18510

Аналіз фінансового стану підприємства

Лекция

Экономическая теория и математическое моделирование

Тема Аналіз фінансового стану підприємства Поняття значення завдання та джерела аналізу фінансового стану підприємства. Загальна оцінка майна та боргових прав підприємства аналіз зміни їх складу та структури. Загальна оцінка джерел формування майна підп

Украинкский

2013-07-08

173 KB

6 чел.

Тема  Аналіз фінансового стану підприємства

  1.  Поняття, значення, завдання та джерела аналізу фінансового стану підприємства.
  2.  Загальна оцінка майна та боргових прав підприємства, аналіз зміни їх складу та структури.
  3.  Загальна оцінка джерел формування майна підприємства, аналіз зміни їх складу та структури.
  4.  Аналіз фінансової стійкості підприємства;
  5.  Аналіз ефективності використання оборотних засобів.
  6.  Аналіз стану розрахунків підприємства, платоспроможності та ліквідності його активів.
  7.  Аналіз руху грошових коштів.

Поняття, значення, завдання та джерела аналізу фінансового стану підприємства.

Фінансовий стан – комплексна характеристика фінансово – господарської діяльності, виражена системою показників, що відображають наявність, розміщення, забезпеченість і використання фінансових ресурсів підприємства. Фінансовий стан може бути кваліфікований за ступенем стійкості, який характеризують здатність підприємства до відтворення діяльності за рахунок власних джерел, залежність від зовнішніх джерел фінансування, ступінь фінансового ризику при інвестуванні чи кредитуванні.

У ринковій економіці нормальне функціонування підприємств, ефективність їх роботи значною мірою залежить від стабільного фінансового стану, адже лише за цих умов підприємства зможуть виконувати свою виробничу програму, забезпечувати своєчасність і повноту розрахунків з постачальниками, працівниками, бюджетом, банками тощо. Отже аналіз показників фінансового стану має винятково важливе значення. Факторами формування фінансового стану є забезпеченість підприємства фінансовими ресурсами та структура авансованого капіталу, раціональна структура активів та їх оптимальна оборотність, рентабельність діяльності, своєчасність та повнота розрахунків.

При аналізі фінансового стану здійснюють такі завдання:

  1.  Загальна оцінку змінам, що відбулися у обсязі, складі та структурі майна підприємства в цілому і в розрізі його груп, виявлення причин, що їх зумовили, оцінку зміни темпів зростання мобільних (оборотних) та необоротних активів з позиції сповільнення або прискорення оборотності капіталу, підвищення або зниження ліквідності майна;
  2.  Оцінка зміни обсягу, складу та структури джерел коштів формування майна підприємств в цілому та в розрізі груп, з позицій зміни частки в складі цих джерел власних коштів (капіталу), в тому числі власних оборотних коштів, і залучених в оборот сторонніх коштів (зобов’язань підприємства);
  3.  Розрахунок показників фінансової стійкості та оцінка їх зміни, виявлення напрямків зміцнення фінансової стійкості підприємства;
  4.  Оцінка ефективності використання підприємством його оборотних активів, визначення причини сповільнення (прискорення) їх оборотності та вплив її зміни на фінансову стійкість підприємства у формі додаткового залучення (вивільнення) в зв’язку з цим коштів в оборот підприємства;
  5.  Аналіз стану розрахунків, виявлення причин зміни обсягів, складу та структури дебіторської та кредиторської заборгованості, особливо їх простроченої частини;
  6.  Оцінка стану платоспроможності та ліквідності підприємства та виявлення основних напрямків поліпшення ліквідності його активів;
  7.  Оцінка зміни складу і структури грошових потоків підприємства, визначити влив потоків від окремих видів діяльності на зміну залишків грошових коштів протягом звітного періоду.
  8.  На основі проведеного аналізу визначити можливі шляхи зміцнення фінансового стану підприємства та дати рекомендації керівництву по їх реалізації в подальшій діяльності.

Для проведення аналізу фінансового стану використовують такі джерела даних:

Фінансова звітність підприємства (ф.1 ”Баланс”, ф.2 “Звіт про фінансові результати”, ф. 3 “Звіт про власний капітал”, ф.4 “Звіт про рух грошових коштів”, ф.5 “Примітки до річної фінансової звітності”);

Статистична звітність (ф. 1-Б “Звіт про фінансові результати, дебіторську та кредиторську заборгованість).

Дані фінансового обліку (за окремими синтетичними та аналітичними рахунками, реєстри бухгалтерського обліку (журнали – ордери, відомості, первинні документи);

Фінансовий план підприємства, платіжний календар;

Позасистемна інформація (результати ревізій, перевірок аудиторських фірм, дані обстежень, спеціальних спостережень, засобів масової інформації, матеріали нарад тощо).

Загальна оцінка майна та боргових прав підприємства, аналіз зміни їх складу та структури. Аналіз фінансового стану підприємства доцільно розпочинати з проведення загальної оцінки тих якісних змін, що відбулися протягом звітного періоду в складі та структурі його майна та боргових прав. Для цього використовують дані активу балансу, приміток до річної фінансової звітності, а для глибшого аналізу – дані бухгалтерського обліку за рахунками необоротних і оборотних активів підприємства.

Залежно від мети та завдань такий аналіз здійснюють з різним рівнем деталізації, акцентуючи увагу на тих складових майна, які найбільшою мірою цікавлять аналітика з точки зору цільової орієнтації аналітичного дослідження (пропорції між основним і оборотним капіталом, наявність та структура виробничого потенціалу підприємства, частка реального інвестування в необоротних активах, частка довгострокових і поточних боргових прав підприємства). Відповідно до цього здійснюють агрегування статей активу балансу і формують відповідні показники аналітичної таблиці.

Як правило, для здійснення загальної оцінки майна у складі активів виділяють такі групи:

  •  Необоротні активи;
  •  Оборотні активи;
  •  Витрати майбутніх періодів.

В основу цього поділу покладено строк та характер використання активів у діяльності та їх ступінь ліквідності (необоротні активи використовуються протягом періоду, що триває більше одного року, багатократно приймають участь у виробничому процесі, одночасно вони є низько ліквідними; оборотні активи мають менший термін використання, споживаються повністю, є більш ліквідними; певну специфіку мають і витрати майбутніх періодів).

Оборотні активи доцільно поділити на такі підгрупи залежно від ступеня їх ліквідності:

  •  Запаси і витрати (матеріальні оборотні засоби);
  •  Засоби в розрахунках (дебіторська заборгованість, векселі одержані);
  •  Поточні фінансові активи (грошові кошти та їх еквіваленти, поточні фінансові інвестиції).

Відповідно до такого поділу майна підприємства здійснюється аналіз його обсягу, складу та структури, для проведення якого за даними активу балансу доцільно скласти таку аналітичну таблицю:

Таблиця 10. 1

Оцінка зміни складу та структури майна та боргових прав підприємства за _____ період

Групи активів

На початок періоду

На кінець періоду

Відхилення

1. Необоротні активи, тис. грн..

у % до обсягу майна

2. Оборотні активи, тис. грн..

у % до обсягу майна

2.1. Запаси і витрати, тис. грн..

у % до обсягу оборотних активів

2.2. Засоби в розрахунках, тис. грн..

у % до обсягу оборотних активів

2.3. Поточні фінансові активи, тис. грн..

у % до обсягу оборотних активів

3. Витрати майбутніх періодів, тис. грн..

у % до обсягу майна

4. Всього майна та боргових прав, тис. грн..

Дані цієї таблиці дозволяють здійснити детальну оцінку змін, що відбулися у майні підприємства, складі та структурі груп та підгруп активів, зробити висновки про тенденції зміни та їх можливий вплив на діяльність підприємства.

Як позитивну тенденцію слід розцінити зростання обсягу майна та боргових прав підприємства за аналізований період, а у його складі – зростання обсягу та питомої ваги оборотного капіталу, що в загальному випадку є індикатором мобільності активів і фактором підвищення оборотності капіталу підприємства.

Оборотність капіталу залежить від частки у ньому оборотного капіталу та оборотності оборотного капіталу. Органічна будова капіталу (співвідношення між необоротними та оборотними активами), - теоретично прийнятним вважають середнє значення 50/50, - значною мірою зумовлюються галузевими особливостями, організаційно – технічним рівнем виробництва, стадією життєвого циклу, інвестиційною політикою підприємства, загально – економічною ситуацією, специфічними умовами діяльності. Зростання оборотного капіталу повинно відбуватись не за рахунок недоінвестування в основний, а поряд з ним.

При проведенні аналізу зміни складу і структури майна підприємства слід враховувати те, що певні зміни відбуваються і у складі виробничого потенціалу, тобто відображаються на здатності підприємства здійснювати свою виробничу програму. Тому за даними активу балансу доцільно проаналізувати зміни у тій вартості майна, яка визначає виробничий потенціал (основні засоби, виробничі запаси і незавершене виробництво). Визначають його обсяг та структуру на початок і на кінець періоду, а також відхилення, на підставі якого роблять висновки про зміни у виробничому потенціалі. Коефіцієнт реальної вартості засобів виробничого призначення в майні розраховується як частка від ділення чистої вартості засобів, що характеризують виробничий потенціал на вартість майна. Зниження цього коефіцієнта свідчить про втрату потенційних виробничих можливостей.

Крім того для аналізу майнового стану підприємства застосовують такі показники:

Коефіцієнт реальної вартості основних засобів у вартості майна як відношення залишкової вартості основних засобів до вартості майна. Динаміка цього показника свідчить про стан матеріально-технічної бази та інвестиційну політику підприємства.

Коефіцієнт зносу основних засобів Показує частку вартості основних засобів, що не перенесена на витрати в попередніх періодах. Високе значення цього коефіцієнта свідчить про незначну перспективну придатність основних засобів.

Частка активної частини основних засобів. Під активною частиною розуміють машини, обладнання, транспортні засоби. Ріст цього показника в динаміці звичайно розцінюється як позитивна тенденція.

Коефіцієнт реальної вартості засобів виробничого призначення в майні розраховується як частка від ділення чистої вартості засобів, що характеризують виробничий потенціал (основні засоби, виробничі запаси і незавершене виробництво), до вартості майна. Зниження цього коефіцієнта свідчить про втрату потенційних виробничих можливостей. (основні засоби, виробничі запаси і незавершене виробництво).

2 а) Оцінка лівостороннього ризику. Ризик, пов’язаний із змінами в структурі активів прийнято називати лівостороннім, оскільки ці активи знаходяться в лівій частині балансу. При формуванні структури активів підприємства для забезпечення ними фінансово – господарської діяльності підприємство зустрічається з цілим комплексом ризиків. Особливо гостро відчутними є ризики втрати ліквідності, зниження ефективності роботи, кредитний, а для підприємств–імпортерів сировини - валютний.

Ризик зниження ліквідності пов’язаний із зниженням обсягів і частки в балансі підприємства високо та швидколіквідних активів (грошових коштів та їх еквівалентів, засобів в розрахунках). В той же час надмірне зростання дебіторської заборгованості, особливо невиправданої призводить до втрати ліквідності і навіть зупинки діяльності.

З ризиком зниження ефективності (прибутковості) діяльності підприємство стикається при недостатності грошових коштів, недостатності виробничих запасів. Нестача грошових коштів для ведення поточної діяльності, на випадок непередбачених обставин повязана з ризиком переривання виробничого процесу. Підприємство повинно мати достатньо сировини і матеріалів для виробничих потреб, готової продукції для виконання контрактів. В той же час надлишок поточних активів не генерує прибутку; внаслідок інфляції частина вартості монетарної складової втрачається; зайві запаси потребують витрат, повязаних з їх зберіганням; оборотні активи зазнають безповоротних втрат через природній убуток, недобросовісність персоналу, партнерів. У результаті погіршуються показники обертання капіталу, забезпеченості діяльності власним оборотним капіталом, послаблюється фінансова стійкість підприємства.

Завдання аналізу полягає у пошуку компромісу між прибутковістю та ліквідністю. Для цього необхідно здійснити детальний аналіз розділів та статей активу балансу, оптимізувати розмір та структуру поточних активів для забезпечення довгострокової виробничої та ефективної фінансової діяльності.

Загальна оцінка джерел формування майна підприємства, аналіз зміни їх складу та структури. На наступному етапі аналізу доцільно здійснити оцінку зміни обсягу, складу та структури джерел коштів формування майна підприємств в цілому та в розрізі груп, з позицій зміни частки в складі цих джерел власних коштів (капіталу), в тому числі власних оборотних коштів, і залучених в оборот сторонніх коштів (зобов’язань підприємства). Для аналізу використовують інформацію пасиву Балансу. Залежно від мети та завдань такий аналіз здійснюють з різним рівнем деталізації, акцентуючи увагу на певних складових капіталу, які найбільшою мірою цікавлять аналітика з точки зору аналізу. Відповідно до цього здійснюють агрегування статей і формують відповідні показники аналітичної таблиці.

Як правило, для здійснення загальної оцінки джерел засобів у складі пасиву виділяють такі групи:

  •  Власний капітал;
  •  Прирівняний до власного капітал;
  •  Позичені кошти (зобовязання) підприємства.

В основу цього поділу покладено ознаку власності та тривалості надання у розпорядження підприємства. Власний капітал, це частина активів підприємства, яка залишається в його розпорядженні після вирахування його зобов’язань. Власний капітал – власні джерела фінансування підприємства, які без визначення терміну повернення внесені його засновниками (учасниками), дарчий капітал, накопичені впродовж строку існування підприємства суми реінвестованого чистого прибутку. Зобов’язання – це заборгованість підприємства, яка виникла  внаслідок минулих подій і погашення якої, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди. Особливий інтерес становить так званий прирівняний до власного капітал. До його складу відносять П р. пасиву “Забезпечення наступних платежів та цільове фінансування” а також У р. пасиву “Доходи майбутніх періодів”. Ці джерела можуть бути прирівняними до власних на підставі того, що вони надані підприємству або безповоротно, або перебуватимуть у його розпорядженні до настання певної події в майбутньому, час якої чітко не визначений. Додатковим аргументом на користь такого віднесення, є використання для обліку забезпечень того ж класу рахунків, що й для власного капіталу, відображення операцій по їх обліку у спільному регістрі (журналі – ордері).

Позичені кошти доцільно поділити на такі підгрупи залежно від їх видів:

  •  Довгострокові зобовязання;
  •  Короткострокові позики;
  •  Поточні пасиви (зобовязання).

Відповідно до такого поділу джерел формування майна підприємства здійснюється аналіз їх обсягу, складу та структури, для проведення якого за даними пасиву балансу доцільно скласти таку аналітичну таблицю:


Таблиця
10.2

Оцінка зміни складу та структури джерел формування

майна та боргових прав підприємства за _____ період

Групи пасивів

На початок періоду

На кінець періоду

Відхилення

1. Власний капітал, тис. грн..

у % до обсягу джерел засобів

2. Прирівняний до власного капітал, тис. грн..

у % до обсягу джерел засобів

2.1. Забезпечення наступних витрат, платежів, тис. грн..

у % до обсягу прирівняних джерел засобів

2.2. Доходи майбутніх періодів

у % до обсягу прирівняних джерел засобів

3. Позичені кошти, тис. грн..

у % до обсягу джерел засобів

3.1. Довгострокові зобовязання, тис. грн..

у % до обсягу позичених коштів

3.2. Короткострокові позики, тис. грн..

у % до обсягу позичених коштів

3.3. Поточні пасиви (зобовязання), тис. грн..

у % до обсягу позичених коштів

Усього джерел засобів, тис. грн..

Дані цієї таблиці дозволяють здійснити детальну оцінку змін, що відбулися у джерелах засобів підприємства, складі та структурі груп та підгруп пасивів, зробити висновки про тенденції зміни та їх можливий вплив на діяльність підприємства.

Показник загальної вартості джерел засобів дає узагальнюючу вартісну оцінку джерел формування активів, що відображені в балансі підприємства. Ріст цього показника свідчить про нарощування авансованого капіталу і заслуговує позитивної оцінки. Тому як позитивну тенденцію слід розцінити зростання обсягу джерел засобів, а у їх складі – зростання обсягу та питомої ваги власного або власного у сумі з прирівняним до власного капіталу, що в загальному випадку є індикатором зміцнення фінансової стійкості підприємства, послаблення його залежності від зовнішніх джерел фінансування.

В той же час виключне використання власного капіталу підприємствами в сучасних умовах є практично неможливим через діючу систему взаємних розрахунків, а з другого боку є недоцільним через відмову від використання переваг системи кредитування, оскільки при цьому збільшуються фінансові можливості підприємства. В загальному випадку вважається оптимальним співвідношення між власним капіталом та зобов’язаннями підприємства у пропорції 50/50. Однак, в кожному конкретному випадку структура джерел засобів складається під впливом галузевих особливостей та індивідуальних умов діяльності (оборотність капіталу, рентабельність діяльності), загально – економічної ситуації (ставка дисконтування), умов та ціни залучення засобів з певних джерел тощо.

Оптимальна структура капіталу – це таке співвідношення власного і позиченого капіталів, при якому досягається найбільш оптимальна пропорція між фінансовою рентабельністю і фінансовою стійкістю, або зростає ринкова вартість підприємства. І хоча акціонери підприємства схильні до зростання частки позиченого капіталу, через позитивний її вплив на показник рентабельності власного капіталу, позикодавці ставляться до потенційних позичальників з високою часткою зобов’язань з обережністю, адже при такому кредитуванні зростає їх кредитний ризик.

Аналіз кредитоспроможності підприємства Кредитоспроможність підприємства - наявність передумов для одержання позики і його здатність повністю і своєчасно розрахуватися за своїми борговими зобов’язаннями. Оцінка кредитоспроможності здійснюється перед наданням позики (кредиту) і дозволяє позикодавцю спрогнозувати перспективну здатність позичальника її повернути.

Основними завданнями аналізу є: вивчення фінансового стану; попередження втрати кредитних ресурсів; стимулювання ефективності роботи клієнта.

У світовій банківській практиці оцінка кредитоспроможності потенційних клієнтів здійснюється за даними фінансової звітності в розрізі таких груп показників:

- ліквідності,

- оборотності капіталу,

- фінансової стійкості,

- прибутковості.

Крім того, при вивченні питання про доцільність надання позики враховується попередня кредитна історія клієнта банку, ділова активність позичальника і репутація його адміністрації (компетентність, дисциплінованість, чесність, авторитет), значення в економіці регіону, перспективи його розвитку та ін.

Перехід до ринкових відносин суттєво розширив попит на кредити, в той же час зростає ризик їх неповернення, що призводить до банкрутства банків. Цим пояснюється посилення жорсткості умов надання позик. Тому кредит надається при його певному забезпеченні, наявності застави, гарантії забезпечення іншої юридичної особи із стабільним фінансовим станом. Значна увага приділяється ступеню ризику банку, який визначають експерним шляхом.

За результатами проведеного аналізу кредитоспроможності потенційного клієнта банку відповідно до набраної кількості балів відносять до певної групи (класу позичальника), на підставі чого і виноситься остаточне рішення про доцільність надання йому кредиту з врахуванням ймовірності його своєчасного повернення.

Аналіз фінансової стійкості підприємства Фінансова стійкість характеризується фінансовою незалежністю, здатністю маневрувати власними засобами, достатністю і фінансовою забезпеченістю безперебійності основних видів діяльності, станом виробничого потенціалу, тобто стабільністю його діяльності в світлі довгострокової перспективи.

В першу чергу вона повязана із загальною фінансовою структурою (співвідношенням власних і позичених засобів) підприємства, ступенем залежності від зовнішніх джерел фінансування, адже прогресуюче превалювання зобов’язань над власним капіталом призводить до підвищення фінансового ризику, загрожує банкрутством. Однак, цей показник дає лише загальну оцінку фінансової стійкості. У світовій практиці використовують систему показників.

Коефіцієнт концентрації власного капіталу (власний капітал : сумарні активи) характеризує частку власників підприємства в загальній сумі засобів, авансованих в його діяльність. Чим вище значення цього коефіцієнта, тим більш фінансово стійке, стабільне та незалежне підприємство. Оптимальне значення коефіцієнта не менше 0,5.

Коефіцієнт співвідношення позиченого і власного капіталу (зобовязання : власний капітал) показує скільки позиченого капіталу припадає на 1 грн. власного. Ріст коефіцієнта свідчить про посилення залежності підприємства від зовнішніх джерел, ослаблення фінансової стійкості.

Коефіцієнт довгострокового залучення позиченого капіталу (довгострокові зобов’язання : (власний капітал+довгострокові зобов’язання) вказує на частку довгострокових кредитів, які використовуються поряд із власним капіталом для фінансування активів. Ріст коефіцієнта в динаміці означає посилення залежності від зовнішніх інвесторів.

Коефіцієнт маневрування власного капіталу (власний оборотний капітал : власний капітал) вказує на частину власного капіталу, яка спрямована в оборотні активи. Ріст свідчить про посилення фінансової стійкості.

Коефіцієнт забезпеченості оборотних активів власним оборотним капіталом (власний оборотний капітал : оборотні активи) характеризує наявність у підприємства власного оборотного капіталу, який необхідний для поточної діяльності. Зростання означає зміцнення фінансової стійкості.

Коефіцієнт забезпеченості матеріальних оборотних активів власним оборотним капіталом (власний оборотний капітал : матеріальні оборотні активи) характеризує ступінь покриття власним оборотним капіталом матеріальних оборотних активів. Зростання означає зміцнення фінансової стійкості.

Аналіз ефективності використання оборотних засобів. Ефективність використання оборотних активів визначається їх обертанням. При сповільненні їх руху підприємство змушене додатково залучати кошти, а при прискоренні, навпаки – частина коштів відносно вивільняється і може бути спрямована, наприклад, на погашення кредиторської заборгованості. Для оцінки ефективності використання оборотних засобів використовують показники:

Коефіцієнт оборотності визначається як частка від ділення обсягу реалізованої продукції за аналізований період на середні залишки оборотних активів, вартість яких визначена за формулою середньої хронологічної. Цей показник показує яку кількість оборотів здійснюють оборотні активи за одиницю часу.

Тривалість обороту визначається як відношення добутку середніх залишків оборотних активів на кількість днів у періоді, до обсягу реалізованої продукції за відповідний період. Цей показник показує скільки днів триває один повний оборот оборотних активів.

Коефіцієнт закріплення оборотних активів визначається як частка від ділення середніх залишків оборотних активів на обсяг реалізації. Він показує, яка вартість оборотних засобів припадає на 1 грн. реалізованої продукції.

Найчастіше при аналізі використовують показник тривалості обороту. За цим показником дається загальна оцінка зміни тривалості одного обороту в динаміці та розраховується вплив чинників (середніх залишків оборотних активів та одноденної реалізації) на його зміну, а також величина додатково залучених (вивільнених) оборотних коштів в зв’язку із сповільненням (прискоренням) їх обороту.

Для факторного аналізу застосовують прийоми елімінування. При цьому виявляють, що зростання середніх залишків оборотних активів призводить до зростання тривалості обертання, а зростання одноденної реалізації зумовлює її скорочення.

Величину додаткового залучення (вивільнення) коштів розраховують як добуток відхилення фактичної тривалості обертання від базової на фактичну одноденну реалізацію.

Аналіз стану розрахунків підприємства, платоспроможності та ліквідності його активів. Аналіз дебіторської заборгованості Дебіторська заборгованість – заборгованість юридичними та фізичними особами внаслідок минулих подій певних сум грошових коштів ,їх еквівалентів, або інших активів. Значні обсяги дебіторської заборгованості можуть бути наслідком збільшення обсягів продажу, зростання товарного кредитування покупців, низької платоспроможності партнерів і призводять до відволікання коштів підприємства, їх вилучення з реального обороту, нестачі оборотного капіталу для формування запасів і здійснення витрат, сповільнення показника оборотності капіталу, зниження прибутковості діяльності, зростання ризику неповернення боргів. Дебіторська заборгованість відображається у П р. активу балансу.

При аналізі здійснюють оцінку обсягу дебіторської заборгованості, її динаміки та частку в оборотному та сукупному капіталі, інвестованому в діяльність. Вивчають склад і структуру дебіторської заборгованості за термінами погашення, розраховують частку простроченої, а у її складі сумнівної та безнадійної. Розраховують і аналізують оборотність дебіторської заборгованості, тривалість обороту (час між відвантаженням товарів і отриманням за них грошових коштів. Зниження цього показника свідчить про прискорення інкасації дебіторської заборгованості як позитивний факт у діяльності підприємства.

Аналіз кредиторської заборгованості Кредиторська заборгованість – боргові зобов’язання підприємства внаслідок розрахунків з покупцями, постачальниками, фінорганами, підрядниками, персоналом, органами соцстрахування, депонентами, підзвітними особами, тощо. Значні розміри кредиторської заборгованості призводять до самовільного перерозподілу оборотних засобів між підприємствами, ослаблення їх фінансової стійкості, посилення фінансового ризику.

Кредиторська заборгованість показується в ІУ розділі пасиву балансу.

Аналіз слід розпочинати з визначення обсягу кредиторської заборгованості, його динаміки, а також частки цього виду зобов’язань в загальному їх обсязі та у валюті балансу.

Далі слід вивчити склад і структуру за окремими видами та строками виникнення. Особливу увагу слід приділити співвідношенню між допустимою та невиправданою заборгованістю. Оцінюють якість кредиторської заборгованості на основі частки в ній вексельної форми розрахунків.

Розраховують і аналізують показники обертання кредиторської заборгованості. Коефіцієнт обертання кредиторської заборгованості показує рівень використання комерційного кредиту, який надається підприємству, його зростання свідчить про прискорення оплати заборгованості , а зменшення – зростання оплати в кредит. Тривалість обороту кредиторської заборгованості відображає середній строк повернення боргів підприємством. Його зростання свідчить про збільшення терміну користування позиченим капіталом в обігу підприємства.,

Визначається співвідношення між дебіторською та кредиторською заборгованістю підприємства. Ідеальним станом є врівноваженість між цими видами заборгованостей. Значне перекриття дебіторською заборгованістю кредиторської свідчить про іммобілізацію власного капіталу в дебіторську заборгованість. Якщо кредиторська заборгованість значно перевищує дебіторську, то це є ознакою нестабільного фінансового стану. Порівнюють і показники тривалості їх обертання. Співставність їх рівня свідчить про збалансованість грошових потоків.

Аналіз показників платоспроможності (ліквідності) підприємства В умовах ринку необхідно визначати ліквідність та платоспроможність.

Ліквідність підприємства – його здатність погасити свої зобов’язання у випадку одночасної вимоги зі сторони всіх кредиторів.

Ліквідність балансу – це ступінь покриття зобов’язань підприємства його активами, термін перетворення яких у гроші повинен відповідати терміну погашення зобов’язань. Ліквідність балансу залежить від співвідношення різних за ліквідністю активів.

Рівень ліквідності активів повязаний із часом, необхідним для перетворення їх у грошові засоби. Чим менше часу необхідно для перетворення даного виду активів у гроші, тим вища його ліквідність.

При аналізі ліквідності балансу залежно від ступеня ліквідності , активи поділяють на групи (А1, А2, А3, А4). Пасиви балансу групуються за ступенем терміновості їх оплати (П1, П2, П3, П4).Баланс вважається абсолютно ліквідним, коли має місце така ситуація:

найбільш ліквідні активи (А1) найбільш термінові зобов’язання (П1);

активи, які швидко реалізовуються (А2) короткострокові пасиви (П2);

активи, які повільно реалізовуються (А3) довгострокові пасиви (П3);

активи, які важко реалізовуються (А4) постійні пасиви (П4)

У випадку, коли одна або кілька нерівностей системи мають протилежний знак, баланс більшою мірою відрізняється від абсолютного.

Платоспроможність - здатність підприємства своєчасно виконувати свої зобов’язання за рахунок наявних у нього засобів. Для характеристики платоспроможності підприємства розраховують коефіцієнти:

-абсолютної ліквідності - відношення грошових кошів та їх еквівалентів до поточних зобов’язань (0,2-0,25) показує частку поточних зобов’язань, які можуть бути погашені негайно;

-проміжної ліквідності - відношення грошових коштів та їх еквівалентів, засобів в розрахунках до поточних зобов’язань (0,7-0,8) показує частку поточних зобов’язань, які можуть бути погашені при умові мобілізації засобів в розрахунках;

-загальної ліквідності - відношення всіх поточних активів до поточних зобов’язань (2-2,5) показує, у скільки разів поточні активи покривають поточні зобов’язання підприємства.

Так оцінюють негайну та перспективну здатність підприємства розрахуватися за зобовязаннями.

Аналіз руху грошових коштів у контексті нової фінансової звітності Важливим завданням аналізу фінансового стану підприємства є оцінка руху грошових коштів підприємства.

Наявність певної кількості грошових засобів є неодмінною умовою започаткування та функціонування будь-якого бізнесу. У ході здійснення виробничої діяльності капітал постійно здійснює кругоборот: грошова форма – виробнича – товарна – грошова, а отже постійно відбуваються операції з витрачання та надходження грошових коштів. Операції, пов’язані з інвестиційною та фінансовою діяльністю підприємства, також зводяться до неодноразово здійснюваних грошових платежів і надходжень.

Від того, наскільки узгоджені між собою за обсягом і часом різні види грошових потоків значною мірою залежить платоспроможність, фінансова стійкість та поступальність економічного розвитку підприємства. Ефективно організований рух грошових коштів є ознакою високого рівня здійснення фінансового управління діяльністю, адже завдяки йому підвищується ритмічність здійснення операційної діяльності, раціонально використовуються власні фінансові ресурси, прискорюється оборот капіталу підприємства, скорочується потреба у позиченому капіталі, знижується ризик неплатоспроможності, створюються тимчасово вільні грошові активи для здійснення фінансових інвестицій, здатних генерувати додатковий прибуток. Саме тому грошовому потоку та оцінці його ефективності слід приділяти увагу суб’єктам як внутрішнього, так і зовнішнього фінансового аналізу.

Інформацію про грошові потоки підприємства за звітний період відображено у Звіті про рух грошових коштів, який є елементом річної фінансової звітності. В Україні аналогічний звіт раніше не складався.

Метою складання звіту про рух грошових коштів є надання користувачам фінансової звітності повної, правдивої та неупередженої інформації про зміни, що відбулися у грошових коштах підприємства та їх еквівалентах за звітний період.

Форма і зміст цього звіту визначені у Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 4 “Звіт про рух грошових коштів”. У цьому документі дано ряд визначень стосовно понять грошового потоку, грошових коштів та їх еквівалентів.  

Згідно із національним стандартом під грошовими потоками розуміють надходження і вибуття грошових засобів та їх еквівалентів. Грошові кошти включають кошти в касі та на рахунках у банках, що можуть бути використані для поточних операцій, а еквівалентами грошових коштів є короткострокові фінансові інвестиції, які можуть бути вільно конвертовані у відому суму коштів і мають незначний ризик щодо зміни вартості. Такими еквівалентами є високоліквідні інвестиції у цінні папери на строк, що не перевищує три місяці (казначейські векселі, депозитні сертифікати тощо).

У цьому звіті рух коштів відображається за трьома видами діяльності – операційною, інвестиційною та фінансовою. У П(С)БО 4 вперше наведено і визначення цих видів діяльності.

Операційна – це основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, що не є інвестиційною та фінансовою. Грошовий потік, пов’язаний з операційною діяльністю, характеризується платежами постачальникам сировини, матеріалів та послуг, які забезпечують операційну діяльність, виплатами працівникам, внесків до бюджетів, позабюджетних фондів, іншими виплатами, пов’язаними із здійсненням операційного процесу. До надходжень цього виду грошового потоку належать кошти від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), надходження коштів за надання права користування активами (оренда, лізинг), від податкових органів в порядку здійснення перерахунку зайво сплачених сум та деякі інші платежі, отримання яких узгоджується з міжнародними стандартами.

Інвестиційна діяльність – це сукупність операцій з придбання та продажу довгострокових (необоротних) активів, а також короткострокових (поточних) фінансових інвестицій, що не є еквівалентами грошових коштів. Грошовий потік цього виду характеризується платежами, повязаними з придбанням основних засобів, нематеріальних активів, фінансових активів довгострокового характеру, наданням позик іншим підприємствам. Надходженнями є кошти, одержані від реалізації необоротних активів, від позичальників та доходи від фінансових інвестицій (дивіденди, відсотки).

Під фінансовою діяльністю розуміють сукупність операцій, які призводять до зміни величини та (або) складу власного та позикового капіталу. Надходженням грошових засобів від цього виду діяльності є одержання засобів внаслідок випуску і розміщення акцій власної емісії, отримання позик, а витрачанням - викуп акцій власної емісії, погашення позик, виплата дивідендів і процентів за вкладами власників, деякі інші потоки, пов’язані із здійсненням зовнішнього фінансування господарської діяльності.

Застосовуючи розглянуту класифікацію, слід мати на увазі, що віднесення певної операції до окремого виду діяльності залежить і від характеру господарської діяльності підприємства. Так для промислового підприємства фінансові інвестиції є інвестиційною діяльністю, а для інвестиційної компанії – це основна (операційна) діяльність. У випадку, коли одна операція включає суми коштів від кількох видів діяльності, то їх слід розмежувати між відповідними видами діяльності. Наприклад, при розрахунку з кредитною установою за позикою погашення позики та сплату відсотків слід відобразити двома позиціями: погашення позики – у складі фінансової діяльності, а сплату відсотків - у   складі операційної діяльності.

Звіт не охоплює негрошові операції (бартерні операції, отримання активів шляхом фінансової оренди, взаємозалік, конвертація одних видів цінних паперів у інші). Негрошові операції, пов’язані з фінансовою та інвестиційною діяльністю, слід розкривати в примітках до фінансових звітів.

У звіті також не відображають внутрішні зміни у складі грошових коштів та їх еквівалентів. Наприклад, надходження коштів з банку до каси підприємства не розглядається як рух грошових коштів у результаті операційної діяльності.

Звіт про рух грошових коштів складається із трьох розділів і відображає відокремлено рух у результаті операційної (І розділ), інвестиційної (П розділ) та фінансової (Ш розділ) діяльності підприємства.

Згідно П(С)БО 4 інформація про рух  коштів у результаті операційної діяльності  подається з використанням непрямого методу.

Суть непрямого методу полягає в отриманні суми чистого надходження (видатку) грошових коштів у результаті операційної діяльності (р.170) послідовним коригуванням показника прибутку (збитку) від звичайної діяльності до оподаткування (р.010), перенесеного із р.170(175) Звіту про фінансові результати. Перевагою цього методу є можливість прослідковування зв’язку між одержаним фінансовим результатом і зміною грошових коштів на рахунках підприємства. Коригування здійснюється з метою врахування впливу:

  •  доходів і витрат, які не повязані з рухом грошових коштів;
  •  змін у складі запасів, операційної дебіторської та кредиторської заборгованості;
  •  фінансових результатів, які не повязані з операційною діяльністю;
  •  надзвичайних подій, пов’язаних з операційною діяльністю.

Алгоритм формування результатів П і Ш розділів схожий і грунтується на розрахунку різниці між сумами грошових надходжень і видатків по розділу з наступним врахуванням впливу руху коштів від надзвичайних подій, пов’язаних з відповідним видом діяльності.

У підсумку кожного розділу отримують відповідно величину чистого руху коштів від операційної, інвестиційної та фінансової діяльності з врахуванням по кожному виду руху впливу руху коштів від надзвичайних подій.

Методика визначення чистого руху грошових коштів та узгодження їх залишків полягає в тому, що стаття Залишок грошових коштів на кінець року є різницею між сумою грошових надходжень і видатків, відображених у статтях Залишок коштів на початок року, Чистий рух коштів за звітний період та Вплив зміни валютних курсів на залишок коштів. При цьому розрахований у такий спосіб показник повинен відповідати сумі відображених у Балансі статей грошових коштів та їх еквівалентів р.230-240 станом на кінець періоду.

Перераховані статті звіту (р.400-430) є узагальнюючими і стосуються зміни грошових коштів підприємства за звітний період в цілому, проте візуально вони ніяк не виділені, а на перший погляд сприймаються як елементи розділу Ш Рух грошових коштів у результаті фінансової діяльності. Тому вважаємо за доцільне запропонувати виділення їх у окремий розділ, або іншим чином. Це поліпшить сприйняття і розуміння форми звітності, а також відповідатиме змісту цих статей та логіці їх формування.

Як позитивний момент у застосуванні цієї форми звітності слід зазначити, що вона досить тісно пов’язує інформацію, наведену у Звіті про фінансові результати, Балансі та даних аналітичного бухгалтерського обліку.

Аналітична цінність звіту посилюється тим фактом, що у ньому крім інформації про рух грошових коштів підприємства за звітний період наводяться відповідні дані за попередній період.

Однак, застосування непрямого способу формування інформації про рух грошових коштів в результаті операційної діяльності не дає можливості дослідити вплив окремих операцій цього виду діяльності на формування валового позитивного (надходження) і негативного (видатки) грошового потоку, а також на чистий грошовий потік від операційної діяльності.

Це ускладнює аналіз, не дозволяє розрахувати ряд аналітичних показників, таких як:

  •  якість чистого грошового потоку (питома вага у грошовому потоці чистого прибутку, отриманого за рахунок зниження собівартості продукції);
  •   коефіцієнт ліквідності грошового потоку (відношення суми позитивного валового потоку до суми негативного в цілому, за окремими видами діяльності, в розрізі окремих інтервалів досліджуваного періоду);
  •  коефіцієнт ефективності грошового потоку (відношення суми чистого грошового потоку до суми негативного);
  •  коефіцієнт реінвестування чистого грошового потоку (відношення суми чистого грошового потоку, спрямованого на інвестування розвитку в аналізованому періоді до суми чистого грошового потоку підприємства в цьому періоді).

Перераховані вище показники можуть бути розраховані лише в межах внутрішнього аналізу грошових потоків, тим більше, що як з прогнозною, так і з ретроспективною метою доцільно будувати грошовий потік за прямим методом. Такий аналіз доцільно здійснювати по підприємству в цілому, в розрізі основних видів його господарської діяльності, окремих структурних підрозділів (центрів відповідальності).

Згідно з дедуктивним підходом при аналізі за матеріалами звіту зміна залишків грошових коштів підприємства за звітний період у найбільш загальному вигляді залежить від:

  •  чистого руху коштів за звітний період;
  •  зміни валютних курсів.

На чистий рух коштів підприємства за звітний період впливають відповідно чистий рух коштів від операційної діяльності, чистий рух коштів від інвестиційної діяльності та чистий рух коштів від фінансової діяльності.

Факторами формування показника чистого руху коштів від кожного окремого із трьох видів діяльності є чистий рух до надзвичайних подій та рух коштів від надзвичайних подій, пов’язаних із цим видом діяльності.

Можна побудувати відповідну детерміновану модель адитивного типу, для факторного аналізу якої доцільно застосувати балансовий прийом.

Для аналізу грошового потоку за даними річного звіту підприємства можна використати аналітичну таблицю такого виду:

Таблиця 10.3

Оцінка зміни грошових коштів підприємства у звітному періоді

та у порівнянні з попереднім періодом

(тис. грн)

Назва показників

За попередній період

За звітний період

Відхилення

Надходженя “+”

Видаток

“-”

Надходженя “+”

Видаток

“-”

В сумі

У відсотках

1.Залишок грошових коштів на початок року (р.410)

321,2

Х

571,4

Х

+250,2

77,9

2.Чистий рух коштів від операційної діяльності  (р.170)

938,6

1006,6

+68,0

7,2

3.Чистий рух коштів від інвестиційної діяльності  (р.300)

339,8

716,7

-376,9

-111,2

4.Чистий рух коштів від фінансової діяльності  (р.390)

357,0

426,6

-69,6

-19,5

5.Чистий рух коштів за звітний період

(+ 2 + 3 + 4)  (р.170)

+241,8

-136,7

-378,5

-156,5

6.Вплив зміни валютних курсів на залишок коштів (р.420)

8,4

5,9

-2,5

-29,8

7.Залишок грошових коштів на кінець  року (1+ 5 + 6) (р.430)

571,4

Х

440,6

Х

-130,8

-22,9

Як видно із наведених у таблиці даних, грошові кошти підприємства на кінець звітного року зменшилися в порівнянні із сумою на початок року на 130,8 тис. грн., або на 22,9%, тоді як за попередній рік внаслідок фінансово-господарської діяльності залишок грошових коштів навпаки зріс на 250,2 тис.грн, або на 77,9%. У звітному році частка впливу на зміну залишку грошових коштів чистого руху за звітний період становить 104,5% (– 136,7:(-130,8)х100%), а зміни валютних курсів – 4,5 % (5,9:(-130,8)х100%), тоді як у минулому відповідно 96,6% (241,8: 250,2х100% ) та 3,4% (8,4: 250,2х100%).

Результатом чистого руху коштів за звітний період є відток у сумі 136,7 тис. грн, у той час, коли у попередньому році мав місце приток коштів у сумі 241,8 тис.грн.. Таким чином абсолютна зміна цього показника становить 378,5 тис.грн, а відсоткова 157% (378,5 : 241,8 х 100%).

І хоча чистий рух грошових коштів від операційної діяльності у звітному році в порівнянні з попереднім зріс на 68 тис. грн., або на 7,2%, мало місце суттєве збільшення відтоку, пов’язаного з інвестиційною діяльністю на 376,9 тис. грн., або на 111,2% та з фінансовою діяльністю на 69,6 тис.грн., або на 19,5%. Така динаміка грошових потоків свідчить про  недостантість надходжень від інвестиційної та фінансової діяльності, тобто розвиток цих видів діяльності покищо повністю забепечується за рахунок основної (операційної) діяльності.

Коефіцієнтний аналіз відносних показників грошового потоку покаже такі результати:

Таблиця 10.4

Динаміка відносних показників грошового потоку за два роки

Назва показників

За попередній період

За звітний період

Відхилення

Коефіцієнт ліквідності грошового потоку

938,6:(339,8+357,0)==1,35

1006,6:(716,7+426,6)= =0,88

-0,47

Коефіцієнт ефективності грошового потоку

241,8:(339,8+357,0)==0,35

-136,7:( 716,7+426,6)=

=-0,12

-0,23

Така динаміка наведених коефіцієнтів свідчить про деяке зниження ефективності управління грошовими потоками підприємства.

Запропонована методика може бути використана при здійсненні зовнішнього фінансового аналізу за матеріалами річного звіту і суттєво доповнить картину динаміки фінансового стану підприємства за звітний період.

За результатами проведеного аналізу здійснюють узагальнюючу характеристику фінансового стану підприємства, та його динаміки. Вказують на основні фактори його формування, а також розробляють систему заходів, спрямованих на зміцнення фінансової стійкості, підвищення ефективності та стабільності показників фінансово – господарської діяльності.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

15361. Психологическая адаптация приемных детей 273.5 KB
  Введение России принадлежит печальное первенство: треть всех сирот мира живет здесь. В то же время только 1 россиян заявляет о своем желании усыновить или взять на патронатное воспитание ребенка из детского дома ссылка. По официальным данным 62 всех усыновлений в Росс
15362. Методика проведения социометрического исследования 301 KB
  ВВЕДЕНИЕ Создание и развитие социометрической методики связано с именем известного в практической психологии человека Якобом Леви Морено. Еще в ЗОе годы он создал социометрию как удобную в практике методику для изучения эмоциональных связей в группе. Связи тако
15363. Нормирование труда как функция организации труда 170 KB
  Научно обоснованные нормы труда позволяют оценить результаты трудовой деятельности каждого работника, каждой бригады и сравнить их результаты. Только при сравнении выявляются передовики и отстающие.
15364. Нормирование труда. Принципы, методы, формы 91.5 KB
  Введение За последние годы произошли радикальные сдвиги в общественнополитической и экономической жизни страны. Курс проводимых реформ радикально преобразил социальнотрудовую сферу. В условиях растущих экономических и социальных трудностей проблемы отношен...
15365. Организация работы центра закупки вычислительной техники АВЕРС 3.44 MB
  Цель маркетинговой деятельности этих предприятий – получение определённых коммерческих результатов с помощью наиболее эффективного управления собственными ресурсами, удовлетворяя потребности заказчиков эффективнее, чем конкуренты...
15366. Основные критерии оценки предпринимательских рисков 276.5 KB
  Основные критерии оценки предпринимательских рисков Введение Предпринимательская деятельность как функция управления имеет свою историю и динамику развития. Исходя из истории развития категории предпринимательства в современных трактовках научных деятелей в с
15367. Основные понятия аудита и аудиторской деятельности 195.5 KB
  Аудит – это вид деятельности, заключающийся в сборе и оценке фактов, касающихся функционирования и положения экономического объекта (самостоятельного хозяйственного подразделения) или касающихся информации о таком положении и функционировании...
15368. Анализ развития перестрахования в России 247.5 KB
  Содержание Введение 1. Понятие перестрахования и его назначение 1.1 Сущность и теоретические основы перестрахования 1.2 Виды перестрахования 1.3 Функции перестрахования 1.4 Нормативноправовая основа перестрахования 2. Анализ развития перестрахования в России ...
15369. Повышение эффективности производства подсолнечника на примере ООО Лосево 1.28 MB
  Основы экономики производства подсолнечника 5 Народнохозяйственное значение производства подсолнечника 5 Состояние и основные тенденции развития рынка 9 подсолнечника в России Краткая характеристика ООО Лосево