18499

ФІНАНСОВА НАДІЙНІСТЬ СТРАХОВОЇ КОМПАНІЇ І СПОСОБИ ЇЇ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Лекция

Налоговое регулирование и страхование

ТЕМА 11 ФІНАНСОВА НАДІЙНІСТЬ СТРАХОВОЇ КОМПАНІЇ І СПОСОБИ ЇЇ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ План 1.Поняття про фінансову надійність страхової компанії. 2.Досягнення фінансової надійності страхової компанії. 3.Перестрахувальні операції як фактор фінансової надійності. 4.Кон

Украинкский

2013-07-08

97.5 KB

20 чел.

ТЕМА 11

ФІНАНСОВА НАДІЙНІСТЬ СТРАХОВОЇ КОМПАНІЇ

І СПОСОБИ ЇЇ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

План

1. Поняття про фінансову надійність страхової компанії.

2. Досягнення фінансової надійності страхової компанії.

3. Перестрахувальні операції як фактор фінансової надійності.

4. Контроль за використанням способів забезпечення фінансової надійності страхової компанії.

  1.  Поняття про фінансову надійність страхової компанії.

Зацікавленість людей у страховому захисті – це основа існування страхових компаній, які пропонують різноманітні види страхових послуг і виступають на ринку їх продавцями, маючи на меті одержання прибутку. Якщо немає зацікавленості з боку страхувальників у придбанні страхових послуг, страховик не в змозі існувати. Адже тільки за умови реалізації свого специфічного товару компанія створює страхові резерви, здійснює інвестування, накопичує доходи. Таким чином, страхувальникові у відносинах із страховиком належить вирішальна роль.

Особливістю діяльності страховика є забезпечення страхового захисту за умови акумулювання коштів у вигляді надходжень страхових премій до страхових резервів. Страхові резерви є коштами страхувальників, які тимчасово перебувають у розпорядженні страховика. Використання коштів страхових резервів має цільове призначення. Страховик у змозі їх використовувати тільки у разі настання страхового випадку за укладеними ним договорами страхування. Інакше кажучи, особливість організації діяльності страховика визначається своєрідністю страхового процесу, на вході і на виході якого знаходяться гроші, які лише тимчасово затримуються у страховика.

Страховик, на відміну від промислових і комерційних підприємств, приймає від страхувальника гроші не в обмін на суто матеріальний товар або послуги, а в обмін на послугу, яка забезпечує страховий захист у вигляді майбутніх страхових виплат тільки тим страхувальникам, які зазнали збитків і потребують фінансової допомоги. Ця особливість (тобто «плата наперед») потребує певних гарантій щодо здатності страхової компанії відповідати за своїми зобов’язаннями перед страхувальниками. Однією з гарантій є фінансова надійність страховика. Вона постійно перебуває в центрі увика постає потреба застосовувати кілька критеріїв:

– розмір власних коштів;

– правильність розрахованих тарифних ставок;

– наявність збалансованого страхового портфеля;

– величину страхових резервів, адекватних сумі взятих страховиком на себе зобов’язань;

– ефективність розміщення страхових резервів; ваги як страховика, так і страхувальника та пов’язана з тарифною, фінансовою, інвестиційною, перестрахувальною політикою страховика.

– перестрахувальницькі операції.

Фінансова надійність страховика – це спроможність страховика виконати страхові зобов’язання, прийняті за договорами страхування та перестрахування у випадку впливу несприятливих чинників. Тому стійка фінансова надійність страхових операцій дає змогу страховикові виконати усі зобов’язання за будь-яких несприятливих обставин.

Існують законодавчі вимоги до власних коштів страховика, які мають бути сформовані за рахунок вкладів засновників і прибутку. Статутний фонд – головний елемент функціонування будь-якого суб’єкта господарської діяльності незалежно від форми власності. Він є сумою вкладів засновників для забезпечення життєдіяльності компанії. Порядок формування статутного фонду регулюється чинним законодавством та статутними документами. Основними вимогами до створення українських страхових компаній, як уже зазначалось, є наявність мінімального розміру статутного фонду – 1 млн. євро для страховика, який займається видами страхування іншими, ніж страхування життя, а страховика, який займається страхуванням життя, – 1,5 млн. євро за валютним обмінним курсом валюти України. Важливо, що 100 відсотків статутного фонду має бути внесено у грошовій формі, тобто являти собою ліквідні кошти для виконання зобов’язань перед страхувальниками у разі нестачі спеціальних коштів – страхових резервів.

Страховик у ході діяльності повинен мати не тільки статутний капітал, а й значний обсяг власних коштів, вільних від зобов’язань. Такими коштами є гарантійний фонд та вільні резерви. До гарантійного фонду страховика належать спеціальні та резервні фонди, а також сума нерозподіленого прибутку. Вільні резерви – це частка власних коштів страховика, яка резервується з метою додаткового забезпечення фінансової надійності.

Фінансова надійність страховика залежить від правильного розрахунку тарифних ставок, які є ціною за страхову послугу. Цей розрахунок не може бути зроблений без урахування збитковості страхової суми страховиком. Виходячи з обсягу та рівномірності розподілу ризику, частоти настання страхових випадків, обсягу доходу компанії на основі статистичних даних за кілька років страховиком розраховується тарифна ставка. Але не завжди об’єктивні виміри доступні страховику хоча б з тієї причини, що він не володіє потрібною інформацією. Тоді йому не залишається нічого іншого, як тільки покладатися на свій суб’єктивний погляд щодо вірогідності настання негативних подій і можливих збитків. За добровільними видами страхування страховик самостійно розраховує страхові тарифи і затверджує їх в уповноваженому органі зі страхової діяльності. Крім того, існує розвинута система знижок до базових тарифів, яка застосовується для поновлення договору страхування при закінченні його дії, та для корпоративних клієнтів. Також страховий ринок України характеризується демпінговими тенденціями та необґрунтованими низькими цінами на деякі види страхування. Відхилення страхового тарифу від об’єктивних обґрунтувань може призвести до зниження фінансової надійності страховика та невиконання страховиком своїх зобов’язань перед страхувальниками.

Ще один критерій фінансової надійності страховика – достатність страхових резервів, які відображають обсяг страхових зобов’язань за укладеними договорами страхуВання. Розмір страхових резервів має бути адекватний прийнятим страховим зобов’язанням. Виконання страхових зобов’язань в першу чергу має здійснюватися за рахунок коштів страхових резервів, а їх достатність обумовлено правильно визначеною тарифною ставкою.

Акумульовані у страхові резерви премії деякий час перебувають у розпорядженні страховика і можуть бути інвестовані з метою одержання додаткового доходу. Проте тимчасово вільні кошти страхових резервів, інвестовані страховиком, підлягають регулюванню з боку держави, бо вони є коштами страхувальників і мають бути повернуті їм при настанні страхової події. Активи страховика, сформовані за рахунок страхових резервів, є гарантією виконання його зобов’язань та повинні розміщуватися з метою забезпечення ліквідності, диверсифікації, надійності та прибутковості. Такі вимоги дають змогу забезпечити своєчасні і в повному обсязі страхові виплати. Крім того, при розміщенні тимчасово вільних коштів страхових резервів необхідно враховувати характер розподілу ризику; термін страхування; обсяг акумульованих коштів; необхідність у інвестиційному доході.

Фінансова надійність страховика забезпечується і таким інструментом, як перестрахування. Висока вартість об’єктів, які можуть бути прийняті на страхування, незбалансований страховий портфель, коливання результатів діяльності страховика можуть негативно вплинути на його фінансову надійність. Проте при перестрахуванні страховик, приймаючи на страхування крупний ризик, не тільки передає його частку перестраховику, а й продовжує нести відповідальність перед страхувальником у повному обсязі. Тому страховик має правильно визначити розмір власного утримання зобов’язань. Справді, якщо розмір зобов’язань буде надто високим, то в разі настання страхового випадку в страховика може бути недостатньо коштів для покриття збитків страхувальників.

Розмір власного утримання має бути залежним від галузі страхування, а також від характеру та ймовірності ризику, ступеня схильності до нього, можливого максимального розміру збитку, обсягу власних коштів страхової компанії. Одним із найважливіших моментів визначення розміру власного утримання є залежність від обсягу власних коштів: чим більше розмір власних коштів страховика, тим надійніше виконання його страхових зобов’язань. З метою захисту виконання зобов’язань страховика перед страхувальниками Законом України «Про страхування» передбачається в обов’язковому порядку укладання угоди перестрахування у випадку, коли страхова сума за окремою угодою страхування перевищує 10 відсотків суми сплаченого статутного фонду і сформованих вільних резервів та страхових резервів. Страховики, які взяли на себе страхові зобов’язання в обсягах, що перевищують можливість їх виконання за рахунок власних активів, повинні застрахувати ризик виконання зазначених зобов’язань у перестраховиків.

Дотримання страховиком перелічених критеріїв фінансової надійності є гарантією для страхувальників, які в обмін на сплачені гроші отримують від страховика запевнення щодо страхового захисту.

2. Досягнення фінансової надійності страхової компанії.

Фінансова надійність страхової компанії, що дуже важливо при формуванні страхового портфелю для страховика та при укладанні договорів страхування для страхувальників, насамперед визначається її рівнем платоспроможності, який має підтримуватись постійно.

Платоспроможність означає можливість, здатність страховика відповідати за своїми зобов’язаннями. Зобов’язання поділяються на:

– зовнішні;

– внутрішні.

Зовнішні зобов'язання – це зобов'язання перед страхувальниками, бюджетом, позабюджетними цільовими фондами, контрагентами, своїми партнерами тощо. Їх обсяг є основним при визначенні рівня платоспроможності страховика.

Внутрішні зобов'язання – це зобов'язання перед засновниками, акціонерами, філіями, працівниками.

У практиці страхування вважається, що якщо активи страхової компанії більші, ніж прийняті зобов'язання, то вона має достатній рівень платоспроможності.

Законом України про страхування визначено умови, які забезпечують відповідний рівень платоспроможності страхової компанії (ст.30 ЗУ "Про внесення змін до ЗУ "Про страхування"). А саме:

– наявність сплаченого статутного фонду;

– наявність гарантійного фонду;

– створення страхових резервів, достатніх для майбутніх страхових виплат;

– перевищення фактичного запасу платоспроможності страховика над розрахунковим нормативним запасом платоспроможності.

Згідно чинного законодавства страховики повинні відповідно до обсягів страхової діяльності підтримувати належний рівень фактичного запасу платоспроможності (нетто – активів).

Фактичний запас платоспроможності (ФЗП) страховика визначається вирахуванням із вартості майна (загальної суми активів – ∑А) страховика суми нематеріальних активів (∑НА і загальної суми зобов'язань ∑З) ∑А, у тому числі й страхових:

ФЗП = ∑А – ∑НА – ∑З        (11.1)

Для забезпечення відповідного рівня платоспроможності за вимогами законодавства фактичний запас платоспроможності (ФЗП) повинен перевищувати нормативний його запас (НЗП) на будь-яку дату. Тобто постійно повинна виконуватись умова:

(ФЗП) > (НЗП).

Нормативний запас платоспроможності страховика, який здійснює ризикові види страхування (інші, ніж страхування життя), повинен дорівнювати більшій із розрахованих величин:

– І – розраховується шляхом множення суми страхових премій за попередні 12 місяців на 0,18 (останній місяць буде складатися із кількох днів на дату розрахунку), при цьому сума страхових премій зменшується на 50% страхових премій, належних перестраховикам;

– II – розраховується шляхом множення суми страхових виплат за попередні 12 місяців на 0,26 (останній місяць буде складатися із кількох днів на дату розрахунку), при цьому сума страхових виплат зменшується на 50% виплат, що компенсуються перестраховиками згідно з укладеними договорами перестрахування.

Нормативний запас платоспроможності страховика, що здійснює страхування життя, на будь-яку дату дорівнює величині, яка визначається шляхом множення величини резерву довгострокових зобов'язань (математичного резерву) на 0,05.

У визначенні надійності страхової компанії та її можливості ефективного функціонування розраховують показник ліквідності. Ліквідність означає можливість страховика здійснювати поточні виплати з поточних надходжень, тобто здатність платити негайно за своїми терміновими зобов'язаннями. Необхідно підкреслити, що платоспроможність є більш широким, узагальнюючим показником по відношенню до ліквідності.

У практиці господарювання рівень платоспроможності страхової компанії є показником , за яким здійснюється постійний контроль з боку:

– фінансової служби самого страховика;

– державного уповноваженого органу контролю;

– аудиторських служб;

– за певних умов – рейтингових агенцій.

3. Перестрахувальні операції як фактор фінансової надійності.

Важко встановити, коли саме виникло перестрахування, який договір поклав йому початок, але можна з упевненістю стверджувати, що воно завжди розвивалося слідом за самим страхуванням, оскільки перестраховувальні операції є «вторинними», похідними від страхових.

За одними джерелами, перше перестрахування було проведене в 1370 році: перестраховувалася частина рейсу від Коделес до Брюге (Бельгія). Інші датують перші договори перестрахування кінцем ХVІ століття, коли страховики-купці поділяли між собою ризики в певних частках.

Пізніше, зі зростанням обсягу перестраховувальних операцій та ускладненням їх характеру, виникли спеціалізовані компанії. Першою професійною перестраховувальною компанією була «Колонія Реіншуранс» (1846 рік, Німеччина). У 1863 році було створено Швейцарське перестраховувальне товариство «Свіс Ре», у 1880 році – Мюнхенське перестраховувальне товариство. У Росії товариств, які здійснювали виключно перестраххування, було два: «Товариство російського перестрахування» і «Допомога». Перше з них, створене у 1885 році, виконувало значні перестраховувальні операції. У 1910-1915 роках в Україні земські страхові компанії перестраховували ризики від вогню.

У наш час індустріалізації та науково-технічної революції ризики нестримно примножуються, дедалі підсилюється їх концентрація, а це, у свою чергу, збільшує як кількість, так і розміри збитків. Нові держави, котрі після розпаду колишнього СРСР здобули політичну та економічну незалежність, сприяють посиленню ролі перестрахування. Національний страховий ринок формується, спираючись на певну підтримку держави. Проте вітчизняні страхові компанії мають відносно невеликі можливості щодо прийняття ризиків. А потреба в покритті ризиків зростає швидше, ніж статутні фонди.

Кожна страхова компанія прагне створити стійкий стабілізований страховий портфель. Але жорстка конкуренція на страховому ринку не дає можливості для вільного відбору сприятливих ризиків, тому у портфелі страховика можуть опинитися ризики з дуже високою відповідальністю. У такій ситуації настання лише одного великого збитку може призвести до значних фінансових втрат компанії. Страховій компанії загрожують також великі збитки від масових дрібних ризиків, сконцентрованих на невеликій території (наприклад, коли йдеться про страхування будівель у сільській місцевості). І саме перестрахування дає змогу передбачити всі зазначені випадковості. Отже, потреба в ньому виникає за таких обставин.

Можливий збиток, пов’язаний з великим ризиком.

Можливий катастрофічний випадок, тобто кумуляція збитків у результаті однієї події.

Перевищується середня частота збитків.

Класичне визначення перестрахування було дано в законодавстві Великої Британії на початку ХІХ століття: перестрахування є новим страхуванням уже застрахованого ризику.

Визначення німецьких страховиків також лаконічне і точне: перестрахуванням визнається страхування ризиків, прийнятих страховиком.

У практиці вітчизняних страховиків використовується таке визначення: перестрахування – страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов’язків перед страхувальником іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований. Тобто в договорі перестрахування беруть участь: страхове товариство, що передає ризик; страхове товариство, що приймає ризик на свою відповідальність; посередник (не обов’язково). Процес, пов’язаний з передаванням ризику, називають цедуванням ризику, або цесією. Страховика (перестрахувальника), що віддає ризик, називають цедентом. Страховика (перестраховика), котрий ризик приймає, – цесіонарієм.

Страховик (цедент, перестрахувальник), який уклав з перестраховиком договір про перестрахування, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі згідно з договором страхування.

При настанні страхового випадку перестраховик несе відповідальність згідно з узятими на себе зобов’язаннями з перестрахування. Відносини страховиків із перестрахування регулюються договорами, що укладаються між ними.

Ризик, прийнятий перестраховиком від перестрахувальника, може бути знову переданий у певній частині іншому перестраховику. Цей процес називають ретроцесією. Сторону, що передає непрямий ризик, називають ретроцедентом, а сторону, що бере на себе такий ризик, – ретроцесіонарієм (рис. 11.1).

Рис. 11.1. Цесія і ретроцесія

У результаті перестрахування (цесії) та ретроцесії відбувається поділ ризиків, відповідальність розподіляється між багатьма страховиками як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку.

Шляхом ретроцесії частина ризиків може бути знову передана прямому страховикові (цедентові). Щоб уникнути такої кумуляції збитків, у договорі перестрахування можна зробити відповідне застереження.

Як у страхових, так і в перестрахувальних операціях іноді потрібні посередники. Необхідність використання послуг брокера зумовлена специфікою ризиків у перестрахуванні: рідкісність ризиків, їх висока вартість, потреба в розміщенні на спеціалізованих ринках. Брокер готує всю потрібну інформацію для пропозиції і розміщує її оптимальним способом. Після розміщення пропозиції брокер готує перестраховувальний договір. А після його підписання забезпечує необхідний документообіг. Брокер отримує комісію, що варіюється, як правило, від 10 до 15 % нетто-премії.

Отже, головні функції брокера такі:

– представлення клієнта;

– консультування;

– ведення переговорів;

– розподіл ризиків.

Оскільки у природі страхування і перестрахування є багато спільного (розподіл ризику між зацікавленими сторонами договору страхування або перестрахування; схожість між страховиком, котрий передає ризик перестраховикові, і страхувальником, котрий передає ризик страховій компанії), то при проведенні перестрахувальних операцій спираються на ті самі принципи, що й при страхуванні, зокрема: принцип страхового інтересу; принцип відшкодування збитків; принцип найвищої сумлінності.

У разі купівлі в перестраховика захисту (гарантії від збитків) страховик передає йому частину ризику, а також і частину премії. Але за організацію прийому ризику на страхування страховик має право на отримання комісійної винагороди, або комісії з премії. Отже, комісія – це узгоджена частина понесених цедентом витрат з укладання договорів страхування.

Існують такі види комісій:

Оригінальна комісія – відрахування з премії на користь цедента. Виплачується в перестраховувальній цесії.

Перестраховувальна комісія – відрахування з премії на користь ретроцедента. Використовується при ретроцесії.

Брокерська комісія – відрахування з премії на користь брокера. Покриває витрати, пов’язані з розміщенням перестраховувального договору, і враховує прибуток по цьому розміщенню.

Страховик (цедент) має також право на тантьєму – відрахування з прибутку перестраховика, який він може отримати за результатами проходження договору перестрахування. Тантьєма виплачується щороку із суми чистого прибутку, який отримує перестраховувальна компанія. Це форма заохочення перестраховиком перестрахувальника щодо наданої участі в договорі перестрахування, сумлінності та обачного ведення справи.

Значне місце у перестрахуванні посідають перестраховувальні пули. Розрізняють два типи пулів: пул страхування і пул перестрахування. Пул страхування проводить продаж полісів, за якими всі його учасники беруть на себе раніше узгоджену частку відповідальності. Пул перестрахування передбачає, що страховики випускають поліси самостійно, утримують узгоджену частку, а решту передають у пул на основі квоти або ексцеденту. Перестраховувальний пул діє як посередник, розподіляючи передані в перестрахування ризики між своїми членами. З огляду на світовий досвід доцільним вважається створювати пули у страхуванні ризиків з можливою катастрофічною відповідальністю (ядерні ризики, авіаційні, каско морських суден).

Необхідність у перестрахуванні з кожнем днем зростатиме через охоплення страхуванням дедалі більшої кількості великих, специфічних ризиків.

За допомогою перестрахування страховик може захиститись від випадкових (спричинених непередбачуваними обставинами) відхилень розрахункової збитковості від її фактичного рівня в поточному році. Тому перестрахування є необхідною умовою забезпечення фінансової стійкості й нормальної діяльності страховика незалежно від розміру його капіталу та страхових резервів.

Перестраховик, фінансово підтримуючи страхову компанію, сприяє розширенню її страхової діяльності. Це дуже важливо для страховика, який зацікавлений у розширенні можливостей своєї компанії. Страховик, починаючи роботу в нових для нього видах страхування, як правило, активно використовує перестрахування, що дає йому можливість набувати потрібного досвіду безпечним для себе шляхом.

Перестрахування не лише захищає страховиків, а й сприяє захисту самого страхувальника; працівників страхових компаній від втрати роботи; акціонерів компаній від зниження прибутку; держава має гарантію надходження податків від страхової діяльності і т. ін.

4. Контроль за використанням способів забезпечення фінансової надійності страхової компанії.

Нагляд за фінансовим станом страхової організації включає контроль за відповідністю рівня її платоспроможності, розміром страхових резервних фондів, розміщенням коштів страхових резервних фондів зі страхування життя та інших видів страхування, розміром коштів фондів, утворених відповідно до зобов'язань за кожним видом страхування.

Починаючи з 1 січня 2004 року набрала чинності Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження вимог до рейтингів фінансової надійності (стійкості) страховиків та перестраховиків – нерезидентів” № 1640, яка передбачає, що рейтинг фінансової надійності (стійкості) страховиків та перестраховиків-нерезидентів повинен відповідати одній з таких вимог:

1. Платоспроможність страховиків та перестраховиків-нерезидентів відповідає рівню, не нижчому від високої надійності, за класифікацією таких міжнародних рейтингових агентств:

1. "A.M.Best" (США) – "B+";

2. "Moody's Investors Service" (США) – "Ваа";

3. "Standard & Poor's" (США) – "ВВВ";

4. "Fitch Ratings" (Великобританія) – "ВВВ";

2. Страховик та перестраховик-нерезидент є синдикатом або авторизованим брокером міжнародного страхового об’єднання “Ллойдс” (Lloyd’s).

Однією з умов забезпечення платоспроможності страховиків є створення страхових резервів, достатніх для майбутніх виплат страхових сум і страхових відшкодувань.

Забезпечення фінансової стабільності та платоспроможності страхових організацій є пріоритетним напрямом у регулюючій діяльності відповідних органів страхового нагляду. Рівень платоспроможності страхових організацій визначається як перевищення його активів над зобов'язаннями за укладеними договорами. З метою забезпечення фінансової надійності страхових організацій використовуються резерв платоспроможності та страхові резервні фонди.

Резерв платоспроможності – це чисті активи страхової організації, що становлять певний відсоток (частку) від її загального обороту.

Ефективний розвиток страхового ринку України неможливий без залучення до cпівробітництва страховиків-нерезидентів. Серед країн перестрахування ризиків у нерезидентів найбільшу питому вагу займають Велика Британія (34,5%), Російська Федерація – 20,3%, Німеччина – 16,1%, США – 7,9%, Австрія – 7,6%; частки інших країн становлять менше 5%.

Додержання страховиком чинників, котрі мають вплив на його фінансову надійність, є певною гарантією для страхувальників, які в обмін на сплачені гроші отримують від страховика запевнення щодо забезпечення страхового захисту. Наслідками світової фінансової кризи в сфері вітчизняного ринку страхових послуг є втрата надійних напрямів розміщення страхових резервів. Зниження рівня платоспроможності населення й довіри до фінансових установ призвели до суттєвого зменшення попиту на страхові послуги. Виходом з кризової ситуації мають бути згуртовані дії менеджменту держави, Нацкомфінпослуг, а також об’єднань страховиків.

PAGE  6


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

1278. Особенности фонетико – фонематической стороны речи у детей дошкольного возраста со стертой дизартрией 383.5 KB
  Теоретические основы изучения проблемы фонетико -фонематической стороны речи в психолого-педагогической литературе. Возможности работы логопеда по развитию фонетико - фонематической стороны речи у детей дошкольного возраста со стертой дизартрией. Комплекс игр, направленных на развитие фонетико - фонематической стороны речи у детей дошкольного возраста со стертой дизартрией.
1279. Экзаменационные вопросы и ответы по Правоведению 449.5 KB
  Государство: понятие, признаки, функции. Происхождение государства и права, сущность права. Понятие конституции РФ, содержание основного закона государства. Понятие и принципы конституционного строя. Понятие и структура государственных органов власти. Взаимодействие административного права с основными отраслями права РФ. Основные виды договоров в хозяйственной деятельности. Налоговое регулирование предпринимательской деятельности.
1280. Теория государства и права. Государственные и политические институты 443 KB
  Понятие, сущность и признаки государства. Форма государственного устройства: понятие и виды. Политический режим: понятие и виды. Понятие, сущность и признаки правового государства. Классификация нормативно-правовых актов. Действие нормативных актов: во времени, в пространстве, по кругу лиц. Конституционные обязанности граждан РФ.
1281. Информационные технологиии в экономике 399 KB
  Понятие и свойства информационной технологии. Эволюция информационных технологий, этапы их развития. Функционально-ориентированные и объектно-ориентированные информационные технологии. Операционные системы как составная часть платформы. Основные понятия открытых систем. Понятие технологизации социального пространства. Использование OLTP-технологии в системах поддержки принятия решений. Технология аналитической обработки данных (OLAP-технология) и средства OLAP-технологии.
1282. Основы менеджмента. Основные школы менеджмента ХХ века 363 KB
  Основные школы менеджмента ХХ века. Внешняя и внутренняя среда организации. Характеристика внутренней среды организации. Система управления. Функции, структура, деятельность. Процесс формулирования стратегии по этапам с разъяснением роли каждого члена организации.