18829

КРЕДИТ У РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ. Розвиток кредитних відносин у перехідній економіці України

Лекция

Деньги и денежные системы

Конспект лекцій з дисципліни Гроші та кредит Тема 7 КРЕДИТ У РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ 1. Необхідність кредиту 2. Суть кредиту 3. Функції і роль кредиту. 4. Форми та види кредиту 5. Розвиток кредитних відносин у перехідній економіці України. 1. Необхід...

Украинкский

2013-07-10

449.52 KB

21 чел.

Конспект лекцій з дисципліни «Гроші та кредит»

Тема 7  КРЕДИТ У РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ

1. Необхідність кредиту

2. Суть кредиту

3. Функції і роль кредиту.

4. Форми та види кредиту

5. Розвиток кредитних відносин у перехідній економіці України.

1. Необхідність кредиту

Кредит виник на певному етапі розвитку людського суспільства спочатку як явище випадкове, зумовлене особливими взаємовідносинами між товаровиробниками: коли продавцю потрібно було продавати товар, а в покупця не було грошей, щоб його купити (тому що він ще не виготовив свій товар або виготовив, але не продав його), виникала потреба у передачі продавцем покупцеві товару з відстрочкою платежу, в кредит. У цьому і полягає найбільш загальна причина необхідності в кредиті.

Кредит, безперечно, необхідний уже функціонуючому товаровиробникові. Однак ще більшою мірою він потрібний тому, хто тільки прагне організувати виробництво, але не має для цього власних коштів. Для одержання кредиту потрібно, щоб той, хто його надає, довіряв тому, хто хоче ним скористатися. Звідси і термін “кредит”, що походить від латинського credo, що означає “вірю”.Коли ж однієї довіри недостатньо, оскільки існує великий ризик щодо своєчасного та повного повернення кредиту, необхідні певні гарантії того, хто має відповідні кошти, або страхової компанії.

З розвитком товарного виробництва, особливо коли воно набуває загального характеру, кредит стає обов'язковим атрибутом господарювання. Пояснюється це тим, що внаслідок спеціалізації виробників на виготовленні певних товарів і спричиненого нею кооперування суспільне виробництво перетворюється у величезний замкнений ланцюг тісно пов'язаних між собою ланок. Найменше порушення в будь-якій з цих ланок може зупинити нормальний обмін товарами між окремими виробниками. Саме в цьому полягає абстрактно-теоретична можливість кризи збуту товарів у суспільстві, котра стає реальною, якщо подібні порушення набувають масового характеру. Кредит допомагає уникнути кризових явищ, безперебійно здійснювати виробництво товарів та обмін ними. Отже, без кредиту нормальне функціонування товарного виробництва взагалі неможливе.

Неодмінною економічною передумовою існування кредиту є функціонування виробників на засадах комерційного, або господарського розрахунку. Кредитні відносини не можуть виникнути, якщо авансовані у виробництво кошти не здійснюють кругообігу або коли той, хто хоче скористатися кредитом, не має постійного доходу. Наприклад, як правило, не можуть користуватися кредитом установи, що перебувають на бюджетному фінансуванні. Лише в окремих випадках їм надається кредит на витрати, на які в майбутньому (звичайно, не дуже далекому) гарантується виділення бюджетних асигнувань. Очевидно, що в масових масштабах це неможливо. Тому й можна вважати, що економічною передумовою існування кредиту є одержання регулярних доходів тими, хто хоче ним скористатися.

Відомо, що у процесі кругообігу потреба підприємств в оборотних коштах коливається як протягом одного циклу, так і (особливо) в різних циклах кругообігу. Ці коливання бувають двох видів — сезонні та постійні. Обидва види коливань потреби в оборотних коштах зумовлюють необхідність одержання кредиту. Характер та обсяги цих коливань істотно відрізняються (рис. 1, 2).

На рис. 1 зображене коливання потреби в оборотних коштах підприємства із сезонним характером виробництва — цукрового заводу. У першому кварталі закінчується переробка цукрових буряків, тому потреба в оборотних коштах для покриття їх запасів знижується. Одночасно зменшуються до мінімуму (нормативу оборотних коштів) запаси палива, тари, каменю-вапняку, потрібного для вибілювання цукру, тощо.

Під час сезонного простою (кінець першого — початок другого кварталів) потреба цукрового заводу в оборотних коштах близька до мінімальної. У цей час заводові достатньо власних оборотних коштів. Але вже в кінці другого кварталу починається підготовка цукрового заводу до нового сезону цукроваріння, створюються запаси палива, тари, вапняку, зростають витрати на капітальний ремонт. Отже, потреба в оборотних коштах поступово підвищується.

У кінці третього кварталу (приблизно у вересні) починається заготівля цукрових буряків, потреба заводу в оборотних коштах на заводі різко зростає, і свого піку вона досягає приблизно в середині четвертого кварталу — в листопаді. У цей період переробка буряка вже переважає його завезення на завод, тому потреба заводу в оборотних коштах поступово знижується, аж до настання періоду сезонного простою.

Звичайно, потреба в оборотних коштах, що перевищує їх норматив, який на підприємствах із сезонним характером виробництва визначається потребою в цих коштах у кварталі з найменшими обсягами виробництва, могла б покриватися власними коштами. Для цього останні повинні бути нагромаджені у розмірі максимальної потреби, яка на цукровому заводі виникає у четвертому кварталі. Проте в інший час значна частина цих коштів була б вільною.

Досвід роботи підприємств, як і окремих людей, свідчить, що коли є вільні гроші, виникає спокуса їх витратити, причому часто без особливої потреби, тобто порушується режим економії як один із важливих принципів раціонального господарювання. Кошти більшою мірою використовуються по-господарському, коли підприємство “перебуває на голодному пайку”. Тому йому недоцільно нагромаджувати власні оборотні кошти у розмірі найбільшої потреби в них протягом року. Підприємству досить мати їх у розмірі мінімальної потреби — нормативу, а потребу понад це у разі необхідності можна покрити за рахунок нормальної кредиторської заборгованості, інших джерел коштів (вільних коштів фондів цільового призначення, нагромадженого, але ще не перерахованого в бюджет прибутку тощо). Причому кредит може бути залучений лише в розмірі різниці між загальною потребою в оборотних коштах і наявними у розпорядженні підприємства коштами.

Передбачити таку потребу в кредиті на підприємствах із сезонним характером виробництва, до яких належать сільськогосподарські, торфодобувні підприємства, підприємства по вирощуванню та вилову риби, заготівлі лісу, заготівлі та переробці сільськогосподарської сировини тощо, не важко. Адже відомо, коли і яка пора року змінює іншу, які процеси в певний час відбуваються в тій чи іншій галузі народного господарства. Звичайно, точний обсяг потреби в позичкових коштах наперед визначити складно, але це не має суттєвого значення. У певні періоди року на підприємствах із сезонним характером виробництва, як правило, виникає потреба в кредиті. Водночас на інших підприємствах оборотні кошти вивільняються, що дає можливість використати їх як кредитні ресурси для надання кредитів тим підприємствам, котрим власних джерел формування оборотних коштів не вистачає.

По-іншому відбувається процес кругообігу оборотних коштів на підприємствах з несезонним характером виробництва. Для них не властиві ні сезонне зростання потреби в оборотних коштах, ні періоди сезонного простою. Проте і тут потреба в оборотних коштах коливається, що пов'язано з нерівномірним надходженням і витрачанням товарно-матеріальних цінностей (сировини, основних та допоміжних матеріалів, палива, тари тощо), зростанням витрат на незавершене виробництво, випуском та реалізацією готової продукції та ін. Такі коливання, як показано на рис. 2, мають значно меншу амплітуду, і передбачити їх не можна.

Норматив власних оборотних коштів на підприємствах з несезонним характером виробництва теж встановлюється не за найбільшою і не за найменшою потребою в них. Нормативом тут виступає середня потреба в оборотних коштах, яка визначається на підставі середніх величин (середній інтервал та величина поставки, середній термін на розвантаження, складування, маркірування тощо), а середня із середніх і є середня величина. Фактична ж потреба в оборотних коштах на таких підприємствах постійно відхиляється від нормативу в обидва боки.

Відхилення від нормативу вниз викликає вивільнення, а вверх — додаткову потребу в оборотних коштах. Якщо в розпорядженні підприємства немає відповідних джерел коштів, то у нього виникає потреба в кредиті. Звичайно, вона дуже короткочасна, але буває досить часто. Механізм задоволення такої потреби має бути іншим, ніж у підприємств із сезонним характером виробництва. Але в цілому можна зробити висновок, що коливання потреби в оборотних коштах є однією з причин необхідності кредиту.

Таб.1.Сезонні зміни джерел оборотних коштів і потреби в кредиті, тис. крб.

Джерело покриття потреби в оборотних коштах

Обсяг за станом на:

1.01

1.02

1.03

1.04

Загальна потреба в оборотних коштах

У тому числі:

       власні оборотні кошти

       кредиторська заборгованість

       інші джерела

       кредит  

1000

400

120

220

260

1000

440

230

230

120

1000

460

180

90

270

1000

450

320

240

-

 

Така ж необхідність виникає й у зв'язку з коливаннями структури джерел формування оборотних коштів. Щоб це довести, розглянемо такий умовний приклад. Припустимо, що у підприємства ідеально однакова потреба в оборотних коштах на всі дати, але розмір джерел покриття цієї потреби постійно змінюється (табл. 1).

З табл. 1 видно, що потреба в кредиті виникає тоді, коли не вистачає інших джерел формування оборотних коштів (на 1.01, 1.02 та 1.03). Коли ж на підприємстві цих джерел достатньо (на 1.04), кредит йому не потрібен. Таким чином, кредит виступає балансуючим джерелом, яке покриває різницю між загальною потребою в оборотних коштах і їх обсягом, що має у своєму розпорядженні підприємство на конкретну дату.

Коливання мають місце також у кругообігу коштів, які забезпечують відтворення основних фондів. З 1992 р. амортизаційні відрахування перестали вилучатися з підприємств. Це створило передумови для їх кругообігу на підприємстві, а отже, і для самофінансування підприємствами капітальних вкладень, пов'язаних з відшкодуванням зношених засобів праці шляхом їх ремонту, технічного переозброєння та реконструкції підприємств. В окремих випадках (наприклад, коли введені в дію засоби праці швидко морально застаріли) на підприємствах може виникнути потреба в кредиті.

Значно частіше на підприємствах виникає потреба в кредиті на нагромадження засобів праці. Для його надання можуть використовуватися різні джерела коштів, у тому числі й призначені на відшкодування засобів праці, поки вони є вільними.

        Коливаннями доходів та видатків зумовлюється також

потреба населення в кредиті. У молодих людей потреба часто перевищує їх доходи. Навпаки, у людей зрілого віку доходи, як правило, перевищують видатки. Це також, з одного боку, викликає потребу в кредиті, а з іншого — створює передумови для його надання.

Отже, можна зробити висновок, що необхідність кредиту викликана існуванням товарно-грошових відносин. його передумовою є наявність поточних або майбутніх доходів у позичальника, а конкретними причинами, що обумовлюють необхідність кредиту,— коливання потреби в коштах та джерелах їх формування як у юридичних, так і у фізичних осіб. Коли у одних з них кошти вивільняються, іншим їх не вистачає. Ця суперечність розв'язується за допомогою кредиту, котрий необхідний позичальнику для розширення виробництва, повнішого забезпечення власних потреб.

§ 2. Суть кредиту

До цього часу в економічній літературі немає єдиної думки щодо визначення суті кредиту. Це можна пояснити передусім складністю економічних відносин, що виникають з приводу кредиту. Не вдаючись до аналізу всіх точок зору на кредит, ми зупинимося на визначенні, котре, на наш погляд, найкраще відбиває його суттєві риси.

Кредит — це економічні відносини між юридичними та фізичними особами і державами з приводу перерозподілу вартості на засадах повернення і, як правило, з виплатою процента. Економічні відносини між сторонами кредитної угоди виникають під час одержання позички( * Поняття <позичка” вужче, ніж поняття “кредит”. Воно відображає певний обсяг вартості, що передається у тимчасове користування на засадах повернення. Поняття “кредит” включає також всі економічні відносини, що виникають з приводу позички), користування нею та її повернення. В цих відносинах завжди бере участь не менше ніж дві сторони: позичальник—сторона, що зацікавлена в одержанні позички для досягнення своєї певної цілі, кредитор — сторона, що передає вартість у грошовій чи натуральній формі в кредит. Ці сторони називаються суб'єктами кредитної угоди, а ті грошові чи матеріальні цінності, затрати чи проекти, відносно яких укладається угода позички, є об'єктом кредиту.

Як правило, відносини між суб'єктами кредитної угоди мають добровільний характер. Однак в умовах адміністративно-командної системи він досить часто порушувався. Наприклад, був час, коли уряд зобов'язував банки кредитувати торговельні організації на покриття недостачі та крадіжок товарів, на видачу коштів для виплати заробітної плати тощо. Це було можливим тому, що кредит — не тільки економічна, а й юридично-правова категорія. В умовах, коли і банки, і підприємства, які вони обслуговують, знаходились у державній власності, юридично-правовий аспект кредиту переважав над економічним.

За суб'єктами кредитної угоди та їх комбінацією можна виділити ряд основних типів кредитних відносин.

1. Найпоширенішими є кредитні відносини між банками, з одного боку, та підприємствами, господарськими організаціями і товариствами — з іншого. Саме такі відносини найкраще відповідають умовам розвинутих товарно-грошових відносин, що мають місце в ринковій економіці. Але навіть в середині цього типу угод кредитні відносини неоднорідні. Вони залежать від того, хто із суб'єктів кредитної угоди в кожному окремому випадку є кредитором, а хто позичальником. В умовах адміністративно-командної системи у ролі кредитора в основному виступали банки, а підприємства та господарські організації займали тут пасивну позицію. Це пояснюється переважно такими причинами: 1) кредитні відносини між підприємствами та господарськими організаціями заборонялися; 2) за кошти, надані підприємствами та господарськими організаціями банкам, проценти не сплачувалися. Зовсім інший характер цей тип кредитних угод має в умовах ринкової економіки, коли активну роль стали виконувати обидва їх суб'єкти і вони поставлені в рівноправні, партнерські відносини.

2. Кредитні відносини між банками і державою. Так, Національний банк України, як і центральні банки інших країн, надає кредит уряду на покриття дефіциту державного бюджету, банки купують облігації державних позик. Чим більший дефіцит державного бюджету, тим більшого розвитку набуває державний кредит. До цього кредиту тісно примикає кредит банків місцевим бюджетам.

3. Кредитні відносини між підприємствами, організаціями та товариствами. Нині він набуває широкого розвитку, особливо у зв'язку з введенням комерційного кредиту і вексельних розрахунків. Якщо в умовах адміністративно-командної системи з метою контролю за діяльністю підприємств і за грошовими потоками підприємствам суворо заборонялося кредитувати одне одного, то з переходом до ринкової економіки такі обмеження зняті.

    4. Кредитні відносини між банками та населенням. У даному випадку банки частіше виступають як позичальники, а не як кредитори. Розширення кредитування банками населення стримується, бо в умовах інфляції та гострого дефіциту товарів воно ще більше їх поглиблювало б. Поки що частіше населення кредитує банки через вклади в них, купівлю їх сертифікатів тощо. Кошти населення сьогодні є основним кредитним ресурсом банків. У міру виходу економіки з кризи, розвитку підприємництва кредитування населенням банків може дещо скоротитися. Проте вклади населення й надалі будуть одним з головних джерел банківських ресурсів.

5. Кредитні відносини між підприємствами, організаціями, товариствами, з одного боку, та населенням — з іншого. Такі відносини не дуже поширені, однак ігнорувати їх не можна. Населення отримувало кредит переважно на споживчі цілі, але в умовах ринкової економіки дедалі частіше воно одержує такі кредити на виробничі потреби.

6. Кредитні відносини між фізичними особами (громадянами).

7. Зовнішньоекономічні кредитні відносини, коли суб'єктами кредитної угоди виступають держави, банки та окремі фірми. Ці відносини регулюються як нормами права держав, що в них вступають, так і нормами міжнародного права.

Кожен тип кредитних відносин має свою специфіку, котра насамперед визначається складом суб'єктів цих відносин. У свою чергу, це визначає умови кредитної угоди (об'єкти кредитування, умови користування кредитом та погашення його тощо).

Кредит як економічні відносини між людьми своїм об'єктом має гроші або речі, що втілюють певну вартість. Позичальник використовує гроші чи речі для підтримання процесу виробництва або для задоволення своїх особистих потреб. Тому об'єкт кредитних відносин для позичальника має не тільки вартість, а й споживну вартість. Вона полягає в тому, що спрямовані в обіг гроші чи речі забезпечують позичальнику зростання вартості, тобто є капіталом. Коли ж гроші або речі надаються в кредит для задоволення особистих потреб позичальника, то це передбачає одержання позичальником у майбутньому доходів від його теперішньої, минулої (пенсіонери) чи майбутньої (студенти, учні) участі в процесі суспільного виробництва, тобто від використання його робочої сили як товару, без чого неможливе самозростання капіталу.

В умовах ринкової економіки об'єктом кредитних відносин переважно є гроші як загальний ресурс, за допомогою якого можна придбати всі інші ресурси — матеріальні, технічні, трудові, природні тощо. Матеріальні блага об'єктом кредиту виступають рідко.

Кредитні відносини виникають з приводу перерозподілу вартості на засадах повернення. Саме цим вони відрізняються від інших економічних відносин, зокрема фінансових. Якщо останні виражають економічні відносини з приводу розподілу сукупного суспільного продукту, то кредитні відносини — з приводу перерозподілу уже розподіленого сукупного суспільного продукту, насамперед національного доходу. Надана у тимчасове користування вартість через певний час повинна повернутися до її власника. Цим кредит відрізняється від товару, котрий після продажу його переходить від продавця до покупця. Вартість, що передається кредитором позичальнику, віддається лише на певний час, а потім вона має бути повернута, причому, як правило, з виплатою процента. Таким чином, за кредитною угодою до позичальника переходить у тимчасове користування лише споживна вартість грошей чи речей без зміни їх власника.

Передумовою повернення кредиту є кругообіг основних та оборотних коштів або одержання доходів позичальником. При цьому кошти у позичальника мають вивільнитися у розмірі, що забезпечує повернення позички кредитору. У виключних випадках кредит може бути повернутий третьою особою — гарантом, коли позичальник не спроможний сам це зробити. Звичайно, конкретний строк (чи строки) повернення кредиту залежить від того, як здійснюється кругообіг коштів у позичальника (строк завершення циклу кругообігу або його стадій), та від можливостей кредитора щодо строку, на який він може надати кредит.

Якщо надана в позичку вартість до кредитора не повертається, то кредит втрачає свою економічну сутність. Залежно від конкретних обставин він перетворюється у дарунок, субсидію тощо, тобто замість кредитних відносин мають місце фінансові відносини.

Характерною рисою кредиту є сплата процентів за користування ним. На практиці відомі окремі випадки, коли проценти за кредит не стягуються. Однак, як правило, вартість надається кредитором позичальнику з метою одержання доходу. Без цього у кредитора не буде заінтересованості позичати гроші. Адже формула руху позичкового капіталу в ринковій економіці має вигляд Г—Г'. З цієї формули, проте, не видно, яким чином зростає вартість, надана в позичку.

Це можна побачити, якщо поєднати формули руху позичкового та промислового капіталів:

Г—Г—Т ... В ... Т'—Г'—Г".

Лише в процесі виробництва вартість має здатність до самозростання за рахунок додаткової вартості, створеної працею учасників виробництва. Саме тому авансовані у виробництво грошові кошти (Г) виходять з процесу кругообігу з приростом, як Г'.

Зауважимо, однак, що це не можна сприймати як аксіому, оскільки авансовані кошти не завжди повертаються з процесу кругообігу з приростом. Нерідко авансована вартість повертається не повністю, тобто у меншому від авансованого розмірі. Це спостерігається, коли від реалізації продукції позичальник має збитки. Тоді проблематичним стає не тільки сплата процента, а й погашення позички (Г).

У зв'язку з цим відносини між кредитором і позичальником будуються таким чином, що перший здійснює постійний контроль за другим. Якщо виникає загроза поверненню кредиту, то кредитор проводить певні заходи щодо її запобігання, аж до дострокового стягнення заборгованості по позичці. Водночас і сам позичальник заінтересований, щоб позичені кошти швидше обертались. Адже чим коротшим буде цикл кругообігу авансованих коштів, тим швидше повернеться позичка, а отже, і меншу суму процентів доведеться сплатити за користування нею. Тому кредитор повинен так організувати виробництво, щоб не затримати кредит у своєму розпорядженні.

Як уже зазначалося, одним із джерел коштів, котрі можуть бути надані в позичку, є залишки на рахунках у банках вивільнених із кругообігу авансованих коштів внаслідок постійних коливань як потреби в них, так і джерел їх формування. Передусім це — кошти, призначені для нових закупок сировини, матеріалів, палива, тари тощо. На рахунках у банках тимчасово осідають грошові кошти, необхідні підприємствам для чергової виплати заробітної плати. До використання за цільовим призначенням на рахунках зберігаються також нерозподілені амортизаційні відрахування, прибуток та інші кошти підприємств.

Крім цих тимчасово вільних коштів, найбільшим кредитним ресурсом нині є грошові заощадження населення, що зберігаються як на рахунках у кредитних установах, так і на руках. Останні можуть бути використані для купівлі облігацій скарбниці чи підприємств, а також для надання позичок іншим громадянам.

Тимчасово вільні кошти постійно є на рахунках державного і місцевих бюджетів та бюджетних установ. Вони теж виступають кредитними ресурсами. Іноді держава з бюджету виділяє банкам кошти на поповнення їх кредитних ресурсів.

Розрахунки між підприємствами, організаціями та установами здійснюються у безготівковому порядку. Тому після списання з одного рахунку і до зарахування на інший кошти знаходяться у розрахунках, в дорозі. Вони вже не належать платникові, але ще не належать і одержувачу. Ці кошти рахуються на балансі банку і використовуються ним як кредитні ресурси.

Банки, крім коштів своїх клієнтів, що зберігаються у них, мають власні кошти: статутний, резервний та інші фонди, нерозподілений прибуток, що також слугують для видачі кредитів.

І, нарешті, Національний банк України використовує як кредитні ресурси гроші в обігу, що випускаються на кредитній основі шляхом утворення емітованих пасивів (уявних вкладів). Вони створюються шляхом двоїстого запису:

дебет позичкового рахунку, кредет кореспондентського рахунку банку-позичальника чи бюджетного рахунку, коли позички надаються Міністерству фінансів.

Таким же чином уявні вклади створюють і комерційні банки. Наприклад, позичка підприємству, яка до її використання зарахована на його розрахунковий рахунок, стає вкладом і може бути використана для надання позички іншому підприємству. Тому в багатьох країнах центральні банки для обмеження видачі позичок за рахунок уявних вкладів встановлюють ліміти останніх. З цією ж метою, а також для використання коштів на кореспондентських рахунках комерційних банків для їх же кредитування Національний банк України запровадив розрахунки між ними тільки через кореспондентські рахунки, а не прямо між самими комерційними банками. Безперечно, це значно уповільнює та ускладнює розрахунки в країні.

Отже, у народному господарстві постійно є кошти, які можуть використовуватись як кредитні ресурси для надання позичок. Сукупність цих коштів становить позичковий фонд країни. Одна частина його, як уже зазначалося,—це постійні ресурси, а друга — перемінні. Характер і структура ресурсів суттєво впливає на напрями надання позичок, а також строки користування ними. Так, постійні ресурси можуть використовуватись для надання довгострокових кредитів, а перемінні— переважно для короткострокових позичок.

Позичковий фонд перебуває у постійному русі, породжуючи виникнення кредитних відносин. Тому кредит нерідко трактується як форма руху позичкового фонду.

3. Функції і роль кредиту.

Важливою характеристикою кредитує його функції. Функція — специфічний прояв суті кредиту. Це означає, що поза суттю тих явищ, котрі конституюють кредит, функція не існує. Але поняття “суть” ширше за поняття “функція”. Останнє відображає лише окремі ознаки суті, а саме ті, що відрізняють кредит від інших економічних категорій.

При визначенні функції кредиту треба мати на увазі таке.

По-перше, функція має об'єктивний характер. Кожна з функцій кредиту виконує конкретну “роботу”. Для того щоб виявити всі його функції, треба з'ясувати глибинну суть кредиту, всебічно вивчити її, знайти всі можливі її прояви.

По-друге, у міру зміни економічної суті кредиту у процесі історичного розвитку змінюються його функції.

Із суті кредиту випливає, що за його допомогою відбувається перерозподіл вартості на засадах повернення. Отже, кредит виконує перерозподільчу функцію. Вона властива всім формам та видам кредиту. Перерозподілятися може тільки вартість (як у товарній, так і в грошовій формі), котра в даний момент є вільною. При цьому власник вартості не змінюється, ним лишається кредитор. Позичальник тимчасово користується лише споживною вартістю наданих у кредит речей чи грошових ресурсів. Вартість може перерозподілятися між окремими суб'єктами господарської діяльності, галузями народного господарства, регіонами країни та між різними країнами.

У економічній літературі називають ще такі функції кредиту, як створення ним грошей для грошового обігу, а також заміна дійсних грошей кредитними засобами обігу та кредитними операціями. При цьому під дійсними грошима розуміють золото. Однак золото стало грошима на певному етапі розвитку людства і на певному етапі перестало бути ними. Тому другу з названих функцій кредит тепер не виконує.

На зміну золотим грошам прийшли кредитні, котрі за певних умов, як уже зазначалося, можуть ставати паперовими. Але кредитні гроші виникають в обігу (безготівковому чи готівковому) на основі кредиту за допомогою двоїстого запису. Іншого механізму виникнення кредитних грошей немає. Тому другою функцією кредиту є створення грошей для грошового обігу —антиципаційна (емісійна) функція, її виконує тільки банківський кредит. Саме методами кредитної експансії (розширення кредиту) та кредитної рестрикції (звуження кредиту) регулюється кількість грошей в обігу. Однак вилучення грошей з обігу за допомогою кредиту досягається значно важче, ніж їх випуск в обіг. Воно повинно супроводжуватися цілим рядом заходів, котрі дали б можливість зменшити кількість грошей в обігу.

Між обома функціями кредиту (перерозподільчою та антиципаційною) існує тісний зв'язок. Адже перерозподіляти можна тільки те, що вже є, тобто ті грошові кошти, котрі знаходяться в обігу. Однак випускати гроші в обіг треба тільки тоді, коли в цьому існує потреба.

Інколи в економічній літературі називають ще контрольну функцію кредиту, але розуміють її по-різному. Одні автори вважають, що контроль — це функція банків, а не кредиту. На думку інших, кредитор на грунті кредиту контролює позичальника, останній же не має підстави контролювати кредитора. Оскільки ж вони виходять з того, що функція контролю стосується обох сторін кредитної угоди, то робиться висновок, що кредит контрольної функції не виконує.

Проте до цього питання можна підійти й по-іншому. Контрольна функція кредиту виявляється не тільки в необхідності контролю кредитора за позичальником. Вступивши у кредитні відносини, позичальник також повинен здійснювати контроль за своєю діяльністю, з тим щоб своєчасно погасити позичку. Якщо так розглядати “роботу”, котру виконує кредит, то, звичайно, контрольна функція йому властива.

Непереконливою є також думка, що контрольну функцію кредит не виконує, бо контроль притаманний і іншим економічним категоріям, а тому не може бути властивим лише кредиту. Проте ця думка не враховує ту обставину, що контроль за допомогою кожного з економічних інструментів має свою специфіку. Отже, є всі підстави для визнання контрольної функції кредиту.

Питання про функції кредиту до кінця не вирішене, залишається дискусійним, як і багато інших положень теорії кредиту. Тому ця теорія вимагає подальшого дослідження.

4. Форми та види кредиту

Залежно від форми, в якій кошти передаються кредитором позичальнику, розрізняються дві форми кредиту—товарний і грошовий.

У товарній формі виникають кредитні відносини між продавцями і покупцями, коли останні одержують товари чи послуги з відстрочкою платежу (комерційний кредит, продаж товарів населенню в кредит, надання населенню послуг у кредит та ін.).

В умовах ринкової економіки типовим є грошовий кредит. У грошовій формі здійснюється рух переважної частини позичкового фонду країни, тому й переважна більшість позичок надається і погашається грошима.

Залежно від суб'єктів кредитних відносин, їх організації та цільового призначення позичок кредит поділяється на ряд видів: внутрішньоекономічний, або національний, та зовнішньоекономічний, або міжнародний; банківський, державний, міжгосподарський; виробничий та споживчий.

Провідним видом кредиту є банківський, тобто кредит, котрий надають і одержують банки. Саме вони акумулюють переважну частину кредитних ресурсів і надають їх у позички. Таким чином, банківський кредит—це двосторонній рух грошових коштів на засадах повернення.

Мобілізовані банками ресурси як частина позичкового фонду країни, спрямовуються на три укрупнені об'єкти кредитування:

1) формування основних коштів суб'єктів господарювання та інші інвестиційні цілі;

2) формування їх оборотних коштів;

3) споживчі цілі.

До кредитів на інші (крім на придбання засобів праці) інвестиційні цілі належать кредити на науково-пошукові та дослідно-конструкторські роботи, витрати на підготовку кадрів, на екологічні заходи.

Кредити на придбання засобів праці можуть спрямовуватися на їхнє просте чи розширене відтворення. Зокрема, відшкодування засобів праці може здійснюватися шляхом ремонту, технічного переозброєння або реконструкції. При недостачі власних коштів для цих цілей підприємства залучатимуть кредити. Правда, якщо амортизаційні відрахування не вилучатимуться у суб'єктів господарювання на безповоротній основі, то, напевне, кредити на відшкодування засобів праці їм не будуть потрібні: вистачить власних амортизаційних відрахувань.

Нагромадження засобів праці провадиться шляхом розширення діючих або будівництва нових підприємств. Якщо інвестор не нагромадив відповідних коштів, то йому потрібен кредит на період до одержання введеним у дію підприємством необхідних сум прибутку. З цієї ж причини виникає потреба і в інших інвестиційних кредитах. Однак погашаються вони не тільки за рахунок прибутку. Іноді його може і не бути (наприклад, при негативних результатах науково-дослідних робіт, в переважній більшості випадків кредитування екологічних заходів). Тому, крім прибутку, на погашення інвестиційних кредитів можуть направлятися грошові кошти з інших джерел, зокрема бюджетні асигнування.

Кредит на формування оборотних коштів може мати як  інвестиційний (довгостроковий) характер, коли він потрібен на тривалий строк для первісного їх формування новими чи розширеними підприємствами, так і короткостроковий. Залежно від цілей, на котрі необхідний короткостроковий кредит, він поділяється на: плановий, розрахунковий, на тимчасові потреби, платіжний.

Плановим є кредит, котрий позичальник сам може передбачити, виходячи з умов кругообігу оборотних коштів. Це—передусім кредити на нагромадження планових запасів сировини, основних та допоміжних матеріалів, палива, тари тощо. Наприклад, консервні заводи до нового сезону переробки сільськогосподарської сировини повинні створити запаси склотари, консервантів та інших товарно-матеріальних цінностей, котрі витрачатимуться протягом усього сезону. У період збирання врожаю вони створюють запаси сільськогосподарської сировини. Звичайно, такі запаси потребують тимчасового наперед визначеного залучення коштів на формування оборотних коштів. Воно, як правило, здійснюється на засадах кредиту.

Розрахунковим є кредит, потреба в якому викликається відволіканням коштів у безготівкові розрахунки. Таке відволікання спричинене умовами розрахунків. Наприклад, розрахунки за допомогою платіжних вимог здійснюються, коли товар відвантажений до його оплати. Тому на певний час кошти постачальника відволікаються у розрахунки і досить часто для продовження виробництва йому під відвантажені товари (коли немає інших джерел коштів) потрібен кредит. Цей кредит надається, як правило, в повній сумі відволікання коштів у безготівкові розрахунки і також у повній сумі погашається після закінчення цих розрахунків. Пояснюється це тим, що нерідко підприємства не мають власних оборотних коштів для покриття товарів відвантажених.

Позички не. тимчасові потреби надаються тоді, коли недостача коштів виникла з причин, що не залежать ні від позичальника, ні від його контрагентів. Наприклад, підприємства, що зазнали збитків від нещасних випадків, на строк до одержання їх компенсації можуть скористатися таким кредитом.

Платіжний кредит надається на покриття фінансових проривів, що виникли з вини самого позичальника або його контрагентів. Надається він у розмірі недостачі коштів для розрахунків (наприклад, на виплату заробітної плати) і погашається у міру ліквідації фінансових недостач, але не пізніше граничних строків користування кредитом.

Однак сьогодні, коли діяльність комерційних банків у питаннях кредитування не регламентується, вони часто на однакових умовах надають будь-які види кредитів.

Кредит на споживчі цілі (банківський) надається як юридичним, так і фізичним особам. Об'єктами кредитування можуть бути:

будівництво житлових будинків та інших об'єктів цивільного будівництва (об'єкти охорони здоров'я, освіти, фізкультури та спорту, гаражі тощо);

невідкладні потреби населення;

строкові зобов'язання населення за товари, продані в кредит, видані торговельним організаціям, і т. ін.

Крім класифікації кредиту за формами та видами, його розрізняють за строками користування позичками (довгостроковий, середньостроковий та короткостроковий), порядку надання (прямий та непрямий), забезпеченості (забезпечений товарно-матеріальними цінностями "та незабезпечений), сферами спрямування (у сферу виробництва, сферу обігу, у сферу споживання) тощо.

Прямим є кредит, що надається юридичній чи фізичній особі прямо, без посередників. Коли ж між кредитором та позичальником є посередник, кредит називається непрямим. Наприклад, кредит населенню для купівлі товарів з відстрочкою платежу надається торговельними організаціями, котрі самі одержують потім кредит у банку під строкові зобов'язання населення.

Якщо кредит надається під забезпечення його товарно-матеріальними цінностями, то має місце дотримання вимог закону грошового обігу, кредитор більшою мірою впевнений у своєчасному поверненні позички, зменшується його ризик мати збитки.

Кредит, який надається тільки під письмове зобов'язання позичальника своєчасно його повернути, є незабезпеченим, або бланковим. Такі кредити вимагають пильного контролю з боку кредитора, з тим щоб забезпечити їх повернення.

Досить поширеним видом є міжгосподарський кредит. Він надається одним суб'єктом господарювання іншому і включає комерційний кредит, дебіторсько-кредиторську заборгованість та ін.

Комерційний кредит надається постачальником покупцеві. Потреба у ньому виникає тоді, коли підприємство-товаровиробник прагне реалізувати вироблений товар, але у покупця немає грошей для його придбання. У таких випадках товар може бути добровільно переданий постачальником покупцеві в кредит. Ця передача може оформлятися векселем (борговим зобов'язанням). Під вексель постачальник (векселедержець) отримує в банку кредит; при цьому міжгосподарський кредит трансформується у банківський.

Комерційний кредит може мати місце не тільки між постачальником та покупцем. У деяких господарських ситуаціях одне підприємство може надати кредит іншому, коли воно має певний інтерес щодо діяльності свого партнера. Прикладом може бути кредит під організацію виробництва необхідної кредитору продукції або у вигляді авансу (задатку) в рахунок вартості замовленої для виробництва продукції. У колишньому Радянському Союзі з часів кредитної реформи 1930—1932 рр. такий кредит був суворо заборонений. Нині в Україні з переходом до ринкової економіки він дедалі більше поширюється, що є реакцією на дорожнечу банківського кредиту.

Одним із видів міжгосподарського кредиту є дебіторсько-кредиторська заборгованість. Такий кредит також має місце між суб'єктами господарської діяльності, але не на добровільних засадах. У кредитні відносини сторони тут вступають ніби примусово, незалежно від їх волі та бажання. Причиною виникнення дебіторсько-кредиторської заборгованості є розрив у часі між передачею грошей та товару, оскільки рух вартості в натурально-речовій та грошовій формах не збігається. Коли ж ця заборгованість стає простроченою, виникає гірший із видів кредиту. Позбутись його значною мірою можна лише шляхом запровадження механізму банкрутства учасників господарської діяльності.

З метою розширення своєї діяльності підприємства мають право залучати кошти інших підприємств, населення або банків через випуск і розміщення власних облігацій. Вони можуть вільно обертатись і приносять своїм власникам доход у вигляді процента, котрий виплачується періодично або після закінчення строку облігаційної позики.

Органи галузевого управління надають своїм підприємствам фінансову допомогу на засадах повернення, коли ті потрапляють у скрутне фінансове становище. Правда, нині в умовах переходу до ринкової економіки, коли кількість міністерств і відомств різко зменшилася, цей вид кредитних відносин витісняється іншими.

Державним називається кредит, коли позичальником або кредитором виступає держава. Цей вид кредиту вивчається в навчальному курсі “Фінанси”.

Позабанківський споживчий кредит надається населенню на споживчі цілі. Він викликається переважно недостатнім розвитком банківського кредиту на такі цілі або умовами розрахунків за надані послуги. Так, абоненти телефонів одержують можливість вести в кредит міжміські переговори або надсилати телеграми. Часто ці кредити бувають безпроцентні.

   


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

36149. Государственный Русский музей 28 KB
  Филиалы музея расположены в Михайловском замке в Мраморном и Строгановском дворце. В ведении музея находятся также Михайловский и Летний сад с Летним дворцом Петра I а также Домик Петра I. Директор музея Владимир Александрович Гусев. К моменту открытия музея его коллекция насчитывала около четырехсот полотен.
36150. Государственный Русский музей. История создания музея 642.71 KB
  История создания музея В исторической канве хронологических событий культурной жизни России существуют явления имеющие непреходящее значение. К таким несомненно относится учреждение и открытие Русского музея. Идея организации государственного музея национального искусства высказывалась и обсуждалась в образованной среде русского общества с середины XIX века. Уже в конце 1880х годов перед российским обществом встал вопрос о необходимости создания музея русского национального искусства как того требует современное процветание русского...
36151. Маршрут по Русскому музею (библейские сюжеты) 2.23 MB
  Семирадский Въезд Иисуса Христа в Иерусалим 1876 г. Увидев это Симон Петр припал к коленям Иисуса и сказал: выйди от меня Господи потому чтоя человек грешный. И сказал Симону Иисус: не бойся; отныне будешь ловить человеков. Государственный Русский музей СанктПетербург не представлена данная картина Тогда Пилат взял Иисуса и велел бить Его.
36152. Русский музей. Древние Иконы 4.12 MB
  3 часть самостоятельной работы Деятели 2ой половины XIX 1 Портрет И. 1872 К 1872 году времени написания портрета имя Ивана Сергеевича Тургенева было знаменито по всей России. Со осознанием свое ответственности Василий Перов Исполнял заказ Павла Третьякова задумавшего в своей московской галерее собрать портреты лучших людей России. Портрет Тургенева композиционно мастерски построен.
36153. История создания русского музея 21.96 KB
  К таким несомненно относится учреждение и открытие Русского музея. Идея организации государственного музея национального искусства высказывалась и обсуждалась в образованной среде русского общества с середины XIX века. Уже в конце 1880х годов перед российским обществом встал вопрос о необходимости создания музея русского национального искусства как того требует современное процветание русского искусства и высокое положение занимаемое Россиею в образованном мире Записка обергофмаршала князя С.
36154. Валентин Пикуль “Портрет из Русского Музея” 86.93 KB
  Так появилась Ида Львовна Рубинштейн и скоро видный актер и педагог А. Ида Рубинштейн родилась в еврейской семье киевского миллионера сахарозаводчика. Ида сознавала обаяние своей поразительной красоты и казалось уже смолоду готовила себя к роли околдованно трагической. Ида Рубинштейн заметалась из театра в театр.
36155. Русский музей 34.32 KB
  Это Строгановский и Мраморный дворцы Михайловский Инженерный замок и главное здание музея – величественный Михайловский дворец с корпусом Бенуа входящий в ансамбль одной из красивейших площадей Северной столицы – площади Искусств. Покровитель всего русского Александр III вынашивал план создания в Михайловском дворце музея русского искусства и такой музей здесь был открыт. История создания Русского музея Основных источников поступлений в формирующуюся коллекцию музея было не так уж много. Да и Особая комиссия проводившая по поручению...
36156. Автоматизированные системы безналичных расчетов 499 KB
  Техническое обеспечение расчетных узлов предприятий торговли и сервиса в условиях функционирования АСБР и системы штриховой идентификации товаров и услуг На предприятиях торговли и сервиса используются: устройства крепления самоклеющихся этикеток для ручного крепления этикеток со штриховыми кодами ярлыков и этикеток для автоматического крепления со штриховыми кодами на различные товары машиночитаемых ярлыков для крепления с помощью механизированных зажимов; весовые терминалы для взвешивания снабжения самоклеющимися этикетками...
36157. Физические основы магнитооптической записи 72.5 KB
  В общем случае магнитооптический эффект это изменение оптических свойств вещества в зависимости от его намагниченности или от силы приложенного к нему магнитного поля. силовые линии магнитного поля образуемого ими перпендикулярны поверхности пленки. Если на вещество воздействует внешнее магнитное поле то носители магнетизма данного вещества сориентируются так что направления их магнитных моментов совпадут с направлением внешнего магнитного поля. Мерой изменения магнитного поля в веществе служит величина его магнитной проницаемости μ...