18265

Методологічні проблеми військового виховання

Лекция

Педагогика и дидактика

Заняття №4: Методологічні проблеми військового виховання. Мета заняття: З’ясувати закономірності виховання військовослужбовців. Усвідомити мету й ідеал виховання військовослужбовців Збройних Сил...

Украинкский

2013-07-07

59.41 KB

0 чел.

Заняття №4:

«Методологічні проблеми  військового виховання».

Мета заняття:

  1.  З’ясувати закономірності виховання військовослужбовців.
  2.  Усвідомити  мету й ідеал виховання військовослужбовців  Збройних Сил України.

3. Формувати світогляд курсантів, спираючись на національні історичні та військово-патріотичні традиції, загальнолюдські цінності;

4. Сприяти розвитку у курсантів почуття свідомої військової дисципліни, відповідальності     

РОЗПОДІЛ ЧАСУ

з/п

Навчальні питання

Час

(хв.)

1

2

ВСТУПНА ЧАСТИНА

ОСНОВНА ЧАСТИНА

Закономірності виховання військовослужбовців.

Мета й ідеал виховання військовослужбовців  Збройних сил України.

З   ЗАКЛЮЧНА ЧАСТИНА

10

70

35

35

10

ІНФОРМАЦІЙНО-МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ:

1. Литвиновський Є.Ю., Попович О.І., Савінцев В.І., Стасюк В.В. Морально-психологічне забезпечення підготовки та ведення бойових дій: Навчально-методичний посібник, видання ІІ, доповнене, у двох частинах: частина І. – К.: ВГІ НАОУ, 2002. – 207 с.

2. Стратієнко О.Ф., Ротань М.П. Морально-психологічне забезпечення бойової підготовки та служби військ: навчально-методичний посібник. – К.: КВГІ, 1998.

3. Войсковой вестник. Сборник учебно-методических материалов. Приложение к военно-публицис-тическому и литературно-художественному журналу “На боевом посту”. – М., 2005.

4. «Военная психология и педагогика», под редакцией П.А. Корчемного, 1998 р.

5. www.soldiering.ru

6. www.lisv_lp.gov.ua сайт кафедри МПЗ діяльності військ

7. http://psychology.net.ru

8. http://www.elective.ru/predmets/voenpsy.htm

9. http://www.milpsy.effcon.ru/literatura.html

10. http://armyrus.ru

МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Мультимедійний проектор, ноутбук.

ВСТУПНА ЧАСТИНА:

  1.  прийняти рапорт командира групи та привітатися з курсантами;
  2.  перевірити наявність особового складу по журналу обліку навчальних занять;
  3.  перевірити  форму одягу курсантів, порядок на робочих місцях і в аудиторії;
  4.  при необхідності зробити зауваження для усунення недоліків;
  5.  нагадати  основну проблематику минулої теми, заняття та зробити логічний перехід до проблеми, яка буде розглядатися на даному занятті;
  6.  довести  під запис номер і тему заняття, його навчальні питання;
  7.  зосередити увагу курсантів на навчальній меті заняття – тобто на тих знаннях, навичках і вміннях та їх рівні, які вони повинні здобути в результаті заняття;
  8.  визначити актуальність теми заняття – тобто для чого знання (навички, вміння) будуть необхідні у подальшому вивченні матеріалів дисципліни, практичному виконанні завдань, подальшій офіцерській службі тощо;
  9.  представити наочно та стисло охарактеризувати основні та додаткові джерела інформації (літературу) для вивчення на самостійній підготовці та місця їх отримання, надати під запис назву джерела, його вихідні дані та сторінки (статті статутів, настанов, джерела інформації можуть також представлятися в ході розгляду навчальних питань або в заключній частині заняття – при визначенні завдань для самостійної роботи);
  10.  визначити   порядок роботи на занятті та отримання оцінки за нього;
  11.  довести  заходи безпеки (при необхідності).

ОСНОВНА ЧАСТИНА:

Аналіз структури і змісту педагогічного процесу показує, що це складний, суперечливий, багатоступінчастий процес, у якому його елементи знаходяться у самих різноманітних взаєминах і відношеннях між собою. Причому вони можуть бути випадковими та необхідними, об’єктивними та суб’єктивними, позитивними та негативними, ситуативними та тривалими, внутрішніми та зовнішніми тощо. Ці відношення і залежності, які об’єктивно існують між різними педагогічними явищами і систематично повторюються та мають стійкий, необхідний і суттєвий характер, визначаються як закономірності педагогічного процесу.

Безумовно, їх розкриття – справа складна, але можлива і вкрай необхідна, тому що від характеру акцентів на різних елементах або їх сполучення залежить в цілому ефективність педагогічного процесу. Тільки глибоко пізнавши закономірності навчання, виховання, розвитку військовослужбовця та військового колективу, спираючись на їх вимоги, можна успішно вирішувати ці різноманітні задачі, які стоять перед військовою навчально-виховною системою.

У зв’язку з цим, військово-педагогічний процес – це процес суспільний, в ньому своєрідно виявляються закони та закономірності різного рівня. Найвищий рівень складають найбільш загальні закони розвитку природи, суспільства і мислення:

закон переходу кількості в якість;

закон заперечення заперечення;

закон єдності та боротьби протилежностей.

Процес виховання військовослужбовців, як специфічний вид соціальної діяльності, підпорядковується певним правилам, має свої специфічні закони та закономірності. Вони визначають порядок досягнення у виховному процесі цілей і задач виховання військовослужбовців, сприяють ефективному управлінню виховною діяльністю, дають можливість передбачити результати навчально-виховної роботи і науково обґрунтувати та оптимізувати мету, ідеал, зміст, методи та форми виховання військовослужбовців на сучасному етапі будівництва і розвитку Збройних сил України. Ці проблеми становляться надзвичайно актуальними у світлі основних вимог до її Збройних сил, Конституції та Воєнної доктрини України, Законів України “Про Збройні сили України” та “Про оборону України” до її Збройних сил. Також доцільно враховувати нові завдання та напрямки виховної роботи, які визначені в Концепції виховної роботи у Збройних силах та інших військових формуваннях України, Положенні про органи виховної роботи у Збройних силах України. Методологічна актуальність теорії військового виховання підвищується необхідністю розробки, обґрунтування і вдосконалення єдиного понятійно-категоріального апарату з проблем військового виховання та морально-психологічного забезпечення життєдіяльності військ та його впровадження в теорію і практику військового виховання.

У зв’язку з актуальністю викладених проблем військового виховання і наявністю в сучасній педагогіці розбіжностей у розумінні цих понять виникає необхідність в уточненні змісту педагогічних понять “закон” і “закономірності військового виховання. Також актуальною є проблема обґрунтування зв’язків і залежностей між закономірностями та системою принципів військового виховання, тому що закони, закономірності та принципи знаходяться у безпосередньому взаємозв’язку: із законів військового виховання випливають закономірності військового виховання і, відповідно, із закономірностей – принципи.

Будь-який закон має і пояснювальну, і прогностичну функції. Закони виховання дають можливість з’ясувати сутність виховного процесу в Збройних силах України, які відбивають його об’єктивні, внутрішні, суттєві та відносно стійкі зв’язки. В педагогічних роботах А.М.Алексюка, Ю.К.Бабанського, С.У.Гончаренка, М.М.Фіцули, І.Ф.Харламова, М.Д.Ярмаченка та ряду інших учених останніх років сформульована значна кількість педагогічних законів. Безумовно, їх не можна прийняти безапеляційно. Про складність і спірність цієї проблеми свідчать глави: “Дидактичні закономірності та принципи навчання” (И.Ф.Харламов. Педагогика); “Общие закономерности и принципы воспитания” (Педагогика / Под ред. П.Н.Пидкасистого); “Особливості сучасного виховання та його закономірності ”(О.С.Падалка, А.С.Нісімчук, І.О.Смолюк, О.Т.Шпак. Педагогічні технології), “Основні закономірності і принципи виховання” (М.М.Фіцула. Педагогіка), в яких подається різний аналіз сучасних законів виховання. Тому завчасно говорити про сувору систему законів виховання. У зв’язку з цим обмежимося аналізом змісту лише тих законів, які мають безпосереднє відношення до процесу виховання військовослужбовців.

Закон соціальної обумовленості цілей, змісту, принципів і методів виховання військовослужбовців, який виявляє об’єктивний процес визначального впливу суспільних відносин, соціального устрою на формування основних компонентів процесу їх виховання. Знання виявлень цього закону у виховному процесі військовослужбовців та їх урахування під час його здійснення допомагає військовим педагогам повно й оптимально перекласти соціальне замовлення держави та суспільства до Збройних сил України на рівень педагогічних категорій. Наприклад, сьогодні вкрай актуальною є проблема національного, чи українського виховання, або національної спрямованості виховання військовослужбовців Збройних сил України. Теорія військового виховання на основі загальнопедагогічних концепцій виховання громадян України має визначитись у цьому напрямку і опрацювати мету, ідеал, завдання, принципи, зміст, форми та критерії оцінки, наприклад, національного виховання українських військовослужбовців, зокрема, і визначитись із національною спрямованістю змісту всього військового виховання – взагалі. Цей процес неминучий, він необхідний, тому що пов’язаний з українським державотворенням, будівництвом і розвитком Збройних сил України, формуванням менталітету українського військовослужбовця, вихованням не взагалі громадянина, а громадянина України, захисника суспільних і національних інтересів Української держави.

Закон виховуючого та розвиваючого навчання. Він розкриває співвідношення між опануванням знаннями, навичками, уміннями і всебічним розвитком особистості військовослужбовця, тобто передбачає наявність міцного виховного впливу будь-якого навчального заходу і навпаки. Наприклад, організуючи виховні заходи, військовий педагог має пам’ятати про їх освітні задачі: сприяти загальному розумовому розвитку військовослужбовців і формуванню високого інтелектуального потенціалу держави; сприяти формуванню наукового уявлення військовослужбовця про місце і роль Збройних сил України у житті держави, про місце і роль кожного окремого військовослужбовця у зміцненні обороноздатності України та її Збройних сил; сприяти військово-професійному розвитку військовослужбовців; формувати навички та уміння високої культури як загального міжособистісного спілкування, так і воїнського етикету тощо. Тільки поєднуючи ці два надзвичайно важливих процеси, пам’ятаючи про необхідність виховання всебічної та гармонійно розвинутої особистості військовослужбовця, можна дійсно виховувати таку особистість, формувати для української держави свідомих та активних громадян.

Закон обумовленості виховання військовослужбовців характером їх діяльності. Він з’ясовує співвідношення між педагогічним керуванням і розвитком власної активності військовослужбовців як суб’єктів виховання, між способами організації виховного процесу та його результатами, тобто характер виховної та бойової діяльності військовослужбовців має формувати гармонійно розвинутих особистостей з менталітетом народу України, здатних ефективно виконувати завдання по захисту територіальної цілісності та недоторканості нашої держави шляхом постійного підвищення бойової майстерності, підтримання високої бойової та мобілізаційної готовності обґрунтовувати зміст їх виховання і визначати основні напрямки військово-професійного формування, розвитку і вдосконалення.

Закон цілісності та єдності процесу виховання, який виявляє співвідношення частини та цілого у виховному процесі, необхідність гармонійної єдності всіх його компонентів. Характер дій військовослужбовців у сучасному бою передбачає наявність у них комплексних військово-професійних знань, навичок, умінь, високих морально-бойових та духовних якостей. Тому процес виховання у Збройних силах України має організовуватись у комплексі, складати як у теоретичному, так і в прикладному аспекті суцільну єдність і служити основному призначенню Збройних сил України – бути в постійній бойовій та мобілізаційній готовності, забезпечувати державний суверенітет і недоторканість нашої Батьківщини.

Закон єдності і взаємозв’язку теорії та практики виховання військовослужбовців, який розкриває співвідношення між змістом і методами виховання та майбутньою діяльністю військовослужбовців, залежністю теорії військового виховання від сучасної військової практики. Зміст діяльності військовослужбовців у сучасних умовах має переважно екстремальний характер, накладає на їх свідомість і психіку надзвичайно великі навантаження. У зв’язку з цим переважна більшість виховних заходів повинна мати військово-професійну та національну спрямованість і ґрунтуватися на загальнолюдських цінностях. Вони, безперечно, мають здійснюватися шляхом активної участі військовослужбовців у різноманітних виховних заходах. Тому в змісті виховання військовослужбовців Збройних сил України мають своєчасно відбиватись останні досягнення військової науки, зміни у стратегії та тактиці дій вірогідного противника, досвід сучасних воєнних конфліктів, національні та загальнолюдські цінності.

Отже, закони військового виховання – це об’єктивні, внутрішні, суттєві та відносно стійкі зв’язки, які виявляються під час організації та проведення виховного процесу у військових підрозділах і частинах. У цих законах виявляється сутність цього процесу. Тому їх знання допомагає військовим педагогам науково обґрунтувати зміст виховання військовослужбовців, правильно визначати методи, прийоми та засоби виховної діяльності, уникнути шаблонного підходу до педагогічної діяльності, інноваційно і творчо організовувати і проводити виховні заходи, ефективно вирішувати виховні завдання і в цілому оптимізувати цей складний соціально-змістовний процес.

Конкретні прояви цих законів у процесі виховання військовослужбовців визначаються як закономірності виховання, які мають об’єктивні, суттєві, стійкі та повторювальні зв’язки між складовими компонентами виховного процесу і сприяють ефективному здійсненню його функцій. Вони у військовому вихованні мають імовірно-статистичний характер. Певна їх частина діє завжди, незалежно від дій учасників і умов процесу (наприклад, цілі та зміст виховання військовослужбовців залежать від суспільного устрою і Воєнної доктрини держави), а більшість виявляється як тенденція, тобто не у кожному випадку, а в статистичному ряді великої кількості випадків. У зв’язку з цим їх знання та правильне зрозуміння для військових педагогів має суттєве значення. Це дає їм можливість зрозуміти їх вимоги, творчо і самостійно ставитися до цього військово-педагогічного явища, своєчасно вносити в нього відповідні корективи та прогнозувати хід і результати виховного процесу в Збройних силах України.

Також слід мати на увазі своєрідність прояву у військово-педагогічному процесі закономірностей розвитку суспільства, формування особистості військовослужбовця та військового колективу, пізнавальної діяльності тощо. Безумовно, йому властиві також специфічні, педагогічні закономірності, які найбільш докладно і комплексно виражають суттєві зв’язки і відношення цього змістовного процесу.

Розглянемо проявлення у педагогічному процесі деяких закономірностей. Визначний вплив на педагогічний процес мають соціально-економічні умови держави, рівень розвитку освіти, науки і техніки.

У процесі навчання і виховання відбувається процес формування особистості вихованця і набуття ним найважливіших властивостей громадянина української держави. Цей процес повинен враховувати закономірності формування особистості, вони виражають найбільш типові, стійкі тенденції виховного процесу та його складових.

Основними закономірностями формування особистості є:

провідна роль суспільних умов у формуванні особистості;

залежність розвитку особистості вихованця від характеру і змісту її навчально-пізнавальної діяльності;

взаємозумовленість внутрішніх психічних факторів і зовнішніх впливів на вихованця;

спадкоємність і послідовність формування особистості вихованця з урахуванням його вікових індивідуально-психічних особливостей;

цілісність формування особистості вихованця;

залежність формування особистості вихованця від характеру взаємостосунків і спілкування між ними, духовної атмосфери в колективі;

залежність формування особистості вихованця від якості навчально-виховної роботи вихователів та виховної системи тощо.

Формування особистості військовослужбовця відбувається у військовому колективі, який має великий вплив на формування основних суспільних складових особистості військовослужбовця. Тому офіцер-вихователь під час організації виховного процесу має особливу увагу приділяти формуванню та згуртуванню військового колективу. Він водночас є суб’єктом виховання і має самий безпосередній вплив на формування життєво важливих рис особистості військовослужбовця. Педагог має враховувати такі закономірності формування військових колективів:

відповідність життєдіяльності та внутрішніх взаємин у військовому колективі соціальній природі суспільства, загальнолюдським, національним і військовим цінностям;

забезпечення у військовому колективі гармонії суспільних, службових і особистих інтересів;

систематична орієнтація військового колективу на послідовне підвищення рівня якості та ефективності бойової і гуманітарної підготовки;

глибоке усвідомлення і внутрішнє сприйняття членами колективу його цілей, основних задач і змісту діяльності;

залежність згуртованості військового колективу від виховання й самовиховання у військовослужбовців свідомості, самосвідомості та почуття колективної і персональної відповідальності за його справи і стан;

залежність зрілості колективу від співвідношення морально-психологічного клімату, традицій, суспільної думки, колективного настрою та інших елементів психології колективу, які склалися;

систематичне і послідовне підвищення вимогливості військового колективу до власних членів, своєчасне попередження та оперативне подолання міжособистісних конфліктів, суперечностей й передконфліктних навчально-бойових ситуацій;

формування колективу в процесі загальнокорисної діяльності;

послідовне підвищення справжнього авторитету офіцерів та керівників військового колективу;

зрілість виховних впливів на колектив та відповідність його цілям і задачам, рівню згуртованості. Це питання більш ґрунтовно ми будемо розглядати в наступних главах.

У загальній педагогіці немає чіткого визначення чи єдиного підходу до відокремлення та обґрунтування загальних закономірностей виховання. Наприклад, український вчений-педагог С.У.Гончаренко виокремлює 8 закономірностей:

виховання особистості відбувається лише у процесі включення в різносторонню діяльність з позиції її учасника та організатора;

дієве виховання – таке виховання, яке стимулює власну (внутрішню) активність особистості в організованій діяльності;

процес виховання будується на принципах гуманізму і демократизму, що забезпечують поєднання поваги гідності особистості вихованця з високою вимогливістю до нього;

процес виховання особистості спрямовується на забезпечення радості успіху від діяльності й досягнутого результату;

процес виховання виявляє та опирається на позитивні якості;

ефективність виховання залежить від урахування вікових та індивідуальних особливостей учнів;

слово “ідеал” грецького походження і означає вид, образ, первообраз, уявлення, поняття. ідеал – це поняття моральної свідомості, категорія етики, це – уявлення про досконале суспільство чи особистість, що визначають спосіб мислення і діяльності людини та суспільства. “ідеал (грец. ίδεα – уявлення, ідея) – 1. моральний – поняття моральної свідомості, у якому моральні вимоги, що висуваються до людей, у виді образів морально досконалої особистості, уявлення про людину, яка втілює в собі всі найбільш високі моральні якості (доброчесності)... на відміну від моральних норм, які визначають поведінку людей у повсякденних життєвих ситуаціях, ідеал указує на кінцеву мету морального виховання і самовиховання людини, дає її вищий взірець, до якого вона має намагатися” [13, с. 99].

“ідеал – уявлення про найвищу досконалість, яка як взірець, норма й найвища мета, визначає певний спосіб і характер дії людини” [4, с. 139]. на думку великого російського письменника л.м.толстого, ідеал – це дороговказна зірка, без якої немає твердого направлення, а немає направлення – немає життя. без яркого світіння ціннісних орієнтирів життя стомлює і озлобляє людину, привчає її до монотонного обертання “всілякого сміття”. кожен народ, – вважав к.д.ушинський, – має свій особливий ідеал людини і вимагає від свого виховання відтворення цього ідеалу в окремих особах. ідеал цей у кожного народу відповідає його характерові, визначається його громадським життям, розвивається з його розвитком [17, с. 83].

навіщо потрібні ідеали? люди створили їх, щоб потім реалізувавши на практиці, зробити власне життя кращим, досконалішим, щасливішим.

ідеали відіграють надзвичайно велику роль в системі духовних орієнтацій кожної людини, її світогляді. важко переоцінити їх вплив на духовний світ особистості, спонукальні сили життєдіяльності, оцінку оточуючої дійсності, вибір варіантів поведінки.

на формування ідеалу особистості впливають такі чинники:

тип відношень, цінностей і настанов, що культивуються у сім’ї;

професії та коло інтересів батьків;

загальнолюдські та національні цінності;

соціальне середовище і конкретне місце проживання;

освітній рівень;

характер власної життєдіяльності;

уподобання;

література, що читається, кінофільми, що переглядаються;

рівень матеріального достатку;

особистісні життєві настанови та ціннісні орієнтації та багато інших.

в молодому віці ідеали тільки формуються, але вони мають в житті молоді, зокрема військовослужбовців, особливу значимість. духовні орієнтації, ідеали молоді суттєво відрізняються від орієнтацій, ідеалів людей старшого віку. по іншому і бути не може, адже вони пов’язані з основними устремліннями особистості і, як правило, відображають сутність його життєдіяльності. не можна також забувати, що ідеали молоді базуються, як правило, не стільки на знаннях, скільки на емоціях і почуттях. в них переважають не раціонально обґрунтовані положення, висновки, підкріплені особистим життєвим досвідом, а уподобання, емоційно окреслені образи. відповідно і вплив таких ідеалів на потреби та інтереси вихованців, їх мету, плани, задуми здійснюється перш за все через почуттєво-емоційні канали. всі ці аспекти треба мати на увазі у виховній роботі.

ідеал належить до форм випереджаючого відображення вихованцем дійсності. сама можливість його виникнення і формування пов’язана із здатністю особистості ставити перед собою певну ціль. визначення ідеалу передбачає цілепокладання, яке є необхідним компонентом будь-якої діяльності, у тому числі й професійної. поза процесом цілепокладання, процесом постановки та реалізації цілей розмова про ідеал неможлива.

 мета виховання – це наперед визначені результати в формуванні, розвитку і постійному самовдосконаленні особистості, яких намагаються досягти в процесі виховання. к.д.ушинський у праці “людина як предмет виховання” наголошував на важливості визначення мети і завдань виховання. він писав: “що сказали б ви про архітектора, який, закладаючи нову будівлю, не зумів би відповісти на ваше запитання про те, що він буде будувати, – храм, що присвячений богу істини, любові й правди, чи просто дім…, готель…, кухню…, кузню…, музей… чи нарешті, хлів для складання туди різного, нікому не потрібного мотлоху? те саме ви повинні сказати про вихователя, який не зможе чітко визначати вам мету свої виховної діяльності... ось чому. ввіряючи вихованню чисті й вразливі душі дітей, ввіряючи для того, щоб воно провело в них перші, а тому й найглибші риси, ми маємо цілковите право спитати вихователя, якої мети він добиватиметься в своїй діяльності, і вимагати на це запитання ясної та категоричної відповіді” [16, с. 196].

“я під цілями виховання, – писав а.с.макаренко, – розумію програму людської особи, проблему людського характеру, причому в поняття характеру я вкладаю весь зміст особистості, тобто і характер зовнішніх проявів, і внутрішньої переконаності, і політичне виховання, і геть усю картину людської особи; я вважаю, що ми, педагоги, повинні мати таку програму людської особи, до якої повинні прагнути” [7, с. 105].

основною ознакою мети виховання є її об’єктивність, вона визначає спосіб і характер діяльності вихователя і вихованця. в історії відомі різні цілі виховання, які диктувалися об’єктивними причинами.

безперечно, визначальними є ідеологія та політика держави. не існує жодної держави, яка б цілі виховання не спрямовувала на зміцнення державною устрою, на закріплення існуючих суспільних відносин. так, наприклад, у первіснообщинному устрою метою виховання було озброєння вихованців знаннями, навичками та вміннями, необхідними в суворому повсякденному житті. у рабовласницькому устрою метою виховання дітей рабовласників була підготовка до ролі володарів, які насолоджуються мистецтвом, а метою виховання дітей рабів – підготовка їх до виконання наказів володарів, фізичної праці, покірність. при феодалізмі виховання дітей феодалів було направлено на опанування “рицарськими чеснотами”, для дітей селян – трудове виховання в “школі” під відкритим небом. отже, рівень розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, властивий кожній соціально-економічній формації, є основним фактором, що визначає мету і характер виховання в суспільстві. тому історію педагогіки можна визначити як низку зародження, здійснення і відмирання цілей виховання та як процес їх реалізації в конкретних педагогічних системах.

окрім того, слід ураховувати закономірності фізіологічного розвитку організму, психічного розвитку людини, ведучі ідеї філософської думки щодо сутності людської природи та призначення, доробки педагогічної науки, рівень суспільної та матеріальної культури, які мають значний вплив на визначення і конкретизацію цілей виховання у суспільстві.

у другій половині хх ст. під впливом сучасних філософських концепцій про людину і гуманістичної психології провідною ідеєю у педагогіці стала ідея гуманізму, повага до внутрішньої свободи особистості, спрямування виховання на її самореалізацію та самоактуалізацію. безумовно, під час визначення мети виховання необхідно враховувати політику та ідеологію держави, потреби суспільства. але вони не мають права підпорядкувати собі мету виховання, як це відбувається у тоталітарних державах. наприклад, у “моральному кодексі будівника комунізму”, на перший погляд, всі вірно і містяться вічні загальнолюдські цінності. але у ньому немає найголовнішого – людини з її актуальними потребами, справжніми цінностями життєдіяльності, які відповідають як загальнолюдським і національним, так особистісним цінностям у конкретному суспільстві. внаслідок цього у радянських громадян була двоїста мораль: одна для суспільства й офіційних органів, друга – кухонна. тому комуністичні цінності у радянському союзі за сімдесят років не змогли нав’язати народові, тому вони, відповідно, і в незалежній україні виявилися життєво неспроможними й непридатними для обґрунтування цілей та ідеалу українського виховання. тут слід мати на увазі один суттєвий аспект. а власне – цінності народові повинні не нав’язуватися, вони ним приймаються добровільно. тому заповзяте нав’язування українському народові його найсвятіших цінностей – національної гідності, незалежності і суверенності україни, патріотизму – може викликати негативну реакцію. у нинішніх складних економічних умовах україни, власне, це так і відбувається, коли політична еліта не дотримується етичних норм і правил поведінки, коли у частини населення бракує мінімальних засобів для нормального фізіологічного існування і немає впевненості у нормальному майбутньому, коли молодь неспроможна отримати пристойну освіту і знайти своє місце у житті. наприклад, на 1 січня 1998 року державними службами зайнятості було зареєстровано понад 637 тисяч безробітних, у тому числі молоді віком до 28 років – понад 197 тисяч, що становить 31% від усіх зареєстрованих безробітних і майже в 1,7 рази перевищує ці показники за відповідний період 1996 року [12, с. 18].

“безробіття, відчуженість від суспільних цінностей, втрата життєвих смислів та перспектив на майбутнє відкидають багатьох з молодих на узбіччя суспільного життя, занурюють у маргінальні стани. сучасні українські маргінали – це не обов’язково алкоголіки, наркомани чи жебраки. скільки їх переживають самотність і соціальну полишеність, навіть в оточенні небайдужої родини, і чекають на кращі часи, чекають на зміни” [6, с. 299]. на жаль, українська система виховання не вказує чіткі шляхи розв’язання цих актуальних проблем населення україни, і тому ціннісна порожнеча у національній системі виховання не заповнена. гуманістичний підхід у вихованні передбачає оптимальне сполучення у цілях виховання суспільних і державних інтересів з інтересами особистісного становлення людини та її самоактуалізації в суспільному та особистому житті. при цьому у центрі формування виховних цінностей і визначення цілей виховання в українському суспільстві має стояти людина, “...і не просто людина, а українець. спиратися насамперед треба на те, що завжди відрізняло українців з-поміж інших народів. але брати з багатьох національних якостей треба... лише ті, що мають значення сьогодні й матимуть у майбутньому. від тягаря когутських, хутірських цінностей хотілося б звільнитися назавжди. слід відмовитись і від багатьох збанкрутілих гасел, що закликали до нівелювання індивіда та відмови від мирських благ.

не варто бездумно приставати і до ринкових, капіталістичних цінностей. індивідуалізм, конкуренція, підприємництво... уже довели свою руйнацію і безперспективність” [11, с. 7].

отже, мета є визначальною характеристикою будь-якої виховної системи. саме мета виховання і засоби її досягнення відрізняють одну виховну систему від іншої. наприклад, це:

авторитарна парна виховна система, яка панувала у радянській педагогіці і, на жаль, продовжує панувати у вітчизняній виховній системі;

системи, які спрямовані на задоволення потреб дитини (вальдорфська система, система м.монтессорі);

гуманістична система к.роджерса і ряду інших американських психологів, яка спрямована на самоактуалізацію та самореалізацію вихованця;

педагогічна система в.о.сухомлинського;

особистісно-орієнтована педагогіка, яка продовжує найкращі традиції та ідеї гуманістичної педагогіки та систему в.о.сухомлинського (провідною думкою цієї педагогіки є формування суб’єкт-суб’єктних взаємин у виховному процесі, прийняття вихованця таким, яким він є, та визнання його самобутності й активна допомога в самореалізації).

мета виховання у нашому суспільстві – формування гармонійно розвиненої та суспільно активної особистості з науковим світоглядом, високим духовним потенціалом, що бажає і вміє працювати на благо самого себе і суспільства. основні цілі виховання військовослужбовців збройних сил україни визначені у законодавчих актах держави, конкретизовані у концепції виховної роботи у збройних силах та інших військових формуваннях україни і в ряді інших документів органів військового управління. можна виділити дві групи цілей військового виховання. перша – формування комплексу соціально-психічних і військово-професійних якостей особистості військовослужбовця, які необхідні йому для виконання службових обов’язків у мирний і воєнний час. друга – стосується реалізації загальних цілей виховання громадян україни в умовах війська. отже, виникає система цілей виховання в умовах війська, які складають таксономію виховання військовослужбовців. вона передбачає виділення конкретних категорій та ієрархізації виховних дій. тому військове виховання є складовою частиною виховання у суспільстві та вносить посильний вклад у формуванні активних громадян української держави. воно виконує двоєдину задачу: всебічно підготовлює військовослужбовців до виконання завдань по захисту держави та формує активних громадян держави для активної цивільної діяльності.

ідея формування всебічно та гармонійно розвиненої особистості виникла ще у античній філософії та провідною у нашій педагогіці. наприклад, ще платон основну увагу звертав на виховання розуму, волі й почуттів, аристотель акцентував увагу на вихованні мужності й витривалості, поміркованості й справедливості, високої інтелектуальної та моральної чистоти. педагоги-гуманісти епохи відродження ф.рабле, м.монтень до змісту всебічного розвитку внесли культ тілесної краси, насолоду мистецтвом, музикою, літературою. соціалісти-утопісти т.мор, т.кампанелла висунули ідею включення до процесу всебічного гармонійного розвитку особистості праці, поєднання виховання та праці. р.оуен звертав увагу на одночасний розвиток інтелектуальних і фізичних сил особистості, її моральне та естетичне формування. шляхом досягнення цієї мети він вбачав у поєднанні навчання і виховання з продуктивною працею. ж.-ж.руссо намагався підпорядкувати цілі виховання формуванню загальнолюдських цінностей. й.гербарт метою виховання проголошував розвиток всебічних інтересів, спрямованих на гармонійний розвиток різнобічних інтересів, що направлені на гармонійний розвиток усіх здібностей людини. за гербартом, гармонія здібностей особистості, що досягнута у процесі виховання, має підпорядкуватися вищому ідеалу – підготовці “доброчесної” людини. ідеал доброчесності як мета виховання був ідеалом “доброчесного” німецького бюргера, який уміє пристосуватися до існуючого суспільно-політичного ладу і підкорятися йому.

к.д.ушинський підкреслював важливість морального виховання: “ми сміливо висловлюємо переконання, що вплив моральності складає головну задачу виховання, набагато важливішу, ніж розвиток розуму взагалі, наповнення голови пізнаннями” [15, с. 557].

радянська мета виховання формувалася під впливом ідей філософів-економістів к.маркса і ф.енгельса, які цю мету виводили з економічних законів і типу суспільних відносин. вона передбачала формування всебічно і гармонійно розвиненої людини. поняття “всебічний розвиток” означає розвиток особистості всесторонньо, а поняття “гармонійній” – гармонію всіх сторін, їх пропорційність, погоджену єдність.

але в той же час ідея всебічного і гармонійного розвитку майже не звучить у сучасній зарубіжній педагогіці. і.п.підласий закономірно ставить запитання: “чи не повинні ми, нарешті, визнати їх суто ідеологічне походження і, розплющивши очі, виявити їх марксо-ленінське охвістя?” [11, с. 6] напевно, є смисл науковцям і читачам замислитися над цим запитанням, бо це сприяє науковому обґрунтуванню цілей українського виховання.

основні цілі виховання в українському суспільстві зумовлені розпадом срср, проголошенням україни самостійною державою, зміною соціально-економічної формації, побудовою демократичного суспільства, орієнтацією на гуманістичну парадигму виховної діяльності, гуманізацією, демократизацією та гуманітаризацією всієї національної системи освіти й виховання. ці цілі визначені у законодавчих актах держави, конкретизовані у концепції національного виховання і в ряді інших документів.

мета виховання у нашому суспільстві з порядку денного не тільки не знімається, а й розвивається відповідно до нових цілей і цінностей, які стоять перед особистістю та українським суспільством. але в той же час існує гостра потреба уточнення її змісту. мета виховання – це сукупність властивостей особистості, до виховання яких прагне наше суспільство. а їх знання педагогом дає йому чітке уявлення про те, яку особистість він повинен формувати і, природно, надає його діяльності конкретну спрямованість, гуманність, осмисленість і науковість.

тому, виходячи з конкретних сучасних обставин в українському суспільстві, враховуючи національні традиції та цінності виховання, гуманістичну педагогічну парадигму, настанова педагога має бути спрямована на формування творчої особистості громадянина української держави, яка має багатий духовний світ, активну життєву настанову, вміє орієнтуватись у складних умовах сьогодення та спроможна оптимально самоактуалізуватись у суспільному й особистому житті.

отже, має бути творче сполучення загальнолюдського і національного виховання українських громадян. слід намагатися відродити національну систему виховання, спираючись на національно-виховні традиції українського народу. вона має враховувати національні риси, менталітет, цінності, життєві орієнтири, самобутність нашого народу, його провідні властивості характеру (національна самосвідомість, розвинена духовність, широка загальна і професійна культура, працьовитість). “джерелом створення справжньої національної школи повинні бути не “кабінетні витвори” вчених-теоретиків, а сам народ – його історія, дух і традиції, тобто те, що сьогодні приблизно визначається як менталітет, ментальність. неодмінною умовою успішного національного виховання є загальне політичне, економічне і культурне піднесення країни. у цьому сприятливому середовищі міцніє самосвідомість народу, розквітає його творчість, актуалізується багата культурна спадщина, а все це разом і створює фундамент творення національної школи” [11, с. 7].

у обґрунтуванні цілей виховання в українському суспільстві слід намагатися знайти загальну рису, яка об’єднує всіх громадян української держави. “стрижневою національною ідеєю стає конкретна, реальна, притаманна переважній більшості населення, спільна ознака. такою стрижневою ознакою-вартістю в американців є свобода особистості, в англійців – аристократизм, джентльменство, шляхетність, у німців – упорядкованість, добробут, у японців – досконалість, філігранна довершеність у всьому. всі ці ознаки споріднені, а наповнення національного ідеалу загальнолюдськими вартостями, виховання твердої волі втілювати їх в реальні відносини – необхідна і першочергова умова всілякого прогресу та процвітання народів” [11, с. 7]. на думку і.п.підласого, визначальною українською вартістю є працьовитість: “без вагання називаємо її – працьовитість. людина працьовита – найвище творіння бога. гріх нам сьогодні не спробувати через цей стрижень відродитися як велика нація” [11, с. 10].

тому в цілях виховання особливий акцент слід робити на виховання громадянського духу, на формування почуття любові до україни як батьківщини, вірності українській державі, працьовитості [8, с. 6-7].

отже, головна мета виховання має максимально відбивати запити нашого суспільства і відповідати перспективам його розвитку. тому правомірно стверджувати, що головною метою виховання в українському суспільстві є формування у вихованців наукового світогляду, прищеплення їм комплексу загальнолюдських, національних і професійних норм, правил, цінностей та ідеалів поведінки, професійної діяльності. а головною метою є формування у військовослужбовців наукового світогляду, прищеплення їм комплексу загальнолюдських, національних і військово-професійних норм, правил, цінностей та ідеалів поведінки та військової діяльності й всебічний розвиток їх особистості на цій основі.

мета й ідеал виховання знаходяться у діалектичному взаємозв’язку. “перебудова життя, – пише о.вишневський, – а в царині освіти – навчально-виховного процесу – це передусім перехід до віри в інші ідеали, а відтак і до життя, зорієнтованого на них. ідеал – це вічний, досконалий, але недосяжний взірець. він є стимулом для особистої та громадянської діяльності, він живить наше буття, зміцнює моральні устої, підтримує сумління. сила ідеалу – нездоланна, а тому “ідеалісти” легко переносять труднощі буденного життя” [2, с. 55].

будь-який ідеал є метою, але не навпаки. умова трансформації мети в ідеал: мета стає ідеалом тоді, коли в свідомості особистості військовослужбовця продукт військової діяльності розглядається в площині досконалості, завершеності, тобто коли результат максимально повно відповідає інтересам, потребам, бажанням індивіда та суспільства.

бути досконалим – значить знаходитись на найвищому ступені розвитку, володіти повнотою всіх достоїнств. ідеали мають цінність для військовослужбовців тому, що в них відображається не просто майбутнє, а таке, в якому всі позитивні характеристики доведені до рівня досконалості та з яким порівнюється нинішній стан речей. ідеали – це еталони, зразки предметів, явищ, вчинків військовослужбовців, суспільних відносин.

вихідною основою, фундаментом, що в кінцевому підсумку призводить до виникнення ідеалів, є дійсність, в якій вихованці діють, оточуюче соціальне середовище у всій багатогранності його проявів. саме реальне буття вихованців як система суспільних відносин, система їх форм і видів життєдіяльності обумовлює необхідність здійснення ними конкретних вчинків, визначає поведінку, що не можливо без цілепокладання. різні умови індивідуального і колективного буття, особливості життєдіяльності тієї або іншої соціальної групи породжують специфічні, характерні лише даному об’єднанню людей завдання, котрі усвідомлюються у конкретних цілях та ідеалах. про цю особливість необхідно завжди пам’ятати, особливо коли мова йде про цілеспрямований вплив на духовний світ молодих вихованців, формування їх ідеалів.

цілеспрямованість – найважливіша характеристика виховного процесу, основним змістом якого є виховання особистості людини. вихованцем у національній системи виховання є особистість українського громадянина, розвивати та формувати яку можна лише різноманітними цілеспрямованими навчально-виховними впливами. тому цілеспрямованість виховання означає обґрунтовану послідовність цілей виховання, постійне корегування виховних дій. ціль визначає характер не лише окремих виховних впливів, а зміст, спрямованість і специфіку функціонування як усього виховного процесу, так і окремо кожного його компонента. основній цілі виховання у нашому суспільстві підпорядковуються зміст, організація, методи, форми і результат виховання. тому проблема мети виховання у педагогіці є фундаментальною.

          Завдання для самостійної  роботи: «виховання як педагогічне явище».

  1.  опрацювати Тему 8-9 «Військова психологія» В.Ягупова, стор. 200-256;
  2.  опрацювати Розділ ІУ «Військова психологія і педагогіка» М.Варія, стор. 268-302;
  3.  опрацювати Главу 20 «Военной психологии» під ред. В.Шеляга, стор. 270-285;
  4.  опрацювати Главу 3 «Военной психологии и педагогики» під ред. П.Корчемного, стор. 49-66;

Розробив________________________________________________________

(посада, в/звання, науковий ступінь, вчене звання, підпис, ініціали та прізвище)

"____"______________20_____ року.



 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

65530. МАТЕМАТИЧНЕ МОДЕЛЮВАННЯ ПЕРЕХІДНИХ ПРОЦЕСІВ В БАГАТОМАШИННИХ ШАХТНИХ ЕЛЕКТРОТЕХНІЧНИХ КОМПЛЕКСАХ 331.5 KB
  Зокрема це стосується випадку захисного вимкненні електромережі технологічної дільниці шахти в разі наявності небезпечного струму витоку на землю. Збільшення рівнів та інтервалів існування електрорушійної сили ЕРС вибігу двигунів через збільшення потужності останніх та ємності...
65531. СИСТЕМНІ ТА ФІЗИКО-МЕХАНІЧНІ ОСНОВИ ПРОЕКТУВАННЯ РОЗПУШУВАЧІВ ҐРУНТУ 411.5 KB
  Розробка комплексу нових знарядь можлива при системному підході тобто при розгляді обробітку ґрунту як доповнення до природних ґрунтоутворюючих процесів на основі більш повного урахування механічних фізичних і біологічних властивостей ґрунту.
65532. Створення адаптивних засобів обліку і аналізу якості електроенергії 391 KB
  Обсяг спожитої електричної енергії фіксується електролічильниками а її якість контролюється приладами для вимірювання показників якості. Подана робота присвячена питанням розробки адаптивних засобів обліку електроенергії вимірювання показників її якості та відтворення...
65533. МЕТОДИ, МОДЕЛІ ТА ЗАСОБИ ПРОЕКТУВАННЯ І УПРАВЛІННЯ БІЗНЕС-ПРОЦЕСАМИ ДЛЯ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ТЕХНІЧНИХ ОБ’ЄКТІВ УПРАВЛІННЯ 721 KB
  Сучасне процесне управління підприємствами і організаціями включає в себе управління гнучкими бізнеспроцесами орієнтованими на користувача і мінливими під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників.
65534. МАЛЕ ПІДПРИЄМНИЦТВО В СИСТЕМІ РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ 322 KB
  Хоч протягом усього пeрiоду ринкових рeформ в eкономiчнiй лiтeртурi бгто увги придiлялося проблeмм розвитку в Укрїнi млого бiзнeсу лe його стн всe щe злишється нeздовiльним. Проблeм полягє нвiть нe в кiлькiсних прмeтрх функцiонувння цiєї сфeри якi поступово полiпшуються нсмпeрeд – у структурi вiтчизняного...
65535. Інформаційна технологія синтезу моделей систем управління автоматизованими процесами 1.05 MB
  При створенні нових інформаційних технологій ІТ сучасні комп’ютери та різні спеціалізовані математичні моделі слугують фундаментом побудови нових методів перетворення інформації для складних систем управління ССУ.
65536. РЕФРАКЦІЙНА КЕРАТОПЛАСТИКА АМЕТРОПІЙ (ВДОСКОНАЛЕННЯ ТЕХНОЛОГІЇ, ПРОГНОЗУВАННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ, ПОПЕРЕДЖЕННЯ РОЗВИТКУ УСКЛАДНЕНЬ) 389.5 KB
  Тенденції світової офтальмохірургії за останні роки переконливо свідчать про бурхливий розвиток керато-рефракційної хірургії заснованої на моделюванні передньої поверхні рогівки шляхом пошарового її зрізання методом кератомільозу.
65537. АВТОМАТИЧНИЙ КОНТРОЛЬ СТУПЕНЯ ЗДРІБНЕННЯ РУДИ В ТЕХНОЛОГІЧНИХ КОМПЛЕКСАХ ФЛОТАЦІЙНОГО ТА МАГНІТНОГО ЗБАГАЧЕННЯ 272.5 KB
  Завданням автоматизації здрібнення перед флотаційним або магнітним збагаченням є розкриття руд зі змінними фізикомеханічними властивостями тобто здрібнення їх до такої оптимальної крупності при якій частки корисного мінералу дезінтегруються з порожньою породою...
65538. Етіопатогенетичне обґрунтування способу лікування карієсу у дітей молодшого шкільного віку 156 KB
  Карієс зубів обумовлений прогресуючою демінералізацією зубних тканин викликаною кислотоутворюючими автохтонними бактеріями ротової порожнини серед яких найбільший карієсогенний потенціал мають стрептококи.