18492

ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ СТРАХОВОЇ КОМПАНІЇ

Лекция

Налоговое регулирование и страхование

ТЕМА 4. ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ СТРАХОВОЇ КОМПАНІЇ План Поняття про економічний механізм страхової компанії. Формування страхових резервів і управління страховою компанією. Класифікація витрат на утримання страхової компанії. Поняття про собівартість ...

Украинкский

2013-07-08

139.5 KB

2 чел.

ТЕМА 4.

ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ СТРАХОВОЇ КОМПАНІЇ

План

  1.  Поняття про економічний механізм страхової компанії.
  2.  Формування страхових резервів і управління страховою компанією.
  3.  Класифікація витрат на утримання страхової компанії.
  4.  Поняття про собівартість страхової послуги.

  1.  Поняття про економічний механізм страхової компанії.

Основою діяльності страхової компанії є саме її фінансова структура яку утворюють:

засоби власників страхових полісів або технічні резерви;

засоби акціонерів, вільні резерви або активне сальдо.

Технічні резерви необхідні для покриття невиплачених зобов'язань перед власниками страхових полісів.

У страхуванні, відмінному від страхування життя, засоби акціонерів називають вільними резервами.

Вільні резерви  частка власних коштів страховика, не пов'язана із зобов'язаннями власників страхових полісів. Ці резерви можуть використовуватись на розсуд страховика, але частина з них має зберігатися для задоволення вимог органів державного нагляду щодо забезпечення резерву платоспроможності.

Засоби акціонерів використовують для виплати дивідендів акціонерам, для нагромадження додаткових сум, що використовуються для врегулювання неочікувано збільшеної кількості претензій.

Для забезпечення страхових зобов'язань зі страхування життя та медичного страхування формують окремі резерви за рахунок надходження страхових платежів і доходів від інвестування коштів сформованих резервів з цих видів страхування.

Методику формування резервів зі страхування життя, обсяги страхових зобов'язань залежно від видів договорів страхування життя, а також мінімальні терміни дії договорів страхування життя визначає Уповноважений орган у справах нагляду за страховою діяльністю. Отже, всі страхові резерви розподіляють на технічні резерви та резерви страхування життя (математичні резерви).

Розглянемо структуру технічних резервів страховика. У розвинутих європейських країнах вона включає резерви для покриття:

  •  незароблених премій;
  •  незакінчених ризиків;
  •  незакінчених збитків;
  •  сталих, але не заявлених збитків (СНЗ);
  •  катастрофічних збитків;
  •  коливань збитковості.

Необхідність формування резервів для покриття незароблених премій пов'язана з тим, що договори страхування, відмінні від страхування життя, укладаються строком на 1 рік. Це означає: поліс, підписаний, скажімо, у травні, є дійсним ще 4 місяці після закінчення звітного періоду (року). Тому деяка частка річного збору премії має нагромаджуватись з метою покриття можливих збитків, що з певною мірою ймовірності можуть виникнути в січні-квітні наступного року. Такий резерв зіставляють з тією частиною отриманих премій, яка відповідає періоду річного строку дії полісу, що припадає на наступний звітний рік. Звідси й назва незароблені премії.

Резерви для покриття незакінчених ризиків. Ці резерви необхідні тоді, коли, з огляду на непередбачувані обставини, резерв незароблених премій виявиться недостатнім для виконання зобов'язань, що залишилися з минулого року. Такими обставинами можуть бути: зростання рівня інфляції, зростання збитків з різних причин тощо. Тоді резерв незакінчених ризиків може використовуватись для компенсації резерву незароблених премій з урахуванням зазначених уже обставин.

Резерви для покриття незакінчених збитків. Деякі збитки, заявлені протягом року, можуть виявитись неліквідованими до закінчення цього року. За рахунок річного збору премій формують резерви для сплати цих збитків.

Резерви для покриття сталих, але не заявлених збитків (СНЗ). Резерви сталих, але не заявлених збитків покликані покривати збитки, які уже є, але про які не заявлено страхувальником до закінчення року. Зазначені резерви схожі на резерви незакінчених збитків. Відмінність їх від попередніх полягає в тому, що вони покривають зобов'язання, про які страховик на даний момент не знає.

Резерви для покриття катастрофічних збитків. Ці резерви створюються страховиком спеціально для того, щоб протистояти можливому масовому, надзвичайному розвитку збитків.

Резерви для покриття коливань збитковості. Число та розмір збитків з року в рік не залишаються незмінними. У кращі роки страховики можуть дійти висновку про необхідність переведення частини коштів у цей резервний фонд з розрахунку на те, що несприятливих років їм не уникнути.

Закон України "Про страхування" визначає два різновиди технічних резервів:

резерв для покриття незароблених премій;

резерв для покриття збитків, який включає зарезервовані несплачені суми страхового відшкодування за відомими вимогами страхувальників.

Величина резервів для покриття незароблених премій на будь-яку звітну дату (згідно з чинним законодавством України) встановлюється залежно від сум надходжень страхових платежів за відповідними видами страхування в кожному з трьох кварталів щодо періоду, який передує цій звітній даті, і обчислюється в такому порядку:

а) сума надходжень страхових платежів у першому кварталі цього періоду множиться на 1/4;

б) сума надходжень страхових платежів у другому кварталі множиться на 1/2;

в) сума надходжень страхових платежів у третьому кварталі множиться на 3/4.

Одержані добутки додаються.

Із страхування життя та медичного страхування законодавство України зобов'язує страховика створювати і вести облік двох резервів:

довгострокових зобов'язань (математичні резерви);

резерв належних виплат страхових сум. Величина математичних резервів обчислюється актуарно окремо за кожним договором з урахуванням темпів зростання інфляції.

Кабінет Міністрів України може змінювати перелік страхових резервів та порядок їх розрахунку.

Кошти резервів зі страхування життя не є власністю страховика і мають бути відокремлені від його іншого майна. Страховик зобов'язаний обліковувати кошти резервів зі страхування життя на окремому балансі і вести їх окремий облік.

Власні засоби страховика можуть використовуватись з метою отримання процентного доходу або приросту капіталу. Кінцевою метою вкладень засобів страхової компанії є досягнення здатності виконувати свої зобов'язання щодо страхового відшкодування. Важливо, щоб прагнення отримати якомога більший дохід не супроводжувалось надмірним ризиком.

У страхуванні, відмінному від страхування життя, головною проблемою для страховика є неочікуваний значний розмір збитків, що примушує його продавати свої вкладення іноді навіть собі на шкоду. Тому страховики тримають готівкові депозитні вклади та легколіквідні активи і уникають тих активів, які не можна реалізувати за короткі строки (нерухомість, земельні ділянки). Інвестиції страховика мають приносити достатній дохід для того, щоб акціонерам можна було сплачувати пристойні дивіденди, а будь-які збитки від страхових операцій були б урівноважені прибутками від інвестування власних засобів.

Страхові резерви, згідно з чинним законодавством, належить розміщувати з урахуванням прибутковості, ліквідності та диверсифікованості. Вони мають бути представлені активами таких категорій:

грошові фонди на розрахунковому рахунку;

банківські вклади (депозити);

валютні вкладення згідно з валютою страхування;

нерухоме майно;

цінні папери, що передбачають отримання доходів;

цінні папери, що емітуються державою;

права вимоги до перестраховиків;

інвестиції в економіку України за напрямами, визначеними Кабінетом Міністрів України;

банківські метали;

кредити страхувальникам-громадянам, що уклали договори страхування життя, в межах викупної суми на момент видачі кредиту під заставу викупної суми. У цьому разі кредит не може бути видано раніше, ніж через один рік після набрання чинності договором страхування, та на строк, який перевищує період, що залишився до закінчення дії договору страхування;

готівка в касі в обсязі лімітів залишків каси, встановлених НБУ.

Величина окремих категорій активів, у тому числі утворених в іноземній валюті, приймається для представлення технічних резервів в таких обсягах (у відсотках до загального розміру технічних резервів), а саме:

1) грошові кошти на розрахунковому рахунку – 5%;

2) банківські вклади (депозити), у тому числі валютні вкладення згідно з валютою страхування та ощадні сертифікати – в кожному банку не більше 30%;

3) нерухоме майно – не більше як 20, при цьому вкладення в один або декілька об’єктів нерухомості, які розташовані поряд і розглядаються як один цілісний майновий комплекс – не більше 5%;

4) акції та облігації підприємств – не більше 40%, у тому числі:

– акції та ощадні облігації, які котируються на фондової біржі або організатора торгів за котирувальною ціною, що перевищує балансову, – не більше 5% одного емітента;

– акції та процентні облігації, які котируються на фондовій біржі або організатора торгів за котирувальною ціною, що менше балансової, – не більше 20%, із них акцій та процентних облігацій одного емітента – не більше 5%;

– акції та процентні облігації, які не котируються на фондовій біржі або організаторі торгів, – не більше 10%, із них акцій та процентних облігацій одного емітента – не більше 2%;

– цінні папери, що емітуються державою, – не більше 20%;

5) права вимоги до перестраховиків – не більше 50%, у тому числі до одного перестраховика – не більше 10%, права вимоги до перестраховиків-нерезидентів – не більш як 25%;

6) інвестиції в економіку України за напрямами, визначеними Кабінетом Міністрів України (постанова Кабінету Міністрів України від 17.08.2002 р. № 1211 «Про затвердження напрямів інвестування галузей економіки за рахунок коштів страхових резервів») – не більше 15%, із них в окремий об’єкт інвестування – не більше 5%;

7) банківські метали – не більше 15%, у тому числі які знаходяться на зберіганні одного зберігача не більше 5%.

Наведені обмеження при формуванні інвестиційного портфеля страхової компанії спрямовані в першу чергу на диверсифікацію ризику втрати інвестиції чи отримання збитків від інвестиційної діяльності. В умовах нестабільності економіки такий підхід є дуже правильним.

Резерви зі страхування життя можуть використовуватись для довгострокового кредитування житлового будівництва, в тому числі індивідуальних забудовників, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Закон забороняє страховикам здійснювати інші види кредитної діяльності.

Кошти резервів зі страхування життя за вітчизняним законодавством не можуть використовуватись страховиком для погашення будь-яких зобов'язань, крім тих, що відповідають прийнятим зобов'язанням за договорами страхування життя, не можуть бути включені до ліквідаційної маси у разі банкрутства страховика або його ліквідації з інших причин і підлягають передачі іншому страховику за згодою страхувальника та застрахованої особи або підлягають передачі застрахованій особі.

За нормами законодавства деяких країн (зокрема британського) немає обмежень щодо об'єктів вкладення капіталу страховика. Обмеження стосуються тільки того, що дозволяється розглядати як активи, котрі можуть враховуватись при розрахунку резерву платоспроможності. Тобто страховик може інвестувати свої засоби в будь-який вид майна, ринкова ціна якого піддається встановленню.

  1.  
    Формування страхових резервів і управління страховою компанією.

Проведення страхування потребує спочатку внесення страхової премії, а потім, через деякий час, – надання страхової послуги у вигляді виплати страхової суми і страхового відшкодування. Моменти надходження страхових премій і виплати страхового відшкодування, як правило, не збігаються, і це дає змогу страховикові акумулювати значні кошти у вигляді страхових резервів. Розмір цих резервів на будь-який момент має бути постійно достатнім для виконання страховиком умов договору страхування.

Міжнародний досвід розрахунку розміру страхових резервів показує, що вони формуються за рахунок страхових премій з урахуванням наявності у страховому портфелі страховика видів страхування та терміну дії договору страхування. Методика розрахунку страхових резервів визначається залежно від виду та строку дії договору страхування.

Через неоднаковий розподіл ризику та різну структуру тарифної ставки як джерела формування страхових резервів страхові резерви у ризикових видах страхування і страхуванні життя мають відмінності у складі та методах визначення. При страхуванні життя згідно з особливостями його проведення формуються резерви зі страхування життя. За видами страхування, відмінними від страхування життя, формуються технічні резерви.

Формування резервів зі страхування життя здійснюється відрахуванням частини страхової премії, яка передбачена для забезпечення страхових виплат (нетто-премії), та частини інвестиційного доходу від розміщення тимчасово вільних коштів страховика.

Технічні резерви – це показник, який виражає грошову оцінку обов’язків страховика за страховими зобов’язаннями, і одночасно – сума коштів, що є гарантією виконання зобов’язань перед страхувальниками з огляду на наявні у портфелі страховика договори страхування.

Технічні резерви дають змогу страховику бачити загальний обсяг відповідальності за діючими договорами їх страхування. Обсяг технічних резервів має бути достатній для покриття відшкодування всіх збитків за діючими договорами страхування, навіть у випадках припинення надходження премій договорами.

З огляду на це при оцінюванні фінансового стану страховика та його надійності, розміру статутного фонду і резервів, вільних від зобов’язань, правильно розрахованої тарифної ставки та збалансованого страхового портфеля важливе місце має надаватися достатності страхових резервів. Останнє зумовлюється складом таких резервів і застосуванням тих чи інших методів їх обчислення.

Резерви зі страхування життя мають у своєму складі резерви довгострокових зобов’язань (математичні резерви); резерви належних виплат страхових сум. Величина резервів довгострокових зобов’язань обчислюється актуарно, окремо за кожним договором за методикою формування резервів зі страхування життя.

Законодавством України передбачено таке: резерв незароблених премій, що включає частки від сум надходжень страхових платежів, які відповідають страховим ризикам, що не минули на звітну дату; резерв збитків – зарезервовані несплачені суми страхового відшкодування за відомими вимогами страхувальників. Технічні резерви формуються окремо за кожним видом страхування. Згідно із Законом України «Про страхування» українські страховики використовують один спрощений метод розрахунку резерву незароблених премій – метод «плаваючих кварталів», застосовуваний також при визначенні прибутку страховика.

Призначення кожного виду технічних резервів різне. Спільним є те, що протягом певного часу в період дії договору страхування вони являють собою кошти страхувальників, а не страховиків, і призначені для виплати страхових відшкодувань за договорами страхування, які не минули на звітну дату.

Страховики країн ЄС, які здійснюють ризикові види страхування, формують резерви премій та резерви збитків. При цьому майже 2/3 обсягу річної премії припадає на резерв збитків і 1/3 – на резерв премій. Систему технічних резервів ілюструє рис. 4.1.

Рис. 4.1. Система технічних резервів, згідно з директивами ЄС.

Резерви премій являють собою резерв незароблених премій; додатковий резерв ризиків, що не минули.

Резерв незароблених премій складається з частини страхових премій, які надійшли за договорами страхування, що укладені у звітному періоді, але стосується терміну дії договору страхування, що припадає на наступний звітний період.

Отже, резерв незароблених премій за своїм змістом є не резервом, а статтею розмежування обліку отриманих страхових премій між суміжними звітними періодами. Це обумовлено тим, що страхові премії, як правило, сплачуються наперед – авансом за весь термін дії договору страхування, який не завжди збігається зі звітним періодом. Резерв незаробленої премії – це страховий резерв, призначений для виплат страхового відшкодування в майбутньому. Отже, він являє собою витрати майбутніх періодів.

Для визначення справжнього розміру резерву незаробленої премії існують різні методи. При виборі тієї чи іншої методики розрахунку резерву незаробленої премії необхідно враховувати такі чинники: вид страхування, термін дії договору страхування, рівень збалансованості страхового портфеля, рівномірність розподілу ризику. Береться до уваги також періодичність сплати премій за укладеними договорами страхування.

У практиці страхування зарубіжні компанії використовують кілька методів визначення розміру частини страхової премії, яка не є заробленою, – резерву незаробленої премії:

– метод 1/365 — «pro rata temporis»;

– метод 1/4; 1/8; 1/12; 1/24 — «паушальні» методи;

– метод 40%; 36%.

При застосуванні методу «pro rata temporis» розрахунок незаробленої премії виконується за кожним договором страхування окремо. Незароблена страхова премія за і-м договором страхування визначається як добуток страхової премії та частки від ділення строку дії договору страхування, який ще не закінчився (у днях) до всього строку дії договору страхування (у днях) за такою формулою:

,

де Пі – страхова премія за і-м договором страхування;

mi – строк дії і-го договору страхування;

ni – число днів, що минули з моменту, коли і-й договір страхування набрав чинності до звітної дати.

На підставі визначеної величини незаробленої премії за кожним договором страхування обчислюється сумарна величина резерву. Перевага цього методу в тому, що він дає змогу страховику на будь-яку дату визначати розмір резерву незароблених премій.

Метод 1/365 є найбільш точним, проте він дуже трудомісткий. Його використання потребує чіткої організації роботи страховика. Необхідне своєчасне відображення: надходження страхової премії по кожному договору страхування; дати укладення договору страхування; дати, коли договір страхування набирає чинності; дати його закінчення; строку дії договору страхування. У страховиків, що укладають велику кількість договорів, опрацювання даних без використання сучасних технічних засобів потребує багато часу й зусиль. Для швидкого обліку та опрацювання даних необхідно застосовувати системи програмного забезпечення.

Принцип методу 1/24 полягає ось у чому: за всіма договорами страхування, що укладаються протягом місяця терміном на один рік, припускається, що страхова премія надходить в середині місяця. Отже, на кінець місяця заробленою страховою премією вважається половина страхової премії певного місяця або 1/24, а розмір резерву становить відповідно 23/24 страхової премії. Наприкінці наступного місяця дії договору страхування, укладеного в попередньому місяці, вважається, що договір діє половину попереднього місяця і повний місяць, наприкінці якого здійснюється розрахунок резерву незароблених премій. Тому страхова премія є заробленою і дорівнює половині розміру належної страхової премії попереднього місяця і належної страхової премії місяця, наприкінці якого здійснюється розрахунок резерву. Отже, зароблена страхова премія становить 3/24 (1/24 + 2/24), а резерв незароблених премій – 21/24 (24/24 – 3/24) страхової премії.

При використанні методу 1/8 з огляду на організацію роботи страховика припускають, що договори страхування, строк дії яких рік, укладені протягом одного кварталу і набирають чинності у середині кварталу.

Страховики застосовують іноді простіші, але не такі точні методи розрахунку незаробленої премії – метод 40%; 36%. Метод цей ґрунтується на тому, що дата укладення договору страхування не має конкретного значення і вважається, що всі договори страхування укладені у середині року, тобто 1 липня. Отже, резерв незароблених премій на кінець року має відповідати половині нетто-премії. Водночас для спрощення розрахунок виконується на основі не нетто-, а брутто-премії. Проте береться до уваги, що витрати на ведення справи становлять 20%; 28%. Звідси половина брутто-ставки дорівнює 40%; 36%. Метод 40%; 36% придатний тоді, коли страховик здійснює масові види страхування на основі уніфікованих договорів, тобто коли договори страхування укладені на один строк, страхові премії надходять рівномірно, а компанія має надійний страховий портфель.

Резерв ризиків, які ще не минули, формується як додаток до резерву незароблених премій, щоб компенсувати можливість заниження тарифу.

Резерв катастроф формується з метою забезпечення страхових виплат у разі настання природних катастроф або значних промислових аварій, у результаті яких буде завдано збитків численним страховим об’єктам і коли постає потреба здійснювати виплати страхового відшкодування в сумах, що значно перевищують середні розміри збитків, які взято до уваги при розрахунку страхових тарифів. Резерв катастроф формується з урахуванням можливості великомасштабних аварій, від яких одночасно постраждає багато страхових об’єктів, і виявиться брак страхових резервів, сформованих з огляду на рівномірне настання випадків. Резерв катастроф особливо необхідний при страхуванні ризиків стихійних лих, а також при формуванні страхового портфеля на території підвищеної небезпеки. Відрахування до резерву катастроф мають надходити протягом тривалого періоду і формуватися страховиками в разі, якщо діючими договорами страхування передбачена відповідальність при настанні такого роду подій.

Резерв коливань збитковості дозволяє страховикам компенсувати перевищення своїх витрат, що пов’язані з відшкодуванням збитків, у випадках, коли фактична збитковість страхової суми за видом страхування на звітний період перевищує очікуваний рівень збитковості, який узято за основу при розрахунку тарифної ставки за цим видом страхування. У роки успішної діяльності страховика цей резерв поповнюється за рахунок отриманих у результаті страхової діяльності надлишків, у збиткові з нього вилучаються кошти для покриття збитків, що пов’язані зі здійсненням страхових операцій.

Що ж до резерву збитків, то фіксуються суми виплат, які передбачаються за страховими випадками, що настануть до закінчення фінансового року.

Підставою для формування резерву збитків є забезпечення можливості відшкодувати збитки в майбутньому періоді за страховими випадками. У практиці страхової справи збитки за застрахованими ризиками сплачуються страховиком не відразу, а через деякий час. Так, визначення резерву збитку можна поділити на кілька етапів. Перший етап – настання страхового випадку: страховик не отримав повідомлення про його настання і розмір збитку не визначений. На другому етапі – страховик на підставі заяви страхувальника про випадок, який настав, у журналі реєстрації збитків фіксує страхову суму за даним договором страхування. Наступний етап – визначення фактичної суми збитку. І останній етап – розрахунок зі страхувальником за збитками, що заявлені. Отже, резерв збитків поділяється на резерв збитків, що сталися, але ще не відомі (IBNR); резерв збитків, що заявлені, але ще не врегульовані

Резерв збитків, що заявлені, але ще не врегульовані, формується для забезпечення зобов’язань, які пов’язані з урегулюванням збитків за страховими випадками, про настання яких в обумовленому порядку було заявлено страховикові. При цьому резерв є сумою таких елементів:

невизначених збитків, які розраховуються в розмірі 5% від сум надходжень страхових премій;

заявлених, але ще не врегульованих збитків, тобто збитків, за якими ще не складений розрахунок страхового відшкодування;

урегульованих, але ще не сплачених збитків, тобто збитків, які заявлені страхувальником і зафіксовані в регістрах обліку страховиком та за якими складений розрахунок страхового відшкодування, але відшкодування ще не надане.

Величина резерву збитків, що заявлені, але ще не врегульовані, визначається за кожною неврегульованою заявою від страхувальника. Якщо збиток заявлений, але розмір збитку не встановлений, для розрахунку береться максимально можлива величина збитку, яка не перевищує страхової суми.

Резерв збитків, що сталися, але ще не відомі (IBNR), формується у зв’язку з випадками, які сталися, але про факт настання яких страховикові не було повідомлено на звітну дату і зобов’язання за якими будуть виконані в наступному звітному періоді.

Зауважимо, що достатнього розміру резерву збитків (на відміну від резерву премій), на практиці домогтися неможливо. Важко оцінити майбутні збитки навіть за збитками, що заявлені, а тим більше за збитками, які сталися, але ще не відомі. Проте є види страхування, за якими можна точно оцінити розмір збитків. Наприклад, страхування майна, авто-каско. Але існують і такі види страхування, як страхування цивільної відповідальності, відповідальності роботодавця, що їх зарубіжні страховики називають «страхування з довгим хвостом». Така назва пояснюється тим, що врегулювання збитків може тривати довго після закінчення договору страхування. Наслідок нещасного випадку або захворювання може виявитися через деякий час. Судовий розгляд може розтягтися на кілька місяців. Нерідко бувають обставини, коли страховики сплачують збитки десятирічної давності. Найбільш відомий приклад – збитки, яких зазнали британські та страховики інших країн у зв’язку з захворюваннями, що були викликані використанням у будівельній справі шкідливого азбесту, котрий у свій час вважався матеріалом, що не впливає на здоров’я людини. Зауважимо, що фактичний розмір резерву збитку досягається в практиці. Для розрахунку розміру резерву збитків, що сталися, але ще не відомі, існують різноманітні методи. За ступенем складності вони варіюються від вельми складних до найпростіших. Кожний метод обирається залежно від виду страхування, кількості показників і наявності відповідних даних.

Отже, порядок визначення розміру технічних резервів, який застосовують українські страховики, недостатньо відбиває обсяг відповідальності страховика за діючими на момент оцінки договорами страхування. Це може призвести до зниження надійності страхових операцій, платоспроможності страховика..

  1.  Класифікація витрат на утримання страхової компанії.

Взагалі під "витратами" розуміють гроші, кошти, використані на що-небудь. А "доходи" означають гроші, матеріальні цінності, одержувані внаслідок якої-небудь діяльності.

Витрати страхової компанії відображають використання нею коштів для забезпечення своєї діяльності і визначають два взаємопов'язані процеси:

– виконання зобов'язань перед страхувальниками;

– фінансування діяльності страхової компанії.

Витрати страховика поділяються за економічним змістом на наступні великі групи

Витрати на страхові виплати складають найбільшу частину витрат страховика та залежать від багатьох факторів, серед яких виділяються ймовірність настання страхового випадку, розмір страхового збитку, обсяг страхової відповідальності. Вказані витрати за відповідними видами страхування у певному діапазоні (види ризиків, страхові об'єкти, територія, вік застрахованої особи тощо) не дуже різняться у страхових компаніях одного регіону, а отже, майже не підлягають коригуванню.

Витрати на ведення страхової справи включають витрати, пов'язані із укладанням та обслуговуванням договорів страхування, тобто із фінансово-господарською діяльністю страховика. На величину цих витрат впливає багато факторів, до того ж вони постійно змінюються. Тому неможливо розробити норми зазначених видатків, а можна розробити загальні рекомендації по їх обмеженню та оптимізації. Проте саме ці витрати дозволяють варіювати у встановленні розміру страхового тарифу. Так, за рахунок їх оптимізації, економного та ефективного використання коштів, зменшення норм використання тощо можливе зниження вартості страхової послуги.

В економічній літературі зустрічається багато підходів до їх класифікації та визначенню класифікаційних ознак. В найбільш загальному плані зустрічаються наступні підходи у їх групуванні:

– постійні та змінні (такий розподіл застосовується в актуарних розрахунках);

– залежні та незалежні;

– загальні та конкретні на ведення справи страховика.

Постійні витрати не можуть бути віднесені на конкретне страхування, вони є незмінними в межах релевантного діапазону. Вони повинні розкладатися на весь страховий портфель за укладеними договорами. В своїй більшості на відносно постійні витрати не впливають коливання та зміни у страховій діяльності, якщо вони не пов'язані із значним розширенням чи значним згортанням страхової діяльності. Питома вага цих витрат досить мала.

Змінні витрати на ведення страхової справи стосуються певного виду страхування чи страхового полісу та можуть бути на них віднесені. Дані витрати змінюються пропорційно ступеню зайнятості персоналу страхової компанії. Саме на ці витрати припадає найбільша частка витрат на ведення страхової справи.

Деякі витрати мають характер залежних та незалежних. Їх нормують в промилі від страхової суми середньоспискового складу страхувальників.

Встановлюючи страховий тариф, страховик повинен враховувати у складі ціни страхової послуги не тільки страхові суми та відшкодування, а й витрати на утримання страхової компанії. У зв'язку з цим витрати на ведення страхової справи поділяються на певні види, кожний з яких має свою характеристику.

Організаційні витрати, пов’язані із організацією, створенням страхової компанії, відносяться до фінансових ресурсів страховика, є інвестиціями.

Аквізаційні виробничі витрати страховика, пов’язані із залученням нових страхувальників, укладанням нових страхових договорів.

Аквізіційні витрати швидко зростають у періоди, коли вводяться нові різновиди страхування, що викликають масовий характер укладання нових договорів страхування.

Інкасаційні витрати, пов’язані із обслуговуванням товарно-грошового обігу страхової компанії.

Витрати на оплату праці робітників страхової організації, що пов’язані зі збором страхових премій і обслуговуванням страхувальників. Зазвичай, інкасові витрати обчислюються у відсотках від брутто-ставки за принципом комісійних.

Витрати на виготовлення бланків, квитанцій, облікових регістрів тощо.

Ліквідаційні витрати, пов’язані із ліквідацією збитку, спричиненого страховим випадком.

Ліквідаційні витрати звичайно є прямими і здійснюються після настання страхового випадку. Як й інші прямі витрати, вони належать до конкретного виду страхування. Вони складаються з витрат на проїзд ліквідаторів збитку (аварійного комісара, експерта й ін.) до місця події, з винагороди, яка їм виплачується, судових витрат, витрат на пересилання кореспонденцій, пов’язаних з цією подією, і т.д.

Управлінські витрати поділяються на загальні витрати управління та витрати по управлінню майном. Ці витрати пропорційні зібраним страховим внескам. При оцінці рентабельності діяльності страхової компанії головне значення мають управлінські витрати.

До управлінських витрат належать: оплата праці адміністративно-управлінського персоналу страхової організації, адміністративно-господарські витрати і витрати на розвиток страхування. Управлінські витрати закладаються у навантаження на основі сформованої питомої ваги цих витрат щодо ставки тарифу. Проте, коли здійснюються страхові операції, то обсяг потрібних управлінських витрат визначається не сумою страхових премій, що надходять, а кількістю чинних договорів.

Витрати на фінансування превентивних заходів встановлюються страховою компанією в залежності від взятих на себе зобов'язань, розмір їх встановлює фінансова служба страховика.

Витрати на страхові виплати, на ведення страхової справи, на фінансування превентивних заходів складають собівартість страхової послуги.

Втирати при здійсненні інвестиційної діяльності досить незначні і пов'язані із обслуговуванням розміщення страхових резервів та тимчасово вільних коштів страховика.

Витрати на проведення страхових операцій, що є основними для страховика і складають більшість його загальних витрат, містять:

– виплати страхових сум і страхових відшкодувань за договорами страхування і перестрахування;

– відрахування до страхових резервних фондів;

– відрахування до технічних резервів, крім резерву незароблених премій, на умовах, що передбачені чинним законодавством;

– витрати на проведення й обслуговування процесу страхування і перестрахування;

– витрати на оплату праці робітників страховика, а також:

a) оплата стороннім установам, організаціям, підприємствам або фізичним особам наданих ними послуг, які пов’язані з основною діяльністю страховика, а також:

виплата комісійних винагород брокерам, посередникам за укладення і обслуговування договорів страхування;


оплата послуг із метою оцінювання взятих на страхування (перестрахування) ризиків і збитків, які заподіяні об’єктам страхування;

оплата за виготовлення бланків страхової документації;

оплата банківських послуг, які пов’язані з інкасацією страхових премій і здійсненням виплат страхового відшкодування;

– оплата послуг, які пов’язані із розробкою умов, правил страхування і проведенням актуарних розрахунків;

б) відшкодування страховим агентам витрат на службові поїздки, що пов’язані з виконанням ними службових обов’язків, включаючи придбання з цією метою проїзних квитків.

  1.  Поняття про собівартість страхової послуги.

Усі перераховані вище витрати впливають на собівартість страхових операцій – складне поняття, що має свою специфіку, якщо порівнювати з іншими галузями економіки. Нам відомо, що оборот коштів страховика має ризиковий (ймовірнісний) характер. Якщо будь-яке інше підприємство одержує певний дохід за реалізований товар і має певні витрати на його продаж, то страховик, беручи на себе страхову відповідальність за цим договором, лише орієнтовно знає, скільки вона йому коштуватиме (це буде або сума витрат на ведення справи за цим договором, або набагато більша сума, до якої належить і виплата страхового відшкодування). Отже, щодо собівартості страхових операцій можна говорити у широкому і вузькому розумінні.

Собівартість страхової послуги у широкому розумінні – це сукупність валових витрат страховика для надання страхової послуги, як безпосередніх (страхові виплати і витрати на ведення справи), так і викликаних потребою забезпечити задану фінансову усталеність страхових операцій (формування вільних резервів і запасних фондів).

Собівартість страхової послуги у вузькому розумінні – це тільки обсяг витрат страхової організації на ведення справи.

Зважаючи на специфіку оподатковування страхової діяльності в Україні, обсяг валових витрат на проведення страхової діяльності для цілей оподатковування не визначається, тому що усі витрати щодо здійснення страхування враховуються при оподатковуванні валових доходів від страхової діяльності. Проте, за своєю економічною природою витрати на організацію страхування є окремим елементом собівартості і враховуються при оподаткуванні прибутку страховика від нестрахової діяльності

Витрати страховика утворюють собівартість страхових послуг. Вони мають таку структуру:

• витрати на виплату страхових сум та страхових відшкодувань;

• відрахування в централізовані страхові резервні фонди;

• відрахування в технічні резерви, відмінні від резервів незароблених премій, у випадках і на умовах, передбачених актами чинного законодавства;

• модуль витрати на проведення страхування;

• інші витрати.

Собівартість у страховій справі – явище особливе. Страховик, беручи на себе страхову відповідальність за певним видом договору, тільки приблизно знає, в яку суму йому обійдеться надання тієї чи іншої страхової послуги. Вона може коштувати страховику тільки суми витрат на ведення справи за цим договором, а може, крім того, включати виплату річного відшкодування.

Основною статтею витрат страховика є страхові виплати (виплати страхових сум і страхових відшкодувань). У результаті цих виплат виконуються фінансові зобов’язання страховика перед страхувальниками за договорами страхування. Очевидно, що через випадковий характер настання страхових випадків, величина виплат за певний період часу (наприклад, за рік) підлягає значним коливанням залежно від частоти і руйнівності страхових випадків.

Страхові відшкодування виплачуються зі страхових фондів, розмір яких визначається обсягом зібраних страхових премій, а напрямки витрат коштів цих фондів – структурою тарифної ставки, завдяки якій визначається величина премії. Страхові премії, отримані страховиком, розподіляються відповідно до структури тарифу, що планує, яка частка премії повинна бути витрачена на виплату страхового відшкодування, спрямована до запасних фондів, на витрати із ведення справи, на фінансування попереджувальних заходів чи на інші, заздалегідь передбачені видатки. Такий жорсткий цільовий розподіл витрат страхових премій дозволяє забезпечити формування страхових фондів у достатніх розмірах для виконання страхових зобов’язань, які страховик бере на себе.

Відрахування до запасних фондів (резерви внесків) – це своєрідний варіант витрат в майбутніх періодах страхування, і визначаються у вигляді різниці між нормативною і фактичною величинами страхових виплат.

Відрахування на попереджувальні заходи також можуть бути нормовані структурою тарифної ставки, що розрахована згідно з наявними у страховика конкретними даними по потрібних попереджувальних заходах за конкретними видами страхування.

Витрати на ведення справи, що призначені для забезпечення діяльності страховика, відіграють важливу роль у фінансуванні страхування. Вони належать до складу навантаження тарифної ставки і є важливим елементом собівартості страхових операцій.

Зіставляючи доходи та витрати страхової організації, визначають її фінансові результати. Найбільш загальним показником результативності діяльності страховика є його валовий дохід. Він визначається як сума доходу від страхової діяльності, прибутку від страхування життя, прибутку від позареалізаційних операцій та іншої реалізації, зменшених на виплати страхового відшкодування та страхових сум, відрахувань у централізовані страхові резервні фонди та в технічні резерви, інші, ніж резерв незароблених премій.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

52733. Створення виховної системи навчального закладу 784.5 KB
  Коменський На першому етапі створення та впровадження виховної системи була проведена робота щодо вивчення стану виховної роботи у школі зроблено аналіз досягнень та недоліків творчою групою опрацьовано літературу з питань педагогіки та психології виховного процесу на педрадах та засіданнях методоб’єднань класних керівників обґрунтовано актуальність та необхідність системного підходу до питань виховання та навчання учнів. Досить неординарним є контингент учнів нашої школи додаток 2: майже 50 учнів належать до соціально незахищених...
52734. Робота з обдарованими дітьми в умовах сільської малокомплектної школи 171.5 KB
  Науково обґрунтований підхід до процесу побудови педагогічної технології виховання інтересу в учнів до занять фізичною культурою та спортом дає змогу вчителям фізичної культури тренерам класним керівникам шкільним психологам батькам всебічно зрозуміти суть і причини явищ і процесів у розвитку масового охоплення школярів оздоровчою і фізкультурноспортивною діяльністю через самостійні заняття відвідування спортивних секцій груп ЗФП участі в спортивних змаганнях. У період навчання у школі в учнів розкриваються творчі здібності та...
52735. ІНТЕГРОВАНІ ЗАНЯТТЯ У КОНТЕКСТІ ПРОЕКТНОЇ ТЕХНОЛОГІЇ 1.22 MB
  Існують три рівні інтеграції змісту навчального матеріалу: Отже одним із шляхів підвищення якості освіти є впровадження у практику викладання бінарних та інтегрованих занять особливо з дисципліни Іноземна мова за професійним спрямування які є складовою нормативної частини типових навчальних планів підготовки молодших спеціалістів у вищих навчальних закладах І ІІ рівнів акредитації усіх спеціальностей і можлива інтеграція англійської мови із дисциплінами професійноорієнтованого спрямування. Але такий шлях використання міждисциплінарних...
52736. Формування соціальної активності підлітків через використання виховного педагогічного потенціалу спадщини В.Сухомлинського 103.5 KB
  Сухомлинський А яким бути саме мені Ким бути Як жити Як бути корисним людям Які якості треба виховувати в собі сьогодні щоб комфортно почуватися в житті завтра Якою має бути особистість XXI сторіччя Ці питання соціалізації й самореалізації особистості – є найактуальнішими питаннями сьогодення. Соціальну активність особистості ще можна визначити як якість її зв’язків із суспільством. Від соціальної активності особистості залежить як правило і її соціальна мобільність. Під його керівництвом у Павлиській школі було...
52737. Створення ситуації успіху в навчальній діяльності школярів 378.5 KB
  Створення ситуації успіху в навчальній діяльності школярів – це проблема до якої все частіше звертається сучасна педагогічна наука. Провівши огляд та аналіз літератури з теми Створення ситуації успіху на уроках стверджую що обрана тема є актуальною для освіти залишається лише допомогти дитині в період формування її особистості ні в якому разі не позбавляти школяра чекання завтрашньої радості віри у свої можливості...
52738. Формування творчої особистості молодшого школяра через використання інтерактивних технологій на уроках читання у початкових класах 69.5 KB
  В теорії і практиці навчання особливо гостро стоїть питання про розвиток творчих здібностей учнів. Під час такого діалогу важливо навчити кожну дитину розмірковувати гнучко підходити до розв’язання проблем знаходити нові оригінальні рішення для того щоб відчути задоволення від навчання. Зацікавленість є ефективним засобом успішного навчання необхідною умовою досягнення позитивних наслідків. Ефективне навчання неможливе без активізації пізнавальної діяльності розвитку творчих здібностей.