18494

ЦІНА СТРАХОВОГО ПРОДУКТУ І ГРОШОВІ НАДХОДЖЕННЯ СТРАХОВОЇ КОМПАНІЇ

Лекция

Налоговое регулирование и страхование

ТЕМА 6. ЦІНА СТРАХОВОГО ПРОДУКТУ І ГРОШОВІ НАДХОДЖЕННЯ СТРАХОВОЇ КОМПАНІЇ План 1.Страховий тариф як ціна страхового продукту. 2.Страховий тарифнетто і навантаження та їх призначення. 3. Сутність грошових надходжень страховиків та їх класифікація. ...

Украинкский

2013-07-08

312 KB

8 чел.

ТЕМА 6.

ЦІНА СТРАХОВОГО ПРОДУКТУ І ГРОШОВІ НАДХОДЖЕННЯ

СТРАХОВОЇ КОМПАНІЇ

План

1. Страховий тариф як ціна страхового продукту.

2. Страховий тариф-нетто і навантаження та їх призначення.

3.           Сутність грошових надходжень страховиків та їх класифікація. 

4. Джерела грошових надходжень страхових компаній.

  1.  Страховий тариф як ціна страхового продукту.

Як терміни, що визначають розмір вартості страхової послуги (плати за страхування), використовуються терміни “страховий тариф”, “страховий платіж”, “страхова премія”, “страховий внесок”.

Страховий тариф (або тарифна ставка ) Tc – ставка страхової премії з одиниці страхової суми за встановлений період страхування, на підставі якої розраховується відповідна страхова премія. За можливу одиницю страхової суми у вітчизняній практиці беруть 100 грн., у страхуванні життя можна також використовувати як одиницю страхової суми 1000 грн.

Страхові тарифи за обов’язковими видами страхування встановлюються законами про обов’язкове страхування або органом виконавчої державної влади, що уповноважений законодавцем (окремо прийнято положення "Про затвердження розміру базового страхового платежу за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" № 3099 від 16 грудня 2004 p., затверджене Розпорядженням Держфінпослуг). Страхові тарифи за добровільними видами страхування розраховуються страховиком самостійно (із застосуванням актуарної математики) у вигляді базових розмірів цих тарифів для конкретних ризиків, прийнятих на страхування, і конкретних видів об’єктів страхування. Страховик визначає розмір базових страхових тарифів з тією умовою, що коштів, які сплачені страхувальниками у вигляді страхових премій, повинно бути достатньо для здійснення можливих страхових виплат за всіма договорами страхування, укладеними за цим видом страхування за певний період часу.

Тому встановлення страховиком розміру базових страхових тарифів і наступний розрахунок на їхній основі можливого обсягу страхових премій не мають довільного характеру, а залежать від великої кількості фактичних (статистичних) даних і використовуваних імовірнісних характеристик конкретного набору страхових ризиків, тобто переліку подій, що можуть призвести до визначених страхових випадків, у тому числі від витрат на страхові виплати за цим видом страхування з урахуванням обсягу власних витрат страховика, коли він здійснює страхову діяльність з цього виду страхування.

Оскільки страховий тариф є питомою платою за прийняті страховиком договірні страхові зобов’язання по здійсненню страхових виплат після настання страхового випадку, конкретний розмір тарифу в договорі добровільного страхування визначається за взаємною згодою сторін на підставі базових страхових тарифів, що актуарно розраховані страховиком. Слід зазначити, що при обов’язковому страхуванні максимальні розміри страхових тарифів або методика їхніх розрахунків, з урахуванням норм витрат страховика на ведення справи, встановлюються законодавчо.

Коли встановлюється конкретний страховий тариф, то звичайно використовується система ризикових коефіцієнтів, що максимально об’єктивізує значення базових тарифів стосовно конкретного об’єкта страхування. Ці коефіцієнти дозволяють враховувати різні чинники, що впливають на можливість настання страхових випадків і на обсяг страхових виплат щодо конкретного об’єкта страхування. Наприклад, при страхуванні автотранспорту від аварій необхідно за допомогою ризикових коефіцієнтів врахувати вплив таких чинників, як марка автомобіля, рік випуску, період експлуатації, колір кузова, стаж водія- страхувальника, реальні дані про технічний стан головних вузлів і агрегатів.

Страхова премія (страховий платіж, або страховий внесок) Pc – плата за страхування, що страхувальник сплачує страховику за прийняте останнім на себе зобов’язання здійснити страхову виплату страхувальнику при настанні страхового випадку, передбаченого в договорі страхування, протягом терміну c. Розмір страхової премії визначається за формулою:

Pc = Tc*S0 , (1.1)

де S0 – відповідна страхова сума, встановлена у договорі страхування.

Якщо в будь-якій сфері матеріального виробництва договір купівлі-продажу є завершальною фазою виробничого процесу (фазою споживання), то при страхуванні, яке спрямовано на формування страховиком страхового фонду, продаж страхового продукту є необхідною умовою початку циклу діяльності страховика із здійснення страхової послуги, що передбачена договором страхування. Цю особливість оплати страхової послуги підкреслює самий термін “премія” (лат. premium – той, що випереджає), тобто аванс, передоплата за майбутні роботи, послуги.

Страховими внесками звичайно називають конкретні окремі частини страхової премії (страхового платежу), що неодноразово (наприклад, регулярно при довгостроковому страхуванні життя) сплачуються страхувальником згідно з умовами договору страхування.

Страхування як економічна категорія охоплює сферу тільки перерозподільних відношень, не створюючи прибавочної вартості. Тому страхова премія відбиває відшкодувальний характер страхової угоди, що здійснюється страхувальником і страховиком, і є платою за специфічну умовну послугу (ціною цієї послуги), що буде зроблена страховиком страхувальнику за договором добровільного страхування або в порядку обов’язкового страхування, що передбачене законом. Завдяки страховим преміям страхувальників формуються як страховий фонд, який використовується страховиком для страхових виплат, так і обсяг коштів, що потрібні для покриття поточних витрат страховика.

Якщо страховий тариф виражений у грошових одиницях із кожних 100 одиниць страхової суми чи у відсотках від страхової суми за встановлений період часу, то страхова премія визначається, як добуток встановленого значення страхового тарифу на страхову суму, розділений на 100 і помножений на період страхування, виражений у тих самих одиницях часу, для яких розраховувалися вихідні значення базових тарифів. Якщо страховий тариф виражений у грошових одиницях із розрахунку на один об’єкт страхування за встановлений період часу, то страхова премія визначається, як добуток цього страхового тарифу на кількість об’єктів страхування і на період страхування, виражений у тих самих одиницях часу, що й період, за який розраховувалися відповідні базові тарифи.

Оскільки плата за страховку розраховується на основі страхових тарифів, які конкретно зазначені у договорі страхування, то за правильно розрахованими тарифами забезпечуються і потрібний обсяг коштів на накладні витрати страховика, і можливість страховика виконувати взяті на себе зобов’язання перед страхувальниками, а також рівень необхідної фінансової усталеності страхових операцій.

Страхова премія може бути сплачена єдиним внеском або вноситися по частках, в розстрочку у розмірах і в термін, що встановлюються при укладанні договору страхування. Договір страхування звичайно набирає сили після сплати всієї або першої частини страхової премії (якщо інше не передбачено договором або законом).

2. Страховий тариф-нетто і навантаження та їх призначення.

Актуарні розрахунки є основою визначення страхових тарифів. Страховий тариф визначається як ставка страхового внеску з одиниці страхової суми за визначений період страхування, яка забезпечує страховику формування страхових резервів, достатніх для виплати страхових відшкодувань і страхових сум, та коштів, необхідних для розвитку страхової компанії. Страховий тариф, за яким укладається договір страхування, називається тарифом-брутто. Він складається з двох частин:

1) нетто-ставки;

2) навантаження (надбавки).

Нетто-ставка виражає ціну страхового ризику (пожежі, повені, вибуху тощо) і є основною частиною страхового тарифу, що призначена для виплати страхового відшкодування та страхових сум і яка формує страхові резерви.

Навантаження призначене для відшкодування витрат страховика, пов'язаних з проведенням страхування (по-іншому їх називають витратами страхових компаній на ведення справи), а також для забезпечення одержання страховиком прибутку. Така структура страхового тарифу є характерною для тарифів зі всіх видів страхування (рис. 6.1).

Рис. 6.1. Структура страхового тарифу

Для розрахунку страхових тарифів використовують методи, які базуються на:

           – теорії ймовірності та математичній статистиці;

– експертних оцінках;

– математичній статистиці та розрахунку доходності;

– методі аналогій та ін.

Тарифна ставка – це ціна страхового ризику й інших витрат, адекватна обсягу зобов’язань страховика за укладеним договором страхування. Тарифні ставки визначаються за допомогою актуарних розрахунків у відповідності з вимогами чинного законодавства. Системне викладення тарифних ставок і поправочних ризикових коефіцієнтів із правилами їхнього застосування складає тарифний довідник страховика.

Тарифна ставка (інакше – брутто-ставка) являє собою страхову премію з одиниці страхової суми за певний період часу страхування.

Базовий страховий тариф – базова тарифна брутто-ставка, що розраховується актуарієм для правил страхування за відомою статистикою і пропонується страхувальнику в складі цих правил. Входить до складу тарифного довідника страховика. Брутто-ставка складається з двох частин: нетто-ставки і навантаження. Нетто-ставка виражає ціну страхового ризику: пожежі, повені, вибуху і т.д. Навантаження показує витрати страховика з організації і проведення страхування, включає відрахування до запасних фондів, містить елементи прибутку. В основі побудови нетто-ставки лежить ймовірність прояву ризику.

Реальний страховий тариф – тарифна ставка, визначена за базовим тарифом для реального об’єкта страхування з урахуванням системи поправочних коефіцієнтів ризику, що включені до тарифного довідника страховика.

Конкретний страховий тариф – тарифна ставка, за якою укладається договір страхування. Він визначається у договорі страхування.

Найбільш поширеним є метод, що базується на теорії ймовірності та математичній статистиці, тому за основу побудови страхових тарифів приймають ймовірність настання страхових випадків.

Методика розрахунку тарифної ставки на основі теорії ймовірності включає:

– визначення вірогідності настання страхового випадку;

– розрахунок нетто-ставки зі 100 гри страхової суми;

– розрахунок ризикової надбавки з використанням статистичних рядів;

– визначення можливого інтервалу змін показника з певною мірою вірогідності;

– розрахунок брутто-ставки, виходячи із планової рентабельності;

– визначення структури брутто-ставки та питомої ваги кожного елемента в ній.

Ймовірністю (Р) події Л – позначається Р(А) – називається відношення кількості позитивних для нього випадків М до загальної кількості всіх рівноможливих випадків N. Оскільки ймовірність події виражається правильним дробом, тобто тим, в якому чисельник менший знаменника (М завжди менше або дорівнює N), зрозуміло, що 0<Р(А)<1. Якщо Р(Л) дорівнює 0, то подія Л вважається неможливою, а якщо дорівнює 1, то це – достовірна подія.

Отже, ймовірність події знаходиться в межах від 0 до 1. Якщо вона досягла своїх крайніх меж, то страхування на випадок настання цієї події проводитися не може.

Нетто-ставка призначена для створення страхового фонду. Тому вона повинна забезпечити еквівалентність взаємовідносин між страховиком і страхувальником – страховик повинен зібрати стільки страхових премій, скільки він має виплатити страхувальникам у майбутньому, тобто при формуванні страхового фонду необхідно дотримуватися принципу рівності платежів, що надійшли до страхового фонду, і страхових відшкодувань, що виплачуються з цього фонду, за встановлений період страхування.

Ця умова записується у вигляді такої рівності, що характеризує замкнуту розкладку шкоди між всіма страхувальниками:

Відношення кількості виплат (кількості постраждалих об’єктів) – Nв до кількості укладених договорів (застрахованих об’єктів) – Nd визначає частоту страхових випадків. Середня тяжкість ризику може бути розрахована як за окремими об’єктами або видами страхування, так і за окремими страховими ризиками. Формули для розрахунків частоти страхових випадків і тяжкості ризику наведені нижче. Після розрахунку цих параметрів визначається розмір тарифної нетто-ставки. Для обчислення сукупної брутто- ставки до нетто-ставки додають навантаження.

Завдяки зробленому аналізу можна стверджувати, що сума фактично виплачуваного страхового відшкодування за постраждалими об’єктами, зазвичай, відхиляється від значення страхової суми, що встановлена для них, особливо в залежності від кількості укладених договорів страхування того виду, за яким здійснюється розрахунок тарифу. Розрахована ставка повинна коригуватися на коефіцієнт, обумовлений кількістю укладених договорів страхування (страховим портфелем однотипних об’єктів страхування). Внаслідок цього одержуємо формулу для розрахунку нетто-ставки:

Tn = P(A) * K * 100         (6.1)

Ця формула має додатковий поправочний коефіцієнт (К), розмір якого визначається відповідно кількості укладених (або тих, що плануються для укладання) договорів страхування. К – коефіцієнт співвідношення середньої виплати до середньої страхової суми на один договір страхування, 100 – одиниця страхової суми (100 грн.).

Отже, ймовірність збитку визначають як добуток ймовірності страхової події Р(А) на коефіцієнт К.

Подамо формулу для розрахунку нетто-ставки зі 100 грн. страхової суми в розгорнутому вигляді:

У результаті формула для розрахунку нетто-ставки зі 100 гри страхової суми набуває вигляду:

Після розрахунку нетто-ставки визначають розмір сукупної тарифної ставки, або брутто-ставки. Для обчислення брутто-ставки до нетто-ставки додають навантаження.

Витрати на ведення справи, зазвичай, розраховують на 100 гри страхової суми (аналогічно до нетто-ставки), інші складові навантаження визначають у відсотках до брутто-ставки. Загальна методика розрахунку брутто-ставки має такий вигляд:

Звідси, якщо всі елементи навантаження визначено в абсолютній сумі, то:

Якщо ж усі елементи навантаження визначено у відсотках до брутто-ставки, то величину брутто-ставки вираховують за такою формулою:

Розрахунки конкретних розмірів тарифів додаються до правил страхування.

При визначенні тарифної ставки може враховуватися ризикова надбавка, яка передбачає виплату при підвищених ризиках. Вона розраховується на основі показника середньоквадратимного відхилення (а).

Головний елемент навантаження – витрати на ведення справи. До них належать витрати, пов’язані з укладанням та обслуговуванням договору страхування.

У страховій практиці розрізняють витрати на ведення справи внутрішньою службою страхової організації та витрати на ведення справи відокремленими підрозділами страхової організації. Виділяють також постійні та змінні витрати на ведення справи страховиком.

Змінні витрати на ведення справи відносять на окремий вид страхування (окремий страховий поліс). Постійні витрати розподіляють на весь портфель укладених договорів страхування.

Визначаючи страхові тарифи, доцільно брати до уваги той факт, що страховими внесками треба покривати не тільки страхові суми та відшкодування, а й витрати на утримання страхової організації. З огляду на це, витрати на ведення справи можна класифікувати таким чином: аквізиційні, інкасаційні, ліквідаційні, організаційні, управлінські.

Аквізиційні витрати – виробничі витрати страхової організації, по в'язані зі залученням нових страхувальників та укладанням нових договорів страхування за посередництвом страхових агентів.

Інкасаційні витрати – витрати, пов'язані з обслуговуванням готівкового обороту надходження страхових платежів. Це витрати на виготов лення бланків квитанцій про прийом страхових платежів та облікових реєстрів (відомостей, довідок тощо).

Ліквідаційні витрати – витрати з ліквідації збитків, нанесених страховою подією (заробітна плата осіб, які займаються ліквідацією збитків, судові витрати, поштово-телеграфні витрати та витрати, пов'язані з виплатою страхового відшкодування).

Організаційні витрати пов'язані зі заснуванням страхового товариства, їх відносять до активів страховика, бо вони є Інвестиціями.

Управлінські витрати поділяють на загальні витрати управління та витрати управління майном.

Складовою частиною навантаження є прибуток від страхових операцій. З метою зниження вартості страхової послуги та розширення страхового поля страховик може не закладати прибуток у вартість тарифу. Це, насамперед, стосується тарифів з обов'язкових видів страхування.

3. Сутність грошових надходжень страховиків та їх класифікація.

Страхова організація в процесі кругообігу грошових коштів  отримує певні надходження – як результат стосунків між нею та іншими суб’єктами фінансових відносин.

Склад грошових надходжень страховиків обумовлюється двоїстим характером діяльності: головною складовою надходжень є страхові премії, отримувані від страхувальників за укладеними договорами страхування, але, разом із тим, не менш важливими є надходження від розміщення та інвестування тимчасово вільних власних коштів і коштів страхових резервів. Співвідношення між цими двома видами надходжень міняється залежно від специфіки діяльності конкретної страхової організації, рівня її капіталізації та «віку».

Поняття «грошові надходження», яке застосовується у вітчизняній літературі з фінансів і фінансового менеджменту, не дістало однозначного тлумачення серед фахівців.  Досить часто це поняття використовувалося як синонім поняття «доходи». Вони й справді є близькими, але не тотожними . Поняття «грошові надходження» є більш широким. Воно об’єднує усі зовнішні грошові надходження суб’єкта господарювання від усіх видів його діяльності (операційної, інвестиційної, фінансової) за певний проміжок часу. Щоб визначити різницю між цими поняттями, є сенс розглянути їх за окремими видами суб’єктів господарювання і за окремими  видами їхньої підприємницької діяльності.

Ці поняття збігаються, коли йдеться про грошові надходження усіх суб’єктів господарювання від інвестиційної і фінансової діяльності. Операції за цими видами діяльності не оподатковуються непрямими податками, отже, всі грошові надходження повною мірою належать суб’єкту господарювання  і можуть розглядатися як його доходи.

Що стосується операційної діяльності, то тут ситуація неоднозначна. Все залежить від характеру цієї операційної діяльності. Більшість підприємств є платниками непрямих податків від основної, які є елементами ціни на товари та послуги цих підприємств. Тому грошові надходження таких підприємств від основної операційної діяльності включають як власне доходи підприємства, так і непрямі податки (мито, акцизний збір, ПДВ), які тільки транзитом проходять через рахунки підприємств, щоб надалі бути спрямованими до бюджету.

Страхові операції не оподатковуються непрямими податками. Але поняття «грошові надходження від основної операційної діяльності» і «доходи від основної операційної діяльності» теж не збігаються, хоча з іншої причини: загальна сума грошових надходжень страховика, які він отримує у вигляді страхових премій, зменшується на:

  1.  суми премій, переданих у перестрахування;
  2.  суми відрахувань до резерву незароблених премій (для страховиків, які займаються ризиковим страхуванням).

Отже страхові премії слід розглядати не як доходи, а як грошові надходження страховика.

Міжнародними стандартами бухгалтерського обліку грошові надходження визначаються ще як грошові потоки.

Операційна діяльність – це основна діяльність суб’єкта господарювання, яка приносить дохід, а також інші види діяльності, які не є інвестиційною або фінансовою діяльністю.

Основною діяльністю підприємства вітчизняне законодавство визнає операції, пов’язані з виробництвом або реалізацією товарів, робіт, послуг, що є головною метою створення підприємства і забезпечують основну частину його доходу. Для страхової організації це – страхування та перестрахування. А основним джерелом доходів від основної діяльності виступають страхові премії від цих операцій. Поняття «Операційна діяльність» передбачає крім основної операційної діяльності ще інші види операційної діяльності, а отже – інші види доходів від операційної діяльності.

Інвестиційна діяльність – це придбання та продаж довгострокових активів (у вітчизняному законодавстві – необоротних активів), а також інших інвестицій, які не є еквівалентами грошових коштів.

Необоротні активи відображаються у розділі І Балансу страховика і включають: нематеріальні активи, незавершене будівництво, основні засоби, довгострокову дебіторську заборгованість, відстрочені податкові активи. інші необоротні активи. Придбання та продаж перелічених необоротних активів, а також довгострокові фінансової інвестиції (розділ І активу Балансу) і короткострокові фінансові інвестиції (розділ ІІ активу Балансу) становлять зміст інвестиційної діяльності страховика.

Прикладами вхідних грошових потоків, що виникають у результаті інвестиційної діяльності, є:

  •  надходження грошових коштів від продажу основних засобів, нематеріальних активів, а також інших довгострокових активів;
  •  надходження грошових коштів від продажу власного капіталу або боргових інструментів  інших суб’єктів господарювання, а також часток у інших підприємствах;
  •  надходження грошових коштів від повернення авансів та позик (інших, ніж фінансів та позик фінансової установи), наданих іншим сторонам;
  •  надходження грошових коштів від ф’ючерсних та форвардних контрактів, опціонів і контрактів «своп».

Рух грошових коштів у результат інвестиційної діяльності призводить до змін у певних статтях активу балансу.

Фінансова діяльність – діяльність, що спричиняє зміни розміру капіталу та запозичень суб’єкта господарювання. Прикладами вхідних грошових потоків від фінансової діяльності є:

  •  надходження грошових коштів від випуску акцій або інших інструментів власного капіталу;
  •  надходження грошових коштів від випуску незабезпечених боргових зобов’язань, позик, векселів, облігацій, іпотек, а також інших коротко- або довгострокових позик.

Рух грошових коштів у результаті фінансової діяльності призводить до змін у певних статтях пасиву балансу. Доходи від фінансової діяльності, так само, як від інвестиційної, визначаються конкретними напрямами цієї діяльності.

Джерела надходжень (доходів) страховика:

  •  операційна діяльність:
    •  страхові премії;
    •  надходження від операцій з перестрахування;
    •  інші операційні доходи.
  •  інвестиційна діяльність:
    •  доходи від інвестиційної діяльності;
    •  доходи в результаті змін у необоротних активах.
  •  фінансова діяльність:
    •  доходи в результаті змін у власному капіталі;
    •  доходи в результаті змін у залученому та позиковому капіталі.

4. Джерела грошових надходжень страхових компаній.

Обсяг зібраних страхових платежів є найбільш загальним показником діяльності страховика, на який впливає величина, структура й якість страхового портфеля, обсяг й асортимент надання страхових послуг, розміри страхового фонду. Враховуючи, що сума платежів – величина абсолютна, для прийняття менеджерських рішень вона аналізується або в порівнянні з обсягом надходжень по області, району, або в динаміці. Динаміка величини платежів, які надійшли, визначає процес формування страхового фонду, кількість та якість наданих послуг страхувальникам. Залежно від поставленого завдання зміни в структурі платежів вивчаються як в цілому, так і по галузях і видах страхування.

Кількість діючих договорів, які прийняв на себе страховик, що свідчить про число страхувань, характеризує не лише страховий портфель, а й попит на страхову послугу. Поряд з показником обсягу одержаних платежів, показник числа діючих договорів аналізується в динаміці з метою регулювання структури страхового портфеля в бік збільшення частки найбільш прибуткових операцій.

Показники середньої страхової суми й середнього платежу на один договір відображають суттєві аспекти договорів страхування, причому страхова сума характеризує рівень страхового забезпечення по одному страхуванню, а середній платіж на один догові – величину витрат страхувальника на один договір. Щоб визначити середній тариф, що має неабияке значення в управлінні діяльністю страховика, необхідно співставити середній платіж з середньою страховою сумою. Названі показники, як правило, вивчаються в порівняння з попереднім періодом або середніми величинами, що характерні для страхових компаній-конкурентів.

Надходження платежів по добровільному страхуванню залежить від ряду факторів соціального й економічного характеру. До них відноситься кількість укладених договорів, середній платіж на один договір. На кількість заключених договорів, в свою чергу, впливає розмір страхового поля та його охоплення, чисельність страхових агентів і навантаження на кожного з них по кількості договорів. Середній платіж по одному договору залежить від середньої страхової суми по договору й середнього страхового тарифу.

Визначення політики страхової організації буде більш виваженим, якщо до уваги будуть, братись такі фактори, як зміна вартісної структури страхового портфеля в майновому страхуванні та зростання реальних доходів населення в особистому страхуванні. На обсяг страхового тарифу впливає зміна рівня ризику структури об'єктів майнового страхування, зміна ризикової й вікової структури страхового портфеля особистого страхування, зростання чи зниження частки небезпечних професій в страхуванні від нещасних випадків.

Суттєві особливості властиві аналізу й наступним менеджерським рішенням по надходженню платежів та зростанню договорів по страхуванню життя, що витікає з довгострокового характеру договорів цієї підгалузі страхування. Зокрема, на зростання страхових внесків впливає їх виплата наперед, а на збільшенні кількості договорів з врахуванням раніше зазначених факторів, чинить стримуючий вплив дострокове їх припинення та природні причини (закінчення строку страхування в зв'язку з дожиттям, смерть страхувальника, зміна страхувальниками місця проживання).

Схвалюючи рішення про напрями вдосконалення роботи страхової компанії, необхідно враховувати, що кількість й динаміка діючих договорів в значній мірі залежать від навантаження на одного страхового агента. Тому при аналізі тенденцій розвитку страхування життя значне місце повинно відводитись вивченню роботи страхових агентів по укладанню нових й продовженню існуючих договорів, забезпеченню чистого приросту сумі місячного внеску, скороченню числа й зниження частки достроково припинених договорів. Для виявлення причин дострокового припинення договорів проводяться зустрічні перевірки безпосередньо у страхувальників.

Одним з головних напрямів менеджменту страхових операцій є контроль за статтями витрат страховика, зокрема, виплатами страхових сум й страхового відшкодування. Спочатку розробляються й виявляються динамічні ряди обсягу виплат. Потім визначаються темпи росту й приросту Цих величин, ланцюгові й базисні індекси. Тут важливо встановити галузі і види страхування, виплати по яких зростають найбільш високими темпами. Це необхідно для обґрунтованого фінансового планування, складання плану доходів і витрат страхової компанії.

Здійснюючи управління особистим страхуванням, необхідно враховувати, що один вид його може передбачати декілька форм відповідальності. Наприклад, змішане страхування життя такі форми відповідальності: на дожиття, на випадок смерті, за втрату здоров'я; індивідуальне страхування від нещасних випадків передбачає відповідальність страховика на випадок смерті й втрати Здоров'я. В зв'язку з цим слід не лише обмежитись вивченням динаміки виплат в цілому по виду страхування (хоч це й необхідно для встановлення тенденцій динаміки ризику), а й дослідити динаміку виплат по кожній із форм відповідальності, що дозволить визначити обсяги фінансових результатів і збитковості страхової суми по даному виду страхування.

Необхідною умовою обґрунтованого менеджменту страхових операцій є обчислення величин середньої виплати на один договір по кожному виду страхування і по кожному виду відповідальності. Динаміка цього показника відображає, насамперед, зростання страхової суми (тобто страхового захисту), а в майновому страхуванні, крім того, ще й ступінь пошкодження об'єкта. Середня виплата в зв'язку з втратою здоров'я свідчить про рівень травматизму, а на вішалок смерті – про середню страхову суму по даному виду страхування.

Динаміку виплат можна проаналізувати за допомогою розрахунку відносних показників, насамперед, рівня виплат й норми виплат.

Рівень виплат встановлюється у процентному відношенні шляхом ділення суми виплат по даному виду страхування за тарифний період на обсяг платежів по цьому ж виду страхування за цей же період.

Незважаючи на те, що показник рівня виплат досить стійкий, однак, обчислюючи його, слід пам'ятати про вимоги територіального рознесення збитку. При встановленні рівня виплат по страхуванню життя необхідно врахувати, що в страхових внесках тут передбачені відрахування в резерв внесків.

Виплачені страхові платежі виражають собою сукупність брутто-ставок. Страхові ж суми і страхове відшкодування виплачуються лише за рахунок нетто-ставок. Тому, крім показника рівня виплат, в менеджменті страхових операцій розраховується норма виплат.

Під цим відносним показником розуміється частка нетто-ставки в обсягу брутто-ставки, виражена у відсотках. В процесі прийняття менеджерських рішень рівень виплат зіставляється з нормою виплат. Якщо перший показник перевищує другий або ж має тенденцію до цього, необхідно встановити причини Високого рівня виплат.

З цією метою здійснюється аналіз збитковості страхових сум та її елементів.

Для відрахувань в запасні фонди й резерви внесків використовується нормативна структура тарифної ставки. По такому ж принципу визначається розмір відрахувань на попереджувальні заходи по настанню страхових випадків. Управління цією групою витрат страховика передбачає вивчення її доцільності, ефективності, а також основних напрямів, використання коштів.

Важливою ділянкою управління страховими операціями є створення умов для досягнення стабільно зростаючих фінансових результатів, що зумовлює постійну увагу до їх аналізу.

Одним з таких результатів є витрати страховика на здійснення страхових операцій, тобто їх собівартість у вузькому розумінні. Дослідження витрат на ведення справи передбачає з'ясування динаміки цього показника і його структури по основних статтях затрат. Зазначимо, Що склад витрат (групування статей, рівень деталізації) залежать від конкретного завдання, яке необхідно вирішити. Важливо співставити фактичний розмір витрат на ведення страхових операцій по певному виду страхування з нормативним, який передбачений тарифом,

Дослідження собівартості страхових операцій спирається на вивчення динаміки відносних показників затрат на одиницю страхових платежів. Ці показники відображають собівартість операцій по формуванню страхового фонду і обчислюються шляхом ділення сукупних витрат страховика на забезпечення страхових операцій за рік або витрат, що стосуються страхування конкретного виду до надходжень страхових платежів за цей же період всього чи лише по даному виду страхування.

Зменшення собівартості конкретної страхової послуги чи операції можливе лише при скороченні затрат на окремі її елементи. Очевидно, що вагомий результат в зниженні собівартості можливий при скороченні їх по найбільш значимій статті витрат. Відомо, що дуже значна частка у витратах страхових організацій відображає витрати на утримання страхових працівників. Тому менеджмент собівартості страхових операцій повинен бути доповнений аналізом раціональності використання трудових ресурсів страхової компанії. З цією метою ана­лізується динаміка чисельності страхових працівників (співвідношення штатних і позаштатних страхових агентів, їх кваліфікаційний склад), навантаження на одного страхового агента по кількості укладених договорів. Обсяги страхових платежів (на одного страхового агента і на один договір) вивчаються в динаміці та в співставленій з страховими компаніями-конкурентами,

Найважливішим підсумковим фінансовим результатом діяльності страхової організації, як і будь-якої іншої підприємницької структури, є прибуток. По страхових операціях прибуток обчислюється шляхом співставлення відповідних доходів і витрат. Менеджмент прибутку передбачає встановлення відносного показника, – рентабельності страхових операцій. Він розраховується шляхом співставлення величини прибутку, одержаного за рік від страхових операцій, з їх собівартістю.

Для прийняття управлінських рішень, які сприяли б підвищенню рентабельності страхових операцій, необхідно провести аналіз деяких процесів.

По-перше, досліджуються динамічні ряди показника рентабельності в цілому по страхових операціях і по кожному виду страхування. При такому підході аналіз рентабельності в часі дозволяє встановити тенденції її динаміки.

По-друге, цінну інформацію дає порівняння показників рентабельності окремих страхових операцій чи галузей і підгалузей страхування по періодах з рівнями таких же показників, що досягнуті страховими компаніями-конкурентами. Це надасть необхідну інформаційну базу для прийняття менеджерських рішень як тактичного, так і стратегічного плану.

PAGE  12


Брутто-ставка страхового тарифу

етто-ставка

Навантаження

Страховий фонд

Запасні (резервні) фонди

Витрати на ведення справи

Прибуток страховика

Прибуток страховика


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

66831. Молекулярна фізика. Основні формули 1.02 MB
  Сили поверхневого натягу діють на внутрішню та зовнішню поверхні трубки. Враховуючи невелику товщину стінок трубки, можна вважати радіуси кривини поверхонь рідини біля стінок капіляра однаковими за величиною всередині та ззовні трубки.