18271

Специфіка військового навчання

Конспект урока

Педагогика и дидактика

Заняття №5: €œСпецифіка військового навчання Мета заняття: Розкрити основні концепції навчання їх використання у процесі військового навчання. 22. Проан

Украинкский

2013-07-07

272.5 KB

12 чел.

11

PAGE  13

Заняття №5: “ Специфіка військового навчання "

 

Мета заняття:

1.1. Розкрити основні концепції навчання, їх використання у процесі військового навчання.

22. Проаналізувати особливості й складові військово-педагогічних систем збройних сил країн НАТО .

3.3. Формувати у курсантів риси, необхідні військовому керівнику  для професійної діяльності.

4.4. Формувати світогляд курсантів, спираючись на національні історичні та військово-патріотичні традиції, загальнолюдські цінності.

5. 5. Сприяти розвитку у курсантів почуття свідомої військової дисципліни, відповідальності і цілеспрямованості.

РОЗПОДІЛ ЧАСУ

з/п

СТРУКТУРА ЗАНЯТТЯ

Час

(хв.)

1.

Вступна частина

до 10

2.

Основна частина

160

Заслуховування доповіді

10

Обговорення (відпрацювання) першого питання: «Основні концепції навчання, їх використання у процесі військового навчання».

50

Обговорення (відпрацювання) другого питання: «Зміст навчання військовослужбовців»

50

Обговорення (відпрацювання) третього питання: «Особливості й складові військово-педагогічних систем збройних сил країн НАТО »

50

3.

Заключна частина

10

ІНФОРМАЦІЙНО-МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

                    

                    

1. Литвиновський Є.Ю., Попович О.І., Савінцев В.І., Стасюк В.В. Морально-психологічне забезпечення підготовки та ведення бойових дій: Навчально-методичний посібник, видання ІІ, доповнене, у двох частинах: частина І. – К.: ВГІ НАОУ, 2002. – 207 с.

2. Стратієнко О.Ф., Ротань М.П. Морально-психологічне забезпечення бойової підготовки та служби військ: навчально-методичний посібник. – К.: КВГІ, 1998.

3. Войсковой вестник. Сборник учебно-методических материалов. Приложение к военно-публицис-тическому и литературно-художественному журналу “На боевом посту”. – М., 2005.

4. «Военная психология и педагогика», под редакцией П.А. Корчемного, 1998 р.

5. www.soldiering.ru

6. www.lisv_lp.gov.ua сайт кафедри МПЗ діяльності військ

7. http://psychology.net.ru

8. http://www.elective.ru/predmets/voenpsy.htm

9. http://www.milpsy.effcon.ru/literatura.html

10. http://armyrus.ru

МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Мультимедійний проектор, ноутбук.

ВСТУПНА ЧАСТИНА:

Прийняти рапорт чергового навчальної групи, перевірити наявність курсантів на занятті, їх зовнішній вигляд, готовність до занять.

Оголосити тему заняття, її актуальність та зв'язок з іншими темами, мету та навчальні питання, які будуть розглянуті. Особливу увагу на занятті необхідно звернути на те, що існує об'єктивна потреба в оволодінні всім офіцерським складом загальними поняттями про психологію спілкування у військовому колективі, а також розкрити сутність, функції та структура спілкування, показати шляхи оптимізація спілкування у військовому середовищі із метою якісного використання цих знань в подальшій діяльності військового керівника.

Спільне життя й діяльність людей передбачає регулювання та спрямування їхніх взаємодій. Універсальним засобом такого регулювання виступає спілкування. Через це воно є одним із центральних проблем у психологічній науці. Соціальна функція спілкування полягає в тому, що воно є засобом передавання суспільного досвіду, а його зміст спрямований на інтеграцію людей та координацію їхніх дій, вироблення спільних норм і правил поведінки та діяльності, передання наступному поколінню соціального досвіду, налагодження контактів з іншими людьми, обмін думками та почуттями тощо.

ОСНОВНА ЧАСТИНА:

  1.  Сутність сучасної концепції навчання військовослужбовців, її зміст

Розглянуті та ряд інших закономірностей (наприклад, проблемно-діяльнісний та прикладний характер військового навчання, взаємозалежність навчально-пізнавальної діяльності воїна й рівня розвитку його мотивації військової служби, взаємозалежність і взаємообумовленість усіх компонентів військового навчання тощо) служать основою для опрацювання системи стратегічних ідей, які становлять суть сучасної педагогічної концепції навчання військовослужбовців. 

Основні ідеї цієї концепції:

  •  націленість навчання військовослужбовця на формування його всебічної гармонійно розвинутої особистості-індивідуальності, яка збагачена загальнолюдськими цінностями і мораллю та готова захищати незалежність, територіальну цілісність, недоторканність і самостійність України;
  •  єдність організації навчально-пізнавальної, службової, позаслужбової та творчої діяльності військовослужбовця як умова формування провідних рис особистості;
  •  комплексність навчання, виховання, розвитку та психологічної підготовки, яка вимагає розглядати навчання військовослужбовців як специфічний спосіб виховання і надавати йому розвиваючого та виховного характеру;
  •  оптимізація змісту, методів і форм навчання;
  •  гуманізація, демократизація та гуманітаризація військово-дидактичного процесу;
  •  впровадження у практику навчання військовослужбовців ідей і технології педагогіки співробітництва;
  •  морально-психологічне забезпечення логіки побудови навчально-виховного процесу, організації та здійснення бойової та гуманітарної підготовки;
  •  діагностичне задавання цілей навчання та ін.

Зміст основних методів навчання військовослужбовців та їх класифікація

Поняття „метод навчання органічно включає в себе:

1. Навчальну роботу науково-педагогічного працівника (викладання).

2. Навчально-пізнавальну діяльність об’єктів навчання (учіння).

3. Специфіку їх роботи по досягненню цілей навчання.

Таким чином, науковий термін „метод навчання означає спосіб спільної діяльності суб’єктів і об’єктів навчання, що спрямована на оволодіння знаннями, навичками та уміннями, різнобічний розвиток розумових і фізичних здібностей військовослужбовців, формування у них якостей, необхідних для виконання службових обов’язків.

Широко розповсюдженим у військовій дидактиці є також поняття „прийом навчання. Прийом навчання – це окремий крок для реалізації навчальної мети, складова частина методу.

Взагалі, можна сказати, що кожний метод навчання складається з безлічі дидактичних прийомів, органічно сполучених між собою. В окремих методичних ситуаціях прийом може виступати як метод навчання і навпаки, метод може бути прийомом, тому що вони діалектично взаємопов’язані. Наприклад, бесіда є самостійним методом навчання. Але коли вона епізодично використовується військовим педагогом під час практичних занять для привертання уваги об’єктів навчання, уточнення порядку виконання певних практичних дій, то виступає як прийом навчання, що входить до методу практичних дій. Метод і прийом можуть мінятися місцями. Наприклад, показ науково-педагогічним працівником прийомів і дій з підготовки та прийняття рішення на бій у процесі їх розучування виступає як прийом на даному занятті (методом навчання тут є вправи), а показ військовослужбовцям бойових властивостей нової військової техніки та зброї під час ознайомлення їх з озброєнням  виступає у якості методу навчання. Свою назву той чи інший метод навчання отримує по провідному дидактичному прийому, який використовується на даному занятті.

У цьому навчально-методичному посібнику ми акумулювали сучасні інноваційні форми та методи навчання, які застосовуються при організації навчання військовослужбовців різних категорій.

У військовій педагогіці практично використовується наступний варіант класифікації, який враховує специфіку навчального процесу у збройних силах (рис. 1):

  •  метод усного викладення навчального матеріалу;
  •  метод обговорення матеріалу, що вивчається;
  •  метод показу (демонстрація);
  •  метод вправи;
  •  метод практичних робіт;
  •  метод самостійної роботи.

Рис. 1. Класифікація методів навчання військовослужбовців

1. Усне викладання навчального матеріалу поділяється на: словесно-інформаційне; словесно-евристичне; словесно-проблемне; словесно-дослідницьке. Воно включає різні види розповідей, пояснення, оповідання, лекції.

2. Обговорення матеріалу, який вивчається, поділяється на: словесно-інформаційне; словесно-евристичне; словесно-проблемне; словесно-дослідницьке. Включає: бесіду, семінарське заняття, дискусію, мозкову атаку, інтелектуальну розминку, аналіз конкретної ситуації тощо.

3. Показ поділяється на: наочно-інформаційний; наочно-практичний; наочно-евристичний; наочно-проблемний; наочно-дослідницький. Включає: демонстрацію; ілюстрацію; спостереження у формі особистого показу підлеглим тих або інших прийомів і дій; показ дій окремих воїнів, розрахунків і підрозділів; показ натуральних і образних засобів наочності; демонстрацію фільмів та ін.

4. Практичні методи поділяються на: практично-репродуктивні; практичні-евристичні; практично-дослідницькі (проблемні). Включають практичні заняття, групові вправи, лабораторні роботи, вправи, обслуговування бойової техніки та озброєння, несення вартової, бойової та інших видів служб тощо.

5. Самостійна робота об'єктів навчання поділяється на усі форми, які входили до попередніх методів, тобто, наприклад, словесно-наочно-практично-інформаційні. Включає: роботу з друкованими джерелами; самостійне вивчення техніки; самостійне тренування; самостійний перегляд кінофільмів, телепередач та ін.

6. Методи контролю та самоконтролю в навчанні включають: індивідуальну контрольну співбесіду; опитування; письмові роботи; тестування; контрольні роботи; машинний контроль; самоконтроль; іспит; залік тощо.

Безумовно, ця класифікація методів навчання є недосконалою. Але в ній враховано: по-перше, сучасні дидактичні системи та їх вплив на методику навчання військовослужбовців; по-друге, як позитивні аспекти класифікації методів навчання, які мали місце в історії дидактики, так і сучасні підходи до розв'язання цієї проблеми вітчизняними і закордонними вченими-дидактами; по-третє, зміст і особливості методичної системи процесу навчання в Збройних силах України, і врешті-решт, активні методи навчання, які органічно входять до відповідних груп методів навчання.

Усне викладання навчального матеріалу як метод навчання воїнів відбувається за допомогою різних засобів. Особливе місце серед них посідає слово. Ці методи, які реалізуються за допомогою слова, називаються вербальними (від лат. verbalis - усний, словесний).

Основними складовими цього методу є розповідь, пояснення, лекція, їх різновиди, які використовуються з метою повідомлення воїнам нових знань, пояснення порядку виконання тих чи інших дій, будови бойової техніки та зброї, ознайомлення особового складу з новими для них фактами та подіями тощо.

Розповідь

Однією з найпростіших і водночас найпоширеніших і використовуваних у процесі навчання військовослужбовців є розповідь. Метод розповіді передбачає усне живе і образне, емоційне і послідовне викладення переважно фактичного матеріалу в пояснювальній чи оповідальній формі.

Більш детально цей метод ми розглянемо при вивченні наступних тем.

Пояснення

У навчальній практиці дуже часто разом із розповіддю або окремо використовується пояснення. Порівняно з розповіддю, яка переважно має оповідно-повідомлюючий характер, пояснення пов'язане з аналізом, тлумаченням і доказом різних аспектів матеріалу, що вивчається. Це можуть бути, наприклад, тлумачення різних закономірностей, суттєвих властивостей явищ, які вивчаються, та окремих понять.

Пояснення – це переважно монологічна форма викладення навчального матеріалу, коли є необхідність доведення або обґрунтування певного положення (закону, принципу), розкриття основи взаємодії в бою, сутності різних військових явищ, аналізу актуальних міжнародних і військових відносин та іншої різноманітної інформації.

Для підсилення ефекту пояснення рекомендовано використовувати різні наочні засоби (картини, таблиці, моделі, муляжі тощо).

З практики дидактично-виховної роботи відомо, що надмірне збільшення часу на пояснення викликає стомлюваність і зниження уваги військовослужбовців. Цей недолік пояснення можна компенсувати, епізодично використовуючи під час його проведення елементи дискусії, опиту, розповіді та різноманітних прийомів проблемного навчання.

Отже, ефективне використання методу пояснення вимагає:

  •  докладного і чіткого формулювання навчальної задачі, сутності проблеми, яка вивчається;
  •  послідовного  розкриття  причинно-наслідкових зв’язків;
  •  залучення переконливих прикладів, аргументів і доказів;
  •  використання порівняння, зіставлення, аналогії, яскравих прикладів, бездоганної логіки викладення та ін.

Пояснення, яке є самостійним методом викладання навчального матеріалу, може також становити суттєвий прийом інших методів навчання. Наприклад, лекції, показу, практичного заняття, вправи, інструктажу.

Лекція

Широке застосування у навчальній практиці військ має лекція. Головна різниця між лекцією, розповіддю та поясненням полягає у тому, що лекція використовується для розгорнутого теоретичного повідомлення, наукового аналізу та обґрунтування складних і об'ємних військово-наукових проблем.

Отже, лекція - це розгорнуте теоретичне викладення, науковий аналіз теоретичних і практичних проблем, великих за обсягом, логічною побудованих та тісно поєднаних з поясненням, розповіддю і доведенням.

Метод обговорення матеріалу, що вивчається

Головний недолік усного викладення навчального матеріалу, який полягає у монолозі, компенсується методами обговорення матеріалу, що вивчається. Ця група методів передбачає колективну навчально-пізнавальну роботу суб'єктів і об'єктів навчання та забезпечує активний зворотний зв'язок у процесі навчання.

Основні різновиди методів цієї групи:

  •  бесіда;
  •  мозкова атака;
  •  інтелектуальна розминка;

  •  дискусія;
  •  ділова гра;
  •  семінар та ін.

Бесіда

Бесіда - метод словесного обговорення матеріалу, що вивчається, є найпоширенішим у навчанні військовослужбовців. Вона є діалоговим методом навчання і має певні пошукові та активізуючи властивості. Бесіда здійснюється у формі цілеспрямованої і старанно підготовленої розмови військового педагога з воїнами. При цьому він знає відповіді на всі запитання, які підготовлено заздалегідь для обговорення з підлеглими.

Дискусія

Результативність бесіди, а також ряду інших методів навчання, залежить від уміння організувати під час їх здійснення дискусію, яка є дійовим методом обговорення питання, що вивчається. Вона передбачає колективне обговорення якоїсь спільної проблеми, під час якого пізнається істина.

Ефективну дискусію характеризує різноманітність думок, бажання знаходити найоптимальніший варіант розв’язання дидактичної проблеми і активна участь в ній співрозмовників. Порівняно з лекцією і бесідою вона створює сприятливі умови для активізації воїнів і впливу на їх психіку, зокрема, на творчу уяву. Навчально-виховна дієвість дискусії полягає в тому, що вона вимагає від воїнів не простої відповіді на запитання, а, навпаки, обґрунтованого, емоційно забарвленого та змістовного варіанта розв'язання цієї дидактичної проблеми та ясного і чіткого висловлювання своїх думок. Характер дискусії викликає сильні емоційні почуття її учасників, сприяє виникненню різних групових соціально-психологічних явищ, формує навички колективної роботи і уміння вислухати позиції та думки інших воїнів.

Деякі види дискусії стали самостійними методами навчання, які визначаються як активні. Це, наприклад, „круглий стіл”, ,,мозкова атака та ін.

Семінарське заняття

Семінарське заняття багато в чому нагадує бесіду. Проте проблеми, що вивчаються і які мають теоретичний і практичний характер, обговорюються більш ґрунтовно, всебічно і глибоко. Це –колективний науковий пошук певної дидактичної проблеми і шляхів її ефективного розв’язання. Учасники заняття аналізують навчальну проблему, виявляють причинно-наслідкові зв'язки, висувають шляхи її оптимального розв’язання, відповідають на запитання і дискутують з тими, хто має протилежні думки.

Умовно можна сказати, що семінарце творче сполучення позитивних властивостей бесіди та дискусії, але на більш високому методичному, науковому і теоретичному рівні. Такі вимоги до семінарського заняття, безумовно, передбачають відповідний рівень підготовленості об'єктів навчання. Воно проводиться з курсантами вищих військових навчальних закладів, офіцерами, прапорщиками, а також сержантами і солдатами, які мають відповідну освіту і досвід самостійного вивчення складних наукових і практичних проблем.

Отже, семінар  це головний вид занять для поглиблення і закріплення знань, формування переконань та розвитку особистості воїна.

Наочні методи навчання (показ)

Психолого-педагогічні експерименти показують, що 87 відсотків інформації людина отримує за допомогою зорових відчуттів, а 9 відсотків – за допомогою слуху. З того, що людина бачить, запам’ятовується 40 відсотків, із того, що чує, – 20 відсотків, а з того, що водночас бачить і чує, – 80 відсотків інформації. З прочитаної інформації запам'ятовується 10 відсотків, також 10 відсотків почутої інформації, а коли ці процеси відбуваються одночасно – 30 відсотків. Якщо застосовуються аудіо-візуальні засоби, то в пам'яті учасників процесу навчання залишається 50 відсотків переказаної інформації, а час навчання скорочується на 20-40 відсотків. Цих прикладів достатньо, щоб у дидактичному процесі одночасно зі словесними методами використовувати наочні, тобто такі, які, спираючись на різноманітні способи спостереження процесів, явищ, предметів і дій, впливають на зорові рецептори. Їх значення є настільки суттєвим тому, що наочне пізнання генетично випереджає словесне. 

Показ

Серед наочних методів у навчанні військовослужбовців найчастіше застосовується метод показу, в основі якого знаходяться ілюстрація і демонстрація.

Показ – це навчальний метод, що являє собою сукупність прийомів, дій і засобів, за допомогою яких у воїнів створюється наочний образ предмета, що вивчається, формується конкретне уявлення про нього. Цей метод практично використовується під час проведення майже усіх видів занять, незалежно від їх змісту і методики. За його допомогою реалізується принцип наочності навчання військовослужбовців.

Розрізняються два види показу: ілюстрація і демонстрація. Перший характеризується як допоміжний при словесному методі, його значення полягає в тому, щоб яскравіше підкреслити думку військового педагога. Засоби ілюстрування – це різноманітні картини, плакати, схеми, таблиці, умовні моделі, муляжі, карти, малюнки на дошці. Головна їх властивість – це нерухомість. Вони мають “оживати” в розповіді педагога.

Демонстрація характеризується рухомістю засобу показу. Це можуть бути: певна діюча модель бойової техніки або зброї; навчальний кінофільм чи його фрагменти; навчальна телепередача; технічний пристрій; комп’ютерний показ та ін. У демонстрації - менше елементів супроводу, а більше самостійного значення натурального експоната, тому вона сприймається більш ефективно, ніж ілюстрація.

Практичні методи навчання

Практичні методи включають різноманітні практичні заняття у вигляді тактико-спеціальних, спеціальних, технічних, вогневих і ряду інших занять загальновійськової підготовки (рис. 2). Особливе та надзвичайно важливе місце серед практичних методів посідають тактико-спеціальні заняття і навчання, навчання військ, які безпосередньо формують, розвивають і вдосконалюють бойову майстерність військових частин і підрозділів.

Більш якісному проведенню практичних занять сприяє методично правильно проведений інструктаж – короткі, лаконічні та чіткі вказівки щодо виконання тих чи інших дій. Він, як правило, передує проведенню різних вправ, практичних робіт і характеризується дуже стислою формою викладання вказівок про місце, час і послідовність певних практичних дій.

Рис. 2. Основні різновиди практичних методів навчання

Для забезпечення ефективності інструктажу необхідно:

  •  зосередити увагу воїнів на суттєвих елементах дій певного механізму або власних дій;
  •  забезпечити воїнам сприятливі умови для спостереження;
  •  забезпечити такий темп пояснення, який відповідає послідовності показу основних дій;
  •  створити умови для практичного ознайомлення учасників інструктажу з відповідними видами бойової техніки та зброї або їх моделями. 

Вправи

Вправи - це планомірно організоване, свідомо осмислене багаторазове повторення певних дій і прийомів, які ускладнюються, з метою формування, закріплення та удосконалення у воїнів практичних навичок і вмінь (рис.3).

Під час вправ воїни оволодівають практичними діями застосування і обслуговування бойової техніки та зброї, способами вирішення тактичних, вогневих і технічних завдань, виконання стройових і гімнастичних прийомів, дій на тактичному полі, на техніці.

Рис. 3. Основні різновиди вправ

Методика виконання вправ з різних предметів, безумовно, відрізняється. Однак можна визначити загальні умови, які сприяють успішному їх застосуванню:

  •  якісна підготовленість суб'єкта навчання, його уміння враховувати індивідуально-психологічні особливості воїнів;
  •  розуміння воїнами мети вправи, усвідомлення змісту і послідовності її виконання;
  •  підтримання у воїнів постійного інтересу до вправи, усвідомленого ставлення до багаторазових повторень одноманітних дій;
  •  суворе дотримання нормативів бойової роботи і постійна організація змагань під час їх здійснення;
  •  дотримання доступного ритму, методично правильного чергування дій, що вимагають від воїнів щоразу зростаючого напруження духовних і фізичних сил;
  •  послідовність і систематичність у виконанні вправ, поступове підвищення самостійності воїнів під час їх відпрацювання;
  •  поступове ускладнення і зміна умов виконання вправ;
  •  систематичний контроль за ходом вправ і відповідна постійна допомога воїнам у подоланні труднощів і помилок в їх виконанні;
  •  формування у воїнів навичок самоконтролю і самооцінки виконаних дій;
  •  наближення умов виконання вправ до бойових умов тощо.

Отже, методично правильно застосовані вправи несуть не тільки дидактичні функції, але й виховні. Вони загартовують волю воїнів, розвивають у них наполегливість, спостережливість, ініціативність, самостійність, сприяють більш глибокому опануванню теоретичного матеріалу.

Самостійна робота військовослужбовців

Самостійна робота воїнів - це сукупність різноманітних навчальних прийомів і дій, за допомогою яких вони самостійно закріплюють і поглиблюють раніше набуті теоретичні знання, практичні навички та уміння, а також оволодівають новими.

В умовах військової служби існують сприятливі можливості для самоосвіти воїнів, гарантовані розкладом дня військової частини. Тому від командирів вимагається вміла її організація і здійснення. Основними видами самостійної роботи воїнів є:

  •  робота з друкованими джерелами;
  •  самостійне вивчення бойової техніки та зброї;
  •  самостійні тренування;
  •  самостійний перегляд кінофільмів, телепередач, прослуховування радіопередач тощо (рис. 4).

Рис. 4. Основні види самостійної роботи воїнів

Правила організації самостійної роботи воїнів:

  •  докладне визначення конкретних завдань з відповідних предметів бойової та гуманітарної підготовки як для окремих воїнів, так і для військових підрозділів;
  •  конкретне формулювання певних проблемних завдань для вирішення під час самостійної роботи;
  •  забезпечення особового складу  достатньою кількістю навчальної літератури, посібників, статутів, зразків бойової техніки та зброї;
  •  створення належних організаційно-методичних умов для самостійної роботи;
  •  всебічне врахування індивідуально-психологічних особливостей підлеглих, їх здібностей, інтересів, нахилів;
  •  систематичний контроль і дійова допомога воїнам під час самостійної роботи.

Отже, щоб самостійна робота об'єктів навчання у повному обсязі реалізувала свої освітні та виховні функції, вона має бути планомірною, систематичною та змістовною.

ЗАКЛЮЧНА ЧАСТИНА:

  •  визначаю ступінь досягнення навчальної мети заняття в цілому та даю загальна оцінка організації його проведення;
  •  зосереджую увагу на позитивних результатах заняття та загальних недоліках і їх причинах;
  •  оголошую оцінки курсантів за заняття, відзначаю не тільки кращих, а й тих, хто має гірші результати;
  •  довожу оцінки;
  •  даю відповіді на запитання курсантів;
  •  довожу під запис завдання курсантам для подальшої самостійної роботи над темою заняття та командира групи з її організації;
  •  оголошую час і місце відпрацювання завдань (звітування за засвоєння матеріалів теми) тими курсантами, які були відсутні на занятті;
  •  записую завдання для самостійної роботи в журнал обліку навчальних занять та, в разі необхідності, зауваження щодо підготовки та дисципліни курсантів.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ "Специфіка військового навчання"

1. Вивчити В. Ягупов «Військова психологія» теми 10-11, стор. 256-301, 611-618.

2. Лідерство сержанта та офіцера (психолого-педагогічний аспект): Навчальний посібник. – ЛІСВ, 2009. – С. 63-100.

3. Д. Карнеги Как завоевывать друзей и оказывать влияние на людей.

4. А. Пиз Язык телодвижений.

2. Законспектувати матеріал семінару.

3. Переглянути фільм «Обмани меня» («Теория лжи»).

________________     _____________________________________________       ______

Розробив:

“____”______________20_____ року

Розглянуто і ухвалено на засіданні кафедри МПЗ діяльності військ

Протокол     від "28" серпня 2011 року №6


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

6201. Философия как универсальный научный метод 103.5 KB
  Философия как универсальный научный метод. Природой можно руководить, лишь подчиняясь ей (Ф. Бэкон). Вопрос 1 Проблемы философии Нового времени и эмпиризм Ф. Бэкона. Проблемы философии Нового времени в контексте развития науки. Исторически, Новое вр...
6202. Генетика прокариот 96 KB
  Генетика прокариот 1. Организация прокариотической клетки. Размножение прокариот. 2. Геномика прокариот. 3. Вирусы. Геномика вирусов. Разнообразие форм и жизненных циклов вирусов. Рекомбинация в разных группах вирусов. 4. Рекомбинация у прокариот: т...
6203. Реклама как вид маркетинговой коммуникации в журналистике 105.5 KB
  Реклама как вид маркетинговой коммуникации в журналистике Существует великое множество определение рекламы. По мнению Ф. Котлера реклама представляет собой неличные формы коммуникации, осуществляемые через посредство платных средств распростр...
6204. Потребительское поведение 81.5 KB
  Потребительское поведение Закон убывающей предельной полезности. Процесс рационального выбора. Потребительские предпочтения. Кривые безразличия и бюджетные ограничения. Равновесие потребителя. Закон спроса имеет очень большое значение, ...
6205. Пузырчатка. Герпетиформный дерматит Дюринга. Склеродермия. Доброкачественные и злокачественные новообразования кожи 236 KB
  Пузырчатка. Герпетиформный дерматит Дюринга. Красная волчанка. Склеродермия. Определение Этиология Классификация по клиническим формами разновидностям Тактика среднего медицинского работника при данных заболеваниях Прин...
6206. Методы формализованного представления систем 271.5 KB
  Предназначение и вариант классификации методов формализованного представления систем В соответствии с основной идеей системного анализа, которая состоит в сочетании в моделях и методиках формальных и неформальных представлений, что помогает в ...
6207. Диагностика. Системы технического диагностирования 31.01 KB
  Диагностика Основные понятия и термины Техническая диагностика - область знании, охватывающая теорию, методы и средства определения технического состояния объекта. Объект технического диагностирования - изделие и (или) его составные части, подлежащи...
6208. Применение производной в исследовании функций 123 KB
  Применение производной в исследовании функций. Возрастание и убывание функций. Теорема (критерий монотонности дифференцируемой функции). Пусть функция непрерывна на промежутке и дифференцируема во всех его внутренних точках. Тог...
6209. Стабильность лекарственных средств и методы ее определения. Процессы, происходящие при хранении лекарств. Сроки годности лекарственных веществ 65.5 KB
  Стабильность лекарственных средств и методы ее определения. Процессы, происходящие при хранении лекарств. Сроки годности лекарственных веществ Стабильность (устойчивость) - это фактор качества лекарственных средств. Критерием стабильности лека...