18266

Принципи виховання військовослужбовців

Лекция

Педагогика и дидактика

Заняття №6: Принципи виховання військовослужбовців. Мета заняття: формувати у курсантів риси необхідні військовому керівнику для професійної діяльності; сприяти розвитку почуття свідомої ві

Украинкский

2013-07-07

68.33 KB

17 чел.

Заняття №6:

«Принципи виховання військовослужбовців».

Мета заняття: 

  1.  формувати у курсантів  риси,  необхідні військовому керівнику для професійної діяльності;
  2.  сприяти  розвитку   почуття   свідомої  військової дисципліни, відповідальності і цілеспрямованості;
  3.  формувати світогляд курсантів, спираючись на загальнолюдські цінності.
  4.  формувати світогляд курсантів, спираючись на національні історичні та військово-патріотичні традиції, загальнолюдські цінності;

  

    

РОЗПОДІЛ ЧАСУ

з/п

Навчальні питання

Час

(хв.)

1

2

ВСТУПНА ЧАСТИНА

ОСНОВНА ЧАСТИНА

Сутність принципів виховання військовослужбовців.

Принципи виховання як система педагогічних вимог.

ЗАКЛЮЧНА ЧАСТИНА

10

70

35

35

10

ІНФОРМАЦІЙНО-МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ:

1. Литвиновський Є.Ю., Попович О.І., Савінцев В.І., Стасюк В.В. Морально-психологічне забезпечення підготовки та ведення бойових дій: Навчально-методичний посібник, видання ІІ, доповнене, у двох частинах: частина І. – К.: ВГІ НАОУ, 2002. – 207 с.

2. Стратієнко О.Ф., Ротань М.П. Морально-психологічне забезпечення бойової підготовки та служби військ: навчально-методичний посібник. – К.: КВГІ, 1998.

3. Войсковой вестник. Сборник учебно-методических материалов. Приложение к военно-публицис-тическому и литературно-художественному журналу “На боевом посту”. – М., 2005.

4. «Военная психология и педагогика», под редакцией П.А. Корчемного, 1998 р.

5. www.soldiering.ru

6. www.lisv_lp.gov.ua сайт кафедри МПЗ діяльності військ

7. http://psychology.net.ru

8. http://www.elective.ru/predmets/voenpsy.htm

9. http://www.milpsy.effcon.ru/literatura.html

10. http://armyrus.ru

МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Мультимедійний проектор, ноутбук.

ВСТУПНА ЧАСТИНА:

  1.  прийняти рапорт командира групи та привітатися з курсантами;
  2.  перевірити наявність особового складу по журналу обліку навчальних занять;
  3.  перевірити  форму одягу курсантів, порядок на робочих місцях і в аудиторії;
  4.  при необхідності зробити зауваження для усунення недоліків;
  5.  нагадати  основну проблематику минулої теми, заняття та зробити логічний перехід до проблеми, яка буде розглядатися на даному занятті;
  6.  довести  під запис номер і тему заняття, його навчальні питання;
  7.  зосередити увагу курсантів на навчальній меті заняття – тобто на тих знаннях, навичках і вміннях та їх рівні, які вони повинні здобути в результаті заняття;
  8.  визначити актуальність теми заняття – тобто для чого знання (навички, вміння) будуть необхідні у подальшому вивченні матеріалів дисципліни, практичному виконанні завдань, подальшій офіцерській службі тощо;
  9.  представити наочно та стисло охарактеризувати основні та додаткові джерела інформації (літературу) для вивчення на самостійній підготовці та місця їх отримання, надати під запис назву джерела, його вихідні дані та сторінки (статті статутів, настанов, джерела інформації можуть також представлятися в ході розгляду навчальних питань або в заключній частині заняття – при визначенні завдань для самостійної роботи);
  10.  визначити   порядок роботи на занятті та отримання оцінки за нього;
  11.  довести  заходи безпеки (при необхідності).

ОСНОВНА ЧАСТИНА:

6.1. Сутність принципів виховання військовослужбовців

Закони та закономірності виховання діють не безпосередньо, їх сутність та основні вимоги відбиваються у принципах виховання, які визначають напрямки, стратегію і зміст практичних дій вихователів і вихованців в Збройних силах України.

Поняття “принцип” має латинське походження. Латинське поняття principum означає початок, основа, підвалина. Вони, тобто принципи виховання, є теоретичним узагальненням педагогічної практики, виникають із досвіду педагогічної діяльності, мають об’єктивний характер, безпосередньо витікають із закономірностей виховання.

На сьогоднішній день загальне визначення принципів виховання не отримало свого остаточного вирішення. Це виявляється у тому, що до цього часу не визначено вихідні основи для обгрунтування принципів виховання, не опрацьовані наукові підвалини системи принципів виховання, їх підпорядкованості, ієрархії. Власне, це є причиною того, що в різних підручниках з педагогіки та відповідних фундаментальних працях з теорії виховання, у тому числі й з військового, кількість принципів виховання, їх ієрархія та формулювання значно відрізняються. Це пояснюється тим, що: по-перше, автори дотримуються різних концепцій і джерел під час їх виведення та, по-друге, по-різному розуміють педагогічне поняття “принципи виховання.

Наприклад, основними джерелами виведення принципів виховання для одних є досвід виховної діяльності, для других – закономірності виховання, для третіх – закономірності формування особистості. Напевно, кожний погляд має свої певні обгрунтування та право на існування. Але, на нашу думку, в основі принципів виховання лежать закони та закономірності виховного процесу в Збройних силах України. Хоча між ними не існує безпосередня жорстка залежність, вони служать методологічною та теоретичною підвалиною для опрацювання й обгрунтування принципів виховання військовослужбовців Збройних сил України. Безумовно, ці залежності є настільки різноманітними, що, наприклад, з однієї закономірності виводиться не один, а кілька принципів виховання. А іноді – навпаки, з кількох закономірностей процесу виховання формулюється один принцип виховання. Це свідчить про те, що на обгрунтування принципів виховання справляють значний вплив не тільки власне педагогічні закономірності, але і соціальні, філософські, психологічні та ряд інших груп закономірностей. Тому при обґрунтуванні принципів виховання військовослужбовців Збройних сил України необхідно брати до уваги, в першу чергу, суспільну спрямованість, національні ідеали, цінності та традиції виховання українського народу, досвід виховання військовослужбовців різних виховних систем, закономірності формування особистості українського військовослужбовця, закономірності розвитку та формування військового колективу, досвід сучасних воєнних конфліктів, зміст і характер бойової та гуманітарної підготовки в сучасних умовах, особливості та психологічний зміст сучасної війни тощо.

Кілька зауважень до педагогічного поняття принципи виховання”, який становить важливий розділ теорії військового виховання. У сукупності вони визначають мету, спрямованість, зміст, організацію і методику виховного процесу у військових підрозділах і частинах. Це знання про сутність, зміст, структуру виховання, його закони, закономірності, що проявляється у вигляді норм виховної діяльності у Збройних силах України, оптимальних науково обґрунтованих регуляторів до виховної практики. У теоретичному плані – це її кінцевий результат, тому принципи є орієнтиром для практики виховання військовослужбовців. Вони мають об’єктивний характер за змістом, але суб’єктивні за формою, тому що мають свій прояв у діяльності конкретних посадових осіб. “Принципи виховання – вихідні положення, що випливають із закономірностей виховання й визначають загальне спрямування виховного процесу, основні вимоги до його змісту, методики та організації” [3, с. 270].

І.П.Підласий до принципів виховання висунув такі вимоги: обов’язковість; комплексність; рівнозначність [6, с. 40]. На нашу думку, до цих вимог треба обов’язково додати системність, гуманність та особистісну спрямованість.

Сукупність цих вимог забезпечує також системний підхід вихователів до виховання, комплексний вплив на кожного з них і на колектив у цілому. Дотримання психолого-педагогічних вимог одного з принципів виховання передбачає необхідність безумовного виконання вимог інших принципів, бо серед них немає головних і другорядних, вони всі рівнозначні та обов’язкові. Отже, не можна в одному випадку дотримуватися одних правил, а в другому – інших. Це знижує ефективність виховної роботи, зводить нанівець зусилля багатьох вихователів.

Ці основні характеристики принципів виховання – системність, комплексність, обов’язковість, рівнозначність – передбачають не сліпе механічне їх використання у виховному процесі, а обов’язковою умовою їх ефективності є творче застосування з урахуванням педагогічної майстерності вихователя, індивідуально-психічних особливостей вихованця і конкретної виховної ситуації.

У військовій педагогіці під принципами виховання слід розуміти конкретні рекомендації щодо досягнення цілей виховання військовослужбовців на основі його пізнаних закономірностей. Ці рекомендації стосуються:

регулювання різноманітних і змістовних стосунків учасників виховного процесу, тому що за характером власного існування вони мають суб’єктивний характер (визначають діяльність військового педагога і різноманітну діяльність вихованців; відображають внутрішню сутність і смисл діяльності вихователів і вихованців; визначають соціальну і прикладну спрямованість виховного процесу та діяльність військового педагога; зумовлюють характер і особливості різноманітної діяльності вихованців; визначають взаємозалежність і взаємообумовленість всіх компонентів процесу виховання, взагалі, та вихователів і вихованців, зокрема, тощо);

з’ясування провідних тенденцій виховання військовослужбовців і в українському суспільстві;

розв’язання суперечностей процесу виховання та умов досягнення успіхів у навчально-виховному процесі;

визначення змісту, методів і форм виховної діяльності тощо.

Отже, принципи виховання військовослужбовцівце найбільш загальні провідні положення, які визначають мету, ідеали, зміст, методику та організацію процесу виховання у Збройних силах України.

Незнання принципів не відміняє їх існування і дію, а робить процес виховання ненауковим, суперечливим, непослідовним, несистемним, отже, малоефективним. Принципи виховання складають струнку систему, їх ефективність проявляється тільки у комплексному та послідовному використанні. Вони тісно взаємопов’язані між собою, їх вимоги дуже часто витікають одна з другої. Обов’язковою передумовою ефективності принципів виховання військовослужбовців є системний, комплексний підхід до виховання військовослужбовців. Відповідно, системність принципів виховання обумовлює також системність методів виховання військовослужбовців.

Отже, знання методологічних, методичних і психолого-педагогічних вимог системи сучасних принципів виховання військовослужбовців є ознакою високої педагогічної культури суб’єкта виховання у Збройних силах України та важливою передумовою ефективності всього навчально-виховного процесу в них.

У сучасній педагогіці існує різна кількість принципів виховання та їх класифікацій. Наприклад, С.У.Гончаренко виділяє такі загальні принципи виховання: “суспільна спрямованість виховання; виховання особистості в діяльності та спілкуванні; стимулювання внутрішньої активності особистості; принцип гуманізму в поєднанні з високою вимогливістю; оптимістичне прогнозування; опора на позитивні якості учнів; врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів; виховання в колективі; єдність і погодженість вимог, зусиль і дій школи, родини і громадськості. Принципи національного виховання: виховання у громадянському, національному дусі; гуманізм, демократизм, природовідповідність, діяльнісно-особистісний; єдності родинного і шкільного виховання, наступність, спадкоємність поколінь” [3, с. 270].

Автори навчального посібнику “Педагогика” виділяють нестандартні принципи виховання. Це: принцип орієнтації на ціннісні взаємини; принцип суб’єктності; принцип прийняття дитини як даність (данность – рос.) [1, с. 382-389].

В.М.Галузинський і М.Б.Євтух визначили такі “принципи сучасного виховання”:

“1) гуманістичний характер змісту і методів виховання, який означає пріоритетність особистості дитини над загальним процесом масового (фронтального) колективного виховання;

2) поєднання виховання і навчання в єдиний навчально-виховний процес, у якому провідну роль відіграє виховання на уроках, у ході засвоєння не тільки знань, умінь і навичок, а й найкращих моральних рис людини;

3) урахування вікових та індивідуальних особливостей кожного учня у процесі виховання;

4) створення морально-психологічного клімату в колективі, за яким би відчувався стиль педагогічної людяності і доброзичливості;

5) поступове перетворення учня з об’єкта пасивного сприймання на суб’єкт активного самовиховання;

6) плюралізм у діяльності громадських юнацьких і дитячих організацій, відмова від масового, огульного залучення до них” [2, с. 86-87]. І.П.Підласий виокремлює такі принципи виховання: суспільна спрямованість виховання; зв’язок виховання з життям, трудом; опора на позитивне у вихованні; гуманізація виховання; особистісний підхід; єдність виховних впливів [6, с. 41].

У підручниках з військової педагогіки, в основному, даються такі принципи виховання: конкретна соціально-ціннісна направленість і цілеспрямованість виховання; відповідність змісту характеру задач, що вирішуються військовослужбовцями, та їх потребам; гармонійність змістовних складових виховання: державно-патріотичного, військово-професійного, духовно-морального, соціально-правового, фізичного; естетизація виховного впливу, взаємодії і взаємин у військовому колективі; виховання у процесі військової праці та повсякденного життя; виховання у колективі та через колектив; суб’єкт-суб’єктний характер виховних взаємин, які реалізуються на правовому підґрунті; опора на позитивне в особистості воїна і військовому колективі; повнота охоплення вихованням усіх суб’єктів військового труда і сфер їх функціонування; активність, системність і конкретність виховних заходів; сполучення комплексного. диференційованого та індивідуального підходів у виховній діяльності; єдність, узгодженість і спадковість виховних впливів; оптимізація виховного процесу [1, с. 235].

Досвід навчально-виховної діяльності свідчить про те, що цей перелік повинен залишатися відкритим. Ті зміни, які відбуваються у нашому суспільстві, Збройних силах України, в арміях інших країн, у різних галузях військових і соціально-гуманітарних наук сприяють подальшому розвитку виховного процесу та його вдосконаленню. Особливо це актуалізується сучасним досвідом ведення бойових дій, який накопичено у воєнних конфліктах останніх років (в Афганістані, на Близькому Сході, на Балканах тощо).

Надзвичайно відповідальні завдання перед теорією військового виховання ставить Концепція виховної роботи у Збройних силах та інших військових формуваннях України. Вона визначає стратегічні завдання, основні напрямки та шляхи реформування військового виховання у Збройних силах України, що, у свою чергу, висуває методологічні, теоретичні, методичні та практичні завдання перед військовою педагогікою.

Принципи виховання, які знаходяться у тісному взаємозв’язку, створюють цілісну єдність і становлять систему. Реалізація одного принципу пов’язана з реалізацією інших. Усі вони відображають сутність і основні особливості навчально-виховного процесу і, відповідно, дають військовому педагогу сукупність конкретних методологічних, теоретичних і методичних рекомендацій щодо його організації та проведення – від визначення мети та ідеалу виховання військовослужбовців до аналізу отриманих результатів.

Основними характеристиками системи принципів виховання військовослужбовців, виходячи з сучасних педагогічних концепцій, повинні бути:

націленість на здійснення основної інтегративної властивості сучасної педагогічної системи – це виховне і розвиваюче навчання, формування всебічно гармонійно розвиненої особистості військовослужбовця – громадянина Української держави з активною життєвою позицією та творчою настановою;

національна спрямованість, гармонійність, комплексність, конкретність та послідовність виховних впливів;

спрямованість на забезпечення ефективності бойової та гуманітарної підготовки у Збройних силах України;

спрямованість на забезпечення підтримання постійної бойової та мобілізаційної готовності військових частин і підрозділів та їх готовності до захисту територіальної цілісності і недоторканості нашої Батьківщини.

Узагальнюючи сучасні методологічні та теоретичні підходи до обгрунтування системи принципів виховання, які існують на сьогоднішній день у педагогіці, і враховуючи особливості навчально-виховного процесу у Збройних силах України, можна дати таку систему принципів виховання військовослужбовців: цілеспрямованість; суспільна спрямованість; виховання воїнів у процесі воїнського труда і повсякденного життя; виховання в колективі та через колектив; суб’єкт-суб’єктний характер виховних взаємин; гуманізм і демократизм у поєднанні з високою вимогливістю та пошаною до особистості вихованця; опора на позитивні якості в особистості воїна і військового колективу; наступальність, активність, системність і конкретність виховних заходів;  свідомість, самодіяльність та активність вихованців; сполучення комплексного, диференційованого та індивідуального підходу у виховній діяльності; єдність, погодженість і спадковість виховних впливів, зусиль і дій; оптимізація виховного процесу тощо.

Узагальнюючи викладене вище, можна зробити такі висновки:

закони, закономірності та принципи виховання військовослужбовців знаходяться у різноманітному діалектичному і змістовному взаємозв’язку;

закони виховного процесу, які відображають об’єктивні, внутрішні, суттєві та відносно стійки зв’язки виховних явищ, проявляються в його закономірностях;

конкретні рекомендації закономірностей виховання відбиваються у принципах виховання військовослужбовців, які визначають стратегію і тактику практичних дій вихователів і вихованців;  

Отже, принципи виховання:

визначають діяльність вихователів і діяльність вихованців;

відбивають внутрішню суть їх діяльності;

базуються на закономірностях виховного процесу;

становлять систему вимог до визначення, опрацювання й обгрунтування цілей, ідеалів, змісту, методів, форм виховання військовослужбовців Збройних сил України та методичних основ їх упровадження у практику виховання військ;

визначають загальну і військово-прикладну спрямованість виховання військовослужбовців;

є основними положеннями, на які опираються при здійсненні виховних заходів;

є положеннями, які визначають характер діяльності вихованців щодо самовдосконалення;

визначають перспективні напрямки розвитку теорії та практики військового виховання тощо.

Військовим педагогам необхідно орієнтуватися не на окремі принципи виховання, а на їх систему і розглядати її як сукупність конкретних рекомендацій для втілення в життя основних законів і стратегічних ідей, які викладено у Концепції виховної роботи в Збройних силах та інших військових формуваннях України, інших державних документах.

6.2. Принципи виховання як система педагогічних вимог

Принципи виховання, як уже зазначалося, визначають провідні педагогічні положення, які передбачають використання сучасних методів, форм і визначення змісту виховного процесу, їх основою є педагогічні закономірності.

У сучасній військовій педагогіці існує такій варіант класифікації принципів виховання. Автори навчального посібника “Военная педагогика и психология” принципи виховання поділяють на змістовні, організаційні та управлінські [1, с. 234]. До змістовних принципів виховання вони відносять ті, які відповідають на запитання: на яких ідеалах і цінностях виховувати військовослужбовців Організаційні принципи вказують, як, яким чином здійснити виховання Принципи керування вихованням (управлінські) визначають роль і місце суб’єктів виховного процесу.

Узагальнюючи визначений вище підхід до обгрунтування основних принципів виховання і враховуючи військово-професійну специфіку виховання військовослужбовців нашої країни, можна їх класифікувати за такими групами:

принципи виховання, що обслуговують всі компоненти виховного процесу;

принципи виховання, які стосуються вихователя та методики його виховної діяльності;

принципи виховання, що стосуються діяльності вихованців.

Остаточно можна подати таку класифікацію принципів виховання військовослужбовців.

Принципи виховання, що обслуговують усі компоненти виховного процесу: 

цілеспрямованість;

суспільна спрямованість;

виховання воїнів у процесі воїнського труда і повсякденного життя;

виховання в колективі та через колектив;

суб’єкт-суб’єктний характер виховних взаємин;

наступальність, активність, системність і конкретність виховних заходів;

оптимізація виховного процесу.

Принципи, що стосуються вихователя та методики його виховної  діяльності:

гуманізм і демократизм у поєднанні з високою вимогливістю та повагою до особистості вихованця;

опора на позитивні якості в особистості воїна і військовому колективі;

сполучення комплексного, диференційованого та індивідуального підходів у виховній діяльності;

єдність, погодженість і спадковість виховних впливів, зусиль і дій.

Принципи, що стосуються діяльності вихованців:

свідомість, самодіяльність та активність вихованців.

Принципи виховання, що обслуговують усі компоненти виховного процесу.

Принцип цілеспрямованості, сутність якого полягає у підпорядкованості всієї виховної роботи загальній меті та ідеалам виховання у Збройних силах України, їх усвідомленні і сприйнятті вихователями і вихованцями, нетерпимості стихійності у вихованні, наявності перспективи у виховній роботі. К.Д.Ушинський підкреслював, що якщо ми говоримо про виховання людини, то повинні попередньо скласти собі поняття про людину: погодьтесь, що якщо ми хочемо досягти якоїсь мети вихованням, то повинні перш за все усвідомити цю мету. А.С.Макаренко під цілями виховання розумів програму людської діяльності, причому в поняття характер він вкладав весь зміст особистості, тобто характер зовнішніх проявів і внутрішньої переконаності, і політичне виховання, і знання, геть усю картину людської особи. На думку В.О.Сухомлинського, суспільство має пройнятися духом відповідальності за всебічний розвиток особистості. Тому потрібно “відкрити буквально перед кожним, отже, й перед найпосереднішим, черпати сили з джерела людської гідності, почувати себе не обділеним, а духовно багатим” [8, с. 73].

Метою виховання у нашому суспільстві є формування гармонійно розвиненої і суспільно активної особистості з науковим світоглядом, з високим моральним потенціалом, що бажає і вміє працювати, духовно багатої і фізично досконалої.

Знання мети виховання в навчально-виховній діяльності має надзвичайно важливе значення, тому що вона є стрижневою у військово-педагогічній науці, вихідним пунктом теорії та практики військового виховання. Мета виховання безпосередньо торкається всіх компонентів виховного процесу, визначає зміст всіх його складових і підсистемах. Вона також зумовлює принципи, зміст, організацію, методи, форми та методику виховання військовослужбовців. Інакше кажучи, мета виховання військовослужбовців – це прогнозування цілей через результати виховання.

Цей принцип військове виховання спрямовує на всебічний розвиток особистості воїна. Його необхідність диктується сучасними педагогічними концепціями, які орієнтують виховний процес на потенційні можливості людини та на їх повну реалізацію. Особлива увага приділяється співробітництву учасників цього процесу, гуманізму і демократизму їх взаємовідносин. У першу чергу, такі вимоги висуває гуманістична педагогіка, педагогіка співробітництва, особистісно-орієнтована педагогіка, які ґрунтуються на демократичних принципах спілкування учасників виховного процесу і спрямовані на його демократизацію й гуманізацію.

Основні вимоги цього принципу:

виховання воїнів на державно-патріотичних ідеях, формування з них справжніх патріотів Української держави;

розуміння вимог Воєнної доктрини України, Конституції України до забезпечення обороноздатності нашої держави та інших державних документів до призначення Збройних сил України, організації та проведення бойової і гуманітарної підготовки, виховної роботи у сучасних умовах;

ясне і чітке усвідомлення вихователями цілей і задач виховання військовослужбовців, національно-державної спрямованість всіх виховних заходів;

спрямованість виховного процесу у Збройних силах України на формування і розвиток справжніх патріотів нашої Батьківщини, виховання військовослужбовців на кращих традиціях та ідеалах Українського народу;

надання всьому виховному процесу наукового характеру, наступальності, конкретності, оперативності, гуманності та змістовності;

спрямованість виховної роботи на якісне вирішення завдань, які стоять перед Збройними силами України;

виховання воїнів на загальнолюдських цінностях тощо.

Вимоги цього принципу знаходять своє відбиття в інших принципах виховання, законодавчих актах держави щодо організації виховної роботи у Збройних силах України, програмах гуманітарної підготовки військовослужбовців, планах конкретних виховних заходів.

Принцип суспільної спрямованості, сутність якого полягає у використанні у виховній роботі кращих традицій виховання Українського народу, систематичному ознайомленні військовослужбовців із суспільно-політичними подіями у країні та світі, залученні їх до активної участі в суспільному житті підрозділу, частини, Збройних сил і держави. Слід пам’ятати про те, що будь-яке виховання завжди суспільно детерміновано. К.Д.Ушинський так визначав необхідність суспільної спрямованості виховання: чим повніше і розумніше школа буде організувати і здійснювати свою роботу на основах народності, тим ближче стане вона до життя свого народу і буде краще виконувати своє завдання – виховувати патріотів. Виховання військовослужбовців повинно мати суспільний характер і має відповідати узагальненому взірцю суспільного ідеалу. Кожен народ, – вважав К.Д.Ушинський, – має свій особливий ідеал людини і вимагає формування цього ідеалу в окремих особах, він має відповідати характеру кожного народу, визначатися його громадським життям, розвиватися разом з ним.

Цілі, завдання, зміст і характер виховання військовослужбовців визначаються державою. Наприклад, таким документом щодо організації та проведення виховної роботи з українськими військовослужбовцями є Концепція виховної роботи в Збройних силах та інших військових формуваннях України, яка затверджена Указом Президента України у 1998 році. Практичну реалізацію цих вимог здійснюють командири (начальники) всіх рівнів.

Основні вимоги принципу суспільної спрямованості:

широке ознайомлення воїнів з повсякденним життям і діяльністю українського народу та народів світу;

чітка орієнтація всієї виховної роботи на реалізацію вимог української держави до Збройних силах України;

упровадження у виховний процес кращих традицій, ідеалів і звичаїв українського народу;

неухильне проведення державної політики у всіх виховних заходах, їх тісний взаємозв’язок з життям держави та суспільства, Збройних сил України, конкретних військових підрозділів і частин;

формування у вихованців інтересу до подій у державі, Збройних силах України, їх широке залучення до участі в суспільному житті військових підрозділів, частин, місцевих виборчих органах влади та держави;

провідною ідеєю цього принципу має бути будівництво суверенної та незалежної України тощо.

Принцип виховання воїнів у процесі воїнського труда і повсякденного життя. Праця, у тому числі й воїнська, має стати найголовнішим джерелом задоволення потреб військовослужбовця як фактор гармонійного і всебічного розвитку їх особистості. Формування, розвиток і вдосконалення особистості відбувається у суспільно-корисній змістовній діяльності. У зв’язку з цим характер і особливості військової служби, зміст бойової підготовки мають значні виховні аспекти, створюють надзвичайно сприятливі умови для здійснення виховних заходів, переважна кількість з них позитивно впливає на загартовування та розвиток емоційно-вольової сфери особистості військовослужбовця.

Досвід сучасних воєнних конфліктів свідчить про те, що організація та проведення виховного процесу у збройних силах повинні відбуватися з урахуванням рівня розвитку військової науки та бойової техніки, особливостей функціонування психіки людини в екстремальних умовах, вимог сучасної війни. Під час проведення бойової та гуманітарної підготовки, різноманітних виховних заходів військовослужбовці мають отримати сукупність військово-професійних теоретичних знань про ці обставини, а на польових заняттях – загартувати психіку, навчитись ефективно діяти в конкретних умовах театру бойових дій.

Основні вимоги цього принципу:

сполучення практичної діяльності військовослужбовців з виховними впливами на них, своєчасне і всебічне морально-психологічне забезпечення (МПЗ) життєдіяльності військ;

досягнення розуміння необхідності українській державі Збройних сил і, відповідно, свідомого ставлення військовослужбовців до військової служби, опанування свого військового фаху і виконання конкретного військового завдання;

оптимальна організація бойової діяльності особового складу, процесу опанування військовою майстерністю військовослужбовців і військових колективів (чітке формулювання цілей і завдань всіх видів діяльності кожному військовослужбовцю;

конкретне визначення обсягу, послідовності й строків виконання завдань;

відповідне організаційне і матеріально-технічне забезпечення завдань, що виконуються; постійна допомога, контроль і об’єктивна оцінка діяльності воїнів;

дотримання вимог заходів безпеки, бойових і загальновійськових статутів;

стимулювання сумлінного ставлення воїнів до виконання своїх службових обов’язків і бойових завдань) тощо.

Виконання цих вимог щодо організації та здійснення бойового навчання і повсякденної діяльності особового складу буде забезпечувати їх виховний вплив у всіх сферах життєдіяльності військовослужбовців:

навчально-пізнавальній (заняття у системі бойової підготовки, самостійна робота над набуттям теоретичних знань і вдосконаленням практичних навичок і вмінь);

військово-професійній (виконання обов’язків згідно службових функцій);

суспільній (участь у заходах морально-психологічного забезпечення життєдіяльності військ, діяльності суспільних організацій тощо).

Принцип виховання в колективі та через колектив. Колектив – могутній засіб військового виховання, ведучі риси особистості військовослужбовця формуються тільки в колективі. Про вплив соціального оточення на особистість популярно можна виразити такими відомими приказками: “З ким поведешся, від того і наберешся”, або “Скажи мені, хто твій друг, і я скажу, хто ти”. Виховна сила колективу полягає у тому, що він водночас виконує функції як об’єкта, так і суб’єкта виховання.

Військовий колектив – це місце для самовираження і самоутвердження особистості військовослужбовця. Згуртованість і позитивний морально-психологічний клімат військового підрозділу безпосередньо впливають на виховання військовослужбовців, на якість і результативність бойової та гуманітарної підготовки, на стан бойової та мобілізаційної готовності як окремого військовослужбовця, так і військового підрозділу. Основними характеристиками колективу, який має міцні виховні функції, є здоровий морально-психологічний клімат, згуртованість, творча активність, постійна спрямованість на успіх, висока вимогливість, творча співпраця.

Виховна сила військового колективу полягає, у першу чергу, в тому, що він об’єднує всіх військовослужбовців спільною діяльністю, формує у членів колективу найкращі риси та якості характеру, які необхідні в сучасній війні, розкриває суспільну значущість і необхідність військової служби. Міцне виховне забарвлення має будь-яка спільна діяльність, а військова, враховуючи її екстремальний і колективний характер, удвічі.

Значний виховний вплив на членів військового колективу мають такі його соціально-психологічні прояви, як колективний настрій, громадська думка та колективні традиції.

Для військових колективів актуальним є принцип паралельних дій, основна вимога якого – опосередкований вплив на особистість військовослужбовця, а не безпосередній. На думку А.С.Макаренка, вихованець має знаходитися під паралельним впливом що найменш трьох сил – вихователя, активу і всього колективу. Вміле управління вихователем формуванням психології колективу, створення позитивного морально-психологічного клімату в ньому та його спрямування на ефективне здійснення основних своїх функцій сприяє поступовому його перетворенню в суб’єкта виховання.

В.О.Сухомлинський вважав, що колектив – це “складна духовна спільність людей, що стоять на різних ступенях інтелектуального, ідейного, морального, громадського, трудового, естетичного розвитку” [8, с. 412]. Він особливу увагу звертав на гуманізм взаємин людини і колективу. На його думку, – це діалектична єдність двох взаємопов’язаних і взаємообумовлених сторін, єдність, що постійно розвивається і вдосконалюється. З одного боку, піклування й відповідальність людини за людину і за колектив. “Відповідальність людини за людину для життя колективу – це те ж саме, що цементний розчин для будівництва будинку з цегли: немає розчину – не будується будинок, немає відповідальності людини за людину – немає і колективу” [8, с. 41-42]. З другого боку – пройняття діяльності всього колективу “духом відповідальності і піклування про ровесника, про молодшого товариша, про старого і немічного, про людину, яка потребує повсякденної допомоги” [8, с. 412].

Актуальним є сьогодні ставлення В.О.Сухомлинського щодо збереження гідності в стосунках між людиною і колективом: “Найголовнішим питанням ...є оберігання, розвиток, утвердження почуття особистої людської гідності в людині-учневі. До того часу, поки людина поважає себе, вона з повагою ставиться і до колективу, до інших людей, до громадськості, до суспільства. Якщо ж у людини притупилося почуття власної гідності, якщо їй байдуже, якщо вона в такому стані, що “пропадай усе пропадом”, – тоді перед нами – порушник норм моралі, озлоблена, нещасна істота” [10, с. 1].

Отже, колектив є різновидом малої соціальної групи, у відношенні своїх членів виконує певні функції, у тому числі й виховні. Основними виховними функціями колективу є: світоглядна, адаптаційна, перевиховна, суспільно-господарча, культурна.

Основні вимоги цього принципу:

висування перед військовим колективом чітких перспектив, постановка конкретних змістовних завдань і залучення всіх його членів до їх якісного виконання: перед кожним колективом повинна бути поставлена загальна колективна ціль, – підкреслював А.С.Макаренко, – не перед окремим класом, а обов’язково перед цілою школою;

вміле керування розвитком військового колективу, своєчасне розв’язання проблем, які можуть виникати у процесі його становленні і розвитку: “Виховувати колектив, створювати його внутрішні інтелектуальні, моральні, емоційні сили – гармонійну єдність виховних впливів на особистість – це означає передусім виховувати розум, моральні почуття, естетичні погляди і уподобання кожної особистості – кожної людини” [10, с. 3];

забезпечення гармонії взаємин між особистістю і колективом: “Колектив як виховна сила є тоді, коли є гармонія духовного життя особистості. Це надзвичайно тонка і багатогранна річ – гармонія особистості... Відточування, шліфування граней кожної особистості – це перша й найголовніша турбота про гармонію духовного життя колективу” [10, с. 4];

створення активу серед вихованців;

всіляка підтримка і заохочення, з одного боку, розумної ініціативи колективу та її закріплення у якості традицій, а з другої – “Не слід робити колектив знаряддям дисциплінарного впливу на його членів. Чим менше колектив займається розглядом багатьох конфліктів, тим більшою силою він володіє” [8, с. 626];

тісний взаємозв’язок життя військового колективу з життям Збройних сил та держави;

вміння обережно торкатися і водночас не втручатися в крихку й тендітну сферу стосунків між вихованцями у колективі [8, с. 184] тощо.

Отже, колектив був, є і буде важливим інструментом у реалізації виховних завдань у суспільстві, тому що життя всіх проходить у соціальному середовищі, тобто у колективі. Соціальне оточення мав, має і буде мати рішучий вплив на процес соціалізації особистості вихованця.

Принцип суб’єкт-суб’єктного характеру виховних взаємин. Перетворення вихованців в активних і зацікавлених осіб власного самовдосконалення, стимулювання внутрішньої активності військовослужбовців у формуванні та постійному самовихованні особистості має стати наріжним каменем виховання в Збройних силах України. Тому військовий педагог повинен намагатися постійно творчо розвивати особистості військовослужбовців, формувати з них яскравих індивідуальності. Визнання цього принципу означає наявність у процесі виховання рівноправної особистості – вихованця, який має перетворитись у власного вихователя. Таке виховання грунтується на повазі людської індивідуальності, на визнанні воїна людини бути таким, яким він є, наданні йому можливості творчого самовдосконалення, його включенні в процес самовиховання. Цей принцип спрямований на всебічний розвиток особистості військовослужбовця і грунтується на виховуванні його індивідуальності та неповторності. Особлива увага приділяється не тільки опануванню військовою спеціальністю, а й вихованню воїнів на засадах національних і загальнолюдських цінностей і, відповідно, формуванню у них високих моральних рис, які служать основою життєвих орієнтирів і соціальної поведінки не тільки під час служби в лавах Збройних сил України, а й у майбутньому – у цивільному житті українського суспільства.

Основні вимоги цього принципу:

визнання особистісного підходу у вихованні, що створює надзвичайно сприятливі умови для всебічного розвитку особистості вихованця;

визнання вихованця повноправним учасником виховного процесу та його перетворення в активного учасника власного самовиховання;

цілеспрямоване формування у них мотивації самовдосконалення;

чітке визначення вихованцям цілей, завдань, змісту, прийомів і способів самовиховання;

прищеплення вихованцям навичок і вмінь самовиховання, озброєння їх ефективними технологіями вдосконалення позитивних якостей і нівелювання негативних;

максимальне сприяння розвитку розумових, фізичних і духовних якостей вихованців;

орієнтація на позитивні якості вихованця, сприйняття таким, яким він є, повага його особистості тощо.

Основною метою цього принципу, а також всієї системи виховання у Збройних силах України має бути поступове перетворення військовослужбовців з об’єкта виховання на суб’єкт активного самовиховання.

Принцип наступальності, активності, систематичності та конкретності виховних заходів. Він стосується як змістовного, так і процесуального компонентів процесу виховання військовослужбовців, тобто визначає спрямованість, тональність, зміст, логіку і послідовність виховного процесу в Збройних силах України.

Зміст виховання військовослужбовців у програмах гуманітарної підготовки, планах виховної роботи піддається певній систематизації за роками, періодами навчання і по кожному окремому виховному заходу, виходячи із специфіки видів і родів військ. Головне тут полягає в тому, щоб хід виховання забезпечував воїнам опанування певного необхідного обсягу духовних знань, формування практичних навичок і вмінь високодуховної поведінки. Отже, тут діє не тільки принцип систематичності, а й послідовності виховання. Порушення правил систематичності та послідовності у вихованні спричиняє набуття воїнами уривчастих знань, навичок і вмінь вихованої поведінки.

Таким чином, наступальність, активність, систематичність і послідовність у військовому вихованні вимагають дотримання таких правил:

вивчення та врахування інтересів і потреб вихованців, їх об’єктивний аналіз і своєчасне задоволення;

широке застосування логіки виховного процесу і структурування змісту виховання;

послідовний і внутрішньо узгоджений розподіл виховних заходів за періодами і роками служби військовослужбовців з урахуванням соціально-політичної та воєнної обстановки у світи, державі та Збройних силах України, особливостей і специфіки підготовки призовників і військовослужбовців;

цілеспрямоване планування виховних заходів з урахуванням актуальних потреб військовослужбовців, змін у суспільно-політичному і економічному житті України та інших країн;

максимальне врахування специфіки діяльності військового підрозділу і частини, оперативне реагування на нагальні потреби їх бойової та гуманітарної підготовки, підтримання бойової та мобілізаційної готовності;

чітке виділення головного, актуального у виховному матеріалі, намагання його систематизувати, узагальнити та усвідомити вихованцями;

уміле урахування особливостей майбутньої цивільної діяльності військовослужбовців для їх самовдосконалення;

широке впровадження у навчально-виховний процес сучасних технологій виховання;

систематичне управління самовихованням вихованців тощо.

Принцип оптимізації виховного процесу. Автором цього принципу є видатний російський педагог Ю.К.Бабанський. Проблеми оптимізації виховання військовослужбовців обґрунтовував російський військовий педагог В.М.Городов.

Сутність оптимізації виховання полягає у навмисному виборі змісту, методів, форм і прийомів виховного впливу, які забезпечують найкращий виховний аспект. Ключовими положеннями у даному визначенні є “навмисний вибір змісту, методів, форм і прийомів виховного впливу” і “найкращий виховний ефект”. Але оптимізація передбачає підвищення ефективності виховного процесу у військовому підрозділі та частині не будь-якими засобами, формами та прийомами, а найбільш доцільним, найбільш відповідним конкретній ситуації комплексом навчально-виховних засобів, форм і прийомів. Військовий педагог, спираючись на власну обґрунтовану методику роботи, витрачає мало часу на вирішення виховних завдань, але одержує високий позитивний кінцевий результат. Отримання високого позитивного результату протиставляється отриманню будь-якого результату: негативного або незначного.

Основними критеріями оптимальності процесу виховання військовослужбовців є:

відповідність способів виховного впливу закономірностям процесу виховання;

відповідність функціонування процесу виховання військовослужбовців, його змісту, методів, форм і засобів педагогічного впливу цілям формування особистості українського військовослужбовця.

Основні вимоги цього принципу:

конкретизація цілей і завдань виховання з урахуванням ідеалів, традицій виховання, ціннісних орієнтацій Українського народу, індивідуально-психічних особливостей вихованців;

комплексний підхід до визначення змісту військового виховання;

чітке визначення варіанту змісту виховання шляхом виділення головного, загальнолюдських, національних і військових цінностей;

добір таких методів, засобів та організаційних форм, які дозволяють найбільш успішно вирішувати поставлені завдання за визначений час;

диференційований та індивідуальний підхід до вихованців у виховному процесі;

створення умов для ефективного вирішення поставлених виховних та інших задач за визначений час;

раціональне сполучення керування виховною діяльністю вихователів і управління самовдосконаленням воїнів, оперативне регулювання і коригування перебігу виховного процесу;

аналіз отриманих результатів виховання і витрат часу за критеріями оптимальності (максимально можливі в даній ситуації результати і відповідність витраченого часу діючим нормам) тощо.

Принципи, що стосуються вихователів та методики їх виховної діяльності.

Принцип гуманізму і демократизму в поєднанні з високою вимогливістю та повагою до особистості вихованця. Його сутність грунтується на взаєморозумінні й гуманізмі спільної діяльності вихователів і вихованців, на єдності їхніх інтересів і прагнень, метою якої є їх плідний і творчий союз, всебічний і гармонійний розвиток особистості вихованця та полягає у єдності вимог вихователів до вихованців, гуманне ставлення до воїнів, повага їхньої думки. 

В.О.Сухомлинський зазначав, що виховання – це перш за все людиноведення. Всю його багатогранну творчу спадщину пронизують ідеї справжнього гуманізму, він звертав увагу на піклування людини про людину, відповідальність людини за людину, відповідальність людини перед суспільством. На його думку, гуманізація обумовлена моральними нормами та цінностями становлення людини в суспільстві – доброзичливим ставленням до людей, колективу, живих істот, суспільства, взаємодопомогою, співучастю, співпрацею, гармонією колективного, культурою людських стосунків і культурою розуміння ролі своєї особистості в цих стосунках. Гуманність – це справедливість, доброзичливість і чуйність, поєднання поваги й довіри до вихованця з розумною й тактовною вимогою. Гуманність він убачав у піклуванні про духовне збагачення вихованця, в допомозі йому самореалізуватися у взаєминах з природою і навколишнім середовищем. У статті “Людина – найвища цінність” він закликав педагогів, щоб кожна грань їхньої педагогічної діяльності відкривалася “на тлі головного – поваги людської гідності, піднесення Людини” [8, с. 3].

Він не тільки теоретично обґрунтував необхідність гуманізації освіти і виховання, але і створював умови для вихованців для творення добра іншим людям. На думку В.О.Сухомлинського, найпрекраснішою і найщасливішою є та людина, яка присвятила своє життя піклуванню про щастя інших, яка дбає про інших без розрахунку на похвалу чи винагороду, для якої творення добра стало звичкою, нормою поведінки. Стосовно до себе він підкреслював: “Що найголовнішого було у моєму житті? Без вагань відповідаю: “Любов до дітей” [9, с. 7].

Інші основні аспекти гуманізації навчання і виховання у спадщині В.О.Сухомлинського:

гуманізм взаємин у колективі, між вихователем і вихованцем, між старшими і дітьми, який тримається на їх духовній спільності;

утвердження людини найвищою соціальною цінністю;

намагання задовольнити різноманітні потреби людини;

виховання у дітей моральної культури, загальнолюдських норм поведінки;

уміння педагога дорожити дитячою довірою, оберігати беззахисність дитини, бути для неї прикладом добра й справедливості;

милосердя тощо.

Науковий термін “гуманізація” (у перекладі з латинської мови humanus – людяний) означає олюднення техніки, праці, побуту тощо. У словнику іншомовних слів термін ”гуманізація” трактується так: “Ставлення до людини, як до найвищої цінності, захист права особистості на свободу, щастя, всебічний розвиток і прояв своїх здібностей” [5, с. 187].

На початку 80-х років ХХ ст. принцип гуманізму розглядався як основний аспект у створенні змішаних людино-машинних систем, як допоміжна ланка педагогічної психології в умовах технізації навчального процесу. Розвиток терміну продовжувався і набирав певних рис відповідно до розвитку педагогічної науки. Наприкінці 80-х років науковий термін ”гуманність” подавався як принцип світогляду, в основі якого лежить переконання у безмежних можливостях особистості, її здатності до вдосконалення, до вимог особистої волі та захисту громадянських прав.

На початку 90-х років ХХ ст. поняття ”гуманність” розумілось як повага до людей, до їх гідності, піклування про їх добробут.

В умовах відродження і розбудови національної системи освіти Державна національна програма “Освіта” (“Україна ХХІ ст.) передбачає гуманізацію та гуманітаризацію освіти як важливий принцип реалізації цієї програми [4, с. 9]. Гуманізація військово-професійної освіти полягає в утвердженні особистості військовослужбовця як найвищої соціальної цінності, у найповнішому розкритті її здібностей і задоволенні різноманітних потреб, забезпеченні пріоритетності загальнолюдських цінностей, гармонії стосунків воїна і навколишнього середовища на основі набуття широкого кола різноманітних гуманітарних знань. Вся виховна робота у Збройних силах України має підпорядкуватися завданням формування і постійного самовдосконалення громадянина незалежної України.

Демократизм у вихованні визначається тими змінами, що відбуваються як у суспільному житті України, різновидом якої є військова служба, так і в педагогічній науці.

Наша система виховання сформувалась під впливом загальної радянської школи, яка мала, в основному, авторитарний характер. Тому військова педагогіка стала ”безсолдатною” наукою, де все було правильно і обґрунтовано, окрім почуттів і переживань солдата – вихованця, який є рівноправним учасником процесу виховання, і, врешті-решт, цей процес повинен функціонувати не для вихователів, а навпаки – для вихованців.

Демократизація суспільного життя детермінує демократизацію служби у Збройних силах України, яка, у свою чергу, справляє безпосередній позитивний вплив на зміст і процедуру військово-педагогічного процесу. Демократизація навчально-виховного процесу передбачає оновлення змісту військової освіти, перебудову процесуальної сторони навчально-пізнавальної діяльності військовослужбовців, характеру військової служби. Демократизація процесу виховання означає:

1) поворот до військовослужбовця, тобто до вихованця;

2) подолання формалізму і бюрократизму у виховному процесі;

3) співробітництво вихователів і вихованців, де останній є повноправним його учасником і творцем власного самовдосконалення;

4) колективний аналіз результатів самовиховання вихованців і добір найбільш оптимальних умов його вдосконалення.

В основі демократизації процесу виховання у Збройних силах України мають бути основні положення педагогіки співробітництва, гуманістичної педагогіки, особистісно-орієнтованого виховання, коли об’єкт виховання перетворюється в його суб’єкт. Практика роботи сучасних педагогів-новаторів Ш.О.Амонашвілі, І.П.Волкова, В.Ф.Шаталова та інших, а також результати наукових досліджень доводять, що демократизація процесу освіти та виховання сприяє розвитку у вихованців бажання вчитися і займати самовихованням; формуванню і розвитку позитивно спрямованої мотивації службової діяльності; формуванню відповідального ставлення як до процесу, так і до результатів власної діяльності; розвитку творчих здібностей; зміцнює союз між вихователями і вихованцями; формує всебічно гармонійно розвинуті особистості, які знають, чого бажають у житті, та намагаються повноцінно реалізуватися у суспільному житті.

Отже, демократизація виховного процесу повинна ґрунтуватися на спільній взаємопов’язаній діяльності вихователів та вихованців, яка базується на демократичних принципах спілкування. Власне, стиль спілкування військових педагогів у першу чергу визначає спрямованість навчально-виховного процесу.

Дуже вдало про суть поваги до особистості вихованця висловився А.С.Макаренко: якомога більше вимог до людини, але разом з тим, якомога більше поваги до неї. Повага до особистості вихованця і висока вимогливість до неї передбачають опору на позитивне в душі вихованця, віру в його можливості та творчий потенціал, турботу про його розвиток. Повага і вимогливість тісно взаємопов’язані. Повага проявляється в доброзичливості до воїна, у чуйності та увазі до його потреб і проблем, у турботі та допомозі, довірі і тактовності. Але в той же час, враховуючи специфіку та особливості діяльності військовослужбовця, до нього мають бути висунуті чіткі та безкомпромісні вимоги щодо виконання службових обов’язків, правил поведінки.

Основні вимоги цього принципу:

виховання у військовослужбовців людяності і доброти, формування норм і правил воїнського етикету;

виховання у них свідомого ставлення до військової служби взагалі та до вимог військової дисципліни зокрема;

виховання на кращих традиціях Українського народу і воїнського етикету;

дотримання правил загальнолюдського спілкування і впровадження у життєдіяльність військових підрозділів кращих звичаїв і правил народу України й воїнського етикету;

ставлення до людського життя і особистої гідності вихованця як до найвищої цінності тощо.

Принцип опори на позитивні якості у військовому колективі та особистості воїна. Він вимагає зосередження основної уваги вихователів на позитивних якостях вихованця, їх зміцненні і розвитку з метою творчого вдосконалення позитивних якостей і нівелюванні негативних. Для цього у вихованців слід формувати віру у власні сили та здібності, розвивати активність, ініціативу і самостійність. Головними прийомами та способами у такому вихованні є не примус і погрози, а переконання, приклад, які спираються на позитивну мотивацію військової діяльності та досягнення успіхів у майбутньому. Таким самим чином слід працювати і з військовим колективом, який окрім самовдосконалення має міцний виховний вплив на своїх членів.

Принцип сполучення комплексного, диференційованого та індивідуального підходу у виховній діяльності. Смисл цього принципу полягає у тому, що військовий педагог, виходячи з колективного характеру діяльності військовослужбовців і враховуючи індивідуально-психічні їх особливості, може і повинен застосовувати різноманітні методи та форми виховних впливів як під час здійснення планових виховних заходів, так і непланованих. Дитина формує себе зсередини, – зазначав С.Френе, – і цей процес суворо індивідуальний.

Впроваджуючи вимоги цього принципу в процес виховання, військовий педагог повинен мати на увазі труднощі, з якими він буде зустрічатись у своїй діяльності.

1. Процесуальний бік виховання передбачає переважно колективну форму виховних заходів, яка не завжди враховує індивідуально-психічні нахили, здібності, зацікавлення і потреби вихованців.

2. У військовому підрозділі відбувають службу воїни з різним рівнем освіти, інтелектуальних і фізичних здібностей, різною мотивацією до цієї служби. Досвід свідчить, що в останні роки спостерігається зниження рівня освіти у призовників, послаблення стану здоров’я. У той самий час збільшується кількість призовників, які мають негативне ставлення до військової служби, досвід вживання алкогольних напоїв, наркотиків, приводи до міліції тощо, що, м’яко кажучи, не сприяє їх позитивному ставленню як до навчально-пізнавальної діяльності, так і виховних заходів.

3. Воїни мають різний життєвий досвід і, відповідно, різні мотивації до військової служби, майбутньої цивільної діяльності.

4. Військова діяльність – це колективна форма людської діяльності, де вище ціниться не індивідуальна військова майстерність, а колективна. Цього вимагає характер сучасної війни та використовуваної на ній бойової техніки і зброї. Тому командири повинні намагатися згуртовувати військові підрозділі, формувати в них позитивний морально-психологічний клімат, перетворювати їх у справжніх суб’єктів виховання власних членів.

5. Військово-професійна діяльність – це такий вид діяльності, який вимагає великих інтелектуальних, емоційно-вольових, фізичних зусиль військовослужбовців. Сучасні воєнні конфлікти свідчать про їх велике морально-психологічне навантаження. Тому військові педагоги повинні добре знати духовні можливості кожного воїна, рівень розвитку всіх сфер особистості. Це їм допомагає правильно визначити стратегію виховної діяльності, причини успіхів і невдач вихованців, вибирати оптимальні прийоми та способи впливу на них.

Отже, знання військовими педагогами суперечностей цього принципу сприяє об’єктивному їх розв’язанню. Класичні приклади умілого використання цієї методики – це молодіжний колектив у А.С.Макаренка, учнівський колектив В.О.Сухомлинського і різні варіанти педагогіки співробітництва сучасних педагогів-новаторів.

Основні положення цього принципу:

організація колективної діяльності з урахуванням особливостей психології військового колективу і психіки вихованця відповідно до вимог психолого-педагогічної науки, військових статутів та інструкцій, особливостей і психологічного змісту сучасної війни;

диференціація змістовного компоненту виховного процесу, виходячи як з колективних, так і індивідуальних потреб вихованців;

всебічне вивчення і знання індивідуально-психічних особливостей вихованців та їх урахування під час організації та проведення як колективної, так і індивідуальної виховної роботи;

оптимальне сполучення колективних та індивідуальних форм і методів виховної роботи у військовому підрозділі;

широке залучення воїнів до самовиховання та їх озброєння його дієвою технологією і методикою;

надання переваги таким методам виховання, які спираються на педагогіку співробітництва, особистісно-орієнтовану педагогіку;

знання різноманітних проявів соціально-психологічних явищ у військовому колективі під час здійснення навчально-виховного процесу і уміле керування ними у виховних цілях;

педагогічний аналіз результатів виховання з наступним коригуванням тощо.

Принцип єдності, погодженості та спадковості виховних впливів, зусиль і дій. Єдність виховної діяльності досягається загальним цілеспрямованим підходом усіх категорій вихователів до вирішення виховних задач. Здійснення виховного впливу з єдиних підходів на цілі та задачі виховання, єдиних принципів і методів педагогічного впливу, єдиних вимог і критеріїв оцінки положення справ у підрозділі – у цьому полягає смисл єдності у вихованні військовослужбовців. Все це, безумовно, не обмежує творчу ініціативу вихователів у виборі оптимальних заходів, прийомів і способів виховного впливу, їх неповторності та унікальності.

Як свідчить досвід, зусилля вихователів не будуть мати ефективність, коли вони не скоординовані. Тому їх треба узгодити як за змістом, так і за часом, місцем, методами і формами виховних впливів з урахуванням індивідуально-психічних особливостей вихованців, їх попереднього життєвого досвіду, мотивації до військової служби, специфіки діяльності конкретного військового підрозділу.

І.Кант щодо спадковості виховання казав, що виховання є мистецтвом, використання якого повинно вдосконалюватися протягом багатьох поколінь, і тому кожне покоління, озброєне знаннями попереднього, може краще здійснювати виховання, яке пропорційно й доцільно розвиває природні здібності людини і таким шляхом веде весь рід людський до його призначення.

Принципи, що стосуються діяльності вихованців.

Принцип свідомості, самодіяльності та активності вихованців. Не даремно народна мудрість наголошує, що “Хто думає, той і розум має”. К.Д.Ушинський вважав, що виховання не лише мусить розвивати розум людини та дати їй певний обсяг відомостей, а й має запалити у неї жадобу серйозної праці, без якої життя її не може бути ні достойним, ані щасливим, а С.Френе підкреслював, що у кожній дитині закладено більше істин, ніж у всіх педагогічних підручниках, а функція педагога полягає в тому, щоб допомогти дитині виявити в собі та розвинути те, що їх органічно властиве.

Процес виховання – це двоєдиний процес, в основі якого лежить взаємодія вихователя і вихованця. Однією з умов досягнення успіху у виховній діяльності є перетворення військовослужбовців на активні постаті – в суб’єктів власного виховання. В основі цієї активності лежить змістовна свідома мотивація, яка спрямована на активну участь у воїнській діяльності. Вона виражається у тому, що воїни усвідомлюють цілі виховання, планують і організовують свою діяльність, уміють контролювати власні навчально-пізнавальні дії, виявляють інтерес до військово-професійних знань, ставлять завдання та уміють їх розв’язувати.

Аналіз досвіду сучасних педагогів-новаторів показує, що найбільш ефективним напрямком підвищення якості будь-якого виховання є створення таких психолого-педагогічних умов, в яких вихованець спроможний зайняти активну особистісну позицію та найбільш повною мірою розкритися не тільки як об’єкт виховання, а й як суб’єкт. Активне життя дитячої думки В.О.Сухомлинський вважав найголовнішою передумовою свідомого ставлення до виховання, міцних і глибоких знань, і делікатних інтелектуальних взаємовідносин у колективі. Бути суб’єктом виховання означає його перетворення із пасивної особи в активну, тобто архітектора власного творчого самовдосконалення.

Окрім цієї фундаментальної причини введення цього принципу існують і інші. Наприклад, зміст військової служби і труднощі, які виникають під час її проходження громадянами України; падіння престижу військової служби у суспільстві та, відповідно, небажання певної частини молоді служити у лавах Збройних сил України; падіння мотивації військової служби, яка є важливою складовою частиною будь-якої суспільної діяльності; гуманізація та демократизація військової служби.

Невміння врахувати наслідки недотримання цього принципу під час організації та проведення бойової і гуманітарної підготовки, виховних заходів пояснює незацікавленість особового складу у ряді випадків у результатах власної навчальної діяльності та постійного самовдосконалення. У зв’язку з цим глибоке опрацювання технології формування навчально-виховної мотивації у вихованців становить важливе завдання теорії військового виховання, військової дидактики та педагогічної психології.

Безперечно, мудро роблять ті військові педагоги, які мотивацію пізнання використовують для формування професійної мотивації та військово-професійної спрямованості особистості майбутнього спеціаліста. Тому у виховному процесі повинні чітко окреслюватися контури і характер майбутньої військово-професійної діяльності.

Для ефективної реалізації цього принципу можна сформулювати такі правила:

формування широкого кругозору щодо різноманітних проблем суспільного життя народу України та Збройних сил України;

створення у військовослужбовців позитивного уявлення про службу в лавах Збройних сил України;

формування розуміння військовослужбовцями смислу військової служби;

вироблення мотивації військової служби;

формування всебічного інтересу до військової служби в лавах Збройних сил України, до конкретного військового фаху;

зацікавлення воїнів у результатах своєї військової праці й показ цих результатів для досягнення успіху у власній військово-професійній діяльності та військового підрозділу;

перетворення воїнів у зацікавлених та активно діючих осіб життєдіяльності військового підрозділу і співучасників їх успіхів у бойовій та гуманітарній підготовці, підтриманні постійної бойової та мобілізаційної готовності;

визначення конкретних цілей і завдань виховного процесу, кожного виховного заходу;

надання особистісного смислу і конкретного змісту діяльності воїнів;

спонукання вихованців до правильної самооцінки власних дій, вчинків, виховання у них звичок самоаналізу і самоконтролю та потреби самовдосконалення тощо.

Принципи сучасної теорії військового виховання створюють систему, цілісну єдність, що виявляється в їх тісному взаємозв’язку, взаємозалежності та різноманітності їх взаємин. Тому військовому педагогу необхідно орієнтуватись у своїй діяльності не на окремі принципи виховання, а на їх систему, яка забезпечує оптимізацію як процесуального, так і змістовного компонента виховання військовослужбовців. Творче їх використання, виходячи з конкретних умов навчально-пізнавальної діяльності вихованців, забезпечує ефективність усього виховного процесу, постійну бойову і мобілізаційну готовність військових підрозділів і частин.

          ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ  РОБОТИ: «Принципи виховання військовослужбовців».

  1.  опрацювати Тему 8-9 «Військова психологія» В.Ягупова, стор. 200-256;
  2.  опрацювати Розділ ІУ «Військова психологія і педагогіка» М.Варія, стор. 268-302;
  3.  опрацювати Главу 20 «Военной психологии» під ред. В.Шеляга, стор. 270-285;
  4.  опрацювати Главу 3 «Военной психологии и педагогики» під ред. П.Корчемного, стор. 49-66;

Розробив________________________________________________________

(посада, в/звання, науковий ступінь, вчене звання, підпис, ініціали та прізвище)

"____"______________20_____ року.



 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

84594. Збудливість. Критичний рівень деполяризації поріг деполяризації клітинної мембрани 43.2 KB
  Критичний рівень деполяризації поріг деполяризації клітинної мембрани. Пороговий потенціал ΔV – різниця між ПС та критичним рівнем деполяризації мембрани Екр. Критичний рівень деполяризації – той рівень мембранного потенціалу при зменшені до якого ПС на мембрані виникає ПД. Тобто чим менший поріг деполяризації тим вища збудливість клітини та навпаки.
84595. Зміни збудливості клітини при розвитку одиничного потенціалу дії 46.03 KB
  При розвитку на мембрані місцевого збудження та ПД збудливість клітини змінюється порізному: при розвитку місцевого збудження збудливість збільшується так як ΔV зменшується; при розвитку ПД мають місце закономірні зміни збудливості: поки деполяризація повільно прямує до Екр збудливість збільшується вище вихідного рівня вище 100 – фаза супернормальної збудливості; к тільки деполяризація доходить до Екр й починається розвиток піку ПД збудливість клітини падає до нуля та починається фаза абсолютної рефрактерності – повної...
84596. Значення параметрів електричних стимулів для виникнення збудження 43.28 KB
  Під анодом виникає гіперполяризація а під катодом – деполяризація мембрани внаслідок складання зовнішнього та власного електричного поля. Коли під катодом відбувається деполяризація мембрани й досягає 5075 від величини порогового потенціалу в мембрані відкриваються потенціалчутливі натрієві канали через них в клітину входять іони N збільшення ступеню деполяризації під катодом. Деполяризація під катодом що пов’язана з відкриттям натрієвих каналів та з входом іонів N в клітину має назву локальної відповіді ЛВ. Таким чином при дії на...
84597. Механізми проведення збудження по нервових волокнам 46.51 KB
  Швидкість збільшення сили – відповідає швидкості піку ПД майже відповідає швидкості збільшення сили при дії прямокутних імпульсів електричного струму – набагато вища порогу. Отже на збуджену ділянку мембрани нервового волокна діє катодний електричний струм сила час дії та швидкість збільшення сили якого вищі порогу – цей струм викличе деполяризацію мембрани до Екр викличе ПД на мембрані незбудженої ділянки. Ці струми в ділянці незбуджених перехватів мають вихідний напрямок; їх сила амплітуда ПД тривалість тривалість ПД швидкість...
84598. Закони проведення збудження по нервовим та м’язовим волокнам 49.29 KB
  Закон фізіологічної неперервності чи фізіологічної цілісності волокна – для здійснення проведення необхідним є нормальний функціональний стан мембрани волокна. Якщо його пошкодити обробивши наприклад місцевим анастетиком типу новокаїну проведення припиниться незважаючи на те що морфологічно волокна не пошкоджені місцеві анастетики інактивують натрієві канали мембрани зміщення Екр збільшення порогу деполяризації зменшення швидкості проведення збудження з подальшим припиненням цього проведення. Закон двостороннього проведення – в...
84599. Механізми проведення збудження через нервово-м’язовий синапс. Медіатор, мембранні циторецептори та блокатори нервово-м’язових синапсів 45.06 KB
  Нервовом’язовий синапс утворений нервовим закінченням аксона мотонейронів та кінцевою пластинкою – частина мембрани м’язового волокна яка контактує з нервовим закінченням. Механізм передачі збудження через нервовом’язовий синапс полягає в тому що ПД іде по мембрані нервового волокна поширюється по пресинаптичній мембрані при цьому відкриваються кальцієві канали пресинаптичної мембрани вхід іонів Са всередину нервового закінчення взаємодія з везикулами міхурці в яких є медіатор ацетилхолін рух везикул до пресинаптичної мембрани...
84600. Спряження збудження та скорочення. Механізми м’язового скорочення 45.74 KB
  Механізми м’язового скорочення. Термін спряження збудження із скороченням означає взаєзв’язок збудження в скелетних м’язах виникнення та поширення ПД по мембрані волокна та його скорочення тобто актоміозинової взаємодії. При русі ПД по мембрані Ттрубочок в мембрані цистерн СПР відкриваються кальцієві канали іони Са2 по градієнту концентрації виходять з цистерн СПР у саркоплазму підвищення концентрації іонів Са2 в саркоплазмі міоцита з 10–8 до 10–5 ммоль л дифузія іонів Са2 до протофібрил взаємодія з регуляторним білком тропоніном...
84601. Види м’язових скорочень: одинокі та тетанічні; ізотонічні та ізометричні 44.03 KB
  В залежності від режимів навантаження виділяють наступні види м’язового скорочення. Ізометричного скорочення – скорочення при незмінній довжинні м’яза. В експерименті таке скорочення можна отримати якщо ізольований м’яз закріпити з двох сторін та стимулювати електричним струмом. В умовах цілісного організму ізометричне скорочення буває коли людина намагається але не може підняти вантаж.
84602. Біологічна регуляція, її види і значення. Контур біологічної регуляції. Роль зворотнього зв’язку в регуляції 46.87 KB
  Роль зворотнього зв’язку в регуляції. Перелічені вище елементи контура біологічної регуляції зв’язуються між собою каналами зв’язку якими в контурі передається інформація: канал прямого зв’язку – по ньому передається керуючий сигнал від КП до ВП підтримка заданого рівня або зміна РП; канал зворотнього зв’язку – по ньому передається інформація з СП1 в КП: про поточну величину РП; про ефективність керуючих сигналів що вироблені КП і спрямовані на усунення відхилення РП від заданого рівня або на його зміну в потрібному напрямку. КП...