18284

РІЗНІ ПІДХОДИ ДО ПОБУДОВИ МНОЖИНИ ЦІЛИХ НЕВІД’ЄМНИХ ЧИСЕЛ

Лекция

Математика и математический анализ

Лекція 11 РІЗНІ ПІДХОДИ ДО ПОБУДОВИ МНОЖИНИ ЦІЛИХ НЕВІД’ЄМНИХ ЧИСЕЛ Короткі історичні відомості про виникнення натурального числа і нуля. Різні підходи до побудови множини цілих невід’ємних чисел. Скінченні множини та їх властивості: а Теоретикомн

Украинкский

2013-07-07

70 KB

31 чел.

Лекція 11

РІЗНІ ПІДХОДИ ДО ПОБУДОВИ МНОЖИНИ ЦІЛИХ НЕВІД’ЄМНИХ ЧИСЕЛ

  1.  Короткі історичні відомості про виникнення натурального числа і нуля.
  2.  Різні підходи до побудови множини цілих невід’ємних чисел.
  3.  Скінченні множини та їх властивості:

а) Теоретико-множинна побудова множини цілих невід’ємних чисел (кількісна теорія).

  1.  Короткі історичні відомості про виникнення

натурального числа і нуля

Одне з основних понять математики – поняття числа, зокрема натурального. Виникнення поняття натурального числа – питання загальної культури людства. Його формування не можна простежити за безпосередніми письмовими джерелами. Про виникнення лічби і зумовлених нею понять можна судити на основі таких джерел:

1. Дослідження відсталих у культурному розвитку народів, що проводились у XVII–XX століттях.

2. Вивчення історичних пам'яток: художніх виробів, наскальних малюнків, написів на руїнах старих будівель тощо.

3. Вивчення родових переказів, казок, прислів'їв, приказок, а особливо мов, які зберігають багато слідів тих часів, коли люди ще не вміли писати.

4. Спостереження за дітьми, коли вони навчаються говорити і лічити. Кожна дитина, розвиваючись, повторює розвиток усього людства. Звичайно, цей процес відбувається дуже швидко: шлях розвитку, на який попереднім поколінням потрібні були століття або навіть тисячоліття, дитина проходить за роки або навіть місяці.

Порівнюючи відомості, взяті з цих чотирьох джерел, можна приблизно відтворити картину того, як люди опановували лічбу і виникло поняття натурального числа, що тісно пов'язане з поняттям скінченної множини. У процесі практичної діяльності людині часто доводиться порівнювати між собою скінченні множини. Наприклад, для одержання відповіді на питання, чи вистачить спійманих рибин на всіх членів сім'ї, можна встановити взаємно однозначну відповідність між елементами множин спійманих рибин і членів сім'ї або між елементами однієї з них і елементами власної підмножини іншої.

Якщо виконується перший випадок, то вважають, що чисельності множин однакові, якщо – другий, то та з множин має меншу чисельність, яка рівнопотужна власній підмножині іншої.

Цей спосіб порівняння чисельності множин не потребує переліку їх елементів, але ним можна користуватися не завжди. Зокрема, з його допомогою не можна дізнатися, в якому із двох табунів, що знаходяться на різних пасовищах, коней більше, або порівняти чисельність табуна коней у даний момент часу з його чисельністю у минулому році. Тому для порівняння й фіксації чисельності множин стали використовувати множини-посередники, що складалися з пальців рук людини, камінців, раковин тощо, і з якими легко оперувати. Так, для порівняння двох табунів коней брали множину камінців, що дорівнювала чисельності одного з них, переносили її туди, де перебував інший табун, і порівнювали її з ним.

Одну і ту ж саму множину-посередник можна було порівнювати і з множиною тварин у стаді, і з множиною мішків зібраного урожаю і т. д. Тому назви множин-посередників почали використовувати, як вираження чисельності порівнюваних з ними множин. Наприклад, говорили "рука яблук", тобто стільки яблук, скільки пальців на руці. А для вираження числа стріл, що дорівнює числу пальців людини, говорили "людина стріл". Так виникло поняття числівника як назва множини-посередника. Процес абстрагування призвів до виникнення загального поняття натуральних чисел "один", "два", "три", "чотири", "п¢ять" і т. д. Оскільки найчастіше лічба велася за допомогою пальців, то такі множини-посередники, як 1, 5, 10, 20, 100 (десять десятків) відігравали особливу роль, інші одержувалися з них шляхом додавання або віднімання (говорили, наприклад, "двадцять без двох" замість "вісімнадцять"). Отже, спочатку натуральні числа з'явилися у вигляді чисел-острівців, які потім злилися в єдиний материк – множину натуральних чисел. Пізніше стали розміщувати натуральні числа у ряд, в якому кожне наступне число одержується з попереднього додаванням до нього одиниці. Так виникло поняття натурального ряду чисел:

1, 2, 3, …, n, … .

Виникнення понять натурального числа і натурального ряду є важливим етапом у розвитку математики. Стало можливим вивчати ці числа незалежно від конкретних задач, у зв'язку з якими вони виникли. Появляється теоретична наука про число – арифметика або теорія чисел.

  1.  Різні підходи до побудови множини цілих невід’ємних чисел

Нуль використовувався спочатку для позначення відсутності відповідних розрядних одиниць у запису числа. Лише значно пізніше нуль стали називати числом, яке означало чисельність порожньої множини. Множина, яка є результатом приєднання числа нуль до множини натуральних чисел, називається множиною цілих невід'ємних чисел, а її елементи – цілими невід'ємними числами. Саме побудова множини цілих невід'ємних чисел і буде далі розглянута.

Натуральні числа виконують дві функції:

1) дають інформацію про чисельність множини класу рівнопотужних скінченних непорожніх множин, тобто вони виконують кількісну функцію. У цьому випадку натуральні числа називаються кількісними;

2) визначають положення елементів певним чином строго лінійно впорядкованої скінченної непорожньої множини. У цьому випадку натуральні числа називаються порядковими.

Відповідно до цих функцій існують теоретико-множинна (кількісна) й аксіоматична теорії натуральних чисел. Кількісна теорія натуральних чисел була розроблена у 70-х роках XIX ст. німецьким математиком Г. Кантором (1845-1918); аксіоматична теорія розроблялася багатьма математиками і остаточно була сформульована італійським математиком Д. Пеано (1853-1932) наприкінці XIX ст.

  1.  Скінченні множини та їх властивості:

а) Теоретико-множинна побудова множини

цілих невід’ємних чисел (кількісна теорія)

Натуральне число виникло внаслідок оперування із скінченними множинами і може бути означене через поняття "скінченна множина". У зв'язку з цим раніше сформульованим означенням скінченної множини, елементи якої можна перелічити, користуватися не можна. Отже, потрібно дати означення скінченної множини, не використовуючи поняття натурального числа.

Множина називається:

1) скінченною, якщо вона не має власної підмножини, рівнопотужної їй;

2) нескінченною, якщо вона має власну підмножину, рівнопотужну їй.

Означення скінченної множини можна сформулювати і так: множина називається скінченною, якщо вона збігається з будь-якою своєю підмножиною, що рівнопотужна їй.

Порожня і одинична множини є скінченними, тому що вони зовсім не мають власних підмножин.

На основі теорії множин і наведеного означення скінченної множини можна довести, хоч це не завжди і просто, ряд властивостей скінченних множин, які потрібні для побудови кількісної теорії цілих невід'ємних чисел.

1. Множина, рівнопотужна скінченній множині, скінченна.

► Нехай A і B – довільні множини такі, що A – скінченна і

B ~ A.

(1)

Припустимо, що множина B – нескінченна. Тоді за означенням нескінченної множини множина B має власну підмножину B1 таку, що

B ~ B1.

(2)

За умовою теореми B ~ A, а тому за означенням рівнопотужності множин існує бієктивне відображення f: B ® A. Нехай f(B1) = A1. Оскільки f бієкція і B1 – власна підмножина B, то й A1 буде власною підмножиною A і

B1 ~ A1.

(3)

Із відношень (1), (2) і (3), у силу транзитивності відношення рівнопотужності, одержуємо A ~ A1.

Отже, множина A рівнопотужна своїй власній підмножині. Але це суперечить тому, що множина A скінченна. Значить, припущення хибне, тому множина B – скінченна.  ◄

2. Довільна підмножина скінченної множини є множина скінченна.

► Нехай A – будь-яка скінченна множина. Не обмежуючи загальності міркувань можна вважати, що множина A непорожня і неодинична, бо у цьому випадку її підмножини є скінченними множинами.

Нехай B – довільна підмножина множини A, причому власна, бо коли вона невласна, то вона скінченна. Припустимо, що множина B – нескінченна. Тоді за означенням нескінченної множини множина B має власну підмножину B1, яка їй рівнопотужна. На основі залежності між множинами A, B, і B1 матимемо, що (A \ BÈ B1 буде власною підмножиною множини A. За припущенням

B1 ~ B.

(4)

Оскільки

A \ B ~ A \ B,

(5)

(A \ BÇ B1 = Æ,

(6)

(A \ BÇ B = Æ,

(7)

то з відношень (4), (5), (6) і (7) на основі теореми 5 § 5 маємо

(A \ BÈ B1 ~ (A \ BÈ B.

(8)

В силу того, що B Ì A, одержуємо

(A \ BÈ B = A.

(9)

Враховуючи (9), відношення (8) запишеться

A ~ (A \ BÈ B1,

де (A \ BÈ B1 – власна підмножина A, а це суперечить тому, що множина A – скінченна. Одержане протиріччя доводить, що припущення хибне, а тому множина B – скінченна.  ◄

3. Об'єднання скінченної множини і одиничної множини є множина скінченна.

► Нехай A – скінченна множина і E = {e} – одинична множина. Якщо e Î A, то A È E = A. Отже, A È E – скінченна множина. Тому можна вважати, що e Ï A.

Розглянемо множину B = A È E і доведемо, що вона скінченна. Припустимо, що це не так, тобто, що множина B – нескінченна. Тоді за означенням нескінченної множини існує власна підмножина B1 множини B така, що B ~ B1. А тому існує бієкція f: B ® B1. Встановимо властивості бієкції f. Розглянемо множину A1 = f(A). Оскільки f – бієкція, то

A ~ A1.

(10)

Множина A1 не може бути власною підмножиною множини A, бо це суперечило б тому, що множина A – скінченна. Не може мати також місця рівність A1 = A, бо тоді f(eÏ A і оскільки f(eΠB = A È {e}, то f(e) = e, а тому мали б

F(A È {e}) = за теоремою 2 §5

f(AÈ f({e}) = A È E = B.

А це неможливо, бо f(B) = B1, де B1 – власна підмножина множини B. Цим самим доведено, що при бієктивному відображенні множини B на множину B1 образ множини A не може бути підмножиною множини A.

Отже, у множині A існує елемент a0 такий, що його образом є елемент, який не належить множині A, але таким елементом є лише елемент e з множини B, тобто

$ a0 Î A:  f(a0) = e.

(11)

Враховуючи, що f – бієкція, то образом елемента e не може бути елемент e, а тому

$ a1 Î A: f(e) = a1.

(12)

Тепер розглянемо відношення j між елементами множини B визначене так:

Виходячи з означення відношення j та (11) і (12), одержуємо, що j є ін'єктивним відображенням множини B у себе.

Знайдемо область значення цього відображення E(j) = j (B).

Оскільки {a0e} Ì B, то має місце рівність

B = (B \ {a0e}È {a0e}.

Отже, j (B) = j ((B\{a0e})È{a0e}) = за теоремою 2 § 5

j (B \ {a0e}È j({a0e}) = за означенням відношення j

f(B \ {a0e}È {a1e} = за теоремою 3 § 5

= (f(B \ f{a0e}È {a1e} = за (11) і (12)

= (B1 \ {a0e}È {a1e}.

Із (11) і (12) випливає , що {a1e} Ì B1, а тому j(B) = B1. Отже, f є бієкцією множини B на множину B1, і тепер образом j(A) множини A є підмножина множини A, бо елемент e відображається сам у себе. Одержано протиріччя, бо, як показано раніше, це неможливо. А тому B є скінченною множиною.  ◄

4. Кожна скінченна непорожня множина, що відмінна від одиничної, є об'єднанням скінченної множини попарно різних одиничних множин.

► Ця властивість випливає з того, що коли A – довільна непорожня множина, яка відмінна від одиничної, то її можна записати так:

  ◄

Наступні три властивості наведемо без доведення.

5. Об'єднання довільних скінченних множин A і B є множина скінченна.

6. Об'єднання довільної скінченної сукупності скінченних множин є множина скінченна.

7. Для довільних скінченних множин A і B має місце одне і тільки одне із відношень:

A ~ B,

A ~ B1, B1 Ì B і B1 ≠ B,

B ~ A1, A1 Ì A і A1 ≠ A.

Для довільних множин ця властивість місця не має. Для них має місце властивість, яка виражається наступною теоремою, що називається теоремою Кантора – Бернштейна.

Теорема. Якщо кожна з двох множин рівнопотужна власній підмножині другої, то ці множини рівнопотужні.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

20345. ИСТОРИЧЕСКИЕ ФОРМЫ МАТЕРИАЛИЗМА. ФИЛОСОФСКИЕ, ЕСТЕСТВЕННОНАУЧНЫЕ И СОЦИАЛЬНЫЕ ПРЕДПОСЫЛКИ ВОЗНИКНОВЕНИЯ НОВОГО МАТЕРИЛАЗИМА В СЕР. 19 В. НОВЫЙ МАТЕРИАЛИЗМ В НАЧАЛЕ III ТЫСЯЧЕЛЕТИЯ 37 KB
  Это связано с тем что они делали ффию так или иначе критикуя или не соглашаясь с мифологией например сводя мир к водному началу Фалес Первым собственно М был Демокрит. Атомов и пустоты было Демокриту достаточно не только чтобы построить мир но и разработать первое в ффии учение о детерминизме; сменим им или противопоставив его мифологическим учениям о судьбе. Определенное положение мира в момент времени Т однозначно определяет положение мира в следующий момент времени т. если бы мир откатили на пять лет назад Вы снова бы читали о...
20346. СПЕЦИФИКА И ОСНОВНЫЕ ПРОБЛЕМЫ ОНТОЛОГИИ. ЕДИНСТВО И МНОГООБРАЗИЕ МАТЕРИАЛЬНОГО МИРА. ПОНИМАНИЕ МАТЕРИИ В НОВОМ МАТЕРИАЛИЗМЕ. УНИВЕРСАЛЬНЫЕ СВОЙСТВА И ХАРАКТЕРИСТИКИ МАТЕРИИ. ДИАЛЕКТИЧЕСКАЯ И «ДУРНАЯ» БЕСКОНЕЧНОСТЬ. ПРИНЦИП МАТЕРИАЛЬНОГО ЕДИНСТВА МИРА 49.5 KB
  ПОНИМАНИЕ МАТЕРИИ В НОВОМ МАТЕРИАЛИЗМЕ. УНИВЕРСАЛЬНЫЕ СВОЙСТВА И ХАРАКТЕРИСТИКИ МАТЕРИИ. Это связано не только с тем материализму понятие материи ближе. В понятии материи сохранятся продуктивная диалектическая жизненная двойственность которой лишена категория бытия.
20347. СУБСТАНЦИАЛЬНАЯ, СУБЪЕКТИВНО-ИДЕАЛИСТИЧЕСКАЯ, РЕЛЯЦИОННАЯ КОНЦЕПЦИИ ПРОСТРАНСТВА И ВРЕМЕНИ. ПРОСТАНСТВО И ВРЕМЯ КАК АТРИБУТЫ МАТЕРИИ. ПРОБЛЕМА ТЕМПОРАЛЬНОСТИ 33.5 KB
  СУБСТАНЦИАЛЬНАЯ СУБЪЕКТИВНОИДЕАЛИСТИЧЕСКАЯ РЕЛЯЦИОННАЯ КОНЦЕПЦИИ ПРОСТРАНСТВА И ВРЕМЕНИ. Гипотезы об отдельном существовании времени как такового впечатляют но понимаются с трудом. Кинг чтото подобное использовал в своих по крайней мере двух произведениях; Сказка о потерянном времени; машины времени 2. Субъективноидеалистическая трактовка пространства и времени.
20348. ПОНИМАНИЕ ДВИЖЕНИЯ В НОВОМ МАТЕРИАЛИЗМЕ. ОСНОВНЫЕ ФОРМЫ ДВИЖЕНИЯ МАТЕРИИ И ДИАЛЕКТИКА ИХ ВЗАИМОСВЯЗИ. ДВИЖЕНИЕ И РАЗВИТИЕ 43 KB
  ПОНИМАНИЕ ДВИЖЕНИЯ В НОВОМ МАТЕРИАЛИЗМЕ. ОСНОВНЫЕ ФОРМЫ ДВИЖЕНИЯ МАТЕРИИ И ДИАЛЕКТИКА ИХ ВЗАИМОСВЯЗИ. Общее понимание движения в новом материализме. Специфику понимания движения в новом материализме можно дать как результат синтез итог диалектической спирали в области истории философии.
20349. ПРОБЛЕМА АНТРОПОСОЦИОГЕНЕЗА. ТРУДОВАЯ ТЕОРИЯ ПРОИСХОЖДЕНИЯ ЧЕЛОВЕКА И ОБЩЕСТВА. ПРОБЛЕМА НЕДОСТАЮЩЕГО ЗВЕНА 45 KB
  ТРУДОВАЯ ТЕОРИЯ ПРОИСХОЖДЕНИЯ ЧЕЛОВЕКА И ОБЩЕСТВА. АСН – процесс происхождения человека и общества. Сложность этого слова не попытка усложнить дело а стремление уже в названии подчеркнуть неразрывную связь происхождения человека и общества а также длительность последовательность процесса происхождения антропос от человека; социо – общество; генез от генезиса. Победы Лоренца в споре оправдывает евгенику – науку и практику вмешательства в генетику человека для избавления последнего от всех больных и неправильных генов.
20350. ПРОБЛЕМА СОЗНАНИЯ В ФИЛОСОФИИ. ОБЪЕКТИВНО-ИДЕАЛИСТИЧЕСКОЕ, ВУЛЬГАРНО-МАТЕРИАЛИСТИЧЕСКОЕ И ДИАЛЕКТИКО-МАТЕРИАЛИСТИЧЕСКОЕ ПОНИАНИЕ СОЗНАНИЕ. ТЕОРИЯ ОТРАЖЕНИЯ И СОЗНАНИЕ. ПРОБЛЕМА ИДЕАЛЬНОГО 45.5 KB
  ОБЪЕКТИВНОИДЕАЛИСТИЧЕСКОЕ ВУЛЬГАРНОМАТЕРИАЛИСТИЧЕСКОЕ И ДИАЛЕКТИКОМАТЕРИАЛИСТИЧЕСКОЕ ПОНИАНИЕ СОЗНАНИЕ. ТЕОРИЯ ОТРАЖЕНИЯ И СОЗНАНИЕ. – сознание; 1. В истории развития взглядов на сознание отметим два момента.
20351. Ламповые высокочастотные генераторы с внешним возбуждением 362.5 KB
  Расчет генератора рассмотрим на типовом примере. Расчет анодной цепи генератора. Аналогичный расчет электрического режима работы ВЧ лампового генератора с внешним возбуждением можно провести по программе на языке Mathcad. Программа расчета электрического режима работы ВЧ лампового генератора Программа состоит из трех частей: ввода исходных данных DATE; расчета параметров генератора по анодной цепи ANODE; расчета параметров сеточной цепи генератора GRID.
20352. ТРАНЗИСТОРНЫЕ ГВВ 437.5 KB
  В биполярных транзисторах происходит перенос как основных носителей заряда в полупроводнике так и неосновных; в полевых только основных. Управление током прибора в биполярных транзисторах осуществляется за счет заряда неосновных носителей накапливаемых в базовой области; в полевых за счет действия электрического поля на поток носителей заряда движущихся в полупроводниковом канале причем поле направлено перпендикулярно этому потоку. Для увеличения мощности прибора в биполярных транзисторах используют многоэмиттерную структуру а в...
20353. Режимы работы транзисторно гВВ 270.5 KB
  Анализ работы и режимы работы транзисторного генератора с внешним возбуждением 9. Ключевой режим работы высокочастотного транзисторного генератора 9. Методика расчета ВЧ генератора с биполярным транзистором 9. Анализ работы и режимы работы транзисторного генератора с внешним возбуждением 9.