях – більш ефективно, всебічно та своєчасно здійснюється самоконтроль” 11, с. 219.

У процесі самовиховання довільний самоконтроль набуває особливого значення. Це пов’язано з особливостями реалізації програми самовиховання, яка залежить від будь-якої діяльності (навчальної, суспільної, військової тощо). Від того, наскільки вони (ці види діяльності) узгоджуються з цілями самовиховання, залежить, наскільки самоконтроль підвищує стійкість діяльності по самовихованню.

Самонаказ, самопереконання та інші прийоми та способи, які забезпечують реалізацію плану самовиховання. Такий план випрацьовується після самооцінки власних позитивних якостей і недоліків, з метою їх удосконалення і усунення.

Самонаказ – це спонукання вихованцем себе до виконання наміченої діяльності з метою самовиховання. Він залежить від переконаності людини. Самонаказ, який відповідає ведучим життєвим цілям людини, її переконанням, виявляється значно ефективнішим, ніж самонаказ, який суперечить спрямованості особистості, її життєвим настановам. Свідомі вправи у виконанні вчинків по самонаказу сприяють виробленню стійкої звички слухатися себе. Це дуже важливо пояснювати вихованцям.

Дієвість самонаказу залежить від рівня відповідальності особистості, відсутність переконаності у необхідності виконувати програму самовиховання сприяє непідкоренню самонаказу, ця обставина вказує на важливу роль самопереконання в здійсненні вольового зусилля, коли вихованець наводить собі нові доводи, які підкріпляють та розширюють мотиви виконання наміченої програми.

Результативність самонаказу залежить від самопереконання особистості необхідності даних дій. Самопереконання – це метод впливу на себе з метою утвердження нових взаємин або засудження власних вчинків, сутність якого полягає у висуванні певних доказів, контрдоказів та їх виваженні.

Переходячи до аналізу прийомів самовиховання, треба підкреслити, що тільки на перший погляд можна вважати, що прийоми самовиховання визначаються формально, шляхом додавання до засобів виховання приставки “само”. При цьому різні автори виходять із того, що якщо виховання розвивається в процесі самовиховання, то таке ж явище повинно відбуватися відносно прийомів цих процесів. Однак необхідно враховувати, що воїн може впливати на себе за допомогою цілей, які не мають нічого спільного з намаганням змінити свою особистість, виховати себе. Тому прийоми виховання, які переносяться особистістю у внутрішній план, стають засобами самовпливу, але далеко не завжди засобами самовиховання. Ототожнення самовпливу та самовиховання може привести до помилкових педагогічних висновків.

У процесі самовиховання у військовослужбовця формується бажання виконувати вимоги колективу або вихователя, організовувати свою поведінку згідно з правилами та вимогами, які вже існують (так звана конформна особистість). Виникнення програми самовиховання можна представити як наслідок еволюції зовнішніх вимог до того, хто виховується, в його внутрішні вимоги до своєї програми діяльності, як наслідок установлення ним невідповідності між цими вимогами та конкретною поведінкою і на цій основі обіцянки, зобов’язання собі здійснити певну програму по самовихованню. Виникають самозобов’язання відносно своєї програми поведінки. Самозобов’язання – це добровільне прийняття усвідомлених цілей, завдань, змісту самовдосконалення, бажання сформувати в собі певні позитивні якості, усунути негативні та визначити на цій основі програму самовиховання. Вони виникають завдяки внутрішньому переконанню в їх необхідності і визначаються умовами життя, потребами суспільства, обов’язками військовослужбовця.

Слід відзначити, що хоча самозобов’язання і виникають у процесі еволюції зовнішніх потреб у внутрішній світ особистості, в подальшому вони можуть братися особистістю самостійно. Дана обставина не означає, що на самозобовязання не продовжують впливати об’єктивні причини, що від зобов’язань її можна відокремити на основі протиставлень зовнішніх потреб і субєктивних бажань. Самозобов’язання, виходячи із вищезазначеного, – необхідний і специфічний прийом самовиховання. Самозобов’язання – внутрішня вимога до своєї поведінки. Шляхом самозобовязання визначається загальний напрямок змін у власній особистості, за допомогою яких вона повинна буде більше наближатися до визначеного ідеалу.

Прийняті на себе самозобовязання лише тоді можуть бути реалізовані, коли особистість контролює свою діяльність по самовихованню. Інакше бажання особистості по самовихованню та її конкретна поведінка різко відрізняються, спостерігаються факти розчарування деяких військовослужбовців у можливостях самовиховання.

Самозобов’язанняпроцес зіставлення свого “Я” з вимогами, які висуваються групою, суспільною організацією, колективом, командирами, суспільством у цілому, усвідомлення протиріч між своєю поведінкою та взятими на себе зобов’язаннями по самовдосконаленню. Цей прийом допомагає військовослужбовцю виробити правила поведінки та професійної діяльності, розвивати здібності, зіставляти своє “Я” з загальними вимогами.

Самопереконання допомагає військовослужбовцю здобути самовизнання необхідності розвитку у себе тих чи інших якостей особистості. Це – пошук доказів необхідності виправлення своїх недоліків, мобілізація себе на досягнення мети самовиховання, винищення конкуруючих мотивів та зваб.

Самонавіювання – це вплив вихованця на самого себе з метою самовиховання, внаслідок чого в ньому виникають різні психічні й соматичні стани. Воно шляхом повторення словесних формул чи викликання яскравих уявлень на основі впевненості в досягненні результату впливає на психіку, дозволяє закріпити та в необхідні моменти визвати необхідний психічний настрій. Це процедура технічного порядку, яка здійснюється шляхом повторювання певних вербальних формул, які виражають бажання, визначені іншими формами самовиховання. В цьому випадку військовослужбовець потребує кваліфікованого роз’яснення такої процедури офіцером-психологом. Прикладом цілеспрямованого самонавіювання є автогенне тренування (аутотренінг).

Аутотренінгце емоційно-вольове тренування, суть якого полягає у розвитку здібностей до впливу на психорегулюючі процеси. Для цілеспрямованого самовпливу застосовуються спеціальні вправи самонавіювання у вигляді словесних формул. У процесі таких тренувань людина здатна сама для себе створити модель уявлень, почуттів, емоцій, станів і ввести цю модель у свою психіку шляхом зосередження уваги чисельних повторень.

Самотренуванняспрямованість на активне виконання цілей і задач, які ведуть до поставленої мети самовиховання, реалізації програми самовиховання, розуміння кожної наступної перешкоди як можливості для самовдосконалення своїх можливостей. Цей метод дозволяє закріпити навички та вміння, які необхідні військовослужбовцю в процесі військової діяльності.

Самопримусце виявлення незадоволення собою у випадку невиконання самообовязків, призначення собі додаткового завдання та примушення себе до його виконання.

Самозвітце засіб, пов’язаний з методами самоаналізу та самопізнання, це така форма останніх, коли певним чином підводяться підсумки за певний час. Він може здійснюватися усно чи письмово.

Наслідування прикладуорієнтація на пошук найкращих прикладів дій та поведінки, їх активне засвоєння. Це збагачує військовослужбовця досвідом інших людей, більш авторитетних та професійних у своїй справі.

Самостимулюваннявизначення для себе певних заохочень і стягнень та їх застосування. Самозаохочення і самостягненнявзаємопов’язані прийоми самовиховання. Самозаохочення – усвідомлення та переживання своїх успіхів, нагородження себе у випадку успіху виконання програми самовиховання подякою, вільним часом, улюбленою справою. Самостягення – усвідомлене переживання провини перед собою, перед колективом; незадоволення собою.

Отже, сутність самовиховання полягає в усвідомленій зміні своєї особистості. Самовиховання являє собою вищий рівень самозміни як діяльності, яка має за мету зміну своєї особистості. Усвідомлення своєї особистості як об’єкта самовиховання, розуміння своїх позитивних якостей і недоліків сприяють установленню мети і мотиву самовиховання, сприяють підвищенню ефективності його засобів, систематичній та самостійній роботі над собою.

Стимулювання самовиховання як спонука до більш активної роботи над собою полягає в тому, щоб забезпечити більш високу потребу у самовихованні. Стимулювання самовиховання військовослужбовців може здійснюватися за двома напрямками:

створення зовнішніх умов для самовиховання;

вплив на внутрішні (мотиваційні) передумови самовиховання.

Стимулювання самовиховання за допомогою створення зовнішніх умов полягає в тому, що військовослужбовці ставляться в такі умови, які спонукають їх займатися самовихованням. Такими стимулюючими умовами є:

жорсткий статутний порядок у військовій частині;

наукова організація військової праці всіх категорій військовослужбовців;

формування позитивної громадської думки у військових колективах;

висунення високих вимог до військовослужбовців, яке поєднується з турботою про них;

залучення кожного військовослужбовця до активної діяльності; пропаганда виховної літератури;

організація дозвілля всіх категорій військовослужбовців.

Програма самовиховання здійснюється декількома шляхами.

Перший – підкорення власної діяльності мотивам і мотивації самовиховання і перетворення їх тим самим в діяльність самовиховання.

Другий шлях – реалізація програми виховання при збереженні професійної, навчальної, спортивної та інших видів діяльностей, власних смислоутворюючих мотивів і при супутнім мотиві та мотивації самовиховання.

Таким чином, аналіз процесу самовиховання дає можливість зробити висновок, що це складний та багатоплановий соціально-педагогічний процес із властивими йому внутрішніми протиріччями. Суттєвою передумовою ефективності процесу самовиховання українських громадян на сучасному етапи становлення національної системи виховання є:

постійне врахування суб’єктами виховання важливості та складності цього процесу у виховній роботі;

усвідомлення ними необхідності постійного керівництва та здійснення педагогічного впливу на самовиховання вихованців;

перетворення вихованців у суб’єктів власного самовиховання;

творче поєднання з процесом виховання, наприклад, у школі, та активною навчально-пізнавальною діяльністю;

надання цьому процесу гуманного, національного й особистісного спрямування.

Основні етапи педагогічного керівництва самовихованням вихованців:

підготовчий етап: переконання вихованця в необхідності зайнятися самовихованням і в можливості досягти бажаних результатів; формування потреб, мотивів і мотивації самовиховання; визначення основних цілей і задач самовиховання;

основний етап: визначення змісту самовиховання; допомога у виборі прийомів, способів, форм і методів самовиховання; допомога у складанні програми самовиховання; допомога в реалізації програми самовиховання; організація контролю за ходом самовиховання і внесення в нього необхідних коректив;

заключний етап: допомога у самоконтролі та привчання  вихованців до нього; стимулювання; підсумування досягнутих результатів і визначення нових орієнтирів до самовдосконалення; корегування і внесення нового змісту до програми самовиховання тощо.

Основні умови успішного здійснення самовиховання:

створення сприятливого морально-психологічного клімату у військовому колективі для самовиховання;

сформування яскравих ідеалів для самовиховання;

озброєння військовослужбовців прийомами, способами, методами та формами самовиховання, ефективною методикою самовиховання;

прищеплення вихованцям навичок і вмінь самовивчення, виокремлення власних як позитивних, так і негативних індивідуально-психічних якостей;

допомога в опрацюванні програми самовиховання та її реалізації;

створення у військовому підрозділі умов для самовиховання;

популяризація позитивного досвіду самовиховання, стимулювання за досягнуті позитивні результати тощо.

Аналіз процесу самовиховання дає можливість зробити висновок, що це складний і багатоплановий соціально-педагогічний процес з властивими для нього внутрішніми протиріччями. Основною метою на сучасному етапи розвитку Збройних сил України є постійне врахування командирами важливості та складності цього процесу у виховній роботі. Усвідомлення ними необхідності постійного керівництва та здійснення педагогічного впливу на процес самовиховання військовослужбовців є важливою передумовою його ефективності у військовому підрозділі.

            

Розробив________________________________________________________

(посада, в/звання, науковий ступінь, вчене звання, підпис, ініціали та прізвище)

"____"______________20_____ року.

Розглянуто і ухвалено на засіданні кафедри МПЗ діяльності військ

Протокол     від "28" серпня 2011 року №6



 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

55377. ПОРТФОЛИО УЧИТЕЛЯ КАК СПОСОБ ИУЧЕНИЯ ЕГО ДЕЯТЕЛЬНОСТИ 58.5 KB
  Философия портфолио заключается в том что предполагается смещение акцента с оценки на самооценку с того чего учитель или учащийся не знает и не умеет на то что он знает и умеет достаточно хорошо.
55379. Розвиток комунікативних навичок школярів при вивченні іноземної мови шляхом впровадження проектної технології 40 KB
  Готуючись до такого проекту дитина демонструє свій досвід і погляд на навколишній світ тим самим розвиває свої комунікативні навички. Прикладом такого проекту може бути...
55381. Услуги компьютерных сетей 100 KB
  Задачи урока: Образовательные: Обобщить представления учащихся об услугах компьютерных сетей; Проверить правильность полноту и осознанность приобретенных ранее знаний;...
55382. Выражения с квадратными корнями 616 KB
  Цели: - повторить определение квадратного арифметического корня, его свойства, - продолжить работу над выработкой умений проводить тождественные преобразования выражений, содержащих квадратные корни, - развивать интерес к изучению алгебры, - развивать навыки самостоятельной работы.
55383. Нахождение значений тригонометрических функций от аркфункций 94 KB
  Тип урока: комбинированный, состоит из 6 учебно-воспитательных моментов: организационный момент, проверка домашнего задания и подготовка к изучению нового материала, изучение и закрепление нового материала, итог урока.
55384. Реорганизация и ликвидация юридического лица 92.5 KB
  Воспитательные задачи: развитие активности самостоятельности ответственности за принятие решений; развитие сотрудничества в коллективной деятельности; Развивающие задачи: развитие критического творческого мышления у обучающихся; развитие аналитических и коммуникативных навыков...